Ринок страхування життя в України: аналіз та стратегія розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ПЕТРА МОГИЛИ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІЧНИХ НАУК

КАФЕДРА ФІНАНСІВ, ОБЛІКУ І АУДИТУ

ДИПЛОМНА РОБОТА

НА ЗДОБУТТЯ КВАЛІФІКАЦІЇ СПЕЦІАЛІСТА

Ринок страхування життя в України: аналіз та стратегія розвитку

Спеціальність 7.050104 “Фінанси”

“Допущено до захисту”

Виконавець: студент 616 групи

Чумак С.В.

Миколаїв - 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ

1.1 Страхування життя як економічна категорія

1.2 Передумови виникнення ринку страхування життя

1.3 Організаційно-правові засади регулювання діяльності страховика в Україні

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РИНКУ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ УКРАЇНИ

2.1 Характеристика показників діяльності суб'єктів вітчизняного ринку страхування життя

2.2 Організація роботи ЗАТ «УАСК Аска-життя»

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

3.1 Недоліки та проблеми функціонування суб'єктів ринку страхування життя

3.2 Оцінка можливості застосування зарубіжного досвіду становлення страхування життя в Україні

3.3 Стратегічні напрямки розвитку ринку страхування життя в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Страхова галузь України, як і вся її економіка, зазнає нині безпрецедентних змін - політичних, юридичних, економічних, соціальних, технологічних. Важливого значення набуває вироблення стратегії розвитку страхових відносин між дійовими особами ринку - страховиками та страхувальниками. У перших - досягнення надійності та платоспроможності на час їх дії за рахунок розширення страхового поля та точного визначення страхових тарифів. У других - ріст довіри до страховиків. Страхування життя є необхідним атрибутом ринкової економіки.

Саме страхування життя в розвинених країнах світу є важливим інструментом соціального захисту населення і могутнім джерелом інвестування національних економік. У розвинутих країнах страховий бізнес забезпечує дієвий захист соціальних і майнових прав та інтересів громадян від ризиків, сприяє підтриманню соціальної стабільності суспільства та економічної безпеки держави; він є потужним засобом акумулювання коштів для інвестування в економіку. Тобто страхування на Заході є нормою життя. У нас ще на клієнтів страхових компаній позирають як на диваків.

Страхування життя в країнах з розвинутою економікою є надійним джерелом інвестиційних надходжень і займає від 30 до 40 % на ринку страхових послуг. Страхування життя в США та передових країнах Західної Європи має багаторічну історію. Наявність страхових полісів у населення є одним з чинників його добробуту і надає людям упевненості у завтрашньому дні. При цьому людина покладається виключно на власні сили для забезпечення свого майбутнього.

Наразі страхування розвивається за рахунок фактичної відсутності конкуренції, яке багато в чому пояснюється побоюваннями потенційних конкурентів перед неврегульованістю законодавства і необхідністю дуже великих стартових вкладень при тому, що віддача починається через 5 - 10 років. Україна стоїть на порозі реформування галузей страхування, де не останню роль відіграє страхування життя.

У зв'язку з цим, метою дипломної роботи є розробка рекомендацій щодо перспектив подальшого розвитку ринку страхування життя в Україні.

Для досягнення мети в роботі передбачається виконати наступні завдання:

- визначення сутності понять страхування та страхового ринку, виду такої страхової послуги як страхування життя;

- виявити передумови виникнення та розвитку страхування життя;

- охарактеризувати законодавчі основи регулювання ринку страхування життя в Україні;

- проаналізувати діяльність суб'єктів ринку страхування життя, в тому числі на прикладі організації роботи ЗАТ «УАСК Аска-життя», виявити недоліки та проблеми їх функціонування;

- оцінити можливості застосування зарубіжного досвіду розвитку страхування життя в Україні;

- розробити рекомендації щодо подальшого розвитку ринку страхування життя в Україні.

Об'єктом дипломної роботи є процес функціонування та розвитку страхового ринку.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади та практичні аспекти діяльності суб'єктів ринку страхування життя в Україні.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну базу дипломної роботи склали результати існуючих досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених з питань страхування життя.

Нормативним підґрунтям дипломної роботи є Господарський Кодекс України, Закони України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про страхування», «Про недержавне пенсійне забезпечення»

Інформаційну базу дослідження становлять статистичні матеріали Держкомстату України, а також звітність ЗАТ «УАСК Аска-життя», що дозволили визначити особливості розвитку вітчизняного ринку страхування життя.

Для досягнення мети та завдань дипломної роботи застосовані принципи суперечності, взаємодії, методи аналізу, синтезу, динамічних рядів, табличний та графічний методи.

