Релігійний сегмент в інформаційному полі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

З другої половини ХХ століття у суспільство прийшли певні зміни - потужний обмін інформацією, який призвів до збільшення впливу засобів масової інформації на суспільство в цілому, на держави, культури та ідеології.

Початок ХХІ століття називають початком «інформаційної епохи». Теоретик комунікації з Канади назвав сучасне суспільство «глобальним селом».

Вдосконалення інформаційно-технічних засобів дозволили зв'язати багато регіонів землі, об'єднавши і об'єднуючи її у великий медіа-простір завдяки супутникам, кабельному телебаченню, інтернету та ін. медіальним технологіям.

Ці зміни спряли створенню нового світового інформаційного порядку та зміненню культурного, суспільного та духовного світу людини. Сучасна людина не може обійтися без постійного оновлення інформації.

Сьогодні авторитет ЗМІ у ХХІ столітті дуже зріс, завдяки чому збільшився рівень емоційного впливу на людину через поєднання звукового та зорового образів. Та хоча ще століття тому людину виховувала сім'я та церква, сьогодні саме засоби масової інформації (телевізор, радіо, інтернет) здатні слугувати для просвічування людей, розвивання в них почуття власної гідності, прагнення до соціальної свободи і справедливості, формування моральних цінностей, громадської та політичної позиції, та загалом формування в них способу мислення та поведінки.

Сучасна Україна - молода суверенна країна. Після проголошення незалежності українська журналістика почала вводити у свою сферу релігійну тематику. Разом із цим на початку ХХІ століття почали активну діяльність релігійні організації, на основі чого почали засновуватися нові теле- і радіокомунікації релігійного направлення. Із цим явищем встали питання якості висвітлення релігійної проблематики, застосування етичних принципів у цій діяльності, дотримання професійних стандартів у віддзеркаленні релігійних подій та інші.

У зв'язку з цим виникло нове законодавство України, що регламенту діяльність релігійних організацій та засобів масової інформації. У Законі України «Про телебачення і радіомовлення» (від 21.12.93) у статті 6 пункті 2 вказано: «Не допускається використання телерадіоорганізацій для: пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження». А також вказано: «В Україні забороняється заснування телерадіоорганізацій: політичними партіями, профспілковими, релігійними організаціями та юридичними особами, яких вони заснували» (Ст. 12 п. 2). А ще: «Забороняється будь-яке пряме або опосередковане фінансування телерадіоорганізацій політичними партіями, професійними спілками, релігійними організаціями» (Ст. 19 п. 3). У Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» (від 23.04.91) у статті 5 вказано: «Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації».

У праці А. Бойко «Релігія в мас-медіа України» зазначається, що сьогодні в інформаційному просторі України функціонує близько 380 найменувань релігійних масмедійних комунікацій: друкованих видань, теле- та радіопрограм, які, поруч із політичними та суспільними мас-медіа, займають значну частину всього інформаційного поля України. Але цей сегмент журналістики майже не вивчений, тож при тенденціях до його розширення постає потреба і в покращенні його якості. У сучасній Україні загальновизнаною є взаємопов'язаність медіа з політикою, також з економікою та культурою. Але аналітики нерідко пропускають повз уваги все більш зростаючий вплив релігійного фактору на національне й міжнародне життя.

Також дослідниця А. Бойко окреслює шляхи покращення релігійної інформації та якісного висвітлення її у ЗМІ. Це покращення пов'язано з більшим роз'ясненням світоглядних та духовних цінностей релігій, існуючих в Україні, висвітленням їх ролі у вирішенні соціальних проблем (проблеми екології, торгівлі людьми, еміграції, усиновлення, адаптації до суспільства людей із соціальних груп ризику та ін.). Науковець акцентує: «Саме нефахова журналістика подає викривлений образ релігії в суспільному сприйнятті, коли просить церковних діячів прокоментувати політичні події, висловити прогнози, а брак знань призводить, крім того, і до фактичних помилок та некоректних висловлювань». Це можна підтвердити особливостями термінології, яку використовує та яку сам він має розуміти: «секта», «культ», «віровчення». Журналістика, яка сьогодні формує масову свідомість, не повинна оперувати невиправданими оцінними висловлюваннями. А. Бойко наголошує: «Настав час, коли інформаційна кількість матеріалів на релігійну тематику повинна нарешті переходити в якість».

Актуальність і новизна теми дослідження полягають у тому, що духовно зголодніла за радянські роки частина українського народу почала активну релігійну діяльність. Через це почали з'являтися національні релігійні теле- і радіоканали та передачі. Завдяки цьому виникла потреба дослідити релігійний сегмент в інформаційному полі України.

Об'єктом дослідження є релігійні телевізійні та радіопрограми на сучасних українських або україномовних міжнародних релігійних теле- і радіоканалах.

Предметом дослідження є тематика національних релігійних телерадіокомунікацій.

Мета дипломної роботи - розглянути релігійний сегмент в інформаційному полі України та дослідити його особливості.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

розглянути особливості сучасного інформаційного поля України;

визначити взаємозв'язок ЗМІ та релігії;

проаналізувати релігійні теле- і радіпрограми за тематичним принципом.

Теоретичне дослідження засноване на працях А. Бойко, А. Колодного, Б. Коновалова, С. Моругіна, М. Шкондіна та інших дослідників.

Матеріалом для роботи слугували телевізійні програми «Наш час» (телеканал «Глас»), «Свидетельство Виктории» (телеканал CNL), «Твоє життя» (ТРК «Пілігрим»), «Біблія продовжує говорити» (телеканал «Надія»), та радіопередачі «Блаженна Мати Тереза з Калькутти. Життя, сповнене любові» (радіостанція «Воскресіння»), «Світ дитячої Біблії» (радіостанція «Світанок»), «Що є Істина» («Світлого радіо «Еммануїл»).

Методом роботи виступає метод аналізу, а саме, тематичний аналіз.

Структура. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. У першому розділі «Інформаційне поле України та релігійна тематика» розглядаються історія релігійної тематики (ставлення до релігії за роки СРСР та незалежності України), особливості сучасного телерадіоінформаційного простору, релігійний сегмент в ньому. В другому розділі «Аналіз українських теле- та радіопрограм релігійної тематики» - характеристика християнських телеканалів і радіостанцій та тематичний аналіз релігійних теле- і радіопрограм.

