Італія

Внутрішні відмінності й міста

Італію поділяють на 11 стандартних районів. Об'єднаємо їх у три групи: Північ, Центр і Південь.

Північ охоплює чотири стандартних райони - Північний Захід, Ломбардію, Північний Схід та Емілію-Романію. В природному відношенні це Італійські Альпи, Паданська низовина і Лігурійське узбережжя. На північ припадає 40 % території, 45 % населення і 56 % ВНП, тобто це найбільша і найрозвинутіша частина країни.

За часів Стародавнього Риму Північ довго являла собою майже незаймані ліси і болота. її колонізували лише тільки дві тисячі років тому. Справжні вигоди географічного положення Півночі проявилися в середні віки, коли вона опинилась на шляхах із Північно-Захцшої Європи на Близький Схід. Саме тут зародився торговий капіталізм і раніше, ніж будь-де в Європі, з'явилися процвітаючі міста, ремесла і торгівля, виникли такі політичні об'єднання середньовіччя, як Міланське герцогство, республіки Венеція і Ґенуя.

Розвитку району в наш час сприяють вигідність географічного положення, розвинена транспортна система, наявність рівнинних земель (70 % від національного цілого), помірний і вологий клімат, можливості зрошення, наявність місцевих та імпортних енерго¬ресурсів, постійний притік дешевої робочої сили з Півдня і величезний власний ринок збуту. Це головний промисловий, сільськогосподарський і транспортний район країни, на нього припадає також велика частка нематеріальної діяльності - управлінської, фінансової, наукової, культурної і туристичної.

В цілому Північ Італії має більше спільних рис із Північно-Західною Європою, ніж із Середземномор'ям, і є продовженням величезного промислового поясу ЄС, що простягнувся сюди від Центральної Англії.

Основою Півночі є так званий «промисловий трикутник»: Мілан - Ґенуя - Турін, який включає практично всі галузі італійської промисловості й належить до найбільших у світі. В його структурі є металургія, металообробка, загальне і електромашинобудування, автомобіле- і суднобудування, хімічна і текстильна промисловість. Проте в процесі зменшення ролі важкої промисловості роль «промислового трикутника» зменшується на користь Північного Сходу і Центру.

Північ є однією з найбільш урбанізованих частин Західної Європи. Густоту міст на одиницю території тут можна порівнювати з показниками Бельгії та Нідерландів. Характерне їхнє лінійне розташування вздовж доріг Стародавнього Риму. Всі вони виконують ті чи інші функції матеріального виробництва і багато з них залишили значний слід в історії та культурі людства. Найважливіша роль нині належить Мілану, Туріну, Ґенуї, Венеції і Трієсту.

Мілан - столиця Ломбардії (4,7 млн жителів) є найбільшим містом Півночі й Італії в цілому та одним з найбільших міст Європи. Він входить до сімки євроміст «вищої ліги». В 1395-1535 рр. - це столиця середньовічного Міланського герцогства. Сьогодні Мілан виступає в ролі фінансової, торгової і промислової столиці Італії. Центральне розташування його в Північній Італії біля перевалів через Альпи і вигоди щодо зв'язків з Північно-Західною Європою незаперечні. Сама назва «Мілан» походить від римського «медіоланум» (серединний). Вже за 600 років до н.е. тут існувало кельтське поселення.

В Мілані розміщені штаб-квартири корпорацій, банки, фондова і товарні біржі, страхові заклади тощо. В промисловості переважають машинобудування і металообробка, але одночасно це важливий текстильний центр (колись разом з французьким Ліоном він був лідером європейської шовкової промисловості), центр книгодрукування, фармацевтики та інших галузей.

Мілан має давні культурні традиції, особливо в музично-театральній діяльності. В місті багато театрів і концертних залів, включаючи знаменитий театр «Ла Скала». Місто насичене художніми колекціями, музеями, бібліотеками, пам'ятками архітектури. Найвідомішою спорудою є Міланський собор. Ділова частина міста забудована хмарочосами.

Турін (1,1 млн жителів) - центр П'ємонта. Розташований у і верхів'ях річки По на підходах до перевалів Західних Альп. З VI ст. і по 1865 р. шість разів був столицею різних державних утворень. Напередодні і в роки другої світової війни - осередок воєнної промисловості. В 1942-1943 рр. значна частина міста була зруйнована.

Сучасний Турін - частина «промислового трикутника» Півночі, транспортний вузол, науковий і культурний центр. Провідна галузь промисловості Туріна - автомобільна. Тут знаходиться штаб-квартира й головні заводи корпорації «ФІАТ» і виготовляється 4/5 італійських автомобілів. Виробляють також літаки, залізничні; вагони, трактори, суднові двигуни, шарикопідшипники тощо. Розвинені й інші галузі промисловості.

Ґенуя - третя частина «промислового трикутника». Вона розташована на вузькій береговій смузі між Апеннінами і Лігурійським морем і є найбільшим морським портом країни. Її хінтерланд охоплює «промисловий трикутник» в Італії і навіть Швейцарію та Німеччину. Портова діяльність і зараз є головною для Ґенуї. Одночасно це банківсько-комерційний і промисловий центр. Структура промисловості Ґенуї типова для портових міст: суднобудування і ресурсні галузі (металургійна, нафтопереробна, харчова). В місті багато архітектурних та історичних пам'яток.

В XIII-XV ст. Ґенуя була центром могутньої морської держави, колонії якої були і в Північному Причорномор'ї: Кафа (сучасна Феодосія), Балаклава, Судак, Керч. Ґенуя знаходиться майже посередині італійської Рив'єри - знаменитої курортної зони Середземномор'я. Найвідомішими її центрами в Італії є Сан-Ремо і Рапапло.

Найбільшим містом Північного Сходу є Венеція. В XI-XV ст. вона була центром багатої і могутньої морської держави. Власне Венеція розташована на 118 островах у лагуні Адріатичного моря. За вулиці в місті правлять протоки (канали), їх більш як 150 і через них перекинуто понад 400 мостів. Зв'язок з материком підтримується двома мостами (залізничним і шосейним). Сучасна промисловість, у тому числі й важка, та портова діяльність зосереджені в передмістях на материку, а історичний центр існує за рахунок експлуатації свого минулого: ансамблі й окремі пам'ятки архітектури, картинні галереї, традиційні фестивалі, вироби з венеціанського скла тощо. Венеція - один з найзнаменитіших туристичних центрів світу.

Трієст - прикордонне місто, яке не раз було причиною міжнародних конфліктів. Перевагою його є глибоководний порт, вузьким місцем - відсутність власного хінтерланда в межах Італії. Але протягом століть Трієст був зручним виходом до Середземномор'я і далі на схід для Австрії і Німеччини, а також для Центральної і Південно-Східної Європи. І тепер для нього головним є портова діяльність і пов'язані з нею галузі обробної промисловості, включаючи суднобудування.

Центр включає два стандартних райони - Центр і Лаціо. Його частка в території, населенні та економічному потенціалі країни однакова - 19 %. За рельєфом це вже Апеннінські гори і прибережні рівнини: вузька на сході й ширша на заході. Сільське господарство району є перехідним. Більше значення вже мають південні культури - овочі (особливо томати), фрукти, виноград, оливки, в горах - вівчарство. Пересічена місцевість, обмеженість водних, енергетичних і мінеральних ресурсів не сприяли промисловому розвитку району в першій половині XX ст. Зараз становище змінилося. Зі зменшенням ролі ресурсо- і енергоємних галузей найперспективнішою промисловою зоною Італії стає смуга, що простя¬гається від Рима до Трієста, тобто центральні і північно-східні райони країни. Незважаючи на такі перспективи, роль Центру в Італії і в світі визначається перш за все наявністю тут Рима і, меншою мірою, Флоренції.

Рим став столицею сучасної Італії в 1871 р. Це один з найзначніших історичних центрів Західного світу, виникнення якого, за легендою, відносять до 753 р. до н. є. Більш як тисячу років «вічне місто» було столицею Стародавнього Риму і ще тисячу - центром Папської держави. Піднесення Рима в стародавні часи пов'язане з його центральним розташуванням у межах Апеннінського півострова і в межах приморської частини, яка була найсприятливішою для людської діяльності того часу.

Тепер Рим є сучасним містом з населенням у 2,8 млн. чоловік. Він виконує всі столичні і чимало міжнародних функцій. У ньому міститься ФАО (Організація ООН з питань продовольства і сільського господарства). На відміну від Лондона, Парижа та Берліна, Рим не є великим осередком матеріального виробництва. Розвинені швейна, поліграфічна і харчова галузі. Дуже значні позиції його кіноіндустрії. Ще більшу роль відіграє туризм. Щороку Рим відвідують близько 10 млн. туристів.

