Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНІХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

1.1 Значення інновацій для розвитку економіки України

1.1.1 Стан інноваційної сфери в Україні

1.1.2 Інноваційні процеси в Україні

1.2 Сутність проблеми оцінки ефективності інновацій

1.2.1 Аналіз методичних матеріалів по визначенню економічної ефективності інновацій

1.2.2 Оцінка ефективності інновацій при ринковій економіці

1.3 Види ефекту

1.3.1 Кількісна оцінка науково-технічної ефективності

1.3.2 Соціальна ефективність

1.3.3 Економічна ефективність

1.3.4 Бюджетна ефективність

1.4 Фінансування науково-технічної та інноваційної сфер діяльності в Україні

2. АНАЛІЗ МЕТОДИК ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИТРАТ НА НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ І РОЗРОБКИ І ЇХНІ ВПРОВАДЖЕННЯ У ВИРОБНИЦТВО

2.1 Аналіз методики визначення ефективності науково-технічних розробок на кафедрі “будівельних і дорожніх машин ім. А. М. Холодова ”

2.2 Аналіз існуючих методик з питань системного підходу до розрахунку економічної ефективності

2.3 Аналіз Методики визначення економічної ефективності витрат на наукові дослідження та розробки і їх впровадження в виробництво, рекомендованої Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції та Міністерством фінансів України

2.4 Методи оцінки економічної ефективності інноваційних проектів

2.4.1 Призначення і класифікація методів

2.4.2 Статичні методи оцінки ефективності

2.4.3 Дисконтування грошових потоків

2.4.4 Динамічні показники оцінки ефективності

3. НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ І РОЗРОБКИ ЯК ОБ'ЄКТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

3.1 Іінтелектуальні інвестиції в економіку України

3.2 Методы оценки стоимости интеллектуальной собственности

4. АДАПТАЦІЯ МЕТОДИКИ, РЕКОМЕНДОВАНОЙ МІНІСТЕРСТВОМ ФІНАНСІВ І МІНІСТЕРСТВОМ ЕКОНОМІКИ, ВІДПОВІДНО ДО ОСОБЛИВОСТЕЙ КАФЕДРИ БУДІВЕЛЬНО-ДОРОЖНІХ МАШИН

4.1 Оцінка економічної ефективності впровадження науково-технічних розробок

4.1.1 Функціонально-вартісний аналіз - метод удосконалювання об'єкта

4.1.2 Показники економічної ефективності

4.1.3 Моделі дослідження ризику

4.2 Показники бюджетної ефективності

4.3 Показники соціальної ефективності

ВИСНОВКИ

ПОСИЛАННЯ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

НТП - науково-технічний прогрес

НДДКР - науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи

ОІВ - об'єкт інтелектуальної власності

ЄОЕІ - Європейське об'єднання по економічних інтересах

ЄС - Європейське Співтовариство

НАНУ - Національна Академія наук України

Грн. - гривни

НДІ - науково-дослідницькі інститути

ВНЗ - вищій навчальні заклади

НТР - науково-технічна революція

ФВА - функціонально - вартісний аналіз

ФД - фундаментальні дослідження

ПД - прикладні дослідження

ВСТУП

Головне питання державної науково-технічної і інноваційно-промислової політики - це реалізація власних конкурентних переваг, зміцнення позицій вітчизняних виробників на глобальному ринку. Необхідно сконцентрувати фінансовий і інтелектуальний капітал на нових пріоритетних напрямках, створювати великі конкурентноздатні фінансово-господарські корпорації.

Науково-технічна та інноваційна активність - один з основних показників стану та конкурентоспроможності економіки. Зі зниженням цього показника національна економіка втрачає позиції на ринках, швидко старіють виробничі фонди, відбувається прискорення падіння рівня інвестиційного, технологічного процесів. З розширенням науково-технічних та базисних інновацій починається інвестиційний бум як передумова подолання кризи та депресії, переходу до підйому виробництва. Це вказує на механізм циклічності динаміки науки, інновацій, техніки, економіки, який підтверджено досвідом багатьох держав, що пройшли усі фази середньострокових та довгострокових циклів розвитку протягом майже двох століть.

У світовій економічній літературі поняття «інновація» інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах, технологіях, послугах. Неодмінними властивостями інновації виділяють: науково-технічну новизну, виробничу застосовність, комерційну реалізуємість. І ми згодні з таким формулюванням, тому що воно найбільш повно відбиває суть інновації.

Перехід до ринкових умов господарювання, розпад єдиного наукового, технологічного простору, значний спад виробництва та інвестицій, високий рівень інфляції - все це негативно вплинуло на можливості науково-технічної та інноваційної сфер діяльності, на розробку, освоєння та впровадження нової техніки в Україні.

Основи державної політики у науково-технічній та інноваційній сферах діяльності визначаються Законом України “Про науку та науково-технічну діяльність”. Але чинне законодавство не є ефективним з точки зору системи фінансування інноваційних проектів. А отже необхідно законодавчо забезпечити інноваційну діяльність з урахуванням її специфіки. Довгострокові державні науково-технічна та інноваційна програми мають бути націлені на реалізацію такої стратегії, яка містить у собі цільові програми і великі проекти з освоєння базисних інновацій у тих сферах, де є науково-технічні наробки та можливість піднятися на вищий щабель розвитку.

В умовах становлення незалежної України, переорієнтації поглядів в багатьох сферах науково-технічної діяльності, для стабілізації економіки, підвищення рівня життя населення особливого значення набувають досвід та знання багатьох людей-фахівців у різних галузях науки, техніки, економіки.

Для розбудови України як держави дуже важливо визначити комплексні методичні підходи до прогнозування, встановлення пріоритетних і економічних напрямків інвестиційної діяльності, і на їх основі - реалізувати плани розвитку держави в усіх сферах її науково-технічного і економічного становлення.

Саме тому прийняття рішень та прогнозування результатів впровадження науково-технічних програм, проектів, пропозицій у складних економічних, технічних та адміністративних системах, які характеризуються високим ступенем невизначеності, зумовленим недостатнім обсягом інформативності, неможливе без створення сучасної методики оцінки об'єктів інвестиційної діяльності.

