1.1.1 Сутність корпоративної відповідальності компаній

Погодьтесь, для нас словосполучення „соціальна відповідальність" носить дещо абстрактний характер. Багато хто з підприємців вважає, що сплачувати податки вже є найвищім проявом цієї самої відповідальності перед державою та народом.

З іншого боку, нещодавні дослідження показують, що кожен десятий покупець з однотипних товарів за однаковою ціною обере той, який виробляє соціально відповідальна компанія. Понад 70% споживачів вважають, що виробник повинен бути соціально відповідальним.

А міжнародний досвід взагалі переконує, що соціальна відповідальність не тільки корисна для розвитку компанії, але й необхідна. Кожне підприємство, котре хоче розмістити свої акції на лондонській чи нью-йоркській біржі, знає: серед іншого з неї вимагатимуть і соціальний звіт, де має бути вказано, як саме компанія турбується про свій персонал, про суспільство, про екологію тощо.

Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) - добровільна ініціатива власника компанії або засновників організації з розробки і реалізації певних соціально-спрямованих, неприбуткових заходів, що мають на меті якісне покращення зовнішнього для компанії або організації середовища. [15]

соціальна корпоративна відповідальність бізнес

Корпоративна соціальна відповідальність можлива за умови досягнення стійкого розвитку самостійних і відповідальних компаній та організацій, що відповідає їх довгостроковим інтересам, сприяє досягненню соціального миру, безпеки, благополуччя громадян, збереженню навколишнього середовища, дотриманню прав людини.

Концепція корпоративної соціальної відповідальності тісно пов'язана з поняттям стабільного розвитку. Лише стабільний розвиток суспільства може забезпечити такий розвиток, який відповідає потребам сьогодення і водночас створює можливості для майбутніх поколінь користуватися усіма надбаннями сучасності й задовольняти свої потреби.

За визначенням Організації Економічної Співпраці та Розвитку (OECD), сталий розвиток передбачає збалансованість економічних, соціальних та екологічних цілей суспільства, інтеграцію їх у взаємовигідні приписи та підходи (policies and practices).

Нова міжнародна стратегія розвитку відбиває прагнення людства забезпечити екологічно обгрунтований розвиток з усіх аспектів суспільної та громадської діяльності. Базовими принципами такої діяльності є:

1. Раціональне використання природних ресурсів і попередження їх дострокового виснаження.

2. Урахування природоохоронних потреб в галузі розвитку і, навпаки та у справі охорони здоров'я, поліпшення харчування і загального благоустрою.

3. Загальне зобов'язання попереджувати погіршення навколишнього середовища і зберігати його для наступних поколінь, розумно регулювати довкілля, активного співробітництва держав як на глобальному, так і на регіональному й місцевому рівнях.

Вирішення багатьох екологічних питань наштовхується на низку труднощів, які здебільшого є результатом недосконалих моделей розвитку. Тому розв'язання цих проблем неможливо розглядати без взаємопов'язаних питань.

Одне з таких питань - чи може піклуватися про це лише держава?

Доходи Укрзалізниці у 2003 p., наприклад, - 12.000 млн. грн., бюджетні призначення за державною програмою "Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні", передбачені бюджетом 2004 p., - ті самі 12.630 млн. грн. Без участі компаній, без активного залучення їх до партнерства з міжнародними організаціями та урядовими програмами, досягнути сталого розвитку фактично неможливо, як на національному рівні, так і на міжнародному.

Цікаво, що в Європі активно обговорюється питання конкурентної переваги соціально відповідальних компаній. Достатньо цікавим прикладом є порівняння конкурентоспроможності США та Данії. Обидві країни вважаються найконкурентоспроможнішими країнами світу. Проте, це конкурентоспроможність різного типу - датські компанії вважаються значно соціально відповідальнішими, ніж американські, вони працюють у жорсткіших регуляторних умовах, у країні, яка активно пропагує сталий розвиток. Можна бути відповідальним і залишатись конкурентоспроможним. Існує навіть теорія кластерів корпоративної відповідальності, що розглядає можливість утворення географічних кластерів компаній із наближеною стратегією КСВ на кшталт індустріальних парків. Компанії з подібних кластерів, наприклад, матимуть синергію від впровадження власних стратегій КСВ, матимуть спільні напрацювання в сфері КСВ, що сприятиме їхній конкурентоспроможності.

Будь-яке суспільство має відкриту чи приховану систему відносин і чіткий розподіл сфер впливу та відповідальності між суспільством, державою та бізнесом (соціальний контракт). Тобто - хто за що теоретично несе відповідальність? За що держава? За що компанії? І за що громадськість?

1.1.2 Передумови виникнення СВБ

Соціальна і юридична відповідальність притаманна сучасній моделі бізнесу. Кожен із видів відповідальності має свої критерії та рівні. Хоча проблема соціальної відповідальності виникла ще наприкінці XIX - початку XX століть, стосовно неї досі не вщухають дискусії. Часто при цьому згадують ім'я Е. Карнегі. Ендрю Карнегі - провідний бізнесмен у виробництві сталі - видав у 1900 році працю "Євангеліє процвітання", де виклав доктрину капіталістичної благодійності, згідно з якою прибуткові організації повинні жертвувати частину своїх коштів на благо суспільства. Він вклав понад 350 млн. доларів у соціальні програми і побудував більш як 2000 публічних бібліотек. Не менш відомий американський бізнесмен Джон Д. Рокфеллер пожертвував 550 млн. доларів і заснував фонд Рокфеллера, кошти якого використовуються для розв'язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Прибічником ідеї соціальної відповідальності ділових організацій був також Роберт Вуд - президент торговельної фірми "Сіре Рьобакенд К", який у звіті за 1936 рік нагадував своїм акціонерам про соціальні зобов'язання організації.