РОЗДІЛ 1. ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОЛЕ УКРАЇНИ ТА РЕЛІГІЙНА ТЕМАТИКА

1.1 Історичні передумови релігійної тематики в українському телерадіоінформаційному просторі

1.1.1 Ставлення до релігії за роки СРСР

Релігійний сегмент в інформаційному полі України сьогодні лише починається розвиватися. Релігійна тематика є новою та мало досліджуваною у сучасних мас-медіа. Цьому слугували умови, які продиктувала політика Радянського Союзу за довгі роки свого існування та його антирелігійна пропаганда і цензура в СРСР.

Практично протягом усього періоду існування держави, починаючи ще від Київської Русі, релігія і політика були завжди тісно пов'язані між собою. Православ'я було не тільки ідеологічним символом влади, але символом російської і української культури і народної самосвідомості, воно височіло над іншими конфесіями та віросповіданнями, але залишалося залежною від влади як при імператорі, так і за радянської влади.

У царській Росії, до якої входила і Україна, політика носила яскраво виражений релігійний характер, закріплений у відомій уваровській тріаді: «православие, самодержавие, народность». На рубежі XIX і ХХ століть розпочався процес секуляризації політики, що знайшов своє вираження у законі 1905 року про свободу віросповідань. Після революції Декрет про відокремлення церкви від держави (1918) і Постанова Всеросійського центрального виконавчого комітету і Світла народних комісарів про релігійні об'єднання (1929) завершили цей процес.

Після Жовтневої революції Радянський уряд видав декрет «Про відділення церкви від держави і школи від церкви» (1918), який ліквідував нерівність громадян залежно від ставлення до релігії. Разом з тим він ставав «інструментом», за допомогою якого суспільство «очищалося» від старих феодально-буржуазних обмежень свободи совісті.

У тому ж році V Всеросійський з'їзд Рад прийняв першу Конституцію. Була в ній і стаття про свободу совісті: «В целях обеспечения за трудящимися действительной свободы совести церковь отделяется от государства и школа от церкви, а свобода религиозной и антирелигиозной пропаганды признается за всеми гражданами».

Дослідник Д. Поспеловський у своїй роботі зазначає, що у 1920-30-ті роки в СРСР було масове організаційно оформлений атеїстичний рух. Провідною антирелігійною організацією був союз войовничих безбожників. Велику роль в його виникненні зіграла газета «Безбожник» (1922-1941), навколо якої склалася широка мережа кореспондентів та гуртки читачів. У 1925 році було створено єдине всесоюзне антирелігійне товариство, що прийняло назву «Союз безбожників», з 2-го з'їзду (1929) - Союз войовничих безбожників (СВБ).

Стаття 1 Статуту Союзу войовничих безбожників СРСР була сформульована так: «Союз воинствующих безбожников есть добровольная пролетарская общественная организация, ставящая своей задачей объединение широких масс трудящихся СССР для активной систематической и последовательной борьбы с религией во всех ее видах и формах, как тормозом социалистического строительства и культурной революции».

У «Российской политической энциклопедии» (1997) зазначається, що у роки СРСР цензура контролювала всі внутрішні офіційні канали розповсюдження інформації: книги, періодичні видання, радіо, телебачення, кіно, театр і т. д., інформацію, що надходить ззовні (глушіння зарубіжних радіостанцій, які ведуть мовлення на мовах народів СРСР, скрупульозний контроль друкованої продукції зарубіжних ЗМІ на предмет «антисоветчины»).

До цензурних відомств СРСР відносилися: «Госиздат» - центральний орган цензури друку РРФСР; «Головліт» - основний цензурний орган, з 1922 року контролював всю друковану продукцію на предмет відповідності змісту державної ідеології та наявності в ній держтаємниці; «Главрепертком» - Комітет з контролю за видовищами і репертуаром, в 1920-1930-ті роки контролював будь-які публічні видовища і виступи, починаючи з лекцій, доповідей і закінчуючи естрадними і навіть музично-танцювальними вечорами; «Госкино» цензурував кінофільми; «Гостелерадио СРСР» цензурував телепередачі і радіопередачі та ін.

Релігійна цензура поширювалася на книги релігійного змісту (Біблія, Коран, Талмуд), роботи російських релігійних філософів. Підтвердженням цього є лист Максима Горького у 1923 році написав Владиславу Ходасевичу: «Из новостей, ошеломляющих разум, могу сообщить, что… в России Надеждою Крупской и каким-то М. Сперанским запрещены для чтения: Платон, Кант, Шопенгауэр, Вл. Соловьёв, Тэн, Рёскин, Ницше, Л. Толстой, Лесков, Ясинский (!) и ещё многие подобные еретики. И сказано: «Отдел религии должен содержать только антирелигиозные книги».

У 1957 році було створено Державний комітет по радіомовленню і телебаченню при Раді Міністрів СРСР. Таким чином, до сфери цензури було включено новий в СРСР засіб розповсюдження інформації - телебачення. Цензура охоплювала і кінематограф, і музику. Всі нові фільми, передачі, концертні програми та вистави повинні були проходити затвердження худради.

12 червня 1990 року Верховною Радою СРСР був прийнятий Закон СРСР «Про пресу та інші засоби масової інформації», в якому було прямо вказано, що «Цензура масової інформації не допускається». У Постанові Верховної Ради про введення закону в дію містилося доручення Раді Міністрів СРСР «підготувати і внести у Верховну Раду СРСР проекти законів, що регулюють питання охорони державних та інших таємниць, діяльності окремих засобів масової інформації, включаючи телебачення і радіо».

За часи СРСР у 1940-і роки також відбулися зміни в релігійній сфері, пов'язані з появою великих можливостей для діяльності релігійних організацій. У 1944 р. баптисти і євангельські християни об'єдналися, утворивши Союз євангельських християн баптистів. У ці роки в СРСР з'явилися свідки Єгови, одна з груп так званих маргінальних протестантів. Громади свідків Єгови були на приєднаної в 1939 р. до СРСР території Західної України і Західної Білорусії, а звідти поширилися в інші регіони.

