Порівняльна характеристика братських шкіл та єзуїтських колегіумів на українських землях у першій половині XVI-першій половині XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Кафедра педагогіки

Курсова робота з теми:

Порівняльна характеристика братських шкіл та єзуїтських колегіумів на українських землях у першій половині XVI-першій половині XVII ст.

Кіровоград 2011



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ОРДЕНУ ЄЗУЇТІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

1.1 Передумови появи ордену на українських землях. Просвітницько-педагогічна діяльність

1.2 Формування навчальної програми ордену єзуїтів «Ratio Studiorum»

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНСТІ БРАТСЬКИХ ШКІЛ

2.1 Поява братств як протидія єзуїтським колегіумам

2.2 Педагогічні засади в Статутах братств. Документальні положення

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСВІТНЬО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БРАТСЬКИХ ШКІЛ ТА ЄЗУЇТСЬКОГО ОРДЕНУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП

Актуальність. Діяльність ордену єзуїтів та братських шкіл XVI - XVII ст. стало символом боротьби православ'я та католицизму на українських землях, чому посприяла Берестейська унія 6-го жовтня 1596-го року. Унія започаткувала боротьбу двох ідеологічних систем. Фактично це була боротьба за землю, за вплив над людськими душами. Даний впив здійснювався через діяльність навчальних закладів, які відкривались на теренах сучасної України. Через які намагались вплинути на свідомість дітей, а через них і на батьків. Результат не змушував себе чекати. Досить часто випускники єзуїтських колегіумів переходили у католицизм, відмовлялись від своєї віри. Цьому протистояли братські школи, фактично відображаючи протистояння католицької та православної церков. Дана робота є актуальна у тому плані, що через неї ми маємо на меті показати, що освіта є досить сильною зброєю у вмілих руках, яка є одним із інструментів формування людини як особистості, її поглядів, життєвої позиції, ідеології. Дане протистояння показало, що освіта є основа ідеології будь-якої держави. На сучасному етапі ідеологічні засади України потребують доопрацювання, деяким чином мають бути переглянуті, відозмінені. Братські школи та єзуїтські колегіуми містять у собі той досвід для побудови ідеологічних засад суспільства.

Об'єктом даної роботи є організація та структура братських шкіл та колегіумів.

Предметом роботи є діяльність даних організацій, їх особливості у педагогічній діяльності.

Хронологічні межі охоплюють першу половину XVI ? першу половину XVII ст.

Історіографія.

По даній проблемі є велика кількість праць, що стосується єзуїтства та братських шкіл.

Наукове систематичне дослідження історії братських шкіл в Україні було розпочато в середині XIX ст. в працях вітчизняних істориків та археографів: Д.І. Зубрицького, Я. Ф. Головацького, 1. Шараневича, О. Криловського, О. Петрушевича та ін. Сьогодні дуже багато дослідників торкається вивченню братських шкіл. Ми користувались більше періодичними виданнями. Це роботи Года Б., Кочубей, Коби Л., Коритко Р., Черкесова Р., Микитовська та ін. Дані праці носять загальний характер по історії братств та характеризують їхню діяльність. В працях істориків діяльність братств розглядають як складову частину української культури.

Найбільш повно і послідовно педагогіку братських шкіл дослідив вітчизняний вчений, викладач Глухівського учительського інституту М. І. Демков (1859-1939) в «Истории русской педагогіки».У цій праці автор присвятив братським школам п'ять розділів: 1. Південно-західні братства і школи XVI-XVII ст. 2. Статут Луцької школи. 3. Посібники братських шкіл і навчальні дисципліни в них (предмети). 4. Києво-братське училище і Києво-Могилянська Академія. 5. Стан Південно-Західної просвіти і діячі просвіти у XVII ст.

М. І. Демков у дослідженні робить висновок, що братські школи були альтернативними латинським греко-слов'янським загальноосвітнім навчальним закладам православного спрямування з викладанням у них європейського курсу семи вільних наук. Але санкціонуючи вивчення "triv-ium et quadrivium", шкільний статут головне місце відводив питанням морального і духовного розвитку учнів, оскільки просвіта без цього розвитку не була б повноцінною. При цьому велике значення надавалося моральному обліку викладачів (для них існували також окремі правила, в яких були зібрані вимоги до викладачів та їх обов'язки).

