Економічна глобалізація

Протягом 2001-2003 років світове господарство розвивалося тем-пами, що не відповідали його можливостям. Зростання зупинилося наприкінці 2002 р. -- на початку 2003 р. під впливом війни в Іраку, ус-кладнення європейсько-американських відносин і спалахом атипової пневмонії. Але фахівці Світового банку з вивчення загаль-носвітових тенденцій прогнозують сприятливі перспективи на наступні роки, пов'язані з позитивними зрушеннями в економіці США та швид-кими темпами економічного зростання Китаю.[ 1 ст. 21]

Суттєве зростання макроекономічних показників у країнах, що роз-виваються, не могло відбутися без інтернаціоналізації досягнень НТП в умовах глобалізації. Розвинуті держави зацікавлені у розвитку торгівлі З відсталими країнами, бо потребують ресурсів цих країн. Але, як свідчить практика, поступово в обмін на природні ресурси менш роз-винуті країни починають імпортувати обладнання для переробки цих ресурсів. З плином часу цивілізовані країни переносять окремі вироб-ництва в зазначений регіон, відбувається вивіз капіталу.

Таким чином здійснюється поступове підтягування країн, що роз-виваються, до рівня розвинутих. Більш того, відкриті Й вільні ринки як наслідки глобальних процесів є джерелом добробуту. Вони будуть спри-яти перерозподілу світових доходів на користь найбіднішого населен-ня країн, що розвиваються.

Здійснюється перехід до нового типу економічного зростання, який ґрунтується на принципово нових формах поєднання науки з виробництвом, створенні нових елементів продуктивних сил (ЕОМ, мікроелектроніка, лазерна техніка), на якісно новому рівні використання нового фактора виробництва.

Сучасний тип економічного зростання супроводжується перебудовою народногосподарських комплексів: відбувається перехід від структури, в якій домінувало промислове виробництво, до структури, де визначальним є інформаційний сектор суспільного виробництва. Нещодавно економічна наука вирізняла три сектори суспільного виробництва видобувну промисловість та сільське господарство, обробну промисловість, сферу послуг (включаючи транспорт).

Зараз успішно розвивається четвертий -- інформаційний сектор. До нього відносять освіту, науку, конструкторські розробки, створення про-мислових роботів, гнучких автоматизованих систем, передачу та оброб-ку інформації. Ключове місце в інформаційному секторі посідає електронно-обчислювальна техніка.

Важливий чинник сучасного економічного зростання -- рівень підготовки кадрів. Ще у 80-ті роки у всьому світі почала втілюватися у життя концепція безперервної освіти. Дослідження показали, що існує прямий зв'язок між витратами на освіту Й продуктивністю праці: чим вищі темпи зростання витрат на освіту, тим вищі темпи зростання про-дуктивності праці. Зараз у цивілізованому світі темпи росту витрат на підготовку кадрів збільшуються у 1,5--2 рази швидше, ніж темпи зрос-тання національного доходу країн. За рівнем витрат на освіту та показ-ником продуктивності праці провідне місце посідають США. В інших країнах світу спостерігається пряма залежність рівня продуктивності праці від величини витрат на освіту.

Японія першою серед промислово розвинених країн зрозуміла стра-тегічне значення освіти. Ще у 60-ті роки, відстаючи від інших країн із роз-витку власної наукової бази, країна стала направляти в освіту втричі більше коштів, ніж на науку. Таке співвідношення залишається і зараз, незважа-ючи на інтенсивний розвиток власних науково-дослідних розробок.

У президентському бюджетному посланні Конгресу США від 28 лютого 2001 р. першим пріоритетом бюджету -- 2002 названа підтрим-ка шкільної освіти. Потреби сучасної економіки примусили амери-канську державу переглянути свою політику невтручання у систему освіти, особливо шкільної.[ 1 ст. 23-27 ]

Очевидно, гармонійно поєднати зовнішньоекономічну стратегію і тактику в умовах глобалізації наша країна може, обмеживши співробітництво в ЄЕП лише першим етапом інтеграції -- створенням зони вільної торгівлі. Глибока ж інтеграція з утворенням спільної валюти майже повною втратою впливу на національну економіку означатиме відсунення перспективи євроінтеграції на невизначений термін. Поглиблення інтеграції доцільне при узгодженому з ЄС включенні ЄЕП у процес формування спільного економічного простору.[ 1 ст. 34]

