Застосування подієвого маркетингу для розвитку туризму

Маркетинг дестинацій - частковий прояв ширшої сфери знань та практики управління територією - територіального маркетингу [3]. Територіальний маркетинг - це маркетинг в інтересах території, її внутрішніх і зовнішніх суб'єктів, в увазі та діях яких зацікавлена територія. Він здійснюється для створення, підтримання або зміни думок, намірів та поведінки резидентів і нерезидентів у особі приватних осіб, компаній стосовно даної території [5]. До появи концепції територіального маркетингу та маркетингу дестинацій як її частини “продаж” територій був головною формою просування регіонів. Однак маркетинг дестинацій - більш комплексна діяльність, на відміну від “продажу” територій, який у загальному вигляді є використанням різних напрямів маркетингової комунікаційної політики. Маркетинг туристичної дестинації - це частина загальної концепції розвитку території, що працює на комплексний стійкий соціально-економічний розвиток [3, 5].

Глобалізаційні процеси зумовлюють інтегрування у світову економіку не лише держав, а також їх окремих територій. Регіони конкурують між собою в боротьбі за інвестиції та кваліфіковану робочу силу, за реалізацію зростаючих потреб населення та вищу якість життя. Територія з простого місця здійснення економічних акцій перетворюється на продавця товарів та послуг і стає рівноправним учасником ринку. Місцевість продається як товар, що має свою вартість та корисність.

У випадку орієнтації на іноземних споживачів та їх групи можна говорити про міжнародний маркетинг територій. Особливого значення він набуває на теренах із наявними можливостями реалізації туристичних функцій, тобто власне туристичних дестинацій - сформованих або потенційних. Конкуренція між такими територіями передбачає залучення якнайбільшої кількості туристів, інвестицій, пошук дотацій та фінансування, а також інших форм підтримки з бюджету, пошук допоміжних коштів і засобів у фондах міжнародних організацій. Щоб турист з- поміж усіх поданих на туристичному ринку обрав саме цю, а не іншу дестинацію (країну, об'єкт, маршрут), має бути запропоновано привабливий і конкурентний туристичний продукт. Міцна конкурентна позиція серед інших дестинацій полегшує доступ до різного роду зовнішніх переваг, дає змогу залучити більше інвесторів, а також інтенсифікувати діяльність місцевої влади, спрямовану на поліпшення умов функціонування туристичних підприємств регіону [8]. В цілому у випадку орієнтації на закордонних туристів ідеться про міжнародний маркетинг туристичних дестинацій.

Вищевикладене дає підстави визначити міжнародний маркетинг туристичних дестинацій (ММТД) як науковий напрям та практичний вид діяльності, спрямований на задоволення туристичних потреб громадян іноземних держав у просторових межах конкретної дестинації. ММТД є суміжною дисципліною на межі міжнародного маркетингу, маркетингу територій та маркетингу туризму. Принципову схему ММТД зображено на рис. 2.1

Рис. 2.1. Міжнародний маркетинг туристичних дестинацій як складова трьох економічних систем

Міжнародний маркетинг туристичних дестинацій передбачає певну діяльність, комплекс заходів, спрямованих на максимальне задоволення ринкового попиту на туристичні послуги й товари на підставі вивчення потреб потенційних міжнародних мандрівників для отримання максимального прибутку. Такий комплекс заходів можна визначити як міжнародну маркетингову діяльність (ММД) туристичної дестинації.

ММД як система в цілому передбачає наявність трьох основних елементів (своєрідних “дійових осіб”) - суб'єкта (виробника, продавця), об'єкта (споживача, покупця) та продукту (товару, послуги). Якщо проаналізувати “характер поведінки” дестинації в даній системі діяльності, можна виявити, що вона одночасно може бути в ролі кожного з даних елементів - і продавця, і покупця, і продукту. В цьому, на наш погляд, унікальна особливість ТД як елементу системи міжнародної маркетингової діяльності. Принципову схему місця та функцій ТД у даній системі зображено на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Місце та функції ТД у системі ММД

ММД туристичної дестинації як суб'єкта передбачає роботу за такими традиційними напрямами:

- проведення міжнародних маркетингових досліджень, у тому числі вивчення міжнародного маркетингового середовища, оцінка привабливості зарубіжних туристичних ринків, їх вибір та сегментація, оцінка конкурентоспроможності дестинації, аналіз тощо;

- формування комплексу маркетингу та вихід на певні зарубіжні ринки;

- підтримання на певному рівні стану конкурентоспроможності й обсягу продажів туристичного продукту дестинації.

