Глобалізація сучасної економіки та основні напрями східного вектору зовнішньої політики України на прикладі взаємовідносин з Китаєм

1.3 Фінансова глобалізація

Рушійною силою фінансової глобалізації є міжнародний рух капіталу. Фінансова глобалізація знаходить прояв у посиленні транскордонних потоків капіталу та загалом в інтеграції світової економіки у фінансовій сфері. Фінансова глобалізація визначається як ступінь зв'язку країн через взаємне транскордонне володіння фінансовими активами [5, 4]. Для її визначення МВФ пропонує обчислювати відношення абсолютної суми зовнішніх активів і пасивів країни (або групи країн) до її (їх) сукупного ВВП [9, 4].

Ступінь фінансової глобалізації, починаючи із 1970-х рр., збільшився втричі, причому найбільше зросла фінансова глобалізація країн із високим рівнем доходів.

Фінансова глобалізація впливає на різні аспекти економічного розвитку:

- довгострокові перспективи зростання економіки;

- періодичність економічних циклів;

- частоту економічних криз;

- глибину і тривалість спаду виробництва під час криз.

Як відзначають експерти МВФ, різні країни (за рівнем економічного розвитку і соціальних стандартів) по-різному сприймають вплив фінансової глобалізації:

- у країнах зі стабільними державними інститутами, розвинутою внутрішньою фінансовою системою і сталою макроекономічною політикою посилення фінансової інтеграції не супроводжується значним підвищенням макроекономічної нестабільності;

- у державах, де названі умови не дотримані, більша відкритість фінансових ринків призводить до посилення нестабільності [9].

Якщо високорозвинуті країни, які володіють об'ємними і сильними фінансовими ринками, в основному виграють від вільного переміщення капіталів, то країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою можуть зазнати серйозних фінансових потрясінь. Тому цим країнам перед здійсненням фінансової лібералізації треба враховувати рівень відповідності їх національних економік ряду умов, у тому числі якості роботи державних інститутів і ступінь розвитку внутрішніх фінансових ринків.

Отже, добре розвинуті фінансові ринки й фінансовий сектор загалом допоможуть знизити негативні наслідки різкого скорочення або збільшення потоків капіталу. Так, великі інтегровані фінансові ринки Європи і США швидко подолали наслідки глобальної фінансової кризи 1998 р., тоді як нерозвинуті ринки постсоціалістичних країн, у тому числі Росії й України, зазнали кількаразової девальвації національних валют, а Росія ще й до того змушена була оголосити дефолт. Тобто ступінь розвитку фінансового сектора є найважливішим чинником дії фінансової глобалізації на розвиток економіки та ступінь її стійкості.

Іншими важливими чинниками є:

- якість діяльності державних інститутів (сталі державні інститути, що суворо дотримуються законів, вільні від корупції, грають важливу роль у розподілі фінансових потоків на прямі і портфельні інвестиції);

- стабільна макроекономічна політика (при слабкій макроекономічній політиці фінансова відкритість може призвести до збільшення запозичень і підвищення зовнішнього боргу, уможливлюючи ризик економічної і фінансової кризи);

- зовнішньоторговельна інтеграція (країни з високим ступенем лібералізації ринків менше зазнають впливів таких криз, як несподіване припинення надходжень іноземних капіталів і різка зміна сальдо платіжного балансу з поточних операцій) [9].

Відповідно до статуту МВФ, він зобов'язаний інформувати своїх членів про переваги і недоліки, що виникають із міжнародної фінансової інтеграції. Тому дослідницька група МВФ на основі аналізу 74 країн-членів за період із 1975 по 2009 рр. зробила важливі висновки про хід фінансової глобалізації та його проблеми.

По-перше, ступінь фінансової глобалізації зростає у всіх країнах, але дуже неоднорідними темпами. Серед країн-членів ОЕСР темпи найвищі, у країнах із низькими доходами - найнижчі. У Східній Азії зростання шестикратне, у Східній і Центральній Європі - трикратне.

По-друге, активно застосовується державне регулювання ринків капіталу. За 30 років більшість країн пом'якшили обмеження руху капіталів, однак процес лібералізації сповільнився із середини 1990-х років. Приблизно половина із проаналізованих МВФ країн вважаються повністю відкритими для переміщення капіталів (у 1975 р. їх було менше 1/3), але 10 % країн зробили режим державного контролю більш жорстким.

По-третє, обмеження руху капіталів стосуються головним чином відпливу капіталів із країни, а не його припливу до неї. Протягом 1995-2008 рр. обмеження, що стосуються акціонерного капіталу, особливо прямих іноземних інвестицій, зменшилися в усіх країнах, у той час як обмеження на приріст заборгованості залишалися незмінними.

По-четверте, міжнародна фінансова інтеграція збільшує ступінь розподілу ризиків завдяки тому, що резиденти мають можливість володіти фінансовими активами, доходи з яких пов'язані з динамікою виробництва за кордоном - у тих компаніях, куди вкладені їхні інвестиції.

По-п'яте, хоча фінансова глобалізація пов'язана з економічним зростанням, прямої залежності між цими двома процесами дослідницька група МВФ не виявила[5].

По-шосте, МВФ радить усім країнам лібералізувати надходження ПІІ, а також зміцнювати фундаментальні фактори національної економіки [5].

Фінансовій глобалізації сприяють високі технології, мобільність капіталу і делегування руху капіталу з боку держави. При цьому посилюється роль світових фінансових центрів як місць здійснення великих фінансових угод і торгівлі різноманітними фінансовими продуктами, кількість видів яких останніми роками стрибкоподібно зростає. В умовах глобалізації статусу світових фінансових центрів набувають не лише традиційні Нью-Йорк, Лондон і Токіо, а й нові міста в Азії, на Близькому Сході та в інших регіонах світу. Зростанню числа нових міжнародних фінансових центрів сприяють:

- переміщення ділової активності і нових робочих місць у Китай, Індію та інші країни з ринками, що активно формуються (emerging markets);

- зростаючий попит на природні ресурси, зосереджені в країнах Близького Сходу, Азії і Латинської Aмерики.

Незважаючи на появу нових, абсолютне домінування двох старих фінансових центрів - Нью-Йорка і Лондона - залишається і навіть посилюється в умовах фінансової глобалізації. Завдяки добре розвиненій інфраструктурі, великій кількості кваліфікованої робочої сили, сучасним телекомунікаційним мережам, прозорій юридичній системі, сприятливому для інвесторів податковому клімату, ефективно діючим фінансовим біржам і низькому рівню корупції в цих містах склалися дуже сприятливі умови для фінансової діяльності. Через це більшість великих фінансових компаній світу розміщують у Лондоні і Нью-Йорку свої офіси.

