Управління сферою житлово-комунального господарства

Принципи державного управління житлово-комунальним господарством. Аналіз роботи органів державного управління щодо розвитку сфери житлово-комунального господарства на регіональному рівні. Механізми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Рубрика Государство и право
Вид магистерская работа
Язык украинский
Дата добавления 08.09.2015
Размер файла 414,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи функціонування державного управління сферою житлово-комунального господарства України

1.1 Сутність, завдання та принципи державного управління житлово-комунальним господарством України

1.2 Закономірності організації вітчизняної системи управління житлово-комунальним господарством

1.3 Закордонний досвід державного управління сферою житлово-комунального господарства

2. Аналіз діяльності органів державного управління щодо розвитку сфери житлово-комунального господарства на регіональному рівні

2.1 Загальна характеристика органу державного управління

2.2 Діяльність відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та надзвичайних ситуацій Печенізької РДА щодо розвитку сфери житлово-комунального господарства

2.3 Проблеми управління розвитком житлово-комунального господарства у Печенізькому районі

3. Удосконалення механізмів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

3.1 Впровадження нових методів державного управління щодо розвитку сфери житлово-комунального господарства в діяльність відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та надзвичайних ситуацій Печенізької районної державної адміністрації

3.2 Шляхи покрашення організаційно-правової структури житлово-комунального господарства на національному рівні

3.3 Формування об'єднань співвласників багатоквартирних будинків як метод удосконалення управління сферою житлово-комунального господарства

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Становлення ринкової, соціально орієнтованої економіки вимагає нових підходів до регулювання такої важливої сфери як житлово-комунальна, через яку реалізуються інтереси кожної людини. Ця надзвичайно важлива галузь надає фізичним і юридичним особам необхідні житлово-комунальні послуги та забезпечує життєдіяльність усього суспільного організму.

Відсутність надійних джерел для самофінансування житлово-комунального господарства і його непривабливість для приватних інвесторів призвели до значного погіршення виробничих потужностей цього сектора, підвищення їх аварійності, збільшення питомих та непродуктивних витрат матеріальних й енергетичних ресурсів, що негативно впливає на рівень і якість комунальних послуг.

При цьому, відсутність комплексного підходу до розвитку ринкових відносин у галузі житлово-комунального господарства, недосконалість нормативно-правової бази поряд з незавершеністю інституційних перетворень призвели до кризового стану галузі.

Оскільки житлово-комунальний сектор є ключовим елементом будь-якої економічної системи, державне управління ним входить складовою соціально-економічної політики як потужна рушійна сила економічного зростання. Це виводить проблематику державного управління житлово-комунальним господарством у ранг найважливіших теоретико-прикладних досліджень. Практичним результатом має стати визначення ефективних механізмів управління підприємствами й організаціями житлово-комунального господарства усіх форм власності.

Донедавна у вітчизняній економічній літературі загалом і в працях з державного управління господарськими процесами зокрема питання розвитку житлово-комунального господарства, його демонополізації, створення ринку житла та житлових послуг взагалі не стояло. В наукових публікаціях обґрунтовувалась необхідність централізованого управління житлово-комунальним господарством, дотаційного утримання підприємств, які його обслуговують, а фактично субсидіювання усіх верств населення незалежно від рівня доходів.

З основними положеннями функціонування житлово-комунального господарства на ринкових засадах можна було ознайомитись, вивчаючи роботи зарубіжних вчених, таких як Д. Віккерса, Р.Вона, В. Віскусі, П. Габора, Д.Гарднера, Р. Грін, А.Кумара, Д. Лоран, М. Пардіна, В. Шаркі, Д. Яроу та інші.

у той же час рринковим трансформаціям житлово-комунального сектора присвячені роботи таких вчених: В. Бабаєва, В. Вакуленка, О. Дзядь, А. Дроня, Г. Крамаренко, В. Кукси, В. Ніколаєва, Г. Онищука, І. Осипенка, О. Попова, М. Руля, Г. Семчука, Т. Строкань, Р. Сиротюка, В. Хомякова та інших.

Водночас, далеко не всі питання знайшли своє концептуальне цілісне відображення, що не дозволяє поставити аналіз механізмів управління житлово-комунальним господарством на адекватну теоретичну основу і сприяти широкомасштабним ринковим перетворенням в галузі

Метою магістерської роботи є аналіз діяльності органів державного управління щодо розвитку сфери житлово-комунального господарства.

Для досягнення мети було визначено такі завдання дослідження:

- розглянути завдання та принципи державного управління житлово-комунальним господарством України;

- визначити закономірності організації вітчизняної системи управління житлово-комунальним господарством;

- розглянути закордонний досвід державного управління сферою житлово-комунального господарства;

- проаналізувати діяльність відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Печенізької районної державної адміністрації щодо розвитку сфери житлово-комунального господарства у Печенізькому районі;

- запропонувати шляхи удосконалення діяльності органів державного управління щодо розвитку сфери житлово-комунального господарства.

Об'єктом дослідження є організаційно-управлінські відносини, що складаються при провадженні діяльності органів державного управління щодо розвитку сфери житлово-комунального господарства України.

Предметом дослідження є діяльність відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Печенізької районної державної адміністрації щодо розвитку сфери житлово-комунального господарства у Печенізькому районі.

Методи дослідження. Методологія роботи базується на загальнотеоретичному осмисленні й окресленні об'єктивних закономірностей застосування загальних та спеціальних механізмів державного регулювання економіки у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Отож, у ході магістерської роботи використовувалися такі методи: аналізу; єдності історичного й логічного; систематизації; дедукції та індукції.

Інформаційною базою дослідження є вітчизняні та зарубіжні наукові публікації, аналітичні й статистичні дані Державного служби статистики України та відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Печенізької районної державної адміністрації.