Для одержання об'єктивних та всебічних даних щодо майбутніх об'єктів інвестиційної діяльності (в тому числі і вкладення коштів у виконання науково-технічних проектів та впровадження розробок у конкретні галузі промисловості в конкретних регіонах) до системи комплексної оцінки мають входити взаємопов'язані за єдиними науково-методичними підходами системи забезпечення реалізації сучасних методик оцінки наукових, науково-технічних, технологічних, екологічних, соціальних і економічних аспектів інвестиційної діяльності.

На даному етапі розвитку української науки та економіки проблема формування основних засад розвитку і вдосконалення системи наукової та науково-технічної оцінки як одного з засобів забезпечення реалізації соціально-економічного та організаційно-господарського розвитку України є надзвичайно актуальною.

Саме необхідність створення основних методичних підходів і системи комплексної оцінки науково-технічних програм, проектів, розробок, яка дозволяла б оцінювати наукові, науково-технічні, технологічні та економічні аспекти інноваційної та інвестиційної діяльності ії об'єктів та суб'єктів, зумовила вибір теми наукової роботи.

Ринок науково-технічної продукції, що формується зараз в Україні, країнах СНД і інших державах Східної і Центральної Європи, тобто в країнах з так називаною перехідною економікою, має ряд особливостей, найважливішими з який є наступні:

- різке падіння попиту на інноваційні пропозиції усередині країни;

- неплатоспроможність вітчизняних споживачів, що мають потреби в новій техніці;

- наявність конкуренції на внутрішніх ринках з боку західних фірм-замовників технологій;

- прагнення західних замовників без скільки-небудь істотних інвестицій викачати за непридатними цінами наявний науковий заділ, у першу чергу за технологіями подвійного призначення.

Об'єктивно ринок інноваційних пропозицій завжди був більш насичений, ніж ринок їхнього попиту. Якщо врахувати вищевказані фактори, властиві перехідній економіці, і те, що характерною рисою сучасного ринку науково-технічної продукції є обмежений доступ до інформації про стан товарного ринку, то стане ясно, що все це ще більш утрудняє комерційну реалізацію результатів наукових досліджень у рамках традиційних організаційних структур науки.

Успішний розвиток сучасного суспільства в значній мірі визначається ефективністю інноваційних процесів, що протікають у ньому, тобто перетворенням результатів науково-дослідних робіт у реальні нові продукти, технології, послуги.

1. ПОНЯТТЯ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

1.1 Значення інновацій для розвитку економіки України

1.1.1 Стан інноваційної сфери в Україні

На даному етапі розвитку української науки та економіки проблема формування основних засад розвитку і вдосконалення системи наукової та науково-технічної оцінки як одного з засобів забезпечення реалізації соціально-економічного та організаційно-господарського розвитку України є надзвичайно актуальною.

Політика держави повинна бути спрямована, насамперед, на розробку ефективної системи створення і стимулювання діяльності технопарків і високо технологічних виробництв на базі НДІ і ВНЗ усієї країни. Потрібно створити умови, щоб займатися наукою стало вигідно. Потрібно розробити механізм, що дає можливість усім вищим навчальним закладам, що займаються дослідницькою діяльністю, і науково-дослідним інститутам заробляти, втілюючи в життя і продаючи плоди своєї інтелектуальної праці. Головна причина занепаду науково-дослідної сфери - це відсутність стимулу, чи, іншими словами, попиту на наукові дослідження і розробки з боку промисловості і держави. В даний час ринкові відносини в освітніх центрах України виражені лише в наданні платного навчання, що хоч і служить значною матеріальною підтримкою для ВНЗ, але аж ніяк не сприяє підвищенню якості навчального процесу, і уж звичайно цих засобів не досить для ведення ефективної дослідницької діяльності.

Фінансування промислових інвестиційних проектів актуально, але не меншу актуальність здобуває проблема фінансування наукових досліджень і розробок, особливо для Харківського регіону з великим науковим і освітнім потенціалом. Незадовільне положення з фінансуванням української науки не тільки різко знижує її ефективність, але і ставить під загрозу сам факт її існування. Чисельність вчених винахідників у науково-технічній сфері зараз складає 13,1%. Чисельність винаходів у розрахунку на 100 тис. чоловік населення, що у 1990р. в Україні складала 35,2 (у Франції - 16,1; США - 19,1; ФРН - 27,5; Росії - 35,6; Японії - 40,7), скоротилася за остані десять років у 10 разів, що поставило країну по цьому показателю в число найменш технологічно розвитих, у той час як у країнах Заходу цей показник збільшився в 1,2-1,4 рази [1]. Виходячи з вище сказаного, варто зробити висновок, що Україні необхідний якісно новий підхід до організації науково-дослідного процесу.

Країни, розвиток яких спирається на імпортну техніку і технології, незмінно виявляються в економічній і політичній залежності від промислово розвинутих країн. Уникнути такої долі можна лише зберігаючи і розвиваючи власний науково-технічний і промисловий потенціал.

Наукові дослідження допоможуть перейти на більш прогресивні технології, що дозволить знизити собівартість продукції, приведе до більш продуктивного використання отходів, а також підвищить конкурентноздатність продукції на ринку.

Розвиток інноваційної моделі структурної перебудови економіки і її ріст, твердження України як високотехнологічного держави проголошуються основним принципом державної політики.[2]

1.1.2 Інноваційні процеси в Україні

Високий рівень конкуренції на сучасних ринках нової продукції обумовлює необхідність пошуку нових резервів підвищення техніко-організаційного рівня виробництва за рахунок зростання темпів науково-технічного прогресу та реалізації його досягнень.

Створення конкурентоспроможної продукції вимагає значних капітальних витрат. Як свідчать дослідження, значні капітальні витрати направляються на придбання обладнання і тільки 1% підприємств передбачає вкладення коштів у високі технології.

