Населення та трудові ресурси України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ГАЛИЦЬКИЙ КОЛЕДЖ

ІМЕНІ В?ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА

Циклова комісія практичної і професійної підготовки

спеціальності «Економіка підприємства»

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Населення та трудові ресурси України»

Виконала:

студентка групи Е-35

Вишнівецька О.В.

Науковий керівник:

Колісник Т.Б.

Тернопіль 2012



Зміст

Вступ

Склад та структура населення

Трудові ресурси України та їх характеристика

Пропозиції щодо подолання безробіття

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Чисельність населення і його структура визначає розмір і склад трудових ресурсів. Трудові ресурси - частина населення країни, яка має відповідний фізичний розвиток, знання і практичний досвід роботи, які потенційно можуть бути використані в громадському господарстві.

Гострою проблемою на сьогоднішній день є безробіття українців. Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство - персонал. Зростають ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних. Безробіття -- соціальне явище, коли кількість бажаючих отримати роботу є більшою, ніж робочих місць (перевага пропозиції робочої сили над її попитом). Відповідає стану незайнятості працездатного населення та має негативні економічні й соціальні наслідки для усього населення регіону, де набуло особливого поширення.

Дана тема є актуальною тому, що вона потребує більшого дослідження і уваги, оскільки важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди, їх майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності.

Метою роботи є дослідження розміщення і територіальної організації продуктивних сил, обґрунтування перспективного розміщення продуктивних сил, а також оптимізація сучасного характеру підвищення соціально-економічної ефективності суспільних затрат праці.

Предметом дослідження є населення, трудові ресурси і ринок праці України.

Об'єкт дослідження - людський та трудоресурсний потенціал, галузеві та міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура.

У курсовій роботі застосовані такі методи дослідження: метод статистичного спостереження, теоретичний аналіз, графічний метод та метод розрахунків.

Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства. Трудоресурсний потенціал характеризується чисельністю трудових ресурсів, їхньою статевовіковою структурою, рівнем освіти і професійно-кваліфікованої праці, фондом робочого часу, станом здоров'я, рівнем дисципліни та іншими соціально-економічними чинниками.
На рівень працездатності потенціалу значний вплив має статевовікова структура населення. Так, витрати чоловічої праці на роботах, що потребують значної фізичної сили, будуть більш ефективними порівняно з такими ж за кількістю та часом витратами жіночої праці. Тим більше, що є ряд виробництв (годинникове, електролампове, приладобудівне), де жіноча праця є якіснішою і продуктивнішою, ніж чоловіча. 

Курсова робота містить 32 сторінки, складається з вступу, основної частини до якої входить три розділи, а також з висновку та списку використаних джерел.



Склад та структура населення

Для характеристики соціально-економічного розвитку країни надзвичайно важливе значення має кількість населення, його розміщення. Ці питання вивчає демографія - наука про населення.

За даними останнього перепису станом на 1.01.2010 року кількість населення в Україні становила 45,634 мільйонів осіб. За цим показником Україна посідає 5 місце в Європі ( після Німеччини, Великої Британії, Франції, та Італії) та 29 місце на планеті. Проте наша країна поступається багатьом європейським державам за темпами приросту населення. [13,с.5]

Розрізняють природний і механічний приріст. Природний приріст населення - різниця між кількістю людей, які народились (народжуваністю), і тими, що померли (смертністю), на 1000 жителів. Механічний приріст - це збільшення або зменшення кількості населення за рахунок міграції (переміщення).

Темпи відтворення населення в Україні завжди були невисокими. А ситуація останніх років є просто катастрофічною. На 2011 р. Коефіцієнт народжуваності становив 10,9 на 1000 осіб, а смертності - 14,5. Таким чином природний приріст становив - 3,6. Тому демографічна політика (система заходів, що спрямовані на регуляцію чисельності населення) уряду спрямована на збільшення народжуваності (виплати за народження дитини, пільги для молодих сімей). [13,с.16]

Механічний приріст населення пов'язаний з міграцією. Розрізняють внутрішню, зовнішню та маятникову міграції. При внутрішній міграції населення не залишає територію власної країни, при зовнішній - має місце перетин державного кордону (імміграція, еміграція). Маятникова міграція пов'язана з сезонними чи добовими роботами. Тобто виїзд відбувається на певний термін, в який найлегше отримати робоче місце на конкретній території.

Механічний приріст визначається різницею між імміграцією та еміграцією, розрахований на 1000 осіб.

Імміграція - це в'їзд іноземців на територію країни для проживання (постійного або тимчасового). Еміграція - це виїзд громадян країни за її межі, що пов'язано з економічними (в пошуках роботи), політичними (втеча від утисків зі сторони влади - біженці), релігійними (виїзд за межі країни, для якої характерні релігійні утиски) та іншими чинниками.

Сальдо міграції - різниця між імміграцією та еміграцією. Для України в даний момент характерне від'ємне сальдо міграції. Це пов'язано з тим, що хвиля повернення емігрантів до незалежної України завершилась, і разом з тим українці почали активно залишати межі нашої країни (переважно з економічних мотивів). [12, с.8]

Таким чином кількість населення України безупинно зменшується. Особливо зменшується кількість сільського населення. Це призводить до обезлюднення сіл.

