Оренда землі

? повну незалежність у користуванні і розпорядженні землею;

? можливість її застави з метою залучення інвестиційних ресурсів.

Проте придбання достатнього земельного масиву потребує значного початкового капіталу. Для виробництва на орендованих землях характерна вища оборотність капіталу, гнучкість у розмірах бізнесу, але орендар менше, ніж власник, зацікавлений у здійсненні капітальних вкладень на орендованих землях [48, c. 215]. Разом з тим поєднання статусів власника землі та господарюючого суб'єкта недостатньо для забезпечення вищої ефективності виробництва порівняно з діяльністю на орендованих землях.

У сільському господарстві однією з форм підприємництва є селянське (фермерське) господарство. Орендні відносини сприятимуть розвитку фермерства, підвищенню ефективності його функціонування. В Україні, особливо в останні три роки, спостерігається стійка тенденція до концентрації земель фермерськими господарствами. Дослідженнями встановлено, що головним чином розмір фермерських земель збільшується за рахунок оренди. В основному значні площі фермери орендують у колишніх членів колективних господарств. Землю орендують як малоземельні фермери, так і ті, що вже мають досить великі площі.

Важливим є термін укладання договорів оренди. Як коротко-, так і довгострокові угоди мають свої позитивні і негативні сторони. Однорічний строк оренди не вигідний для фермерів, оскільки це не дає гарантій для збереження розміру свого господарства наступного року, а отже, планування виробничого процесу. Для орендодавців - власників паїв недоцільно укладати договори на тривалий період, адже при появі нових лідерів вони можуть втратити певну частину свого доходу (вищої орендної плати).

Існуючий механізм орендних відносин не забезпечує захисту земельних і майнових прав власників. У договорах оренди земельної ділянки та передачі майна переважно не фіксується ні стан, ні якість землі та майна. В принципі така фіксація і неможлива при нинішніх орендних відносинах. Адже кожен власник майнового і земельного паю не може знати, яке майно та в якому стані вони передають в оренду. Відповідно й орендар не бере на себе зобов'язання щодо збереження орендованого майна і землі та його повернення після закінчення договору оренди.

Для подальшого розвитку орендних відносин в аграрному секторі економіки необхідний спеціальний законодавчий акт, який би регулював питання оренди як важливої складової господарського механізму сільськогосподарських підприємств на сучасному етапі [12, c. 3].

Важливою характеристикою орендних земельних відносин є їх соціально-економічна спрямованість. У результаті демонополізації земель сільське населення забезпечено земельними ділянками. Селяни та місцеві бюджети отримали нове джерело доходів у вигляді орендної плати.

У структурі доходів селян орендна плата поки що займає незначну частину. Створення нових агроформувань, господарювання яких базується на основі оренди, сприяло підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Так, зменшилась кількість збиткових підприємств, підвищився рівень їх рентабельності. Орендний механізм дозволяє формувати оптимальні розміри землекористування, сприяє розвитку підприємницької діяльності у сільському господарстві [10, c. 38]. Відмічаючи позитивне значення оренди як способу господарювання, потрібно звернути увагу на недостатній рівень розробки окремих положень орендного законодавства, що стає на заваді її ефективного розвитку. Залишаються невирішеними питання щодо законодавчого врегулювання розвитку земельних відносин у напрямі: відтворення родючості ґрунтів, вилучення з активного обороту малопродуктивних і деградованих сільськогосподарських угідь, налагодження дійового державного контролю за ефективним використанням земель, розвитку іпотечного кредитування [51, c. 3].

Проблема пошуку та розробки моделей ефективного землекористування з урахуванням специфіки використання сільськогосподарських угідь залишається актуальною на майбутнє. Дослідження показали, що економічна ефективність сільськогосподарських підприємств залежить від площі сільськогосподарських угідь, їх результати доцільно використовувати при обґрунтуванні раціональних розмірів сільськогосподарських підприємств при проектуванні нових (упорядкуванні існуючих) сільськогосподарських землеволодінь та землекористувань [32, c. 47]. Аналіз земельних перетворень в Україні показав, що подрібнення землеволодінь та порушення їх організаційно-виробничої структури призводить до спаду ефективності використання природних ресурсів у сільському господарстві України та окремому підприємстві [60, c. 55].

Розглядаючи приватно-орендні підприємства як перехідну форму господарювання, необхідно вже нині створювати передумови для можливості їх трансформації у структури, що забезпечують більший ступінь привласнення новоствореного продукту власниками, їх зацікавленість у результатах господарювання, не обмежуючись лише можливістю трудової участі у виробничих процесах на контрактній основі [9, c. 45].

