Ринкова діяльність – основа туристичного бізнесу

Таблиця 4.7

Імовірність відпочинку рекреантів

Категорії людей	Місяці
	1-й	2-й	3-й	4-й	5-й	6-й	7-й	8-й	9-й	10-й	11-й	12-й
Студенти	0,8	0,4	0,1	0,1	0,3	0,9	0,9	0,9	0,1	0,1	0,1	0,5
Середній клас	0,9	0,9	0,3	0,3	0,5	0,9	0,9	0,9	0,7	0,5	0,3	0,9
Успішні бізнесмени	0,9	0,9	0,5	0,5	0,5	0,9	0,9	0,9	0,9	0,5	0,3	0,9
Діти	0,4	0,1	0,4	0,1	0,1	0,9	0,9	0,9	0,1	0,1	0,4	0,1



Рис. 3.7. Кількість відпочиваючих за класами ТРС

На рис. 3.7 наведена сумарна кількість відпочиваючих на ТРС1, ТРС2, ТРС3 (1) та даних табл. 3.4-3.7. Як видно з рисунка, найбільш популярністю користуються ТРС із ціновою категорією «3». Це зумовлено тим, що дана цінова категорія є найбільш привабливою для середнього класу населення, питома вага якого найбільша по всій території України. Незважаючи на те що ТРС3 має «чудове» географічне розташування для гірськолижного відпочинку, але погано розвинута інфраструктура та якість транспортного сполучення в поєднанні з неефективною системою інформування туристів призводить до того, що кількість рекреантів нижча, ніж у ТРС 1 та ТРС 2. Найбільш вдалим, згідно з розрахунків, розташуванням є ТРС 2. Найменшою кількість відвідувачів буде в ТРС 3, що складає 88% загальної кількості відвідувачів ТРС 2.

Припустивши, що доход ТРС прямо пропорційних добутку кількості відпочиваючих та обернено-пропорційно залежить від цінової політики, можна спрогнозувати оптимальну цінову політику ТРС (рис. 4.8).



Рис. 3.8. Прибуток за класами ТРС

З рисунка 3.8 простежується, що максимальний прибуток отримає ТРС із ціновою політикою „1". Незважаючи на різке спадання кількості відвідувачів ТРС „Люкс" класу (рис. 3.7), збільшення прибутку пояснюється більшою сумою грошей, яку зможуть залишити рекреанти. Прибуток ТРС, що веде цінову політику „3", нижчий на 10%, однак він є оптимальною ціновою політикою на стадії становлення ТРС на ринку послуг, адже така політика привабить найбільшу кількість рекреантів. Надалі варто поступово переходити до цінової політики „1"-го класу з подальшим поліпшенням якості обслуговування. Зменшення цінової політики від „3"-го класу до „5"-го призведе до стрімкого зниження прибутку як за рахунок зменшення відвідувачів, так і в результаті зменшення коштів, які можуть залишити на відпочинку рекреанти.

Встановлення цінової політики „Люкс"-класу, на перший погляд, буде приваблювати на відпочинку лише відвідувачів класу „успішних бізнесменів". Однак невелика чисельність цього прошарку населення по відношенню до середнього класу приведе до того, що кількість відпочиваючих середнього класу перевищить кількість відпочиваючих класу „успішних бізнесменів" приблизно на 50% (рис. 3.9).

Рис. 3.9. Кількість рекреантів, які відвідають ТРС 2

Для ефективного просування ТРС на ринку послуг необхідним фактором є правильно організована рекламна кампанія, ефективність якої передусім залежи іь иід джерела рекреанпь, в якому вона буде проводитися. Відповідь на питання доцільності проведення рекламної кампанії в певних містах можна отримати з діаграми потоків (рис. 3.10-3.12).