Відоме висловлювання В. Леніна про боротьбу з релігією: «Мы должны бороться с религией. Это - азбука всего материализма и, следовательно, марксизма. Но марксизм не есть материализм, остановившийся на азбуке. Марксизм идет дальше. Он говорит: надо уметь бороться с религией, а для этого надо материалистически объяснить источник веры и религии у масс».

Таким чином, у період існування СРСР атеїзм і богоборство були складовими внутрішньої політики радянської влади. Силові органи переслідували представників духовенства та віруючих, а у 1925 році була заснована громадська організація «Союз войовничих безбожників». Пропаганда, спрямована на зміцнення атеїстичних поглядів у радянської людини велася в тому числі і через видання антирелігійних карикатур і матеріалів у журналах. Радіо- та телевізійна сфера мала той же самий характер. Релігія висміювалася та критикувалася.

релігійний тематика радіопрограма телепрограма

1.1.2 Ставлення до релігії за роки незалежності України та діяльність мас-медіа

Розпад СРСР призвів до формування нової української конституційної та законодавчої систем. В умовах демократичних перетворень відбулися зміни у взаєминах церкви і держави. Відбулося кілька зустрічей М.С. Горбачова з патріархом РПЦ Пимоном та представниками інших релігійних конфесій. У 1988 році відбулися ювілейні урочистості у зв'язку з 1000-річчям хрещення Русі. Були зареєстровані нові релігійні громади, відкриті духовні навчальні заклади. Збільшилися тиражі релігійної літератури.

Віруючим повертали відібрані в них раніше культові будівлі. Органи влади дали дозвіл на будівництво нових храмів. Діячі церкви отримали можливість поряд з усіма громадянами брати участь у суспільному та політичному житті.

Науковець С.С. Бичков у своїй праці розповідає, що було розроблено і затверджено нове законодавство про релігії. Його появі передувала дискусія на сторінках періодичної преси з питання про те, як повинні будуватися державно-церковні відносини. Новий закон «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991) закріпив курс на лібералізацію ставлення держави до релігії.

До кінця 1990-х років, як і в інших державах СНД, релігійні групи в Україні втрачали первісний місіонерський запал, знімали з порядку радикальні гасла, намагалися налагодити контакти з соціумом і представниками інших конфесій. В даний час очевидним стає визнання їх з боку держави, що підтверджується офіційною реєстрацією.

Однак Україна належить до країн, де християнські традиції та культура впродовж віків відіграють важливу роль. Довгий період атеїстичного комуністичного режиму значно підірвав старі релігійно-соціальні засади суспільства. Проте ще до проголошення незалежності 1991 році в Україні розпочався процес релігійно-духовного відродження, який супроводжується болісним процесом міжконфесійного протистояння. Протягом останнього десятиліття церковне життя в Україні набрало певних обертів, і неабияку роль у цьому відіграли релігійні засоби масової інформації, переважно газети і журнали.

В Україні в 1990-і роки релігія стала невід'ємним компонентом розвитку держави, набувала характеру ідеологічного фактора, роблячи вплив на хід соціального розвитку.

Можна виділити основні чинники, що призвели до трансформації радянської системи ЗМІ, за працею С. Моругіна «Масмедіа в Україні: парадигми розвитку»:

Деідеологізація ЗМІ;

Структурна трансформація, децентралізація системи масової комунікації;

Комерціалізація;

Технологічна революція у системі ЗМІ;

Зміна поколінь журналістів та вікова диференціація аудиторії.

Сучасна релігійна ситуація в Україні пов'язана з процесами глобалізації. Світ став єдиним, взаємопов'язаним цілим, і світові релігії зіткнулися лицем до лиця. У XXI столітті радянське безбожництво обернулося нової релігійністю для України. Східні духовні школи та практики, синкретичні культи, харизматичні рухи, язичницькі традиції (українські, африканські та інші) виявилися цілком сумісні з сучасним прагматизмом.

У своїй роботі «Характер висвітлення етнорелігійної проблематики у мас-медіа України» дослідниця А. Бойко: «За роки незалежності України авторитет релігії та релігійних організацій у державі значно зріс, збільшилась у кілька разів чисельність тих, хто вважає себе віруючими, - авторитетні релігієзнавці свідчать, що їх кількість становить 70% від загальної кількості мешканців країни».

Інший науковець - професор, голова Української асоціації релігієзнавців А. Колодний говорить про те, що в Україні сформувалася розвинута система релігійних ЗМІ, яких сьогодні налічується близько 380 найменувань; діячі різних конфесій ведуть теле- і радіопрограми з релігійної тематики, виступають у ЗМІ; у суспільних і політичних мас-медіа значно зросла частка публікацій, присвячених проблемам церков. Усі ці факти свідчать про те, що функціонування релігійних організацій та їхні проблеми увійшли в інформаційний простір України і стали сферою зацікавлень мас-медіа. Однак дослідник вказує на недоліки сучасних українських ЗМІ: «Журналістів цікавить не релігія сама по собі як специфічна сфера духовного світу особистості, як складне духовне явище, що має поліфункціональну природу. Вона для них постає скоріше у вигляді її зовнішніх виявів, в діяльності її окремих носіїв або ж релігійних спільнот… Вона є такою, що кидає бруд на всіх носіїв релігійного життя, узагальнено хибно і тенденційно висвітлює його події, ображає почуття віруючих».

Отже, за час незалежності України релігійні конфесії почали з'являтися з великою інтенсивністю. Свобода слова надала їм можливість «говорити» відкрито. Тому за 22 роки Україна набула багато релігійних конфесій, які заснували свої теле- та радіоканали і почали активну інформаційну діяльність.

1.2 Особливості сучасного телерадіоінформаційного простору України

Поняття інформаційне поле, інформаційний простір, інформаційне середовище, телерадіоінформаційний простір, телерадіопростір мають близьке одне до одного значення, тому у нашій роботі ми використовуватимемо їх як синоніми.

За роботою Ю. Арского та Р. Гиляревського, інформаційне середовище - 1. це сукупність технічних і програмних засобів зберігання, обробки і передачі інформації, а також політичні, економічні і культурні умови реалізації процесів інформатизації; 2. це сфера діяльності суб'єктів, пов'язана зі створенням, перетворенням, споживанням інформації; 3. це сфера діяльності суб'єктів, пов'язана зі створенням, перетворенням, споживанням інформації.

