Діалектна лексика у творах Г.Ф. Квітки-Основ’яненка

Поняття та різновиди діалектів, а також головні закономірності їх використання в літературній мові. Короткий біографічний нарис життя та творчості відомого українського письменника Г.Ф. Квітки-Основ’яненка. Вияв слобожанського діалекту у творах автора.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 06.05.2015
Размер файла 31,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

основ'яненко діалект літературний лексика

І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка - письменники, які написали багато творів про сучасне й минуле життя українського суспільства. У творах письменників змальована широка панорама життя нашої країни та простих селян. Вони відображали буденне життя, побут, традиції, гумор простих людей.

Актуальність дослідження даного питання полягає у пошуку діалектної лексики у творах Григорія Квітки-Основ'яненка.

Мета даної роботи полягає дослідженні діалектної лексики у творах письменника.

Мета курсової роботи передбачає розв'язання наступних завдань:

· дослідження творчості письменника

· вивчення та дослідження прозових творів Квітки-Основ'яненка

· пошук діалектної лексики у творах письменника

Об'єктом дослідження є діалектна лексика Квітки-Основ'яненка.

Предметом даної курсової роботи являються оповідання й повісті Г.Ф. Квітки-Основ'яненка.

Практична значимість роботи. Дане дослідження полягає у можливості використовувати матеріал при підготовці до семінарів, практичних занять та лекцій, при укладанні збірників і написанні рефератів, контрольних, курсових та інших наукових праць.

Огляд джерельної бази. Велика кількість робіт присвячена життю та творчості Квітки-Основ'яненка, а також були використані роботи мовознавців у сфері діалектології. Зокрема досліджені праці таких дослідників як К. Балабуха,

Л. Ушкалова, С. Бевзенка, Ф. Жилка, Л. Мацько. Були вивчені та опрацьовані прозові твори Квітки-Основ'яненка. Також був досліджений та використаний ряд інших джерел, список яких та їх авторів наведений в кінці даної роботи.

1. Різноманітність діалектів України

1.1 Що є діалект?

На початку нашого дослідження було б доречно зазначити, що таке діалетологія. Отже, українська діалектологія - це наука про українську діалектну мову, про місцеві різновиди української мови, її місцеві, територіальні діалекти. Вона вивчає народну мову в усій її різноманістності її місцевих діалектів і говірок, а також географічне поширення діалектних явищ мови, окреслення певних діалектних одиниць у їх системі тощо.

Розрізняють діалектологію описову (статичну, синхронну) та історичну (діахронну). Описова, чи синхронна, діалектологія займається вивченням місцевих діалектів певної мови в якомусь одному хронологічному зрізі сучасного періоду, хоч можливе також діалектологічне дослідження описового характеру більш давнього часу. Історична ж, чи діахронна, діалектологія вивчає розвиток діалектної мови і місцевих діалектів. Вона тісно переплітається з історією мови, зокрема з історичною граматикою

[3, c. 69-71].

А що ж таке діалект? Словник української мови за редакцією Білодіда подає таке визначення: діалект - це місцевий різновид мови, говірка. У книзі «Нариси з діалектології» діалект визначається як ряд місцевих особливостей мови широких мас певної території [12, c. 294].

Віталій Вікторович Жайворонок у своєму словнику-довіднику визначає діалект як різновид загальнонародної мови на противагу унормованій літературній мові. Таким чином, зсилаючись на вищезазначений матеріал, можна зробити висновок, що діалект - це різновид мови, який вживається на певній території і має свої особливості.

Місцеві, територіальні діалекти мають свої особливості, свої специфічні ознаки в різних мовних рівнях - у фонетиці, граматиці, словотворі, лексиці. Ці особливості не існують окремо, а виступають у тісному зв`язку з тим спільним, що об`єднує українські діалекти в єдину, цілісну мовну систему місцевого діалекту, в якій спільне (загальне), властиве певній мові в цілому, і особливе (часткове), характерне для певного діалекту [8, c. 228].

