Главная
База знаний "Allbest"
Международные отношения и мировая экономика
Зовнішня торгівля і зовнішньоторговельна політика України
Зовнішня торгівля і зовнішньоторговельна політика України
Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему: внутрішньоекономічні й зовнішньоекономічні чинники. Стратегічні напрями інтернаціоналізації української економіки. Формування зовнішньої економіки України, її роль і місце в міжнародній торгівлі.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.03.2012 |
| Размер файла | 79,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
УМАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ САДІВНИЦТВА
Факультет економіки і підприємництва
Кафедра економічної теорії
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: Макроекономіка
на тему:
"Зовнішня торгівля і зовнішньоторговельна політика України"
Виконала:
студентка Керанчук Ірина Володимирівна
II курсу, гр. №21-е
Науковий керівник:
Умань-2011
Зміст
- Вступ
- Розділ I. Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему
- 1.1 Об'єктивна необхідність та умови інтеграції України в сучасну міжнародну економічну систему
- 1.2 Внутрішньоекономічні і зовнішньоекономічні чинники включення України у міжнародну економічну систему
- 1.3 Стратегічні напрями інтернаціоналізації української економіки
- Розділ II. Формування зовнішньої економіки України
- 2.1 Характеристика експортного потенціалу України
- 2.2 Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків на етапі трансформування економіки України у ринкову
- 2.3 Система регулювання зовнішньої торгівлі України
- Розділ III. Роль і місце України в міжнародній торгівлі
- 3.1 Концептуальні основи зовнішньоекономічної стратегії
- 3.2 Стан, проблеми і перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України
- 3.3 Лібералізація зовнішньої торгівлі. Заходи й інструменти політики обмеженого протекціонізму
- Висновок
- Список використаних джерел
Вступ
Утвердження державної незалежності України започаткувало її фактичний вихід на світову арену як суб'єкта міжнародних економічних відносин. Кардинальні зміни в геополітичному становищі України, що відбулися після здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного стану трансформаційних процесів в економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Посилення цього чинника об'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни. Україна тільки входить в систему світового економічного простору і від того, як цей процес буде відбуватись залежить подальший економічний і соціальний розвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки.
Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації третього тисячоліття. Розв`язання цих нагальних завдань здійснюється на різних рівнях та у різноманітних сферах суспільства. Світові проблеми обговорюються вивчаються й вирішуються певною мірою в Організації Об`єднаних Націй та її підрозділах, регіональні питання у межах сучасних інтеграційних об`єднань, економіка окремих країн - державними та іншими установами, науково-дослідними інституціями. За такого великого розмаїття неабиякого значення набувають наукове узагальнення, синтез існуючих теорій і концепцій та їх адаптація до потреб і реалій економіки України.
Основна мета даної курсової роботи - дослідити особливості зовнішньої торгівлі та зовнішньоторговельної політики України.
Предметом дослідження є економічні відносини з приводу формування сучасної системи міжнародних економічних зв'язків.
Об'єктом дослідження є зовнішня торгівля України.
зовнішня торгівля україна інтеграція
Процес трансформації України із соціалістичної економіки у ринкову дає поштовх розвитку процесу її інтеграції у систему світового господарства. Але, у свою чергу, докорінна перебудова України зумовила економічну кризу, в результаті чого, перед Україною та її реформами виникло багато питань, які можна звести до двох головних:
визначення понять міжнародної економіки та основних тенденцій її функціонування;
як створити оптимальну ринкову економіку, щоб увійти у систему світового господарства.
З іншого боку, прийняття Україною участі у міжнародному поділі праці може сприяти вирішенню багатьох внутрішніх проблем економічного характеру, підвищення конкурентоспроможності продукції за рахунок активного використання ресурсів.
Тому, враховуючи усі зазначені умови, я вважаю, що перед тим, як вийти на зовнішні ринки збуту, підприємці (українські) повинні вивчити зовнішньоторгівельну політику провідних зарубіжних країн та нормативно-правову базу, що регулює зовнішньоекономічні відносини в Україні.
Оскільки на сьогодні питання зовнішньої торгівлі України є досить актуальним, то для своєї курсової роботи я обрала тему, що має назву "Зовнішня торгівля і зовнішньоторгівельна політика України".
Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв.
Розділ I. Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему
1.1 Об'єктивна необхідність та умови інтеграції України в сучасну міжнародну економічну систему
Економічна інтеграція є наслідком поглиблення міжнародного територіального поділу праці. На певному етапі розвитку цього процесу економічні стосунки між країнами світу характеризуються вже не тільки торговельними, але й тісними виробничими, фінансовими зв'язками. Економічна інтеграція - це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони. Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, водночас доповнюють одна одну в системі світового господарства. Слово "інтеграція" походить від латинського "integer" - цілий; отже, інтеграція веде до утворення цілісної економічної системи.
Досягнення економічного та соціального відродження України значною мірою пов'язане з інтеграцією її в міжнародну економічну систему, активною і зростаючою участю не лише в регіональному, й міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг і вигод [1 С.580].
Цілеспрямованість інтернаціоналізації української економіки ускладнюють такі зовнішні фактори впливу:
значне посилення міжнародної конкуренції на основних товарних ринках світу;
істотне підвищення вимог споживачів до технологічного рівня та якості товарів, що зробило цінові фактори конкурентоспроможності вторинними, а фактори швидкості технологічних інновацій та гарантій якості - первинними;
вжиття багатьма зарубіжними країнами більш витончених форм протекціонізму та дискримінації українських експортерів (ускладнення процедур сертифікації продукції, розширення використання механізму антидемпінгових розслідувань та ін.);
активне використання провідними країнами заходів відкритого державного протекціонізму на окремих ринках, включаючи ринки озброєнь та сучасної високотехнічної продукції (наприклад, літакобудування, обладнання для АЕС тощо);
обмеженість доступу до міжнародних інструментів регулювання торговельних режимів через відсутність членства в системі ГАТТ/СОТ;
складність входження в міжнародні проекти високотехнологічного співробітництва через невідповідність міжнародним критеріям захисту прав інтелектуальної власності,
висока взаємна конкуренція інтересів України та інших постсоціалістичних країн на міжнародних товарних і кредитно-інвестиційних ринках.
