Розробка і дослідження зовнішньоторговельної політики регіону та її ефективність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗРОБКИ І ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГІВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ РЕГІОНУ

1.1 Концептуальні основи розвитку зовнішньоторговельних відносин

1.2 Основні засади сучасної зовнішньоторговельної політики України

1.3 Підходи до оцінки ефективності зовнішньоторговельної політики регіону

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГІВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАПОРІЗЬКОГО РЕГІОНУ

2.1 Характеристика Запорізького регіону

2.2 Аналіз географічної структури зовнішньоторговельної політики Запорізького регіону

2.3 Аналіз спеціалізації Запорізького регіону

2.4 Оцінка ефективності зовнішньоторговельного обороту Запорізького регіону та недоліки зовнішньоторговельної політики

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ТА НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГІВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАПОРІЗЬКОГО РЕГІОНУ

3.1 Аналіз перспектив спеціалізації Запорізького регіону

3.2 Шляхи вдосконалення зовнішньоторговельної політики України

ВИСНОВКИ

РЕКОМЕНДАЦІЇ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

Слово / словосполучення	Скорочення	Умови використання
А
абсолютний	абс.
автореферат	автореф.
анотація	аннот.
В
відносний	отн.
видавництво	вид-во
виконавець	вик.	при прізвищі
вищий учбовий заклад	ВУЗ
Г
гривня	грн.	при цифрах
Д
додаток	дод.
доктор	д-р	у назві наукового ступеня
доцент	доц.	при прізвищі
З
завідувач	зав.	при назві посади
заступник	заст.
К
кандидат	канд.	у назві вченого ступеня
кафедра	каф.
М
місце	м.
монографія	моногр.
Н
науковий	наук.
номер	№	при цифрах
номінальний	ном.
О
область, обласний	обл.
П
примітка	прим.
продовження	продовж.
Р
розділ	розд.	при цифрах і в примітках
рік	р.	при цифрах
роки	р.р.	при цифрах
район	р-н
рисунок	рис.
З
ступінь	ступ.	у назві вченого ступеня
сторінка	с.	при цифрах і в примітках
дивися	див.
Т
таблиця	табл.
Ф
факультет	фак.

ВСТУП

Проголошення України незалежною державою встановило початок її інтеграції у світову систему, як суб'єкта зовнішньоекономічних відносин. Суттєві зміни в становищі країни, які відбулися після здобуття незалежності, та сучасні особливості реформування економіки України суттєво підвищили роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку національного господарства. Посилення цього чинника об'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни. Нині Україна тільки входить в систему світового економічного простору і від того як цей процес буде відбуватись залежить економічний та соціальний розвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки.

Зовнішньоекономічні зв'язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Сьогодні оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку національної економіки.

Водночас зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, сприяє швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, впровадженню новітніх технологій, інформаційних систем, розв'язанню багатьох соціально-економічних проблем. Очевидно, що зовнішньоекономічні зв'язки стають нині одним з основних чинників розвитку національної економіки України.

Поліпшити становище та активізувати зовнішньоекономічні відносини України можна за допомогою стратегічних напрямів вдосконалення зовнішньоекономічних зв'язків: розбудови раціональної системи зовнішньої торгівлі; стимулювання експортних операцій з одночасним урахуванням потреб збільшення внутрішнього споживання вітчизняної продукції, що зменшить залежність від кон'юнктури на світових ринках; підвищення ефективності іноземних інвестицій; запровадження загальноприйнятої системи валютного регулювання, спрямованої на підтримання національної валюти, а також жорстких принципів валютного контролю тощо.

З огляду на це, питання ефективності зовнішньоторговельної політики України є надзвичайно актуальним і потребує ґрунтовного дослідження й аналізу. Дослідженням цієї проблеми займалися такі вітчизняні науковці, як Л. Вірвано, А. Мазаракі, І. Мельничук, А. Рубан, В. Тарасевич, С. Панчишин, В. Тарнюк та ін. Зокрема напрями підвищення ефективності торговельної політики України в контексті євроінтеграції аналізували такі науковці як Л. Колінець, Т. Чорний, В. Юзба, а посилення конкурентоспроможності АПК України на європейському продовольчому ринку в умовах розширення зони вільної торгівлі та вступу до СОТ досліджували К. Антонюк, І. Кобута та Н. Федоришин, методи прогнозування платіжного балансу досліджували В. Литвицький, С. Єрохін, В. Геєць, О. Соскін, Т. Гальчинська та ін.

Актуальність теми. Зовнішньоекономічна діяльність країни відображає загальну концепцію національного розвитку економіки. За умов від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі та нерозвинутого внутрішнього ринку проблема відображення негативних тенденцій у розвитку зовнішньої торгівлі на соціально-економічному становищі країни набуває значної актуальності.

Метою дипломної роботи є вивчення теоретичних підходів, щодо поняття зовнішньоторговельних відносин та зовнішньоторговельної політики, розгляд існуючих теоретичних та практичних методик поліпшення зовнішньоторговельної політики на міжнародному рівні. Дослідження стану зовнішньоторгівельної політики та розробка основних напрямів підвищення ефективності зовнішньоторговельної політики на прикладі Запорізької області.

Виходячи з мети роботи, були поставлені та вирішені наступні завдання:

ознайомитись з нормативними актами та науковими дослідженнями розвитку зовнішньоторговельних відносин;

визначити сутність та напрями зовнішньоторговельної політики ;

визначити підходи до оцінки ефективності зовнішньоторговельної політики регіону;

надати загальну характеристику Запорізького регіону;

дослідити стан експортно-імпортної політики Запорізької області;

зазначити недоліки зовнішньоторговельної політики Запорізького регіону;

запропонувати напрями підвищення ефективності зовнішньоторговельної політики.

Об'єктом дослідження є зовнішньоторговельна політика України в умовах ринку.

Предметом дослідження дипломної роботи виступають елементи, принципи і методи формування зовнішньоторговельної політики Запорізького регіону.

У роботі використані наступні методи: аналітичний, порівняльний, математичний, статистичний аналіз необхідні для детального дослідження об'єкту.

Інформаційною базою дослідження є діючі законодавчі та нормативні документи, як джерела інформації використано теоретичні і методичні розробки вчених, матеріали науково-практичних конференцій. Практична частина роботи виконана за статистичними даними України та Запорізького регіону.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗРОБКИ І ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГІВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ РЕГІОНУ

1.1 Концептуальні основи розвитку зовнішньоторговельних відносин

Серед процесів, які визначають особливості розвитку сучасного світу, провідним є процес інтернаціоналізації господарського життя. Його суть полягає в тому, що національні економічні системи можуть ефективно розвиватися лише за умови їх міжнародної взаємодії та переплетіння. Тому нині важко назвати країну, яка б не була суб'єктом міжнародних економічних відносин і не зазнавала б впливу зовнішнього (міжнародного) середовища.

Якщо розглядати економіку країни з точки зору функціональної орієнтації, то вона складається з двох секторів: внутрішньої та зовнішньої економіки. Призначення внутрішньої економіки -- задоволення потреб споживачів за рахунок внутрішнього виробництва, зовнішньої -- вихід на міжнародні ринки товарів, послуг та факторів виробництва з метою підвищення загальноекономічного добробуту країни. Таким чином, основний критерій виділення цих двох секторів -- наявність економічних зв'язків між господарськими одиницями, які репрезентують різні країни.

Виходячи з цього, можна дати визначення зовнішньоекономічних зв'язків як комплексної системи різнобічних форм міжнародного співробітництва держав та їх суб'єктів у різних галузях економіки.

В історичному аспекті зовнішньоекономічні зв'язки є продуктом цивілізації, так як виникають з появою держави і еволюціонують водночас з її розвитком. В економічному -- зовнішні економічні зв'язки -- це операції, пов'язані з обігом товарів, послуг, грошей і капіталу між різними економічними і валютними зонами.

Серед основних причин, які стимулюють розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, слід виділити такі: нерівномірність економічного розвитку різних країн світу; відмінності в сировинних ресурсах; відмінності в людських ресурсах; нерівномірність розміщення фінансових ресурсів; характер політичних відносин; різний рівень науково-технічного розвитку; специфіка географічного положення, природних і кліматичних умов.

Більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для таких країн зовнішньоекономічні зв'язки є способом отримання необхідних товарів. Країни з великим сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експортного потенціалу. Структура зовнішньоекономічних зв'язків наведена на рис.1.1.

зовнішньоторговельний політика регіон



товари	послуги	Інтелекту-альна власність	Кредитування Страхування Обслуговування клієнтів Депозитне, інші банківські операції	Лізинг Кооперація Спільне підприємство	Вкладення капіталу в цінні папери Вкладення капіталу в нерухомість Вкладення капіталу в підприємництво
Торгівля (купівля, продаж) Зустрічна торгівля (бартер, рамочні угоди та ін.)	Подорожі Інжирінг Страхові послуги Інформаційний обмін Послуги зв'язку Послуги Роялті та ліцензійні угоди	Франчайзинг Ноу-хау консалтинг

Рис.1.1 Структура зовнішньоекономічних зв'язків

Отже, необхідність існування зовнішньоекономічних зв'язків обумовлюється тим, що різні країни мають різні виробничі умови. Виходячи з цього, країни спеціалізуються на виробництві такої продукції, яка значною мірою дешевша від зарубіжних аналогів, що в кінцевому підсумку приносить прибуток кожній країні-учасниці, задовольняє потреби споживачів у продукції кращої якості.

Зовнішньоекономічні зв'язки можна класифікувати за двома ознаками:

- за напрямком товарного потоку;

- за структурною ознакою

Залежно від напрямку товаропотоку зовнішньоекономічні зв'язки класифікуються на експортні, коли товари вивозяться із країни, імпортні -- ввезення товарів до країни та транзитні, тобто товаропотік йде через країну до інших держав.

За структурною ознакою взаємозв'язки з суб'єктами господарювання інших країн поділяються на кілька труп: зовнішньоторговельні, фінансові, виробничі, інвестиційні.

Зовнішньоекономічні зв'язки розглядаються як складова частина всесвітнього господарства і міжнародних економічних відносин, і одночасно, як підсистема національної економіки, яка охоплює і опосередковує дію всіх її секторів, галузей, всіх фаз виробництва. Зазначено, що зовнішньоекономічні зв'язки представляють собою систему різноманітних зв'язків між національними економіками різних країн і охоплюють усі сфери економічного життя держави. Зовнішньоекономічні зв'язки виступають, по-перше, своєрідним індикатором, який відбиває характер і ступінь залученості національної економіки в систему міжнародних економічних відносин, по-друге, індикатором стану і перспектив розвитку національної економіки. Проведене дослідження дозволило визначити основні сутнісні характеристики зовнішньоекономічних зв'язків (табл. 1).

У сучасних умовах зовнішньоекономічні зв'язки України мають позитивний потенціал можливостей, оскільки їм належить особлива роль у корінному перетворенні національної економіки при переході її до ринкових відносин і інтегруванні у світове господарство; збереженні економічного потенціалу і задоволенні потреб внутрішнього ринку; підвищенні ефективності виробництва за рахунок переваг міжнародного розподілу праці; забезпеченні економічного росту, модернізації і інтенсифікації використання виробничого потенціалу; розвитку дружньої взаємодії і зростаючої довіри між країнами.

Таблиця 1.1

Основні сутнісні характеристики зовнішньоекономічних зв'язків

1. Основи формування	Міжнародні економічні відносини
2. Умови формування	- в результаті суспільного і територіального розподілу праці; - при русі ресурсів всіх видів між державами і економічними суб'єктами держав
3. Масштаби	Всі сфери економічного життя держави
4. Реалізація	Різні форми міжнародного економічного співробітництва
5. Рівні	- держава; - регіони; - господарюючі суб'єкти
6. Оформлення	На двох і багатосторонній основі відповідними міжнародними угодами, договорами, протоколами і т.д.

Поряд з позитивним потенціалом можливостей розвитку національної економіки, зовнішньоекономічні зв'язки мають і негативний потенціал наслідків. Як показують дослідження, в залежності від умов вбудовування національного відтворювального комплексу в систему світогосподарських зв'язків зовнішньоекономічні зв'язки України здатні стати не тільки могутнім імпульсом, а, і навпаки, гальмом на шляху економічних перетворень. Крім того, недооцінка ролі зовнішньоекономічних зв'язків, їх багатогранності і наслідків може виявитися стримуючим фактором у розвитку національної економіки.

Досліджуючи систему організаційного і економіко-правового механізму зовнішньоекономічних зв'язків України, слід відзначити, що вона складалася в умовах корінної перебудови сфери державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. На окремих етапах господарського будівництва змінювалися пріоритети в зовнішньоекономічній діяльності: від визнання її важливої ролі і політики на відновлення порушених зв'язків, до курсу на повну самостійність і самозабезпеченість і, нарешті, стратегії на активне включення національної економіки у світове господарство.

За результатами еволюційного аналізу виділено основні етапи у формуванні організаційного і економіко-правового механізму зовнішньоекономічних зв'язків України, це - радянський етап (1918-1986 рр.), етап реформування системи організації зовнішньоекономічних зв'язків України у складі СРСР (1986-1991 рр.), самостійний етап в реформуванні зовнішньоекономічних зв'язків (1991-2005 рр.) і, нарешті, сучасний етап розвитку зовнішньоекономічних зв'язків (бере початок з 2005 р.).

Після встановлення радянської влади молода держава опинилася в умовах невизнання провідними західними державами радянського уряду, наслідком чого стали економічна і політична блокади. Дані обставини визначили основні зовнішньополітичні задачі, націлені на створення оборонної моделі економіки, здатної розвиватися, спираючись на власні ресурси. Власне, система зовнішньоекономічних зв'язків, створена ще в 30-ті роки, у загальному і у цілому проіснувала до середини 80-х років минулого століття.

Вищевикладене дає підставу визначити, що у той час, як зовнішній світ змінювався докорінно: на світовому ринку з'являлися транснаціональні корпорації, під впливом науково-технічного прогресу підсилювалися інтеграційні процеси, господарська інтернаціоналізація ставала одним з найважливіших факторів економічного росту, модель 30-х років продовжувала визначати зовнішньоекономічні відносини Радянського Союзу. Розвиваючись у рамках планової системи, економіка СРСР була практично відірвана від світової економіки. Сформована структура експорту і імпорту СРСР, їх ефективність, а також механізм управління зовнішньоекономічними зв'язками вже не відповідали потребам прискорення економічного і соціального розвитку, що обумовило необхідність реформування системи організації зовнішньоекономічної діяльності, яке і було почато у 1986 р. союзним Урядом, а з 1991 р. продовжене - українським. Таким чином, в Україні почали створюватися принципово нові відносини в області зовнішньоекономічних зв'язків, засновані на принципах ліквідації державної монополії зовнішньої торгівлі і надання господарюючим суб'єктам юридичних, фінансових можливостей для розгортання зовнішньоекономічної діяльності, нарощування виробництва експортоорієнтованої продукції.

Основні підходи до формування сучасної моделі зовнішньоекономічних зв'язків України у роботі базуються на підставі аналізу трансформації теоретичних поглядів з питань їх розвитку, можливостей адаптації до вирішення практичних задач у сфері зовнішньоекономічного і міжрегіонального обміну.

Відзначені зрушення зумовили виникнення сучасних концепцій управління міжнародним бізнесом. Вони належать представникам вищого менеджменту головних транснаціональних корпорацій. Найбільш поширеним серед них є ресурсний підхід. Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні обмежені ресурси, вони повинні вирішити, використовувати їх усередині країни або на міжнародному рівні. Тільки переконавшись у тому, що можливості на міжнародному ринку можуть виявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії спрямовують свої ресурси в закордонний сектор.

Важливим напрямом розвитку сучасних концепцій зовнішньоторговельної політики є концепція експортних можливостей. В її основі лежить використання надлишкових потужностей. Часто компанії мають у своєму розпорядженні виробничі потужності, що в поточних або довгостроковому періодах не користуються адекватним внутрішнім попитом. Це можуть бути розвідані запаси природних ресурсів або конкретні потужності для виробництва певної продукції, які важко переключити на виробництво інших товарів, що мають, можливо, відповідний внутрішній попит. При цьому помітне прагнення малих країн торгувати набагато ширше і в більших масштабах, ніж великих. Одна з причин полягає в тому, що технологія виробничого процесу може дозволити фірмі рентабельний випуск продукції лише при великосерійному виробництві, у більших обсягах, ніж це потрібно для задоволення попиту у своїй країні. Для прикладу візьмемо автомобільну промисловість: у “Вольво” (Volvo) потреба експорту з невеликого шведського ринку значно більша, ніж у “Дженерал Моторс” -- із значного американського.[21, с.112]

Теоретики-економісти особливу увагу звертають на концепцію зниження витрат виробництва. Дослідження показали, що компанії можуть знижувати свої витрати на 20-30% у тих випадках, коли подвоюється випуск продукції. Це явище відоме як “економія масштабу” (economy of scale), а також описується кривою накопичення досвіду (ехрегіеnсе curvе). Таким чином, при 20% рівні зниження витрат виробництва і початкових витратах в 100 дол. на одиницю продукції собівартість другої одиниці продукції буде дорівнювати 80 дол., третьої -- 64 тощо. Зниження може бути пов'язане з декількома факторами: зменшенням умовно-постійних витрат за рахунок випуску більшого обсягу продукції; підвищенням ефективності за рахунок досвіду, придбаного при виробництві великих партій продукції; масовими закупівлями матеріалів і перевезенням їх значними партіями. Тому очевидно, що лідер ринку може одержати переваги у відношенні зниження витрат виробництва перед своїми конкурентами.

Заслуговує на увагу також концепція підвищення прибутковості. Виробник може у певних умовах продавати ту саму продукцію з більшою вигодою за кордоном, ніж у себе вдома. Це може бути пов'язане з відмінністю конкурентного середовища на закордонному ринку щодо вітчизняного, тому що там товар знаходиться на іншому етапі життєвого циклу. Таким чином, етап зрілості усередині країни може привести до зниження внутрішніх цін, у той час як етап зростання за кордоном може звести нанівець актуальність зниження цін. Підвищення прибутковості може також відбутися у зв'язку з розходженнями державних заходів усередині країни і за кордоном, що впливають на прибутковість (наприклад, розходження в оподатковуванні прибутків або регулюванні цін).

Розподіл ризику став основою наступної концепції зовнішньоторговельної політики. Виводячи збут за межі ринку тільки однієї країни, виробник має можливість звести до мінімуму коливання попиту, оскільки цикли ділової активності країн знаходяться в різних фазах, а ті самі товари знаходяться на різних етапах життєвого циклу. Ще один фактор розподілу ризику за допомогою експорту полягає в тому, що виробник зможе залучити більше клієнтів, зменшуючи свою вразливість при втраті якогось одного або декількох клієнтів.

Основою сучасної теорії зовнішньоторговельної політики може стати концепція імпортних можливостей. Імпульс до участі в торгівлі може надійти або від експортера, або від імпортера. У будь-якому випадку повинні бути як продавець, так і покупець. Імпульс від імпортера полягає в тому, що фірма шукає більш дешеві і високоякісні сировинні й інші матеріали, комплектуючі або готові вироби, щоб використовувати їх на своїх виробничих підприємствах. Або ж вона може активно шукати нові товари, розроблені за кордоном, щоб доповнити наявні асортиментні групи. Це дозволить компанії більше продукції запропонувати на продаж, а імпортеру -- використовувати надлишкові потужності своєї торгово-розподільної мережі. [70, с.71]

Якщо міжнародні постачання сировини, матеріалів і комплектуючих знижують витрати виробництва або підвищують якість готових виробів, компанія, що закуповує, має більшу стійкість проти конкуренції з боку імпортованих готових виробів або ж сама може більш ефективно конкурувати на експортних ринках. Автомобільна промисловість являє собою приклад глобальної конкуренції, що залежить від субпідрядників, у тому числі іноземних, стосовно зниження витрат виробництва.[65, с.76]

Імпортер, як і експортер, має можливість розподілити свої операційні ризики. Розширюючи коло постачальників, фірма буде менше залежати від диктату або долі єдиного постачальника. У США, наприклад, багато значних споживачів, зокрема, автомобільна промисловість, яка диверсифікувала свою закупівлю сталі з залученням європейських і японських постачальників. Ця стратегія знизила ризик недостатнього постачання американської автомобільної промисловості у випадку виникнення страйку серед сталеливарників США, але одночасно створила нові проблеми у сталеливарній промисловості країни [21, с. 121].

Вищерозглянуті концепції розвитку зовнішньоторговельної політики дозволяють сформулювати найбільш загальні положення, що характеризують сучасні тенденції і особливості зовнішньоекономічної політики країн з розвинутою ринковою економікою і які можуть бути покладені в основу розробки зовнішньоторговельної стратегії країн з перехідною ринковою економікою:

- державна політика більшою мірою орієнтована на вільну торгівлю в економічно розвинутих країнах, що досягли високого рівня конкурентоспроможності своєї продукції на зовнішніх і внутрішніх ринках;

- політика орієнтується переважно на вільну торгівлю в країнах, де ввезена продукція не конкурує з внутрішнім виробництвом або є сировиною для важливих галузей;

- протекціонізм, як правило, використовується для захисту національних інтересів і економічної безпеки країни, стимулювання зростання національного виробництва та підвищення його конкурентоспроможності;

- найбільш широко протекціоністська політика застосовується в країнах, де здійснюються структурні і ринкові перетворення економіки, або де мають місце економічна депресія і швидке зростання конкуруючого імпорту.[23, с.131]

Ці загальні закономірності варто було б враховувати при виборі найбільш прийнятної для України моделі зовнішньоекономічної стратегії. Одночасно повинні братися до уваги специфічні особливості нинішнього етапу розвитку української економіки і роль зовнішньоекономічного фактора у становленні ринкового господарства відкритого типу.

1.2 Основні засади сучасної зовнішньоторговельної політики України

Процес ефективного функціонування будь-якої економічної системи залежить від багатьох чинників, але основними є такі: вибір оптимальної моделі господарювання; визначення головних рушійних сил, які стимулюють рух у певному напрямку; відпрацювання механізму реалізації даного вибору. Всі ці питання вирішуються при формуванні економічної політики держави.

Однією з основних складових економічної політики є зовнішньоекономічна політика. Зовнішньоекономічна політика -- це сукупність цілеспрямованих державних заходів щодо реалізації економічного потенціалу країни на зовнішньому ринку та задоволення власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробника.

Оскільки зовнішньоекономічна політика с складником економічної політики, то від загальної концепції побудови економічної системи залежить напрямок руху, етапи формування, механізм функціонування політики держави у сфері міжнародних економічних зв'язків. При цьому реалізуються як економічні цілі, так і політичні, оскільки зовнішньоекономічна політика є частиною зовнішньої політики.

Еволюція розвитку міжнародних економічних відносин -- це водночас, і еволюція розвитку та вдосконалення системи державного регулювання даного виду взаємовідносин. Оскільки у сукупності міжнародних економічних відносин задіяні і взаємопов'язані інтереси не тільки різних соціальних груп та верств населення, а й різних країн, держава неминуче стає одним із основних суб'єктів регулювання даного виду взаємовідносин.

Особливістю сучасних національних систем регулювання зовнішньоекономічної діяльності є комплексний характер, що виявляється у використанні різноманітних інструментів регулювання, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, а саме: економічного та адміністративного регулювання, а також валютно-фінансових заходів.

У цілому зовнішньоекономічна політика держави - це комплекс заходів, що мають на меті досягнення економікою країни певних переваг на світовому ринку і водночас - захист внутрішнього ринку від конкуренції з іноземними товарами. Можна сказати, що вона спрямована на стимулювання (обмеження) експорту (імпорту) товарів та послуг.

Інструментами такої політики є методи тарифного і нетарифного регулювання міжнародної торгівлі, а основними формами - протекціонізм і політика “вільної торгівлі” (рис.1.2).

Рис. 1.2. Складові зовнішньоторговельної політики держави [8, с. 27]

Тарифні інструменти (митний тариф, тарифна квота) регулювання зовнішньої торгівлі посідають одне з провідних місць у системі державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності. Митний тариф - центральний інструмент митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Разом із внутрішньою податковою системою він регулює економічний клімат у країні і спрямований на захист вітчизняного виробництва від конкуренції з іноземними товаровиробниками і підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Законом України “Про Єдиний митний тариф” від 05.02.1992 р. № 2097-XII визначено порядок формування і застосування митного тарифу України при ввезенні або вивезенні товарів та стягнення з них мита, величину якого визначають на основі митної вартості задекларованих товарів.

Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі є найважливішим інструментом зовнішньоторговельної політики. Проте в останні роки ХХ ст. суттєво зросла роль нетарифних торгових бар'єрів, з'явились їх нові форми та методи.

Нетарифні інструменти є методами, у першу чергу, адміністративного впливу - це ефективний засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом встановлення певних вимог до суб'єктів господарської діяльності при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності. Метою запровадження певних заборон і обмежень при регулюванні зовнішньоекономічної діяльності є захист вітчизняного товаровиробника й виконання певних міжнародних зобов'язань країни. Термін “нетарифне регулювання” охоплює групу адміністративних, фінансових, технічних та інших заходів, що ускладнюють імпорт або експорт певних товарів. У теорії міжнародної економіки їх поділяють на методи прихованого протекціонізму (державні закупівлі; вимоги щодо вмісту місцевих компонентів; технічні бар'єри; податки та збори), а також кількісні (квотування; ліцензування; “добровільні обмеження експорту”) та фінансові методи (субсидії; кредитування; демпінг).

Більшість з них, на відміну від митних тарифів, важко піддається кількісній оцінці і тому їх складно відобразити у статистиці. Саме ця особливість нетарифних методів дає можливість урядам використовувати окремі з них або їх комбінації для досягнення певних цілей у сфері торгово-економічної політики. Крім того, нетарифні заходи зручніші. Наприклад, значно легше обмежити імпорт сталі до 8 млн т шляхом введення кількісного обмеження імпорту у розмірі 8 млн т, ніж вирахувати таку ставку імпортного тарифу, яка дасть змогу знизити імпорт до бажаної величини.

Також, нетарифні обмеження, які не заборонені СОТ, майже не регулюються міжнародними угодами, і, використовуючи їх у торгово-економічній політиці, уряди відчувають себе вільніше, ніж при введенні тарифних обмежень, які регламентуються СОТ.

Нетарифні обмеження, зазвичай, є менш очевидними, ніж митні податки, а тому надають урядові більше свободи при здійсненні економічної політики та створюють певну невизначеність у міжнародній торгівлі. Власне у зв'язку з цим одним із найважливіших завдань, які стоять перед СОТ, є поступова заміна кількісних нетарифних обмежень еквівалентними за рівнем захисту митними тарифами.

Розглянуті теорії, звичайно, зберігають наукову значущість. Проте з урахуванням змін, що відбулися, а також у контексті вирішуваних завдань вони не можуть бути визнані як остаточні відповіді. Справді, ЗЕП можна розглядати як цілісний вияв економічної політики в зовнішньому економічному середовищі, а отже, її теорії ніби охоплюють сутність ЗЕП, якщо не враховувати нових методологічних вимог. Передусім вони не повною мірою враховують (а в окремих випадках взагалі не враховують) об'єктність, багатовимірність, багатоваріантність і масовидність зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних відносин, їх глобалізацію. А це характеристики різних параметрів світу ЗЕП.

Підкреслимо, що багатовимірність -- це не відносини між державами або суспільними системами, їх приватними сферами, рівнями. Це -- відносини (щодо ЗЕП), що розкриваються на глибшому рівні зовнішніх зв'язків між її структурами, кожна з яких є виміром світу ЗЕП як цілого. Багатоваріантність формування ЗЕП та її здійснення має кілька значень:

- вибір одного варіанта з потенційно наявних у певний історичний період;

- реалізація різних варіантів ЗЕП у різних умовах;

- наявність у процесі формування ЗЕП і реалізації неоднорідних процесів, що рухаються паралельно або в різних напрямах.

З урахуванням наведеного на сучасному рівні ЗЕП на передній план висуваються закони системно-циклічної динаміки. Такі закони багатовимірного, багатоваріантного і масовидного світу ЗЕП водночас визначають його ритм і поступовість. У них виражається певна конфігурація нових зовнішніх економічних і політичних відносин, що складаються в системі міжнародних відносин у часі й просторі. Сутність нового -- становлення єдиного світу ЗЕП, тобто спостерігається інтеграція насамперед зовнішньоекономічних відносин. У найбільш інтегрованому об'єднанні -- ЄС -- здійснено перехід до єдиної ЗЕП співтовариства, яку здійснюють його наднаціональні органи. Окремі країни-члени добровільно відмовились від національних повноважень у сфері формування єдиного торговельно-економічного режиму. Ідеться про світосистемний тип (моделі) ЗЕП, який містить:

- концептуальні погляди, що відображають інтерпретацію світу ЗЕП через систему зовнішньоекономічних атрибутів;

- винесену за національні межі систему атрибутів економічної політики, що визначає політичний контур зовнішньоекономічних зв'язків і є симбіозом національних економік та зовнішньої політики, переплетенням національних і наднаціональних економічних і політичних структур, зв'язків;

- політичну систему поглядів (концепцію), згідно з якою зовнішня політика залежить від економічних чинників, які обумовлюють включення ЗЕП та її суб'єктів до системи зовнішньої політики та міжнародних відносин.

Ці моделі мають певну структуру, рівні та блоки, разом вони дають уявлення про ЗЕП (рис. 1.3) і можуть бути визначені через поняття "внутрішній регламент" світу ЗЕП.



Рис.1.3 Загальна теорія зовнішньоекономічної політики

Отже, підбиваючи підсумки щодо наведених ключових акцентів, зазначимо, що через них виражається суть науки (загальної теорії) ЗЕП: це найбільш загальна теорія процесу формування і реалізації ЗЕП. Її схема містить три параметри і має шість властивостей. За параметром поділу структури світу ЗЕП формується поле (ген) з властивостями об'єктності й суб'єктності; за параметром організації світового економічного простору -- поле (ген) з якостями масовидності й системності; за параметром відносин у системі міжнародних відносин -- поле (ген) з властивостями багатоваріантності й автономності. Поєднання трьох полів (генів) з їх полярними властивостями створює нормальний дуалістичний "каркас" (генотип) ЗЕП, який зумовлює логіку відтворення предмета її загальної теорії. її ядро складається з трьох взаємозумов- лених і взаємозалежних частин:

- ЗЕП -- внутрішній "регламент" системи міжнародних відносин;

- ЗЕП -- стратегічні цілі, національна макромодель і методологічний інструментарій;

- ЗЕП -- стратегічний арсенал реалізації національної доктрини (стратегія управління як компонент ЗЕП; аналіз ЗЕП, її основних напрямків).

Для того щоб зрозуміти механізм ЗЕП, доцільно розглянути загальний взаємозв'язок основних зовнішньоекономічних інтересів у суспільстві та ЗЕП.

Зовнішньоекономічні інтереси відображають індивідуальні й колективні потреби в матеріальних і суспільних благах, досягненні певних економічних і соціально-політичних цілей. Носії та виконавці цих господарчих інтересів є суб'єктами ЗЕП.

Носії зовнішньоекономічних інтересів -- це фізичні та юридичні особи, які мають індивідуальні, групові та колективні економічні інтереси. Існує безліч можливостей для носіїв та виразників господарчих інтересів впливати на суб'єкти ЗЕП. Найефективніший захід -- це багатомасштабні кампанії в засобах масової інформації, а також звертання до суду в разі порушення тих чи інших економічних інтересів, які захищають конституція й закони.

У демократичному суспільстві в кожної групи фізичних та юридичних осіб їх економічні інтереси у сфері міжнародних економічних відносин мають бути відображені в генеральних і стратегічних цілях ЗЕП.

Основна мета ЗЕП -- забезпечити добробут людей, життєздатний розвиток особистості, суспільства, держави в контексті різноманітності та єдності внутрішніх і зовнішніх умов, які висувають параметри адаптації побудови ЗЕП до закономірностей системи міжнародних відносин, що змінюються.

І генеральна, і стратегічні цілі утворюють "дерево цілей" ЗЕП (рис. 1.4). Стратегічні цілі можна згрупувати в різні типи: кількісні (наприклад, збільшення зовнішньоторговельного обороту на 100 млрд грн, або на 20 %) і якісні (підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку).



Рис.1.4 Дерево цілей ЗЕП

За часом, що необхідний для їх досягнення, стратегічні цілі поділяються на близькі, короткострокові (стимулювання експорту через девальвацію валюти), середньострокові (наприклад, створення у країні спільно з іноземними партнерами потужностей з випуску сучасних телекомунікаційних засобів) і довгострокові (скажімо, розширення науково-технологічного співробітництва з країнами ЄС та ін.). Якщо розглядати ЗЕП з боку цивілізаційних інтересів, то її мета високостратегічна. В Україні така стратегічна мета не була своєчасно усвідомлена. По суті, вона була підмінена поняттям "вступ до ЄС". Тут наявна методологічна помилка, яка до того ж відбиває те, що не цілком усвідомлене: значення загроз і викликів, що насуваються на країну з боку цивілі- заційного чинника. Якщо узагальнити сучасну глобальну ситуацію й урахувати інтереси національної безпеки, то стратегічною метою високого рівня ЗЕП України можна визнати забезпечення "вростання" національної економіки у світову економічну систему з метою доступу до повноправної участі у формуванні й розподілі світового доходу з використанням найсучасніших політичних та економічних технологій.

До найважливіших компонентів ЗЕП належать:

- організаційно-функціональний;

- управлінський;

- методологічний інструментарій;

- зовнішньоторговельний.

У межах стратегічної мети високого рангу формування національної моделі ЗЕП впливатиме на спрямованість функціонування національної економіки (або окремих суб'єктів світогосподарського спілкування) з метою інтернаціоналізованого відтворення. Об'єктом впливу такої політики є простір -- економічний атлас світу (у тому числі його національна частина). Звідси оперування ЗЕП на економічному атласі, звичайно, не може обмежуватись однією поступальною стратегією. До ЗЕП входять реалізація багатьох різноманітних стратегічних конкретних цілей, що підпорядковані генеральній меті, служать їй. Без їх здійснення генеральної й стратегічної цілей високого рангу неможливо досягти.

Важливою характеристикою стратегічних цілей є їх тісний взаємозв'язок та конкретизація. Вони можуть перекривати одна одну. Так, пожвавлення кон'юнктури на світовому ринку на продукцію металургійної промисловості сприятиме збільшенню обсягів її виробництва та експорту.

При визначенні зовнішньоекономічної політики як економічної категорії слід акцентувати увагу на двох суттєвих моментах: наступальному і захисному. Ефективність функціонування зовнішньоекономічної політики залежить від реалізації обох функціональних завдань. Неможлива реалізація наступальної функції без чіткого відпрацювання захисної. На наш погляд, це глибоко взаємопов'язані процеси.

Наступальна функція спрямована передусім на отримання країною порівняльних та абсолютних переваг у результаті участі у світогосподарських відносинах, тобто на реалізацію економічного потенціалу країни на світовому ринку.

З великого спектра проблем, які розв'язують країни, беручи участь у сфері міжнародних економічних відносин, основною є проблема збереження суверенітету. Йдеться не стільки про політичну незалежність, скільки про економічний суверенітет країни, який означає свободу держави у виборі форм і шляхів збереження та захисту своєї національної економіки від будь-якого втручання з боку іноземних держав, зокрема їхньої економічної діяльності, в тому числі й у сфері міжнародного поділу праці.

Захисна функція реалізується з метою формування народногосподарської структури у відповідності до національних інтересів і цілей зовнішньоекономічної політики. Основними причинами введення і підтримання захисних заходів є:

- створення системи регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції;

- необхідність захисту певних галузей і підприємств у період становлення нових виробництв, структурної перебудови і подолання кризових явищ. Такий протекціоністський захист, як правило, носить вибірковий і тимчасовий характер і є результатом компромісу між зацікавленими вітчизняними виробниками, з одного боку, і місцевими імпортерами і споживачами -- з другого, відповідно до ступеня їхнього впливу на структури влади, які визначають зовнішньоекономічну політику;

- необхідність захисту за будь-яких обставин певних стратегічних галузей і підприємств, які забезпечують безперервність процесу відтворення (енергетика, транспорт, зв'язок і т. п.) або обороноздатність країни. Через міжнародні домовленості такий державний контроль покриває також оборот продукції і технологій подвійного призначення;

- сучасний протекціонізм здебільшого є інструментом проведення вибіркової структурної політики, ніж джерелом поповнення державного бюджету, хоча, безперечно, дані фіскальні заходи відіграють значну роль у країнах, які розвиваються;

- необхідна реалізація даної функції при розв'язанні проблеми екстерналізації, тобто перекладання на інші національні господарські системи своїх проблем, витрат, складнощів. Це проявляється в тому, що економічно розвинуті країни екстерналізують свої витрати шляхом розширення зовнішньоекономічної сфери, імпорту дешевої сировини і палива, експорту готової продукції і капіталу, перенесення екологічно забруднених виробництв на територію інших країн, переважно тих, які знаходяться на світогосподарській периферії.

Слід акцентувати увагу на важливому методологічному посиланні -- зовнішньоекономічна політика є каталізатором ринкових перетворень у країні, вона, безперечно, стимулює рух у даному напрямку, але основний фундамент створення ефективної економічної системи -- це функціонування внутрішніх економічних відносин. За рахунок ефективного функціонування зовнішньоекономічних відносин можливе вирішення цілого ряду локальних завдань, але питання стратегії реалізуються на рівні внутрішніх економічних взаємовідносин.

Використання тих чи інших інструментів зовнішньоекономічної політики має передбачати аналіз механізму їх реалізації та наслідків їх дії як для світового співтовариства в цілому, так і для економіки конкретної країни зокрема. При цьому дана проблема має кілька аспектів.

По-перше, всі інструменти зовнішньоекономічної політики мають власні механізми дії.

По-друге, реалізація того чи іншого інструменту зовнішньоекономічної політики супроводжується як певними здобутками, так і певними видатками. У кожному конкретному випадку той чи інший інструмент впливу на експортні чи імпортні потоки приносить одним зовнішньоекономічним суб'єктам реальний виграш, тоді як економічне становище інших погіршується.

По-третє, економічні наслідки використання інструментів зовнішньоекономічної політики доцільно розглядати в двох основних вимірах:

- безпосередні зміни, які відбуваються на ринку того товару, що є об'єктом державного регулювання;

- опосередковані зміни (вторинні ефекти) ринку інших товарів. Такі зміни є результатом того, що оскільки кожний окремий ринок товарів є елементом національної економічної системи, який тісно взаємодіє з іншими її складниками, то очевидно, що ці складники (ринки інших товарів) також реагують на відповідні зміни на ринку окремого товару.

Тому приймаючи рішення про використання тих чи інших інструментів зовнішньоекономічної політики, уряд країни повинен оцінювати їх сукупний вплив на характер економічної політики і можливі дії у відповідь за принципом «дія -- протидія» з боку інших країн.

Основні складники зовнішньоекономічної політики держави:

- зовнішньоторговельна політика;

- валютна політика;

- політика у сфері залучення іноземних інвестицій;

- митно-тарифна політика.

Зовнішньоторговельна політика -- це державна політика, яка впливає на зовнішню торгівлю через податки, субсидії, прямі обмеження експортних та імпортних операцій. Об'єктом регулювання зовнішньоторговельної політики є товаропотоки між країнами. Залежно від спрямованості товаропотоків розрізняють експортну та імпортну політику держави.

Експортна політика держави спрямована на реалізацію на зовнішніх ринках товарів, стосовно яких країна має порівняльні переваги, стимулювання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, підвищення серійності (масштабності) вітчизняного виробництва конкурентоспроможної продукції з метою розширення її вивозу на зовнішні ринки, тобто експортна політика спрямована на реалізацію економічного потенціалу країни на зовнішніх ринках.

При цьому під експортним потенціалом розуміють певний обсяг товарів та послуг, які національна економіка в змозі виробити й реалізувати за межами своїх кордонів без збитків для себе і з максимальним прибутком.

Вибираючи експортно-орієнтовану модель економічного розвитку, країна використовує зовнішні світові ринки як додатковий фактор економічного зростання.

Імпортна політика, як правило, спрямована на регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції та задоволення власних потреб за рахунок товарів іноземного виробництва.

Основними напрямами імпортної політики є: обґрунтована політика імпортозаміщення та відповідні протекційні заходи стосовно товарів іноземного виробництва. При цьому основними інструментами регулювання імпорту є досить жорстка митно-тарифна система та застосування нетарифних бар'єрів.

Валютна політика -- це сукупність дій держави з метою підтримання економічної стабільності і створення основних засад розвитку міжнародних економічних відносин за рахунок впливу на валютний курс і на валютні відносини. Основними складниками валютної політики є дисконтна та девізна політика держави.

Під дисконтною політикою розуміють систему економічних та організаційних заходів, які використовуються при застосуванні дисконтної ставки (відсотка) при регулюванні інвестицій та збалансуванні платіжних зобов'язань. Дана політика орієнтована, передусім, на коригування валютного курсу з метою регулювання грошового потоку, динаміки і рівня цін, обсягу грошової маси та міграцію короткотермінових активів.

1.3 Підходи до оцінки ефективності зовнішньоторговельної політики регіону

З метою з'ясування зв'язків, які забезпечують регіону участь в економічному обсязі товарів і послуг у масштабах національної економіки, а також визначення основних умов рівноваги територіально відособленої системи, діючий організаційний і економічний механізм розвитку регіональних зовнішньоекономічних зв'язків розглянутий в роботі як єдність великих агрегованих економічних суб'єктів, пов'язаних з органами влади та управління, а також із системою регіональних ринків: економічних ресурсів, товарів і послуг, фінансового ринку, зовнішнього ринку тощо.

Дослідженнями підтверджено, що відтворювальна модель економіки регіону, її технологічний базис і конкурентоспроможність формуються в результаті інтегральної дії зовнішніх і внутрішніх факторів, за допомогою участі регіону в системі міжрегіональних і світогосподарських зв'язків. Основу господарського комплексу регіону складають галузі спеціалізації, в яких виробляють продукцію для вивозу в інші регіони країни і на експорт, тобто як соціально-економічна система регіон інтегрований у національний простір (за допомогою мережі міжрегіональних економічних зв'язків) і, відповідно, у світове господарство.

Визначено, що держава на рівні регіону виступає і як рівноправний економічний агент, і як гарант законності і правопорядку, стабільності макроекономічного стану, розвитку міжнародних економічних відносин, соціального забезпечення і освіти на рівні світових стандартів якості, визначених пріоритетів структурної перебудови економіки і системної трансформації. Кожне підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, переслідує свою певну мету, що у сукупності призводить до існування множинності приватних інтересів і можливості прояву і посилення відцентрових тенденцій як у самій зовнішньоекономічній сфері, так і в розподілі ефекту від зовнішньоекономічної діяльності, а значить, - до дезінтеграції економічного простору регіону. У зв'язку з цим виникає важливість забезпечення пріоритету національних цілей над регіональними цілями і цілями підприємств, необхідність балансу інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Важливість визначення специфіки і пріоритетів формування економіки регіону, заснованих на порівняльних перевагах того або іншого регіону, особливостях його історичного і культурного розвитку, зумовлюється об'єктивною необхідністю більш повної реалізації регіональних переваг зовнішньоекономічних зв'язків. Створення ефективної структури зовнішньоекономічних зв'язків здатне забезпечити стабілізацію регіональних економічних систем, а також створити основу для їх подальшого розвитку. У дисертації визначено основні категорії зовнішньоекономічної сфери регіону такі, як: зовнішньоекономічний комплекс, експортний потенціал, зовнішньоекономічну стратегію, концепцію і механізм розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та запропоновано зміст методології розвитку регіональних зовнішньоекономічних зв'язків (рис. 1.5).

Основу функціонування зовнішньоекономічного комплексу регіону становить експортний потенціал, який розглядається як вихідна база при оцінці можливостей перспективного регіонального зовнішньоекономічного розвитку. Під експортним потенціалом регіону розуміється сукупність відтворювальних факторів виробництва, здатних забезпечити можливість ефективного виходу підприємств регіону на зовнішній ринок: конкурентоспроможна продукція; сучасне високотехнологічне устаткування; висококваліфікована робоча сила і фахівці в області зовнішньоекономічної діяльності; високий рівень постачань сировини і комплектуючих; вигідне з погляду ефективності розвитку зовнішньоекономічних зв'язків територіальне розміщення.



Доведено, що для ефективної реалізації експортного потенціалу регіону необхідне створення оптимальних умов для розвитку інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків, формування сприятливого правового середовища, гарантій від різного роду ризиків, з метою мінімізації цінових втрат і зниження можливостей для дискредитації партнерських відносин.

На всіх етапах розвитку економіки України одним із провідних факторів економічного зростання є вдосконалення управління зовнішньоекономічною діяльністю. У залежності від рівня демократизації суспільства і лібералізації зовнішньоекономічних відносин, у роботі виділено державний, регіональний, змішаний і зовнішньорегіональний механізми регулювання розвитку регіональних зовнішньоекономічних зв'язків. Відзначено, що основними суб'єктами при державному регулюванні зовнішньоекономічного територіального розвитку виступають центр і регіони. Як низова сфера життєдіяльності, регіони безпосередньо реалізують соціально-економічну політику держави, через регіони здійснюється управління всією країною, у регіонах знаходить втілення державна стратегія. Відповідно регіональне управління зовнішньоекономічними зв'язками виступає провідником загальнодержавних інтересів з урахуванням специфіки регіону.

Регіональна економічна система представлена в дослідженні сукупністю підприємств, організацій усіх форм власності, господарської і соціальної орієнтації, що можуть прямо ставати об'єктами регулювання з боку органів влади не тільки регіонального, але і державного рівня. Регулюючи зовнішньоекономічну сферу, держава направляє діяльність підприємств у русло загальнонаціональних, державних інтересів, спонукуючи дотримувати ці інтереси в процесі повсякденної підприємницької діяльності.

Модель зовнішньоекономічних зв'язків у дослідженні розглядається як система взаємодії різних компонентів у рамках господарського механізму на державному і регіональному рівнях. При цьому під господарським механізмом розуміється сукупність взаємодіючих структур, що забезпечують регулювання господарського життя з використанням різних інструментів. Структура механізму зовнішньоекономічних зв'язків включає визначені блоки і групи елементів: рівень конкурентоспроможності виробника; монополістів регіонального і державного рівня, які здійснюють вплив на зовнішньоекономічні зв'язки регіону; підприємств внутрішньорегіональної і регіональної спеціалізації, які досягли визначеного рівня розвитку; фактори іншого характеру, що забезпечують галузі й регіону відповідний рівень ефективності суспільного виробництва.