Размещено на http://www.allbest.ru/

Тенденції наголошування у східнослобожанських говірках

Галина Кобиринка (Київ)

Українська мова має виразні діалектні акцентуаційні риси, які увиразнюють особливості діалектного членування мови нашого народу. Про це свідчать і дескриптивні, і лексикографічні, лінгвогеографічні, текстографічні праці.

Дослідження системи наголошування східнослобожанських говірок є актуальним, оскільки, сформувавшись унаслідок взаємодії переселенських середньонаддніпрянських, східнополіських, частково подільських та південноросійських говірок, можна простежити і структурний зв'язок з цими говірками, а також явище інтерференції, адже “це ареал активної взаємодії з суміжними російськими говірками” [Хрестоматія 2011: 6]; закономірно постає запитання: чи відобразився такий вплив на наголошуванні ?.

Східнослобожанські говірки репрезентовані в різноаспектних дослідженнях (І.Манжури, М.Сумцова, О.Вєтухова, В.Іванова, Б.Шарпила, О.Маштабей, З.Сікорської, Т.Терновської, К.Глуховцевої, В.Ужченка, Д.Ужченка, В.Лєснової, І.Ніколаєнко, І.Магрицької, Т.Сердюкової та ін.). Однак різні структурні рівні цього ландшафту представлені не однаково. Науковці з різною повнотою виявляли основні ознаки східнослобожанських говірок у фонетиці, граматиці, лексиці, протиставляли наголошеним голосним ненаголошені, однак акцентуаційні особливості повнозначних частин мови цих говірок залишаються не дослідженими, попри відомостей про те, що особливістю окремих слобожанських говірок є «пересунення наголосу в поодиноких словоформах (грббки, хворуст, жайворунок, шчбвел?, цебер, к?нс?:а, за н?огу)» [Гриценко 2007: 632].

Саме недослідженість акцентного рівня слобожанського говору в цілому та східнослобожанських говірок зокрема, спонукала з'ясувати акцентну поведінку іменників, прикметників, займенників, дієслів, прислівників цих говірок, адже кожна частина мови має свої закономірності, тенденції в наголошуванні.

У дослідженні сконцентровано увагу на наголошуванні іменників у формі Н. відм. мн. (Рпісня - пісРні), оскільки в українській мові та її говірках існує тенденція переносити наголос у цій формі на закінчення; акцентних типах, які диференціюють український діалектний простір, зокрема: а) наголошування дієслів 1-ої особи однини теперішнього чсу (Рлюблю - любРлю); б) наголошування дієслова бути в минулому часі однини та множини (буРла - Рбула, буРли - Рбули); в) наголошування присвійних займенників у формі Р. відм. одн. (моРго - Рмого). Водночас звернуто увагу й на наголошування росіянізмів.

Джерелом дослідження послугували лексикографічні (“Словник українських східнослобожанських говірок” Глуховцева К.Д. та ін., “Словник весільної лексики українських східнослобожанських говірок (Луганська область”) Магрицька І.), текстографічні (“Українські східнослобожанські говірки: сучасні діалектні тексти. Навчальний посібник”), дескриптивні (Глуховцева….) праці.

Для зіставлення в часовому зрізі було використано лінгвогеографічну працю - Атлас української мови, т. 3 (далі - АУМ, т. 3, ч. 1, 3), оскільки діалектні особливості наголошування слів, граматичних форм, а також фрагментів іменникових і дієслівних парадигм слобожанських в цілому та східнослобожанських говірок зокрема, зафіксовано на картах АУМ. Про це свідчать карти 3 т., 1 ч. АУМ, зокрема: № 27 (Ржаiворонок / жаiвоРронок Першою подано форму, що ілюструє акцентний тип у східнослобожанських, другою - у слобожанських говірках.), № 28 (хРворост, хвоРрост Через кому подано варіантні акцентні типи, перший з яких є вживанішим у східнослобожанських говірках.), № 29 (шчаРвел', шРчавел'). Наголошування зображено також як супровідну рису на фонетичних, морфологічних і лексичних картах: № 31 (Рцебер, цебРро, цеРбер) - цеРбер Тошківка, Сабівка, Дякове, може, від пд-зх цей тип? № 33 (глушРко, глушРман), № 42 (Рк'іс':а, к'іРс':а), № 43 (Рімйа, ім Рйа), № 51 (за Рйого, за йоРго), № 58 (ноРс'у, коРс'у, проРс'у), № 87 (гр'аРд'іл', гРр'ад'іл'), № 88 (чеиреисРло, чеиРресло (Дякове, Шпотине, Великоцьк)), № 92 (грабРки, гРрабки; грабРл'і, гРрабл'і). гРрабл'і у Бірюкове Свердловського р-ну,

