Організація технічного обслуговування та ремонту дорожніх транспортних засобів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Автобусний транспорт представляє наймасовіший вид пасажирського автомобільного транспорту. Він відіграє істотну роль в єдиній транспортній системі країни. На його частку припадає більш 60% обсягу перевезень всіма видами масового пасажирського транспорту, а пассажирооборот становить близько 40%. Автобус як транспорт загального користування поширився у містах, а й у сільській місцевості. Автобуси використовують у міських, приміських, міжміських і міжнародных регулярних перевезеннях. В переважній більшості містечок, автобус є єдиним видом масового пасажирського транспорту. Автобуси здійснюють транспортне сполучення по всій території великих міст і сприяють об'єднанню всіх їхніх районів у єдиний міський комплекс. На районних, міжрайонних і обласних маршрутах автобусний транспорт забезпечує підвезення пасажирів до залізничних станцій, річкових портів, дачних ділянок, автовокзалів далеких автобусних сполучень. У міжміському сполученні автобусний транспорт здійснює додаткову роботу залізниці і повітряного транспорту. Нерідко траса далеких автобусних сполучень більш прямолінійна і доставка пасажирів до місця призначення виконується автобусами зі значною економією часу.

Основними завданнями суб'єктів, що здійснюють пасажирські перевезення є:

- повне задоволення потреб населення в пасажирських автомобільних перевезеннях,

- забезпечення високої культури обслуговування пасажирів і безпеки перевезень,

ефективне використання транспортних засобів і забезпечення максимального зниження транспортних витрат,

- узагальнення і розповсюдження передових методів роботи.

Після проведення економічних реформ з 1992 по 2012 рік на автомобільному транспорті країни сталися глобальні зміни в управлінні та реформування цієї галузі. Докорінно змінилася власність автомобільного транспорту, як суб'єктів надання автотранспортних послуг. На ринку пасажирських автотранспортних послуг працюють представники всіх форм власності від державної, муніципальної, акціонерної до приватних перевізників.

Найважливішими напрямами вдосконалення ТО і ремонту автобусів є: застосування прогресивних технологічних процесів; вдосконалення організації і управління виробничою діяльністю; підвищення ефективності використовування основних виробничих фондів і зниження матеріало- і трудомісткості галузі; застосування нових, досконаліших технологій обслуговування автобусів з урахуванням фактичної потреби по видах робіт, а також можливості їх подальшого поетапного розвитку; підвищення гарантованості якості послуг і розробка заходів матеріального і морального стимулювання його забезпечення.

Курсове проектування - складова частина навчального процесу на завершальному етапі підготовки фахівця. В процесі курсового проектування студент повинен закріпити, поглибити й узагальнити знання в області технології технічного обслуговування та поточного ремонту рухомого складу, розвивати навички самостійної роботи для розв'язання практичних задач при вирішенні питань виробничого характеру.

автотранспортний ремонт трудомісткість акумуляторний

1. Загальна частина

1.1 Характеристика підприємства та його структура

Запропоноване для проектування автотранспортне підприємство є пасажирським і здійснює перевезення пасажирів на міських, приміських та міжміських маршрутах. При потребі надає автобуси також для міжнародних перевезень. Знаходитись таке підприємство може в населеному пункті з числом мешканців від 100 тисяч. На території АПТ розташовані:

- адміністративно-господарські будівлі, їдальня, відкрита та закрита стоянки для автобусів, КПП, автозаправочна станція знаходиться поруч з автопідприємством. Автотранспортне підприємство повинно мати досконалу матеріально-технічну базу: зону технічного обслуговування та ремонту автобусів, яка включає в себе дільниці по ТО і ремонту певних вузлів та агрегатів, пости діагностики, спеціалізовану малярню, автоматизовану мийку та ін. Для виконання пасажирських перевезень автотранспортне підприємство має відповідний рухомий склад. Це автобуси різних марок та призначення. Основними з них згідно завдання є ЛАЗ-699Р. Варто відзначити, що рухомий склад АТП не досить новий, оскільки дана модель автобуса знята з виробництва в 2002 р.

В підприємстві є три колони, перша, з яких, обслуговує місто, друга - приміські, а третя - міжміські перевезення.

Відділ експлуатації АТП займається розробкою та відкриттям маршрутів перевезень, оперативним плануванням, організацією, керуванням та контролем регулярності руху автобусів на маршрутах та виконанням перевезень. Цей відділ відповідальний за виконання плану перевезень та доходів. Також відділ експлуатації займається розробкою розкладу руху, розробкою та здійсненням заходів по підвищенню якості обслуговування пасажирів.

Технічна служба автотранспортного підприємства складається з таких відділів і підрозділів:

- Виробничо-технічний відділ (ВТВ); - Відділ управління виробництвом (ВУВ); - Відділ головного механіка (ВГМ); - Відділ матеріально-технічного постачання (ВМТП); - Відділ технічного контролю (ВТК); - Комплекс підрозділів, що виконують технічне обслуговування і діагностику технічного стану автомобілів, їх агрегатів і вузлів (комплексна дільниця ТОД); - Комплекс підрозділів, що виконують роботи з ПР (дільниця ПР). Виробничо-технічний відділ АТП виконує наступні функції: - Організує, веде облік та аналізує технічний стан автомобілів (причепів), їх агрегатів, вузлів; - Коригує режим механічного обслуговування; - Складає місячні (квартальні) плани робіт ремонтної дільниці комплексу підготовки виробництва з відновлення агрегатів, вузлів, механізмів; - Складає плани капітального ремонту автомобілів, агрегатів; - Розробляє плани та заходи з удосконалення технологічного процесу ТО і ТР рухомого складу; - Розробляє та проводить заходи з охорони праці і ТБ. Відділ управління виробництвом - технічного обслуговування і ремонту рухомого складу, забезпечує збір інформації про наявність виробничих ресурсів, обсяги та характер робіт, що підлягають виконанню. Відділ головного механіка забезпечує утримання в технічно справному стані будівель, споруд, енергосилового і санітарно-технічного господарств, обслуговує і ремонтує устаткування, оснащення, контролює правильне їх використання.

1.2 Організація технологічного процесу підприємства

Найбільша ефективність у вирішенні питань організації виробництва може бути досягнута завдяки централізованій системі управлінням виробництва, заснованої на централізації управління виробництвом ТО і ремонту рухомого складу в АТП.

Система ЦУВ будується на наступних принципах:

- Чіткий розподіл адміністративних і оперативних функцій між керівним персоналом і зосередження функцій оперативного управління в єдиному центрі або відділі управління виробництвом. Основними завданнями ЦУВ є збір та автоматизована обробка інформації про стан виробничих ресурсів та обсяги робіт, що підлягають виконанню, а також планування і контроль за діяльністю виробничих підрозділів на основі аналізу наявної інформації.

ЦУВ складається, як правило, з двох підрозділів: відділу оперативного управління та відділу обробки та аналізу інформації.

- Виконання кожного виду технічного впливу при організації виробництва ТО і ремонту рухомого складу спеціалізованої бригадою або ділянкою - технологічний принцип формування виробничих підрозділів, які найбільшою мірою відповідає вимогам ЦУВ.

- Об'єднання виробничих підрозділів, що виконують технологічно однорідні роботи, у виробничі комплекси з метою зручності керування ними. - Централізованная підготовка виробництва здійснюється спеціальним комплексом. Централізація підготовки виробництва значно скорочує безпосередні витрати часу ремонтних робітників, управлінського персоналу та в кінцевому рахунку простої автомобілів в ТО і ремонту. - Використання засобів зв'язку, автоматики, телемеханіки та обчислювальної техніки.

Схема структури управління технічною службою АТП представлена на рисунку 1.1



Рисунок 1.1 - Схема структури управління технічною службою АТП

1.3 Технічна характеристика транспортного засобу

В 1962 році Львівський автобусний завод почав випускати автобуси туристичного класу - Лази 699. В 1978 році модель була дещо модернізована. ЛАЗ 699 в першу чергу призначався для переміщення на великі відстані, а тому в основу його конструкції була покладена комфортабельність і надійність. В 1978 році на зміну автобусу ЛАЗ-699Н прийшов новий великий туристичний автобус ЛАЗ-699Р. Але по-справжньому масовий випуск ЛАЗ-699Р почався в 1983 році, коли за рахунок зменшення випуску ЛАЗ-697Р розвернулося великосерійне виробництво ЛАЗ-699Р. До 2002 року, поки тривало виробництво цього автобуса, він не раз піддавався модернізаціям і природно змінам в зовнішньому вигляді, але при цьому кузов і основні агрегати автобуса залишалися незмінними (рис.1.2).

Технічні характеристики:

Гальмівний шлях з 60 км/год, м 32,1

Контрольна витрата палива при 60 км/год, л/100 км 31,3

Радіус повороту, м по зовнішньому колесу - 11,2 габаритний - 12,0

Двигун Мод. ЗИЛ- 509.10 (ЗИЛ-375Я5), бензиновий,

V -подібн., 8-цил., 7,0 л, потужність 129 кВт (180 к.с.)

Трансмісія 5-ступінчаста

Час розгону до 60 км/год, сек. 37,0

Кузов вагонного типу, з основою, що несе, двоє ручних дверей

Сидіння 41, розташування чотирирядне, літакового типу з регульованим

нахилом спинки і підголовником

Розташування двигуна заднє

Об'єм багажних відсіків, м куб 4,38

Споряджена маса, кг 8829

Повна маса, кг 12931

Макс. швидкість, км/год 102

Макс, подоланний підйом, % 25



Рисунок 1.2 - Габаритні розміри і загальний вигляд автобуса ЛАЗ-699Р

3. Організація акумуляторної дільниці АТП

3.1 Характеристика операцій, які виконуються в проектованій дільниці

Акумуляторна дільниця призначена для технічного обслуговування і поточного ремонту акумуляторних батарей, пов'язаних з поглибленою перевіркою технічного стану, зарядкою, заміною сепараторів, перезаливки мастики, ремонтом сполучних клем, вивідних штирів і так далі, в автогосподарствах.

У дільниці також здійснюється зберігання акумуляторних батарей знятих з автомобілів. Ведеться облік, виконуваних робіт при технічному обслуговуванні і ремонті акумуляторних батарей.

Дільниця складається з комплексу приміщень і призначена для виконання технічних обслуговувань і поточного ремонту акумуляторних батарей.

Зняті з автомобіля транспортуються в акумуляторну дільницю і вкладуються спеціальні на стелажі. По потребі вони можуть бути підданими таким впливам: заряджанню, відновленню методом контрольно-тренувальних циклів, коректуванню густини електроліту, поточному ремонту.

У ремонтному приміщенні виконують миття акумуляторних батарей, що поступили, 3…5% розчином кальцинованої соди із застосуванням волосяних пензлів, ополоскування та протирання батарей, оцінюють їх зовнішній огляд і перевіряють напругу кожного елемента під навантаженням а твкож густну електороліту в кожній банці. За результатами оцінки стану акумуляторної батареї виконують операції по її відновленню згідно із технологічним процесом ТО і ремонту.

Ремонт акумуляторних батарей може виконуватись і в об'ємі капітального на базі готових основних деталей (пластин, сепараторів, акумуляторних баків) із виготовленням відливок міжелементних з'єднань батарей, клем та вивідних штирів.

В приміщенні для зарядки виконують зарядку та розрядку акумуляторних батарей. Там також виконують заливку електроліту в батареї і корегування його густини.

В приміщенні для роботи з кислотами зберігають запас сірчаної кислоти (у скляних бутилях), готують та зберігають дистильовану воду, готують та зберігають електроліт.

Апаратна призначена для розміщення зарядних пристроїв в окремому ізольованому приміщенні , там можна розташувати і загальний електрощит для електропостачання усіх приміщень акумуляторного відділення.

3.2 Вибір обладнання для акумуляторної дільниці

Доцільність вибору устаткування, оснащення і інших засобів механізації технологічних процесів поточного ремонту двигунів, виконуваних виробничим персоналом постів, визначається виробничою необхідністтю і економічним аналізом ефективності можливих альтернативних рішень, виходячи з принципу мінімізації витрат нa одиницю обслуговування.

Прилади, необхідні в акумуляторній дільниці:

зарядний пристрій (рис.3.1), пристосування для розряджання АКБ, акумуляторний пробник для вимірювання напруги АКБ (рис.3.2), ареометр для визначення густини електроліту (рис.3.3).

По "Табелю гаражного обладнання", а також використовуючи пошукові можливості Інтернету вибираємо обладнання для акумуляторної дільниці і заносимо його в таблицю 3.1

Таблиця 3.1 Характеристики технологічного обладнання акумуляторної дільниці

№ поз.	Назва обладнання	Тип або модель	Коротка технічна характеристика	Площа обл., м2	К-сть одиниць
1	2	3	4	5	6
1.	Візок з підйомною платформою для перевезення акумуляторних батарей	Б-117 Укрорг-автотранс	З ручним приводом Габарити 730х500х1240	0,36	1
2.	Випрямляч для зарядки акумуляторних батарей	DECA CLASS 50A	Зарядний струм - 10…50А. Габарити 340х300х160. Потужність 0,5 кВт.	0,36	4
3.	Стелаж для зарядки акумуляторних батарей	Кресл. Ф-269 Укрорг-автотранс	Габарити 2500х700х1320	3,5	2
4.	Скриня для відходів	Кресл. 932-сб Укрорг-автотранс	Габарити 470х320х570	0,3	2
5.	Ванна для промивання деталей акумуляторних батарей	Кресл. К54СБ Укрорг-автотранс	Габарити 975х860х860	0,84	1
6.	Верстак для ремонту акумуляторних батарей	СМ-043/ 00/67	Габарити 1200х700х730	1,68	2
7.	Ванна для зливання електроліту	Кресл. С94 Укрорг-автотранс	Габарити 800х600х1190	0,96	2
8.	Стелаж для акумуляторних батарей	Кресл. Ф271СБ Укрорг-автотранс	Габарити 1200х600х860	1,44	2
9.	Стенд для перевірки і розрядки акумуляторних батарей	Власно-го виго-товлен-ня	Габарити 1000х840х800	0,84	1
10.	Стелаж для деталей	Кресл. 177СБ Укрорг-автотранс	Габарити 1400х560х1720	0,78	1
11.	Шафа для матеріалів і інструменту	Кресл. Ф-503 Укрорг-автотранс	Габарити 1000х500х1825	0,50	1
12.	Верстак з обладнанням для плавлення свинцю і мастики	Кресл. С90СБ Т1СБ Т4СБ Укрорг-автотранс	Габарити 910х600х1850. Потужність привода - 3,8 кВт.	0,55	1
13.	Електричний дистилятор	ДЭ-6 ТУ-64-1-1640	Продуктивність 4…6 л/год. Потужність привода - 4 кВт. Габарити 250х220х700	0,06	1
14.	Пристрій для розливу кислоти	Кресл. Б72СБ Укрорг-автотранс	Габарити 620х420х850	0,26	1
15.	Ванна для приготування електроліту	Кресл. К53.08СБ Укрорг-автотранс	Габарити 590х590х350	0,35	1
16.	Стелаж для бутилів	Власно-го виго-товлен-ня	Габарити 1200х450х820	0,54	1

Для використання в проектованій дільниці вибираємо зарядний пристрій для автомобільного акумулятора DECA CLASS 50A. Тип ПРОФІ. (рис.3.1)

Виробник: DECA Італія

Характеристики:

Напруга: 230В

Споживана потужність: 500Вт

Напруга зарядки : 12-24В

Середній струм зарядки : 35А

Ефективний струм зарядки : 50А

Місткість акумуляторів, що заряджаються, : від 15Аh до 500Аh

Габаритні розміри: 340мм-300мм-160мм

Вага: 11.8кг

Портативний зарядний пристрій відомого італійського бренду DECA в металевому корпусі для зарядки свинцевих акумуляторів до 500Аh.

Оснащено вбудованим амперметром для контролю сили струму упродовж процесу заряду.

Рисунок 3.1 - Зарядний пристрій DECA CLASS 50A.

Режими роботи : MIN і MAX.

Захист від неправильно вибраної полярності.

Захист від перевантаження. Захист від короткого замикання.

Сучасний відмінний пристрій європейської зборки від одного з кращих виробників зварювального устаткування.

Для перевірки акумуляторних батарей вибираємо вилку навантажувальну DHC 50113 (рис.3.2) Цей пристрій є переносним навантажувально - діагностичним приладом для перевірки рівня заряду акумуляторних батарей і показує три рівні "розряджено", "частково заряджено", "заряджено". Ці показники вказують на рівень зарядки акумуляторної батареї. Так само цей прилад може використовуватися при перевірки роботи електроустаткування на автомобілях.

Діапазон вимірів:

Номінальна напруга акумуляторної батареї, що заряджається: 6V, 12V. Пусковий струм тестованих акумуляторів : 200 - 1000 А.