За допомогою принципу суперечності та структурно-функціонального підходу виявлено відповідно основні переваги, недоліки та проблеми функціонування суб'єктів ринку страхування життя України. Принцип взаємодії дозволив оцінити можливість застосування в Україні зарубіжного досвіду страхування життя.

Методи порівняльного аналізу, синтезу, динамічних рядів надали змогу обробити різноманітну статистичну інформацію щодо результатів діяльності суб'єктів ринку страхування життя. Презентація результатів дослідження виконана завдяки табличному та графічному методам.

Положення, що виносяться на захист:

1. Дістало подальшого розвитку:

- дослідження передумов виникнення та розвитку категорії страхування життя в світі та Україні, зокрема;

- узагальнення законодавчих основ регулювання діяльності страховика в Україні.

2. Виявлено основні тенденції розвитку ринку страхування життя в Україні, в тому числі на прикладі конкретної страхової компанії ЗАТ «УАСК Аска-життя»

3. Розроблено рекомендації щодо подальших перспектив розвитку ринку страхування в Україні.

Практичне значення отриманих результатів. Проведений в дипломній роботі аналіз показників діяльності суб'єктів ринку страхування життя може бути необхідною базою для прийняття відповідних оперативних рішень комерційними організаціями та державними органами влади щодо стимулювання розвитку та реформування вітчизняного страхового ринку.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 42 найменувань. Основний зміст роботи викладено на 82 сторінках тексту. Диплом містить 8 таблиць, 3 рисунки, 4 додатки.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи страхування життя

1.1 Страхування життя як економічна категорія

Формування в Україні ринкової економіки, розбудова її інфраструктури, створення дієвих механізмів господарювання для усіх суб'єктів ринку передбачає необхідність теоретичного з'ясування суті страхової діяльності, пошук адекватних новим умовам методів захисту та відшкодування втрат як фізичним, так і юридичним особам.

Зростання ризику в усіх сферах людського життя та господарської діяльності зумовлює необхідність захисту громадян від можливих втрат та розподілу збитків серед широкого загалу. Закономірність тут така: чим більше суб'єктів охоплено страхуванням, тим менше воно коштує окремій особі. Страхування у ринковій економіці ґрунтується на попередньому створенні страхових фондів із страхових внесків та на відшкодуванні збитків потерпілим-учасникам.

Необхідність страхового захисту має кілька аспектів: природний, економічний, соціальний, юридичний, міжнародний. І саме ця необхідність викликана прагненням обмежити як матеріальні, так і нематеріальні збитки, пов'язані з певними ризиками [1, стор. 10].

Об'єктами страхування можуть бути три групи майнових інтересів:

- пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

- пов'язані з відшкодуванням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

- пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, чи шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

На відміну від об'єктів майнового страхування, об'єкти особистого страхування не мають вартісної оцінки. Підгалузями особистого страхування є страхування від нещасних випадків, медичне страхування та страхування життя - довгострокові договори, в т. ч. і пенсійне страхування.

За формою розрізняють добровільне та обов'язкове страхування.

Добровільне передбачає, що всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін на підставі „Правил страхування”. В обов'язковому страхуванні відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів. Страхування життя є різновидом як добровільного, так і обов'язкового страхування [2, стор. 40].

Сьогодні в Україні практикуються три основні програми страхування життя [3]:

- ризикове страхування життя, тобто страхування на випадок смерті, страхування від нещасних випадків, захворювань та інвалідності;

- змішане страхування життя: накопичувальне страхування з одночасним страховим захистом на випадок смерті з метою забезпечити певний капітал до потрібної дати (приміром, для придбання будинку, навчання у вузі, весілля тощо);

- пенсійне страхування: накопичувальне страхування для забезпечення додаткового періодичного (приміром, щомісячного) доходу протягом певного терміну чи довічно, після виходу на пенсію або досягнення певного віку.

Змішане страхування життя -- вид страхування, який об'єднує в одному договорі кілька самостійних договорів страхування, зокрема три випадки:

- дожиття до закінчення строку страхування;

- смерть застрахованого;

- втрата здоров'я від нещасних випадків. Страхувальниками в цьому виді страхування є тільки фізичні особи.

Договори змішаного страхування життя укладаються з громадянами віком від 16 до 75 років строком на 3, 5, 10, 15 або 20 років. Розмір страхової суми визначає страхувальник [4, стор. 83].

При страхуванні на дожиття до закінчення договору страхування страхувальник отримує повну страхову суму, на яку було укладено договір, незалежно від того, отримував він страхові суми у зв'язку з нещасними випадками впродовж дії договору, чи ні.

У разі смерті застрахованого в період дії страхового договору страхова сума в розмірі 100% виплачується правонаступнику, зазначеному в договорі страхування. Природна смерть як наслідок хвороби, старості і т. ін. не є страховим випадком.