У першому розділі розглянуто сутність, завдання та принципи державного управління житлово-комунальним господарством України та визначено закономірності організації вітчизняної системи управління житлово-комунальним господарством. Також у цьому розділі роботи розглянуто закордонний досвід державного управління сферою житлово-комунального господарства.

У другому розділі дано загальну характеристику та проаналізовано діяльність відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Печенізької районної державної адміністрації щодо розвитку сфери житлово-комунального господарства у Печенізькому районі. Також визначено основні проблеми та недоліки у роботі аналізованого відділу.

У третьому розділі запропоновано впровадження нових методів державного управління щодо розвитку сфери житлово-комунального господарства в діяльність відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Печенізької районної державної адміністрації. Окрім цього, у роботі визначено шляхи покрашення організаційно-правової структури житлово-комунального господарства на національному рівні та розглянуто формування об'єднань співвласників багатоквартирних будинків як метод удосконалення управління сферою житлово-комунального господарства. державний управління комунальний господарство

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання органами виконавчої влади, зокрема, відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та надзвичайних ситуацій Печенізької районної державної адміністрації методичних рекомендацій щодо розвитку житлово-комунального господарства у Печенізькому районі. Також актуальними є пропозиції щодо покрашення організаційно-правової структури житлово-комунального господарства на національному рівні та щодо активізації створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків у Печенізькому районі.

Запропоновані у магістерській роботі теоретичні положення, висновки і рекомендації можуть бути використані:

- вищими та центральними органами виконавчої влади під час формування та реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

- органами влади всіх рівнів управління для обґрунтування та здійснення оперативних і тактичних рішень у сфері державного регулювання житлово-комунальним господарством;

- у навчальному процесі Національної академії державного управління при Президентові України, її регіональних інститутів та інших вищих навчальних закладів за програмами підготовки магістрів державного управління, зокрема при розробці та викладанні модулів, пов'язаних з державним управлінням.

Апробація результатів роботи і публікації. Основні результати магістерської роботи було обговорено на науково-практичнiй конференції НАЗВА (дата, ХарРI НАДУ), засіданнях кафедри права та європейської інтеграції Харківського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України.

1. Теоретичні основи функціонування державного управління сферою житлово-комунального господарства України

1.1 Сутність, завдання та принципи державного управління житлово-комунальним господарством України

Однією з пріоритетних галузей національного господарського комплексу є житлово-комунальне господарство, яке забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин у державі.

Житлово-комунальне господарство України виступає багатогалузевим комплексом, що включає підгалузі, які є природними монополіями, та конкурентні підгалузі, а продуктом його життєдіяльності є, передусім, послуги, які надаються у виробничій та невиробничій сферах.

Єфименко І. А акцентує увагу на тому, що це самостійна сфера економіки, основною метою функціонування якої є задоволення потреб населення і підприємств в послугах, що забезпечують нормальні умови життєдіяльності, зокрема, в області обслуговування житлового фонду, до складу якого входять будинки і помешкання, що використовуються в якості житла.

Торкатюк В. І та Усенко Ю. Ю. надають найбільш розширену дефініцію житлово-комунального господарства: це багатогалузева комплексна сфера господарювання, до якої належать підприємства та організації, які утримують житловий фонд в належному стані (виробники житлових послуг) і підприємства, які спеціалізуються на наданні послуг тепло-, енерго-, газо-, водопостачання і водовідведення (виробники комунальних послуг), які діють в умовах різних факторів зовнішнього середовища, що в складному взаємозв'язку формує житлово-комунальні структури міста, які необхідно оцінити і забезпечити економічну ефективність їх функціонування [13,c.96].

З позиції теорії систем житлово-комунальне господарство України являє собою складну ієрархічну систему, яка об'єднує ряд окремих підсистем (житлове господарство, теплопостачання,водопостачання і водовідведення, інфраструктура обслуговування житла, збір і переробка сміття тощо), що функціонують як на макрорівні, так і на рівні окремих регіонів.

З позиції внутрішньої структури та організації, житлово-комунальне господарство являє собою сукупність підприємств та організацій, які формують комплекс підгалузей, покликаних забезпечувати умови нормальної життєдіяльності населення та функціонування міських структур.

Варто зазначити, що у сфері житлово-комунального господарства зайнято 5 % працездатного населення країни, які обслуговують близько 25 % основних фондів держави. При цьому, понад 14,2 тис. спеціалізованих підприємств та організацій різних форм власності надають споживачам 40 видів житлово-комунальних послуг [48, c.25].

Житлова сфера включає управління житловим фондом і об'єктами комунального господарства, їх утримання, будівництво й ремонт.

Житловий фонд - це сукупність жилих будинків, а також жилих приміщень незалежно від форм власності. Він складається з:

- державного житлового фонду;

- громадського житлового фонду;

- фонду житлово-будівельних кооперативів;

- приватного житлового фонду.

Житлово-комунальне господарство має низку специфічних особливостей, що характеризують його як складну, багатоелементну, динамічну організаційно-економічну систему.

Характер та особливості житлово-комунальних послуг, які відносяться до універсальних, тобто передбачають повсюдне поширення, рівномірно високу стандартизовану якість і загальну доступність, справедливу, розумну та доступну для населення ціну визначають специфіку житлово-комунального господарства, яка проявляється у наступному.

По-перше, житлово-комунальні послуги є залежними від розташування джерел ресурсів, оскільки місця виробництва послуг та їх споживання співпадають. Відповідно, місцезнаходження об'єктів комунальної інфраструктури впливає на стан житлово-комунальної сфери.

Крім того, як зазначає Губерна Г., ця особливість проявляється ще й у тому, що, на відміну від інших товарів, цей товар не можна вивезти в інші місто, район, країну, а споживач не може звернутися до іншого постачальника. Тут закладена база протиріччя між ними. З боку постачальника це проявляється в монополізмі, а з боку споживача - в необмежених економічними можливостями вимогах [59, c.94].

Отож, функціонування житлово-комунального господарства представлене ,,чистими" природними монополіями і підгалузями, які розвиваються за законами конкурентного господарства. До останніх належить експлуатація житла, санітарне очищення територій тощо.

Високий рівень локалізації виробництва та споживання житлово-комунальних послуг зумовлює необхідність управління цією галуззю на місцевому рівні з урахуванням конкретної специфіки населеного пункту: чисельності населення, території міста, природно-кліматичних умов, архітектурно-містобудівних особливостей, соціальної структури та ін.

По-друге, для комунальних послуг, як обов'язкового суспільного блага, властива колективна організація споживання у формі загальних систем обслуговування. Характерна для комунальних підприємств велика кількість мережевих споруд та їх пряма прив'язка до споживачів послуг обумовлює неефективність їх надання декількома підприємствами.

Ефективність житлово-комунального господарства досягається за рахунок економії від масштабу наданих послуг, яка пояснюється специфікою технологічних умов виробництва та експлуатації, що робить економічно і соціально виправданим функціонування монопольно функціонуючих суб'єктів господарювання у сфері ресурсного забезпечення міста.

По-третє, призначенням та метою діяльності комунальних підприємств є життєзабезпечення міста. Тобто, практично вони є некомерційними, хоча і віднесені на регіональному та на державному рівнях до виробничо-промислових. В Україні підприємства житлово-комунального господарства, зокрема водопостачання та каналізації, є прирівняними державою до комерційних, з чого витікають підходи до регулювання їх діяльності. Держава не займається фінансуванням підприємств житлово-комунального господарства, а встановлює режим їх оподаткування такий самий, як для всіх комерційних підприємств.

При цьому існують певні обмеження при встановленні тарифів на послуги. Заслуговує на увагу те, що, на відміну від комерційних підприємств, що мають право обирати самостійно ринок збуту та конкретних контрагентів, підприємства житлово-комунального господарства вимушені безперервно надавати свої послуги і на практиці не мають права їх припинення навіть при відмові абонентів від оплати. В результаті таких дій з боку держави підприємства комунального сектора заздалегідь є дотаційними або збитковими.

По-четверте, визначальний вплив соціальних чинників обумовлює ще одну особливість житлово-комунального господарства, а саме специфічність критеріїв оцінювання ефективності його функціонування.

Характерні для сфери виробництва економічні критерії ефективності, такі як рентабельність, продуктивність, фондовіддача досить часто виявляються недостатніми для підприємств житлово-комунального господарства. На перше місце тут висуваються критерії якості обслуговування населення, комфортність, естетика, екологічні чинники, яким надається перевага.

По-п'яте, житлово-комунальне господарство характеризується галузевою специфікою та регіональною цілісністю, враховуючи обласний та міський рівень функціонування [7, c.146].

Інша характеристика житлово-комунального господарства пов'язана з комплексністю галузі, яка характеризується великою кількістю підгалузей, що входять до її складу:

- житлове господарство;

- водопостачання та водовідведення;

- комунальна енергетика;

- теплопостачання;

- міський електротранспорт;

- зовнішній міський благоустрій;

- дорожнє господарство;

- санітарне очищення міст (вуличне прибирання, будинкова очистка з утилізацією твердих побутових і харчових відходів);

- зелене господарство (озеленення міст, квітництво);

- готельне господарство;

- ритуальне обслуговування;

- ремонтно-будівельне виробництво, монтаж;

- капітальний ремонт та експлуатація ліфтового господарства;

- власна промисловість і капітальне будівництво;

- проектні, конструкторсько-технологічні та науково-дослідні роботи;

- технічна інвентаризація основних фондів[19, c. 144] .

Зважаючи на те, що за своїм змістом і структурою житлово-комунальне господарство - це складний та багатогранний об'єкт управління, він обумовлює специфічні особливості побудови організаційної системи управління та державного регулювання для забезпечення надійності функціонування підприємств галузі, підвищення ефективності роботи комплексу.

Взагалі державне регулювання є діяльністю держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для функціонування економічного механізму відповідно до цілей і пріоритетів державної економічної політики.

Раціональне державне регулювання ставить за мету не протистояння механізму ринкового регулювання й не підміну його, а свідоме виконання регулюючого потенціалу, надання ринковим регуляторам цілеспрямованого характеру, що сприяє досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів з найменшими економічними та соціальними витратами.

Державне управління в сфері житлово-комунального господарства охоплює всі види житлових фондів, зокрема приватний, і полягає у встановленні обов'язкових для всіх власників житла правил щодо експлуатації житлових будинків, організації комунального обслуговування населення, проведення заходів з охорони, реконструкції тощо.

Відповідно до твердження Димченко О. В. державне управління в сфері житлово-комунального господарства - це система цілеспрямованих дій держави, її органів на суспільство в цілому, ті або інші сфери його життєдіяльності на основі застосування об'єктивних законів, що допомагають реалізовувати певні завдання і функції відповідних органів у сфері житлово-комунального господарства.

Олійник О. Б. зазначає, що державне регулювання житлово-комунального господарства - це механізм реалізації програми розвитку житлово-комунального господарства області, який несе відповідальність за його стан, координує діяльність підприємств, установ та організацій галузі житлово-комунального господарства .

На думку Данилишин Б. М., державне регулювання житлово-комунального господарства - це формування системи заходів, спрямованих на інтенсивний розвиток житлово-комунального господарства, вдосконалення або докорінну зміну існуючих форм і методів державного управління на різних рівнях, їх взаємодію між собою. Першочергове завдання держави в цьому випадку полягає у:

- створенні механізму ринкових відносин у житлово-комунальній сфері;

- формуванні єдиної фінансової та соціальної політики на територіях самоврядування;

- запровадженні нових форм управління житлово-комунальним господарством на рівні територіальних громад, зокрема делегованого управління;

- впровадження системи договірних відносин, зумовлених появою в цій сфері суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм.

- підвищення ефективності управління житлово-комунальним господарством;

- упорядкування відносин власності у цій сфері;

- забезпечення беззбиткового функціонування підприємств галузі при прозорій економічно обґрунтованій системі визначення рівня тарифів та адресного соціального захисту населення;

- технічне переозброєння галузі, запровадження інноваційної моделі її розвитку [28, c. 133].

Метою державного управління щодо регіонального розвитку житлово-комунального господарства є урівноваження показників не лише добробуту, а й соціального розвитку територій, де спостерігаються значні відмінності у забезпеченні населення комунальними послугами.

Головними принципами державного управління у цій сфері є:

- спільна відповідальність держави та органів місцевого самоврядування за розвиток житлово-комунального господарства, забезпечення населення житлово-комунальними послугами відповідно до державних соціальних стандартів та ефективність сфери житлово-комунального господарства в цілому;

- доступність для всіх верств населення житлово-комунальних послуг, що відповідають вимогам державних стандартів;

- пріоритетне спрямування державної підтримки на забезпечення соціальним житлом визначених законом категорій громадян з одночасним створенням доступної для інших верств населення системи довгострокового кредитування житла;

- формування та дотримання державних соціальних стандартів (норм і нормативів) у сфері житлового фонду та житлово-комунального обслуговування;

- створення умов для прозорого та незалежного державного регулювання у сфері житлово-комунальних послуг, захисту прав споживачів і налагодження зворотного зв'язку із суспільством;

- забезпечення ефективного використання людських, грошових та матеріальних ресурсів у сфері житлово-комунального господарства;

- відповідальність держави (щодо управління, регулювання, стимулювання і технічної підтримки) та органів місцевого самоврядування (щодо планування розвитку житлового фонду та комунальної інфраструктури, ефективного використання майна територіальних громад) за ефективність функціонування житлово-комунального господарства;

- встановлення економічно обґрунтованих цін і тарифів за користування житлом та комунальні послуги, надання адресних субсидій окремим категоріям громадян для компенсації витрат, пов'язаних з оплатою житла та комунальних послуг;

- створення рівних умов для всіх суб'єктів господарювання і споживачів на ринку житла та житлово-комунальних послуг;

- забезпечення збалансованого розвитку енерго-, тепло-, водо-, газопостачання та водовідведення під час виконання програм житлового та промислового будівництва;

- забезпечення населення високоякісною питною водою;

- технічне переоснащення галузі на основі широкого застосування вітчизняних і зарубіжних науково-технічних досягнень, зокрема в енерго- та ресурсозбереженні, впровадження екологічно чистих технологій;

- стимулювання будівництва шляхом зняття адміністративних бар'єрів та розвитку конкуренції на ринку будівельних матеріалів;

- розвиток публічно-приватного партнерства у сфері будівництва та реконструкції житлового фонду і комунальної інфраструктури;

- гласність, громадський контроль, прозорість та участь громадян у прийнятті рішень з питань реформування та розвитку житлово-комунального господарства, інформування населення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень щодо основних принципів та завдань державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

- створення рівних умов для всіх суб'єктів підприємницької діяльності у сфері житлово-комунального господарства, забезпечення рівних умов для всіх інвесторів [50, c. 20].

Відповідно, до головних функцій державного управління відносяться такі:

- підготовка пропозицій щодо формування державної політики;

- нормативно-правове забезпечення, проведення моніторингу;

- ліцензування певних видів господарської діяльності;

- організація та виконання робіт зі стандартизації в сфері житлово-комунального господарства;

- координація діяльності місцевих органів виконавчої влади;

- розроблення типових договорів;

- забезпечення контролю за дотриманням виконавцями/виробниками вимог стандартів тощо.

Державне регулювання житлово-комунального господарства базується на основних засобах впливу на ринок, таких як:

- законодавчі акти;

- прогнози розвитку національної економіки;

- цільові комплексні програми;

- державні замовлення і державні контракти;

- державні інвестиції;

- державні і місцеві бюджети;

- бюджетні дотації, субсидії;

- податки й податкові пільги;

- державні кредити;

- державні резерви;

- соціально-економічні нормативи;

- галузеві загальнодержавні норми і стандарти;

- норми амортизації;

- системи фіксованих граничних і вільних цін;

- індексування цін;

- встановлення єдиної тарифної системи та ін. [59, c. 94].

Отож, розглянувши особливості функціонування житлово-комунального господарства України та мету і завдання державного регулювання у цій сфері, варто розглянути закономірності організації вітчизняної системи управління житлово-комунальним господарством.

1.2 Закономірності організації вітчизняної системи управління житлово-комунальним господарством

Правове забезпечення діяльності підприємств і організацій ЖКГ представлено, в першу чергу законами України, в яких закладені правові основи їх взаємовідносин як господарюючих суб'єктів із зовнішнім середовищем в ринкових умовах господарювання. До складу цих законів відносяться:

- Конституція України;

- Житловий кодекс України;

- Цивільний кодекс України;

- Кодекс про адміністративні правопорушення;

- закони України: ,,Про місцеві державні адміністрації ", ,,Про місцеве самоврядування в Україні", ,,Про оренду державного та комунального майна";

- Укази Президента України;

- постановах Кабінету Міністрів України та ін.

Таким чином, у сучасний період існує досить велика кількість нормативно-правових актів, які як безпосередньо регулюють здійснення державного управління у сфері житлово-комунального господарства, так і опосередковано торкаються цього питання. Крім того багато законодавчих актів знаходиться на стадії розгляду або їх проекти відхилено [56, c.70].

Аналіз діючого законодавства з даного питання показав, що більшість нормативно-правових актів присвячена вирішенню поточних проблем галузі, а саме вирішенню питань регулювання тарифів, соціального захисту населення, реструктуризації боргів тощо. У той же час, конкретно питанням реформування житлово-комунального господарства концептуального характеру присвячена невелика кількість правових актів.

У діючому законодавстві нечітко визначена компетенція усіх суб'єктів у сфері управління житлово-комунальним господарством, не сформульовані пріоритетні напрямки державної політики та завдання щодо її реалізації. Це не дозволяє повною мірою реалізувати завдання щодо реформування житлово-комунального господарства.

В умовах існуючого нечіткого розмежування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування неможливо забезпечити і ефективне державне регулювання процесів реформування на підприємствах житлово-комунального господарства , а саме на суб'єктах природних монополій тощо.

Аналіз показав, що має місце і суперечність положень чинних законодавчих актів із Конституцією України стосовно суб'єктів права комунальної власності. Досі не розробленими залишаються базові закони по підгалузях житлово-комунального господарства та ряд нормативних актів, спрямованих на стабілізацію фінансового стану підприємств галузі.

Спеціальні правові та організаційні засади управління житлово-комунальним господарством закріплено в низці актів, серед яких головними є закони України:

- ,,Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004 - 2010 роки " [36];

- ,, Про Загальнодержавну програму " Питна вода України " [35];

- ,, Про житлово-комунальні послуги " [34];

- ,, Про міський електричний транспорт " [40];

- ,, Про питну воду та питне водопостачання " [44];

- ,, Про теплопостачання " [47];

- ,, Про благоустрій населених пунктів " [31];

- ,, Про ОСББ" [42];

- ,, Про енергозбереження " [33];

- ,, Про електроенергетику " [32];

- ,,Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду " [38]та інші закони.

З 1 січня 2010 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України ,,Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки", прийнятий 11 червня 2009 року Верховною Радою України, яким затверджено ,,Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки " [36].

Варто зазначити, що ціль Програми полягає у визначенні принципів реалізації державної політики реформування житлово-комунального господарства, здійснення заходів з підвищення ефективності й надійності його функціонування, забезпечення стійкого розвитку для задоволення потреб населення й господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів.

Відповідно до Програми реформування галузі здійснюється шляхом формування відповідно до вимог світових стандартів ринку житла, впровадження недискримінаційних економічних відносин, між суб'єктами ринку й державою з поступовим обмеженням функцій держави як суб'єкта ведення господарства й посиленням його впливу на формування ринкової інфраструктури, що передбачає:

- проведення взаємоузгодженої тарифної, інвестиційної політики й політики в сфері розвитку внутрішнього ринку;

- реалізацію ефективної антимонопольної політики й здійснення інституціональних перетворень на ринку житла й житлово-комунальних послуг, спрямованих на розвиток ринкових відносин і конкуренції;

- стимулювання інноваційної, інвестиційної й енергозберігаючої активності суб'єктів ведення господарства;

- підвищення енергоефективності галузі шляхом зменшення обсягів втрат паливно-енергетичних ресурсів, зниження енергоємності виробництва окремих видів продукції (послуг);

- розробку прозорого механізму формування цін і тарифів на продукцію й послуги підприємств, які здійснюють діяльність у житлово-комунальній сфері.

Основними завданнями Програми є:

– розвиток державного регулювання діяльності природних монополій на ринку комунальних послуг;

– формування державної житлової політики, створення розвинутої конкурентного середовища на ринку обслуговування житла;

– забезпечення беззбиткового функціонування підприємств житлово-комунального господарства;

– технічне переоснащення житлово-комунального господарства, скорочення питомих показників використання енергетичних і матеріальних ресурсів на виробництво послуг, у тому числі створення діючого й прозорого механізму стимулювання використання альтернативних джерел енергії й видів палива;

– залучення інвестицій і співробітництво з міжнародними фінансовими установами й донорськими організаціями;

– залучення громадськості до процесів формування житлової політики й реформування житлово-комунального господарства.

Програма передбачає ряд завдань і заходів, реалізація яких дозволить підвищити ефективність використання енергоносіїв й інших ресурсів, істотно знизити енергоємність виробництва, підвищити енергоефективність будинків, створити стимули й умови для переходу економіки на раціональне використання й ощадливе використання енергоресурсів. Система управління житлово-комунальним господарством базується на відповідальності всіх суб'єктів господарювання та збалансованості й поєднує у собі зусилля:

– центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства;

– інших центральних органів виконавчої влади;

– відповідних структурних підрозділів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування;

– підприємств всіх форм власності та їх об'єднань, що працюють у сфері житлово-комунального обслуговування.

Органи управління житлово-комунальним господарством: організовують виконання програм розвитку галузі; забезпечують діяльність житлово-комунальних об'єктів, підбір і розстановку кадрів; здійснюють заходи щодо вдосконалення комунального обслуговування населення, промислових і соціально-культурних об'єктів; здійснюють розробку й організаційне забезпечення управлінських рішень.

На рис.1.1. схематично зображено систему органів управління будівництвом та житлово-комунальним господарством [55, c. 173].

Рис.1.1 Система органів управління житлово-комунальним господарством України

До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері управління житлово-комунальним господарством належить:

– забезпечення проведення цінової політики відповідно до закону;

– визначення методології (порядку) формування цін/тарифів на певні види житлово-комунальних послуг, що надаються суб'єктами господарювання, які не займають монопольне становище на відповідних ринках;

– визначення пріоритетних інвестиційних проектів у сфері житлово-комунальних послуг загальнодержавного значення, фінансування яких здійснюватиметься за рахунок коштів, отриманих за надані житлово-комунальні послуги, та/або державного бюджету;

– підготовка проектів нормативно-правових актів, які передбачатимуть стимулюючі заходи щодо розвитку сфери житлово-комунальних послуг;

– удосконалення порядку відшкодування суб'єктам господарювання збитків, завданих у результаті прийняття рішень, пов'язаних із затвердженням тарифів на житлово-комунальні послуги у розмірі, нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Перш за все центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління у сфері житлово-комунального господарства є Міністерство з питань житлово-комунального господарства України, основними завданнями якого є:

– участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, житлової політики та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), благоустрою населених пунктів, галузі поховання;

– управління, координація та регулювання діяльності у зазначеній сфері;

– реформування житлово-комунального господарства;

– технічне регулювання у сфері житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус);

– забезпечення проведення єдиної технічної, соціально-економічної політики у сфері питної води та питного водопостачання;

– регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сфері централізованого тепло -, водопостачання та водовідведення, крім діяльності суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні чи поновлювані джерела енергії;

– захист прав споживачів житлово-комунальних послуг у межах своїх повноважень, визначених законодавством.

Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства виконує власні функції:

– формування і реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

– нормативно-правове регулювання діяльності суб'єктів господарювання;

– координація дій органів виконавчої влади;

– регулювання господарської діяльності суб'єктів природних монополій у сфері централізованого водо,- теплопостачання та водовідведення.

Інші центральні органи виконавчої влади, відповідно до покладених на них функцій, здійснюють у сфері житлово-комунального господарства контроль за діяльністю підприємств, якістю житлово-комунальних послуг, забезпечують соціальний захист населення та захист прав споживачів.

Регіональні органи виконавчої влади та їх структурні підрозділи з питань житлово-комунального господарства відповідно до законів України здійснюють власні повноваження та забезпечують реалізацію на території регіону державної політики у житлово-комунальній сфері, несуть відповідальність за її наслідки.

У разі делегування повноважень органами місцевого самоврядування, здійснюють управління комунальними підприємствами, що надають житлово-комунальні послуги більш ніж двом територіальним громадам, встановлюють тарифи на ці послуги.

Управління будівництвом і житлово-комунальним господарством на місцях покладено на відповідні управління і відділи місцевих державних адміністрацій. Так, при обласних державних адміністраціях діють:

– управління містобудування й архітектури;

– управління житлово-комунального господарства;

– управління капітального будівництва.

Необхідно зазначити, що в районних державних адміністраціях функцію управління забезпечують відділи містобудування, архітектури і житлово-комунального господарства [25, c. 4].

Відділи містобудування, архітектури і житлово-комунального господарства здійснюють керівництво дорученими їм сферами будівництва і житлово-комунального господарства, несуть відповідальність за їхній розвиток на підвідомчій їм території, координують діяльність підприємств, установ і організацій, що відносяться до сфери управління відповідної місцевої державної адміністрації.

У сфері житлово-комунального господарства районні відділи відповідно до покладених на них завдань:

– беруть участь у реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, готують пропозиції до програм соціально-економічного розвитку та проекту бюджету району;

– координують роботу, пов'язану з наданням населенню району житлово-комунальних послуг підприємствами - надавачами цих послуг незалежно від форми власності;

– розробляють систему заходів для забезпечення стабільної роботи житлово-комунального господарства району в умовах надзвичайної ситуації і ліквідації її наслідків;

– здійснюють в межах своєї компетенції контроль за станом експлуатації та утримання житлового фонду і об'єктів комунального господарства незалежно від форми власності;

– вживають заходів до оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії згідно із загальнодержавними та регіональними програмами;

– аналізують рівень цін і тарифів на продукцію, роботи і послуги житлово-комунального господарства та у разі потреби готують пропозиції щодо їх змін в установленому законодавством порядку;

– розробляють пропозиції до проектів місцевих програм приватизації підприємств житлово-комунального господарства, що перебувають у комунальній власності;

– сприяють прискоренню передачі об'єктів відомчого житлового фонду та комунального господарства у власність територіальних громад та ін.

Підприємства, організації всіх форм власності та їх об'єднання, що працюють у сфері житлово-комунального обслуговування, забезпечують, виключно на договірних засадах, всіх споживачів, у тому числі бюджетні установи і організації, казенні підприємства якісними послугами та у необхідних обсягах.

Проаналізувавши законодавче забезпечення сфери житлово-комунального господарства та функції органів державної влади щодо управління розвитком аналізованої сфери, варто розглянути механізм та форми організації державного управління житлово-комунальним господарством.

Спершу варто зазначити, що регулювання житлово-комунального господарства, як форми монополії, здійснюється таким чином:

– державна реєстрація житлових приміщень;

– державний облік житлового фонду;

– розподіл житлових приміщень;

– контроль за використанням житлового фонду;

– видачі ліцензій на здійснення відповідних видів підприємницької діяльності;

– контролю за додержанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов;

– контролю за обґрунтованістю встановлених тарифів на послуги водо,- теплопостачання та водовідведення;

– наданням дотацій із Державного бюджету.

– цінове регулювання

– застосування санкцій до суб'єктів господарювання у випадках передбачених законодавством [26, c.22].

Основною формою управління та утримання житлового фонду стають об'єднання співвласників багатоквартирного будинку. Прийнятими організаційно-правовими формами управління житлово-комунальним господарством є:

– об'єднання власників житла у різні групи з метою вибору обслуговуючих підприємств на конкурсних засадах;

– розвиток і застосування делегованого управління (концесій, оренди); стимулювання якості надання послуг і зниження їх вартості через підвищення конкуренції серед надавачів цих послуг;

– запровадження системи договірно-правових відносин.

Слід відмітити, що на сьогодні продовжує домінувати стара ,,радянська" модель житлово-комунального господарства, що обумовлено такими причинами:

– адміністративним лобіюванням;

– наявністю традиційних, історично сформованих виробничих житлових підприємств у вигляді ЖЕКів, за якими адміністративно закріплені житлові райони;

– наявністю у ЖЕКів бюджетного фінансування на ,,відшкодування витрат " чи ,,погашення збитків ", капітальний ремонт тощо;

– наданням пільг і субсидій, чого найчастіше позбавлені інші альтернативні форми.

На рис.1.2 зображено механізм державного управління сферою житлово-комунального господарства в Україні [28, c.133].

Рис.1.2. Механізми державного управління в сфері житлово-комунального господарства України

Таким чином, виходячи із сучасної економічної ситуації, що склалась в Україні, владі необхідно забезпечити стійке функціонування житлового сектора, що дасть змогу задовольняти житлові потреби населення без істотної участі центральної влади та використання значних обсягів бюджетних коштів. Роль держави повинна бути обмежена регулюванням відносин в сфері здійснення прав на нерухомість у житловій сфері, встановленням будівельних норм і правил та основних принципів місторегулювання.

1.3 Закордонний досвід державного управління сферою житлово-комунального господарства

Закордонний досвід державного управління сферою житлово-комунального господарства потребує детального розгляду для порівняння діяльності вітчизняних органів державної влади у цій сфері з особливостями діяльності закордонних органів державної влади в процесі управляння житлово-комунальним господарством.

Наприклад, у Польщі велика частина комунального житлового фонду є власністю та експлуатується місцевою владою (ґмінами), які, відповідно до законодавства, мають значну свободу вибору у здійсненні політики в цій сфері. Також, відповідно до польського законодавства, ґміни підвищуватимуть комунальні тарифи з метою покриття витрат на утримання житлового фонду, одночасно надаючи певні пільги малозабезпеченим мешканцям за спеціальними програмами.

Безумовно, без реформування системи оплати житла місцева влада неспроможна фінансувати реконструкцію житлового фонду, але підвищення тарифів робить реформу дуже непопулярною у територіальної громади. Виходячи з цього, кожен з місцевих урядів Польщі намагається реалізовувати свою політику у цій сфері. Наприклад, міста Гдиня і Щецин проводять в оплаті житла ,,агресивну " політику і належать до тих ґмін, які запроваджують регулярне підвищення тарифів. Аби подолати політичний та соціальний спротив підвищенню тарифів муніципалітети Гдині та Щеціна подбали про залучення всіх зацікавлених учасників ринку житла (членів міських рад, квартиронаймачів, громадян і чиновників місцевих органів влади) до обговорення пропозицій щодо підвищення квартирної плати до ринкового рівня. Ці ж ґміни зробили підвищення тарифів складовою частиною своїх довгострокових планів розвитку житлового сектора.

У той же час Краків розпочав запровадження диференційованих тарифів, застосувавши методологію, яка допомагає ґміни застосовувати ринкову структуру оплати житла в тій частині житлового фонду, яка їм належить. Тарифи в цьому місті встановлюються залежно від якості та місцезнаходження житла.

Також є певні особливості у діяльності німецьких органів державної влади щодо розвитку житлово-комунального господарства. Необхідно відзначити, що вся сфера житлово-комунального господарства фактично приватизована (земля у власності підприємств), а постачальники послуг відбираються на конкурсній основі, що було закріплено відповідними нормами законодавства [57, c.9 -10].

У Німеччині з'явився новий термін ,,багатосторонні комунальні послуги". Наприклад, крім свого основного виду діяльності, комунальні компанії включали у свої пакети багатосторонніх послуг прибирання прибудинкових територій, вивіз сміття та утилізацію відходів, обслуговування внутрішньо-будинкової інфраструктури, телекомунікації та ін.

Крім того, у Німеччині особлива увага приділяється підвищенню ефективності комунальних підприємств за рахунок запровадження сучасних технологій та автоматизації. Окрім того, створені спеціальні державні банки, які спрямовані на сприяння розвитку житлово-комунальної сфери і надають пільгові кредити під конкретні адресні програми, спрямовані на підвищення ефективності використання та економію ресурсів.

У Великої Британії, яка майже 15 років створювала суспільно прийнятні і комерційно привабливі умови в комунальному секторі, введено заборону на відключення послуг водопостачання для побутових споживачів, але одночасно прийнято рішення про підвищення тарифів для неплатників. Якість комунальних послуг у цій країні визначається низкою вимірюваних параметрів. Зокрема зафіксовано час дозвону до диспетчерської служби (він становить 30 секунд) та час виконання заявки з усунення неполадок.

Наприклад, у Франції комунальні служби є переважно муніципальними. У той же час достатньо поширений в житлово-комунальній сфері й досвід використання концесій, заснованих на договорі, відповідно до якого підприємство комунальної сфери передається в експлуатацію приватній фірмі. Надання послуг здійснюється концесіонером, при цьому він має право стягти зі споживачів платежі за надання цих послуг.

Перевага концесії полягає в тому, що житлово-комунальні послуги, що є природними монополіями, зокрема у водопостачанні та водовідведенні, не відчужуються у держави. Майно надається у тимчасове користування приватним фірмам, що сплачують власникові гідну плату, приймаючи на себе всі комерційні ризики стосовно його експлуатації. Добір концесіонерів здійснюється на конкурсній основі. При цьому договір жорстко регламентує їхню діяльність, включаючи умови надання послуг і рівень тарифів. З метою забезпечення належної якості послуг органи влади мають право застосовувати санкції аж до позбавлення прав на концесію.

Після закінчення терміну договору об'єкт, включаючи створені концесіонером виробничі потужності, передається власникові. Таким чином відбувається поєднання потенціалу двох економічних агентів: державної (муніципальної) власності, з одного боку, приватного управління й інвестицій - з іншого. Розвитку конкурентного середовища в галузі сприяє і діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків.

Загалом, у Франції діє потрійна система надання житлово-комунальних послуг: разом із націоналізованими газовими мережами і державною енергетикою існують приватні компанії, а також такі, що будують свою діяльність на основі концесії. У той же час, всі фірми у Франції, особливо ті, що займаються електро-, газо- і водопостачанням, водовідведенням, збиранням і переробкою сміття і промислових відходів, працюють в тісному контакті з муніципалітетами на основі укладених контрактів і договорів. Існує багато типів контрактів. Одні передбачають тільки експлуатацію вказаних систем, другі - відповідальність за ремонт, треті - за будівництво нової інфраструктури житлово-комунального господарства. При цьому муніципалітет покладає на себе і функцію контролю за якістю надання послуг населенню та експлуатації об'єктів житлово-комунального господарства.

Стандарти якості послуг встановлює уряд країни, а в кожному контракті між муніципалітетом і експлуатаційною компанією визначаються конкретні умови роботи системи та тарифи на послуги. Цікаво, що останнім часом відбувається постійне укрупнення фірм, що працюють у житлово-комунальній сфері.

Також слід відзначити і застосування у Франції різних форм управління багатоквартирним житлом: є муніципальні компанії, є приватні. Власник будинку може здавати квартири в оренду і може їх продавати.

У будинках, де квартири продаються, створюються об'єднання власників квартир, які укладають договори з муніципалітетом на поставку води, газу тощо зі спеціалізованою фірмою на обслуговування будинку; і окремою спеціалізованою фірмою, яка контролюватиме якість послуг. Фірми, що є обслуговуючими компаніями, можуть бути і загальнонаціональними, але частіше обслуговування будинків, особливо що стосується дрібного ремонту, - це сфера малого бізнесу, локальних компаній, які можуть мати різні форми власності.

Швеція дає наочний досвід співробітництва органів влади великих міст із організаціями мешканців на всіх рівнях під час керування житлово-комунальною сферою. У цій країні переважають квартиронаймачі як соціального, так і приватного житлового фонду. Це пов'язано, у першу чергу, з тим, що орендний житловий фонд становить 41%, що набагато більше, ніж в інших розвинених країнах. У цій країні дотепер не дозволена приватизація окремих квартир, а також не існує кондомініумів. При цьому, близько 10% усього кооперативного житлового фонду являє собою односімейні будинки, а не звичні багатоквартирні будинки. Це означає, що за комфортністю проживання члени кооперативів "близькі" до власників житла, хоча їхні права обмежені правами кооперативної власності [59, c. 95] .

У Фінляндії також існує декілька моделей фінансування розвитку житлового сектора, які заслуговують на увагу й вивчення. У цієї країни розроблена й уже знаходить застосування нова система користування нерухомістю, заснована на кооперативному принципі, що передбачає безстрокове право проживання. Мешканець може розпоряджатися квартирою за своїм розсудом після повної оплати своєї частки в загальному праві на безстрокове проживання. Разом з тим, він не може продати свою власність за ринковою ціною.

Закон про житлові акціонерні товариства у Фінляндії прийнятий в 1992 р. З тих пір таких суспільств уже створено більше 60 тисяч, вони охоплюють більше 1,7 млн. чоловік. Організаційний принцип житлового акціонерного товариства передбачає безпосереднє володіння об'єктом нерухомості або розпорядження таким об'єктом за договором оренди. Питаннями будівництва нових і реконструкції старих орендних будинків даного типу займається муніципальний відділ з будівництва житла. Міське управління з нерухомості володіє фірмами з нерухомості, а також координує й розвиває їх адміністративне управління.


Подобные документы

  • Поняття і завдання управління у сфері житлово-комунального господарства, організаційно-правове забезпечення його державного управління. Повноваження органів місцевого самоврядування в сфері житлово-комунального господарства, форми та методи управління.

    курсовая работа [61,0 K], добавлен 04.12.2010

  • Аналіз головних проблем житлово-комунального господарства на сучасному етапі. Загальні засади та напрямки проведення реформування сфери ЖКХ. Основні завдання загальнодержавної програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства в Україні.

    реферат [17,0 K], добавлен 10.10.2011

  • Чинники розвитку, розміщення в просторі, взаємозв'язки і функціонування житлово-комунального господарства Львівської області. Забезпечення життєдіяльності області шляхом надання послуг водопостачання та водовідведення, тепло-, електро-, газопостачання.

    дипломная работа [1,5 M], добавлен 26.10.2014

  • Характеристика державного управління як виду соціального управління. Аналіз функцій та принципів державного управління. Функції та організація санітарно-епідеміологічного нагляду у сфері забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення.

    контрольная работа [29,7 K], добавлен 04.01.2008

  • Поняття кризи державного управління та його складові. Причини виникнення криз державного управління у соціально-економічних системах, аналіз процесу їх розвитку. Антикризове державне управління в Україні. Моніторинг розвитку системи державного управління.

    контрольная работа [48,3 K], добавлен 20.05.2015

  • Вищі органи державного управління економікою в Україні. Основні функції державного управління економікою. Національні особливості державного регулювання економічними процесами. Основні форми державного управління економікою.

    курсовая работа [28,4 K], добавлен 18.03.2007

  • Поняття державного управління, його значення та основні системи. Цілі, функції державного управління, його форми і методи. Дослідження типології розвитку держави. Сучасні підходи до розуміння теоретико-методологічних засад державного управління.

    курсовая работа [1,6 M], добавлен 23.06.2019

  • Мета, цілі та завдання управління природокористуванням, його особливість. Загальнодержавні та місцеві органи державного управління в галузі охорони природного середовища. Види органів державного управління за характером, напрямами роботи, повноваженнями.

    реферат [11,1 K], добавлен 23.01.2009

  • Сутність, зміст та специфіка державного управління, його співвідношення з сучасною державною владою в Україні. Характеристика функціональної та організаційної структури державного управління, її аналіз та оцінювання, методи та шляхи вдосконалення.

    курсовая работа [44,2 K], добавлен 19.08.2010

  • Поняття і принципи державного управління суспільством. Розподіл влади як загальний принцип здійснення державної влади. Особливості управління різними сферами суспільного життя. Система органів виконавчої влади та управління: суть, функції та призначення.

    реферат [27,6 K], добавлен 26.12.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.