Треба також зазначити, що переважна більшість праць має взагалі фактологічний, описовий характер. Торкаючись питання історії братських шкіл, автори прагнули насамперед охарактеризувати релігійний аспект їхньої діяльності, звужуючи тим самим історичне значення цих закладів у боротьбі за політичні й національні права.

Стосовно єзуїтів, то по даній тематиці література таки досить численна. В даній роботі за основу взяті праці таких науковців як Шевченко Т., Ільїн О., Самарин Ю.Ф., Палкевич Я.. Дані науковці торкаються різних проблемних питань, що стосується єзуїтів та їхньої діяльності. Так Яцек Палкевич у своїй тпраці «В поисках золотого Эльдорадо» описує исторію єзуїтів від заснування ордену до місіонерської діяльності описуючі їхні місії у Південній Америці, торкаючись своєї Батьківщини Польщі, згадуючи і українські землі, пояснює причини появи ордену на Західній Україні та осередки місіонерської діяльності в більшій своїй мірі позитивно характеризуючи діяльність ордену.

Шевченко Тетяна («Єзуїтське шкільництво на українських землях») тут вона опираючись на джерела, що стосується єзуїтства систематизувала освітню систему єзуїтства, описала педагогічний склад, умови прийняття до колегіуму, розклад занять. Загалом це повна характеристика педагогічної діяльності єзуїтства.

Самарин Ю.Ф.(«Иезуиты и их отношение к России») досліджує причини знищення ордену та його відродження вже на теренах Російської імперії. Визначає взаємовідносини імперського уряду та єзуїтства.

Історія і діяльність єзуїтських шкіл для світських учнів у Речі Посполитій не була предметом наукових зацікавлень православної російської історіографії. Джерельна база. Досить багата та різноманітна. В даній роботі використано статути ордену єзуїтів та статути братських шкіл. Це статути Львівського, Київського та Луцького братств.

Джерела, які склалися внаслідок діяльності Товариства Ісуса, можна поділити на: 1) нормативно-регламентаційні, 2) актові і майнові, 3) епістолярні, 4) наративні, 5) спеціальні. Коротко охарактеризуємо інформаційний потенціал кожного із зазначених різновидів джерел.

1) До нормативно-регламентаційних джерел відносять такі: статут Товариства Ісуса - «Конституція», постанови (офіційна назва - канони, а з 1594 р. - декрети) Генеральних Конгрегації - найвищого органу влади в Товаристві, розпорядження генералів Ордену (ординації), шкільний статут "Ratio studiorurn", листи і приписи генералів єзуїтам Польської провінції. Названі джерела базуються на двох т. зв. «формулах Інституту». Це булли Павла III 1539 p. «Regimini militantis Ecclesiae» і Юлія III 1550 p. «Exposcit debitum».

2) До актових і майнових документів належать: фундаційні документи, листи про надання, листи і привілеї, заповіти, інвентарі, книги прибутків і видатків домів.

Фундаційні документи надавались новозаснованим церквам, домам, школам при них на земельну і матеріяльну власність.

Листи про надання - підтверджували право на володіння маєтностями, наданими фундатором, чи передавали у володіння нові маєтності.

Королівські листи і привілеї підтверджують право на заснування, власність та інші привілеї.

Заповіти - містять перелік майна, коштів, земель, які передавалися Орденові. Часто в них є згадки про попередні надання, імена духовних осіб.

Інвентарі-подають перелік маєтностей (із зазначенням донаторів) єзуїтських домів, їх забудову, опис угідь, ставків, млинів, бортей, рибних ловів тощо. Інвентарі єзуїтських домів розпорошені по різних архівах і відділах рукописів бібліотек.

Книги прибутків і видатків містили щомісячні записи про різні статті прибутків і видатків домів, зокрема детально повідомляли про донаторів і розміри донацій.

3) Епістолярні документи з історії Товариства Ісуса включають насамперед листування між самими єзуїтами, а також між єзуїтами і світськими особами. Усі листи єзуїти писали виключно латиною.

4) Наративні джерела містять більш чи менш повні описи подій, що сто сувалися історії єзуїтських домів. Це історії (historiae) і щорічні нотатки (litterae аппиае).