Для активного включення України у процес міжнародної економічної інтеграції необхідно створити відповідні умови.
Суть цих умов зводиться до створення в Україні такої соціально-економічної та політичної системи, яка була б адекватною з міжнародним інтеграційним системам. Іншими словами, економіка України повинна бути здатною до функціонування з міжнародними угрупованнями в одній системі координат.
Така система досягається за допомогою становлення в Україні адекватних міжнародним інтеграційним угрупованням політико-правових, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних відносин.
Як важливу умову включення України в інтеграційні процеси можна виокремити розвиток двосторонніх та багатосторонніх її відносин з сусідніми державами.
Досить сприятливими чинниками для розвитку цих відносин є:
наявність неконфліктних кордонів між сусідніми державами;
спільність історичної долі;
традиційність взаємних економічних та гуманітарних зв'язків;
єдність природного середовища;
однорідність рівня соціально - економічного розвитку.
Істотними є підписання між Україною та іншими країнами відповідних міждержавних угод і надання в їхніх рамках взаємних преференцій, які створюють більш пільгові умови діяльності господарюючих суб'єктів.
Принципово значимою умовою включення України в інтеграційні процеси є встановлення зв'язків між її господарюючими суб'єктами і ТНК. Підключення наших підприємств до технологічного ланцюга, що діє в рамках ТНК, а також відкриття їхніх філій та дочірніх підприємств на території України є прямим Шляхом до світового інтернаціоналізованого виробництва.
Як необхідна інституційна умова включення України у світосподарські зв'язки виступає її участь у роботі міжнародних економічних організацій. Неможливо бути інтегрованим у світове виробництво, не дотримуючись "правил гри" його учасників. Ці “правила", хай навіть і жорсткі, але загальновизнані в цивілізованому світі, якраз і розробляються міжнародними економічними організаціями, таким як ГАТТ/СОТ, МВФ, МБРР, МОП та ін.
Об'єктивний процес зростання обсягів світової торгівлі та руху капіталу посилює значення держави, а саме - процесів регулювання зовнішньої торгівлі та руху капіталу в напрямку оптимізації процесів лібералізації та відстоювання національних інтересів [2 С.17].
Механізм регулювання відбувається насамперед через використання тарифних та нетарифних методів, які широко застосовуються всіма країнами світу, незважаючи на загальну тенденцію до лібералізації зовнішньої торгівлі.
Європейський вибір України, зумовлений усвідомленням інтеграції як чинника сприяння державній незалежності, національній безпеці, політичній стабільності, економічному розвитку, інтелектуальному прогресу, відновленню європейської сутності країни передбачає можливості вивчення досвіду різних країн світу для ефективного впровадження вимог СОТ щодо загальної лібералізації торгівельних стосунків, переходу від нетарифних до тарифних методів.
Світова фінансово-економічна криза призвела до глобального зниження виробництва та стала серйозним випробуванням для всіх країн світу. Спад в економіці зумовив зниження об`ємів торгівлі та політичний тиск на уряди щодо запровадження захисних (протекціоністських) бар`єрів.
Завершення кризи та початок етапу посткризового відновлення, з одного боку, продемонстрували пожвавлення торгівлі, з іншого, легітимізували протекціоністські заходи. Нові післякризові реалії поставили у порядок денний світової спільноти пошук оптимальних моделей подальшого розвитку глобальної економіки, що знайшло своє відображення в низці наукових розробок та дослідженнях щодо ефективного управління зовнішньоекономічною діяльністю на міжнародному, державному та корпоративному рівнях. Відтак бачення розвитку світової торгівлі в урядових, бізнесових та ділових колах значною мірою впливатиме на побудову архітектури світової торгівлі в наступних періодах [2 С.18-19].
Залежність України від зовнішньої торгівлі обумовлює її чутливість до ризиків та викликів, зумовлених актуальними тенденціями світової торгівлі, та перспективами розвитку пріоритетних для країни товарних ринків, та спонукає її до необхідності в світову економічну систему, та закріплення там свої конкурентних позицій.
1.2 Внутрішньоекономічні і зовнішньоекономічні чинники включення України у міжнародну економічну систему
Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв'язків, по-перше, на макрорівні - загальнодержавному; по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє, на глобальному та регіональному макрорівнях через участь у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях 00Н і регіональних економічних об'єднаннях типу Чорноморської зони співробітництва. Поєднання об'єктивної необхідності та об'єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним.
Відомо, що енергетичне самозабезпечення є однією з головних умов незалежності. Досягти його Україна може, якщо візьме курс на модернізацію наявних і спорудження нових сучасних екологічно чистих вугільних та газотурбінних електростанцій, на розвиток власного енергетичного машино - та котлобудування, скориставшись вітчизняними науковими та виробничими здобутками й досягненнями високорозвинутих країн. Без розвитку відповідних форм зовнішньоекономічних відносин зробити це практично неможливо.
В умовах формування сучасної моделі міжнародного поділу праці (МПП), основу якої має становити якісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово, цілеспрямовано розв'язувати проблеми ефективної участі у МПП, використовуючи зовнішньоекономічні зв'язки для реалізації національних економічних інтересів.
Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в МПП, слід зауважити, що в геологічному і гідрогеологічному аспектах територія України слабко вивчена, зокрема її глибинну будову досліджено лише на 10 відсотках території,
З історичних джерел відомо, що організовані суспільства, які існували на нинішній території України, завжди підгримували економічні зв'язки із зовнішнім світом. Тож з огляду на власні культурні та історичні традиції Україна має всі можливості для того, щоб стати рівноправним членом європейської спільноти.
Рівень розвитку продуктивних сил є одним з тих техніко-економічних чинників, які найбільше сприяють активній участі України у сучасному МПП. Видобуток залізної руди, вугілля, виробництво сталі, чавуну, мінеральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракторів і металоріжучих верстатів становлять значний економічний потенціал нашої країни. За кількісними характеристиками і потужностями продуктивних сил Україна може бути гідним партнером у світових економічних зв'язках. Наявний науково-технічний потенціал дасть змогу Україні за сприятливих умов втримати передові позиції у світовій науці з цілого ряду науково-технічних напрямів і, найголовніше, провадити незалежну економічну політику на включення в систему світових господарських зв'язків [5 С.9-10].