Отже, місцевий діалект характеризується за наявності своєї власної мовної системи, яка може протиставлятися мовній системі іншого місцевого діалекту цієї самої мови. У цій системі наявна певна сукупність діалектних явищ, відмінна від сукупності діалектних явищ іншого місцевого діалекту.

Залежно від співвідношення в мовній системі місцевого діалекту, особливого, специфічного і спільного, загального розрізняються діалекти ближчі або й зовсім близькі до літературної мови, і діалекти, більшою чи меншою мірою віддалені від неї.

Найдрібнішою діалектною одиницею є говірка, що охоплює звичайно мову одного, а іноді й кількох цілком однотипних з мовного погляду населенних пунктів, між якими немає будь-яких територіально виражених мовних відмінностей [14, c. 82]. Говірка, отже, являє собою цілісне мовне утворення без мовних відмінностей, за винятком чисто індивідуальних особливостей мовлення, викликаних індивідуальними дефектами мови, а також рівнем освіти, загальної культури, родом занять окремого індивідуума чи певної групи людей тощо.

Групу однотипних говірок, що споріднені між собою рядом специфічних мовних ознак, якими вони більш-менш відчутно відрізняються від інших груп говірок, називають говором. Говір - це територіально окреслене діалектне утворення, яке характеризується певною сукупністю діалектних ознак.

Найбільшою діалектною одиницею є наріччя, або діалектна група, що являє собою найширше діалектне угрупування певної мови, до складу якого входять однотипні діалекти цієї мови, що мають цілий ряд спільних мовних рис, якими вони відрізняються від інших наріч чи діалектних груп цієї самої мови [8, c. 238].

У «Нарисах з діалектології української мови» Жилка, і на вміщеній там карті, говори української мови поділяються на три діалектні групи або наріччя: поліську, або північноукраїнську (на території сучасної Чернігівської області, в північних районах Сумської, Київської, Житомирської, Ровенської та Волинської областей), південно-західну (на території Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської областей, у південних районах Житомирської, Ровенської, Волинської областей, у деяких районах Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської областей), південно-східну (на території південних районів Київської та Сумської областей, на всій території Харківської, Луганської, Донецької, Полтавської, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Черкаської, Кіровоградської, Миколіївської, Одеської областей (в останніх чотирьох областях виняток становлять окремі райони) [4, c. 91-114].

Найголовніші особливості північноукраїнських діалектів:

Фонетичні:

а) наявність дифтонгів [уо], [уе], [уи], [уі] на місці давнього о в історично нових складах (вуол, вуел, вуил, вуїл) або монофтонга [у], [я], [и] (вул, кут, нус, мист замість літературних віл, кіт, ніс, міст);

б) наявність на місці давнього з в нових закритих складах та на місці дифтонга [іе] (піеч, шіест, діед, ліес) або монофтонга [е] (печ, стена, мешок);

в) збереження дзвінкої вимови приголосних у кінці слів і перед глухим приголосним (дуб, колодез);

г) ствердіння [р] у кінці слова та в деяких інших позиціях (базар, зора, вечерат);

д) тверда вимова звука [ц] (хлопец, серца);

є) наявність звукосполучень [гі], [кі], [хі] проти літературних [ги], [ки], [хи] (стожкі, ложкі, тонкі палец, сухі лист).

Морфологічні:

а) закінчення іменників II відміни чоловічого (середнього) роду в давальному відмінку - у без розрізнення назв осіб (брату, коню, ведру);

б) закінчення прикметників чоловічого роду називного відмінка однини без - й (і), тобто стягненої форм (молоди, дебели, осінн'і) і навпаки;

в) уживається нестягнена форма прикметників (займенників) жіночого роду називного й знахідного відмінків однини та називного множини (малаjа, малуjу, таjа, туjу);

г) в інфінітиві переважає суфікс - т'-, рідко вживаються форми на - ти [робйт', брат']

Лексичні: наявні обласніслова: кияхи (кукурудза), вилка (рогач).