Процес глобалізації, складний і суперечливий, не можна оцінювати однозначно. Україна поступово втягується в нього, і з часом вплив глобалізації ставатиме дедалі відчутнішим. Могутні держави часто прагнуть диктувати країнам власний сценарій їхнього розвитку, який не враховує національних інтересів, посилює залежність слаб-ких національних економік від всесильних міжнародних (насамперед, фінансових) організацій. Протистояти глобалізації нелегко, до того ж її посилює розвиток інфор-маційної сфери. Залишатися осторонь процесу інформатизації теж не можна - це веління часу, зумовлене науково-технічним прогресом. Інформація у ХХІ ст. стає го-ловним ресурсом, який відсуває на другий план ті, що панували впродовж минулих століть, - сировину й енергію.

Технологічний розрив між Україною і промислово розвинутими країнами, які будь-що намагаються посилити свій вплив на світовому ринку, невпинно збільшується. Національна економіка Істотно ослаблена погіршенням зовнішніх і внутрішніх чин-ників зростання. Тож постає нагальна проблема активного використання інновацій як засобу розвитку й адаптації до процесу глобалізації. Українським підприємствам тре-ба розробляти і втілювати передові, не гірші від зарубіжних, технології управління, щоб забезпечити свою конкурентоспроможність, з урахуванням особливостей сучас-них господарських процесів.

Активізація інноваційного процесу неможлива без заохочення та ефективного використання новаторської розумової праці, що створює нові знання І новітні техно-логії. Механічне застосування чужих, запозичених "ноу-хау" сьогодні є не настільки цінним, як раніше. ЗІ сфери ощадливішого використання часу та обмежених матері-альних ресурсів, що знижує собівартість І ціну продукції, світова конкуренція пере-містилась у сферу технологічного прогресу, техніко-технологічного вдосконалення. На жаль, у цьому аспекті Україна з плином часу дедалі більше залежить від інтелек-туальної, наукомісткої продукції Інших країн. Досить часто матеріали, обладнання, машини, технічний досвід І "ноу-хау" вітчизняні підприємства купують за кордоном, І буває, що через брак коштів купується далеко не найкраще. Проте, хоча в такій за-лежності І прихована певна небезпека, рішення відмовитися від залучення зарубіж-них технологічних знань було би теж помилковим.

Уроком для України має стати практика країн, що розвиваються. їхні економічні дії були приречені на поразку передовсім тому, що через гострий брак людського капіталу, відсутність господарської інфраструктури та економічних рішень, необхід-них для реалізації наявних можливостей, проводилася політика наздоганяючого роз-витку, вживалися заходи до разового імпорту машин та обладнання. Такі спорадичні ін'єкції виявилися марними: адже без пошуку власної ніші в загальноцивілізаційному процесі, без створення умов для самостійного технічного розвитку, без удосконален-ня та модернізації всього технічного парку не можна створити конкурентоспроможне виробництво. Імпорт техніки вчорашнього дня викликає постійну потребу в нових за-купівлях і невпинних витратах валютних ресурсів, що здобуваються за рахунок де-шевизни робочої сили і низького рівня життя людей. За відсутності системної діяль-ності з удосконалення та розвитку техніки й технології такий машинний імпорт врешті-решт може призвести до провалу національної економіки. Ринковий механізм треба використовувати на повну потужність не для наздоганяючого розвитку, а для здійснен-ня радикальних структурних перетворень, спроможних поставити країну поруч з дер-жавами постіндустріального рівня. Досягти такого рівня неможливо без посилення мотиваційних стимулів до праці, інноваційної діяльності, підвищення уваги до люд-ського фактора.[зянько ст. 86-87]

І сьогодні в Україні не завжди людина, працюючи повний робочий день, отримує заробітну плату на рівні встановленого державою прожиткового мінімуму чи трохи вищому від нього. Щоправда, певне наближення мінімальної зарплати до прожитко-вого мінімуму у 2005 р. все ж таки відбулося. Так, якщо у 2004 р. мінімальна зарплата була 237 грн. або 65,5% від прожиткового мінімуму, який на той час дорівнював 362 грн., то впродовж 2005 р. розмір мінімальної зарплати підвищувався 4 рази і з 1 вересня становить 332 грн. на місяць. Прожитковий мінімум на 1 особу в розра-хунку на місяць цього року підвищено до 423 грн., відповідно, розрив між ним і мінімальною зарплатою у 2005 р. вдалося скоротити на 10%. Нині мінімальна зар-плата становить 78,5% від прожиткового мінімуму, проте розрив між ними у 21,5% ще має бути подоланим.