Історії є щорічним звітом про діяльність певної єзуїтської місії, резиденції чи колегії. Написання історій було впроваджено генералом Франсіско Борджіа у 1568 р. Історії складали суперіор чи ректор дому. Вони мусили містити опис початків і розвитку дому із зазначенням найважливіших подій у духовних і матеріальних справах, відомості, які могли б знадобитися в майбутньому. Історії цензурував провінціал під час візитації дому і зауваження записував до спеціальної книги. Від 1598 р. копії історій домів висилали генералові до Риму кожні три роки. Відтоді на основі історій домів кожна провінція складала власну історію, складену в повчальній формі і присвячену переважно добрим справам і побожному життю покійних членів Ордену.

Мета: порівняти діяльність братських шкіл та єзуїтських колегіумів, їхній вплив на розвиток вітчизняної освіти. Виділити їхні переваги та недоліки.

Завдання:

дослідити особливості просвітницької та педагогічної діяльності братських шкіл та ордену єзуїтів;

прослідкувати історичний розвиток єзуїтства та братських шкіл;

зробити порівняльну характеристику ордену єзуїтів та братських шкіл;

визначити головні риси діяльності братських шкіл та єзуїтства.

Практична значимість. Дану роботу можна використовувати під час уроків історії, викладання факультативу «Історія культури України», курсу «Релігієзнавство». Дана робота має у собі порівняльну характеристику двох полюсних організацій, кожна з яких несла свої цілі та завдання, тому тут розкрито основні переваги та недоліки релігійних організацій, що займались просвітницькою діяльністю, особливості, організація та структура освіти, яка представляла конфронтацію Заходу та Сходу.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ОРДЕНУ ЄЗУЇТІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

1.1 Передумови появи ордену на українських землях. Просвітницько-педагогічна діяльність

єзуїт братство педагогічний статут

В 1532 році Ігнатій Лойола отримав звання бакалавра, а через рік ? магістра богослов'я. Він починає збирати навколо себе однодумців. У нього сформувалось своє призначення ? захищати католицьку віру і поширювати її.

В 1534 році він і шестеро його друзів зібрались разом, щоб створити організацію духовних рицарів. Вони дали обітницю побувати у Святій Землі, а також обітниці бідності і милосердя. Їх клятва закінчувалась словами: «Omnia ad maiorem Dei gloriam!» («Все заради вічної слави Божої»). Вважається, що саме тоді був заснований орден єзуїтів, або «Товариство Ісуса» (лат. «Sociates Jesu»), як вони себе називали. Це був перший орден, який названий не на честь його засновника, а ім'ям Ісуса.[7; 123]

В 1556 році вже 1000 несли католицьку віру в усі кінці землі, а ще через 70 років чисельність ордену складала вже 16 тисяч чоловік.[7;125]

З середини XVI століття у Польщі і Литві отримує широке розповсюдження протестантизм. В Литві до 60-х років XVI століття ситуація для католиків була катастрофічною. Прибувши сюди єзуїти активно включилися в місіонерську діяльність. У 1569 році єзуїти з'явилися у Вільному. А в наступному році тут вони відкрили школу. Через рік у Ярославлі була створена Єзуїтська колегія, яка стала центром католицької пропаганди в цих областях. У 1579 році у Полоцьку Стефан Баторій заснував єзуїтську колегію і віддав її розпорядження в усі православні монастирі і церкви з їх володіннями; майже одночасно було відкрито такий колегіум у Любліні. В першій чверті XVII століття одна за іншою єзуїтські колегії з'являються у Луцьку, Барі, Пшемислі та в багатьох інших містах Білої Русі, у 1620 році - Києві, в 1624 - в Острозі, пізніше - і на лівому березі Дніпра.[7;130]

Значна частина української молоді вчилася у єзуїтських колегіумах.

1570р. єзуїти відкрили у Вільні колегію, що придбала у 1579 році диплом на академію та стала найважнішим огнищем освіти і для білорусько-українського громадянства.