У праці М. Яковенко визначається інформаційний простір (англ. Information space) як: 1. інтегральний електронний інформаційний простір, що створюється при використанні електронних мереж; 2. сфери в сучасному суспільному житті світу, в яких інформаційні комунікації відіграють провідну роль. У цьому значенні поняття інформаційного простору зближується з поняттям інформаційного середовища.

Інформаційне поле - це інформаційний контінум, що охоплює той чи інший простір фактів і подій реального світу та представлений репертуаром тем, зазначено у підручнику російського дослідника М. Шкондіна.

Дослідник створив схему інформаційного поля «Проблематика СМИ». За цією схемою можна розгледіти тематичне розшарування інформаційного поля.

Зі схеми можна побачити, що релігійний сегмент дослідник відносить до третьої частини під назвою «Актуальні проблеми соціальної практики».

Таким чином, можна зазначити, що поняття інформаційне поле, інформаційний простір, інформаційне середовище, телерадіоінформаційний простір мають дуже близьке значення. Та один з дослідників, які розглядали тему інформаційного поля, М. Шкондін зробив схему, за якою у числі інших тем суспільного життя сучасності духовно-релігійні проблеми посідають особливе місце.

1.3 Релігійний сегмент в телерадіоінформаційному просторі України

Сьогодні в Україні держава не втручається у справи церкви, однак існує законодавча база, що регулює відносини у релігійній сфері життя суспільства. Основні нормативні положення закріплені у Конституції України та ЗУ «Про свободу віросповідання та релігійні організації».

У статті 35 КУ зазначається: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань».

Редагування теле- і радіопрограм релігійної тематики в Україні має відповідати нормам, закріпленим у статті 35 КУ.

Інший нормативний акт, що регулює сферу релігійних теле- і радіопрограм - ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» - містить такі норми:

«Стаття 3. Право на свободу совісті

Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Стаття 19. Виробнича і господарська діяльність релігійних організацій

Релігійні організації у порядку, визначеному чинним законодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, (…) та інші підприємства (…).

Стаття 22. Література і предмети релігійного призначення

Громадяни та релігійні організації мають право на придбання, володіння і використання релігійної літератури мовою на свій вибір, а також інших предметів й матеріалів релігійного призначення.

Релігійні організації мають право виготовляти, експортувати, імпортувати і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту.

Релігійні організації користуються виключним правом заснування підприємств для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів культового призначення».

Асоціація журналістів, видавців і мовців «Новомедіа» зазначає: «Мас-медіа є основним інструментом впливу на громадську думку, а також головним засобом поширення інформації, утвердження ідей, поглядів та етики, - сказано у зверненні Асоціації до своїх членів і всіх християн. - У зв'язку з цим ми запрошуємо Церкви, священнослужителів і всіх віруючих зайняти активну позицію з цього питання вже зараз. Християнство та засоби масової інформації в Україні мають стати єдиними у своїх цілях, поглядах і баченні».

Богословська позиція українських християнських церков (православної, греко-католицької та протестантської) до проблем, пов'язаних з розвитком інформаційного суспільства та ЗМІ, виражена мас-медіа релігійної тематики.

Так, Українська Православна Церква вважає, що засоби масової інформація мають особливу роль у сучасному світі, вважає, що журналісти повинні особливо турбувати моральних стан особистості та суспільства (розкриття позитивних ідеалів, боротьба з поширенням зла, гріха і насилля, ворожнечі в медіа-просторі). Досягає цих цілей УПЦ завдяки таким ЗМІ: «Православна газета», «Мир», «Голос православ'я», «Лоза виноградна», «Спасите наши души!» (газети), «Православний вісник», «Агнець», «Отрок», «Фома» (журнали), «Киевская Русь», «Глас» (телеканали) та інші медіа-канали. Це двомовні та російськомовні ЗМІ, які наповнені офіційними документами церкви, пастирськими посланнями, інформацією про діяльність церкви у суспільно-релігійному житті України, позиції власної конфесії.

Католицька церква України вважає своєю метою євангелізацію, яку здійснює завдяки висвітленню у ЗМІ літургій, катехиз, свідчень побожного християнського життя. Цієї мети церква досягає за допомогою таких інформаційних каналів: газети «Мета», «Божий сіяч», «Нова зоря», «Джерело життя», «Християнський вісник», «Жива вода», «Боговісник», також «Наша газета», «Надія церкви», «Простір», «Солідарність», «Дзвіниця», «Арка»; журнали «Зернятко» (дитячий), «Сто талантів» (підлітковий), «Місіонер», «Світло»; альманах «Київська Церква».

Протестантська церква многогранна за своїми течіями (харизматична, батистська, п'ятидесятницька, адвентистська та ін.), на відміну від православних і католицьких видань, не пропагує суспільно-політичну тематику, але вважає головним навернення до Бога, приватні переживання від спілкування з Богом. Ця позиція виражається у виданнях: «Християнський світ», «Воскресение», «Голос в пустині», «Слово життя», «Голос надії», «Вірую», «Cвітло Воскресіння», «Путь к истине», «Християнин», «Для тебя», «Стяг», «Сходи» (газ.), «Благовісник», «Ознаки часу», «Євангельська нива» (журн.). У таких ЗМІ містяться виключно проповіді, свідчення віри, зрідка новини. Через відсутність географічних кордонів складно визначити обсяг протестантського інтернет-контенту, продукованого й споживаного нашими співвітчизниками, але варто сказати, що засновані українцями портали uucyc.ru, invictory.org, adventus.info, bible.com.ua, maranatha.org.ua, jesuschrist.ru, 4oru.org очолюють рейтинги релігійного Рунету, як зазнчає у своїй праці дослідник В. Бондаренко.

Серед світських національних каналів, які мають у своєму ефірі програми релігійної тематики, можна назвати радіоканал «Перший Національний», який мовить релігійні програми та прямі трансляції основних релігійних подій України. «Ще на зорі свого існування канал отримав права і показав у своєму ефірі фільми Православного кінофестивалю «Покров», щотижня на каналі можна побачити один з найбільш примітних проектів українського телебачення «Світло», в якому представники всіх релігій обговорюють теми і питання світського життя. Ексклюзивно на каналі виходить програма «Православіє в Україні», а щонеділі і в значущі християнські свята в ефірі каналу - прямі трансляції богослужінь зі Спасо-Преображенського собору в місті Києві».