Отже, з демографічної точки зору, в Україні є ряд проблем, вирішення яких покладено на владу держави.

Зміни в динаміці загальної чисельності населення визначаються змінами у розміщенні міського і сільського населення. Розміщення міського і сільського населення має істотний вплив на раціональне розміщення та оптимальний розвиток продуктивних сил.

Якщо на початку століття в Україні переважало сільське населення -- близько 82% всього населення, то нині майже 68% її населення мешкає в міській місцевості. Аналіз статистичних даних свідчить, що міське населення протягом значного історичного періоду мало стійку тенденцію до зростання. Оскільки основною економічною базою господарського розвитку сільської місцевості є сільськогосподарське виробництво, то в залежності від специфіки цього виробництва в певних природних і соціально-економічних умовах здійснювалося відтворення загальної чисельності населення і особливо його працездатної частини, а також розміщення по території певних населених пунктів. [9,с.318]

Ще однією проблемою, яка гостро постала перед Україною - „ старіння нації ”, тобто зростання чисельності й питомої ваги людей старшої вікової категорії, що призводить до зменшення кількості трудових ресурсів. Одним словом „ старіння нації ” призводить до зростання кількості пенсіонерів, зменшення чисельності економічно-активного населення. „ Старіння нації ” загострює демографічну кризу в Україні. [17,с.59]

Статевовікова структура населення є одним з важливих демографічних показників. Він дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливі зміни динаміки чисельності населення в майбутньому. Сама ж статево - вікова структура населення є результатом особливостей народжуваності і смертності населення в конкретних історичних умовах відтворення. [3,с.26]

Важливим фактором подальшого економічного і соціального розвитку країни є співвідношення між основними віковими групами населення -- до працездатного, працездатного та старшого за працездатний. Аналіз вікової структури населення України за останні десятиліття показує істотне зменшення як чисельності, так і питомої ваги дітей у віці до 16 років у загальній чисельності населення країни. Дещо зменшується чисельність і питома вага осіб працездатного віку (чоловіків у віці 16--59 років і жінок -- 16--54 роки). Чисельність населення України у віці, старшому за працездатний, щорічно зростає. Зменшення питомої ваги дітей та осіб працездатного віку при одночасному зростанні населення у віці, старшому за працездатний, свідчить про постаріння населення країни. Аналіз регіональних особливостей статевовікової структури населення України показує, що найбільша диспропорція у бік чисельної переваги жінок та загального постаріння населення характерна для Подільських та центральних областей України. Найбільш сприятлива статевовікова структура населення у західних областях: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Рівненській. [7,с. 46]

Середній вік населення (на 01.01.2011).

Аналіз статистичних матеріалів свідчить про те, що в Україні спостерігається постійне переважання жінок в загальній чисельності її населення. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється насамперед нижчою смертністю жінок, з одного боку, міграцією за межі держави, що найбільше впливає на чисельність чоловіків, -- з другого. Наприклад, якщо коефіцієнт смертності жінок у віці 40-50 років становив в останні роки 4,8--6,6 осіб на тисячу населення цього віку, то чоловіків -- відповідно 13,1--19,5 осіб. Наявну структуру населення України можна вважати несприятливою з точки зору тенденцій шлюбності та природного відтворення населення. [10,с.315]

Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою основної нації -- українців див.табл.2.1.



Таблиця 2.1

Етнічні групи в Україні станом на 2011 рік

Національність	Чисельність тис.	Частка,%
Українці	37541,7	77,8
Росіяни	8334,1	17,3
Білоруси	275,8	0,6
Молдавани	258,6	0,5
Кримські татари	248,2	0,5
Болгари	204,6	0,4
Угорці	156,6	0,3
Румуни	151,0	0,3
Поляки	144,1	0,3
Євреї	103,6	0,2
Вірмени	99,9	0,2
Греки	91,5	0,2

На 1 січня 2010 року густота населення України склала 76.1 чол. на 1км2.За густотою населення окремі території України також істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше -- Чернігівська область. Досить низька густота населення в поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також Автономна Республіка Крим.

Певний вплив на густоту населення мають природні показники. Так, у наш час найменша густота населення характерна для північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрунти мають низьку родючість.

Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних районах Карпатських і Кримських гір. Низькі показники густоти населення і в посушливих районах степових областей. Найкращі природні умови для життя і виробничої діяльності населення в нашій країні склалися в лісостеповій зоні. [8,с.87]

Показник рівня безробіття використовується для виміру масштабів безробіття і виміряється як частка офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності зайнятих у виробництві. Тривалість безробіття характеризує середній час перериву в роботі. Розрізняють безробіття фрикційне, структурне, інституціональне, циклічне, добровільне.

