Творення книги - це складний технологічний процес. Видання виходить у світ внаслідок копіткої праці багатьох учасників цього дійства - від автора до поліграфіста, і для кожного з них книга і сам комплексний процес її творення виглядає по-різному. Суміщення усіх точок зору є виробничою необхідністю, яка базується на єдності різного виду творчої діяльності: художнього конструювання, ілюстрування і художнього оформлення видання, що здійснюється фахівцями різного профілю.

З професійної позиції художньо-технічного редактора очевидно, що він принципово, з огляду на свою діяльність, пов'язаний з усіма учасниками видавничо-поліграфічного процесу.

Успіх художньо-технічного оформлення видання на першому, найважливішому етапі його творення залежить переважно від працівників трьох спеціальностей - художника, художнього та технічного редакторів, від їх здібностей, знань, таланту, взаємодопомоги та спільної праці.

На сучасному етапі ці три спеціальності органічно вплітаються в коло творців книги, адже без участі художника, художнього та технічного редакторів вихід естетично оформленого високопрофесійного видання неможливий. Не випадково їх імена та прізвища входять обов'язково у вихідні дані кожної книги.

У зв'язку з комп'ютеризацією видавничого процесу в більшості видавництв роботу художнього та технічного редакторів виконує один працівник - художньо-технічний редактор. До нього стікаються звідусіль розпорошені оригінали, він вирішує важливі композиційні питання видання, розробляє його концепцію оформлення, редагує ілюстративний матеріал, працює з автором та редактором.

Форма організації процесу художньо-технічного оформлення залежить від специфіки та умов праці видавничої структури і змінюється разом з нею. Сам процес творення книги по суті незмінний.

У спілкуванні дитини з книгою майже немає прагматизму, натомість дуже багато емоцій. Тому кожне дитяче видання повинно впливати на свого читача й змістом, й легкістю викладу, виразністю мовностилістичної форми, цікавим ілюстративним вирішенням, кольором, незвичною пластичною формою, матеріальною конструкцією [19].

Актуальність дослідження

Ілюстрація (від лат. illustratio - освітлення) - наочне зображення, пояснення за допомогою наочних прикладів; зображення, що супроводжує й доповнює текст, галузь образотворчого мистецтва, пов'язана з образним тлумаченням літературного твору [9, 4].

Сфера ілюстрації у дитячих виданнях є надзвичайно розвинутою і цікавою. У книжках для наймолодших читачів, які лише починають опановувати техніку читання, саме ілюстрація із закладеним у неї змістом становить найважливіше джерело і водночас канал інформації.

Відомо, що образотворча семіотика видання може бути представлена конкретними та (чи) абстрактним знаками, у першому випадку маємо предметні зображення, у другому - умовні.

При ілюструванні дитячої літератури перевага традиційно надається конкретним іконічним повідомленням, оскільки саме вони містять максимально можливу подібність між знаком та зображуваним фрагментом дійсності. У випадку з пізнавальною ілюстрацією конкретно-предметного характеру йдеться про ізоморфізм між нею та реальними предметами, явищами, істотами; у випадку з художньо-образною ілюстрацією реалістичного характеру - про найбільш адекватне втілення у зображенні викладеного автором у тексті. Скажімо, портрет, пейзаж, побутова замальовка, окремі предмети в образотворчому оформленні дитячої книжки повинні "до дрібничок" відповідати словесним формам їх передання [16, 26].

Пригадаймо, як дитина прискіпливо розглядає ілюстрації, вишукуючи на них різні невідповідності до того, про що почула при читанні, або прочитала сама. Наявність таких "різнопрочитань" слова та образотворчого образу у дитячій книжці (як це часто, на жаль, трапляється) - не безневинна річ. Вони порушують своєрідні правила взаємостосунків між світом книжки та світом дитини, підривають довіру дитини до видання в цілому, адже малюк починає підсвідоме відчувати ніби несправжність, умовність описаного у тексті, зображеного на ілюстрації, їхню невідповідність світові реальному.

Призначення та функції ілюстративного матеріалу у дитячій книжці є різноманітним. У дидактичному, або пізнавальному плані зображення може пояснювати, унаочнювати окремі фрагменти текстового повідомлення, наголошувати на особливо важливих речах, на зоровому рівні розширювати і поглиблювати уявлення дитини про навколишню дійсність, розвивати спостережливість, кмітливість тощо. Перехід до іконічних знаків умовного характеру тісно пов'язаний з підростанням: юної читацької аудиторії.