Крім Віденської школи, єзуїти відкрили багато шкіл на Київщині, Волині, Поділлі та в Галичині, а саме: в Ярославі (1575), Львові (1606), Кам'янці на Поділлі (1610), Барі (між 1610-1614 рр. ), Перемишлі (1617), Острозі (1624), Фастові (1525), Києві (1647), Новгород-Сіверську та в Станіславові (в кінці XVII ст.). Єзуїтська школа охоплювала у своїй програмі цілу низку наук, поділених на два відділи: нижчий (studia inferioria) і вищий (studia superioria). На чолі кожної єзуїтської школи стояв ректор, що мав загальний догляд над школою. Науковою частиною кермував префект. Учительська посада в єзуїтських школах визнавалася за дуже відповідальну і почесну, і потрапити на ту посаду було нелегко, - трудніше навіть, ніж стати членом єзуїтського ордену Перший відділ єзуїтської школи (гімназія) складався з п'яти класів, що йшли послідовно вгору так: 1. infima classis grammaticae, 2. media classis grammaticae, 3. suprema classis grammaticae (або syntaxis), 4. humanitas, або poesis, та 5. rhetorica.[21; 225]

У кожному класі був свій окремий учитель. Курс кожного класу, крім риторичного, був однорічний, риторичного - переважно дворічний. На вивчення латинської мови зверталося велику увагу: лише новаки могли говорити в школі та поза школою іншою мовою, а решта учнів повинна була розмовляти з учителями і між собою латинською мовою. Народна мова вважалася за непристойну мову. Вищий відділ єзуїтської школи складався з філософічного курсу (трирічного) та богословського (чотирирічного).[21; 230]

У педагогічній програмі єзуїтських шкіл майже зовсім нема місця точним наукам: математика і природознавство зовсім не викладалися, фізика базувалася на теоріях Арістотеля. Все навчання було перейнято строго релігійним духом. Основним завданням єзуїтської педагогіки було виховувати в учнях релігійний фанатизм та безоглядний послух римо-католицькій церкві. Засобами для того були молитви та щоденне відвідування служби Божої, щотижнева, а пізніше щомісячна сповідь, участь учнів у студентських марійських братствах, а також уся шкільна система, що була збудована на засадах тлумачення смілої самостійної думки, а натомість прищеплення безоглядного послуху авторитетові. А головне, єзуїти старалися виховувати молодь у переконанні, що добра мета освячує найогидніші засоби, якщо справа йде. Внаслідок такої системи виховання учні православної віри, що вчилися в єзуїтських школах, в більшості своїй відпадали від своєї віри та народу. [5;131]

Єзуїти прибули до Польщі лише за чверть століття після заснування ордену. Упродовж 50-х pp. (1555,1558) польські землі відвідали перші єзуїти Альфонс Сальмерон та Петро Канізій. [5;135]

Єзуїти в Польщі передусім повинні були забезпечити відповідний рівень підготовки викладацького складу майбутніх семінарій.

В цей час більшість української молоді навчалась у єзуїтських колегіумах. Єзуїтська школа охоплювала у своїй програмі цілу низку наук, поділених на два відділи: нижчий (studia inferioria) і вищий (studia superioria). На чолі кожної єзуїтської школи стояв ректор, що мав загальний догляд над школою. Науковою частиною кермував префект. У кожному класі був свій окремий учитель. Курс кожного класу, крім риторичного, був однорічний, риторичного - переважно дворічний. На вивчення латинської мови зверталося велику увагу.

Внаслідок такої системи виховання учні православної віри, що вчилися в єзуїтських школах, в більшості своїй відпадали від своєї віри та народності.



1.2 Формування навчальної програми ордену єзуїтів «Ratio Studiorum»

Як елемент місіонерської діяльності важливе місце в політиці ордену поступово зайняла освіта. Досить швидко орден перетворився на першу в історії Католицької церкви організацію, що повністю присвятила свою діяльність навчанню та вихованню молоді. Еволюціонувало також ставлення до освітньої діяльності і в найважливіших документах Товариства Ісуса. У перших редакціях «Конституцій» Товариства Ісуса 1547-1551 pp. йшлося про освітню діяльність лише в межах ордену. Школи були призначені виключно для членів Товариства. У виняткових випадках допускалася до навчання у єзуїтських колегіях лише убога молодь.[II; 10]

На IV Генеральній конгрегації Товариства Ісуса, яка відбулася у 1581 р. у Римі, було прийнято рішення про утворення спеціальної комісії, яка мала на меті випрацювати основні положення спільної програми навчання. [IV;40]