Фрикційне безробіття відбиває плинність кадрів, зв'язану зі зміною робочих місць, місця проживання. Серед сукупної робочої сили якась частина постійно знаходиться в русі, переміщаючись на нові робочі місця. Цей тип безробіття включає в себе людей, що незайняті в зв'язку з переходом з однієї роботи на іншу і протягом тижня розраховують приступити до роботи на новому місці, а також працівників в тих галузях, де тимчасові звільнення є нормою без впливу на загальний рівень доходу людей, наприклад, у будівництві. Структурне безробіття власне кажучи є заглибленням фрикційного. З часом у структурі попиту споживачів і в технології відбуваються важливі зміни, які, в свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Через такі зміни попит на деякі види професій зменшується або зовсім припиняється. Попит на інші професії, включаючи нові, збільшується. Виникає безробіття, тому робоча сила реагує на цю зміну повільно і її структура не відповідає новій структурі робочих місць.

Різниця між структурним і фрикційним безробіттям дуже невизначена. Істотне розходження полягає в тому, що в "фрикційних" безробітних є навички, які вони можуть продати, а структурні безробітні не можуть відразу одержати роботу без перепідготовки. Фрикційне безробіття носить короткочасний характер, а структурна більш довгострокова і тому вважається більш серйозною проблемою.

Інституціональне безробіття виникає, коли сама організація ринку праці недостатньо ефективна. Припустимо, неповна інформація про вакантні робочі місця. Рівень безробіття був би нижчий при налагодженій роботі системи інформації. У цьому ж напрямку діє завищений посібник по безробіттю або занижені податки на доходи. У цьому випадку зростає тривалість безробіття.

Циклічне безробіття викликає спад виробництва під час промислової кризи, депресії, спаду, тобто фаза економічного циклу, яка характеризується недостатністю загальних, чи сукупних витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, зв'язаним з дефіцитом попиту. З переходом до пожвавлення і підйому число безробітних зазвичай стає менше.

Добровільне безробіття викликане тим, що в будь-якому випадку існує прошарок людей, які за своїм психічним складом або з інших причин не хочуть працювати. У нашій країні добре відомо, що зусилля по примусовому пристрої так званих " бомжів " не привели до переорієнтації цієї категорії населення.

Таким чином, безробіття є характерною рисою ринкової економіки. Тому повна зайнятість - нонсенс, не сумісний з ідеєю ринкового господарства. У той же час поняття "повна зайнятість" не означає повної відсутності безробіття. Економісти вважають фрикційне і структурне безробіття абсолютно неминучим, отже, рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Іншими словами, рівень безробіття при повній зайнятості досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Рівень безробіття при повній зайнятості називається природним рівнем безробіття.

У першому розділі розглядається повна та змістовна характеристика питання населення: його кількісна та якісна характеристика, етнічний склад тощо. В даному розділі проаналізовано статистичні дані складу та структури населення України.



Трудові ресурси та їх характеристика

Розвиток економіки значною мірою залежить від кількості та якості трудових ресурсів. Трудові ресурси -- це частина населення України, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров'я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільне корисною працею. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево - вікової структури, а також міграції населення.

Трудові ресурси України мають досить високу продуктивну кваліфікацію і рівень освіти. У зв'язку з впровадженням ринкових відносин в Україні на багатьох підприємствах намітилася тенденція скорочення кількості працюючих. Кількість безробітних в Україні перевищує 1,7 млн. чол. Більш тривожним і масштабним явищем можна вважати приховане безробіття, яка за різними оцінками охоплює від ј до Ѕ працюючого населення. На відміну від явного безробіття, яке характеризується відсутністю роботи та її пошуком, приховане охоплює тих людей, які влаштувалися на роботу, але змушені трудитися неповний робочий день, або з неповною ефективністю, або з неповною оплатою праці з незалежних від них причин. Приховане безробіття відкидає економіку країни назад, руйнує її головний ресурс - трудовий потенціал.

До трудових ресурсів в Україні, як і в більшості країн світу, відносять працездатне населення у працездатному віці. Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок -- 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, яка становить більш як 95% всіх її трудових ресурсів. Крім того, до трудових ресурсів відносять зайнятих у суспільному виробництві підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку (без інвалідів 1 та II групи, а також непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах).

Найбільшу питому вагу осіб працездатного віку в складі трудових ресурсів - у Луганській, Закарпатській, Рівненській, Чернівецькій областях та в Криму (понад 96%), найменший - у Київській і Чернігівській областях (91-93%). У 2010 р. В Україні у всіх сферах економічної діяльності було зайнято 19,6% млн. чол. Питома вага жінок у складі трудових ресурсів країни - 51%.

Чисельність трудових ресурсів -- показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.

Основні стадії зайнятості населення полягають у формуванні, розподілі, перерозподілі та використанні трудового потенціалу. Разом з тим зайнятість населення виявляється в специфічних її формах в залежності від соціальних і економічних умов життєдіяльності окремих регіонів. Зайнятість - це діяльність громадян, спрямована на задоволення особистих потреб через дохід у грошовій або натуральній формах.

Найчастіше розрізняють такі форми зайнятості, як загальна, повна, оптимальна і раціональна. Зайнятість населення доцільно розглядати з позиції її ефективної форми порівняно з іншими формами. Проте кожна форма зайнятості має самостійний критерій оцінювання.

