Державний кредит та його роль в стабілізації економік держав

Размещено на http://www. allbest. ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

УНІВЕРСИТЕТУ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Фінансово-кредитний факультет

Кафедра фінансів

галузь знань: 0305 "Економіка та підприємництво",

напрям підготовки: 6. 030508 "Фінанси і кредит"

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Гроші та кредит"

Державний кредит та його роль в стабілізації економік держав

Студент(а,ки):

Ткаченко Юлії Русланівни

Черкаси 2011



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи державного кредиту

1.1 Економічна природа та роль державного кредиту

1.2 Класифікація форм державного кредиту

1.3 Нормативно-правове забезпечення відносин у галузі державного кредиту

Розділ 2. Аналіз стану державного кредиту в Україні

2.1 Аналіз показників зовнішнього державного кредиту України за 2009 - 2010 роки

2.2 Аналіз показників внутрішнього державного кредиту України за 2009 - 2011 роки

2.3 Динаміка кредитування приватного сектору економіки

Розділ 3. Напрями удосконалення державного кредиту в Україні

3.1 Проблеми управління державним кредитом в Україні

3.2 Міжнародний досвід врегулювання державного кредиту

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

державний кредит економіка приватний



Вступ

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. На даний момент ця тема є досить актуальною, тому що Україна досить молода незалежна країна, і вона не в змозі самостійно забезпечити свій економічний розвиток, тому держава потребує як і в зовнішніх запозиченнях, так і в внутрішніх додаткових коштах. Деякі підприємства також потребують додаткових залучень держави та іноземних країн.

Державний кредит за своєю економічною сутністю - це сукупність економічних відносин між державою в особі органів управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами - з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

Основна класична форма державно-кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб.

Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов'язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж при попередній формі. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів. У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і у ролі кредитора. Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним, терміновим і платним. Разом з тим, між державним та банківським кредитом, як класичною формою кредитних відносин, існують суттєві відмінності.

Коли ж мова йде про державний кредит, то отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючись в їх додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади державного кредиту.

Предмет дослідження - державний кредит і його роль у формуванні фінансових ресурсів держави.

Метою курсової роботи є дослідження державного кредиту і його ролі у формуванні фінансових ресурсів держави.

Дане дослідження ґрунтується на системному підході до вивчення державного кредиту. Для вирішення поставлених у роботі завдань використані різноманітні загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема наукового абстрагування, аналізу та синтезу, окремі статистичні методи, зокрема зіставлень та групувань, динамічних порівнянь, графічний і табличний методи, порівняльний аналіз тощо.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- дослідити теоретичні засади державного кредиту;

- проаналізувати показники державного кредиту України 2009-2011рр ;

- визначити напрямки удосконалення державного кредиту в Україні.

Науковці які досліджували тему: Г. Бєлоглазов, В. Волинський, Р. Габбард, А. Гальчинський, Б. Івасів, О. Лаврушин, В. Лексіс, Р. Міллер, А. Мороз, М. Романовський, М. Савлук та ін. .



Розділ 1. Теоретичні основи державного кредиту

1.1 Економічна природа та роль державного кредиту

Державний кредит - це специфічний елемент державних фінансів, в якому держава відіграє роль позичальника коштів (найчастіше), кредитора або гаранта повернення коштів. Держава змушена бути позичальником коштів у зв'язку з необхідністю вирішити такі завдання [1, с. 12]:

збалансованість бюджету;

фінансова підтримка сфери виробництва;

розвиток соціальної сфери.