Організаційно-економічні чинники включення України в систему сучасного МПП за своїм змістом відображають ступінь розвитку процесів концентрації, спеціалізації, кооперації й комбінування виробництва (за участю української сторони) на рівні міжнародних економічних зв'язків.
Включення України в систему світогосподарських зв'язків вимагає серйозної адаптації її структури, всього господарського механізму до надзвичайно серйозних вимог, котрі диктують світове господарство та його економічні інститути.
Ґрунтуючись на досвіді проведення ринкових умов у країнах колишнього соціалістичного блоку, МВФ пропонує таку послідовність кроків у становленні відкритої економіки:
Стабілізація
Лібералізація
Приватизація
Зміна інституційної структури економіки, тобто системи соціального забезпечення, правових норм, фінансової інфраструктури, державного управління.
Роки проведення реформ у постсоціалістичних країнах показали:
При затягуванні реформ виробництво падає так само, як і при “шоковій терапії”, а економічне зростання відкидається на далеку перспективу;
Економічне зростання без фінансової стабільності неможливе;
необхідною умовою зростання економіки є лібералізація цін і торгівлі.
Ринкові перетворення, проте, слід здійснювати в міру готовності економіки і самого суспільства до їх сприйняття. Автоматичне перенесення досвіду функціонування ринкової системи на український ґрунт безперспективне.
Кожна країна обов'язково проходить власний шлях, ґрунтуючись на світовому досвіді і враховуючи свою специфіку.
Урахування цієї обставини дозволяє зробити такі висновки:
1. Поєднання плану і ринку на етапі трансформації можливе і навіть необхідне з метою відвернення хаосу в країні.
2. Не слід поклонятися ринку як ідолу, проте ринок, безперечно, дуже ефективний. При цьому слід пам'ятати, що ринок сам по собі не вирішує цілого ряду проблем, в тому числі соціальної єдності в країні, яка передбачає існування економічної системи, що ґрунтується на солідарності.
3. Ринок не забезпечує реалізації наукових програм і не вирішує багатьох довгострокових програм, пов'язаних з розвитком інфраструктури транспорту, телекомунікацій і всього того, що стосується в цілому і має значення для майбутнього країни.
4. Ринок можна "приручити", тобто не віддавати економіку в кігті "дикого" лібералізму, який неминуче призводить до деструктивних наслідків.
Важливим уявляється також визначення основних пріоритетів при проведенні ринкових реформ. Ними повинні виступати насамперед:
зміцнення національної валюти і забезпечення зайнятості;
розвиток освіти;
розширення наукових досліджень;
посилення соціального захисту населення;
облаштування території країни;
оновлення державних служб.
Україні необхідно йти на рішуче оновлення тактики реформ, е ні в якому разі не на заміну їх адміністративним управлінням.
Уповільнення темпів реформ, а також невизначеність політичного курсу ставить Україну перед загрозою втрати історичного шансу входження до світової спільноти [5 С.10-12].
Конструктивності здійснюваним реформам можуть надати:
новий закон, який закріпив би автономію НБУ;
прискорення приватизації;
ефективний механізм закриття і банкрутства неефективних підприємств;
реструктуризація паливно-енергетичного комплексу (включаючи питання платіжної дисципліни);
приватизація землі та підприємств ВПК;
реорганізація центральної та регіональних адміністрацій.
Істотним чинником проведення реформ в Україні є структурна перебудова її економіки.
Концепція структурної перебудови, запропонована Кабінетом Міністрів, включає такі три етапи:
Перший етап, стабілізаційний, повинен тривати 2 - 3 роки. При цьому переслідується мета зупинити інфляційні процеси і падіння виробництва, зберегти науково-технічний потенціал і створити умови для виходу економіки з кризового стану. Характерними рисами названого етапу має стати відлагоджування державного регулювання структурної перебудови, зупинення цінової хвилі, реформування податкової системи й оплати праці, розблокування "тромбів" у фінансово-кредитній системі, нарощування виробництва конкурентоспроможної, а отже високотехнологічної продукції, в тому числі і за рахунок підтримки держави. Сьогодні є підстави вважати, що основні завдання цього етапу вже виконані.
На другому етапі (8-10 років) керівництво країни переслідуватиме мету активізації економічного розвитку. Ставиться завдання відродити позитивні тенденції у виробничій та інвестиційній діяльності, а також у науково технічній перебудові виробництва. Характерними рисами цього періоду автори документа вбачають встановлення міцних господарських зв'язків за новою ефективною системою, збільшення експортного потенціалу, переорієнтації капіталів зі сфери торгівлі у виробництво, остаточне завершення майбутньої моделі економіки.
Третій, найтриваліший (10 - 12 років) етап - становлення раціональної структури економіки. В цей час науково-технічний потенціал держави повинен піднести НТП до світового рівня. Необхідно також впровадити ресурсозберігаючі технології, подолати паливно-енергетичну кризу.
Програма має два головних гасла: "енергозберігання на базі нових технологій" (особливо паливно-енергетичних), а також "соціальна орієнтація економіки".
На фінансування програми необхідно близько 135 млрд. доларів.
1.3 Стратегічні напрями інтернаціоналізації української економіки
Цілі та завдання нового етапу розвитку України на порядок складніші й масштабніші від тих, які вирішувалися в попередні роки. Це має бути період глибоких якісних перетворень у всіх сферах суспільного життя - економічній, соціальній, політичній, духовній. Конкретизувати найважливіші економічні завдання цього етапу можна таким чином:
Ш Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському союзі;
Ш Стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку на найближчі десять років має стати створення реальних передумов вирішення основного геополітичного завдання нашої держави - вступу України до Європейського Союзу.
Останнім часом Україна почала використовувати нові форми включення у світовий економічний простір. Це зокрема: вільні або спеціальні економічні зони; євро регіони; морські економічні райони міжнародного співробітництва; спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку; міжнародні транспортні коридори [5 С.12-14].
Важливе значення має поетапне формування багаторівневої територіальної структури відкритості економіки. Модель "зовнішньої відкритості" може передбачати еволюційно-осередковий тип інтеграції України у світове ринкове господарство. Вибір моделі пов'язаний з можливістю швидкої інтернаціоналізації і монетаризації всього територіально-економічного простору без серйозних економічних та соціально-економічних потрясінь.
Варто відзначити основні стратегічні напрямами інтернаціоналізації:
· системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентоспроможності;
· ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою структурною модернізацією та орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;
· міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію монопольної залежності від окремих зарубіжних ринків;
· становлення власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом;
· інтеграційна макровзаємодія із СНД, Європейським Союзом, центрально - і східноєвропейськими угрупованнями країн;
· забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон'юнктури та фінансових криз.
Всі ці пріоритети можуть бути реалізовані в результаті продуктивної співпраці з міжнародними економічними організаціями: МВФ, Світовим банком, системою ГАТТ/СОТ спеціалізованими урядовими і неурядовими організаціями в галузі зв'язку та інформаційного обміну, транспорту, енергетики, праці (МОП), з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), промислового розвитку (ЮНІДО), сільського господарства і продовольства (ФАО) та ін. За умовами реалізації власної стратегії інтернаціоналізації Україна має перспективи досягнення певної міжнародної конкурентоспроможності.
Міністерство економіки України, спільно працюючи з Програмою розвитку ООН в Україні над виконанням проекту "Цілі розвитку тисячоліття в Україні", проводять національну інформаційно-просвітницьку кампанію, присвячену досягненню Цілей розвитку тисячоліття (ЦРТ) в Україні.
Як частина групи Агенцій ООН в Україні, Програма розвитку ООН тісно співпрацює з ними та координує діяльність щодо досягнення ЦРТ в Україні
Добре усвідомлюючи, що підвищення рівня громадської обізнаності щодо затверджених Цілей та питань національного розвитку України сприятиме досягненню кращого результату та забезпечить широку підтримку плану подальшого розвитку країни зі сторони українських громадян, ПРООН ініціювала проведення інформаційно-просвітницької кампанії ООН "Україна-2015". Ця кампанія допоможе визначити та впроваджувати довгострокові стратегії національного розвитку шляхом підвищення розуміння першочергових завдань Цілей всіма українцями та важливості впровадження негайних дій задля їх досягнення.
В межах виконання цієї Кампанії, Представництво ООН в Україні виготовило інформаційний телевізійний ролик соціальної реклами "Цілі розвитку тисячоліття в Україні", його хронометраж 30 секунд. Сценарій ролику було спільно написано probono РА "ТАБАСКО Україна" за сприяння Програми розвитку ООН в Україні. Зйомки проводилися телевізійно-продюсерською студією "Сполучені Світи".
Зміст ролику розкриває основні українські Цілі розвитку тисячоліття, які є одними із пріоритетних напрямків щодо забезпечення подальшого розвитку людського потенціалу, визначених Урядом України до 2015 року.
Тому економічні стратегії національних урядів у подальшому мають акцентуватися на вирішенні, передусім, таких проблем:
підтримування передових позицій у наукових дослідженнях і технологіях з ряду пріоритетних напрямів (нанотехнології, ядерна енергетика, авіа-, ракето- і суднобудування, новітнє матеріалознавство і т.д.) шляхом створення потужних об'єднань вітчизняних підприємств однієї галузі, а також розвитку виробничої кооперації з відповідними фірмами Євросоюзу, країн СНД та Азійско-Тихоокеанського регіону. Адже сьогодні високою є вірогідність нових технологічних проривів, які ґрунтуватимуться на відкриттях 1991-2000-х рр. в біології, медицині, інформатиці, космічних дослідженнях, створенні нових матеріалів і джерел енергії;
входження або утримання/посилення позицій в глобальному обороті високотехнологічної продукції та технологій;
спеціалізація з надання інтелектуальних послуг в галузі фундаментальних і прикладних наукових досліджень і професійної освіти.
Особливостями технологічного розвитку у найближчі десятиліття стануть, по-перше, розвиток технологій, що формуються на стику різних предметних галузей, а по-друге, посилення дифузії сучасних високих технологій в середньо - та низькотехнологічні сектори виробничої сфери. Очікується формування нових виробничих технологій, що забезпечують в рамках традиційних галузей суттєву зміну характеру виробничих процесів і властивостей готової продукції. Зростання продуктивності у світі все більше спиратиметься на нагромадження не фізичного, а людського капіталу та підвищення вкладу в економічне зростання економіки знань [6 С.84-88].
Що заважає вітчизняній економіці вписатися у світовий економічний процес з метою забезпечення внутрішніх потреб сталого розвитку і необхідного запасу тривкості до глобальних ризиків?
По-перше, українська економіка залишається слабо диверсифікованою і, відтак, вразливою до коливань кон'юнктури світових ринків, характеризується низьким рівнем інновацій та ефективності використання ресурсів. Джерела експортно-сировинного розвитку, які базуються на інтенсивному нарощуванні металургійного та сировинного експорту в умовах заниженого обмінного курсу гривні, на сьогодні фактично є вичерпаними. Україна вже не може підтримувати конкурентні позиції у світовій економіці за рахунок дешевизни робочої сили та економії на розвитку освіти і охорони здоров'я.
По-друге, однією з сутнісних характеристик вітчизняної економіки є роздвоєність: офіційна заробітна плата і неофіційна, управлінський прибуток і балансовий, ринкова вартість нерухомості і балансова тощо.
З одного боку, Україна визнана країною з ринковою економікою, досягнуто високий рівень її відкритості. Але, з іншого, сформований в Україні національний ринок є недосконалим, не всі ринкові інститути мають адекватний ступінь розвитку, інвестиційний клімат вимагає істотного покращання. Раз від разу підвищуються політичні ризики ведення підприємницької діяльності. Передусім все це є наслідком формування ринкових механізмів на фоні певної однобічності початкової стадії реформ, надмірного акценту на монетарній та бюджетній політиці держави, що мала в основному стабілізаційний характер. Найбільш руйнівними для економіки виявились реформи 1990-1993 років, негативні наслідки яких відчутні й сьогодні, особливо в таких стратегічних галузях, як освіта, наука, інновації та ін.