Ціла серія корпоративних скандалів, які останні кілька років струшували провідні корпорації світу, змусила їхнє керівництво замислитися над необхідністю екстрених заходів як щодо підвищення корпоративної репутації загалом, так і щодо поліпшення іміджу окремих брендів. Якщо три роки тому з 1192 топ-менеджерів, опитаних Economist Intelligence Unit, корпоративну відповідальність серед своїх пріоритетів називало трохи більше 30%, то нині цей показник сягнув майже 60%. А в найближчі три роки очікується його подальше зростання. В результаті частка тих менеджерів, для яких соціальна відповідальність не є пріоритетом, скоротиться до одиничних відсотків.

Один із дев'яти доларів, які нині інвестуються в корпоративний менеджмент, йде за статтею "соціальна відповідальність".95% керівників провідних корпорацій, опитаних консалтинговою фірмою McKinsey у 2007 році, зазначили, що очікування від бізнесу істотно зросли навіть порівняно з попереднім роком. Спеціалізація за темою соціальної відповідальності стає найбільш рейтинговою в провідних бізнес-школах світу, а попит на консультантів цього профілю дедалі збільшується. Можливість участі в соціально значущій діяльності є також додатковим фактором, який впливає на привабливість робочого місця.

Яскравий приклад - компанія TNT, що базується в Амстердамі й забезпечує логістику по всьому світу, співпрацює з оонівською World Food Programme, яка надає гуманітарну допомогу постраждалим від усіляких лих. Згідно з опитуванням, проведеним 2006 року, 68% її співробітників пишаються своєю роботою саме завдяки участі компанії в подоланні наслідків повені в Бангладеш та іншим аналогічним прикладам, а три чверті претендентів на роботу в TNT просяться на напрямки, пов'язані зі співробітництвом із WFP.

Незважаючи на те, що соціально-активна діяльність компаній не має прямих фінансових дивідендів, кодекси корпоративної етики, які стають дедалі популярнішими, створюють, з одного боку, буферну зону між жорстким законодавчим регулюванням певних секторів і повним свавіллям, а з іншого - підміняють відповідні законодавчі акти. В умовах глобалізації, коли французька компанія, наприклад, має своїми постачальниками китайських виробників, такі кодекси відіграють дуже важливу роль. [9]

Проте питання про фінансову доцільність залишається, мабуть, найсуперечливішим. З одного боку, порівняння найбільш популярних індексів (MSCI World Index, Dow Jones Sustainability Index, FTSE4Good Index) показує, що особливих фінансових дивідендів соціально відповідальна діяльність не приносить. Проте лише 4% топ-менеджерів, опитаних Economist Intelligence Unit, назвали соціально-відповідальну діяльність порожньою витратою часу та коштів.

Чимало прикладів участі бізнесменів у розв'язанні соціальних проблем можна навести і з вітчизняної практики. У минулому підтримка мистецтва, створення бібліотек, благодійність тощо посідали важливе місце в діяльності українських промисловців, банкірів, представників ділових кіл. І все ж до 50-х років XX століття такі вчинки були швидше винятком, дивацтвом. Бізнесмени переважно орієнтувалися на прибуток і задоволення інтересів власників. Широковідомий вислів американського залізничного магната Вільяма Вандервільда: "До біса народ! Я працюю на акціонерів", оприлюднений восени 1918 року газетами "Нью-Йорк Тайме" і "Нью-Йорк Геральд", відображав позицію переважної більшості бізнесменів і політиків. Уважно придивившись до нашого сьогодення, можна оцінити актуальність зазначеної вище тези для багатьох представників українського бізнесу і політики.

Висока соціальна відповідальність сприяє розвитку компаній, і навпаки - нехтування нею звужує можливості їх успіху. Це дало змогу сформулювати "залізний закон відповідальності", згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу з користю для суспільства, ризикують втратити її.

1.1.3 КСВ та благочинність

Дуже часто КСВ ототожнюють із доброчинністю або із покращенням ефективності застарілого обладнання. Це - найпоширеніший міф корпоративної відповідальності. Ми говоримо не просто про благочинність, не просто про закриття неефективних "брудних" виробництв, успадкованих від СРСР. Йдеться про сутність компанії, про те, як щоденно вона працює.

Наприклад, можна просто продавати товари, а можна побудувати процес продажу таким чином, щоб навчати споживачів, як використовувати товар для отримання прибутку. Компанія, яка розробляє програмне забезпечення, може безкоштовно вчити молодь програмуванню. З одного боку - люди отримують спеціальність, з іншого, компанія може відібрати найталановитіших програмістів. Окрім прямої допомоги зі збільшення заможності покупців, це допоможе закрити "дірку" в навчальній системі, коли люди старші 40-років мають проблеми з адаптацією до ринкових умов, особливо в сфері зайнятості. Допомога дитячому будинку на Новий Рік - це чудово, але ще можна організувати програму стажувань у вашій компанії для школярів із цього дитячого будинку. Те, що ви навчите цих дітей комп'ютерній грамоті під час стажування, дасть їм в житті більше, ніж одноразова фінансова допомога.

