Літературно-художні видання в українському сегменті Інтернету

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Анотація

Вступ

1. Літературно-художні видання як різновид інтернет-журналістики

2. Типологія літературно-художніх видань в Інтернеті

3. Особливості форми та змісту літературних видань українського сегменту Інтернету

Висновки

Список використаної літератури

Анотація

Дипломна робота "Літературно-художні видання в українському сегменті Інтернету": 65 сторінок, 54 джерела.

Мета роботи: з'ясувати риси літературних видань як різновиду інтернет-журналістики, зробити спробу побудувати типологію літературних видань в Інтернеті, виявити особливості форми та змісту літературно-художніх електронних видань.

Об'єкт дослідження: літературно-художні видання українського сегменту Інтернету: онлайн-видання "Друг читача" та електронна версія журналу "Всесвіт".

Предмет дослідження: особливості форми та змісту цих видань.

Методи дослідження: системний аналіз, контент-аналіз, порівняльно-описовий метод, моніторинг ЗМІ.

У роботі зроблено аналіз електронної версії найстарішого україномовного паперового видання "Всесвіт" та онлайн-газети "Друг читача", виявлено їх цільове призначення, концепція та структура.

Ключові слова: Інтернет, інтернет-журналістика, літературно-художні видання, гіпертекстуальність, інтерактивність, мультимедійність.

літературний інтернет онлайн газета

Вступ

Літературно-художні видання - плід журналістської праці, який протягом багатьох десятків років (починаючи з виходу альманаху "Русалка Дністровая" у 1837 році) збагачував внутрішній світ людей, підвищував культурний рівень. Літературно-художні видання мали та мають вплив на українське національне відродження і на розвиток української літератури. Зміни у суспільстві, розвиток технологій не могли не вплинути на функціонування літературних видань.

Сьогодні неможливо уявити життя сучасної людини без комп'ютера і без доступу до глобальної мережі. У березні 2009 року українська аудиторія користувачів Інтернету становила майже 12 млн. осіб. Без будь-якого перебільшення Інтернет можна розглядати як глобальний засіб масової інформації. Те, що ми спостерігаємо зараз - це творення ЗМІ майбутнього. З одного боку, поява літературно-художніх видань у Інтернеті - частина цього творення. З іншого, Інтернет для літературних видань став потужною зброєю у виконанні культурної місії. Саме з цих двох причин нас зацікавили особливості функціонування літературно-художніх видань в українському сегменті Інтернету.

Об'єктом дослідження є літературні видання українського сегменту Інтернету: онлайн-видання "Друг читача" та електронна версія журналу "Всесвіт". Ці два видання, згідно нашому аналізу, виявилися найпопулярнішими у своїх категоріях. Нас цікавить сьогоденне становище видань, тому робота охоплює їх стан та зміст на 2009-2010 роки.

Предметом дослідження є особливості форми та змісту цих видань.

Мета цієї роботи: з'ясувати риси літературних видань як різновиду інтернет-журналістики, зробити спробу побудувати типологію літературних видань в Інтернеті, виявити особливості форми та змісту цих видань.

Виходячи з мети дипломної роботи, можна виокремити наступні взаємопов'язані завдання:

- Дати визначення поняттю "інтернет-журналістика";

- Проаналізувати витоки інтернет-журналістики;;

- Дослідити ознаки, притаманні виключно інтернет-ЗМІ (гіпертекстуальність, мультимедійність, інтерактивність) у застосуванні до літературно-художніх видань;

- Розглянути усю сукупність поділів інтернет-видань на типи;

- Виходячи з цього, запропонувати типологію літературно-художніх видань українського сегменту Інтернету;

- Розрахувати популярність літературних українських видань у Інтернеті;

- Зробити аналіз найпопулярніших видань ("Друг читача" та "Всесвіт") за схемою аналізу сайту;

- Дати характеристику цим виданням за головними ознаками інтернет-ЗМІ;

- Стисло охарактеризувати відмінність електронної версії журналу "Всесвіт" від паперового варіанту.

Робота складається з 3х розділів: "Літературно-художні видання як різновид інтернет-журналістики", "Типологія літературно-художніх видань в Інтернеті", "Особливості форми та змісту літературних видань українського сегменту Інтернету".

У першому розділі "Літературно-художні видання як різновид інтернет-журналістики" дається визначення онлайнової журналістики, з'ясовуються причини, з яких веб-медіа набувають популярності (зокрема, такою причиною є розвиток інформаційного суспільства), виокремлюються особливості інтернет-ЗМІ, розглядаються умови створення українських літературних видань у інтернеті та три головних ознаки інтернет-ЗМІ: гіпертекстуальність, мультимедійність, інтерактивність у застосуванні до літературних видань.

У другому розділі "Типологія літературно-художніх видань в Інтернеті" розглядаються проблеми типології сайтів мережевої журналістики, класифікації онлайн-видань та наводяться різновиди літературних порталів українського сегменту інтернету.

У третьому розділі "Особливості форми та змісту літературних видань українського сегменту Інтернету" подаються розрахунки популярності літературних видань, проаналізовано найпопулярніші літературні видання українського сегменту Інтернету "Друг читача" та "Всесвіт", розглянуто прояви мультимедійності, гіпертекстуальності та інтерактивності, які присутні в цих виданнях.

У роботі було застосовано такі методи дослідження: системний аналіз, контент-аналіз, порівняльно-описовий метод, моніторинг ЗМІ.

Серед дослідників інтернет-журналістики можна виокремити: А.Калмикова, Л.Коханову, Д.Гола, М.Лукіну, Б.Потятинника, Ю.Завадського та ін. Питанням саме літератури у віртуальному просторі займаються здебільшого іноземні вчені, серед яких варто виділити E.Дж.Аарсета, Дж.Д.Болтера, М.Бернстайна, Т.Нельсона та вітчизняного вченого Завадського Ю.Р. Але питання функціонування літературно-художніх видань в українському сегменті Інтернету не розроблене, проте є дуже важливим для дослідження неновинних ЗМІ у Інтернеті та для розуміння загальної картини розвитку культури, журналістики та суспільства.