Проте надто важливе у книжках для дітей естетичне навантаження знаків-ілюстрацій: вони мають збуджувати естетичну уяву дитини, формувати відчуття кольору, форми, гармонії, ритму, пропорції, прилучати її до культури мистецтва загалом, книжкового, зокрема [28]. Доведено, що діти інтуїтивно тягнуться до прекрасного, підсвідомо відрізняючи справжнє від ерзацу. Адже не випадково одні книжки вони щовечора з любов'ю ховають під подушку, бо "їм подобаються картинки". Інші книжки дітей неможливо примусити ані читати, ані просто роздивлятися, бо вміщені у них ілюстрації малюка зовсім "не зачіпають" (вочевидь, не всі талановиті художники є "успішними" в малюванні для дітей). Діти - особливий, таємничий народ. Вони є більш емоційними, більш багатими, добрими, здоровими душею, ніж дорослі. У них свій погляд на навколишній світ, своя дитяча естетика.

Тезу про те, що в дітей слабко розвинутий естетичний смак і даремно з'ясовувати їхню думку з приводу малюнку в книжці, переконливо спростовують, наприклад, психологічні дослідження, проведені нещодавно працівниками Російської державної дитячої бібліотеки (м. Москва).

книжка іграшка дитяча дошкільна

Хотілося б звернути увагу на деякі з побажань, висловлених дітьми стосовно книжкових ілюстрацій, а також на їхній коментар з боку організатора дослідження О. Кабачек [4].

На думку юних читачів, малюнки повинні бути насамперед гарними, яскравими, веселими, добрими і зрозумілими, а "герої - ніби живими". Це, як вважає психолог, зовсім не означає лише подібність до натури, так званий "наївний реалізм". У дитячій уяві "ніби живі" - це герої, добре намальовані, кольорові, з яскравими характерами, з динамічними, виразними позами у динамічній композиції, яка створює ілюзію енергійного руху.

Не менш важливо для дітей, щоб ілюстрації були веселими. І знову ж не йдеться, очевидно, про виключно сміх і радість, а про загалом сильні почуття. Можна припустити, що згадана якість малюнків - "веселість" ніби вбирає в себе всю гаму сильних емоційних переживань, почуттів. Було опитано понад 2,5 тис. респондентів [34].

Ще один важливий висновок: "діти понад усе цінують у книжкових ілюстраціях можливість увійти в середину створеного художником світу, пережити з героями всі перипетії, тобто брати участь в описуваних і зображуваних подіях емоційно. Якщо дорослі поціновують незвичність художніх рішень, то для маленьких глядачів характерним є надзвичай серйозне ставлення до створеного фантазією художника умовного світу, перевірка його на справжність. Недбалість, неточність художника, захоплення декоративністю відкидаються маленькими читачами. Зважати на ці особливості дитячого та підліткового сприйняття корисно кожному художникові дитячої книжки" [4].

Зрозуміло, що з віком вимоги дитини до ілюстрації - її змісту, композиційного вирішення, манери виконання, кольору - змінюються. Скажімо, читачам-початківцям (до 10 років) найбільше подобаються виразні, реалістичні малюнки "чистої" кольористики. Прихильність до стилізованої ілюстрацій, "ілюстрації напівтонів", з'являється у дітей 12-15-річного віку [2], коли поряд з конкретно-предметними формами мислення у них формується здатність до мислення абстрактного, активно розвивається уява.

Величезну роль у виданнях для дітей відіграє колір як один з надзвичайно впливових семіотичних знаків пізнавально-виразної системи книжки.

По-перше, "в єдиному багатофункціональному організмі дитячої книжки колір може бути і знаком-поняттям, і комунікативним засобом впливу, і художньо-образним колоритом" [8]. По-друге, відчуття кольору вважається найбільш популярною формою естетичних почуттів загалом, а кольорова художня ілюстрація, послідовно розвиваючи відчуття кольорової гармонії - від простого замилування барвами до розуміння азів, а згодом - підвалин культури кольористики, активно "працює" на естетичне виховання юних читачів. По-третє, дитяча кольорова ілюстрація здатна прилучати дитину до кольористичної культури свого народу, знайомити її з національною символікою кольорів.