У 1585 р. комісія підготувала попередній проект шкільної програми, який складався із двох частин: «De opinionum delectu in theologica facultate», яка стосувалася ставлення Товариства Ісуса до теології св. Томи Аквінського, та «Praxis et Ordo Studiorum», де йшлося про організацію навчання в єзуїтських школах. [IV;45]

У жовтні 1586 р. у Вільні розпочалися наради Польської комісії. У столицю Великого князівства Литовського прибули найкращі єзуїтські богослови та педагоги, які працювали на теренах Речі Посполитої. Вона акцептувала ті засади, де йшлося про навчання Святого Письма, однак застерігала, щоби не обмежитися лише його загальним вивченням. Делегати наголошували на необхідності щоденного, принаймні півгодинного, читання Святого Письма, а не лише його вивчення на лекційних курсах. Делегати наради наголошували на тому, аби при тлумаченні Святого Письма використовувати Отців, вчення яких прийняла Церква, однак не слід відкидати думки інших теологів. [II;20]

Як результат подальшого обговорення, у 1588 р. було укладено нову версію «Ratio Studiorum». Остаточна версія «Ratio Studiorum» була опублікована у 1599 р. у Неаполі.

Формуючи власну освітню мережу, єзуїти чітко визначили систему пріоритетів навчальної діяльності. Так, орден абсолютно не передбачав формування шкіл початкового рівня, скеровуючи дію «Ratio Studiorum» на релігійне виховання суспільної еліти - дворянства, шляхти, вплив якої міг змінити релігійну карту Європи. На відміну від шкіл інших типів, єзуїтські залишалися безкоштовними, а високий рівень особистої та організаційної дисципліни вважався гідним подиву та наслідування. З іншого боку, статути ордену достатньо коректно відображали й ставлення до вищої освіти - здобуваючи давні європейські університети, чи засновуючи нові академії, єзуїти обмежувалися організацією відділень філософії та теології, не прагнучи вдосконалювати методи навчання та виховання галузевих фахівців, як це робили класичні «нецерковні» університети.[II;35]

Класичний єзуїтський колегіум формувався на основі п'ятикласної граматично-риторичної школи (інфіма, граматика, синтакса, поетика, риторика). Перший та останній класи передбачали можливість дворічного навчання - перший для тих, хто міг не знати латини, а останній - з огляду на важливість та практичну ужитковість розділу науки. Окрім того, вищий рівень навчання передбачав опанування дво- або трирічного філософського курсу. [II;38] Збільшення терміну навчання пов'язувалося і з формаційним контекстом процесом відбору кандидатів для вступу та служіння в ордені. Організація шкільництва була повністю підпорядкована генералу, який отримував звіти-реляції від ректорів, а ті, своєю чергою, доручали безпосереднє керівництво навчальним процесом префектам студій. Настоятель провінції здійснював нагляд за організацією школи, а також разом з ректором призначав на посади відповідних кандидатів. Формуючи новий тип ученого монаха в Європі, статутні документи передбачали докладний перелік не лише фахових, але й морально-педагогічних якостей тих, хто мав займати адміністративні посади у школах. [IV;53]

Так, згідно з «Ratio Studiorum», генеральний префект студій має бути винятково вправним у науках, а також ревним і розсудливим у тому, що йому буде доручено. Його обов'язок - бути знаряддям ректора у доброму урядженні студій; тому в справах, що стосуються студій, усі професори, студенти і навіть префекти студій у семінаріях мають коритися йому з належною смиренністю. Префект, своєю чергою, зобов'язаний заздалегідь завбачити, кого міг би мати за професорів, тобто тих, хто є вчений, старанний і наполегливий, хто дбає про поступ студентів, а отже, зможе викладати дисципліни.[IV;60]

Документ передбачив також суворі вимоги до лекторів, які забезпечували викладання окремих предметів. Так, наприклад, магістр, що мав забезпечувати вивчення Святого Письма, повинен добре орієнтуватися у схоластичному богослов'ї, знати історію та бути вправним у красномовстві. Професор єврейської мови, окрім арамейської, мав би володіти принаймні грецькою та сирійською. Професор філософії зобов'язаний пройти дворічне повторення курсу богослов'я, а також не бути схильним до новацій та надто вільнодумним. У «Ratio Studiorum» були передбачені головні методи і форми роботи викладача з учнями, розписані вимоги до лекцій, диспутів та бесід, обумовлено особливості їх організації, мета та цілі.