При страхуванні від нещасних випадків з настанням страхової події застрахований отримує певний відсоток від страхової суми залежно від ступеня втрати здоров'я. Отримання страхової суми за страховим договором від нещасних випадків не залежить від виплат, на які має право страхувальник з державного соціального та пенсійного забезпечення.

Нещасними випадками за цим видом страхування вважаються:

- утоплення;

- опіки, враження блискавкою або електричним струмом;

- обмороження;

- гострі отруєння газами або парами, отруйними та хімічними речовинами, ліками, харчовими продуктами.

Хвороба не вважається страховою подією. При страхуванні дітей страхувальниками виступають батьки або інші родичі дитини, а застрахованим - дитина від дня її народження до 18 років. Термін страхування визначається як різниця між віком 18 років та віком (у повних роках) застрахованого при укладенні договору.

Страхова сума виплачується застрахованому в разі нещасного випадку, що стався в період дії договору (певний відсоток), та при дожитті дитини до 18 років.

Страхування до шлюбу. Договір може бути укладено на користь дітей, котрі постійно проживають в Україні. Вік дитини на день підписання договору не може перевищувати 15 повних років.

Страхова сума виплачується застрахованому при його вступі до законного шлюбу в період з дня закінчення строку страхування до досягнення 21 року. При не вступі до шлюбу страхова сума виплачується по дожитті застрахованого до 21 року [4, стор. 84].

Вирішення проблеми соціального захисту за рахунок страхування перевірено часом і стимулюється державою (у розвинутих країнах), оскільки зменшує кількість людей, що залежать від підтримки держави. Таким чином, держава може зосередитися на соціальному забезпеченні найменш захищених прошарків суспільства - працюючі ж громадяни, в основному, піклуються про себе самі. Накопичені страховими компаніями активи забезпечують одне з основних джерел довгострокового інвестування і служать важливим ресурсом для стабілізації економіки і зниження інфляції [5, стор. 23].

У країнах з давніми традиціями ринкової економіки держава стимулює розвиток страхування життя за рахунок продуманої системи оподатковування, у якій страхові внески розглядаються як привілейована частина оплати праці, що має ретельно продумані податкові пільги.

1.2 Передумови виникнення ринку страхування життя

Люди цілком природно прагнуть захиститися від небезпеки, що загрожує їм втратою життя, здоров'я, житла, харчів і т. ін. Потреба в захисті дуже близька до їхніх первинних (фізіологічних) запитів та інтересів. З урізноманітненням інтересів людини ускладнюються й атрибути її безпеки.

Протягом усього історичного шляху розвитку людське суспільство в кожній сфері своєї діяльності стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб'єктами суспільних відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій - ризиків, серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки [6, стор. 56].

З огляду на доволі ризиковане проживання кожної людини існує нагальна потреба попереджувати та відшкодовувати збитки, що їх завдають ризиковані обставини. Без цього неможливо підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу мають об'єктивний характер і у своїй сукупності формують зміст економічної категорії «страховий захист».

Для того, щоб система заходів із попередження, подолання та відшкодування втрат була реально можливою, необхідно частину валового продукту спрямувати на створення страхового фонду суспільства.

Окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої ери. Нажаль, інформація, що дійшла до нас із давніх часів, не дає системного уявлення про зарядженість цього надійного способу захисту економічних інтересів громадян, виробничих і соціальних формувань.

У літературі є посилання на те, що ознаки страхування і в грошовій формі проглядаються дуже давно [7, стор. 24]. Так, у шумерів у 3 тис. до н.е. торгівцям видавали грошову позику, скажімо, для створення «спільної каси», щоб захистити їхні інтереси на випадок утрати вантажу під час перевезення. Пізніше територія, де проживав цей народ (теперішній Ірак), відійшла до складу рабовласницького Вавилону. Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792 - 1730 рр. до н.е.) вимагали ускладнення угоди між учасниками торгівельного каравану про спільне покриття збитків у разі несподіваної пригоди, наприклад нападу на когось із них розбійників. Очевидно, що така практика як цілком виправдана передавалась із покоління в покоління. Вона вдосконалювалася й поширювалася на інші землі. Так поступово люди доходили до висновку про доцільність страхування не лише в разі перевезення вантажів, а й в багатьох сферах свого життя та діяльності.

Особисте страхування - це дуже стародавній інститут. Воно відоме ще древнім римлянам, коли була реалізована релігійна спільнота, учасники якої вносили спеціальний вступний внесок. У разі смерті одного із членів організація ховала його за рахунок своїх коштів та передавали певну суму грошей його спадкоємцям. Існували у Древньому Римі всім відомі каси легіонерів, їх страхувала держава, проте легіонери вносили певний внесок, щоб їх родичі у разі смерті годувальника отримували страхове відшкодування [8].