Можливість таких перетворень прямо залежатиме від стану та розвитку орендних відносин. Збереження сучасного стану справ лише закріплюватиме положення нових підприємницьких структур як монопольних орендарів, створюючи передумови до неадекватного управлінській та трудовій участі ступеня монополізації привласнення результатів виробничої діяльності, земельної ренти [43, c. 227]. Цим самим буде поглиблюватися економічна і соціальна диференціація господарств, яка в більшості випадків уже призвела до формування двополюсної аграрної структури, що складається, з одного боку, з великих сільськогосподарських корпорацій, а з іншої, із дрібних сільськогосподарських і фермерських господарств. Вони розрізрозрізняються за спеціалізацією, охопленням ринку, мотивацією економічної діяльності.

Отже, некероване використання оренди землі з метою набуття статусу сільськогосподарського виробника є наслідками непослідовної державної політики в аграрній сфері. Оренда як форма господарювання може бути ефективною і посідати належне місце у системі економічних відносин тоді, коли виходитиме від самих орендарів, а держава створить відповідні умови.

3.2 Проблеми і перспективи розвитку орендних відносин

В контексті подальшого розвитку вітчизняних орендних відносин вважається за необхідне в першу чергу залучити закордонний досвід державного регулювання земельних відносин та відношення до власності на землю. Історично державне втручання у земельні відносини починалося наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття, коли Уряди деяких держав почали обмежувати дію договорів, які укладали власники землі.

У багатьох країнах прийнято закони про ліквідацію черезсмужжя, тобто раціональне землевпорядкування. Слід також підкреслити, що у законодавстві багатьох країн прийнято спеціальні норми, які зобов'язують землевласників використовувати землю найраціональніше.

Оренда, як форма ринкових операцій із землею, повинна сприяти руху землі до ефективного господаря [9, c. 43]. Саме це відповідає сучасним вимогам формування оптимальних за обсягом господарських структур у сільському господарстві. В Україні така закономірність повною мірою не спостерігається. Терміни дії укладених договорів оренди по Україні різні, проте переважаючою є короткотермінова оренда терміном до 5 років, що є надзвичайно негативним явищем. Так, у 2009 р. частка орендних договорів терміном до 5 років становила 59,0% від загальної кількості договорів, а частка договорів понад 10 років - тільки 10,4%/ Власники земельних ділянок і паїв наразі не готові на довгий період дати зобов'язання конкретному орендарю і задовольнитися низьким рівнем орендної плати.

Короткотермінова оренда не сприяє збереженню земель в єдиних масивах. На запобігання надмірному подрібненню земельних ділянок звертається увага у законодавстві розвинених країн, зокрема Італії, Португалії, Іспанії. У них введено таке поняття, як «мінімальне життєздатне господарство». Оренда ферм меншого розміру не допускається.

Короткотермінова оренда не задовольняє інтересів орендарів і не забезпечує умов для раціонального використання та охорони ґрунтів і дотримання вимог сівозмін, оскільки орендарі не здійснюють додаткових капіталовкладень на покращення якості земель [36, с. 9]. Потрібен певний час для того, щоб витрати на збереження і підвищення родючості ґрунтів змогли себе окупити, повна віддача від них настає через період, що перевищує термін оренди і дістанеться землевласнику. Тому, у більшості розвинених країн здебільшого укладають довготермінові договори оренди (їх частка становить 90%) терміном від 9-10 років і більше [17, c. 12].

Виходячи з цього, вважаю, що на сучасному етапі розвитку для України доцільним могло б стати застосування механізму середньо - та довготермінової оренди.

Короткотермінова оренда сільськогосподарських земель є ознакою неринкового характеру орендних земельних відносин в Україні, тобто відсутністю цивілізованого підходу до формування ринкових відносин в аграрному секторі економіки. В Україні неринковий характер орендних відносин проявляється також у проявах неповної, несвоєчасної її сплати, у практиці відмови від сплати через форс-мажорні обставини [42, c. 173].

Із підвищенням ефективності аграрного виробництва та зростанням економічного становища орендарів розмір орендної плати повинен зростати, оскільки визначальним критерієм земельної власності є не сама наявність земельної ділянки, а дохід, який можна з неї отримати [11, c. 90]. Практика визначення обсягу орендної плати у різних країнах є різною. У країнах ЄС орендна плата за використання сільськогосподарських земель в середньому становить 20-25% від вартості урожаю, або 2,5% вартості землі [3, с. 148]. Висока орендна плата у Швеції - 7-9% вартості реалізованої продукції. Причому, кожні три роки вона зростає в 1,5 раза, що зумовлено підвищенням цін на засоби виробництва і продукцію сільського господарства. У Данії, залежно від якості орендованої землі, орендна плата змінюється у межах 16-20% вартості урожаю.

