Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

Кафедра фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінанси України»

на тему: «Фінансування загальної середньої освіти в Україні»

Студентки 2 курсу 4 групи

напряму підготовки: Фінанси та кредит

Кучіної М.Ю.

Керівник: Бойко С. В.

Національна шкала ________________

Кількість балів: ______Оцінка: ECTS

Київ 2018

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Сутність системи загальної середньої освіти та її фінансування
• 1.1 Система загальної середньої освіти в Україні
• 1.2 Джерела фінансування середньої освіти
• 1.3 Теоретичні засади побудови ефективного механізму фінансування освіти
• Розділ 2. Аналіз фінансового забезпечення загальної середньої освіти в Україні
• 2.1 Стан загальної середньої освіти
• 2.2 Аналіз фінансування загальної середньї освіти
• 2.3 Освітня субвенція як фінансовий ресурс місцевим бюджетам
• Розділ 3. Шляхи вдосконалення фінансування загальної середньої освіти
• 3.1 Напрями вдосконалення фінансування загальної середньої освіти
• 3.2 Фінансування загальноосвітніх навчальних закладів з альтернативних джерел
• 3.3 Децентралізація фінансування загальної середньої освіти
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми курсової роботи є планування та фінансування бюджетів на загальну середню освіту. Система загальної середньої, та в цілому освіти є вагомою базою для розвитку як суспільства, так і окремо взятої особистості, формування її світогляду та досвіду, вміння тверезо оцінювати те, що відбувається навколо неї. За допомогою освіти формується майбутній потенціал розвитку держави як в економічному, так і в духовному сенсі.

Зміни, які відбуваються в суспільстві, здійснюються громадянами держави, із якісними змінами в суспільстві поступово підвищується рівень суспільної свідомості, що позначається на подальшому розвиткові країни. Великий вплив на соціально-економічні процеси в країні здійснюють рівень освіти та суспільна активність громадян, а також фах та рівень їхньої кваліфікації. Академік С.Г. Струмилін [21] обґрунтував взаємозв'язок між освітою і кваліфікацією. Науковець довів, що шкільна освіта приблизно в 2,6 разу більше дає прибавку кваліфікації, ніж рік заводського стажу; вигоди від піднесення продуктивності праці перевищують відповідні витрати держави на шкільну освіту у 27,6 рази. Це дає можливість стверджувати, що держава має створювати належні умови для виховання підростаючого покоління.

Зараз в системі освіти відбуваються рішучі зміни, які проводяться, можливо, і з добрим наміром, але найчастіше не дають системі освіти позитивних зрушень. Влада направляє вітчизняну систему загальної освіти за європейським, не властивим для неї, курсом, не забезпечуючи при цьому достатньої фінансової бази просто для належного функціонування цієї системи, не говорячи вже про її розвиток або ефективне реформування. Питання планування та фінансування загальної середньої освіти, таким чином, є дуже актуальним на сучасному етапі, адже видатки на освіту та механізм виконання програм, наряду з іншими факторами, визначають її розвиток або перебування у стані виживання протягом найближчих років.

Отже, об'єктом дослідження є система загальної середньої освіти в Україні, механізм її фінансування з місцевих бюджетів.

Метою роботи є визначення механізму планування та фінансування видатків місцевих бюджетів на загальну середню освіту.

Відповідно завданням курсової роботи є дослідження динаміки фінансування освіти за останні роки та стану системи освіти в Україні на сучасному етапі, розгляд наукових засад побудови ефективного механізму фінансування освіти з бюджетів, порядку фінансування видатків місцевих бюджетів.

Предмет курсової роботи - вивчення основних принципів фінансування загальної середньої освіти.

Проблеми формування і функціонування економічного і фінансового механізму освіти були предметом дослідження багатьох авторів, таких як Г.А. Балихін, Н.Р. Кільчевська, Т.Л. Клячко [19] та ін.

Підгрунтям для виконання задач, поставлених в роботі, є нормативно-правова база, зокрема ЗУ "Про освіту" № 38-39 від 05.09.2017р. зі змінами та доповненнями, "Бюджетний кодекс України", статистичні дані за останні роки, теоретичні матеріали, наукова та навчальна література та праці науковців, результати соціологічного дослідження "Система освіти в оцінках громадян України" тощо.