У Нью-Йорку у фінансовому секторі зайнято 15 % усіх працюючих, розміщено 6 із 10 найбільших інвестиційних компаній світу (додаток Б), найбільша у світі Нью-Йоркська фондова біржа і біржа NASDAQ, на частку яких припадає майже половина світової торгівлі акціями. Лондон охоплює 2/3 загального обсягу торгівлі ЄС іноземною валютою й деривативами і 42 % торгівлі акціями [10, 4]. Вражає розмах фінансової діяльності у цих двох гігантів (табл. 1.4).

Таблиця 1.4 Основні показники фінансової діяльності Нью-Йорка і Лондона в 2009р.

Місто	Курсова вартість за якою проводяться торги, трлн дол.	Курсова вартість облігацій, якими проводяться торги, трлн дол.	Нові лістинги (допущені до торгів цінні папери)
Лондон	7,6	3 305,4	547
Нью-Йорк	33,6	889,8	491

Іншими важливими фінансовими центрами в Європі є Франкфурт-на-Майні (ФРН), Женева і Цюріх (Швейцарія). У Франкфурті розміщено центр Європейського валютного союзу, уособлений Європейським центральним банком; це місто спеціалізується на банківській торгівлі і торгівлі деривативами через німецько-швейцарську біржу “Eurex”. Женева і Цюріх зосереджуються на наданні приватних банківських послуг, страхуванні, обслуговуванні VIP-клієнтів.

У динамічному Азіатському регіоні найбільшим фінансовим центром залишається Токіо, проте за темпами розвитку серед лідерів - Шанхай. Інші важливі фінансові центри - Гонконг, Сінгапур, Сеул, Бомбей. Набирають темпів близькосхідні центри: Катар, Бахрейн й Абу-Дабі, але найбільшим у цьому регіоні є Дубай - зона, вільна від податків на оптову торгівлю фінансовими послугами. Його приклад свідчить, що уряд має сприяти створенню міжнародного фінансового центру з нуля.

Фінансова глобалізація має багато потенційних і діючих переваг (рис. 1.7). Однак взаємозв'язок, викликаний глобалізацією, збільшує відкритість учасників та їхню вразливість до фінансових і реальних шоків й до ризику, що раптові зміни на ринку капіталу можуть перейти у великомасштабну економічну кризу. Фінансові кризи світового масштабу повторюються і є сигналом про необхідність зміни міжнародної валютно-фінансової системи.

Рис1.7 Потенційні і діючі переваги фінансової глобалізації

За період із початку 1970-х рр. приблизно 120?140 країн (3/4 членів МВФ) зазнали локальних або системних фінансових уражень, тоді як до 1970-х рр. такі кризи були рідкісним явищем. Основні причини посилення нестабільності є такими:

- лавиноподібне зростання фінансових нововведень, пов'язаних із появою нових фінансових інструментів, насамперед деривативів, яких до середини 1970-х рр. було мало;

- швидкий розвиток новітніх технологій, комп'ютеризація банківських розрахунків та інших видів операцій, що значно пришвидшило переказ величезних грошових сум;

- форсована лібералізація руху капіталу, що призвела до залежності банківських систем від “зовнішніх шоків” [1, 8].

Значним зовнішнім шоком для фінансових ринків є те, що сучасні валютні і фондові ринки головним чином здійснюють спекулятивні операції, розмах яких із кожним роком зростає, як і їхня відірваність від реального сектора економіки. Усі зазначені чинники посилюють імовірність глобальних фінансових криз, які почастішали в кінці ХХ - на початку ХХІ ст.

Остання така криза не сходить зі сторінок економічної періодики, починаючи з четвертого кварталу 2007 р. Її головною причиною стала криза іпотечного кредитування в США. Славнозвісна американська звичка жити в кредит, доступність відносно дешевих і довготермінових кредитів на придбання житла, культивована десятиліттями потреба у власному будинкові для американської сім'ї, доволі успішний економічний розвиток протягом 2002-2007 рр., наявність розвиненої інфраструктури і відмінного ріелтерського бізнесу призвели до обвалу цін на житло. У світовій пресі заговорили про рецесію американської економіки, спочатку обережно, а з перших тижнів 2008 р. - на повний голос. Через високі темпи житлового будівництва, які в 2005-2006 рр. виявилися найвищими за останні 23 роки, на ринку США утворився великий надлишок пропозиції житла [11]. Конкуренція між банками за можливість надання кредитів позичальникам призвела до того, що кредити стали надавати майже всім, у тому числі неплатоспроможним категоріям населення без ретельної перевірки кредитної історії і джерел доходів. Вже в 2006 р. почалося масове неповернення кредитів. Банки стали виставляти житло на продаж, пропозиція перевищила його попит, унаслідок цього ціни на житло поповзли вниз. За 2007 р. у США було майже 300 дефолтів з іпотечних кредитів, а на 2008 р. їх прогнозується ще близько 1 млн [11].

Станом на вересень 2009 р. у різних штатах США рецесія відчувалася по-різному. Найбільший обвал цін на житло, вказується у статті «Географія рецесії» англійського журналу “The Economist”,? понад 10 % зниження ? спостерігався у штатах Мічиган, Флорида, Каліфорнія, Арізона, Невада. Від 1 до 10 % зменшилися ціни на будинки у штатах Вашингтон, Орегон, Колорадо, Міннесота, Іллінойс, Техас, Джорджія, обох Каролінах (Північній і Південній) і навіть у колисці американської державності Масачусетсі і Нью-Джерсі, а також у столиці - Вашингтоні (округ Колумбія) (Рис 1.8) [17]

Рис. 1.8 Обвал цін на житло у різних штатах США станом на вересень 2009р.

Причому, темпи зменшення вартості житла обернено корелюють із рівнем безробіття: чим вищий рівень безробіття, тим значніший обвал цін на житло. Так, у штаті Мічиган безробіття найвище у країні (7,6 %), і в ньому ж найбільше випадків позбавлення права викупу закладних на будівлі. Ще гірша ситуація в Огайо, де неможливість виплати кредитів зумовлена масовими втратами роботи на підприємствах цих колишніх промислових важковаговиків.

Правда, не все так сумно: загальне зростання економіки у світі і слабкий долар (у лютому - березні 2009 р. курс долара США різко впав щодо основних світових валют) підштовхували експортні галузі і туризм: міжнародний аеропорт Орландо, ворота Діснейленду, у 2010 р. обслужив рекордну кількість пасажирів (додаток В).