Протягом майже 18 років, що минули від започаткування в Україні земельної реформи, пройдено складний шлях роздержавлення та приватизації земель, становлення нового земельного ладу. На це були спрямовані численні законодавчі та нормативні акти, зокрема - і розроблені та прийняті в цей період три земельні кодекси України, які оновлювалися відповідно до вимог часу. Недостатність законодавчої бази неодноразово компенсувалась указами Президента, спрямованими на прискорення земельної реформи. Проте практично не вдалося досягти її фундаментальної кінцевої мети - забезпечення раціонального, ефективного та еколого-безпечного використання земельних ресурсів та охорони земель. Через нестачу коштів на заходи землеустрою та охорони земель від негативних природних та анропо-техногенних впливів, на відтворення родючості грунтів, їх якісний стан погіршується, рівень продуктивності сільськогосподарських угідь у переважній більшості господарств залишається низьким, землеємність несільськогосподарських галузей залишається високою. Кошти, що виділяються державою на охорону земель, є мізерними, державні заходи в цьому напрямі майже припинено [35, c. 87]. З метою запобігання поширенню монополії, пропонується встановити можливу максимальну площу оренди однією юридичною чи фізичною особою, враховуючи регіональні особливості аграрного виробництва. Вкладання капіталу в землекористування з боку переробних підприємств доцільно дозволяти лише на умовах оренди землі, але також з певними обмеженнями розмірів загальної площі орендованих угідь та обов'язками участі таких інвесторів у соціально-економічному розвитку сільських територій [46, c. 61].

Підприємствам, основним видом діяльності яких є несільськогосподарська (крім переробних), доцільно заборонити оренду (а згодом і купівлю) земель сільськогосподарського призначення. Такі обмеження існують в інших країнах, натомість держава всіляко сприяє зайнятості селян в агровиробництві. Подальший розвиток земельної реформи, вдосконалення розвитку економічних відносин власності на землю, регулювання земельних відносин пропонується здійснювати на таких концептуальних засадах:

* забезпечення суспільно-політичної та соціальної функцій землі як території держави і власності Українського народу - врахування в побудові земельних відносин функцій землі як виробничого ресурсу території, складової навколишнього природного середовища;

* державне забезпечення громадянам і юридичним особам захисту прав власності на землю та землекористування, включаючи оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення;

* переважаюче залучення до ринкового обігу прав на землю, а не самої землі;

* надання пріоритету під час перерозподілу земель сільськогосподарського призначення дотриманню соціальної справедливості;

* врахування пріоритетності екологічних вимог до охорони земель як складової екосистеми, відтворення та раціонального використання продуктивних земель;

* безумовне дотримання всіма землевласниками та землекористувачами норм чинного законодавства, положень інших нормативно-правових актів, що регулюють земельні відносини;

* органічне поєднання правового, еколого-економічного та адміністративного аспектів регулювання земельних відносин для досягнення головної мети: створення умов високо ефективного, раціонального використання земельного фонду країни, особливо - цінних земель.

Головним завданням сучасної державної політики у сфері аграрного землекористування й надалі залишається таке вдосконалення земельних відносин, яке б забезпечувало раціональне використання та охорону продуктивних земель на основі екологізації, охорони та захисту землі як складової навколишнього природного середовища, збереження, примноження та відтворення її продуктивної сили як природного ресурсу.

З метою вдосконалення орендних відносин необхідне формування складових інфраструктури земельного ринку, а саме: створення при районних держадміністраціях консалтингових служб, які надаватимуть інформаційні послуги зацікавленим особам щодо попиту та пропозиції на оренду землі, поради щодо справедливої орендної плати; проведення земельних конкурсів за право оренди земельних ділянок; створення маркетингових фірм з обслуговування як ринку землі, так і відносин оренди; підготовка спеціалістів, які будуть розробляти рекомендації стосовно розміру орендної плати за земельні ділянки різної якості [34, c. 133].

Побудова ефективних земельно-орендних відносин на державному рівні потребує: врахування і використання закордонного досвіду стосовно встановлення розміру виплати орендної плати за земельну частку; розроблення відповідної нормативно-правової бази в цьому напряму для посилення правового і соціального захисту орендодавців; вдосконалення розвитку земельно-орендних відносин шляхом: реалізації організаційно-правових заходів щодо забезпечення державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок місцевими органами Держкомзему України; забезпечення реалізації у повному обсязі прав власників земельних ділянок та суб'єктів господарювання в частині посилення відповідальності за дотриманням умов договорів оренди та їх державну реєстрацію; запровадження у практику виплати орендної плати виключно коштами; посилення правового та соціального захисту орендодавців землі та майна, гарантування доходів відповідно до укладених договорів; підвищення ролі земельних платежів, вдосконалення методичних підходів до визначення бази їх справлення з метою відображення реальних розмірів рентних доходів [65, c. 12].