Аналіз результатів діяльності підприємств свідчить про зниження рівня техніко-технологічного оновлення виробництва, а також про низький рівень реалізації нововведень. Однією з головних причин такого положення слід вважати відсутність ефективної системи стимулювання впровадження нововведень на підприємствах. Крім того, серйозно впливає на цей процес відсутність необхідних обсягів фінансування. Тому організація впровадження нововведень повинна здійснюватися на основі інноваційної стратегії, яка повинна засновуватися на критеріях доцільності інвестиційної підтримки нововведень. Вона повинна забезпечити взаємозв'язок між рівнем значимості нововведень, ступеня їх готовності до реалізації з використанням потенційних джерел фінансування. Головною метою інвестиційної підтримки інноваційної стратегії є зниження витрат виробництва на основі раціонального використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Нововведення, що пропонуються до реалізації, повинні відповідати певним вимогам, які носять суперечливий характер. Це пов'язано з тим, що з одного боку, інноваційні рішення, які фінансуються, спрямовані на підвищення ефективності використання ресурсів при досягненні певного результату, а з іншого, - витрати на досягнення цього результату повинні певним чином відповідати прогнозованому результату, тобто це протиріччя може бути представлене у формалізованому вигляді як відношення результату в процесі впровадження нововведень до витрат, які необхідні для досягнення цього результату. При чому це співвідношення повинне прагнути до максимального значення.

В практиці роботи підприємств найбільш широке розповсюдження отримав варіант, при якому спостерігається одночасне зростання і результату, що одержується в наслідок реалізації нововведень, і витрат на їх реалізацію. Але темпи зростання результату повинні бути вищими.

Таким чином, ще одною важливою метою інвестиційної підтримки інноваційного розвитку підприємства є забезпечення розумних пропорцій між корисним результатом і витратами з тим, щоб забезпечити ефективність самих інвестицій. Це вимагає економічного обґрунтування нововведень з урахуванням особливостей інвестування, що передбачає формування інвестиційного бюджету за рахунок різних джерел для інвестиційної підтримки нововведень.

Оцінка доцільності інвестиційної підтримки нововведень на основі використання співвідношення ефективності і витрат вимагає обґрунтування відповідних критеріїв (Рис. 1.1).

Рисунок 1.1 - Критерії оцінки доцільності інвестиційної підтримки.

Використання будь-якого критерію повинно забезпечувати максимальну величину грошових надходжень від інвестування коштів в реалізацію нововведень.

Крім того, використовуються і деякі показники, наприклад чиста приведена вартість. Що стосується часткових показників, вони підрозділяються на економічні, технічні, організаційні, соціальні, екологічні тощо.

Значну питому вагу займають капітальні вкладення в технологічне обладнання. Їх розмір залежить від технологічного процесу, типу технологічного обладнання, його кількості, вартості транспортно-закупівельних витрат, монтажу і наладки. Для розрахунку розміру необхідних капітальних витрат необхідна достовірна інформація.

Основним показником щодо обґрунтування інвестицій в нововведення є чистий прибуток, який покладено в розрахунок чистого грошового потоку, терміну окупності витрат, індексу доходності.

Важливе значення в сучасних умовах отримує технологічне прогнозування для розробки стратегічного плану науково-дослідних та досвідно-конструкторських розробок. Саме завдяки такому прогнозу підприємство повинне визначити, які технології необхідно розвивати, а від яких технологій необхідно відмовитись. На основі технологічних прогнозів необхідно сформувати обсяг потенційних технологій, для яких в процесі розробки стратегії НДДКР здійснюються відповідні обґрунтування щодо їх вибору. Крім того, технологічні прогнози використовуються у короткостроковому плануванні з метою оцінки технології, що використовується, визначення можливості такої технології, термінів її використання та зміни.

Особливо важливе значення технологічне прогнозування має для підприємств, які вважаються технологічним лідерами в певній галузі та спрямовані на подальше зростання. Результати технологічного прогнозування впливають на розробку та реалізацію різноманітних функціональних стратегій підприємства.

Основними методами, що використовують в процесі технологічного прогнозування, є: підготовка сценаріїв, екстраполяція трендів, Дельфі тощо.

Метод екстраполяції трендів базується на тому, що закономірності минулого розвитку переносяться в майбутнє. Вони використовуються у короткостроковому прогнозуванні, найбільш розповсюдженими їх різновидами є: методи змінного середнього та експоненціального вирівнювання. Різновидом екстраполяційних трендів є метод кореляції трендів який дозволяє досліджувати між різними тенденціями з метою визначення їх взаємного впливу, що підвищує якість прогнозів.

Завоювання і утримування конкурентоспроможності підприємства, його продукції, як на світовому, так і на внутрішньому ринках в умовах не передбачуваних змін у зовнішньому середовищі обумовлює необхідність впровадження новітніх технологій та випуску виняткової за споживчою цінністю продукції. Забезпечення цих вимог зумовлює підприємства проводити цілеспрямовану наступальну стратегію інноваційного розвитку. В цих умовах принципово новими пріоритетами діяльності підприємства є:

- концентрація зусиль на досягненні довгострокових стратегічних цілей;

- пошук таких засобів досягнення цілей, які б забезпечували можливість входження до нової світової економіки поточного століття;

- адаптація підприємства до змін зовнішнього середовища з використанням стратегічного курсу розвитку на основі політики змін, бо саме сучасні підприємства в змозі стабільно розвиватися лише в умовах постійних змін і динамізму, які дозволяють йому виходити на новий рівень;

- перетворення в інноваційному розвитку підприємства (Рис. 1.2).



Рисунок 1.2 - Основні ознаки перетворень в інноваційному розвитку підприємства.

Досягнення стратегічних цілей підприємства можливе на основі постійного впровадження нововведень у виробництво, тобто ефективністю інновацій, що можуть бути у вигляді принципово нових технічних рішень, технологій, впровадження ноу-хау тощо. Практичне втілення цих заходів вимагає розробки організаційно-економічного механізму організації нововведень, основними складовими якого можуть бути: реконструкція і технічне переозброєння виробництва, постійне цілеспрямоване оновлення продукції, створення інжинірингу, який в змозі сприяти виготовленню наукомісткої високотехнологічної продукції нового покоління, нарощування технічного та наукового потенціалів, використання сучасних інформаційних технологій та підвищення рівня комп'ютеризації виробничих процесів, підвищення рівня професіоналізму персоналу.

