Управління ліквідністю банку

22

Продовження таблиці

Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

ДИПЛОМНА БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ БАНКУ



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Теоретичні аспекти щодо управління ліквідністю банка

1.1 Економічна сутність ліквідності банка та мета його аналізу

1.2 Теорії управління ліквідністю банка

1.3 Методи та стратегії управління ліквідністю банка

Розділ 2 Фінансово-економічний аналіз діяльності ВАТ ВТБ Банка

2.1 Загальна характеристика ВАТ ВТБ Банка

2.2 Аналіз фінансово-економічного стану ВАТ ВТБ Банка

2.2.1 Аналіз активів ПАТ «ВТБ»

2.2.2 Структура капіталу ПАТ «ВТБ Банк»

2.2.3 Аналіз структури доходів ПАТ «ВТБ Банк»

2.2.4 Структура витрат ПАТ «ВТБ Банк»

2.2.5 Основні показники ефективності діяльності ПАТ «ВТБ Банк»

2.2.6 Аналіз показників ліквідності ВАТ ВТБ Банку

2.3 Аналіз показників ліквідності ВАТ ВТБ Банка

Розділ 3 Удосконалення системи управління ліквідністю банка

3.1 Пропозиції щодо підвищення ліквідності банку

3.2 Визначення залежності між капіталом та зобов'язаннями банків України

3.2.1 Розрахунок параметрів парної лінійної регресії

Висновки

Список джерел інформації

Додатки



ВСТУП

У процесі становлення ринкових відносин в Україні всі ланки фінансової системи опинилися у глибокій кризі. З метою управління ліквідністю, для запобігання банкрутства і подальшої успішної діяльності є необхідним аналіз показників ліквідності.

В сучасних умовах не потребує доведення той факт, що банківська діяльність заснована на довірі, підрив якої руйнує весь банк і всю його діяльність. Саме на підтримку цієї довіри спрямована ліквідність.

У сучасній економічній літературі термін “ліквідність” досить широко використовується і характеризує абсолютно різні об'єкти економіки. Банківська ліквідність визначається як здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, тобто здатність задовольняти свою потребу у грошових коштах незалежно від цілей їх витрачання.

Метою дипломного дослідження є визначення теоретичних засад управління банківською ліквідністю, вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення параметрів управління ліквідністю, а також комплексно проаналізувати теорію управління ліквідністю комерційного банку і визначити, які заходи впливають на підвищення ліквідності та платоспроможності банків.

Для реалізації зазначеної мети у роботі вирішуються такі основні завдання: обґрунтування економічної природи банківської ліквідності та необхідність управління нею; визначення теоретичної основи управління банківською ліквідністю; систематизація інструментарію управління ліквідністю банків; визначення методів оцінювання потреби в ліквідних коштах; висвітлення сутності, переваг і недоліків основних методів регулювання ліквідності банку; оцінка ефективність методів управління ліквідністю та напрямків їх вдосконалення на об'єкті дослідження.

Дослідження проводяться на матеріалах фінансової звітності та облікової інформації публічного акціонерного товариства ВТБ Банк. Об'єктом дослідження роботи є фінансова робота банку, а саме показники прибутку, рентабельності, ліквідності за 2008-2010 роки.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЛІКВІДНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Поняття і сутність ліквідності банку

Термін «ліквідність» походить від латинського liquidus, що в перекладі означає текучий, рідкий, тобто ліквідність дає тому чи іншому об'єкту характеристику легкості руху, переміщення. Під ліквідністю малося на увазі здатність активів до легкої мобілізації.

У радянській економічній літературі 20-х років поняття «ліквідності» тісно пов'язувалося з поняттям «кредитоспроможності» і застосовувалося для оцінки власних і оборотних коштів підприємства і правильного використання власних і позикових коштів.

За радянських часів наука і практика нерозривно пов'язували поняття ліквідності з уявленнями про кризові потрясіння в «капіталістичній економіці» банкрутствах фірм і банків, чого в соціалістичній економіці, що розвивається планомірно і пропорнально, не було. Так, ліквідність розумілася як «мобільність активів підприємств, фірм або банків, що забезпечує фактичну можливість (здатність) безперебійно оплачувати в строк всі їхні зобов'язання і вимоги до своїх законних вимог». Іншими словами, ліквідність представлялася виключно як властивість активів господарського суб'єкта, а саме, як їх мобільність, рухливість, що забезпечувала їх здатність швидко перетворюватися в готівкові гроші.

У фінансово-кредитному словнику ліквідність визначається як «здатність банку забезпечувати своєчасне виконання своїх зобов'язань», тобто з позиції банку, його діяльності [8].

У сучасній економічній літературі термін «ліквідність» має широкий спектр застосування і характеризує зовсім різноманітні об'єкти економіки. Крім вже наведених визначень вона використовується в комбінаціях як з поняттями, що стосуються конкретних об'єктів економічного життя (товару, цінних паперів), так і суб'єктів національної економіки (банків, підприємств, ринків), а також для визначення характерних рис діяльності економічних суб'єктів (ліквідність балансу підприємства або балансу банку).

Проблемам ліквідності та її забезпеченню присвячено багато праць провідних вітчизняних учених, зокрема, це такі автори, як: А.М. Герасимович, Червінська О.С, А.М. Мороз, М.І. Савлук, М. Ф., Пуховкіна В.І. Міщенко, О.В.Дзюблюка. Управлінню ліквідністю присвячені праці таких зарубіжних науковців, як Д.В. Арістов, А.С. Березньов, В.А. Гамза, Н.В. Зайцева, В.В. Іванов, Є.А. Кондратюк, А.Є. Кулаков, І.В. Ларіонова, Є.Г. Потоцька, А.М. Проску рін, Е. Долан, К. Кемпбелл, Т.У. Кох, П. Роуз, Дж.Д. Сінкі. Але на сучасному етапі проблема все одно залишається актуальною, бо забезпечення ліквідності є важливим фактором забезпечення нормальної фінансової діяльності кожного суб'єкта господарської діяльності

Під ліквідністю товару зазвичай мають на увазі можливість досить швидкої його реалізації без збитку для продавця. Цьому має сприяти наявність ринкових відносин взагалі і присутність на ринку достатньої кількості бажаючих купити і продати даний вид товарів.