Ключові завдання економічної політики до 2015 року
В України є необхідні передумови не тільки для економічного зростання, але й для економічного і соціального процвітання. Насамперед це значні людські, технологічні, виробничі і природні ресурси: підприємливі та освічені люди нового покоління, виробничий і науково-технічний потенціал, що послугує стартовим майданчиком переходу до зростання, яке створює конкурентну основу економіки [9 С.42-44].
Стратегічними орієнтирами середньострокового соціально-економічного розвитку України мають бути:
Ш якомога скоріший вихід на обсяги національного виробництва кінця 1980-х рр., але зі структурою економіки, обумовленою переходом до ринкової економіки;
Ш вихід на стандарти добробуту, притаманні "країнам середнього достатку" (у тому числі середньодушовий ВВП за паритетом купівельної спроможності - 12-15 тис. дол. США);
Ш підтримання наукового і технологічного потенціалу України за напрямами, здатними забезпечити її конкурентні переваги та національну безпеку;
Ш створення найбільш сприятливих умов участі країни в процесах глобального економічного розвитку та європейських інтеграційних процесах.
Розділ II. Формування зовнішньої економіки України
2.1 Характеристика експортного потенціалу України
Упродовж років незалежності в Україні сформувалась експортоорієнтована модель розвитку економіки, в якій стратегічна роль експорту полягає в тому, що він має бути засобом сприяння економічному зростанню, інструментом активізації наявних та потенціальних конкурентних переваг з метою подолання відставання від розвинених країн за основними соціально-економічними параметрами Вступ України до СОТ відкриває для українських підприємств нові ринки та можливості збільшення обсягів експорту. Нині близько 2/3 міжнародного товарообігу за вартістю припадає на готову продукцію і лише 1/3 - на сировинні товари при посиленні тенденції подальшого збільшення частки готових виробів і зменшення частки сировини у світовому виробництві і міжнародній торгівлі. У структурі українського експорту, навпаки, переважає сировина і продукти низького рівня переробки. Тому загострюється і стає особливо актуальною проблема розвитку і диверсифікації експортного потенціалу країни, успіхи у вирішенні якої визначатимуть масштаби і ефективність участі України у міжнародному поділі праці за умов посилення глобалізації світового господарства, позитивно впливатимуть на динаміку і пропорції розвитку економіки країни.
Формування і реалізація експортного потенціалу є складним і багатоаспектним процесом, який охоплює як внутрішньо економічні, так і зовнішньоекономічні складові та чинники різновекторної дії [3].
Однак все ще залишаються недостатньо дослідженими окремі питання сутності експортного потенціалу, методології його оцінки та взаємозв'язку з конкурентоспроможністю країни тощо. Враховуючи це, у даному дослідженні здійснена спроба поглибити розгляд саме цих питань, завершивши його аналізом українського експорту як форми реалізації експортного потенціалу України та обґрунтуванням пропозицій щодо його подальшого розвитку.
Експорт розглядається як вивіз за межі країни товарів для реалізації їх на зовнішньому ринку або як кількість та вартість вивезених за кордон товарів.
Однак, якщо розглядати експорт як вагомий чинник впливу на економічне зростання, на інтеграцію країни у світове господарство, то він набуває ознак потенціалу, тобто прихованої здатності забезпечувати досягнення поставленої мети та вирішення певної проблеми суспільного розвитку.
Такий дуалістичний погляд на сутність експорту має важливе значення для поглиблення методологічної основи розробки напрямів його розвитку, підвищення можливостей позитивного впливу на економіку країни у цілому. Самуельсон та Нордхаус визначають експорт як товари та послуги, які виробляються всередині країни та продаються за кордоном. Експорт складається з вивозу товарів та послуг.
Поняття експорту можна розглянути через призму нормативно-правових актів зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до Закону України "Про державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності" експорт товару розглядається як вивіз товару з митної території України без зобов'язання про зворотне ввезення.
Аналогічне визначення експорту є в Митному кодексі України з уточненням режиму - це митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов'язання про їх повернення на цю територію та без встановлення умов їх використання за межами митної території України. Академік Л.І. Абалкін розглядає економічний потенціал стосовно економіки країни, її галузей та окремих підприємств як їх здатність виробляти продукцію, товари, послуги, задовольняти потреби населення та суспільства в цілому, забезпечувати розвиток виробництва та споживання. На підставі цього визначення окремі науковці роблять висновок, що основним змістом економічного потенціалу є виробнича функція. Однак у цьому визначенні наголошується також на забезпеченні потреб суспільства, розвитку не лише виробництва, але й споживання, що пов'язано з процесами реалізації продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Тому, на нашу думку, є підстави розглядати експортний потенціал у рамках економічного потенціалу як його складову, в якій відображаються можливості економічної системи інтегруватись у світовий економічний простір.
Для того щоб Україна стала рівноправним членом міжнародних економічних відносин, необхідно реалізовувати заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності національних підприємств на світовому ринку. Реалізація цього завдання об'єктивно вимагає проведення комплексних досліджень і визначає масштаби аналізу та розробок щодо удосконалення механізму державної підтримки українських підприємств і забезпечення їх конкурентоспроможності на світовому ринку. Разом з тим недосконалість наявних методів оцінки товарної та географічної структури експорту знижує результативність заходів зовнішньоторговельної політики країни.
Процес регулювання зовнішньої торгівлі потребує комплексного підходу, який передбачає вибір відповідних факторів зміцнення міжнародного торговельного співробітництва, розробки методик аналізу та створення дієвої системи розвитку експортного потенціалу України відповідно до сучасних світових тенденцій.
Дослідження процесу розвитку експорту як елементу міжнародної торгівлі базується на критичному аналізі існуючих теорій і концепцій. У результаті дослідження вчених визначено, що застосування класичної та неокласичної теорій міжнародної торгівлі в “чистому вигляді" для збільшення її експортної складової не давало позитивних результатів для країн, що розвиваються.
Україна володіє значним експортним потенціалом, який зосереджений у видобувних і обробних галузях промисловості, а також в агропромисловому і енергетичному комплексах країни, однак використовується він, на жаль, недостатньо і вкрай неефективно.
Зовнішня торгівля товарами
У січні-липні 2011р. експорт товарів становив 38208,8 млн. дол. США, імпорт - 44874,6 млн. дол. Порівняно з відповідним періодом 2010р. експорт збільшився на 40%, імпорт - на 46,7%. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 6665,8 млн. дол. (за січень-липень 2010р. також від'ємне - 3293,6 млн. дол.) [3].