1. Літературно-художні видання як різновид інтернет-журналістики

Дослідник інтернет-журналістики Д.Гол зазначає, що на початку XXI сторіччя інтернетом постійно користувались майже 200 мільйонів людей і він містив близько 800 мільйонів окремих веб-сторінок. Інтернет має набагато більшу аудиторію, ніж будь-які попередні масмедії чи навіть континентальне супутникове телебачення. Журналістика стає чимось вагомішим за збирання новин, аналіз і репортаж. Вона постачає та структурує інформацію, якої люди потребують, щоб зрозуміти себе самих, світ і своє місце в ньому. Така інформація -- це більше, ніж новини: вона містить ідеї, історії та розмови, з яких читачі можуть дізнаватися про щось один в одного. Розглядати журналістику інтернету у вузькому контексті, лише як засіб постачання інформації -- означає сприймати її обмежено [13, с. 45].

У праці А.А.Калмикова та Л.А.Коханової "Интернет-журналистика" дається таке визначення поняттю мережевої журналістики:

"Інтернет-журналістика - це якісно новий культурний і цивілізаційний феномен, що представляє собою діяльність з формування і подання інформаційних образів актуальності, причому носіями цих образів можуть бути не лише слово, але й картинка, фотографія, кіно, відео, звук, веб-сторінка - будь-який об'єкт, здатний виступати в ролі носія інформації або тексту в широкому значенні цього слова" [20, с.10].

Інтернет має значний вплив на сучасну культуру та дуже швидко поширюється. У березні 2009 року українська аудиторія користувачів Інтернету становила 11,96 млн. осіб. У регіональному розподілі користувачів зі значним відривом лідирує Київ, на який припало 60,14% усіх користувачів Інтернету в Україні. Далі йдуть Одеса (5,14%), Харків (5,39%), Дніпропетровськ (4,92%), Донецьк (4,82%), Львів (2,83%), Крим (2,80%), Запоріжжя (1,80%). Сумарна частка цих регіонів становила 24,9%. На решту регіонів України припало 13,26% користувачів. Про це свідчать результати дослідження, проведеного компанією "GfK Ukraine" на замовлення Української асоціації Інтернет-реклами (УАІР) [10]. Важливо досліджувати тенденції розвитку та особливості функціонування онлайн-видань взагалі та літературних видань зокрема. Те, що ми спостерігаємо зараз - це творення ЗМІ майбутнього, яке пов'язане зі значними змінами у суспільній свідомості, а саме з розвитком інформаційного суспільства.

Інформаційне суспільство визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З.Бжезинський, О.Белл, О.Тоффлер. Прибічники теорії інформаційного суспільства пов'язують його становлення з домінуванням четвертого, інформаційного, сектору економіки, який іде після сільського господарства, промисловості та сфери послуг. При цьому стверджується, що капітал і праця, які є основою індустріального суспільства, поступаються місцем інформації та знанню у сучасному суспільстві.

На думку Тофлера, у наступному столітті вирішальне значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва, отримання знань, а також для характеру трудової діяльності людини набуває новий соціальний уклад, який базується на телекомунікаціях. Логіка Тофлера є такою: якщо я матиму 1000 одиниць землі, а потім віддам кому-небудь 500 одиниць, то у мене залишиться лише половина. Але якщо у мене є деяка кількість інформації і половину віддам іншій людині, то я буду мати все, що мав. Якщо я дозволю користуватися моєю інформацією, то скоріше за все і зі мною поділяться чим-небудь корисним. Таким чином, угоди з приводу матеріальних речей ведуть до конкуренції, у той час, коли інформаційний обмін - до співробітництва. З цього можна зробити висновок, що інформація - це ресурс, яким можна ділитися без жалю[46, с.50].

Порівняльне дослідження друкованих масмедій та їхніх інтернет-аналогів виявляє значно ширші можливості онлайнових видань. Журналіст друкованого видання є значною мірою оповідачем, і поданий матеріал потребує низки "фільтрів" і повернень до основної теми, за умовною структурою "перевернутої піраміди", щоб узагалі добігти кінця. Натомість онлайн-журналіст все більше відкидає цю традиційну роль і стає гідом і коментатором першоджерел, тобто власне "знахідок". Отож, читач стає сам собі оповідачем, і роль "інформаційного вартівника" переважно переходить від журналіста до нього[13, С. 30]. Досліджуючи причини появи інтерактивних медіа, американський соціолог Х.Рейнгольд звертає увагу на те, що людина - це не тільки громадянин, але й особистість, котра є цікавою сама собою, незалежно від соціального статусу. Така зміна ставлення до людини, а також НТП спричинили появу нової людської спільноти, якій Х.Рейнгольд дав визначення "smart mob" ("розумний натовп", "розумна група"). Ця спільнота, використовуючи нові технології, створює навколо себе власне медіаполе і таким чином "визначає значимість тієї чи іншої інформації для суспільства"[35, с. 23].

На думку Є.Рогачевської, говорячи про літературно-публіцистичні видання в Інтернеті, слід зазначити, що унікальність ситуації в Україні та інших країнах колишнього Радянського Союзу полягає в тому, що нові технології та, зокрема, Інтернет в тому числі, розквітли бурхливим кольором не всупереч, а завдяки політичній і економічній плутанині, а іншими словами - перебудові. Таким чином, склалася ситуація, коли Інтернет для інтелектуалів на якийсь час з'явився чимось на зразок друкарської машинки "Еріки", яка в даному випадку бере набагато більше, ніж чотири копії, або магнітофона системи "Яуза", з одного боку, і таким собі "західним другом дисидентів", що провозить через кордон таміздат, - з іншого.

Інтернет зіграв роль засобу створення і розповсюдження культури, за тими чи іншими параметрами альтернативної офіційній, і дозволив любителям літератури, бібліофілам і письменникам практично неймовірну розкіш - доступ до недоступної раніше з ідеологічних або економічних причин літературі, можливість вільної дискусії, вільної публікації своєї творчості і постійний і швидкий зв'язок із співвітчизниками-літераторами за кордоном [41].

Художньо-публіцистичні інтернет-видання мають велику кількість особливостей. Деякі з цих особливостей притаманні природі літературних видань, є їх іманентні ознаки, властиві усім ЗМІ, інші - специфічні, що виділяють видання в інтернеті в окремий вид медіа. Інтернет-видання володіють усією сукупністю класичних ознак, необхідних для віднесення їх до розряду засобів масової інформації, а також варіаціями цих ознак:

1) вони мають свою соціальну нішу, яка відрізняється від аудиторії "старих" ЗМІ (це переважно молоді, матеріально забезпечені люди з освітою);

2) в Інтернеті у засобів масової інформації з'явилися нові можливості у швидкості і оперативності оновлення своєї інформації, при більш гнучкому підході до фіксованої періодичності;

3) інтернет-ЗМІ мають особливий ареал розповсюдження, їх інформація поширюється новими інформаційно-комунікаційними каналами, які глобальні за своєю природою;

4) зони інформаційної уваги цих ЗМІ відрізняються як універсалізмом, так і вузькою спеціалізацією, яка обслуговує інтереси певних сегментів аудиторії;

5) в Інтернеті розширюються змістовні можливості ЗМІ для виконання таких функцій, як інформаційна і розважальна.

