Спеціальні податкові режими в Україні: поняття, ознаки та іноземний досвід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний юридичний університет України імені Ярослава Мудрого

Кафедра фінансового права

Індивідуальна робота з податкового права

Анотування літератури за темою : «Спеціальні податкові режими в Україні:поняття,ознаки та іноземний досвід»

Харків

2014

Вступ

На сьогоднішній день регулювання податкових відносин є найбільш мінливим елементом податкового механізму. Реформування системи оподаткування в Україні здійснюється в умовах динамічних змін найважливіших параметрів економічного,соціального та політичного життя суспільства. За таких умов великого значення набуває застосування спеціальних податкових режимів. Потреба в таких режимах зумовлена необхідністю обліку з метою оподаткування специфіки окремих груп платників податків і сфер діяльності, в яких вони функціонують. На даному етапі існує потреба в адаптації правових механізмів кожного зі спеціальних податкових режимів до реальних умов оподаткування, виявленні недоліків їх правового регулювання, з'ясуванні особливостей порядку їх реалізації тощо. Згідно з статтею 11 Податкового кодексу України, спеціальні податкові режими це система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб'єктів, може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів, та встановлюється і застосовується у випадках і порядку, визначених виключно Кодексом.

Розділ XIV Податкового кодексу встановлює такі види спеціальних податкових режимів:

· Спрощена система оподаткування, обліку та звітності;

· Фіксований сільськогосподарський податок;

· Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

· Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Також до СПР можна віднести передбачені статтями 209 та 210 спеціальні режими оподаткування діяльності у сфері сільського господарства, лісоводства, рибальства, виробів мистецтва та антикваріату, але чомусь ці режими не були винесені законодавцем у розділ 14 Кодексу.

Як сама форма кодифікації податкового законодавства, так і положення щодо спеціальних режимів оподаткування є новелами в українському податковому праві, тому доцільно вивчати та застосовувати іноземний досвід у цій сфері.

1) Т.Г Головань. ПОНЯТТЯ ТА СКЛАД СПЕЦІАЛЬНИХПОДАТКОВИХ РЕЖИМІВ:ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Стаття опублікована у збірнику наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди «ПРАВО». Випуск 19, 2012 р., с.96-100.

У цій статті проаналізовані наукові погляди щодо визначення поняття «спеціальні правові режими»; розглядається склад спеціальних режимів відповідно до Податкового кодексу України; проводиться порівняльно-правовий аналіз законодавчого закріплення та застосування спеціальних податкових режимів у країнах СНД.

Автор зазначає, що, при наявності бази дослідження та різноаспектного розгляду проблеми застосування спеціальних податкових режимів, існують теоретично неопрацьовані питання. Так, не вироблено чіткої уяви про поняття „спеціальний податковий режим”.Не сформований спеціальний понятійний апарат, без якого досить складно дати змістовну, логічну та концептуально витриману характеристику цьому явищу. В таких умовах, при вивченні окремих видів режимів, як правило, здійснюється ретельний аналіз податку, що складає основу спеціального податкового режиму. Тобто, під видом спеціальних податкових режимів фактично вивчаються податки, що підлягають сплаті при їх застосуванні, розкривається їх зміст і конструкція, в той час як тема спеціальних податкових режимів так і залишається розкритою не в повній мірі. Але спеціальний податковий режим є самостійним явищем, він має свій власний набір характеристик,через який знаходить вираження його сутність, його власна конструкція.

Поняття «спеціальний податковий режим» є новелою податкового законодавства. До набрання чинності Податковим кодексом у законодавстві України не було визначено поняття «спеціальний податковий режим», хоча як наукова категорія воно доволі широко застосовувалося для позначення податкових платежів, які були призначені для зменшення податкового тиску, спрощення і обліку, і звітності та, відповідно, встановлювали спеціальні режими оподаткування окремих категорій платників.

Автор наводить у приклад податкове законодавство всіх країн СНД, де застосовуються спеціальні заходи податкового регулювання, що передбачають особливий порядок нарахування та сплати податків. Проте тільки в п'яти країнах застосування спеціальних податкових режимів законодавчо закріплено в податкових кодексах: Азербайджан, Білорусь,Казахстан, Росія, Киргизстан. Визначення сутності спеціального податкового режиму надається в податкових кодексах чотирьох країн: «особливий порядок обчислення та сплати податків протягом визначеного періоду» (Азербайджан); «спеціальний порядок обчислення і сплати податків, зборів (мит)» (Білорусь); «особливий порядок розрахунків з бюджетом, що встановлюється для окремих категорій платників податків та передбачає застосування спрощеного порядку обчислення і сплати окремих податків та плати за користування земельними ділянками, а також подання податкової звітності щодо них» (Казахстан); «особливий порядок визначення елементів оподаткування, а також звільнення від обов'язку зі сплати окремих податків та зборів» (Російська Федерація).

У той же час, податковий кодекс Киргизстану закріплює, що в республіці «визначаються загальнодержавні податки, місцеві податки, а також спеціальні податкові режими» але не надає ні визначення, ні економіко-правової характеристики таких режимів. Термін «спеціальні податкові режими» не використовується в податковому законодавстві Грузії, Молдови, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану. [2]

Таким чином, оцінюючи категорію «спеціальний податковий режим», автор надає йому таке визначення: «підсистема в межах загального режиму оподаткування, що діє як альтернатива загальному режиму оподаткування, яка передбачає для окремих категорій платників податків особливий порядок обчислення та сплати податків, а також звільнення від обов'язку зі сплати окремих податків та зборів протягом визначеного періоду».

Автор зазначає, що принципові відмінності у кількісному та якісному складі спеціальних податкових режимів, що застосовуються в країнах СНД, дозволяють зробити висновок про різний підхід кожної держави до вибору режимів, що вводяться в дію на її території.