Зовнішньоторговельні операції товарами Україна здійснювала з партнерами із 213 країн світу.
До країн СНД було експортовано 37,7% усіх товарів, до країн ЄС - 28,5% (у січні-липні 2010р. - відповідно 35,5% та 24,8%).
Російська Федерація залишається найбільшим торговельним партнером України (28,8% експортних та 37,9% імпортних поставок).
Збільшився експорт товарів до всіх основних країн-партнерів: Польщі - на 89,6%, Китаю - на 73,8%, Російської Федерації - на 59,3%, Італії - на 42,3%, Індії - на 41,4%, Туреччини - на 34,7%, Білорусі - на 14,5%.
У загальному обсязі експорту товарів порівняно з січнем-липнем 2010р. збільшилася частка палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки, руд, шлаку і золи, залізничних локомотивів, жирів та олій тваринного або рослинного походження, виробів з чорних металів, продуктів неорганічної хімії, добрив. Натомість зменшилася частка чорних металів, механічних машин, електричних машин, зернових культур.
Із країн СНД імпортовано 46,6% усіх товарів, із країн ЄС - 30,3% (у січні-липні 2010р. - відповідно 43,7% та 31,5%).
Збільшилися проти січня-липня 2010р. обсяги імпортних поставок від головних торговельних партнерів: Білорусі (на 71,9%), США (на 65,7%), Німеччини (на 59%), Російської Федерації (на 51,8%), Італії (на 45,6%), Китаю (на 41,1%), Польщі (на 18,7%).
У загальному обсязі імпорту товарів збільшилася частка палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки, механічних машин, засобів наземного транспорту, крім залізничного, електричних машин. Зменшилася частка пластмас, полімерних матеріалів, фармацевтичної продукції, паперу та картону, руд, шлаку і золи [8 С.480].
Найактивніше здійснювали експортно-імпортні операції підприємства м. Києва, Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Запорізької та Київської областей.
Більш детальніше розглянемо основні показники зовнішньої торгівлі України [додаток А] у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Темпи зростання (зменшення) обсягів торгівлі товарами і послугами до попереднього періоду, %
|
Роки |
Експорт |
Імпорт |
Сальдо, млн. дол. США |
|
|
2002 |
111,1 |
107,4 |
3844,0 |
|
|
2003 |
124,1 |
134,7 |
2836,7 |
|
|
2004 |
139,0 |
126,9 |
6918,6 |
|
|
2005 |
106,3 |
125,8 |
1291,8 |
|
|
2006 |
113,7 |
124,8 |
2884,5 |
|
|
2007 |
127,2 |
134,5 |
7263,6 |
|
|
2008 |
134,9 |
140,3 |
13294,7 |
|
|
2009 |
62,6 |
55,0 |
1312,6 |
|
|
2010 |
128,1 |
130,8 |
3025,3 |
|
|
І півріччя 2011 р. |
138,5 |
148,1 |
1801,1 |
Також розглянемо основні дані зовнішньоторговельного балансу України [додаток Б] у таблиці 2.2.
Таблиця 2.2
Зовнішньоторговельний баланс України (млн. дол. США)
|
Експорт |
Імпорт |
Сальдо |
|||||
|
І півріччя 2010р. |
І півріччя 2011р. |
І півріччя 2010р. |
І півріччя 2011р. |
І півріччя 2010р. |
І півріччя 2011р. |
||
|
Усього (товари і послуги) |
28443,2 |
39397,9 |
27809,5 |
41199,0 |
633,7 |
-1801,1 |
|
|
Країни СНД |
10765,4 |
15062,4 |
11624,4 |
18742,1 |
-859,0 |
-3679,7 |
|
|
Інші країни світу |
17677,8 |
24335,5 |
16185,1 |
22456,9 |
1492,7 |
1878,6 |
|
|
у т. ч. країни ЄС (27) |
7125,8 |
11060,8 |
9285,1 |
12893,2 |
-2159,3 |
-1832,4 |
|
|
Товари |
23054,3 |
32843,3 |
25425,9 |
38352,9 |
-2371,6 |
-5509,6 |
|
|
Країни СНД |
8065,7 |
12135,5 |
11232,9 |
18261,8 |
-3167,2 |
-6126,3 |
|
|
Інші країни світу |
14988,6 |
20707,8 |
14193,0 |
20091,1 |
795,6 |
616,7 |
|
|
у т. ч. країни ЄС (27) |
5712,5 |
9458,6 |
7949,0 |
11299,3 |
-2236,5 |
-1840,7 |
|
|
Послуги |
5388,9 |
6554,6 |
2383,6 |
2846,1 |
3005,3 |
3708,5 |
|
|
Країни СНД |
2699,7 |
2926,9 |
391,5 |
480,3 |
2308,2 |
2446,6 |
|
|
Інші країни світу |
2689,2 |
3627,7 |
1992,1 |
2365,8 |
697,1 |
1261,9 |
|
|
у т. ч. країни ЄС (27) |
1413,3 |
1602,2 |
1336,1 |
1593,9 |
77,2 |
8,3 |
В Україні формування основ політики державної підтримки і стимулювання експорту знаходиться на початковому етапі. Існуюча система державної підтримки експорту не має цілісного характеру. Це обумовлено тим, що більшість елементів законодавчо не оформлені і, відповідно, не можуть стати чіткими орієнтирами для виробників експортної продукції на майбутнє. Велика частина заходів державної системи розвитку експорту має адміністративний характер. Найбільш поширеними є застосування квотування і заборона експорту, нульова ставка ПДВ на експортну продукцію, ліцензування експортної продукції, регулювання валютної виручки від реалізації вітчизняних товарів на зовнішніх ринках. Через недостатній розвиток страхової та банківської систем, відсутність спеціальних інститутів підтримки експорту на державному рівні в Україні практично не діють фінансові інструменти (кредитування і страхування експорту, державні гарантії, податкове регулювання), які виступають найбільш ефективними засобами формування експортного потенціалу, як свідчить досвід інших країн.
2.2 Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків на етапі трансформування економіки України у ринкову
Перехід до ринкової економіки в Україні зумовив зняття обмежень на здійснення зовнішньоекономічної діяльності. З огляду на лібералізацію міжнародних економічних відносин для українських підприємств вперше відкрилися новітні підходи у врегулюванні організації інтеграційних процесів, а для держави - необхідність розробки і пошуку наукових засад організації процесу виходу у світове співтовариство. Адже ринок розвивається разом із самим суспільством, яке може створити сприятливі умови для розвитку ринкових відносин або не перешкоджати цьому розвитку. Як показує гіркий досвід, прямолінійне втручання планово-директивних заходів неминуче призводить до порушення природних ринкових зв'язків, до виникнення негативних економічних і соціальних процесів, що й простежується сьогодні в економіці України. Країна має достатні продуктивні сили, щоб трансформуватися в господарську систему ринкового типу, але для цього важливо розглянути і визначити становлення регулюючих факторів організації виходу у світове співтовариство [10].
Реформування зовнішньоекономічної діяльності відбувається через:
ліквідацію монополії держави на зовнішню торгівлю і перехід до економічних методів її регулювання;
забезпечення поетапної конвертації національної;
зближення структури внутрішніх і світових цін, послідовне зниження ставок експортного тарифу і ведення імпортного тарифу;
підтримку експорту і розширення ринків збуту вітчизняної продукції.
Важливе значення в формуванні зовнішньоекономічного механізму інтеграції України у світову економіку та міжнародний ринок має ресурсний потенціал як основа для розвитку експортного потенціалу країни, кооперація між країнами СНД у здійсненні зовнішньоекономічних зв'язків, використання накопичених можливостей і досвіду в перехідний період та регулюючого механізму подальшого розвитку і формування інфраструктур від регіонів до країни в цілому.
У перехідній економіці існують також особливості вступу в зовнішньоекономічні зв'язки нині незалежних країн, які раніше складали єдину велику державу. Це проблема не тільки України, а й усіх республік колишнього СРСР та країн, які входили до Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Ті країни, які довше були підпорядковані командно-адміністративній системі, нині стикаються з більшими труднощами, і навпаки, країни, які менше часу перебували в тій системі, скоріше і продуктивніше входять до ринкового простору [11 С. 20-21].
Таким чином, входження України у ринковий простір є одним із найважливіших процесів інтеграції її підприємств у зовнішньоекономічне середовище як етап переходу від закритої економічної системи до відкритої. Розгортання процесу глобалізації зовнішніх зв'язків українських підприємств може відбуватися лише при урахуванні усіх факторів опанування світовим ринком вітчизняними товаровиробниками. З іншого боку, для України, як незалежної держави, одним із рушійних факторів розвитку в цілому є оволодіння тією часткою світового ринку, яка відповідає можливостям її природно-економічного та науково-технічного потенціалу.
Тобто при аналізі на світовому ринку пропозиції підприємств, які раніше знаходились у закритій економічній системі як у межах внутрішнього економічного простору однієї з країн у соціалістичній економіці, так і в межах внутрішнього економічного простору групи країн цієї ж системи (РЕВ), слід урахувати не просто фактори входу-виходу фірм до світового економічного простору, а й нові для колишніх соціалістичних країн фактори, такі як вхід-вихід у макроекономічний простір цілих країн, утворених внаслідок розширення світових економічних зв'язків раніше закритої економіки.
Жодна країна (у тому числі і наша держава) не є абсолютно ізольованою. Щоб мати змогу аналізувати та прогнозувати зміни в зовнішньоекономічній сфері, слід удатися до макроекономічного моделювання, тобто зробити підсумки теоретичних положень цього підрозділу, попередньо звернувши увагу на деякі категорії.
Таким чином, входження України у відкриту ринкову економіку є важливим чинником інтеграції підприємств країни у зовнішньоекономічне середовище як переходу із закритої економічної системи у відкриту. Процес глобалізації зовнішньоторгівельних зв'язків українськими підприємствами може відбуватись лише на основі урахування вітчизняними товаровиробниками всіх факторів пропозиції світового ринку: не лише факторів входу-виходу фірм у світовий економічний простір, а й нових факторів інтеграції у макроекономічний простір для колишніх соціалістичних республік, що належали раніше до закритої економіки [11 С.22-23].
Деформованість структури національної промисловості у напрямку розвитку сировинних галузей (яка була притаманна українській економіці ще за часів адміністративно-командної системи) за роки реформ не тільки не поліпшила ситуацію, а значною мірою її ускладнила. Змінити цю загрозливу для економічної незалежності та національної безпеки
України тенденцію, започаткувати процес формування в країні більш прогресивної структури виробництва можна лише за умов проведення політики стабілізації та економічного зростання.
Об'єктивна необхідність динамічної інтеграції України в нову модель розвитку світового господарства передбачає пошуки своєї ніші в системі світогосподарських зв'язків, передусім загальноєвропейських.
2.3 Система регулювання зовнішньої торгівлі України
Обмін товарів і послуг між різними країнами у зовнішній торгівлі здійснюється на основі міжнародного поділу праці, тобто спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції, що обходиться їм дешевше, ніж в інших країнах та продажу цієї продукції на зовнішньому ринку. Однак жодна країна в світі не дозволить провозити через свої кордони нерегульовані потоки товарів. На їх ввіз та вивіз держава накладає певне обмеження.
Головними засобами зовнішньоторговельної політики є тарифне і нетарифне регулювання.
Митний тариф (мито) - це податок, який накладається на товари, що перетинають митний кордон. Якщо податок стягується країною, яка вивозить товар, то він називається вивізним (експортним) митом; якщо стягується країною, що ввозить товар - ввізним (імпортним) митом; якщо стягується країною, через територію якої товар провозять - транзитним митом. Найбільш поширеним є ввізне (імпортне) мито.
Існують такі види мита: адвалерне (нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, що обкладаються митом): специфічне (нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів чи предметів); комбіноване (поєднує обидва вищезгадані види митного обкладання).
Найбільш поширені в Україні адвалерне та комбіноване мито.
Нараховується мито та товари на базі їх митної вартості, яка є ціною товару, що фактично сплачена чи підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України. Митна вартість передбачає ціну товару, зазначену в рахунку-фактурі, а також фактичні витрати (якщо їх не включено до рахунку-фактури) на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України; комісійні та брокерські.
Повні ставки ввізного мита - це ставки мита, які застосовуються до товарів і предметів, що походять з країн, які не проводять до України режим найбільшого сприяння [14 С.8-10].
Повні ставки застосовують також до всіх видів товарів і предметів (незалежно від країни їх походження, які ввозяться фізичними особами понад визначену суму товарів. яка не обкладається ввізним митом).
Ставки ввізного мита на окремі товари постійно переглядаються і подаються у відповідних постановах Кабінету Міністрів України. На окремі товари може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення. В окремих випадках при ввезенні, чи вивезенні товарів через митний кордон України застосовують спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне мито.
Серед методів нетарифного регулювання найбільш поширеними є квоти на ліцензії. Квоти - це обмежений кількісний обсяг певних товарів. який дозволено імпортувати чи експортувати на територію країни протягом певного періоду (частіше усього року). Квоти бувають індивідуальними - вони обмежують ввіз (вивіз) в одну конкретну країну, груповими - це ті, що встановлюють обсяг ввозу (вивозу) в певну групу країн; глобальними - коли імпорт і експорт обмежуються без посилання на країни, на які ці обмеження поширюються. На кожен вид товару встановлюється лише один вид квоти.
Поряд з квотуванням експорту та імпорту уряд запроваджує ліцензування зовнішньоекономічних операцій. Ліцензія - це дозвіл на імпорт, експорт товарів, що видається компетентними державними органами (в Україні - Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі) на певний період часу. У нашій країні використовуються три види ліцензії. Охарактеризуємо кожну зокрема: генеральна ліцензія - відкритий дозвіл на експортно-імпортні операції щодо певного товару (товарів) та (або) з певною країною (групою країн) протягом дії режиму ліцензуванню по цьому товару (товарах); разова (індивідуальна) - дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший, ніж той, що необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції; відкритий (індивідуальна) - це дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу. Обсяг товарів для експорту (імпорту) визначається в ліцензії в кількісному чи вартісному вираженні, до того ж він не повинен перевищувати обсяг встановленої квоти.
Квоти на ліцензії належать до кількісних обмежень нетарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі. До них також можна віднести такі заходи, як збільшення кількості необхідної документації, посилення вимог до якості лакування та маркування; ветеринарний, санітарний, екологічний контроль. Значну допомогу експортерам надає держава у вигляді субсидій пільгового кредитування, державного страхування експорту, податкових пільг, консультаційного, інформаційного обслуговування, підготовки кадрів для зовнішньої торгівлі тощо.
Держава регулює зовнішньоекономічну діяльність і тим, що підписує різні торговельні угоди, які визначаються принцип торговельних взаємовідносин з іноземними державами. Основними рисами таких взаємовідносин у наш час є протекціонізм та лібералізації (вільна торгівля).
Протекціонізм має на меті забезпечити сприятливі умови для реалізації на внутрішньому ринку товарів національного виробництва, захистити внутрішній ринок від іноземної конкуренції, зменшити безробіття.
Протекціонізм може збільшити зайнятість, створити нові робочі місця, підвищуючи ціни на імпортні товари, і таким чином, збільшуючи попит на товари національного виробництва. Зростання внутрішнього попиту спонукає фірми наймати більшу кількість робітників, тим самим скорочуючи безробіття.
Подобные документы
Теоретико-методологічні основи розвитку зовнішньоекономічних зв’язків країни. Об’єктивна необхідність, умови, внутрішньоекономічні і зовнішньоекономічні чинники інтеграції України у міжнародну економічну систему. Місце України в міжнародній торгівлі.
курсовая работа [152,4 K], добавлен 05.01.2014Цілі міжнародної економічної інтеграції. Економічні ефекти зони вільної торгівлі і митного союзу, сучасні інтеграційні процеси. Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему. Проблеми і перспективи інтернаціоналізації української економіки.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 11.12.2011Теоретичні основи організації зовнішньої торгівлі. Еволюція поглядів на міжнародну торгівлю. Сучасні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України. Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України. Напрямки розвитку зовнішньої торгівлі України.
курсовая работа [76,1 K], добавлен 10.04.2007Зовнішньоторговельна сфера України. Формування стратегії, спрямованої на стимулювання розвитку експортного потенціалу. Напрями інтеграції економіки України у світове господарство. Вплив умов торгівлі на розвиток виробництва в окремих секторах економіки.
курсовая работа [87,6 K], добавлен 27.02.2013Сутність, форми і система показників зовнішньої торгівлі. Основні проблеми та суперечності у розвитку зовнішньої торгівлі України та вироблення рекомендацій щодо вдосконалення торгівельних відносин. Роль і місце України в світовому господарстві.
курсовая работа [97,3 K], добавлен 18.01.2011Дослідження особливостей зовнішньої торгівлі України. Роль зовнішньої торгівлі в економічному розвитку держави. Проблема залучення України до міжнародного поділу праці і напрямки її вирішення. Процес входження країни у світові господарські структури.
реферат [245,3 K], добавлен 24.02.2015Особливості зовнішньої політики України на сучасному етапі, взаємини зі світовим співтовариством. Європейська інтеграція як магістральний напрям розвитку зовнішньої політики України. Відносини України з НАТО. Формування зовнішньополітичних пріоритетів.
реферат [603,7 K], добавлен 10.10.2009Визначення основних проблем інтеграції України в світовий економічний простір. Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків і зміна структури економіки як чинники економічної інтеграції. Теорії міжнародної торгівлі і їх значення в розвитку економіки.
контрольная работа [33,0 K], добавлен 25.04.2011Головні чинники визначення зовнішньої політики. Новий зовнішньополітичний курс України. Традиції суспільної дискусії щодо міжнародної стратегії держави. Співробітництво в межах СНД. Перспективи зовнішньої політики України. Глобальна міжнародна політика.
контрольная работа [33,0 K], добавлен 18.10.2012Теоретичні аспекти торгової політики України. Система показників розвитку міжнародної торгівлі. Поняття та методи торгової політики. Особливості товарної структури зовнішньої торгівлі України. Тенденції і суперечності розвитку зовнішньої торгівлі України.
курсовая работа [75,0 K], добавлен 18.03.2007
