Найвідоміші усні перекладачі-синхроністи та їх безцінна спадщина

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Найвідоміші усні перекладачі-синхроністи та їх безцінна спадщина

Працюючи зі студентами спеціальності «Переклад» і приділяючи особливу увагу усному перекладу як окремому його аспекту часто стикаємося з такою проблемою як неспроможність учнів назвати основоположників усного перекладу та хоча б декілька імен його найвідоміших світових представників. Це ускладнення свідчить про серйозну прогалину в знаннях, та повинно бути викорінено, щоб студент-майбутній перекладач знав, на кого рівнятися в обраній професії. Можна дуже довго та розлого дискутувати про різницю між письмовим та усним перекладом, наводячи плюси та мінуси кожного з них, проте в даній статті бажаємо навести декілька прикладів професійного становлення та успішної діяльності стовпів саме усного синхронного перекладу, оскільки вважаємо цих представників взірцем для послідовників.

Неперевершеним перекладачем-синхроністом, що плідно працювала на конференціях від Штатів до Ефіопії, заслужено вважається Даниця Селеско - вич (Danica Seleskovitch, 1921-2001). Ця французька дослідниця з сербським корінням була першою в історії науки, хто захистив докторську дисертацію по спеціальності «Теорія перекладу», є творцем ін - терпретативної теорії перекладу та «теорії змісту» та однією з засновників Вищої школи перекладу в Парижі. Селескович була свідком майже усіх найважливіших історичних подій, що ознаменували XX століття: Велика депресія, Друга Світова, крах Франзуської колоніальної імперії, Холодна війна [2]. Як розробник інтерпретативного підходу у перекладі мадам Даниця завжди наголошувала, що перекладач не повинен дослівно перекладати повідомлення іншою мовою, а передати його суть, «інтерпретувати», самому при цьому розуміючи, про що йдеться. Дослідниця підкреслювала, що усний переклад, коли перекладач діє спонтанно, безпосередньо тісно пов'язаний з такими науками як психологія, соціолінгвістика, наука мовної діяльності, адже всі вони дають змогу цілісно зрозуміти та покращити роботу усного перекладача, що працює природним чином, начебто комунікація відбувається однією, а не двома мовами. Цей метод «особистості у перекладі» не завжди знаходив підтримку серед колег Селескович, проте знаходилося чимало прихильників її ідей та харизми, які у 1991 році заснували премію імені Даниці Селескович (The Danica Seleskovitch Prize), якою кожні два роки нагороджуються видатні конференц-перекладачі та діячі у сфері перекладу. Селескович була єдиною жінкою-перекладачем, яка співпрацювала з президентом Франції Шарлем де Голлем, адже її безсумнівна майстерність примусила його поступитися принципом мати справу лише з чоловіками [2]. Дослідниця була авторкою багатьох публікацій у сфері теорії перекладу, що набули світового визнання, та саме вона відіграла важливу роль у становленні конференц-перекладу як окремої професії. Говорячи про Україну вітчизняним науковцям варто звернути увагу та перейняти модель підготовки майбутнього перекладача, який свого часу ввела Селескович у Франції - потенційний спеціаліст може вступити до школи перекладу вже маючи диплом про вищу освіту та вільно володіючи хоча б двома іноземними мовами, що є цілком доцільним. Завершуючи коротку розповідь про Даницю Селескович можна з упевненістю сказати, що вона була перекладачем з великої літери, відкривши наступним поколінням абсолютно новий підхід до успішного інтерпретування повідомлення іноземною мовою.