Таким чином, орендні відносини в нашій державі наразі не характеризуються достатньо високою соціально-економічною та екологічною ефективністю.

Тому, на мій погляд, в Україні на сучасному етапі розвитку, коли орендні відносини залишаються переважною формою земельного обігу, варто запровадити дієвий механізм державного регулювання оренди землі, спрямований на забезпечення ефективного землекористування та вирішення соціальних проблем сільського населення.

Пріоритетним завданням держави має стати захист прав орендодавців та орендарів. З цією метою необхідно в чинному законодавстві України передбачити: механізм подальшого викупу орендарем орендованої земельної ділянки; збільшення рівня орендної плати; заставу права оренди, що сприятиме залученню сільськогосподарськими товаровиробниками додаткових фінансових ресурсів; створення спеціальних консалтингових підприємств, які інформуватимуть потенційних орендодавців та орендарів про попит, пропозицію та поточні ціни на оренду землі, надаватимуть рекомендації стосовно рівня орендної плати, проводитимуть земельні торги за право оренди земельних ділянок тощо; створення об'єднань власників земельних часток (паїв); сувору відповідальність орендарів за порушення умов договору оренди; проведення постійного контролю за дотриманням орендарями умов орендних договорів, чинних стандартів та нормативів раціонального й ефективного землекористування; створення відповідного механізму страхування ризиків, пов'язаних з орендою сільськогосподарських земель; створення Державного Земельного Фонду, який здійснював би викуп земельних часток (паїв) у землевласників, які неефективно працюють з метою їх подальшого перепродажу або передачі у довготермінову оренду на конкурсній основі більш ефективним господарям тощо [43, c. 182].

Реалізація усіх цих заходів створить сприятливі умови для сталого та ефективного розвитку земельно-орендних відносин, що сприятиме концентрації та інтеграції сільськогосподарського виробництва, раціональному та ефективному землекористуванню, вирішенню соціально-економічних проблем сільського населення. З цією метою необхідно якнайшвидше прийняти Закони України «Про ринок землі», «Про державний земельний кадастр», внести зміни до Закону України «Про оренду землі».

Наявність відповідної законодавчо-нормативної бази, своєчасне врегулювання відносин власності в цілому та, власне, земельних і майнових відносин, стан проведення розрахунків за оренду земельних ділянок і майнових паїв є головними складовими, які формують засади становлення та функціонування земельно-майнових орендних відносин в ринковому середовищі [35, c. 88]. Поряд з цим перспективний розвиток агроформувань різних організаційно-правових форм господарювання передбачає необхідність рівних умов для оптимального функціонування підприємств усіх форм власності на основі ефективних земельно-майнових орендних відносин, а також стимулювання об'єднання товаровиробників як у виробничій, так і в обслуговуючій сфері, що сприятиме посиленню їх конкурентоспроможності. Зазначене потребує:

- нормативно-правової збалансованості прав і обов'язків землевласника і орендаря;

- посилення правового та соціального захисту орендодавців (власників) землі і майна, гарантування доходів відповідно до укладених договорів;

- підвищення ролі земельних платежів, вдосконалення методичних підходів до визначення бази їх справляння з метою відображення реальних розмірів рентних доходів;

- оптимізації розмірів аграрних формувань та їх підрозділів з урахуванням; спеціалізації і особливостей природно-кліматичних зон держави;

- створення рівних економічних умов для функціонування підприємств різних форм господарювання;

Л. Антіпова та В. Юрчишин звертають увагу, що особливої уваги варте вивчення строків оренди, розміру і форми плати за орендовану землю. Зазначене дослідники обґрунтовують тим, що у ряді зарубіжних країн розповсюджено орендування не тільки безпосередньо земельних площ, а й цілих фермерських господарств. Це є вигідним як для орендодавця й орендаря, так і держави. Власник землі, не маючи можливості її обробляти, здав землю в оренду і отримує дохід у вигляді орендної плати. Виграш держави зумовлюється збільшенням у країні виробництва продукції сільського господарства, зміцнення її продовольчої безпеки та фінансовими надходженнями в казну від орендних відносин

Подальший розвиток орендних земельних відносин в частині підвищення орендної плати на найближчу перспективу спрямовуватиметься на захист прав орендодавців. Зазначене ґрунтуватиметься на активізації свідомості сільського населення щодо вигідності укладення договорів на оренду земельної ділянки. З подальшим зростанням загально правової свідомості сільського населення та власне захисту своїх прав, укладення договорів на оренду порцелянових ділянок відійде, як таке, що не життєздатне. В перспективі укладення договорів оренди на землю відбуватиметься відповідно до світової практики та державного контролю за цільовим використанням земель сільськогосподарського призначення та їх якісних показників.