Рис. 3.10. Діаграма потоків основних джерел рекреантів для ТРС1



Рис. 3. 11. Діаграма потоків основних джерел рекреантів для ТРС2

Рис. 3.12. Діаграма потоків основних джерел рекреантів для ТРСЗ

Отже, основним джерелом рекреантів для ТРС 1 та ТРС 3 є м.Чернівці. Слідом ідуть такі міста, як Івано-Франківськ, Київ та Львів. Рекреантів з Одеси, Тернополя, Хмельницького та Вінниці буде значно менше через значне віддалення. Відносно велика кількість рекреантів з Києва та Одеси пояснюється чисельністю населення цих міст. Рекреантів з інших міст буде значно менше і рекламна кампанія в них не буде рентабельною. З рис. 3.11 видно, що основними джерелами рекреантів для ТРС 2 є Івано-Франківськ. За ними йдуть Львів, Київ та Чернівці. Кількість рекреантів із Тернополя, Одеси, Хмельницького та Вінниці практично не зміниться.

Отримані дані дозволять визначити, які чинники необхідно покращити для збільшення кількості рекреантів і прибутку існуючих ТРС.

Як видно з табл. 3.4, ТРС 1, згідно з експертними оцінками, запровадила в себе цінову політику „3,8". Це свідчить про те, що згадана туристично-рекреаційна система знаходиться на стадії становлення, тому демпінгує. Однак із рис. 3.7 та рис. 3.8 видно, що для підвищення кількості рекреантів варто збільшити цінову політику до „3". Як показують наші розрахунки, це приведе до 20% збільшення кількості рекреантів і підвищення прибутку на 63%. Збільшення цінової політики до „1"-ї категорії зумовить збільшення прибутку на 80%, однак кількість рекреантів зменшиться на 20%. Тому для приваблення відпочиваючих варто збільшити цінову політику до „3" за рахунок підвищення якості запропонованих послуг.

ТРС 3 дотримується цінової політики „3", однак, як видно з рис. 3.7 та рис. 3.8, має найменші прибутки та найменшу кількість рекреантів, незважаючи на місцерозташування, що ідеально підходить для гірськолижного туризму. Для збільшення прибутків варто поліпшити як інфраструктуру, так і маркетинговий підхід. Проведений аналіз показав, що покращення показників, наведених у табл. 3.8, при незміненій ціновій політиці, приведе до збільшення кількості рекреантів, а отже, і прибутку на 11%. Збільшення при цьому цінової політики до „1" спричинить зниження кількості відпочиваючих на 26%, однак збільшення прибутку становитиме 22%. Тому для збільшення популярності такого гірськолижного курорту перш за все варто вдосконалити саме інфраструктуру та забезпечити якість транспортного сполучення.

Таблиця 3.8

Наявні і змінені показники привабливості для ТРС 3

Показники привабливості	Наявні	Змінені
Якісна інфраструктура транспортних комунікацій - дороги, аеропорти, залізниця, морські та річкові порти.	1,00	3,00
Якісна готельна інфраструктура для різних сегментів споживання	2,40	3.4
Розвинута мережа телекомунікацій	1,80	3,8
Наявність достатньої інфраструктури розваг	1,60	3,6
Розвинута система громадського харчування	1,80	3,8
Розвинута система громадського транспорту	0,40	2,4
Система інформування туристів	1,40	3,4
Наявність достатньо розвиненої інфраструктури власне туристичного ринку - туроператорів та туристичних агенцій	1,80	3,8
Забезпечення під'їздами (авто) (стан дороги)	0,40	3,4
Забезпечення під'їздами (залізниця)	0,60	3,6
Віддаленість від магістралей	0,00	2,0

На розглянутому прикладі можна зробити висновок про можливості прогнозування будь-якої туристичної фірми чи надання туристичних послуг. Це дає підстави прирахувати всі існуючі види туристичної діяльності в області та запропонувати реальну програму формування й розвитку туристичної інфраструктури регіону чи країни в цілому.

3.4 Перспективи розвитку туристичного бізнесу в Україні

Прогресивний розвиток туристичної індустрії України сьогодні вже неможливий без формування її інфраструктури на базі відносин стратегічного управління взаємодії великого, середнього і малого бізнесу. Нагальність розв'язання цієї проблеми зумовлена кількома причинами.