Другим ветераном синхронного перекладу, якому належить всесвітній рекорд у цій професії (переклав промову, що відбувалася без перерви дві з половиною години) є Андре Камінкер (Andre Ka - minker, 1888-1961), французький єврей с польським корінням, батько зірки французького кінематографа, акторки Симони Синьйоре (Simone Signoret, 1921-1985). З ім'ям Андре Камінкера безпосередньо пов'язують «день народження» офіційного синхронного конференц-перекладу, а саме 20 листопада 1945, коли розпочався відомий Нюрнберзький процес. Камінкер до Другої світової працював перекладачем на радіо, також синхронно перекладав промови Гітлера. Як відомо Нюрнберзький процес - це міжнародний судовий процес над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини, який тривав з 20 листопада 1945 по 1 жовтня 1946. Це один з найскладніших розглядів злочинів у стінах суду в історії людства. Проте мало хто знає про інший його бік, «організаційний», а саме проблему усного перекладу, яка гостро повстала перед працівниками стратегічних служб, адже забезпечити взаєморозуміння між усіма сторонами під час засідань було життєво необхідно. Знайти рішення вкрай складної задачі було доручено особистому перекладачу генерала Ейзенхауера, полковнику Леону Достеру, який вирішив надати перевагу саме синхронному, а не послідовному перекладу, оскільки останній значно б уповільнив судовий процес, який також має назву «процес 6 мільйонів слів» або «процес документів» [3]. Було вирішено створити кабіни-акварі - уми для синхроністів та оснастити їх найсучаснішою на той час американською апаратурою. Мсьє Камінкер був найстаршим перекладачем французької делегації та працював як і інші в умовах надзвичайного психологічного тиску. Адже нацисти, аби відстрочити винесення вироків, постійно прикидалися, що не розуміють, про що йдеться мова навіть під час перекладу німецькою, та називали перекладачів «злом». Напруга зростала, доводилося добиратися до зали суду вулицями, повних трупів, яких ще не встигли прибрати. Багато перекладачів, окрім Камінкера, не мали абсолютно ніякого попереднього досвіду роботи у синхроні та емоційно не витримували, подекуди зриваючи слухання. Ускладнень було безліч - від поломки перекладацької апаратури до демонстрації муміфікованої голови юнака з колекції одного з підсудних. Проте саме Нюрнберзький процес довів усьому світу, що синхронний переклад має право на існування та вже оформився як цілком зрілий аспект перекладацької професії, адже синхроністи процесу блискуче впоралися з завданням в умовах титанічного хвилювання. Коли студент говорить, що боїться не перекласти синхронно «як слід» під час офіційної зустрічі, варто наголосити, що він є щасливий, адже не живе та не працює під час Нюрнберзького процесу та подій, що передували йому, та йому не треба перекладати такі речі як «Вас засуджено до страти». Згодом Андре Камінкер став перекладачем Ради Європи, брав активну участь у створенні Міжнародної асоціації синхронних перекладачів та деякий час очолював її, вписавши своє ім'я в історію світового усного перекладу.

Було б несправедливо оминути увагою радянських усних перекладачів, адже вони також цілком заслужено є взірцем для наслідування. Однією з таких фігур вважаємо Віктора Михайловича Суходрєва (1932-1914), «англійського голос» радянських вождів, особистого перекладача Микити

Хрущова, Леоніда Брежнєва та інших партійних керівників. Дарма багато хто його називав «людиною - тінню», адже за його безпосередньої активної участі творилася історія СРСР. «Людина посередині», завжди невидимий, проте присутній Суходрєв уже у віці 23 років перекладав на офіційних зустрічах Хрущову та знав усе про такі вкрай секретні об'єкти як ядерні ракети. Віктор подобався суворій Маргарет Тетчер, за його здоров'я піднімали бокал політики під час перемовин, він зміг встановити контакт з американським президентом Ліндоном Джонсоном, який під час ділових переговорів помітив, що перекладач погано себе почуває та дозволив Суходрєву відволіктися та прийняти ліки. Нелегко було пану Віктору співпрацювати з емоційним Хрущовим, часто він не скільки перекладав, скільки адаптував специфічні жарти Генсека для широкого загалу, та робив це блискуче, адже Микита Сергійович після першого візиту до Штатів став улюбленцем простих американців [4]. Цей талановитий, освічений та винахідливий перекладач умів точно підібрати англійський еквівалент російським фразеологізмам на кшталт «со своим самоваром в Тулу не ездят». Проте Хрущов часто «забувався» у своїй нестримній образності та його славнозвісну фразу «Мы вас похороним», з якою навіть Суходрєв, досконало володіючи англійською мовою, нічого не зміг зробити аби пом'якшати, американці радянському лідеру так і не пробачили [5]. Без натяку на пафосність сам Суходрєв завжди підкреслював, що першорядною задачею усного перекладача є домогтися такої атмосфери за столом перемовин, щоб у учасників склалося враження, що вони розмовляють однією, а не різними мовами. Завжди до межі чемний, уважний та сконцентрований Суходрєв мав честь отримати наручний годинник від Брежнєва та зберігав його до самої смерті. Після 30 років пліч-о-пліч з радянськими політиками в 2012 році Віктор був нагороджений національною премією «Переводчик года». Книга його мемуарів «Язык мой - друг мой» (1999 р.) досі користується попитом серед професійних перекладачів. Віктор Суходрєв по праву вважається переклада - чем-легендою, який вершив долі з сильними світу та при цьому прагнув залишатися непомітним. За неоціненний вклад в усний переклад та за укріплення авторитету держави, зроблений Суходрєвим, кожний перекладач зобов'язаний знати це ім'я.

Продовжуючи тему радянської історії варто зазначити ще одне ім'я стриманого та інтелігентного перекладача, Палажченко Павла Руслановича (1949 р.н.), який працював з М. Горбачовим та Е. Шеварднадзе. Знову це той приклад, коли успіх іміджу закордоном належить не самому політику, проте його особистому перекладачу, адже Палаж - ченко блискуче перетворював довгі та нудні промови Горбачова на чіткий та зрозумілий продукт у вигляді інтерпретації [7]. Сам Михайло Сергійович одного разу навіть пожартував, що його будуть сприймати як «другорядного політика епохи Палажченко» [1, с. 20]. Це гідний представник «старої школи», коли стандартам перекладу треба було відповідати без допомоги всесвітньої мережі інтернет та ультра зручних гаджетів. Зараз Павло Русланович співпрацює з сучасними компаніями в якості викладача синхронного та послідовного перекладу, працює в тій самій іпостасі в ООН та Раді Європи, має власний сайт, де можна знайти багато цікавого всім, хто бажає досягти професійних успіхів як перекладач.

Останню фігуру, відому у світі усного перекладу, при цьому часто викликаючи резонансну реакцію, на яку воліємо зробити акцент, є Леонід Веніамінович Володарський (1950 р.н.). Перекладач, якого зухвало називають «людиною з прищіпкою на носі» через його гугнявість як специфічну особливість голосу, проте насправді це результат двох травм носу, отриманих в юності. Володарський та його голос (кажуть, що це єдиний випадок, коли перекладачу навіть не треба мати тіло) [8] є символом 90-х для кожного, хто хоча б раз дивися «піратську озвучку» будь-якого фільму, за що не раз самого перекладача викликали до КДБ. Характерно, що Леонід Веніамінович наголошує, що озвучує кінострічки з першого разу, абсолютно синхронно та без попередньої підготовки або перегляду. Володіє досконало англійською, французькою, італійською, іспанською, та за 30 років плідної праці пан Володарський озвучив більше 5000 кінокартин, паралельно був першим, хто почав перекладати твори Сті - вена Кінга російською мовою. Леонід не приховує, що є гострим на язик, проте перекладаючи моменти з нецензурною лексикою вміє підібрати літературний еквівалент, вважаючи, що хвалитися великою кількістю лайливих виразів у своєму перекладі не варто жодному перекладачу. Подібна професійна позиція є гідною поваги сьогодні, коли нецензурна лексика є бичем сучасного молодого покоління.

Перекладач має бути підкованим в усьому - від теоретичних засад до професійної етики, правил протоколу, етикету, скоропису та вміння володіти тембром свого голосу. Обізнаність та «пасивний досвід» приходить під час ознайомлення з біографіями та успіхами таких стовпів усного перекладу як Д. Селескович, А. Камінкер, В. Суходрєв, П. Палажченко, Л. Володарський та багатьох інших. Помилок у цій сфері, безперечно, не уникнути, проте робочі моменти, якими були готові в свій час поділитися такі блискучі професіонали, допоможуть майбутньому усному перекладачеві впоратися з труднощами та крокувати далі.

Посилання

перекладач усний синхроніст

1. Саприкін С.С., Чужакін А.П. Світ усного перекладу; навчальний посібник/Сергій Саприкін, Андрій Чужакін. - Вінниця: Нова Книга, 2011. - 224 с.

2. Фененко Н.А. Даница Селескович - переводчик, ученый, свидетель XX века (Рец. на кн.: Widlund-Fantini A.-M. Danica Seleskovitch, Interprиte et temoindu XX-e siиcle. - Lausanne: L'Age d'Homme, 2007. - 238 р.)/Вестник Воронежского государственного университета. Серия: Лингвистика и межкультурная коммуникация. Вып. 1/2009.

3. http://www.world-war.ru/process-shesti - millionov-slov/

4. http://www.aif.ru/dontknows/file/

5. http://www.trud.ru/article/16-05 - 2014/1312819 viktor suxodrev

6. http://www.trud.ru/article/16-05 - 2014/1312819

7. http://www.pavelpal.ru/node/958

8. http://lurkmore.to

Размещено на Allbest.ru