Орендні земельні відносини розвиватимуться в частині формування конкурентного орендного середовища та встановлення вигідних правил лише суб'єктами договору оренди: визначення оптимального розміру орендної плати, термінів дії оренди та дотримання сторонами договірних зобов'язань. Дотримання договірних зобов'язань з боку орендаря повинно базуватися на його відповідальності за виконання останніх власником майна чи статутним фондом власного господарства в частині недопущення завищення цін на реалізовану в рахунок орендної плати продукцією, виконані роботи й надані послуги, неврахування коефіцієнта індексації, не запровадження страхових ризиків, пов'язаних з орендою землі.

Висновки

Трансформація форм власності і господарювання та розвиток орендних відносин в аграрному секторі економіки України є надзвичайно широкою і комплексною сферою агроекономічних досліджень, якій приділяється багато уваги в працях вчених. Незважаючи на повсюдне поширення орендних відносин на селі, ринок оренди землі ще тільки формується. На ньому не створене достатнє конкурентне середовище, а тому має місце диктат з боку орендарів - підприємців при укладанні і реалізації орендних договорів, нерідко порушуються права власності орендодавців. Подальший розвиток економіки багато в чому залежить від становлення різних форм господарювання, у тому числі й орендної, що, у наслідку, дозволить Україні стати однієї з ведучих країн Європи. В умовах обмеженого ринку землі головну роль у формуванні великого конкурентоспроможного виробництва покликана відіграти оренда землі, яка дозволяє вирішити проблему невідповідності між землеволодінням і землекористуванням. Не змінюючи власника, оренда сприяє руху землі до ефективного господаря, який може раціонально її використовувати при всіх формах господарювання.

Об'єктивні передумови орендних відносин закладені в самій природі відносин власності, насамперед приватної. Це обумовлено економічним, головним чином, особистим інтересом, прагненням до примноження свого майна, яке призводить, як правило, до його концентрації в руках власників до гігантських розмірів, що викликають необхідність здачі частини його або повністю у тимчасове користування іншим власникам на взаємоприйнятих умовах. Орендні відносини стали для багатьох селян необхідністю, фактором економічної підтримки, особливо людей похилого віку та осіб, що не мають постійного місця роботи. Запровадження орендних відносин сприяє і адаптації сільськогосподарських товаровиробників до вимог ринкової економіки, і вирішенню соціальних проблем розвитку села. Необхідність регулювання системи взаємовідносин між орендодавцем і орендарем викликана об'єктивно існуючими протиріччями в їх інтересах. Можливість саморегулювання обмежена, оскільки ринкові важелі ще не діють в повній мірі, бо формування орендного землекористування відбувається за умов відсутності конкурентного середовища серед потенційних орендарів, на перший план виходить необхідність регулятивної діяльності держави, спрямованої на захист прав орендодавців. Це посилює роль держави у створенні відповідного організаційно правового поля для забезпечення можливості повної реалізації договірними сторонами потенційних вигод від орендних відносин. Узгодження інтересів суб'єктів ринкового середовища, що формується, є однією з головних функцій регулятивного впливу на земельно-орендні відносини в Україні. Ринок землі є невід'ємною частиною економіки будь-якої розвинутої держави. Земля - найважливіший ресурс для сільськогосподарського виробництва. Земля не є класичним товаром і тому, ринок землі має цілу низку специфічних особливостей. Однією з таких особливостей ринку землі в розвинутих країнах є те, що при правильній експлуатації земля не тільки не втрачає свою вартість, але й збільшує її, що стримує власників земельних ділянок від їх продажу. Тобто підсилюється обмеженість пропозиції земельних ресурсів. Світова практика свідчить, що в умовах ринку землевласники вельми неохоче продають свої земельні ділянки, віддаючи перевагу здачі землі в оренду. Вони зацікавлені в отриманні стабільного прибутку, саме тому в кожний певний момент продається лише незначна частина земельного фонду. Ефективність подальшого розвитку орендних земельних відносин у сільському господарстві залежить від врегулювання всіх організаційних і правових проблем через підвищення рівня поінформованості учасників орендних відносин як одного з важливих напрямів ведення сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі. Таким чином, сучасні орендні відносини - це відносини, засновані на принципах підприємництва між власником засобів виробництва та їх користувачем.

Я важаю, що оренда - це, з одного боку, відносини власності, тобто одержання в певний період прав володіння і користування землею й іншими засобами виробництва, а з другого - ефективна форма підприємницької діяльності, одержання орендної плати у грошовій формі. Одночасно слід переглянути у сторону збільшення встановлений мінімум орендної плати, що становить нині 3% від грошової оцінки землі. Грошова форма орендної плати є ефективною з точки зору підприємницької діяльності, оскільки вона сприяє мотивації до укладення контрактів на предмет оренди земельних ділянок. Виключити оренду землі в умовах приватної власності на землю і ринкових принципів господарювання практично неможливо. Чимало землевласників і в подальшому будуть її використовувати як джерело доходу. У сучасних умовах в Україні необхідно всіляко сприяти оренді землі великими господарствами, здатними раціонально й ефективно її використовувати, зберігати та примножувати родючість.

Для підвищення ефективності використання орендованих земель необхідно посилити контроль держави за їхнім раціональним використанням, запровадити стимулювання власників і користувачів за покращання якісних характеристик ґрунтів, створити банк даних стосовно руху прав власності на землю, провести паспортизацію й інвентаризацію земель і вивести з обороту або трансформувати в інші угіддя деградовані та малопродуктивні землі. Слід практикувати виведення з інтенсивного обороту деградованих і малопродуктивних земель. Дослідження показують, що це не призведе до зменшення розміру орендної плати, а сприятиме запровадженню сталого землекористування. Оренда як форма господарювання може бути ефективною і посідати належне місце у системі економічних відносин тоді, коли виходитиме від самих орендарів, а держава створить відповідні умови.

Перспективою орендних земельних відносин має стати запровадження сталого землекористування, створення єдиної системи руху прав на землю, адекватне економічному зростанню підвищення орендної плати, подовження термінів договорів оренди, формування умов для раціонального використання земель. На основі аналізу нормативно-правових актів, наукових праць, що стосуються розвитку орендних земельних відносин в Україні, мною запропоновано напрями удосконалення організації оренди землі в Україні, наголошенно на необхідності підвищення ролі держави в створенні сприятливих умов для ефективного землекористування, а також проаналізовано особливості оренди землі, зокрема, через врегулювання: орендних земельних відносин, ринку оренди землі, відтворення родючості ґрунтів; більш раціонального використання продуктивних земель, збереження цілісності земельних масивів, вдосконалення земельних відносин, яке б забезпечувало раціональне використання та охорону продуктивних земель на основі екологізації, охорони та захисту землі як складової навколишнього природного середовища, збереження, примноження та відтворення її продуктивної сили як природного ресурсу.

Список використаних джерел

1. Аграрна реформа в Україні / П.І. Гайдуцький, П.Т. Саблук,

Ю.О. Лупенко та ін / за ред. П.І. Гайдуцького. - К.: Вид-во ННЦ ІАЕ, 2005. - С. 10, 230.

2. Аграрна реформа: очікування, результати, перспективи // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - 2010. - Випуск 1. - т. 1. - С. 259.

3. Антіпова Л.І. Залучення зарубіжного досвіду організації земельно - орендних відносин // Економіка АПК. - 2007. - №1. - С. 3, 147, 148.

4. Берлач А. Організаційно-правові проблеми становлення орендних земельних відносин в Україні: історія і сучасність // Право України. - 1999. - №2. - С. 15 - 18.

5. Будзилович І., Юрченко А. Оренда землі в Україні (історико-правовий нарис) // Право України. - 1994. - №10. - С. 63.

6. Гайдуцький П.І. Оренда в агрокомплексі: Запитання і відповіді. - К.: Україна, 1991. - С. 38.

7. Гайдуцький П.І., Стельмащук А.М. Земля: власність, оренда, рента. - К.: Урожай, 1994. - С. 50.

8. Галущак В.В. Розвиток орендних відносин у нових господарських структурах на селі // Вісник Інституту економічного пронозування». - 2002. - №2. - С. 120.

9. Ганганов В.М. Орендні земельні відносини у новостворених господарських формуваннях та напрями їх удосконалення / В.М. Ганганов, Н.В. Потриваєва // Матеріали других річних зборів Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників Південного регіону України «Трансформація земельних відносин до ринкових умов господарювання». - Миколаїв: МДАУ, 2009. - С. 43 - 45.

10. Данкевич А.Є. Ефективність використання орендованих земель у сільськогосподарських підприємствах // Економіка АПК. - 2003. - №12. - С. 38.

11. Данкевич А.Є. Проблеми та перспективи розвитку орендних земельних відносин у сільському господарстві // Землеустрій і кадастр. - 2004. - №1-2. - С. 90.

12. Данкевич А.Є. Розвиток орендних земельних відносин у сільському господарстві: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук: 08.07.02. - К, 2005. - С. 3.

13. Данкевич А.Є. Розвиток орендних земельних відносин в сільському господарстві / А.Є. Данкевич // Економіка АПК. - 2004. - №5. - С. 43 - 46.

14. Данкевич А.Є. Світовий досвід оренди земель / А.Є. Данкевич // Економіка АПК. - 2007. - №3. - С. 4, 138 - 144.

15. Данкевич А.Є. Становлення орендних земельних відносин у сільському господарстві // Агроінком. - 2004. - №3-4. - С. 73 - 76, 138.

16. Дремлюга К.О. Набуття права оренди земельної ділянки: правове регулювання // Університетські наукові записки. - 2007. - №4 (24). - С. 278.

17. Єрмаков О.Ю. Розвиток регіонального ринку оренди сільськогосподарських земель / О.Ю. Єрмаков, А.В. Кравченко // Економіка АПК. - 2007. - №6. - С. 12 - 14.

18. Закон України «Про кооперацію» // ВВР. - 2004. - №5. - ст. 35.

19. Закон України «Про оренду землі» від // ВВР. - 1998. - №46-47. - ст. 280.

20. Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» // ВВР. - 2006. - №1. - ст. 17.

21. Закон України «Про плату за землю» від 03.07.1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №38. - ст. 560.

22. Закон України «Про фермерське господарство» // ВВР. - 2003. - №45. -

ст. 363.

23. Земельна реформа в Україні / За ред. А.С. Даниленка. - К.: Держкомзем, 2000. - С. 5.

24. Земельне право: навч. посіб. / І. Б. Мачуська. - К.: КНЕУ, 2007. - C. 30.

Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинина. - К.: Видавничий Дім «Ін. Юре», 2001. - С. 111.

25. Земельне право України: підручник. / А.М. Мірошниченко; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К.: Правова єдність [та ін.], 2009. - С. 312.

26. Земельне право України: Підручник / М.В. Шульга, Г.В. Анісімова,

Н.О. Багай, А.П. Гетьман та ін.; За ред. М.В. Шульги. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С. 211.

27. Земельний кодекс України // ВВР. - 2002. - №3-4. - ст. 27.

28. Зубченко О. Скільки коштує оренда землі згідно з новим ПКУ // Правовий тиждень. - 2011. - №5, 4. - С. 2.

29. Ібатулін М.І. Удосконалення орендних відносин сільськогосподарських підприємств / М.І. Ібатуллін // Економіка АПК. - 2004. - №4. - С. 60 - 64.

30. Ільницька Н. Оренда земель сільськогосподарського призначення: поняття та деякі проблеми // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України. - 2000. - №1. - С. 254.

31. Ільницька Н.В. Оренда земель сільськогосподарського призначення: правові аспекти: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.06. - К, 2001. - С. 1.

32. Ільницька Н. Оренда земель як правова форма їх використання // Право України. - 2000. - №8. - С. 47.

33. Калініченко В.В. Селянське господарство України у до колгоспний період

(1921-1929). - Харків: Основа, 1991. - С. 38.

34. Кириленко І.Г. Актуальні проблеми аграрної реформи в Україні в умовах системної кризи світової економіки. - К.: ННЦ «Інститут розвитку аграрних ринків», 2009. - C. 133.

35. Кірейцева О.В. Сучасна оренда землі / О.В. Кірейцева // Вісник Харк. нац. техн. ун-ту сільського господарства: Економічні науки. Вип. 54. - Харків: ХНТУСГ, 2007. - С. 87, 88.

36. Кірейцева О.В. Удосконалення організаційного механізму орендних земельних відносин у сільському господарстві: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук: 08.00.03. - К, 2009. - С. 8, 9.

37. Коваленко Т.О. Правові питання орендної плати за землю /

Т.О. Коваленко. - Земельне право України. - 2006. - №3. - С. 30.

38. Конспект лекцій з навчальної дисципліни «Земельне право України» (для студентів денної форми навчання напрямку 6.070908 - «Геоінформаційні системи») / Авт.: Харитонов О.В. - Харків: ХНАМГ, 2008. - С. 75.

39. Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» Х.: ПП «ІГВІНІ», 2005. - 72 с.

40. Корнєєв Ю.В., Мацелик М.О. Земельне право: Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - С. 40.

41. Кошкалда І.В. Удосконалення орендних відносин у системі господарського механізму сільськогосподарських підприємств: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук: 08.07.02. - Харків, 2004. - С. 1.

42. Мартин О.М. Економічні передумови формування оренди землі в процесі реалізації державної регіональної політики / О.М. Мартин // Науковий вісник Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З. Гжицького: зб. наук. праць. - Львів. - 2007. - Т. 9, №4 (35). - Ч. 2. - С. 173.

43. Михасюк І.Р. Аграрний сектор АПК: Проблеми і шляхи вирішення / І.Р. Михасюк, Є.Й. Майовець. - Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. - С. 182, 227.

44. Назаренко О.В. Вплив орендних відносин на оптимізацію землекористування в аграрних підприємствах // Економіка АПК. - 2006. -

№1. - С. 91 - 95.

45. Назаренко О.В. Орендні земельні відносини та механізм їх удосконалення в ринкових умовах: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук: 08.07.02. - Харків, 2006. - С. 1.

46. Основні напрями змін та удосконалення державної земельної політики в Україні // Центр Разумкова. - 2009. - №3. - С. 61.

47. Пейчев К. Оренда земель державної та комунальної власності в 2009 році // Земельне право. - 2009. - №2 (28). - C. 3.

48. Плетенецька С.М. та ін. Оренда й орендні відносини // Реформування та розвиток підприємств агропромислового комплексу: Посібник у питаннях і відповідях / За ред. П.Т. Саблука. - К.: ІАЕ, 1999. - С. 215.

49. Плетенецька С.М. Оренда та її соціально-економічна суть // Економіка АПК. - 1998. - №12. - С. 23 - 26.

50. Плетенецька С.М. Орендні відносини в сільському господарстві / Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: стан і перспективи вирішення. - К., Знання, 2000. - С. 53, 178, 181 - 182.

51. Плетенецька С.М. Орендні відносини у сільськогосподарському виробництві: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук: 08.07.02. - К, 2001. - C. 3.

52. Плетенецька С.М. Стан та розвиток земельно-орендних відносин в аграрному секторі економіки // Вчимося господарювати / Матеріали науково - практичного семінару молодих вчених та спеціалістів 22-23 листопада 1999 р. Київ-Чабани. - К.: Нора-прінт, 1999. - С. 274 - 275.

53. Постанова Верховної Ради Української РСР «Про земельну реформу» // ВВР. - 1991. - №10. - ст. 100.

54. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Державний технологічний центр охорони родючості ґрунтів». - 2000. - №1218.

55. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору оренди землі. - 2004. - №220.

56. Роєнко О.А. Оптимізація розмірів орендної плати за землю // Економіка АПК. - 2004. - №4. - С. 66.

57. Руженцева Є. Три відсотка: багато чи мало? // Агропрофі. - 2008. -

№29. - С. 4.

58. Семеряк Ю.А. Орендні земельні відносини в аграрному секторі економіки та напрями їх удосконалення // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - Вип. 20.13. - С. 249.

59. Тихонов А.Г. Наукові аспекти економічного обороту землі в Україні /

А.Г. Тихонов, Л.В. Паламарчук // Землевпорядкування. - 2002. - №3. - С. 3 - 60. Трегобчук В.М. Удосконалення земельних відносин в аграрній сфері: наук. доп. / В.М. Трегобчук, Н.М. Скурська, В.Д. Яровий. - К.: Об'єднаний ін-т економіки НАН України, 2004. - С. 55.

61. Управління земельними ресурсами. / За ред д. е. н., проф. В.Г. В'юна. - Миколаїв: МФ НаУКМА, 2002. - С. 30.

62. Федоров М.М. Особливості формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні / М.М. Федоров // Економіка АПК. - 2007. - №5. - С. 73.

63. Хвесик Ю.М. Ринковий оборот земель: сучасний стан і перспективи розвитку // Економіка України, 2008. - №7. - C. 79.

64. Шебаніна О.В. Оренда землі - важлива умова ефективного розвитку сільського господарства // Наукові праці. - Том 72. - С. 44.

65. Шебаніна О.В. Орендні земельні відносини: сучасний стан та основні напрями удосконалення / О.В. Шебаніна // Економка АПК. - 2008. - №7. - С. 12.

66. Шульга Т. Орендна плата за землю як джерело бюджетних доходів, пов'язаних із природокористуванням // Юридичний Радник, 2008. - №6. - C. 5.

67. Юхименко О.М. Розвиток орендних відносин в аграрному секторі економіки / О.М. Юхименко // Економіка АПК. - 2010. - №1. - С. 18 - 21.

Размещено на Allbest.ru