Для розвитку інноваційної діяльності треба невідкладно реформувати існуючу в Україні систему оплати праці, підвищивши вартість робочої сили. Якщо фізична й інтелектуальна праця оплачуватиметься належним чином, то перед підприємцями постане проблема її економії. Це може дещо підвищити рівень безробіття і посилити конкуренцію на вітчизняному ринку праці, але змусить економити енергоресурси та інші фактори виробництва, підвищувати продуктивність праці. Розробка та впрова-дження новітньої техніки і прогресивних технологій стануть основним способом ве-дення конкурентної боротьби, завоювання нових ринків збуту. Отже, збільшиться попит на розумову працю інженерів, здатних ефективно працювати в умовах економічних змін, на авансцену вийдуть підприємці-новатори, щоб не лише впроваджувати тра-диційну, імітаційну чи залежну інноваційну стратегію, а й розробляти стратегію на-ступальну, що вимагає високої кваліфікації, вправного менеджменту, раціональної організації роботи.

Щоб інтегрувати вітчизняну економіку у світогосподарський процес, треба підви-щувати ефективність і конкурентоспроможність великих підприємств, зокрема, роз-вивати таку форму інноваційного підприємництва, як концерни. У концернах можуть об'єднуватися підприємства промисловості, транспорту, торгівлі, банківської сфери

для спільного здійснення наукомістких інноваційних проектів, що дасть змогу їхнім учасникам вирівнювати певні галузеві сезонні коливання і ризики, переводити капі-тал у перспективніші галузі економіки.

Процес глобалізації зумовлює розвиток інноваційного підприємництва, яке, у свою чергу, полегшує інтеграцію країни в систему світового господарства та пристосуван-ня до нинішніх обставин. Тому невідкладними стратегічними завданнями національ-ної економічної політики мають бути піднесення конкурентоспроможності промисло-вості, забезпечення впровадження інновацій, модернізація виробництва.[ 2 ст. 88-89]

Соціально-економічні наслідки економічної глобалізації

Традиційно економічна інтеграція передбачає економічну відкритість дер-жав та їх співробітництво. Такий ефект досягається завдяки відкритості націо-нальних ринків та лібералізації міжнародної економічної діяльності, що супро-воджується обмеженням політики протекціонізму та впровадженням вільної світо-вої торгівлі. Поступово можуть формуватися великі міждержавні об'єднання, ство-рюючи сприятливі умови для розвитку економічних зв'язків між країнами-учасницями. Прикладом такої глибокої інтеграції є Європейське Співтовариство.

Технологічна інновація стала потужним двигуном глобалізації. Розвиток та впровадження нових технологій привели до стимулювання виробничої діяльності, підвищення продуктивності праці та посилення конкуренції.

Глобалізація поширювалася по всьому світу, несучи з собою процес цивілі-зації. Цей процес створив умови для розширення та поглиблення діяльності органі-зацій, які змінили орієнтацію своїх виробничих потужностей з внутрішніх ринків на світові. На даний час багатонаціональним корпораціям належить близько тре-тини світової торгівлі. ТНК постійно зростають, розширюються і формують по-тужний міжнародний господарський комплекс, глобально охоплюючи всі країни світу, ведучи конкурентну боротьбу за ринки збуту та світові фінансові ресурси. Сьогодні економічна потужність ТНК з легкістю може конкурувати з деякими окре-мими державам. На відміну від розвинутих країн, транснаціональні компанії мають жорстку ієрархічну структуру управління, вони можуть легко розпоряджатись ве-личезними ресурсами і в короткі проміжки часу для вирішення локальних завдань бути більш ефективними, ніж держави. Звісно, виникає занепокоєння відносно безпеки та моральності таких завдань. Крім того, зростання експансії ТНК може негативно позначитись на розвитку національних економік через створення умов, в яких національні виробники не в змозі конкурувати з потужними компаніями і змушені поступатись своїми інтересами для утримання на ринку. Багатонаціональні корпорації є величезним джерелом інвестиційного капіталу, але негативним мо-ментом їх діяльності може виступати неузгодженість політики компаній з націо-нальними інтересами держави.

Глобалізація як світове економічне явище стала однією з найвпливовіших сил, яка призвела до загострення міжнародної конкуренції, що сприяє поглиблен-ню спеціалізації та міжнародного поділу праці. Унаслідок цього відбувається зро-стання продуктивності праці та скорочення витрат. Таким чином, держави орієн-тують свою діяльність на глобальний світовий ринок, що передбачає досягнення вищої ефективності, більш повного та якісного задоволення внутрішнього та зов-нішнього попиту. Участь національної економіки в міжнародній конкуренції за-безпечує гнучкість у використанні ресурсів, упровадження передової технології, що призводить до загального підвищення обсягу виробництва.

Ще однією перевагою глобалізації є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат та зниження цін, а отже - до економічного зростання.

Досить вагомим аспектом впливу глобалізації на національні економіки є надзвичайно високі темпи зростання прямих іноземних інвестицій, які випере-джають динаміку світової торгівлі. Прискорення економічного зростання розви-нутих країн спрямовує потоки капіталу в країни, що розвиваються і особливо по-требують фінансових ресурсів. При цьому важливим фактором залучення інозем-них інвестицій виступає обґрунтована державна макроекономічна політика, яка захищає права власності та створює сприятливі умови для підприємницької діяль-ності. Інвестори також враховують внутрішні фактори, до яких належать рівень забезпеченості робочою силою та її кваліфікація, вартість робочої сили, обсяг ринку, ступінь інвестиційних ризиків тощо.[ 7 ст. 133-134]

Найхарактернішою рисою глобалізації є об'єднання процесу виробництва, а також об'єднання ринків, які в результаті стають міжнаціональними. Тобто у світі послідовно продовжується об'єктивна тенденція концентрації виробництва в руках обмеженого кола впливових суб'єктів. Таке об'єднання відбувається в двох напрямах. З одного боку, внутрішній розвиток фірм призводить до їх розростання за межі окремих країн, а з другого, фірми-конкуренти починають зливатися або домовлятися між собою.

Злиття фірм, створення об'єднань всесвітнього масштабу є наслідком цілком природного бажання постійно підвищувати свої доходи, якомога більше уникати негативного тиску конкуренції на рівень можливого прибутку. Усі наступні кон-центрації і так уже достатньо великих фірм призводять до їх збільшення, що відпо-відно зменшує кількість основних суб'єктів господарювання в кожній галузі еконо-міки. Тобто глобалізація сприяє монополізації ринків.

Монополізація відбувається не лише шляхом об'єднання фірм. Більш серйоз-ним її наслідком є так звана картелізація світової економіки, змови все більш потужних підприємців, які дозволяють їм уникати конкуренції. Чим менша кількість підприємницьких структур працює на ринку, тим простіше їм узгоджу-вати свої дії. Велетенські фірми досягають домовленості між собою з метою вста-новлення контролю над світовими ринками, зловживання ринковою владою, по-дальшої концентрації для створення глобальних світових монополій. На світово-му рівні формуються також олігопольні структури. Фахівці відзначають їх появу в електронній, хімічній промисловості, автомобілебудуванні.

На підставі вищенаведеного можна було б зробити висновок, що глобаліза-ція через концентрацію виробництва, через благодатні умови для створення кар-телів - поступово усуває конкуренцію. Водночас є безліч прикладів, коли вона сприяє створенню конкуренції на раніше монополізованих ринках. Досить яскра-во цю тезу підтверджує приклад розвитку світового ринку телекомунікації. Ще зовсім недавно на більшості національних ринків телекомунікації! домінували державні монопольні структури. У США це " АТ&Т", у Великій Британії - "British Telekom", у Німеччині - "Deutsche Telekom", в Японії - "NТТ", а у Бразилії -"Telebras". В Україні такою компанією є "Укртелеком". Ці компанії-гіганти були, як правило, державними, але, навіть, коли їх форма власності була змішаною, або приватною, їм все одно доводилось працювати в умовах жорсткого державного регулювання. Міжнародної конкуренції між телекомунікаційними компаніями практично не існувало. Ринки були значною мірою ізольовані один від одного нездо-ланними бар'єрами. Зазвичай законодавство окремих країн забороняло діяльність іноземних компаній на національному ринку телекомунікація та їх безпосередню конкуренцію з місцевими операторами. У результаті більшість телекомунікацій-них компаній стягували зі своїх клієнтів підвищену плату за телефонні розмови з віддаленими населеними пунктами всередині країни та за міжнародний телефон-ний зв'язок.[ 5 ст. 405-406]

Отже, глобальні процеси призвели до прискорення динаміки економічних процесів у світі, що супроводжувалось виникненням нових глобальних ринків, розвитком інформаційних технологій, укладанням угод щодо еконо-мічного співробітництва, розширенням діяльності ТНК.