Багато свідчень дійшло до нас про відносно поширене взаємне страхування ритуальних витрат у Стародавньому Римі. Тут надавали великого значення культу похорону. Влаштування похоронних процесій і спорудження пам'ятників вимагала значних витрат. Незаможні римляни накопичували потрібні гроші у професійних колегіях і спілках. Цільове використання коштів забезпечувалось правовими гарантіями. Лише особа, зазначена в заповіті могла отримати належні кошти і витратити їх на ритуальні заходи, пов'язані з похованням заповідача. На страхові суми не поширювались претензії будь яких кредиторів. Навіть рабовласник (якщо він не значився в заповіті) не мав права на страхову суму раба. Але він міг відмовити колегії в наданні тіла раба для поховання, тоді колегія за рахунок страхової суми здійснювала символічні похорони, тобто ховала померлого «в уяві» [9, стор. 48].

У середньовіччі страхування поступово поширювалося і на інші ризики. Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Стосунки між членами тут були тіснішими, ніж у колегіях Стародавнього Риму. Згодом гільдії почали спеціалізуватися за окремими професіями. Серед них з'явилися й захисні гільдії, що мали завданням охорону особи і майна своїх членів від різних зазіхань. Принцип взаємодопомоги закріплювався у статуті гільдії. Поступово тут формувався перелік страхових подій та уточнювався розмір внесків і витрат.

В Італії ще в роки середньовіччя були установи, які за певний внесок бідних батьків при народженні дівчинки давали можливість видати її заміж з приданим. А у ХVІІ ст. була випущена державна позика венеціанського лікаря Тотті. Для придбання цієї позики учасники страхування поділялись на 10 груп, кожний підписувався на певну суму. Той хто переживав всіх останніх у своїй групі, ставав спадкоємцем коштів померлих. Тотті вважається батьком, засновником страхування життя. Саме він ввів у страхування віковий поділ [10, стор. 56].

Особливо активне страхування починає впроваджуватися в період розвитку капіталістичної економіки. Лідером у страховому бізнесі стає Англія. Поряд з морським поширюється вогневе страхування від нещасних випадків, а також страхування життя.

Вважають, що поштовх до розвитку вогневих страхових товариств у цій країні дали часті пожежі, особливо в містах. Будинки були переважно дерев'яними. Опалювалися вони домашніми вогнищами (камінами), а освітлювалися свічками. Одна з найбільших тогочасних пожеж сталася 1666 року в Лондоні. Вона забрала життя 70 тис. мешканців, знищивши майже весь житловий фонд міста.

У 1699 р. в Англії з'явилась перша професійна організація «Еквітебель», яка займалась страхуванням життя: спочатку вдів та сиріт, а потім всіх бажаючих жителів. Ця організація вперше застосувала теорію ймовірності, ввела математику страхування життя, використовуючи актуарні дослідження таких вчених, як Д. Граунта, Яна де Вітта, Е Галлея, застосувала таблиці смертності, які були вперше розраховані Д. Граунтом [11, стор. 14].

У ХІХ ст. з'являються страхові картелі й концерни. Так, 1874 року в Берліні було створено міжнародний концерн, до якого ввійшли спочатку 16 страхових товариств, а через 30 років він об'єднував уже 230 товариств із 26 країн [12, стор. 17].

Одночасно з майновим розвивалось і особисте страхування, скажімо на випадок каліцтва, хвороби, втрати годувальника чи іншого нещастя. У багатьох містах з'явилися лікарняні страхові каси.

Особливо інтенсивно розвиваються всі форми і види страхування в ХХ ст. У сучасному капіталістичному світі воно стало невід'ємним атрибутом ринкової економіки.

Страхуванням життя в Царській Росії почали займатись з 1897 р. 5 страхових компаній, 3 з яких були іноземними. В 1904 р. вже страхуванням життя займалось 14 страхових компаній [11, стор. 15]. Саме в Росії вперше було введено страхування робочих місць за рахунок коштів підприємців та запроваджені лікарняні каси.

Протягом тривалого часу страхування життя було монополією Російського товариства застрахованих капіталів і доходів. Статус товариства передбачав страхування за чотирма видами (розрядами): А - страхування капіталу, В - страхування пенсій на користь спадкоємців і в разі дожиття до певного строку, С - страхування пенсій на користь самого страхувальника (страхування дожиття), Д - страхування капіталів і пенсій на користь дітей при досягненні ними певного віку. Понад 97 % припадало на розряд А.

Обсяг страхування в Росії були дуже малі порівняно з державами Західної Європи.

У 1894 році було встановлено державний нагляд за діяльністю акціонерних страхових товариств. Здійснював його Страховий комітет, який входив до складу Міністерства внутрішніх справ. Інспектори Комітету утримувалися на кошти від спеціальних внесків страхових організацій [9].

