2) російська сторона погоджується з аргументами українських колег щодо необхідності визначення державного кордону в акваторії Азовського моря. Водночас, пропонує здійснити розмежування акваторії Азовського моря на підставі принципу пропорційності та комбінації методів побудови рівновіддаленої лінії, що не відповідає державним інтересам України.

За результатами переговорів:

– визначено початкові та кінцеві точки україно-російського державного кордону в Азовському морі;

– делегації узгодили жорстку рівновіддалену серединну лінію в Азовському морі та погодили координати 11-ти її точок;

– погоджено методику розрахунку довжини лінії узбережжя Азовського моря;

– триває робота експертів Сторін по узгодженню варіантів визначення спрямлених ліній узбережжя Азовського моря;

– продовжується робота з підготовки консолідованого тексту проекту Договору між Україною та Російською Федерацією про україно-російський державний кордон в Азовському морі.

Принциповим також є питання визначення меж суверенних прав України і Росії в Чорному морі з метою розвідки і розробки ресурсів морського дна та живих ресурсів виключної (морської) економічної зони України. Українська сторона наполягає на розмежуванні територіальних морів, континентального шельфу та виключних (морських) економічних зон України та Російської Федерації у Чорному морі на основі визнаного у міжнародному праві принципу побудови серединної лінії. На сьогодні триває експертне опрацювання технічних питань, пов'язаних з визначенням проекту лінії розмежування територіальних морів, континентального шельфу та виключних (морських) економічних зон України та Російської Федерації. У форматі переговорного процесу з питань Азово-Керченського врегулювання триває копітка робота з підготовки проектів нормативно-правових документів.

Спільно з російською стороною опрацьовуються такі проекти міжурядових угод:

1) про співробітництво у галузі судноплавства в акваторіях Азовського моря і Керченській протоці.

2) про захист морського середовища і екологічної безпеки в Азовському і Чорному морях, а також у Керченській протоці.

3) про співробітництво у галузі рибного господарства.

Сторонами визнано за необхідне завершити найближчим часом остаточного узгодження проектів вищезазначених нормативних документів та підготовки їх до підписання.

Зазначимо, що врегулювання питань щодо розмежування морського кордону між Україною і Російською Федерацією допоможе зняти низку економічних і політичних проблем у взаємостосунках двох країн, а саме: сприятиме покращенню екологічної обстановки, протидії браконьєрській та іншій протиправній діяльності в акваторії, слугуватиме покращенню міжнародного іміджу обох держав.

На міждержавному рівні україно-російських взаємовідносин потрібно визначити, що основними пріоритетами в питаннях Азово-Керченського врегулювання мають стати принципи дотримання суверенітету, територіальної цілісності, недоторканості кордонів та взаємної поваги. На нашу думку, врегулювання питань договірно-правового оформлення в Азово-Керченській акваторії зумовлює прийняття для України комплексних державно-управлінських заходів у зовнішньополітичній та внутрішньополітичних сферах.

Державно-управлінські заходи у зовнішньополітичні сфері:

1) українською стороною мають бути забезпечені відповідні міжнародні гарантії безпеки судноплавства для військових та невійськових суден, що прямують під прапором Російської Федерації Керч-Єнікальським каналом. Наша держава має забезпечити єдині правила проходу для українських та російських кораблів Керч-Єнікальським каналом.

2) важливим є питання прискорення науково-експертного опрацювання та укладання Договору між Україною і Російською Федерацією про державний кордон, режим та свободу судноплавства у керченській протоці.

3) організація взаємодії прикордонних служб України і Російської Федерації з метою недопущення прикордонних інцидентів та конфліктних ситуацій в регіоні в умовах незавершеності його договірно-правового оформлення.

Розглядаючи зовнішньополітичні заходи зазначимо, що довготривалий переговорний процес з питань Азово-Керченського врегулювання потребує політичного рішення у форматі Українсько-Російської Міждержавної комісії під головуванням Президентів України і Росії.

Державно-управлінські заходи у внутрішньополітичні сфері:

1) державне прогнозування та підготовка консолідованої позиції компетентних органів державної влади з питань Азово-Керченського врегулювання на переговорах з російською стороною.

2) вжиття комплексних та системних заходів державного управління у сфері охорони державного кордону щодо забезпечення екологічної безпеки, та протидії протиправній діяльності в акваторії.

3) налагодження конструктивної взаємодії в межах державно-владних повноважень між органами державної влади України з метою забезпечення безпеки судноплавства та життєдіяльності в Азово-Керченській акваторії.

4) мінімізація ризиків та загроз можливих наслідків екологічних катастроф та іншої техногенної діяльності в регіоні.

Відсутність лінії розмежування, яка визначає суверенні права України у виключній (морській) економічній зоні не дозволяє ефективно протидіяти протиправній діяльності та забезпечувати безпеку судноплавства в Азово-Керченській акваторії. Поряд з цим, територіальні суперечки і спори-явище цілком закономірне у світовій практиці. Воно обумовлено політичною та економічною доцільністю кожної з держав щодо захисту своїх національних інтересів на державних кордонах.

Головне у державному врегулюванні спірних питань на морських кордонах України є наявність доброї волі та чітке дотримання норм міжнародного права учасниками переговорного процесу.

Делімітація морської ділянки українсько-російського державного кордону стримується лише російською стороною. Відповідно до власних великодержавницьких амбіцій та економічних й геополітичних інтересів, вона не зацікавлена в розмежуванні Азовського й Чорного морів та Керченської протоки. Затягування переговорного процесу, підтримання атмосфери невизначеності правового статусу морських просторів в Азово-Керченській акваторії створює непередбачені за наслідками проблеми геополітичного, військового, правового, економічного, екологічного й іншого характеру.

Питання делімітації та демаркації кордону в Азовському морі та Керченській протоці потребує свого логічного вирішення з огляду тривалості його існування. Настав час для української і російської сторін знайти компромісні рішення і, відкинувши односторонні підходи, цивілізовано за прикладом багатьох країн, що розвиваються, остаточно вирішити цю складну проблему у двосторонніх відносинах. Усі проблемні питання повинні вирішуватися шляхом переговорів, які базуються на міжнародному морському праві.

У подальших дослідженнях перспективним убачається вивчення питань вирішення проблеми невизначеності морського кордону в Азовському морі та Керченській протоці і її впливу на геополітичну, економічну й екологічну ситуацію в Азово-Чорноморському регіоні.

кордон делімітація міжнародний правовий

Висновки

За результатами проведеного дослідження можна зробити наступні висновки.

Визначено, що територіальний суверенітет -- це право держави здійснювати виключну юрисдикцію щодо всіх осіб і предметів на своїй території, а також право не допускати на своїй території діяльності будь-якої іншої держави або організації.

В процесі узагальнення теоретичної бази дослідження встановлено, що державний кордон - це лінія, що позначає на картах і на місцевості межі державної території на суші, на воді, в повітрі і в надрах, тобто просторова межа дії державного суверенітету конкретної держави. Сухопутний кордон відокремлює сухопутну територію однієї держави від аналогічної території іншої держави і встановлюється, як правило, в договірному порядку між суміжними державами з врахуванням рельєфу місцевості (орографічні кордони)

Режим державного кордону -- це встановлений законодавством порядок перетинання державного кордону України.

Делімітація -- це визначення в договірному порядку загального напрямку проходження лінії державного кордону з позначенням її на картах, схемах і планах. При делімітації складається докладний опис проходження лінії кордону, що виключає двояке тлумачення, із нанесенням її на карти і схеми (делімітаційні карти) за спеціально обраними і узгодженими природними або штучними точками або орієнтирами (ріками, ручаями, гірськими вершинами, хребтами і т.д.).

Демаркація -- це проведення лінії державного кордону на місцевості з позначенням її спеціальними прикордонними знаками (пірамідами, стовпами, буями, створеними знаками, маяками і т.п.).

Делімітація морської ділянки українсько-російського державного кордону стримується лише російською стороною. Відповідно до власних великодержавницьких амбіцій та економічних й геополітичних інтересів, вона не зацікавлена в розмежуванні Азовського й Чорного морів та Керченської протоки. Затягування переговорного процесу, підтримання атмосфери невизначеності правового статусу морських просторів в Азово-Керченській акваторії створює непередбачені за наслідками проблеми геополітичного, військового, правового, економічного, екологічного й іншого характеру.

Питання делімітації та демаркації кордону в Азовському морі та Керченській протоці потребує свого логічного вирішення з огляду тривалості його існування.

Така неконструктивна позиція з боку РФ змушує Україну висловлювати готовність до початку демаркації в односторонньому порядку сухопутної ділянки українсько-російського кордону.

Рішучість української сторони зумовлена насамперед високим рівнем загрози національній безпеці, яку несе в собі невизначеність кордону між двома країнами. Зокрема, йдеться про:

– потужний потік нелегальних мігрантів, більше 90% яких (переважно з країн Азії) потрапляють в Україну через “прозорий” українсько-російський кордон;

– збереження умов для проявів торгівлі людьми, контрабанди, зв'язків між злочинними угрупованнями;

– загрозу втрати Україною покладів корисних копалин (питання поділу акваторії Азовського моря).

Компромісним вирішенням проблеми може слугувати надання Азовському морю статусу міжнародного, що дає підстави встановити 12-мильну зону територіальних вод. Такий варіант невигідний для України, оскільки виключна економічна зона зводиться до мінімуму й територіальні претензії сусідніх держав заважатимуть розробці відкритих на шельфі Азовського моря перспективних родовищ природного газу. З іншого боку, після узгодження підходів і оголошення акваторії Азовського моря внутрішнім морем двох держав зміна його статусу виглядає як відмова від попередніх домовленостей і непослідовність у зовнішньополітичних справах. Це призведе до того, що море стане зовнішнім, а значить доступним для міжнародного судноплавання. Відповідно тут ключовою проблемою постає статус Керченської протоки, оскільки вона набула б статусу протоки, яка використовується для міжнародного судноплавства згідно з положеннями Конвенції ООН із морського права 1982 р. Потенційно Україна в такому випадку мала б право у будь-який час на свій розсуд закрити прохід по протоці. Такий варіант є неприйнятним для Росії, тому вона стоїть на позиціях спільного використання Керч-Єнікальського суднохідного каналу й розмежування протоки саме по середині його фарватера. Такий статус протоки повинен запобігти вільному доступу в Азовське море іноземних військових кораблів. Він також є невигідним і для України. Визнавши за Азовським морем статус внутрішніх вод, Україна і Росія зробили прогресивний крок уперед, а Керченська протока за своїми географічними ознаками не може бути віднесена до проток, які використовуються для міжнародного судноплавства, а значить до неї не можуть застосовуватися положення Частини ІІІ Конвенції ООН із морського права 1982 р. Такий підхід України є досить правомірним і виваженим, що відповідає національним інтересам обох країн.

Відсутність офіційно визначеного українсько-російського державного кордону, особливо його вододільної частини в акваторії Азовського та Чорного морів і Керченської протоки залишається передумовою для виникнення напруження у двосторонніх українсько-російських відносинах. У Стратегії національної безпеки України необхідність "завершення правового оформлення (делімітації та демаркації) державного кордону України, зокрема, вирішення з Російською Федерацією на основі норм міжнародного права питання щодо розмежування в Азовському і Чорному морях та Керченській протоці" визначається першочерговим чинником для "забезпечення сприятливих зовнішніх умов для розвитку та безпеки держави"1. У травні 2008 р. на засіданні спільної двосторонньої Підкомісії з питань Азово-Керченського врегулювання була визначена спрощена серединна лінія Азовського моря, а також координати точок повороту цієї лінії та її графічне зображення. Поза цим можна констатувати відсутність суттєвих зрушень у питанні завершення делімітації та демаркації державного українсько-російського кордону.

У політичному плані затягування переговорного процесу пояснюється насамперед інтересом Росії у використанні даної ситуації як інструменту впливу на Україну. Станом на травень 2011 р. проведено 40 раундів переговорів щодо визначення морської ділянки українсько-російського міждержавного кордону. На останньому раунді переговорів (8 квітня 2011 р., Київ) сторонам не вдалося дійти згоди щодо спільних морських кордонів. Однак, з боку України на відміну від Російської сторони існує реальні пропозиції та реальна ініціатива, оскільки питання встановлення кордонів для України - це проблема, яка фактично унеможливлюючи європейську та євроатлантичну інтеграцію України. Що до Росії, то вона навпаки проти Євроінтеграції України а через це затягує переговорний процес.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Право, 1996. - 128 с.

2. Закон України “Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р. // ВВР України. - 1992. - № 2. - Ст. 5; 1996. - № 37. - Ст. 167.

3. Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. // ВВР України. - 1991. - Ст. 617.

4. Договір між Російською Федерацією і Україною про російсько-український державний кордон вiд 28.01.2003. Ратифікація вiд 20.04.2004 на пiдставi 1681-15 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 22. - ст. 293

5. Договор между Россией и Украиной о сотрудничестве в использовании Азовского моря и Керченского пролива, Керчь, 24 декабря 2003 г. Сообщение пресс-службы МИД РФ 29 декабря 2003 г. // Министерство иностранных дел Российской Федерации. Департамент информации и печати.

6. Закон СССР “О государственной границе СССР”: Политико-правовой комментарий / Н.М. Атасяни др. - М.: Воениздат, 1986. - 151 с.

7. Воєнна доктрина України, затверджена постановою Верховної Ради України від 19 жовтня 1993 p. // Голос України. - 1993. - № 23.

8. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. // Голос України. - 1997. - № 4.

9. Проект Закону про ратифікацію Меморандуму про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і штабом Верховного головнокомандувача об'єднаних збройних сил НАТО на Атлантиці та штабом Верховного головнокомандувача об'єднаних збройних сил НАТО в Європі щодо забезпечення підтримки операцій НАТО з боку України.-.

10. Клименко Б.М., Порк А.А. Территория и граница СССР. - М., Междунар. отношения, 1985. - 302 с.

11. Ткаченко В. Співдружність незалежних держав та національні інтереси України / Володимир Ткаченко. - К.: Інститут громадянського суспільства, 1998. - 100 с.

12. Чекаленко Людмила. Україна - Росія: проблемне питання «стратегічного» партнерства. - Стратегічні перспективи розвитку. - 2008

13. Бантышев А., Васшина М. Закон о государственной границе Украины. - Ужгород, 1994. - 70 с.

14. Волова Л.И. Принцип территориальной целостности и неприкосновенности в современном международном праве. - Ростов н/Д, 1981. - 192 с.

15. Україна та Росія у системі міжнародних відносин: стратегічна перспектива: Монографія / Рада національної безпеки і оборони України, Національний ін-т проблем міжнародної безпеки; За заг. ред. С. І. Пирожкова.- К.: НІПМБ, 2001. - 624 с.

16. Бистрова А.Р. Керченська протока: проблеми не тільки екологічні, а й міжнародно-правові / А.Р. Бистрова // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2008. - № 1 (36). - С. 119-122.

17. Бистрова А.Р. Проблематичність питань, пов'язаних із делімітацією кордонів в Азовському морі / А.Р. Бистрова // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2008. - № 2 (37). - С. 107-109.

18. Васильева В. Год России в украинской экономике. Посол Украины в Российской Федерации Николай Белоблоцкий о перспективах развития отношений между Москвой и Киевом // Независимая газета - 2003. - № 14 (2847)..

19. Гринчак В. Острів Тузла: міжнародно-правові аспекти / В. Гринчак // Вісн. Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка. Сер.: Юридична.- 2004.- Вип. 40.- С. 163-166.

20. Клименко Б.М. Международное право и Закон о государственной границе СССР. Новое в советском законодательстве о государственной границе СССР / Советское государство и право. - 1983. - № 9.

21. Нестеренко І. Обґрунтування позиції України щодо делімітації Азовського моря і Керченської протоки / І. Нестеренко // Актуальні проблеми міжнар. відносин. - К., 2005. - Вип. 54 (Ч. 2). - С. 75-76.

22. Сироватка С. «Неполітичний» інтерес // Д е н ь. - 2004. - 19 лют.; Независимая газета,-2004. - 26 січ.

23. Павлюк Б., Шугаев В. С учетом мирового опыта // Вестник границы России. - 1998. - № 11-12. - С. 56 - 58.

24. Павлюк Б., Ярлыченко В. Пограничная и военная безопасность России / Вест. границы России. - 1998. - № 2. - С. 62 - 71.

25. Толстов С. Україна і Росія: новий ракурс / С. Толстов // Зовнішні справи. - 2008. - № 3. - С. 23-27. 20.

26. Трюхан М.О. Географічні аспекти розмежування морських просторів України / М.О. Трюхан // Проблеми безперервної географічної освіти і картографії: зб. наук. пр. - Вінниця: Антекс-УЛТД, 2004. - Вип. 4. - С. 275-278.

27. Трюхан М.О. Неврегульованість державного кордону України / М.О. Трюхан // Круглий стіл „Зовнішні і внутрішні перешкоди вступу України в НАТО”. Ін-т Росії, 22 черв. 2007 р. - С. 15-25.

28. Чекаленко Л. Україна - Росія: проблемні питання „стратегічного“ партнерства / Л. Чекаленко // Персонал. - 2006. - № 4. - С. 30-35

29. Чернявський А.Л. Правовий статус та режим використання Азовського моря і Керченської протоки / А.Л. Чернявський // Морское право: актуальные вопросы теории и практики. - Одесса: [б. и], 2005. - Вып. 2. - С. 48-51.

30. Шемякін О. Азовське море та Керченська протока: реалії сьогодення / О. Шемякін // Право України. - 1998. - № 12. - С. 113-118.

31. Шемякін О.Н. Територіальні інтереси України в Чорноморсько-Азовському басейні / О.Н. Шемякін // Академія прикордонних військ України ім. Б. Хмельницького: зб. наук. пр. - Хмельницький, 1998. - № 7. - Ч. 2. - С. 276-279.

32. Tryukhan M. Cartographic support of the maritime delimitation / M. Tryukhan, V. Tryukhan // XXIII International Cartographic Conference ; Moscow, 4-10 August, 2007 / Abstracts of Papers. - M., 2007. - P. 393-394.

ІV. Підручники

33. Антонович М.М. Міжнародне публічне право. - К.: Вид.дім „КМ Академія”; Алеута, 2003. - 308 с.

34. Боечков В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. - К.: Основи, 1994. - 168 с.

35. Бордунов В.Д. Международное воздушное право. Учебное пособие. -- М.: НОУ ВКШ «Авиабизнес»; издFво «Научная книга», 2006. - 464 с.

36. Международное право. - М., 2000.

37. Міжнародне приватне право. навч. посіб. / За ред. С.Г. Кузьменка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 316 с.

38. Общая теория права и государства. - М., 1994. - 486 с.

39. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. - 2-е вид. - К.: Тандем, 1996. - 240 с.

40. Стратегія і тактика, стан національної безпеки України / за заг. ред. акад. НАН України, д. т. н. В.П. Горбуліна. - К.: Нац. центр з питань євроатлантичної інтеграції ; Ін-т проблем нац. безпеки РНБО України, 2006. - Вип. 35. - 366 с.

41. Теліпко В.Е., Овчаренко А.С. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. / За заг. ред. Теліпко В.Е. -- К.: Центр учбової літератури, 2010. -- 608 c.

Размещено на Allbest.ru