• Розділ 1. Сутність системи загальної середньої освіти та її фінансування
• 1.1 Система загальної середньої освіти в Україні
• фінансування освіта україна
• Метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності.
• Досягнення цієї мети забезпечується шляхом формування ключових компетентностей, необхідних кожній сучасній людині для успішної життєдіяльності:
• - вільне володіння державною мовою;
• - здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами;
• - математична компетентність;
• - компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій;
• - інноваційність;
• - екологічна компетентність;
• - інформаційно-комунікаційна компетентність;
• - навчання впродовж життя;
• Громадянські та соціальні компетентності, пов'язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей: культурна компетентність, підприємливість та фінансова грамотність, інші компетентності, передбачені стандартом освіти.
• Спільними для всіх компетентностей є такі вміння: читання з розумінням, уміння висловлювати власну думку усно і письмово, критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, розв'язувати проблеми, здатність співпрацювати з іншими людьми.
• Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою і здобувається в інституційних або індивідуальних формах, визначених законодавством, як правило, в закладах освіти.
• Повна загальна середня освіта має три рівні освіти:
• 1. початкова освіта тривалістю чотири роки;
• 2. базова середня освіта тривалістю п'ять років;
• 3. профільна середня освіта тривалістю три роки.
• Початкова, базова середня і профільна середня освіта можуть здобуватися в окремих закладах освіти або у структурних підрозділах однієї юридичної особи (закладу освіти).
• Початкова освіта здобувається, як правило, з шести років. Діти, яким на початок навчального року виповнилося сім років, повинні розпочинати здобуття початкової освіти цього ж навчального року.
• Особи з особливими освітніми потребами можуть розпочинати здобуття початкової освіти з іншого віку, а тривалість здобуття ними початкової та базової середньої освіти може бути подовжена з доповненням освітньої програми корекційно-розвитковим складником. Особливості здобуття такими особами повної загальної середньої освіти визначаються спеціальним законом.
• На рівнях початкової та базової середньої освіти освітній процес може організовуватися за циклами, визначеними спеціальним законом, поділ на які здійснюється з урахуванням вікових особливостей фізичного, психічного та інтелектуального розвитку дітей.
• Здобуття профільної середньої освіти передбачає два спрямування:
• - академічне - профільне навчання на основі поєднання змісту освіти, визначеного стандартом профільної середньої освіти, і поглибленого вивчення окремих предметів з урахуванням здібностей та освітніх потреб здобувачів освіти з орієнтацією на продовження навчання на вищих рівнях освіти;
• - професійне - орієнтоване на ринок праці профільне навчання на основі поєднання змісту освіти, визначеного стандартом профільної середньої освіти, та професійно орієнтованого підходу до навчання з урахуванням здібностей і потреб учнів.
• Здобуття профільної середньої освіти за будь-яким спрямуванням не обмежує право особи на здобуття освіти на інших рівнях освіти.
• Заклади освіти можуть мати освітні програми профільної середньої освіти за одним чи обома спрямуваннями.
• Результати навчання здобувачів освіти на кожному рівні повної загальної середньої освіти оцінюються шляхом державної підсумкової атестації, яка може здійснюватися в різних формах, визначених законодавством, зокрема у формі зовнішнього незалежного оцінювання.
• Державна підсумкова атестація здобувачів початкової освіти здійснюється лише з метою моніторингу якості освітньої діяльності закладів освіти та/або якості освіти.
• Порядок, форми проведення і перелік навчальних предметів, з яких проводиться державна підсумкова атестація, визначає центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.
• Порядок, умови, форми та особливості здобуття повної загальної середньої освіти визначаються спеціальним законом. [3]
• 1.2 Джерела фінансування середньої освіти
• Фінансово-господарська діяльність закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти
• Джерелами фінансування суб'єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути:
• 1. державний бюджет;
• 2. місцеві бюджети;
• 3. плата за надання освітніх та інших послуг відповідно до укладених договорів;
• 4. плата за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані на замовлення підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб;
• 5. доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;
• 6. гранти вітчизняних і міжнародних організацій;
• 7. дивіденди від цінних паперів, відсотки від депозитів і розміщення коштів спеціального фонду на поточних рахунках банків державного сектору;
• 8. добровільні внески у вигляді коштів, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, одержаних від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб;
• та інші джерела, не заборонені законодавством.
• Фінансування у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку додаткових психолого-педагогічних і корекційно-розвиткових послуг, а також придбання спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку, визначених індивідуальною програмою розвитку особи з особливими освітніми потребами, здійснюється за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами, коштів місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством.
• Бюджетні асигнування на освіту, включаючи кошти освітніх субвенцій, позабюджетні кошти та кошти, отримані закладом освіти як плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів, за надання додаткових освітніх послуг, не можуть бути вилучені в дохід держави або місцевих бюджетів. Зазначені кошти спрямовуються на діяльність, визначену установчими документами закладу освіти.
• Кошти, матеріальні та нематеріальні активи, що надходять закладам і установам освіти та науки у вигляді безповоротної фінансової допомоги, інших надходжень, добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, для провадження освітньої, наукової, оздоровчої, спортивної, культурної діяльності, не вважаються прибутком.
• У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві асигнування закладів освіти, підприємств, установ, організацій системи освіти не зменшуються.
• Заклади освіти самостійно розпоряджаються надходженнями від провадження господарської та іншої діяльності, передбаченої їхніми установчими документами.
• 1.3 Теоретичні засади побудови ефективного механізму фінансування освіти
• Фінансування освіти - це система відносин із формування розподілу та використання різноманітних фінансових ресурсів у сфері освіти. У результаті налагодження цієї системи відносин створюються фінанси освіти і наукових установ - різноманітні фонди фінансових ресурсів, що забезпечують нормальне функціонування вищих навчальних закладів і наукових установ.
• Основною функцією фінансового механізму, як стверджує Шумар Н.Л., є забезпечення вищих навчальних закладів освіти і наукових установ фінансовими ресурсами. Виконання цієї функції неминуче передбачає реалізацію функції регулювання. Ця функція охоплює дві підфункції:
• - регулювання загального порядку фінансування освіти;
• - регулювання процесу державного фінансування.
• Конференція Нобелівських лауреатів "На порозі XXI століття: небезпека і перспективи", яка проходила ще в 1988 р. в Парижі констатувала, що освіта повинна мати абсолютний пріоритет у бюджетах всіх держав і сприяти розвитку творчої діяльності.
• Кожен громадянин потребує соціально-економічних гарантій, закріплених законодавчо. До них належить і потреба у здобутті загальної освіти. Конституцією України [1, с.12] визначено, що держава забезпечує доступність та безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних та комунальних навчальних закладах.
• Рівень ВВП, відсоток якого у фінансуванні галузі освіти повинен становити 10%, згідно з чинним законом "Про освіту", має безпосередній вплив на фінансовий стан вищої школи.
• Фінансовий механізм включає дві підсистеми: фінансове забезпечення і фінансове регулювання та систему управління, що ґрунтується на взаємодії фінансових індикаторів і фінансових інструментів.
• Суть дії фінансового забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів на розв'язання окремих завдань фінансової політики. При цьому слід розрізняти як забезпечувальну, так і регулятивну його дію.
• До структури фінансового забезпечення входять джерела фінансування підприємств, проектів робіт, послуг тощо: самофінансування, акціонерний капітал, кредитування і безповоротна фінансова допомога.
• Фінансове регулювання проводиться за допомогою фінансових інструментів, якими виступають елементи розподільних відносин. Дія фінансових інструментів може мати як загальний для всіх суб'єктів характер на основі єдиного рівня оподаткування, кредитування та фінансування, так і селективний -- на основі диференційованого підходу.
• Основним джерелом фінансування освіти на сучасному етапі залишаються державні ресурси та ресурси місцевого самоврядування, але сам механізм фінансування характеризується ускладненням, у першу чергу, через упровадження різних методів, форм фінансування. Для української освіти актуальною проблемою виступає вдосконалення механізму фінансування: вдосконалення нормативного підходу та введення елементів фінансування, орієнтованого на результати діяльності. Саме такий підхід дасть змогу поєднати, з одного боку, гарантування державою певного рівня фінансування, а з іншого - посилити зацікавленість і відповідальність навчальних закладів за результати своєї діяльності.
• Головною ідеєю переходу до нормативного фінансування є перехід навчальних закладів у такий режим виділення фінансових ресурсів, за якого бюджетні кошти виділятимуться закладу відповідно розрахунку на одного учня, ця величина повинна визначатися одночасно з прийняттям бюджету на наступний фінансовий рік, тобто до початку процесу фінансування.
• У загальному вигляді для побудови міжбюджетних відносин з метою фінансування закладів освіти може бути дві схеми.
• 1. В умовах чинного Бюджетного кодексу з відповідного бюджету можуть фінансуватися державні заклади освіти відповідного рівня підпорядкування. Процес фінансування детально визначений у ст. 87 Бюджетного кодексу.
• 2. При нестачі власних коштів у відповідному бюджеті його наповнення забезпечується шляхом виділення ресурсів із бюджетів інших рівнів, як правило, за допомогою трансфертів. [18, 133-137]
• Розділ 2. Аналіз фінансового забезпечення загальної середньої освіти в Україні
• 2.1 Стан загальної середньої освіти