Усі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці). Окрему групу становлять безробітні. Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.

Удосконалення міжгалузевих і міжрегіональних форм перерозподілу трудових ресурсів слід здійснювати з урахуванням особливостей регіональних ринків праці. Для раціонального використання резервів роботи потрібно усунути недоліки, пов'язані з розміщенням виробництва. Це вимагає розробки науково обгрунтованих систем виробництва за регіонами України, перерозподілу працездатного населення з регіонів, де є надлишок робочої сили, до малонаселених регіонах, здійснення приватизації власності та розвитку підприємництва і фермерства, перерозподілу звільнених робітників по областями і сферами діяльності. Вирішення цієї проблеми має обгрунтування на економічному механізмі державного регулювання зайнятості населення.

Рівень ефективності форми зайнятості працездатного населення визначається відношенням чисельності працюючих на виробництві до загальної чисельності працездатного населення. Особливості визначення рівня різних форм зайнятості обумовлюються соціальними, економічними, галузевими та регіональними аспектами, оскільки в умовах ринкових відносин активізується такий фактор, як конкурентоспроможність окремих верств населення на ринку праці.

До зайнятих у галузях матеріального виробництва відносять усіх робітників і службовців, які працюють у промисловості, сільському, лісовому та рибному господарстві, на транспорті і зв'язку (в частині обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві; зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, на здачі предметів на прокат, у посередницькій та комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному постачанні, в інформаційно-обчислювальному обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном; зайняті розвідкою надр, в геодезичній та гідрометеорологічній службі та інших галузях матеріального виробництва.

До зайнятих у невиробничих галузях відносять працюючих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побутового обслуговування, охороні здоров'я, фізичній культурі і соціальному забезпеченні, народній освіті, культурі та мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і зв'язку (в частині обслуговування населення і невиробничих галузей), фінансуванні, кредитуванні та страхуванні, в апараті органів державного та господарського управління, органах управління кооперативних та громадських організацій.

Підприємства і організації матеріального виробництва і невиробничої сфери можуть мати різну форму власності (державну, колективну, індивідуальну та приватну). Структура зайнятості наводиться в балансі трудових ресурсів, який складається на кожний рік у середньорічному обчисленні. [16,с.49]

За умов розвитку ринкових відносин робоча сила набуває якостей товару з характерною для нього вартістю та споживною вартістю. Споживна вартість пов'язана із спроможністю працівника створювати додаткову вартість, таку властивість мають в основному особи працездатного віку, які досягли певного фізичного та інтелектуального розвитку. Сучасне виробництво зумовлює об'єктивну необхідність постійного підвищення якості робочої сили. Високий освітній рівень, широка загальна культура, глибока професійна підготовка і спеціальні знання, творче ставлення до роботи і свідома дисципліна перетворюється в обов'язкову умову високопродуктивної роботи все більш широких верств працюючих. Зростає питома вага робітників з вищою та середньою освітою - 90% зайнятих. Причому кожен четвертий має диплом вузу чи технікуму. Багато професій у невиробничій сфері, переважно в охороні здоров'я, освіті, потребує більш високого рівня освіти і тривалої професійної підготовки.

Найнижча частка населення працездатного віку відмічається у регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості. До них належать Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська області, у яких ця вікова група досягає дещо більше ніж 52% загальної чисельності населення; у Чернігівській області цей показник становить лише 51%.

Найвища частка осіб працездатного віку характерна для висо-коурбанізованих та індустріальне розвинутих областей: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Одеської. В цих областях частка працездатного населення перевищує 57%. [14,с.287]

Аналіз даних балансів трудових ресурсів за останнє десятиліття показує, що чисельність зайнятого населення в економіці України щорічно зменшується. Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. В цілому у промисловості з урахуванням працівників кооперативів, спільних та малих підприємств зайнято майже 6 млн. чол., у сільському господарстві -- понад 4,5 млн. чол.

Понад 6 млн. чол. нині зайнято в галузях невиробничої сфери України. Серед них найвища частка (майже половина) припадає на освіту, культуру, мистецтво, науку і наукове обслуговування. Близько 1,5 млн. чол. зайнято в закладах охорони здоров'я, фізкультури та соціального забезпечення населення. Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька (близько 59% всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51%), Запорізька області.

Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волинської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві.

Найвища зайнятість населення в невиробничій сфері в регіонах з сприятливими рекреаційними умовами: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30%. [10,с.367]

Ефективна зайнятість населення - це корисна трудова діяльність громадян, спрямована на підвищення продуктивності роботи, збільшення обсягів виробництва та скорочення витрат робочого часу.

Найважливішим елементом надійної системи соціального захисту населення є забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення. З цією метою було прийнято Закон України "Про зайнятість населення". Він визначив правові, нормативні, організаційні та економічні форми зайнятості в умовах ринкової економіки, рівноправного функціонування різних форм власності, а також державні гарантії прав громадян на роботу. Цей законодавчий акт конкретизує мету і завдання економічного механізму державного регулювання зайнятості населення. Відповідно нього регіональні адміністрації мають право приймати рішення у сфері зайнятості з урахуванням конкретної ситуації щодо використання трудових ресурсів, яка обумовлена демографічними, організаційними, економічними і соціальними особливостями регіонів.