З 1885 року, коли в Росії було дозволено діяти іноземним страховим товариствам, тут з'явилися американські, англійські, німецькі, французькі компанії зі страхування життя. Для відкриття філії в Росії іноземному страховикові належало попередньо внести до державної скарбниці 500 тис. рублів грошової застави та резервувати 30% надходжень страхових платежів на рахунках Державного банку. Але навіть діставши дозвіл працювати на місцевому ринку, іноземні акціонерні компанії мали частку у страхових преміях не більше як 5,9% [11, стор. 390-391].

У 1906 році було ухвалено закон про страхування життя державними ощадними касами. За умовами страхування договори укладалися без попереднього лікарського огляду на суми, не нижчі за 25 руб. Проте виплата страхової суми в разі настання страхового випадку відстрочувалася на 5-7 років. Це не відповідало широких кіл населення.

Страхування життя, крім акціонерних товариств і ощадних кас, здійснювали також товариства взаємного страхування. Одне з них було в Києві.

На межі ХІХ і ХХ століть пожвавилася страхова діяльність на території Західної України, яка входила тоді переважає до складу Австро-Угорської імперії, а після її розпаду - до Польщі І Румунії [11]. Так, 1892 року почало надавати страхових захист від вогню українському населенню Галичини й Буковини. Товариство взаємного страхування «Дністер». Через три роки воно заснувало дочірній банк. Товариство взаємного кредиту «Дністер». Ці фінансові інституції були одними із найпотужніших фінансових закладів у своєму регіоні і проіснували до 1939 року.

З метою надання українському населенню послуг у сфері страхування життя в 1911 році в Чернівцях було засновано Товариство взаємного страхування життя і пенсії «Карпатія». Згодом головний офіс товариства було переведено до Львова. Тут воно також успішно працювало аж до об'єднання західних земель з Українською РСР.

Страхування сприяло зростанню концентрації виробництва й капіталу, що, у свою чергу, прискорювало розвиток страхової індустрії.

Події 1917 року в Росії внесли багато змін і до страхової справи. Уже через рік її було оголошено державною монополією. З утворенням СРСР майже всі страхові операції перейшли до органів Головного управління державного страхування при Міністерстві фінансів застосовувались єдині правила й тарифи з кожного виду страхування. У 20-ті роки цей страховик не охоплював лише колгоспи та інші кооперативні підприємства.

З 1917 р. особистим страхуванням став займатись Держстрах в урізаному варіанті. Тому що частину піклування за особистим страхуванням з приводу медичного, пенсійного, соціального забезпечення взяла на себе держава [12, стор. 37].

Не існувало чіткої концепції щодо розвитку особистого страхування. З березня 1929 року в СРСР почали швидко впроваджувати колективне страхування, маючи на меті охопити ним не менш ніж 75% працюючих. Цей показник таким високим був недовго. Уже 1940 року він знизився до 30% і колективне страхування стало збитковим. Його відмінили, ввівши індивідуальне змішане страхування: страхування на випадок смерті і втрати працездатності, страхування від нещасних випадків.

У третє тисячоліття страхування життя ввійшло як одна з найбільш розвинених і ефективних сфер діяльності. Про це свідчіть, зокрема й те, що суми надходжень страхових премій у світі щороку зростають вищими темпами, ніж валовий внутрішній продукт.

В сучасних умовах в Україні, на жаль, питома вага платежів по особистому страхуванню в загальному обсязі страхових платежів щорічно зменшується. Реально страхуванням життя займається лише 6 страхових компаній або приблизно 2% всіх страхових компаній, яких більш ніж 300. На ринку страхових послуг України страхування життя займає всього 0,66%, в той час як в розвинених країнах - 30-40% [8, стор. 15].

Страхування життя є формою захисту від ризиків, що загрожують життю, здоров'ю та працездатності людини, а також однією із підгалузей страхування, що законодавчо закріплюється в Україні Законом України «Про страхування».

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також накопиченням страхових сум.

Страхування життя - підгалузь особистого страхування, в якій об'єктом страхових відносин виступають майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані із життям застрахованого, що здійснюється на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником.

1.3 Організаційно-правові засади регулювання діяльності страховика в Україні

Згідно з Законом України «Про страхування» [13] страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи.

У разі, якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов'язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов'язковим протягом всього строку дії договору страхування життя.

Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету) [14].

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхова сума може бути встановлена по окремому страховому випадку, групі страхових випадків, договору страхування у цілому. Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету.

Зазначена у договорі страхування життя величина інвестиційного доходу не повинна перевищувати чотирьох відсотків річних.

Договором страхування життя обов'язково передбачається збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов'язкового відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає розміру інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування та у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції, відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає такій індексації [4, стор. 101].

Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь у прибутках страховика) [15].

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.