У цілому на різних етапах інтернаціоналізації маркетингової діяльності ТД, як і будь-який суб'єкт, має дещо різні маркетингові цілі та завдання. Однак актуально в цьому зв'язку питання інституціонального забезпечення такої діяльності, оскільки дестинація як територія сама по собі не може виступати суб'єктом економічного життя. В даному розрізі важливості набуває виділення таксономічних рівнів геопросторової локалізації дестинацій, на кожному з яких ММД мають здійснювати різні види та рівні інституцій, іноді - навіть їх сполучення [3; 7].

Незважаючи на підвищену увагу сучасних науковців до туристичних дестинацій як феномена, поки що слабо, на наш погляд, розроблено систематизацію дестинацій. Найповніше дане питання висвітлено в дослідженні Т.І. Ткаченко [7], де подано окремі різновиди, категорії, групи й таксони дестинацій за десятьма ознаками. Однак і в цій праці виділено за масштабом чотири таксономічні рівні дестинацій - туристський регіон, країна, адміністративно-територіальна одиниця країни та туристичний об'єкт - подано лише в загальному вигляді й досить умовно. Тому спробуємо ґрунтовніше окреслити ієрархічні рівні туристичних дестинацій щодо можливості самостійної міжнародної маркетингової діяльності в особі певних інституцій.

Як найнижчий рівень може поставати окремий об'єкт - найдрібніша форма просторової локалізації, що іноді може пересуватися (назвемо їх нанодестинаціями): наприклад, окреме найцікавіше дерево в парку, унікальний камінь, картина або зал у музеї та ін. Незважаючи на їх “дрібність”, саме вони часто є головним мотивом долання тисяч кілометрів для багатьох туристів. ММД щодо них у цьому випадку мають проводити дирекції тих установ, за якими закріплено дані об'єкти, чи є туристична діяльність головним напрямом їх роботи, чи ні.

Мікродестинаціями можна назвати також суворо територіально локалізовані об'єкти, місця яких чітко окреслено на карті, але які зазвичай не підлягають переміщенню: водоспади, озера, меморіальні пам'ятки тощо. Вони можуть як входити, так і ні до спеціалізованих установ зі збереження й популяризації спадщини (музеїв- заповідників, національних природних парків та ін.). В останньому випадку ММД щодо таких об'єктів покладається на ті інституції, які є власниками території або землекористувачами. Те ж може стосуватися й лікувально-оздоровчих об'єктів (пляжів, джерел мінеральних вод та ін.) До мікродестинацій можна зарахувати й такі установи, що проводять свою ММД, якщо вони не займають великих площ (скажімо, аквапарки, приватні пляжі тощо).

До мезодестинацій можна зарахувати будь-які території, охоплені певними адміністративними межами, - від населених пунктів або їх районів (у містах) до найбільших одиниць адміністративно-територіального поділу держави (в Україні - областей) та їх регіональних угруповань (Українські Карпати, Українське Полісся та ін.) Це дестинації яскраво вираженого адміністративно-територіального характеру (можливо, крім останнього прикладу), де основним суб'єктом ММД виступають місцеві адміністрації в особі її підрозділів, відповідальних за розвиток туризму. Але складність тут полягає в тому, що просувають такі території на зовнішні туристичні ринки не лише зазначені органи влади, але й численні місцеві й регіональні установи, державні та громадські організації, приватні туристичні підприємства. Місцева влада - основний “регулятор” такої діяльності. Таке приватно-державне партнерство - найефективніша модель управління маркетингом регіональної дестинації. З одного боку, цей орган володіє офіційними повноваженнями та адміністративними ресурсами, з іншого - його робота спирається на приватний бізнес [3].

У ролі мезодестинацій можуть бути і внутрішньодержавні територіальні об'єкти площової та лінійної форм локалізації, наприклад великі національні парки, що іноді належать до декількох областей, а також “наскрізні” туристичні маршрути в межах країни. В першому випадку ММД проводять адміністрації таких установ, ініціюючи укладання та виконання міжрегіональних угод щодо розвитку туризму в межах своєї території, у другому - національні туроператори, що є розробниками та “користувачами” зазначених маршрутів (наприклад, тур “Намисто Славутича”).

Макродестинацією може поставати країна в цілому. Стратегія туристичного маркетингу держави як дестинації спрямована на створення, просування й реалізацію національного туристичного продукту на світовому туристичному ринку. У діяльності держави концепція маркетингу в туризмі будується на аналізі ринкових можливостей, виборі цільових ринків, розробці комплексу маркетингу, а також реалізації допоміжних систем маркетингу. Реалізація цих компонентів дозволяє правильно і з меншими втратами розробити туристичну політику держави, тобто державну маркетингову стратегію туризму. Основною ланкою реалізації концепції туристичного маркетингу держави є державний орган, відповідальний за стан і розвиток туристичної галузі в цілому (національна туристична адміністрація (НТА) - за класифікацією Всесвітньої туристичної організації, для України - Державне агентство України з туризму та курортів). Саме від його зусиль, від ступеня впливу на інші органи державного управління, суб'єктів господарювання, його ініціатив у галузі законодавства, податкової, фінансової, економічної та соціальної політики залежить успіх або неуспіх державної політики туризму [5].

Наступний рівень туристичної дестинації - міждержавний. Це дестинація, яка являє собою компактний регіон декількох держав, поєднаних не лише сусідством та близькістю розташування, але й певними спільними культурними та природними рисами, що дозволяють розглядати його як окрему одиницю, що в цілому становить певний інтерес для відвідування туристами. Умовно назвемо такі утворення мегадестинаціями, хоч треба визнати, що серед них можлива також певна ієрархія (наприклад, дестинація Скандинавія належить до дестинації Європа і т. ін.). Різновидом мегадестинацій можуть бути і лінійні форми їх дрібномасштабної локалізації, зокрема туристичні маршрути, що проходять відразу декількома країнами, а також, можливо, морські узбережжя (скажімо, французька та італійська Рів'єра тощо). Щодо інституалізації ММД у даному разі, то її успіх залежить від ступеня інтегрованості даних держав у туристичній сфері, наявності й дієвості міждержавних (але не наддержавних) утворень (спілок, асоціацій та ін.) і відповідних угод. Яскравим прикладом у даному разі постає Європейська асоціація туроператорів.

Слід зазначити, що можуть мати місце певні проміжні рівні дестинацій, зокрема транскордонні дестинації - території та маршрути відносно невеликого масштабу, регіонального рівня, поєднані спільними природними та культурними рисами, які перетинаються державними кордонами (в Україні, наприклад, єврорегіони). Стосовно таких дестинацій ММД проводять міждержавні інституції, що створені для реалізації відповідних проектів, на базі законодавства про транскордонне співробітництво та загальних положень міжнародного права.

Характеризуючи дестинацію як продукт, зазначимо: в даному випадку суб'єктом ММД щодо неї виступають місцеві рецептивні туроператори та (меншою мірою) турагентства. Саме від їх політики продукту в системі “маркетинг-міх”, а також загалом комплексу маркетингу багато в чому залежить економічний успіх дестинації. Такі підприємства посилюють вплив та маркетингову результативність зазначених вище суб 'єктів-дестинацій усіх рівнів.

Як об'єкт ММД дестинація виступає в ролі споживача певних послуг і товарів, необхідних для розбудови туристичної галузі. Це можуть бути послуги, наприклад будівельних та продовольчих компаній, у тому числі й зарубіжних, що зацікавлені в розвитку й підтриманні даної ТД. У даному випадку дестинація виступає і об'єктом вивчення туристичного ринку зарубіжними ініціативними туроператорами і турагенствами, які самі проводять певну ММД щодо даної дестинації та пропонують послуги з відправки туристів до неї. У цілому тут має місце певний “зустрічний рух”, коли продавці й покупці взаємно вивчають і обирають один одного. З цього погляду, дестинації як споживачеві слід обирати пропозиції, по-перше, що найбільш економічно вигідніші не лише на найближчу, але й на віддалену перспективу, по-друге, прийняття й реалізація яких не зможе пошкодити в майбутньому як туристичні можливості території, так і, в цілому, її нормальний соціально-економічний розвиток (також ретельно оцінювати можливі негативні екологічні наслідки, загрозу втрати національної ідентичності місцевого населення, ймовірність перенаселення туристами з наслідком соціального та економічного дискомфорту мешканців та ін.).

Щодо туристичної моделі маркетинг-міксу, то в літературі домінує підхід механічного прикладання моделей 4Р чи 7Р до маркетингової діяльності туристичних фірм та туристичної галузі загалом, однак без урахування виразної та унікальної специфіки туризму як єдиної галузі сфери послуг (і виду бізнесу), підставою формування якої є туристичні ресурси, споживання яких - основа туристичного бізнесу.

