Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

Розвиток інтересу до навчання фізики в учнів у позакласній роботі на прикладі 11 класу загальноосвітньої школи



Вступ

Актуальність теми. Досягнення національної системи освіти та виховання є підвалинами розбудови гуманістичної школи, пронизаної добротою, увагою і повагою до учня, вірою в його можливості. Державні документи про освіту - Закони України «Про загальну середню освіту», Національна доктрина розвитку освіти в Україні та основні напрямки державотворення спрямовані на поліпшення освітнього рівня особистості, розвиток нації. Практика сучасних інтеграційних процесів в Україні, пов'язаних зі входженням у Болонський процес, об'єктивно визначає якісно новий зміст і мету освіти й закріплює одну з головних стратегічних позицій - утвердження кожної особистості як найвищої соціальної цінності. Саме тому, одним з найважливіших завдань загальноосвітньої школи є підвищення ефективності навчально-виховної роботи, активне впровадження сучасних методів навчання з метою забезпечення всебічного формування особистості учня, розвитку його творчих здібностей та наукового світогляду.

Розвиток інтересу до вивчення дисциплін природничого циклу набуває особливо важливого значення в загальноосвітніх закладах. У контексті цієї проблеми актуальним є розвиток пізнавальних інтересів учнів у процесі вивчення фізики, що обумовлено новими тенденціями формування пізнавальної компетентності учнів у зв'язку з профільним навчанням та введенням незалежного оцінювання знань школярів.

Зараз значна увага приділяється формуванню пізнавальних інтересів до навчальних дисциплін не лише у рамках навчального процесу, але й у позакласній роботі з учнями, зокрема предметних гуртках, факультативах, клубах за інтересами тощо.

Аналіз літературних джерел та результатів наукових досліджень із проблем розвитку пізнавального інтересу учнів до вивчення фізики дозволяє зробити висновок, що в роботах відомих за теоретичними та прикладними надбаннями науковців залишається поза увагою проблема комплексного дослідження організації навчання фізики в позаурочний час. Це зумовило вибір теми магістерського дослідження «Розвиток інтересу до навчання фізики в учнів у позакласній роботі на прикладі 11 класу загальноосвітньої школи».

Об'єктом дослідження є позакласна робота з фізики в загальноосвітніх навчальних закладах на основі 11 класу.

Предметом дослідження визначено методичні підходи, які забезпечують розвиток інтересу учнів до навчання фізики засобами позакласної роботи в школі.

Мета роботи полягає у дослідженні, розробці деяких позакласних заходів, які сприяють поглибленому вивченню деяких тем з фізики в 11 класі, також методичному обґрунтуванні позакласних робіт, які спрямовані на підвищення інтересу учнів до навчання фізики і методичного забезпечення їх впровадження у навчальний процес.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що позакласна робота буде сприяти розвитку інтересу учнів до навчання фізики.

Досягнення поставленої мети й перевірка гіпотези передбачали вирішення таких основних завдань магістерського дослідження:

1. З'ясувати стан проблеми в психолого-педагогічній теорії та практиці.

2. Розробити навчальні творчі заходи, які сприяють розвитку інтересу учнів до фізики.

3. Підготувати комплекти інформаційних, дидактичних та методичних матеріалів до тем розроблених творчих заходів.

4. Розробити аналіз навчального плану з фізики в 11 класі та створити сучасні дидактичні матеріалів та описати їх в позакласних заходах, і застосувати даний матеріал в умовах навчального процесу у загальноосвітній школі.

5. Проаналізувати дані, отриманих у ході експерименту, що дозволять розкрити загальну тенденцію впливу позакласних заходів на інтерес учнів 11 класу до уроків фізики.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів полягає втому, що:

· визначено та обґрунтовано педагогічні умови підвищення рівня розвитку інтересу учнів до вивчення фізики у позакласній роботі;

· набули подальшого розвитку організаційні форми та методи позакласної роботи з фізики.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що розроблено комплекти інформаційних та методичних матеріалів для творчих позакласних заходів з використанням елементів цікавої фізики, які сприяють підвищенню рівня розвитку інтересу до шкільного курсу та визначаються спрямованістю на посилення ефективності навчально-виховного процесу з фізики; підготовлено методичні заходи, що дають можливість застосовувати матеріали цих заходів у практиці навчання учнів фізики.

Структура роботи. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 96 сторінок. Робота містить 2 рисунків. У списку використаних джерел 32 найменувань.



1. Психолого-педагогічні основи формування інтересу учнів до навчання фізики у позакласній роботі

1.1 Психолого-педагогічні умови формування пізнавального інтересу при вивченні фізики

педагогічний пізнавальний фізика позакласний

Пізнавальний інтерес - це інтерес до знань, потреба у розумовій діяльності, у пізнанні, у розширенні знань, прагнення здобувати нові знання і вміння, застосовувати свої пізнавальні можливості та вдосконалювати інтелектуальні здібності. Формування цього інтересу сприяє активізації всієї навчально-пізнавальної діяльності, надає учню силу і привабливість, можливість відчути радість від творчої діяльності, логіку та фасу науки, задоволення від навчання. Запровадження кредитно-модульної організації навчального процесу вимагає скорочення аудиторних занять і збільшення годин самостійної роботи учнів. Проте, самостійне вивчення значної кількості навчального матеріалу неможливе без наявності у учні в пізнавального інтересу.

Метою стало дослідження психолого-педагогічних умов формування пізнавального інтересу учнів на заняттях з фізики. Виходячи з мети, ми поставили собі завдання визначити, використання яких новітніх педагогічних технологій є необхідним для створення цих умов.

Відомі педагоги минулих століть встановили, що головну функцію у навчанні відіграє інтерес. Я. Коменський, розглядаючи нову школу як джерело радості, світла і знань, вважав інтерес одним із головних шляхів створення цієї світлої й радісної умови навчання. Ж. Руссо, спираючись на безпосередній інтерес вихованця до оточуючих його предметів і явищ, намагався будувати доступне та приємне для дитини навчання. К. Ушинський в інтересі бачив основний внутрішній механізм успішного учіння. Він показав, що зовнішній механізм примушування не досягає потрібного результату. Сучасна дидактика, спираючись на новітні досягнення педагогіки та психології, бачить в інтересі ще більші можливості для навчання, формування й розвитку особистості. Вчені Н. Менчинська, О. Леонтьев, С. Рубінштейн, Г. Щукіна та інші зазначають, що основною умовою і засобом формування та закріплення пізнавального інтересу є діяльність, спрямована на певну галузь чи предмет. Л. Фрідман й І. Кулагіна серед причин виникнення інтересу на свідомому рівні називають: новизну об'єкта пізнання або його зміни; образи-цілі, що мають здатність викликати інтерес і змінюються у процесі дій індивіда, спрямованих на їх досягнення [9, с 267]. Г. Щукіна до умов, що впливають на формування пізнавального інтересу, відносить зміст навчального матеріалу, активну пошукову розумову діяльність учнів, навчальний процес на оптимальному рівні розвитку учнів, емоційну атмосферу навчання [10, с. 110-118]. А. Маркова підкреслює доцільність у формуванні інтересу систематичної взаємодії складових мотиваційної сфери (смислу учіння, мотивів, цілей, емоцій), тобто через зміни в мотиваційній сфері можна керувати збільшенням інтересу учнів до учіння [3]. Н. Морозова впливовими умовами вважає створення позитивних переживань, подолання негативного ставлення до виховання свідомого відношення до учіння, розуміння значущості учіння, його особистісного та соціального смислів [4].

В. Ротенберг та С Бондаренко виокремлюють основні психолого-педагогічні умови, з дотриманням яких виникає та дістає розвитку інтерес до учіння [7, с. 46-47]: різноманітність навчальної діяльності, - одноманітна подача інформації, одноманітні способи дій швидко викликають нудьгу; розуміння необхідності навчальної дисципліни, важливості її вивчення як в цілому, так і окремих розділів; новий навчальний матеріал викликає значний інтерес в учнів, якщо тісніше його пов'язати із засвоєними раніше знаннями; залучення учня до процесу самостійного пошуку і «відкриття» нових знань, необхідних для розв'язку задач проблемного характеру; навчання повинно бути складним, але доступним, - занадто легкий і занадто важкий матеріал не викликає інтересу; яскравість, емоційність навчального матеріалу, захоплення самого вчителя з величезною силою впливають на учня, на його відношення до навчання; якщо частіше перевіряється й оцінюється робота учня, то цікавіше йому працювати.

Дослідження підтверджує справедливість думки цих сучасних авторів. Стосовно останньої умови, слід зазначити, що максимум мобілізуючої дії на учнів досягається у випадку, коли кожне заняття проводиться як мікромодуль за оцінюючою технологією. Тоді учень твердо знає, що кожне заняття є контрольним і до нього потрібно повноцінно готуватися. Результати мікромодульного та модульного контролю дають можливість викладачеві вчасно вживати виховні й дидактичні заходи щодо формування пізнавального інтересу. Ми переконалися, що рівні розвитку пізнавального інтересу, визначені Г. Щукіною для учнів школи [10, с 97], властиві також і учням. Найвищим рівнем пізнавального інтересу є інтерес до причинно-наслідкових зв'язків, до встановлення закономірностей, за якими відбуваються явища. Цей рівень пов'язаний з елементами пошукової діяльності та вдосконаленням способів навчання. Розглянемо приклад такої пошукової діяльності. Після засвоєння учнями властивостей напівпровідників, ми пропонуємо їм відповісти на запитання: чому для випрямлення змінного струму в автомобілях застосовують кремнієві, а не германієві діоди? Для формування відповіді на це проблемне запитання необхідно самостійно зробити аналіз усіх факторів, які впливають на збільшення зворотного струму в p-n-переході: залежності концентрації вільних неосновних носіїв заряду в напівпровіднику від ширини забороненої зони і температури; електропровідності напівпровідника від концентрації вільних носіїв заряду при сталій напрузі; ширини забороненої зони напівпровідника від температури. Одночасно необхідно зробити аналіз процесів іонізації та виснаження домішок при критичній температурі, та впливу цих процесів на однобічну провідність p-n-переходу. Після цього учні можуть прийти до висновку, що чим більша ширина забороненої зони напівпровідника, тим вища робоча температура діода. Оскільки під час роботи двигуна автомобіля температура генератора досягає значних величин, то в ньому можуть бути використані лише кремнієві діоди, в яких ширина забороненої зони більша, ніж у германієвих.

Пошук відповіді на подібні проблемні запитання формує пізнавальний інтерес найвищого рівня та сприяє розвитку творчої особистості. Один із авторів проблемного навчання - В. Оконь визначає сутність цієї концепції таким чином: «Проблемне викладання ґрунтується не на передаванні готової інформації, а на отриманні учнями певних знань і вмінь шляхом вирішення теоретичних і практичних проблем». Видатний педагог І. Лернер дає своє пояснення: «Проблемне навчання полягає в тому, що у процесі творчого вирішення учнями проблем і проблемних завдань у певній системі відбувається творче засвоєння знань і умінь, оволодіння досвідом творчої діяльності, формування суспільної активності високо розвиненої, свідомої особистості… [5]». Якщо ж звернутися до сучасних педагогів-новаторів, то, наприклад, М. Фіцула подає таке визначення:»… проблемне навчання є одним із засобів розвитку активності, самостійності учнів, розкриття розумових здібностей, що ефективно впливає на краще засвоєння матеріалу, вносить елементи захоплення, тому що вчить долати перешкоди та труднощі [8]».

Багато вчених розглядають пізнавальний інтерес учнів як спрямованість на майбутню професійну діяльність, як позитивне емоційне ставлення до активного засвоєння засобів дій, знань, що реалізують цю спрямованість. З цього слідує необхідність використання в освіті, розробленого протягом останніх десятиліть, контекстного підходу. У контекстному навчанні, за А. Вербицьким, за допомогою всієї системи дидактичних форм, методів і засобів моделюється предметний і соціальний зміст майбутньої професійної діяльності фахівця, а засвоєння ним абстрактних знаків покладено в основу цієї діяльності [1]. У контекстному навчанні учнів максимально залучається до майбутньої професійної діяльності в усіх її аспектах. Зміст фундаментальних дисциплін викладається не просто як наукові догми, подані в знаковій формі у вигляді навчальних текстів, а включається у розв'язок навчально-професійних завдань. З метою формування пізнавального інтересу

Після розв'язання учнями проблеми та задачі, ми пропонуємо такі запитання: назвіть методи розривання електричного струму в первинній обмотці з метою одержання пульсуючого струму; чи будь-який феромагнетик підходить для виготовлення осердя котушок запалювання? Розв'язування подібних задач створює позитивний емоційний стан від проникнення в сутність явищ і відповідає умовам розвитку пізнавального інтересу.

Не менш важливою умовою формування пізнавального інтересу ми вважаємо запровадження особистісно-орієнтованого навчання. Сьогодні освіту розглядають не як здобування певної суми знань і умінь, а як формування особистості у процесі навчальної діяльності під впливом моральних і духовних цінностей. Важливим є не лише обсяг знань з тієї чи іншої дисципліни, а й їх поєднання з особистісними якостями учня.

Метою особистісно-орієнтованої освіти є створення оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб'єкта діяльності та суспільних відносин, який будує свою діяльність відповідно до ієрархічної системи гуманістичних і життєвих особистісних цінностей. Педагогічний процес в особистісно-орієнтованому навчанні - це процес індивідуального розвитку особистості, збереження її самобутності, особистісної свободи, інтеріоризації загальнолюдських цінностей, розвитку індивідуальних особистісних смислів, проектування власного світу і діяльності.

В особистісно-орієнтованому навчанні принципово змінюються стосунки вчителя і учня які будуються на основі їх діалогічної цілісності, спираються на потенціальні можливості особистості та спрямовані на її самореалізацію в майбутній діяльності, спілкуванні, організації дозвілля й інших сферах життя. Зміну особистості у процесі особистісно-орієнтованого навчання С Подмазін визначає так: «Особистість у минулому - це, насамперед, суб'єктивний досвід діяльності та моральних переживань учня. Особистість у теперішньому - це особистість учня як суб'єкта діяльності та відносин з певною системою особистісних цінностей. Особистість у майбутньому - це той «Я-ідеал», який бажаний самій особистості й соціуму, зміст життєвих смислів, планів, цілей і цінностей особистості [6, с 140]».

З метою врахування індивідуальних якостей учнів і забезпечення їх розвитку та саморозвитку, ми розробили різні за складністю індивідуальні завдання до лабораторних занять з фізики, зорієнтовані як на репродуктивну, так і на продуктивну навчальну діяльність. Наші дослідження свідчать, що особистісно-орієнтоване навчання дає можливість реалізувати індивідуальні психологічні якості, формувати пізнавальний інтерес і сприяти саморозвитку особистості учня тільки тоді, коли індивідуальні завдання є дидактично обґрунтованими, цікавими, професійно спрямованими, доступними, з поступово наростаючою складністю. Інакше, учень не може виконати завдання, навчання не приносить позитивних результатів і, як наслідок, втрачається пізнавальний інтерес. Запровадженню особистісно-орієнтованого навчання сприяє кредитно-модульна система організації навчального процесу, яка має значно широку шкалу оцінювання знань і вмінь учня, передбачає індивідуальну роботу з ним та використовує принцип поетапного засвоєння матеріалу. Постійно оцінюючи за кількістю набраних балів, усвідомлюючи свої потреби і можливості, учень прагне реалізувати їх у пізнавальній діяльності й переходить від навчання до самонавчання.

Проаналізувавши дослідження вчених, ми переконалися у тому, що пізнавальний інтерес зумовлює всі складові навчально-пізнавальної діяльності, підвищує її ефективність і сприяє становленню учня як суб'єкта учіння. З іншого боку, пізнавальний інтерес - це глибоко особистісне утворення, психологічну природу якого зумовлює цілий комплекс процесів. Така важлива роль у навчанні та складна природа пізнавального інтересу вимагає для його формування пошуку не окремих педагогічних прийомів чи технологій, а поєднання їх у потрібних пропорціях. На основі власних спостережень, ми прийшли до висновку та експериментально підтвердили, що розвиток пізнавального інтересу в процесі навчання фізики відбувається найефективніше, якщо воно одночасно є емоційно-захопливим, мікромодуль ним, контекстним, проблемним та особистісно-орієнтованим.

Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження. Звичайно, є й інші засоби та методи розвитку пізнавального інтересу як на заняттях, так і під час позакласної навчальної діяльності учнів. Очевидно, що така важлива проблема в умовах сучасних освітніх тенденцій потребує подальшого дослідження. Зокрема, наші наступні розробки можуть бути присвячені методам визначення рівня сформованості пізнавального інтересу.

Позакласна робота з фізики сприяє розширенню сфери застосування вмінь і навичок, які були здобуті на уроках фізики. В основі позакласної роботи лежить самоуправління учнів. Саме вони є суб'єктами позакласної роботи: вона проводиться їм заради них. їх бажання і інтереси є визначальними при виборі форм і змісту позакласної роботи.

Позакласна робота з фізики виховує колективістські якості учнів, формує адекватні особисті відношення. Вона пов'язана з створенням колективу в цілому і всередині його - мікроколективів, що передбачає товариську взаємодопомогу «відчуття плеча» співпереживання і визначення свого місця в колективі, вміння співвідносити свої бажання з бажанням більшості. Успішна робота може забезпечувати лише при умові доброзичливих відношень її учасників один до одного, при цьому важливо помічати досягнення, шукати і знаходити ще не реалізовані можливості своїх товаришів.

1.2 Вимоги до позакласної роботи з фізики

Розвиток сучасного суспільства ставить перед освітою нові цілі й завдання. На зміну традиційним орієнтовані, традиційні методи, що гармонійно сполучаються з інваріантними. Це передбачає зміщення акцентів у навчальній діяльності, її спрямованість на інтелектуальний розвиток завдань для перевірки різних видів діяльності учнів.

Навчальний процес, що орієнтований на особистість учня й ураховує його індивідуальні особливості й здібності, передбачає використання нових технологій не тільки впровадження навчального процесу, але й під час проведення позакласної роботи.

Спілкування на уроці та поза ним може суттєво відрізнятись, але мета залишається постійною і єдиною - не тільки передати учням певну суму знань, а головне навчити застосовувати здобуті знання на практиці.

Позакласні заняття поглиблюють і розширюють знання учнів, одержані на уроці, підвищують їхній інтерес до предмету. Ознайомившись на заняттях гуртка, конференції або тематичному вечорі з тим чи іншим явищем, учень захоче глибше зрозуміти його суть, починати додаткову інформацію.

Позакласні заходи привчають до самостійної творчої праці, розвивають ініціативу учнів вносять елементи дослідництва в їхню роботу, допомагають в здобутті майбутнього професії. Крім того, вони мають велике виховне значення: сприяють розвитку особистості учня, к члена колективу, виховують почуття відповідальності за доручену справу, готують до трудової діяльності.

Слід зазначити, що форми позакласної роботи переносяться і на урок. Поєднання класної та позакласної форм роботи збагачує урок, наповнює його новим змістом, підвищує до нього інтерес учнів.

Можна сформулювати такі вимоги до позакласної роботи з фізики.

1. Позакласні заняття, поглиблюючи й розширюючи знання учнів, не повинні відволікати їхньої уваги від основного змісту навчальної програми.

2. Потрібен тісний зв'язок навчально-виховної роботи на уроці та на позакласних заняттях. Проте позакласна робота не повинна бути простим продовження навчальної роботи. Плани позакласних занять можуть відставати від планів навчальних занять або випереджати їх.

3. Пропонований учням для вивчення матеріал має бути доступним, відповідати їхньому віку та рівню розвитку.

4. Зміст і форми організації позакласних занять повинні бути завжди цікавими для учнів. Кожна справа, організована викладачем, принесе учням повне задоволення тільки тоді, коли вона врахує потреби самого учня, знаходячи відгук у його переживаннях, почуттях, емоціях. У позакласній роботі виконанню цієї вимоги сприяють елементи цікавості, необхідні для здорового відпочинку, доброго настрою, життєрадісної діяльності. Але було б неправильно обмежитись у позакласній роботі тільки принципом зацікавленості. Позакласна робота з фізики повинна не розважати школяра, а розвивати й удосконалювати його особистість.

5. Великого значення слід надавати самостійній роботі учнів з фізичного експерименту - найцікавішій для них формі роботи. При цьому потрібно створювати такі умови, щоб учні перебували в ролі дослідника, який відшукує важливі теоретичні чи практичні закономірності.

6. Повинен здійснюватись глибокий зв'язок індивідуальної, групової та колективної роботи.

7. Необхідно поєднувати добровільність роботи з обов'язковістю її виконання.

Позакласні заняття дуже впливають на урок. Відомості, здобуті на цих заняттях, дають змогу учневі доповнювати в групі відповіді товаришів, наводити цікаві приклади чи виконувати складні досліди.

Одним з найдієвіших шляхів підвищення якості навчання фізики є налагодження тісного зв'язку між класними та позакласними заняттями. Його можна здійснювати по-різному.

Ставити такі запитання, щоб в учнів виникла потреба глибше, ніж це можливо на уроці, вивчити матеріал. Потім на позакласних заняттях розглянути цей додатковий матеріал, який дає змогу учням ознайомитися, наприклад, з історією фізичних відкриттів, з новими способами розв'язання проблеми. А на наступних уроках заслухати виступи учнів, підготовлені на позакласних заняттях.

Пропонувати задачі, які мають різні способи розв'язування, частину з них аналізувати на заняттях гуртка. Цікаві способи розв'язування гуртківці можуть повідомити всій групі на наступних уроках.

Посібники й прилади, виготовлені учнями на позакласних заняттях, треба обов'язково демонструвати на уроках.

Правильне поєднання класної й позакласної роботи забезпечує взаємне використання не тільки змісту, а й форми та методів роботи. Під час підготовки до уроку викладач може використати форми роботи, які пройшли апробацію на позакласних заняттях. Так, на уроках фізики проводяться конференції, дидактичні ігри, захист тем, диспути і та ін. Збагатившись новими формами роботи, уроки стануть ефективнішими.

Досвід проведення позакласної роботи з фізики показує, що вона корисна не лише для учнів, а й для викладача: вона допомагає краще вивчити своїх учнів, розвиває організаторські здібності, змушує викладача бути в курсі останніх досягнень науки й

1.3 Форми проведення позакласної роботи

Позакласна робота може проводитись в різних формах навчальної діяльності.

Розглянемо деякі з них.

v Консультація.

Це одна з форм організації процесу навчання поза уроком для одного учня або групи учнів з метою з'ясування незрозумілих, або складних питань, тем, розділів в процесі і після завершення вивчення навчальної дисципліни. У перекладі з латинського «консультація» означає нараду, раду, що дається фахівцем. У методичній і педагогічній літературі і особливо в практиці консультація часто зводиться до додаткових занять з відстаючими учнями.

У психологічному розумінні консультація - це вид пропедевтичної допомоги: профорієнтаційної, психогігієнічної і психодидактичної.

Консультації проводять, щоб допомогти у виборі професії з урахуванням схильностей, інтересів і здібностей, що сформувалися, а також потреб суспільства і народного господарства;

для запобігання гострих нервово-психічних реакцій в кризових ситуаціях навчального, виробничого та іншого характеру;

з метою зміни якої-небудь психічної якості, своєчасної корекції знання, що формується, або навику, а також спрямованості особи учнів.

Поняття «консультація» трактується досить широко і неоднозначно, проте у всіх трактувань важливий один загальний момент: консультація - це вид допомоги однієї людини іншій.

У навчальному процесі необхідність консультації визначається якістю процесу засвоєння навчальної програми. Проте не слід рахувати її тільки засобом компенсації «недоробки» педагога під час уроку.

У навчальних закладах застосовуються наступні види консультацій:

ввідні, або попередні, консультації передують вивченню матеріалу на уроках і мають на меті організацію самостійної роботи учнів з навчальним текстом, спостережень або збору фактичного матеріалу, необхідного для подальшого використання на уроках;

поточні, або супроводжувальні, консультації проводяться паралельно з вивченням на уроках розділів програми з метою інструктажу або корекції окремих навчальних умінь учнів;

підсумкові, або заключні, консультації використовують після вивчення окремої теми або розділу програми. Вони часто носять повторно-узагальнений характер.

Консультації можуть бути не тільки по конкретному предмету, але і міжпредметними і міжцикловими.

Для проведення поточних або супроводжувальних консультацій можна залучити учнів. Вони виконують функції педагога: допомагають в засвоєнні однокурсниками навчального матеріалу, контролюють виконання навчальних завдань і так далі.

Взаємодія викладача і учня в цій організаційній формі навчання - дуже своєрідний тип діяльності. В принципі це спільна з іншим діяльність людини, з боку педагога - діяльність для іншого, а з боку учня - діяльність за допомогою іншої людини.

Оскільки знання на консультації опосередкують діяльністю або педагога, або однокурсників-консультантів, то цю форму навчання можна позначити як форму діалогового навчання. Мета, задачі і завдання мають бути сформульовані педагогом так, щоб сприяти виникненню діалогу. Для цього необхідний певний зміст навчального матеріалу; учні мають бути готові і здатні ставити питання за матеріалом, чому їх необхідно постійно навчати. Обов'язковий демократичний стиль спілкування, що задається педагогом. Нарешті, учень має бути включений в процес спільної діяльності.

Питання, що породжують повчальний діалог на консультації, можуть бути сформульовані по-різному. Наприклад: «При виготовленні деталі були порушені розміри. Як можна виправити брак без роботи на верстаті?», «Як можна пояснити теплове явище в мікроскопічних тілах і внутрішні властивості цих тіл?».

Характер співпраці на консультації залежить від особливостей викладання і навчання, властивостей особи учасників взаємодії, від цілей консультації.

Питання викладача повинні спонукати учнів до висловлення. Тому надзвичайно важливо не тільки, що запитати, але і як це зробити: з гумором, іронічно, безпристрасно. Для цього треба знати, як на кого подіє питання, задане в тій або іншій формі. Саме тут закладені особові основи навчального діалогу, його великі можливості в наданні допомоги учневі.

Психологічний сенс співпраці в консультації - поява «двоголосого» або «поліголосого» слова. Врахувати, відреагувати, передбачити, спародіювати, оспорити чуже слово - ось головне в діалозі. Викладачеві в навчальному діалозі не слід бути монологічним. Якраз навпаки, учні повинні говорити більше, що дозволить викладачеві поволі управляти контактами на консультації.

Кожен учасник діалогу має бути зацікавлений в його розвитку. Цьому сприяє зміст матеріалу, відмінності в точках зору, оцінці і розумінні теми, що розвивається, спільність мовних засобів. Відсутність інтересу приведе до небажання спілкуватися. Якщо педагог на консультації знов підкреслює незнання або невміння учнів і повторює те, що говорив на уроці, учні не ходять на них, оскільки їм це нецікаво.

Відсутність «однієї мови» приводить до бар'єру розуміння (наприклад, консультанти з базового підприємства пояснюють незрозуміле мовою цифр, планових завдань, які учням зрозуміти важко, оскільки до такої «економічної» і «статистичної» мови вони не звикли).

Пасивність учнів на консультаціях з'являється і тоді, коли вони не можуть «додати» до обговорення чогось нового, свого.

Якщо діалог на консультаціях не виходить, значить, викладач не зумів знайти відповідну форму подачі матеріалу. Консультації дозволяють «розговорити» самого некомунікабельного та скритного учня, оскільки спілкування на них стає більш безпосереднім, а допомога, що надається, ставить педагога на місце консультованого, що скорочує між ними соціальну дистанцію.

Неприпустимо авторитарне включення викладача в процес спілкування на консультаціях. Це приведе до придушення особи, оскільки навчальний прагнути «заховати» своє незнання. Але і конформне включення в контакт недоцільно: сприйняття на віру всього того, що пропонує викладач, односкладові відповіді («так», «ні», «я згоден» і ін.) небажані, тому що це стримує розвиток ініціативи, учні стають загальмованими точно так, як і при авторитарному включенні в діалог.

Щоб допомога на консультаціях була дієвою і стимулювала потребу в подальшому з'ясуванні незрозумілого, педагог використовує позитивні способи впливу на особистість учня: створення доброзичливої атмосфери на консультаціях, стимулювання розумової діяльності, схвалення самостійності та творчого пошуку відповідей на питання.

Знаючи психологічні особливості учнів і самої консультації, викладач може змінити відношення учня до себе, невимушеність викладача на консультації дозволить йому сформувати контакти, що ведуть до зближення з учнями.

Повчальний діалог характерний для всіх форм навчальної діяльності.

v Додаткові заняття.

Як правило, їх проводять для неуспішних. Проте краще викладачі проводять додаткові заняття і для добре успішних. Адже сенс їх - отримати якісь нові знання, не отримані в процесі уроку.

Додаткові заняття можуть бути індивідуальними або груповими. На них викладач звертає увагу не тільки на допущені помилки, але і на те, які якості особи до них привели. Щоб додаткові заняття відвідувалися, були особливо значущі, на них має бути довірчість. Тиск з боку викладача неприпустимий. В цьому випадку спілкування залишається «жорстким», парним, визначається викладачем, група, учень - підліток, залишається осторонь. Такі заняття не тільки не покращують взаємовідношення педагога і учнів, але навпаки, роз'єднують їх ще більше.

Питання про те, як розмовляти на додаткових заняттях з учнями, важливіше за те, що їм сказати на цих заняттях. Емоційне забарвлення занять дуже важливе. Якщо на них немає обміну цінностями, один з учасників спільної діяльності починає відчувати нудьгу, апатію, роздратованість.

Але спілкування на додатковому занятті, як вже наголошувалося, повинно бути не тільки парним. Більш того, контакти, що встановлюються зі всіма, сприяють об'єднанню групи, розвитку колективних стосунків: один допомагає іншому, розповідає про дивовижні події, прочитані в книзі, яку пропонує почитати іншим. З'являються єдині цінності, до яких прагнуть всі учасники заняття.

Звичайно, додаткові заняття треба використовувати для ліквідації пропусків в знаннях. Але головне - не в натаскуванні і репетиторстві, а в з'ясуванні круга інтересів, уподобанню, між особових стосунків.

Позиція деяких педагогів, що полягала в тому, що учні повинні знати свій рівень і не прагнути до його перевищення, сприяє відчуженості між ними і учнями, фіксує в учнях гірші риси.

Навпаки, схвалення, заохочення самостійності кожного, навіть найменшого просування вперед сприяє зближенню взаємин і успішності учня.

v Факультативні заняття з предмету.

Цей вид занять направлений на розкриття завдатків і розвиток творчих здібностей учнів. Тому спілкування педагога з ним повинне будуватися так, щоб максимально звільнити особу від «затисків», скутості, переживання невдач або незнання. Але таким спілкування може бути тільки тоді, коли взаємодіють два рівноправні учасники. Педагог виступає в ролі порадника, інформатора, консультанта.

Факультативні заняття дозволяють учневі виявити себе, пережити успіх, утвердитись в очах однолітків. Вони викликають емоційно-ціннісне відношення до всього того, що ними виконується. Проте ці заняття стають розвиваючим дидактичним засобом тільки в умовах кон'юнктивних (що зближують) взаємин.

При підготовці до факультативних занять або роботи гуртка педагог вирішує ряд питань: хто зробить рецензію на книгу, журнальну статтю, презентацію до теми. Але ці організаційні питання вирішуються психологічно: наприклад, для підвищення психологічного статусу в групі педагог пропонує зробити повідомлення учню із заниженою самооцінкою, великим ступенем навіюваності і інше.

Факультативні заняття сприяють взаєморозумінню учнів і педагогів на основі таких комунікативних дій, як прохання, підкреслення успіхів в навчанні і самостійності в роботі.

v Гурткова робота

Заняття гуртка вимагають такого ж спілкування, як і факультативні. На них часто запрошують новаторів виробництва і колишніх гуртківців.

Гурток охвачує учнів різних рівнів знань. Важливим принципом являється врахування бажань та інтересів учнів, їх особливостей та емоційного сприйняття. Для заохочення ініціативи, досягнення успіхів необхідно роботи учнів, виготовлених на гуртках демонструвати на уроках, виставках, файлах навчального закладу. Для того, щоб кожний учень зміг вибрати собі заняття до душі, гурток можна поділити на декілька секцій, виготовлення та ремонт навчальних посібників, оформлення стендів до тижнів фізики, відкритих уроків, виготовлення презентацій до уроків, відеофільмів. Кожен учень має змогу вибрати те завдання, яке йому найближче.

На засіданнях гуртка також можна розв'язувати технічні задачі, працювати з технічною літературою, створювати проекти механізмів передачі і управління різноманітними установками.

v Навчальні екскурсії

Підготовка та проведення цих занять проходять у декілька етапів.

Викладач включає в цю роботу всю групу учнів.

На першому етапі (визначення місця, часу, мети і завдань екскурсії) педагог радиться з учнями, куди піти або поїхати, що їм хотілося б побачити. Але «поради» повинні виходити від тих учнів, з ким найважче встановити контакти. Така форма взаємодії дозволяє викладачеві «гасити» небажані емоційні спалахи учнів.

Якщо учням, в поведінці яких спостерігається нервозність і напруженість, давати нескладні доручення (наприклад, домовитися про час проведення екскурсії), то сприятливі стосунки з ними можуть встановитися швидше. Дуже корисні такі доручення учням, байдужим до навчання. Виконання їх контролюється і наголошується на уроці у присутності всієї групи.

В процесі самої екскурсії педагог знаходить можливість підкреслити значущість того або іншого учня, розговорити самого некомунікабельного, зняти напругу найбільш неврівноваженого, завдяки тому, що спілкування під час екскурсій не обумовлене дистанцією між педагогом і учнем.

На етапі підведення підсумків екскурсії викладач визначає, хто з учнів оформить стенд, напише про неї звіт. Він обговорює з ними характер матеріалів екскурсії, запропонованих на виставку.

v Тематичний вечір з предмету.

Це ефективний засіб досягнень цілей навчання і формування позитивних взаємин педагога з учнями.

Педагог в процесі підготовки вечора розповідає про роль кожного учасника, ролі ж розподіляють самі учні. Це допоможе викладачеві орієнтуватися в структурі міжособистісних стосунків в групі, впливати на учнів через вибрані ними ролі. В процесі проведення вечора всі повинні бути доброзичливі, співпереживати один одному. Підвищується інтерес до предмету.

Наочні вечори формують позитивні взаємини між всіма учасниками. Тісні контакти з викладачем, один з одним створюють колективні стосунки, організовують учнів.

Крім вищезгаданих форм позакласної діяльності можна ще відмітити творчі роботи учнів, спостереження в природі, екскурсії, відвідування музеїв, конференції.

v Метод проектів.

Метод проектів - одна із альтернатив классно-урочної системи, що використовується як доповнення до інших видів навчання, дає змогу отримати комплексне знання.

Головна перевага полягає в тому, що дитина з великою зацікавленістю буде виконувати ту діяльність, яку обере самостійно.

Останнім часом у зв'язку зі становленням особистісно зорієнтованої освіти метод проектів переживає друге народження, ефективно доповнюючи інші педагогічні технології, які сприяють становленню особистості школяра як суб'єкта діяльності та соціальних відносин.

Застосування методу проектів - це загальна потреба нашого часу. Метод проектів засвідчує повну узгодженість навчання з життям, з інтересами учнів, він ставить учня у становище дорослої людини. І тоді школяр нагадує лікаря, інженера, вчителя, для якого теоретичні знання - засіб творчих пошуків. Зрештою активно розвивається мислення з опорою на науку.

Основною тезою сучасного розуміння методу проектів російський науковець Є. Полат називає вислів: Усе, що я пізнаю, я знаю, для чого мені це потрібно та де й як я можу ці знання застосувати.»

Дана технологія представляє один із можливих способів реалізації проблемного навчання. Коли вчитель ставить задачу, він тим самим окреслює плановані результати навчання і вихідні дані. Все інше мають робити учні:намічати проміжні задачі, шукати шляхи їх вирішення, діяти, порівнювати отримане з тим, що вимагалося, корегувати діяльність.

Таким чином, виконання учнями проектів, як колективних, так і індивідуальних, передбачає залучення їх до виявлення, аналізу та розв'язання реальних загальнолюдських проблем із використанням для цього практичної дослідницько-пошукової роботи.

Формування в учнів дослідницьких навичок - одне з головних завдань сучасного уроку. Академік А.М. Колмогоров зазначав: «Звичайно, не з кожного учня вийде учений. Але необхідно добиватися, щоб кожному була знайома радість відкриття нового, радість творчого усвідомлення життя.»

Слово «проект» у перекладі з латинської мови означає «кинутий вперед». Це цільовий акт діяльності, в основі якого - інтерес учня.

Поняття проект має декілька значень:

1. Розроблений план споруди, виготовлення, реконструкції чогось.

2. Попередній текст документа, задум чогось.

3. Певна форма організації великих та відносно самостійних починань.

4. Форма перебудови цілеспрямованої діяльності.

Фактично, проект - це будь-який задум, що має мету, термін та конкретні кроки реалізації.

Проект мусить відповідати на запитання:

* навіщо, для чого він створений?

* наскільки новим постає бачення проблеми?

* наскільки процес відповідає вимогам часу?

* чи придатний він для втілення?

* чи завершений, готовий до реалізації?

Проект може здійснювати вчитель у процесі власної професійної діяльності, а може й учень як індивідуально, так і під керівництвом вчителя.

Метою навчального проектування є створення педагогом таких умов під час освітнього процесу, за яких його результатом є індивідуальний досвід проектної діяльності учня.

Зростання популярності «методу проектів» у різних країнах протягом останнього часу веде до збільшення кількості різних підходів до тлумачення його сутності. Тому крім загального визнання сутності проектної технології запропоновано ряд обов'язкових критеріальних вимог до її сучасного тлумачення:

* наявність освітньої проблеми, складність і актуальність якої відповідає навчальним запитам і життєвим потребам учнів;

* дослідницький характер пошуку шляхів вирішення проблеми;

* структурування діяльності відповідно до класичних етапів проектування;

* моделювання умов для виявлення учнями навчальної проблеми:

* її постановка;

* дослідження;

* пошук шляхів вирішення;

* експертиза й апробація версій;

* конструювання підсумкового проекту (чи його варіантів);

* його захист; корекція і впровадження;

* самодіяльний характер творчої активності учнів;

* практичне або теоретичне (прикладне) значення результату діяльності до застосування (впровадження);

* педагогічна цінність діяльності (учні здобувають знання, розвивають особистісні якості, обсновують необхідні способи мислення і дії).

Насамкінець слід зазначити, що реалізація методу проектів на практиці змінює роль учителя під час навчального процесу. Із носія готових знань він перетворюється на організатора пізнавальної діяльності учнів. Змінюється психологічний клімат у колективі, оскільки вчителю потрібно переорієнтувати свою навчально-виховну роботу і роботу учнів на різноманітні види самостійної діяльності учнів, на пріоритет діяльності дослідницького, пошукового, творчого характеру.

Уміння користуватися проектною технологією є показником високої кваліфікації педагога, його інноваційного мислення, орієнтації на особистісний і професійний розвиток дитини в процесі навчання.

Учитель має не тільки добре знати свій предмет. А й бути компетентний в інших галузях науки, бачити точки їх дотику. Педагог повинен знати своїх учнів, їхні можливості, інтереси, бажання, він має бути комунікабельним, толерантним і, найголовніше - творчим.

1.4 Особливості позакласної роботи

Позакласна робота сприяє розширенню сфери застосування вмінь і навичок, які були здобуті на уроках. В основі позакласної роботи лежить самоуправління учнів. Саме вони є суб'єктами позакласної роботи: вона проводиться їм заради них. їх бажання і інтереси є визначальними при виборі форм і змісту позакласної роботи.

Кожен гурток, кожна секція не тільки планує позакласну роботу школи взагалі, керуючись загальним планом школи, але й передбачає форми звіту. Звітність не потрібно розуміти у «бухгалтерському» розумінні цього слова. Це мають бути цікаві, змістовні вихідні заходи.

Позакласна робота виховує колективістські якості учнів, формує адекватні особисті відношення. Вона пов'язана з створенням колективу в цілому і всередині його - мікроколективів, що передбачає товариську взаємодопомогу «відчуття плеча» співпереживання і визначення свого місця в колективі, вміння співвідносити свої бажання з бажанням більшості. Успішна робота може забезпечувати лише при умові доброзичливих відношень її учасників один до одного, при цьому важливо помічати досягнення, шукати і знаходити ще не реалізовані можливості своїх товаришів.

Групова форма позакласної роботи має чітку організаційну структуру і відносно постійний склад учасників, об'єднаних спільними інтересами.

Мета учасників, як і інших видів позакласної роботи - вдосконалення практичних вмінь і навичок.

Незалежно від основного призначення гуртка загальні вимоги до організації їх роботи:

1. Актуальність тематики.

2. Зв'язок з навчальною тематикою.

3. Доступність мовного матеріалу, покладеного в основу занять.

4. Відповідність тематики віку учнів, їх інтересам і вподобанням.

5. Назва гуртка повинна відображати основний напрям роботи гуртка.

При організації гуртків необхідно, щоб учні чітко визначили ціль занять гуртка, зрозуміли свою роль у їх роботі, щоб кожен член гуртка знав, як буде виконана їх робота.

В гуртках учні вдосконалюють свої знання, уміння, навички. Гурток готує учнів до участі в шкільних заходах, сприяє їх самопізнанню, самоствердження і самовираженні

Заняття гуртка не регламентовані навчальною програмою. У зв'язку з цим відкриваються безмежні можливості для дослідницької діяльності вчителя, вдосконалення його методичної майстерності. У процесі підготовки і проведення занять вчитель може перевірити правильність своїх передбачень і гіпотез, ефективність форм, методів, прийомів, практичну і виховну значимість підготовлених їм матеріалів, їх вплив на формування особистості учня.

Гуртові заняття за своїм вмістом та структурою ближчі до уроків, ніж всі інші види позакласної роботи з предмету.

Незалежно від типу гуртка в підготовці і проведенні його занять необхідно враховувати наступні загальні вимоги:

• виховуючий і розвиваючий характер матеріалів і завдань, їх практична направленість;

• зверненість тематики роботи гуртка, його форм і методів до різних сторін пізнавальної діяльності учнів: інтелектуальної, емоційної, вольової;

• творчий підхід до планування і реалізації задач, відсутність одноманітності і шаблону в роботі;

• наявність логічного зв'язку між окремими заняттями гуртка;

• опора на заняття, вміння і навички, отриманні учнями на уроці.

Участь у роботі гуртка добровільна. Проте, потрібно вимагати утворення сталого складу гуртка, дотримання окремих правил, які регулюють його діяльність. Заняття проводяться 1 раз в тиждень за сталим розкладом. Кількість членів гуртка залежить від напрямку його діяльності.

На усіх етапах роботи гуртка особливий інтерес для учнів являє спілкування зі своїми однолітками, особистість вчителя - керівника гуртка, наявність прямого та зворотного зв'язку з навчальним процесом, що підвищує практичну значимість оволодіння діяльністю поза урочний час.

Плануючи позакласну роботу, необхідно пам'ятати, що інтереси підлітків дуже широкі, не стійкі і поверхневі іноді в ущерб учбовим заняттям. В цьому проявляється прагнення пізнати себе, перевірити свої сили, визначити свій інтерес, звідси небажання приймати участь у видах діяльності, які не відповідають його інтересам. Саме у цьому віці до кінця 8-го класу з'являються перші спроби самовизначення, роздуми про своє майбутнє.

В організації групових видів діяльності у позакласній роботі необхідно враховувати, що іноді душевна рівновага і творча активність школяра залежить не від визнання усім колективом, а від симпатій його близьких друзів. У спілкуванні з ними, у їх підтримці і участі він більш всього зацікавлений. У зв'язку з цим одним із шляхів формування груп у позакласній роботі є надання учням свободи вибору партнерів діяльності. Іншій спосіб залучення учнів у групову роботу пов'язаний з організацією різних видів діяльності за інтересами. Бажано, щоб форма проведення занять гуртка була нетрадиційною, відрізнялась від уроку.

При створенні гуртків враховуються інтереси учнів, і звичайно, можливості і смаки вчителя, оскільки без цього практично неможливо керувати гуртком.



2. Позакласна робота з фізики для 11 класу

2.1 Аналіз навчальної програми з фізики для 11 класу

У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти в освітній галузі «Природознавство» зазначено, що фізика є базовим компонентом природничо-наукової освіти. Навчання фізики та в сучасній школі є основою для формування в учнів сучасного наукового світогляду, розуміння значення основних фізичних понять і законів для вирішення практичних потреб суспільства та створення новітніх технологій, розвитку інтелектуальних здібностей і пізнавальних інтересів школярів.

В цілому, як описує навчальна програма, фізика - це фундаментальна наука, яка вивчає загальні закономірності перебігу природних явищ, закладає основи світорозуміння на різних рівнях пізнання природи і дає загальне обґрунтування природничо-наукової картини світу. Сучасна фізика, крім наукового, має важливе соціокультурне значення, культуру високотехнологічного інформаційного суспільства.

Фундаментальний характер фізичного знання як філософії науки і методології природознавства, теоретичної основи сучасної техніки і виробничих технологій визначає освітнє, світоглядне та виховне значення шкільного курсу фізики як навчального предмета. Аналізуючи проблему методичних особливостей вивчення шкільного курсу фізики у 11 класі за нових стандартизованих умов, враховуємо, що «загальновизнаною ідеєю сучасного навчання вважається його відповідність розвитку науки, а також тим методам пізнання, які в науці є вирішальними». На основі цих підстав та того, що «головна мета навчання фізики в середній школі полягає в розвитку особистості учнів засобами фізики як навчального предмета, зокрема завдяки формуванню в них фізичних знань, наукового світогляду і відповідного стилю мислення, екологічної культури, розвитку в них експериментальних умінь і дослідницьких навичок, творчих здібностей і схильності до креативного мислення», спрямуємо дослідження проблеми вивчення фізики у 11 класі в русло інноваційних тенденцій. Відповідно до цього зміст фізичної складової в методичному аспекті окреслимо дещо в ширшому діапазоні: в опануванні учнями наукових фактів і фундаментальних ідей, усвідомлення суті понять і законів, принципів і теорій, сучасної фізичної картини світу, розуміння наукових основ сучасного виробництва, техніки і технологій, оволодіння основними методами наукового пізнання і використання набутих знань у практичній діяльності, формування самостійного стилю мислення та розвиток творчого потенціалу молодої особистості - це конструктивний

фундамент продуктивної життєдіяльності індивіда. Навчальна дисципліна фізика проектує і закладає в підлітковому віці основи синтезованого, оригінального мислення, яке є натуральним і природо доцільним.

Курс фізики основної школи продовжує формування, уточнення і розвиток фундаментальних природничо-наукових понять, вивчених в курсі природознавства. Фізика в основній школі вивчається на рівні ознайомлення з фізичними явищами, поняттями і законами, які дають змогу пояснити перебіг найбільш поширених процесів у навколишньому світі, ознайомити учнів з фізичними основами сучасного виробництва, техніки і технологій.