Серед власне релігійних телерадіоканалів в Україні засновано міжнародні медіахолдінги «Еммануил» (дітище CBN) та незалежний канал «InVictory»; супутникові телеканали «CNL» (Казахстан) і «ТБН» (Росія) відкрили українські відділення.

В ілюстрованому виданні «Все про Україну» зазначається: «Показовим є той факт, що релігійних видань реєструється зараз більше, ніж, скажімо, газет і журналів для молоді і жінок». В Україні сьогодні переважають за кількістю християнські періодичні видання, а радіо-, телепрограми невузьконфесійного, загальноцерковного характеру є нечисельними. У радіоефірі вже кілька років чуємо радіо «Воскресіння», а на українському телебаченні було створено ряд програм, серед яких «Відкриваємо Біблію», «Реліквії і храми України» тощо. В українському радіоефірі чи на телеекрані можна частіше почути повчання протестантів, які майже опанували інформаційний простір України.

Серед найважливіших проблем, порушуваних релігійними журналістами на сторінках християнських газет і журналів, можна виділити такі: морально-етичне виховання сучасного громадянина, соціальний захист широких верств населення, відновлення історичної пам'яті, зближення українських Церков та їхнє об'єднання в єдину помісну, повернення законного церковного майна, поширення сектантства в Україні та багато інших.

Як зазначається у роботі «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин», за даними Державного комітету України у справах національностей та релігій, станом на 1 січня 2010 року, в Україні були представлені 55 віросповідань (проти 52 у 2000 році), у межах яких діяли 35 184 релігійні організації (тобто релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вище зазначених релігійних організацій).

Порівняно з 2000 роком, мережа релігійних організацій зросла на 49% (діаграма «Релігійна мережа в Україні: динаміка зростання»). Водночас, темпи зростання демонструють тенденцію зниження: так, якщо у 1990-х роках щорічне збільшення кількості релігійних організацій складало 5-8%, то у 2000-2005 роках - 4-5%, а за підсумками 2007-2009 рр. - лише в межах 2%.

Рис. 1 - Структура релігійної мережі за конфесійною ознакою

В Україні діють релігійні організації 55 конфесій. Провідні позиції продовжують залишатися за православ'ям, яке представлене, крім нечисельних угруповань, трьома Церквами. Таке становище склалося на початку 1990-х років внаслідок: відновлення в Україні діяльності Української

Автокефальної Православної Церкви (1990р.); набуття колишнім Українським екзархатом Руської Православної Церкви (РПЦ) статусу самоврядної Церкви, яка, залишившись в юрисдикції Московського Патріархату РПЦ, дістала назву Української Православної Церкви (1990р.); створення нової православної інституції - Української Православної Церкви - Київський патріархат (1992р.).

Отже, в Україні серед загалу мас-медіа свою нішу посідають релігійні ЗМІ, які відстоюють позицію своїх Церков та релігійних організацій. Їхній рівень заслуговує кращого, особливо у висвітленні суспільного життя, вчасністю та накладом. Їхній часто не професійний рівень спонукає робити висновки, що Церкви не належно ставляться до друкованих та електронних ЗМІ як засобу релігійно-духовного, пастирського та місіонерського впливу. Чи не найкращими за змістом і формою є видання, в редакціях яких працюють молоді люди, що свідчить про зацікавлення молоді релігійними ЗМІ.



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКИХ ТЕЛЕ- ТА РАДІОПРОГРАМ РЕЛІГІЙНОЇ ТЕМАТИКИ

2.1 Робота редактора над релігійними теле- і радіопрограмами

Перш ніж аналізувати теле- і радіопрограми релігійної тематики, приведемо норми редагування теле- і радіопередач, які досліджував З.В. Партико.

Як зазначає дослідник у праці «Загальне редагування. Нормативні основи», незначна частина ЗМІ є офіційними органами релігійних організацій чи конфесій, а тому повинна враховувати норми (канони) своєї релігії. Але існує одна обмежувальна релігійна норма для всіх ЗМІ: повідомлення ЗМІ не повинні ображати честі й гідності віруючих громадян.

В Україні як релігійні, так і нерелігійні ЗМІ можуть приховано мати свою релігійну орієнтацію й в завуальованій формі враховувати релігійні норми та інтереси релігійних організацій і конфесій. Але це вже питання етики.

З.В. Партико зазначає, що норми редагування релігійних ЗМІ встановлюються уповноваженими релігійними органами, офіційно зареєстрованими в Міністерстві юстиції України. Як правило, ці норми зафіксовані в письмовій формі; вони суворіші й категоричніші, ніж навіть політичні. Головна норма: коли редактор працює в ЗМІ, який є офіційним органом зареєстрованої релігійної організації (конфесії), він повинен враховувати норми цієї релігії.

Коли ж релігійні норми цього ЗМІ починають суперечити релігійним поглядам редактора, йому краще змінити місце праці.

Релігійні норми редактор може контролювати за довідковою літературою, серед якої «Словник Біблійного богослов'я» (1996), «Энциклопедический словарь: Библия для всех» (1998), «Біблійний довідник» (1985) Г. Г. Гелея.

Не дивлячись на те, що редагування - це дуже важливий етап для підготовки та створення теле- і радіопрограм, літератури з редагування теле- і радіопрограм практично не виявлено.

На думку З.В. Партико, редагування радіопередач має такі особливості:

Доводиться враховувати особливості усної мови, а отже, при потребі використовувати належні фонетичні знаки.

Доводиться контролювати тривалість повідомлень.

Доводиться враховувати тембри голосів дикторів чи інших мовців.

Доводиться мати справу з шумами (випадковими чи спеціально утвореними) та шумовими ефектами.

Доводиться оцифровувати звук і використовувати для редагування звукові редактори.

Доводиться мати справу з генеруванням повідомлень мовцями безпосередньо в прямому ефірі, у процесі якого вони можуть допускати помилки, які виправити в прямому ефірі вже нема змоги.

Серед особливостей редактора у роботі над телепрограмами, що зазначені у статті З.В. Партико «Галузеві норми редагування телепередач» такі:

Редактор повинен оцінити сценарій передачі у формі редакційного висновку, краще письмового. На окремі випуски циклів передач допустимими є редакційні висновки в усній формі.

Редактор повинен відредагувати сценарій з урахуванням специфіки телепередачі: а) назва передачі повинна бути лаконічною (до 3-4 слів); б) у тексті сценарію повинна бути мінімальна кількість слів, як, наприклад, у рекламних оголошеннях; в) у сценарії варто передбачити місця для імпровізацій, а також точки переходу на рекламу; г) потрібно правильно обрати форму звертання до «героя» та учасників передачі (пане, пані, по імені, по батькові, за посадою тощо); ґ) стиль тексту повинен відповідати стилю майбутньої передачі; д) стенд-апи (авторський коментар ведучого в кадрі) повинні стояти в кульмінаційних точках передачі; е) тексти стенд-апів повинні бути: максимально лаконічними; легко вимовлятися; містити лише одну думку (ідею); їх кількість на одну передачу не повинна перевищувати 3-5; є) при необхідності скорочення сценарію слід видаляти не окремі слова, а цілі абзаци, що не спотворює ритму тексту.

Редактор повинен лексично підлаштувати текст сценарію під обраного диктора, ведучого чи актора, якщо конкретно відомо, хто ним буде (в іншому випадку це виконують безпосередньо на записувальному етапі).

Редактор повинен розмітити тексти, призначені для начитування диктором, ведучим або актором так само, як для радіопередач, тобто з використанням знаків фонетичного та інтонаційного транскрибування; якщо є змога, слід зробити три примірники розміченого тексту (для диктора, режисера й звукорежисера).

Редактор повинен спрогнозувати хронометраж знятого матеріалу й змонтованої за сценарієм передачі.

Редактор повинен включити прийняту до постановки передачу в план програм передач і почати її анонсування.

Редактор разом із режисером повинен узяти участь у відборі «героїв» - основних учасників передачі, - керуючись такими критеріями: а) герої повинні мати «право» на те, щоб зніматися в ефірі, тобто мати певні життєві заслуги, вирізнятися чимось із середнього загалу; б) герої повинні бути телегенічними (герої, які є нетелегенічними, погано розмовляють, мають явні фізичні вади, тимчасову хворобу тощо, підлягають заміні, проте можливі й винятки).

Редактор разом із режисером повинен провести з учасниками передачі передінтерв'ю.

На загальній репетиції передачі редактор повинен перевірити, чи відповідає вона сценарію, та при потребі виправити репліки ведучого, героїв та інших учасників передачі.

Під час редагування новинних передач редактор повинен проконтролювати, щоб: а) співвідношення між окремими блоками новин (внутрішні, міжнародні, культурні, спортивні події, прогноз погоди) було приблизно однаковим; б) для кожного сюжету передачі доречно заповнити його паспорт, що містить такі дані: дата передачі, місце сюжету в передачі, титри (якщо вони є), жанр, тема, хронометраж, автор, редактор, термін підготовки; в) новини, які не включено в день отримання в новинну передачу, слід передавати для використання в інші редакції.

Редактор повинен дати заявку на музичний та звуковий супровід музичному редакторові та звукорежисерові.

На основі передінтерв'ю та репетицій редактор повинен внести в сценарій необхідні виправлення.

Редактор повинен проконтролювати, щоб помічники редактора й режисера внесли в картотеку адреси, телефони, адреси електронних поштових скриньок усіх учасників передачі, з якими треба підтримувати постійні чи епізодичні контакти.

Редактор повинен проконтролювати наявність оформленої заявки на отримання реквізитів, передбачених сценарієм.

Редагування відеоповідомлень (телепередач), оскільки вони містять одночасно чотири види інформації (вербальну або знакову, аудіальну, графічну статичну, графічну динамічну або відео), є значно складнішим, ніж редагування друкованих чи аудіоповідомлень. Проте методи дослідження таких повідомлень вивченні загалом ще вкрай мало. Тому їх редагування порівняно з іншими видами повідомлень містить значно більше творчості і тому більше спирається на інтуїцію.

В своїй статті «Галузеві норми редагування телепередач» З.В. Партико дає інформацію про всі етапи підготовки телепрограм, серед яких авторський (сценарний) етап, редакційний етап, знімальний етап (відеозапис), аудіо запис, монтажувальний етап (відеомонтаж), аудіомонтаж, озвучу вальний етап, передавальний етап та післяефірний етап.

У праці «Галузеві норми редагування радіопередач» дослідник дає інформацію щодо технічних норм редагування радіоповідомлень, відбору голосів дикторів, редагування сценаріїв та складання програм радіопередач, фонетичного розмічування тексту, спеціальних норм редагування, методів виправлення радіопередач, підготованих у студії, методів виправлення радіопередач, що йдуть у прямий ефір.

2.2 Характеристика християнських телеканалів і радіостанцій

У даній дипломній роботі ми прагнули виявити місце релігійного сегменту в інформаційному полі України, до якого входять теле- і радіопрограми на національних релігійних теле- і радіоканалах.

Ми розглянули матеріали більш 10 національних та україномовних теле- і радіоканалів релігійного направлення: телеканали CNL, «Глас», «Надія», радіостанції «Воскресіння», «Голос Надії», «Дзвони», «Світанок», «Радіо Світле», «ТрансСвітове Радіо», ТРК «Пілігрим», а також деякі програми, що віщаються у мережі Інтернет (серед них ПЕРЕКРЕСТОК.ТВ).

Розглянемо окремо кожну мас-медійну комунікацію.

Телеканал «Глас». Це український супутниковий телевізійний канал. Ефірна політика, за задумом засновників каналу, повинна відображати принципи гуманізму, творення, освіти й високої моралі. «Глас» розраховує на роботу для широкої аудиторії, орієнтуючись на всі вікові групи. Основні глядачі - люди, які цікавляться питаннями духовного і культурного розвитку, світових та національним історичною спадщиною. Сітка мовлення повністю формується з авторських програм власного виробництва. В ефірі телеканалу відсутня комерційна реклама і програми політичного змісту.

Телеканал з'явився в ефірі в 2005 році. Основою творчого колективу стала Головна редакція телепрограм Української Православної Церкви Московського патріархату. З 2008 року телеканал транслює свої програми українською та російською мовами.

Супутникове мовлення програм здійснюється цілодобово і охоплює країни Європи та Близького Сходу, а також Росію (до Новосибірська, Нижньовартовська і Воркути) із загальною чисельністю населення близько 1,2 млрд. людей. В Україні телеканал «Глас» ретранслюють більше 200 кабельних операторів, частково на ефірних частотах - ще близько 150 телевізійних компаній.

Програми власного виробництва:

пізнавально-розважальні для дітей та молоді («Дивосвіт», «Зодчество», «Шишкин Ліс», «Моє звірятко», «Добре слово», «Як і чому», «Земля заповідна», «Наш час», «Моя професія»);

документально-освітні («Людина праці», «Портрет», «Спадщина»);

інформаційні («Трудом і молитвою», «Літопис», «Літопис. Відлуння епох (аналітичне ток-шоу)», «Погода в Україні», «Погода у православному світі», «Світ Православія»);

духовно-просвітні («Житія святих», «Скрижалі душі», «Шлях до святині», «Образ доброчинності», «Сторінки Євангелія»).

Телеканал «Надія». Це перший український християнський телеканал. Канал вбачає своєю місією досягнення сучасного суспільства вісткою, яка має силу змінити життя на краще. Мета - запропонувати позитивну відеоінформацію для всіх верств населення, та різних поколінь. Програми каналу виходять на російській і українській мовах.

Телеканал «Надія» зареєстрований в 2012 році в м. Києві. З 2013 року він починає цілодобову трансляцію на супутнику Астра-4 (Сіріус). Телеканал пропонує велике різноманіття програм власного виробництва:

духовно-освітні («Ранок Надії», «Евангелие в современном мире», «Вознесіння колісниці спасіння», «Пророцтва збуваються», «В пошуках істини», «Так промовляє Біблія», «Пророки говорят», «Богослужіння у Львові»);

для дітей та молоді («Дружболандія», «Малюваки», «В гостях у Добрячка», «Модная книга», «Поспілкуймося»);

про сім'ю, здоров'я («Ваша думка», «Диагноз: здоровье», «Вихід поруч», «Страницы для души», «... є Любов», «Вкус здоровья»);

творчі програми («Музична скринька»);

Інформаційні програми («Вісті надії»).

Канал віщає по супутнику, а також на обласних каналах та у кабельних мережах України.

CNL - найбільша християнська телемережа, яка веде мовлення практично у всіх країнах світу, ретранслюється в Інтернеті, більш ніж у 400 кабельних мережах і ефірних станціях. Засновником каналу є ??пастор М.О. Максимов. CNL був заснований в 2000 році і мовить у найбільших кабельних мережах міста Алмати (Казахстан), з 2002 року почав мовлення з супутника.

Аудиторія CNL - російськомовне населення, яке проживає від меж Сибіру і Центральної Азії до Ізраїлю, Північної Африки, Європи та Америки. Глядачам доступні програми християнської тематики освітнього, науково-пізнавального, євангелізаційного характеру, новини, дитячі та музичні передачі.

Більшість мовців і авторів програм - це відомі в усьому світі проповідники, вчителі, євангелісти, священики. Мета телеканалу - давати християнські вчення через розважальні й надихаючі форми телевізійного мовлення для того, щоб принести життя і надію в житті людей, тим самим, змінити суспільство, підняти його моральний і духовний рівень.

Першим кроком до того, щоб зробити CNL мультимовним, було відкриття каналу CNL-Україна з мовленням українською мовою у 2007 році. Запущене і активно функціонує новинне агентство CNLNEWS, що інформує глядачів CNL про всі цікаві події християнського світу, що відбуваються в різних країнах. Унікальним є також відкритий на базі CNL в 2008 році телеканал «Рупор ТБ». Він дає можливість кожній людині розпочати мовлення своїх програм в ефірі супутникового телебачення. Це абсолютно новий за формою та змістом телеканал, створюваний самими телеглядачами. Тепер для кожної церкви, творчої групи і будь-якої людини відкривається можливість безкоштовно вийти в ефір через християнський телеканал «Рупор ТБ».

Програма каналу CNL-Україна складається з таких передач: «Уроки з життя Мартина Лютера», «Слово Пастора», «Подорож по Біблії», «Шлях Господа», «Твоє життя», «Голос Ізраїлю», «Сила віри», «Духовна зарядка для дітей», «5 хвилин для Бога з Володимиром Мунтяном», «Голос перемоги», «Час чудес», «Життя, сповнене радістю», «Рука допомоги» та інші.

Радіостанція «Воскресіння». Радіо засновано у 1989 році. Очолює редакцію греко-католицький священик о. Андрій Онуферко. З 1990 року радіо виходить зі своїми щонедільними програмами з радіостанції в Монте-Карло, з 1991 року недільні програми, які все ще готувалися у Брюселі, стала транслювати державна Львівська радіомережа.

Деякий час програми радіо «Воскресіння» були єдиним джерелом християнського слова в українському ефірі. З часом формується редакція у Львові і з 1992 року починає самостійно готувати радіопередачі. З 1993 року щоденні релігійно-культурологічні програми радіо починають транслюватися Всесвітньою Службою Радіо Україна, а також Третьою програмою Українського Радіо. З 1994 року з ініціативи радіо «Воскресіння» створено Агенцію Релігійної Інформації (АРІ), яка була єдиною структурою, що займалася збиранням, обробкою та поширенням новин про усі конфесії, що діяли в Україні (УГКЦ, УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ, РКЦ та протестантських церков). Великий об'єм матеріалу, що накопичився за всі роки, дозволив редакції проводити аналітичні дослідження розвитку Церков, прогнозувати та коментувати церковні події. З 1996 року спецвипуски радіо «Воскресіння» транслює Перший канал національного радіо.

Щоденна аудиторія складає 2-4 млн. слухачів.