Джерела фінансування освіти і науки України можна розділити на основні (бюджетні) та додаткові (позабюджетні). Кошти державного бюджету являються головним джерелом фінансування загальної середньої освіти в багатьох країнах світу, зокрема, і України. Необхідність бюджетного фінансування сфери освіти обумовлена в першу чергу властивостями загальної середньої освіти та її освітніх послуг як суспільного товару, їх роллю в соціально-економічному розвитку країни.

Кошторис бюджетних закладів є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетному закладу щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетним закладом своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис бюджетного закладу має дві складові: загальний фонд та спеціальний фонд. Крім того, фонди складаються з дохідної та видаткової частин. У дохідній частині кошторису зазначаються заплановані обсяги надходжень коштів, що передбачається спрямувати на покриття витрат закладу. У видатковій - зазначається сума витрат, які заплановано здійснити протягом року конкретним бюджетним закладом з розподілом їх за кодами економічної класифікації податків.

Для забезпечення правильної та своєчасної організації роботи, пов'язаної зі складанням проектів кошторисів, головні розпорядники коштів бюджету, керуючись доведеними до них відповідними фінансовими органами показниками щодо граничного обсягу видатків загального фонду проекту, здійснюють такі дії:

- встановлюють для розпорядників коштів бюджету граничні обсяги видатків із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання;

- розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні додержуватися, виходячи із законодавства, і які необхідні для правильного визначення видатків у проектах кошторисів;

- забезпечують складання проектів кошторисів на централізовані заходи, що здійснюються безпосередньо головними розпорядниками коштів бюджету [2, с. 30].

Норми видатків в освітянській сфері визначаються в розрахунку на одного учня або на групу в закладах початкової освіти, на заклад в цілому, а також на 1 куб. м об'єму приміщення школи або на 1 кв. м. Ці норми приймаються на основі даних про структуру та розміри однотипних видатків із урахуванням даних про фактичні видатки за попередні періоди. Наявність єдиних норм значно спрощує техніку розрахунків і робить одноманітні методи їх складання. Кількість учнів і класів стає основою для планування асигнувань по основних статтях видатків освітніх закладів.

З метою контролю органи Державної казначейської служби здійснюють реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів і планів асигнувань розпорядників вищого рівня за розпорядниками нижчого рівня [4, с. 48].

Негативна демографічна ситуація та міграційні процеси призвели до скорочення чисельності учнів, тоді як кількість шкіл майже не змінилася (табл. 1). Через це шкільні будівлі використовуються лише частково, що призводить до зростання витрат на їх обслуговування, комунальні витрати та інші платежі [6, с. 32].

Керуючись даними Державної служби статистики України [32]можна побачити заедену таблицю навчальних закладів України:

Загальноосвітні навчальні заклади

(За даними Міністерства освіти і науки України)

(на початок навчального року; тис.)

	Кількість закладів	Кількість учнів у загальноосвітніх навчальних закладах	Кількість учнів у загальноосвітніх навчальних закладах	Випуск учнів загальноосвітніми навчальними закладами	Кількість вчителів
			денних	вечірніх (змінних), включаючи тих, хто навчався заочно	закінчили школу II ступеня (одержали свідоцтво про базову загальну середню освіту)	закінчили школу III ступеня (одержали атестат про повну загальну середню освіту)
2010/11	20,3	4299	4228	71	566	364	515
2011/12	19,9	4292	4225	67	480	215	509
2012/13	19,7	4222	4160	62	441	329	510
2013/14	19,3	4204	4150	54	411	304	508
2014/151	17,6	3757	3718	39	339	247	454
2015/161	17,3	3783	3750	33	336	229	444
2016/171	16,9	3846	3815	30	329	211	438
1Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.

Аналіз даних таблиці 1 свідчить, що кількість шкіл за представлений період постійно скорочується, більш значне скорочення відбулося в 2011/12 н. р., 2013/14 н. р. і становило 0,4 тис. шкіл в порівнянні із попереднім навчальним роком та в 2014/15 н. р. на 1,7 тис. шкіл в зв'язку із нестабільною політичною ситуацією на території України. Тенденція до зменшення чисельності прослідковується і в наповненні шкіл учнями та педагогами, які їх навчають. За аналізований період значне скорочення відбулося в 2012/13 н. р. - на 70 тис. осіб в порівнянні з попереднім навчальним роком та із 4204 тис. осіб в 2013/14 н. р. - до 3757 тис. осіб у 2014/15 н. р.

2.2 Аналіз фінансування загальної середньї освіти

У жовтні 2016 року парламент прийняв у першому читанні нову редакцію базового Закону «Про освіту», який, за задумом авторів, має започаткувати освітню реформу в Україні. У вересні 2017 року цей законопроект був прийнятий.

Отже, проаналізуємо ситуацію, що на сьогодні склалася в освітній галузі України, та нововведення щодо освіти, які пропонуються новим законом.

Відповідно до основного освітянського закону, доступність та безоплатність усіх рівнів освіти в державних та комунальних навчальних закладах мала б гарантуватися державою видатками в обсязі не менше 10 % від національного доходу.

Фактичні видатки на освіту в порівнянні з 2010 роком збільшилися на 49,6 млрд грн - із 79,8 до 129,4 млрд грн.

Проте фактичне забезпечення освіти становило 7,1 % від ВВП у 2010 році, а у 2015 та 2016 роках цей показник знизився до 5,7 % та 5,4 % відповідно. Тобто, якщо порівнювати з 2010 роком, витрати на освіту у відсотках зменшилися в 1,3 рази.

Таблиця 2.1

Рисунок 2.2

У результаті, недофінансування освітньої галузі у 2010 році становило 32,25 млрд грн; у 2014 - 58,5 млрд грн; у 2015 - 84,61 млрд грн; у 2016 - 108 млрд грн.



Рисунок 2.3

Якщо порівнювати в доларовому еквіваленті, зведені видатки на освіту у 2016 проти 2010 року зменшилися на $ 5,01 млрд, або майже в 2 рази, що перевищує темпи падіння ВВП.

Рисунок 2.4

Загальні витрати на одного учня/студента в 2016 проти 2010 року збільшилися на 9144,4 грн - із 9426,7 до 18571,1 грн.



Рисунок 2.5

Кількісні показники учнів/студентів за рік у 2016 проти 2015 року зменшилися на 13,9 % (із 7 043 451 до 6 969 821 осіб). Показники загальних фінансових витрат у доларовому еквіваленті скоротилися на одного учня/студента на 30,2%.

Загалом витрати в доларовому еквіваленті на одного учня/студента в 2016 в порівнянні з 2010 роком зменшилися на 38,9 % (або на $ 461,9) - із $ 1188,7 до $ 726,8.

Рисунок 2.6

Недофінансування галузі становило: у 2010 році - 32,25 млрд грн; у 2014 - 58,5 млрд грн; у 2015 - 84,61 млрд грн; у 2016 році - 108 млрд грн.

Зведені видатки на освіту в 2016 проти 2010 року в доларовому еквіваленті зменшилися на $ 5,01 млрд, або майже в 2 рази, що перевищує обсяги падіння ВВП.

Витрати в доларовому еквіваленті на одного учня/студента у вищевказаний період скоротилися на 38,9 %, або на $ 461,9, - із $ 1188,7 до $ 726,8.

Фактичні обсяги фінансування освіти в розмірі 5-7 % ВВП покривають часткове фінансування навчальних закладів, що забезпечує лише 40 % від потреби на оплату праці педагогічних, науково-педагогічних працівників та спеціалістів освіти.

Мінфін підтримує реформу освіти як одну з пріоритетних напрямків діяльності Уряду. В рамках бюджетної реформи, під час формування держбюджету на 2017 рік, сферу освіти було визначено одним з головних пріоритетів і повністю забезпечено фінансовим ресурсом.

Мета Мінфіну в рамках реформи освіти - це покращення якості надання освітніх послуг через зміни у фінансуванні освіти, підвищення престижу професії вчителя, забезпечення потреб суспільства і економіки у висококваліфікованих кадрах.

У 2016 році Мінфін ініціював низку змін в частині фінансового забезпечення сфери освіти, які були підтримані Урядом та Парламентом. Це, зокрема, значне збільшення загальних видатків на освіту, удосконалення системи фінансування стипендій, посилення середньої та профільної освіти, збільшення автономії ВНЗ, підвищення на 50% заробітної плати вчителям, забезпечення підтримки близько 9 тис. дітей з особливими освітніми потребами, створення 178 опорних шкіл та забезпечення доступу дітей з сільської місцевості до якісної освіти тощо.

Мінфін і надалі буде сприятиме впровадженню необхідних змін у сфері освіти, бо реформа має продовжуватись.

Так, для прикладу, у проекті Бюджетної резолюції на 2018 - 2020 рр. на реалізацію проекту "Нова українська школа" враховані додаткові видатки в обсязі 2,4 млрд. гривень.

Розроблений народними депутатами законопроект «Про освіту» є важливим кроком для подальшого реформування освітньої галузі. Водночас, він має бути фінансово обґрунтованим та в рамках видаткових можливостей держбюджету.

У запропонованій редакції проекту Закону, лише на встановлення мінімального окладу вчителя на рівні 4-х прожиткових мінімумів протягом 5-ти років необхідно додатково більше 160 млрд. гривень.

2.3 Освітня субвенція як фінансовий ресурс місцевим бюджетам

Субвенція -- це форма грошової допомоги місцевим бюджетам із державного, яка призначена для конкретно визначеної цілі/цілей.

Субвенція є дотацією місцевим бюджетам з державного бюджету. Субвенцію слід відрізняти від субсидії, яка призначена як дотації бюджетам, так і різним організаціям за рахунок бюджету або за рахунок спеціальних фондів, які формуються на основі внесків громадян і окремих компаній.

Відповідно до чинного законодавства України субвенції - це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Освітня субвенція спрямовується на оплату праці з нарахуваннями педагогічних працівників у таких типах навчальних закладів:

1) загальноосвітні навчальні заклади усіх ступенів;

2) шкільні відділення навчально-виховних комплексів "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад";

3) спеціалізовані школи (школи-інтернати), включаючи школи-інтернати з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів для поглибленої підготовки дітей в галузі науки і мистецтв, фізичної культури і спорту, інших галузях, ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою; ліцеї (ліцеї-інтернати); гімназії (гімназії-інтернати); колегіуми (колегіуми-інтернати);

4) вечірні (змінні) школи;

5) загальноосвітні навчальні заклади для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи-інтернати; спеціальні загальноосвітні школи-інтернати; загальноосвітні навчальні заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки (крім дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей та сімей патронатних вихователів);

6) спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, навчально-реабілітаційні центри, інклюзивно-ресурсні центри;

7) професійно-технічні навчальні заклади державної та комунальної власності в частині забезпечення видатків на здобуття повної загальної середньої освіти;

8) вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації державної та комунальної власності в частині забезпечення видатків на здобуття повної загальної середньої освіти.

Освітня субвенція розподіляється між відповідними бюджетами на основі формули, яка розробляється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, та затверджується Кабінетом Міністрів України і має враховувати, зокрема, такі параметри:

1) кількість учнів загальноосвітніх навчальних закладів і учнів, які здобувають повну загальну середню освіту у професійно-технічних навчальних закладах, у міській та сільській місцевості, гірських населених пунктах;

2) розрахункова наповнюваність класів;

3) навчальні плани.

При цьому у складі зазначеної субвенції передбачається резерв коштів, обсяг якого не може перевищувати 1 відсотка загального обсягу субвенції.

Кабінет Міністрів України здійснює розподіл резерву освітньої субвенції та може визначати напрями використання таких коштів.

Залишки коштів за освітньою субвенцією на кінець бюджетного періоду зберігаються на рахунках відповідних місцевих бюджетів і використовуються у наступному бюджетному періоді з урахуванням цільового призначення субвенції та на оновлення матеріально-технічної бази навчальних закладів.

• Розділ 3. Шляхи вдосконалення фінансування загальної середньої освіти
• 3.1 Напрями вдосконалення фінансування загальної середньої освіти
• Враховуючи нові підходи до освітнього процесу, передбачені Болонською декларацією, на сьогодні передбачається створення мережі загальноосвітніх навчальних закладів із високим технологічним рівнем, новітнім навчально-методичним та інформаційним забезпеченням, потужним кадровим потенціалом, створення ефективного освітнього середовища із урахуванням інноваційного розвитку освіти, запитів особистості та суспільства, що у підсумку сприятиме інтеграції України у світовий простір. Проте виділених державою коштів на галузь не вистачає для досягнення її головної мети в сфері освіти - створення умов для реалізації гарантованого Конституцією України права громадян на отримання якісної повної загальної освіти. А тому, фінансування закладів шкільної освіти не обмежується коштами з державного і місцевих бюджетів, які, як уже було зазначено, є традиційними джерелами фінансування.
• Нова економічна модель закладу шкільної освіти передбачає різноманітні джерела фінансування, а саме:
• - кошти місцевого бюджету;
• - кошти від надання закладом додаткових освітніх послуг, зокрема за угодами та за замовленнями населення;
• - прибутки від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;
• - добровільні грошові внески і пожертвування підприємств, установ, організацій та окремих громадян, юридичних і фізичних осіб [7].
• Найбільш раціональним є фінансування закладів шкільної освіти на основі поєднання бюджетних асигнувань і госпрозрахункових доходів. Це можуть бути доходи від діяльності створених на базі школи спеціальних структурних підрозділів, що передбачено відповідним статутом. Прикладами таких структур можуть бути підсобні господарства при школі або навчально-виробничі майстерні, в яких виготовляються інструменти, інвенар, іграшки. Можуть бути створенні також навчально-методичні, консультаційні, спортивні центри, курси [8].
• Вагомим джерелом позабюджетних надходжень є додаткові освітні послуги. За рахунок коштів батьків та підприємств можуть вводитися навчальні курси понад обсяг, визначений державним стандартом для відповідного освітнього рівня. Так, у спеціалізованих школах, ліцеях і гімназіях, а також у звичайних загальноосвітніх школах утворюються проліцейні і ліцейні класи, в яких за кошти батьків збільшується кількість навчальних годин з окремих предметів або вводяться додаткові дисципліни.
• Додаткові освітні послуги часто стають формою легалізації платності навчання. У ліцеях, гімназіях (державних) офіційно вноситься плата не за навчання, а плата за додаткові освітні послуги.
• Заклади шкільної освіти можуть запропонувати значну кількість освітніх послуг, які задовольняли б потреби та інтереси різноманітних соціальних груп населення. Адже ознакою цивілізованого суспільства є, насамперед, можливість вибору послуг, виконавців, видів діяльності.
• Основними положеннями господарського механізму в освіті передбаченні широкі та різноманітні права закладів шкільної освіти у виробничо-господарській діяльності і соціальному розвитку. На практиці заклади шкільної освіти залишаються відокремленими структурними підрозділами відділів освіти районних державних адміністрацій, оскільки правоздатність та дієздатність шкіл істотно обмежені. Фінансово-економічна самостійність закладів шкільної освіти діятиме лише за умов удосконалення господарського механізму шкіл, зокрема:
• - переходу закладів освіти до самоуправління та фінансової самостійності;
• - надання закладам прав юридичної особи, внаслідок чого школа виступатиме об'єктом цивільного права;
• - чіткого визначення юридичного регулювання відносин між школою та іншими суб'єктами ринкових відносин;
• - юридичного регулювання відносин між школою та органами державного управління [9].
• Правовою основою для набуття економічної самостійності навчального закладу є ст. 17 Закону України “Про освіту”: “самоврядування закладів освіти передбачає їх право на самостійне використання усіх видів асигнувань” [10], у ст. 61 передбаченні додаткові джерела фінансування, які може використати шкільний закладу. Ст. 10 Закон України “Про загальну середню освіту” визначено: “загальноосвітній навчальний заклад є юридичною особою”, що є важливою нормою законодавства [11]. У п. 8 Положення про загальноосвітній навчально-виховний заклад зазначено, що “загальноосвітній навчальний заклад є юридичною особою, має рахунки в установах банків, самостійний баланс”, у п. 68 згаданого документу зазначено, що основним джерелом формування кошторису є “кошти відповідного бюджету у розмірі, передбаченому нормативами фінансування загальної середньої освіти в обсязі Державного стандарту загальної середньої освіти”, п. 71 передбачає право школи “придбати та орендувати необхідне обладнання та інші матеріальні ресурси, користуватися послугами будь-якого підприємства, установи фінансувати за рахунок власних коштів заходи, що сприяють поліпшенню соціально-побутових умов колективу” [12].
• Обравши пріоритетним освітній простір Європи, Україна здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Передумовами для створення діючої фінансової системи закладів шкільної освіти є: - надання органами управління освітою владних повноважень безпосередньо кожній школі в особі директора та шкільної ради; - автономія школи у фінансових питаннях; - самостійне формування навчального плану, програм викладання, підбір підручників; - самостійне вирішення питань конфігурації класів; - використання освітнього процесу у вирішення питань життєдіяльності та розвитку [13].
• На сьогодні поширюється практика переходу закладів шкільної освіти на фінансову самостійність: вони здобувають статус юридичної особи, мають свій власний рахунок, однак самостійно не ведуть свої фінансові справи. Аналіз фінансування галузі освіти на сучасному етапі розвитку державної освітньої політики показує, що доцільно було б на регіональному рівні проводити фінансування кожної школи зокрема. Це дало б змогу значно покращити матеріально- технічне забезпечення освітньо-навчальних закладів і посилити відповідальність за надання якісних освітніх послуг. У контексті введення в освітній процес системи незалежного тестування знань учнів, доцільно запропонувати розподіл бюджетних коштів по закладах освіти за результатами такого тестування. Для шкіл, учні яких показали найкращі результати, відповідно збільшити фінансування. Це покращить умови праці вчителів та заохотить педагогічний склад до підвищення своєї продуктивності праці, що позначиться на рівні знань учнів. Але розподіл коштів здійснювати окремо між школами.
• 3.2 Фінансування загальноосвітніх навчальних закладів з альтернативних джерел

в Україні фінансування системи освіти і науки характеризується як недосконалістю нормативно-правового забезпечення, так і недостатністю фінансових ресурсів [5, с. 145]. Тому виникає потреба в залученні позабюджетних коштів, які дають можливість вирішувати нагальні потреби освіти. Залучення додаткових фінансових коштів до системи загальної середньої освіти здійснюється через різноманітні види підприємницької діяльності та іншої діяльності, яка приносить дохід діяльності освітніх установ.

Аналіз практики залучення позабюджетних коштів свідчить, що в основному вони складаються із коштів від оренди приміщень і платної освітньої діяльності. Якщо орендні відносини досить детально регламентовано Цивільним кодексом України і відомчими документами Держкоммайна України, то для платних освітніх послуг існує більше різноманітності не тільки видів організації цієї діяльності, але і способів, підходів, методик, нормативного формування, що застосовуються у цій сфері. Діяльність освітніх установ із надання платних освітніх послуг регулюється Законом України «Про освіту» [8, с. 230], Постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік платних освітніх послуг» [7].

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» №796 від 27 серпня 2010 р. [7] визначено перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної власності. Загальноосвітні школи можуть надавати такі послуги:

- підготовка до вступу до вищих навчальних закладів та до зовнішнього незалежного оцінювання;

- проведення для громадян лекцій та консультацій з питань науки, техніки, права, культури, мистецтва, фізичної культури, спорту, туризму, краєзнавства тощо;

- проведення понад обсяги, встановлені навчальними планами, з видачею або без видачі відповідних документів про освіту курсів, гуртків, факультативів (зокрема, іноземних мов, комп'ютерної підготовки, гри на музичних інструментах, хореографії, образотворчого мистецтва, стенографії, машинопису, крою та шиття, оздоблення приміщень, агротехніки, зоотехніки, підготовки водіїв);

- за науковим, технічним, художнім, туристичним, екологічним, спортивним, оздоровчим та гуманітарним напрямами, семінарів, практикумів з підготовки кадрів для дитячого та молодіжного туризму;

- організація, проведення у позанавчальний час (у тому числі канікули, святкові та вихідні дні) заходів за освітнім, науковим, технічним, художнім, туристичним, екологічним, спортивним, оздоровчим та гуманітарним напрямами, крім тих, що фінансуються за рахунок коштів загального фонду державного та місцевих бюджетів, друкування, копіювання, сканування, ламінування, запис на носії інформації);

- виконання складних тематичних, інформаційних та довідково-бібліографічних запитів на замовлення фізичних та юридичних осіб, зокрема, за попереднім замовленням;

- забезпечення доступу до локальних і корпоративних комп'ютерних мереж, Інтернету, автоматизованих баз даних та пошукових систем через сегменти локальних і корпоративних мереж;

- надання протокольно-інформаційних, побутових та перекладацьких послуг;

- підготовка, організація та проведення ностри - фікаційних тестів та іспитів, надання консультаційних послуг з питань нострифікації;

- Надання цих послуг дає можливість загальноосвітнім навчальним закладам одержати позабюджетні кошти.

Проведені дослідження та узагальнення їх результатів і практичного досвіду показали, що основними умовами, які визначають напрями і ефективність платних освітніх послуг в загальноосвітніх навчальних закладах, є характеристики їх потенційних можливостей для здійснення різних видів цієї діяльності.

До таких належать: педагогічний потенціал; внутрішня нормативна база та інформаційні ресурси; загальна політика щодо надання платних освітніх послуг; наявність ліцензій, акредитації і сертифікації; регіон розташування; земля, обладнання і приміщення; бібліотечний фонд; методична база; імідж і співпраця із випускниками.

Наявність достатньої кількості педагогів вищої кваліфікації та навчально-допоміжного персоналу відповідної кваліфікації дає можливість запроваджувати різноманітні навчальні додаткові платні курси для учнів, надавати допомогу дорослим у вивченні іноземних мов, комп'ютерної техніки тощо.

Методична база загальноосвітніх закладів створює можливості для розширення спектру та підвищення якості освітніх послуг на платній основі, сприяє підвищенню привабливості навчального закладу.

До джерел доходів від платних освітніх послуг можна віднести:

- навчання учнів поглибленому знанню іноземних мов;

- репетиторство;

- навчання на підготовчих курсах;

- атестація екстернів;

- тестування школярів;

- консультування з навчальних дисциплін;

- додаткова освіта, яка включає гуртки, секції, клуби, колективи;

- навчання за індивідуальними планами;

- інші освітні послуги.

Окремо можна виділити такі джерела доходу освітніх закладів:

- оренда приміщень;

- оренда земельних ділянок;

Відповідно, види діяльності із забезпечення платних освітніх послуг можна класифікувати наступним чином:

- навчальна діяльність, реалізована навчальними і навчально-виробничими підрозділами, майстернями, лабораторіями, підприємствами, господарствами;

- надання послуг бібліотек, транспорту, спортивних споруд, обчислювальної техніки і оргтехніки;

- надання інформаційно-комунікаційних послуг;

- інші види діяльності.

Таким чином, основні фактори та організаційно - економічні умови залучення позабюджетних коштів до системи освіти можна поділити на зовнішні (які не визначаються освітньою установою) і внутрішні (що визначає освітня установа та які залежать від ефективності її діяльності).

При цьому зовнішні фактори не тільки лімітують внутрішні, але і стимулюють роботу освітньої установи щодо її розвитку, перш за все за рахунок розширення видів послуг із залучення позабюджетних коштів і видів діяльності із їх забезпечення. Природно, ключовим фактором є вартість запропонованих освітньою установою послуг. Тому одним із механізмів управління залученням освітніх коштів є розробка та обґрунтування цієї вартості у кожному закладу [1, с. 44].

Упродовж останніх років загальноосвітні заклади досить часто отримують благодійні пожертви на потреби освіти, які роблять як приватні особи, так і компанії, фірми, підприємницькі структури. Ці кошти наповнюють спеціальний фонд і використовуються на потреби освітніх закладів на основі кошторису.

Усі кошти та цінності, одержані навчальним закладом у вигляді допомоги або добровільних пожертвувань для забезпечення освітньої, наукової, оздоровчої, спортивної, культурної діяльності, не вважаються прибутком і не оподатковуються. Надходження цих коштів не зменшує обсягів бюджетного фінансування. Одержані з державного бюджету асигнування та позабюджетні кошти навчальних закладів не підлягають вилученню, але використовуються виключно за призначенням, тобто на передбачені кошторисом потреби.

В умовах фінансової нестабільності загальноосвітні заклади ведуть постійний пошук додаткових фінансових ресурсів, які б могли забезпечити їх життєдіяльність. Найбільша питома вага у структурі фінансових ресурсів загальноосвітніх закладів припадає на кошти місцевих бюджетів і позабюджетні надходження [4].

3.3 Децентралізація фінансування загальної середньої освіти

Децентралізація освіти - це передача повноважень і відповідальності за управління освітою та фінансування освіти демократично обраним органам місцевого самоврядування. Найбільша частина управлінських і фінансових повноважень у децентралізованій системі освіти зазвичай належить органам місцевого самоврядування. Місцеві виконкоми звітують лише перед місцевими радами, таким чином здійснюючи функції від імені та в інтересах своїх виборців. При цьому, діяльність місцевої влади має знаходитися під пильним моніторингом щодо дотримання нею Конституції і законів України, а функції нагляду будуть покладені на державні органи, що замінять районні державні адміністрації.

При цьому, важливі повноваження щодо визначення освітньої стратегії країни та загального напряму освітньої реформи залишаються на рівні Уряду, зокрема Міністерства освіти і науки. Таким чином, децентралізована система освіти функціонує через співпрацю та координацію діяльності багатьох незалежних інституцій, кожна з яких має законодавчо визначену сферу автономії.

Децентралізація передбачає створення системи врядування, яка замість вертикального підпорядкування ґрунтується на співпраці незалежних установ різних рівнів, що керуються положеннями законодавства. В Україні це означає, що об'єднані громади, райони та області матимуть автономні, демократично обрані органи місцевого самоврядування, чиї ради та виконавчі органи діятимуть відповідно до очікувань місцевих мешканців, які їх обрали. Автономія місцевих органів влади має бути закріплена та гарантована законодавством, а також повинна ретельно відстоюватися усіма зацікавленими сторонами, в тому числі асоціаціями органів місцевого самоврядування. Водночас, органи місцевого самоврядування мають функціонувати у відповідності до чинного законодавства. Закони повинні чітко визначати їхні сфери компетенції, фінансові повноваження та відповідальність, а також доходи. Звичайно, це означає, що освітнє законодавство повинно бути адаптовано до такої нової системи врядування.

Освітня вертикаль повинна бути чітко визначена належним законодавством.

Міністерство здійснює управління децентралізованою системою освіти через розроблення законодавства, прийняття освітніх норм і стандартів, а також через спеціальні, цілеспрямовані програми розвитку (наприклад, реформування навчальної програми або запровадження системи зовнішнього оцінювання).

Міністерство також відповідає за формулу визначення розміру освітньої субвенції від державного бюджету місцевим бюджетам, а також за різноманітні фінансові програми, зокрема щодо інвестицій або, наприклад, забезпечення шкільними автобусами.

Такі управлінські повноваження міністерства є значними на початку процесу децентралізації, але з часом стають слабшими через внесення змін до законодавства.

Сьогодні обласні управління освіти є ключовим елементом освітньої вертикалі, оскільки одержують запити і завдання від Міністерства освіти і науки та передають їх районним управлінням освіти, вони здійснюють нагляд і керівництво діяльністю районних управлінь освіти в порядку ієрархії підпорядкування

В умовах децентралізації ця вертикалі зникне. Замість цього обласні управління освіти стануть підрозділами обласних виконкомів, які призначатимуться обласними радами та відповідатимуть за впровадження освітньої політики у відповідності до законодавства та у межах встановленої компетенції на рівні області.

Районні управління освіти стануть частиною районних виконкомів та звітуватимуть перед районними радами. Вони матимуть відмінні інституціональні структури, наприклад, включатимуть повноваження у сфері спорту або культури в деяких менших районах, і навіть можуть мати різні назви, наприклад, бюро або офіс з питань освіти. Вони стануть незалежними від обласних управлінь освіти і водночас втратять управлінські повноваження відносно управлінь освіти на рівні громади. Аналогічні зміни відбудуться в управліннях освіти об'єднаних громад. Натомість, оскільки всі ці органи працюватимуть задля освіти наступних поколінь громадян України, вони повинні будуть співпрацювати та гармонізувати свою діяльність.

Реформа децентралізації в освітній галузі передбачає створення належної мережі шкіл.

20 січня 2016 року Урядом було прийнято рішення про оптимізацію шкільної мережі.

Опорні школи будуть створені в рамках проекту по децентралізації освіти та оптимізації мережі шкіл. Адже тепер на об'єднані громади покладається питання самостійного визначення структури загальноосвітніх начальних закладів.

Оснащенням опорних шкіл стане сучасне матеріально-технічне обладнання в кабінетах фізики, хімії, математики, біології, географії та сучасні мультимедійні пристрої в комп'ютерних кабінетах. З цією метою Кабмін збільшив фінансування галузі освіти більше, ніж на 121 мільйон гривень.

За словами голови Уряду, опорні школи - це крок до вдосконалення якості середньої освіти.

Висновки

Організація економіки на засадах регульованого ринку передбачає діяльність шкіл у нових умовах господарювання, формування нової моделі освіти, яка ґрунтувалася б на багатовекторності фінансування та продуманній системі економного ставлення до державних коштів. Таким чином заклади шкільної освіти повноправно включаються до сфери економічних відносин у системі суспільного виробництва. Загальноосвітня системи господарювання, атрибутами якої є самофінансування та самоуправління, потребує переосмислення напрямків вдосконалення її фінансування, зокрема на державному рівні потрібно забезпечити:

- перехід закладів шкільної освіти на фінансово-економічну самостійність, що передбачено основними нормативними документами, якими регламентовано діяльність школи;

- поєднання бюджетних джерел фінансування для зміцнення фінансової бази закладів шкільної освіти;

- доопрацювання питання щодо підприємницької діяльності закладів шкільної освіти, адже школа на базі власного майна могла б бути засновником комерційної структури

- реальним джерелом додаткових доходів для розвитку та зміцнення матеріальної бази школи;

- вивчення досвіду інших країн світу з ринковою економікою щодо фінансування закладів шкільної освіти. “Перевагу слід надати якісним дослідженням, аналізуючи причини, що породжують основні проблеми у системі освіти різних країн. При дослідженні треба брати до уваги, що розв'язання нагальних проблем в одній країні не може слугувати готовим рецептом для іншої країни з іншими соціополітичними, культурними та політичними передумовами” [14].

Стан справ у галузі освіти, темпи та обсяги перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави. Критичним залишається стан фінансування освіти, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти. Державної підтримки потребують дошкільна, загальна середня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів.

Місцеві (районні) бюджети освіти встановлюються на основі фактичної потреби, в якій враховані лише мінімальні, обов'язкові витрати (на заробітну плату і комунальні послуги).

Фінансування закладів середньої освіти, за різними оцінками, здійснюється на 60 - 70% їх реальної потреби. Тому, у перспективі доцільне проведення дослідження складових елементів системи фінансування загальноосвітніх шкіл, побудова механізмів її реалізації для покращення фінансово-господарської діяльності закладів освіти. Пошук оптимальних шляхів фінансування закладів освіти відповідно до їх потреб продовжується.

Важливим елементом досягнення економічних цілей на усіх рівнях є людський капітал, відтворення якого потребує фінансування освіти в достатньому обсязі та раціональне використання фінансових ресурсів. В умовах фінансової нестабільності в Україні бюджетного фінансування не вистачає на задоволення всіх потреб закладів освіти для продуктивної діяльності. Загальноосвітні навчальні заклади вимушені займатися пошуком додаткових джерел фінансування, щоб забезпечити розвиток і стабільність своєї діяльності. Зросла роль позабюджетних надходжень, можливість яких передбачена чинним законодавством, тому у перспективі доцільно активувати діяльність загальноосвітніх шкіл щодо надання додатковихпослуг з метою залучення позабюджетних коштів, які дадуть змогу забезпечити їх ефективне функціонування. В свою чергу, пошук оптимальних шляхів фінансування закладів освіти, відповідно до їх потреб, продовжується.