По-перше, економічні реформи, що проводяться в Україні, викликали необхідність руйнування планової економіки з її централізованим стратегічним управлінням цілими галузями виробництва і формування ринкової економіки, заснованої на різних формах власності.

По-друге, в сучасних умовах, отримавши самостійність, підприємства опинилися поза межами стратегічного управління. Ця ситуація підсилюється розвитком підприємницької діяльності, що потребує колективного партнерства між підприємствами, фірмами, акціонерними товариствами, галузями тощо. Усвідомлення необхідності партнерства в бізнесі, його цілей і завдань, використання договірних відносин у практиці стратегічного управління і конкретних дій являє собою сьогодні суть підприємницького успіху як на мікро-, так і на макрорівнях.

По-третє, функціонування малих і середніх підприємств в складі галузевих та міжгалузевих підприємницьких мереж визначає низку переваг, пов'язаних із тим, що, якщо об'єднати незалежні ризики, то кількість і можливість їхніх коливань значно зменшиться. Тому поділ великих організацій на мережу малих самостійних фірм без наступного включення їх у систему партнерських відносин неминуче призведе до зменшення прибутковості, збільшення ризику банкрутства. Ці явища в сучасній економіці України вже стають типовими.

Усе висловлене зумовлює необхідність побудови вертикальних інтегрованих систем, які ґрунтуються на довгострокових угодах про постачання, участю в капіталі, спільному управлінні, взаємному членстві в радах директорів, побудові вертикальних концернів тощо.

Як правило, базовий аналіз туристичних ринків, особливостей конкуренції, причин і наслідків монопольної влади традиційно опирався на аналіз власне ринку. Практично ігнорувалися проблеми, що виникали в результаті особливостей взаємовідносин між виробниками проміжної й кінцевої продукції, між виробниками і дистриб'юторами товару. В наявному вигляді аналіз монопольної влади відштовхувався від одновимірного уявлення про туристичну фірму як продавця споживчих товарів і послуг.

Втрати суспільства від монопольної влади розглядалися перш за все як втрати споживачів унаслідок обмеження продавцями обсягу продажів та зниження ціни. Обмеженість такого підходу випливає з того, що монопольна влада на ринку проміжної продукції впливає на гостроту та особливості не менше, ніж монопольна влада на ринку кінцевої продукції, якщо не більш сильно. Це пов'язано передусім з особливостями попиту на проміжну продукцію, бо, як правило, можливості її заміщення у фірм-покупців суттєво нижчі, ніж можливості споживчих товарів. Окрім того, зміна цін на проміжну продукцію в результаті посилення чи послаблення ринкової влади здійснює суттєвий вплив на становище виробників і споживачів у багатьох секторах економіки, в тому числі і в туризмі.

Мотивом вертикальної інтеграції є бажання туристичних фірм до збільшення прибутку за рахунок розв'язання проблеми „подвійної надбавки", або „подвійної маржиналізації". Проблема „подвійної надбавки" виникає у випадках, якщо і ринок проміжної, і ринок кінцевої продукції є ринками недосконалої конкуренції.

У разі вертикально інтегрованої компанії обсяг прибутку виявляється вищим, ніж сумарний прибуток виробників кінцевої проміжної продукції при відсутності вертикальної інтеграції.

Туристичний бізнес як складова економічного комплексу країни характеризується такими властивостями і функціями:

- має свою індустрію виробництва і надання послуг туристам;

- створює туристичні послуги, формує турпродукт і здійснює їх реалізацію;

- формує ринок туристичних послуг різного рівня комплексності;

- виступає мультиплікатором росту національного доходу, валового внутрішнього (національного) продукту, зайнятості населення, розвитку місцевої інфраструктури і підвищення рівня життя населення;

- є сферою, в якій дешево створюються робочі місця і забезпечується високий рівень ефективності й швидка окупність інвестицій;

- виступає ефективним засобом охорони навколишнього середовища та історико-культурної спадщини людства, що є матеріальною основою ресурсного потенціалу туризму, який утворює специфічну сферу діяльності;

- сумісність практично з усіма сферами, галузями і видами¹ діяльності людини;

- має переваги в інтеграційних і глобалізаційних процесах, що відбуваються у світовому просторі.