Іпотечна криза не могла не зачепити інші складники фінансового ринку. Як указує “The Economist”, два двигуни американської кредитної системи одночасно дали збій: ринки капіталу та банківські кредити, що і ввело країну в рецесію. У цій статті американська криза порівнюється з аварією літака, у якого одночасно відмовили два двигуни. Кредитна система «тріснула» не тільки внаслідок іпотечної кризи. Погіршилася ситуація і з таким вигідним для банків бізнесом, як споживчі й комерційні кредити; позики перестали давати банкам прибутки і призвели до великих збитків [18].

Кризу кінця 2007- початку 2009 рр. фінансист Дж. Сорос порівняв із Великою депресією кінця 1920-х рр.

Особливості теперішньої кризи - те, що вона зачепила найбільші банки, як, наприклад, Mеrill Lynch i Citigroup, а також один із найбільших інвестиційних банків Америки Bear Stearns. По всіх інформаційних джерелах пройшла звістка про те, що для порятунку банку Bear Stearns федеральний резерв уперше за післявоєнні роки надав прямий кредит комерційному банкові JT Morgan Chase, а останній запропонував Bear Stearns спочатку 2 дол. США, а згодом 10 дол. США за його акцію. Перша ціна становила лише 7 % від котирування Bear Stearns буквально за тиждень перед оголошенням його проблем.

Міжнародна криза вплинула і на європейську банківську систему. У першому кварталі 2008 р. два мега-банки ? швейцарський UBS і німецький Deutsche Bank ? оголосили про нове списання активів, оцінюване у мільярди євро, як і ряд інших європейських банків, серед яких швейцарський Credit Suisse, французький BNP Paribas та Societe general. У зв'язку з такими подіями МВФ переглянув свої попередні прогнози щодо економічного зростання, знизивши передбачуваний показник збільшення світового ВВП із 4,4 % до 3,7 %, а для США, зокрема, МВФ передбачає два послідовних квартали зменшення ВВП, що вписується у класичне визначення рецесії [14].

Для виправлення ситуації ФРС США вживає різних термінових заходів, насамперед безприкладного за останні роки зрізання облікової ставки: за три прийоми загалом від 5,25 % до 2,25 %, що повинно підігріти підприємницьку діяльність і стимулювати споживачів витрачати гроші. Крім

того, двом великим компаніям, Fannie Mae i Freddie Mac, які надають позики на житло, було послаблено вимоги обов'язкового капіталу з 30 до 20 %, що дозволило їм вивільнити частину коштів. Для самих позичальників частково реструктуризували борги.

Проте, як зазначають багато авторів, головною проблемою фінансових ринків в умовах глобалізації є необхідність удосконалення регуляторних механізмів як на національному, так і на міжнародному рівнях. Нагальність реформи міжнародних фінансів зростає через протиріччя між ринками капіталу, які не мають кордонів, та інструментами національного регулювання, які впливають на них.

Гостро критикуючи діяльність МВФ, голови центробанків і міністри фінансів провідних країн постійно розглядають «глобальну фінансову архітектуру» у перших питаннях порядку денного своїх періодичних зустрічей, однак результати цього недостатні. Досі немає всеохоплюючого перетворення системи, де глобальні потоки капіталу співіснують із переважно національним регулюванням.

Оглядачі підкреслюють, що після кризи кінця 1990-х рр. виникаючі ринки убезпечили себе від її повторення застосуванням гнучких валютних курсів, зміцненням банків, реорганізацією зовнішніх боргів і накопиченням гігантських валютних резервів. Ці внутрішні зміни більше, ніж глобальні правила, зробили виникаючі ринки стійкими до фінансових потрясінь [20].

Отже, фінансові ринки повинні регулюватися як з боку національних органів, так і на міжнародному рівні. Посилення регулювання надто лібералізованого фінансового ринку потрібне для того, щоб бути впевненими, що всі його учасники грають за правилами, ? підкреслив німецький економіст Петер Бофінгер [20]. Для уніфікації міжнародного регулювання в 1974 р. було створено Базельський комітет із банківського нагляду, який підготував у 1988 р. основоположний документ - «Угоду про капітал» (так званий Базель-1). Це визнані міжнародні стандарти для мінімальних сум капіталу, які банки повинні підтримувати. Правила Базель-1 сприяли розвиткові процесів сек'юритизації, тобто обернення майбутнього грошового потоку за надані кредити в придатні для торгівлі цінні папери (securities), переважно облігації, якими банки торгували на фінансових ринках (додаток Д). Проте в сучасних умовах Базель-1 вже не відповідає реаліям. Про це влучно заявив попередній багаторічний голова ФРС США Алан Грінспен: «Наростаюча складність фінансових інструментів призвела до розвитку набагато гнучкішої, ефективнішої, отже, еластичнішої фінансової системи, ніж та, що існувала лише чверть століття тому» [22]. У світі складалося розуміння того, що стале функціонування банківської системи вимагає поєднання нагляду регулюючих органів, високого професійного управління банками і ринкової дисципліни. Ці підходи закладено в “Нову угоду про капітал” (Базель-2), яка набула чинності в 2009 рр. Вона більш ретельно аналізує ризики сек'юритизації і примушує банки резервувати більше капіталу для непередбачуваних обставин [4].



РОЗДІЛ 2. УКРАЇНА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

2.1 Україна у контексті глобалізації світової економіки

Відпущений Україні історією час для глибинної переорієнтації власної економічної та нормативно-правової бази, вичерпано. В ситуації, коли держава втрачає свої позиції у конкурентній боротьбі за світові ринки, необхідні негайні корективи у житті суспільства, в його економічній системі.

Справді, в той час, коли у міжнародному співтоваристві дедалі виразніше виявляються ознаки й характеристики глобальної економічної системи, коли ця система виступає як історичний виклик, альтернативою для будь-якої країни залишається питання, чи прийме вона цей виклик, чи ж відійде в історичне небуття.

На противагу попереднім поняттям, що характеризувалися порівняно високим ступенем незалежності національних економік і великою свободою прийняття рішень, у новій глобалізованій міжнародній економіці залишається дедалі менше й менше можливостей для національних автономій.

Це, відповідно, веде тих, хто керує національними економіками, до втрати ними контролю в керівництві господарським розвитком держави, зокрема, у таких ключових галузях, як “рівень державних витрат”. Глобалізація економіки призводить до практичної неспроможності регулювати ринок та систему виробництва в державі на національному рівні.

Можна з повною підставою стверджувати, що подібний підхід є принципово новим у формуванні концепції політичного та соціально-економічного облаштування України.

Загальновідомо однак, що будь-яка концепція потребує інструментально-технологічного забезпечення як засобу своєї реалізації. Ці засоби в Україні є. Аналізуючи закономірності економічної системи світового співтовариства і шляхи входження в неї на прикладі країн з різною історичною і економічною спадщиною, можна дійти висновку, що потенціал України для участі у глобальних ринках як повноцінного партнера досить високий. Зміст позитивних чинників полягає у наступному: (рис 2.1)

Рис 2.1 Позитивні чинники України для участі у глобальних ринках

Ці чинники повинні ініціювати політичну волю керівництва України на проведення широкомасштабної переорієнтації усієї господарсько-економічної та нормативно-законодавчої бази для повноцінної інтеграції країни у систему міжнародного економічного співтовариства і у глобальні ринки.