Спосіб застосування : час кожного виміру не повинен перевищувати 10 секунд. Точність виміру : 2.0 рівня

Рисунок 3.2 - Вилка навантажувальна DHC 50113

Для перевірки густини електроліту потрібен денсиметр (Ареометр). Краще використовувати денсиметр у вигляді піпетки - показаний на рис. 3.3 Такий прилад зручний тим, що ним можна досить контрольовано видаляти і доливати електроліт або дистильовану воду в банку акумулятора.

Рисунок 3.3 - Денсиметр

3.3 Розрахунок площі акумуляторної дільниці

Для розрахунку площ виробничих приміщень можна використовувати три способи:

- по питомій площі на одиницю устаткування (застосовується при попередніх розрахунках на стадії вибору об'ємно-планувальних рішень);

- графічно-планувальний (застосовується при розробці планувальних рішень зон, дільниць);

- по питомій площі на одного працюючого.

Для попереднього розрахунку площі акумуляторної дільниці використовуватимемо спосіб розрахунку по питомих площах. Для цього використовується наступний вираз:

Fa = fo Ko, (2.12)

де fo - площа, займана обладнанням в плані, приймаємо для розрахунків по таблиці 3.1 fo = 8,2 м.кв.

Ко - коефіцієнт щільності розставляння устаткування на дільниці.

Значення Ко залежить від габаритів обладнання, розташування робочих місць і устаткування. Приймаємо Ко = 4,5. [3]

Необхідна площа акумуляторної дільниці:

Fзв = 8,2 • 4,5 = 36,9 м.кв.

3.4 Складання плану акумуляторної дільниці

У відповідності із технологією виробництва та вимогами правил охорони праці акумуляторну дільницю необхідно розташовувати принаймні у трьох суміжно-ізольованих приміщеннях: одне - для ремонту, друге - для зарядки акумуляторних батарей, третє - для зберігання кислоти і приготування електроліту.

При плануванні акумуляторної дільниці доцільним слід вважати розміщення зарядних пристроїв в окремому ізольованому приміщенні (так званій--апаратній), де можна розташувати і загальний електрощит для електропостачання усіх приміщень акумуляторного відділення. При площі приміщення для заряджання (зарядної) більше 25 мІ необхідно передбачати безпосередній вихід назовні. Крім цього вхід в акумуляторну дільницю необхідно відокремлювати від інших приміщень і коридорів спеціальним тамбуром-шлюзом.

Окреме приміщення для заряджання акумуляторів можна не передбачати, якщо одночасно заряджається не більше 10 батарей. При цьому їх заряджання повинно проводитись в спеціальній шафі з індивідуальною витяжкою, відкривання якої блокується з зарядним пристроєм.

На дільниці повинна бути підведена холодна і гаряча вода і встановлений умивальник для миття рук і, при необхідності, обличчя і очей а також одягу або ділянок тіла, на які потрапила кислота або електроліт.

Виходячи з того, що електротехнічної дільниці знаходиться в приміщенні розмірами 6м х 6м, його площа складає 36 м.кв.

План акумуляторної дільниці показаний на аркуші №1 графічної частини проекту.

4. Розробка технологічного процесу відновлення працездатності кислотних акумуляторів

4.1 Опис конструктивних особливостей кислотних акумуляторів

Акумуляторна батарея слугує для живлення електричним струмом стартера під час пуску двигуна, а також усіх інших приладів електрообладнання, коли генератор не працює або не може ще віддавати енергію в коло (наприклад, під час роботи двигуна в режимі холостого ходу). Вона складається з шести свинцево-кислотних двовольтових акумуляторів, з'єднаних між собою послідовно, що забезпечує робочу напругу в колі 12 В. Бак акумуляторної батареї, який виготовляється з кислототривкої пластмаси або ебоніту, поділено перегородками на шість відділень. На дні кожного відділення є ребра (призми), на які спираються пластини акумуляторів.

Акумулятор складається з півблоків позитивних 7 (рис.4.1) і негативних 9 пластин, ізольованих одна від одної сепараторами 14, які виготовлено з пористих пластмас (міпори або міпласта). Пластини відливають у вигляді решіток із свинцю з додаванням 7...8 % сурми для механічної міцності. В решітку пластин упресовують активну масу, приготовлену на водяному розчині сірчаної кислоти з оксидів свинцю -- свинцевого сурику (РЬ3О4) та свинцевого глету (РЬО) -- для позитивних пластин і свинцевого порошку -- для негативних. Аби збільшити ємність акумулятора й зменшити його внутрішній опір, однойменні пластини з'єднують у півблоки, що закінчуються вивідними полюсними штирями 4, 8, 12, 13.

Півблоки з позитивними й негативними пластинами складають у блок так, що позитивні пластини розташовуються між негативними; тому останніх завжди на одну більше. Це дає змогу краще використати активну масу позитивних пластин і захищає крайні з них від коро-блення та руйнування.

Сепаратори встановлюють між пластинами так, щоб їхній ребристий бік був повернутий до поверхні позитивних пластин, забезпечуючи тим самим краще надходження до них електроліту. Зверху пластини покривають перфорованим пластмасовим запобіжним щитком.

Рис. 4.1 Будова свинцево-кислотної стартерної акумуляторної батареї з спільною кришкою:

а -- загальний вигляд; б -- блок пластин; 1 -- бак; 2 -- мастика; 3 -- заливний отвір; 4, 8, 12, 13 - полюсні штирі; 5 - пробка заливного отвору;

6 - кришка; 7 -- перемичка; 9, 10 -- відповідно негативні й позитивні пластини; 11 -- ребра; 14 -- сепаратори

Складений акумулятор поміщають у відділення бака й закривають кришкою, що має два отвори для виходу полюсних штирів, а також отвір 3 для заливання електроліту, який закривається різьбовою пробкою 5. У пробці є вентиляційний отвір, що сполучає внутрішню порожнину акумулятора з атмосферою. Зазори між кришками та стінками бака заповнюють бітумною мастикою 2. Акумулятори з'єднують між собою свинцевими перемичками 7. Полюсні штирі 4, 13 крайніх акумуляторів (плюсовий та мінусовий) призначаються для вмикання батареї в коло електрообладнання автомобіля.