Україна має всі об'єктивні передумови для інтенсивного розвитку не тільки внутрішнього, а й в'їзного та виїзного туризму. Маючи вигідне геополітичне розміщення, Україна володіє великим туристично-рекреаційним потенціалом, сприятливим кліматом, багатою флорою і фауною, культурно-історичними пам'ятками світового рівня та туристичною індустрією, яка швидко розвивається.

З огляду на місце і роль туризму в світовій економіці, Кабінет Міністрів України 29 квітня 2002 р. затвердив Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 pp., у якій надано пріоритет розвитку в'їзного і внутрішнього туризму. На основі державної програми розроблені і виконуються регіональні програми та програми окремих туристичних центрів. Розвиток туризму в них узгоджено з такими секторами економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку і туристичного призначення. Туризм розглядається як один з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки.

Говорячи про матеріальну базу України для прийняття туристів, слід сказати про наявність майже 5 тис. закладів для їхнього розміщення. На постійній основі в туристичній сфері діяльності в Україні працює понад 200 тис. осіб і майже 1 млн сезонних працівників. Загальний обсяг туристичного споживання збільшився в нашій країні у 2004 р. на 65,8 % порівняно з 2001 р. Туристичний сезон 2005 р. характеризується продовженням загальних позитивних тенденцій розвитку туризму, які спостерігалися, починаючи з 2001 р. За даними Держприкордонслужби України, темпи приросту кількості в'їзних туристів перевищили в 2005 р. темпи приросту кількості виїзних туристів на 8%.

На розвиток туризму впливають як позитивні, так і негативні фактори, пов'язані з політичною, законодавчо-правовою та соціально-економічною ситуацією в країні і в світі.

До основних пріоритетних напрямів державної політики розвитку туризму відносяться:

* удосконалення правових засад регулювання туристичних відносин;

* становлення туристичного бізнесу як високорентабельноїгалузі економіки;

* заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму та створення нових робочих місць;

* сприяння розвитку в'їзного та внутрішнього туризму, сільського та екологічного (зеленого) туризму;

* розширення міжнародного співробітництва у сфері туристичної діяльності та утвердження України на світовому туристичному ринку;

* гармонізація законодавства України про туризм до світових вимог, створення нормативної бази функціонування систем стандартизації та сертифікації робіт і послуг в туристичному бізнесі тощо.

Розвиток туристичного бізнесу в Україні відбувається на ринкових засадах, але не знаходиться у «вільному плаванні», бо регулюється державою на основі законодавства, національної політики та індикативного планування всіх видів туризму.

Стратегія розвитку туристської індустрії в Україні полягає у виробленні державної політики в галузі туризму як одного із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки.

Основу державної політики в галузі туризму повинні складати такі чинники:

* державне стимулювання внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму, в тому числі через удосконалення системи оподаткування;

* забезпечення внутрішньої конвертованості туристських послуг шляхом підвищення їх якості та розширення асортименту, поліпшення умов обслуговування туристів;

* поетапна приватизація туристських об'єктів з їх інфраструктурою; будівництво нових, реконструкція та модернізація діючих туристських об'єктів;

* державне фінансування відновлення пам'яток архітектури, культури, історії України;

* залучення коштів підприємницьких структур, суб'єктів туристської діяльності для розвитку інфраструктури туризму (шляхи, пункти пропуску, системи водопостачання та каналізації, зв'язок, служби сервісу тощо);

* організація приміських зон короткочасного відпочинку, створення нових рекреаційних зон загальнодержавного та місцевого значення;