Сьогоднішня інформація про масштаби безробіття, яка надається Держкомстатом, занижує справжній рівень безробіття приблизно в 5 разів, що створює додаткову тривогу і без того нестабільної економіки України. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200--273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті. [4,с.83]

Регулювання ринку праці може бути органічно пов'язане з комплексом системних перетворень, які стимулюють економічне зростання. У зв'язку з цим виникає дві групи проблем: перша - загальне пожвавлення економічної ситуації та інвестиційної активності капіталу, що сприятиме розвитку системи робочих місць і зростанням потреби в робочій силі; друга - підвищення споживчого попиту населення через удосконалення системи розподільних відносин, збільшення можливостей для отримання додаткових доходів. Всі заходи державного регулювання ринку праці, зорієнтовані на вирішення перелічених проблем, можуть бути класифіковані за спрямованістю, характером, об'єктом впливу і джерелами фінансування.

У світовій практиці поширені такі методи адміністративного регулювання зайнятості:

звільнення тимчасових працівників;

"заморожених" наймом;

тимчасовий або остаточну відмову від політики резервування робочих місць для випускників навчальних закладів;

стимулювання передчасного і своєчасного виходу на пенсію чи звільнення за власним бажанням;

політика прямих звільнень.

Основне функціональне призначення ринкового регулювання сфери трудових відносин можна визначити як створення економічних умов щодо постійного і розширеного відтворення сукупної робочої сили на якісно новому рівні. Це насамперед передбачає: можливість по можливості повного задоволення потреб населення регіону в набутті освітньо-професійних знань, широка альтернативність вибору сфери прикладання праці, певні соціальні гарантії в разі вимушеної незайнятості. Такий підхід беруть за основу оцінювання здійснюваних перетворень і визначення напрямів досягнення ефективного відтворення робочої сили. [15,с.26]

Реальна величина вартості робочої сили і її динаміка складається під впливом комплексу чинників, взаємодія яких формує дві протилежні тенденції. Перша полягає у зростанні вартості робочої сили внаслідок підвищення інтенсивності роботи, об'єктивного розширення потреб працівників у споживчих товарах і послугах, рівні освіти та кваліфікації. У зв'язку з цим збільшуються суспільно необхідні витрати на підвищення професійно-освітнього рівня робочої сили і приведення його у відповідність з вимогами оновленої матеріально-технічної бази виробництва. Друга - це зниження вартості робочої сили під впливом зростання суспільної продуктивності праці. Враховуючи напрямки дії факторів, які визначають динаміку ціни робочої сили, можна приходити до висновку, що в економіці України сформувалися тенденції, прямо протилежні до світових.

В Україні поки що не створено високо координованої та всеохоплюючої системи економічного регулювання процесів регіонального відтворення робочої сили. Однак просте запозичення механізмів розвиненого ринку є досить непродуктивною при умовах занепаду товарного виробництва і порушення його матеріально-технічної бази.

Сучасна економіка України вимагає створення змішаної регулюючої системи, яка поєднувала б елементи суто ринкового регулювання з державними. Регулювання може бути спрямоване на досягнення дійсно активного характеру ринкових перетворень. Домінуючими повинні стати методи опосередкованого регулювання, які поступово витіснили б позаекономічні методи, які збереглися з часів адміністративного управління трудовими ресурсами. Механізму регулювання слід надати властивостей гнучкої адаптації до змін загальноекономічної ситуації, адекватно реагувати на них. Поряд цим потрібна певна стабільність економічних регуляторів на певний проміжок часу. Найбільш загальні напрямки, перспективні методи і функції економічного регулювання попиту і пропозиції робочої сили можуть бути конкретизовані стосовно умов відтворення робочої сили регіонів України. На основі спільних рис, домінантних тенденцій та суттєвих відмінностей регіональних ринків праці здійснюється їх структуризація. Вона спирається на оцінки демографічно-економічного і соціально-економічного режимів регіонального відтворення робочої сили, а також на інформацію про інтенсивність територіального руху робочої сили, співвідношення чисельності зареєстрованих безробітних і кількості вільних робочих місць та вакантних посад. [19,с.68]

Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресурсів. Це підтверджується зростанням чисельності безробітних та працюючих неповний робочий тиждень або день, високою зайнятістю у низько ефективних, з загальнодержавної точки зору, галузях народного господарства, у тому числі в особистому підсобному сільському господарстві. Нераціональне використання трудових ресурсів веде до формування потенційних резервів, які за певних умов можуть бути залучені у народне господарство країни.

Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації підприємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200--273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті.

Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цього середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях. Найвищий рівень зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської та Чернігівської областей. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безробітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки -- Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти.



Рівень безробіття населення у віці 15-70 років у 2010/2012 роках

Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік. [16,с.218]

Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.