Рим є одним з найважливіших у світі центрів старожитностей і мистецтв. У ньому багато театрів, музеїв і картинних галерей, палаців, фонтанів, вілл і храмів. У 1960 р. тут відбулись Літні Олімпійські ігри. Величезною є насиченість міста історичними, архітектурними і художніми пам'ятками. Найвідомішими залишками Стародавнього Риму є руїни Форуму, Колізею, терм (лазень) Каракалли і Діоклетіана, катакомби та ін.

Рим лежить на обох берегах річки Тібр за 16 км від Тірренського моря. Його аванпорт Остія малий і не відповідає потребам великого міста. В планіровці Рима виділяють його історичні елементи: Стародавній Рим, папський Рим і сучасну забудову. Стародавня частина (сім пагорбів) включає і сучасні урядові, ділові, торгові й розважальні заклади.

У XX ст. здійснені спроби створення спеціалізованих комплексів на околицях: залізничний вокзал, національна бібліотека і університетське містечко на сході, олімпійське містечко на півночі та великий урядовий центр на південному заході. Схвалено довгострокову програму реставрації руїн. Заборонено рух приватного автотранспорту в частині історичного центру.

Флоренція на річці Арно в області Тоскана має різноманітні функції, але її важливість, ще більше ніж Рима, визначається її минулим. В XIV-XVI ст. Флоренція була столицею Тосканського герцогства і головним культурним, торговим і банківським центром Італії. Тут творили найвидатніші поети, архітектори, художники і скульптори італійського Відродження. Місто в той час звали «Афінами Заходу». Флоренція відома як місто-музей. її картинні галереї Уффіці та Пітті - серед найвідоміших у світі. Флоренція - місто-побратим Києва.

Історична і культурна спадщина Центральної Італії приваблює мільйони відвідувачів: як прочан, так і туристів, і є тією сферою, яка приносить сталий і великий прибуток.

Рис. 2 - Туристичні центри Італії

Південь охоплює п'ять стандартних районів: Кампанію, Абруцці-Молізе, Південь, Сицилію і Сардинію. За деяким винятком це гористі безлісі території з жарким аридним кліматом і малородючими ґрунтами. В сільському господарстві переважають вирощування «середземноморських продуктів», пшениці та вівчарство. Промисловість різноманітна, але в її структурі відсутня комплексність і мало машинобудівних галузей. Характерна вузькість місцевого виробничого і споживчого ринку.

Південь є найменш розвиненою частиною Італії і в господарському, і в соціальному, і в культурному відношеннях. Великобританія, Франція, Німеччина не мають таких бідних районів. На Південь Італії припадає 41 % території, 36 % населення і тільки 25 % ВНП. Характерними його рисами є високе безробіття, низькі доходи, відтік населення. Південь Італії виступає як щось зовсім протилежне Півночі. Причин відсталості Півдня багато: специфічні природні умови, іноземні завоювання в середні віки, віддаленість від Півночі та її ринків збуту, невирішена аграрна проблема і доіндустріальні соціальні відносини, застарілі традиції і ціннісні орієнтації населення. Після другої світової війни уряд намагався вирішити проблему Півдня шляхом розвитку тут капіталоємних галузей промисловості (металургія, нафтопереробка, нафтохімія). Але створення окремих підприємств-гігантів, не пов'язаних з місцевим ринком («соборів у пустелі»), дало дуже обмежені результати. «Проблема Півдня» в Італії Ще чекає на своє вирішення.

Найбільшим і головним містом, неофіційною столицею Півдня є Неаполь (1,2 млн. жителів). Значення його виходить за межі цього району. За своїми характеристиками він ближчий до Центру і входить у ту 500-кілометрову частину західного узбережжя, яка простягнулася від Флоренції через Рим до Неаполя і охоплює три області - Тоскану, Лаціо і Кампанію. В XII-XIX ст. Неаполь неодноразово був столицею різних державних утворень.

Неаполь розташований на берегах однойменної затоки і має солідний хінтерланд, яким є родюча прибережна низовина. Різноманітна промисловість міста включає металургію, нафтопереробку і нафтохімію, машинобудування, легку і харчову. Місто є важливим портом, а також науковим і культурним центром. Його університет був заснований в 1224 р. В очах іноземців Неаполь уособлює Південь Італії і приваблює багато туристів своїм мальовничим виглядом і такими вартими уваги пам'ятками, як порт Санта-Лючія, острів Капрі, вулкан Везувій і розкопки стародавнього міста Помпеї.

Інфраструктура туризму Італії

Італія має першокласну туристичну інфраструктуру і стабільну клієнтуру - жителів Північно-Західної Європи. Порівняно з Францією іноземний туризм в Італії є більш молодим (за віком туристів), дешевим (за середніми їхніми витратами). Величезний наплив туристів має і негативні наслідки. Багато пляжів забруднено, виникла загроза збереженню творів мистецтва.

Готельна база Італії представлена 40 тисячами готелів, розкиданих по всій країні. Класифікація італійських готелів досить заплутана, хоч мандрівники нерідко можуть побачити знайомі зірки над дверима готелів. Офіційної "зіркової" шкали в країні не існує. Відповідно до прийнятих в Італії норм готелі диференціюють за трьома категоріями. При цьому можна припустити, що перша категорія умовно відповідає рівню ****, друга - ***, третя - **. Крім того, у рамках кожної категорії існує своя довільна градація.

До найпомітніших відмінних рис італійських готелів варто віднести їх невеликі розміри (50-80 номерів). Як правило, маленькі готелі рідко претендують на високу категорію й відповідають двозірковому рівню, хоч на альпійських курортах зустрічаються невеликі готелі, оснащеність і рівень обслуговування яких відповідають найвищим вимогам.

Чотиризіркові готелі відрізняються від тризіркових більшою комфортністю.

Деякі недоліки італійських готелів цілком компенсуються певними перевагами, до яких можна віднести наявність великої кількості добре оснащених конференц-залів.

Висновки

Особливістю міжнародного туризму Італії є диспропорції та відмінності між рівнями соціально-економічного розвитку індустріальної півночі та відстаючими районами півдня, що відображається і на розвиткові туризму. У 80-х роках Європейське співтовариство розпочало здійснювати вартісний проект з розвитку туристичної інфраструктури південного регіону Італії - Медзоджорно. Мета цього проекту - розвиток індустрії туризму, створення робочих місць і припинення імміграції, а також можливість інвестицій у відносно відставшу місцеву економіку. Також було створено спеціальну агенцію „Касса Юга”, яка спочатку створювалася для сприяння розвитку туристичної інфраструктури і здійснення втручання у випадку надзвичайних ситуацій. Пізніше йому було передано повноваження з координації і фінансування промислових проектів, політики кредитного і податкового стимулювання.

Провідну роль у розвитку міжнародного туризму в країні відіграє Національне управління з туризму (Ente Nazionalne Italiano per il Turismo - ENIT), створене в 1919 р., яке має широку мережу представництв за кордоном (25 представництв у 20 країнах). В окремих країнах воно здійснює свою діяльність через державну авіакомпанію „Аліталія” і інші фірми. ENIT перебуває у відомстві Міністерства виробничої діяльності і фінансується з держбюджету. Крім фінансових дотацій від держави, ENIT з метою розвитку в'їздного туризму залучає засоби у свій бюджет, тісно співпрацюючи з регіональними представниками туристичного бізнесу. Основними завданнями ENIT є дослідження кон'юнктури міжнародного туристичного ринку, маркетингові дослідження, проведення рекламно-пропагандистських заходів та збільшення потоків туристів із-за кордону, координація міжнародної діяльності місцевих турадміністрацій.

Цілями ринкової стратегії ENIT за кордоном є: створення загального уявлення про „туристичний напрямок” Італія, надаючи всьому світу унікальні можливості знайомства з туристичними пропозиціями Італії; підтримка діяльності з просування і комерціалізації туризму між італійськими і зарубіжними туристичними операторами, активізуючи ринкові стратегії „продукт”, „ніша” і „special-interest”; діяльність з захисту туристичного образу Італії; стимулювання збільшення туристичного попиту зі сторони зарубіжних країн до нових чи маловідомих туристичних напрямів в Італії; робота скерована на задоволення „customer satisfaction” іноземних туристів і таким чином забезпечення позитивного іміджу та довіри зі сторони іноземних туристів.

Італія - одна з найбільш улюблених туристами країн Європи, і не лише завдяки її знаменитій кухні або сприятливому клімату. У районах Східних Альп, наприклад Південний Тироль і Доломіти, Західних Альп, а також провінціях Валле-д'Аоста, як і багатьох районах Апеннін, створені прекрасні можливості для альпіністів і гірськолижників. Любителі піших прогулянок знайдуть тут первозданну природу в околицях Мерано і Кортину Д'Ампеццо.

До багаточисельних національних парків, що займають 8 % площі країни, відносяться заповідники, що охороняються, в Абруццо і Полліно в Калабрії.