Ліквідність активу, на думку американських економістів С. Ліппмана і Дж.Мак-Колла, розуміється як «оптимальне сподівання часу для трансформації активу в гроші».

Ліквідність балансу банку в економічній літературі визначається наступним чином: баланс вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації коштів по активу покривати термінові зобов'язання по пасиву.

У розумінні ліквідності банку існують дві найбільш поширенні точки зору. Одна полягає в ототожненні ліквідності банку з обсягом наявної готівки і швидко конвертуємих активів, інша інтерпретує ліквідність як якісну характеристику об'єкта економічних відносин, а саме здатність погашення свої зобов'язання в строк [64].

Поняття банківської ліквідності передбачає наявність і взаємодію двох складових: «банку» і «ліквідності», тобто відношення ліквідності розглядаються в області банківської справи.

Під ліквідністю банку розуміють йо здатність своєчасно та в повну обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштів. Банківська ліквідність поклади від структури та стабільності депозитної базуватися банку, достатності капіталу, якості активів, фінансового стану позичальників, репутації банку, Яка впливає на здатність швидкого запозичення коштів на ринку. На рівень ліквідності банку впливає комплекс чинників загальноекономічного характеру, таких як грошово-кредитна політика, стан грошового ринка, можливість запозичення коштів у центральному банку, регулятивні обмеження в країні, тощо. Банк вважається ліквідним, якщо він має можливість постійно и безперебійно виконувати свої зобов'язання, з метою поповнення ліквідних коштів в будь-який момент часу, запозичувати кошти на ринку за середньою ставкою або реалізувати свої активи без суттєвих витрат на іх вартість [38].

Поняття ліквідності пов'язується з активами банку. Під ліквідністю актівів розуміють їх здатність Швидко та без суттєвого зниження вартості перетворювати в грошову форму. За ступенів ліквідності (тобто легкості перетворення у грошові кошти) банківські активи поділяють на групи:

1) високоліквідні активи - це такі активи, які знаходяться в готівковій формі або можуть буті швидко реалізовані на ринку. Це - готівкові кошти, дорожні чеки, банківські метали, кошти на рахунка в інших банках, державні цінні папери. У міжнародній практиці до складу вісоколіквідніх активів можуть включаться банківські акцепту, векселі та цінні папери першокласній емітентів. З точки зору комерційного банку до високоліквідних засобів належать грошові кошти в касі, на кореспонденських рахунках, першокласні векселя і цінні папери. Однак, крім центрального банку в банківській системі функціонує безліч комерційних банків, приймаючих активну участь в грошово-кредитному і фінансовому житті суспільства. Діяльність комерційних банків піддається визначеним ризикам. Як будь-які комерційні підприємства, вони можуть збанкрутіти, і відповідно може виникнути розрив в ланцюжках обороту грошей. Тому кошти, що знаходяться на рахунках в комерційних банках, не можна однозначно назвати високоліквідними. Отже, до високоліквідних засобів однозначно моно віднести тільки грошові кошти в касі та кошти на кореспондентских рахунках в РКЦ;

2) ліквідні активи - це такі, які можуть буті перетворені в грошову форму протягом певного періоду часу (наприклад 30 днів). До цієї Групи відносять платежі на користь банку з термінами виконання в зазначений період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, дебіторська заборгованість, інші цінні папери (крім високоліквідних), які обертаються на ринку;

3) низьколіквідні активи - прострочені, пролонговані та безнадійні кредити, безнадійна дебіторська заборгованість, цінні папери, які не обертаються на ринку, господарські матеріали, будинки, споруди та інші основні фонди.

Попит на ліквідні засоби в банках підвищується з таких основних причин:

- зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків;

- надходження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити;

- настання строків погашення заборгованості за позиками, одержаними банком;

- настання термінів платежів до бюджету;

- виплата дивідендів акціонерам.

Отже, потреба в ліквідних коштах може виникнути як при здійсненні пасивних операцій банку (зняття коштів з клієнтських рахунків, погашення заборгованості банку тощо), так і внаслідок проведення активних операцій (видача чи пролонгація кредитів), якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування.

Джерелами покриття потреби в ліквідних коштах є наступні:

- настання строків погашення наданих банком кредитів;

- продаж активів;

- доходи від надання недепозитних банківських послуг;

- залучення депозитних вкладів від фізичних та юридичних осіб;

- запозичення коштів на грошовому ринку [27].

Банк виникає в результаті розвитку функції грошей як засобу платежу і стає важливим інститутом грошово-кредитної сфери. Гроші є для банку і оборотним капіталом, і в якійсь мірі продуктом. Якщо виробничі підприємства засновують свою діяльність на кругообігу капіталу в товарній формі, то ліквідність підприємства залежить від ліквідності товарів, а банк, засновуючи свою діяльність на кругообігу капіталу у грошовій формі, виступає посередником на грошовому ринку, і має справу в першу чергу з борговими зобов'язаннями (як кредиторів, так і позичальників). У результаті розбіжностей в кругообороті капіталу в одній частині суспільства вивільняються кошти, а в іншої виникає потреба в них, і банки пов'язують ці розрізнені можливості і потреби між собою.

У той же час банк виступає як самостійний фінансовий інститут. За свою діяльність, за надання послуг він повинен отримувати дохід, що покриває його витрати, так щоб вартість його послуг була на рівні, достатньому для подальшого розвитку. Іншими словами, громадське визнання діяльності банку як самостійноного суб'єкта припускає, що вартість виробленого ним продукту у вигляді банківських послуг повинна бути як мінімум невід'ємною.

Таким чином, кожен комерційний банк стикається з проблемою ліквідності двічі: по-перше, в якості технічного виконавця ролі посередника на грошовому ринку, здійснюючи платежі учасників ринку. З цього боку роль банку заключається в простому посередництві, і завдання забезпечення ліквідності зводиться до постійної наявності відповідного обсягу реальних грошей для здійснення платежів. По-друге, банк виступає в ролі самостійного суб'єкта фінансово-кредитної сфери, отримуючи прибуток або збиток від своєї діяльності. У цій ролі банк стикається з ліквідністю свого власного товару - банківських послуг. У якості самостійного учасника грошово-кредитних відносин банк стає безпосереднім боржником і кредитором з широким колом зобов'язань. З цього боку на перший план виходять питання ризикованості його діяльності, як кредиторів, і надійності при виконанні власних зобов'язань.

Отже, ліквідність комерційного банку пов'язана, з однієї сторони, із забезпеченням своєчасного готівкового та безготівкового грошового обороту за рахунок своїх клієнтів, а в зв'язку з цим, з підтриманням відповідностей між активними і пасивними операціями, але зі строками закінчення вимог і зобов'язань , а з другої - зі здатністю банку зберігати свою власну вартість як об'єкта економічних відносин. Таким чином, можна стверджувати, що банківська ліквідність залежить від багатьох факторів (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 - Вплив факторів на банківську ліквідність

Поняття ліквідності банку тісно пов'язане з ліквідністю його балансу. Ліквідність балансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов'язань (статей пасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то ліквідність балансу є оцінкою стану банківської ліквідності на визначену дату.

Отже, ліквідність банківського балансу є складовою частиною ліквідності банку. Водночас ліквідність балансу є лише необхідною, але не достатньою умовою ліквідності банку. На практиці може виникнути ситуація, коли банк, який має достатньо ліквідний баланс на певну дату, повністю чи частково неліквідний (тобто не має можливості постійно підтримувати свою ліквідність). Ліквідність банку визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку. Традиційно вважається, що строки розміщення активів та залучення зобов'язань мають співпадати, що дозволяє досягти рівноваги між попитом ліквідних коштів та їх наявністю. У банківській практиці такий підхід отримав назву "золотого банківського правила".

У розумінні ліквідності комерційного банку розрізняють статичний і динамічний аспекти.

Статичний аспект характеризує ліквідність банку на визначену дату і залежить від того, чи достатній в конкретний момент часу (минулого або теперішнього) обсяг високоліквідних коштів для погашення зобов'язань. У цьому аспекті ліквідність банку розуміється як його здатність виконати свої зобов'язання в конкретний момент часу, маючи для цього достатню кількість готівкових і безготівкових грошових коштів.

Динамічний аспект - складніший, він охоплює також здатність збереження ліквідності банку в майбутньому. У цьому аспекті ліквідність банку включає здатність банку зберігати свою власну вартість як об'єкта економічних відносин, завдяки якої банк зберігає здатність своєчасно погашати свої зобов'язання і в майбутньому. У міжнародній банківській практиці під ліквідністю банку розуміють його здатність швидко і в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах, тому одним з найважливіших завдань управління банком є забезпечення відповідного рівня його ліквідності [25].

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, яка затверджена Постановою Національного банку України від 28.08.2001 за № 368 визначає:

Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати) [49].

Іншими словами, ліквідність комерційного банку базується на постійній підтримці об'єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими - власним капіталом банку, залученими і розміщеними ним засобами шляхом оперативного управління їх структурними елементами. Ліквідність банку постійно змінюється під впливом попиту і пропозиції на грошові ресурси.

Ліквідність банківської установи знаходиться в обернено пропорційному зв'язку із його дохідністю. Чим більше активів банк тримає в ліквідній формі тим менша їх частина залишається для отримання доходів, і навпаки. Тобто керівництво будь-якого банку постійно вирішує дилему "ліквідність-дохідність".

З урахуванням цього у світовій банківській теорії і практиці ліквідність прийнято розуміти як "запас" або як "потік".

При цьому ліквідність як "запас" включає визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами в певний конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій області невикористаних резервів. При цьому оцінку ліквідності з точки зору запасу характеризують як доволі вузьке розуміння, оскільки до уваги не беруться ліквідні кошти, які банк може отримати на кредитних ринках або у вигляді доходів.

Ліквідність як "потік" аналізується з погляду динаміки, що припускає оцінку здатності комерційного банку протягом певного періоду часу змінювати несприятливий рівень ліквідності, що склався, або запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових позикових засобів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів [42].

Таким чином, кожен комерційний банк повинен самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в подальшому науково обґрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових засобів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

1.2 Нормативно та інформаційне забезпечення процесу управління ліквідності

У процесі аналізу ліквідності балансу комерційного банку ставиться завдання визначення фактичної ліквідності, відповідність її нормативам, виявлення чинників, що викликали відхилення фактичного значення коефіцієнтів ліквідності від установлених Національним банком.

Для кількісної і якісної оцінки ліквідності комерційних банків в світовій практиці використовуються різноманітні показники, що відображають надійність і фінансову стійкість банку, безпеку його діяльності. Одночасно ці показники виступають як критерії оцінки діяльності комерційного банку. У більшості країн показники ліквідності законодавчо регламентуються, тобто встановлюється перелік оціночних показників та визначаються критерії їх рівнів.

Для оцінки ліквідності банку (його балансу) використовується система показників (нормативів, коефіцієнтів), що визначають бажані або допустимі з погляду регулюючих органів співвідношення окремих активних і пасивних статей балансу, а також структурні співвідношення усередині активної і пасивної частин балансу банку.

Ліквідність комерційних банків в Україні регулюється Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. (зі змінами та доповненням) [49] та нормативно-правовими актами Національного банку України, що видаються у формі постанов Правління НБУ, інструкцій, положень.

Відповідно до рекомендацій Базельської угоди Національний банк з метою контролю за станом ліквідності комерційних банків України встановив три нормативи ліквідності, які визначенні в Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368 (із змінами та доповненнями):

- норматив миттєвої ліквідності-Н4;

- норматив поточної ліквідності-Н5;

- норматив короткострокової ліквідності-Н6.

Норматив миттєвої ліквідності використовуються для контролю за забезпеченням банку своєчасного виконання своїх грошових зобов'язань за допомогою високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Нормою може бути не менше ніж 20 %. Норматив миттєвої ліквідності розраховується за формулою:

Н4=(Ка+Ккр)/(Рп+Ск), (1.1)

Н4-норматив миттєвої ліквідності;

Ка - кошти в касі в національній та іноземній валютах;

Ккр - кошти на кореспондентських рахунках в національній та іноземній валютах;

Рп - залишки на поточних рахунках;

Ск - строкові кошти суб'єктів господарювання, фізичних осіб і небанківських фінансових установ, кінцевий строк погашення яких настав.

Існують спеціальні значення економічних нормативів, що застосовуються для спеціалізованих ощадних та іпотечних банків. Наприклад, норматив миттєвої ліквідності (Н4) повинен бути не менше ніж 30 %. А значення для спеціалізованих розрахункових банків даний показник повинен становити не менше ніж 90%.

Якщо розрахункові документи були невиконані в строк з вини банку, то значення нормативу миттєвої ліквідності дорівнює нулю з часу виникнення цих зобов'язань.

Норматив поточної ліквідності слугує для встановлення рівноваги строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку. Щоб розрахувати даний показник, слід врахувати вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно). Дане значення повинно бути не менше ніж 40%. Його визначають за наступною формулою:

Н5=А/З, (1.2)

Н5 - норматив поточної ліквідності;

А - активи банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в НБУ та інших банках; строкові депозити, які розміщені в НБУ та інших банках; боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери, емітовані НБУ, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; надані кредити.)

З - зобов'язання банку із кінцевим строком погашення до 31 дня (включно), що включають: кошти до запитання; короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від НБУ та інших банків; кошти бюджету України; строкові депозити інших банків та клієнтів; цінні папери власного боргу, емітовані банком; субординований борг банку; зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Норматив короткострокової ліквідності застосовується для контролю за спроможністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів. Нормативне значення Н6 повинно бути не менше ніж 60%. Норматив короткострокової ліквідності визначається за наступною формулою:

Н6=Ал/З1, (1.3)

Н6 - норматив короткострокової ліквідності;

Ал - ліквідні активи з кінцевим строком погашення до одного року, до яких належать: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, що відкриті в Національному банку та інших банках; короткострокові депозити, що розміщені в НБУ та інших банках; короткострокові кредити, що надані іншим банкам; боргові цінні папери органів державної влади в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

З1- зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до одного року, які включають: кошти до запитання; кошти бюджету України; короткострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків; короткострокові депозити інших банків і клієнтів; короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком; зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам [49].

Але все одно в інструкції є певні неузгодження при розрахунку показників ліквідності. Зокрема, це відображається на показнику короткострокової ліквідності (Н6), бо він не враховує окремі види активів та зобов'язань з початковим строком погашення до одного року. Тобто дана ситуація призводить до змін в реальній ситуації ліквідності банку. При даних розрахунках ліквідності необхідним повинно стати врахування обсягів сформованих резервів для активних операцій, депозитів, тощо.

Наряду з цим, велику увагу слід приділити окремим видам активів і зобов'язанням за строками, наприклад в плані рахунків банку. За рахунок цього розподілу можна розрахувати найбільш достовірні показники ліквідності, бо його результати будуть відображені у балансі банку.

Проаналізувавши ситуацію з приведених нормативів ліквідності банків України, можливо без змін залишити лише один показник - миттєвої ліквідності. Він є одним з головних показників в економічній системі нормативів ліквідності. Кожен банк має певний ризик в тому, що клієнти можуть вимагати свої кошти. Саме показник миттєвої ліквідності характеризує ступінь захищеності банку від цього ризику. Інші показники ліквідності потребують певних змін.

Зазначені норми представляють норми забезпечення стабільності функціонування банківської системи та є обов'язковими до виконання всіма комерційними банками України. Встановлені нормативи ліквідності виражають централізоване управління ліквідністю банків.

Відповідно до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 28.08.01 №369 за невиконання банками встановлених значень економічних нормативів, в тому числі і нормативів ліквідності, до банків застосовуються відповідні заходи впливу згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" [48].

Крім встановлених економічних нормативів Національний банк України відповідно до Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління НБУ від 30.04.2009 р. №259 здійснює регулювання ліквідності банків шляхом проведення:

- операцій з рефінансування банків;

- операцій репо;

- операцій з обміну іноземної валюти на національну валюту з метою підтримання ліквідності банків (своп);

- операцій з власними борговими зобов'язаннями (депозитними сертифікатами Національного банку);

- інших операцій (операцій на відкритому ринку) [51].

Даний нормативний документ повинен оновити механізми і інструменти регулювання грошово-кредитного ринку та поліпшити їх використання для регулювання ліквідності вітчизняних банків.

Завдяки відповідним інструментам фінансування Національний банк може прийняти рішення про підтримання ліквідності банку, але при дотриманні певних умов:

- строк діяльності - не менше одного року від отримання ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій і відповідного письмового дозволу;

- мати ліцензію Національного банку на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;

- мати активи, що прийме Національний банк як заставу;

- здійснювати своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів та сплату процентів за користування ними.

В результаті коливань на грошово-кредитному ринку Національний банк відповідно до своїх розпорядчих документів може встановити додаткові вимоги до банків в залежності від інструментів, строків рефінансування, виду забезпечення кредиту рефінансування.

Відповідно до зазначеного положення НБУ скоротив в чотири рази максимальний строк рефінансування банків - з 1 року до 90 днів. Також положенням про регулювання НБУ було розширено перелік об'єктів застави, яка приймається при наданні банкам кредитів рефінансування. Отже, для підтримання ліквідності банків нині рефінансування Національним банком України здійснюється під цінні папери Державної іпотечної установи, зокрема під ті, розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України та підтверджено коштами в Державному бюджеті України; під іноземну валюту (долари США, євро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни) та гарантії іншого банку-резидента.

Обсяг наданого Національним банком банку кредиту рефінансування (крім кредиту овернайт) не повинен перевищувати 50 процентів розміру регулятивного капіталу банку, розрахованого за даними останнього балансу.

Для підтримки миттєвої ліквідності банку НБУ може надавати кредит овернайт в національній валюті через постійно діючу лінію рефінансування. Кредит строком на один робочий день надасться на умовах, які визначаються генеральним кредитним договором.

НБУ може надавати банкам кредити овернайт: під забезпечення державними облігаціями України (крім облігацій зовнішньої державної позики України) або депозитними сертифікатами; без забезпечення.

Для підтримки ліквідності НБУ може проводити операції прямого або зворотного репо на строк не більше ніж 60 календарних днів.

Також для підтримання ліквідності банків НБУ може проводити операції з обміну іноземної валюти на національну на строк до 15 календарних днів.

Треба відмітити і те, що Національний банк залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку може приймати рішення щодо взяття під забезпечення кредиту рефінансування не тільки однорідної застави, а й змішаної.

Всі ці зміни повинні спростити механізм рефінансування та надати можливість банкам, які не мають певного виду застави в достатній кількості, отримати кредит Національного банку для підтримання своєї ліквідності.

Необхідною передумовою ефективного процесу управління ліквідністю в банківській установі є надійне інформаційно-аналітичне забезпечення. Для прийняття виважених рішень стосовно підтримання оптимального рівня ліквідності в банку використовуються інформації з наступних форм звітності зіставлених у табл. 1.1:

Таблиця 1.1 - Інформаційне забезпечення ліквідності банку за допомогою форм ліквідності

Форма звітності	Сутність
№ 10-НБУ-оборотно-сальдовий баланс (місячна)	Передбачає надання інформації про обороти та вихідні залишки за балансовими рахунками, рахунками доходів та витрат, та позабалансовими рахунками за звітний місяць.
№ 302 "Звіт про класифіковані кредитні операції та сформовані резерви за кредитними операціями з клієнтами" (місячна)	Використовується для визначення заборгованості за кредитними операціями, відповідно до яких нараховується резерв на можливі втрати. Інформація надається в розрізі наданих кредитів, гарантій та розміщених депозитів.
Форма № 604 "Звіт про формування резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями" (місячна)	Уся заборгованість за кредитними операціями поділяється на категорії за ступенями ризику (стандартна, під контролем, субстандартна, сумнівна, безнадійна) та подається в розрізі кредитних операцій у гривнях; Інформація про обсяг сформованого резерву під кредитні операції також є необхідною для визначення ліквідності банку, оскільки резерв являє собою суму коштів, яка при необхідності може бути використана для підтримання ліквідності на достатньому рівні.
Форма № 631 "Звіт про структуру активів та пасивів за строками" (декадна)	Використовується для забезпечення управління активами/пасивами за строками їх розміщення/залучення, а також для розрахунку нормативів ліквідності відповідно до порядку, визначеного Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні.

а) форма № 10-НБУ-оборотно-сальдовий баланс (місячна). Який передбачає надання інформації про обороти та вихідні залишки за балансовими рахунками, рахунками доходів та витрат, та позабалансовими рахунками за звітний місяць. Для прийняття рішень, щодо управління ліквідністю найважливішою інформацією для менеджменту банку є інформація про залишки активів та зобов'язань за окремими балансовими рахунками;

б) форма № 302 "Звіт про класифіковані кредитні операції та сформовані резерви за кредитними операціями з клієнтами" (місячна). Зазначена інформація банків використовується для визначення заборгованості за кредитними операціями, відповідно до яких нараховується резерв на можливі втрати. Інформація надається в розрізі наданих кредитів, гарантій та розміщених депозитів;

Враховуючи те, що кредитні операції є головними операціями комерційних банків на які припадає біля 70-80% всіх активних операцій, а також велику ризиковість даних операцій, то аналіз якості кредитного портфеля банку є необхідним етапом оцінювання банківської ліквідності. Надійність позичальників певною мірою визначає потреби в ліквідних коштах. Кредити, які вчасно не повертаються і вимагають реструктуризації, погіршують ліквідну позицію банку. Якщо питома вага прострочених, пролонгованих і безнадійних кредитів досить велика, то для визначення потреб ліквідності слід брати до уваги не лише строки повернення коштів, але й імовірність таких надходжень.

в) форма № 604 "Звіт про формування резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями" (місячна). Уся заборгованість за кредитними операціями поділяється на категорії за ступенями ризику (стандартна, під контролем, субстандартна, сумнівна, безнадійна) та подається в розрізі кредитних операцій у гривнях;

Інформація про обсяг сформованого резерву під кредитні операції також є необхідною для визначення ліквідності банку, оскільки резерв являє собою суму коштів, яка при необхідності може бути використана для підтримання ліквідності на достатньому рівні.

г) форма № 631 "Звіт про структуру активів та пасивів за строками" (декадна) складається за групами валют, за строковістю та використовується для забезпечення управління активами/пасивами за строками їх розміщення/залучення, а також для розрахунку нормативів ліквідності відповідно до порядку, визначеного Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Дана форма звітності є найважливішою для прийняття рішень щодо управління ліквідністю банку, оскільки саме на основі інформації, яка береться з цієї форми проводиться ГЕП-аналіз. ГЕП-аналіз дає змогу визначити розрив ліквідності в конкретному банку, невідповідність між строками погашення активів та зобов'язань банку та відповідно оцінити ризик незбалансованої ліквідності, а також розробити заходи покращення ситуації ліквідності банку.

1.3 Зарубіжний досвід управління ліквідністю банку

На сучасному етапі розвитку своїх грошово-кредитних відносин, Україна, для підтримки курсової стабільності, змушена проводити інтервенції з купівлі іноземної валюти, а у нашому випадку, йде особлива прив'язка гривні до долара США. Дана валютна політика призводить до збільшення коштів на коррахунках банків у центральному банку, де при цьому відбувається суттєве зростання вільної ліквідності. Така діяльність НБУ стала особливим фактором впливу на банківську ліквідність в цілому, що у свою чергу створило притік безготівкової емісії.

Якщо розглянути політику підтримки стабільності курсу різноманітних країн світу, то на окремих стадіях цього розвитку відбувалися негативні прояви на макро- і мікрорівні, що стали причиною надлишкової ліквідності, а це, у свою чергу, призвело до накопичення валютних запасів. Так, наприклад, у Польщі, Хорватії чи Словаччині за окремі періоди дані надлишки складали майже 30% ВВП країни в цілому. Але поступово більшість країн створили більш гнучку систему курсоутворення, що відобразило зменшення надлишкової ліквідності.

Принциповим для управління ліквідності є розмежування дослідження ліквідності, що відображається у вітчизняній та зарубіжній практиці, а саме на два рівні:

- мікрорівень (ліквідність банку, складовими елементами якої є ліквідність активів та балансу банку;

- макрорівень (ліквідність банківської системи).

На мікрорівні ліквідність є спроможністю окремого банку своєчасно й у повному обсязі виконувати всі свої грошові зобов'язання та забезпечити розвиток банку на основі нарощення обсягів його операцій. На макрорівні ліквідність - це динамічний стан банківської системи, який забезпечує своєчасність, повноту і безперервність виконання усіх її грошових зобов'язань та наявності достатньої кількості коштів відповідно до потреб розвитку економіки [37].

Мікрорівень (ліквідність банку). В Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні від 28 серпня 2001 року № 368 ліквідність банку визначається як здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками і сумами інших джерел і напрямів використання коштів [20]. З цього визначення виходить, що банківська ліквідність - це безперервний потік грошових коштів, де необхідністю для кожного банку є наявність запасів ліквідних активів, що слугують для погашення свої поточних зобов'язань.

В управлінні ліквідності окремого банку значення має саме своєчасне виконання своїх зобов'язань з мінімальними затратами на підтримку ліквідності, а для цього необхідно врахування строків, обсягів погашення, урегулювання рівноваги між активами і пасивами, визначення співвідношення між власними і залученими коштами.

Крім цього слід задовольнити кредитоспроможність клієнтів на кредити, сприяти розвитку дієвих операцій відповідно до складу банківської системи в країні.

Макрорівень (ліквідність банківської системи). Під ліквідністю банківської системи розуміють її спроможність забезпечити своєчасне виконання всіх боргових зобов'язань перед вкладниками, кредиторами і засновниками банківських установ, можливість залучати в повному обсязі вільні кошти юридичних і фізичних осіб та надавати кредити й інвестувати розвиток економіки країни [17].

У вузькому розумінні ліквідність банківської системи визначається як сума розрахункових і квазірозрахункових коштів, сконцентрованих у банківській системі. Таке визначення базується на кількісному аспекті ліквідності, видимим проявом якої є такі складові як готівка в касі, кошти на коррахунках, депозиту в центральному банку, тощо. У широкому розумінні ліквідність банківської системи визначається як форма організації розрахунково-платіжного обороту через банківську систему відповідно до потреб фінансового капіталу. У цьому визначенні акцентується увага на ролі ліквідності в організації розрахунків і платежів в економіці, проте ліквідність банківської системи не є формою організації розрахунково-платіжного обороту, а є якісним станом банківської системи [40].

Отже, ліквідність банківської системи представляє собою динаміку, що забезпечує своєчасне виконання всіх своїх поточних зобов'язань та формує достатню кількість коштів для нормального розвитку економіки. Дана динаміка характеризується постійними змінами у банківській системі на яку впливають зовнішні ознаки (табл.1.2).

Таблиця 1.2 - Зовнішні ознаки змін у ліквідності банківської системи

Ознаки зменшення банківської ліквідності	Ознаки зростання банківської ліквідності
Зменшення обсягів коштів банків на кореспондентському рахунку; зростаючий (великий) попит на кредити рефінансування НБУ; підвищення залежності ресурсної бази від обсягів міжбанківського кредитування; зниження залишків готівки в касах банків; зростання відсоткових ставок на грошово-кредитному ринку	Збільшення обсягів коштів банків на кореспондентському рахунку; зростання попиту банків на стерилізаційні операції центрального банку та зменшення попиту на операції з рефінансування; зниження залежності ресурсної бази від обсягів міжбанківського кредитування; зниження відсоткових ставок на грошово- кредитному ринку



Найбільш сприятливий стан ліквідності банку, залежить від наступних факторів:

- врегулювання структури активів і пасивів;

- достатньої величини капіталу;

- стабільності депозитної бази;

- ефективної стратегії управління ліквідності;

- попиту на кредити, довіри споживачів;

- тощо.

А на ліквідність банківської системи впливає багато різноманітних зовнішніх чинників:

- інтервенція НБУ;

- рухливість готівки в банківських касах та за її межами;

- результат використання методів, прийомів та інструментів в грошово-кредитній політиці;

- інші.

За соєю діяльністю центральний банк регулює і підтримує рівновагу на грошово-кредитному ринку, що відображає суттєвий вплив на ліквідність банку. Дана підтримка йде за рахунок використання інструментів, методів, ричагів та механізмів, що приймаються законодавчо в залежності від ситуації на грошово-кредитному ринку. Найголовнішим чинником в регулюванні ліквідності банку на мікрорівні є нормативи, які розглядалися у попередньому розділі. На сучасному етапі розвитку банківської системи України, йде позитивна тенденція використання зазначених вище нормативів. Саме вони полягають у приведенні методології розрахунку до міжнародної практики та переходу до ринкових показників контролю за ліквідністю.

Що стосується зарубіжної практики застосування нормативів ліквідності на мікрорівні, то вона має свої відмінності (табл. 1.3). Вони полягають у кількості та назві показників, що використовуються для аналізу ліквідності, методології їх розрахунку, граничних значеннях нормативних показників, підходах у їх застосуванні (диференційованості, обов'язковості), періодичності розрахунку тощо.

Таблиця 1.3 - Нормативи ліквідності банків, що застосовуються в окремих країнах світу [35]

Країна	Показник	Розрахунок показника	Нормативне значення, %
1	2	3	4
Росія	Норматив миттєвої ліквідності	Співвідношення суми високоліквідних активів до суми зобов'язань по рахунках до запитання	Щоденно ?15
	Норматив поточної ліквідності	Співвідношення суми ліквідних активів до суми зобов'язань по рахунках до запитання і на термін до 30 днів	Щомісячно ? 50
	Норматив довгострокової ліквідності	Співвідношення кредитних вимог банку із терміном погашення понад 366 днів до власного капіталу банку та зобов'язань банку з терміном до дати погашення понад 366 днів	Щомісячно ?120
Франція	Норматив ліквідності	Співвідношення активів, розміщених терміном до 3 місяців, до депозитів до запитання, строкових депозитів та інших коштів, залучених на 3 місяці	Щоквартально >60
Велико-британія	Норматив ліквідності	Співвідношення готівкових коштів, залишків на рахунку Ностро, депозитів до запитання і терміном на один день, цінних паперів та придатних до переобліку векселів до залучених коштів	Щомісячно > 12,5
Німеччина	Норматив короткострокової ліквідності	Співвідношення короткострокових і середньострокових вкладень (до 4 років) до залучених ресурсів до 4 років та ощадних вкладів	Щомісячно 100
	Норматив довгострокової ліквідності	Співвідношення довгострокових активів терміном розміщення понад 4 роки до залучених коштів терміном понад 4 роки	Щомісячно100



Так, у багатьох зарубіжних країнах, як і в Україні, показники ліквідності банків розраховуються за співвідношенням активних і пасивних статей балансу, згрупованих за строками, і є обов'язковими для виконання усіма банками (Японія, Франція, Великобританія, Росія, Німеччина). Проте в окремих країнах немає законодавчо визначених нормативів ліквідності. Так, у США банки розраховують для внутрішнього використання показники ліквідності, основними з яких є співвідношення: ліквідних активів і депозитів; ліквідних активів і усіх активів; строкових депозитів і загальної суми депозитів; зобов'язань за виданими кредитами і депозитами [5].

Таким чином, зарубіжна і вітчизняна практика показує, що необхідною умовою стабільності ліквідності для кожного банку є нормативи. Саме нормативи слугують необхідним чинником для ефективного управління банківської ліквідності.

В регулюванні ліквідності банківської системи на макрорівні головним фактором, як показує зарубіжна практика, виступають обов'язкові резервні вимоги центрального банку. У вузькому значенні під обов'язковими резервами розуміють активи, які використовуються для забезпечення гарантованої ліквідності банків Дія цього інструмента полягає у встановлені центральним банком нормативу резервування, у межах якого банки зобов'язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку [12].

Існує обернений взаємозв'язок між обов'язковими резервними вимогами та грошовою масою і ліквідністю банків. Якщо йде зниження норми обов'язкових резервних вимог, то тоді відбувається збільшення вільних резервів, що свідчить про зростання вільної ліквідності, і навпаки, якщо зменшується обсяг грошової маси та пропозиція грошей, то відбувається збільшення обов'язкових резервних вимог.

Уперше обов'язкові резервні вимоги були застосовані в США у 1913 р. з метою формування страхового фонду для гарантованої виплати депозитів. Згодом цей інструмент почали використовувати в інших країнах, зокрема, в Німеччині (1948 р.), Франції (1979 р.), у Великій Британії (1961 р.) [2].

Нині мінімальні обов'язкові резерви використовуються в багатьох розвинених країнах. Слід зазначити, що застосування цього інструмента грошово - кредитної політики в різних країнах має деякі відмінності, які полягають у:

- розмірі обов'язкових резервів. Він значно коливається в різних країнах: найбільший розмір встановлено в Італії, Іспанії, найменший - у Японії. Норма обов'язкового резервування в зарубіжних країнах, при загальній тенденції до зниження, може встановлюватися до залучених коштів узагальнено (Італія) або диференційовано (більшість інших країн). Основними критеріями диференціації є вид та термін залучення коштів, їх розмір, термін залучення коштів, валюта, громадянство вкладника (резидент чи нерезидент), категорія вкладника (юридична чи фізична особа). У минулому норми резервування різнилися за географічним критерієм та спеціалізацією банків. Наприклад, у США до 80-х років XIX ст. банки аграрної спеціалізації та банки, розташовані у великих містах, зобов'язані були формувати резерви в більшому розмірі, ніж інші банки [14];

- рівні використання та ролі, яку відіграє обов'язкове резервування у грошово-кредитній політиці зарубіжних країн. Більш широкого застосування обов'язкове резервування набуває при проведенні антициклічної політики, а також в країнах із значними інфляційними процесами та з перехідною економікою. Центральні банки розвинутих країн віддають перевагу більш гнучким інструментам, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а через формування певних умов на ринку. В таких країнах резервні вимоги змінюються набагато рідше, ніж зміни в політиці операцій на відкритому ринку чи облікової ставки. Зокрема, Федеральна резервна система США протягом 1950-1980 рр. коригувала резервну норму приблизно раз на рік, подальші зміни відбулися у 1980, 1990, 1992 і 2001 рр.. У використанні цього інструмента спостерігається загальносвітова тенденція зменшення розміру резервних вимог, а окремі країни, наприклад, Канада, Великобританія, Нова Зеландія, Австралія, Швейцарія взагалі відмовилися від встановлення для банків обов'язкових резервних вимог. Причиною було визнання обов'язкових резервів своєрідним податком, який збільшує вартість банківських ресурсів, зменшуючи таким чином конкурентоспроможність банків на глобальних фінансових ринках [14];

- платності вимог виконання обов'язкових резервів банками. У Польщі, Угорщині, Туреччині, Словаччині та в багатьох інших країнах на обсяг сформованих банками обов'язкових резервів нараховуються та сплачуються центральним банком проценти. Дотримання принципу платності у використанні зазначеного інструмента є ринковим підходом, зумовленим усвідомленням того, що в разі, якщо за сформованими банками резервами не сплачується процент, - цей інструмент діє як податок на банківську систему та її позичальників, на яких переноситься тягар підвищених процентів за кредит за непрацюючі резервні кошти [41];

- розрахунковому періоді для виконання резервних вимог. Він, як правило, складає один місяць, проте може коливатися від 10 днів (у Іспанії) до 6 місяців (у Великій Британії) [41].

Проте, як показує практика центральних банків зарубіжних країн, більш гнучкими та оперативними є не нормативні, а корегуючі індикативні інструменти регулювання банківської ліквідності. Такими інструментами є операції рефінансування, депозитні операції, операції на відкритому ринку з державними цінними паперами та стабілізаційні кредити. Із метою удосконалення механізмів та інструментів регулювання грошово-кредитним ринком було прийнято нове Положення прорегулювання Національним банком України ліквідності банків України від 26 вересня 2006 р. № 378 [51].

Отже, для удосконалення практики регулювання грошово-кредитного ринку в різноманітних країнах необхідним є використання найкращих механізмів та прийомів досвіду зарубіжних країн, де слід враховувати особливості національної економіки. Для розвитку банківської системи України корисним буде перейняти особливості зарубіжної практики, що дасть змогу розробити стратегію ефективного впровадження цього досвіду в систему розвитку економіки України в цілому.



РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ ВТБ Банку

2.1 Загальна характеристика ПАТ ВТБ Банку

ПАТ ВТБ Банк (далі ВТБ) є стабільним і універсальнім банком, що входить до групи найбільших банківських установ, згідно класифікації Національного банку України. Надійність і стабільність ВТБ Банку забезпечується приналежністю з 2006 року до міжнародної групи ВТБ, яка найдинамічніше розвивається серед фінансових інститутів країн СНД.

Географія діяльності групи ВТБ унікальна. Окрім країн СНД, вона охоплює держави західної Європи, Азії і Африки. Загальні активи групи ВТБ перевищують 125 млрд. доларів США. Банки групи ВТБ працюють більше, ніж в 20 країнах світу. ВТБ Банк в Україні має розвинену мережу - приблизно 180 повноформатних філій і відділень представляють банківські послуги у всіх регіонах України.

Універсальність банку і багатолітній досвід комплексного обслуговування клієнтів - це переваги ВТБ, які характеризують високий рівень якості продуктів і послуг, що надаються. Одним з пріоритетних напрямів роботи банку в Україні є комплексне обслуговування клієнтів - фізичних осіб. Банк пропонує максимально широкий спектр банківських продуктів і послуг.

29 липня 2010 ВАТ ВТБ Банк перейменовано у ПАТ "ВТБ Банк".

За станом на 01.01.2012 року показники діяльності ВТБ Банку склали:

- кредитний портфель - 28,55 млрд грн;

- активи - 37,07 млрд грн;

- статутний капітал - 5,42 млрд грн [15].

Вийти на рівень таких показників ВТБ в Україні дозволили досягнення по всім бізнес-напрямках.

Основна мета діяльності групи ВТБ - збільшення акціонерної вартості. Для досягнення цієї мети група ВТБ: прагне бути лідером в обслуговуванні корпоративних і роздрібних клієнтів в Росії, Україні і країнах СНД, використовуючи: свої конкурентні переваги в оцінці і готовності приймати ризики російських клієнтів; досвід роботи на ринках, що розвиваються; можливість проводити для великих корпоративних клієнтів ексклюзивні операції; широку філіальну мережу в регіонах; надає послуги своїм клієнтам в СНД, Європі, Азії і Африці; підвищує ефективність роботи кожного банку, компанії і групи ВТБ в цілому.