Лексико-семантичну функцію наголосу слобожанського говору в цілому ілюструє к. № 136 (могилРки - Рмогилки). Методом рекартографування проілюстровано й деякі акцентні криві іменних, займенникових і дієслівних парадигм на всьому українському обширі (синтетична к. № 22, 3 т., 3 ч.). До слів, які диференціюють український діалектний простір належать також кропиРва - у досліджуваних говірках [АУМ, т. 3, ч. 3, к. № 51]

Хоча загалом в АУМ порівняно невеликий обсяг акцентологічної інформації, що зумовлено специфікою зібраного матеріалу, але такі свідчення уможливлюють акцентологічно протиставити або ідентифікувати східнослобожанські говірки з іншими українськими говірками, зіставити з літературним стандартом, а також, як було зазначено вище, простежити динаміку чи статику акцентного типу окремих слів.

Унаслідок дослідження закономірностей наголошування у східнослобожанських говірках з'ясовано, що в цих говірках, як і в переважній більшості українських говірок, наголос вільний, різномісний, наголошеним може бути будь-яка морфема (префікс, корінь, суфікс чи закінчення) чи склад (перший, другий і т.д.). Словесний наголос може бути нерухомим і рухомим.

У досліджуваних говірках в іменниках у формі Н. відм. мн. діє тенденція переносити наголос на закінчення, пор.: бат'Рки, воiс'Рка, жиен'іРхи, нитРки, платРки, пастуРхи, пуч'Рки, рушниеРки, стоРли шишРки [Тексти: 11, 14, 18, 24]; баРби, бриРл'і, в.інРки, воўРки, голуРби, ж.інРки, кохРти, сороч'Рки [Ст.: 48, 56, 68, 78, 86]; биеч'Рки, країм (краям) [Сл.]; гноуРйі ноРсити `останній день весільного гуляння', заробРл'ати могориРч'і `виконувати обряд весільного викупу' [Магрицька: 94, 58]. Цю тенденцію відображено й на картах АУМ: воРли, стоРли, воўРки, холоРди, вороРги, голоРси [АУМ, т. 3, ч. 3, к. № 22]. Проілюстровані приклади свідчать, що протиставлення парадигм однини і множини відбувається і за допомогою закінчення, і за допомогою наголосу (одн. Рбат'ко - мн. бат'Рки), що проявляється не тільки в перенесенні наголосу на закінчення у формі Н. відм. мн., а й навпаки - переносити наголос у множині із закінчення на корінь, пор.: одн. вербам - мн. вемрби, воРда - Рводи, гоРра - Ргори, доскам - домски [Сл.]. Дію цієї тенденції зазнав іменник сРвад'ба, який в літературній російській мові має інший акцентний тип, пор.: Н. відм. мн. свад'Рби [Тексти: 20]. Зазначимо, що тенденція переносити наголос на закінчення в іменниках у формі Н. відм. мн. переплітається з диференційною функцією наголосу - форморозрізнювальною (за допомогою наголосу розрізняють форми Р. відм. одн. та Н. відм. мн. (Р. відм. одн. 'баби, вемрби - Н. відм. мн. ба'би, вемрби) Докл. про форморозрізнювальну функцію наголосу див.: Кобиринка Г.С. Наголос у системі формотворення // Лінгвістичні студії. - Черкаси, 2006. - С.183 - 188; Протиставлення форм іменників за допомогою наголосу в бойківських говірках // Діалектна мова: сучасний стан і динаміка в часі. До 100-річчя професора Федота Трохимовича Жилка. - С. 94-97..

Водночас функціонують іменники, у яких не діє зазначена тенденція і наголос не переноситься на закінчення у формі Н. відм. мн., пор.: веиРлик.і Рд'іжки, дРружки, коРп.іiки, Рп.ес'н'і, соРроч'ки, ц'в.іРточки, [Тексти: 11, 12, 15, 16, 19]; Рхустки, Ршапки [Ст.: 78]; заРв.іски, задвомрки, кимсточ'ки [Сл.]. Вважаємо, що такий акцентний тип можна пояснити впливом російської мови, адже східнослобожанські говірки межують з говірками російської мови, тому очевидним є процес інтерференції.