* сприяння організації виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції для забезпечення потреб туристів і відпочиваючих у високоякісних продуктах харчування;

* залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристського підприємництва та підсобної діяльності у сфері туризму (сільського зеленого туризму);

* створення сприятливих умов для розвитку активних видів туризму (оздоровчо-спортивного, екологічного, пригодницького тощо);

* державне сприяння просуванню на міжнародний ринок туристського продукту України через міждержавні угоди та програми;

* створення сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфері туристського бізнесу;

* проведення науково-дослідних, проектних і пошукових робіт з актуальних проблем розвитку рекреаційно-туристських господарств, використання природного та історико-культурного потенціалу країни, створення геоінформаційної системи «Туризм в Україні» тощо.

Першочерговими практичними кроками у контексті реалізації основних напрямів слід вважати:

- розроблення нормативно-правової бази з питань туризму, здійснення за участю Державного комітету України по туризму експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів у цій галузі;

- розроблення стандартів на послуги, що надаються туристам і екскурсантам; проведення сертифікації туристських послуг;

- здійснення паспортизації туристичних підприємств і організацій; удосконалення порядку ліцензування суб'єктів туристського підприємництва;

- запровадження пільгових умов для стимулювання організації відпочинку й оздоровлення дітей та молоді, насамперед, дітей-сиріт, дітей-інвалідів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та інших соціально незахищених груп населення;

- облаштування туристської інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів, що пролягають через територію України; налагодження потужної реклами вітчизняного туристського проекту;

- випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу, створення спеціалізованих видань туристського профілю (газет, журналів, законодавчих збірників, методичних рекомендацій, тематичних монографій, навчальних посібників, підручників тощо), постійних радіо- та телепрограм;

- забезпечення регулярного проведення в Україні міжнародних і національних туристських виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів тощо, організацію участі вітчизняних виробників туристського продукту в аналогічних заходах за межами України з метою залучення в Україну щонайбільшої кількості іноземних туристів;

- створення сприятливих умов для збільшення туристських потоків шляхом спрощення згідно з міжнародною практикою візових, митних і прикордонних формальностей;

- формування мережі туристських представництв України за кордоном; створення тематичних програм, у яких всебічно, пов-но та правдиво висвітлюється вітчизняна історія, життя і діяльність видатних українських політичних і військових діячів, народних героїв, митців;

- проведення науково-практичних, методичних конференцій, семінарів та інших заходів для визначення науково обґрунтованих напрямів розвитку туризму;

- підготовку кваліфікованих кадрів у сфері туризму.

Реалізація основних напрямів стимулюватиме туристську діяльність в Україні, посилить взаємозв'язок туризму з іншими пріоритетними сферами соціального, економічного та культурного розвитку окремих регіонів і всієї країни. А це, у свою чергу, сприятиме зростанню авторитету України на світовому ринку туристських послуг, зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, створенню потужної туристської галузі, зростанню добробуту українських громадян, збереженню істори-ко-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.

Висновки

У дипломній роботі ми досліджували одну з актуальних проблем сучасності - ринкова діяльність в туризмі. Вивчення та аналіз наукових джерел дали нам змогу зробити наступні висновки.

На сучасному етапі розвитку економічних відносин глобалізаційні процеси охопили всі сфери світового господарства, в тому числі і туристичну галузь. Сьогодні туризм визначають як «феномен XXI ст.», що став одним із провідних напрямків соціально-економічної діяльності. Туристичний бізнес можна справедливо вважати бізнесом XXI ст., тому що він є одним з найбільш динамічних і прибуткових серед усіх галузей світового господарстві.

Туризм є одним з найперспективніших галузевих напрямків активізації економічного розвитку України. Розвиток туристичної галузі як високоприбуткового сектору економіки є важливим чинником соціального розвитку та культурного піднесення України при збереженні її самобутності та національної суті, гармонійної інтеграції України у європейську та світову спільноту. Разом з економічним піднесенням України, розбудовою туристичної інфраструктури, розвитком транспортних систем туризм стане джерелом не тільки надходження іноземної валюти, але і створення нових робочих місць. Таким чином, тенденції розвитку туризму мають позитивний характер. Зростаючий інтерес туристів до інших культур, велика кількість реклами, доступність інформації сприяють збільшенню можливостей спілкування між народами.