Таким чином, Товариство Ісуса, розвиваючи засади "Ratio Studiorum" у нових умовах, декларує три головні напрямки реформування шкільництва: 1) запровадження нових предметів (математичних наук, новочасних мов, історії, географії, права); 2) реформа предметів, які викладали раніше (граматика, класичні мови, риторика); 3) відокремлення суспільної функції школи, залучення її до суспільно-державних справ.



РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНСТІ БРАТСЬКИХ ШКІЛ

2.1 Поява братств як протидія єзуїтським колегіумам

Братства - це общини міського населення. До них в основному входили ремісники та купці, які сповідали православну віру незалежно від національності, соціального та майнового стану. Братства в своїй діяльності керувалися демократичним принципом. Усі питання братчики вирішували на загальних зборах більшістю голосів.

Братські школи посідають особливе місце серед навчальних закладів України в XVI ст.[19]

Діяльність братства мала такі напрямки: охорона благочестя та порядку, благоустрій братства і боротьба за національну самостійність, охорона православ'я. Останній напрямок діяльності братства не вказувався у статутах із цілком зрозумілих причин. Можливо, це дало привід багатьом дослідникам розглядати братства як мирні організації. Але відомо, що кожен, хто вступав до братства, складав присягу («цілували кожен за всіх і всі за кожного чесний хрест») стояти за православну віру «до останньої краплі крові», «до останнього подиху» [19]

Братські школи були двох типів: елементарного та підвищеного, які докорінно відрізнялися від інших існуючих шкіл, приміром, протестантських, католицьких, православних монастирських та національних: єврейських, вірменських тощо. Предмети у цих школах викладалися рідною мовою, вивчалася антична література, філософія, розвивалися розумові здібності учнів, певною мірою - демократизація. Школи згуртовували прогресивно настроєних діячів, зокрема, таких як Стефан та Лаврентій Зизанії, Арсеній Еласонський, Памва Беринда, Кирило Ставровецький, Йов Борецький, Мелетій Смотрицький, Петро Могила, Феофан Прокопович та ін.

Слід зазначити, що історичні свідчення про перші навчальні заклади, організовані братствами, обмежені. Відомо, що шкільна кімната розміщувалась у братському будинку.[19]

Як правило, братства створювалися при церкві або монастирі й часто носили їх назву. Слід зазначити, що історичні свідчення про перші навчальні заклади, організовані братствами, обмежені. Відомо, що шкільна кімната розміщувалась у братському будинку. Вчителя, який виконував обов'язки дяка та писаря, обирали на загальних зборах братства. Платню він отримував з прибутків церкви, а також із коштів, що платили батьки за навчання дітей. За добру роботу вчитель міг отримати «святкові» - 5,5 гроша. Інформацію про те, як організовувався навчальний процес знаходимо у Статуті Львівської братської школи, де визначався режим навчальної діяльності учнів, окреслювалося коло їхніх обов'язків, а також учителів, батьків та опікунів.

Учнів, як правило, ділили на три групи: одні вчилися розпізнавати літери, інші - читати і вчити напам'ять певний навчальний матеріал, треті - міркувати, пояснювати прочитане. Читати і писати вчилися слов'янською мовою. Учнів навіть знайомили зі слов'янською нумерацією.[20]

До змісту освіти у школах першого типу, крім читання та письма, входила лічба, малювання, вивчення катехізису, особливе місце займали співи. Навчання проводили у суботу. Як відомо, церковний хор складався з учнів. У деяких братських школах, наприклад у Київській, практикувався багатоголосий спів у 4, 6, 8 голосів.

