Управління оборотним капіталом ТОВ "Нива-Експо"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

За сучасних кризових умов функціонування економіки України особливо актуальним є забезпечення ефективного господарювання підприємств, в тому числі за рахунок прискорення оборотності їх капіталу та оптимізації структури джерел його формування. Це зумовлює об'єктивну необхідність створення відповідних організаційно-економічних передумов для ефективного управління оборотним капіталом, що дозволить раціонально використовувати матеріальні і фінансові ресурси, спрямовувати їх певну частину на вдосконалення та розвиток виробництва.

На сучасному етапі розвитку економіки України оборотний капітал як економічна категорія потребує глибшого дослідження та удосконалення організації управління ним на практиці. Підтвердженням цьому є збиткова діяльність багатьох вітчизняних підприємств, проблеми, пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції у зв'язку з недостатністю фінансових ресурсів. За останні роки вітчизняна економіка майже повністю втратила власний оборотний капітал, а в структурі оборотного капіталу за напрямами вкладення левову частку займає дебіторська заборгованість, яка постійно зростає. Відповідно, в структурі джерел формування оборотного капіталу найбільшу частку займає кредиторська заборгованість, яка сьогодні зросла до критичного рівня. Це свідчить про постійне зменшення оборотного капіталу у сфері виробництва і його осідання у розрахунках, в результаті чого підприємствам в обіг потрібно залучати дедалі більші суми оборотного капіталу.

Розв'язання окресленого кола проблемних питань пов'язане з необхідністю побудови цілісної системи управління оборотним капіталом, яка дозволить на основі систематизованої інформації приймати адекватні сучасним умовам рішення з підвищення ефективності діяльності підприємства. Отже, проблема управління оборотним капіталом та джерелами його формування в сучасних умовах є актуальною, що і спонукало до вибору тематики дослідженя.

Суттєвий внесок у вивчення проблем управління оборотним капіталом підприємств було зроблено І. Бланком, В. Ковальовим, Є. Стояновою, О. Єфімовою, Джеймсом Ван Хорном та іншими науковцями. Питаннями формування та підвищення ефективності використання та управління оборотним капіталом підприємства присвячено роботи Д.В. Ванькович, В.М. Вовк, В.В. Гецько, Г.І. Л. Костырко, Б.І. Кравченко, Т. Пащенко, Г. Северина, Н. Соловей, О. Хотомлянський, Т. Чершта.

Мета і завдання дослідження. Метою дипломної роботи є вивчення теоретичних і розробка практичних рекомендацій щодо управління оборотним капіталом підприємства.

Досягнення мети передбачало формування та вирішення наступних наукових і практичних завдань, таких як:

- розкрити поняття та економічну сутність оборотного капіталу;

- визначити джерела формування оборотного капіталу підприємства;

- уточнити механізм управління оборотним капіталом підприємства в ринкових умовах;

- провести діагностику організаційно-економічної діяльності підприємств;

- дати оцінку фінансового-господарської діяльності досліджуваного підприємства;

- провести аналіз сучасного стану управління оборотним капіталом досліджуваного підприємства.

Об'єктом даного дослідження є процес управління оборотним капіталом ТОВ «Нива-Експо».

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і прикладних аспектів організації управління оборотним капіталом підприємства.

Методи дослідження. Вирішення обраного науково-практичного завдання базується на загальнонаукових принципах проведення комплексних досліджень. Теоретичну і методологічну основу дипломної роботи становлять наукові викладки та положення вітчизняних та зарубіжних економістів, присвячені проблемам управління оборотним капіталом підприємства. У процесі дослідження були використані наступні сучасні методи дослідження: теоретичний (для аналізу теоретичних основ управління оборотним капіталом, дослідження поняття оборотного капіталу, визначенні основних джерел його формування та механізмів дослідження), економіко-математичний метод (для характеристики фінансового стану підприємств). Цей метод був використаний індексним прийомом (на основі розрахунку відносних показників, які характеризують зміну складного явища в результаті зміни його складових частин), соціологічного дослідження (а саме метод збору інформації про діяльність досліджуваного підприємства шляхом спостереження, опитування, аналізу документів).

Інформаційну базу дослідження становили законодавчі та нормативно-правові акти, що регламентують діяльність підприємств в Україні, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем управління оборотним капіталом, а також фінансово-господарська звітність підприємства, матеріали наукових і науково-практичних конференцій та періодичних видань, ресурси Internet.

Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці комплексу заходів щодо покращення управління оборотним капіталом підприємства. Результати дослідження можуть бути використані сільськогосподарськими підприємствами у процесі здійснення господарської діяльності.

Дипломна робота складається з вступу, п'яти розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. В роботі міститься 25 таблиць та 6 рисунків.

1. Теоретико-методологічні основи управління оборотним капіталом підприємства в ринкових умовах

1.1 Поняття та економічна сутність оборотного капіталу підприємства

економічний оборотний капітал управління

На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах ринкових відносин в Україні необхідно приділяти увагу організації управління оборотним капіталом підприємств. Фінансова діяльність підприємства тісно пов'язана з формуванням і використанням оборотного капіталу. Йому належить особливе місце у структурі капіталу підприємства і від якості управління ним залежить безперервність процесу виробництва та реалізації продукції, ліквідність підприємства, його платоспроможність і рентабельність.

Проблеми управління оборотним капіталом потребують попереднього розгляду економічної сутності поняття «оборотний капітал», яке з одного боку, має визначити сутність такого управління в сучасних умовах господарювання, а з іншого - його значення для забезпечення ефективного функціонування вітчизняних підприємств. В сучасній економічній теорії та практиці існує багато різних підходів до визначення економічної сутності оборотного капіталу та зустрічаються різні поняття пов`язані з ним. Це такі, як оборотні активи, оборотні кошти, оборотні засоби, чистий оборотний капітал, брутто-оборотний капітал, короткострокові активи, поточні активи.

Поняття «оборотний капітал» та «оборотні активи» ототожнюються багатьма економістами і використовуються як синоніми. Як економічна категорія, оборотний капітал виражає відносини купівлі-продажу грошових коштів, які на ринку виступають своєрідним товаром. Придбання такого товару підприємцем означає появу фінансових ресурсів для авансування оборотних активів, які на відміну від капіталу мають натурально-речову форму і повністю споживаються в одному торговельно-комерційному циклі.

Хибність ототожнення оборотного капіталу з оборотними активами викликана тим, що авансований в оборотні активи капітал приймає їх натурально-речову форму і тільки по закінченню операційного циклу використання оборотних активів повертається в тому ж обсязі і формі. Але оборотний капітал на відміну від активів не споживається і не витрачається, а лише авансується, аби повернутися після закінчення кожного свого обороту в тій ж формі для наступного авансування. Та все ж капіталом стають не всі авансовані в оборотні активи грошові кошти, а тільки ті, що забезпечують економічний, соціальний або екологічний ефект.

Можна зробити висновок, що оборотні активи й оборотний капітал є двома категоріями, які характеризують одні й ті ж об`єкти: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, дебіторську заборгованість і запаси. Деякі автори ототожнюють оборотні активи з оборотними коштами [4, с. 117; 8, с. 87-88]. Ми вважаємо, що оборотні активи ширше поняття оборотних коштів. Оскільки загальноприйнятий поділ оборотних коштів на оборотні фонди та фонди обігу не враховує такої складової господарських засобів підприємства як короткострокові фінансові вкладення. Так, науковці [8, с. 89; 9, с. 21-23] до оборотних активів відносять грошові кошти, короткострокові фінансові інвестиції, рахунки до отримання, запаси сировини та готової продукції.

Розглянемо різні підходи наукових дослідників до визначення оборотного капіталу та інших понять, пов'язаних з ним. На базі вивченого матеріалу можна виділити три підходи до тлумачення сутності оборотного капіталу (таблиця 1.1). Перша група економістів вважає, що оборотний капітал має грошову природу, виконує функцію платіжного обслуговування кругообігу та визначає його як грошові кошти, авансовані для утворення оборотних виробничих фондів і фондів обігу. На думку Роштейна Л.О., «оборотні кошти - це грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні об'єднання для створення запасів сировини, матеріалів і інших матеріальних цінностей» [63, с. 39]. На нашу думку, представлене визначення є не зовсім коректним, оскільки запаси сировини, матеріалів, інших матеріальних цінностей та дебіторська заборгованість, як і грошові кошти включаються до складу оборотних коштів.

Таблиця 1.1. Сутність оборотного капіталу в літературних джерелах

Оборотний капітал
Роштейна Л.О. [63, с. 39], Бондаренко О.С. Зелгавілс І.В., Парфаняк П.О. [12, с. 42; 58, с. 57], Фролов В.І. [72, с. 37]	Грошові ресурси, вкладені до оборотних виробничих фондів і фондів обігу для забезпечення безперервного виробництва і реалізації виробленої продукції
Романенко Л.Ф. [62, с. 76], Мельник В.М [53, с. 28], Маргасова В.Г. [45, с. 56], Гриньов В.М. [26, с. 147], Ковальов В.В. [37, с. 305], Шаповал В.М. [74, с. 87], Бланк І.О [11, с. 62].	Активи, які на протязі одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені в гроші
Іванілов О.С. [35, с. 316], Поддєрьогін А.М. [60, с. 320], Опарін В.М. [54, с. 26], Джейм К. Ван Хорн [16, с. 452], Брігхема Є. [15, с. 734], Ермолаєв С.Н. [33, с. 29], Смагін В.Н [64, с. 71], Арутюнов Ю.А [5, с. 38].	Авансована вартість у оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

Зелгавілс І. В. визначає оборотний капітал як «грошові кошти й мобільні активи, які перетворяться в грошові кошти впродовж одного виробничого циклу, що забезпечує безперервність виробничого процесу виробництва й обороту та отримання прибутку» [58, с. 56]. До такої точки зору схиляються Парфаняк П.О., Фролов В. І. [58, с. 57; 72, с. 37]. Аналогічне визначення поняття «оборотні активи» представлено Бондаренком О.С.: «….суми грошових коштів компанії та всі інші статті балансу, які протягом року передбачається перетворити в гроші» [12, с. 42]. Автори різницю між поточними активами та поточними зобов'язаннями називають чистим оборотним капіталом.

Друга група економістів визначають оборотний капітал як мобільні активи, які використовуються і реалізуються підприємством протягом року або операційного циклу. Романенко Л.Ф. вважає, що оборотні активи - це мобільна частина майна підприємства, тобто вся вартість тих оборотних активів, які при нормальних умовах роботи протягом року (або навіть більш коротшого періоду в межах року) перетворюються в грошові кошти в результаті отримання виручки від реалізації, обігу цінних паперів і т. п. [62, с. 76]. У даному визначенні акцентується увага на терміну використання оборотних активів, але грошові кошти не розглядаються як складова оборотних активів.

Мельник В.М., Маргасова В.Г. застосовують поняття «оборотні активи», «короткострокові активи», «поточні активи» [53, с. 28; 45, с. 56]. На їх думку, поточні активи (короткострокові активи, оборотні активи) - це такі активи, які компанія в найближчому майбутньому збирається перетворити в грошові кошти [45, с. 57]. На нашу думку, представлене визначення є не зовсім коректним, оскільки грошові кошти також не включені до складу оборотних активів.

Вітчизняний економіст Гриньов В.М. надає таке визначення [26, с. 147]: «оборотні активи виробничого підприємства - група мобільних активів із періодом використання до одного року, що безпосередньо обслуговують операційну діяльність підприємства і внаслідок високого рівня їх ліквідності мають забезпечувати його платоспроможність за поточними фінансовими зобов'язаннями». В розглянутому визначенні показано економічний зміст оборотних активів та акцентована увага на необхідності узгодження їх обсягів з поточними зобов'язаннями. Ми вважаємо такий підхід виправданим, але запаси, які входять до складу мобільних активів, відносяться до менш ліквідних активів, тому в загальному обсязі мобільні активи не можна відносити до високоліквідних.

Також в сучасних умовах господарювання оборотні активи приймають участь не тільки у операційній діяльності підприємств, а і в інвестиційній і фінансовій. Гриньов В.М. також характеризує поняття валові оборотні активи «…весь обсяг оборотних активів незалежно від джерел фінансування» та чисті оборотні активи «…різниця між валовою сумою активів та загальною сумою поточних зобов'язань» [26, с. 149]. Але це визначення розглядає тільки склад оборотних активів, а не відображає економічну суть оборотного капіталу і не розкриває повного його значення.

Ковальов В.В. вважає, що оборотний капітал «належить до мобільних активів підприємства, які є грошовими коштами або можуть бути перетворені в них протягом року або одного виробничого циклу» [37, с. 305]. Це визначення досить точно відображає суть оборотного капіталу, проте воно не розкриває економічної природи даної категорії.

Шаповал В.М. оборотний капітал визначає як «активи, які можуть бути переведені в готівку протягом одного року» [74, с. 87]. Таке формулювання, на нашу думку, є дуже невизначеним, оскільки не відображає суті досліджуваної категорії.

Відомий сучасний економіст Бланк І.О. трактує оборотні (поточні) активи як сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговують поточний господарський процес і повністю споживаються протягом одного операційного циклу [11, с. 62]. У даному визначенні чітко надано економічний зміст оборотних активів.

Третя група економістів визначає оборотний капітал як авансовану вартість. На відміну від розглянутих вище визначень, тут підкреслюється, по-перше, рухомий відновлюваний характер вартості, яка лише авансується й повертається після кожного кругообігу в грошовій формі. По-друге, у характеристиці оборотного капіталу як авансованої вартості підкреслюється, що створений додатковий продукт до оборотного капіталу не відноситься. За таким підходом: «оборотний капітал - фінансові ресурси, вкладені в об'єкти, використання яких здійснюється фірмою або в рамках одного відтворювального циклу, або в рамках відносно короткого періоду часу».

Поддєрьогін А.М. об`єднує терміни «оборотний капітал» і «оборотні кошти». В його редакції «оборотний капітал (оборотні кошти) - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди й у фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку» [60, с 320]. Ми вважаємо це визначення найбільш виправданим. Воно розкриває суть та економічну природу оборотного капіталу. Але не можна ототожнювати поняття оборотний капітал та оборотні кошти. Як вже відзначалося оборотні кошти не включають короткострокові фінансові вкладення. Опарін В.М. використовують термін «оборотний капітал». Під ним розуміють відображені в доларах поточні активи організації, які включають грошові кошти, цінні папери, що легко реалізуються, товарно-матеріальні запаси та дебіторську заборгованість [54, с. 26].

Розглядаючи це визначення, слід зауважити, що у ньому показано оборотний капітал з позиції вкладення коштів у складові оборотних активів і, тим самим, підкреслено сутність поняття «капітал» як економічної категорії. Джейм К. Ван Хорн розуміє під сутністю поняття оборотний капітал - чистий оборотний капітал (net working capital) та брутто-оборотний капітал (gross working capital) [16, с. 452;]. На думку автора, бухгалтера, використовуючи поняття «оборотний капітал» мають на увазі «чистий оборотний капітал» (net working capital), який представляє різницю між оборотними (поточними) активами і поточними зобов`язаннями. На відміну від бухгалтерів, фінансові аналітики під оборотним капіталом розуміють оборотні активи (оборотні кошти, поточні активи) тобто брутто-оборотний капітал (gross working capital), який визначається як інвестиції підприємства в оборотні активи, такі як грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторську заборгованість, товарно-матеріальні запаси. Як бачимо, представлене визначення також відображає напрями використання фінансових ресурсів підприємства, але, не розкриває основних рис оборотних активів.

Аналогічною до представленої точки зору Джейм К. Ван Хорн щодо економічної сутності «оборотного капіталу» є думку Є. Бригхема: «оборотний капітал - інвестиція фірми у короткострокові активи - готівку, ліквідні цінні папери, товарно-матеріальні запаси і рахунки дебіторських заборгованостей» [15, с. 734]. Як бачимо, у даному визначенні також не розкрито основні риси оборотних активів, але акцентовано увагу на тому, що оборотний капітал відображає вкладення коштів підприємства в оборотні активи.

Єрмолаєв С.Н. об`єднує поняття «оборотні кошти» і «поточні активи», і дає наступне визначення «оборотні кошти (поточні активи) - засоби інвестовані підприємством в поточні операції в час кожного операційного циклу» [33, с. 29]. Таке визначення вважається більш загальним і не дає точної характеристики оборотним коштам. Аналогічне визначення дає Смагін В.Н: «оборотні кошти - кошти, які інвестуються підприємством у свої поточні операції» [64, с. 71]. Також не визначена сутність та економічна природа оборотних коштів.

Арутюнов Ю.А. вважає, що «оборотний капітал - це інвестиції в поточні активи, які називають також оборотними коштами. Особливістю оборотного капіталу є те, що він не витрачається, не споживається, а авансується, що припускає повернення коштів після кожного виробничого циклу або кругообігу, що включає виробництво продукції, її реалізацію, одержання виручки» [5, с. 38]. У своєму визначенні автор точно характеризує економічну природу оборотного капіталу, але як вже визначалося до складу оборотних коштів не включаються короткострокові фінансові інвестиції. Тому більш виправданим було б таке визначення: оборотний капітал - інвестиції в оборотні активи.

Таким чином виявлено, що в економічній літературі існують різні підходи до визначення суті оборотного капіталу. Ці підходи узагальнено у Додатку А.

На підставі проведеного аналізу та узагальнення наукових підходів до визначення сутності оборотного капіталу його можна визначити таким чином. Оборотний капітал - це авансована вартість в елементи оборотних виробничих фондів і фондів обігу на рік чи операційний цикл для забезпечення безперервного процесу виробництва та реалізації продукції з метою досягнення достатнього рівня прибутковості підприємства. Цим підкреслено, по-перше, вартісну природу оборотного капіталу, по-друге, визначається термін авансування вартості, по-третє, виділяється речове втілення оборотного капіталу - оборотні виробничі фонди і фонди обігу, по-четверте, визначається мета авансування - досягнення достатнього рівня прибутковості.

Також важливо, на нашу думку, розглянути оборотний капітіл в схемі виробництва. Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів. У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою:

Г - Т… В… Т - Г, (1.1)

де, Г - кошти, що авансуються;

Т - предмети праці (товар);

В-виробництво;

Т - готова продукція (товар);

Г - кошти, отримані від реалізації створеної продукції [14, с. 205].

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г = Г + Г, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою. Таким чином, кругообіг оборотного капіталу (рис. 1.1) здійснюється протягом одного виробничого циклу: грошові кошти авансуються у виробничі запаси, в процесі виробництва створюється нова продукція, продукція реалізується (можливо на умовах комерційного кредиту, що викликає появу дебіторської заборгованості), виручка за реалізовану продукцію надходить на розрахунковий рахунок і знову авансується у виробництво. Якщо підприємство функціонує ефективно, процес кругообігу оборотного капіталу забезпечує неперервність виробничого процесу та зростання капіталу підприємства, оскільки в цьому випадку виручка за реалізовану продукцію перевищуватиме кошти, авансовані у виробництво.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Кругообіг оборотних коштів підприємства

Отже, оборотний капітал (оборотні кошти) - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку. В процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм, відбувається самозростання капіталу. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.

1.2 Джерела формування оборотного капіталу підприємства

Розвиток ринкових відносин супроводжується суттєвими зрушеннями у складі та структурі джерел формування оборотного капіталу. Визначення джерел формування оборотного капіталу є досить складним завданням на сучасних українських підприємствах. Недостатність джерел формування оборотного капіталу призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотного капіталу на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотного капіталу з господарського обороту, зниженню відповідальності та цільовому й раціональному використанню як так і позичених фінансових ресурсів [28, с. 160]. Джерела формування оборотного капіталу представлені в табл. 1.2.

Таблиця 1.2. Джерела формування оборотного капіталу

Власні	Позикові	Додатково залучені
Статутний капітал	Довгострокові кредити банків	Кредиторська заборгованість
Додатковий капітал	Довгострокові позики	З постачальниками та посередниками
Резервний капітал	Короткострокові кредити	На оплату праці
Резервні фонди	Короткострокові позики	На страхування
Нерозподілений прибуток	Комерційні кредити	З бюджетом
Фонд накопичення	Інвестиційний податковий кредит	З іншими кредиторами
Фонд коштів соціальної сфери	Інвестиційні внески працівників	Фонди споживання
Цільове фінансування та надходження з бюджету, з галузевих та міжгалузевих позабюджетних фондів		Резерви майбутніх витрат та платежів
		Резерви з сумнівних боргів
		Інші короткострокові зобов'язання

Одним із головних показників, що характеризує фінансову стійкість підприємств, є величина власного капіталу (власних коштів). Ця, притаманна ринковим відносинам, категорія, що замінила традиційне поняття «джерела власних коштів підприємства», дозволяє, на нашу думку, чіткіше розмежувати внутрішні джерела фінансування діяльності підприємства від зовнішніх джерел, які залучають в оборот, у формі банківських кредитів, короткотермінових та довготермінових позик інших юридичних і фізичних осіб, різного роду кредиторської заборгованості.

Власні джерела формування оборотного капіталу виконують головну роль в організації кругообігу оборотних засобів і засобів обігу. Для нормального забезпечення господарської діяльності оборотним капіталом величина його встановлюється на рівні 1/3 величини власного капіталу [52]. Власні оборотні кошти знаходяться в режимі постійного використання.

Формування оборотного капіталу починається з моменту створення підприємства. На його формування, крім власних коштів засновників (кошти державного бюджету, акціонерів, пайовиків) спрямовують також позикові кошти (кредити банку), які можуть мати місце при створенні і організації діяльності підприємства [19].

Власний капітал підприємства включає різні за економічним змістом, принципами формування і використання джерела фінансових ресурсів, основними серед яких є: статутний капітал, нерозподілений прибуток, спеціальні фонди і цільове фінансування, резервний фонд, який утворюється з прибутку відповідно до статутних документів.

До недавнього часу статутний фонд будь-якого підприємства характеризував величину закріплених за ним основних і оборотних коштів. Всяке надходження чи вибуття основних засобів, а також зміни їх зносу тоді супроводжували записами про збільшення чи зменшення статутного фонду. Головним джерелом поповнення статутного фонду був прибуток, а в окремих випадках залучали й асигнування з бюджету.

Із переходом до ринку і створенням підприємств різних правових форм (акціонерних товариств відкритого, закритого типів, товариств з обмеженою відповідальністю та ін.) статутний капітал становить об'єднання вкладів підприємств у його майно в грошовому виразі у розмірах, що визначені статутними документами з метою здійснення господарської діяльності.

Статутний капітал належить до найстійкішої частини власного капіталу підприємства. Його величина, як правило, не підлягає змінам протягом року на підприємствах, що не змінили форми своєї власності. За операціями передачі чи прийому частини підприємств вони повинні бути відображені у статутному фонді двох сторін в узгодженому порядку. Однак у деяких передбачених законодавством випадках допускають збільшення чи зменшення статутного капіталу.

Чинне законодавство надає підприємствам (незалежно від різноманітності форм власності) право оперативно маневрувати прибутком, який надходить у їх розпорядження, за результатами господарської діяльності після нарахування податкових платежів у бюджет. У періодичній звітності підприємств балансовий прибуток і його використання відображають у першому розділі пасиву балансу як нерозподілений прибуток звітного року.

Необхідно відзначити, що діюча методика формування показника «нерозподілений прибуток звітного року» дозволяє зробити висновок, що цей показник протягом року характеризує частину власного капіталу підприємства, що є тимчасовим джерелом фінансування за рахунок прибутку від певних напрямків поточної діяльності підприємства [6].

У спеціальних фондах акумулюється значна частина власного капіталу підприємства, зарезервована чи спрямована на утворення джерел фінансування витрат на створення нового майна підприємства виробничого призначення і соціальної інфраструктури, а також на потреби соціального розвитку і матеріального заохочення працівників. Основним джерелом формування фондів спеціального призначення служить частина прибутку, яка залишилась у розпорядженні підприємства, якщо утворення таких фондів передбачено статутними документами. Кошти цільового фінансування, як правило, відображають кошти з бюджету та позабюджетних фондів. Тут йдеться лише про ті джерела зовнішнього фінансування, що мають, як правило, довготерміновий характер. Надходячи ззовні для фінансового забезпечення визначених потреб підприємства, ці джерела при дотриманні певних умов згодом стають обмеженою частиною власного капіталу підприємства.

Резервний фонд включає ту частину власного капіталу підприємства, яка призначена для покриття непередбачених збитків чи втрат. По суті - це страховий фонд, який формують відповідно до чинного законодавства і статутних документів підприємства. Основним джерелом утворення фонду служить прибуток, який залишається у розпорядженні підприємства. До позикового капіталу належать кошти інших кредиторів, які надаються в підприємствам в позику під певний відсоток на визначений термін з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Банківський кредит пов'язаний із створенням доходів і накопичень, оскільки він нарівні з власними коштами підприємств обслуговує процес виробництва, де створюється додатковий продукт. Маючи можливість залучати господарський оборот позичені кошти як доповнення до власних, під можуть розширити виробництво, збільшити прибуток і підвищити рентабельність. Крім того, кредит дозволяє скоротити витрати обігу, тому що забезпечує раціональніше та економніше використання фінансових ресурсів у цілому в господарстві країни, галузі, на окремому підприємстві.

Тому підприємства практично всіх галузей економіки активно використовують банківські кредити для забезпечення сприятливих умов виробництва і реалізації продукції. Найбільше це стосується таких галузей, як промисловість, сільське господарство і торгівля, що є основними секторами економіки, котрі забезпечують виробництво і розподіл валового внутрішнього продукту та, відповідно, безперервність розширеного відтворення.

Якщо б підприємства мали власні оборотні кошти в розмірах, що покривають усю суму витрат на виробництво продукції, то ці кошти після повернення до господарства в грошовій формі при реалізації продукції залишались би протягом тривалого періоду часу практично вільними, їх лише поступово використовували б у процесі виробництва в міру виникнення додаткової потреби, що означало б нераціональне їх використання [2].

Разом з тим, було б помилкою стверджувати, що з підвищенням частки кредитних вкладень у формування оборотних коштів посилюється вплив кредиту на виробничо-фінансову діяльність підприємств та ефективне використання ними власних оборотних коштів. Насправді таке уявлення лише спрощує дійсний процес організації кредитних відносин банку з клієнтом.

Посилення ролі кредиту в сучасних умовах аж ніяк не означає, що він повинен витіснити інші джерела формування оборотних коштів і зайняти провідне місце. Навпаки, мову слід вести про комплексне формування оборотних коштів при збереженні основної ролі власних ресурсів. Найоптимальнішим варіантом є принцип раціонального поєднання власних джерел і кредитів банку у формуванні оборотних коштів підприємства.

Досить поширеною формою залучення капіталу від інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємством за умови нестачі фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за відвантажену продукцію. І від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов'язання [27].

Інвестиційний податковий кредит надається підприємству органами державної влади і являє собою тимчасову відстрочку податкових платежів організації з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення заходів різного характеру з наступною компенсацією відстрочених сум.

Інвестиційний внесок працівників - це грошовий внесок працівника в розвиток економічного суб'єкта під певний відсоток. Інтереси сторін оформляються договором або положенням про інвестиційний внесок.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотного капіталу. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обороті підприємств коштів інших суб'єктів господарювання. Кредиторська заборгованість вважається допустимою або нормальною, якщо вона не порушує розрахункову дисципліну (чинний порядок розрахунків). В кредиторську заборгованість включаються такі короткострокові зобов'язання: за розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не оплачено у визначений строк; за невідфактурованими поставками - розрахунками взаємних вимог; векселями, строк оплати яких не настав і які не оплачено в строк; за короткостроковими кредитами [25].

В процесі діяльності підприємство має реальну можливість поповнити оборотний капітал за рахунок коштів, які йому не належать, але постійно перебувають в його обороті і можуть використовуватися в сумі їх мінімальних залишків (сталі пасиви). До них належать:

- мінімальна заборгованість із заробітної плати з нарахуванням на заробітну плату;

- мінімальна заборгованість з резерву на покриття майбутніх платежів - сума резерву на оплату відпусток робітників та службовців;

- заборгованість постачальникам за відвантажену продукцію, термін оплати якої не настав (кредиторська заборгованість);

- заборгованість бюджету за окремими видами податків і платежів;

- кошти покупців за обігову тару, які залишаються в окремих галузях промисловості.

З точки зору бухгалтерського обліку сталі пасиви прирівнюються до власних коштів. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосовуваної системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. Оскільки ці кошти не належать підприємству, але воно ними користується, то вони вважаються додатково залученим оборотним капіталом. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотного капіталу підприємства.

Сталі пасиви - це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (засновників) [3]. Сьогодні в бухгалтерському балансі не відокремлюються сталі пасиви. Методика визначення власного оборотного капіталу підприємства не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в другому розділі пасиву балансу.

Потреби організацій в оборотних коштах можуть покриватися також за рахунок випуску в обіг боргових цінних паперів або облігацій. Облігація засвідчує відносини позики між власником облігації й особою, що емітувала документ.

До капіталу підприємств, отриманого в порядку перерозподілу відносять: дивіденди від володіння акціями інших суб'єктів господарювання (акціонерних товариств); відсотки від пайової участі в різного роду підприємствах; відсотки, отримані від вкладення коштів на депозит; кошти, які надходять від вищестоящих організацій; бюджетні кошти або бюджетне фінансування; кошти, які надходять з централізованих фондів держави (інноваційний фонд, фонд сприяння конверсії тощо). Таким чином, завдяки розмежуванню джерел формування оборотного капіталу можна запропонувати наступну класифікацію оборотного капіталу (рис. 1.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Класифікація оборотного капіталу за джерелами формування

Правильне співвідношення між власними, позиковими й додатково залученими джерелами формування оборотного капіталу відіграє важливу роль У зміцненні фінансового стану організації. В процесі аналізу оцінюється потреба підприємства в оборотних коштах, що потім порівнюється з величиною наявних фінансових джерел. При цьому аналіз джерел формування оборотних коштів включає не тільки оцінку їхньої динаміки, але й розгляд структури як у цілому по видам джерел, так і деталізовано - по компонентам внутрішньої структури.

В різних країнах використовуються наступні співвідношення між власним та залученими капіталом: так, в Україні власний капітал формується на рівні 50%, відповідно залучений - 50%, в США - 40/60, а в Японії - 30/70 [29]. Визначення доцільності залучення того або іншого фінансового джерела проводиться на основі порівняння показників рентабельності вкладень даного виду й вартості (ціни) джерела. Особливо актуальна ця проблема для позикових засобів.

У процесі кругообігу оборотних засобів джерела їхнього формування, як правило, не розрізняються. Однак це не означає, що система формування оборотного капіталу не впливає на швидкість й ефективність використання оборотних коштів, уповільнюючи чи прискорюючи процес обігу. Надлишок оборотних коштів означає, що частина капіталу організації не діє й не приносить доходу. Недостача оборотного капіталу гальмує хід виробничого процесу, сповільнюючи швидкість господарського обороту ресурсів організації.

Важливим моментом при формуванні оборотного капіталу є детальний розгляд його складу. Під складом оборотних активів розуміють сукупність їх елементів (статей). Структура ж оборотних активів - це співвідношення між окремими їх елементами в їх загальному обсязі [2]. Структура оборотного капіталу складається під впливом ряду галузевих та інших факторів:

- виробничих - склад і структура витрат на виробництво, його тип, характер виготовленої продукції, тривалість технологічного процесу та ін.;

- особливостей закупівель матеріальних ресурсів - періодичність, регулярність і комплектність поставок, вид транспорту, питома вага комплектуючих виробів в обсязі споживання;

- форм розрахунків з постачальниками й споживачами товарів;

- попиту на продукцію даного підприємства, що впливає на величину готової продукції на складі і дебіторської заборгованості;

- облікової політики підприємства.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тім числі фінансова). У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис. 1.3).

Крім розподілу оборотних коштів по функціональній своїй ролі в процесі виробництва (оборотні виробничі фонди й фонди обігу) у практиці планування, обліку й аналізу виділяють наступні групи залежно від:



Рис. 1.3. Склад і розміщення оборотних коштів

- практики контролю, планування й управління - нормовані й ненормовані оборотні кошти. На підприємстві можуть бути норми на виробничі запаси, напівфабрикати власного виробництва, готову продукцію;

- джерел формування оборотного капіталу - власний оборотний капітал, позиковий оборотний капітал та додатково залучений оборотний капітал;

- ліквідності (швидкості перетворення в грошові кошти) - абсолютно ліквідні засоби, швидко реалізовані оборотні засоби, повільно реалізовані оборотні засоби;

- ступеня ризику вкладень капіталу - оборотний капітал з мінімальним ризиком вкладень (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення); оборотний капітал з малим ризиком вкладень (дебіторська заборгованість, за винятком сумнівної), виробничі запаси (за винятком залежаних), залишки готової продукції й товарів (за винятком тих, які не користуються попитом); оборотний капітал із середнім ризиком вкладень (малоцінні й швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів); оборотний капітал з високим ризиком вкладень (сумнівна дебіторська заборгованість, залежані виробничі запаси, готова продукція й товари, що не користуються попитом);

- матеріально-речовинного змісту - предмети праці (сировина, матеріали, паливо й ін.), готова продукція й товари, грошові кошти та кошти в розрахунках.

Питання про джерела формування оборотного капіталу важливе ще з однієї позиції. Кон'юнктура ринку постійно змінюється, тому потреби організації в оборотному капіталі нестабільні. Покрити їх лише за рахунок власних джерел звичайно практично неможливо. Привабливість роботи організації за рахунок власних джерел іде на другий план. Досвід показує, що в більшості випадків ефективність використання позикових коштів виявляється більше високою, чим ефективність використання власних коштів. Тому основним завданням управління процесом формування оборотного капіталу стає забезпечення ефективності залучення позикових коштів.

1.3 Механізм управління оборотним капіталом підприємства в ринкових умовах

Важливою умовою фінансової стійкості підприємства є ефективне управління його капіталом, який становить весь виробничо-господарський потенціал підприємства. Капітал підприємства може бути використаний у внутрішньому обороті і за його межами, будучи розміщеним у виробничі запаси або дебіторську заборгованість, вкладеним у цінні папери або залученим в капітал інших підприємств у вигляді інвестицій.

Специфіка утворення та використання оборотного капіталу зумовлена організаційними та методологічними основами функціонування господарюючих суб'єктів. Важливість оборотного капіталу у діяльності підприємств посилюється тим, що він бере участь у фінансовому забезпеченні господарської діяльності.

Мета авансування оборотного капіталу полягає в забезпеченні виробництва та реалізації товарів. Тому чим швидше буде отримана та реалізована готова продукція, тим вищими буде фінансовий результат. Прискорення обороту оборотного капіталу пов'язане не стільки з поліпшенням організації виробництва, використання основних фондів, скільки безпосередньо з поліпшенням організації та управління оборотним капіталом підприємства.

На управління оборотним капіталом значним чином впливає політика управління поточними активами і поточними пасивами підприємства. В теорії фінансового менеджменту прийнято поділяти оборотний капітал на постійний та змінний. Під постійним оборотним капіталом розуміють частину грошових коштів, дебіторської заборгованості і виробничих запасів, потреба в яких відносно постійна протягом всього виробничого циклу, тобто це той мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення операційної діяльності. Категорія змінного оборотного капіталу відображає додаткові поточні активи, необхідні в пікові періоди або як страховий запас. У такому разі грошові кошти потрібні для оплати поставок сировини та матеріалів, а також трудової діяльності, що передують періоду високої ділової активності [42].

Отже, політика формування оборотного капіталу пов'язана з різноманітними фінансовими ризиками і тому повинна забезпечити пошук компромісу між такими ризиками та загальною фінансовою стійкістю підприємства.

У фінансовій літературі розглядається чотири стратегії щодо політики формування оборотних коштів підприємства - ідеальна, консервативна, помірна (компромісна) та агресивна. Вони розрізняються між собою тільки обсягом оборотних коштів, які підприємство вважає за можливе мати, щоб підтримувати заданий рівень виробництва.

Ідеальна стратегія фінансування оборотних коштів побудована на економічній природі даної категорії і короткострокових зобов'язань. Ідеальна стратегія означає, що оборотні активи дорівнюють по величині короткостроковим зобов'язанням. У реальній ситуації така модель практично не зустрічається. З позиції ліквідності вона найбільше ризикована, тому що при несприятливих умовах (при необхідності розплатитися з усіма кредиторами одночасно) підприємство може опинитися перед вибором продажу частини засобів для погашення короткострокових зобов'язань.

При консервативному підході передбачається не тільки повне задоволення поточної потреби у всіх видах, що забезпечує нормальний хід операційної діяльності, але й створення високих розмірів їхніх резервів на випадок непередбачених складностей у забезпеченні підприємства сировиною й матеріалами, погіршення внутрішніх умов виробництва продукції, активізації опиту споживачів і т.д.

Необоротні активи, постійна частка оборотних коштів та частка змінних оборотних коштів фінансуються за допомогою довгострокових зобов'язань і власного капіталу. Підприємства, які дотримуються консервативної стратегії, допускають відносно високий рівень коштів, ліквідних цінних паперів і матеріально-виробничих запасів, що є в наявності. При цьому обсяг продажів стимулюють кредитною політикою, тобто відстрочками платежів, надаваних покупцям, що приводить до збільшення обсягу дебіторської заборгованості. За рахунок короткострокових зобов'язань фінансуються лише частка змінних оборотних коштів. Як наслідок вартість капіталу за такого фінансування дуже висока, але ризик залишитись без коштів є мінімальним. Підприємство всіляко стримує зростання поточних активів, намагаючись мінімізувати їх [48].

Застосування поміркованого підходу складається з фінансування однієї частини оборотних коштів за рахунок довгострокових пасивів та іншої - за рахунок короткострокових зобов'язань. При використанні підприємством помірного підходу формування поточних активів, ризик технічної неплатоспроможності і період оборотності оборотного капіталу перебувають на середньому рівні.

Ознакою агресивного підходу є абсолютна перевага короткострокового кредиту в загальній сумі всіх пасивів. Підприємство не ставить ніяких обмежень у нарощуванні поточних активів, тримає значні кошти, має значні запаси сировини і готової продукції і, стимулюючи покупців, збільшує дебіторську заборгованість - питома вага поточних активів у загальній сумі всіх активів дуже висока, а період оборотності оборотного капіталу тривалий [77].

При відсутності збоїв в процесі операційної діяльності такий підхід до формування оборотних активів забезпечує найбільш високий рівень ефективності їхнього використання. Однак будь-які порушення в здійсненні нормального ходу операційної діяльності, викликані дією внутрішніх або зовнішніх факторів, приводять до істотних втрат через скорочення обсягу виробництва й реалізації продукції. При застосуванні такої політики фінансування вартість капіталу мінімальна, проте ризик, пов'язаний з проблемою ліквідності, досить високий.

Таким чином, дані принципові підходи щодо політики формування оборотних коштів, враховуючи різні співвідношення рівня ефективності їхнього використання й ризику, в остаточному підсумку визначають суму цих активів й їхній рівень стосовно обсягу операційної діяльності. Таке співвідношення наведено на рис. 1.4.



Рис. 1.4. Залежність суми та рівня оборотних коштів від підходів щодо їхнього формування

Вибір відповідної стратегії управління оборотним капіталом залежить від положення підприємства на товарному ринку та на ринку капіталу, його фінансової стійкості, кваліфікації фахівців фінансового відділу, грошово-кредитної й фінансової політики держави й інших факторів суб'єктивного та об'єктивного характеру.

Отже, стратегія управління оборотним капіталом - це управлінська діяльність, спрямована на досягнення стратегічної цілі підприємства через процес формування обсягів, структури оборотного капіталу, джерел його фінансування та вартості залучених коштів, ефективне використання. У табл. 1.3 сформульовані стратегії управління оборотним капіталом залежно від стратегічних цілей підприємства та завдання управління, які відповідають зазначеним цілям.

Таблиця 1.3. Стратегії управління та завдання управління залежно від стратегічних цілей підприємства

Стратегічні цілі	Фактори, що впливають на ризики, з якими пов'язана обрана стратегія	Завдання управління щодо обраної стратегії
1. Максимізація прибутку (застосування компромісної стратегії)	- структура оборотного капіталу за рівнем ліквідності - склад джерел фінансування поточних активів	- визначення оптимальної величини працюючого капіталу - забезпечення високої рентабельності поточних активів
2. Забезпечення інвестиційної привабливості (застосування агресивної стратегії)	- недостатність грошових коштів - недостатність виробничих запасів - високий рівень кредиторської заборгованості	- оптимізація структури оборотного капіталу за рівнем ліквідності його компонентів - зниження величини кредиторської заборгованості
3. Забезпечення фінансової стійкості (застосування компромісної стратегії)	- нераціональне співвідношення позикових і власних джерел фінансування - нераціональна структура власного капіталу	- забезпечення раціональної структури власного капіталу за допомогою оптимізації величини працюючого капіталу - оптимізація структури джерел оборотного капіталу
4. Розширення виробництва (застосування компромісної стратегії)	- збільшення потреби в працюючому капіталі - потреба в додатковому зовнішньому фінансуванні для покриття дефіциту оборотного капіталу	- забезпечення величини оборотного капіталу, якого буде достатньо для покриття їх дефіциту - оптимізація структури джерел оборотного капіталу з урахуванням строків їх залучення

Отже, з наведеної таблиці можна зробити висновок, що підприємство обирає ту політику управління оборотним капіталом, яка відповідає його стратегічним цілям та забезпечить виконання завдань для досягнення очікуваного результату. Стратегія управління оборотним капіталом повинна забезпечити пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи підприємства.

Основним завданням управління оборотним капіталом є визначення обсягу й структури поточних активів, джерел їхнього покриття й співвідношення між ними, достатнього для забезпечення довгострокової виробничої та ефективної фінансової діяльності підприємства. Взаємозв'язок даних факторів і результативних показників досить очевидний.

З позиції повсякденної діяльності найважливішою фінансово-господарською характеристикою підприємства є його ліквідність, тобто здатність вчасно виплачувати короткострокову кредиторську заборгованість. Для будь-якого підприємства достатній рівень ліквідності є одним з найважливіших принципів стабільності господарської діяльності. При низькому рівні оборотного капіталу виробнича діяльність не підтримується належним чином, звідси - можлива втрата ліквідності, періодичні збої у виробничому процесі й низький прибуток. При деякому оптимальному рівні оборотного капіталу прибуток стає максимальним. Подальше підвищення величини оборотних коштів приведе до того, що підприємство буде мати в розпорядженні тимчасово вільні, бездіяльні поточні активи, а також зайві витрати фінансування, що спричинить зниження прибутку.

Отже, оптимальний план короткострокового фінансування забезпечує підприємству досягнення його тактичної мети в галузі управління оборотним капіталом, що складається в забезпеченні оптимальної величини працюючого капіталу підприємства.

Процес управління оборотним капіталом можна представити, як систему, яка включає декілька підсистем, а саме: управління на кожній стадії кругообігу (в процесі формування запасів, виробництва, реалізації), управління складовими елементами оборотного капіталу (виробничі запаси, дебіторська заборгованість готова продукція, грошові кошти), кожна з яких, маючи свою специфіку і інструментарій, поєднана з іншими взаємним впливом на кінцевий результат обороту [41].