Важливе значення для підвищення ефективності функціонування підприємства, його інтелектуально-наукового потенціалу має цілеспрямована підготовка та підвищення кваліфікації працівників підприємства, підтримка активної інноваційної стратегії.

Існує декілька організаційно-правових форм інноваційного підприємництва:

1.Венчурні фірми - спеціалізуються на дослідженнях, розробці та виробництві нової продукції. Як правило, їх утворюють учені-дослідники, винахідники, які на етапі зростання та насиченості винахідницької активності передають результати своїх досліджень іншим фірмам.

2.Науково-технологічний парк - самостійна організаційна структура, що створюється у сфері науки з метою формування середовища для освоєння виробництва та реалізації інноваційної продукції на ринку. основні задачі технопарків полягають у: перетворенні відкриттів і винаходів в технології; перетворення технологій в продукцію; формування та ринкове становлення наукомістких підприємств; підтримка підприємств в сфері наукомісткого виробництва.

3.Бізнес-інкубатор - структура, що спеціалізується на створенні сприятливих



Рисунок 1.3 - Організаційно-правові форми інноваційного підприємництва.

умов з метою забезпечення ефективного функціонування малих інноваційних підприємств, які реалізують оригінальні науково-технічні ідеї. Основні функції бізнес-інкубатору полягають у такому: забезпечення підтримки підприємств шляхом надання їм на пільгових умовах обладнання для досвідного виробництва; надання консультаційних послуг; сприяння успішній стратегії комерціалізації ризикової технології (Рис. 1.3).

Технологічні паркі і бізнес-інкубаторі - такі інноваційні структури, де спільно функціонують базові науково-дослідні організації і сучасні виробничі структури. Таке співробітництво створює сприятливі умови для становлення і розвитку компаній, що займаються комерційною реалізацією результатів як власних розробок, так і розробок базових наукових організацій. Саме таким способом забезпечується в сучасних умовах найбільш швидкий перехід від фундаментальних і прикладних досліджень до практичного застосування результатів. Для виробничих компаній науково-дослідна організація є в цьому випадку джерелом нових ідей і розробок, а також висококваліфікованих кадрів, озброєних сучасною науковою методологією і дослідно-експериментальною базою, що найчастіше не знаходять собі гідного застосування в зв'язку з загальним зменшенням наукових досліджень.

Формування мережі інноваційних структур дає державі реальні можливості цілеспрямовано впливати на розвиток базових галузей економіки України, забезпечувати ощадливе використання державних ресурсів, стимулювати ініціативу місцевих органів виконавчої влади по реалізації регіональних науково-технічних і економічних програм. Як показує закордонний досвід, приблизно через 2 - 2,5 роки ефект від роботи технопарку перекриває деяке умовне «недонадходження» у бюджет податкових і митних платежів. Важливим елементом прискореного самофінансування технопарків є те, що їхня діяльність сфокусована на найбільш прибуткової, з комерційної точки зору, сфері - виробництва високотехнологічної продукції, що має високу додаткову вартість за рахунок великої частини інтелектуальної праці.

Саме тому утворення на базі ведучих наукових центрів України системи сучасних високотехнологічних, конкурентноздатних, наукомістких виробництв, тобто створення науково-технологічних парків (чи технопарків, як їх частіше називають), є одним з найбільш перспективних шляхів виходу науки й економіки з того критичного стану, у якому вони зараз знаходяться.

Інноваційна політика має як загальні риси - врахування особливостей інноваційного процесу (циклічність, наявність етапів, імовірнісний характер, високий ступінь ризику тощо), так і національні орієнтири. Останні проявляються в конкретних моделях які використовуються різними країнами. Виділяють американську і японську моделі інноваційної політики.

Американській моделі притаманна повна автономія: орієнтація економічного розвитку здійснюється шляхом виділення такої галузі, в яку держава вкладає кошти, забезпечуючи технологічний пріоритет. Це стосується результатів військових інновацій, що являються важливим джерелом цивільних інновацій.

Японська модель також передбачає створення технологічного пріоритету, але зусилля спрямовуються на конкретні технології, тобто на державному рівні визначаються технологічні переваги, які необхідно досягти, а потім стимулюється їх розвиток з метою переводу на нові технології всього національного господарства.

Якщо в економічному просторі країн ЄС підсиляться інтеграційні процесі, це свідчить про появу нових можливостей (Рис. 1.4).

Рисунок 1.4 - Можливості, що з'являються при посиленні інтеграційних процесів в економічному просторі країн ЄС.

Можливість проведення в економіці України глобальних процесів постіндустріального характеру може забезпечити лише здійснення структурної перебудови на основі пріоритетного розвитку науки, технологій, впровадження інновацій. За даними офіційної статистики, питома вага інноваційно активних підприємств у промисловості у 2000-му році складала 14,8%. Зміна форми власності не сприяла впровадженню інновацій, хоча значення цього показника для підприємств недержавної форми власності складало 17,4%. Поширеним напрямком інноваційної діяльності підприємства слід вважати оновлення продукції. Так, у 2000-му році оновлення продукції здійснювали 1,4 тисяч підприємств (близько 14% від загальної кількості підприємств), які випустили 15,3 тис. нових видів продукції, 12,5 тис. з яких - продукція споживчого характеру. Найбільш високими темпами оновлення продукції здійснюється в легкій промисловості (40%), харчовій (27,5%), а в машинобудуванні та металообробці - лише 17%. У 2001-му році не відбулося кардинальних змін в інноваційній діяльності, кількість інноваційно активних підприємств залишилась на тому ж рівні, нові технологічні процеси впроваджувало кожне четверте підприємство і тільки кожне третє з них є маловідходним, ресурсозберігаючим або безвідходним. Впровадження нових технологічних процесів за останні десять років зменшилося більше ніж у 5 разів, а прогресивних - більш ніж у 4 рази.

Протягом останніх десяти років усі ключові показники інноваційної сфери мали негативну динаміку. Так, кількість розробок для створення нових видів продукції та технологій скоротилася в 4,5 рази, кількість працюючих у науковій сфері промислових підприємств зменшилась у 2,4 рази, кількість використаних винаходів - в 4,6 рази.