В акумулятори заливають електроліт, що складається з хімічно чистої сірчаної кислоти (H2SO4) і дистильованої води.

4.2 Технічне обслуговування і поточний ремонт кислотних акумуляторів

Термін служби акумуляторних батарей за умови правильної експлуатації їх та своєчасного догляду за ними становить чотири роки або 75 тис. км пробігу автомобіля. Проте цей термін може значно скорочуватися в разі порушення правил експлуатації та зберігання батарей. На технічний стан акумуляторних батарей особливо впливають забруднення електроліту, робота й зберігання при підвищеній температурі електроліту та низькому його рівні, порушення режимів заряджання, заливання електроліту підвищеної густини (це найчастіше буває, якщо замість дистильованої води для доведення рівня в акумулятори додають електроліт). Усе це може призвести до небезпечних несправностей.

Термін служби та справність акумуляторної батареї І багато в чому залежать від своєчасного й правильного догляду за нею. Батарея має бути чистою, оскільки забруднення її поверхні призводить до підвищеного саморозряджання. Під час тех­нічного обслуговування треба протерти поверхню батареї 10%-ним розчином нашатирного спирту або кальцинованої соди, після чого витерти чистою сухою ганчіркою.

Періодично треба зачищати штирі та затискачі проводів. Через 2 .2,5 тис. км пробігу, а в спеку через кожні п'ять--шість днів потрібно перевіряти рівень електроліту крізь заливні отвори акумуляторів скляною трубкою з внутрішнім діаметром 3 .5 мм. Стовпчик електроліту в трубці показує висоту його рівня над запобіжним щитком, яка має становити 10 .15 мм (рис. 3.22, а). Рівень електроліту можна перевірити також чистою ебонітовою або дерев'яною паличкою; не можна для цього застосовувати металевий стержень. У разі зниження рівня слід долити дистильовану воду, а не електроліт, оскільки під час роботи батареї вода в електроліті розкладається й випаровується, а кислота залишається.

Слід періодично перевіряти густину електроліту (рис. 3.22, б), щоб визначити ступінь зарядженості акумуляторної батареї (табл. 3.3). Для цього треба наконечник кислотоміра опустити у заливний отвір акумулятора, засмоктати електроліт за допомогою гумової груші й за поділками ареометра, вміщеного всередину скляної колби, визначити густину електроліту.

Для тривалого зберігання батареї взимку її треба зняти з автомобіля, повністю зарядити й зберігати в сухому місці за температури не вище від 0 й не нижче від --30 °С, враховуючи, що чим нижча температура електроліту, тим менше саморозрядження батареї (температура замерзання електроліту густиною 1,1 г/см3 дорівнює -7°С, густиною 1,22 г/см3 становить --37°С, а густиною 1,31 г/см3 дорів­нює - 66°С).

Через кожні три місяці батарею треба підзаряджати для відновлення ємності, втраченої на саморозряджання. У разі зберігання батареї безпосередньо на автомобілі треба від'єднати проводи від полюсних штирів.

Перевірка стану акумуляторної батареї включає: перевірку рівня і вимірювання густини електроліту і визначення напруги акумуляторної батареї навантажувальною вилкою.

Перевірка рівня електроліту проводиться скляною трубкою діаметром 5 - 6 мм. Щоб виміряти рівень електроліту, треба опустити трубку в наливну горловину кришки до упора в запобіжну сітку, закрити її зверху великим пальцем, потім вийняти і визначити висоту стовпчика електроліту в трубці. Рівень електроліту повинен бути на 10-15 мм вище запобіжної сітки. Підвищувати рівень слід, тільки доливаючи дистильовану воду. Взимку, щоб уникнути замерзання води, рекомендується доливати її безпосередньо перед виїздом або при працюючому двигуні.

Вимірювання густини електроліту дає можливість визначити ступінь зарядженості акумуляторної батареї. Густину електроліту вимірюють спеціальним приладом (динсиметром). При вимірюванні густини електроліту необхідно також визначити температуру електроліту батареї. Якщо температура електроліту вище або нижче +15°С, слід привести густину електроліту до 15°С. При зміні температури на 15° С густина електроліту змінюється приблизно на 0.01 г/смі.

Якщо густина електроліту в окремих акумуляторах відрізняється більше ніж на 0,01 г/см3, то її слід вирівняти, доливаючи електроліт густиною 1,4 г/см3 або дистильовану воду. Доливати в акумулятор електроліт густиною

1,4 г/смі можна тільки в тому випадку, коли батарея повністю заряджена внаслідок "кипіння" електроліту забезпечується швидке та надійне її перемішування.

При вимірюванні щільності електроліту після доливання в нього води або після пуску двигуна стартером батарею треба піддати нетривалому заряду невеликим струмом або дати їй постояти 1-2 години для того, щоб щільність електроліту у всіх акумуляторах вирівнялася.

Для визначення ступеня разряженности акумуляторної батареї по густині електроліту можна користуватися такими даними (густина електроліту, приведена до температури 288єК (+15єС), г/см)

Ступені разряженности акумуляторної батареї і відповідна їм густина електроліту:

Батарея повністю заряджена: 1,310 1,290 1,270 1,250

Батарея розряджена на 25%.1,270 1,250 1,230 1,210

на 50%.1,230 1,210 1,190 1,170

Перевірка вилкою навантаження дає можливість визначити стан акумуляторної батареї в режимі її розряду, відповідного пуску гарячого двигуна. Для цього навантажувальна вилка забезпечена набором резисторів і вольтметром. У залежності від ємності батареї включається необхідна величина навантажувального резистора.

При визначенні ступеня зарядженості акумуляторної батареї навантажувальною вилкою показання вольтметра під навантаженням, відповідної ємності перевіряється батареї, повинні відповідати даним, наведеним нижче.

Напруга акумулятора, В.1,7-1,8 1,6-1,7 1,5-1,6 1,4-1,5 1,3-1,4

Ступінь зарядженості,%.100 75 50 25 0

При перевірці навантажувальною вилкою напруга справного акумулятора повинна бути постійною протягом не менше 5 с. Отвори в кришках акумуляторів при перевірці вилкою навантаження повинні бути закриті пробками. Акумулятори, густина електроліту в яких нижче

1,200 г / смі, не рекомендується перевіряти навантажувальною вилкою.

4.3 Технологічний процес відновлення працездатності кислотних акумуляторів

Сам акумулятор в процесі служби, звичайно, зношується і, врешті-решт, виходить з ладу. Це відбувається внаслідок корозії пластин, збіднення їх активного покриття та виснаження електроліту. Тому сприяє підвищена температура, так що найчастіше ушкодження відбуваються влітку, а з першим морозцем починається "веселе життя". Зазвичай термін служби батареї становить близько чотирьох років, але у великій мірі залежить від режиму експлуатації.

Однак якщо акумулятор раптом почав барахлити, не поспішайте його викидати. Величезна кількість автомобільних акумуляторів, які вважалися несправними, були просто розряджені. Такий "простий "діагноз вигідний тільки не дуже педантичним продавцям. Спробуйте зарядити акумулятор розряджений, причому якомога швидше. Чим довше акумулятор залишається незарядженим, тим сильніше сульфатация пластин, і тим проблематичніше буде його відновлення.

Основні несправності акумуляторної батареї: підвищене саморозряджання; коротке замикання різнойменних пластин; сульфатація пластин; корозія решіток позитивних пластин. Крім того, під час експлуатації батарей відбуваються: окиснення полюсних штирів і наконечників; розтріскування мастики й поява тріщин у баці, кришках, що спричиняє підтікання електроліту.

Саморозряджання акумуляторної батареї під час її експлуатації та зберігання виникає через утворення в активній масі пластин місцевих струмів, що пояснюється появою електрорушійної сили між оксидами активної маси та решіткою пластин. Крім того, в разі тривалого зберігання електроліт в акумуляторі відстоюється, й густина його нижніх шарів стає більшою, ніж верхніх. Це призводить до появи різниці потенціалів та виникнення зрівнювальних струмів на поверхні пластин.

Нормальне саморозряджання справної батареї становить 1...2% за добу. Причинами підвищеного саморозряджання можуть бути:

- забруднення поверхні батареї;

- застосування для доливання звичайної (не дистильованої) води, що містить луги та солі;

- потрапляння всередину акумуляторів частинок металу та інших речовин, які сприяють утворенню гальванічних пар.

Для усунення несправності слід протерти поверхню батареї або замінити електроліт, промивши внутрішню поверхню бака.

До ознак короткого замикання всередині акумулятора належать "кипіння" електроліту та різке зниження напруги, що найчастіше спричиняється осипанням активної маси й руйнуванням сепараторів. В обох випадках треба розібрати акумуляторну батарею й замінити несправні елементи.

Сульфатація пластин -- це утворення на них великих кристалів сірчанокислого свинцю у вигляді білого нальоту. При цьому збільшується опір акумуляторів. Великі кристали сульфату свинцю закривають пори активної маси, перешкоджаючи прониканню електроліту та формуванню активної маси під час заряджання. Внаслідок цього активна поверхня пластин зменшується, а отже, знижується ємність батареї. Ознака сульфатації пластин: під час заряджання батареї швидко збільшуються напруга та температура електроліту й відбувається бурхливе газовиділення ("кипіння"), а густина електроліту підвищується неістотно. При наступному розряджанні й особливо вмиканні стартера батарея швидко розряджається через малу ємність.

Основні причини сульфатації:

- розряджання батареї нижче 1,7 В на один акумулятор;

- оголення пластин унаслідок зниження рівня електроліту;

- тривале зберігання батареї без підзаряджання (особливо -розрядженої);

- велика густина електроліту;

- тривале користування стартером під час пуску двигуна.

Невелику сульфатацію пластин можна усунути проведенням одного або кількох циклів "заряджання--розряджання". Для цього акумуляторну батарею треба повністю зарядити й довести густину електроліту в ній до нормальної (1,285 г/см3), доливаючи електроліт густиною 1,4 г/см3 або дистильовану воду. Потім слід розрядити батарею через лампу струмом силою 4 .5 А до напруги 1,7 В на один акумулятор і визначити розрядну ємність. Після цього потрібно звести ємність до температури +30°С, користуючись формулою

де Qa -- ємність батареї, зведена до температури + 30°С;

Q -- розрядна ємність, добута множенням сили розрядного струму на час розряджання батареї в годинах; t -- середня температура електроліту (півсума температур, виміряних на початку та наприкінці розряджання) в акумуляторах під час розряджання, °С; 0,01 -- температурний коефіцієнт ємності.

Якщо обчислена дійсна ємність становитиме не менше ніж 80 % номінальної, то батарею треба знову зарядити й установити на автомобіль; якщо ємність буде нижчою, то весь цикл слід повторити. Так само рекомендується діяти й після зберігання батареї понад 6 міс. і перед тривалим зберіганням.

Окиснення полюсних штирів призводить до збільшення опору в зовнішньому колі й навіть до припинення струму. Для усунення несправності треба зняти зі штирів наконечники проводів (затискачі), зачистити штирі та затискачі й закріпити останні на штирях. Після цього штирі та затискачі потрібно змастити тонким шаром технічного вазеліну.

Підтікання електроліту крізь тріщини в баці виявляють оглядом. Для усунення несправності батарею здають у ремонт. У разі вимушеної тимчасової експлуатації батареї з цією несправністю необхідно періодично додавати в несправне відділення бака електроліт, а не дистильовану воду.

5. Конструкторська частина

5.1 Обґрунтування необхідності вибору пристрою

Ступінь розрядженості акумулятора визначають по густині електроліту. Для практичних розрахунків приблизно приймають, що зменшення густини електроліту по відношенню до початкової на 0,01 г/см3 відповідає розряду акумулятора на 6%.

Перевірку густини електроліту здійснюють сифоновим ареометром (рис. 5.1). Він складається з скляної посудини 2 циліндричної або грушовидної форми. На верхню частину посудини щільно насаджують гумову кулю 3, на нижню - гумову трубку. Усередині скляної посудини поміщений маленький ареометр 1. Для виміру густини електроліту 4 в акумуляторах в електроліт опускають гумову трубку, стиснувщи заздалегідь гумову кулю 3. При розтисненні кулі в скляну посудину всмоктується електроліт.

Рис. 5.1. Ареометр

Комплектність і технічні характеристики

1.1. Ареометр для електроліту і тосолу

АЭТ- 1, шт. 1

а) - діапазон вимірів густини електроліту, кг/м3 Від 1100 до 1300

- ціна ділення шкали для електроліту, кг/мі 10

- межа похибки, що припускається, кг/мі ±10%

б) - діапазон показів температури замерзання тосолу, °С від мінус 5 до мінус 40

- ціна ділення шкали для тосолу, °С 5

- - межа похибки, що припускається, °С ±5%

1.2. Пристрій для відбору рідини (електроліту або тосола)

- піпетка полімерна, шт. 1

- балон гумовий, шт. 1

- заглушка гумова, шт. 1

- пробка з наконечником гумова, шт. 1

1.3. Паспорт шт. 1

1.4. Тубус упаковочний - шт. 1

Будова і робота

Ареометр є поплавцем, у верхній частині якого поміщена паперова шкала, проградуйована в одиницях щільності кг/мі для електроліту і в градусах цельсія (°С) для тосолу. Пристрій для відбору рідини служить для відбору електроліту з акумулятора або тосолу з системи охолодження двигуна. Перед початком роботи необхідно зібрати пристрій для відбору рідини, як показано в аркуші 2 графічної частини.

За допомогою балона через наконечник пробки в піпетку всмоктується електроліт або тосол в такій кількості, щоб ареометр вільно плавав у вертикальному положенні. Лінія зіткнення рідини із стержнем ареометра відповідає густині електроліту або температурі тосолу в °С (рис.5.1). Виміри виконувати при температурі (20±2)°С.

6. Охорона праці

6.1 Основні положення інструкції з охорони праці в акумуляторній дільниці

Акумуляторник повинен виконувати вимоги такі загальні вимоги:

при пересуванні по території і виробничих приміщеннях автотранспортного підприємства дотримуватись положень інструкції про перебування на підприємстві.

по попередженню пожеж і запобіганню опіків (інструкція з пожнжної безпеки).

Помітивши порушення вимог безпеки іншим працівником, акумуляторник повинен попередити його про необхідність їх дотримання.

Акумуляторник повинен також виконувати вказівки представника спільного комітету (комісії) з охорони праці або уповноваженої (довіреного) особи по охороні праці профспілкового комітету.

Акумуляторник повинен знати і уміти надавати долікарську допомогу потерпілому відповідно до типової інструкції № 22 по наданню долікарської допомоги при нещасних випадках.

Акумуляторник не повинен приступати до виконання разових робіт, не пов'язаних з його обов'язками за фахом до отримання цільового інструктажу.

До самостійної роботи по ремонту і обслуговуванню акумуляторних батарей допускаються особи не молодше 18 років, що мають відповідну кваліфікацію, підучили ввідний інструктаж і первинний інструктаж на робочому місці, навчені безпечним методам роботи і що мають відповідне посвідчення.

Акумуляторник, що не пройшов своєчасно повторний інструктаж по охороні праці (не рідше за 1 раз в 3 місяці) і щорічну перевірку знань по безпеці праці не повинен приступати до роботи.

При вступі на роботу акумуляторник повинен проходити попередній медогляд, надалі - періодичні медогляди в терміни, встановлені Міністерством охорони здоровя

Акумуляторник зобов'язаний дотримувати правила внутрішнього трудового розпорядку, встановлені на підприємстві.

Тривалість робочого часу акумуляторника не повинна перевищувати 40 годин в тиждень.

Тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіком змінності, стверджуваними адміністрацією за узгодженням з профспілковим комітетом.

Акумуляторник повинен знати, що небезпечними і шкідливими виробничими чинниками, які можуть діяти на нього в процесі виконання робіт, є: електричний струм; сірчана кислота; їдкий калій; свинець і його з'єднання; водень.

Електричний струм, проходячи через тіло людини, вражає працівника. Він чинить термічну, електрохімічну, механічну і біологічну дію на організм.

Сірчана кислота при попаданні на частини тіла ушкоджує шкірний покрив, при цьому утворюються дерматити і опіки.

Їдкий калій діє аналогічно сірчаній кислоті.

Свинець і його з'єднання призводять до отруєння організму працівника, а також до розладу периферичної і центральної нервової системи, поразки рухового апарату, свинцевого паралічу.

Водень виділяється при зарядці акумуляторних батарей, змішуючись з киснем повітря, утворює вибухонебезпечний гримучий газ.

Забороняється користуватися інструментом, пристосуваннями, устаткуванням, поводженню з якими акумуляторник не навчений і не проінструктований.

Акумуляторник повинен працювати в спеціальному одязі і спеціальному взутті, і у разі потреби використовувати інші засоби індивідуального захисту.

Про помічені порушення вимог безпеки на своєму робочому місці, а також про несправності устаткування, пристосувань, інструменту і засобів індивідуального захисту акумуляторник повинен повідомити свого безпосереднього керівника і не приступати до роботи до усунення порушень і несправностей.

Акумуляторник повинен дотримувати правила особистої гігієни :

перед відвідуванням туалету, їдою, курінням слід мити руки з милом;

не зберігати і не вживати в акумуляторній їжу і питну воду, для уникнення попадання в них шкідливих речовин з повітря;

для питва необхідно використовувати воду з спеціально призначених для цієї мети пристроїв (сатуратори, питні баки, фонтанчики і тому подібне);

для захисту шкіри рук застосовувати спеціально призначені захисні мазі.

6.2 Охорона навколишнього середовища

Відповідно до Наказу КМУ від 02.12.2002р. №786 "Про затвердження державного каталогу відходів" (ред. від 30.07.2003р.) відхід "Акумулятори свинцеві відпрацьовані неушкоджені з незлитим електролітом" має код 92110101 13 01 2 і відноситься до відходів 2 класу небезпеки - високонебезпечних відходів. Міра шкідливої дії відходів 2 класи небезпеки на довкілля висока. При їх дії на довкілля екологічна система сильно порушується. Період відновлення не менше 30 років після повного усунення джерела шкідливої дії.

Небезпечними компонентами відходу "Акумулятори свинцеві відпрацьовані неушкоджені, з не злитим електролітом" що чинять токсичну дію на людину і довкілля являються свинець і його з'єднання, а також сірчана кислота (відпрацьований електроліт). Забруднений свинцем грунт є джерелом його поступлення в продовольчу сировину, корми сільськогосподарських тварин, повітря, воду і по ходу харчового ланцюга безпосередньо в організм людини.

Прулив відпрацьованої сірчаної кислоти на грунт повністю знищує грунтову мікрофлору, живі організми, насіння і коріння рослин і робить грунт непридатним для зростання і розвитку рослин і живих організмів в майбутньому. В процесі технічного обслуговування транспортних засобів здійснюється заміна акумуляторних батарей, що виробили свій ресурс, внаслідок чого утворюються відходи 2 класу небезпеки "Акумулятори свинцеві відпрацьовані неушкоджені, з не злитим електролітом". Обов'язковою умовою при заміні і тимчасовому зберіганні відпрацьованих акумуляторних батарей з не злитим електролітом являється збереження їх цілісності і герметичності.

Забороняються:

- будь-які дії (кидати, ударяти, розбирати, перевертати на бік або догори дном і тому подібне), що можуть привести до механічного ушкодження або руйнування цілісності відпрацьованих акумуляторних батарей, пруливу або розбризкуванню відпрацьованого електроліту;

- знищення, викидання в контейнер з твердими побутовими відходами або передача акумуляторів свинцевих відпрацьованих неушкоджених, з не злитим електролітом, що підлягають утилізації, фізичним або юридичним особам, що не мають ліцензії на діяльність по збору, використанню, знешкодженню, транспортуванню, розміщенню небезпечних відходів;

- розміщення акумуляторів свинцевих відпрацьованих неушкоджених, з не злитим електролітом на полігонах і звалищах твердих побутових відходів, поховання їх на території підприємства або населеного пункту, де воно розташоване.

Висновки

Виконуючи цей курсовий проект, я поглибив знання з дисципліни "Технічна експлуатація автомобілів", навчився підбирати і систематизувати необхідний матеріал, розвинув навички самостійного прийняття рішень при організації технічного обслуговування та ремонту дорожніх транспортних засобів.

Під час виконання проекту було подано загальну характеристику проектованого підприємства і описано технологічний процес виконання робіт з обслуговування і поточного ремонту рухомого складу. Також приведено схему структури управління технічною службою АТП.

Розрахована виробнича програма проектованого АТП в якій обчислено загальну трудомісткість виробничих робіт, що складає 87683 людино-годин.

Зроблено опис акумуляторної дільниці АТП, підібрано обладнання для неї, розроблено план його розстановки в приміщенні дільниці.

Розроблено технологічні процеси догляду і обслуговування акумуляторних батарей, описані причини передчасного виходу їх з ладу, подані рекомендації по відновленню працездатності акумуляторів.

Наведені основні положення інструкції з охорони праці в акумуляторній дільниці і основні положення наказу про поводження з небезпечними відходами, якими являються свинцеві акумулятори.

Перелік посилань

1. Фризер Г.Е. Методические указания по выполнению курсового проекта по дисциплине Техническая эксплуатация автомобилей. Симферополь. 2009

2. Методичні вказівки до виконання та оформлення курсових проектів з дисципліни "Технічна експлуатація автомобілів" для студентів спеціальності 5.07010602 "Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів" за напрямком підготовки 6.070106 "Автомобільний транспорт", Укладачі: Яскілка С.З., Мандзюк М.В., - Тернопіль: Технічний коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, 2012 - 104 с.

3. Лудченко О.А. Технічне обслуговування і ремонт автомобілів: організація управління. К.: Знання- Прес, 2004

4. Лудченко О.А. Технiчна експлуатацiя i обслуrовування автомобiлiв: Texнoлoгiя: Пiдручник. К.: Вища школа., 2007. 527 с.

5. Напольський Г.М. Технологическое проектирование автотранспортных предприятий и станций технического обслуживания. М.: Транспорт, 1985

6. Кисликов В.Ф., Лущик В.В. Будова й експлуатація автомобілів: Підручник. - К.: Либідь, 2002.

7. http://rikauto.com.ua/ua/news_full/293.html

Размещено на Allbest.ru