Сучасна ситуація на ринку праці України істотно відрізняється від тієї, що була ще 4 роки тому. За ці роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9%. В даний час більш 6,5 млн. чоловік не мають заняття, але активно його шукають і майже 2,7 млн. чоловік зареєстровані в органах служби зайнятості в якості безробітних. [5,с.145]

У зв'язку зі зміною галузевої структури зайнятості (зменшенням числа працюючих у галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.

Цікава також диференціація регіонів країни по складу безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, обличчя з вищою і середньою спеціальною освітою, обличчя перед пенсійного віку. Але потім у тих регіонах, де рівень безробіття був вище середнього, стали рости частка чоловіків, частка осіб з низьким рівнем освіти, частка молоді.

У тих регіонах, де переважають "високоосвічені жінки перед пенсійного віку", можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах, як правило, невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, обличчя з низьким рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних найчастіше росте повільніше, ніж в середньому по країні.

У загальному випадку всі області України по гостроті зареєстрованого безробіття можна розділити на кілька груп.

Перша група - регіони з дуже високим безробіттям. Ці регіони відрізняються високим рівнем безробіття, високими темпами його росту ( у 2 рази вище середньоукраїнських ), великою напруження на ринку праці.

Друга група - регіони з високим рівнем безробіття і великою напруженістю на ринку праці (показники перевищують середньо українські ). Але темпи росту безробіття тут середні або нижче середніх. В основному це регіони північної половини європейської частини країни. Багато хто з цих регіонів відрізняються підвищеною змушеною неповною зайнятістю.

Третя група - рівень безробіття і напруженість на ринку праці нижче середньо українських, але темпи зростання рівня безробіття вище середньоукраїнських. Фактично по гостроті безробіття ця група середня.

Четверта група - регіони з найменш гострим безробіттям в країні. У них рівень безробіття нижче середнього, низка напруженість на ринку праці, темпи росту безробіття нижче середньоукраїнських. У даній групі багато північних регіонів з до-яка буває промисловістю.

Під ринком праці розуміють певну форму відносин, які відбивають зміст і баланс інтересів між суб'єктами ринку: роботодавцями, працівниками та державою. Активна роль у цьому процесі належить профспілкам. Ринок праці - це динамічна форма відносин, що постійно розвивається і змінюється, в результаті чого змінюються вимоги і коло проблем, пов'язаних з інтересами найманої робочої сили, наймачів, підприємців та посередників-профспілок. В Україні поступово складаються системи необхідних законодавчих нормативів формування та регулювання на ринку праці, а також соціального партнерства, соціального захисту через розгалужену мережу служб зайнятості, центрів підготовки та перепідготовки працівників. Процес формування регіональних ринків праці України визначається накопиченим тут виробничо-ресурсним та соціальним потенціалом, темпами реформування економіки регіонів, їх природно-географічними умовами.

В другому розділі « Трудові ресурси та їх характеристика» обгрунтовуються дані про трудові ресурси України. Змістовно викладено суть даного питання, подається огляд навчально - методичної, періодичної

літератури. В питанні виявлені та описані проблеми України на сучасному етапі в соціальній сфері, також рівень зайнятості та безробіття населення.

Пропозиції щодо подолання безробіття

В економічній теорії використовується два показники, що можуть показати об'єктивну картину економічної нестабільності на ринку праці. Це рівень безробіття і середня його тривалість.

Для того щоб забезпечити народне господарство трудовими ресурсами, необхідно подбати про їх раціональне використання, тобто про значне підвищення продуктивності праці, про правильний розподіл працюючих між сферами і галузями народного господарства.

Сьогоднішня інформація про масштаби безробіття, яка надається Держкомстатом, занижує справжній рівень безробіття приблизно в 5 разів, що створює додаткову тривогу і без того нестабільної економіки України. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200--273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті. [4,с.83]

Важливе також питання сільського безробіття на Україні. Дуже висока напруженість на сільському ринку праці, тому вільних робочих місць тут практично немає. В основному сільське безробіття спостерігається в регіонах з високим природним приростом. Отже, розвиток безробіття в Україні на сучасному етапі істотно відрізняється від загальносвітових закономірностей. При різкому скороченні обсягів виробництва (більш ніж у 2 рази рівень безробіття з обліком незареєстрованних безробітних не перевищує 10%. При цьому рівень безробіття в сільській місцевості вище, ніж у міських поселеннях. У причинах безробіття існує значна регіональна диференціація. Значними виявилися і соціальні причини (високий природний приріст, міграційний відтік), і економічні (різкий спад виробництва в одних галузях, незначний - в інші). Однією з глибинних причин росту безробіття стає диференціація населення за доходами. Елітні шари населення, на користь яких перерозподіляється сьогодні національний дохід, не можуть сформувати могутнього попиту на предмети масового споживання вітчизняного виробництва, що сприяє його стагнації і, як наслідок, безробіттю. Однак не слід переоцінювати значення безробіття як самостійного економічного фактора. Воно досить умовна - особливо стосовно демографічних процесів, у рамках і за допомогою яких формується зайнятість населення. Сьогодні демографічні процеси в Україні проходять дуже песимістично. З усіх прогнозів у соціально-економічній сфері демографічні є самими точними в силу того, що демографія як наука успішно просунулася, використовуючи відпрацьовані методики і повну інформацію. Це приводить до необоротних вимірів у професійному складі трудових ресурсів: людям у зрілому віці сутужніше перемінити кваліфікацію, - словом, знижується мобільність трудових ресурсів. Уже сьогодні в ряді територій Центральної і Західної України частка обличчя літнього віку більше 30-40% і має тенденцію до зростання.