Низький рівень інноваційної активності підприємств, безумовно, позначається на галузевій структурі промислового виробництва та оновленні основних фондів. Свідченням цього є більш ніж двократне збільшення питомої ваги сировинних і енергоємних галузей виробництва при двократному скороченні питомої ваги машинобудування та металообробки. Критичним слід вважати ступінь зношення основних виробничих фондів, яка на окремих підприємствах машинобудування та металообробки перевищує 50-60%.

Серйозні перекоси притаманні структурі витрат на виробництво промислової продукції. Так витрати на оплату праці в цілому по промисловості у 2000-му році складали 9%.

За такими показниками інтелектуальної діяльності як кількість заявок на патентування та продаж ліцензій Україна значно поступається розвинутим країнам. Так, у 2000-му році доход від продажу ліцензій становив 100 млрд. дол. США, що в 10 раз перевищує дані 1990 року. За даними Державного департаменту інтелектуальної власності за 2000-й рік в Україні були визнані чинними лише біля 16 тис. патентів на винаходи, зареєстровано біля 6 тис. патентів на винаходи.

Незважаючи на кризові явища, промислові підприємства мають можливості інноваційного розвитку, а саме в освоєнні нової високотехнологічної продукції, впровадження новітніх технологій, які в змозі забезпечити відповідний рівень національної безпеки та належне місце промисловості в міжнародній кооперації.

Новими аспектами вдосконалення інноваційної діяльності в Україні є: стимулювання участі суб'єктів інноваційної діяльності у процесах міжнародного технологічного обміну, формування інноваційної моделі розвитку з урахуванням зміни парадигми техно-економічних систем. Трансферт технологій може дати можливість вибору методів збуту технології шляхом створення закордонних філіалів, участі у спільних підприємствах, продажу ліцензій.

1.2 Сутність проблеми оцінки ефективності інновацій

Інноваційний процес представляє собою перетворення ідей у нову або удосконалену продукцію, що користується стійким довгостроковим попитом на ринку. У зв'язку з тим, що інноваційний процес є динамічним та таким, що змінюється, інноваційна політика підприємства також повинна змінюватись. Щоб мати конкурентні переваги на ринку, підприємство повинне турбуватися про виробництво значної кількості ідей та здійснювати раціональний вибір з них. Важливе значення при цьому набувають інформаційні моделі, що описують:

- варіанти технологічних рішень;

- конкурентне становище на ринку інновацій;

- процес реалізації нововведення з конкретним економічним або соціальним результатом.

Проблема комплексної оцінки ефективності капітальних вкладень постійно знаходилася і знаходиться в центрі уваги вчених-економістів і керівників-практиків різних рівнів і рангів. За останні десятиліття було видано велике число наукових праць, присвячених цій проблемі, розроблено безліч різноманітних варіантів методичних вказівок і рекомендацій в області економічного обґрунтування капітальних вкладень у різні об'єкти інвестування, призначених для різних рівнів застосування -- загальнодержавного, галузевого і територіального.

У загальному випадку проблема оцінки ефективності капітальних вкладень (інвестицій) виникає перед потенційним інвестором, тобто тим суб'єктом, що хазяює, у розпорядженні якого знаходяться капітальні ресурси, інвестування яких може принести їх власнику деяку вигоду. Вигода в досить загальному виді може бути визначена як ступінь досягнення цілей, які стоять перед інвестором, обумовлених його потребами.

Якщо виходити з класичних канонів теорії ринкової економіки, згідно яким діяльність первинних суб'єктів, що хазяюють, (виробників, покупців і кінцевих споживачів продукції і послуг) заснована на волі вибору сфер і напрямків цієї діяльності, а функції держави зводяться до регулювання процесів взаємодії первинних суб'єктів, що хазяюють, то напрошується висновок про необхідність виділення, принаймні, двох видів критеріїв ефективності їхньої діяльності. По-перше, це локальні критерії ефективності діяльності первинних суб'єктів, що хазяюють, що у рамках заданих зовнішніх обмежень прагнуть до одержання найбільших вигод (прибутковості, прибутку) у довгостроковій перспективі. По-друге, це глобальний критерій ефективності діяльності всієї економічної системи, що повинний лежати в основі державної політики, спрямованої на забезпечення динамічного розвитку всього суспільства. Визнання наявності двох груп неоднорідних і в загальному випадку суперечливих критеріїв вимагає розробки і різних методів оцінки ефективності капітальних вкладень, що відповідно до прийнятої класифікації можуть бути названі як макро- і мікроекономічними.[4]

1.2.1 Аналіз методичних матеріалів по визначенню економічної ефективності інновацій

В умовах панування державної форми власності і централізованих методів керування економікою переважав і відповідний централізований, єдиний для всіх підприємств і організацій підхід до оцінки ефективності господарських рішень. Суть його зводилася до принципу, відповідно до якого усе, що вигідно для держави, повинне бути вигідно і для кожного із суб'єктів, що хазяюють. Цей принцип передбачав єдиний для всіх суб'єктів глобальний критерій ефективності капітальних вкладень -- економічний ефект, одержуваний на всіх стадіях і етапах реалізації нововведення, тобто від проведення досліджень і розробок до використання нововведення в споживача. Методична суперечка в основному стосувався лише показників, якими оцінювався цей ефект -- чи це «приведені витрати» на реалізацію нововведення, чи це «інтегральний» чи «річний економічний ефект».

Протягом тривалого часу у вітчизняній практиці для цілей економічного обґрунтування господарських рішень широко використовувався підхід, заснований на критерії мінімуму приведених витрат. Слід зазначити, що в умовах жорстко централізованого керування економікою подібний підхід, що базується на ідеях оптимального народногосподарського планування, зіграв важливу роль у підвищенні наукової обґрунтованості господарських рішень і виходив із глобальних народногосподарських цілей економічного розвитку.