Найголовніші особливості південно-західних діалектів такі:

Фонетичні:

а) перехід давніх [о], [е] в новоутворених закритих складах в [і] (віл, кінь, піч, осінь);

б) перехід давнього дифтонга [іе] в [і] (білий, пісок, літо);

в) вимова ненаголошеного [о] з наближенням до [у] (чоулов'ік, соуб'і);

г) тверда вимова [р], зрідка поява після твердого [р] звука [j] (рабий, расно, бурjа, варjу);

д) наявність поряд із нормативними звукосполученнями - ри-, - ли - звукосполучень [ир], [ил] чи [ер], [ел] (кирниця - керниця);

е) відсутність подовження м'якого приголосного в іменниках з давнім суфіксом - ьj - (нас'ін'е);

є) оглушення дзвінких приголосних у кінці слова і складу перед приголосним (рас, рипка, т'ашка), хоча в багатьох карпатських говорах зберігається дзвінкість приголосних у цих позиціях;

ж) у частині говорів спостерігається дорсально-палатальна (дуже м'яка) вимова з призвуком шиплячого звуків [з], [с], [ц], [дз], [зжор'ана н'іч, сшпина, цчв'іте, дзджв'ін] та перехід звуків [н], [д], [т] у певних позиціях в [i] (годиноiка, дваiц'ат', д'івоiка).

Морфологічні:

а) поширення флексій - ови, - еви- в давальному відмінку однини іменників II відміни (коньови, коневи);

б) поширення флексії - ом на м'яку і мішану групи іменників II відміни (хлопцом, коньом);

в) збереження етимологічного - и в давальному і місцевому відмінках однини та називному множини іменників II відміни (земли, по земли, на кони, у кінци, на поли);

г) наявні застарілі форми займенників при дієсловах (зроби мі, узяв тя, ся бою);

д) вживання аналітичної форми майбутнього часу (му робити - робитиму, меш робити - робитимеш, мемо робити - робитимемо) та ін.;

Лексичні: кліть (комора), неньо (батько), бадіко, вуйко (дядько), вепр (кабан).

Особливості південно-східних діалектів такі:

Фонетичні:

а) «звуження» [о] в нових закритих складах послідовно фіксується монофтонгом [і] (віл, кінь, гірко);

б) «звуження» [е] в новоутворених складах, де переходить в [і] (осінь, попіл, привіз);

в) перехід давнього дифтонга [іе] в монофтонг [і] (сніг, міх);

г) змішування у вимові ненаголошених [е], [и] (сеило, беирут, жиевут);

д) ствердіння у кінці слова й складу звука [р] (пов'ір, зв'ір, комар, гірко);

Морфологічні:

а) паралельне вживання флексій - ові, - еві і - у (-ю) у давальному відмінку однини іменників II відміни (котові, коневі, коту, коню);

б) поряд із закінченнями орудного відмінка в чоловічому і середньому та жіночому роді - ем, - ею (-еjу) можливі флексії - ом, - ою (-оjу) (ковалем, кручоjу);

в) вживання дієслів II дієвідміни з закінченням , властивим дієсловам І дієвідміни (ходе, робе, носе, воде, косе замість ходить, робить, носить, водить, косить);

г) вживання стягнених форм 3-ї особи однини теперішнього часу (пита, дума, співа замість питає, думає, співає).

Лексичні: ворочок (торбинка), жабуриння (водорості), утлий (кволий) [8, c. 234-242].

1.2 Діалекти і літературна мова

Федот Трохимович Жилко у своїй книзі «Нариси з діалектології української мови» пише, що літературна мова, хоч і грунтується на певній діалектній базі, звичайно не збігається з жодним із місцевих діалектів. Якщо кожен із діалектних різновидів національної мови поширений на порівняно обмеженій території і обслуговує як засіб спілкування повсякденні побутові і виробничі потреби місцевого населення на цій території, то літературна мова поширена тією чи іншою мірою на всій території проживання певної нації і є засобом спілкування між усіма її членами, знаряддям загальнонаціональної культури, мовою науки і літератури, обслуговує різноманітні прояви життя нації в цілому, а також є загальною розмовною мовою. Також треба відзначити, що літературні мови не поривають зв'язків з місцевими діалектами, а, навпаки, взаємодіючи з ними поповнюють свої скарби за їхній рахунок повними лексичними і виражальними засобами. Причому це збагачення обмежується лексикою і фразеологією.

Мовознавець зазначив, що історичні умови формування й розвитку нової української літературної мови на національній основі склалися так, що вона на початкових етапах виступала у двох основних різновидах:

1) східноукраїнському, чи наддніпрянському, в основу якого лягли середнонадніпрянські, ширше південно-східні діалекти;

2) західноукраїнському, чи галицькому, який грунтувався на наддністрянських говірках південно-західного типу.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північних і південно-західних діалектів [17, c. 35].

Літературна мова і діалект характеризуються специфічними ознаками, частково взаємопротиставними. Діалект протиставляється літературній мові як територіально обмежена форма існування мови, що має тільки усну сферу комунікації (літературна мова охоплює писемну й усну сфери); діалектові, на відміну від літературної мови, властивий тільки один функціональний стиль - розмовне мовлення [13, c. 242]. Неоднаковий і соціальний грунт літературної мови й діалекту. В наш час діалекти залишаються основним засобом спілкування для більшості населення. Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням для всіх літературних норм.

Отже, нова українська мова сформувалася на базі говірок південно-східного наріччя, зумовлена суспільно-політичними та історичними умовами.

2. Яскравий вияв слобожанського діалекту у творчості Григорія Федоровича Квітки-Основ'яненка

2.1 Відомості про письменника. Життя та творчість

Григорій Федорович Квітка - український письменник дошевченківської доби, відомий прозаїк та драматург. Народився Квітка-Основ'яненко у селі Основа під Харковом. Загалом життя провів у Харкові, займаючи різні адміністративні посади [5, c. 15].Отже, рідною для письменника була Слобожанщина з її говірковими особливостями. П'ятнадцятирічним юнаком зарахований вахмістром у лейб-гвардії кінний полк, числився «не при справах» в департаменті герольдії, в 1796-1797 роках числився ротмістром Сіверського карабінерного та Харківського кірасирського полків [18, c. 65]. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру, Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838). Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вістник», який видавав у 1816-1817 разом з Р. Гонорським і Є. Філоматським. Писав українською і російською мовами [2, c. 13].

З кінця XIX ст. Квітка-Основ'яненко знайомиться з багатьма українськими літераторами, гуртком харківських романтиків, представниками російської культури й літератури - С. Аксаковим, М. Погодіним, В. Далем, В. Жуковським, П. Плетньовим, А. Краєвським, Ф. Коні. Навідав письменника Євген Гребінка, з яким велося жваве листування у справі українських видань у Петербурзі - 1841 р. вийшла «Ластівка». Через Гребінку Григорій Федорович познайомився заочно з Шевченком. Помер письменник 20 серпня 1843 року, похований у Харкові [2, c. 18].

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко залишив літературну спадщину, написану російською та українською мовами: це комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», літературно-публіцистичні статті «Супліка до пана іздателя», «Лист до видавців «Русского вестника»; історико-художній нарис «Головатый»; фейлетон «Письма Фалалея Повинухина»; жартівливі вірші «Шпигачки»; романи «Панхалявский», повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», «Щира любов»; історико-художні та етнографічні нариси «Головатый», «Украинцы», «История театра в Харькове», «1812 рік в провінції»; оповідання «Салдацький патрет», «Пархімове снідання», «Перекотиполе» та інші. У 1854 році у Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану». Твори Квітки-Основ'яненка перекладено польською, болгарською, чеською та іншими мовами. За його творами знято фільми: «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик». Йому присвячено документальні фільми «Григорій Квітка-Основ'яненко» (1979), «Квітка-Основ'яненко» (1988) [5, c. 30].

2.2 Мова творів Квітки

Із праць мовознавців відомо, що слобожанський говір займає територію Харківської, Луганської, північних районів Дніпропетровської і Донецької областей. Вони разом із середньонаддніпрянськими і степовими говірками входять до складу південно-східного наріччя української мови. Переважна більшість рис слобожанського говору, вжитих Григорієм Квіткою-Основ'яненком, стала певною складовою частиною літературної мови. Квітка не просто розповів про життя українського народу Слобожанщини, а, використовуючи народну мову Харківщини, зміг показати «нутрощі» харків`ян. Від слова «бецман» (означає велику, але неповоротку і ледачу людину) до слова «ятка» (означає палатку на ярмарку).

У своїх творах Квітка-Основ'яненко зображує немовби «зіткнення» двох мов: української та російської. Поряд із побиття виступає тут убивство [7, c. 115], поряд із дівоча - дівичая [7, c. 84], бігти - біжати [7, c. 224], навколішки - навколінки [7, c. 200], по-приятельськи - приятелно, пхати - пихати [7, c. 125].

Специфічними слобожанськими словами у творах автора були слова «дулівка» - наливка (Була й вишнівка, й тернівка, й дулівка [8, c. 184.]), «брусувати» - їсти (- Сідайте, дружечки, мої голубочки! Та брусуйте… [8, c. 65]), «козир-дівка» - смілива, спритна (А Ївга, вже вона й замужем, вже вона й молодиця, вже і діточок наводила, а в людей усе вона козир-дівка! [8, c. 219]), «милодан» - коханий (…не боятись нічого і усе думати про свого милодана [8. c. 198]), «сластьон» - пампушка з пшеничного борошна, смажена в олії, обсипана цукром або полита медом (Підійшов [Пархім] до сластьонниці.. - Подавай сластьона! [8, c. 475]). А слово «жодний» у творах Основ'яненка уживається у значенні кожен.

Слова, які виражають абстрактність можна поділити на три групи:

1) власне українські: гордість, біда, вік, горе, вина, діло і подібні;

2) запозичені з російської мови: диханиє, жительство, защита, множество та інші;

3) власні слова автора: молодожон, пивомедиє та інші.

Російська мова також часто подається в українському сприйнятті:

- Ах, ти, дєвушка, дєвушка! Повези тебе у Францію, так би там тєбя назвали мамзель; а у Туреччині - марушка, а у Рассеї - дєвушка-зазнобушка![7, c. 127];

- Смотри ж, как прийдуть звожчики з лошадями, так пускай запрягають і везуть до моєї лавки [7, c. 383];

Квітка-Основ'яненко не уникає і перекуручень типу скубент (студент), аглицький (англійський), хвитальний (квартальний), лепорт (рапорт), кунпанія (компанія), нехвалит (інвалід) та інші.

Не можна не звернути увагу на форми ствердження, заперечення. Для вираження ствердження уживається загальне слово так або його ускладнена форма так-таки так: «- Так, так, так ваше благородіє»; слово атож:

«- Атож - сказала Васька, утираючи сльози». Як заперечення виступає слово ні, а також російське слово ніту: «- Адже ти ти посватаний? - Ні, Марусю, ні на кому я не сватаний» [7, c. 40];

«- Покажи. Ето письмоводитель писав? - Ніту» [8,229].

Серед морфологічних особливостей найяскравіше виражені дієслова. Відомо, що слобожанському говору притаманна флексія - ть у третій особі однини дієслів першої дієвідміни, слова у цій формі можна побачити і у творах Квітки: ждеть, береть, збереть та інші [6, c. 165]; а також ця форма поширена й на форми майбутнього часу, як наприклад: розумітиметь; у словах з суфіксом основи - а - втрачають флексію -є: не зна, дріма, чита, не помага, обіда тощо. Не рідко у значення отримати щось вживається слово ке (кете): а кете лишень чогось поснідати.

Іменники чоловічого роду другої відміни в називному відмінку множини мають закінчення - ове: сватове, панове, а в давальному відмінку одники - ові/еві: мужикові. Серед прикметників є також короткі форми: молод чоловік і повні нестягнені: добрая, добреє.

Мова творів письменника насичена багатьма діалектними фразеологізмами: вік заїдати - кривдити, давати улад - поступати правильно, йо не йо - так чи не так, локшину доїсти - їсти, на свій пай - зі свого боку, трихи та мнихи - зволікання, ханьки мняти - никати без діла, скільки зря - негайно [13, c. 503-505].

Отже, Григорій Квітка-Основ'яненко залишив чіткий відбиток слобожанського говору. Деякі слова ми й досі використувуємо у повсякденному житті. Квітка казав: «Язык, имеющий свою грамматику, свои правила, свои обороты в речи, неподражаемые, неизъяснимые на другом…». Письменник підкреслював відміннсть українського народу від російського, прагнув показати дві різні культури, а також, звичайно, мови.

Висновок

Григорій Квітка-Основ'яненко залишив чималу спадщину українському народу. З творів письменника можна дізнатися про побут, традиції українців, а саме Слобожанщини. Квітка майстерно використовував Слобожанські говірки, зображуючи тих чи інших героїв своїх творів. Мова Основ'яненка колоритна, образна, багата на народні приказки та прислів'я. Звичайно, читаючи твори Основ'яненка нам не обійтись без словника лексичних термінів, а тому цікаво дізнаватися деякі діалектизми, які автор використовує у творі.

Сергій Семенович Єрмоленко сказав: «І на лексичному, і на стилістичному значенні слова завжди лежить відбиток не тільки індивідуального чи функціонально-стилістичного використання, а й відбиток часу, знак доби і того мовного побуту, який дає життя слову.» Отже, народна мова ХІХ має свій «характер слова», що робить її цікавою для читача.

Список використаних джерел

1) Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови / Н.Д. Бабич - Львів, Світ., 2003. - 112 с.

2) Балабух К. Квітка-Основ'яненко і Харківщина / К. Балабух - Харків, 1978. - 24 с.

3) Бевзено С.П. «Українська діалектологія» / С.П. Бевзенко - К.: Вища школа, 1980. - 233 с.

4) Ващенко В.С. З історії та географії діалектних слів / В.С. Ващенко - Харків, 1962. - 175 с.

5) Гончар О. І. Григорій Квітка-Основ'яненко. Семінарій. / О. І. Гончар

6) Етнографія Етнографія України: Навч. посібник / за ред. С.А. Макарчука. - Львів: Світ, 2004. - 518 с.

7) Жилко Ф.Т. Деякі питання лінгвогеографічного аспекту в українській діалектології / Ф.Т. Жилко - К.: АН УРСР, 1961. - 16 с.

8) Жилко Ф.Т. «Нариси з діалектології української мови» / Ф.Т. Жилко - К.: Радянська школа 1960. - 316 с.

9) Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Вибрані твори / Г.Ф. Квітка-Основ'яненко - К.: Молодь, 1983. - 328 с.

10) Квітка-Основ'яненко Г.Ф.: Зібрання творів у семи томах / Г.Ф. Квітка-Основ'яненко - К.: Наукова думка, 1978-1981. - 365 с.

11) Козырева З.Г. История названий продуктов питания и пищи в украинском языке / З.Г. Козырева - К., 1984. - 25 с.

12) Курс історії української літературної мови за ред. акад. І. К. Білодіда, К., 1961, т. I

13) Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови / Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько - К.: Вища школа, 2003. - 462 с.

14) Семчинський С.В. Загальне мовознавство / С.В. Семчинський - К.: Вища школа, 1988. - 170 с.

15) Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка: у 3 т. / ХДУ, Ред. Л.В. Венєвцева. - Харків, 1979. - 689 с.

16) Сумцов М.Ф. Слобожане: Іст.-етнограф. розвідка / М.Ф. Сумцов. - Х.: Акта, 2002. - 282 с.

17) Сучасна українська літературна мова. За редакцією М.Я. Плющ. К.: Вища школа, 1994. - 331 с.

18) Ушкалов Л.В. Григорій Квітка-Основ'яненко / Л.В. Ушкалов.; худож. оформлювач Є.В. Вдовиченко. - К.: Техніка, 2012. - 120 с.

19) Шерех Ю. Нарис сучасної української літературної мови / Ю. Шерех - Мюнхен, 1951. - С. 46-48

20) Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова / Н.Г. Шкуратяна, С.В. Шевчук - К.: Вища шк., 2007. - 98 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Етапи зародження та розвитку літературної мови, оцінка її ролі та значення в сучасному суспільстві. Опис долі української мови, історія та передумови її пригнічення. Відродження мови з творчістю Котляревського, Квітки-Основ'яненка і Тараса Шевченка.

    сочинение [20,4 K], добавлен 25.11.2010

  • Функціональна класифікація лексики сучасної української мови, її типи: активна та пасивна. Лексика творів Марії Матіос: суспільно-політична як засіб зображення епохи, побутова. Особливості використання діалектизмів у відомих творах даного автора.

    курсовая работа [49,3 K], добавлен 20.05.2015

  • Різновиди емоцій та основні способи їх вербалізації. Емотивність у мові та тексті. Поняття "емоційного концепту" в лінгвістиці. Засоби вербалізації емоцій в англійських прозових та поетичних творах. Мовні засоби вираження емоційного концепту "страх".

    курсовая работа [58,2 K], добавлен 06.03.2013

  • Теоретичний аспект використання діалектизмів в художній літературі. Особливості південно-західного діалекту. Стилістичні функції діалектної лексики в художній літературі. Постать Винничука в літературному процесі ХХІ століття. Аналіз львівських говірок.

    курсовая работа [64,2 K], добавлен 06.07.2011

  • Історичні зміни словникового складу мови. Причини історичних змін у лексиці. Історична лексикологія та етимологія. Історизми та їх стилістичні функції у текстах різних стилів. Поняття про матеріальні архаїзми. Історизми в творчості Т.Г. Шевченка.

    курсовая работа [63,9 K], добавлен 16.06.2011

  • Лексико-семантична група як мікросистема в системі мови. Аналіз ЛСП "коштовне каміння" в англійській мові в семантичному, мотиваційному та культурологічному аспектах. Дослідження його функціонування в англомовних художніх прозових та поетичних творах.

    курсовая работа [35,8 K], добавлен 10.04.2014

  • Українська народна мудрість: "Птаха пізнають по пір’ю, а людину по мові". Культурне мовлення як основа духовного життя нації, а також її честь і гідність. Тема використання нецензурної лексики серед підлітків. Вживання матюків для визнання у однолітків.

    сочинение [12,2 K], добавлен 23.03.2014

  • Когезія як засіб вираження зв’язків між складовими частинами літературного твору. Поняття синонімії. Дискурсивно-когезійний аналіз текстів, характеристика творчості О. Генрі з точки зору використання когезії. Практичний аналіз використання синонімів.

    курсовая работа [44,4 K], добавлен 19.02.2013

  • Територіальні відмінності мовних одиниць, поняття літературної мови та діалекту. Класифікація, розвиток та становлення німецьких діалектів, вплив інших мов на розвиток мови. Фонетичні, лексико-семантичні та граматичні особливості німецьких діалектів.

    курсовая работа [536,2 K], добавлен 21.11.2010

  • Характеристика поняття, функцій (власні, приватні, експресивні) та типології невербальних компонент комунікації. Дослідження способів вираження паралінгвістичних засобів через авторську ремарку у драматичних творах сучасних американських письменників.

    курсовая работа [45,3 K], добавлен 31.07.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.