Проте, про відкидання доброчинності як підходу також не йдеться. Навпаки, доброчинність та соціальна відповідальність компаній тісно пов'язані. Компанії, які займаються доброчинною діяльністю, є більш схильними до розроблення стратегії КСВ, що охоплює бізнес-процеси, всередині компанії. З часом програми благочинності переростають у програми КСВ.

Таким прикладом може служити акція Святого Миколая, яку вже 8 років поспіль організовує Мальтійська Служба Допомоги у Львові. Збір пожертв від громадян для придбання подарунків дітям-сиротам поступово переріс на добре зорганізовану кампанію збирання пожертв, до якої активно долучились підприємства. Наприклад, мережа АЗС "Окко" встановила скриньки для пожертв у своїй мережі станцій, через які було зібрано понад 10 тис. грн. Звіт про використання коштів міститься на сторінці акції в Інтернеті, тим самим забезпечуючи довіру до акції з боку компаній (і не лише). Логічно передбачити, що співпраця компанії та акції "Святий Миколай" триватиме.

Давні традиції доброчинності в Україні можуть допомогти у визначенні національних особливостей програм КСВ. Властиво, українські індустріальні магнати кінця 19 століття (Микола Терещенко, Лев Бродський, Михайло Дегтерев, Богдан Ханенко, Барон Штейнгель та ін.) значним чином долучилися до підвищення соціального рівня життя населення України. Окрім внесків на розбудову церков, лікарень та музеїв, вони активно допомагали відродженню навчальних закладів. Євген Чикаленко, заможний землевласник та інноватор з Херсонщини, передав свої знання й розділив землі між своїми односельчанами, створивши перший в Російський імперії земельний банк в Одесі. Окрім розвитку цілого регіону, завдяки передачі землі та активному навчанню, він допоміг розвинути новий сектор економіки - земельне кредитування.

1.1.5 Переваги впровадження КСВ

Окрім питання необхідності адміністративного регулювання КСВ, про яке йшлося, ще одним гострим питанням стосовно КСВ є питання окупності програм КСВ. Зрозуміло, що теорія КСВ сама по собі передбачає отримання прибутку відповідальними підприємствами. Компанія не може вважатися відповідальною, приносячи збитки своїм власникам. Проте, коли саме принесуть прибуток вкладені ресурси (часто гроші), які компанії роблять у програми, розроблені в рамках стратегії КСВ?

Серед найчастіше згадуваних переваг впровадження програм КСВ є:

· Покращення ефективності процесів - підчас впровадження програм КСВ компанії виявляють приховані важелі підвищення ефективності, які інакше просто не можливо було побачити. Це особливо стосується технологічних процесів. Наприклад, якщо цілеспрямовано не шукати способів зменшення викидів, технології можуть змінюватись дуже повільно;

· Підвищення мотивації та продуктивності працівників - оскільки всі працівники компанії водночас є громадянами, споживачами, батьками та мешканцями певного міста, турбота про громаду, про суспільство транслюватиметься в турботу про працівників. Психологічні фактори мотивації до роботи є дуже важливими для будь-якої організації;

· Зростання вартості нематеріальних активів - підвищення ділової та загальносуспільної репутації компанії, зменшення ризиків від можливої втрати ринків, покращений доступ до нових ринків завдяки кращій репутації, - впровадження активної політики у сфері КСВ становить реальну вигоду для компаній (якщо стратегія комунікації КСВ підтверджена реальними кроками компанії).

Ці фактори додають до конкурентоспроможності компанії, хоча дехто може ставити це під сумнів. Зрозуміло, що КСВ певним чином вивільняє поле для діяльності конкурентам, які не займають активної соціальної позиції, і прийняття деяких рішень у рамках КСВ потребує неабиякої сили волі й лідерства від керівництва компаній. Класичним прикладом можна вважати відмову багатьох великих міжнародних нафтових компаній працювати в Судані, де уряд проводив політику етнічних чисток в районах нафтовидобутку. Проте державна корпорація із видобутку нафти та газу Китаю задіяна зараз на ділянках, покинутих такими компаніями як Shell або ВР.

Для визначення переваг КСВ в Україні можна скористатися матрицею доцільності:

Оскільки КСВ - це усвідомлення необхідності сталого розвитку, матриця допомагає виявити ключові елементи доцільності. Матриця створена на основі двох груп факторів - з одного боку фактори успіху бізнесу, з іншого - фактори, пов'язані із сталим розвитком.

1. Питання корпоративного управління та управління загалом є найактуальнішими на даному етапі розвитку ЦСЄ. Залучення груп впливу, громадського діалогу не є негайними для більшості країн завдяки різним чинникам, передовсім низьким рівнем активності, впливу та довіри до НУО в регіоні.

2. Покращення екологічного управління є одним зі стимулюючих факторів розвитку підприємства. Такі поняття як екологічні послуги та екологічні продукти є новими для країн ЦСЄ і не мають значної ваги. Керівники та менеджери компаній мають інші пріоритети, ніж запровадження нових екологічних продуктів на основі свого досвіду покращення процесів екологічного управління.

3. Управління людськими ресурсами є, певно, найбільш зрозумілим фактором для ЦСЄ. Необхідність навчання та підвищення кваліфікації персоналу стоїть як перед великими, так і перед малими підприємствами.

Серед економічних факторів важливими є ті, які безпосередньо впливають на короткострокову прибутковість, - зростання доходів, доступ до ринків, скорочення витрат та зростання продуктивності й доступ до капіталу.

