Територіальна організація санаторно-курортного лікування в Україні

Рекреаційно-туристичні ресурси України; формування, розвиток та функціонування територіальної організації санаторно-курортного лікування в Україні. Характеристика, принципи організації та державне регулювання процесу надання лікувально-оздоровчих послуг.

Рубрика Спорт и туризм
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 13.10.2012
Размер файла 51,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Територіальна організація санаторно-курортного лікування в Україні

ЗМІСТ

Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи дослідження територіальної організації санаторно-курортного лікування
1.1 Поняття санаторно-курортної діяльності
1.2 Територіальна організація санаторно-курортної діяльності
1.3 Принципи організації санаторно-курортного лікування
РОЗДІЛ 2. Територіальна організація санаторно-курортного лікування в Україні
2.1 Загальна характеристика санаторно-курортного лікування в України
2.2 Санаторно-курортне лікування системи кровообігу
2.3 Санаторно-курортне лікування захворювань нервової системи
2.4 Санаторно-курортне лікування захворювань органів травлення
2.5 Санаторно-курортне лікування органів дихання
2.6 Санаторно-курортне лікування захворювань опорно-рухового апарату
2.7 Санаторно-курортне лікування сечостатевої системи та інших захворювань
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Домінантою лікувально-оздоровчого туризму є прагнення суб'єкта оздоровитися в процесі лікування.
Для організованого надання лікувально-оздоровчих послуг необхідна наявність рекреаційно-туристичних ресурсів, тобто сукупність об'єктів і явищ природного та антропогенного походження; природні та культурно-історичні комплекси, які використовуються для туризму, лікування та відпочинку. Вони поділяються на природні та соціальні. До першої групи належать: кліматичні особливості території, водні ресурси (річки, озера, мінеральні та грязєві джерела, штучні водойми, моря, океани), мальовничі ландшафти, рослинний та тваринний світ тощо. Вони є визначальними для лікувального туризму. Друга група соціально-економічних ресурсів (культурні об'єкти, пам'ятки історії, етнографії, архітектури) не є визначальними для цього виду туризму.
Із цього зрозуміло, що суб'єкти санаторно-курортного лікування: санаторії, пансіонати, будинки відпочинку тощо мають бути розташовані у відповідних місцевостях, які володіють необхідними природними ресурсами. Такі місцевості, як правило, є курортами.
Актуальність даної роботи пояснюється тим, що подальший розвиток санаторно-курортного лікування потребує активізації досліджень традиційних та нових сегментів ринку, споживчих переваг, інформаційних технологій та управлінських методик. Ринок санаторно-курортних послуг характеризується урізноманітненням пропозиції продукту як за рахунок впровадження нових видів послуг і форм обслуговування, так і за рахунок територіального розширення, формування нових центрів, районів та курортних зон. Тому питання геопросторової організації санаторно-курортного лікування пов'язані з усіма аспектами його функціонування і набувають непересічної актуальності.
Об'єкт дослідження - санаторно-курортна діяльність в Україні.
Предметом дослідження є територіальна організація санаторно-курортного лікування в Україні.
Мета дослідження - дослідити особливості формування, розвитку та функціонування територіальної організації санаторно-курортного лікування в Україні.
Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:
1) розглянути поняття санаторно-курортного лікування;
2) проаналізувати територіальну організацію санаторно-курортного лікування;
3) дослідити принципи організації санаторно-курортного лікування;
4) дати загальну характеристику санаторно-курортного лікування в Україні.

Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: діалектичного пізнання, конкретного і абстрактного, логічного та історичного, системного і порівняльного аналізу та статистичних порівнянь.

Інформаційною базою курсової роботи є нормативно-правові документи, статистичні збірники, щорічники, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.

Структура роботи

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження територіальної організації санаторно-курортного лікування

1.1 Поняття санаторно-курортної діяльності

В Україні санаторно-курортна справа найактивніше почала розбудовуватися у XIXст. З цього часу відомі кліматичні курорти Південного узбережжя Криму, бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязеві курорти Криму та Одещини, які зазнали особливого розвитку у XX ст.

Санаторно-курортна діяльність - надзвичайно привабливе поле для формування і прояву різноманітних форм самоствердження і самовдосконалення особистості. Незважаючи на різку зміну характеру витрати сил, пов'язану із скороченням частки фізичної праці у структурі суспільного робочого часу, процес їх відновлення практично не змінився: відпочинок, як і раніше, для переважної більшості населення асоціюється з фізичним спокоєм і рясним харчуванням, тобто реалізуються потреби, прямо протилежні дійсним рекреаційним потребам сучасної людини. Здоров'я виступає товаром якісного характеру, який не підлягає купівлі-продажу [6, 318].

Санаторно-курортна діяльність є відносно самостійним видом економічної діяльності, спрямованої на надання послуг громадянам у процесі лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань шляхом використання природних лікувальних ресурсів. Виступаючи як господарська діяльність, вона охоплює основні та допоміжні види діяльності з охорони здоров'я у спеціалізованих закладах.

Сучасна наука здійснює пошук натуральних та вартісних форм визначення результату отримання санаторно-курортних послуг. Існують проблеми визначення економічної оцінки втомлюваності людини та відновлення її здатності до активної діяльності, здоров'я людини. Сьогодні для визначення результативності послуг вчені оперують переважно непрямими показниками сукупних витрат із їх надання - зайнятість, продуктивність праці тощо.

Врахування витрат на санаторно-курортні путівки не є адекватною вартісною оцінкою поліпшення стану здоров'я людини. Вирішення ефективного способу оцінки продукту у сфері охорони здоров'я, в тому числі і курортному виробництві, є важливим елементом управління економікою курортних міст, формування попиту та просування санаторно-курортних послуг на споживчі ринки тощо.

Попит на санаторно-курортні послуги визначається різними елементами, тісно пов'язаними один з одним, які відрізняються не тільки за природою, а й за важливістю для відпочиваючих.

Для визначення попиту на санаторно-курортні послуги необхідний прогноз [6, 319]:

* зробити розрахунок потреб у тих чи інших видах лікування, спираючись на аналіз захворюваності в сучасний момент;

* зробити розрахунок перспективного розвитку санаторно-курортної справи в умовах ринкових відносин, застосувавши математичні, економічні і статистичні моделі;

* під час розрахунків узяти до уваги дані про максимальне завантаження в «піковий» період;

* врахувати думку експертів, складаючи прогноз.

Надання комплексу послуг споживачам - це виробничий процес санаторно-курортного підприємства, у процесі якого використовуються природні, трудові, інформаційні і матеріально-технічні ресурси.