Так, в Білорусі застосовуються десять режимів: 1) спрощена система оподаткування; 2) оподаткування у вільних економічних зонах; 3) податок на ігорний бізнес;4) податок на лотерейну діяльність; 5) єдиний податок для виробників сільськогосподарської продукції; 6) єдиний податок з індивідуальних підприємців та інших фізичних осіб; 7) оподаткування окремих категорій платників; 8) збір за здійснення ремісної діяльності; 9) збір за здійснення діяльності з надання послуг у сфері агроекотуризму;10) податок на доходи від проведення електронних інтерактивних ігор

У Казахстані запроваджено чотири режими: 1) спеціальний податковий режим для суб'єктів малого бізнесу; 2) спеціальний податковий режим на основі спрощеної декларації; 3) спеціальний податковий режим для селянських або фермерських господарств; 4) спеціальний податковий режим для юридичних осіб - виробників сільськогосподарської продукції та селянських споживчих кооперативів .

У Киргизстані існують шість режимів: 1) податок на основі обов'язкового патенту; 2) податок на основі добровільного патенту; 3) спрощена система оподаткування на основі єдиного податку; 4) податки на основі податкового контракту;5) податковий режим у вільних економічних зонах; 6) податок на спеціальні кошти .

У Росії діють чотири види режимів: 1) система оподаткування для сільськогосподарських товаровиробників (єдиний сільськогосподарський податок); 2) спрощена система оподаткування; 3) система оподаткування у вигляді єдиного податку напередбачуваний дохід для окремих видів діяльності; 4) система оподаткування при виконанні угод про розділ продукції .[2]

В Україні розділом XIV Податкового кодексу України, з урахуванням особливостей, встановлених підрозділом 8 розділу ХХ, закріплено таку структуру спеціальних податкових режимів: 1) єдиний податок; 2) фіксований сільськогосподарський податок; 3) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; 4) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності. Разом з цим, поряд із податками та зборами, зазначеними у розділі «Спеціальні податкові режими», під ознаки спеціальних податкових режимів підпадають і ряд інших режимів оподаткування. Відповідно до змісту статті 209 Податкового кодексу України, в межах податку на додану вартість визначається спеціальний режим оподаткування діяльності усфері сільського та лісового господарства, а також рибальства. Статтею 210 Податкового кодексу передбачено наявність ще одного спеціального режиму оподаткування в межах податку на додану вартість. Цим режимом виступає спеціальний режим оподаткування діяльності щодо виробів мистецтва, предметів колекціонування або антикваріату. На увагу заслуговує й режим оподаткування платників податків в умовах дії угоди про розподіл продукції, який врегульований розділом XVІІІ Податкового кодексу України. Даний режим за всіма своїми характеристиками відповідає спеціальному податковому режиму. Отже, твердження про те, що перелік спеціальних податкових режимів закріплених розділом XIV «Спеціальні податкові режими» Податкового кодексу України, вичерпний, є суперечливим.

Таким чином, аналіз , здійснений автором статті, дає змогу зробити висновок, що Податковий кодекс України, безумовно, не є досконалим. Норми кодексу потребують суттєвого доопрацювання, зокрема щодо визначення поняття спеціальних податкових режимів, їх ознак, дійсного складу спеціальних податкових режимів.

2) А.Слюсар «Нормативно-правові засади застосування спеціальних податкових режимів: новації Податкового кодексу»

Ця стаття міститься у Віснику Національної академії державного управління № 3 2012, с.119-127.

У статті ставиться завдання проаналізувати нормативно-правові аспекти застосування спеціальних податкових режимів.

Дана стаття зазначає, що зараз важливе місце в арсеналі податкових регуляторів економічного розвитку відводиться спеціальним режимам оподаткування як високодієвим інструментам державного впливу на економіку. Спеціальні податкові режими характеризуються певною динамічністю, оскільки найчастіше запроваджуються шляхом внесення змін до чинного законодавства або прийняття окремих податкових законів.

В Україні до прийняття Податкового кодексу застосування спеціальних режимів оподаткування регулювалось окремими нормативно-правовими актами. У прийнятому в грудні 2010 р. Податковому кодексі України спеціальним податковим режимам присвячено розділ, в якому в окремих главах регламентовано порядок застосування фіксованого сільськогосподарського податку; збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію, крім електроенергії, виробленої когенераційними установками; збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності З грудня 2012 р. до відповідних статей Податкового кодексу вже тричі вносились зміни.[3]

Разом з тим автор згадує про гл. 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» цього розділу була ухвалена лише 4 листопада 2011 р. шляхом прийняття Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності". У березні 2012 р. до цього закону також було внесено зміни. Таким чином, автор робить висновок, що спеціальні податкові режими перебувають у процесі становлення, а тому ретельного осмислення потребують сутнісні зміни, що відбулись останнім часом у цій сфері, які надалі визначатимуть застосування цього інструментарію державного регулювання національної економіки.

Автор зазначив також, що дослідження з питань застосування спеціальних податкових режимів в основному акцентують увагу на причинах, перевагах на наслідках їх запровадження. Так, загальноприйнятою є думка, що головною причиною введення спрощеної системи оподаткування була необхідність стимулювання прискореного розвитку малого підприємництва та складність загальної системи оподаткування. Крім того, вагомими мотивами запровадження спеціальних податкових режимів з боку держави є сприяння детінізації економіки,стимулювання економічної діяльності й ефективного використання наявних ресурсів, зниження витрат на адміністрування податків і зборів як для фіскальних органів, так і для підприємницького сектору. Разом з тим серед науковців неоднозначно оцінюється ефект від запровадження спеціальних податкових режимів. Зазначається, що створення широкого спектра спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку в Україні супроводжувалось наданням необґрунтовано масштабних податкових пільг, які не підкріплювалися еквівалентними інвестиційними зобов'язаннями.

У зв'язку з кардинальними змінами в правовому регулюванні спеціальних податкових режимів внаслідок прийняття Податкового кодексу України та наступних поправок до нього в науковій літературі на сьогодні відсутні комплексні дослідження сутнісних характеристик спеціальних податкових режимів, які функціонують в Україні, наслідків їх застосування з точки зору бюджетних надходжень та впливу на економічну активність платників податків.

Як зазначає автор, перелік спеціальних податкових режимів визначено в розділі XIV Податкового кодексу. Ці режими закріплюють особливий порядок обчислення та сплати податків та зборів у відповідний податковий період, який застосовується у випадках та порядку, встановлених податковим законодавством. Разом з тим у ньому містяться ст. 209 та 210, якими визначається спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства (ст. 209) та спеціальний режим оподаткування діяльності щодо виробів мистецтва, предметів колекціонування або антикваріату (ст. 210), які входять до складу розд. V "Податок на додану вартість". Як справедливо вказують деякі науковці, така неоднозначність норм Податкового кодексу створює плутанину в питаннях включення до спеціальних податкових режимів тих чи інших складових .

Таким чином, у Податковий кодекс уже закладена певна суперечність. Спеціальні податкові режими, визначені в розд. XIV Податкового кодексу,переважно можна розглядати як альтернативу загальній системі оподаткування, їх застосування передбачає звільнення від сплати кількох податків або їх заміну одним податком, тоді як спеціальні режими оподаткування,передбачені ст. 209 та 210, виступають альтернативними по відношенню до оподаткування податком на додану вартість, тобто передбачаються певні пільгові умови нарахування та сплати тільки цього податку. На погляд автора статті, усі спеціальні податкові режими мають бути визначені в розд. XIV Податкового кодексу, незалежно від кількості податків та зборів, за якими встановлюються особливі умови нарахування та сплати.

Далі автор робить висновки щодо кожного з СПР, зазначених у розділі 14 Податкового кодексу. Так, важливою новацією Податкового кодексу автор находить те, що єдиний податок включений до переліку місцевих податків і зборів. Зміна порядку його справляння та ставок дала відчутний фіскальний ефект. Наприклад, за результатами І кварталу 2012 р. надходження від єдиного податку зросли на 55,7% порівняно із відповідним періодом минулого року .

На думку автора особливостями фіксованого сільськогосподарського податку як спеціального податкового режиму є заміна обов'язку сплати чотирьох податків і зборів одним податком; наявність специфічних обставин, що дають підстави застосовувати такий податковий режим; незалежність розміру податку від результатів господарської діяльності. Також важливою характеристикою цього податкового режиму є врахування сезонності виробництва сільськогосподарської продукції.

На відміну від попередніх спеціальних податкових режимів, цей збір у вигляді цільової надбпвки до тарифу на електроенергію встановлюється не замість сплати кількох обов'язкових податків і зборів, а на додаток до загальних податкових зобов'язань платника податку. Тобто цей спеціальний податковий режим передбачає, навпаки, збільшення податкового навантаження на осіб,які здійснюють відповідний вид господарської діяльності.

Такі ж самі ознаки характерні і для збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності,обов'язок щодо сплати якого встановлений для суб'єктів господарювання та їх відокремлених підрозділів, які провадять діяльність із постачання природного газу споживачам на підставі укладених з ними договорів .Об'єктом оподаткування збором є вартість природного газу в обсязі, відпущеному кожній категорії споживачів Ставки збору встановлені в розмірі 4% на обсяги природного газу, що постачається для населення, та2% - на обсяги газу, що постачається іншим категоріям споживачів.

Представлений у статті розгляд нормативно-правового регулювання питань застосування спеціальних податкових режимів в Україні показує, що специфічними ознаками цього інструменту державного регулювання економіки є запровадження не лише з метою стимулювання економічної активності певних платників податків, а й збільшення податкового навантаження на суб'єктів господарювання, які займаються виробництвом та постачанням електричної енергії, а також постачанням природного газу.

Стимулюючий характер властивий лише двом спеціальним податковим режимам: спрощеній системі оподаткування та звітності і фіксованому сільськогосподарському податку. Ці податкові режими передбачають заміну сплати кількох загальнообов'язкових податків і зборів одним податком,таким чином суттєво зменшується податкове навантаження на відповідних платників податків. Для цих спеціальних податкових режимів також встановлена добровільність їх застосування платниками податків.

Подальшого розроблення потребує система результативних показників,методів оцінки вигод та витрат внаслідок запровадження спеціальних податкових режимів.

3) С.В.Сарана «ДО ПИТАННЯ ПОНЯТТЯ СПЕЦІАЛЬНОГО ПОДАТКОВОГО РЕЖИМУ»Стаття з видання «Фінансове право» № 4 (18), 2011-с.15-18

Автор зазначає, що до моменту набрання чинності Податковим кодексом законодавство України не використовувало поняття „спеціальний податковий режим”, хоча як наукова категорія воно доволі широко застосовувалося для позначення податкових платежів, які були призначені для зменшення податкового тиску, спрощення і обліку, і звітності та, відповідно, встановлювали спеціальні режими оподаткування окремих категорій платників.

Автор у роботі формулює такі ознаки спеціального податкового режиму:

1) окрема система заходів з оподаткування;

2) закріплює особливий порядок визначення елементів податку і збору, у тому числі оподаткування окремих категорій платників;

3) передбачає звільнення від сплати окремих податкових платежів;

4) застосовується у відповідний податковий період.

Винятково важливою , на думку автора є , позиція О. О. Костенко, яка визначає у складі спеціальних податкових режимів існування альтернативних систем оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський та фіксований податок із придбанням патенту). Ідеться про те, що, запроваджуючи будь-яку з альтернативних систем оподаткування (як і всі спеціальні податкові режими), законодавець припускає можливість застосування системи спеціальних заходівподаткового регулювання, які не мають свого закріплення у правовому механізмі податків і зборів, передбачених загальною системою оподаткування . Поряд з цим Ю. Б. Іванов, досліджуючи спеціальні податкові режими, відносить до них виключно спеціальні економічні зони, території пріоритетного розвитку та технопарки , виключаючи таким чином з їх складу альтернативні системи оподаткування, що, на нашу думку, ураховуючи законодавчо визначений склад спеціальних податкових режимів, є необґрунтованим. Особливо в контексті того, що альтернативні системи оподаткування широко застосовуються суб'єктами малого підприємництва як окремою групою платників податків, що є однією з основних ознак спеціальних податкових режимів. У зв'язку з зазначеним,автор вважає за доцільне навести думку М. О. Слатвінської про те, що альтернативна система оподаткування суб'єктів малого підприємництва - це система, яка має свій порядок, методи, взаємозв'язки між податками і зборами, правила обчислення та сплати податкових платежів, що відрізняються від традиційної системи, і яка вводиться державою для спрощення та податкового стимулювання (регулювання) розвитку суб'єктів малого підприємництва .

На думку автора, у межах спеціальних податкових режимів потрібно враховувати наявність альтернативних податків, як їх окремої складової, та податкових платежів (зборів), що виступають додатковими до платежів загальної системи оподаткування і застосовуються до окремих категорій господарюючих суб'єктів, відповідно збільшуючи податкове навантаження на них.

Автор згадує К. В. Андрієвського, предметом дисертаційного дослідження якого виступали саме спеціальні податкові режими,і який вирізняє такі їх ознаки: а) спеціальний податково-правовий режим містить у собі сукупність юридичних засобів, що створюють для його суб'єктів ті чи інші потенційні правові наслідки, можливість яких передбачена правовими нормами, унаслідок чого він належить до різновидів правового режиму; б) метою встановлення сукупності потенційних податково-правових наслідків, що становлять спеціальний податково-правовий режим, є залучення членів суспільства до тягаря сплати податків і зборів; в) крім зазначеної основної мети, кожному спеціальному податково-правовому режиму властива наявність додаткової, яка може полягати у стимулюванні окремих видів економічної діяльності, полегшенні податкового тягаря для суб'єктів, що належать до окремих категорій, і т. д.; г) режим спеціальний податково-правовий не самодостатній і може існувати лише як доповнення до загального .

Погоджуючись у цілому з наведеними ознаками, автор зауважує, що остання зі вказаних позицій з огляду на сучасне податкове законодавство навряд чи може бути однозначно сприйнята. Так, стосовно альтернативних податків спеціальних податкових режимів вона, безсумнівно, є правильною щодо зборів, які виступають додатковими до платежів загальної системи оподаткування, то вони можуть мати фактично самостійний характер. Це зумовлюється тим, що вони не пов'язані з податками і зборами загального податкового режиму (не є їх альтернативою або будь-яким спрощенням), а отже, використовують лише загальну структуру елементів податку та діють у межах наявного податкового режиму і тому можуть розглядатися як самодостатні податкові платежі. А враховуючи відсутність законодавчо закріплених взаємозв'язків між податками і зборами спеціальних податкових режимів, дані збори за їх формальними ознаками взагалі можна віднести до загальної системи оподаткування, якщо не брати до уваги те, що вони застосовуються до окремих категорій господарюючих суб'єктів.

Майже аналогічну вказаній має позицію О. В. Музиченко, зазначаючи, що спеціальний податковий режим є підсистемою в межах загального режиму оподаткування, що діє як альтернатива загальному режиму оподаткування, яка передбачає для окремих категорій платників податків особливий порядок обчислення та сплати податків, а також звільнення від обов'язку зі сплати окремих податків та зборів протягом визначеного періоду. На його думку, сутність категорії „спеціальний податковий режим” розкривають такі домінанти: 1) застосування спеціальних податкових режимів у складі загального режиму оподаткування; 2) спрощення системи оподаткування, обліку, звітності; 3) звільнення від обов'язку сплати окремих податків; 4) заміна одним податком сукупності податків; 5) визначення обмеженого кола суб'єктів оподаткування; 6) встановлення обмеженого кола видів підприємницької діяльності, галузей економіки, територій; 7) заміна грошової форми сплати податків товарною формою виконання податкового обов'язку [4]. Щодо останнього, то сам автор указує на застарілість такого способу і на те, що його використання в сучасних умовах є недоцільним і навіть шкідливим . І знову-таки, виходячи зі сказаного, характеристика спеціального податкового режиму зводиться лише до його складової у вигляді альтернативних податків, при цьому інша складова у наведеному визначенні та ознаках не враховується. Це пояснюється відсутністю законодавчих підстав на момент проведення дослідження для розширення вказаного визначення та доповнення його ознак. Ураховуючи це, однією з ознак спеціального податкового режиму має виступати застосування додаткових зборів, що збільшують податкове навантаження для окремих категорій платників.

Не оминає автор увагою й існування в чинному законодавстві закріплених окремими законодавчими актами податкових режимів, які встановлюють особливий порядок оподаткування для окремих категорій платників податків та мають завдяки цьому значну схожість зі спеціальними податковими режимами. Мова йде про вже згадувані спеціальні економічні зони, території пріоритетного розвитку та технопарки, які, на думку Ю. Б. Іванова, становлять спеціальні податкові режими. Проте зарахування чи неврахування їх до складу спеціальних податкових режимів має стати предметом окремого дослідження. Але факт їх наявності дає додаткове підтвердження недосконалості законодавчого визначення спеціального податкового режиму, яке, згідно з його сучасним формулюванням, формально може бути застосоване і до вказаних режимів.

Особливо, беручи до уваги те, що норми Податкового кодексу України не встановлюють складу спеціальних податкових режимів, обмежуючись лише об'єднанням податків і зборів, які до них належать, в окремий розділ.

Формулюючи визначення спеціального податкового режиму, автор зосереджує увагу також на його відмінностях від загальної системи оподаткування. Так, щодо переліку платників, сфер і видів економічної діяльності, то спеціальні режими оподаткування характеризуються чітко визначеним преліком платників, стосовно яких застосовуються спеціальні умови. Між тим загальна система оподаткування застосовується до всього загалу платників (юридичних і фізичних осіб), у тому числі і тих, які обрали один із варіантів спеціального оподаткування (тих податків, які не увійшли до складу спеціальних режимів).

Автор, узагальнюючи вказані вище ознаки спеціального податкового режиму,констатує, що ними виступають: 1) окрема система заходів з оподаткування, оскільки саме режим виступає системою правил, заходів, які є необхідними для досягнення якоїсь мети, умови діяльності, функціонування чого-небудь , що повністю збігаються із сутністю податкового режиму в цілому та спеціального податкового режиму зокрема; 2) переважно виступає підсистемою в межах загального режиму оподаткування; 3) стосується окремих категорій господарюючих суб'єктів, що відобразилося і в його законодавчому визначенні; 4) стосується особливих груп об'єктів оподаткування, якими можуть виступати не лише дохід (прибуток) чи вартість майна (землі), а й вид діяльності, який здійснює суб'єкт, чи тариф на постачання послуг; 5) може застосовуватися до певної території чи галузі економіки, що, зокрема, стосується фіксованого сільськогосподарського податку; 6) передбачає застосування альтернативних податків та поряд з ними додаткових зборів, що збільшують податкове навантаження для окремих категорій платників, наслідком чого є особливий порядок визначення елементів податку і збору, у тому числі звільнення від сплати окремих податкових платежів; 7) застосовується у відповідний податковий період, яким, як правило, є період, протягом якого для платника діє спеціальний податковий режим.

На основі вказаних ознак формулюється визначення спеціального податкового режиму. Спеціальний податковий режим - це окрема система заходів з оподаткування, яка застосовується у відповідний податковий період, переважно виступаючи підсистемою загального податкового режиму, стосується окремих категорій господарюючих суб'єктів, особливих груп об'єктів оподаткування чи певної території або галузі економіки та передбачає застосування альтернативних податків і поряд з ними додаткових зборів, що збільшують податкове навантаження для окремих категорій платників.[4]

Запропоноване автором визначення спрямоване на більш детальну характеристику спеціального податкового режиму та може бути використане як основа для внесення змін до норм Податкового кодексу України, які закріплюють його поняття та ознаки у сучасній нормативній податковій термінології. Також подальшого дослідження потребує питання складу спеціальних податкових режимів, у розрізі їх особливостей, призначення та режимів оподаткування, які можуть до них входити. У проведенні такого дослідження ознакам, закріпленим у визначенні спеціального податкового режиму, відводиться ключова роль, бо саме вони мають стати основними критеріями встановлення належності тих чи інших режимів оподаткування та податків і зборів до спеціальних податкових режимів.

4) Х.І. Березовська «ІСНУВАННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО ПОДАТКОВОГО РЕЖИМУ СПРОЩЄНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ У КОНТЕКСТІ СПЕЦІАЛЬНИХ ПОДАТКОВИХ РЕЖИМІВ ІНОЗЕМНИХ КРАЇН»

Ця стаття міститься у збірнику наукових праць за матеріалами науково-практичного круглого столу «Реформування системи сплати податків та зборів, з урахуванням міжнародного досвіду». - Київ * АлертА * 2012, с.20-25.

На даному етапі економічних реформ в Україні зрозумілою стає особлива соціально-економічної роль малого бізнесу,який у кризових умовах створює нові робочі місця без будь-якого фінансування з боку держави, розширює самозайнятість населення, залучає до легальної економічної сфери ті кошти, що сьогодні перебувають поза банківською сферою. Отже, об'єктивною є потреба у пошуку шляхів підтримки та розвитку останнього. Ураховуючи те, що в Україні вже давно Програми підтримки малого бізнесу, які змінюють одна одну, не дають необхідного результату, важливим є вивчення досвіду з підтримки та розвитку малого підприємництва за кордоном.

На початку автор ставить таке питання - чи може малий бізнес в Україні взяти на себе розв'язання цих проблем?За статистичними даними країнах Європейського Союзу на 1 000 осіб припадає близько 42 підприємств, а частка зайнятих у сфері малого підприємництва становить близько 75 % працездатного населення. В Україні ці показники значно нижчі: на 1000 населення - лише близько 3,5 підприємства та, відповідно, лише близько 11 % працездатного населення .

Автор зазначає, що у світі загальновизнаним є той факт, що бути легальним у малому бізнесі значно дорожче, аніж у великому . Саме тому на сектор малого бізнесу необхідно орієнтувати адекватну до його потреб і можливостей політику податкового регулювання, яка має формуватися з огляду на особливу економічну природу цього сектора.

З ухваленням Податкового кодексу України модель спрощеної сплати та обліку податків та зборів, описана у розділі «Спеціальні режими», має доволі чітку та зрозумілу структуру, але її не можна назвати адекватною, оскільки вона не враховує галузевої специфіки роботи малого підприємництва.

На думку автора, найбільш ліберальною можна вважати британську модель - «Пріоритет податкових стимулів», що характеризується спрощеними вимогами до звітності, прогресивною шкалою оподаткування, наявністю пільг для високотехнічних галузей, а також рядом пільг стосовно капіталовкладень у будівництво та придбання основних засобів.

Так, згідно з законодавством Великобританії, якщо річний дохід підприємства становить не менше 15 тисяч фунтів стерлінгів, то воно зобов'язане лише заповнити просту податкову декларацію без надання розшифрувань про свою діяльність чи по активах або зобов'язаннях. Прогресивна шкала оподаткування, без сумніву, сприятлива для малого підприємництва. [5]

Наприклад, при прибутку на рівні 0-1,520 фунта стерлінга ставка становить 10 %, при прибутку в розмірі 1,521-28,400 фунта стерлінга - 22 %, при прибутку понад 28,400 фунта стерлінга - 40 % . Діюча у Великобританії податкова система та правила амортизації будівель та устаткування з метою оподаткування дають змогу малому підприємництву здійснювати списання за ставкою 25 % вартості придбання, з урахуванням балансової вартості, що знижується, - так звана податкова знижка зі списання на знос .[5]

Подібною до британської є голландська модель , а у Швеції відсутні які-небудь спеціальні податкові режими для малих та середніх підприємств. Тут діє принцип нейтральності, згідно з яким до всіх підприємств, незалежно від їх юридичної форми, типу господарської діяльності, розміру, місцезнаходження, застосовується одна і та сама податкова база, ті самі ставки оподаткування і обов'язки з реєстрації, подання документів, звітності, платежів та ін. Проте у принципі нейтральності передбачено винятки у вигляді податкових пільг до малих підприємств. Самозайняті, дрібні торговці та більшість підприємств з оборотом менше 720 тисяч крон мають право використовувати касовий метод обліку та не зобов'язані реєструвати свій бізнес у державних органах. Якщо річний оборот підприємства становить менше 1 млн крон (приблизно 110 тисяч доларів США) , воно може подавати податкову декларацію один раз на рік, а не щомісяця, як це зобов'язані робити всі інші підприємства. Новому приватному торговцю, що самостійно зайнятий, дозволяється віднімати збитки від господарської протягом перших п'яти років діяльності .[5]

У США відсутні будь-які особливі податкові режими для малих і середніх підприємств. Проте, як і в інших країнах з розвиненою економікою, у законах про прибутковий податок є ряд регуляторних норм для малих підприємств, які дають можливість спростити процедуру обліку і звітності, стимулюючи й полегшуючи таким чином інвестиції у сферу малого бізнесу.[5]

На основі цього автор робить висновок, що на сьогодні українська модель спрощеного оподаткування та обліку не є настільки ліберальною, як британська чи голландська, вона за характером тяжіє до тенденцій Сходу (Росії, Білорусі, Молдови, країн СНД).

5) В.Ф.Столяров «СПЕЦІАЛЬНІ ПОДАТКОВІ РЕЖИМИ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ МЕХАНІЗМУ СПРОЩЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ОПОДАТКУВАННЯ»

Електронний ресурс. Режим доступу http://www.economy.nayka.com.ua/?operation=1&iid=287

Метою статті є визначення досвіду та особливостей спрощення загальновстановленої процедури оподаткування при застосуванні в національних податкових системах країн з транзитивними економіками.

Національні податкові системи унікальні та своєрідні, як унікальна і своєрідна кожна країна. В той же час, податкові системи пострадянських країн мають багато спільного. Адже висхідним джерелом для їх формування була система оподаткування Радянського Союзу. Проте, маючи загальне коріння, кожна з країн обрала свій особливий шлях розвитку. У сучасному вигляді національні податкові системи країн СНД мають суттєві відмінності, як з точки зору особливостей їх побудови, так і з точки зору фіскальної ефективності. І хоча в процесі подальшого розвитку та вдосконалення національних податкових систем виникають аналогічні проблеми, найчастіше кожна країна шукає свій спосіб їх подолання. Деякі з таких способів можливо вважати вдалими та ефективними, деякі - ні. При цьому, неминуче повстає питання щодо доцільності використання підходів інших країн до вирішення аналогічних проблем розвитку систем оподаткування. Досить часто, без належного наукового обґрунтування та врахування специфіки соціально-економічної ситуації в країні, копіюються не завжди ефективні закордонні підходи та методи вирішення проблем. В підсумку - мають місце повторення помилок. В той же час, іноді залишається непоміченим позитивний досвід, накопичений в процесі формування національних податкових систем.[6]

Автор вважає, що одним з найважливіших завдань становлення національних податкових систем країн з транзитивними економіками вважається формування системного підходу до податкового регулювання. Інструментами податкового регулювання системного характеру є спеціальні податкові режими. Системність таких інструментів проявляється в тому, що при їх застосуванні регулююча функція оподаткування реалізується не через окремі елементи податків, а шляхом системної зміни механізму визначення об'єкту оподаткування та обсягу податкових зобов'язань. Аналіз досвіду країн з транзитивними економіками дозволяє виокремити низку проблем, що виникають при застосуванні спеціальних податкових режимів. Вирішення таких проблем вимагає глибокого системного дослідження практичних та теоретичних аспектів використання таких інструментів податкового регулювання.

На думку автора, проблематика визначення особливостей міжнародного досвіду застосування спеціальних податкових режимів полягає у вирішенні триєдиної задачі. По-перше, визначення видів спеціальних податкових режимів за характером спрощення; по-друге, визначення сутності спеціальних податкових режимів спрощення загальновстановленої процедури оподаткування; по-третє, визначення способів спрощення загальновстановленої процедури оподаткування при застосуванні спеціальних податкових режимів.[6]

Визначення видів спеціальних податкових режимів за характером спрощення. Особливості розвитку національних податкових систем країн з транзитивними економіками, зокрема країн СНД, знайшли своє відображення в різноманітті видів спеціальних податкових режимів, які ними застосовуються. На думку автора, за характером спрощення їх можливо поділити на чотири види: 1) режими заміни сукупності податків єдиним адвалерним податком; 2) режими заміни сукупності податків єдиним фіксованим податком; 3) режими заміни сукупності податків розподілом продукції; 4) режими спрощення загальновстановленої процедури оподаткування . Найбільш розповсюдженими на пострадянському просторі є перші два види режимів. Третій вид ще не отримав широкого розповсюдження, проте застосовується в деяких країнах. Четвертий вид режимів має дуже обмежене застосування в національних податкових системах країн СНД.

Визначення сутності спеціальних податкових режимів спрощення загальновстановленої процедури оподаткування. Спеціальні податкові режими, які, відповідно до здійсненої нами класифікації за механізмом спрощення, ми віднесли до четвертого з визначених нами видів режимів, відрізняються від інших трьох видів відсутністю заміни сукупності податків та зборів, що є обов'язковими до сплати, єдиним податком. Режими, що нами розглядаються, також суттєво відрізняються від режимів заміни сукупності податків розподілом продукції, Виходячи з мети дослідження для встановлення сутності режимів спрощення загальновстановленої процедури оподаткування, автор розкриває сутністно-структурну характеристику кожного із способів впровадження механізму спрощення процедури оподаткування.

Визначення способів спрощення загальновстановленої процедури оподаткування при застосуванні спеціальних податкових режимів. Аналіз практики застосування спеціальних податкових режимів в національних податкових системах країн СНД дозволяє автору виділити наступну особливість: механізм спрощення загальновстановленої процедури оподаткування здійснюється шляхом зменшення обсягу податкових зобов'язань, яке може впроваджуватися трьома способами: спрощенням механізму обчислення податкових зобов'язань; зменшення нарахованих податкових зобов'язань; звільнення від сплати податків.

Спрощення механізму обчислення податкових зобов'язань. При такому способі спрощення порядку визначення податкових зобов'язань, не передбачається скорочення переліку податків, які повинен сплачувати платник податків за загальним правилом. Але спрощується порядок їх розрахунку завдяки спрощеному порядку визначення об'єкту оподаткування, бази оподаткування, зменшення ставки податку, - зазначає автор. Як правило, таке спрощення стосується податків з найбільш складним механізмом обчислення: податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, податок на майно, єдиний соціальний податок. Такий спосіб спрощення при застосуванні спеціальних податкових режимів в національних податкових системах країн з транзитивними економіками широкого розповсюдження не отримав.

В якості прикладу автор наводить режим, аналоги якому відсутні в податкових системах країн СНД. Запроваджений в Казахстані для суб'єктів малого бізнесу „спеціальний податковий режим на основі спрощеної декларації”,передбачає спрощення порядку обчислення і сплати двох податків: для юридичних осіб - корпоративного прибуткового податку та соціального податку; для індивідуальних підприємців - індивідуального прибуткового податку та соціального податку. Особливістю такого податкового режиму є встановлення для двох податків єдиного об'єкту оподаткування. Ним визначено дохід за податковий період, що складається з усіх видів доходів, отриманих платником податків як на території країни, так і за її межами. Для визначення суми податкових зобов'язань за двома податками, до об'єкту оподаткування за звітний податковий період застосовується ставка у розмірі 3 %. При цьому, прибутковий податок (індивідуальний або корпоративний), сплачується у розмірі Ѕ від обчисленої суми податкового зобов'язання. А соціальний податок - у розмірі Ѕ від обчисленої суми податкового зобов'язання за мінусом суми відрахувань на обов'язкове державне соціальне страхування. Нараховані податки перераховуються до бюджету після закінчення податкового періоду, який дорівнює одному календарному кварталу. Окрім того, значно спрощується ведення податкової звітності, яка у вигляді спрощеної декларації подається до податкового органу після закінчення податкового звітного періоду. Право застосовувати такий режим надається двом категоріям платників податків: 1) індивідуальним підприємцям, у яких за податковий період чисельність найманих працівників складає 25 осіб, а граничний дохід не перевищує 10 000 тис. тенге; б) юридичним особам, у яких за податковий період середньосписочна чисельність найманих працівників складає 50 осіб, а граничний дохід не перевищує 25 000 тис. тенге. При цьому, заборонено застосовувати такий режим: юридичним особам, що мають філії, представництва; філіям і представництвам; дочірнім підприємствам юридичних осіб та акціонерним товариствам; платникам податків, що мають відокремлені підрозділи в різних населених пунктах. Передбачені, також, обмеження у застосуванні такого режиму для певних видів діяльності, зокрема ліцензованих, а також виробництва підакцизної продукції, надрокористування, реалізації нафтопродуктів, збору та приймання склотари, надання консультаційних, фінансових та бухгалтерських послуг .[6]

Ще автор згадує, що у податковій системі Киргизстану запроваджено спеціальний податковий режим „податки на основі податкового контракту”, який можливо навести в якості прикладу спрощення механізму обчислення податкових зобов'язань. Такий режим надає право організаціям та індивідуальним підприємцям, які здійснюють підприємницьку діяльність, сплачувати окремі податки на основі податкового контракту, який визначає узгоджене між платником податків та органом податкової служби податкове зобов'язання платника податків в розмірі фіксованих сум трьох податків: 1) податку на прибуток; 2) податок на додану вартість; 3) податок з продажів. Сума податкового зобов'язання по контракту визначається в розмірі, що перевищує найбільшу суму податкових зобов'язань за три попередніх роки, не менш ніж на 25 відсотків. Контракт укладається строком на один рік по формі, що встановлюється податковим органом, та може щорічно подовжуватися. Протягом дії податкового контракту, податковими органами не здійснюються виїзні перевірки за податками, що складають суму контракту. Платники податків, які уклали податковий контракт, всі інші податки, передбачені податковим законодавством, сплачують на загальних підставах. Коло осіб, що можуть використовувати такий податковий режим законодавчо обмежено.

Зменшення нарахованих податкових зобов'язань. При такому способі спрощення, також не передбачається скорочення переліку податків, які повинен сплачувати платник податків за загальним правилом. Але платникам податків надається право зменшити нараховані податкові зобов'язання.[6]

Прикладом режиму, що передбачає право платника податків зменшити нараховані податкові зобов'язання, може бути „спеціальний податковий режим для юридичних осіб - виробників сільськогосподарської продукції та сільських споживчих кооперативів, який запроваджено в податковій системі Казахстану. Такий режим запроваджує особливий порядок визначення суми податкового зобов'язання. Зменшенню на 70 відсотків підлягають обчислені у загальновстановленому порядку суми податкових зобов'язань за наступними податками: 1) корпоративний прибутковий податок; 2) податок на додану вартість; 3) соціальний податок; 4) земельний податок; 5) плата за користування земельними ділянками. Такий податковий режим розповсюджується лише на: 1) діяльність юридичних осіб - виробників сільськогосподарської продукції по виробництву, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції, а також продукції тваринництва, птахівництва та бджолярства; 2) діяльність сільських споживчих кооперативів по реалізації та переробці сільськогосподарської продукції, яка вироблена селянськими та фермерськими господарствами, які є членами (пайщиками) таких кооперативів .

Звільнення від сплати податків. При такому способі спрощення, зниження податкового навантаження здійснюється шляхом звільнення від сплати податків деяких видів діяльності окремих категорій платників податків. Таке звільнення може стосуватися як визначеного переліку податків і зборів, так і всієї сукупності податків і зборів, що складають національну податкову систему.

В якості прикладу звільнення від сплати всіх податків і зборів можливо навести „податковий режим у вільних економічних зонах” у Казахстані. Такий режим звільнення від усіх видів податкових платежів застосовується тільки стосовно діяльності суб'єктів вільних економічних зон з виробництва та реалізації товарів (крім підакцизних), робіт або послуг на відокремленій та спеціально загородженій території, яка за законодавством країни визнається вільною економічною зоною. По відношенню до діяльності суб'єктів вільної економічної зони за межами такої зони, а також на всій іншій території країни, застосовується загальний податковий режим .

Спеціальний податковий режим „оподаткування у вільних економічних зонах” в Білорусі поєднує два способи зменшення обсягу податкових зобов'язань: зменшення податкових зобов'язань та звільнення від сплати окремих податків Так, організації, що є резидентами вільних економічних зон, сплачують податок на прибуток за ставкою, зменшеною на 50 % від законодавчо встановленої ставки, при цьому, прибуток, отриманий від реалізації товарів (робіт, послуг) власного виробництва звільнюється від оподаткування податком на прибуток протягом п'яти років з дати заяви про отримання прибутку. Податок на додану вартість при реалізації резидентами вільних економічних зон на території країни товарів власного виробництва сплачується у розмірі 50 % від суми податкового зобов'язання. Резиденти вільних економічних зон звільнюються від сплати: податку на нерухомість по основним засобам (об'єктам незавершеного будівництва), що розташовані на території таких зон; збору до республіканського фонду підтримки виробників сільськогосподарської продукції, продовольства та аграрної науки в частині виручки, отриманої від реалізації товарів (робіт, послуг).

Автор доходить до висновку, що найбільш розповсюдженими в країнах з транзитивними економіками є режими заміни сукупності податків єдиним податком (адвалерним або фіксованим). Режими заміни сукупності податків розподілом продукції ще не отримали широкого розповсюдження, проте застосовується в деяких країнах СНД. При застосуванні в національних податкових системах країн з транзитивними економіками спеціальних податкових режимів спрощення загальновстановленої процедури оподаткування, механізм спрощення загальновстановленої процедури оподаткування здійснюється шляхом зменшення обсягу податкових зобов'язань, яке може впроваджуватися трьома способами: спрощенням механізму обчислення податкових зобов'язань; зменшення нарахованих податкових зобов'язань; звільнення від сплати податків, - зазначив автор статті.

Висновок

податок сплата режим спеціальний

Статті, анотовані у цій роботі, стосуються такого важливого питання як спеціальні податкові режими у системі оподаткування країни. Податкова система є важливою складовою національної економіки кожної незалежної держави і важливою і невід'ємною її частиною є податкові звільнення. Одним із видів податкових звільнень є спеціальні податкові режими. Сучасна фінансова наука вважає існування спеціальних податкових режимів суперечливим інструментом державного регулювання економіки, до використання яких треба ставитись дуже обережно, оскільки вони можуть породжувати ряд негативних ефектів:

1. Вносять викривлення у розподіл ресурсів, створюючи переваги для одних видів економічної діяльності перед іншими і впливаючи тим самим на відносні ціни.

2. Призводять до ускладнення податкового законодавства.

3. Спричиняють збільшення адміністративних витрат, пов'язаних із контролем за дотриманням податкового законодавства.

4. Спричиняють нерівномірний розподіл податкового тягаря і посилюють, таким чином, несправедливість в оподаткуванні.

5. Надають суб'єктам господарювання незалежно від ефективності їх господарської діяльності переваги у конкурентній боротьбі та спонукають тих суб'єктів господарювання, які позбавлені пільг, шукати інші способи зменшення податкових зобов'язань чи ухилятись від податків як єдиного способу покращення своїх конкурентних позицій.

6. Сприяють ухиленню від сплати податків.

7. Породжують ланцюгову реакцію боротьби інших галузей і суб'єктів господарювання за пільги, спонукаючи останніх використовувати наявні ресурси не на підвищення ефективності господарювання, а на лобіювання своїх інтересів в уряді і парламенті з метою отримання податкових пільг.

8. Мають низьку адресність і виходять за межі початкових цілей їх надання.

Незважаючи на зазначені вади застосування спеціальних податкових режимів, я додержуюсь думки, що за певних умов, - детальної розробки законодавчої бази, доведеної економічної обґрунтованості, неупередженого державного контролю , - вони можуть бути доцільними та корисними.