Власне, там, де фактори сталого розвитку та фактори успіху бізнесу сходяться, існує можливість визначити чітку умову доцільності КСВ. Покращення корпоративного управління допомагає покращити доступ до капіталів, підвищити доходи і забезпечити зростання продуктивності роботи компанії. Робота із покращення екологічних процесів прямо впливає на зростання доходів і продуктивності та скорочення витрат. Ефективне управління людськими ресурсами допомагає підвищити продуктивність.

Утім, умови доцільності можна визначити і керуючись звичайним здоровим глуздом. КСВ - це здоровий глузд у створенні найкращих умов для розвитку власного бізнесу і правильна ефективна організація роботи компанії.

Це не "надбудова", а спосіб покращити ефективність роботи компанії як у короткостроковому, так і довготривалому періодах.

Уже зараз можна побачити, як умови доцільності (згідно матриці, мал.1) впливають на розвиток соціальної відповідальності в Україні. Передові підприємства та компанії активно проводять модернізацію виробництв і управлінських процесів, не лише підвищуючи економічну ефективність, але й скорочуючи використання природних ресурсів. Сертифікація ISO 14001, зростання ринку тренінгових компаній та компаній, що надають послуги у сфері управління людськими ресурсами, розроблення Принципів Корпоративного Управління України, Кодексу честі добропорядного виробника України (добровільні зобов'язання перед споживачами і суспільством) Української Асоціації Якості, - все це ознаки зародження ефективного підходу до питання відповідальності компаній.

Для компаній, залучених до цих або інших програм, наступним логічним кроком має стати розроблення власної стратегії КСВ. Працюючи в одному із квадратів матриці умов доцільності, компанія може отримати зиск від роботи в інших квадратах цієї матриці.

Розширюючи сферу застосування КСВ, компанії перетворюють Корпоративну Соціальну Відповідальність на Корпоративну Соціальну Вигоду. Соціальні та екологічні проблеми становлять не лише проблеми, але й можливості Ментальність соціальної підприємливості спроможна допомогти навіть великим підприємствам у визначенні нових ринків, нових послуг на існуючих ринках, розширенні існуючих ринків і т.д.

У своїй минулорічний публікації Д. Грейсон, який стояв у витоків об'єднання компаній Business in the Community, UK, визначив 7 кроків для перетворення соціальної відповідальності на соціальну вигоду

Звичайно, за кожним кроком стоїть розгорнутий механізм впровадження, проте методологія має підтвердження на практиці у багатьох британських (і не лише компаніях).

Перехід до ринкових відносин, реформування системи влади в Україні призвели до ситуації, коли на місцевому рівні існують і, на жаль, реально протистоять один одному дві сили: підприємці та решта населення. У суспільстві виділився прошарок відносно заможних людей і позначилося певне протистояння між цим прошарком і основною масою населення. Обидві сторони поводять себе не зовсім коректно, що спричиняє соціальну напруженість у суспільстві. Підприємці часто практикують приховування прибутків від оподаткування, намагаються діяти “у тіні”, необґрунтовано завищують ціни на продукцію і послуги, затримують заробітну плату найманим робітникам тощо. Це, відповідно, викликає негативну зворотну реакцію населення.

У межах цієї проблеми неадекватною є позиція органів місцевого самоврядування. З одного боку, бізнесмени також виборці, причому саме від них багато у чому залежить нормальна життєдіяльність суспільства. З іншого боку, через деструктивну діяльність значної частини підприємців наявних податкових відрахувань не вистачає для нормальної роботи місцевої влади щодо підтримання інфраструктури населеного пункту і необхідних соціальних виплат.

На сьогодні близько 70 відсотків об'єктів соціальної інфраструктури передана на баланси міських, сільських і селищних рад. Проте, у результаті застосування чинної схеми міжбюджетних трансфертів складається ситуація, коли органи місцевого самоврядування позбавлені можливості самостійно вирішувати власні проблеми: одні - через залежність від дотацій, інші - через те, що зайві кошти вилучаються. Органи місцевого самоврядування в Україні не спроможні забезпечити належне фінансування соціальної сфери та її працівників: вчителів, лікарів, працівників культури; сприяти виплаті пристойної пенсії ветеранам; допомоги безробітним тощо.

Так, основним джерелом надходження коштів до місцевого бюджету є різні податки і збори. Частина інших надходжень, наприклад, від приватизації або оренди комунального майна, вкрай незначна. На сьогодні суб'єкти місцевого самоврядування в Україні дуже часто не мають у своїй комунальній власності високорентабельних комерційних підприємств. При цьому наявних бюджетних коштів катастрофічно не вистачає навіть для забезпечення поточної життєдіяльності населених пунктів, не говорячи вже про стабільний розвиток.

Це означає, що певні прошарки населення перебувають поза межами справедливого розподілу і про реальне соціальне партнерство практично говорити не доводиться.

При цьому, якщо припустити, що на певному підприємстві конкретного населеного пункту проблеми соціального партнерства успішно розв'язуються, то подібна ситуація не означатиме автоматично добробуту всього населення цього населеного пункту. Проблему можна розв'язати, тільки піднявшись над масштабами конкретного підприємства, оцінюючи соціальне партнерство з позицій міста, села, селища, тобто суб'єктів місцевого самоврядування.

В таких умовах саме органи місцевої влади мають відіграти ключову роль у налагоджені стабільного та ефективного зв'язку між бізнесом і громадою у вирішенні соціальних проблем останньої на засадах добровільності та взаємовигоди.

Так, вигодами, які отримує бізнес від виконання принципів соціальної відповідальності, є наступні:

· забезпечення суспільної репутації організації;

· зростання довіри населення до діяльності компанії, її товарів та послуг;

· підвищення професіоналізму та розвиток кадрового потенціалу на підприємстві, забезпечення лояльності персоналу;

· можливість формування безпечного середовища діяльності та розвитку компанії завдяки власній корпоративній політиці;

· відповідність нормам і стандартам світової економічної спільноти;

· можливість формування партнерських відносин із владними структурами, громадськістю та ЗМІ.

Переваги, які отримує суспільство від дотримання бізнесом принципів соціальної відповідальності:

· можливість встановлення партнерських відносин між бізнесом, владою і громадськістю;

· можливість надання адресної екстреної допомоги громадянам, які її потребують;

· удосконалення та розвиток соціальної захищеності населення;

· можливість залучення інвестицій у певні суспільні сфери;

· можливість підтримки громадських ініціатив, інноваційних проектів, розвиток соціальної і творчої активності населення, збереження та використання “інтелектуального ресурсу" на потреби країни і регіону.

Говорячи про Україну, можна навести багато прикладів, коли компанії можуть отримати значні прибутки або зменшити ризики, приділивши увагу соціальній відповідальністі. Компанія, яка працює у сфері інформаційних технологій, може сприяти підвищенню рівня ІТ-писемності серед "нових" груп населення (передусім дітей, наприклад, шкіл-інтернатів) разом із урядовими структурами (або без них). Фірми з виробництва меблів можуть допомагати громадам, які страждають від вирубки лісу, новими насадженнями. За цими прикладами стоїть уміння побачити нові можливості, - нові прибутки, нові ринки, менші ризики.

Українські компанії рано чи пізно постануть перед питанням вибору моделі свого розвитку. Чи стане соціальна відповідальність конкурентною перевагою українських компаній, як це сталося з рядом міжнародних компанії, - покаже час.

1.2 Напрямки та проблеми СВД в Україні та за кордоном

1.2.1 Особливості українського середовища

Для того, щоб ефективно визначити програми КСВ, слід не лише знати про традиції доброчинності, потрібно також зважати на особливості середовища, яке існує в Україні.

Деякі з таких особливостей:

1. Розвинена система соціального захисту - радянська система економіки залишила у спадок великим підприємствам розвинену соціальну інфраструктуру (дитячі садочки, будинки відпочинку тощо). Крім того, населення є звиклим до безкоштовної медицини та освіти належного рівня.

2. Економічні залежності - українська економіка значним чином залежить від важких галузей, таких, як металургійна промисловість. Розвиток і важливість КСВ значно залежить від позиції компаній, які працюють у цих галузях економіки.

3. Спадщина комунізму в економіці, довкіллі та суспільстві - неефективне розміщення ресурсів, неефективні технологічні та управлінські технології, успадковані від радянського часу і далі наносять шкоду.

4. Психологічний бар'єр між минулим та теперішнім - значна відмінність між поколіннями, складнощі у людей похилого віку до адаптації до сучасних вимог.

5. Національне самовизначення - значне зростання інтересу до національних питань. Сфера інтересів населення звужується до рівня місцевості, інтерес до місцевого національного розвитку.

Вищезгадані особливості здатні помітно вплинути на стратегію КСВ. Наприклад, компанії, у власність яких перейшли великі індустріальні комплекси, повинні забезпечити наявність соціальної інфраструктури, до якої працівники звикли. З огляду на традиції української доброчинності, від компаній очікуватимуть допомоги для закладів культури або заходів, що сприяють національному самовизначенню.

Найбільш поширені практики впровадження КСВ в Україні [8]

Деякі з факторів, що є важливими при визначенні програм КСВ, є відкритими для суспільства і визнаними проблемами, наприклад, вплив Чорнобильської катастрофи, свобода слова, розвиток громадянського суспільства, корупція. Проте, існує низка факторів, які ще не набули розголосу в суспільстві, але які, тим не менше, є важливими для компаній. Серед таких "прихованих" факторів можна назвати бідність, поширення СНІДу, реінтеграцію кримських татар, стан системи соціального захисту та навчальної системи в країні. Усі ці фактори мають бути ретельно враховані при визначенні стратегії КСВ.

Як вже зазначалося, українські компанії мають багато прикладів відповідальної поведінки: від покращення умов роботи працівників, чи запровадження нових технологій, до активної благочинної діяльності. Потрібен критичний аналіз подібних програм, створення національної бази даних прикладів, які спроможні допомогти компаніям у розширенні існуючих програм або запровадженні власної стратегії КСВ.

Серед лідерів КСВ в Україні, швидше за все, опиняться філіали або СП за участі міжнародних компаній, які мають розвинені програми КСВ. Саме таким чином концепція КСВ впроваджується на теренах наших західних сусідів.

З часом компанії змушені будуть поступатися тискові громадськості та НУО (неурядові організації), які спостерігають за кожним кроком компаній у світі й здатні ускладнити життя компаній за допомогою кампаній у пресі та Інтернеті. Достатньо подивитись на приклад німецької компанії Josef Moebius, підрядника робіт зі спорудження глибоководного суднового ходу "Дунай-Чорне море" через територію Дунайського біосферного заповідника НАН України. Активісти екологічних НУО проводили акції протесту коло центрального офісу компанії в Гамбурзі, було проведено кампанії в пресі та Інтернеті й репутація компанії значно постраждала. Нагадаємо, що голландські компанії відмовились від надання послуг, що їх надає Josef Moebius, оскільки це суперечило їхнім принципам КСВ.

Зрозуміло, що більшість іноземних компаній зацікавлені у впровадженні стандартів КСВ в Україні з метою уникнення проблем як в Україні, так і за кордоном.

Світовий Банк також активно пропагує концепцію КСВ серед компаній у країнах ЦСЄ, включаючи інтеграцію багатьох критеріїв КСВ у вимоги до проектів, які подаються до фінансування. Найближчими роками слід очікувати навіть більшої уваги до цієї концепції з боку Світового Банку, а також Міжнародної Фінансової Корпорації (яка вже проявляє значну активність у цій сфері через проект корпоративного управління). МФК та СБ - саме ці організації стають сигналізаторами зрілості концепції і необхідності для компаній звернути увагу на КСВ.

Деякі НУО також активно долучатимуться до поширення інформації стосовно КСВ. Проте, потрібно пам'ятати, що НУО мають власні інтереси щодо розвитку КСВ, але соціальна відповідальність, про яку ми говоримо тут, є корпоративною, і тому компанії мають бути неодмінною частиною процесу зародження та становлення українського розуміння КСВ.

Майбутнє КСВ в Україні залежить від важливості та нагальності соціальних питань для компаній. Моральні переконання власників бізнесу, тиск з боку груп впливу, необхідність сертифікації для освоєння інших ринків - всі ці фактори спричинять визначення власної, української сутності КСВ та індивідуальних стратегій для окремих компаній. Можна вчитись від іноземних компаній та міжнародних програм, проте потрібно не забувати власні історичні традиції (як давні традиції доброчинності, так і переваги недавнього комуністичного укладу) з метою підвищення ефективності програм, систем і процесів всередині компанії. Воля до змін потрібна на найвищому рівні, без підтримки вищого керівництва програми КСВ приречені на неуспіх та занепад. Лише коли КСВ знайде відгук серед великих підприємств, можна буде говорити про поступовий розвиток концепції в українських реаліях.

Скоріше за все, поступово українські компанії (особливо великі підприємства, які працюють в інших країнах або мають іноземних інвесторів) почнуть приєднуватись до європейських та національних (якщо такі з'являться) програм розвитку КСВ. Підприємливі середні та малі експортно-орієнтовані підприємства, через необхідність посвідчити дотримання стандартів ведення бізнесу, імпортуватимуть практику ведення соціально відповідального бізнесу.

Корпоративна соціальна відповідальність є "живою" концепцією і це робить її цікавою. Йдеться про людей, гроші і природу. Все знайоме, все потрібне, виклик лише в одному - як збалансувати ці три поняття.

1.2.2 Проблеми впровадження СВБ в Україні

Результати соціологічних досліджень визначають основними перешкодами становлення та розвитку соціальної відповідальності бізнесу наступні: недосконалість законодавчої й нормативно-правової бази, що регулює можливості участі бізнесу в соціальних програмах та закладів освіти у формуванні соціально відповідальних фахівців; відсутність сформованої і дієвої незалежної громадянської експертизи та оцінки результатів соціальних програм, стандартів і якості підготовки бізнес-фахівців; відсутність системи заохочення (морального та економічного) відповідальних суспільних суб'єктів.

За результатами соціологічного опитування, проведеного Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України та благодійним фондом “Інтелектуальна перспектива”, в якому взяли участь 811 підприємств різних розмірів, форм власності та сфер діяльності, бізнес-структури позиціонують своє ставлення до аспектів соціальної відповідальності наступним чином:

ь до реалізації соціальних проектів 60 % респондентів ставляться позитивно та вважають її корисною для суспільства в цілому; чверть опитаних продемонструвала “нейтралітет”; 5 % респондентів зафіксували негативне ставлення, оцінивши таку діяльність як “марну витрату часу та ресурсів”;

ь в оцінках можливостей своєї участі у реалізації соціальних проектів - 4 % респондентів зазначили відсутність будь-яких можливостей у бізнес-структур для реалізації соціальних проектів; третина вважає, що ця можливість існує стосовно всіх бізнесових організацій; половина опитаних переконана, що така можливість є, але лише в окремих компаній;

ь у визначенні сфер, які потребують соціальних проектів - допомога дітям-інвалідам - 69 %; допомога інвалідам, людям похилого віку, знедоленим - 60 %; охорона здоров'я - 58 %; освіта - 50 %; екологія - 39 %; наука - 30 %; культура, мистецтво - 22 %.

Поряд з цим, більш як третина комерційних організацій не приймає безпосередньої участі у підтримці соціального розвитку. Це може означати значну різницю між готовністю до різних форм соціального інвестування, бажанням бути соціально відповідальними та реальною практикою господарювання. Така тенденція пов'язана очевидно з тим, що сектор бізнесу сам потребує значної інституційної підтримки, оскільки є ще не дуже розвиненим. Більшість підприємств і підприємців відчувають правову незахищеність і намагаються накопичувати капітал для власного розвитку, відсуваючи потреби суспільства та громади на другий план.

Цікавим фактом останніх років є те, що населення очікує на благодійну допомогу передусім від комерційних структур, а вже потім від держави та її органів соціальної опіки. Це свідчить про деяку переорієнтацію настроїв населення та їх відмову від патерналістських очікувань стосовно держави.

За даними дослідження проекту AISEC, найменша поінформованість про соціальну відповідальність бізнесу характерна для підприємств транспорту та тих, що надають побутові і комунальні послуги - 52,9 % і 57,5 % відповідно. Найбільше інформовані про концепцію соціально відповідального бізнесу компанії фінансового сектора (94 %), виробництва промислових товарів (84,5 %) і торгівлі (83,2 %).

Значні відмінності спостерігаються на регіональному рівні. Якщо в Києві та області поінформованість про соціальну відповідальність продемонструвало 90,7 % опитаних компаній, то у Львові та області тільки 62,9 %, а в Донецьку й області - 61,5 % компаній.

Проблеми стимулювання участі комерційних організацій у вирішенні пріоритетних соціальних проблем населених пунктів дотепер комплексно не розглядаються ні на місцевому, ні на загальнодержавному рівні.

У цих умовах питання стимулювання участі комерційних організацій разом з органами місцевого самоврядування у здійсненні соціальної політики часто вирішуються цими органами хаотично й непослідовно, що у свою чергу гальмує залучення недержавних суб'єктів і їхніх додаткових ресурсів у роботу з розвитку соціальної сфери. Крім того, чинна нормативно-правова база України щодо стимулювання зазначених суб'єктів має низку недоліків, серед яких слід зазначити:

· відсутність комплексності в підході до стимулювання;

· слабкий розвиток конкурсних засад у наданні пільг;

· низька технологічна розробленість процедур розгляду та прийняття рішень про стимулювання комерційних установ до участі у соціальних проектах;

· незахищеність бюджетних статей, пов'язаних з наданням пільг та інших видів стимулювання;

· вирішення питань про надання пільг покладені, як правило, на фінансові органи та інші незацікавлені інстанції;

· стимулюючі заходи в більшості випадків лише декларуються, але не є обов'язковими тощо.

· Обмежувальними факторами розвитку соціальної відповідальності бізнесу є наступні:

· відсутність сформованого та впливового сектору громадянського суспільства, котрий би просував ідеї соціальної відповідальності і спеціалістів, які професійно б займалися даною проблемою;

· відсутність незалежної громадської експертизи соціальних і культурних проектів та програм;

· існуючі законодавчі обмеження розмірів і способів можливої допомоги нужденним;

· відсутність регіонального закону про благодійництво;

· відсутність системи інформування суспільства про соціальні та благодійні проекти, про інвесторів соціальних програм та системи оцінки суспільством результатів соціальних програм бізнесу;

· відсутність зацікавленості в даній сфері бізнес-структур, що пов'язано з роллю держави та з проблемами у законодавчій сфері;

· відсутність досвіду та успішних прикладів з соціального підприємництва;

· відсутність центру розвитку соціального підприємництва та донорських організацій, що постійно займаються даним напрямком.

Україна має невелику практику застосування принципів і цінностей корпоративної соціальної відповідальності (КСВ). Поштовхом для їх розповсюдження стала помаранчева революція, коли український бізнес вперше відчув на собі ризики, які несе накопичення соціальної напруги у суспільстві.

Під впливом цих революційних подій 16 грудня 2005 р. у Києві пройшов перший форум "Соціальна відповідальність бізнесу: принципи, протиріччя, перспективи", ініціатором якого виступила компанія "Майкрософт Україна". В результаті до Меморандуму про соціальну відповідальність бізнесу в Україні приєдналися 22 великі компанії.

Глобальний договір про запровадження КСВ, якій діє у рамках ООН, уже підписали близько 50 українських компаній, асоціацій та громадських організацій.

Системи КСВ почали впроваджуватися у практику найбільших в країні бізнес-груп - "System Capital Management" (Рінат Ахметов), Індустріальний союз Донбасу (Сергій Тарута і Віталій Гайдук), "Інтерпайп" (Віктор Пінчук) тощо.

Проте українська влада, яка втягнулася в складний процес формування нового політичного режиму, не відреагувала на цю ініціативу "знизу". З іншого боку, наближення перших після революції виборів до Парламенту змінили орієнтири і в представників капіталу. Для них на перше місце вийшли політичні цілі - завоювання влади. А опинившись при владі, капітал відчув себе у безпеці. Саме під впливом цього рух зі впровадження КСВ в Україні у 2006 р. фактично затух.

Зростання популярності КСВ в Україні експерти пов'язують із прагненням вітчизняних компаній вийти на IPO. Адже соціальна політика організації є однією з необхідних складових так званого прозорого бізнесу. Так як заяви про бажання вийти тієї чи іншої компанії на IPO в Україні чуються всі частіше, то й уваги міжнародних організацій, що займаються питаннями КСВ, до вітчизняного ринку все більше.

Експерти відзначають, що реалізувати на практиці соціально відповідальний підхід до ведення бізнесу вітчизняним організаціям може бути нелегко. Труднощі починаються вже на етапі визначення поняття соціальної відповідальності компаній. Приміром, організація Business for Social Responsibility (США) трактує КСВ як "досягнення комерційного успіху шляхами, які базуються на етичних нормах та повазі до людей, спільнот, навколишнього середовища". Філіп Котлер і Ненсі Лі у своїй книзі "Корпоративна соціальна відповідальність" відштовхуються від користі суспільству, а не від підвищення корпорацією власного добробуту: "КСВ - це вільний вибір компанії на користь підвищення рівня добробуту місцевого співтовариства з допомогою відповідних підходів до ведення бізнесу та надання корпоративних ресурсів".

Українські компанії часто називають соціальною відповідальністю те, що в Європі вже давно таким не вважається. Експерти пояснюють цю плутанину тим, що КСВ реалізується на декількох рівнях. І якщо вчора сплата компанією податків державі і виплата заробітної плати працівникам вважалися соціально відповідальними діями, то сьогодні вони сприймаються як базова необхідність. Тепер перед компаніями, стурбованими КСВ, постають завдання загальносвітового масштабу. Як внести свій внесок в їх рішення - головне питання.

1.2.3 Напрямки реалізації СВБ

В сучасній практиці соціального підприємництва можна виділити три основних напрями. В країнах Північної та Південної Америки соціальним підприємництвом називають підприємницьку діяльність неприбуткових організацій, доход від якої спрямовується на вирішення соціальних проблем, надання послуг цільовій групі, заради якої створювалась організація, та покращення якості життя. Суб'єктами соціального підприємництва, в переважній більшості, є неприбуткові організації.

В Європейських країнах соціальне підприємництво визначається більше як бізнес із соціальною місією. На відміну від звичайного підприємництва, на перше місце виходить соціальний аспект, або соціальний ефект від підприємницької діяльності, а потім фінансова ефективність. Важливим критерієм соціальних підприємств в Британії, на приклад, є колективна форма власності та діяльність на користь територіальної громади. Як бачимо, суб'єктом соціального підприємництва тут виступають бізнес-підприємства з соціальною місією.

Третій напрямок соціального підприємництва використовується в більшості міжнародними приватними та громадськими фондами, створених задля розвитку і підтримки даного напрямку соціально-економічної діяльності. Такі відомі та дієві фундації як Schwab Foundation for Social Entrepreneurship (Швейцарія), Skoll Foundation (США) та Ashoka Foundation (Індія) визначають соціальне підприємництво радше як інноваційну підприємницьку діяльність задля соціальних перетворень в суспільстві та громадах. Відмінністю даного підходу є те, що на перше місце виходить лідер - соціальний підприємець. [8]

Світовий досвід сформував наступні критерії, відповідність яким дозволяє визначити окрему організацію як соціально відповідальну:

· добросовісна сплата податків, виконання вимог міжнародного, державного, регіонального законодавств;

· виробництво та реалізація якісної продукції;

· реалізація корпоративних програм підвищення фаховості співробітників;

· реалізація корпоративних програм з охорони та зміцнення здоров'я співробітників;

· реалізація корпоративних програм морального стимулювання персоналу;

· реалізація благодійних і спонсорських проектів;

· участь у формуванні позитивної суспільної думки про бізнес.

Досягнути соціального ефекту підприємства можуть наступним чином:

· залучаючи цільову групу до надання послуг і вироблення товарів, тим самим вирішуючи проблеми ресоціалізації, адаптації, терапії, працевлаштування, тощо;

· надаючи якісні послуги та товари представникам цільової групи на пільгових умовах, тим самим задовольняючи їх потреби та покращуючи якість життя;

· ведучи підприємницьку діяльність без будь-якого залучення цільової групи та направляючи доходи від такої діяльності на підтримку соціальної місії неприбуткових організацій;

· застосовуючи інноваційні підходи до вирішення проблем, що реально поліпшать соціальне становище широких верств населення та цільової групи в тому числі.

Найбільш ефективними заходами, які б поширювали принципи соціальної відповідальності бізнесу в українському суспільстві та стимулювали комерційні організації до вирішення соціальних проблем є наступні:

· створення сприятливих організаційно-правових умов для діяльності суб'єктів господарювання, що беруть участь у вирішенні соціальних проблем;

· надання пільг по податках, зборах, орендній платі та інших платежах підприємствам і організаціям, які займаються шефською, спонсорською, благодійною діяльністю;

· цільова фінансова підтримка недержавних суб'єктів соціальної політики за рахунок бюджетних коштів;

· застосування економічних та інших санкцій до тих, хто діє на шкоду соціальним інтересам територіальної громади;

· налагодження співпраці з податковими органами та проведення консультаційної і ознайомчої роботи тощо;

· акумулювання наявної інформації у сфері соціального підприємництва та адаптація закордонного досвіду соціального підприємництва.

Форми для побудови діалогу:

• в рамках організованих і проведених форумів, робочих зустрічей (66%),

• в рамках створення і роботи робочих груп (61%),

• в рамках діяльності комісій/рад при обласних державних адміністраціях (53,5%).

Будь-які робочі об'єднання можуть бути ефективними за умови:

• обов'язкової участі представників облдержадміністрацій,

• проведення масштабної інформаційної кампанії,

• розробки і запровадження ефективного механізми виконання рішень,

• залучення до роботи людей, які мають досвід коаліційної діяльності.

Розвиток ринків фінансових послуг, поява нових продуктів і інструментів на тлі низької фінансової грамотності більшої частини населення України роблять актуальним питання про інформаційно-просвітницьку і освітню діяльність бізнесу. І, відповідно до принципів соціально-відповідального бізнесу на ринках фінансових послуг, що передбачають добросовісну поведінку й повагу до інтересів клієнтів (потенційних), професійні учасники ринків фінансових послуг мають, на мою думку, забезпечувати: