Особливості творчості Сергія Жадана

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

ВСТУП

I. Загальна характеристика творчості С.Жадан

I.I Прозова та поетична творчість Сергія Жадана

II. Стильові особливості прози письменника

2.1 Постмодернізм - основа творчості Сергія Жадана

2.2 Реалізм в прозових творах письменника

III. Проблематика сучасного життя в творчості С. Жадана

3.1 «Депеш Мод» - картина життя підлітків

3.2 «Ворошиловград» - роль трагічного в романі

IV.Жіночі образи в творах Сергія Жадана

V.Релігійне питання в творах письменника

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми:

Сучасна українська література різноманітна своїми жанрами та тематикою, як ніколи. Не обмежена кількість нових авторів з'являється і кожен цікавий по своєму. Ми розглядаємо особливості творчості одного з сучасних українських письменників ХХ століття - Сергія Жадана. Постмодерністська література є на сьогоднішній день найактуальнішою течією , оскільки демонструє відображення стану суспільства в його реальному виявленні. Творчі доробки Сергія Вікторовича Жадана є яскравим прикладом літератури постмодерну, втілюючи в собі реальне життя, з його буденними проблемами. Неможливо переоцінити дидактичний вплив творчості письменника з його філософським, хоча в той же час і неймовірно реалістичним баченням дійсності. Твори Сергія Вікторовича дуже багатогранні, як власне і сам письменник. Можна виокремити незліченну кількість граней літератури створеної С. Жаданом : соціальний аспект, психологічний, з точку зору дослідження самого тексту - філологічний ( метафоричність, особливості «мовлення», композиції творів, архітектоніка, прекрасні описи, діалектизми і т.д.), політичний аспект, релігійний, лірика письменника і багато інших, тобто на стільки багатогранна та неодноманітна література, котра зачіпає таку кількість сторін літературного процесу є безумовно актуальною для вивчення на сьогодній день. Соціалістичний реалізм є домінантною нотою у творах «Депеш Мод» та «Воршиловград», події в них представлені розповідаються вважайте від першого лиця, наприклад роман «Депеш Мод» - носить автобіографічний характер, і автор знайомить з абсолютно реалтьними «не прикритими» фактами життя його юних літ. Специфіка написання декого навіть може спершу шокувати відкритістю викладу інформації, але такими були реалії 90-х років минулого століття. На сьогодні актуальною є проблема проблемного підліткового періоду, яку ми бачимо на 230 сторінках роману «Депеш Мод», є актуальною питання пошуку власного «Я» яким пронизаний «Ворошиловград», питання морально -етичних норм поведінки.

Мета - виокремити особливості творчості Сергія Жадана на прикладах романів «Депеш Мод» та «Ворошиловград». Використовуючи для досягнення даної мети літературно - критичні джерела. Об'єкт дослідження - романи С. Жадана «Депеш Мод» та «Ворошиловград», а предмет - образна картина романів.

Практичне значення - дослідження полягає у вивченні особливостей написання та жанрової характеристики творів Сергія Вікторовича Жадана.

Структура курсової : робота складається з з чотирьох розділів, підрозділів до них, висновків та списку використаних джерел. У першому розділі розглядається загальна характеристика творчості С. Жадана в якій з'явуються особливості прозовї та поетичної творчості. Другий розділ віключає в себе інформацію про провідні напрями творчості письменника. Третій розділ аналізує романи «Депеш Мод» та «Ворошиловград» з проблематикою сьогоднішьного існування.

Четвертий розділ розкриває роль жіночих образів в творах письменника. У висновках виведено сформовані результати особливостей творчості письменника.

Загальний обсяг роботи становить 21 сторінок. Список використаних джерел становить 22 найменування.

I .Загальна характеристика творчості С. Жадана

I.I Прозова та поетична творчість Сергія Вікторовича Жадана

Сергій Вікторович Жадан є одним з найпомітніших письменників у сучасному літературному процесі . Народився 23 серпня 1974 року у місті Старобільськ Луганської області. Це місто було оспівано Ільфом та Петровим як Старгород.

У 90-х роках поет навчався у Харківському Національному Педагогічному Університеті ім. Г. С. Сковороди, факультет українсько-німецької філології, а потім був в аспірантурі цього ж університету. Захистив дисертацію, присвячену українському футуризму. З 2000 року - викладач кафедри української та світової літератури університету. З 2004 -- незалежний письменник.[19]

Член гурту «Червона фіра», к.ф.н., лауреат премії «Бу-Ба-Бу» 1999 р. Поет видав книги «Рожевий дегенерат» (1993), «Неп» та «Генерал Юда» (1994), «Цитатник (вірші для коханок і коханців)» (1995), «Пенсі» (1998, україно-німецька), «Переваги окупаційного режиму» (1999), «The veri veri best poems…» (2000) та «Історія культури початку століття» (2004). Він є одним з найяскравіших представників неомодерного дискурсу 90-х, чия творчість близька до поезії М.Семенка, сьогодні його творчість розвивається у стилі постмодерного авангарду. У віршах поєднується розчарованість покоління, що замикало собою XX століття, з естетизмом золотої доби модернізму 20-30-х років. Лише у деяких присутня інтелектуальна гра, що зближує його з постмодерною творчістю 90-х років. У громадянській поезії автор культивує словесний потік, тяжіє до реалістичного бачення поетичного комплексу батьківщини:

«Під кінець розминаємо ноги зачовгані, | на долонях ропа - блакитно-кривава. Що там є позад нас? - Та, власне, нічого - лиш хрести та залишені покривала.»

Тут закладена трагічно - іронічна тональність, суголосна поезії Франка, Маланюка з прагненням дошукатися істини. Переживається маргінальність української ментальності, її пасивна консервативність. Вірш С.Жадана «Жити значить померти», вважає Б.Бойчук, є синтезом всіх засобів автора. Найбільше місця займає метафора смерті: смерть роздає дітям цукерки, а померши, людина відступає в тінь і шукає себе самої, в той час як душі померлих вертикально пронизують простір. Це філософська метафізичність. Між філософією і метафізикою неможливо провести якусь грань. Помітний мотив - минущість, переплетений з екзистенціалізмом («стебла що ростуть нізвідки й тягнуться в нікуди»). Його образність інтровертна, глибоко надривна, ускладнена. С.Жадан як професійний філолог використовує постмодерну гру стилів, навіть елементи сюрреалізму [15]. В поетичних творах автор переважно передає свої думки, почуття та асоціації за допомогою лаконічного підбору виражальних засобів. У вірші « На цьому майдані все на диво пов*язано…» - авторські переживання та роздуми мають сааме ту гостроту викладу яка чіпляє зсередини, подібні твори називають рефлексіями, зразок інтимної лірики написаний під час рок - фестивалю «Тарас Бульба» в дубенському замку, де ліричний герой переживав чергове романтичнее захоплення. Роздуми переплетені з асоціативним сприйняттям довколишніх краєвидів, спостерігаються також у вірші «Тут певно колись було море…» - вірш був написаний по дорозі додому - ландшафти рідного краю - луганщини з крейдяними виступами спонукають до думки про те, що тут колись були моря, поет неначе фантазійно чіпляє глибини душі. «Музика, очерет…» - оригінальний за задумом вірш, належить до медитативної лірики поета, основний мотив твору - розлука двох закоханих, які зрозуміли, що світ змінився від їхніх почуттів, відчули : «Як проступа тепло через рiки, мiста» , їх душі стать неначе окриленими: «Все, що у нас було --тiльки ця висота», і смуток осідає в душі, його важко стримати: «Все, що трималось вій, голос печальний, плач, я скидаю на твій автовідповідач», але «…нам з тобою тепер, падає різний сніг… »[18] - минулі почуття залишили красиві спогади, лишилась розлука, та розуміння кохання що залишило слід в душі автора, важко позбутися відчуття про присутність самого автора у творі, розповідь про пережиті почуття, передані лаконічною мовою, викликає прихильну симпатію до ліричного героя і до самого автора.

«Прозові твори яскраво прикрашені постмодерністською грою зі словом та його значенням. Автор цілком оригінально розуміє українську та всесвітню історію, своєрідно сприймаючи нашу сучасність, письменник пише свої начеб то промовляючи до всіх : ось такий я є, ось таким я бачу довколишній світ, я живу поруч з вами і я теж родом із дитинства» [16].

На початку 2000-х років Сергій Жадан виступив як прозаїк, випустивши першу книгу «Біг Мак» - стильні, м*які і не досить сюжетні твори. Наступна книга зробила Сергія Жадана культовим письменником - «Депеш Мод» - то гостросюжетна, то антисюжетна пригода кількох молодий людей котрі шукають товариша по полях, гуртожитках і заводах, залізницях Східної України. В цьому творі поєднане цікаве написання з дотепним, неабияким почуттям гумору. Тематика - життя молоді у великому місці.

Образність С. Жадана це перш за все влучно вигадані та описані персонажі, як наприклад згадуваний в творі «Депеш Мод» Степан Галябарда, що став символом української «традиційної естради», досить оригінальні порівняння : «Ранкове радіо ніби пастух / для підлітків і жуків» [14]. Неможливо уявити літературну творчість С. Жадана без його характерної мови - специфічний ритм, з риторичними зворотами, повторми та перепитуваннями : «Чим цікавиться сучасне мистецтво ?/ В тій дірі, в якій воно опинилось, сучасне мистецтво / цікавиться виключно чорно - білими каточками, / на яких сфотографовані наші легені - діряві, / наче вітрила китайських / риболовецьких / човнів» [14], також присутня на мелодійному рівні легкість, та м'якість тексту, не зважаючи на деяку брутальність мовлення. Неодмінна риса мови С. Жадана - лексична простота та насиченість розмовними виразами, через що його письмо переходить межі властиві літературній мові, не кажучи вже про чималі розбіжності з письменниками - традиціоналістами.

З особливим захопленням Сергій Жадан показує нам природу своїми очима, на стільки прекрасних описів та передачі почуттів автора треба ще пошукати : «Зелені пагорби тяглись по обидва боки траси, травень був теплий і вітряний, птахи перелітали з одного поля на інше, пірнаючи галасливими зграями в повітряні потоки. Попереду, на обрії, сяяли білі багатоповерхівки, над якими палало червоне сонце, схоже на гарячий баскетбольний мяч» [4, с.17], захоплює дух від порівнянь якими керується автор, так мальовничо та яскраво, що хочеться заплющити очі та уявити те місце пройде мова.

Отже, Сергій Вікторович Жадан пройшов довгий шлях становлення себе, як письменника, встиг зайнятись і викладацькою діяльністю, поетичною творчістю, був членом музичного гурту, та прийшов все ж до того аби писати прозові твори. Звісно, поетичну та музичну творчість він не покинув, проте прозові твори мали на стільки оригінальний, та цікавий характер що захопили дуже велику кількість читацької аудиторії. І тепер ми знаємо Сергія Жадана, як прекрасного письменника - прозаїка.

II. Провідні напрями творчості

II.I Постмодернізм - основа творчості Сергія Жадана

«Покоління Сергія Жадана зростало в атмосфері занепаду Радянського

Союзу, поступової загибелі його інфрастуктури, естетики й етики. Епоха розчарувань: у стабільності світу, в справедливості. Творчість умовно «виростає» з літератури ХХ століття, її найбільш грайливої, протестної, екстравагантної, експерементальної частини, він дав поштовх до актвинішого використання східної, урбаністичної, постіндустріальної, прикордонної тематики»[15].

Сергій Вікторович Жадан є яскравим представником постмодерністського напряму в літературній творчості. Характерні риси постмодерну присутні в його прозових доробках:

культ незалежної особистості; потяг до архаїки, міфу, коллективного позасвідомого; прагнення поєднати, взаємодоповнити істини багатьох націй, релігій культур; бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу; використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати увагу на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя; зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний та сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін. ; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий; суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно - композиційному, а й на образному, мовному рівнях; присутність образу оповідача; іронічність та пародійність.

Постмодернізм виникає насамперед як інтелектуальна течія покликана осмислити не економічні, а швидше політичні та культурологічні проблеми, постмодерністські настрої позначені розчаруванням в ідеалах і цінностях Відродження та Просвітництва з їх вірою в прогрес, торжество розуму, безмежність людських можливостей, як жанр літературний почав розвиватись в останні десятиліття ХХ століття, в постідустріальному суспільстві, в епоху розпаду цілісного погляду на світ, руйнування світоглядних, політичних та економічних систем. «У соцреалістичних літературах постмодернізм передусім був альтернативою соцреалізму . І це перша, найістотніша риса, що відрізняє постмодернізм колишніх соцреалістичних літератур від його західного варіанта, в якому він був хай м'якою, але альтернативою модернізму». [4,с.7]

Модерністична література має риси навіть протилежні постмодерну. Модерністи свідомо роблять свою творчість елітарною - «мистецтво для митців», література модернізму є протестом заперечення принципів реалізму на натуралізму з його життєподібністю, модерністи створюють «нову дійсність» і сприймають її як абсолютну реальність, предметний світ не цікавить представників даної течії - він у них абсурдизується та деформується, чим неправдоподібніша картина світу, тим вірогіднішою вона стає для модерністів. Власне кажучи нас з Вами цікавить наступник модернізму «постмодерн». Постмодерна література, за словами Т. Денисової. Є антиподом літератури модерної, елітарної, апелює до широких мас. У цьому її принципова ознака. Постмодерний роман побудований на гротеску, пародії, іронії, тарвестуванні, поєднанні, здавалося б, непоєднуваних речей. Постмодерній свідомості властиві сумнів, антидогматичність, плюралізм, іронічність [4, с.7] Іронія та реалізм - максимально використовувані постмодерном засоби. Аналізуючи твори Сергія Жадана, які яскраво осяяні реальністю 90-х років, жорстокою, сумною, часом важкозрозумілою, не можна не помітити як автор поруч із жорсткою картинною тогочасної дійсності відкриває нам іронічне мислення персонажів, без якого здавалося б і не можна було б сприймати отой важкий реалізм. Іронія рятує читача від того мороку який часом виникає сприймаючи текст з настільки не прихованими реалістичними даними, а якщо вже мислити глобально то Сергій Жадан, не перший український письменник, що на стільки майстерно використовує іронічні засоби. наші классики широко ними користувались, описуючи далеко не ідеальне буття українського народу. Взяти для прикладу прекрасного классика Івана-Нечуя Левицького і його «Кайдашеву сім'ю» - чудовий соціально-побутовий твір, просякнутий іронічними висловлюваннями персонажів, по суті не красивою поведінка, завдяки ті самій іронії висвітлена в потрібному для автора, читачеві контексті, і власне через неї (за великою часткою) він і є настільки цікавий. Проте Ми не маємо на меті зараз порівняння цих двох творів, але все неможливо не помітити що іронія є й завжди була присутня в українських текстах, як частина менталітету нашого народу.

жадан письменник образ життя

II.II Реалізм в прозових творах письменника

Реалізм в українській літературі сформувався з половини ХIX століття, прийшовши на зміну розматизму. На противагу соцреалізму - перевантаження зайвою інформацією і статичними описами у штучних словесних прикрасах з перевагою епітетів і порівнянь, штучний пафос, іноді з ухилом у сентиментальність, дидактизм і моралізаторство - актуальному в юні роки Сергія Вікторовича Жадана який власне кажучи і описує в своїх творах , реалізм - літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.

Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення.

Основними рисами реалізму є :

*раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

*правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

*принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

*характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

*конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

*вільна побудова творів;

*превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

*розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

Сергій Жадан - сучасний український письменник - реаліст. Він має велику віршованих та прозових творів. Реальність яку ми бачимо в творчості письменника відносить в не такі й далекі 90-ті, ми потрапляємо в бурхливе життя тогочасної молоді, проникаємось їхніми труднощами, радощами, розуміємо що насправді це є глибоко розумні молоді, вони бажають кращого життя, бажають насамперед справжнього життя, справжню родину. Реалізмом просякнуте кожне слово та думка персонажів, більше того роман «Депеш Мод» - є автобіографічним, мовлення повне нецензурної лексики, спосіб життя насичений алкогольними буднями, перепетіями, не зрозумілими обставинами з якими хлопці намагаються боротись по своєму, доля кидає їм виклики, а вони відбивають, хто як вміє.

Реальність не прикрашена високою мовою, манірною поведінкою, проте благородних жестів вистачає, автор описує подіїї що часом показують на стільки людяну та розуміючу сторону буття юнаків, що ми починаємо дивитись на них зовсім по іншому, вбачаємо нові насправді хороші риси, відверто щирі які навіть викликають захоплення : «…з вокзалу виходить якийсь інвалід …сідає…і ставить перед собою коробку, розкриває її - і нічого собі- виявляється що це патефон, справжній старий патефон…» [3, с. 206], « з вокзалу виходить патруль…один із них, очевидно старший, не витримує і валить з носцака по патефону, котрий тут таки відлітає вбік і печально замовкає…» [3, с.207 ], «…наш друг-єврей-Собака-Павлов підходить до одного з мінтів…і влучно заціджує йому просто в його сержантське їбало так, що картуз валиться на землю, та й сам сержант валиться…»[3, с. 208] - ми розуміємо що людина повинна мати не аби-яку силу волі та мужність, щоб підійти і стати на захист старенького, починаємо відчувати благородство деяких вчинків, та починаємо поважати Собаку-Павлова, який пройнявся стражданням бідного дідуся, який в свою чергу не мав можливості дати відсіч далеко не справедливим органам влади, що знущались з дідуся-інваліда.

Яскраві реалістичні риси присутні в образах, в спогадах, в описах природи, сама сюжетна лінія побудована на конкретно реалістичних картинах дійсності. Авторська меланхолійність та внутрішній спокій поступово затягують у вирій подій, які сходинка за сходинкою все ж доводять до логічної розв'язки сюжет. Роман Сергія Жадана «Ворошиловград» починається з телефонного дзвінка і передмова йде про відношення автора до тих же телефонів : «Телефони існують, аби повідомляти ними різні неприємності. Телефонні голоси звучать холодно й офіційно, офіційним голосом простіше переказувати погані новини. Я знаю про що я говорю. Все життя боровся з телефонними апаратами, хоча й без особливого успіху…» [4, с.3 ]. Початок розповіді з телефонного доленосного дзвінка, який змінив усе життя головного героя. Будь-який момент в житті може стати вирішальним в залежності від того, яке рішення буде прийняте людиною - в супереч чи на користь обставинам, автор натякає нам що реальність насправді теж кидає свої мотузочки, дає нам шанс, і нам вирішувати як ним скористатись, власне кажучи так і в житті.

Отже, провідними жанровими течіями письменника є постмодерністька література. Прояви постмодерну виявляються в реалістичних картинах з неприкрашеними іронічними буднями.

III. Проблематика сучасного життя в творчості С. Жадана

III.I «Депеш Мод» - картина життя підлітків

Питання щодо визначення підліткової літератури, а також проблеми написання художніх текстів для підлітків хвилюють не тільки українських науковців, педагогів та бібліотекарів, але й українських авторів. Три основні складові підліткового віку, називаючи їх «шторм і стрес» (storm and stress): конфлікти з батьками, переміни настрою та ризикова поведінка
(conflict with parents, mood disruptions, and risky behavior). У подальших визначеннях підліткового віку психологи зазначали, що «шторм і стрес» не є головними чинниками, але вважається, що перепади настрою та нестабільний психологічний стан найбільше властиві підлітковому періоду. Наступний крок у формуванні підліткової літератури - це формування підліткової культури. Подальший розвиток теорій стосовно підліткового віку спричинили праці Е. Еріксона, Ж. Піаже та Л. Кольберга. Їхні праці окреслювали періоди «підлітковості» та юності Наприклад, за визначенням Е. Еріксона підлітковим вважається вік з 12 до 18 років (adolescence), а юністю (young adult) - віковий період з 19 до 40. Подібний розподіл та подальші праці з психології змусили задуматися педагогів про інтереси, властиві молодим людям.

Першими книжками в США, написаними спеціально для підлітків, називають «Суперник» (The Contender) Р. Ліпсайта (R. Lipsyte) - повість про юнака, змушеного шукати власного шляху в одному із непрестижних районів Нью-Йорка, та «Аутсайдери» (The Outsiders) С. Е. Хінтона (S. E. Hinton) - про соціальну нерівність та страждання молодої людини, зображені на соціальному тлі. Обидві книжки вийшли друком 1967 року. Ці автори не зверталися до всіх проблем підлітків чи юнаків, а описували їхній світ насамперед із соціального погляду, а також озвучували певні точки зору на суспільні норми. Утім, ці твори стали своєрідним символом народження жанру юнацької літератури.

Варто зазначити, що американські теорії стикаються з певною локальною термінологічною проблемою. В українській мові на позначення етапів життя людини між дитинством і дорослістю ми оперуємо двома поняттями - підлітковий вік(11- 16р.) та юність( 16 - 19р.) В англійській мові для цього є єдине поняття «adolescence». Перекладємо його як «юність», проте воно об'єднує поняття «підліткового віку» та «юності» й виявляється над-то широким ( 12- 18р.). Саме тому в межах цього поняття американські науковці змушені виділяти підкатегорії читачів - читача-підлітка та читача-юнака.

У спеціальному випуску журналу «Writer's Digest», присвяченому дитячій та юнацькійлітературі, А. Карре (A. Karre) зазначає, що жанр юнацької літератури - це жанр, який зображає весь соціум з юнацької точки зору. У книжці для цієї групи читачів, за його словами, не повинно бути дорослої ностальгії за цим віком, навпаки, усе має бути показано так, наче будь-яка ситуація - це межовий момент. Не мусить бути зображення того, що дасть той чи інший урок на майбутнє - а має бути те, що хвилює особу тепер. «Урок» читач винесе сам, а також “викристалізує” сенс прочитаного.

Які ж проблеми висвітлюються в романах для підлітків у США? Це здебільшого конфлікти з батьками та уповноваженими особами (що зумовлено надмірною дидактичністю родини), між батьками та дітьми, починаючи від легкого непорозуміння до складних конфліктів, стосунки з батьками, які випивають чи вживають наркотики, тиск у середовищі однолітків (виживання наркотиків, алкоголю, секс (зокрема й одностатевий секс), вагітність, расизм тощо), смерть та хвороба (втрата близьких, усвідомлення сенсу буття) та ін…

Написаний у формі щоденникових нотаток автобіографічного оповідача упродовж трьох днів -- з 17.06.93 по 20.06.93. Формально це розповідь про те, як троє приятелів -- Собака Павлов, Вая Комуніст і автобіографічний оповідач шукають Карбюратора, щоб повідомити про самогубство його вітчима. Насправді цей текст має на меті розказати про ще одне “нещасне”, “втрачене” покоління.

Роман «Депеш Мод» це перш за все наш із вами екскурс у минуле 90-х. Екскурс у Життя С. Жадана. Важка юність яку Ми бачимо читаючи роман, на стільки чіпляє з середини своїми кістлявими, зневіриними пальцями наші душі, що проникаємось в долею хлопців на стільки наче присутні десь там, з цими самими хлопцями в кожній їхній дивній, часом моторошній пригоді.

Головний герой - мрійник - реаліст: « - Знаєте, - кажу, я себе почуваю, як ріка. -Яка ріка? -Так, як ріка, що тече протии власної течії» [3, с. 179], який почуває себе не на своєму місці в цьому світі. Прагне до все ж кращого життя, любить чистоту : «…я ось думаю - чому таке приміщення не дали мені, я б тримав його в чистоті і затишку, не пускав би сюди жодних дебілів, і сам би сюди не приходив для чистоти експерименту, зачинив би двері, запломбував замок і пішли всі в задницю - окремо взята квартира зразкового побуту…» [3, с.150], він говорить про те, що ми маючи власне житло, от як його знайомі в котрих скірізь не зрозумілий мотлох та не приємний запах кетчупу (як йому здалось) не вміємо цінувати та тримати його в чистому, доглянутому стані як річ насправді цінну, куди приємно повертатись і звідки не хочеться йти. «…пішли в іншу кімнату, кажу я, тут багато посуду…» [3, с 151] ми наочно бачимо яскраву не приязнь до неохайності, оскільки він внутрішньо прагнув до більш кращого життя, бажав хоча б очима не споглядати той несправедливий та бридкий для нього, закономірний ( виходячи зі способу життя його друзів) соціальний то побутовий лад який був навколо нього все існування. Жадан прагне жити справжнім життям - їсти сніданки в цій же своїй квартирі, любити когось, ходити на ринки і в магазини, на роботу, мати справжню відпустку, ходити в ресторани : «причому не для того, щоби випити, а щоби перекусити, мав улюблені страви, улюблені, блядь…» [3, с.151], тобто прагне звичайного людського щастя, можливо для когось це просте життя, але для цього хлопця - мрія. Він просто хотів жити, а не ночувати на вокзалах та у якихось знайомих, при чому жити він хотів власним життям, спокійним без зайвого втручання, але головне це не квартира та ідеальний побут, не приємний запах та чистий посуд, не робота та обіди в ресторанах, так він про це мріяв, але головне для Жадана : «…головне, щоб була батьківська увага, нормальна і постійна батьківська увага, справжня батьківська увага, як по телевізору.»[3, с. 150] , хлопець мріяв, щоб його любили, як нормальну звичайну дитину, просто любили та приділяли увагу як звичайні батьки - звичайній дитині, та таку любов він та його друзі могли спостерігати лише по телевізору

Початок самого твору «Депеш Мод» власне з того, що Наш автор згадує своу першу «алкогольну пригоду» : «коли мені було 14 і в мене були свої види на життя, я вперше накачався алкоголем» [3, с.3], отож такий от початком автор дає зрозуміти що й до чого, дає зрозуміти що не все так просто й легко в нього як би йому, та можливо нам з вами хотілося б. Дає зрозуміти що ось він напився, напився вперше, напився сильно, не безпідставно вже як йому, і багатьом підліткам в цьому віці, здавалось розуміючим в цьому житті, хоча мусимо визнати що в нього далеко не найлеший шлях, і проміжок між соціальними сходинками досить великий, аби застрибнути на кожну в гору він має докладати неабиякі зусилля зі свого боку. А в нього з життям були свої стосунки : «життя відпочатку, щойно я почав його сприймати, виявилось штукою підлою і невдячною, воно відразу ж взяло за звичку обертатись такими лажовими ситуаціями, згадувати про які не хочетьтся, але які запам'ятались надовго», тобто зі слів автора Нам стає зрозуміло, що часто йому доводолось далеко не солодко, часто відбувались не справедливі та не зрозумілі ситуації, з яких він вибирався, і часто без сторонньої допомоги.

Наш інший герой - Собака Павлов, друг Жадана, жив зі старенькою бабусею-ветераном яка «горіла в танку», не мав можливості навіть заплатити за проїзд в метрополітені. «Собака втомлений і змучений - він п'є вже третій день, щей погода погана, очевидно це від погоди, тиск чи як це називається, як називається стан, коли п'єш третій день і раптом перестаєш пізнавати рідних і близьких? Очевидно тиск». [3, с.8] Нашого Собаку Павлова навіть влаштували на роботу знайомі друзі рекламнки, протее довго він не витримував « Собаки вистачає днів на десять, після цього він запиває і на роботу більше не ходить…» [3, с.9]. Собака такий був, проте не зважаючи на пристрасть до випивки був людиною контактною « у Собаки в його 19 півміста знайомих». А друзі у нього були хороші, Вова та Володя котрі влаштували Собаку кур'єром в рекламний бізнес, не зважаючи на те що Собака був працівник далеко не ідеальний і користі від нього було мало, і він неодноразово підставляв їх йдучи в «загул», все ж вони «затягнули його кудись у зелень за металеві, пофарбовані в біле кіоски і щедро поять водярою», якої так хотів Собака Павлов з похмілля.

Сергій Жадан міг описувати несправедливе відношення соціуму, відсутність матеріальних благ, батьківської любові, але на його шляху зажди були хороші знайомі та друзі. Поняття дружби фігурує як одне з провідних, завжди знаходиться хтось хто допоможе в складну годину: «Вчергове до тями Собака Павлов приходить вже на стадіоні, добре ось так сидіти з друзями, думає він, на лаві…».

Жадан пише нам про антисоціальні звички та вчинки дітей 90-х, алкоголізм, бомжування на вокзалах, бійки, намагання знати компостер в трамваї щоб було як в кондукторки(вона його на диво в руках носить) : «…Серйозно - йде баба, п'яна сто пудів, я їй свій талончик даю, а вона звідкись із кишені дістає компостер, уявляєте?» [3, с. 24], не зрозумілого характеру жінки - п'яні подруги. Ми чітко уявляємо картину яку описує Сергій Жадан, намагаючись втягнути нас в того часнуреальність і йому це вдається, можемо сказати з впевненістю.

Один з наших наступних друзів - Какао. Какао насправді досить дивний персонах, хоча по суті тут у кожного своя «родзинка», проте Какао він не близький друг : «вони команда, а він так - просто зайшов до них у гості» [3, с.26] і його не поважали та серйозно не сприймали в компанії. Какао був неповороткий, ходив в костюмі який вже дргуий рік не може випрати, в своєму пісочному вихідному костюмі. Йому було важко знаходити друзів : «йому з ними добре, ділять разом із ним хліб і цигарки, і головне - його ніхто не проганяє» [3, с. 25]. Сергій Жадан при описі цього персонажа розказав про його неврологічні відхилення, хлопець страждав від комплексу неповноцінності, що виявлялось в : «Я давно помів - він коли нервує, коли в нього стреси чи що він обов'язково блює, просто біда якась, коли починається сесія, до нього краще не підходити, такий чоловік. «Господи, - думає Какао, - о господи. Невже це справді я, невже це справді до мене піходив цей чоловік? Не може бути, я звичайно знаю собі ціну, в мене гарні друзі, в мене мама в бібліотеці працює, мене в Макіївці знають і в Міловому, але щоб отак! Не знаю навіть, що і подумати»,- думає він і знову починає блювати.» [3, с. 30] Отож, ми бачимо, що Жадан показує нам внутрішній світ персонажа Какао, пропущений крізь призму соціальних відносин з однолітками та недоліками виховання.

Малий Чак Бері - є більш авторитетним, його сприймали як свого, він співав у церковному хорі, слухали з цікавістю його історію : «сидять слухають Малого Чака Бері, той розповідає, як він святкував свій день народження, історія всім подобається» [3, с.26]. Малий Чак Бері виступає як людина смілива, адже осмілився посеред концерту вийти прокричати якісь свої мольби до Господа, про якісь свої лише одному йому зрозумілі проблеми до натовпу: «я прошу всього-на-всього просвітку, мені лише 19, можливо я мало чекав, але ж я говорю лише про смужку світла, невеличку таку, як вночі, коли відчиняєш холодильник, ну ти знаєш про що я, щоби можна було видихнути все те, що я вдихав у себе за всі ці 19 років, хоча б якісь втіхи…» [3, с.37]. Малий Чак Бері, його мабуть і любили за вміння розмовляти, та висловлювати власну думку.

Саша Карбюратор - людина більш вольова : сам вирішив приїхати з закордону всупереч батьківській волі, закінчив курси водіїв, навіть має цілі якісь в житті.

«Мої друзі хочуть, аби з ними рахувались. Вони ревниво ставляться до того,як із ними розмовляють і про що,як на них при цьому дивляться, намагаються зрозуміти що про них думають коли говорять…» [3, с. 38] Жадан нам говорить про своїх друзів, як підлітків складних, що зловживають алкоголем, далеко не з вищих верств суспільства, які ще не так і багато прожили але вже так багато бачили та відчули на «своїй шкурі», вони розуміють що жити - складно, перш за все важко, життя - не казка, кожен крутиться як може.

III.II «Ворошиловград» - роль трагічного в романі

«Ворошиловград» - це захоплююча подорож головного героя Гєри околицями свого минулого, того від якого вже й слід простиг в теперішні часи, того минулого в якому було дитинство, купа спогадів, знайомі обличчя з якими об'єднує Ворошиловград. Цей роман про серйозні дорослі проблеми, проблеми з грошима, з жінками, з відвойовуванням свого власного майна яке комусь стало до вподоби через гарне місце розташування. Головна проблема яка постає - гроші, а якщо гроші вже стали проблемою, то чекай горя.

«Роман соціальний і водночас ліричний; письмо реалістичне, але таке, що часто непомітно, ненароком стає сюрреалістичним, а потім ніби нічого не сталось, повертається назад у русло реалізму; серйозна епічність тут сусідить із пародією, проповідницька урочистість - із гротеском; наругу небезпеки, смерті може супроводжувати сміх або секс» [11, с.85]

Смерть - це кульмінаційний момент, що ставить всі крапки на «І» та заспокоює недавно розгорнуту бійку, що сталась між двома «компаніми» що вирішили захистити те, що належить власне їм, і те що кожен вважав по праву своїм - аеродорм. Смерть - є найнеочікуванішим, та найпечальнішим моментом, тимпаче враховуючи що смерть ця випадкова : « Надто сильно стискали цю пружину десь у нього в середині, надто довго він стримувався, тож врешті механізм спрацював, пружина різко вилетіла, зриваючи запобіжники, і щойно Травмований зробив ще один, ледь помітний крок, як пролунав постріл. Шура схопився за бік…Він важко осідав у їхніх руках…Ернст нервово щось кричав мені, і я навіть автоматично щось йому відповідав, погоджуючись із ним, хоча насправді стояв, дивився на темну кров, що витікала з-під Травмованого, і повторював про себе одне й теж: невже він помер? Невже він справді помер?» [4, с. 413], трагічний момент смерті близького друга ніби повертає головного героя в реальність, в яку він сам не хотів вірити і до останнього намагався не робити цього.

«Чого нас вчить «Ворошиловград»? - запитаємо себе, перефразовуючи слова пресвітера. Він вчить нас, що треба вміти пригадати все, що з тобою було, і тоді тобі буде не так просто піти; що найбільше, що нас об'єднує, - це простір і смерть;…» [11, с. 97]. Насправді , якби не стільки спогадів, та якби місто в якому була їхня з братом бензоколонка не було б місцем дитинства Гєри, можливо він би просто повернувся додому, в спокійний, розмірений спосіб життя, до Льоліка і Боліка які кинули його на його ж гроші, а спогади грають грандіозну роль і вони подарували Гєрі нову можливість на інше майбутнє, а нам захоплюючий роман.

А шо до трагічного, то ми маємо як мінімум два моменти таких в «Ворошиловграді» - смерть Травмованого та ще одну смерть, здавалося б не таку значущу, але вона перевела звичайну гру з погрозами в розряд «або робіть як ми хочемо, або цією смертю не обмежиться» - смерть старенької вівчарки Пахмутової, чиєю хазяйкою було дівчинка Катя : « - Пахмутову! Вони її повісили!...Я озирнувся. Над головою, в туманному скупченні, на щоглі висіла Пахмутова…Залізний дріт до крові в'ївся в собачу шию, на залізі лишились криваві згустки крові» [4, с. 221], автор таким чином розповідає як гуманно влада намагалась натякнути на те що дарма Гєра не погоджується на їхні м'які пропозиції дружби та добровільної відмови від його приватної власності, і чесно кажучи не віє від цих органів влади нічим хоршим. Це складна гра, плата за перемогу і якій - життя близьких, можливо якби головний герой знав про це, він би подумав чи варто її починати. «Є життя, яким ти живеш і яким ти не маєш права поступатись, і є смерть - місце, куди ти завжди встигнеш, тому не потрібно туди поспішати»[4, с.407 ], автор наголошує на тому що життя - є життя, і його пторібно сприймати таким, яке воно і відноситись до нього спокійно.

Отже, романи С. Жадана «Депеш Мод» та «Ворошиловград» є яскравим втіленням проблемної картини суспільства 90 - х років ХХ століття. Автобіографічна «підліткова картина» зачіпає морально - етичні, соціально - психологічні та новаторсько літературні аспекти. На прикладах наших героїв, ми відчуваємо, важкий вплив соціалізму на юнацьке життя. «Ворошиловград» - жорстокий, реалістичний образ колишнього Луганська. Автор описує його, вкладаючи в рядки тяжкі долі його колишніх друзів, яких він згадав приїхавши «в свої спогади». Смерть - як критерій життя, поєднав їх всіх разом. Та забрала до себе одного.

IV. Жіночі образи в прозових творах Сергія Жадана

Жіночі образи в прозових творах Сергія Вікторовича Жадана займають особливе місце. Здавалося б проза чоловіча та жорстка, але завжди знайдеться місце для жінки. Опис від зовнішніх характеристик, одягу, поглядів, зачісок, до характерів осіб прекрасної статі.

Перший жіночий образ який ми бачимо - це контролерка в метро, якій Собака-Павлов показував бабусине посвідчення, тієї бабусі що «горіла в танку», описана жінка-контролер як людина досить спокійна та адекватна, незважаючи на те що Павлов виявив в деякій мірі агресивну поведінку вона трималась вище : «…для вас це може нічого не означати, але погодьтесь - моя бабуся не може здохнути з голоду лише через те, що мене - її законного онука, перепрошую, ось так просто не пропустила в метро якась падла тилова. Погодьтесь? «Яка падла тилова? - думає жінка. - Я взагалі - 49-го року народження».[3, с.8]

Дві жінки в лікарні, які зв'язали Собаку-Павлова через домагання, та були в альгольному сп'янінні. Не кваліфікована перекладачка, котра вводить в ступор і переклад якої викликає неймовірно широку посмішку: « Господь маніпуляціями своїх божественних рук зібрав нас до купи!(Господь проробив певні маніпуляції, - перекладає вона. - Купу.)» [3, с. 31]. Наступний образ досить двоякий-контролерка в трамваї, якій Вася-Комуніст хотів дати хабаря горілкою тому, що мав при собі лише російські рублі котрі контролерка відмовялась брати. В ній бачимо і відданість власній роботі і в той же час відсутність елементраної людяності, а з іншого боку, хіба можна пропускати кожного хлопця з горілкою і рублями - так і людяності не вистачить. Образу Марусі присвячена більше місця на сторінках роману аніж попереднім біглим образам. «Маруся - це типу місток із зовнішнім світом», «Їй усього лише 16 років», «Маруся навчалась у крутій школі, мала купу бабок, ледь не народила рік тому, в свої 15, тато-генерал ледве вмовив її зробити аборт, подарував їй за це жигуль, Маруся на диво легко погодилась - аборт зробила, жигуль розхуячила і далі жила собі своїм життям» [3, с. 125]

Отож, дівчина в нас яскрава представниця такої собі «золотої молоді» 90-х років. Маємо і позашлюбні гулянки, і проблем из алкоголем і в якійсь мірі відсутність адекватного мислення, хоча для 16 років вона була себе таки певно що нормально. Жадан бачив все ж якість позитивні речі у звичайній гидкій реальності і до Марусі мав досить таки не погане відношення, навіть якусь симпатію : «…можливість прокинутись бодай із кимось, не самому, не сам на сам зі своїм похміллям і своїми кривавими сновидіннями, прокидатись із кимось - це завжди прикольніше, навіть якщо це Маруся, яка не пам'ятає як тебе звати, і що ти із нею вчора робив» [3, с.126] Він боїться, а точніше не любить самотності, вона йому вже десь глибоко в серці і неначе на стільки приїлась, що він готовий ділити ліжко «навіть з Марусею», оця от самотність та розчарування в суспільстві, розчарування в якихось піднесених речах та щасливих випадках, глухий реалізм з нотами меланхолії : «…могла собі дозволити вимахуватись і час від час досить таки глибоко занурюватись в каналізаційні люки суспільства, залізати на пару діб на зворотній бік місяця…зануритись із головою в потоки лімфи, лайна та сперми, на самому дні яких, як дехто думає, і знаходяться найбільш масивні й дивовижні шматки щастя, хоча насправді там нічого немає, це вже я вам точно кажу» відчуття тотального розчарування, від якого розриває мислячу ділянку мозку, реальність жорстка і Жадан цього не приховує, а навпаки підкреслює, і жадає аби ми це цілковито й одностайно розуміли.

У романі «Ворошиловград» прерасні жіночі образи : Каті - загадкової дівчинки підлітка років 16 і її песика Пахмутової. Образ юної дівчини Каті, досить простої, яка причарувала головного героя одразу, навіть отримала пропозицію одруження, але так як така романтика не характерна для С. Жадана, то зрозуміло що цю пропозицію дівчина отримала після того, як віддалась йому. Героїня Катя характерно проста, але дивує надзвичайно розумний написаний нею прощальний лист в якому розповіла ліричну історію знайомства з її покійною вівчаркою Пахмутовою, історію про те, як вони врятували одну, і тепер мали спільну таємницю, яка поєнувала їх обох. Філософські та життєві висновки зробила дівчина: « …близькість зумовлюється спільними переживаннями, спільним життям і можливістю спільної смерті. Десь там і починається любов. Інша річ, що не всі з нас до неї доживають»[4, с.439].

двох сестер Таміли і Тамари зовнішньо різних, але все ж схожих одна з одної. Досить прискіпливо головний герой Гєра обмірковував зовнішність жінок переглядаючи старі фотоальбоми : « Тамара завжди була оточена подружками, стояла зазвичай у центрі…мала дорослий погляд, виглядала старшою, аніж була насправді, в старших класах мала сформоване тіло молодої жінки…Таміла, навпаки, виглядала невпевненою і по-дитячому недорозвиненою…на знімках завжди стояла збоку, в куточку…»[4, с. 333]. Дві сестри мали купу дошлюбних зв'язків і славу мали відповідну. Образ бугалтера Ольги. Нарешті ми дочекались отого можливого кохання - побачившт Ольгу, Гєра відмітив її гарну фігуру та довгі ноги, Ольга була перш за все професіоналом бугалтерської справи, що й дала зрозуміти Гєрі, що їх стосунки можуть бути лише робочими : «За портвейн зплатила вона. Всі мої спроби розрахуватись проігнорувала, сказала, що добре заробляє і що не потрібно цього жлобства» [4, с.70]. Головний герой мав явно не робочого характеру сипатію до Ольги, про яку здогадувались й оточуючи їх знайомі люди : « - Це точно. Як там Ольга?- Погано, - відказав на це Шура. Так ніби чекав, коли ж я спитаю. В лікарні лежить.-Коли ж вона встигла?» [4, с. 346]. «- Ти вибач мене, - сказав я їй, - що через мене стільки проблем. - Та ладно, - відповіла Ольга. - Сама винна. Я спочатку злилась на тебе страшенно, потім заспокоїлась. Добре, що ти прийшов. Ти залишишся?» [4, с.366] Теплі, дружні стосунки з краплями симпатії зав'язувались між двома колегами, приємно розуміти що в цьому світі і власне в цьому романі - є щось хороше і якесь миле : «Кохання потребує відстані, інакше - «все зіпсуєш», - каже Ольга[11, с. 89].

Отже, «Ворошиловград» та «Депеш Мод» в своїй сюжетній лінії мають безліч жіночих образів, в яких вкладені певні реалії розуміння автором протилежної статі, чітко підкреслені їхні характери, стиль та манера поведінки. Взагалі, опис жінки в Жадана це неначе якийсь особливий ретуал, починаючи від мозку і закінчуючи кінчиками пальців на ногах. Автор є майстром заглибити читача в найдрібніші деталі харктерні для конкретою особи що фігурує в момент який він обрав аби розповісти про неї. Важко не уявити персонаж котрого описує Сергій Вікторович Жадан, настільки красномовно, деталізовано, навіть еротично. Треба напевно мати повну кризу фантазії аби не зрозуміти образ який створює автор аби в повному обсязі передати читачеві свої відчуття, своє розуміння того що відбувається там - на тій стороні, в книзі та його уяві.

V. Релігійне питання в творчості письменника

Релігійний дискурс у творчості С. Жадана найповніше презентований у ліриці збірок 90-х років, у романах «Депеш Мод» (2004), «Гімн демократичної молоді» (2006), «Ворошиловград» (2010).

Релігійне питання присутнє в численній кількості творів Сергія Жадана, розгортається переважно в ліриці через біблійні мотиви, образи Христа, Юди, діви Марії, Святого Георгія, Каїна, та дискурс релігійного служіння, виокреслений здебільшого в прозі в образах священнослужителів, в епізодах церковних служб, зібрань сект. «У поезії Сергія Жадана образ Христа і пов'язані з Ним події оригінально інтерпретовані. Так, у вірші «Вже не було нікого…» зі збірки «Цитатник» розгортаються алюзії новозавітної історії розп'яття Христа на контрасті із життєвою позицією ліричного героя, для якого жертовність Божого Сина є недосяжним прикладом»[22], що ж до прози «Ворошиловград» та «Депеш Мод» не є виключеннями, у них присутні образ церковнослужителів котрі тим чи іншим чином, в деякій мірі ставлять крапки над «І», в «Депеш Мод» Сергій Жадан підкреслив образ приїзджого проповідника, своїм образом демонструє низьку поведінки церкви що бачить своїми очима наш автор. «Ворошиловград» має глибокий містичний образ, а власне головна релігійна особо в творі це пресвітер. Він випадково став на доріжку церкви, і так само неочікувано потрапив до Ворошиловграда, але він займає чільне місце серед персонажів твору, так як, рятує життя нашим героям під час походу до фермерів, він в творі абсолютно позитивний персонаж не зважаючи на наркотичне минуле, церква стала йому порятунком.

Роман «Депеш Мод» фактично починається з виступу преподобного «Джонсона- і-Джонсона» «лідер церкви Ісуса( об'єднаної), поп - стар, який вправляє всім мізки» [3, с. 27 ], - так іронічно описав автор сучасного проповідника, котрий приїхав з Америки до Харкова глаголити слово боже. Автор зробив акцент на несправжності намірів, на зовіншньому вигляді преподобного, на бажанні перш за все «набити кишені»: «І ось уже червертий день поспіль він стриже купони, виголошуючи по три проповіді на день…» [3, с. 28]. Поверхневе відношення американського проповідника до свого головного обов'язку - передати людям нову віру в Бога, тобто Джонсон - і - Джонсон звісно мав вплив на публіку, і навіть мав прихильників своїх проповідувань : «…у нього тут уже свої фанати, вони віддано реагують на кожне сопливе схлипування преподобного…» [3, с.28], але преподобного не цікавила сама віра та якість моральні закони, йому було в задоволення виступати та те, що він тримав публіку: «Ах, як я їх зробив, - говорить преподобний Джонсон - і - Джонсон чуваку з адміністрації. Чувак дивиться на нього закоханими очима. Да, - повторює преподобний, - як я їх зробив». [3, с.35 ] Власне кажучи Сергій Жадан на прикладі цього преподобного показує нам його бачення релігійних стосунків церкви з соціалістичним суспільством. Поверхнево, зовсім не набожно, аморальна поведінка, прямо скажемо, і звісно про любов до народу і мови не йде. Проведемо параллель відношення автора, до іноземнців котрі в'їзджають до нашої країни вдягаючи маску доброзичливості, пропонують багато корисних речей, без яких ясна річ ми не зможемо жити далі, а насправді ж вони просто наживаються за рахунок нашого народу, і ця от їхня риса присутня навіть в «торговлі релігією», яку ми бачимо підкреслює автор в творі «Депеш Мод», говорить він про те, що ми як діти з розплющеними наївними очима ведемось на вплив іноземного гостя, забуваючи про власну значущість. А преподобний прикрашений золотом «на ручі з золотим справжнім ролексом», та наковтавшись вітамін від яких він чомусь починає говорити про восьминогів : « … - тільки -но прийму вітаміни, як одразу починаю говорити про восьминогів. Нічого не можу з собою зробити, - виправдовується він, - мене просто пре від цих чарівних істот» [3, с. 35], проповідник що приїхав з Америки як посланець волі божої, і той перед виступом вживає наркотичні речовини, тобто чітка зрозумілість того, що автор не ідеалізує образів людей, підкреслюючи їхню низьку поведінку, та не повагу один до одного.

Висновок

Особливості прозової та поетичної творчості Сергія Жадана, полягають в актуальній тематиці його творчих доробок. Він як письменник - постмодерніст, осягнув всеь спектр особливостей жанру постмодерн і показав на загал не прикрашені особливості існування людей в часи 90-х. Його творчість цікава та багатогранна, поезія С. Жадана багатожанрова від патріотичної до лірики. Прозова творчість має частково автобіографічний характер, який плавно переходить в образ головного героя і розчиняється в ньому. Багатий лексикон, абсолютно специфічний виклад тексту, геніально реалістична проза. Скандальна особистість з також роду сканадльною творчістю.

Тематика творів письменника є актуальною і на сьогоднішній день. Постмодерністський напрям, та майстерність автора керує уявою таким чином, що ми разом з ним подорожуємо клітинами його минулого, відчуваючи той відчай, страх, сміливість міркувань. Скрізь присутнє авторське «Я», тобто складається враження того, що яскрава особистість автора, постійно говорить : «ви розумієте, що довелось пережити мені, та які насправді це були часи» .

Список використаних джерел

1. http://avtura.com.ua/book/349/reviews/

2. http://www.pravda.com.ua/articles/2004/10/2/3002911/

3. Депеш Мод: роман / С.В. Жадан; післямова П.А. Загребельного. - Харків: Фоліо, 2011. - 229 с. (Графіті)

4. Ворошиловград: роман / С.В. Жадан; - Харків: Фоліо, 2011. - 442 с. - ( Графіті)

5. http://jizhak.org.ua/index.php/publikatsiji/nashi-publikatsiji/vid-prypuschennya-do-vyznachennya-pidlitkova-literaturaliteratura-dlya-yunatstva.html

6. Сучасна українська проза: Постмодерний період :навч. Посіб. / Р.Б. Харчук. - 2 - ге вид., стереотип. -К. : ВЦ “Академія”, 2011. - 248 с. http://uk.wikipedia.org/wiki/Жадан_Сергій_Вікторович

7. http://uk.wikipedia.org/wiki/Реалізм_в_українській_літературі