Любителі курортів і пляжів можуть добре провести час на західному побережжі Середземного моря і на островах Адріатики. Найпривабливіші для туристів курортне місто Ріміні на Адріатичному морі, відоме у всьому світі побережжя Лігурії, острови Ельба, Іськья, Капрі і Сардінія.

Італія була і залишається класичною метою туристів, що випробовують «культурний голод», - її багаточисельні міста розкривають історію країни від античності до наших часів. «Вічне місто» Рим справляє сильне враження своїми дохристиянськими будівлями Римського Форуму і Колізею, незліченними церквями, архітектурними шедеврами, творіннями великих майстрів.

Список використаної літератури

1. Байлік С.І. Готельне господарство: організація, управління, обслуговування. - Київ: Альтерпресс, 2002. - 374 с.

2. Біржаков М.Б. Введення в туризм. - Спб.: Видавництво Торговий Дім «Черда», 2000. - 192 с.

3. Божавіна Р.Н. Етика менеджменту: Підручник. - М.: Фінанси і статистика, 2001. - 192 с.

4. Ваген Лінн Ван Дер. Готельний бізнес. - Ростов - на - Дону: Фенікс, 2001. - 412 с.

5. Віханський О.С., Наумов п.І. Менеджмент. - М.: Вид-во МГУ, 1995. - 221 с.

6. Готельна і ресторанна справа, туризм. Збірка нормативних документів. Ростов-на-Дону, 2003. - 137 с.

7. Готельний і туристський бізнес. Під ред. проф. Чудновського А.Д. - М.: Асоціація авторів і видавців «Тандем». Ізд - в «ЕКМОС», 1998. - 352 с.

8. Гуляєв В.Г. Організація туристської діяльності: Навчань. Допомога - М.: Нолідж, 1996. - 312 с.

9. Ефремова М. В. Основи технології туристського бізнесу: Навчальний посібник. - М.: «Вісь - 89», 1999. - 252 с.

10. Зорін І.В., Квартальнов в.А. Енциклопедія туризму: Довідник. - М.: Фінанси і статистика, 2001. - 368 с.

11. Зоріна Г.І., Ільіна е.Н. Основи туристської діяльності М.: Радянський спорт, 2002. - 325 с.

12. Ільіна Е.Н. Туроперейтінг: організація діяльності: Підручник. - М.: Фінанси і статистика, 2002. - 256 с.

13. Кабушкин Н.І. Менеджмент туризму: Навчань. Допомога. - 2 е видавництво, перераб. - Мн.: Нові знання, 2001. - 432 с.

14. Кабушкин Н.І., Бондаренко Г.А. Менеджмент готелів і ресторанів. - Мн.: ТОВ "Нове знання", 2000. - 310 с.

15. Квартальнов В.А. Стратегічний менеджмент в туризмі. - М.: фінанси і статистика, 1999. - 308 с.

16. Квартальнов В.А. Туризм: Підручник. - М.: Фінанси і статистика, 2002. - 320 с.

17. Костюкова О.І. Основи туризму. - М.: «Вісь - 89», 1999. - 317 с.

18. Котлер Ф., Боуен Дж.,Мейкенз Дж. Маркетинг. Гостинність і туризм: Підручник для вузів/ Пер. з англ. під ред. Р.Б. Ніздряний. - М.: ЮНІТІ, - 1998. - 787 с.

19. Лесник А.Л., Мацицкий І.П., Чернишев А.В. Організація і управління готельним бізнесом. - М.: Аспект Прес, 2000. - 265 с.

20. Ляпіна І.Ю. Організація і технологія готельного обслуговування: Підручник для проф. навчання/ Ірина Юріївна Ляпіна; Під ред. канд. пед. наук А.Ю.Ляпіна. - 2 - е видавництво, стер. - М.: Видавничий центр «Академія», 2002. - 208 с.

21. Основи управління в індустрії гостинності. - М.: Аспект Прес, 1995. - 271 с.

22. Папірян Г.А. Менеджмент в індустрії гостинності. - М.: Економіка, 2000. - 284 с.

23. Сенін В.С. Введення в туризм. - М.: "Вісь-89", 1995. - 208 с.

24. Туризм і готельне господарство/ Під ред. А.Д. Чудновського. - М.:ЭКМОС, 2000. - 317 с.

25. Чеботарь Ю.М. Туристичний бізнес. - М.: Аспект Прес, 1998. - 123 с.

26. Черних Н.Б. Технологія подорожей і організація обслуговування клієнтів: Навчальний посібник. - М.: Радянський спорт, 2002. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru