Професіоналізм та професійна компетентність. Професійна компетентність педагога

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

Кафедра педагогіки та психології

Тема

Професіоналізм та професійна компетентність. Професійна компетентність педагога

Студентки

фінансово-економічного факультету

Групи № 5, 2 курсу

Фоменко Ольги Ігорівни

Науковий керівник

Ковальчук Г.О.

К.п.н., доцент

Київ -2014

Професіоналізм та професійна компетентність

Важливим показником розвитку дорослої людини с досягнення нею зрілості. Вершину зрілості людини прийнято називати “акме” - це багатовимірний стан, що охоплює тривалий період життя людини й завжди показує, якою мірою людина здійснилась як особистість.

Психічна зрілість - це полігранний феномен, який розглядається на рівнях індивіда та особистості. Зрілість людини як індивіда пов'язана, перш за все, із біологічними критеріями. Особистісна зрілість виявляється, перш за все, через стосунки з соціальним середовищем, отже під зрілістю особистості розуміється найчастіше соціальна зрілість, проявом якої є те, наскільки адекватно людина розуміє власне місце в суспільстві, яке її ставлення до соціальних інститутів, до своїх обов'язків та діяльності.

Одним з найважливіших факторів досягнення особистісної зрілості, що реалізує зв'язок людини з оточуючим світом, обумовлює досягнення нею нових соціальних рівнів та виявляє її як активну, перетворюючу індивідуальність, є професійна діяльність особистості.

Зрілість особистості як суб'єкта професійної діяльності розкривається, насамперед, через поняття професіоналізму та професійної компетентностіі.

У сучасному значенні слова, професіоналізм - це, перш за все, прагнення особистості запропонувати світу своє "Я" через ''ділове поле" тієї чи іншої діяльності, зафіксуватися в її результатах. Акмеологічний синтез особистісного та професійного відбувається в тому випадку, коли працівник у діяльності реалізує не тільки необхідне "суб'єкт-об'єктне" ставлення, але разом із тим відкрите “смисложиттєве” відношення до світу.

Зміст професіоналізму людини розкривається в двох аспектах: мотиваційному та операційному.

Мотиваційна сторона професіоналізму: які мотиви спонукають, який сенс має в житті професійна діяльність, які цілі людина особисто намагається досягти, наскільки вона задоволена працею. Ключовим моментом у мотиваційній сфері для високих рівнів професіоналізму є духовне наповнення професії.

Операційна сфера професіонала - як, якими прийомами людина досягає поставленої цілі, які технології використовує як засоби (знання, мисленневі операції, здібності).

Таким чином, професіонал - це спеціаліст, що оволодів високим рівнем професійної діяльності, що свідомо змінює та розвиває себе у праці, що вносить свій індивідуальний творчий доробок у професію, що знайшов своє індивідуальне покликання. Професіонал - це спеціаліст на своєму місці, який стимулює в суспільстві інтерес до результатів своєї професійної діяльності та підвищує престиж своєї професії у суспільстві. Впродовж свого професійного життя людина може проходити різні етапи у становленні професіоналізму. Перехід від одних рівнів професіоналізму до інших всередині рівнів протікає у більшості людей як послідовне оволодіння етапами. Ці етапи й сходини різних рівнів можуть спостерігатися в людини одночасно й паралельно одне з одним. Відносно високі рівні і сходини можуть співіснувати з більш низькими, що в цілому характеризує індивідуальну своєрідність та неповторність професійного шляху конкретної людини.

Компетентність - це характеристика конкретної людини (або її дій -наприклад "компетентне рішення"), індивідуальний характер ступеня відповідності вимогам професії. У деяких словниках компетентність іноді визначають як володіння знаннями, що дозволяють висловлювати свого авторитетну думку. Сьогодні компетентність частіше визначається як поєднання психічних якостей, як психічний стан, що дозволяє діяти самостійно та відповідально (дійова компетентність), як здатність людини виконувати певні трудові функції.

Компетентність конкретної людини вужче, ніж професіоналізм. Людина може бути професіоналом у своїй галузі, але не бути компетентною у вирішенні всіх професійних питань.

Види професійної компетентності:

1) спеціальна компетентність - володіння власне професійною діяльністю на досить високому рівні, здатність проектувати свій подальший професійний розвиток;

2) соціальна компетентність - володіння спільною (груповою, кооперативною) професійною діяльністю, співпрацею, а також прийнятими у даній професії прийомами професійного спілкування; соціальна відповідальність за результати своєї професійної праці;

3)особистісна компетентність - володіння прийомами особистісного самовиявлення й саморозвитку, засобами протистояння професійним деформаціям особистості;

4) індивідуальна компетентність - володіння прийомами самореалізації і розвитку індивідуальності в рамках професії, готовність до професійного росту, здатність до індивідуального самозбереження, стійкість до професійного старіння, вміння раціонально організувати власну працю без перевантаження часу й сил, здійснювати працю напружено, без втоми навіть з дещо активізуючим ефектом;

5) екстремальна професійна компетентність - готовність до роботи в ситуації раптового ускладнення, що виявляється у здатності вирішувати проблеми, пов'язані зі зміною професії, перенавчанням, і, як результат - зменшення ризику безробіття.

Таким чином, професіоналізм та професійна компетентність є важливими чинниками соціального розвитку особистості та виступають невідємними складовими її психічної зрілості.

Професійна компетентність буває:

Науково-предметна:

- сформованість світогляду, єдиного комплексу знань, умінь, психологічних якостей, професійних позицій;

- оволодіння певним стилем професійної діяльності.

Інформаційна:

- уміння працювати з різними джерелами інформації;

- досвід пошукової діяльності, у тому числі й у сфері програмного забезпечення;

- уміння користуватись мультимедійними та комп'ютерними технологіями.

Методична:

- володіння методикою викладання;

- знання про методологію дослідницької діяльності;

- знання про етапи і технології творчої діяльності;

- уміння використовувати різні методи дослідження;

- уміння застосовувати прийоми творчої діяльності.

професіонал компетентність педагог орієнтаційний

Професійна компетентність педагога

Зміст психолого-педагогічних знань визначається навчальними програмами. Психолого-педагогічна підготовленість складається із знань методологічних основ і категорій педагогіки; закономірностей соціалізації і розвитку особистості: суті, цілей і технологій навчання та виховання; законів вікового анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей, підлітків, юнацтва. Вона є основою гуманістично орієнтованого мислення педагога.

Психолого-педагогічні і спеціальні (з предмета) знання є необхідною, але недостатньою умовою професійної компетентності. Практичне розв'язання педагогічних завдань забезпечують уміння і навички, передумовою яких є теоретико-практичні і методичні знання.

Педагогічні уміння - це сукупність послідовно розгорнутих дій, що грунтуються на теоретичних знаннях. Частина цих дій може бути автоматизованою (навички).

Через педагогічні уміння розкривається структура професійної компетентності педагога. Зважаючи на те, що розв'язання будь-якого педагогічного завдання зводиться до тріади ''мислити - діяти - мислити'', що збігається з компонентами (функціями) педагогічної діяльності та відповідними їм уміннями, В.О.Сластьонін розподілив педагогічні уміння на чотири групи.

1. Уміння ''переводити'' зміст процесу виховання в конкретні педагогічні завдання: вивчення особистості і колективу для визначення рівня їх підготовленості до активного оволодіння новими знаннями і проектування на цій основі розвитку колективу й окремих учнів; виділення комплексу освітніх, виховних і розвивальних завдань, їх конкретизація і визначення завдання, що домінує.

2. Уміння побудувати і привести в дію логічно завершену педагогічну систему: комплексне планування освітньо-виховних завдань; обґрунтований відбір змісту освітнього процесу; оптимальний відбір форм, методів і засобів його організації.

3. Уміння виділяти і встановлювати взаємозв'язки між компонентами і факторами виховання, приводити їх в дію: створення необхідних умов (матеріальних, морально-психологічних, організаційних, гігієнічних та інших); активізація особистості школяра, розвиток його діяльності, яка перетворює його із об'єкта в суб'єкт виховання; організація і розвиток спільної діяльності; забезпечення зв'язку школи із середовищем, регулювання зовнішніх незапрограмованих впливів.

4. Уміння облікувати й оцінювати результати педагогічної діяльності: самоаналіз і аналіз освітнього процесу і результатів діяльності вчителя; визначення нового комплексу стрижневих і другорядних педагогічних завдань.

Зміст теоретичної готовності вчителя виявляється в узагальненому умінні педагогічно мислити, що передбачає наявність у педагога аналітичних, прогностичних, проективних, а також рефлексивних умінь.

Аналітичні уміння складаються з таких умінь:

- аналізувати педагогічні явища, тобто розчленовувати їх на складові елементи (умови, причини, мотиви, стимули, засоби, форми прояву і под.);

- осмислювати роль кожного елемента у структурі цілого і у взаємодії з іншими;

- знаходити в педагогічній теорії положення, висновки, закономірності, що відповідають логіці даного явища;

- правильно діагностувати педагогічне явище;

- формулювати стрижневе педагогічне завдання (проблему);

- знаходити способи оптимального вирішення його.

Прогностичні уміння пов'язані з управлінням педагогічним процесом і передбачають чітку уяву в свідомості вчителя, який є суб'єктом управління, мету його діяльності, спрямовану на очікуваний результат. Педагогічне прогнозування ґрунтується на достовірних знаннях суті і логіки педагогічного процесу, закономірностей вікового і індивідуального розвитку учнів.

До складу прогностичних умінь учителя входять такі уміння:

· постановка педагогічних цілей і завдань;

· відбір способів досягнення цілей, завдань;

· передбачення результату;

· передбачення можливих відхилень і небажаних явищ;

· визначення етапів педагогічного процесу;

· приблизна оцінка передбачуваних витрат засобів, праці і часу учасників педагогічного процесу;

· планування змісту взаємодії учасників педагогічного процесу.

Педагогічне прогнозування вимагає від учителя оволодіння такими прогностичними методами, як моделювання, висування гіпотез, мисленнєвий експеримент тощо.

Проективні вміння забезпечують конкретизацію цілей навчання та виховання і поетапну їх реалізацію.

Проективні уміння включають:

ь переведення цілі і змісту освіти та виховання у конкретні педагогічні завдання;

ь обгрунтування способів їх поетапної реалізації;

ь планування змісту і видів діяльності учасників педагогічного процесу з урахуванням їх потреб та інтересів, можливостей матеріальної бази, власного досвіду і особистісно-ділових якостей;

ь визначення аранжованого комплексу цілей і завдань для кожного етапу педагогічного процесу;

ь планування індивідуальної роботи з учнями з метою розвитку їх здібностей, творчих сил і дарувань;

ь планування системи прийомів стимулювання активності учнів;

ь планування розвитку виховного середовища і зв'язків з батьками та громадськістю.

Рефлексивні уміння мають місце при здійсненні педагогом контрольно-оцінної діяльності, спрямованої на себе, на осмислення і аналіз власних дій. Для педагога важливо встановити рівень результативності (позитивної чи негативної) власної діяльності.

У процесі такого аналізу визначається:

Ш правильність постановки цілей, їх трансформації у конкретні завдання;

Ш адекватність комплексу визначених завдань наявним умовам;

Ш відповідність змісту діяльності вихованців поставленим завданням;

Ш ефективність застосовуваних методів, прийомів і засобів педагогічної діяльності;

Ш відповідність застосовуваних організаційних форм віковим особливостям учнів, рівневі їх розвитку, змісту матеріалу і под.;

Ш причини успіхів і невдач, помилок і труднощів у процесі реалізації поставлених завдань навчання і виховання.

Зміст практичної готовності вчителя виражається у зовнішніх (предметних) уміннях, тобто в діях, які можна спостерігати. До них належать організаторські і комунікативні уміння. Нагадаємо, що організаторська діяльність педагога забезпечує залучення учнів до різних видів діяльності й організацію діяльності колективу, яка перетворює його із об'єкта в суб'єкт виховання. Організаторські уміння педагога бувають мобілізаційними, інформаційними, розвивальними і орієнтаційними.

Мобілізаційні вміння учителя обумовлені

- привертанням уваги учнів і розвитком у них стійких інтересів до навчання, праці та інших видів діяльності;

- формуванням потреби у знаннях, праці, інших видах діяльності;

- озброєнням учнів навичками навчальної роботи;

- формуванням в учнів активного, самостійного і творчого ставлення до явищ навколишнього середовища шляхом створення спеціальних ситуацій для прояву вихованцями моральних вчинків і под.

Інформаційні уміння пов'язані не тільки з безпосереднім викладом навчальної інформації, а й з методами її отримання та обробки. Серед них уміння і навички роботи з друкованими джерелами і бібліографування, уміння здобувати інформацію з інших джерел і переробляти її відповідно до цілей і завдань педагогічного процесу.

Інформаційними є також уміння:

· доступно викладати навчальний матеріал, із урахуванням специфіки предмета, рівня підготовленості учнів, їх життєвого досвіду і віку;

· логічно правильно будувати процес передачі навчальної інформації, використовуючи різні методи і їх поєднання: розповідь, пояснення, бесіду, проблемний, індуктивний, дедуктивний виклад матеріалу та інші;

· доступно, лаконічно і виразно формулювати питання;

· ефективно використовувати ТЗН (технічні засоби навчання), EOT (електронно-обчислювальну техніку), засоби наочності (графіки, діаграми, схеми тощо);

· оперативно змінювати (у випадку необхідності) логіку і спосіб викладу матеріалу.

Розвивальні уміння передбачають:

§ визначення ''зони найближчого розвитку'' (Л.С.Виготський) окремих учнів, класу в цілому;

§ створення проблемних ситуацій і інших умов для розвитку пізнавальних процесів, почуттів і волі учнів;

§ стимулювання пізнавальної самостійності і творчого мислення, потреби у встановленні логічних (окремого до загального, виду до роду, посилання до наслідку, конкретного до абстрактного) і функціональних (причини - наслідку, цілі - засобу, кількості - якості, дії - результату ) відношень;

§ формування і постановку питань, які вимагають застосування засвоєних раніше знань;

§ створення умов для розвитку індивідуальних особливостей, здійснення з цією метою індивідуального підходу до учнів.

Орієнтаційні уміння спрямовані на формування морально-ціннісних установок вихованців і наукового світогляду; організацію спільної творчої діяльності, яка розвиває соціально значущі якості особистості.

Комунікативні уміння вчителя - це взаємопов'язані групи перцептивних умінь, власне умінь спілкування (вербального) та умінь і навичок педагогічної техніки.

Перцептивні уміння допомагають розуміти інших (учнів, учителів, батьків). Для цього необхідно вміти проникати в індивідуальну суть іншої людини, визначати її ціннісні орієнтації, які знаходять вираження в її ідеалах, потребах, інтересах, у рівні домагань. Крім того, необхідно знати наявні в учня уявлення про себе.

Уміння педагогічного спілкування - це уміння розподіляти увагу і підтримувати її стійкість; обирати відповідно до класу й окремих учнів найдоцільніші способи поведінки і звертань; аналізувати вчинки вихованців, визначати мотиви, якими вони керуються, їхню поведінку в різних ситуаціях; створювати досвід емоційних переживань учнів, забезпечувати атмосферу благополуччя у класі; керувати ініціативою у спілкуванні, використовуючи для цього багатий арсенал засобів, які підвищують ефективність взаємодії.

Педагогічна техніка є сукупністю умінь і навичок, необхідних для стимулювання активності як окремих учнів, так і колективу в цілому. До неї входять уміння обирати правильний стиль і тон у спілкуванні, керувати їх увагою, темпом діяльності, навичками демонстрації свого ставлення до вчинків учнів.

Серед умінь і навичок педагогічної техніки особливе місце посідає розвиток мови педагога, що є одним із важливих виховних засобів і містить такі аспекти: правильна дикція, ''поставлений голос'', ритмічне дихання і розумне приєднання до мови міміки і жестів. Крім названих, до умінь і навичок педагогічної техніки належать: уміння управляти своїм тілом; регулювати власні психічні стани; викликати ''на замовлення'' почуття подиву, радості, гніву і под.; володіти технікою інтонування для вираження різних почуттів (прохання, вимоги, питання, наказу, поради, побажання тощо) та інші.

Професійна компетентність учителя обумовлює його педагогічну майстерність.

Размещено на Allbest.ur