Залучення коштів до бюджету завжди обмежене рівнем оподаткування, підвищення якого може зашкодити економічній діяльності підприємницьких структур і підвищенню добробуту населення. Тому держава на фінансування своїх потреб використовує інші джерела, намагаючись збалансувати доходи бюджету з поточними та капітальними витратами. Найпростішим і найдешевшим способом покриття видатків є грошова емісія. Проте уряд, який постійно покриває дефіцит бюджету за рахунок емісії, стимулює інфляцію в економіці, розширюючи сукупний попит без відповідного додаткового підвищення пропозиції предметів споживання. Це призводить до підвищення цін і вкрай негативно позначається не тільки на життєвому рівні населення, а й на фінансовому стані держави. Привабливішим порівняно із заходами, що збільшують грошову масу, є залучення коштів на внутрішньому та зовнішніх фінансових ринках у формі державного кредиту за умови його ефективного використання. У цьому разі держава є позичальником, а кредиторами можуть бути юридичні та фізичні особи (як резиденти, так і нерезиденти), міжнародні фінансові організації, іноземні держави. Циклічність економічного розвитку визначає рівень використання державою позичених коштів. В умовах спаду економіки країна збільшує розміри позик. Але прямої залежності між державними позиками і станом економіки держави не існує. Високорозвинені країни навіть в періоди стабільного розвитку можуть збільшувати свої боргові зобов'язання [1, с. 15]. Можливість державного запозичення ґрунтується на виконанні грошима функції нагромадження. У суб'єктів підприємницької діяльності тимчасово з'являються вільні кошти, які вони можуть спрямувати на ринок державних цінних паперів. Сезонність виробництва і коливання надходжень від реалізації продукції, амортизаційні відрахування і система розподілу прибутку істотно впливають на обсяги кредитних ресурсів підприємств і є основою для фінансування держави. Серед населення так само відбувається постійний рух коштів; часовий розрив між отриманням доходів і витратами є вагомим джерелом державного кредиту. Тому за економічною сутністю державний кредит є формою вторинного перерозподілу ВВП, доходів і нагромаджень - прибутку, заробітної плати, амортизації тощо, частина яких перерозподіляється через бюджетну систему у вигляді податків, зборів, платежів, а решта може використовуватись як позика державі. Перерозподільний характер державного кредиту особливо виявляється при сплаті доходів кредиторам за рахунок коштів Державного бюджету, основною частиною яких є податки з юридичних і фізичних осіб. Крім розподільної функції державний кредит виконує також регулюючу та контролюючу функції. Беручи участь у кредитних відносинах, держава може впливати на грошовий обіг, рівень процентних ставок на фінансовому ринку, на виробництво і зайнятість, а отже, здійснювати регулюючу функцію у визначенні макроекономічної політики. Проте механізм впливу зовнішніх позик на макроекономічну ситуацію неоднозначний і має розглядатися з урахуванням впливу обсягів інвестицій на темпи економічного розвитку, оскільки наслідком нераціональних і зайвих зовнішніх запозичень можуть бути такі боргові зобов'язання перед нерезидентами, які в майбутньому значно обмежать свободу здійснення економічної політики. Контролююча функція здебільшого забезпечує цільове використання коштів, своєчасність розрахунків за борговими зобов'язаннями; її виконують як державні, так і недержавні фінансово-кредитні інститути. Державний кредит відрізняється від банківського метою і призначенням залучених коштів, джерелами погашення позик, формами гарантій, впливом на грошову масу, функціями, які виконують суб'єкти кредитних відносин. Визначальним фактором, що істотно впливає на вартість отримання кредитів, їх форми, умови повернення, є довіра до країни, яка має бути стабільним гарантом повернення та збільшення залучених коштів. Популярність уряду чи окремих його лідерів позитивно позначається на кількості бажаючих надавати кредити. Рух позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин багато в чому залежить від кредитного рейтингу країни, що визначається економічним потенціалом країни, її репутацією як позичальника, стабільністю її розвитку. Ще одна група чинників є суто політичними. Наприклад, коли Росія оголосила дефолт (неможливість сплачувати за борговими зобов'язаннями) і мала низький кредитний рейтинг, це зовсім не означало припинення її фінансування з боку іноземних країн та інститутів, зацікавлених у політичній стабільності держави зі значним військовим потенціалом, зокрема ядерною зброєю. В Україні вирішення актуальних проблем, пов'язаних із закриттям або будівництвом атомних електростанцій, неможливе без залучення коштів іноземних кредиторів. Державний кредит як економічна категорія є багатовимірним і складним явищем, якому притаманні як позитивні, так і негативні аспекти, які наведені в (Таблиця А. 1. 1) [2, с. 54]. З даних таблиці 1. 1 випливає, що державний кредит може мати протилежні наслідки в коротко- та довгостроковому періодах і здійснювати стимулюючий або руйнівний вплив на економіку країни. Адже поряд зі зменшенням ризиків борг, розрахований на погашення в надто короткий строк, призводить до підвищення відсоткових ставок та ризику неплатежів, стимулюючи внутрішній попит й економічний розвиток загалом, збільшення державного зовнішнього боргу та його обслуговування одночасно посилює тиск на національну валюту та валютні резерви; у разі надмірного використання кредиту на споживчі цілі призводить до неплатоспроможності держави або значного скорочення її видатків на фінансування соціально-економічних програм і збільшення в майбутньому рівня оподаткування. Нераціональна структура залучення іноземних позик (значна питома вага короткострокових позик) може спричинити валютні та біржові кризи; значна заборгованість офіційним кредиторам перешкоджає реалізації незалежної економічної політики. Нещодавні кризи на світових ринках капіталу ще раз нагадали про необхідність додержання зваженої та послідовної політики у сфері державного зовнішнього запозичення. Витрачені неефективно залучені фінансові ресурси ускладнюють погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу. Це особливо помітно при залученні фінансових ресурсів під державні гарантії для впровадження тих чи інших проектів підприємствами України. За більшістю таких проектів розрахунки із зовнішніми кредиторами здійснюються за кошти державного бюджету, перетворюючись на додаткові державні видатки [2, с. 60]. У цьому зв'язку замість того, щоб надмірно покладатися на зовнішні позики, слід стимулювати внутрішні нагромадження. Залучаючи зовнішнє фінансування, пріоритет необхідно віддавати прямим іноземним інвестиціям, оскільки вони зазвичай збільшують експортний потенціал країни, не передбачають значних коливань грошової маси і позбавлені спекулятивних ознак. Необхідно також ретельно аналізувати здатність обслуговування країною боргу в майбутньому і використовувати залучені кошти переважно на фінансування капіталовкладень, дохідність яких покриває витрати на обслуговування боргу.

1.2 Класифікація форм державного кредиту

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду, казначейські позики, гарантовані позики (рис. 1. 1).

Рис. 1. 1. Форми державного кредиту [3]

У трансформаційній економіці постсоціалістичного типу, якій притаманне прагнення до інтеграції з європейськими структурами, перевага надається сучасним ринковим формам державного кредиту - державним позикам. Вони класифікуються за певними ознаками:[1, с. 189]1. За емітентами боргових зобов'язань позики поділяються на державні (випускаються центральними органами управління і надходять до Державного бюджету) і місцеві (випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети). На відміну від державних місцеві позики (як внутрішні, так і зовнішні) зазвичай мають чітку цільову спрямованість і випускаються для фінансування конкретних економічних чи соціальних програм. 2. За видами кредиторів розрізняють кредити, які можуть надаватися міжнародними фінансовими організаціями (Світовим банком, МВФ, Європейським банком реконструкції і розвитку), іноземними державами та іншими кредиторами. 3. За місцем розміщення позики поділяються на внутрішні - функціонують на внутрішньому фінансовому ринку і зовнішні - функціонують на зовнішньому ринку кредитних ресурсів. В Україні понад 70 % державних позик складаються із зовнішніх запозичень. 4. За правовим оформленням розрізняють державні позики, які надаються на основі угод, і позики, що забезпечуються випуском цінних паперів. В Україні, як і у світовій практиці, використовують обидві форми: першу, як правило, для оформлення кредитів від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів; другу - для мобілізації коштів на внутрішньому фінансовому ринку, тобто випуск облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), а також на міжнародних ринках позикового капіталу - євробондів та облігацій зовнішньої державної позики (ОЗДП) [3]. Державні позики можуть оформлятися у вигляді облігацій, казначейських векселів, казначейських нот, ощадних облігацій. У вітчизняній практиці державні цінні папери випускаються у вигляді облігацій та казначейських зобов'язань (векселів). Облігації - боргові зобов'язання держави, за якими у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Облігації можуть випускатися на покриття дефіциту бюджету (знеособлені) та під конкретні проекти (цільові). Державні облігації у світовій практиці зазвичай випускаються на довгостроковий період - 10-20 років (іноді на середньостроковий). Казначейські зобов'язання - боргові зобов'язання, що спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту, з виплатою доходів у формі процента. Як правило, ними оформлюються короткострокові позики (іноді середньострокові - казначейські ноти). Сформований ринок державних цінних паперів справедливо вважається одним з показників високого ступеня економічного розвитку сучасної країни. У світовій історії використання державних цінних паперів відомо значно більше їх форм, ніж передбачено в українському законодавстві. 5. За способом первинного розміщення розрізняють цінні папери, що розміщуються за допомогою відкритого продажу, і такі, що розповсюджуються шляхом індивідуального розміщення. У кожному конкретному випадку залежно від намірів держави аукціони для первинного розміщення державних цінних паперів проводяться за різними правилами (Табл. 1. 2). Центральний банк або інші фінансово-кредитні інститути є посередниками (агентами) під час відкритого продажу державних цінних паперів на аукціоні, що триває від кількох тижнів до кількох місяців. Умови продажу публікуються заздалегідь.

Таблиця 1. 2 Правила проведення аукціонів цінних паперів [3]

Ознака	Зміст аукціону
Умова проведення	Без попереднього оголошення загального обсягу емісії. З попереднім оголошенням загального обсягу емісії
Вид емісії	Конкурентна, тобто така, коли покупець, який вніс конкурентну пропозицію, визначає в заявці прийнятні для нього умови позики.
	Неконкурентна, коли заявки приймаються з обмеженнями щодо обсягу і задовольняються повністю виходячи з обставин, що виникли за результатами торгів
Система	Голландська, коли заявки на придбання цінних паперів задовольняються на умовах, що є результатами конкурентних торгів.
	Американська, коли заявки задовольняються на умовах покупця

У разі індивідуального розміщення облігацій уряд проводить переговори з великими інвесторами про одержання кредиту під випуск боргових зобов'язань. На переговорах обговорюються також умови отримання кредиту (строки, обсяг випуску, процентна ставка тощо). Застосовують як приватне, так і публічне розміщення міжнародних облігацій (Таблиця Б. 1. 3) [3]. 6. За характером сплати емісії розрізняють позики з відкладеними, або частковими, і негайними платежами. Емісії з відкладеними, або частковими, платежами - це облігації, при купівлі яких інвестори сплачують тільки певну частину ціни емісії, а решту - через кілька місяців. Це дає змогу емітентам зменшити витрати, оскільки у них з'являється можливість отримати додатковий прибуток при зниженні ставок і/або захистити від девальвації валюту на час між початковими і кінцевими платежами. Популярність цих облігацій залежить від прогнозів руху процентних ставок і валютних курсів. Емісії з негайними платежами - це облігації, всю суму випуску яких емітент одержує одразу. 7. За виплатою доходу державні позики можуть бути процентні (з фіксованою чи плаваючою ставкою), з нульовим купоном (дисконтні), а також виграшні, процентно-виграшні, безпрограшні, безпроцентні. Під процентною розуміють позику, дохід від якої визначають у певному проценті номіналу кожного цінного папера, сплачують на основі купонів або одноразово при погашенні, без щорічних виплат. При розміщенні дисконтних позик їх купують зі знижкою від номінальної вартості (з дисконтом), а погашають за номіналом. Різниця між ціною купівлі та погашення і є доходом інвестора. Прибуток за виграшними позиками власники цінних паперів одержують при погашенні зобов'язань у формі виграшів, що потрапили в тиражі виграшів. Державні цінні папери, на які не випали виграші, через певний час викуповуються за номіналом. Умовами випуску процентно-виграшних позик передбачається виплата частини доходу за купонами, а іншої - у формі виграшів. Безпрограшні випуски позик гарантують, що протягом терміну дії позики виграш припаде на кожний цінний папір. Безпроцентні позики не передбачають виплату доходу у грошовій формі, вони погашаються у формі надання різноманітних товарів підвищеного попиту. У сучасних умовах функціонування ринку державних запозичень найчастіше використовують дві форми виплати доходу - сплата процентів і дисконту (для облігацій з нульовим купоном). Відсотковий платіж встановлюється фіксований або з плаваючим доходом. При використанні державних цінних паперів з плаваючим доходом процентні ставки враховують зміни кон'юнктури ринку: динаміку облікової ставки, рівень дохідності державних цінних паперів та інфляцію. 8. За характером обігу державні цінні папери поділяють на такі, що вільно продаються і купуються, і такі, власники яких не можуть змінюватися. 9. За методами розміщення розрізняють добровільні та примусові позики. Нині в Україні кошти залучаються на принципах добровільності, вигідності та гарантованості повернення. 10. За терміном погашення державні позики бувають коротко-, середньо- та довгостроковими. Законодавство іноземних країн по-різному класифікує строки надання і повернення кредитів. Якщо більшістю визначено короткостроковий термін до одного року, то довгостроковими позиками в Німеччині є цінні папери з періодом 7-30 років, в Англії - понад 15 років, у Франції - 10-30 років, в Україні - понад 5 років. 11. За типом запозичення державні позики поділяють на некомерційні та комерційні. Перші найчастіше надаються іноземними країнами, міжнародними фінансовими організаціями, які зазвичай позичають на довгостроковий період, на пільгових умовах (відстрочення погашення позики), з порівняно невисокою процентною ставкою за кредитні ресурси. Напрямки та обсяги використання отриманих коштів контролюють кредитори. Умови надання позик можуть включати перелік економічних і політичних вимог до дій країни-позичальника. Комерційні позики (фідуціарні) - це запозичення на зовнішніх ринках капіталу з метою фінансування дефіциту бюджету. Фідуціарна основа передбачає надання іноземними банками позики Україні за рахунок коштів, отриманих від випуску і розміщення серед інвесторів облігацій банку-фідуціарія. Відповідальність за погашення облігацій та сплату відсотків несе держава, що позичає кошти, а не банк-фідуціарій. У вітчизняній практиці фідуціарні позики були номіновані в доларах, дойчмарках та євро, частина зобов'язань вже реструктуризована урядом України. 12. За напрямками використання розрізняють такі кредити:

на фінансування дефіциту бюджету та погашення державного боргу;

на підтримку національної валюти і фінансування платіжного балансу;

на фінансування інвестиційних та інституційних проектів, у тому числі під гарантію уряду;

на фінансування експорту товарів (робіт, послуг). За напрямками використання позики згруповані в додатку 2. Значною є питома вага кредитних ресурсів, що надходять із зовнішніх джерел. 13. За характером погашення заборгованості розрізняють кредити з поверненням одноразово і частинами. Застосовують три варіанти погашення позик: позика погашається рівними частинами протягом кількох років; щоразу наростаючими сумами (застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне збільшення доходів держави); сумами, які кожного разу зменшуються (застосовується тоді, коли передбачається, що зменшуватимуться доходи держави чи збільшуватимуться державні видатки). 14. За зобов'язаннями держави в погашенні боргу розрізняють позики з правом дострокового погашення і без цього. Право дострокового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку. Структура державних запозичень і питання про те, які саме інструменти слід застосовувати в умовах трансформаційного періоду, визначається на основі таких чинників:

мінімізація вартості обслуговування заборгованості з прийняттям інвесторами таких умов;

стимулювання розвитку фінансових ринків;

гнучкість при фінансуванні;

забезпечення прозорості операцій уряду із заборгованістю.

1.3 Нормативно-правове забезпечення відносин у галузі державного кредиту

Якщо у країні розвинута економіка і надходження до державного бюджету мають стабільний характер, то така країна не потребує зовнішніх запозичень для фінансування своїх функцій. Проте будь-якій державі, особливо країні з перехідною економікою, необхідні кошти для виконання покладених на неї завдань. У такій ситуації виникає потреба державного втручання у функціонування економічних процесів поряд з ринковими механізмами управління економікою. Можливий і шлях залучення зовнішніх запозичень для реконструкції економіки, яка спрямована на оборонний комплекс, на виробництво товарів народного споживання. Все це потребувало значних коштів. Проблема залучення іноземних кредитів для фінансової підтримки економічних реформ в Україні має два аспекти. Один пов'язаний з особливостями нашої внутрішньої фінансово-кредитної системі, другий - із впливом зовнішніх чинників на ведення економічної політики в Україні, стрижнем якого є загроза зростання зовнішнього боргу і залежність нашої економіки від країн та організацій-донорів. Відносини в сфері державного кредиту виступають на правовій основі. Найбільш важливі питання випуску і погашення державних позик вирішуються вищими органами державної законодавчої і виконавчої влади. Конституція України визначає, що до повноважень верховної Ради України належить, зокрема, затвердження державного бюджету України та внесення змін до нього. Тому, коли Верховна Рада України затверджує державний бюджет України, вона враховує в загальній сумі доходів і заплановані на даний рік надходження з позики [7].

Надходження за позикою передбачаються в ст. 10 Закону про державний бюджет України 2011 року. Асигнування на погашення заборгованості держави за позиками, на виплату виграшів, погашення облігацій теж передбачаються Верховною Радою України у відповідних статтях закону, які затверджують загальну суму видатків державного бюджету. Крім цього, Конституція уповноважує Верховну Раду України щодо затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також на одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених держбюджетом України, здійснення контролю за їх використанням. Виключно законамиУкраїни встановлюється порядок утворення і погашення державного боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів та їх види і типи [5].

Закон України "Про цінні папери та фондову біржу" передбачає існування таких цінних паперів, як облігації державних і місцевих позик, казначейські зобов'язання, що за своєю суттю є формами реалізації державних позик [6].

Розмір державної позики, умови її випуску (строк, величина сплачуваних відсотків та ін. ), порядок реалізації і погашення - визначаються в односторонньому порядку самим позикоодержувачем - державою у відповідних нормативних актах; залучення ж коштів населення, придбання облігацій базуються на вищезгаданих принципах добровільності, строковості, платності і поверненості. Відносини державної позики супроводжуються певним ризиком як на стадії виникнення даного виду правовідносин (тобто чи зацікавляться кредитори можливістю вкласти свої гроші в державні цінні папери), так і з точки зору доцільності використання позичених коштів та можливості їх повернути, сплативши передбачену винагороду (йдеться про наслідки, адже показником ефективності всіх здійснених операцій є величина державного боргу і можливість держави погасити його). Успіх державної позики залежить від тих умов, що складаються в державі в конкретний період часу, і обов'язково повинен бути обґрунтованим політично, фінансово, економічно.

Найбільш поширеним способом реалізації державного кредиту (боргу) є державна внутрішня позика, що оформляється в облігаціях внутрішніх державних і місцевих позик.

У системі джерел внутрішнього фінансування видатків бюджету своє окреме місце займають казначейські зобов'язання та казначейські векселі.

Випуск державних цінних паперів є найбільш економічно доцільним методом фінансування бюджетного дефіциту порівняно з практикою позичання коштів в Національному банку і залучення коштів від грошової емісії.

Звичайно, не можна не зважати і на своєрідні недоліки інтенсивного використання продажу державних цінних паперів для фінансування державних видатків, а саме: нові випуски можуть збільшувати державний борг і таким чином переносити частку фінансового тягаря на майбутні покоління; розвиток первинних та вторинних ринків може викликати небажаний розподіл фінансових ресурсів і мати негативний вплив на розвиток інших фінансових ринків країни; величезні суми позик можуть призвести до зростання номінальних процентних ставок і зробити видатки бюджету сприйнятливішими до змін процентних ставок; використання цінних паперів може послабити бажання уряду та інших органів влади контролювати свої видатки і, крім того, може збільшити залежність уряду від своїх кредиторів.

Оскільки основна частина державних видатків здійснюється в національній валюті, то переважний розвиток одержують внутрішні державні позики. Однак широкий міжнародний розподіл праці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями, обумовлює і інтенсивний розвиток міжнародного державного кредиту.

Міжнародний державний кредит можна визначити як сукупність відносин, в яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі боржника чи кредитора. Ці відносини набирають форми державних зовнішніх позик.

Надання зовнішніх позик здійснюється, як правило, за рахунок бюджетних коштів чи спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські і місцеві органи влади, кредиторами -- уряди, фінансово-кредитні установи, юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові організації. Державні зовнішні позики надаються в грошовій чи товарній формі і, як правило, бувають середньо строкові чи довгострокові. Грошові позики можуть випускатись у валюті країни-кредитора, країни-одержувача коштів чи іншій валюті. Одержання позик "із зовні" може відбуватися при безпосередньому наданні урядом однієї країни уряду іншої країни певних коштів на підставі міждержавних договорів або шляхом розміщення позик на внутрішньому грошовому ринку країни-кредитора. Погашення позик, за згодою сторін, здійснюється товарними поставками, валютою тощо. Існує також можливість погашення позик за сплату відсотків по них після спливу пільгового періоду, який надає відстрочення по оплаті позики на 3--5 років, після його використання.

Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України.

Розміщення боргових зобов'язань Уряду України та надання гарантій від імені Уряду України провадиться за його дорученням Міністерством фінансів України [7].

Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік"

статтею 9 було встановлено, що у 2011 році державні гарантії надаються Кабінетом Міністрів України на суму 15. 000. 000 тис. гривень для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань за запозиченнями суб'єктів господарювання - резидентів України державного сектору економіки за наступними напрямами:- За зобов'язаннями Державної служби автомобільних доріг України (за запозиченнями, зобов'язаннями з оплати введених інвесторами у дію об'єктів та за договорами концесії);

- за зобов'язаннями суб'єктів господарювання, об'єкти державної власності яких належать до сфери управління Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів;

- за зобов'язаннями Державної іпотечної установи на суму 1. 000. 000 тис. гривень;

- для фінансування інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів розвитку, які мають стратегічне значення та реалізація яких сприятиме розвитку економіки України, в тому числі імпортозамінних і експортоорієнтованих галузей;

- для фінансування розвитку житлово-комунального господарства.

Порядок та умови надання державних гарантій встановлюються Кабінетом Міністрів України [4].

В Україні прийнято ряд законодавчих актів, які визначають боргові зобов'язання уряду у грошовій формі, що гарантуються всім майном, яке перебуває у загально державній власності. Йдеться, зокрема, про Закон України "Про державний внутрішній борг України", який передбачає, що для фінансування витрат по розміщенню, рефінансуванню, виплаті доходу та погашенню боргових зобов'язань уряду України у складі державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До цього фонду зараховуються кошти у розмірі 50% одержаних від приватизації майна державних підприємств. Згідно з цим законом, до боргових зобов'язань уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання, у грошовій формі гарантовані урядом, а також одержані ним кредити. Боргові зобов'язання уряду України виступають у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і казначейських зобов'язань України, які можуть бути короткостроковими -- до 1 року, середньостроковими (від 1 до 5 років) і довгостроковими (5 і більше років) [4].

Рішення про надання юридичним особам - резидентам права використання іноземних кредитів приймаються на засіданні Кабінету Міністрів України і оформляються відповідною постановою. Чинний порядок передбачає оформлення рішення про надання іноземного кредиту за умов валютної самоокупності; умови укладення юридичною особою та уповноваженим банком кредитних та інших угод, а також договорів застави, поруки або укладення договору страхування. Вважається, що ці умови мають бути загальними і єдиними абсолютно для всіх позичальників без винятку. Спосіб забезпечення кредиту повинен покривати: суму основного боргу, проценти за користування кредитом, витрати на його обслуговування тощо. Оформлення індивідуальних гарантій Кабінету Міністрів України здійснюється Мінфіном України та відповідними державними органами за поданням банку-агента після укладення індивідуальної угоди між Мінфіном та юридичною особою, де визначається механізм бюджетних витрат. Після одержання оригіналів гарантій банк-агент укладає з іноземним кредитором індивідуальну кредитну угоду і надсилає необхідні документи [5].

Кабінет Міністрів України своєю постановою № 787 "Про заходи щодо залучення державою або під державні гарантії іноземних кредитів і надання державних гарантій" ліквідував Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України. Було встановлено, що центральним органом виконавчої влади, який координує роботу з Підготовки та впровадження проектів, що передбачають залучення іноземних кредитів під державні гарантії, є Міністерство економіки. Проекти рішень Кабінету Міністрів України щодо надання кредитів за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії на виконання зобов'язань юридичних осіб-резидентів, розглядаються Урядовим комітетом економічного розвитку.

У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про надання відповідно до законів України державних гарантій виконання зобов'язань юридичних осіб-резидентів перед іноземними замовниками за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) ці юридичні особи вносять до державного бюджету в порядку, визначеному угодою про порядок відшкодування витрат державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання гарантійних зобов'язань Кабінетом Міністрів України, укладеною між юридичною особою-резидентом і Мінфіном, плату за надання державної гарантії у розмірі 1 % річних суми наданої гарантії [5].

Розмір плати встановлюється Кабінетом Міністрів України на підставі розрахунків, що здійснюються Мінфіном у визначеному ним порядку з урахуванням пропозицій Міністерства економічного розвитку і торгівлі та/або органу державної влади, до сфери управління якого належить позичальник, із застосуванням таких методів, як:

1) рейтинговий, що передбачає встановлення розміру плати виходячи з рейтингу, присвоєного позичальникові міжнародним рейтинговим агентством за міжнародною рейтинговою шкалою, а у разі його відсутності - рейтингової оцінки за Національною рейтинговою шкалою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 р. N 665 ( 665-2007-п ) (Офіційний вісник України, 2007 р. , N 32, ст. 1294);

2) ринковий, що передбачає встановлення розміру плати виходячи з різниці між рівнем відсоткової ставки, за якою кредитор готовий надати кредит (позику) позичальникові без забезпечення державною гарантією (у разі відсутності документального підтвердження такої інформації - поточним рівнем ринкових ставок на момент прийняття рішення про надання державної гарантії за борговими зобов'язаннями позичальника) та відсоткової ставки за кредитом (позикою), що надається позичальникові під державну гарантію;

3) актуарний, що передбачає встановлення розміру плати за результатами оцінки ризиків, пов'язаних з наданням позичальникові кредиту (позики), залученого державою, або державних гарантій, та обсягу можливих витрат державного бюджету.

Перевага надається методу, за яким розрахунковий розмір плати є найменшим [7].

У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих Державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників [7].



Розділ 2. Аналіз стану державного кредиту в Україні

2.1 Аналіз показників зовнішнього державного кредиту за 2009 - 2010 роки

Для повного дослідження категорії "державний кредит" проаналізуємо також динаміку показників державного боргу к Україні в кризовий період, розглянемо результати управління державним боргом, оцінимо обсяги позик у МВФ, дослідимо ймовірність втрати безпеки за борговими зобов'язаннями.

З розвитком кризового стану в світовій та національній економіці державі та вітчизняним суб'єктам господарювання не вистачало фінансових ресурсів для стабілізації їхньої діяльності, що спричинило широке залучення коштів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

На відміну від 2009 року, сальдо за кредитами та облігаціями в 2010 році було додатнім на рівні 6. 8 млрд. дол. США (у 2009 році чисті виплати за кредитами та облігаціями становили 9. 1 млрд. дол. США) [8].

Повернення до додатного сальдо розпочалось з ІІ кварталу 2010 року, головним чином через високі залучення Уряду. Чисті надходження до державного сектора в 2010 році становили 5. 1 млрд. дол. США (протягом 2009 року чисті виплати склали 1. 1 млрд. дол. США). Зокрема, було розміщено ОЗДП і залучено короткостроковий кредит від "ВТБ" на суму 2 млрд. дол. США. Крім того, спостерігалась значна зацікавленість нерезидентів у внутрішніх облігаціях уряду (чисте придбання - $1. 2 млрд. ), особливо з вересня після випуску ОВДП-ПДВ.

За умов розгортання кризових явищ вартість державних зовнішніх запозичень для України суттєво зростала. Кабінет міністрів України доручив Міністерству фінансів України здійснити додатковий випуск облігацій зовнішньої державної позики (ОЗДП) 2010 р. на 100 млн дол. , у 2011 року в обсязі 1,5 млрд. дол. США.

У вересні 2010 року Україна здійснила емісію облігацій зовнішньої державної позики України на загальну суму 2,0 млрд. дол. США з погашенням у 2015 році (500 млн. дол. США) та у 2020 році (1,5 млрд. дол. США).

Вищезазначені запозичення здійснювались за ставкою 6,875 % річних та 7,75% річних відповідно [8].

Починаючи з другої декади березня 2009 року, дохідність українських єврооблігацій знижується. Зокрема, станом на 11. 08. 09 цей показник щодо облігацій 2007 року випуску з погашенням у 2017 році, купон 6,75% річних, складав 10,4% річних, в той час як ще 11 березня цей показник знаходився на рівні 27,2% річних.

Міністерство фінансів України здійснило виплату купонних доходів за деномінованими у доларах США облігаціями зовнішньої державної позики України 2010 року. Загальна сума платежу склала 75 312,5 тис. дол. США.

31 березня 2011 року рейтингове агентство R&I підтверджує кредитний рейтинг України нарівні "B+" зі стабільним прогнозом, що є добрим показником для України [9].

Динаміка зовнішнього боргу України у 2010 році визначалася (Рис. 2. 1. ):

- значними обсягами чистих зовнішніх залучень Уряду (7. 1 млрд. дол. США) та довгострокових залучень реального сектору економіки (3. 5 млрд. дол. США);

- суттєвим накопиченням короткострокового боргу інших секторів за торговими кредитами і простроченою заборгованістю (4. 5 млрд. дол. США);

- скороченням довгострокових зобов'язань українських банків перед нерезидентами (2. 5 млрд. дол. США)



Рис. 2. 1. Димаміка показників зовнішнього боргу України [9]

Борг сектору державного управління на кінець ІІІ кварталу 2010 року досяг 23,6 млрд. дол. США (21. 1% від валового обсягу зовнішнього боргу), збільшившись із початку року на 5. 8 млрд. дол. США.

Накопичення відбулося внаслідок:

- надходження 1 млрд. дол. США від МВФ за програмою Stand-By та кредитних ресурсів від іноземних комерційних банків обсягом 2 млрд. дол. США;

- залучення урядом 2 млрд. дол. США шляхом розміщення ОЗДП 2010 року;

- збільшення заборгованості перед нерезидентами за облігаціями внутрішніх державних позик (на 1 млрд. дол. США).

Борг сектору органів грошово-кредитного регулювання (Рис. 2. 2. ) становив 7. 1 млрд. дол. США (6. 3 % від валового обсягу зовнішнього боргу), збільшившись із початку року на 0. 8 млрд. дол. США за рахунок отриманого від МВФ у ІІІ кварталі 2010 року кредиту за програмою Stand-By.



Рис. 2. 2. Динаміка заборгованості сектору державного управління та органів грошово-кредитного регулювання України в розрізі фінансових інструментів [10]

Національний банк відзначає поліпшення ситуації з короткостроковим зовнішнім боргом України. Про це йдеться в повідомленні НБУ.

Зокрема, за даними Нацбанку, якщо на 1 жовтня 2008 року обсяг планових погашень за зовнішніми зобов'язаннями на найближчий рік становив 51,2 млрд. доларів (50% валового зовнішнього боргу), то на 1 квітня 2010 року ця сума зменшилася до 38 , 6 млрд. доларів (37,5% валового зовнішнього боргу).

З початку фінансової кризи, як відзначає НБУ, показник короткострокового зовнішнього боргу України був індикатором значною вразливості економіки країни до змін зовнішніх фінансових умов.

Обсяг короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення протягом року збільшився на 8. 5 млрд. дол. США та на кінець 2010 року становив 47. 3 млрд. дол. США (Рис. 2. 3. ).



Рис. 2. 3. Короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення [10]

Приріст короткострокового боргу сформувався в інших секторах економіки (62. 5% приросту, або 3. 3 млрд. дол. США) та в секторі державного управління (43. 9% приросту, або 2. 3 млрд. дол. США). Натомість банківський сектор скоротив короткострокові зобов'язання на 0. 3 млрд. дол. США за рахунок короткострокових кредитів.

Довгостроковий зовнішній борг збільшився з початку року на 2. 9 млрд. дол. США (на 3. 5%) і становив 87. 2 млрд. дол. США. Частка секторів державного управління та ОГКР у загальних обсягах довгострокового боргу зросла з 28. 4 до 32. 4%, тоді як частка банків навпаки зменшилась з 31 до 27%. Частка інших секторів економіки включно з міжфірмовим боргом не змінилась і становила 40. 6% [10].

Основними фінансовими інструментами у складі довгострокової заборгованості залишаються:

- кредити (включаючи міжфірмовий борг), обсяги заборгованості за якими зросли на 1. 6 млрд. дол. США і сягнули 67 млрд. дол. США (76. 8% від загального обсягу довгострокового боргу);

- боргові цінні папери, зобов'язання за якими збільшились на 2. 6 млрд. дол. США і становили 15. 7 млрд. дол. США (18. 1%), з яких 14. 4 млрд. дол. США (16. 6%) - заборгованість за єврооблігаціями.

Частка зобов'язань за валютою та депозитами у загальних обсягах довгострокового боргу скоротилася з 4. 3 до 2. 5% відповідно до скорочення їх абсолютних обсягів з 3. 6 млрд. дол. США - до 2. 2 млрд. дол. США.

Борг банківського сектору України (Рис. 2. 4. ) становив 27. 9 млрд. дол. США (25% від валового обсягу зовнішнього боргу), зменшившись із початку року на 2. 9 млрд. дол. США, або на 9. 5% [11].

Основними чинниками скорочення зовнішнього боргу банків протягом 9 місяців 2010 року стало зменшення обсягів зобов'язань за:

- валютою та депозитами - на 1. 3 млрд. дол. США (25. 3 %);

- довгостроковими кредитами - на 0. 9 млрд. дол. США (4,9 %);

- довгостроковими борговими цінними паперами - на 0. 4 млрд. дол. США (7. 6%);

- короткостроковими кредитами - на 0,4 млрд. дол. США (15%)

Борг банків, які мають державну частку власності (не менш ніж 50%), за 9 місяців 2010 року внаслідок розміщення цими банками єврооблігацій збільшився на 0. 3 млрд. дол. США та становив 2. 5 млрд. дол. США (9% від загальних обсягів боргу банківського сектору).

Короткостроковий борг банків у цілому становив 4,7 млрд дол і в порівнянні з початком року не змінився, оскільки зростання зобов'язань за короткостроковими кредитами (на 0,3 млрд дол) повністю знівелювало зменшенням в результаті реструктуризації накопиченої в попередні періоди простроченої заборгованості. Частка короткострокових зобов'язань банків в загальному обсязі боргу банків зросла за січень-березень з 15,4% до 16,1%.



Рис. 2. 4. Динаміка заборгованості банківського сектору економіки України [10]

Частка боргу секторів державного управління та органів грошово-кредитного регулювання протягом року зросла з 23. 2% до 27. 7%, натомість частка боргу банківського сектору у валовому обсязі зовнішнього боргу скоротилась з 29. 8% до 24%

У структурі валового зовнішнього боргу за початковим строком погашення переважають довгострокові зобов'язання (78. 2% від обсягу боргу), водночас частка короткострокового боргу протягом року зросла з 18. 4% до 21. 8. % (Рис. 2. 5. ).

Основною валютою зовнішніх запозичень на кінець 2010 року залишається долар США (70. 4%), зобов'язання в євро становлять 10. 7%. Питома вага зобов'язань у СПЗ за 2010 рік зросла з 12. 6 до 13. 9%. Частка зовнішньої заборгованості в національній валюті залишається незначною - 2. 3%, хоча вона й збільшилась порівняно з початком року [10].



Рис. 2. 5. Валовий зовнішній борг України за початковими строками погашення [11]

Найбільш резонансною подією в державі, котра постійно обговорювалася ЗМІ, політикумом, громадськістю, був договір з МВФ про надання позики Україні.

5 листопада 2008 року МВФ ухвалив рішення щодо виділення Україні кредиту stand by на суму близько 16,4 млрд. доларів для подолання проблем в економіці.

Перший транш Україна отримала розмірі в розмірі 4,5 млрд. дол. США. 12 травня 2009 року до України надійшли 2,8 млрд. доларів другого траншу кредиту МВФ. Частина другого траншу в розмірі 1,5 млрд. доларів направлена безпосередньо до держбюджету для фінансування зовнішніх боргових зобов'язань уряду. Кошти третього траншу кредиту надійшли до України 31 липня. 28 липня рада директорів МВФ схвалила надання Україні третього траншу кредиту у розмірі 3,3 млрд. доларів.

Варто сказати, що одним із постулатів економічної теорії є постулат, про граничну корисність товару чи послуги має незворотну тенденцію до зменшення. Скажімо, для людини, яка страждає від спраги, значимість і цінність першої склянки води значно вища за наступні. Схоже, цей закон повною мірою можна застосувати до кредитних взаємин України та МВФ. Такою склянкою води було до України перше рішення Ради Директорів МВФ про початок програми у режимі стенд-бай. Хоча українська влада і заперечувала тоді прихід кризи для України, для інвесторів формалізація стосунків між Києвом та МВФ принаймні сигналізувала, що макроекономічна ситуація в Україні буде піддана незалежному моніторингу, а золотовалютні резерви НБУ, підтримані ін`єкцією МВФ, не вичерпаються - а з ними інвестиції та українські цінні папери в руках нерезидентів. Навіть програма України з МВФ на той час не утримала нерезидентів (і резидентів теж) від масового виводу капіталу. Відбувся обвал фондового ринку, і без того неефективно діючого, зниження індексу ПФТС.

Забезпечення фіскальної прозорості та підзвітності країн-членів МВФ - одне із визначальних завдань Фонду. Проте в період 2009 року в Україні,

скажімо, з відкритих джерел не можна було ознайомитися з казначейськими звітами про виконання бюджету, балансом єдиного казначейського рахунку, звітами про виконання кошторисів Пенсійного та інших соціальних фондів, реєстрами урядових гарантій, виданих під кредити юридичних осіб. Тобто, загалом отримані в період кризи позики МВФ, обсяг їх сягає 10,6 млрд. дол. США (планується 4-ий транш 3,8 млрд. дол. ) не вплинули позитивно на стан економіки, оскільки по суті були спрямовані на поточне використання, не забезпечили реалізацію капітального інвестування, підтримки виробника і стабілізації внутрішнього ринку [12].

2.2 Аналіз показників внутрішнього державного кредиту України за 2009 - 2011 роки

Вагоме місце у структурі державного боргу України займають зобов'язання за розміщеними облігаціями внутрішньої державної позики. Перед юридичними особами 29,43% від загального обсягу боргу, перед банківськими установами 1,14% станом на 31. 01. 10 та ОЗДП 13,34% і заборгованість за позиками МВФ 12,89% та Світового банку 8,27%. Щодо гарантованого державою боргу, то основну частку займає заборгованість перед МВФ 15,98%.

Здійснення внутрішніх державних запозичень постійно наштовхувалося на складнощі низького рівня розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів. Уряд здійснював ряд заходів з розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів. Зокрема, Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів в Україні на 2009-2013 роки. Концепція передбачає здійснення наступних заходів:

– запровадження ринкового ціноутворення при розміщенні внутрішніх державних облігацій;

– розширення спектру інструментів державної позики;

– створення системи первинних дилерів державних цінних паперів;

– підвищення прозорості здійснення державних запозичень;

– розміщення коштів єдиного казначейського рахунку;

– управління ризиками, які пов'язані з державним боргом.

Починаючи з 14 травня 2009 року, запроваджено ринкове ціноутворення при первинному розміщенні внутрішніх державних облігацій: аукціони проводяться в один етап при попередньому оголошенні обсягу коштів, який обов'язково залучається на ринку незалежно від рівня відсоткових ставок, запропонованих учасниками аукціонів [13].

2 серпня 2010 року Міністерство фінансів здійснило перший випуск облігацій для оформлення відшкодування податку на додану вартість відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 368 "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування сум податку на додану вартість".

Випуск облігацій було здійснено згідно Реєстру інвентаризації платників податку, наданого Державною податковою адміністрацією України та затвердженого Міністром фінансів України.

До затвердженого реєстру увійшло 705 платників податку, які мали незначний обсяг заборгованості. Загальна сума відшкодування ПДВ облігаціями складає 48 453 тис. гривень. Випуск облігацій здійснено за наступними параметрами: Номінальна вартість однієї облігації 1 000 грн. Сплата доходу та амортизації здійснюється 31 січня 2011 року, 1 серпня 2011 року, 30 січня 2012 року, 30 липня 2012 року, 28 січня 2013 року, 29 липня 2013 року, 27 січня 2014 року, 28 липня 2014 року, 26 січня 2015 року, 27 липня 2015 року.