Однак його використання на рівні первинних суб'єктів, що хазяюють, у сучасних умовах зв'язано з визначеними, важко розв'язними проблемами як методичного, так і практичного характеру. Так, розрахунки порівняльної економічної ефективності на основі приведених витрат спрямовані на рішення другої з поставлених задач без відповіді на першу, а саме, яка ефективність кожного з порівнюваних варіантів. Крім того, вони суперечать методами, загальноприйнятими в ринковій економіці. Навіть порівняння і вибір найкращого варіанта, здійснювані на основі такого підходу до оцінки ефективності, носять умовний характер і можуть привести до прийняття невірних рішень. Ціна такої помилки тим більше, ніж масштабніше інноваційний проект.

Штучність і умовність розрахунків ефективності на основі порівняння приведених витрат виникають в основному по наступним причинам:

1. Використання показника «річні приведені витрати» для прийняття господарських рішень обґрунтовано тільки при дотриманні двох умов: по-перше, якщо одноразові витрати (капітальні вкладення) здійснюються в рік, що безпосередньо передує року функціонування об'єкта нової техніки; по-друге, якщо поточні витрати на функціонування цього об'єкта визначені в інтервалі від першого року до Т, рівного нескінченності (нескінченний термін служби), і при цьому залишаються незмінними. Тобто показник річних приведених витрат обґрунтований тільки для ідеальних, практично не реалізованих умов. Тому використання цього показника для кінцевого періоду є умовним прийомом, що спрощує процедури розрахунків при обґрунтуванні вибору одного з варіантів реалізації інноваційного проекту, але при цьому не гарантує правильності такого вибору.

Дотримання зазначених вище умов приводить до того, що в розрахунках не до кінця враховується економічна динаміка, а точніше, може бути врахована лише динаміка передвиробничих витрат (шляхом приведення розподілених у часі капітальних вкладень до одного року). Поточні витрати здійснення проекту приймаються як постійні величини, що не залежать від часу. Це -- велика умовність, тому що не враховується динаміка виробництва й експлуатаційних параметрів використовуваної техніки, можлива динаміка цін і платежів, а також нерівноцінність економічних оцінок різночасних витрат і результатів.

У дійсності витрати, як правило, не залишаються постійними (особливо, якщо розглядаються науково-технічні проекти з тривалим періодом реалізації). На зміну витрат впливають такі фактори, як зміна умов реалізації проекту, термінів, режимів і умов експлуатації техніки та інше. Не менш істотний вплив на динаміку витрат роблять зміна обсягів виробництва (які тим більше ймовірні, чим масштабніше період їхньої реалізації), динаміка цін (на сировину, комплектацію, матеріали і т.п.). Ціни, особливо в умовах ринку, піддані серйозним змінам у часі під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів кон'юнктури. Не потрібно особливих доказів того, що ціни в сучасних умовах не можуть залишатися незмінними.

Прийняття ж умови незмінності витрат у часі власне кажучи означає спробу оцінки ефективності реалізації інноваційних проектів, виходячи з умови стабільності цін. Це може привести до серйозних прорахунків. Такий підхід застосуємо винятково для умов незмінності, однак не підходить для умов постійної зміни (зниження, збільшення) як вартісних, так і натуральних показників, а тим більше при їхньому коливанні в часі, що має місце в даний час і буде продовжуватися в майбутньому.

Звідси випливає однозначний висновок про неприйнятність застосування показника приведених витрат для економічної оцінки і вибору інноваційного проекту.

2. Використання в якості вихідного методичного принципу порівняльної ефективності («мінімум приведених витрат») припускає обов'язкове дотримання умови тотожності результатів по розглянутих інвестиційних проектах. Тобто безпосереднє порівняння проектів з різними результатами, а тим більше реалізованим у різних галузях, практично неможливо.

При оцінці економічного ефекту цим методом передбачається обов'язкове приведення порівнюваних варіантів у порівнянний вид, тобто введення «проміжних», умовних варіантів, тотожних за кінцевими результатами і, що виходять з порівнюваних варіантів шляхом перерахування витрат. Тому що порівнюються вже не реальні, а приведені, умовно-розрахункові варіанти (поза залежністю від способів здійснення такого приведення), це може привести до серйозних перекручувань у розрахунках і в результаті до ухвалення помилкового рішення.

3. Використання традиційних методів, заснованих на зіставленні приведених витрат, не погодиться з використовуваними в сучасних умовах методами оцінки результатів господарської діяльності. У цих умовах порівняльна ефективність як вихідний методичний принцип добору інноваційних проектів суперечить абсолютній ефективності господарських заходів. Таким чином, в сучасних умовах використання методів порівняльної ефективності з властивими ним умовністю, відривом від системи ціноутворення, визначення прибутку і т.п. стає принципово непридатним.

Отже, можна констатувати, що економічна оцінка і вибір для наступного фінансування інноваційного проекту, здійснювані шляхом розрахунків порівняльної ефективності, засновані винятково на порівнянні штучних, умовно-розрахункових величин, приведених до порівнянного виду, і багато в чому визначаються умовами порівняння. Здійснюваний у такий спосіб вибір і сам багато в чому є умовним. У сучасних умовах підвищуються вимоги до економічних вимірів, економічного обґрунтування прийняття рішень і різко зростає ціна невірних рішень. У зв'язку з цим повинна бути виключена можливість використання умовних оцінок ефективності інноваційних проектів.

Порівняння інноваційних проектів з метою ухвалення рішення про порядок їхнього фінансування можливо тільки після економічної оцінки кожного з них окремо. Критерієм такої оцінки повинна служити перспективна вигідність того чи іншого варіанта, іншими словами, економічний ефект, обумовлений як різниця між результатами (продукція, роботи, послуги у вартісному вираженні) і сукупними витратами на їхнє досягнення. При такому підході оцінюється економічна ефективність кожного інноваційного проекту поза залежністю від інших. Вибір же кращого з них здійснюється шляхом порівняння величин абсолютного економічного ефекту, розрахованих по кожному з проектів. Тобто елемент порівняння присутнє не в самому критерії, а тільки на стадії вибору.