До авторських програм радіо «Воскресіння» належать: «Блаженна Мати Тереза з Калькутти. Життя, сповнене любові», «Василь Пасічник. Реалізація духовного виміру української національної ідеї», «Духовно-психологічна проблематика у сучасному кінематографі: Ганнібал Лектер («Сходження Ганнібала», «Червоний дракон», «Мовчання ягнят»)», «Віктор Ідзьо. Діяльність Патріарха і Кардинала Йосифа Сліпого щодо відновлення статусу Української Греко-Католицької Церкви», «Віктор Ідзьо. Патріарх Йосиф Сліпий в ув'язненні: зі щоденників та спогадів очевидців», «Ікони з України в близькому зарубіжжі», «Петро Конашевич-Сагайдачний - в обороні українства», «Історія родини греко-католицького священика Романа-Мар'яна Береста», «Дороговкази для українців. Цикл програм голови Львівської міської організації Всеукраїнської Ліги Українських Жінок Лідії Купчик» та інші.

У передачах використовується усі види жанрів журналістської творчості: інформаційні та полемічні замітки, коментарі, огляди листів, огляди преси, репортажі, інтерв'ю, звіти з конференцій, статті, бесіди. Програми складаються з трьох частин: блок релігійних новин, актуальна стаття та тематичний цикл, що висвітлює певне питання, пов'язане з історією Церкви, духовним життям християнина, взаємовідносинами Церкви і науки та багато інших проблем. У своїй роботі радіо керується принципами позаконфесійності й екуменізму. Введено до ефіру рубрики екуменічних діалогів, безпосереднього надання слова представникам різних конфесій, що сприяє конфесійному порозумінню в Україні на основі істини і любові.

Радіостанція «Дзвони». Слоган радіо - «Радіо Дзвони - Рідна музика. Рідне радіо».

Радіо засноване у 1996 році єпископом Софроном Мудрим разом з владикою Миколою Сімкайлом у Івано-Франковську в час, коли Греко-Католицька Церква вийшла з підпілля після багатьох років комуністичного переслідування, та виникла потреба поширювати навчання Церкви у пост-атеїстичному суспільстві. На сьогодні радіо «Дзвони» - єдине єпархіяльне католицьке радіо в усій Україні, яке має власну хвилю і щоденний цілодобовий ефір.

У січні 2006 року на радіо «Дзвони» безпосередньо почало працювати Згромадження Воплоченого Слова. Та радіо разом із Згромадженням поставило перед собою завдання:

інформувати про життя і події Церкви у світі та Україні; давати опис світових подій, щоб відображати сучасну реальність та коментувати події, шукаючи їх розв'язок з християнської точки зору;

залучати до радіопрограм спеціалістів, щоб вони ознайомлювали слухачів з актуальними проблемами сучасності, давали католицький погляд на специфічні сфери життя;

піднімати культурний рівень населення через пізнання творів мистецтва та літератури, відродити прагнення людини до духовного через молитви, Службу Божу, пояснення літургії та ін.;

проголошувати Слово Боже, доводити його до всіх верств суспільства, поширювати і поглиблювати знання католицької доктрини через катехизм і проповіді, навчати людей застосувати науку Церкви у житті через пропагування християнської моралі, практики Святих Таїнств та діл милосердя;

спонукати до екуменізму: дати розуміти доктрину екуменізму і засоби співжиття між християнами.

Радіо «Дзвони» працює у музично-просвітницькому форматі і транслює музику виключно українською мовою різних стилів. Метою його є поширювання української мови, української культури, української музики.

Радіо віщає новини, як світського так і релігійного характеру, культурологічні, музичні, інформаційні та розважальні програми, різноманітні релігійні програми, пряму трансляцію недільної св. Літургії та інше.

Радіо віщає програми різного тематичного напрямку:

релігійні («Школа Катехизму», «Молитви», «Пряма трансляція недільної та святкової Літургії», «Церковний календар», «Богопосвячене життя», «Євангеліє дня», «Тu еs Petrus… (Ти є Петро…)»);

дитячі («Веселий Гармидер», «Дитячий хіт-парад»);

розважальні («Сердечні вітання»);

культурологічні («Золотий фонд світової музичної класики», «Українське музичне мистецтво», «Як це було?»);

просвітницькі («Притчі», «Туристичне дозвілля», «Дорогами святинь», «Сімейний альбом»);

інформаційні («Новини», «Книжкова полиця» та віщання «Радіо Свобода»).

Радіо «Світанок». Засновано 2002 року з благословення владики Михаїла Сабриги на радіо «Українська Хвиля» шеф-редактором «Тернопільської газети» Г. Бурбезою, парохом катедрального собору м. Тернополя о. Андрієм Говерою та директором радіо «Українська Хвиля» Ю. Фартушняком. На початку свого існування віщало трансляції Божественних Літургій з коментарем, спільні молитви із радіослухачами, роздуми над Святим Письмом. Пізніше радіоефір доповнили тематичні розділи «Роздуми над важливим», «Сходинами Церкви», «Лірична сторінка», «Світ дитячої Біблії», «Новини», «Світло надії» тощо; ще пізніше нові передачі «Історія Церкви» (2007), «Мова - дзеркало душі» (2007), «Християнське Тернопілля» (2007), «У ритмі серця» (2007), «Святі, про яких ми не знаємо» (2009), «Духовні перлини східних отців» (2010) та ін.

Радіо працювало і працює на засадах волонтерської праці, лише завдяки добровільним пожертвам своїх радіослухачів.

З 2010-го передачі радіо «Світанок» транслюється записані наперед.

Упродовж більш десяти років колектив «Світанку» несе Добру Новину людям через різноманітні передачі, проводить зустрічі з цікавими людьми, які діляться своїми пошуками Бога і свідченням християнської віри.

Сьогодні радіо віщає програми: «Огляд подій», «Цей день в історії», «У світі цікавого», «Від щирого серця», «Запитуєте? - Відповідаємо», «Гості студії», «Вчитися з життя», «Сторінками Святого Письма», «Євангельські читання», «Молитовний ланцюжок», «Поетична сторінка», «Християнське Тернопілля», «Християнська Україна», «За монастирською брамою», «Сімейний затишок», «Сходинами Церкви», «Школа материнства - Щасливі батьки», «Світ дитячої Біблії», «Вічні цінності».