Організація санаторно-курортної справи відбувається на трьох рівнях: вищому, середньому та нижньому.

Вищий рівень формують державні органи керування курортами і туризмом. У їхні функції входить:

* визначення стратегії розвитку галузі; складання державної і регіональної програм розвитку курортів;

* контроль за грамотною експлуатацією й охороною природних лікувальних ресурсів;

* організація науково-дослідної діяльності;

* проведення рекламних заходів (виставок, ярмарків і т. ін.);

* підготовка кадрів: курортологів різних спеціальностей.

Середній рівень - це виробники лікувальних послуг:

* санаторно-курортні установи (санаторії і пансіонати з лікуванням);

* некурортні установи (санаторії-профілакторії, заводи розливу мінеральних вод, виробники лікувальних грязей).

Санаторно-курортні установи можуть бути однопрофільними (лікування хворих з однорідними захворюваннями) і багатофункціональними (з декількома спеціалізованими відділеннями для лікування хворих з різними захворюваннями).

Функції управлінців цього рівня багатопланові:

* забезпечення лікувального процесу на курорті;

* організація анімаційної і спортивної програми для відпочиваючих;

* забезпечення господарської діяльності курорту;

* фінансово-економічна діяльність курорту.

Нижній рівень - реалізатори розподілу лікувальних послуг. До них належить:

* фонд соціального страхування, що займається викупом і розподілом курортних путівок за пільговими цінами;

* турфірми, що викуповують і продають споживачам лікувальні тури.

Управлінці посередницьких організацій мусять вміти орієнтуватися на українському і закордонному ринках лікувальних послуг, вивчати попит, визначати для споживача оздоровниці необхідного профілю з урахуванням лікувальних ресурсів і умов кліматичної і тимчасової адаптації, а також формувати і реалізувати лікувальні тури [6, 320].

Діяльність санаторно-курортних установ залежить від потреб різних груп населення. Саме вони визначають формування цього ринку і виступають орієнтирами в підготовці і прийнятті управлінських рішень у даній сфері.

1.2 Територіальна організація санаторно-курортної діяльності

Територіальна організація -- це певний рівень просторової упорядкованості, узгодженості й взаємодії господарських об'єктів на конкретній території [14, 23].

Предметом санаторно-курортної діяльності є територіальна організація санаторно-курортного господарства на певній ділянці Землі, розгляд будь-якої рекреаційної території як єдиної системи, що складається з різнорідних, але просторово взаємопов'язаних елементів, які діють як єдине ціле. Таким чином, предметом дослідження санаторно-курортної діяльності є територіальні санаторно-курортні системи (ТСКС).

Територіальна санаторно-курортна система -- це свого роду просторово організована на території певного таксономічного рангу сукупність санаторно-курортних установ, які функціонують на основі використання ресурсів цієї території і просторово-територіально між собою поєднані [9, 214].

Будь-яка ТСКС базується як на безпосередніх зв'язках між санаторно-курортними установами, так і на опосередкованих територією відносинах між ними.

Рекреаційні об'єкти в одній ТСКС можуть пов'язувати:

а) безпосередні зв'язки виробничо-технологічного характеру;

б) спільне управління;

в) участь у спільному наданні кінцевих послуг;

г) належність до однієї галузі чи підгалузі;

д) знаходження санаторно-курортних установ у межах будь-якої самоврядної території;

е) використання спільних ресурсів певної території;

є) наявність потенційних можливостей для ефективних взаємозв'язків.

Тип системи і межі її локалізації залежать від характеру і параметрів розвитку системоформуючих елементів (санаторно-курортних установ) -- рівня концентрації надання послуг, напряму спеціалізації, відомчої підпорядкованості чи приватної належності, їх територіального поєднання і взаємозв'язку.

На цій основі можна виокремити такі типи ТСКС:

а) під галузеві (спеціалізовані);

б) галузеві (інтегральні);

в) елементарні;

г) територіальні рекреаційні комплекси (ТРК).

Згідно із Законом України «Про курорти» (2001), курорт - це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення,що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації, будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, які використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації, підлягає особливій охороні. Курорт повинен мати: офіційне визнання, необхідне для встановлення в межах відповідної місцевості визначеного правового режиму, наприклад, на охорону природних лікувальних ресурсів, що забезпечують нормальне функціонування курорту та його розвиток; спеціальні прилади, будівлі та заклади для раціонального застосування курортних факторів (бурові свердловини, кювети, водолікарні, грязелікарні, пляжі, в тому числі лікувальні, аеросолярії, клімато-павільйони тощо); лікувально-профілактичні заклади, що забезпечують медичне обслуговування хворих, а на кліматичних курортах, крім того, оздоровчі заклади (для організації відпочинку та туризму); спортивні споруди та майданчики, культурні заклади, заклади громадського харчування та побутове обслуговування.

Отже, курорт - це законодавчо визначена територія з чіткими межами, спеціалізована на наданні послуг лікування, оздоровлення та профілактики захворювань відповідно до наявних ресурсів, які експлуатуються спеціально підготовленим персоналом на відповідно облаштованій матеріально-технічній базі. Тобто, підставою для визначення території як курорту є наявність природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їх експлуатації та організації лікувально-профілактичної діяльності. Означене формує курорт як спеціалізовану рекреаційну територію, якій наданий відповідний статус [9, 216].

Курорти за унікальністю та цінністю природно-лікувальних ресурсів і рівнем облаштованості поділяють на курорти державного та місцевого значення. Властивості природно-лікувальних ресурсів визначають медичний профіль (спеціалізацію) курортів. За спеціалізацією курорти поділяються на курорти загального призначення та спеціалізовані для лікування конкретних захворювань. Відповідно до медичних показано курорти поділяють на ті, що лікують захворювання органів кровообігу, травлення, дихальних шляхів, опорно-рухового апарату, нервової системи, обміну речовин, урологічні, дермато- та гінекологічні. Термін лікування залежить від характеру захворювання і його складності та типу курорту і варіює від 24 днів (для найбільш поширених захворювань до 30 (легеневі хвороби), 45 та більше діб (посттравматичне лікування хребта. Курортний режим зазвичай жорстко регламентований специфікою лікування і послаблюється лише за амбулаторно-курсовочними варіантами профілактики захворювань.

За характером провідних лікувальних факторів курорти поділяють на:

1) бальнеологічні, де провідним лікувальним фактором є використання природних мінеральних вод;

2) грязеві (застосування в якості основного лікувального засобу лікувальних грязей);

3) кліматичні, де основним лікувально-профілактичним засобом є клімат.

Курортний комплекс є поєднанням декількох видів природних ресурсів і дуже рідко якогось одного. На курортах провадиться переважно комплексне лікування із задіянням всіх наявних ресурсів.

Мінеральні води використовують наружно у вигляді ванн різної температури та тривалості (переважно сірководневі води з концентрацією сірководню не менше 50 млг/л, вуглецеві соляні, соляно-лужні тощо) та для пиття в різних дозах при лікуванні захворювань кишечника, печінки, порушеннях обміну речовин.

Грязєві курорти використовують мулові грязі, які утворюються на дні лиманів та солоних озер, вулканічні, що є наслідком дії рідких та газоподібних продуктів Грязєвих вулканів, сапропелеві або мули стоячих прісних озер та торф'яні грязі, що утворюються на болотах. Грязі є сильнодіючими лікувальними заходами, які супроводжуються значним навантаженням на людський організм. Лікувальні грязі діють на нервові рецептори шкіри і мають найбільше показань при лікуванні суглобів, кісток, хребта, а також периферійної та центральної нервової системи, судинних захворювань.

Кліматичні курорти мають найсприятливіші умови для використання всіх видів кліматотерапії та кліматопрофілактики: аеро-, геліо, таласо-та кінезотерапії, ландшафтотерапії тощо. Кліматотерапія є методом профілактики та оздоровлення, який полягає у використанні метеофакторів і особливостей впливу клімату певної місцевості на організм людини задля стимулювання її біологічних зв'язків з довкіллям, стимулюючи адаптивний механізм (кліматоконтрастні переміщення) або дозуючи кліматичні впливи.

Кліматичні курорти знаходяться в різних кліматичних і ландшафтних зонах, їх умови по-різному впливають на організм людини, утворюючи фон, який сприяє найбільш ефективному запровадженню спеціальних кліматичних та лікувальних курортних процедур. Розрізняють курорти приморські, гірські, рівнинні тощо. Найпоширенішим видом курортів, що найактивніше розвиваються протягом другої половини XX ст., є приморські. Приморські курорти мають загальну профілактичну й рекреаційну дію на організм людини.

Використання мікрокліматичних особливостей застосовується в спелеотерапії, що є методом лікування шляхом тривалого перебування в умовах мікроклімату карстових та інших печер, соляних копалень, шахт, гротів, які мають постійну температуру та тиск, газовий та іонний склад повітря, аерозолі певних солей та інші властивості, що справляють позитивний вплив на людський організм, стимулюючи функції дихання та кровообігу, мають протизапальну та спазмолітичну дію тощо [9, 220].

Курорти охоплюють нині всі частини світу, утворюючи практично світову курортну мережу. Пропозиція курортних послуг дуже широка і стосується відпочинку та рекреації, оздоровлення, профілактики та лікування. Сучасні курорти облаштовані як спеціальними лікувальними закладами санаторного типу, так і спеціалізованими закладами розміщення (лікувальні готелі), а також іншими закладами розміщення та підприємствами індустрії туризму і широко використовуються в туристичному процесі на різних рівнях його організації.. Завдяки комплексності розвитку та можливостям урізноманітнювати власний ринковий продукт та форми обслуговування, курорти формуються як територіальні ринки певного ієрархічного рівня, виступають ядрами геопросторової організації туризму міжрегіонального, регіонального, субрегіонального, національного та місцевого рівнів.

Кожна природна курортна територія - це унікальне ландшафтне, геологічне, економіко-географічне утворення, що є основною самостійною структурною одиницею курортно-рекреаційної галузі як складової туристичної індустрії.

Сучасна курортологія - це медична наукова дисципліна, яка вивчає цілющі властивості природних фізичних факторів, характер їх дії на організм людини, можливості їх застосування з лікувальною та профілактичною метою під час санаторно-курортного лікування й методи застосування курортних факторів при різних захворюваннях.

Більшість курортів використовує два і більше курортних фактори, які є в наявності, адже важливим принципом санаторно-курортного лікування є комплексний підхід. Під комплексним підходом (комплексністю) розуміють використання різних природних лікувальних факторів у поєднанні з дієтотерапією, фізіотерапевтичними процедурами, ліками та іншими лікувальними засобами й методами. При цьому важливим є природність лікувальної дії природних факторів, які в процесі еволюції справляли постійний вплив на людину. Крім того, людина під час санаторно-курортного лікування зазнає позитивного впливу від того, що змінює звичайну обстановку: звільняється від щоденних турбот, пов'язаних із роботою і побутом, уникає несприятливих подразнюючих впливів, які часто є чинниками, що викликали або підтримували процес тривання хвороби. На курорті турист має можливість перебувати тривалий час на свіжому повітрі. Комфорт, затишок, увага з боку персоналу, культурні заходи сприяють створенню в рекреанта приємних емоцій, необхідних для відновлення організму, стану психологічного здоров'я.

Окрім основного роду діяльності з надання курортних послуг, галузева структура курорту може включати:

* підприємства з екологічно допустимого видобутку, розфасовки, використання і вивозу, зокрема за межі регіону чи країни, частини ресурсів лікувальних грязей;

* підприємства аналогічних видів для освоєння частини ресурсів підземних мінеральних вод;

* підприємства щодо організації і забезпечення безпеки навколишнього середовища та унікальних природних ресурсів;

* наукові, проектні, експертні центри еколого-економічного моніторингу, контролю, дослідження проблем рекреаційного господарства, природокористування (маркетингові дослідження, впровадження ресурсозберігаючих технологій охорони й експлуатації рекреаційних ресурсів, систем курортно-оздоровчого туризму) [9, 223].

Основним типовим для санаторно-курортного лікування закладом є санаторії. Це - медичний заклад, в якому з лікувально-профілактичними цілями використовуються природні фактори (клімат, мінеральні води, лікувальні грязі) у поєднанні з фізіотерапією, дієтотерапією, лікувальною фізкультурою та іншими методами лікування за обов'язкового дотримання хворим санаторного та курортного режимів, адже в санаторії направляють хворих із початковими стадіями захворювання або після перенесення тяжких хвороб та операцій.

Функціонують санаторії для дорослих, дітей, підлітків, а також для батьків із дітьми. Поряд із санаторіями, розташованими на курортах, існують так звані приміські санаторії або санаторії місцевого значення, розташовані поза курортами. Вони призначені для хворих, яким рекомендується бути у звичних кліматичних умовах, протипоказані далекі поїздки, для хворих, які страждають на ранні стадії захворювання, або тих, хто доліковується після виписки з лікарні.