Важливим етапом у розвитку методики оцінки економічної ефективності інвестиційних рішень з'явилося видання Методичних рекомендацій [5]. Як узагальнюючий показник у даних рекомендаціях використовувалася величина економічного ефекту, обумовлена як різниця вартісних оцінок сукупних результатів (продукція, роботи, послуги у вартісному вираженні, отримані в результаті реалізації проекту) і повних витрат на їхнє досягнення. Причому показник порівняльної економічної ефективності при тотожності результатів у даних Методичних рекомендаціях розглядається як частка випадку при порівнянні варіантів реалізації проекту чи заходу.

Економічний ефект у даному випадку визначається в такий спосіб

(1.1)

де -- економічний ефект варіанта заходу (проекту) за розрахунковий період; -- вартісна оцінка результатів реалізації даного варіанта за розрахунковий період; -- вартісна оцінка витрат на реалізацію варіанта за розрахунковий період.

визначається як

(1.2)

де -- вартісна оцінка основних результатів реалізації варіанта в році t; -- вартісна оцінка супутніх результатів реалізації варіанта в році t; -- початковий рік розрахункового періоду; t -- кінцевий рік розрахункового періоду; t -- коефіцієнт приведення до розрахункового року.

Вартісна оцінка витрат на реалізацію варіанта за розрахунковий період включає витрати, вироблені на всіх етапах реалізації проекту, включаючи як виробництво, так і використання продукції

(1.3)

де -- вартісна оцінка витрат при виробництві продукції за розрахунковий період; -- вартісна оцінка витрат при використанні продукції (без обліку витрат на придбання самої продукції) за розрахунковий період.

Витрати при виробництві (використанні) продукції розраховуються одноманітно

(1.4)

де -- поточні витрати при виробництві (використанні) продукції в році t (без обліку амортизації на реновацію); -- одноразові витрати при виробництві (використанні) продукції в році t; -- залишкова вартість (ліквідаційне сальдо) основних фондів, що вибувають у році t.

1.2.2 Оцінка ефективності інновацій при ринковій економіці

На передінвестиційній стадії розробки інноваційного проекту практично завершеними є НДДКР нововведень, цілком знімається невизначеність щодо технічних параметрів проекту (Рис. 1.5). У цих умовах найбільш значимими для оцінки ефективності проекту при рішенні питання про його подальшу реалізацію є економічні (комерційні) показники.

Рисунок 1.5 - Характеристика інноваційного проекту на передінвестиційній стадії розробки.

У цьому випадку на передінвестиційній стадії інноваційні проекти можуть оцінюватися за допомогою показників, що характеризують ефективність інвестицій.

Оцінка ефективності проекту виробляється на наступних етапах:

1. При оцінці проекту в цілому, де оцінюється економічна ефективність інвестованих у проект засобів у зв'язку із джерелом їхнього виникнення (власні чи позикові, внутрішні чи зовнішні);

2. При оцінці ефективності використання власного капіталу для фінансування проекту.

Очевидно, що проект, ефективний у цілому, але фінансований за рахунок «дорогих» кредитів, не може бути привабливим для ініціатора чи потенційного інвестора. Саме цим порозумівається наявність двох точок оцінки ефективності проекту на передінвестиційній стадії.

Розглянемо тепер більш докладно показники оцінки ефективності проекту, що можуть використовуватися для прийняття рішень про доцільність його подальшої реалізації. Ефективність проекту характеризується системою показників, що відбивають співвідношення витрат і результатів.

Комерційна ефективність (фінансове обґрунтування) проекту визначається співвідношенням фінансових витрат і результатів, що забезпечують необхідну норму прибутковості. Комерційна ефективність може розраховуватися як для проекту в цілому, так і для окремих учасників з урахуванням їх внесків за правилами. При цьому як ефект на t-м кроці (Эt) виступає потік реальних грошей.

У рамках кожного виду діяльності відбувається приплив і відтік коштів. Позначимо різницю між ними через

(1.5)

де i = 1, 2, 3; - приплив коштів; - відтік коштів.

Потоком реальних грошей Ф(t) називається різниця між припливом і відтоком коштів від інвестиційної і операційної діяльності в кожнім періоді здійснення проекту (на кожнім кроці розрахунку):

(1.6)

Показники бюджетної ефективності відбивають вплив результатів здійснення проекту на доходи і витрати відповідного (державного, регіонального чи місцевого) бюджету. Основним показником бюджетної ефективності, використовуваним для обґрунтування передбачених у проекті мір державної і регіональної фінансової підтримки, є бюджетний ефект.

Бюджетний ефект (Bt) для t-гo кроку здійснення проекту визначається:

Bt = Dt - Pt (1.7)

де Dt - доходи відповідного бюджету; Pt - витрати в зв'язку зі здійсненням даного проекту.

Показники народногосподарської економічної ефективності відбивають ефективність проекту з погляду інтересів народного господарства в цілому, а також для регіонів, що беруть участь у здійсненні проекту, галузей, організацій.

При оцінці ефективності інноваційного проекту порівняння різночасних показників здійснюється шляхом приведення (дисконтування) їх до цінності в початковому періоді. Для приведення різночасних витрат, результатів і ефектів використовується норма дисконту (r), рівна прийнятної для інвестора нормі доходу на капітал. Технічно приведення до базисного моменту часу витрат, результатів і ефектів, що мають місце на t-м кроці розрахунку реалізації проекту, зручно робити шляхом їхнього множення на коефіцієнт дисконтування, обумовлений для постійної норми дисконту r як

(1.8)

де t -- номер кроку розрахунку (t = 0, 1, 2,..., Т); Т - обрій розрахунку, рівний часу реалізації проекту; r - норма дисконту.

Також передбачається розрахунок таких важливих оціночних показників проекту, як дисконтована величина чистих доходів, внутрішня норма прибутковості, рентабельність інвестицій, період окупності зроблених вкладень, що дозволяє оцінити потенційну привабливість проекту для інвестора.

Чистий дисконтований дохід визначається як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового кроку чи як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами.

Строк окупності -- мінімальний часовий інтервал, за межами якого інтегральний ефект стає і надалі залишається ненегативним. Іншими словами, це період, починаючи з якого первісні вкладення і інші витрати, зв'язані з інвестиційним проектом, покриваються сумарними результатами його здійснення.