Методи боротьби з безробіттям визначає концепція, котрою керує уряд конкретної країни. Щоб знизити рівень безробіття в Україні потрібно проводити такі заходи :

надання роботодавцям коштів на перекваліфікацію співробітників;

відновлення ринку праці;

відновлення роботи підприємств , а внаслідок - створення нових робочих місць;

покращення стану виробництва;

дослідження ринку праці щодо актуальності різних спеціальностей;

застосування нових методів подолання безробіття , наприклад громадських робіт;

створення нових робочих місць паралельно з вже існуючими;

розширення сфери послуг;

дотації на створення робочих місць, пільги при найманні, допомога малому і середньому бізнесу;

інвестиційні фонди міністерств і відомств.

Отже, активно проводячи дані заходи, можна суттєво зменшити рівень безробіття. Це дозволить підвищити рівень зайнятості, особисті доходи населення, шляхом створення нових робочих місць. Це в свою чергу приведе до розвитку виробництва і підвищення рівня розвитку національної економіки. Центральним елементом політики зайнятості повинна стати економічна політика, спрямована на пожвавлення ділової активності, проведена одночасно з придушенням інфляції, зміною фізично і морально застарілого виробничого апарата й усунення причин, що породили його низьку ефективність.

Рівень фрикційного безробіття може бути знижений за рахунок:

поліпшення інформаційного забезпечення ринку праці. В усіх країнах цю функцію виконують організації по працевлаштуванню (біржі праці). Вони збирають у роботодавців інформацію про існуючі вакансіях і повідомляють її безробітним;

усунення факторів, що знижують мобільність робочої сили. Для цього

необхідно насамперед:

а) створення розвитого ринку житла;

б) збільшення масштабів житлового будівництва;

в) скасування адміністративних перешкод для переїзду з одного населеного пункту в інший.

Скороченню структурного безробіття найбільше сприяють програми професійного перенавчання і перекваліфікації. Такого роду програми повинні привести до того, щоб робоча сила найкращим ладом відповідала наявним робочим місцям. Ця задача досягається програмою професійної досягається програмою професійної підготовки, інформацією про робочі місця. Програми професійної підготовки забезпечують як підготовку на робочих місцях, так і в спеціальних навчальних закладах для безробітних, молоді, а також для робочих старших віків, чия професія виявилася застарілою.

Найважче боротися з циклічним безробіттям, для вирішення такої задачі найбільш ефективними є наступні заходи:

1. Створення умов для росту попиту на товари. Тому що попит на ринку праці - похідний і залежить від ситуації на ринках товарів і послуг, то зайнятість зросте, а безробіття впаде в тому випадку, якщо товарні ринки пред'являть більший попит і для його задоволення треба буде найняти додаткових працівників.

Способами збільшення попиту є:

стимулювання росту експорту. Це може привести до росту обсягів виробництва і, відповідно, зайнятості на них;

підтримка і заохочення інвестицій у реконструкцію підприємства з метою

підвищення конкурентоздатності продукції. [20,с.75]

2. Створення умов для скорочення пропозиції праці. Очевидно, що чим менше людей претендують на робочі місця, тим легше знайти роботу навіть при тім же числі вільних робочих місць. Скоротити число претендентів на ці місця і, більш того визволити додаткові вакансії для безробітних цілком реально. Деяке полегшення може принести, наприклад, надання можливості дострокового виходу на пенсію працівникам, що ще не досягли пенсійного віку. Разом з тим цей спосіб може використовуватися тільки в дуже обмежених масштабах, тому що він волоче істотне збільшення пенсійних виплат.

3. Реалізація програм підтримки молодих працівників.

Для допомоги молоді можуть використовуватися різні методи:

економічне стимулювання молодіжної зайнятості;

створення спеціальних фірм, що пропонують роботу саме молоді

створення центрів навчання молодих людей тим професіям, шанси на

зайнятість у який найбільш високі.

У третьому розділі запропоновано ряд заходів та методів для подолання безробіття. Ці пропозиції є актуальними для сьогоднішньої кількості безробітніх в Україні. Також пропозиції для допомоги працевлаштування молоді.



Висновки

У даній курсовій роботі охарактеризовано населення та трудові ресурси України. Також розглянуто основні причини та шляхи подолання безробіття.

Поняття «зайнятість» включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової. Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість -- це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці, і право власності на засоби виробництва для її здійснення. Отже, трудові ресурси -- це частина населення країни, що має відповідний фізичний розвиток, знання і практичний досвід роботи, які потенційно можуть бути використані в суспільному господарстві. 

Сучасне виробництво зумовлює об'єктивну необхідність постійного підвищення якості робочої сили. Високий освітній рівень, широка загальна культура, глибока професійна підготовка і спеціальні знання, творче ставлення до роботи і свідома дисципліна перетворюється в обов'язкову умову високопродуктивної роботи все більш широких верств працюючих. Зростає питома вага робітників з вищою та середньою освітою - 90% зайнятих. Причому кожен четвертий має диплом вузу чи технікуму. Рівень освіти жінок досягнув рівня освіти чоловіків.

Виходячи з того, що проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці, і не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки і правового регулювання. Особливо гостро проблема безробіття стає зараз перед Україною, що не дивно, тому що економіка України зараз знаходиться в глибокій кризі. Величезний економічний спад, розваливши промисловість, не міг не торкнути ринок праці. За останні 4 роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9 відсотків. Не менш важкі і соціальні наслідки безробіття.

Аналіз зайнятості населення в Україні показує, що у нас є певні надлишки працездатного населення, насамперед у малих містах. Наявність їх посилює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи. Нині надлишок трудових ресурсів є практично в усіх регіонах держави. При зниженні на перспективу природного приросту населення працездатного віку та «старінні» трудових ресурсів навіть у районах з їх надлишком доцільно розширювати сферу прикладання праці на місці та досить обережно підходити до питань їх територіального перерозподілу.

Категорії зайнятості і безробіття займають одне з найважливіших місць в аналізі ринку праці. Зайнятість населення визначає рівень і якість життя як окремих громадян, так і суспільства в цілому. У розвитих країнах безробіття є результатом високих темпів розвитку НТП і розбіжності попиту та пропозиції на ринку праці. Там державна політика зайнятості функціонує по двох напрямках: сприяння в працевлаштуванні і перенавчання, створення гнучкого ринку праці. Серед перспективних шляхів зниження безробіття найбільш цікавими є: скорочення робочого тижня, розширення сфери послуг і надомного виробництва.

Нерівномірне розміщення трудових ресурсів у країні, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях матеріального виробництва зумовлюють потребу в наукових дослідженнях і практичних заходах щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, але і в окремих районах України. Розв'язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу

Основним напрямом державної політики розвитку трудового потенціалу на регіональному рівні є створення умов для його розвитку через збалансоване функціонування господарського комплексу регіону з урахуванням його природно-ресурсного, науково-технічного, виробничого потенціалу та екологічного стану довкілля.

До трудових ресурсів відносять як зайнятих, так і потенційних працівників. В Україні до трудових ресурсів належить населення у працездатному віці (чоловіки до 60 років і старші, жінки -- до 55 років і старші, а також підлітки у віці до 16 років, що працюють). 

Переважну частину трудових ресурсів країн становить населення у працездатному віці. У складі робітників за межами працездатного віку понад 4/5 припадає на пенсіонерів. Ступінь їхньої участі в суспільному виробництві пов'язаний з потребами суспільного господарства в робочій силі, досвіді конкретної особи, системою матеріального стимулювання, рівнем життя населення. 

Отже, дана тема є актуальною на сучасному етапі розвитку України. Наша країна повинна досягти світових стандартів якості життя, спираючись на міжнародний досвід. Взявши до уваги наведені в курсовій роботі пропозиції щодо подолання безробіття, трудові ресурси зможуть збільшити виробничу потужність України. А також розширити сферу надання послуг.

продуктивний сила трудовий ресурс



Список використаної літератури

1. Белоконь Н. В. Трудові ресурси села (проблеми сезонної зайнятості). / Н. В. Белоконь -- К.: Наукова думка, 2009. -- С. 20.

2. Доценко А. І. Регіональне розселення: проблеми та перспективи. / А. І. Доценко -- К.: Наукова думка, 2010. -- С. 31.

3. Заставний Ф. Д. Населення України. / Ф. Д. Заставний -- Львів: МП «Край», 2011. -- 224с.

4. Заяць Т. А. Відтворення робочої сили України: регіональні аспекти. / Т. А. Заяць -- К.: Ленвіт, 2009. -- 100 с.

5. Заяць Т. А. Економічне регулювання сфери відтворення робочої сили. / Т. А. Заяць -- К.: Ленвіт, 2008. -- 152 с.

6. Піпгюренко Ю. І. Розвиток міст і міське розселення в Україні. / Ю.І. Піпгюренко -- К.: Наукова думка, 2010. --С. 109-118.

7. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є. П. Качана. --К.: Вища школа, 2008. -- 375 с.

8. Скуратівський В. Соціальна політика. / В. Скуратівський, О. Палій, Е. Лібанова -- К.: Видавництво УАДУ, 2009. -- 360 с.

9. Статистичний щорічник України за 2012 рік. -- К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2012. -- 618с.

10. Стеценко С. Г. Статистика населення: Підручник. / С. Г. Стеценко, В. Г. Швець, -- К.: Вища школа, 2009. -- 463 с.