В основному санаторії спеціалізовані, можуть бути однопрофільні (для лікування однорідних захворювань, наприклад, хвороб органів дихання нетуберкульозного характеру, при більш вузькому медичному профілі - наприклад, тільки для хворих на бронхіальну астму), або багатопрофільні - із двома і більше спеціалізованими відділеннями для лікування, наприклад, хвороб органів кровообігу (кардіологічний профіль) і функціональних порушень нервової системи (неврологічний профіль).

Типи спеціалізованих санаторіїв для хворих:

* із захворюваннями органів кровообігу;

* із захворюваннями органів травлення;

* із порушенням обміну речовин;

* із захворюваннями нервової системи;

* із захворюваннями органів дихання нетуберкульозного характеру;

* із захворюваннями органів руху;

* із гінекологічними захворюваннями;

* із захворюваннями шкіри;

* із захворюваннями нирок та сечовивідних шляхів [9, 225].

Терміни лікування хворих у санаторіях різні. На бальнеологічних і грязєвих курортах, а також у приміських санаторіях для лікування хворих із захворюваннями органів кровообігу, травлення, руху, шкіри, гінекології, периферійної та центральної нервової системи, із порушенням обміну речовин установлений термін 26 днів. На кліматичних курортах та приміських санаторіях, де показане лікування хворих із нетуберкульозними захворюваннями органів дихання і функціональними порушеннями нервової системи, встановлено термін лікування 24 дні. В санаторіях для лікування хворих із запаленнями нирок - 48 днів, у санаторіях та відділеннях для лікування хворих із наслідками травм і захворювань спинного мозку - 52 дні.

Крім лікування в санаторіях, на багатьох курортах організовується амбулаторне лікування. Лікувально-діагностичне обслуговування хворих здійснюється курортними поліклініками. Розміщують амбулаторних хворих у пансіонатах, готелях, на квартирах. Харчування для них організовується в дієтичних їдальнях курортів. Можливе прикріплення таких приїжджих на лікування й харчування до санаторію.

При направленні на амбулаторне лікування необхідно враховувати, що туристи можуть бути розміщені на квартирах, що віддалені від загальнокурортного лікувального закладу та їдальні, але таке житло рекомендується тим, хто не потребує санаторних умов.

Дитячі санаторії призначені для доліковування в них дітей після тяжких захворювань і операцій. Профіль дитячих санаторіїв, їх структура й організація роботи базується на загальноприйнятих для санаторіїв принципах.

Втім, вони мають і свою специфіку: лікування поєднується з навчально-виховним процесом за програмою, затвердженою Міністерством науки та освіти України. Розрізняють санаторії для дітей раннього (1-3 роки), дошкільного (до 7 років) і шкільного (до 14 років) віку, із терміном лікування від 45 днів до 4-х місяців. їх створюють у приміських зонах (лісні дитячі школи) і на курортах, де вони, як правило, розташовані поза зоною санаторіїв для дорослих та подалі від транспортних магістралей, на зазеленених ділянках із майданчиками для спорту.

У системі санаторно-курортного туризму свою нішу мають і пансіонати. В пансіонатах, розташованих на бальнеологічних курортах, розміщуються туристи, які користуються амбулаторним лікуванням. Пансіонати, розташовані на кліматичних курортах, у приміських і дачних місцевостях, в основному призначені для відпочинку. Тут відпочиваючим надається харчування та житло, що забезпечує необхідні побутові умови. При пансіонатах є медпункти. Туристи користуються загальною курортною інфраструктурою. В пансіонатах, розташованих у місцевостях, де є курортні поліклініки або санаторії, за бажанням відпочиваючих та за наявності медичного висновку за окрему плату може надаватися необхідне лікування.

Санаторії-профілакторії - це медичні заклади санаторного типу для проведення лікувально-оздоровчих заходів без відриву працівників від виробничої діяльності (перебування в санаторії-профілакторії у нічний та вільний від виробничої діяльності час). Термін лікування 24 дні. Великі санаторії-профілакторії мають кабінети електроопромінення, водогрязє- лікарні, аеросолярії, інгаляторні кабінети та ін.

Курортна поліклініка - це лікувально-профілактичний заклад, що здійснює амбулаторно-курортне лікування на курорті. Перша така поліклініка в колишньому СРСР була створена в Кисловодську в 1925 році. В курортних поліклініках є спеціалізовані відділення: терапевтичне, хірургічне, неврологічне, гінекологічне, фізіотерапевтичне та інші, а також вузькоспеціалізовані кабінети - уролог, дерматолог та інші. Згідно з путівкою туриста в поліклініці проводять діагностичне обстеження, комплексне лікування хворих; надаються кваліфіковані консультації спеціалістів. Усі лікувальні процедури базуються на застосуванні курортних факторів та проводяться відповідно до встановлених нормативів що діють у загальнокурортних закладах. При поліклініці функціонує цілодобово швидка допомога, на великих курортах діє дитяче відділення. Хворі, які приїжджають лікуватися на курорт без путівок, отримують у поліклініці платні консультації у спеціалістів. На невеликих курортах можуть користуватися лікувально-діагностичними кабінетами санаторію [2, 123].

Будинок відпочинку - це оздоровчий заклад із регламентованим режимом, призначений для відпочинку практично здорових людей. Перший будинок відпочинку на території колишнього СРСР був відкритий у травні 1920 року в Петрограді, у графському будинку. Більшість будинків відпочинку розташована в місцевостях із сприятливими кліматичними умовами, на берегах річок,озер, морів, лісових масивів. Режим тут засновано на чергуванні активного й пасивного відпочинку та передбачає можливе більш довготривале перебування туристів на свіжому повітрі, а також прогулянки, екскурсії, заняття спортом, катання на човнах, в зимовий час - на лижах та ковзанах. У будинках відпочинку є спортивні майданчики, зали, інші споруди, приміщення для загартування та кліматичних процедур. Усю спортивно-оздоровчу роботу організовує інструктор із фізичного виховання. В кожному будинку відпочинку працює медпункт (залежно від пропускної здатності), його очолює лікар (якщо 400 і більше місць) або фельдшер (від 200 до 350 місць), які призначають та контролюють режим активного відпочинку з врахуванням віку, професії, стану здоров'я відпочиваючих. У великих будинках відпочинку функціонує стоматологічний кабінет, а також кабінети лікувального масажу та фізіотерапії. Харчування в більшості розраховане на здорових людей, які не потребують спеціальних дієт. Термін відпочинку від 12 до 24 днів. Розрізняють будинки відпочинку загального типу та спеціалізовані - для батьків з дітьми, вагітних жінок та молоді. Існують також на річкових та морських суднах плаваючі будинки відпочинку. У будинках відпочинку для батьків із дітьми працюють лікарі-педіатри та вихователі, обладнуються приміщення та майданчики для ігор і занять спортом.

Бази відпочинку служать для розміщення, харчування, відпочинку, туристично-екскурсійного, культурно-побутового та фізкультурно-оздоровчого обслуговування туристів та екскурсантів. Відмінність туристичної бази від інших закладів відпочинку полягає у тому, що тут проводяться спеціальні туристичні заходи, походи, подорожі, змагання, навчання прийомам та навичкам спортивного туризму й орієнтування на місцевості. Як правило, туристичні бази розміщуються в будинках готельного типу. Залежно від місцезнаходження та спеціалізації, бази можуть мати певний комплекс спортивних споруд та майданчиків, пункти прокату спортивного спорядження та інвентарю для різних видів спорту. На базах, де передбачено відпочинок із дітьми, створюють дитячі майданчики [2, 124].

Бальнеолікарня - медичний заклад для проведення процедур (ванн, душів, промивань, зрошень, інгаляцій тощо) переважно з використанням природних мінеральних вод. На курортах, поряд із самостійними бальнеолікарнями, розташованими в банній будівлі, функціонує бальнеологічний відділ у складі санаторію. Якщо в одній будівлі розташовують бальнеолікарню і грязелікарню, то заклад називається бальнеогрязелікарнею. Будують їх, як правило, на базі джерел мінеральних вод. Загальнокурортні бальнеолікарні звичайно розраховані на 20-70 ванн, відділення при санаторіях - на 5-6 ванн. До складу основних приміщень входять: кабінет лікаря, ванний зал або ванні кабінети, процедурні кабінети тощо. При деяких бальнеолікарнях облаштовують лікувальні басейни [2, 125].

Грязелікарня - медичний заклад для проведення процедур із застосуванням лікувальних грязей. Поряд із самостійною грязелікарнею функціонує відділення у складі санаторію.

Різноманітність структури санаторно-курортного лікування зумовлена специфікою призначення кожного структурного підрозділу, який має свою мету, ресурс та особливості.

рекреаційний санаторний оздоровчий україна

1.3 Принципи організації санаторно-курортного лікування

Санаторно-курортна система вимагає розроблення особливих принципів організації, оскільки пов'язана, з одного боку, з експлуатацією природних лікувальних ресурсів, а, з іншого - з організацією лікувального процесу.

Медичні аспекти курортної справи (методи санаторного лікування), засновані на застосуванні природних лікувальних і інших факторів, визначенні показань і протипоказань для хворих на ті чи інші курорти, вивчаються інститутами курортології чи центрами медичної реабілітації і фізіотерапії. Питаннями виявлення, експлуатації й охорони природних лікувальних ресурсів займаються спеціалізовані гідрогеологічні організації.

Територіальне планування курортних закладів і курортних зон, проектування санаторно-курортних об'єктів здійснюють проектні інститути, які вивчають проблеми рекреаційної архітектури.

Курортна справа виступає як сукупність усіх видів туристичної діяльності, необхідних для організації та забезпечення санаторно-курортними закладами трьох основних функцій:

* лікування;

* медичної реабілітації;

* профілактики захворювань із використанням природних лікувальних ресурсів.

З економічної точки зору, лікування - це діяльність, пов'язана з наданням послуг клієнтові (пацієнтові) шляхом використання людського капіталу, природних, матеріальних та нематеріальних ресурсів, спрямована на відновлення та поліпшення функцій людської життєдіяльності. На багатьох курортах, поряд із санаторним, проводиться й амбулаторно-курортне лікування на базі курортних поліклінік, бальнео-фізіотерапевтичних об'єднань, кліматолікувальних павільйонів, інгаляторіїв, інших загальнокурортних лікувально-діагностичних установ і центрів [3, 325].

Один чи декілька природних лікувальних факторів застосовують під час лікарського нагляду в поєднанні з перетвореними факторами, лікувальною фізичною культурою (ЛФК), режимом рухової активності, лікувальним харчуванням тощо. Застосування в комплексі санаторного лікування декількох лікувальних факторів допомагає посилювати вплив одного фактора іншим, тобто отримувати свого роду кумулятивну оздоровчу дію.

Основними методами санаторно-курортного лікування є бальнеотерапія (мінеральні ванни, прийом мінеральної води), грязелікування, кліматолікування, лікувальна фізкультура, лікувальне харчування. Кліматотерапія включає: аеротерапію (лікування повітрям), геліотерапію (лікування сонцем), таласотерапію (лікування морським кліматом і купанням у воді).

Санаторно-курортне лікування можуть приймати як хворі, так і здорові люди, але його ефективність не завжди вдається зафіксувати, оскільки існує часовий лаг між прийняттям процедур та дією оздоровчого ефекту на організм. Слід зауважити, що курортологи відзначають недостатню вивченість методики виявлення індивідуальних адаптаційних можливостей санаторно-курортного оздоровлення «практично здорових людей» [3, 326].

Санаторно-курортне лікування - як послуга - має чітко виражену реабілітаційну спрямованість. Реабілітація при цьому розглядається як комплекс взаємозалежних медичних, соціальних, педагогічних та інших заходів, що мають за мету відновлення соціальної (трудової, професійної, сімейно-побутової) дієздатності людини на основі максимально можливого відновлення функцій її організму, порушених хворобою. Саме відновлювальне лікування становить медичний аспект реабілітації. Поетапна система реабілітації передбачає взаємозалежну і спадкоємну лікувальну діяльність лікарняного, диспансерно-поліклінічного і санаторного етапів.

Розділ 2. Територіальна організація санаторно-курортного лікування в Україні

2.1 Загальна характеристика санаторно-курортного лікування в України

У наш час в Україні територіально-рекреаційні комплекси формуються переважно на основі територіальних зв'язків (відносин). Навіть великі рекреаційно-туристичні центри, маючи багато рекреаційних установ різної величини і спеціалізації, на практиці розвиваються неузгоджено, майже не маючи між собою просторово-територіальних зв'язків. Фактично в цих містах формуються ТРК блочного типу, в яких повністю домінують опосередковані відносини.

У санаторно-курортному господарстві України утворюються різні підгалузеві (спеціалізовані) ТСКС, що мають неоднаковий рівень сформованості, характер концентрації, спеціалізації і розміщення установ. Найвищий рівень територіальної організації і сезонної стабільності мають ТСКС, які базуються на використанні певних видів бальнеологічних ресурсів. До середньо-сформованих спеціалізованих систем належать ті, які ґрунтуються на використанні переважно сезонних природних умов і ресурсів, наприклад рекреаційні системи узбережжя морів. ТСКС, що формуються в складі нерекреаційних відомств, де цей вид діяльності не основний, є слабо сформованими і в сучасний період відіграють другорядну роль.

ТСКС України складаються з окремих елементів, зв'язків і відносин, як безпосередніх, так і опосередкованих, між ними. Таким чином, до ТСКС можуть входити не лише конкретні рекреаційні об'єкти, а й рекреаційні території різного таксономічного рангу (об'єкти та просторово-територіальні зв'язки між ними, а також з територією).

Основними об'єктами ТСКС різних рангів можна вважати виокремлені кандидатом географічних наук В. Стафійчуком (2006) таксономічно ранговані рекреаційні території:

1) рекреаційний пункт (окремий санаторій, будинок відпочинку);

2) рекреаційний центр (Кирилівка, Ворохта, Коктебель тощо);

3) рекреаційний вузол (Одеська група курортів, Велика Ялта, курортополіс "Трускавець" тощо);

4) рекреаційний підрайон, який складається з одного або кількох курортів одного профілю з відповідними рекреаційно-туристичними зонами. Він формується в Україні у межах адміністративних районів (Судацький, Алуштинський);

5) рекреаційний район або комплекс -- цілісна у транспортному плані територія з однаковим профілем курортів, центрів туризму і зон відпочинку, які базуються на певному типі природно-географічних умов;

6) рекреаційний регіон (Кримський, Карпатський тощо). Цей елемент ототожнюється з регіональними ТРС [9, 225].

Ядрами територіальної організації санаторно-курортного комплексу України, просторовими точками його опорного каркаса були і залишаються санаторно-курортні оздоровчі заклади.

Курортні місцевості України почали використовуватися з метою лікування дуже давно. Задовго до нашої ери експлуатувалися знамениті Сакські грязі. Про це є свідчення Плінія Старшого. Розкопки міст узбережжя Чорного моря археологами дали дані про використання тут мінеральних вод у спеціальних лікувальних купальнях. Скільки люди живуть в Україні, стільки вони потребують лікування, шукають і знаходять відповідні природні ресурси для цього. Підтвердженням цього є відкриття неграмотними селянами з хуторів навколо міста Миргорода ще на початку XX ст. знаменитої нині мінеральної води "Миргородська". Вчені почали вивчати її цілющі властивості лише після того, як побачили, що місцеві селяни набирають воду з фонтану у центрі міста і бочками везуть її додому. На запитання "Навіщо вони це роблять?" селяни відповідали: "П'ємо від живота".

Однак є письмові свідчення, що вже в XV ст. місцеве населення інтенсивно використовувало лікувальні мінеральні води Передкарпаття і Закарпаття. Із незапам'ятних часів у Карпатах були копанки, де збиралася мінеральна вода. Біля неї ставилася лава і кожен подорожній або людина зі спеціальною метою могли випити кухоль води, "яка як квас або вино".

Власне курорти як господарські об'єкти були засновані в Україні у першій половині XIXст. Розпочалося інтенсивне освоєння рекреаційних ресурсів у найбільше сприятливих і доступних місцевостях сучасних Закарпатської, Львівської, Донецької, Одеської областей і АРК.

Перша бальнеолікарня з відповідним житловим фондом для відпочиваючих виникла на курорті Немирів Львівської області ще у 1814 р. Через 4 роки у Закарпатті на Випіківській замковій горі почали використовувати місцеві мінеральні води для ванн ("купіль"). Ще через 9 років виникла перша в Україні грязелікарня в м. Саки (1827 p.). Тоді ж побудовано бальнеологічну лікарню в Трускавці. Пізніше у 1829 р. відбулося відкриття Одеських грязьових курортів. У 1833 р. постав знаменитий Куяльник під Одесою.

Особливо швидкими темпами розвитку санаторно-курортного господарства ознаменувався кінець XIX -- початок XXст. (до Першої світової війни). У цей час будувалися бальнеологічні і природно-кліматичні курорти у Передкарпатті, на Південному березі Криму, в Причорномор'ї. Почалося освоєння й окремих "точкових" рекреаційних ресурсів, наприклад курорту Миргород.

Після Першої світової війни і воєнних дій на території України багато курортів занепало. З 1920 р. у різних частинах України, які ввійшли до складу СРСР, Польщі, Чехословаччини, почалося відродження рекреаційно-курортного господарства. У Передкарпатті, Криму, Одесі, Бердянську, Слов'янську, Миргороді будувалися нові і розширювалися наявні курорти. Під час Другої світової війни багато з них були повністю або частково зруйновані. Але говорити про те, що в цей час відповідне господарство не функціонувало, не можна. Німецькі військові доволі інтенсивно використовували курорти Одеси і Криму для лікування й оздоровлення поранених.

Після завершення Другої світової війни більшість українських етнічних земель увійшла до складу УРСР і їх рекреаційне господарство почало розвиватися у загальному контексті рекреаційних систем СРСР. Характерними особливостями були дотаційність з боку держави, незадовільна матеріально-технічна база, обмежені можливості проведення дозвілля тощо. Курортне господарство України аж до проголошення незалежності практично було відірване від європейської і світової рекреаційних систем. Майже на 100% курорти України орієнтувалися на лікування і жорсткий санаторно-курортний режим.

Після проголошення незалежності в 1991р. для керівництва діяльністю курортів було організоване Закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця". Значною мірою воно консервувало недоліки радянської системи управління. Окремі міністерства і відомства мають власні відомчі курорти, а це пережиток минулих часів. Іноземні держави (Росія, Казахстан, Білорусь) теж мають свої рекреаційні установи в Україні, що неможливо, наприклад, у таких країнах з розвиненим рекреаційним господарством, як Туреччина або Єгипет.

Більша частина санаторно-курортних закладів України зосереджена в АРК (16,7%), Донецькій (14,6), Одеській (11,6) і Дніпропетровській (7,1%) областях. У першій і третій адміністративно-територіальних одиницях вони зосереджуються завдяки наявним рекреаційним ресурсам, у другій і четвертій -- внаслідок наявних рекреаційних потреб. У цілому на ці області припадає близько половини всіх санаторно-курортних закладів країни.

Україна має найбільші й найрізноманітніші в Центральній Європі запаси ресурсів для розвитку санаторно-курортного лікування. Послуги санаторно-курортних закладів в Україні становлять майже 40% від загального обсягу діяльності галузі туризму [9, 226].

Ресурсна база представлена такими бальнеологічними типами мінеральних вод: вуглекислі (Закарпаття), радонові (Вінницька, Черкаська області), сульфідні (Львівщина, Закарпаття, Крим), залізні (Донбас), бромні, йодо-бромні та йодні (Причорномор'я), кремнисті (Харківщина), води з підвищеним вмістом органічних речовин типу «Нафтуся» (Львівська, Хмельницька області), води без специфічних компонентів (Харьківська, Полтавська, Одеська області). Грязєві курорти використовують торфові, мулові, сапропелеві грязі, значні поклади яких є в озерах та лиманах Криму, Одеської, Херсонської, Запорізької областей. Кліматичні курорти охоплюють як узбережжя Чорного та Азовського морів, так і унікальні ландшафти практично по всій країні. Відомі спелеокурорти в соляних шахтах Донбасу та Закарпаття.

Санаторно-курортна справа в Україні спирається на діючий Закон України «Про курорти», прийнятий у жовтні 2000 р., та відповідну нормативно-правову базу, які регламентують діяльність даної сфери, економне та раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорону забезпечуючи доступність санаторно-курортного лікування для всіх громадян, і в першу чергу для інвалідів, ветеранів війни і праці, учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, дітей, хворих на туберкульоз тощо.

В Україні протягом XXст. система санаторно-курортних закладів розвивалась в межах державної системи охорони здоров'я, її послуги були соціально орієнтованими і достатньо дешевими для громадян (за рахунок фонду соціального страхування та інших джерел фінансування). Але недостатньо розвинена матеріально-технічна база галузі, її низька пропускна спроможність і застаріле обладнання, навіть при високій кваліфікації персоналу і досконалості методик профілактики та лікування, робила санаторно-курортні заклади важкодоступними для більшості населення. Тому в період розвитку масового туризму в країні (60-80-ті роки XXст.) курорти, особливо кліматичні, заповнювались неорганізованими відпочиваючими, які користувались переважно приватним житлом. Така традиція масової рекреації сформувала в основних курортно-рекреаційних зонах достатньо розвинений ринок пропозиції послуг розміщення на основі приватного житла [5, 223].

В ринкових умовах сьогодення санаторно-курортна справа України зазнає структурних змін. В першу чергу вони торкнулися організаційно-управлінських засад: зростаюча комерціалізація діяльності, вихід на ринок санаторно-курортної пропозиції, подальша сегментація даного ринку відповідно до змін попиту обумовили зміну форм власності (зокрема, розширилась колективна та приватна складові) та управлінської структури.

Санаторіям (39%), які працюють цілорічно.

Останніми роками на ринку санаторно-курортної пропозиції позначилась цікава тенденція: загальна чисельність закладів зменшується, а чисельність осіб, які оздоровилися, зростає, що частково можна пояснити скороченням терміну відпочинку в середньому до двох тижнів.

Щороку послугами санаторіїв країни користуються більш 3 млн. осіб. Найбільша кількість рекреантів оздоровлюється на базах відпочинку в Криму (30%), Донецькій (майже 12%), Одеській (до 10%), Львівській (8,0), Запорізькій (7) та Херсонській областях.

Спеціалізована мережа дитячих санаторних закладів (місткістю понад 27,0 тис. ліжок з можливістю розгортання в місяць максимального завантаження до 37,0 тис. ліжок) розрахована переважно на тривале лікування та оздоровлення дітей різного віку. Щорічно в санаторіях оздоровлюються понад 250 тис. дітей і більшість з них в санаторіях Криму, Одеської, Київської областей. Ще понад 55 тис. дітей щорічно проходять профілактично-санаторне лікування у позаміських санаторно-оздоровчих закладах, яких найбільше у Криму, Київській, Одеській, Донецькій та Рівненській областях.

В Україні діють понад 100 курортів та курортних місцевостей і санаторно-курортні заклади є практично в кожній області. За сполученням ресурсів і напрямками спеціалізації діючих курортів територію країни умовно можна поділити на три великі регіони: Південний, Західний та Центральний. Для Південного регіону характерно переважання кліматичних приморських курортів у поєднанні з грязями та мінеральними водами. В Західному регіоні основою курортної справи є використання бальнеологічних мінеральних вод та грязей у поєднанні з кліматичними (переважно ландшафтними) ресурсами. У Центральному регіоні переважають курорти, які розвиваються на основі використання мінеральних вод та ландшафтних кліматичних ресурсів.

Знаними кліматичними курортами в АР Крим є Велика Ялта (у складі м. Ялта, селищ Гурзуф, Массандра, Ливадія, Ореанда, Місхор, Алупка, Симеїз, Форос та ін.) та Алушта, розташовані на Південному узбережжі Криму в зоні сухого субтропічного клімату. Більшість розташованих тут санаторіїв спеціалізуються на лікуванні захворювань органів дихання, нервової та серцево-судинної систем (наприклад, санаторії «Місхор», «Курпати», «Ай-Петрі», «Україна» та інші у Великій Ялті або санаторії «Слава», «Алушта» - в Алушті). Кліматичним та бальнеологічним курортом є Євпаторія, де кліматичні ресурси морського узбережжя сполучаються з лікувальними грязями та рапою оз. Мойнаки і термальними мінеральними водами. Євпаторійські санаторії лікують органи дихання, серцево-судинну та нервову системи, гінекологічні захворювання, опорно-руховий аппарат (наприклад, санаторії «Примор'я», «Прибій», «40 років Жовтня» та інші). Південніше Євпаторії також на західному узбережжі Криму розташований курорт Саки, який є одним з найдавніших бальнеогрязєвих курортів країни. Основним ресурсом даного куроту є оз. Саки, де насичений розчин мінеральних солей, мулові грязі, насичені сірководнем у сполученні з приморським кліматом дозволяють лікувати нервові, шкіряні, гінекологічні, шлункові захворювання (санаторії «Саки», «ім. Леніна»), а також важкі спино-мозкові травми, опорно-руховий аппарат та ДЦП (санаторій ім. Бурденко). Сполучення мінеральних вод та грязей Керченського півострова також є основою для розвитку тут курортів аналогічного профіля.

У Причорномор'ї популярністю користуються кліматичні курорти Одеської, Миколаївської, Херсонської областей, які спеціалізуються на лікуванні захворювань дихальної, нервововї систем, кроовообігу. На Одещині відомі курорти м. Одеси (санаторії «ім. Горького, «Україна», «Чорне море», ім. Пирогова та інші), Кароліно-Бугазу, Затоки; на Миколаївщині - Очакова, Коблєва; на Херсонщині - Скадовська, Голої Пристані. Для оздоровлення та лікування на курортах Причорномор'я використовуються не тільки сприятливі кліматичні приморські ресурси, а й мінеральні води та лікувальні слабокислі лужні грязі, збагачені сірководнем Тузлівського, Шаболатського, Сухого, Хаджибейського, Куяльницького, Бейкушського лиманів [5, 224].

Кліматичні приморські ресурси у сполученні з мінеральними водами та лікувальними грязями сприяють розвиткові курортів Приазов'я (Запорізька, Донецька області). Тут сконцентровано майже 20% санаторно-курортних потужностей і щорічно відпочивають та оздоровлюються майже 450 тис. осіб. Провідним курортом цього регіону є Бердянськ - кліматичний, бальнеологічний та грязєвий курорт. Більшість санаторіїв, пансіонатів та баз відпочинку розташовані на Бердянській косі. Приморсько-степовий клімат, з повітрям, насиченим цілющими мікроелементами (кальцій, йод, бром), теплі води неглибокого моря та піщані пляжі сполучаються з хлоридно-натрієвими йодо-бромними мінеральними підземними водами та муловими слабокислими лужними приморськими грязями, визначаючи спеціалізацію курорту на лікуванні дихальної, нервової, судинної систем, органів травлення, кровообігу, гінекологічних та шкіряних захворювань, опорно-рухового апарату (наприклад, санаторії «Бердянськ», «Азов», «Приазов'я»). Води з високою мінералізацією використовуються для лікувальних ван, які мають протизапальну дію, а води з невисокою (4-6 г/л) мінералізацією - для лікування шлункових захворювань, оскільки також мають протизапальну дію. Ефективною дією на місцеві протизапальні процеси відзначаються місцеві грязі.

На Донеччині відомі кліматичні курорти Азовського узбережжя, переважно сезонного використання (Білосарайська, Крива коси, район м. Маріуполя) та Святогорська. Святогорськ як курортна місцевість здавна відомий завдяки мальовничим природно-антропогенним ландшафтам та цілющому іонізованому, насиченому фітонцидами, повітрю реліктового бору, придатний для лікування захворювань дихальної, нервової та серцево-судинної систем. Бальнеологічним грязевим курортом є Слов'янськ, де лікувальні грязі солоних озер Рапного, Сліпного та Вєйсового використовуються для лікування кістково-м'язової, серцево-судинної, нервової систем, гінекологічних та урологічних захворювань (наприклад, санаторії «Донбас», «Слов'янський», «Ювілейний»). Донеччина має один з найбільш високих в країні показників розвитку мережі санаторно-курортних закладів, кількість яких становить майже 15% від загальної і займає друге після Криму місце за кількістю оздоровлених (понад 280 тис. осіб на рік).

На заході країни санаторно-курортною спеціалізацією вирізняється Карпатський регіон (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області). Найбільшою популярність користуються курорти Львівщини - Трускавець, Моршин, Черче, Великий Любень та інші (всього 121 заклад). Відомим в Європі з давніх часів є курорт Трускавець, який вирізняється значними запасами підземних мінеральних вод (14 джерел різноманітної терапевтичної дії) та озокериту (його ще називають «гірський віск»). Найбільш відомою є мінеральна вода «Нафтуся», яка використовується при лікуванні гастроентерологічних захворювань, захворювань нирок, порушень обміну речовин, нервової системи, урологічних захворювань. Мінеральна вода «Броніслава» використовується при лікуванні органів дихання, а мінеральна сіль «Барбара» є аналогом карловарських солей. Озокерит є протизапальним засобом і використовується в лікуванні захворювань шкіри та суглобів. На курорті Трускавець відомі санаторії «Кришталевий палац», «Алмаз», «Каштан», «Кристал», «Бурштин», «Рубін» та інші.

У Передкарпатті також відомі курортні місцевості Яремча, Ворохта, гірські ландшафтні ресурси яких використовуються для оздоровлення та лікування верхніх дихальних шляхів [5, 225].


Подобные документы

  • Необхідність санаторно-курортного лікування. Технологічні основи дослідження оздоровчо-рекреаційної діяльності в Україні. Розвиток лікувально-оздоровчого туризму. Аналіз організації оздоровчого та лікувального туризму на підприємстві "Чорне море".

    курсовая работа [53,8 K], добавлен 02.10.2014

  • Реклама как наиболее эффективное средство при продвижении санаторно-курортного продукта. Специфические особенности рекламы санаторно-курортного продукта. Характеристика нормативных документов, регулирующих санаторно-курортную деятельность в РФ.

    контрольная работа [39,7 K], добавлен 12.07.2011

  • Передумови рериторіального районування. Особливості розвитку санаторно-курортного господарства Карпатського регіону. Порівняльна характеристика санаторно-курортних послуг на прикладі "Синяк" та "Карпати". Охорона курортних ресурсів від забруднення.

    курсовая работа [78,7 K], добавлен 06.08.2013

  • Рассмотрение и изучение санаториев как специализированных средств размещения. Организация санаторно-курортного обслуживания: организационно-правовая форма предприятия, нормативно-правовые документы, общая характеристика туристических услуг в санаториях.

    курсовая работа [1,4 M], добавлен 10.10.2012

  • Сутність, значення і місце санаторно-курортних закладів у господарстві регіону. Передумови їх розвитку і розміщення у Причорноморському економічному районі. Огляд організації індустрії оздоровлення та відпочинку. Проблеми та напрями подальшого розвитку.

    курсовая работа [57,8 K], добавлен 02.04.2013

  • Изучение особенностей формирования отечественного санаторно-курортного комплекса. Характеристика основных методов санаторно-курортного оздоровления. Организация и предоставление оздоровительных услуг в санатории-профилактории "Березки" г. Зеленогорска.

    курсовая работа [81,7 K], добавлен 22.07.2010

  • Основні поняття про організацію турів. Туристично-рекреаційні ресурси України. Державне регулювання розвитку туризму в Україні. Організація туристичних послуг турфірмами та тур-агенствами: транспортне забезпечення, харчування та обслуговування в готелях.

    курсовая работа [58,1 K], добавлен 21.01.2011

  • История. Организация структуры управления туризма на экономическом уровне. Нормативно правовая база РФ. Международная координация в сфере туризма и санаторно-курортного лечения. Государственная политика международного сотрудничества в сфере туризма.

    контрольная работа [82,5 K], добавлен 15.11.2007

  • Дослідження військового туризму, його сутності та видів. Надання специфічних туристських послуг в Україні при організації турів мілітаристичної тематики. Рекреаційні ресурси туристичної діяльності військового спрямування та перспективи їх розвитку.

    дипломная работа [14,6 M], добавлен 24.03.2020

  • Понятие, виды и методы курортного лечения. Анализ этапов исторического развития отдыха в Крыму. Рассмотрение современного состояния здравниц полуострова. Определение важности и значимости санаторно-курортного отдыха. Статистика оздоровительного эффекта.

    курсовая работа [41,0 K], добавлен 28.07.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.