Такий прорив в економічному житті має багатоаспектний характер та неодно-значний вплив на національні економші країн світу. На сьогодні питання глобалі-зації є особливо актуальним не тільки через ті блага, які вона надає, але я через потенційні конфлікти, які можуть виникнути у світі.

Процес глобалізації створює умови для виграшу, але головною проблемою є те, що ефективно використати дані можливості мажуть далеко не всі країни, втягнені в цей процес. Дійсно, найбільшу вигоду від фінансової інтеграції та глобалізації отримують заможні індивіди або країни з високим рівнем доходів та розвинутими фінансовими системами. Таким чином, основним негативним на-слідком глобалізації є диспропорції у світовій економіці, тобто поглиблення нерівномірності розвитку країн світу. Слабка економічна політика ряду країв, що розвиваються, не дає змоги їм активно брати участь у світо господарській діяль-ності, що позбавляє ці країни можливості скористатись перевагами інтеграції у світове господарство. Протекціонізм та замкнутість національних економік не тільки не здатні вирішити проблему, але я призводять до В загострення.

Вирішити проблему нерівномірного впливу результатів глобалізації на на-ціональні економіки можливо шляхом розподілу переваг від неї всередині країв та між ними. Ці питання повинен вирішувати міжнародний інститут на базі глобаль-ного співробітництва. Оскільки бідні країни не мають жодного шансу конкуру-вати в глобальному середовищі, вони потребують допомоги на початковому етапі. Тому багаті країни та міжнародні організації повинні дотримуватись своїх зобов'я-зань та зміцнити підтримку країн, що розвиваються.

Інша проблема глобалізації викликана занепокоєнням окремих країн, уряди яких можуть втратити контроль над економічними процесами в країні. Це зумов-люється зростанням потужності сильних держав, багатонаціональних та глобаль-них корпорацій та міжнародних організацій, які справляють вплив на слабкі дер-жави, поступово отримуючи контроль над їх економічним розвитком. У такому

випадку глобалізація сприяє зростанню та зміцненню сильних держав та органі-зацій і ще більше ускладнює економічне становище країн, що перебувають на стадії становлення ринкової економіки.[ 7 ст. 135-136]

Ще одним позитивним наслідком глобалізації є демонополізація спожи-вання, якщо розглядати його у світовому масштабі. Раніше деякі види товарів переважно користувались попитом лише в окремих країнах і, зазвичай, порівняно незначною кількістю споживачів. У міру глобалізації світового виробництва коло споживачів почало швидко розширюватися. Це стосується передусім придбання автомобілів, фотопослуг, мобільних телефонів, відеомагнітофонів тощо. Зокрема, в Україні ці товари ще 30-40 рр. тому були доступні лише невеликому колу спожи-вачів, а сьогодні вони користуються попитом широких версти населення. Наприк-лад, мобільні телефони тепер мають навіть школярі. Причому все це, як правило, товари імпортного виробництва.

Населення має змогу переключити попит на все більше коло товарів, які далеко не завжди є взаємозамінними. Просто відбувається диверсифікація попиту, його подрібнення між різними можливими шляхами задоволення тих чи Інших потреб споживання. Наприклад, ще 20-40 рр. тому літню відпустку більшість на-селення України проводила в сільській місцевості, просто виїхавши з міста на природу. З появою розгалуженої туристичної мережі, розвитком транспортної системи - значна частина населення стала відпочивати на курортах інших країн, виїжджати на екскурсії у віддалені історичні місця тощо. Тобто конкуренція на ринку надання послуг відпочинку населення значно загострилась. Хоча туристичні фірми ста-ють більш потужними і, на перший погляд, здається, що вони могли б просто змо-витись між собою. Але це не завжди може допомогти. Все гостріше відчувається потреба воювати не з конкурентом у своїй галузі, а за переключення попиту спо-живача саме на певний вид послуг.

Який же результат для суспільства дає поєднання монополізації виробництва і демонополізації споживання? При монополізації виробництва, тобто зменшенні тиску конкурентних сил, виробник отримує все більшу владу над споживачем. Це дає йому змогу безпідставно підвищувати ціни, знижувати якість своїх виробів, висувати споживачу безпідставні вимоги. Якщо ж у споживача виникає можливість задовольнити свої потреби в певних товарах чи послугах взаємозамінними виро-бами, то сила виробника-монополіста послаблюється.

Тобто при демонополізації споживання негативні наслідки монополізації виробників поступово повинні знижуватися. Монополіст просто зобов'язаний покращувати якісні характеристики своїх товарів чи знижувати ціни на них з ме-тою приваблення споживача, інакше останній може переключити свій попит на інші товари. Якщо ж ціни будуть знижуватись і це призведе до збільшення попиту, то в результаті економії на масштабах виробництва продаж навіть за зниженими цінами виявляється рентабельним.

Якщо ж високий попит зберігається і при підвищенні цін, то це служить сигналом для розширення виробництва. Тут важливо швидко зорієнтуватись у ситуації і негайно розпочати нові капіталовкладення. Загроза полягає в тому, що широкий попит і високі ціни стимулюють залучення інвестицій конкурентів у відповідні сфери виробництва. І щоб цього не допустити, виробник-монополіст теж зацікавлений зменшити ціни чи іншим чином заохочувати споживача до прид-бання саме його товарів.

У цілому, оцінюючи вплив глобалізації на конкуренцію, слід зазначити, що він не є однозначним. Спостерігаються протилежні тенденції. З одного боку, зако-номірне зростання масштабів виробництва, зняття чи послаблення митних бар'єрів, досягнення НТП створюють сприятливі умови для створення глобальних моно-полій та олігополій, потужних транснаціональних корпорацій. Порівняно невелика кількість основних учасників ринку має спрощену можливість домовлятися між собою. Оскільки конкуренція між фірмами стає все жорсткішою, вони відчувають все більшу спокусу вдатися до антиконкурентних узгоджених дій. Зокрема, всту-пають у змову з метою поділу вільної ще частки ринку між головними гравцями. Це ще більше підсилює ринкову владу І без того потужних структур. До цього додається можливість домовленостей з урядами та Іншими органами управління щодо сприяння розвитку і безперешкодному функціонуванню таких "монстрів". Органи влади іноді просто не можуть не співпрацювати з цими структурами, на-стільки велика їх економічна та політична сила. Таким чином, у міру глобалізації чітко проявляє себе монополізація світового виробництва.[ 5 ст. 406-407]

До негативних наслідків процесу глобалізації належать підвищення не-стійкості та нестабільності економіки. Економічна нестабільність зазвичай пов'я-зана з проблемами фінансово-бюджетної стабілізації та зниженням інфляції Г. Ре-зультатом нестійкості економічного розвитку є непередбаченість та непрогнозованість тенденцій розвитку господарського життя через коливання основних макроекономічних показників. Зростання невизначеності скорочує надходження іно-земного капіталу в країну та зумовлює його вилучення з економіки.

Проблема глобальної нестабільності в економіці, викликана поширенням процесів глобалізації, пояснюється зростанням взаємозалежності національних економік на світовому рівні. Тому економічні коливання або кризи в одній країні можуть мати регіональні або глобальні наслідки. Тобто причини підвищення нестабільності економіки можна пояснити кореляцією між ступенем взаємопов'язаності параметрів складної системи та ступенем її нестійкості, Ученими-біологами було встановлено, що зростання ступеня взаємодії параметрів складної системи веде до різкого збільшення ступеня її нестабільності. Такий висновок є справжнім і для світової економічної системи, про що свідчить світова практика господарювання.

Протягом тривалого часу глобалізація вважалась умовою майбутнього про-цвітання нації. Першим реальним негативним проявом глобалізації стала хвиля південноазіатської фінансової кризи наприкінці 90-х рр. Одні з найбільш швидко зростаючих економік світу, що будували свою стратегію на взаємній кооперації з іншими країнами та активно розвивали внутрішні фінансові ринки, опинились на межі краху в лічені дні.

Аналіз такої ситуації доводить, що економіки постраждалих країн були дійсно достатньо інтегрованими у світову економічну систему, але розвиток внутрішніх фінансових ринків та механізмів їх захисту був дуже слабким. Крім того, кожна країна має свої темпи розвитку, свій шлях до стабілізації та свої національні особ-ливості, які необхідно враховувати при формуванні фінансової та економічної си-стеми. Застосовувати тут досвід західних розвинутих країн є недоречним, що може мати фатальні наслідки для приймаючих економік. Так і сталося з південноазіатськими країнами.

Негативні наслідки глобалізації зумовили розробку нової теорії, відповідно до якої існує так званий поріг у фінансовому розвитку країни, після проходження якого загроза негативних наслідків від відкриття своєї економіки значно знижується. Доцільність інтегруватися до світового господарства має місце тільки для тих країн. які перебувають у групі середнього доходу на душу населення і мають достатню ступінь розвитку внутрішньої фінансової системи до виходу на світові ринки. Суттєвими передумовами глобальної інтеграції є формування ринків цінних па-перів, кредитного та валютного. Країнам, які не відповідають зазначеним показ-никам, вихід на світові ринки не є закритим, але вони стикаються з загрозою отри-мання негативних наслідків глобалізації.[ 7 ст. 136]

За даними Світового банку на сьогодні інвестиційні потоки в основному спрямовані до країн Східної Азії, Латинської Америки та Європи. Причому близь-ко 80% капіталу припадає на невеликий клуб усього з десяти країн, які повністю відповідають умовам інтеграції до світової системи. Звісно, ще існують країни, які володіють левовою часткою передових технологій (тільки США належить 2/3 світових новітніх технологій), дуже доходними виробництвами в країнах “третього світу" (на США, Великобританію, Японію, Німеччину та Францію припадає понад 70% експорту та прибутків капіталу за кордоном) а також можливими яв-ними та прихованими інструментами регулювання савітової економіки. Такими є результати глобалізації сьогодні.[ 7 ст. 137]

ВИСНОВОК

Для України дуже важливим є врахування негативних наслідків глобалізації та кризи азіатських країн. Необхідним є розробка власної обґрунтованої стратегії розвитку, а не перенесення досвіду розвинутих країн на українську економіку. Прикладом такої практики є успіх китайської економіки, реформування якої здійснювалось всупереч рекомендаціям міжнародних організацій. Сьогодні Ки-тай є лідером за темпами розвитку та обсягом залучених іноземних Інвестицій.

Адаптація України до світового співтовариства вимагає проведення реформу-вання правової системи, яка забезпечить відповідність національного законодав-ства міжнародним вимогам. Необхідним є дотримання ринкових умов господарю-вання, спрямування на інтенсивний розвиток, зниження податкового тиску, скоро-чення внутрішньої та зовнішньої заборгованості, проведення соціальної політики. Для виходу на світову арену країна повинна створити потужний національний ринок, який дозволить їй визначити та закріпити пріоритетні ніші на міжнарод-них ринках. Усі ці умови сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності Украї-ни та покращанню інвестиційного клімату.

Для входження у світовий економічний простір Україна має дотримуватись принципів вільної торгівлі та відкритості економіки, створивши при цьому відповідні механізми захисту внутрішньої економіки вік можливих потрясінь на світових фінансових ринках.

Список використаної літератури

1. Макуха С. М.Міжнародні господарські зв'язки країн із перехідною економікою в умовах глобалізації. - Х.: Право 2005. - 304 с.

2. Зянько В. Глобалізація та інноваційний процес: їхній взаємовплив // Економіка України. - 2006. - №2. - С. 148-160.

3. Шуляк П.С. Українсько-російські економічні відносини на сучасному етапі розвитку // Економіка, фінанси, право. - 2004. - №6. - С. 13-18.

4. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. О.О. Мамалуя. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 444 С. - 463.

5. Борисенко З. Діалектика монополізму і конкуренції в умовах глобалізації // Вісник Національної Академії державного управління при Президентові України. - 2004. - №2. - С. 404-409.

6. Білорус О.Г. Економічна система глобалізму. К: КНЕУ. 2003. - 360. - С. 70.

7. Пешко А. Процеси глобалізації та їх вплив на національні економіки // Вісник Національної Академії державного управління при Президентові України. - 2006. - №2. - С. 133-138.

8. Макуха С.М. Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації. - Харків: Легас, 2003. - 352 с.