До ознак, характерних виключно для інтернет-ЗМІ, більшість дослідників відносять гіпертекстуальність, інтерактивність, а також мультимедійність. Завдяки цим унікальним властивостям, які надають технології Інтернету, журналісти можуть:

1) розширити не тільки обсяги інформації, але й її зміст;

2) висловити зміст послання за допомогою різних кодів спілкування;

3) використати для "роботи" з аудиторією різноманітні форми спілкування, надати їй більш повні можливості для реагування і участі в інформаційному обміні.

Поєднання цих особливостей - гіпертекстуальності, інтерактивності і мультимедійності дозволяють медіа дослідникам називати інтернет-журналістику новим, четвертим різновидом журналістики, що з'явилася слідом за друкованим, радіо-і телевізійним [27, с. 40-50].

Серед особливостей, які відрізняють електронні тексти від тих, що друкувалися в будь-яких попередніх видах ЗМІ, є змога застосовувати безпосередні посилання. Можна провести аналогію з традицією усних оповідачів, що існує в багатьох культурах: залежно від аудиторії, вони вводять у свої оповідання додаткові історії, періодично повертаючись до головного сюжету.

Корисним може бути й розуміння гіпертексту не як власне тексту, а як певної траєкторії, прокладеної через низку текстів. Коли читач обирає якесь гіперпосилання (що може складатися з одного слова, фрази, зображення або елемента зображення), поточну лексію замінює наступна, визначена автором. Документи, перехід до яких відбувається через гіперпосилання, можуть міститися в тому самому документі, в окремому документі на тому ж сервері, ймовірно, належати тому ж авторові, або на іншому сервері, належати іншому авторові й узагалі бути створеним зовсім для інших цілей. Посилання радикально впливають на тон і зміст інформації, їх можна використовувати, щоб вияснити або поглибити розуміння оригінального журналістського тексту чи розширити або змінити тему матеріалу.

Кожне посилання, на яке натрапляє читач, ставить його перед вибором: скористатися ним або читати початковий текст далі. Цей процес (на відміну від того, що відбувається з друкованим чи мовленнєвим матеріалом) обов'язково передбачає замислювання споживача над твором. Складаючи матеріал на свій розсуд, читачі ділять текст на певні частини, і для редактора (якщо він хоче втримати аудиторію) важливо, щоб посилання й сам текст були чітко структурованими. Якщо це зроблено ефективно, то відвідувач, навіть перейшовши за допомогою посилання з одного матеріалу на інший, повернеться до тексту, який для нього є джерельним[13, с. 48-54].

У праці "Cybertext: Perspectives on Ergodic Literature" Е.Аарсет називає ряд літературних творів, які втілюють ідею нелінійного літературного тексту. Серед найдавніших пам'яток він згадує "Книгу змін" ("I-Ching") з китайської літератури (близько 1122-770 рр. до н.е.). "Книга змін" утворена з "шістдесяти чотирьох символів, або гексаграм, які є подвійними комбінаціями шести цілих або порушених ("змінюваних") рядків (64=26)" . Як говорить Е.Аарсет, ця книга "надихнула Ґ.В. фон Лейбніца, який відкрив бінарну математику, що застосовується в сьогоднішніх цифрових комп'ютерах".

Підкреслимо, що найважливіші спроби реалізації нелінійного літературного тексту були зроблені в контексті модерністичної, аванґардистської та постмодерністичної літератури. Те, що вдалося здійснити Л.Стернові в його романі „The Life and Opinions of Tristram Shandy, Gentleman" (1767 р.) приносило натхнення не одному поколінню письменників. Непослідовність розділів, багате шрифтове оформлення та заплутаний сюжет створювали ілюзію нелінійності, яка проте підштовхувала до серйозних роздумів над втіленням дійсно нелінійного літературного тексту. Імовірно варто вважати Л.Стерна одним з прекурсорів т.зв. мистецтва книги, що найбільшого розвитку набуло в ХХ столітті, головна мета якого творення книги з усіма її атрибутами (від обкладинки до тексту) як самоцінного естетичного об'єкту. На подібних засадах стояв С.Малларме (S.Mallarme), а також письменники молодшого покоління, серед яких Ґ.Аполлінер, Ф.Т.Марінетті (F.T.Marinetti), К.Швіттерс, Г.Балл, Р.Гюльзенбек. Відомі нам сучасні зразки мистецтва книги в польській літературі, серед найвизначніших творців яких є Р.Новаковський й З.Файфер (Z.Fajfer). Їхні книги не обмежуються традиційними поліграфічними можливостями, а виходять за рамки книговидання. Одна із книг З.Файфера, для прикладу, закоркована в пляшку і була виставлена в книгарні товариства Краківська Альтернатива в холодильнику, подібно як продаються напої [16, с.20-24].

Гіпертекстове подання дозволяє передбачити можливість розширеної відповіді на запитання користувача, враховуючи можливість формування у нього нових питань з будь-якого фрагмента інформації [49, с.34]. Американський дослідник Джордж Лендоу, який займається вивченням проблем гіпертексту, пише: "Гіпертекст дозволяє створювати децентровану систему, точка фокусування якої залежить від читача … Кожен, хто використовує гіпертекст, робить свій власний інтерес організуючим принципом (чи центром) пошуку інформації в кожний момент часу" [3].

Олексій Андрєєв у статті "CETERAтура как ее NET: от эстетики Хэйана до клеточного автомата - и обратно" виокремлює такі способи організації "гіперлітератури":

1. "Ялинка з іграшками" - фактично те ж, що виноски в звичайному тексті, тільки комп'ютеризовані. Основна стаття просто розфарбовується посиланнями. При цьому автор може діяти за принципом "залінковати усе, що тільки можна"; в інших випадках матеріали, на які посилається автор, складають предмет його опису / дослідження.

2. "Сад розбіжних стежок" - численні приклади цього типу гіпертексту виникли ще до появи електронної літератури (Борхес, Кортасар, Набоков, Павич та ін.) Гіпер-Книга являє собою набір глав і "путівник". Проходячи глави за різними "маршрутами", читач отримує ефект кількох різних книг [1].

Саме ж слово "гіпертекст" було введено у вживання в 1965 році програмістом, математиком і філософом Теодором Нельсоном і позначало (як, власне, і позначає до цих пір) документ, складений з відносно невеликих фрагментів тексту і таким чином, що ці фрагменти можна читати не в одному, раз і назавжди визначеному (наприклад, номерами сторінок, як у звичайній книзі) порядку, а різними шляхами - в залежності від інтересів читача, причому шляхи ці цілком рівнозначні [37, с.23].

Інша особливість інтернет-текстів - мультимедійність. Ще на початку 1990-х років Дж.Д.Болтер у праці "Writing Space. Computers, Hypertext and The History of Writing" вказував на можливості та базові принципи поєднання в рамках одного відносно цілісного тексту поряд із вербальними одиницями одиниці зорові та звукові. "Той самий екран комп'ютера може представити вербальний текст під або поряд із зоровим зображенням; це може поєднати звук і вербальний напис. Такі комбінації можуть бути названі гіпермедіа і вже є досить розвинутими"[16, с. 30-32]. Термін "гіпермедіа" попри те, що є зафіксований у термінологічних словниках комп'ютерних наук, не є вповні коректним. Це пояснюється суттєвою різницею між мультимедійними та гіпертекстовими одиницями віртуального середовища, які було б недоречно об'єднувати в одне цілісне явище. Доречнішим було суміжне вживання термінів "гіпертекст" та "мультимедіа" задля уникнення непорозумінь, залишивши термін "гіпермедіа" як похідний від них частиною наукового сленгу [16, с. 30-32].

Мультимедійність подання інформації, поєднання в рамках одного матеріалу одразу декількох знакових систем, робить журналістський твір більш живим, інформаційно змістовним, яскравим, що надає новим медіа додаткові конкурентні переваги, які дозволяють розраховувати на успіх в аудиторії [2, с. 60]. Мультимедійність широко використовується в інформаційних інтернет-виданнях, на сайтах теле- та радіостанцій, але майже зовсім не використовується у літературних виданнях, окрім сайтів з вільною публікацію, де дуже часто можна знайти аудіо- та відеозаписи з творчістю авторів.

Літературні портали стали результатом подальшого руху технічної думки і прагнення запропонувати нові послуги користувачам: з'єднання стандартного літературного сайту з можливостями, наприклад, веб-щоденника або фотоальбому відкривало нові горизонти. У той же час технічне ускладнення приводило і до змістовного вдосконалення: сайти з досить сірих літературних дошок оголошення поступово перетворилися на літературні клуби зі своєю структурою, ідеологією і системою цінностей [21].

Слово "мультимедіа" виникло у 90-ті роки минулого століття як матеріальна реалізація ідеї медіаконвергенціі, тобто злиття всіх каналів передачі інформації - періодичної преси, радіомовлення, телебачення та інтернету - в одне ціле. Це такий, за влучним визначенням відомого сучасного медіадослідника Мануеля Кастельса, "чарівний ящик", який міг би відкривати "глобальне вікно безмежних можливостей інтерактивного зв'язку у відео-, аудіо-та текстових форматах"[22, С.23].

Слід зазначити, що підходи до мультимедійності виникли набагато раніше, ніж з'явився Інтернет. М.М.Лукіна та І.Д.Фомічева вважають, що насправді від мономедійності відійшли вже газети, коли окрім вербального тексту стали публікувати спочатку графіку, а потім і фотоілюстрації. Радіо з самого початку використовувало дві знакові системи для передачі інформації: вербальну та звукову. У телемовленні додався ще й відеоряд. Фактично телебачення вже можна назвати таким каналом масової інформації, в якому здійснюється передача на великі відстані вербальних текстів, звуку і відеоряду, фото, графічних зображень (статичних і рухливих), анімації. Однак, на відміну від Інтернету, телевізійну "мультимедійність" можна назвати лінійною, коли всі знакові форми використовуються в одному часовому діапазоні [27, с.52-53].

Віртуальна література як культурне явище є багатошаровим і таким, що поєднує в собі ознаки різних видів мистецтва, застосовує різні технології та засоби. Проте, єдиний дослідник віртуальної літератури Ю.Р.Завадський визначає її як літературу відповідно до двох чинників - її продукти виконують естетичні завдання і використовують мову як центральний носій естетичної інформації. Серед таких творів ми не можемо назвати багатокористувацькі комп'ютерні ігри чи програми продукування текстів, оскільки їхні цілі відмінні від мистецтва. Замість них до переліку типів віртуальної літератури поряд з гіпертекстом долучається такий новітній жанр літератури, як віртуальна зорова поезія, яка не може бути адекватно відтворена на папері, оскільки використовує можливості комп'ютерних технологій, передовсім анімацію та гіперпосилання. Але простіші форми такої поезії були наявні вже у 17 сторіччі у друкованому вигляді. Віртуальна зорова поезія належить до однієї з гілок сучасної віртуальної літератури, що може бути доведено, по-перше, її залежністю від т.зв. електронного носія, який не може бути замінений яким-небудь іншим, наприклад, книгою; по-друге, вона виявляє риси інтерактивності, використовує гіперпосилання та можливості мов програмування (для прикладу, в середовищі веб-сторінки - JavaScript, PHP, ASP, або в середовищі Macromedia Flash - ActionScript та ін.); по-третє, тексти, які зараховуємо до віртуальної зорової поезії, мають характерний спосіб представлення читачеві на екрані комп'ютера чи схожого пристрою; по-четверте, містять мультимедійні елементи та володіють специфічним оформленням самого тексту, що разом входить до складу авторського задуму і сприймається читачем як цілісність поряд із самим текстом [16, с.35].

І.М.Артамонова вважає, що інтерактивність поряд з гіпертекстуальністю та мультимедійністю є найважливішою характеристикою інформаційно-комунікаційного середовища Інтернет. Найбільш поширеним способом організації взаємодії з читачами, слухачами та глядачами є безпосереднє звернення до аудиторії з запрошенням установити зворотній зв'язок, написати листа до редакції. Менш популярними є голосування, рейтинги та анкети? дієвим способом встановлення зворотнього зв'язку (feedback) з аудиторією є також організація онлайн-інтерв'ю та конференцій, в яких читачам надається право ставити питання запрошеним редакцією гостям. Серед мережевих ЗМІ популярні форуми та гостьові книги, які надають можливість відвідувачам вебсайтів вступати у багатосторонній полілог з іншими представниками аудиторії інтернет-ЗМІ.

Поширення цих засобів організації інтерактивності пояснюється тим, що аудиторія Інтернету у своїй діяльності керується насамперед мотивацією спілкування, що пов'язане з природною для людини потребою в обміні знаннями та емоціями [3]. О.Мелещенко означає інтерактивність як "міру, якою користувач може брати участь у змінюванні форми й змісту віртуального середовища в реальному часі" [28, с.44].

Зараз інтерактивність зазнає впливу з боку нових інформаційних технологій, які отримали назву Web 2.0. Сутність комунікативної та творчої взаємодії в рамках цієї моделі тонко підмітив журналіст Ю. Ревич, який зазначив, що "всі проекти, які умовно і безумовно можна віднести до Веб 2.0, функціонують силами всієї спільноти користувачів, а не якоїсь певної групи найнятих працівників" [40]. Сервіси, що створюються в рамках цієї моделі, спрямовані на досягнення комунікативної рівноправності між творцем продукту і його споживачем. Наявність таких сервісів на мережевих інформаційних ресурсах продиктована прагненням, з одного боку, розширити коло потенційної аудиторії за рахунок розширення комунікативного середовища, і, з іншого боку, полегшити доступ читачів до оригінальних газетних матеріалів. Найбільш поширеними формами реалізації Web2.0 стали мережеві щоденники і новинні RSS-розсилки [32].

Комунікативна інтерактивність вважається третьою прикметою інтернет-ЗМІ, їх органічною, специфічною властивістю. Щоправда, говорити про інтерактивність виключно стосовно до цього каналу, було б не зовсім коректно. Лукіна та Фомічева зазначають, що у "старих" паперових ЗМІ поки що ніхто не відміняв листи та прес-анкети як форми спілкування зі своїм читачем. Більш "молоді" ЗМІ успішно використовують інші форми інтерактивності, тобто двосторонньої взаємодії з читачем: наприклад, на радіо і телебаченні сьогодні досить популярні дзвінки в ефір, телефонні та студійні рейтингові опитування, різноманітні ігрові способи спілкування з аудиторією [27, с.70].

Проте в масовому масштабі споживач продукту традиційних ЗМІ є пасивним учасником комунікаційного процесу, який за своєю природою є одностороннім. Інтернет, навпаки, є унікальним як канал для налагодження зв'язків зі своїми кінцевими користувачами, він виводить на новий рівень комунікативні функції ЗМІ, надаючи можливість для швидкого реагування не тільки окремим особам, але і доволі великим масам людей [20, с.60].

Слід зазначити, що літературний процес в українському сегменті інтернету має багато спільних рис із літературним процесом російського сегменту інтернету. З цієї точки зору цікавою є розмова організаторів кращих літературних сайтів російського сегменту, що опубліковано у "Літературній газеті". В цій розмові Сергій Костирко висловив наступну думку: "У мережевих авторів є одна незаперечна перевага - вони безкорисливі. Їм не заважають ні підсвідома орієнтація на якийсь літературний орган, ні роздуми про гонорар, ні оглядки на можливих критиків. Рукою їх здебільшого веде чистий азарт письменства, задоволення від письменства, потреба естетичного проживання життя. І це додає чарівності навіть далеко не найсильнішим текстам.

Але все ж я сподівався зустріти в літературному Інтернеті щось "ексклюзивно-інтернетівське" і довго напружувався, щоб вловити риси нової естетики. Але потім зрозумів, що напружуватися не треба. Що не я для Інтернету, а Інтернет для мене. Що стосується фірмової інтернетівської літературної форми - гіпертексту, то вона не нова. Будь-який художній текст передбачає читання в певній послідовності. Будь-яка метафора, будь-який монтажний стик у класичного письменника - те ж саме миттєве перекидання читача з одного смислового простору в інше. Тому в цілому до літературного Інтернету я ставлюся як до певної культурної інфраструктури, як до простору, який обслуговує літературу, але не народжуює її за власними законами" [43].

Думку Сергія Костирка підтримала більшість співрозмовників. Можна зробити висновок, що "мережева" література, хоч і має специфічні ознаки, продиктовані середою її існування (такі, як гіпертекст, мультимедійність, інтерактивність), але все одно залишається насамперед художнім втіленням думок.

2. Типологія літературно-художніх видань в Інтернеті

Завдання класифікації сайтів мережевої журналістики виникає кожного разу, коли з'являється необхідність відповісти на запитання "що це таке?" щодо будь-якого ресурсу. Проте зробити це не так просто. Починаючи з того моменту, що важко відокремити вебмедіа-ресурс просто від веб-ресурсу. Наприклад, пошукові машини Yandex і Rambler на перших сторінках виводять новинні стрічки, а також інші засоби інформації, які можна було б віднести до масових. Але чи означає це, що Yandex і Rambler відносяться до ЗМІ? Зрозуміло, що ні, оскільки у цих каталогів зовсім інше завдання, новинні стрічки виступають тут як додатковий сервіс, що приваблює відвідувачів. Крім того, ці стрічки (за допомогою технології RSS) можна вивісити і на своєму сайті, чи стане він після цього вебмедіа? Потрібно сказати, що в інтернеті взагалі важко знайти які-небудь "чисті" типи, будь-який сайт можна за бажання розглядати як ЗМІ, а можна і позбавити його такого статусу.

У цій ситуації найбільш розумно відносити до вебмедіа ті проекти, які самі себе так називають, використовуючи в назвах розділів сайтів традиційні для ЗМІ терміни(журнал, альманах, газета, редакція, редактор і т.п.). Це коло можна було б обмежити віднесенням до ЗМІ тільки тих проектів, які були зареєстровані як ЗМІ, але це некоректно через те, що вимога реєстрації не є обов'язковою відповідно до діючого законодавства. А.А.Калмиков та Л.О.Коханова вважають, що мережевим виданням є будь-який сайт, призначений для вирішення завдань, властивих друкованим засобам масової інформації [20, с.21]. Ми з цим погодимось.

Всі видання в Інтернеті можна поділити на дві категорії - власне мережні видання та онлайнові версії друкованих ЗМІ. Ця класифікація, як правило, не викликає суперечок і непорозумінь, хоча тут бувають протиріччя. Так, не завжди мережеве видання з назвою, аналогічною назві друкованого, представляє в Мережі свого побратима.

Ще одна невід'ємна характеристика будь-якого видання - спосіб його розповсюдження. На думку М.В.Шкондіна, для інтернет-ЗМІ цих способів два. Перший - створення сайту, на якому у відкритому або обмеженому режимі викладаються призначені для читачів матеріали. Другий - організація розсилки. Зазвичай розсилка служить свого роду доповненням до існуючого сайту видання, допомагаючи інформувати читача про надходження нових матеріалів і формуючи стійку дружню аудиторію [51, с.22].

Деякі з факторів, які дозволяють диференціювати мережеві видання, прийшли в Мережу з традиційної преси. За характером аудиторії Я.Н.Засурський виділяє типи видань для:

* етнічних спільнот;

* територіальних спільнот;

* професійних груп;

* вікових груп;

* жінок і чоловіків;

* різних груп віруючих;

* груп за інтересами.

Ще один критерій, на думку Засурського, - поділ преси на загальну і спеціалізовану. Загальна преса - це ті видання, при читанні яких не доводиться замислюватися над сенсом слів і виразів. Що ж стосується спеціалізованих видань, то в них на першій сторінці зазвичай зазначено, фахівцям якого профілю вони призначені.

Поділ преси на новинну, інформаційну та аналітичну характерний тільки для Мережі. Втім, часом не з першого погляду вдається визначити, до якої з цих категорій належить той чи інший проект. Різниця полягає в тому, що будь-яка новина - це інформація, проте не будь-яка інформація - новина.

У реалізації функцій мистецтва, літератури, освіти, науки, духовної культури в цілому, пов'язаних з масовим інформаційним процесом, ЗМІ беруть участь як організатори. На цій основі формуються видання:

1) розважальні;

2) культурно-освітні;

3) науково-популярні;

4) наукові;

5) рекламні;

6) інформаційні;

7) навчальні, освітні;

8) літературно-публіцистичні, літературно-художні [17, с.34-46].

Види літературно-художнього книжкового видання - традиційно виокремлюваний рівень майже всіх типологічних розробок у галузі книгодрукування. Г.В.Кожевніков пропонує таку систему видів літературно-художніх видань:

1. Зібрання творів:

- Повне зібрання творів

-Повне зібрання текстів

-Повне зібрання текстів з обраними нетворчих текстами

-Повне зібрання творів

-Повне зібрання художніх творів

-Повне зібрання творів одного жанру

-Зібрання вибраних творів

2. Видання одного твору

3. Збірник творів:

- Авторський збірник

- Колективний збірник

- Альманах

- Антологія

- Хрестоматія

Типологічний ряд літературно-художніх видань включає масові, науково-масові, наукові, академічні. Типоформуючою ознакою тут є цільове призначення видання [24].

Але така типологія може бути актуальною лише для паперових видань або електронних версій паперових видань. Для розгляду суто електронних видань вона найчастіше не підходить. Також дана типологія не підходить для позначення видань, які знаходяться на межі літератури та журналістики.

Проблемним з точки зору особливостей типології також є виокремлення безпосередньо "мережевої" літератури, доречність протиставлення та порівняння її з літературою паперовою. Наприклад, Дмитро Биков висловлює наступну думку: ніякої "мережевої" літератури не існує, скоро паперові видання перейдуть у електронний формат і таким чином чітко поділять літературні видання у інтернеті на професійні та маргінальні, посунувши письменників-графоманів, які використовують інтернет як колишній "самсебевидав" [7]. А, на думку Генадія Рябова, "мережева" література існує. "Мережература" - заснований на використанні писемності вид творчості, кінцевий продукт якого (твір) може розміщуватися на рознесених в просторі вузлах комп'ютерної мережі, видозмінюватися (редагуватися) у часі і бути доступним багатьом споживачам з різних місць одночасно. Інтернет-література - це новий вид творчості, корінням занурений в літературу, який використовує нові технології, які без мережі просто неможливі. Генадій Рябов виділяє такі ознаки "мережевого" твору: творчій підхід, використання літер у якості головного інструменту творчості, наявність гіперпосилань, динамічність (здатність змінюватися у часі), мультимедійність, зворотній зв'язок з читачем [42].

До літературного процесу відноситься:

1. Створення онлайн-бібліотек ("Бібліотека української літератури", "Весела Абетка").

Світ, у якому ми живемо, стає усе більше складним, головним чином, через значно зрослу роль, що відіграє інформація. Існують різні погляди щодо розвитку нового інформаційного світу. Однією з основних складових цього світу залишатиметься бібліотека, але не класична, а швидше електронна. Існуючі зараз електронні бібліотеки це фактично копія класичних бібліотек за своїми функціями: каталог, текстові, аудіо- та відеоматеріали, все це, звичайно в електронному вигляді [52].

Електронна бібліотека(англ. Digital library) -- розподілена інформаційна система, що дозволяє зберігати і використовувати різнорідні колекції електронних документів (текст, графіка, аудіо, відео і т.і.) завдяки глобальним мережам передачі даних в зручному для кінцевого користувача вигляді [23].

2. Створення форумів ("ЛітФорум").

У Древньому Римі форумом (Forum Romanum) називалася міська ринкова площа. У сучасному інтернет-просторі форум - це форма спілкування на сайті. Кожне повідомлення на форумі має свого автора, тему і власний зміст. Як правило, форуми підрозділяються на теми, і кожна відповідь буде частиною загального відкритого обговорення певної теми. Ще одна особливість форуму - необов'язково відповідати в реальному часі. Теми і відповіді зберігаються протягом необмеженого періоду. Багато форумів існують протягом великого часу і декілька років може йти обговорення однієї теми [50].

3. Створення літературних блогів ("Важко бути жабою..." Артема Чеха, "Рукописи не горять", "Сумно?" - спільнота блогів та інтернет-видання, "Трансліт").

Блог (також блоґ, англ. blog, від web log, "мережевий журнал чи щоденник подій") -- це веб-сайт, головний зміст якого -- записи, зображення чи мультимедіа, що регулярно додаються. Для блогів характерні короткі записи тимчасової значущості. Блогерами називають людей, які є авторами блогів. Сукупність усіх блогів в Інтернеті створює блогосферу.

Надзвичайна популярність блогів зумовлена двома головними обставинами: по-перше, публікувати в Інтернеті за допомогою блогів неймовірно легко -- фактично, створення нового поста зводиться до набирання його тексту у веб-формі та відправки його до сервера натисканням кнопки "Публікувати" (англ. англ. - Publish) або подібної. І друга причина - це моментальна доступність в Інтернеті опублікованої інформації. Саме з цих характеристик - мобільності та доступності блогів випливає їх визначна роль у творенні інформаційного суспільства, реалізації свободи слова, боротьбі за права людини у світі, та й просто у комунікації та обговоренні яких-завгодно ідей поміж людьми.

За технічною основою можуть бути Stand alone блоги (блоги на окремому хостингу), мобільні блоги та блоги на блог-платформі. Найпопулярніша платформа серед українських блогерів -- це LiveJournal. Станом на 20 травня 2010го кількість блогів у livejournal, у профілі яких заявлена Україна як місце проживання власника блога, становила близько 256 тис. Серед українських інтернет-видань поширена практика створення власних блогів та блогів для своїх авторів. Велика кількість відомих літературних діячів та літературних об'єднань також веде блоги. Загалом літературними блогами вважаються блоги, які мають літературну тематику [9].

4. Створення веб-сервісів літературно-художнього спрямування ("Публикатор", "Анумо знову віршувать!").

Веб-сервіс зазвичай вирішує конкретне завдання, безпосередньо пов'язане з мережею Інтернет. Наприклад, сайт "Публикатор" дає можливість своїм користувачам розміщувати власні твори у мережі [39].

5. Створення сайтів видавництв ("Буквоїд").

Найчастіше це сайт-візитка (містить загальні дані, прайс-лист, контактні дані), корпоративний сайт (відрізняється повнотою наданої інформації, часто містить різні функціональні інструменти для роботи з контентом (пошук і фільтри, календарі подій, фотогалереї, блоги, чати, форуми) або інтернет-магазин (веб-сайт з каталогом продукції, за допомогою якого клієнт може замовити потрібні йому товари) [6].

6. Створення персональних сторінок письменників (наприклад, О.Забужко).

Персональна сторінка письменників зазвичай містить біографію, фотогалерею, бібліотеку творчості автора, інтерв'ю та матеріали преси [36].

7. Створення літературних сторінок на новинних сайтах ("Правда життя", "УНІАН", "Донбасс", "Кримська світлиця") та на сайтах, які присвячені культурі ("АртВертеп", "Сумно?").

Захарченко вважає, що комерційні інтернет-ЗМІ ще більшою мірою, ніж традиційні друковані видання, залежать від реклами, а отже, від кількості переглядів. Через те непрофільні новинні сайти майже не приділяють уваги літературі, зважаючи на вузьке коло потенційних реципієнтів таких матеріалів. Одним із винятків є видання "Правда життя", що входить до холдингу "Українська правда". Час від часу тут з'являються матеріали про літературний процес - в основному це стосується масштабних літературних подій, гучних скандалів.

Протилежна ситуація - у культурній рубриці на сайті інформаційного агентства "УНІАН", своєрідному інформаційному "гетто" культури. До того ж, теми, які там висвітлюються, цікаві, переважно, самим журналістам, а не потенційній аудиторії. На цьому ресурсі тексти про літературу з'являються нечасто, серед них так само переважають репортажі і майже немає рецензій.

Всі інші новинні портали звертаються до теми літератури лише епізодично [18].

8. Створення самостійних літературних сайтів, порталів та електронних видань ("Молода література", "Проба пера", "Інша література", віртуальний "Музей Лесі Українки в Ялті", "ЛітАкцент", "Літературна Україна", "Літературний ярмарок", "Анумо знову віршувать!", "Точка літературного кипіння", "Новый современник", "Національна Спілка Письменників України").

Вебсайт -- сукупність веб-сторінок, доступних у мережі Інтернет, які об'єднані як за змістом, так і навігаційно (віртуальний "Музей Лесі Українки в Ялті").

Вебпортал - це дуже великий веб-ресурс, який надає вичерпну інформацію з певної тематики. Портали схожі на тематичні сайти, але додатково містять засоби взаємодії з користувачами і дозволяють користувачам спілкуватися в рамках порталу (форуми, чати) - це середовище існування користувача ("Сумно?").

Інтернет-видання - регулярно оновлюваний сайт, який ставить своїм завданням виконувати функцію засобу масової інформації і користується певною популярністю і авторитетом ("ЛітАкцент") [8].

9. Створення інтернет-версій сучасних паперових альманахів, газет та журналів ("Дикое поле", "Друг читача", "Українська літературна газета", "Нова проза", "Слово і час"), перехід старих видань до електронного формату ("Вітчизна", "Всесвіт").

Багато звичайних („офлайнових") газет і журналів мають свої представництва в інтернеті. Найчастіше вони викладають там матеріали своїх випусків, що адаптовані для читання з монітору, побудовані у формі гіпертексту та мають своїми складовими мультимедіа.

Навіть деякі видання з багатою історією зрештою створюють свої електронні прототипи. Наприклад, журнал "Вітчизна" [11], що виходить з 1933 року, у 2004 році створив власний сайт, а журнал "Всесвіт" [12], що видається з 1925 року, створив свою інтернет-версію у 2005 році. Сайти цих видань містять зміст номерів за останні роки, умови передплати, контакти, невеличку історичну довідку. Електронна версія "Всесвіту" містить також рубрики "Новини", "Світ про "Всесвіт", "Старі обкладинки", "Полеміка: дискусія на снігу" та "N o t a B e n e !" (збірка найцікавіших матеріалів з різних чисел "Всесвіту"), а також інформацію про журнал англійською мовою.

У підсумку огляду типів літературно-художніх сайтів в українському сегменті Інтернету можна зробити наступні висновки:

1. З точки зору типології важко відокремити вебмедіа-ресурс від веб-ресурсу.

2. Види літературно-художніх книжкових видань не співпадають з видами літературно-художніх інтернет-видань.

3. До літературного процесу в українському сегменті Інтернету відносяться: онлайн-бібліотеки, форуми з літературною тематикою, літературні блоги, сайти видавництв, веб-сервіси літературного спрямування, персональні сторінки письменників, літературні сторінки на новинних та культурних сайтах, електронні видання, онлайн-версії паперових видань. Але з точки зору вирішення завдань, властивих друкованим засобам масової інформації, літературно-художні ресурси україномовного сегменту Інтернету можна поділити на власне електронні портали та на он-лайнові версії паперових видань.

3. Особливості форми та змісту літературних видань українського сегменту Інтернету

Літературні ресурси Інтернету можна поділити на електронні портали та на он-лайнові версії паперових видань. Для аналізу ми вирішили взяти зразки найавторитетніших видань обох типів. Щоб визначити якість видань, ми скористалися технологіями: Google Pagerank та Індекс цитування "Яндекса".

Google Pagerank (іноді просто PR) - алгоритм розрахунку авторитетності сторінки, що використовується пошуковою системою Google. PageRank - це кількісна величина, що характеризує "важливість" та авторитетність сторінки в Google. Чим більше посилань на сторінку, тим вона авторитетніша. Крім того, "вага" сторінки А визначається вагою посилання, переданою сторінкою B. Таким чином, PageRank - це метод обчислення ваги сторінки шляхом підрахунку важливості посилань на неї. PageRank є одним з допоміжних факторів при ранжируванні сайтів у результатах пошуку. Це дуже важливий спосіб визначення рейтингу сайту в результатах пошуку Google. Google використовує показник PageRank, знайдений по запиті сторінок, щоб визначити порядок видачі цих сторінок відвідувачеві в результатах пошуку.

Індекс цитування (або ІЦ, CY) - показник пошукової системи, що обчислюється на основі числа посилань на даний ресурс з інших ресурсів мережі Інтернет. У простому різновиді ІЦ враховується тільки кількість посилань на ресурс. ІЦ оцінює популярність того або іншого ресурсу, тобто деяке абсолютне значення важливості сайту. У російськомовному та україномовному сегменті Інтернету найбільшою популярністю користується ІЦ "Яндекса" [53].

Проаналізувавши показники чотирнадцяти найбільш відомих сайтів, ми збудували рейтинги літературних онлайн-видань та електронних версій паперових літературних видань (з шістьох пунктів кожен).

Розрахунок популярності літературних онлайн-видань

№	Назва видання	Електронна адреса видання	PR	CY
1	"Друг читача" [15]	http://vsiknygy.net.ua/	70	5
2	"Молода література" [30]	http://literatura.org.ua/	30	4
3	"Інша література" [19]	http://www.inlit.com.ua/	60	3
4	"Новый современник" [34]	http://litkonkurs.org.ua/	20	3
5	"Літературний ярмарок" [26]	http://www.lit-jarmarok.in.ua/	<10	3
6	"Проба пера" [38]	http://probapera.org/	10	2

Розрахунок популярності електронних версій паперових літературних видань

№	Назва видання	Електронна адреса видання	PR	CY
1	"Всесвіт" [12]	http://www.vsesvit-journal.com/	50	5
2	"Слово і час" [44]	http://slovoichas.in.ua/	10	5
3	"Дикое поле" [14]	http://www.dikoepole.org/	60	4
4	"Вітчизна" [11]	http://vitchyzna.ukrlife.org/	30	4
5	"Українська літературна газета" [47]	http://www.litgazeta.com.ua/	20	4
6	"Нова проза" [33]	http://www.novaproza.com.ua/	<10	3

Підсумувавши дані, можна зробити висновки:

1. Популярність літературно-художніх видань українського сегменту Інтернету невисока і значно нижча за популярність видань інших типів.

Для порівняння: Індекс цитування культурних видань з літературними сторінками "АртВертеп" (http://artvertep.com/) та "Сумно?" (http://sumno.com/) складає 400 та 325, інформаційного агентства "УНІАН" (http://www.unian.net/) - 4100, а його показник PageRank - 6. Індекс цитування літературно-художніх видань становить лише до 70, а PageRank - до 5.

Сумне становище сайту "Національна Спілка Письменників України" (http://nspu.org.ua/frontpage), який ми не включили до рейтингу, бо він не є виданням, але заслуговує уваги як сайт головної літературної спілки країни. Він мав би віддзеркалювати основні тенденції літературного вебжиття та взагалі бути обличчям спілки в Інтернеті, але цих своїх функцій не виконує. Змістовна частина сайту дуже мала, погано оформлена, недороблена, рідко оновлюється. Індекс цитування сайту "Національна Спілка Письменників України" менше 10, а показник PageRank складає 1.

2. Онлайн-версії паперових видань користуються більшим авторитетом, ніж самостійні інтернет-видання.

3. Найвідомішим суто електронним виданням є "Друг читача", а найвідомішим електронним варіантом паперового журналу - "Всесвіт".

Літературно-художні видання в Інтернеті сполучають у собі і змістовні ознаки класичного видання, і ознаки вебсайту (втілення мультимедійності, інтерактивності, гіпертекстуальності). Цей фактор треба враховувати. Тому при виявленні особливостей форми та змісту літературних видань українського сегменту Інтернету ми будемо керуватися класичною схемою аналізу сайту, але з поправкою на медійне направлення вебсторінок та специфічність літературної тематики.

Оціночні фактори методики аналізу сайту:

1. Цільове призначення проекту;

2. Концепція видання;

3. Якість контенту: інформативність, доступність, структура викладу, літературна грамотність і стиль;

4. Структура і навігація;

5. Художній образ: компоновка і верстка, ілюстрування і графічне оформлення, загальне сприйняття;

6. Юзабіліті - комплексна оцінка (загальна оцінка комфортності) [5].

Цільове призначення проекту

Призначення сайту - це розуміння початкового задуму конструктора ресурсу.

Контрольне запитання для аналізу сайту за критерієм призначення проекту абсолютно тривіальне, так як виглядає в образі очікуваних формулювань: "для чого призначений сайт?" (Або "яка мета створення сайту?"). Проте, хоча зазначені питання і є найпершими, які розглядаються в процесі аналізу сайту, нітрохи не менш важливим загальним (комплексним) контрольним питанням є ось таке: чи здатний ресурс виконувати поставлені завдання?

Призначення проекту є критерієм оцінки, дуже важливим з точки зору підходу до методики аналізу онлайн-видання. Всі інші фактори, без будь-якого виключення (тематичний зміст, художній образ та ін.) по відношенню до нього хай і не другорядні, але розглядатися повинні тільки після оцінки призначення проекту[54].

Оскільки взяті нами для аналізу електронні ресурси "Друг читача" та "Всесвіт" є онлайн-виданнями, то для виокремлення їх цільового призначення варто дати визначення цільовому призначенню видання взагалі. Соціально-функціональне призначення видання, або функціонально-цільове призначення видання, або цільове призначення видання, - одна з найістотніших ознак, що визначають вид видання - заради якої соціальної мети воно випускається, якій соціальній функції головним чином буде служити: навчанню учнів (навчальне видання) , вдосконаленню виробництва та суспільної практики (виробничо-практичне видання), розвитку науки (наукове видання), розповсюдженню серед неспеціалістів наукових знань і досягнень (науково-популярне видання), художньому освоєнню світу та людини (літературно-художнє видання), інформації про документи (інформаційне видання), швидкому орієнтуванню в найрізноманітніших відомостях і отриманню довідок про них (довідкове видання), введенню нормативів (нормативне видання), рекламі (рекламне видання) та ін. [29]. Виходячи з цього визначення, можна сказати, що цільове призначення видань "Друг читача" та "Всесвіт" полягає у художньому освоєнні світу та людини.