Все це вимагає від ілюстраторів дитячої літератури особливого таланту, знання художніх традицій кольорової графіки та живопису. При цьому їм слід також пам'ятати, що "колір не може бути чимсь чужородним, формальним, механічно накладеним. Бо тоді красота поступиться місцем прикрашанню" [8]. Так, на наш погляд, зловживання у деяких сучасних українських дитячих книжках національної символіки (не йдеться про видання, де це стає предметом спеціального вивчення) "стирає" їх значеннєвість, символічність, а загальний кольоровий художній образ видання лише "втрачає" від надто прозорої семантики.

1.2 Види, функції та стилі ілюстрування у дитячій літературі

Функції ілюстрацій

Редактор повинен дбати про те, щоб інтерпретаційна концепція художника була оригінальною. Неповторним і свіжим, наприклад, є художній образ книжки "Золотий павучок" І. Малковича, запропонований талановитою художницею К Штанько. І автор, і оформлювач не пішли традиційним, збитим шляхом, коли твір про Різдво чи Великдень обов'язково будується на "сільському" сюжеті і супроводжується штампованими зображеннями реалій села: хата під стріхою, діти в строях, майже патріархальне життя. Ця "Різдвяна історія" проінтерпретована через реалії життя міського, атрибутика якого зрозуміла більшості сучасних дітей [22].

Окрім інтерпретаційної функції, ілюстративний матеріал у дитячому виданні, де основний зміст передається через текст, може виконувати також функцію пізнавально-навчальну, виховну, естетичну і доповнювальну. Функціональне навантаження зображення залежить від виду літератури, жанру твору, його тематики та цільових настанов видання [25, 64].

У пізнавально-навчальному плані зображення може пояснювати, унаочнювати окремі фрагменти текстового повідомлення, наголошувати на важливих деталях, на зоровому рінні розширювати і поглиблювати уявлення дитини про навколишню дійсність, розвивати спостережливість, кмітливість тощо. Експериментально доведено, що діти (особливо молодших вікових категорій) швидше і краще опановують словесний матеріал, якщо він підтриманий ілюстраціями. Цю особливість дитячого сприйняття використовують, зокрема, в навчальному процесі при викладанні рідної та чужих мов. Дослідження показали, що застосування наочного матеріалу - малюнків із зображенням предметів, що називаються призначеними для вивчення словами, допомагає учням 1 - 7-их класів вивчати англійську лексику вдвічі швидше.

Виховна ідея, закладена у тексті твору, повинна бути підтримана й образотворчим рядом. Юний читач часто краще сприймає ті чи інші оцінні моменти з ілюстрації, ніж з тексту - зображення здатне доволі сильно впливати на емоційну сферу дитини, формувати її ставлення до описаного в творі. Ілюстрація тут ніби підказує загальну оцінку ситуації, незалежно від того, як до цього ставиться автор. Виховна функція ілюстративного матеріалу реалізується й тоді, коли зображення пояснює деякі, не завжди зрозумілі з тексту зв'язки між явищами, героями, допомагає розставити акценти, визначити власне ставлення до зображеного.

Доповнювальна функція ілюстрацій у дитячій книжці пов'язана з можливістю зображення розширити розуміння тексту, показати якийсь фрагмент у межах цілого або, навпаки, подати ціле в окремих його складових. Окрім того, ілюстрація часто викликає у читача додаткові переживання, що підвищує здатність книги різнопланово впливати на емоційну сферу юної особистості.

Не менш важливе у книжках для дітей естетичне навантаження ілюстрацій: вони мають збуджувати уяву дитини, формувати відчуття кольору, форми, гармонії, ритму, пропорції, прилучати її до культури мистецтва загалом, книжкового мистецтва зокрема. Доведено, що діти інтуїтивно тягнуться до прекрасного, підсвідоме відрізняючи справжнє від ерзацу. Не випадково одну книжку дитина щовечора з любов'ю ховає під подушку, бо їй "подобаються картинки", іншу її неможливо примусити ані читати, ані просто роздивлятися, бо ілюстрації зовсім "не зачіпають" (вочевидь, не всі талановиті художники є "успішними" в малюванні для дітей).

Величезну роль у виданнях для дітей відіграє колір як один з надзвичайно впливових семіотичних знаків пізнавально-виразової системи книжки.

По-перше, в єдиному багатофункціональному організмі дитячої книжки колір може бути і знаком-поняттям, і комунікативним засобом впливу, і художньо-образним колоритом. По-друге, відчуття кольору вважається найбільш популярною формою естетичних почуттів загалом, а кольорова художня ілюстрація, послідовно розвиваючи відчуття кольорової гармонії - від простого милування барвами до розуміння азів, а згодом і підвалин культури кольористики - активно "працює" на естетичне виховання юних читачів. По-третє, дитяча кольорова ілюстрація здатна прилучати дитину до кольористичної культури свого народу, знайомити її з національною символікою кольорів [20].

Вимоги до кольору в дитячих виданнях для різних вікових груп є різними. Так для малюків та учнів початкової школи бажано використовувати інтенсивні, переважно основні, підкреслено яскраві барви. У книжках для підлітків колір бажаний, проте вже з великим набором варіантів та напівтонів. Перевага надається природнім кольорам. Поступово, спершу паралельно з кольоровою, з'являється чорно-біла ілюстрація. З часом наявність кольору перестає бути необхідною умовою ілюстрування видання. Він використовується тоді, коли потрібно створити відповідне враження або пожвавити зображення.

Все це вимагає від ілюстраторів дитячої літератури особливого таланту, знання художніх традицій кольорової графіки та живопису. При цьому їм слід також пам'ятати, що колір не може бути чимось чужорідним, формальним, механічно накладеним - тоді краса поступиться місцем прикрашанню. Так, зловживання у деяких сучасних українських дитячих книжках кольорами національної символіки (не йдеться про видання, де це стає предметом спеціального вивчення)"стирає" їх значеннєвість, символічність, видання в цілому лише "втрачає" від надто прозорої семантики кольорів.

Стилі ілюстрування.

Найчастіше ілюстратори дитячих видань працюють в гротесковому, казковому і реалістичному образотворчих стилях [15].

Вибір стилістики, манери ілюстрування також залежить від вид видання, його тематики, віку читацької аудиторії.

Специфічний настрій казки дуже добре передає казковий стиль. Казкова ілюстрація повинна створювати атмосферу чудового, дивовижного світу, сповненого краси, таємниць, добрих фей і фантастичних пригод.

Гротескність зумовлена загальною веселою тональністю більшості дитячих творів. Завданням ілюстратора, що працює в гротесковому стилі, полягає у тому, щоб зобразити людей, предмети, явища в легкому гумористичному (проте не карикатурному) ключі, дотепно і смішно, так, щоб ілюстрації викликали й дитини радісний настрій.

У реалістичній манері ілюструються звичайно художні видання для дітей підліткового віку - вони вже можуть відрізнити реальний світ від вигаданого, а тому у спілкуванні прагнуть правди. Реалістичними за своїм характером є і предметні науково-пізнавальні ілюстрації. Завданням художника, що працює у цьому стилі, є "видобування" з дійсності істотних, типових і характерних елементів. Необхідно створити такий зоровий образ, який у процесі читання і розглядання дитиною книжки утворював би з текстом одне ціле.

Однак реалістична ілюстрація не повинна бути елементарним зображальним переказом. Так, наприклад, натуралістичне зображені на ілюстрації рептилії або комахи (та ще й у збільшеному вигляді) можуть налякати дитину.

Дитяча пізнавальна книжка, окрім науково-пізнавальної предметної ілюстрації, може також містити ілюстрації, виконані в стилістичній манері, властивій радше художньому виданню, наприклад, в гротесковому стилі. Це так звані нефункціональні ілюстрації - за допомогою них у виданні створюється паралельний образотворчий ряд. Вони слугують для дітей своєрідним місточком між складною для їхнього сприйняття науково-пізнавальною інформацією і улюбленим світом казок, продовженням естетики, зрозумілої дитині з попереднього досвіду контактів з книгою. Вони також виконують роль "шпарин", "відпочинкових зон", виступають засобами зацікавлення. Однак важливо, щоб такі ілюстрації не перешкоджали виданню реалізувати його головне функціональне призначення, були виправданими і органічно пов'язувалися зі змістом та загальним настроєм книжки.

Цікавим прийомом в ілюструванні науково-художніх книжок для малят є супровід різнохарактерних текстів (загадок, повчань, цитат тощо) різнохарактерними малюнками (стилізованими, натурними, іронічними, ігровими) і шрифтами. Книжка отримує складну композиційну організацію - зміна ритмів, масштабів, контрастні зіставлення реальних і фантастичних зображень, конкретних і загальних планів - при високій графічній культурі всіх елементів: формату, макета, обкладинки, розмірів берегів, товщини блоку тощо.

1.3 Вимоги до ілюстрування матеріалу майбутнього видання