Російський вплив у східнослобожанських говірках на акцентному рівні відображено також і в наголошуванні інших форм іменників та частин мови, зокрема: подРругойу, друРга шРч'отка, по друРгому, Рсам.і роРбили, родиеРла [Тексти: 11, 12, 14, 15-18, 24].

Цікавим є той факт, що здебільшого діалектоносії росіянізми адаптують до української мови за нормами орфоепічними, словотвірними, але акцентний тип при цьому залишається без зміни, пор.: бРросиели, коРнеч'но, конРч'айе, осРталас'а, пРраздниеки, р'іРшили, саРпожшки, собеиРремс'а, фотограРф.іровалиес', Руч'іец':а [Тексти: 25, 28-29]; баловнимк, баловнимця, беззабомтний, безразлімчний бросамти, бувший, великамн, веснумшки, вечернумшки, взямточник, времдний, всігдам, вспимльчивий, доскам забомтливий, застємнчивий, молчазлимвий, муравємйник, наблюдамти, навсігдам, надоїмвший, найдемниш, незвімсно, неразговомрчивий, нерямшливий, несмємлий [Сл.] (Сл., 133, може, тут -ати завжди під наголосом, тобото і в рос., і в укр. мовах), (Сл., 134).

Не зміну акцентного типу в росіянізмах, на нашу думку, можна пояснити такими чинниками: 1) акцентний тип збігається в російській та українській мовах, пор.: дождьовимк Першою подано говірковий варіант, другою - літературні варіанти російської та української мов. [Сл., 68] - рос. дождевимк, укр. дощовимк; надоїмвший [Сл., 134] - рос. надойвший, укр. надоїмдливий; наблюдамти [Сл., 133] - рос. наблюдамть, укр. спостерігамти; заболімти - рос. заболйть, укр. захворімти [Сл., 78] (може, спільним а. т. для двох мов є наголос на -імти); нерішимтільний [Сл., 140] - рос. неришимтельный, укр. нерішэчий; обимчай [Сл., 145] - рос. обычай, укр. звимчай; обращамтися [Сл., 146] - рос. обращамться, укр. звертатися. Проілюстровані приклади свідчать, що в українській та російській мовах певні морфеми мають спільний акцентний тип;

2) акцентний тип як калька з російської мови застімжка [Сл., 84] - замстіжка, спинам - спимна, убруч [Сл., 146] - обрумч,

3) а.т. змінився під впливом рос. мови, пор.: накримвка (Сл., 135) - укр. намкривка - рос. покрымшка, накимдка - укр. намкидка - рос. накимдка. Це можна пояснити тим, що в українській мові на відміну від російської діє тенденція наголошувати префікс на-.

Водночас у досліджуваному просторі функціонують також і слова, і акцентний тип як у мові російській, пор.:

У досліджуваних говірках слова функціонують також і з варіантним наголосом. Акцентуаційна варіантність виражена: в іменниках у Н. відм. мн.: замвисник завимсник (Сл., 79), свал'Рби // сРвал'би [Тексти: 18).

К.ін'Рми (18; Сл., 81), за д'іт'Рми (27).

СпиеРна

/ремінь (Сл., 163)

Недорамзумний (Сл., 139)

свеклам (Сл., 139) - рос. свемкла

вербам будь-яке дерево - мн. вемрби (Сл., 36, 38) - літ. вербам,

кочергам - літ. Також кочергам (подивит. як в ін. говірках)

курям (Сл., 113), мабуть, за аналогією до ягням, циплям

- особливістю наголошування в досліджуваних говірках є також акцентний тип іменника Рхата в О. відм. мн. та М. відм. мн. наголошувати корінь, пор.: з Рхатами, сваРтами (27), по Рхатах, хоча в інших іменниках наголос на закінченні воРлами, з шиешРками, по хл'іРвах, по погр'ібниРках, на лаРнах [Тексти: 19, 20, 23].

2. У формі Р. відм. одн. присвійних займенників наголос на закінченні, пор.: моРго, твоРго, своРго, тоРго (15), ўс'оРго (26). Цей а. т. ілюструє і карта АУМ [АУМ, т. 3, ч. 3, к. № 22; Тексти: 13, 17, 22].

3. У дієсловах теперішнього та майбутнього часу ІІ дієвідміни 1-ої ос. одн. та мн. наголос на закінченні: пор.: ноРшу, робРл'у [АУМ, т. 3, ч. 3, к. № 22], каРжу, п.іРду, коРрову доРйу (26), хоРд'у [АУМ, т. 3, ч. 1, к. № 57; (28),], приiРду, помреиРмо, iдеРмо [Тексти: 14, 15, 18, 24], але пРриiде (22, 26), пРриiдемо (27), Рп.ідемо (27, 28).

4. У дієсловах минулого часу одн. та мн. наголос на закінченні, пор.: буРла, буРло, буРли, даРли (26), уз'аРли, поплиеРла, приенеисРла, жиРли [Тексти: 11, 12, 14, 16, 18].

- у наголошуванні прикметників спостережено: а) у трискладових наголос ніби тримає рівновагу - на другому складі, пор.: маРлен'ка (25), хоРрошиеi (26), стаРрен'ка (28),

- у поєднанні іменників з числівниками 2, 3, 4 наголос на… два Ргода [Тексти: 23], ч'оРтири кРласи (26), два зрізи (Сл., 88)

- у складних числівниках на -десять наголос на останньому складі в.іс'імдеиРс'ат (27)

- у складних числівниках на -надцять наголос не однотипний, пор.: оРдинац'ат'(28)

- наголошувати 1-ий склад кореня у дієсловах теп. часу 3-ої ос. одн., пор.: Рб.іга, Ркида [Тексти: 20].

- киеРдали (29)

- переносити наголос на суфікс у двоскладових інфінітивних формах, пор.:…

Висновки

український мова акцентний говірка

У росіянізмах наголос не змінюється, а в деяких словах не адаптується до акцентної системи української мови, а зберігає закономірності рос. мови.

Зауважимо, що не зафіксовано прикладів, які б ілюстрували фіксований наголос - парокситонічний (з наголосом на другому складі з кінця слова). Це і не дивно, оскільки такий а. т. здебільшого властивий пд.-зх обширу.

Досліджуючи акцентуацію цього мовного простору, окрім зазначеної тенденції, виявлено також такі особливості в наголошуванні:

1. Наголошувати останній склад:

- іменників: а) у формі Н. відм. одн.: 'б'іла сту'па `снігова дорога', б'іл''ко `білок у яйці', бра'н':е `суконні штани', брехуш'но `обманщик', В:еде'н':е `свято Введення в храм Пресвятої Богородиці (4 грудня)', велик'да `високого росту людина', ви'ха `віник для чищення димоходу', ко'за, ко'са; б) у формі Р. відм. одн.: барлу'га (одн. бар'луг) перен. `неохайна постіль', берло'га (одн. бер'лъг), бичуўни'ку (одн. бичуў'ник) `місце біля самої річки, яке належало хазяям', близ'н'уч'ку `близнята'; в) у формі М. відм. одн.: на ло'бу; г) у формі Н. відм. мн.: бережм'ни `про чоботи з довгими халявами', бит'ки ('битка) `зелене листя цибулі', близ'н'уч'к'і `близнята', бод'кие `опала хвоя'боўва'ни `білі купчасті хмари', бубаш'к'і (буба'шок) `послід зайців і лісових козуль', бул'ба'ши (бул''баш) `учасники визвольних дій 1942-1950 рр.', ведме'д'і, голу'би, гри'бе, д'і'ди, д'іў'к.е, капта'не, коро'ви, нит'ки, п'іс''н'і, поустоу'ле, сва'те, соуроуч'ке, хварту'хе, хуст'ке, чолоув'і'к'іў; наголос на останньому складі іменників вов'ки, гри'би, холо'ди у формі Н. відм. мн. ілюструє АУМ, т. 2, к. № 135; ґ) у формі Р. відм. мн.: капта'ніў, ро'к'іў (без трох ро'к'іў 'мучус'а), бов:а'н'іў `білі купчасті хмари', голу'б'іў; д) у формі Д. відм. мн.: ў поустоу'лах;

- у прислівниках: беиспо'ри `передчасно', бурж'н'і `присл. вищ. ступ. `швидше';

- при утворенні ступеня порівняння: 'файно - фай'н'ій;

- займенників: а) у формі Р. відм. одн. займенників: то'го (для надбузьких говірок - 'мого, с'вого, т'вого); б) у формі Д. відм. одн. сво'му, то'му;

- дієслів: бу'ло, завеи'ла, ка'жу, роска'жу, ўз'а'ле.

Отже, зазначені вище приклади підтверджують тезу С.П.Бевзенка про те, що в іменниках у поліських говірках існує тенденція переносити наголос на флексію.

Щодо тенденції відтягувати наголос на префікс або прийменник, то зауважимо, що зафіксовано тільки декілька прикладів з наголосом на префіксі: …Це свідчить про те, що тенденція переносити наголос на префікс або прийменник у східнослобожанських говірках занепадає (?).

Отже, особливістю наголошування східнослобожанських говірок є те, що в іменниках, дієсловах, прислівниках, у формі Р. відм. одн., Д. відм. одн. займенників існує тенденція переносити наголос на флексію.

У досліджуваних говірках наголос виконує також лексико-семантичну й формотворчу функції.

Лексико-семантична функція наголосу полягає в тому, що за допомогою наголосу розрізняють лексичне значення слова:

Формотворча функція наголосу полягає в тому, що граматичні форми розрізняють не тільки за допомогою афіксації - основного засобу утворення граматичних форм, а й за допомогою наголосу - як додаткового засобу, наприклад, розрізнення форм одн. і мн. ('д'іўк.а - д'іў'к.е, ко'рова - коро'ви, 'нитка - нит'ки,); форм Н. відм. одн. і Р. відм. одн. (бар'луг - барлу'га) та інші граматичні форми Докладніше про наголос у системі формотворення див.: Галина Кобиринка. Наголос у системі формотворення // Лінгвістичні студії. Черкаси, 2006. - С.183-188..

Зауважимо, що ми представили лише окремі особливості в наголошуванні західнополіського говору, але цього недостатньо. Необхідно здійснити системний опис акцентуації, який сприятиме проведенню порівняльного аналізу акцентної системи сучасних західнополіських говірок з іншими українськими говірками чи з слов'янськими мовами, адже говірки Західного Полісся контактували не тільки з українськими, а й з говірками польськими і білоруськими, тому в них можна спостерегти не тільки архаїчні, а й інноваційні риси, що виникли внаслідок міждіалектної та міжмовної взаємодії.

Уважаємо, що для повноти представлення діалектної системи необхідна інформація про всі мовні рівні, тому характеристику українських діалектів у цілому та західнополіських говірок зокрема, треба доповнити й акцентуаційними ознаками, особливостями наголошування, бо вони також є показовими у мовно-територіальному членуванні.

Література:

Аркушин Г.Л. Словник західнополіських говірок. У двох томах. - Луцьк, 2000. - Т. 1. - 354 с. Т. 2. - 458 с.

Атлас української мови. У трьох томах. - Т. 2. - К., 1988.

Бевзенко С.П. Українська діалектологія. - К., 1980. - С. 147.

Говори української мови (збірник текстів). - К., 1977. - 592 с.

Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. - К., 1966. - С. 308.

Матвіяс І.Г. Українська мова і її говори. - К., 1990. - С. 54-58.

Омельковець Р.С. Атлас західнополіських назв лікарських рослин. - Луцьк, 2003.

Українська мова. Енциклопедія. - К., 2004. - С. 196.

Гриценко П.Ю. Слобожанський говір //Українська мова. Енциклопедія. - К.: “Українська енциклопедія” імені М.П.Бажана, 2007. - С. 632.

Магрицька І. Словник весільної лексики українських східнослобожанських говірок (Луганська область). - Луганськ: Знання, 2003. - 172 с.

Українські східнослобожанські говірки: сучасні діалектні тексти. Навчальний посібник. За ред. Глуховцевої К. Д. - Луганськ: ДЗ “ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 20011. - 424 с.

The article is devoted to the problems of the word accentuation of the Western-Polissian dialect of the Ukrainian language. The analysis was based on dialectical material the basic tendencies in accentuation of the Western-Polissian dialect of the Ukrainian language are established. The analysis of the collected material allowed to determine the type of constant accent and types of shifting accent. Distribution of the word accentuation of the Western-Polissian dialect of the Ukrainian language is relevant sign for typology of local dialects.

Размещено на Allbest.ru