Але жоден з перерахованих критеріїв сам по собі не є достатнім для прийняття проекту. Рішення про інвестування засобів у проект повинне прийматися з урахуванням значень усіх перерахованих критеріїв і інтересів всіх учасників інноваційного проекту. Важливу роль у цьому рішенні повинні грати структура і розподіл у часі капіталу, приваблюваного для здійснення проекту, а також інші фактори, деякі з який піддаються тільки змістовному, а не формальному обліку.

Оцінка фінансової заможності проекту передбачає розробку оптимальної схеми фінансування проекту, виходячи з потреби в грошових ресурсах і можливих джерелах її покриття (власних чи позикових засобів). Для цього оцінюються ефективність залучення засобів засновників, емісії цінних паперів, складається оптимальний графік погашення кредиту, розраховується максимально можлива ставка кредиту, що може бути погашена протягом заданого періоду експлуатації проекту, проводиться аналіз показників ліквідності, рентабельності й оборотності активів. Розробляються необхідні форми фінансової звітності, звіт про рух коштів, звіт про прибутки, баланс проекту. У розрахунках відбиваються зобов'язання перед кредиторами, акціонерами і державою, враховується податкове і макроекономічне оточення.

Аналізується ризик проекту. Такий аналіз дозволяє оцінити чутливість економічних показників проекту до змін зовнішнього середовища під впливом факторів інфляції, невизначеності, ризику, характерних для української економіки, приводяться практичні рекомендації з ослабленню їхнього впливу. Визначаються границі зміни економічних умов, у межах яких проект залишається ефективним, виробляється параметричний сценарій, ймовірний аналіз його розвитку. Особі, що приймає рішення, пропонується повна і обґрунтована картина можливих результатів реалізації проекту, що дозволяє це рішення прийняти впевнено.[4]

1.3 Види ефекту

Ефект інноваційної діяльності є багатоаспектним. Неправомірні спроби ряду авторів підсумовувати окремі складові цього ефекту -- науково-технічний, економічний і соціальний чи встановлювати які-небудь співвідношення між ними. Ці ефекти різноякісні, але взаємозалежні. Вони можуть характеризувати результат інноваційного проекту роздільно чи спільно, але завжди тільки за властивими їм критеріями і показникам.

Розмір ефекту від реалізації нововведень безпосередньо визначається їхньою очікуваною ефективністю, що виявляється:

- у продуктовому змісті (поліпшення якості і ріст товарних асортиментів);

- у технологічному змісті (ріст продуктивності праці і поліпшення його умов);

- у функціональному змісті (ріст ефективності керування);

- у соціальному змісті (поліпшення якості життя).

Отже, економічна цінність (вартість) нововведень для їхнього покупця безпосередньо визначається їх очікуваної (прогнозованої) корисністю, що дозволяє йому переборювати проблему обмеженості того чи іншого виду притягнутих ресурсів. Вартість нововведень для їхнього продавця безпосередньо визначається очікуваною вигідністю їхнього продажу. Поняття вартості і корисності нововведень в економічному змісті ідентифікуються у взаємозалежному аналізі якості і кількості:

- вироблених речей (продуктів);

- виконуваної праці (робіт і функцій);

- зміни витрат виробництва і реалізації;

- зміни обсягу продажів, частки на ринку, прибутку й інших показників конкурентности в рамках існуючого попиту.

Ефективність нововведень безпосередньо визначається їхньою конкретною здатністю зберігати відповідне кількість праці, часу, ресурсів і грошей у розрахунку на одиницю всіх необхідних і передбачуваних корисних ефектів створюваних продуктів, технічних систем, структур.

Саме поняття «ефективність науки» поширюється на комплекс проблем оцінки наукової діяльності в різних її аспектах: економічну ефективність, науково-технічний рівень, соціальну ефективність і т.д. Порівняно недавно стали з'являтися дослідження, у яких ефекти НДДКР базуються на концептуальному підході, відповідно до якого виділяють три їхні види: соціально-політичний, науково-технічний і економічний. Ці види ефектів знаходяться у визначеній єдності, взаємно впливають один на одного.[4]

1.3.1 Кількісна оцінка науково-технічної ефективності

Оцінити ефект наукової діяльності дуже складно, тому що в цій області існує ряд різноякісних ефектів. Щоб виявити їхню сутність, а також їхній взаємозв'язок, варто проаналізувати кожний з них. Інтенсивний розвиток наукової праці багато в чому визначається тим, наскільки вчасно відповідно до вимог НТР визначаються напрямки досліджень і розробок, а також тим, який приріст наукової інформації досягається в результаті проведення ФД і ПД.

Відомо, що ефект, отриманий унаслідок створення наукової продукції в процесі наукової праці, представляє приріст інформації. Цей ефект може бути тільки науковим, якщо мало місце збільшення лише наукової інформації. Він стає науково-технічним ефектом, якщо є результатом роботи і виражається в приросту науково-технічної інформації. Нарешті, розвиток виробництва на базі науково-технічної інформації породжує приріст технічної інформації, що представляє технічний ефект. Науковий і науково-технічний ефекти різні в умовах приросту інформації, отриманої від використання накопичених раніше знань або в процесі їхнього одержання.

В усіх видах наукової і науково-технічної інформації науковий і науково-технічний ефекти фактично виступають як потенційний накопичений ефект. Можливість використання приросту інформації, що міститься в публікаціях, рівнозначна ефекту від майбутнього використання споживчої вартості. Подібний же ефект виражається в застосуванні наукових і науково-технічних результатів, що виникають при приросту інформації від використання динамічної частини науки - наукової праці.

Це дає підставу використовувати для оцінки результативності наукових досліджень библиометрическіе показники: число публікацій, посилань, кількість одержуваних патентів, що порозумівається простотою збору даних, можливістю їхнього використання для порівняння окремих наукових колективів, визначення наукової політики. Очевидно, що ці показники не можуть вичерпним образом відбити ні результати НДР, ні якісний рівень і новизну статей. Багато наукових публікацій можуть носити міждисциплінарний характер, що утрудняє підрахунок відповідних показників. Крім того, використання як оцінку ефективності НДР библиометрическіх показників, як показує практика, веде до штучного росту числа публікацій.