Власне діяльністю туристичного бізнесу і є “продаж” туристичних ресурсів (ТР). Якщо свої ТР “продаються” своїм покупцям (резидентам), то це внутрішній туризм; якщо свої ТР “продаються” покупцям-нерезидентам, то це іноземний (в'їзний) туризм; якщо ТР інших країн “продаються” своїм громадянам-резидентам, то це закордонний (виїзний) туризм. Ось чому в центрі моделі маркетинг-міксу в туризмі має бути не споживач (турист), і не персонал (як у деяких авторів), а туристичний ресурс (див. рис. 2.3), оскільки саме він визначає спеціалізацію туризму і відповідний асортимент турів, їхню ціну, специфіку промоційно-рекламної діяльності, збутові канали і транспортно- логістичне забезпечення. Справді, залежно від наявних туристичних ресурсів (на рис. 2.3 вони для зручності та стислості розділені на три основні групи, насправді їх може бути набагато більше [8, с. 86-88]), тобто туристичної спеціалізації дестинації, визначають вид турпродукту Р1 (це може бути відпочинковий туризм (за сезонами), пізнавальний туризм, розважальний туризм тощо), що пропонують на продаж).

Відповідно, залежно від того, де розміщений ресурс (удома чи в іншій країні) і кому його пропонуватимемо (резидентам чи не резидентам), визначають спеціалізацію турпродукту - для внутрішнього споживання (внутрішній туризм), для зовнішнього споживання (іноземний туризм) або для закордонного споживання (закордонний туризм).

Рис. 2.3. Модель маркетинг-міксу в туризмі

Від туристичних ресурсів залежить і ціна турпродукту Р2 (стрілка від Рі до Р2 вказує послідовність маркетингових “кроків” у туризмі). Перш за все, на ціну тур продукту (особливо в міжнародному туризмі) впливає відстань туристичного ресурсу (туристичного споживання). Недарма у вартості далеких подорожей 70-80 % припадає на транспорт (авіаційний). Отже, чим ближчий туристичний ресурс до місця постійного проживання туриста, тим менша ціна туру.

Інший чинник, що впливає на ціну турпродукту, - це інфраструктурна облаштованість туристичного ресурсу та її рівень: якщо туристичний ресурс не має сучасної інфраструктури, то й ціна путівки буде нижчою, проте побутові умови гірші, і навпаки.

Специфіка ресурсної бази туризму визначає особливості складника Р3 маркетинг- міксу у туризмі, тобто промоційно-рекламної діяльності. Зокрема, відмінною рисою туристичної реклами є можливість художньо зобразити ті туристичні ресурси, які пропонують на продаж, наприклад, океан, пляж, пальми, визначні міста та місця, середньовічні замки та фортеці, унікальні природні об'єкти тощо. Причому правила реклами дають змогу зобразити все це в рекламних виданнях та засобах трохи яскравіше, ніж насправді.

Турист, обравши тур певної спеціалізації, заплативши за нього певну ціну, отримавши повну інформацію, потрапляє через складник Р4 до свого омріяного місця відпочинку, де і споживає туристичний ресурс (тому стрілка від Р4 скерована до центру моделі, а не від нього, як у випадках Р1-Р3). Тобто складник Р4 моделі маркетингу-міксу в туризмі означає місце відпочинку туриста, тобто місцезнаходження і споживання туристичного ресурсу (дестинацію), а стрілка від Р1 до Р4 підказує, що тут задіяна певна система збуту турпродукту з прямими чи опосередкованими каналами збуту, транспортно-логістичним забезпеченням тощо.

Отже, запропонована модель маркетинг-міксу в туризмі враховує специфічні особливості сталого туризму і його обов'язкову прив'язку та увагу до туристичних ресурсів і водночас має за основу класичну модель маркетинг-міксу.

Сучасний маркетинг туристичних дестинацій - досить популярний предмет уваги як серед науковців, що вивчають туризм, так і практиків маркетингу й туризму. Але слід підкреслити, що така популярність викликана зростаючою гостротою конкурентної боротьби між дестинаціями, що в епоху глобалізації набуває широкого міжнародного розмаху. Ці обставини значно ускладнюють просування України на міжнародні туристичні ринки та повноцінне залучення до світового туристичного процесу. Тому основні положення міжнародного маркетингу туристичних дестинацій, які ми в загальних рисах окреслили в даній статті, зокрема застосування системного підходу до визначення місця та функцій туристичної дестинації в міжнародній маркетинговій діяльності, можуть бути корисні для суб'єктів вітчизняного туристичного бізнесу, що працюють або прагнуть працювати на міжнародному ринку туризму.

2.3 Просування території задопомогою взаємодії подієвого маркетингу та подієвого туризму