Договором страхування життя може бути передбачено індексацію (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи зміни договору страхування. У разі якщо при настанні страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються розміри таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума по цих випадках не встановлюється.

У разі якщо при настанні страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, в договорі страхування визначаються розміри таких послідовних довічні страхових виплат, а страхова сума за цими випадками не встановлюється.

Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян.

Страховики, що здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, що уклали договори страхування життя.

Порядок, умови видачі і розміри кредитів і порядок формування резерву для покриття можливих втрат встановлюються Уповноваженим органом за узгодженням з Національним банком України.

Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише з їхньої згоди, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав та обов'язків страхувальника згідно з договором страхування [4, стор. 102].

Страхувальники мають право при укладенні договорів страхування життя призначати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб для одержання страхових виплат, а також заміняти їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Договір страхування життя може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, копія заяви надсилається страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих умов страхування.

Грошові зобов'язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільноконвертованій валюті або розрахункових величинах, що визначають фактичний розмір зобов'язань страховика на дату виникнення або виконання цих зобов'язань.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя.

Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна сума.

Викупна сума - це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми.

Не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безготівковій формі, за умови дострокового припинення договору страхування.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, яка визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0,05.

Загальна величина резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) дорівнює сумі резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів), які визначаються на будь-яку дату окремо по кожному договору страхування життя.

Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя і медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів по цих видах страхування.

Формування резервів із страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування.

Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя та медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування.

Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Кошти резервів із страхування життя не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин, і підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахованій особі.

Страховики зобов'язані створювати і вести облік таких резервів із страхування життя:

- довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

- належних виплат страхових сум.

Величина резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів) обчислюється актуарно окремо по кожному договору згідно з методикою формування резервів із страхування життя з урахуванням темпів зростання інфляції. Методика формування резервів із страхування життя, обсяги страхових зобов'язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні строки дії договорів страхування життя встановлюються Уповноваженим органом.

Кабінет Міністрів України може змінювати перелік страхових резервів та порядок їх розрахунків.

Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами таких категорій [11]:

- грошові кошти на поточному рахунку;

- банківські вклади (депозити);

- валютні вкладення згідно з валютою страхування;

- нерухоме майно;

- акції, облігації;

- цінні папери, що емітуються державою;

- права вимоги до перестраховиків;

- інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

- банківські метали;

- кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;

- готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України.

Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності. Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

Страхування життя є об'єктивно необхідним атрибутом ринкової економіки та однією з важливих галузей особистого страхування на світовому страховому ринку, яка забезпечує надійний захист застрахованих осіб у випадку настання несприятливих подій для життя і здоров'я.

Страхування життя в усьому світі - один з найбільш сильних інструментів вирішення соціальних проблем. У багатьох країнах уже давно склалася система взаємодоповнюючого соціального захисту: державне соціальне забезпечення, групове страхування співробітників підприємств, індивідуальне страхування [16, стор. 50].

У країнах з давніми традиціями ринкової економіки держава стимулює розвиток страхування життя за рахунок продуманої системи оподатковування, у якій страхові внески розглядаються як привілейована частина оплати праці, що має ретельно продумані податкові пільги.

При цьому податковий акцент, відповідно до світової практики, зміщується на момент здійснення страхових виплат, для того, щоб забезпечити ефективну роботу цих коштів на вітчизняну економіку та формування страхових резервів для гарантування соціального захисту. Такий підхід, окрім іншого, стимулюватиме легалізацію тіньових доходів громадян та повернення їх в економіку України.

З метою підвищення життєвого рівня населення необхідно вжити необхідних заходів щодо подальшого реформування пенсійного забезпечення в Україні і приведення його до світових стандартів. Важливою складовою у системі недержавного пенсійного забезпечення повинно стати залучення страхових компаній і запровадження як одного з типів недержавного пенсійного забезпечення договорів страхування. Страхові компанії пропонуватимуть споживачам своїх послуг як засіб накопичення заощаджень на старість або механізм здійснення періодичних виплат протягом життя пенсіонера.

Страхові виплати за добровільними договорами пенсійного страхування життя в усьому світі становлять основну частину валового доходу пенсіонера. На частку довгострокових видів страхування в західних країнах припадає 35-78% загального обсягу страхових внесків. В Україні ж цей показник за підсумками 2000 року становив 0,45% [17, стор. 70].

Окрім вирішення соціальних проблем, довгострокове страхування життя є потужним джерелом інвестицій у вітчизняну економіку, оскільки воно дозволяє акумулювати значні фінансові ресурси населення, які, на відміну від банківських ресурсів, носять довгостроковий характер. В європейських країнах світу частка внесків по довгостроковому страхуванню життя сягає 6 - 10 відсотків ВВП (в Україні - 0,006%) [16].

Вирішення проблеми соціального захисту за рахунок страхування перевірено часом і (у розвитих країнах) стимулюється державою, оскільки зменшує кількість людей, що залежать від підтримки держави. Таким чином, держава може зосередитись на соціальному забезпеченні найменш захищених верств суспільства - працюючі ж громадяни, в основному, піклуються про себе самі. Накопичувані страховими компаніями і пенсійними фондами активи забезпечують одне з основних джерел довгострокового інвестування і служать важливим ресурсом для стабілізації економіки і зниження інфляції.

Страхування життя як надійне джерело інвестиційних ресурсів становить на ринку страхових послуг України найменшу частку - 0,66%, тоді як у країнах з розвинутою економікою цей показник дорівнює 30-40% [18, стор. 58].

З метою підтримки та стимулювання складання договорів страхування життя, тобто дострокових (накопичувальних) видів страхування, - в Законі України «Про страхування» передбачено, що грошові зобов'язання сторін по договорах страхування життя, за їхньою згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільноконвертованій валюті або розрахункових величинах [13].

При цьому розглядається питання, передбачене Програмою розвитку страхового ринку на 2001-2004 роки, щодо можливості використання вільноконвертованої валюти під час здійснення страхування життя та можливості формувати частину математичних резервів у вільноконвертованій валюті, з отриманням відповідних ліцензій Національного банку України та здійсненням відповідного контролю з його сторони. Важливою складовою політики кожної держави повинна бути стратегічна лінія, спрямована на соціальний захист громадян країни [19].

Однак, не дивлячись на значні кроки, зроблені після прийняття зазначеного закону в напрямку таких важливих механізмів соціального захисту, як страхування життя, медичне та пенсійне страхування - ці види соціальної підтримки та довгострокових інвестицій в економіку нашої країни до теперішнього часу залишаються менш розвиненими, ніж інші види страхування. В країнах зі стабільною ринковою економікою держава стимулює розвиток страхування життя за рахунок продуманої системи оподаткування, в якій страхові внески розглядаються як привілейована частина оплати праці, що має продумані податкові пільги.

Першим кроком до розвитку системи страхування життя в України стало прийняття 24 жовтня 2002 року Верховною Радою України в цілому Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [13]. На етапі гармонізації податкового законодавства України відповідно до вимог законодавства ЄС, Ліга страхових організацій України виступає за впровадження цього закону в життя.

В цьому законі запропонована нова концепція оподаткування страхування життя, яка відображає сучасні світові підходи до оподаткування цієї галузі як однієї з складових системи соціального захисту та соціального забезпечення населення, а також як потужного джерела інвестицій в національну економіку.

Розроблена концепція пропонує реформування системи оподаткування страхування життя на різних етапах:

- на етапі сплати страхових внесків;

- на етапі формування та розміщення страхових резервів;

- на етапі здійснення страхових виплат.

При цьому податковий акцент, відповідно до світової практики, зміщується на момент здійснення страхових виплат, для того, щоб забезпечити ефективну роботу цих коштів на вітчизняну економіку та формування страхових резервів для гарантування соціального захисту. Такий підхід, окрім іншого, стимулюватиме легалізацію тіньових доходів громадян та повернення їх в економіку України.

Наступним суттєвим моментом запропонованої концепції оподаткування є запровадження податкових пільг, відповідно до світових стандартів, для «довгострокових договорів страхування життя».

Подібна концепція уже має місце в чинному законодавстві, проте вона стосується лише етапу формування страхових резервів і є логічно незавершеною.

Базою для пільгового оподаткування є «довгостроковий договір страхування життя» який є одночасно інструментом соціальної політики, оскільки передбачає страховий захист на випадок смерті, хвороби або нещасного випадку, що стався із застрахованою особою (стаття 1.37 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»). Термін дії договору - понад 10 років відповідає існуючій класифікації договорів страхування і є середнім для Європи. В більшості країн цей термін коливається від 7 до 10 років, в Німеччині та Нідерландах - перевищує 10 років.

Стаття 5 пункт 5.6.2. зазначеного закону передбачає частину страхових внесків за довгостроковими договорами страхування життя, які сплачуються за рахунок підприємств платником податку на користь найманих працівників віднести до складу валових витрат суму фактично сплачених страхових платежів, що не перевищує 15 відсотків від заробітної плати, отриманої таким працівником від роботодавця протягом кварталу, але не більше, ніж 6 000 гривень у розрахунку на одного застрахованого працівника протягом року.

Запропонована межа є персоніфікованою і залежать від доходу конкретного працівника. Межа в розмірі 15% є найбільш притаманною для європейського законодавства і з одного боку дозволяє протягом 10-20 років сформувати мінімальний (базовий) страховий захист для працівника, з іншого боку не дозволяє використовувати зазначену пільгу для зловживань.