Транснаціональна торговельно-економічна мегаструктура глобального ринку, що формується, вносить суттєві корективи у функціонування інституціональної інфраструктури у кожному національно-державному утворенні у напрямі їх уніфікації і взаємного узгодження. Насамперед ці вимоги поширюються на законодавчу базу, принципи організації технологічних процесів і сертифікацію продукції промислово-виробничого і аграрного секторів економіки, а також на фінансово-кредитну, фондову та торговельну системи.

Аналізуючи причини невдач, що переслідують українську економіку протягом усього “перехідного періоду”, необхідно зазначити, що вони обумовлені відсутністю узгодженого синхронного підходу при модернізації діяльності суміжних і взаємопов'язаних секторів - виробничого і фінансового, а також відставанням ефективних реформ у нормативно-правовій системі, завданням якої є створення оптимального режиму для розвитку економіки. Негативні оцінки, на жаль, визначають нинішній кризовий стан української економіки (та й не тільки української, а практично кожної з національних економік на всьому пострадянському просторі).

Та все ж у випадку реалізації завдань стабілізаційного періоду друге десятиліття ХХI ст. має стати для України періодом прискореного зростання. А реалізація політики трьох «І» створить об'єктивні передумови для входження країни у число лідерів світової економіки (рис 2.2).

Рис. 2.2 Політика трьох «І»

Україну очікує оптимістичне майбутнє. І вже найближчим часом. Але тільки за умов невідкладного формування відповідного привабливого інвестиційного клімату, встановлення спільних “правил гри” для всіх суб'єктів господарської діяльності і безумовного забезпечення стабільного законодавства, що регулює ринкові відносини.

Для України як молодої держави, що не має великого досвіду у формуванні самостійної політики господарювання і змушена в стислі строки опановувати світовий досвід, однією з ефективних форм протистояння загрозам глобалізації є її активна участь у локальних міжнародних угрупованнях, міжнародних економічних мережах тощо. Так, сьогодні наша держава бере участь у роботі низки міжнародних угруповань, зокрема євро регіонів (рис. 2.3).

Рис 2.3 Міжнародні угруповання в яких Україна бере участь

З боку України до них залучені Волинська, Чернівецька, Закарпатська, Одеська, Івано-Франківська, Львівська області, а від іноземних держав - адміністративно-територіальні одиниці Польщі, Білорусії, Румунії, Словаччини, Угорщини, Молдови, Австрії, Німеччини та Франції. Підводячи основні підсумки функціонування подібних об'єднань в Україні, зазначимо, що становлення останніх відбувається поки що з ускладненнями як організаційного, так і політичного характеру. Із названих євро регіональних утворень наразі лише “Карпатський єврорегіон” та єврорегіон “Буг” входять до асоціації європейських прикордонних територій, що є занадто незначним для представництва інтересів України у світових, зокрема європейських господарських структурах.

Сьогодні Україна є членом більш ніж сорока міжурядових і неурядових міжнародних організацій. За роки незалежності її прийнято до складу таких міжнародних організацій, як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Україна стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво та партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС), стала повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції, як Рада Європи (РЄ), 2003 року вступила до міжнародної продовольчої та сільськогосподарської організації (ФАО), а у травні 2008 року - Світової організації торгівлі (СОТ).

У глобальних економічних мережах, що значно впливають на розвиток загальноекономічної діяльності, ключові позиції займають, як відомо, транснаціональні корпорації (ТНК).

Через ТНК відбувається активне підключення до процесів глобалізації первинних ланок виробництва, забезпечується зайнятість населення, опанування нових технологій, ринків збуту, залучення іноземних інвестицій тощо. Україна, як і багато держав з перехідною економікою, перебуває в зоні периферії або напівпериферії стосовно входження до міжнародних економічних мереж.

Міжнародні ТНК починають проявляти інтерес до її корпорацій, насамперед тих, які можуть принести найбільші прибутки. Так, з початку ХХІ ст. зарубіжні ТНК ввезли в Україну понад 2 млрд. дол. США (2/3 від загальної кількості). Ними створено близько 9 тис. робочих місць.

Найактивніше діяли ТНК США та Європейського Союзу, які виявили зацікавленість здебільшого в інвестуванні харчової промисловості та сільського господарства, а також машинобудування, підприємств легкої промисловості та громадського харчування. Зокрема, в український тютюновий бізнес транснаціональні компанії інвестували понад 200 млн. грн., що дозволило модернізувати його та налагодити випуск стратегічних марок продукції [2].

Про зв'язок національної економіки із сучасними глобальними процесами свідчать дані наведені у додатку Ж .

Рейтингові оцінки масштабу інтеграції окремих країн у світовий простір наведено за двома найбільш відомими системами. Перша - KOF є розробкою швейцарського Інститут дослідження бізнесу (Konjunkturforschungsstel der ETH Zurich). За системою KOF індекс глобалізації визначається трьома вимірами: економічним, соціальним та політичним і обчислюється як сума цих складових із відповідними ваговими коефіцієнтами, розраховують його для 123 країн світу.

Друга система - CEIP застосовується Міжнародною організацією Carnegie Endowment for International Peace. Індекс глобалізації визначається чотирма вимірами: економічним, персональним, технологічним та політичним і обчислюється як сума вказаних складових із рівними ваговими коефіцієнтами. Його обраховують для 62 країн світу [1].

Як видно, за індексом глобалізації KOF Україна посідає середні позиції серед держав, для яких ці показники розраховувались, а за економічною складовою індексу глобалізації СЕІР вона входить до двадцятки найбільш глобалізованих країн світу.

Однак вагомий недолік розвитку взаємовідносин українського підприємницького середовища та провідних ТНК світу сьогодні полягає в тому, що вони здебільшого ґрунтуються на формуванні останніх систем зарубіжних філій. Переважаючою формою організації іноземних філій в Україні є формування нового виробництва за рахунок прямих капіталовкладень. З будівництва власних заводів розпочали свою діяльність в Україні “Coca-Cola”, “Cargill”, “Mc Donald's”.

Така ж форма взаємодії, як придбання українських підприємств іноземними інвесторами, за масштабами є незначною. Наприклад, бельгійською пивоварною компанією “Sun interdrew” було придбано чотири українських підприємства - ЗАТ “Чернігівський пивкомбінат “Десна”, “Миколаївський пивзавод “Янтар”, “Пиво-безалкогольний комбінат “Крим”, ВАТ “Рогань”, англійською компанією “Watford Petroleum” - ЗАТ НПЗ “Галичина” та НПЗ “Нафтохімік Прикарпаття”.

Іншою формою співробітництва економіки України із зарубіжними ТНК є придбання контрольних пакетів акцій. Яскравим прикладом цього є придбання французькою транснаціональною корпорацією з виробництва будівельних матеріалів “Лафарж” 82% акцій найбільшого в Східній Європі підприємства цементної галузі - “Миколаївцемент”.

Проте слід зазначити, що сьогодні перевагу в залученні до українського ринку провідні ТНК надають все ж менш ризикованим капіталовкладенням, ніж прямі інвестиції, а саме портфельним інвестиціям. Як показовий приклад, можна навести телекомунікаційне підприємство ЗАТ “Утел”. Загалом більша частина українських підприємств, що інвестуються з-за кордону, є спільними підприємствами. Для легкої промисловості, де переважають малі та середні підприємства, характерна концентрація іноземного капіталу на рівні фірм.

Формування власних транснаціональних компаній в Україні фахівці пов'язують насамперед із розвитком найбільших її фінансово-промислових груп та виходом їх на міжнародні ринки. За перспективами для перетворення на національні транснаціональні компанії за сучасних умов виділяються Інтерпайп, концерн “Металургія”, Індустріальний союз Донбасу (ІСД), група “Приват”. Особливо енергійно виходить на ринки Східної Європи ІСД, яка володіє великими пакетами акцій металургійних комбінатів Польщі, Данії, Угорщини. ВАТ “Укрнафта” є транснаціональною компанією, балансовий прибуток якої за рік перевищує 700 тис. дол. США, а обсяг товарної продукції становить майже 1,3 млн. грн. Компанія активно співпрацює в реалізації своєї виробничої діяльності з такими відомими корпораціями, як “Моментум Ентерпрайзіс” (Канада), “Карлтон Трейдінг Україна”, “Астерал Вектор Ресорсіз”, “Інк” (Канада), її спеціалісти працюють у Російській Федерації, Індії, Пакистані, Сирії, Алжирі, Лівії, Кубі, В'єтнамі [3].

Спорідненість вітчизняного господарського комплексу з російським визначає перспективність створення російсько-українських транснаціональних компаній. Першими кроками на шляху їх формування стали створені 1994 р. Укртатнафта, РУНО, 1999 р. - міжнародний консорціум “Середній транспортний літак”, концерн “Сталь-труба-газ” (Російський Газпром та Харцизький трубний завод). Перспективними можуть стати українсько-російські компанії з виробництва алюмінію, титану, їх прокату, авіаційних двигунів, вантажних автомобілів.

Найбільш активно інтеграція України в світогосподарську систему почала розвиватись у ХХІ столітті. І це є цілком зрозумілим і виправданим, оскільки, як справедливо зазначає О. Г. Білорус, “шлях України в глобальний простір є неминучим і безальтернативним. Суверенна держава такого масштабу, місця і геостратегічної ролі не може залишатися в самоізоляції, оскільки це означало б не захищеність, а консервацію відсталості, низької міжнародної конкурентоспроможності і навіть співвідносну деградацію” [7].

Водночас входження України в глобальні та інтеграційні процеси, крім нових можливостей, несе в собі нові ризики і загрози, що зумовлює необхідність усебічного врахування при формуванні національної стратегії розвитку закономірностей глобального розвитку, оцінки власних можливостей і реального стану господарського комплексу країни та його окремих галузей задля адекватного та своєчасного реагування на виклики глобалізації.

Зазначимо, що посилення ролі глобальних економічних мереж, у тому числі транснаціональних корпорацій, у загальносвітовому розвитку пов'язано із запровадженням необмеженої свободи ринку та приватного підприємництва, що певною мірою загрожує підпорядкуванню державних інституцій інтересам великого монопольного капіталу. Для України неконтрольований державою вплив транснаціональних корпорацій на її економіку, яка потребує значних капіталовкладень, може призвести до досить негативних змін структури промислового та сільськогосподарського виробництва в напрямі закріплення сировинної орієнтації. Це надовго може зафіксувати стан країни як периферійної зони світового економічного розвитку, адже транснаціональний капітал через надання переваги в інвестуванні галузям з видобутку сировини здатен утримувати розвиток національної економіки на залежному від нього рівні. За таких умов Україна матиме незначний шанс повноцінного входження до співтовариства розвинених держав. Необхідність ефективної протидії негативним наслідкам глобалізації вимагає від України вирішення комплексу завдань, основним з яких є прорив від неефективного сьогодні індустріального суспільно-економічного укладу до постіндустріального, а від нього - до інформаційного. Його можна вирішити лише за умови стратегічного управління економічними процесами, який передбачає ефективне використання внутрішнього та зовнішнього потенціалів для формування основ самодостатнього динамічного розвитку країни у глобальному середовищі. При цьому роль держави є визначальною у питаннях аналізу наявних та визначенні стратегічних національних конкурентних переваг у глобальному економічному середовищі, інституційному оформленні соціальних норм та правил для ефективнішого досягнення суспільних цілей, формуванні сприятливого підприємницького та інвестиційного клімату, розробці політики техніко-економічної модернізації і структурних перетворень.

Ґрунтуючись на відомій схемі М. Портера щодо можливих моделей економічного зростання країн за сучасних умов (додаток З), яка передбачає факторну, інвестиційну та інноваційну спеціалізацію, можна припустити, що Україна спроможна за своїм потенціалом і ресурсами паралельно використовувати розвиток за трьома названими напрямами, послідовно і поступово змінюючи питому вагу та їхнє співвідношення в економічному потенціалі держави. У перших двох напрямах, які сьогодні становлять експортну спеціалізацію, країна може значною мірою використовувати конкурентні переваги цінового характеру, а в третьому - визначальною має стати нецінова, якісна конкуренція, яка характерна для розвинених країн. Значення першого і другого напрямів для економіки України певний час має зберігатися, оскільки вони забезпечують найбільші прибутки і валютні надходження, які за умови раціонального використання повинні стати основним ресурсом для формування мобілізаційної моделі економіки. Розвиток третього напряму стратегічно необхідний в сучасних умовах активізації процесів всезагальної глобалізації.

Оскільки явище глобалізації тісно пов'язане зі становленням інформаційного суспільно-економічного укладу, який формується тільки в найрозвиненіших державах, Україна в найближчій перспективі повинна здійснити прорив до постіндустріального, а від нього - до інформаційного укладу на основі ефективного використання її внутрішнього і зовнішнього потенціалів та самодостатнього модернізаційного розвитку.

2.2 Україна та СОТ: основні тенденції у зовнішній торгівлі України товарами

глобалізація світовий китайський торгівля

Домінуючим фактором, що визначав тенденції у зовнішній торгівлі України протягом другого року членства України у СОТ, була світова фінансова криза та її наслідки. Така ситуація певною мірою ускладнює оцінку позитивного чи негативного ефектів вступу до СОТ. Це підтверджується неоднозначністю якісних характеристик відповідних показників зовнішньої торгівлі (рис 2.4).



Рис. 2.4 Динаміка основних показників зовнішньої торгівлі товарами Україною, за 2000-2009 роки, червень 2008 року-березень 2009 року та червень 2009 року-березень 2010 року

Так, падіння попиту та несприятлива цінова кон'юнктура на світових товарних ринках призвели до зменшення експортних поставок на 28% (за перші десять місяців другого року членства порівняно з аналогічним періодом першого року), а через девальвацію гривні та падіння купівельної спроможності населення імпортні поставки до країни впали на 33%. Тобто, темпи зменшення імпорту товарів випереджали зменшення експорту. У результаті, зовнішньоторговельне сальдо хоч і залишилось від'ємним, але зменшилось у 2,3 рази, з 11,2 до 5,0 млрд. дол. США (рис. 2.4), причому покращення зовнішньоторговельного сальдо стосувалось майже усіх галузей економіки, крім продукції металургійного комплексу. Деякою мірою це дозволило збалансувати національну економіку України, поліпшити показники платіжного балансу, зокрема торговельний баланс, а також сприяло розвитку внутрішнього ринку та подальшому поширенню процесів імпортозаміщення. Зауважимо, що зменшення негативного сальдо у 2009 році перервало існуючу тенденцію попередніх 8 років щодо його збільшення (2000-2008 рр.).

Товарна структура експорту

У період часу, що припадає на другий рік членства у Організації, товарна структура експорту загалом залишилась незмінною. Головним експортним товаром залишаються чорні метали. Разом з сільськогосподарською продукцією, продукцією машинобудування та хімічної промисловості вони покривають більше 80% всього українського експорту (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Україна: товарна структура експорту після вступу України до СОТ

	10 місяців 1-го року у СОТ червень 2008 р -- березень 2009 р	10 місяців 2-го року у СОТ червень 2009 р -- березень 2010 р
	млрд. дол. США	%	млрд. дол. США	%
Всього	49,6	100	35,7	100
Продукція чорної металургії	19,0	38	11,4	32
Сільськогосподарська продукція	9,9	20	8,2	23
Машинобудування (машини та обладнання; транспортні засоби)	8,0	16	6,3	18
Продукція хімічної промисловості	4,1	8	2,8	8
Енергетичні матеріали	3,0	6	2,3	6
Інше	5,5	11	4,8	13

Металургійна продукція. Тенденції першого року членства України у СОТ по скороченню частки продукції чорної металургії у експорті продовжились. Так, протягом другого року вона скоротилась на 6% порівняно з першим роком членства -- до 32% у структурі експорту. Протягом 2005-2008 років експортні поставки металургійної продукції були в межах 41-43%.

Валютні надходження від експорту металу за період з червня 2009 року по березень 2010 року зменшились на 40% порівняно з аналогічним періодом першого року членства, при цьому експорт металу у кількісному виразі фактично залишився на тому ж рівні -- 23,2-23,3 млн. тонн. Тобто таке падіння було сформовано за рахунок несприятливої цінової кон'юнктури на металопродукцію, викликану загальними кризовими явищами у світовій економіці. Так, середня експортна ціна у перший рік членства України у СОТ була на рівні 734 дол. США/т, а у другий рік -- 428 дол. США/т. Обвал цін на продукцію чорної металургії поставив українських виробників у скрутне становище. У подібній ситуації природно виглядало б часткове переорієнтування на потреби внутрішнього ринку. Але незважаючи на потенційно значну внутрішню потребу країни у продукції чорної металургії, реально внутрішнє споживання є незначним та базується в основному на потребах будівельного сектору, який у “кризові” 2008-2009 роки перебував у критичному стані. Так обсяги виконаних будівельних робіт скоротились у 2008 році на 15,8% (до 2007 року) та на 48,2% у 2009 році. Такі фактори призвели до зменшення обсягів виробництва українськими металургійними підприємствами: за даними Державного комітету статистики України у 2009 році металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів становило 73,3% від відповідного показника 2008 року.

Слід відмітити, що негативні наслідки від втрати зовнішніх ринків для українських металургів могли бути набагато більшими, зважаючи на застосування урядами ряду країн додаткових протекціоністських заходів для захисту своїх ринків. Але тут зіграло свою позитивну роль членство України у СОТ. Після вступу до Організації металургійна галузь виграла чи не найбільше серед інших секторів української промисловості:відміна квотування на ринках ЄС,ускладнення процедур антидемпінгових розслідувань та установлення додаткових обмежень значною мірою сприяли просуванню продукції.

Все ж зазначимо, що світова фінансова криза завадила українським металургам повною мірою скористатись перевагами від членства у СОТ.

Сільськогосподарська продукція. Сільське господарство є єдиною галуззю в Україні, яка демонструє зростання у період фінансово-економічної кризи, так у 2009 році порівняно з 2008 роком ріст валової продукції склав 0,1%. Всі інші галузі демонстрували показники спаду виробництва. Позитивні результати роботи сільського господарства стали можливими, у тому числі і завдяки успішній експортній діяльності. Порівняно з першим роком членства обсяги експорту сільськогосподарської продукції у вартісному виразі зменшились на 17%, проте такий результат все рівно можна вважати успішним: по-перше, протягом року спостерігався, в цілому, позитивний тренд обсягів експорту сільськогосподарської продукції (рис. 2.5), завдяки сприятливій ціновій кон'юнктурі на зернові, олійні культури та соняшникову олію, по-друге: значне збільшення експортних поставок, що спостерігалось у перший рік членства у СОТ частково пов'язане з піковими цінами на продовольство у світі, через “світову продовольчу кризу” 2007 та 2008 років.

У загальній структурі експорту частка сільськогосподарської продукції збільшилась з 20% у першу річницю приєднання до Організації, до 23% -- у другу. Зауважимо, що до членства у СОТ дана частка була на рівні 12-13%.

Причини такого збільшення експортних поставок сільськогосподарської продукції можна пояснити наступними чинниками:

- високі врожаї зернових та олійних культур у 2008-2009 роках;

- сприятлива цінова кон'юнктура на світових ринках;

- девальвація гривніу2008-09роках також підвищила конкурентоспроможність української сільськогосподарської продукції;

- через фінансову кризу ставки фрахту стали суттєво нижчими, ніж до кризи;

- зняття старих та не запровадження українським Урядом нових кількісних обмежень експорту, які не відповідають вимогам СОТ, можна вважати одним з найбільш позитивних наслідків приєднання до Організації.



Рис. 2.5 Динаміка експорту сільськогосподарської продукції після приєднання України до СОТ.

Основою українського аграрного експорту є продукція з низьким та середнім ступенем перероблення: зернові та олійні культури, соняшникова олія. Їх сукупна частка за період з червня 2009 року по березень 2010 року склала 66,5%.

Дані категорії товарів дуже чутливі до зовнішніх факторів та нестабільні за ціновою компонентою. Враховуючи це, є сенс розвивати внутрішнє споживання, щоб у разі погіршення кон'юнктури на зовнішніх сировинних ринках мати можливість: по-перше, корегувати обсяги товарної пропозиції задля стабілізації цінової ситуації, а по-друге, перенаправляти товарні потоки у галузі з виробництва товарів з більшою доданою вартістю, що в цілому дозволило б диверсифікувати ризики.

Наприклад, на нашу думку, перспективним є розвиток великотоварного виробництва у м'ясній та молочній галузях. Це дало б змогу виправити внутрішній дисбаланс між сільськогосподарським виробництвом і споживанням та розвивати перспективні експортні напрямки. Ця думка підтверджується і світовою тенденцією до зміни раціону харчування на користь більшого споживання тваринних білків. Наприклад, за даними Продовольчої та Сільськогосподарської Організації ООН (FAO), темпи споживання м'ясопродуктів у світі до 2015 року будуть рости на 1,9% щорічно, а у 2015-30 роках подібний ріст буде складати 1,5%. Для країн, що розвиваються, такі показники будуть ще більшими -- 2,7% та 2,1%. Зазначимо, що у той же час темпи росту чисельності населення у світі прогнозуються на рівні -- 0,9% та 0,6%, а у країнах, що розвиваються, -- 1,1% та 0,7%. Тобто темпи росту споживання м'ясної продукції значно випереджають темпи росту населення. Такі глобальні зміни в споживанні тваринницької продукції, безумовно, будуть потребувати адекватної відповіді з боку виробництва.

Позитивним прикладом є досвід українських виробників м'яса птиці, які у сегменті свіжої або охолодженої птиці на внутрішньому ринку майже витіснили імпортну продукцію, а з 2007 року розпочали великотоварні експортні поставки, причому майже подвоюючи їх щорічно.

Промислова продукція (Механічне обладнання; машини та механізми, електрообладнання та їх частини. Транспортні засоби та шляхове обладнання. Прилади i апарати оптичні та інше.) Промисловий розвиток країни визначається часткою продукції даної галузі у загальній структурі експортних поставок. Протягом 1995-1999 років українська промисловість втратила майже половину свого потенціалу, так індекс обсягу промислового виробництва за цей період був у межах 49-51%, якщо вважати показник 1990 року за 100%. Такі тенденції мали негативний вплив на конкурентоспроможність продукції української промисловості на світових ринках.

З 2000 року почалось поступове відновлення позицій галузі. У період з 2001 по 2006 роки частка продукції машинобудування у структурі загального експорту була стабільною та коливалась в межах 12-14%. Але з 2007 по 2008 рік її частка вже зросла до 16-18%, причому таке збільшення супроводжувалось і зростанням абсолютних показників експорту, так середні щорічні темпи росту у торгівлі спостерігались на рівні 40%. Стимулюючим фактором такого зростання було покращення економічної ситуації у країнах СНД, насамперед Російській Федерації, та як наслідок, зростання попиту на продукцію інвестиційного характеру. У структурі експорту промислової продукції за цей період частка країн СНД була більше 70%. Вплив членства у СОТ на тенденції у торгівлі даними товарами з країнами СНД у подальші роки майже не відчувався, бо режим регулювання імпорту з цими країнами не змінився.

У період світової фінансової кризи така залежність українських експортерів від ринків країн СНД мала негативні наслідки. Кризові явища у економіці призвели до значного спаду промислового виробництва у Російській Федерації, головного споживача української продукції машинобудування, що спричинило зменшення її експортних поставок з України. Так, за період з червня 2009 року по березень 2010 року обсяги експорту до країн СНД впали на 34% порівняно з відповідним попереднім періодом, а у структурі їх доля скоротилась з 71 до 59%.

Таке падіння було головною причиною 22-відсоткового зменшення експортних поставок промислової продукції у другий рік членства України у СОТ порівняно з першим. Разом з тим, обсяги експорту промислової продукції до країн ЄС-27 залишились практично на рівні попереднього періоду -- 1,5 млрд. дол. США, а у структурі їх частка збільшилась з 19 до 24%. Звертає на себе увагу збільшення експорту промислової продукції до країн Азії -- у 1,6 рази, як наслідок, їх частка у структурі зросла -- з 5 до 11%. Основними експортними товарами до азійських країн є: котли, машини, апарати і механічні пристрої -- 63%, електричні машини і устаткування --14%, прилади i апарати оптичні--12% та аеронавігаційні або космічні апарати -- 7%.

Експорт продукції хімічної промисловості. У періоді, що припадає на другий рік членства України у СОТ, експортні поставки хімічної промисловості скоротились на 33%, порівняно з періодом першого року. Це друге місце по показнику падіння обсягів експорту після продукції металургійного комплексу. Крім загальної тенденції скорочення попиту на зовнішніх ринках, свою роль зіграло також подорожчання більш ніж на третину російського газу.

Це стало суттєвою причиною погіршення характеристик конкурентоспроможності продукції українських підприємств хімічної галузі, зважаючи на те що, виробництво мінеральних добрив, основного експортного продукту, є тепло- та енергоємним, тобто природній газ є одночасно як паливом, так і сировиною для їх виробництва, а його частка у собівартості продукції хімічної промисловості складає від 25 до 60%.

Географічна структура експорту

Усі трансформації у географічній структурі українського експорту у період другого року членства України у СОТ треба розглядати з урахуванням суттєвого зменшення його обсягів -- на 28% порівняно з періодом першого року. Скорочення обсягів експорту українських товарів спостерігалось у всіх регіонах світу, найменшим воно було при поставках до країн Азії -- на 14%, найбільшим - до країн Америки -- на 55%. До країн СНД, ЄС-27 та Африки зменшення вартості експортованої продукції становило 27, 35 та 24 відсотки відповідно.

У період другого року членства у СОТ, в цілому, географічна структура експорту не змінилась. Як і у попередні роки, головними споживачами українських товарів є країни СНД -- 35% у структурі та ЄС-27 -- 24% (рис. 2.6). Але відмітимо, що тенденція до скорочення їх питомої ваги продовжилась.



Рис. 2.6 Географічна структура експорту товарів з України

Зменшення експортних поставок до країн СНД та ЄС-27 пов'язано з обмеженим попитом на продукцію металургійної галузі та сільського господарства, унаслідок негативних процесів у світовій економіці, спричинених економічною кризою.

У подальшому, основним завданням українських експортерів буде збереження на ринках країн Європейського Союзу частки української продукції металургійної та металообробної промисловості. Стосовно сільського господарства, то європейський ринок є дуже перспективним для нарощування обсягів експорту, але за умов наявності відповідних сертифікатів та відповідності досить високим стандартам європейського внутрішнього ринку.

Натомість все більшу роль відіграють торговельні відносини з країнами Азії, так за другий рік членства частка даних країн у загальному експорті товарів збільшилась на 5%, порівняно з першим роком, з 23 до 28%. Таке збільшення стало можливим завдяки традиційно значним обсягам поставок металургійної продукції -- 49% у структурі та масованим поставкам продовольства, в основному зернових, олійних культур та соняшникової олії -- 27%, частка промислової продукції зросла вдвічі -- до 7%. Таке пожвавлення торговельних відносин є важливим, зважаючи на стабільну потребу країн даного регіону, навіть у період фінансової кризи, у продовольстві та продукції з незакінченим циклом виробництва з одного боку, а з іншого -- потребу в технологіях і розробках у галузях: машинобудування (у т.ч. енергетичне обладнання), авіабудування, космічна галузь, металургія, хімічна промисловість (у т.ч. мінеральні добрива), сільське господарство тощо.

Товарна структура імпорту

Динаміку та структуру імпортних поставок товарів в Україну протягом другого року членства у СОТ, головним чином, визначав вплив світової фінансової кризи:

- падіння промислового виробництва спричинило зниження потреб українських підприємств у сировині, матеріалах та енергоресурсах;

- зменшення інвестиційної активності позначилось на зниженні потреб у імпорті продукції машинобудування, устаткування обладнання, транспортних засобів та інших технологічних товарів;

- різке зменшення споживчого кредитування та доходів населення спричинило зниження обсягів увезення споживчих товарів: побутової техніки, легкових автомобілів, харчових продуктів;

- обмеження доступу до фінансових ресурсів, які є необхідними для здійснення операцій з імпорту;

- девальвація гривні підвищила вартість імпортних товарів.

Такі тенденції призвели не тільки до падіння загальних обсягів імпорту на 33% порівняно з періодом, що припав на першу річницю у СОТ, але і до певних змін у структурі, що відбулись, насамперед, через 54-відсоткове скорочення імпорту продукції машинобудування (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Україна: товарна структура імпорту товарів після вступу України до СОТ

	10 місяців 1-го року у СОТ червень 2008 р - березень 2009 р	10 місяців 2-го року у СОТ червень 2009 р - березень 2010 р
	млрд. дол. США	%	млрд. дол. США	%
Всього	56,9	100	40,7	100
Енергетичні матеріали

Подобные документы

• Глобалізація світової економіки та проблеми України

  Аналіз діяльності транснаціональних корпорацій та впливу наукомістких технологій на проблеми стандартизації та уніфікації. Дослідження ролі України у контексті глобалізації світової економіки та азіатський вектор зовнішньоекономічної політики країни.
  
  дипломная работа [1,3 M], добавлен 22.07.2011
  

• Україна на світовому ринку послуг

  Місце послуг на сучасному ринку, їх види та форми, основні структурні елементи. Аналіз особливостей і тенденцій розвитку світового ринку послуг в умовах глобалізації економіки. Напрями зовнішньоекономічної політики України в сучасній торгівлі послугами.
  
  курсовая работа [772,9 K], добавлен 15.05.2009
  

• Економічна дипломатія в системі міжнародного регулювання світової економіки

  Стандарти економічної дипломатії, її політичні цілі. Сутність економічної дипломатії. Забезпечення представництва держави при міжнародній організації. Напрями зовнішньої політики України. Тенденції розвитку економічної дипломатії в умовах глобалізації.
  
  лекция [40,5 K], добавлен 09.08.2011
  

• Україна ХХІ сторіччя, тенденції та перспективи розвитку

  Стан економічної інтеграції України і Європейського Союзу та перспективи на майбутнє. Створення конкурентоспроможної економіки України в умовах глобалізації. Європа і Україна: проблеми інтеграції. Участь українських ВНЗ в європейських освітніх програмах.
  
  реферат [24,0 K], добавлен 16.11.2010
  

• Вплив фінансової глобалізації на економіку України

  Вплив на економіку фінансової глобалізації. Центри економічного впливу та стимулювання вирівнювання розвитку країн. Україна на світових фінансових ринках: взаємодія з зарубіжними фінансовими інститутами для залучення інвестиційних і кредитних ресурсів.
  
  реферат [39,6 K], добавлен 30.05.2009
  

• Соціально-економічний вимір глобалізації

  Глобалізація в соціально-економічній сфері. Головні особливості та національність капіталізму. Джерела внутрішніх і зовнішніх конфліктів як основні фактори процесу глобалізації. Глобалізація з точки зору економіки, її основні негативні наслідки.
  
  реферат [29,6 K], добавлен 08.11.2011
  

• Міжнародна торгівля. Механізм функціонування та регулювання

  Сутність світової економіки і основні тенденції її розвитку. Сучасні концепції міжнародної торгівлі. Світові товарні ринки, їх структура і динаміка. Експертний потенціал України. Україна і міжнародні економічні організації, місце державі в світі.
  
  курсовая работа [54,1 K], добавлен 07.12.2010
  

• Зовнішня торгівля і зовнішньоторговельна політика України

  Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему: внутрішньоекономічні й зовнішньоекономічні чинники. Стратегічні напрями інтернаціоналізації української економіки. Формування зовнішньої економіки України, її роль і місце в міжнародній торгівлі.
  
  курсовая работа [79,1 K], добавлен 27.03.2012
  

• Міжнародна система економічних координат

  Тенденції формування світового господарства, етапи його розвитку. Закони світової економічної системи. Процес інтеграції суспільства. Розподіл країн за економічною ознакою. Чинники та рушійні сили сучасної глобалізації. Передумови глобалізації економіки.
  
  презентация [3,1 M], добавлен 18.05.2015
  

• Особливості зовнішньої політики України у Центральній Європі та країнах Балтії

  Аналіз європейського вектору зовнішньої політики України - взаємодії України з європейським середовищем, прагнення інтегруватися в європейські економічні та політичні структури. Двостороннє співробітництво України з країнами Центральної Європи та Балтії.
  
  дипломная работа [54,5 K], добавлен 20.09.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам