Хвороби зернобобових культур

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Інститут економіки та менеджменту

Кафедра авіаційних робіт і послуг

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Основи фітопатології,ентомології та гербології»

на тему: «Хвороби зернобобових культур»

Виконав:

студент 1-го курсу ФМЛ

групи: 105-ОР

Матвійко Вікторія Сергіївна

Київ - 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Хвороби гороху

1.1 Загальна характеристика гороху

1.2 Грибні хвороби гороху

1.3 Бактеріальні хвороби гороху

1.4 Вірусні хвороби гороху

Розділ 2. Хвороби сої

2.1 Загальна характеристика сої

2.2 Грибні хвороби сої

2.3 Бактеріальні хвороби сої

2.4 Вірусні хвороби сої

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва подальше збільшення виробництва має бути досягнуто головним чином у результаті підвищення врожайності зернобобових культур. Проте одним з основних перешкод у виконанні цієї важливої народногосподарської задачі є ураженість вищеназваних культур грибними, бактеріальними та вірусними хворобами.

Для успішної боротьби з ними агрономи і фахівці із захисту рослин повинні в достатній мірі навчитися розпізнавати ознаки (симптоми) цих захворювань, особливо на ранніх стадіях їх розвитку, з тим, щоб не допустити їх поширення на посівах і нанесення господарству відчутної шкоди.

Зернові бобові культури належать до родини Бобових (Fabaceae). Вони характеризуються високим вмістом у зерні білка, який має велике значення для харчування людини і годівлі тварин. Культура зернових бобових рослин відома з давніх часів. Археологічні дослідження свідчать, що горох і боби вирощували в Європі понад 2500 років тому. У зерновому балансі України ці культури посідають значне місце. Світова посівна площа їх становить понад 100 млн га, або 13% площі зернових. У нашій країні зернобобові культури займають близько 1,4 млн га.

Зернобобові культури не тільки збільшують ресурси продовольчого і високобілкового фуражного зерна, а й підвищують родючість ґрунту та врожаї наступних культур сівозміни. Зернобобові культури за допомогою бульбочкових бактерій збагачують ґрунт на азот. За сприятливих умов вирощування після зернобобових у ґрунті залишається 50--100 кг/га азоту, що за ефективністю прирівнюється до внесення 10--20 т/га перегною. Зернобобові є добрими попередниками у сівозміні для інших культур, а їх післядія на врожай наступних культур виявляється впродовж 2-- З років.

В Україні районовано близько 50 сортів гороху. Найпоширеніші з них: Інтенсивний 97, Агат, Аграрій, Акціонер, Вінничанин, Дамир, Орендатор, Уладівський напівкарлик, Харківський 317, Харківський янтарний та ін. [3]

В умовах помірного клімату можна з успіхом вирощувати сорти сої лише ультраскоростиглої групи (тривалість періоду від сходів до дозрівання менше 80 днів) дуже скоростиглої (81-90), скоростиглої (91-110), середньоскоростиглої (111-120) і скоростиглої (121-130 днів) груп. У цих ранньостиглих сортів світлова реакція менше виражена, оскільки реакція сортів на фотоперіодизм тісно пов'язана з періодом їхньої вегетації. Скоростиглі сорти менше реагують на тривалість дня, ніж середньостиглі й особливо пізньостиглі.

Бобові рослини, більше ніж всі інші, потребують захисту від хвороб, оскільки дають не тільки їжу з цінними білковими сполуками, а й збагачують ґрунт азотом, на що не здатні представники інших родин рослинного світу.

Зернобобові культури й багаторічні трави уражуються багатьма грибними, бактеріальними та вірусними хворобами. Багато з них мають подібні ознаки. Тому,щоб уникнути повторення загальних особливостей аналогічних захворювань, їх краще розглядати по типах ураження або збудниках, відмічаючи при цьому специфіку хвороб на тій чи іншій культурі.

Ці культури уражуються хворобами протягом усього періоду вегетації. До найбільш шкідливих належать: аскохітоз, кореневі гнилі, переноспороз, борошниста роса, сіра гниль. В окремі роки має місце поширення бактеріоз, мозаїка та іржа. Джерелом інфекції багатьох хвороб є хворе насіння, заражений ґрунт та післязбиральні рослинні рештки.

У даній роботі розглянуті хвороби гороху та сої,симптоми яких можна спостерігати і на інших культурах родини зернобобових.

Тема курсової роботи актуальна для майбутнього фахівця з виконання авіаційних робіт і послуг для отримання необхідної інформації для створення оптимальних технологічних передумов виробництва сільськогосподарської продукції. Студенти даної спеціальності повинні знати хоч мінімальні ази дисципліни для свідомого і кваліфікованого вивчення споріднених дисциплін, які формують фахову підготовку спеціалістів.

горох соя хвороба інфекція

Розділ 1. Хвороби гороху

1.1 Загальна характеристика гороху

Рис. 1.1. Горох

Серед зернових бобових культур, які вирощують в СНД, горох (рис.1.1) займає найбільші посівні площі -- до 5 млн. га, що становить близько 30 % світової площі. Таке велике поширення гороху пояснюється його високою середньою врожайністю та цінними продовольчими й кормовими якостями.

Зерно гороху містить від 16 до 36 % білка, до 54 % вуглеводів, 1,6 % жиру, понад 3 % зольних речовин.

Зелене недозріле насіння гороху («зелений горошок»), а також недозрілі плоди овочевих сортів мають промислово-сировинне значення. Його, зокрема, широко використовують у консервній промисловості. Насіння зеленого гороху містить значну кількість вітамінів А, В1, В2, С, мінеральних речовин і є цінним дієтичним продуктом харчування.

Тваринам згодовують зелену масу, сіно, а також солому гороху,кормова поживність яких,завдяки підвищеному вмісту білка,значно вища,ніж злакових культур.

Морфологічні та екологічні особливості. Горох (Pisum L.) має кілька видів, з яких найпоширеніші: поліморфний (P. sativum L.) і культурний посівний.

У гороху посівного білі квітки, зелене листя, кулясте та гладеньке, інколи зморшкувате насіння однотонного забарвлення (біле, зелене, рожеве) та світлі (рідко темні) рубчики (рис.1). Маса 1000 насіння становить 150 -- 300 г. Цей підвид найпоширеніший у культурі.

Горох невибагливий до тепла. Насіння його починає проростати, коли ґрунт прогріється всього до 1 - 2 °С, а сходи добре витримують короткочасні заморозки до - 5-7 °С. Найсприятливішою температурою для гороху у період вегетації є 15 - 18 °С. Проте в період наливання і дозрівання зерна для гороху потрібна дещо вища температура (близько +25 °С).

До вологи горох вибагливий починаючи з проростання: насіння бубнявіє при поглинанні до 115 % води від власної сухої маси. Найвищі врожаї формує у районах з річною кількістю опадів 450 -- 600 мм і вологістю ґрунту 70 -- 80 %. В посушливі роки (особливо коли в період від сходів до кінця цвітіння запаси продуктивної вологи в орному шарі ґрунту становлять менше 25 мм) різко знижує врожай -- опадають квітки, зменшуються озерненість бобів, маса 1000 насінин. Негативно впливає на урожайність зерна гороху і надмірна волога -- розвивається велика вегетативна маса, на що витрачається багато поживних речовин, рослини сильно уражуються хворобами. [1]

1.2 Грибні хвороби

Аскохітоз гороху

В Україні поширено три види аскохітозу (рис.1.2): блідий, темний і зливний. їхніми збудниками є незавершені гриби роду Ascoehutalib, порядку Sphaeropsidales.

Блідий (блідоплямистий) аскохітоз. Проявляється у вигляді світло-каштанових плям з темно-коричневою облямівкою переважно на бобах, рідше -- на листках, черешках і стеблах. На листках і бобах плями округлі, діаметром до 9 мм, а на стеблах і черешках -- видовжені. У центрі плям утворюються темно-коричневі пікніди. Іноді при зараженні рослин у кінці вегетації на бобах і стеблах плями не утворюються, але з'являється багато пікнід, що вкривають всю уражену поверхню.

Рис. 1.2 Аскохітоз гороху

Уражене насіння зморшкувате, із світло-жовтими, невиразними плямами.

Збудник блідого аскохітозу -- гриб Ascochyta pisi Libert. Уражує тільки горох, на якому утворює лише нестатеве спороношення -- пікніди з пікноспорами. Пікніди кулясті, трохи приплюснуті, світло- і темно-бурі, діаметром 143-263 мкм.

Пікноспори циліндричні або видовжено-еліптичні, із заокругленими кінцями, прямі чи зігнуті, не перетягнуті або трохи перетягнуті, 9- 19 х 2,5-6 мкм і проростають у краплинній волозі.

Темний (плямистий) аскохітоз. Проявляється на листках, стеблах і бобах гороху у вигляді темно-коричневих плям неправильної форми, які у більшості зональні, по центру завжди темні, розпливчасті. Пікніди утворюються, як правило, на великих плямах й розкидані по всій поверхні. На уражених стеблах часто з'являються виразки, а на сходах чорніє й загниває коренева шийка, що іноді буває причиною випадання рослин. На ураженому насінні добре помітні темні плями.

Збудник хвороби -- Ascochyta pinodes Jons. Крім гороху, він може уражувати й інші зернобобові, але ступінь їх ураження менший. Гриб має нестатеве і статеве спороношення. Перше -- пікніди з пікноспорами,які формуються переважно на верхньому боці листя, а також на інших органах рослини.

Статеве спороношення формується на уражених, засихаючих частинах рослин у вигляді дрібних, темно-коричневих, майже чорних крапок-псевдотецій з сумками і сумкоспорами.

Зливний аскохітоз. Проявляється на листі і стеблах у вигляді округлих світлозабарвлених плям, що часто зливаються і мають темну облямівку. У центрі плям знаходяться чорні пікніди діаметром 100-210 мкм. Збудник хвороби -- Ascochyta pisicola Sacc.

Інтенсивний розвиток аскохітозних захворювань спостерігають при підвищеній вологості і температурі повітря +20-25°С, що сприяє виштовхуванню з пікнід пікноспор, які легко поширюються крапельками дощу і вітром. За оптимальних для розвитку грибів умов інкубаційний період для темного аскохітозу триває 2-4, а інших -- 6-8 діб. Зимують збудники на рештках рослин, але у польових умовах більше року не зберігаються. На насінні вони можуть не втрачати життєздатності п'ять років і більше.

Аскохітоз призводить до випадання сходів, стримує розвиток рослин і достигання насіння. Останнє утворюється щуплим і має низьку схожість.

У середньому зменшення урожаю зерна гороху від аскохітозів становить 3- 3,5ц/га. Високостійких до аскохітозу сортів гороху немає. [1]

Коренева гниль гороху.

Кореневі гнилі (рис.1.3) -- чи не найпоширеніші хвороби, які завдають великої шкоди посівам гороху. Кореневі гнилі різко зменшують поглинальну здатність коренів, а ураження судинної системи викликає інтоксикацію. Уражені рослини не плодоносять або формують щуплі зерна.

Збудники хвороби знаходяться в ґрунті, на залишках рослин і можуть поширюватися з насінням, на якому знаходяться у вигляді грибниці в насіннєвій оболонці.

Рис. 1.3. Коренева гниль гороху

Розвитку кореневої гнилі сприяють високі температури і низька вологість повітря.

Хвороба проявляється впродовж вегетації. Найбільш небезпечна для сходів. Залежно від збудника хвороби розрізняють фузаріозну, ризоктоніозну, афаноміцетну, аскохітозну та інші гнилі.

Фузаріозна гниль(Fusarium Link) поширена у лісостеповій та зоні Полісся України,де кількість уражених рослин у посівах в різні роки становить: у фазі сходів - 15-46%, цвітіння - 33,1-80,3%.

Одним із зовнішніх ознак захворювання є пожовтіння нижніх листків, яке досить швидко поширюється на листя верхнього ярусу. У молодих рослин часто спостерігається побуріння підсім'яного коліна, потім коричневі плями з'являються на прикореневій частині стебла або стержневому корені. З часом уражені ділянки набувають темно-коричневого кольору і на них утворюються різної глибини виразки. Іноді стебла, так би мовити, «зрізаються»,а нижче місця ураження відростає бічний пагін,який зазвичай слабо розвивається і характеризується низькою продуктивністю. При відмиранні стрижневого кореня в його верхній здоровій частині утворюється велика кількість тонких додаткових корінців, у результаті чого корінь набуває мочкоподібної форми.

Збудники фузаріозної кореневої гнилі і в'янення гороху розвиваються в широких температурних межах - від +5 до 4-35 °. У той же час різні види неоднаково реагують на температурні умови. [2]

Часто в комплексі з кореневою гниллю проявляється в'янення сходів. Хворі рослини відстають у рості,судини їх забарвлюються в світло-оранжевий або бурий колір. Листя і стебла жовтіють і засихають. Відмерлі рослини легко висмикуються з ґрунту,коріння їх,як правило,не мають бульбочкових бактерій. У суху погоду такі рослини швидко засихають.

Ризоктоніозна гниль (Rhizoctonia solani Kuehn.) виявляється на підземнійй частині стебла, коренях у вигляді коричневих розпливчастих вдавлених плям, які можуть охоплювати стебло. Уражуються точки росту молодих корінців.

Афаноміцетна гниль(Aphanomyces euteiches Drechs) поширена в зонах з надлишковим і достатнім зволоженням. Виявляється у вигляді водянистої гнилі біля основи стебла,стрижневого кореня і кореневих волосків. Кора кореня розмочалюється і відмирає,уражену ділянка набуває світло-коричневого забарвлення.

Росток грибниці впроваджується в рослину в області кореневого кошику або (рідше) через оболонки кореневих волосків, характеризується розм'якшенням стебла на висоті 2-3 см над поверхнею ґрунту. Уражена тканина стає водянистою. Такі самі симптоми і на коренях. Кора злегка жовтіє, потім буріє і відмирає. Корені загнивають і залишаються в ґрунті при висмикуванні рослин.

Аскохітозна гниль (Ascochyta pinodes L.) поширена в усіх районах обробітку гороху, проявляється у вигляді великих розпливчастих, неправильної форми плям. Прикоренева частина буріє і загниває, потім підсихає. Також характеризується почорнінням і загниванням сім'ядолей, кореневої шийки підсім'яного коліна головного кореня,прикореневої частини стебла. На відміну від інших типів кореневої гнилі уражені ділянки темніші.

Збудник хвороби часто вражає горох в ранній період. Однак в пізні фази у хворих рослин він зазвичай пригнічується видами Fusarium, і хвороба протікає по типу фузаріозною кореневої гнилі.

Основне джерело інфекції - заражені насіння, рослинні залишки і ґрунт.

Хвороба часто призводить до значного випаду рослин. Поступово відстаючи в зростанні, вони можуть гинути і в пізніші фази свого розвитку. [5]

Ризоктоніозна коренева гниль. Виявляється протягом усього періоду вегетації гороху. Характеризується появою жовтувато-коричневих розпливчастих плям на кореневій системі і прикореневій частині стебла. Часто загниває точка росту молодих корінців. Надалі хвороба розвивається аналогічно фузаріозного ураження.

На відміну від інших патогенів його можна виявляти під мікроскопом на зрізах ураженої тканини у зв'язку з природним забарвленням гіф, їх колінчасто-вигнутою формою і потовщенням. [4]

Сіра гниль гороху.

Рис. 1.4. Сіра гниль гороху

Це одне з найбільш шкідливих і в той же час маловивчених захворювань гороху. Перші ознаки хвороби з'являються на нижніх листках, потім на листках середнього і верхнього ярусів. У вологу погоду на листках і стеблах, особливо біля основи черешків і бічних пагонів, а також на плодоніжках і бобах утворюються буро - зелені розпливчасті водянисті плями. На уражених тканинах розвивається рясний попелясто-сірий наліт (рис.1.4), що складається з конідіального спороношения гриба. У суху погоду місця ураження поступово знебарвлюються. Іноді захворювання проявляється на бутонах, квітках і зав'язі, які зазвичай обсипаються. Уражені стебла хоч і плодоносять,але часто надломлюються,засихають. Розростання патогена починається при зниженій (+2... +30є С) температурі, а припиняється при температурі +30 °С.

Зимує патоген у вигляді грибниці або склероціїв в насінні, ґрунті і на залишках уражених рослин, які є основними джерелами інфекції.

Великий збиток завдає хвороба в пізній період онтогенезу гороху. Так,навіть при слабкому (10%) ураженні бобів заражається майже половина насіння. Маса їх менше,ніж здорових,на 23 %,маса 1000 насінин - на 19,3 г, енергія проростання - нижче на 20 %, схожість - на 25 %. При сильному (90 %) ураженні бобів їх виповненість порівняно зі здоровими менше в три, а маса 1000 насіння - в два рази. [5]

Несправжня борошниста роса, або переноспороз гороху.

Рис. 1.5. Переноспороз гороху

Переноспороз (рис.1.5) виявляють скрізь, але частіше -- у районах із достатнім зволоженням. Уражуються всі надземні органи гороху. Існує місцеве й дифузне ураження.

При місцевому ураженні на листках з верхнього боку утворюються бліді або жовті плями з розпливчастими краями. З нижнього боку на листках у місцях плям у вологу погоду утворюється сірувато-фіолетовий наліт. На стеблах і бобах спостерігаються такі ж плями, а пізніше і наліт.

Більш ранній розвиток захворювання викликає недорозвинення міжвузля, листків і бобів. Рослини відстають у рості, набувають карликового вигляду. Зерно у них утворюється щупле. За дифузного ураження верхівки стебел та листки щільно прилягають один до одного, нагадуючи качани цвітної капусти. Сіро-фіолетовий наліт рівномірно вкриває всі надземні органи рослин. На системно уражених рослинах зерно не утворюється.

Збудник несправжньої борошнистої роси --Peronospora pisi Syd.. Його грибниця міжклітинна, конідіальне спороношення (нестатеве) утворюється у вигляді нальоту на поверхні уражених рослин, а статеве спороношення -- в уражених тканинах формуванням ооспор.

Захворювання інтенсивно розвивається при високій вологості повітря (понад 73%) і знижених температурах (15-17°С).

Розповсюджується патоген під час вегетації рослин конідіями.

Джерелом інфекції може бути й заражене насіння. Грибниця патогена може знаходитись в оболонці, міжклітинниках ендосперму, а також поміж оболонкою та ендоспермом насіння. В оболонці можуть знаходитись і ооспори. У роки епіфітотій хвороби недобір зерна гороху становить 5-7 ц/га. Стійких до хвороби сортів гороху немає. [7]

Борошниста роса гороху.

Перші ознаки хвороби проявляються на окремих листках нижнього ярусу у вигляді слабо помітного павутинного нальоту,який протягом короткого проміжку часу покриває майже всю поверхню надземних органів - листя, стебел, квіток і бобів. Хворі рослини стають білими, ніби посипані борошном (рис.1.6).

Збудник хвороби сумчастий гриб Erysiphe communis Grev. f pisi Dietrich. На початку розвитку грибниці одночасно формуються безбарвні конідії на одноклітинних, злегка витягнутих конідієносцях. На проростання конідій великий вплив мають такі фактори зовнішнього середовища,як вологість повітря і температура.

Рис. 1.6. Борошниста роса гороху

Збудник борошнистої роси гороху забирає у рослини-хазяїна значну кількість води,погіршує засвоєння вуглецю з вуглекислоти повітря, зменшує асиміляційну поверхню листя і порушує фізіологічні функції рослин. Клітини, піддані безпосередньому впливу патогена, незабаром руйнуються і гинуть, а потім внаслідок недостатнього припливу поживних речовин починають відмирати сусідні і глибше розташовані клітини. [8]

При сильному (на 90-100 %) ураженні вегетативних і репродуктивних органів у хворих рослин в порівнянні зі здоровими утворюється в два рази менше бобів, в 3,5 рази менше насіння, середня маса їх знижується в 5 разів, а маса 1000 насіння - на 45 г. Сильно уражені листя, квіти і зав'язь передчасно відмирають і нерідко опадають. Поразка основи стебла супроводжується його побурінням, зниженням продуктивності, а іноді загибеллю всього рослини. Боби,уражені в ранній період,покриваються на стулках глибокими виразками, потім буріють і передчасно засихають.

Борошниста роса сильно вражає боби верхнього ярусу,оскільки вони формуються пізніше,ніж середнього та нижнього, і піддаються зараженню в більш молодому віці. Залежно від ступеня ураження бобів (в середньому по всіх ярусах) вміст насіння в них зменшується на 4,8-25,8 %, середня маса насіння - на 21,8 - 48,9 %, маса 1000 насінин - на 11,6 -29,9 %. При цьому недобір врожаю в окремі роки становить від 2,3 до 4,2 ц / га. [8]

Іржа гороху.

Хворобу виявляють частіше у районах з достатнім зволоженням, на початку цвітіння рослин. Уражуються листки, стебла і боби. На них утворюються порошисті й непорошисті подушечки (пустули) різного кольору, що залежить від виду збудника і стадії його розвитку.

Рис.1.7. Іржа гороху

Збудниками іржі є два базидіальних гриби -- Uromyces pisi Schroet та Uromyces fabae f. pisi -- sativae (dBy.) Hiratsuka порядку Uredinales. Перший -- дводомний, розвивається на горосі в урединіо- і теліостадіях. Спочатку на листках і стеблах він утворює світло-коричневі, порошисті урединіопустули (урединії) з урединіоспорами. Пізніше на стеблах, листках і бобах з'являються темно-коричневі, майже чорні теліопустули (телії), іноді розташовані колами (рис.1.7).

Зараження гороху відбувається навесні від базидіоспор, що утворюються від проростання теліоспор.

Іржа порушує фізіологічні й біохімічні процеси у рослин, особливо фотосинтез. За її інтенсивного розвитку недобір урожаю зерна може становити 30% і більше. Хвороба посилюється при надмірній кількості азоту в ґрунті. Фосфорно-калійні добрива підвищують стійкість гороху до іржі. [9]

Оливкова цвіль гороху.

Хвороба проявляється на листках,стеблах і бобах у вигляді оливково-коричневого,майже чорного бархатистого нальоту,який ущільнюється і часто покриває органи рослин суцільними плямами (рис.1.8). Особливо інтенсивно захворювання розвивається в період дозрівання зерна у вологу погоду.

Рис. 1.8. Оливкова цвіль гороху

Збудник хвороби - недосконалий гриб Cladosporium herbarum Fr. Його грибниця темного кольору, знаходиться під поверхнею ураженої тканини, на якій зовні у вигляді пучків утворюються оливково-коричневі конідієносці з конідіями. Конідієносці прості, іноді до вершини трохи розгалужені, товщиною 5-10 мкм.

Гриб вражає рослини багатьох видів. Зберігається на рослинних рештках і зерні. Сильно уражені насіння мають меншу масу і втрачають схожість. [9]

1.3 Бактеріальні хвороби

На горосі розрізняють дві бактеріальні хвороби: бактеріальний опік і смугаста плямистість. [1]

Бактеріальний опік гороху.

Бактеріоз викликає судинне захворювання гороху. Патоген вражає всі наземні частини рослини (стебла, черешки, листя, прилистки, боби ).

Рис. 1.9. Бактеріальний опік гороху

На листі, стеблах і бобах формуються коричневі округлі плями з темним центром, який оточений широкою облямівкою (рис.1.9). Плями жовті, округлі, слабо вдавлені на насінні. Бактерії проникають в судинні пучки і викликають в'янення. Поєднання спекотної погоди з рясними росами або затяжними дощовими періодами сприяє поширенню і підвищеною шкодочинності.

Патоген не має спочиває стадії. Оптимальна температура росту +27-28С, максимальна +37,5є С, мінімальна +7є С. Первинна інфекція виживає в уражених рослинних рештках і в насінні гороху до наступного сезону.

Інфекції сприяють високі температура (25 - 30є С) і відносна вологість повітря 90 % і вище.

Шкідливість бактеріального опіку гороху виражається в відмирання листових пластинок і стулок бобів у уражених рослин. Це призводить до значного зниження асиміляційної поверхні і продуктивності рослин. [6]

Смугаста плямистість гороху.

Виявляється у вигляді смужок і штрихів довжиною до 2-3 мм на черешках листя і стеблах, а також маленьких цяток до 1 -1,5 мм в діаметрі, більш-менш округлої форми (рис.1.10). На листках утворюються дрібні світло-коричневі плями, які значно менші від тих, що бувають при бактеріальному опіку, навколо плям завжди спостерігається суха темно-коричнева облямівка.

Збудник хвороби - бактерія Erwinia herbicola pv. lathyri. Крім гороху, вражає чину, боби, сою, конюшина червоний, квасоля.

Рис.1.10. Смугаста плямистість гороху

Бактерії живуть у ґрунті й на рослинних рештках. Частіше розвиваються на рослинах, ослаблених порушенням харчування, погіршенням фізичного стану ґрунту та іншими негативними чинниками.

Стійких сортів немає. [6]

1.4 Вірусні хвороби

Відомо більше 10 вірусних хвороб гороху, з яких в Україні широко поширені звичайна і деформуюча мозаїки, а також захворювання, що викликається вірусом жовтої мозаїки квасолі. [4]

Звичайна мозаїка гороху.

Проявляється у вигляді просвітління жилок і межуючих з ними тканин листя. При сильному розвитку захворювання розпливчасті хлоротичні плями в поєднанні з темно-зеленими ділянками листа набувають сильно виражене мозаїчне забарвлення. Пізні симптоми характеризуються хлорозом або різким пожовтінням листя у верхній частині рослин, а загальний хлороз може бути відсутнім. Характерною ознакою хвороби є загальна затримка росту ураженої рослини в результаті укорочення міжвузлів (рис.1.11).

Збудник хвороби - вірус звичайної мозаїки гороху - Pea mosaic virus - здатний заражати горох, боби, конюшина, буркун.

Патоген легко передається інокуляцією соку хворих рослин, з насінням переноситься рідко. У природних умовах поширюється горохової, персикової та іншими видами попелиць, які здатні передавати його після 5 - 10-хвилинного харчування на хворих рослинах. [12]

Рис. 1.11. Звичайна мозаїка гороху

Жовта мозаїка гороху.

Характеризується плямистістю листя у вигляді хлорозу тканини між жилками. Посвітління жилок спостерігається по периферії листя після появи слабкої крапчастості. Верхні листки і прилистки заражених рослин менше, ніж здорових, краї їх злегка хвилясті і закручені до верху, а поверхня зморшкувата. Іноді патологічні зміни спостерігаються в точках зростання. Захворювання часто супроводжується некротичною плямистістю. Одні рослини реагують на зараження вірусом системної мозаїки,інші дають місцеву некротичну реакцію.

Збудник хвороби - Bean yellow mosaic virus - вірус жовтої мозаїки квасолі.

На листі частіше утворюються локальні блідо - жовті плями 0,5 мм в діаметрі. У ряді випадків локальна реакція надалі переходить в системну.

Переносники вірусу - попелиці, при цьому особливо інтенсивно його переносять крилаті особини персикової і горохової попелиці. [13]

Деформуюча мозаїка гороху.

Виявляється у вигляді крапчастості, зморшкуватості і кучерявості листя і прилистків. На листках утворюються жовтуваті плями, які в подальшому стають білими і злегка прозорими. Специфічним і діагностичною ознакою хвороби є проліферація (формування опуклостей) з нижньої сторони листків.

Надалі уражені ділянки відмирають, унаслідок чого уздовж жилок на листових пластинках помітні темно-коричневі некротичні плями. Верхівкові листя зазвичай дрібні, недорозвинені. У разі раннього зараження відбуваються викривлення і деформація бобів. Складки, що утворюються на поверхні стінок зав'язі, зазвичай темно-зеленого кольору.

Основними переносниками є горохова і персикова попелиці, за допомогою яких вірус може передаватися 28 видами рослин.

Встановлено,що поразка гороху вірусом деформуючою мозаїкою призводить до значних змін фізіологічних процесів в хворих рослинах. Так, залежно від зараженого сорту, інтенсивність транспірації підвищується в 1,3-1,8 рази, дихання в 1,5-1,8. Площа листків у хворих рослин менше в 1,5-4 рази, а їх маса - в два рази.

Шкідливість вірусних хвороб в значній мірі залежить від стану і віку рослин. При ураженні їх в ранній період онтогенезу патологічним змінам піддаються листя верхнього,середнього,а іноді й нижнього ярусів; рослини часто гинуть або значно відстають у рості,у них не утворюється насіння. При більш пізньому захворюванні (цвітіння,формування бобів) симптоми проявляються головним чином на верхніх молодих листочках. Ріст рослин при цьому не порушується і деформація листків спостерігається рідко, проте значно знижується врожай. У разі раннього ураження гороху вірусом деформуючої мозаїки і сильного розвитку хвороби рослини відстають у рості і у поверхні ґрунту утворюється розетка потворного листя.

Ранні посіви гороху уражаються менше, ніж пізні. Сортів гороху,стійких до вірусних хвороб,немає. [8]

Розділ 2. Хвороби сої

2.1 Загальна характеристика сої

Рис. 2.1. Соя

Соя - культура мусонного клімату, має підвищені вимоги до забезпечення вологою і теплом (рис.2.1). Потреба сої в теплі зростає від проростання насіння до сходів, а потім до цвітіння і формування насіння, під час дозрівання вимоги до температури дещо зменшуються.

Насіння починає проростати при температурі 8-10є С, проте при такій температурі сходи з'являються через 20-30 днів, при 14-16 є С - через 7-8 днів, а при 20-22є С - через 4-5 днів.

Підвищення середньодобової температури на початку вегетації до + 24-25єС призводить до деякого зниження ростових процесів, а температура 35-37єС негативно впливає на ріст, розвиток і утворення бульбочок. Оптимальна температура в період вегетаційного росту 18-22є С, для формування репродуктивних органів - 22-24 ^єС, цвітіння - 25-27є С, формування бобів - 20-22є С і дозрівання - 18-20є С.

Рослини досить легко переносять весняні приморозки до -2,5є С, осінні приморозки до -3є С не мають негативного впливу на врожай насіння, приморозки - 4-4,5є С призводять до сильного промерзання листків, квітки і боби гинуть.

Соя на формування врожаю використовує значно більше води, ніж зернові колосові культури. Коефіцієнт транспірації коливається від 400 до 1000. Оптимальна вологість ґрунту в період вегетації повинна бути не нижче 70-80%, а на момент дозрівання - 60% від найменшої вологоємності.

Впродовж вегетації потреба в волозі неоднакова. Від сходів до цвітіння спостерігається менша потреба в волозі. Найінтенсивніше водоспоживання відбувається в фазу цвітіння і формування бобів. За цей період соя споживає 60-70% сумарного використання води за вегетацію. Соя негативно реагує на повітряну засуху, особливо в період цвітіння і утворення бобів. При дуже низькій вологості в цей період на рослинах не утворюються нові і відбувається скидання вже сформованих бобів.

Вимоги до ґрунтів відносно низькі. Сою можна вирощувати на всіх типах ґрунтів при умові, що вони не повинні бути кислими і були добре керовані. Вона не переносить тривалого затоплення (більше 3-х днів), засолення і кислотності нижче рН 5,5. [7]

2.2 Грибні хвороби сої

Фузаріоз сої.

Рис. 2.2. Фузаріоз сої.

Хворобу виявляють в усіх регіонах вирощування сої на сходах і дорослих рослинах. На сходах проростки нерівно потовщуються і деформуються, а на сім'ядолях з'являються глибокі бурі виразки з рожевим нальотом і такого ж кольору подушечки. Уражені рослини, як правило, випадають. Нерідко уражене насіння не дає сходів і на ньому з'являється білувато-рожевий наліт.

У період бутонізації і на початку утворення бобів фузаріоз призводить до пожовтіння, засихання й опадання листя; стебло біля кореневої шийки набуває темно-коричневого забарвлення і вся рослина в'яне. (рис.2.2).

У вологу погоду біля основи стебел з'являються оранжево-рожеві подушечки. Такий тип ураження, як правило, проявляється вогнищами.

Перед достиганням сої захворювання спричинює знебарвлення стулок бобів з утворенням на них оранжевого нальоту у вологу погоду. Зерно в уражених бобах щупле, зморшкувате, часто вкрите білуватим нальотом. Воно втрачає схожість або дає уражені сходи.

Збудниками хвороби є незавершені гриби роду Fusarium Link, родини Tuberculariaceae, порядку Hyphomycetales.

Більшість збудників фузаріозу зберігається у ґрунті на рослинних рештках, а при погіршенні умов росту і розвитку рослин (знижена температура, висока вологість, особливо під час сівби) швидко переходять на паразитичний спосіб життя. Крім сої, гриби нерідко уражують буряк, картоплю, томат, бавовник та інші культури. [2]

Аскохітоз сої.

Вражає всі органи рослини: сім'ядолі, листя, стебла, боби і насіння. На сім'ядолях утворюються вдавлені плями іноді з концентричною зональністю 3-8 мм в діаметрі. Іноді на сім'ядолях і підсім'ядольному коліні з'являються глибокі наскрізні виразки буро-коричневого кольору. На простих та складних листках плями світло-коричневі або сірувато-білі з різким бурим обідком (рис.2.3). З часом більш світла частина плям випадає, але зберігається бурий обідок. На стеблах утворюються ділянки білястої відмираючої тканини, яка розщеплюється на повздовжні смуги. Стулки бобів стають трухляві і білуватими, з масою добре помітних пікнід. Насіння в бобах щупле, дрібне, загниває і покривається білою грибницею з пікнідами. У період вегетації поширюється конідіями. Джерела інфекції - заражені рослинні рештки та насіння.

Рис. 2.3. Аскохітоз сої.

Розвитку хвороби сприяють підвищена вологість повітря, дощі та температура 20-24єС.

Може бути причиною зниження схожості насіння до 25-40%, випадання сходів і дорослих рослин, зменшення асиміляційної поверхні листя, а також зниження врожаю зерна і погіршення його якості. Недобір урожаю може становити 15-20% і більше. [8]

Несправжня борошниста роса,або переноспороз сої.

Рис. 2.4. Переноспороз сої.

Джерела інфекції - заражені насіння та рослинні залишки культурної та дикоростучої сої. На уражених сім'ядолях утворюється ніжний наліт спороношення, сім'ядолі жовтіють і обпадають. При локальному ураженні дорослих рослин на верхній стороні листя формуються ясно-зелені плями, які з часом буріють; на нижній стороні листа утворюється сірувато-фіолетовий повстяний наліт спороношення. При ураженні бобів наліт частіше розвивається всередині бобів. При дифузній формі - все листя і черешки покриваються суцільним нальотом спороношення (рис.2.4). Боби на таких рослинах деформовані, насіння може не сформуватися. При обох формах захворювання насіння покрите жовтувато-сірим щільним борошнистим нальотом ооспор.

Навесні відновлення гриба відбувається тільки ооспорами. Життєздатність їх на насінні становить 1,5 року, на рослинних рештках - 1 рік. Протягом вегетаційного періоду гриб дає 4-6 поколінь конідій. Інкубаційний період - 4-15 днів

Спороношення гриба утворюється при температурі не нижче 18-20є С і відносної вологості повітря 95-100%. Спекотна і суха погода затримує розвиток хвороби. Сильні зливи не сприяють поширенню та розвитку захворювання, тому що змивають спори патогена.

Вражає культурну та дикорослу сою, викликаючи зменшення асиміляційної поверхні листя, що приводить до зниження продуктивності хворих рослин на 40% і вмісту олії до 1,07%, схожість насіння зменшується на 30%, а вага насіння знижується на 5-50%.[10]

Іржа сої.

Найбільш сильно розвивається у другій половині вегетації рослин. На листі утворюються дрібні, округлі, іржаво-коричневі, пізніше темно-коричневі пустули, які виступають з епідермісу (рис.2.5.). Уражене листя, як правило, обпадає. Всі стадії розвитку патогена проходять на сої. Зимує на заражених рослинних рештках. Розвитку іржі сприяють часті опади, рясні роси і температура повітря 20-25єС. Суха і спекотна погода стримує розвиток захворювання.

Рис. 2.5. Іржа сої

Паразитує тільки на сої. Шкідливість іржі полягає в порушенні фізіологічних і біохімічних процесів в рослині, особливо знижується фотосинтез, що призводить до зниження врожаю, яке може досягати 15-20%.[9]

Борошниста роса сої.

Рис. 2.6. Борошниста роса сої.

Хвороба характеризується появою на верхній стороні листя, на стеблах і бобах білуватого павутинного або борошнистого нальоту (рис.2.6). Пізніше наліт ущільнюється, сіріє.

Зимують клейстотеції гриба на заражених рослинних залишках. Поширення гриба відбувається конідіями за допомогою вітру, дощу і комах. Оптимальні умови для проростання конідій - 18-22є С та відносна вологість 60-80%.

Уражені борошнистою росою листки мають меншу асиміляційну поверхню, стають крихкими. При сильному розвитку гриб може викликати значний недобір урожаю - 15% і більше. [12]

Септоріоз сої.

Джерела інфекції - заражені рослинні рештки та насіння. На сім'ядолях помітні округлі поверхневі червоно-коричневі плями діаметром 6-10 мм з численними пікнідами. На справжніх листках утворюються плями двох типів: червонувато-бурі, незграбні, дрібні і великі 1-5 мм в діаметрі, обмежені жилками (рис.2.7). Тканина, що оточує місця ураження, стає хлоротичною. Таке листя опадає.

Рис. 2.7.Септоріоз сої.

Розвиток септоріозу починається з нижніх листків. На бобах плями значно дрібніші, ніж на листках. На стеблах плями видовжені, буро-коричневі. Протягом вегетаційного періоду гриб поширюється пікноспорами, багаторазово заражаючи листя сої. Інкубаційний період становить 7-10 днів.

Найбільш сприятливі температура повітря 26-28є С і відносна вологість не нижче 90%. Часті дощі, рясні роси і висока температура в другій половині липня, в серпні сприяють посиленню розвитку септоріозу.

Шкідливість септоріозу полягає в зниженні асиміляційної діяльності рослин і масовому передчасному опадання листя. Значно знижується урожай зеленої маси кормових сортів. [13]

Антракноз сої.

Вражає всі органи рослини. При посіві ураженим насінням значна частина проростків може гинути ще в ґрунті. На сім'ядолях утворюються бурі вдавлені виразки.

Рис. 2.8. Антракноз сої.

На кореневій шийці, на прикореневій частині стебла антракноз проявляється у вигляді темно-коричневих плям або смуг. Далі хвороба поширюється на молоді черешки й стебла у вигляді довгастих,плям,які розтріскаються, зі спороношенням. Іноді спостерігається обламування черешків і стебел в місцях ураження. На бобах плями спочатку дрібні, облямовані бурим обідком, потім поглиблюються, збільшуються в розмірах і зливаються (рис.2.8). Стулки бобів руйнуються, і захворювання розповсюджується на насіння. Хворе насіння покривається щільним сірим нальотом міцелію. Джерела інфекції - заражене насіння та рослинні залишки.

Масовому розвитку антракнозу сприяє дощова погода навесні і влітку. Оптимальна температура для росту міцелію та утворення конідій - 28-30є С.

Антракноз може більш ніж в 2 рази знижувати масу рослин, кількість і масу бобів і насіння. Погіршуються якісні характеристики зерна сої: зменшується вміст олії і білка на 1,8-2,1%.[9]

Церкоспороз сої.

На сім'ядолях утворюються коричневі поверхневі плями або наскрізні виразки з темно-бурим обідком і рясним брудно-сірим спороношенням. На листі і бобах плями світло-сірі з чітко вираженим обідком, темно-сірий наліт спороношення виступає з нижньої сторони плям (рис.2.9).

Рис. 2.9. Церкоспороз сої.

На стеблах плями фіолетово-червоні, витягнуті, з коричневим обідком з нечисленним спороношенням. На насінні два види плям: одні - неправильно-округлі, опуклі або поверхневі з різким коричневим обідком, інші - опуклі, темно-коричневі без обідка з розпливчастими краями. Інкубаційний період розвитку церкоспорозу влітку становить 10-14 днів, весною і восени - 17-21 день.

Найбільш інтенсивне зараження з рясним спороношенням відбувається при 20-30єС і відносній вологості 90-100%. При температурі повітря 5-10 і вище 30єС і відносної вологості нижче 80% захворювання розвивається дуже слабо. Джерело інфекції - заражені рослинні рештки і насіння сої.

Збудник церкоспорозу сої вражає тільки культурну і дику сою. Захворювання може знижувати врожайність культури в 3-8 разів; знижуються посівні та якісні властивості насіння: вміст жиру в насінні знижується на 2,1-6,9%, протеїну - на 4-5%.[5]

Сіра гниль сої.

В Україні хвороба відмічається в усіх районах вирощування сої. Найбільшого поширення вона набуває у районах з прохолодною та вологою погодою в другій половині вегетації сої.

Звичайно хвороба проявляється у фази наливу бобів і дозрівання. Патоген уражує різні органи рослин: листя, черешки, стебла, боби та насіння. На уражених органах спочатку з'являються буруваті плями з розпливчастими краями, що поступово переходять на здорові тканини, зливаються і охоплюють більшу їх частину. Місця ураження набувають буро-зеленого забарвлення і у вологу погоду загнивають. У посушливий період вони мають вигляд буруватих сухих виразок (рис.2.10). [3]

Рис. 2.10. Сіра гниль сої

Місця ураження при підвищеній вологості вкриваються тонким нальотом міцелію сірувато-бурого кольору з масою спор - конідій, рихлі скупчення яких є характерною ознакою сірої гнилі. Уражені стебла часто надламуються, листки та велика кількість квіток і зав'язей обпадає.

При ураженні бобів на початку їх формування насіння в них не утворюється, такі боби вкриваються спороношенням патогена, загнивають і відпадають, а при відсутності опадів стають пласкими і залишаються тривалий час на рослині. У фазі повної стиглості боби уражуються за умов затяжної дощової погоди - гриб викликає виразки або загнивання.

Насіння в уражених бобах утворюється недорозвинене, на ньому з'являються бурі розпливчасті плями. В умовах вологої камери таке насіння загниває і вкривається спочатку білим пухнастим нальотом міцелію гриба, а з утворенням спороношення наліт набуває попелясто-сірого забарвлення. Оптимальною для проростання спор є температура +18?С.

Джерелом інфекції є уражене насіння, рослинні рештки та ґрунт.

Шкідливість сірої гнилі полягає в зниженні врожаю зерна та посівних якостей насіння. Хвороба може бути причиною недобору 30-35% урожаю. [1]

Біла гниль сої.

Захворювання виявляють скрізь і переважно в кінці періоду цвітіння або на початку утворення бобів. На стеблах й окремих гілочках з'являються світлі плями, які у вологу погоду перетворюються в мокру гниль, а в суху -- у трухляву масу. Плями набувають бурого кольору і вкриваються білим, щільним, повстяним нальотом, на якому утворюються великі, чорні склероції, різні за формою і розміром (рис.2.11).

Рис. 2.11. Біла гниль сої.

У місцях ураження серцевина та паренхімна тканини руйнуються, зберігаються лише судинно-волокнисті пучки. Стебла надламуються, і рослини зав'ядають. Стулки бобів при ураженні робляться світлими, трухлявіють, з'являється білий повстяний наліт із склероціями. Насіння в них загниває, боби опадають.

Збудник хвороби -- сумчастий гриб Whetzelinia sclerotiorum (dBy.) Korf. et Dumont. У ґрунті і на насінні зберігається склероціями, з яких навесні утворюються апотеції з сумками та сумкоспорами. Від сумкоспор відбувається зараження рослин.

Патоген уражує велику кількість рослин різних видів. Стійких до білої гнилі сортів сої немає. [4]

Чорна коренева гниль сої.

Проявляється на кореневій системі сходів сої. У дорослих рослин утворюються чорні некротичні плями, які, збільшуючись в розмірі, зливаються і охоплюють всю поверхню загниваючого кореня. Розвитку хвороби сприяє прохолодна і волога погода.

Збудник хвороби - гриб Thielaviopsis basicola (Berk,et Br.) Ferr. Ендоконідії формуються в ланцюжках по 4-8, довгий час залишаються з'єднаними і нагадують багатоклітинні циліндричні конідії, верхній з яких - з округленим кінцем,коричневого кольору.

Пізніше на грибниці виникають циліндричні коричневі товстостінні хламідоспори, 14 мкм в діаметрі,зазвичай з'єднані в ланцюжки.

Зимує патоген в ґрунті на рослинних рештках у вигляді хламідоспор, які проростають при температурі +15... +20 ° і вологості ґрунту 50-90 % від повної вологоємності. [11]

Опік сої.

Уражуються сходи, стебла і коріння дорослих рослин сої та квасолі. Спочатку на них з'являються бурі плями, які пізніше набувають вигляду вдавлених. На стеблах часто розростаються й оперізують їх. При поперечному розрізі стебла помітне потемніння серцевини. Уражені рослини зав'ядають і засихають. Засохле листя лишається на рослинах. Як правило, уражені рослини бобів не утворюють. У деяких боби формуються, але насіння в них недорозвинене.

Збудник хвороби -- незавершений гриб Phomopsis sojae Lehm. порядку Sphaeropsidales. Гриб часто утворює сумчасту стадію -- перитеції з сумками і сумкоспорами, тоді його називають Diaporthe phaseolorum f. sojae Wehn.

Недобір урожаю насіння сої і квасолі може досягати 40%. Насіння з уражених бобів часто не дає сходів. Патоген зберігається на насінні і рештках уражених рослин грибницею, пікнідами з пікноспорами, а також перитеціями із сумками та сумкоспорами. [12]

Фомопсис,або рак стебла сої.

В Україні донедавна ця хвороба входила до переліку карантинних об'єктів, але на теперішній час набула обмеженого розповсюдження на території України. Рак стебла може стати дуже небезпечним у районах масового вирощування сої у зв'язку зі здатністю збудника утворювати нові агресивні форми та швидко адаптуватися в нових регіонах, а також внаслідок відсутності у виробництві стійких сортів.

Рис. 2.12. Фомопсис сої.

Шкідливість хвороби проявляється у зниженні схожості на 8-12%, випаданню до 25-40% рослин і зменшенні кількості бобів та маси насіння сої на 30-40%. Втрати урожаю у сприйнятливих сортів можуть досягати 90%. Вміст олії в насінні може знижуватись на 2,5%.

Гриб-збудник хвороби у сумчастій стадії розвитку має активно паразитичні властивості і уражує всі надземні органи рослин на всіх етапах розвитку.

Якщо інфікування рослин відбувається з ураженого насіння, то частина проростків темніє та загниває ще до виходу на поверхню ґрунту. На сім'ядольних листочках чи молодих стеблах уражених рослин утворюються невеликі червонувато-коричневі плями (рис.2.12). При подальшому розвитку рослин плями подовжуються, набувають вигляду виразок і облямовують стебла молодих вегетуючих рослин. Зони ушкодження темніють, стають темно-бурими або майже чорними, але тканини стебла під виразками зберігають зелений колір. Гриб, поширюючись по стеблу, викликає в'янення, всихання та загибель молодих рослин.

Якщо ж уражуються більш дорослі рослини шляхом переносу аскоспор з рослинних решток вітром, дощем чи комахами (на території України, як правило, в кінці травня-на початку червня), то розвиток хвороби і симптоматика дещо інші.

Грибниця з пророслих аскоспор потрапляє в листя через продихи та мікротравми і проникає вниз до основи черешків на стеблі. Розвиток грибниці спочатку безсимптомний, потім на листках виникають міжжилкові хлорози та некрози, при цьому листя засихає, але не опадає. Основною ознакою є виникнення ракових пошкоджень стебел - шоколадно-коричневі плями і виразки у нижній їх частині. Коли рослини входять в репродуктивну стадію розвитку, виразки збільшуються і окільцьовують стебла. Це перешкоджає наливу бобів і може викликати передчасну загибель рослин: стебла стають ламкими, рослини всихають.

Джерела інфекції - аскоспори, які утворюються в плодових тілах - дрібних чорних перитеціях, розміщених групами на уражених частинах рослин, в основному на насінні і стеблах сої, що перезимували. Уражене насіння дрібне, зморшкувате, при високій відносній вологості повітря вкривається білим міцелієм гриба.

Оптимальні умови для розвитку хвороби: висока відносна вологість повітря та температура +20°...+25°С (мінімальна температура +10°С, максимальна +36°С). [13]

Фітофтороз сої.

Виявляється у вигляді кореневої і стеблової гнилей, вражає сходи, боби і насіння.

При ураженні сходів на стержневому і бічних коренях утворюються коричневі загниваючі плями. Плями швидко розростаються, захоплюючи здорові тканини, внаслідок чого відбувається відмирання коренів,порушується водний обмін,спочатку никнуть верхівка рослини,а потім воно гине.

Листя спочатку покриваються бурими плямами, обмеженими жилками листа,а пізніше повністю буріють і засихають. Листові пластинки стають крихкими,легко обламуються. На стеблах утворюються швидко розростаються бурі плями,тканина стебел відмирає.

Патоген - вузькоспеціалізований,зберігається у вигляді грибниці в насінні і ооспор в рослинних рештках і ґрунті протягом 5-7 років.

Шкідливість хвороби проявляється в загибелі сходів і дорослих рослин, зниженні схожості насіння і врожаю зерна на 25-40 %. [4]

2.3 Бактеріальні хвороби

Бактеріальна кутаста плямистість, або бактеріальний опік сої.

Рис.2.13. Бактеріальний опік сої.

Патоген вражає всі наземні частини сої (від сіянців до дорослих рослин). Частіше зустрічається на листках. На нижній стороні хворих листів формуються дрібні, маслянисті плями світло-коричневого кольору. Пізніше уражена тканина набуває шоколадний колір, що просвічує в прохідному світлі. Плями зазвичай розташовуються уздовж жилок і по краях листя. Уражені ділянки листя зазвичай мають жовтувато-оранжевий ореол. З часом хворі ділянки тканини збільшуються в розмірах і набувають темно-коричневий і чорний колір. Тканини випадають в місцях ураження, і лист набуває потворну форму (рис.2.13). Іноді з нижньої сторони виступає ексудат. Після застигання він має вигляд тонкої сріблястою плівки. На сім'ядолях плями сіро-коричневі, маслянисті, з часом засихають. На хворих стеблах довгасті (з часом темніють) плями. На бобах плями округлі,темно-коричневі. Хворі насіння набагато меншого розміру, ніж здорові. Вони тьмяною забарвлення, зморщені.

Інфекція сприятливо розвивається при високій температурі (25-30єС) і при достатній відносної вологості повітря.

Масовому поширенню бактеріозу сприяють дощова погода, сильні вітри, град

Бактеріоз викликає передчасне опадання листя, зменшення їх асиміляційної поверхні на 40-50 %, що призводить до зниження врожаю аж до загибелі сходів і дорослих рослин. У хворих рослин підвищується інтенсивність дихання і транспірація, знижується активність фотосинтезу і кількість хлорофілу в листі. Масове прояв бактеріозу спостерігається у другій половині вегетативного сезону, коли відбувається вторинне зараження рослин. Поразка бактеріозом залежить від сорту і кліматичних умов. [7]

Іржаво-бура плямистість сої.

Найчастіше проявляється на листках у вигляді дрібних жовтувато-зелених плям з червоно-коричневим центром. В уражених місцях утворюються здуття - пустули, підняті в центрі і нагадують пухлиноподібні розростання тканин. Зрідка спостерігається зміна забарвлення жилок листа на коричневий. Пізніше тканини в місцях ураження випадають,і листя стають дірчастими. Наявність пустул і відсутність ексудату відрізняє це захворювання від інших бактеріозів. На стеблі утворюються коричнево-червоні смуги, а на бобах - округлі коричневі плями. На сім'ядолях з'являються коричневі як би розтікаються плями,схожі на виразки. На насінні плями світло-коричневі. Іноді сім'ядолі не роз'єднує,мають виразки поверхню і краю.

При пізньому розвитку захворювання маслянистість і водянистість на плямах відсутні,через що уражені ділянки слабкіше просвічуються.

Хворобу викликає Xanthomonas campestris pv. glycines Dye. Колонії на картопляному агарі жовті,слизові,опуклі,гладкі,блискучі з рівними краями. Джерелом інфекції можуть бути зберігаються в ґрунті уражені рештки рослин і заражені насіння.

Шкідливість хвороби полягає в передчасному всиханні і опадання листя, загибелі сходів,втрати 3,6-5 % врожаю сої. [8]

Дикий опік сої.

Рис.2.14. Дикий опік сої.

Захворювання відрізняється широким ареалом, поширюється в кінці вегетаційного періоду сої.

На листі сої утворюються світло-бурі некротичні плями різних розмірів з широким жовтим ореолом. Іноді плями стають темно-бурими або чорними з нечітким ореолом (рис.2.14). У сиру погоду плями збільшуються і займають більшу частину листа.

Збудник хвороби - бактерії Pseudomo - nas syringae pv.tabaci ( Wolf et Foster) Young et al.

Джерелом інфекції є рослинні рештки, ґрунт та насіння. З ураженого насіння патоген можна виділити через 6 місяців після прибирання.

Сильне ураження сої призводить до передчасного опадання листя, зменшення асиміляційної поверхні,недобору врожаю на 6-12 %.

Бактеріальне в'янення сої.

На сої спостерігають захворювання на дорослих рослинах, які зморщуються і в'януть. Іноді поверхня стебел вкривається темними плямами чи смугами, а на поперечному зрізі легко виявляється потемніння судин.