Щодо оподаткування страхових організацій за операціями по страхуванню життя (стаття 7 пункт 7.2.2 закону) передбачає, що доходи страховиків-резидентів отримані по договорах довгострокового страхування життя оподатковуються за ставкою 0 відсотків у разі дотримання вимог до таких договорів, встановлених пунктом 1.37 Закону, доходи за іншими договорами - оподатковувати за ставкою 3 %.

Доходи страховиків-резидентів отримані від розміщення страхових резервів та управління ними не є доходами страховика і частина таких доходів, яка, відповідно до Закону України «Про страхування» в обов'язковому порядку відраховується до математичних резервів. Таким чином, підпункт 7.2.3 статті 7 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», передбачає оподатковувати лише прибуток страховика, тобто частину доходу яка залишиться у страховика після здійснення відрахувань до математичних резервів, тобто інвестиційний дохід, одержаний страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя, оподатковується у страховика в частині, яка належить страховику.

З метою уникнення зловживань та використання пільгового режиму оподаткування договорів страхування життя для мінімізації оподаткування, стаття 7 пункт 7.2.4. зазначеного закону передбачає у разі порушення вимог до договорів довгострокового страхування життя, встановлених пунктом 1.37 Закону, в тому числі його дострокового розірвання, доходи, одержані страховиком за таким договором оподатковувати за ставкою 6 відсотків у податковому періоді, якому відбувся факт такого порушення, з нарахуванням пені на суму доходу, розрахованої з початку податкового періоду, наступного за податковим періодом, на який припадає отримання таких доходів страховиком.

У разі, якщо платник податку, який сплачував страхові внески на користь найманих працівників, збільшив валові витрати у порядку, передбаченому підпунктом 5.6.2 Закону, достроково розриває договір довгострокового страхування життя до закінчення граничного строку або порушує інші вимоги, встановлені підпунктом 1.37 Закону, то такий платник податку зобов'язаний включити до валового доходу суму страхових платежів за таким договором збільшену на суму пені, нараховану на суму страхових внесків, яка розраховується з початку податкового періоду, в якому такий платник податку уперше збільшив валові витрати. При цьому викупна сума, яка повертається платнику податку страховиком, не включається до складу валових доходів такого платника податку.

Штрафні санкції за заниження об'єкту оподаткування у цих випадках, як до страховика так і до платника податку не застосовуються.

На початку січня 2003 року Президент підписав Закон «Про оподаткування прибутку підприємств», прийняття якого так довго очікували страховики життя. По їхніх оцінках, система оподатковування платежів по страхуванню життя, введене цим законом, дозволить збільшити збір премій по даному виду мінімум у п'ять-шість разів, до 70-100 млн. грн.

2003 рік, на думку страховиків життя, стане роком довгоочікуваної реформи оподаткування цієї галузі. Перший крок на цьому шляху вже зроблено: з 1 січня 2003 року набрали чинності зміни до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств». Серед нововведень: юридичні особи дістануть певні пільги при страхуванні життя своїх працівників [13]. Безперечно, це збільшить інтерес власників підприємств до такої послуги. Однак, як зазначають експерти, це лише половина необхідних для розвитку цього виду страхування законодавчих новацій.

РОЗДІЛ 2. Аналіз ринку страхування життя України

2.1 Характеристика показників діяльності суб'єктів вітчизняного ринку страхування життя

Розробка конкретних пропозицій щодо вдосконалення функціонування ринку страхування життя в Україні потребує попереднього детального аналізу існуючої ситуації цієї сфери. Розглянемо основні тенденції розвитку ринку страхування життя в Україні.

За останні роки кількість компаній по страхуванню життя збільшилась з 17 у 2001 році до 55 у 2007 році. Якщо в 2001 році на страхування життя приходилося 4,55% загальної кількості операторів, то вже в 2007 році - 15,2% [20].

Згідно вітчизняного законодавства [13] страхова компанія в України повинна бути юридичною особою, яка має бути створена у формі акціонерних товариств, товариств з додатковою відповідальністю і т.д. При цьому, на відміну від комерційних банків, для страхових компаній немає обмежень щодо форми акціонерного товариства (відкритого чи закритого, а згідно нових змін у законодавстві - публічного чи приватного акціонерного товариства). Але в Україні заборонено створювати страхову компанію у формі товариства з обмеженою відповідальністю та фізичної особи-підприємця.

Окрім того, незважаючи на те, що для створення звичайного акціонерного товариства необхідно сформувати статутний капітал на суму 1250 мінімальних заробітних плат, для страхової компанії ця величина складає 1 млн. євро, а коли компанія займається страхуванням життя - 1,5 млн. євро. До того ж, кількість учасників повинна бути від 3 осіб.