Вагомий внесок у наукові дослідження теорії і практики формування соціально-економічних відносин у галузі туризму внесли зарубіжні і вітчизняні вчені. Так, зокрема в контексті досліджень нормативно-правового забезпечення розвитку туризму, організації туристичної діяльності та формування перспектив і стратегій розвитку туристичної галузі необхідно виділити дослідження В.Ф. Киф'яка, М.П. Мальської, В.В. Худо, В.І. Цибуха, О.П. Чудновського та інших вітчизняних та закордонних науковців. Наукові проблеми економіки туристичної галузі в цілому та за її окремими складовими ґрунтовно досліджували А.Б. Здоров, М.І. Кабушкін, Є.В. Козловський, Г.Б. Мунін, Х.Й. Роглєв та інші. Проте окремі важливі питання ще й досі залишаються поза увагою науковців і вимагають більш детально зосередитись на економічних дослідженнях потенційних можливостей туристичної галузі в межах загальної стратегії соціально-економічного розвитку України в цілому та її окремих регіонів зокрема.

Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади.

Україна, безумовно, має величезний туристичний потенціал, який, на жаль, не використовується у повному обсязі. Маючи у власному ресурсному активі тисячі кілометрів чорноморського узбережжя, українці їдуть відпочивати до Туреччини чи Болгарії. Унікальні природні ресурси, якими володіє Україна, могли б підняти нашу країну на перші сходинки у світовій туристичній індустрії, а це означає суттєве наповнення бюджету, зайнятість населення, є стимулом для швидкого розвитку економіки, що яскраво підтверджує світовий досвід. Необхідно зазначити, що в умовах кризи туризм - це найменш ризикована й найбільш перспективна з економічної точки зору сфера вкладання державних інвестицій, яка є реальним джерелом зростання ВВП та надходжень до бюджету. Розвиток туризму в Україні дозволить створити тисячі робочих місць, що має особливе значення з огляду на наслідки економічної кризи. Але за нинішніх стандартів сервісу українські курорти ніколи не виграють у міжнародній конкуренції, яка стає дедалі гострішою. Українські курорти втрачають платоспроможних клієнтів, які готові платити не лише за житло і харчування, але й за розваги та культурну програму. Для запровадження комплексних змін у ситуації, що склалася, потрібна комплексна урядова стратегія розвитку галузі, коли урядові гарантії допоможуть залучити інвестиції в цілому і зокрема в межах підготовки до Євро-. При цьому одним із найважливіших чинників, який впливає на розвиток як внутрішнього, так і міжнародного туризму, є добробут населення. Існує чіткий зв'язок між тенденцією розвитку туризму, загальним економічним розвитком і особистими доходами громадян. Туристичний ринок дуже чутливий до змін в економіці. За стабільних цін зростання особистого споживання на 2,5% збільшує витрати на туризм на 4%, а зростання особистого споживання на 5% - 10%.

Сучасний туризм -- це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства, яка так чи інакше інтегрує практично всі галузі. Розвиток туризму суттєво впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Цей чинник повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати низку важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені. Важливими чинниками, які впливатимуть у подальшому на розвиток ринку туризму, є демографічні зміни, матеріальний і соціальний стан населення, рівень освіти, тривалість відпустки, професійна зайнятість та багато інших чинників.

Наразі в Україні туристична діяльність перебуває у стадії реформування та розвитку. Наявні туристичні ресурси використовуються не повністю, проте динаміка туристичного ринку України свідчить про тенденції до зростання числа туристів.

Таким чином, туризм в Україні є важливим об'єктом вивчення та дослідження, оскільки останні тенденції його розвитку суттєво впливають на основні макроекономічні показники багатьох країн світу, сприяють зростанню добробуту населення, формують інвестиційний потенціал держав. Зважаючи на вищевикладене, слід зазначити, що ключовою основою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та захист їхніх соціально-економічних інтересів за збереження екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля, враховуючи світовий досвід розвитку туризму. Для ефективної реалізації цього в Україні потрібно забезпечити сталий розвиток туристичної галузі, зміцнити матеріальну базу туризму, підвищити якість та розширити асортимент туристичних послуг, поліпшити інформаційне та рекламне забезпечення, впровадити ефективну інноваційну діяльність та створити наукову і відповідну нормативно-правову бази вітчизняного туризму.

В цьому контексті максимально гостро постає питання комплексної оптимізації процесів взаємодії туризму і культури за рахунок використання культурної спадщини, музеїв, театрів та інших об'єктів, що у більшості країн світу є винятково важливим чинником залучення туристів, генерації міжнародних і локальних туристичних потоків та комплексного формування економічного результату діяльності таких галузей як транспорт, громадське харчування, місцева промисловість тощо.

Подальший розвиток демократії, політична стабільність, визначення пріоритетних напрямків економічного розвитку держави забезпечить створення високоприбуткової туристичної галузі на міжнародному і національному рівнях з урахуванням природно-кліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико-культурного потенціалу країни, її національних особливостей.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про туризм» (15 вересня 1995р.). - К., 1995.

2. Про внесення змін до Закону України «Про туризм» Закон України від 20 листопада 2003 р. № 1300-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 13. - С. 434-452.

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 року № 583 «Про затвердження державної програми розвитку туризму на 2002 - 2010 роки». - К., 2002.

4. Порядок контролю за додержанням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності. (Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної туристичної адміністрації України від 14 листопада 2002 р. № 121 /83 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2002 р. за № 942/7230).

5. Алейникова Г.М. Организация и управление турбизнесом. - Донецк: ДЦТБ, 2002. - 117 с.

6. Балабанов И.Т. Экономика туризма: Учеб. пособие / И.Т.Балабанов, А.И.Балабанов. - М: Финансы и статистика, 1999. - 176 с.

7. Банько В.Г. Туристська логістика: Навчальний посібник. - К.: Дакор, КНТ, 2008. - 204 с.

8. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія, - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2001. - 395 с

9. Волков Ю.Ф. Введение в гостиничный и туристический бизнес. - Ростов-на-Дону: «Феникс», 2003. - 348 с.

10. Герасименко В.Г. Основы туристического бизнеса: Учеб. пособие. - Одесса: Черноморье, 1997. - 160 с.

11. Горбылева З.М. Экономика туризма. Практикум: Учеб. пособие. - Мн.: БГЭУ, 2002. - 144 с.

12. Гостиничный и туристический бизнес / Под ред. проф. А.Д. Чудновского. - М.: Ассоциация авторов и издателей «Тандем», ЭКМОС, 1999. - 352 с.

13. Громадське харчування і туристична індустрія у ринкових умовах: Зб. наук. праць. - К.: Київськ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. - 239 с.

14. Гуляев В.Г. Организация туристической деятельности: Учеб. пособие. - М.: Нолидж, 1996. - 312 с.

15. Гуменюк Ю.П. Вплив туризму на економічне зростання в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. - 2004. - № 7-8. - С. 56-62.

16. Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 224 с.

17. Ефремова М.В. Основы технологии туристского бизнеса: Учебное пособие. - М.: Ось-89, 1999. - 192 с.

18. Забалдіна Ю.Б. Маркетинг туристичного підприємства. - К.: Музична Україна, 2002. - 226 с.

19. Зорина Г.И. Основы туристической деятельности: Учебник / Г.И. Зорина, Е.И. Ильина, Е.В. Мошняга. - М.: Советский спорт, 2000. - 224 с.

20. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учеб. пособие. - Мн.: БГЭУ, 2001. - 644 с.

21. Квартальнов В.А. Туризм: теория и практика: Избранные труды в 5-ти томах. - М.: Финансы и статистика, 1998. - Т. 2.- 256 с; Т. 3. - 384 с.

22. Квартальнов В.А. Туризм. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 316 с.

23. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. - Чернівці: Зелена Буковина, 2003. - 312 с.

24. Кифяк В.Ф. Організація туризму: Навчальний посібник. - Чернівці: Книги - XXI, 2008. - 344 с.

25. Левицкая Э.В. Организация предпринимательства в туризме. - Донецк: ДЦТБ, 2000. - 61 с.

26. Любіцева О. О. Методика розробки турів: Навчальний посібник. - К.: Альтерпрес, 2003. - 104 с.

27. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг - (геопросторові аспекти). -К.: «Альтпрес», 2003. - 436 с.

28. Мальська М.П. Основи туристичного бізнесу. - К.: ЦНЛ, 2004. - 272 с.

29. Михайличенко Г. Удосконалення технології створення туристичного продукту // Вісник КДТЕУ. - 2000. - № 2. - С. 34-38.

30. Монтанер Монтехано X. Структура туристического рынка: Учеб. пособие: Пер. с испан. - Смоленск: СГУ, 1997. - 230 с.

31. Организация туризма: Учебное пособие / Под ред. Н. Кабушкина. - Минск: Новое знание, 2003. - 632 с.

32. Ресторанне господарство і туристична індустрія у ринкових умовах: Зб. наук. пр. - К.: КНТЕУ, 2002. - 170 с.

33. Розвиток туристичного бізнесу регіону: Навчальний посібник / За ред. доктора економічних наук, професора Школи І.М. - Чернівці: Книги-XXI, 2007. - 292 с.

34. Соболева Е.А. Финансово-экономический анализ деятельности туристической фирмы: Учебно-методическое пособие / Е.А.Соболева, И.И.Соболев. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 128 с.

35. Сокол Т.Г. Основи туризмознавства: Навч. посіб. - К.: Лайн, 1999. - 77 с.

36. Сокол Т.Г. Основи туристичної діяльності: Підручник / За заг. ред. В.Ф. Орлова. - К.: Грамота, 2006. - 264 с.

37. Сонько С.П., Кулішов В.В., Мустафін В.І. Ринок і регіоналістика: Навч. посібник. - К.: Ніка-центр, 2002. - 380 с.

38. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посібник. - К.: Вікар, 2001. - 377 с.

39. Федорченко В.К. Історія туризму в Україні. - К.: Вища шк., 2002. - 195 с.

40. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навч. посібник / Передм. В.А. Смолія. - К.: Вища школа, 2002. - 195 с.

41. Цибух В.І. Державне регулювання у сфері туризму в Україні // Статистика України. - 2005. - № 1. - С. 80-85.

42. Цибух В.І. Стан і перспективи розвитку туризму в Україні. Туристично-краєзнавчі дослідження. - К., 2003. - 187 с.

43. Чеботар Ю.М. Туристический бизнес: Практ. пособие. - М.: Мир деловой книги, 1997. - 69 с.

44. Чорненька Н.В. Організація туристичної індустрії: Навчальний посібник. 3-тє вид., доповнене і перероб. - К.: Атіка, 2008. - 392 с.

45. Чудновский А. Д., Жукова М. А. Менеджмент туризма: Учебник. - М.: Финансы и статистика, 2002. - 288 с.

46. Школа І.М. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник / За ред. проф. І.М. Школи. - Чернівці: ЧТЕІ КНТЕУ, 2003.- 662 с.

47. Экономика современного туризма / Под ред. д.э.н. Г.А. Карповой. - М., СПб.: Торговый дом «Герда», 1998. - 412 с.

48. Яновская Н.В. Туризм: организация и учет. - 2-е изд. - Харьков: Фактор, 2000. - 229 с.

49. http://www.ecotourism.org/datafr.html

Размещено на Allbest.ru