При братських школах існували так звані «братства младенческие», основна мета яких - моральне виховання юнацтва. Слід зазначити, що всі учні братської школи входили до таких молодіжних братств.[20]

Наприкінці XVI і на початку XVII ст. в Україні діяло близько 30 братських шкіл: у Львові, Києві, Луцьку, Кам'янець-Подільську, Дрогобичі, Рогатині та інших містах. Вони ставали своєрідними осередками боротьби українського народу проти єзуїтсько-католицької експансії. Часто вчителі й учні таких шкіл зазнавали переслідувань і утисків з боку католиків. Але для успішної боротьби проти нападків польсько-литовської шляхти і Ватикану потрібні були люди широкої ерудиції, котрі б могли полемізувати з вихованцями єзуїтських шкіл, відстоювати інтереси свого народу в судах, сеймах. Таким чином об'єктивні історичні умови зумовили виникнення шкіл підвищеного типу в Україні.[20]

Що стосується змісту освіти, то він носив гуманітарний характер. Зокрема, вивчали граматику грецької, слов'янської, латинської і польської мов.

Діалектику і риторику викладав один учитель. Підручники з цих предметів були написані латинською мовою, але у Статуті Львівської братської школи були вказівки щодо вивчення цих дисциплін та філософських наук за посібниками, написаними слов'янською мовою.

Серед предметів, які вивчали в школі - курс інтегрованої математики. Наприклад: арифметику вивчали разом з геометрією й астрономією.

Починаючи із XVIII ст. із появою мережі приходських шкіл, училищ, потреба у братських школах поступово відпала, вони виконали свою функцію, внісши свій вклад у розвиток та збереженні української культури та православної віри.[14]

Історія братських шкіл України XVI-XVII ст. - славна сторінка культурної спадщини українського народу. Українські братські школи відіграли важливу роль в поширенні освіти і культури в Україні, формуванні передової педагогічної думки. Досвід педагогічної діяльності братств має важливе значення при дослідженні закономірностей розвитку інноваційних процесів у сучасній системі освіти, співвідношень традицій і новаторства, національного й інтернаціонального у вітчизняній педагогічній науці.

Взагалі єдиної, спільної організації братств не було. Та й виникли самі братства не лише тому, що цьому сприяла католицька експансія католиків-єзуїтів та сприяння цьому польської влади, а потреба у задоволенні потреб тодішнього простого населення, яке взагалі то сприймало науку позитивно. Популярність даних шкіл спричиняло й те, що навчання відбувалось рідною мовою та і на православний манер. Та і педагогічна база вже на той момент з'явилась. Оскільки на українських землях були відсутні вищі «не церковні» (взагалі будь-які) навчальні заклади, то ті українці, які хтіли здобути вищу освіту, навчались у Польщі, Чехії, Італії, багато з них поверталось додому. Ось дані особи і стали тою педагогічною базою братських шкіл.[13]

У Львівській братській школі, як і в багатьох європейських, викладалися «сім вільних мистецтв». Передбачалося здобувати знання «от философов, от поетов, от историков и прочая». Учні вивчали три мови: грецьку, слов'янську й латинську. Європейські гуманісти шанували грецьку мову, адже вона відкривала шлях до вивчення античних джерел, творів Гомера, Платона, Демосфена. Для України ця мова мала особливе значення. [12]

У братських школах релігійному вихованню приділялася значна увага. Учні ґрунтовно вивчали Святе Писання, відвідували церкву. Щосуботи вчителі проводили бесіди на моральні теми, вчили християнської любові до ближнього, повазі до старших. Усе це відповідало принципам гуманістичної педагогіки. Як показав досвід історії, християнські моральні цінності стали «складовими гуманістичної культури, гуманістичними постулатами», які не втратили свого значення і нині.[10;55]

Гуманісти висували високі вимоги до вчителя, його професійних і моральних якостей. Так, М.Веджо радив з усією ретельністю добирати вчителів публічних шкіл, адже «чим кращими будуть їх освіченість і звичаї, тим міцнішими паростки доброчесності й ученості, які вони залишають своїм викладанням у дітях».[10;58]

Саме такі вимоги були до вчителів братських шкіл. «Порядок школьний» вимагав, щоб «дидаскал» був благочестивим, розумним, витриманим, не п'яницею і не розпусником. Кожен, хто ставав за учительську кафедру, повинен був подати відомості про себе, про методи, зміст викладання. Якість навчання контролювалася спеціально приставленими «провізорами». Учителі отримували від братства певну платню, інколи забезпечувалися, харчами та одягом. Працювали вони за договором і могли бути звільнені, якщо не відповідали вимогам. Громада піклувалася й про підготовку кадрів, надавала матеріальну допомогу студентам, які навчалися у Києві.[10;60]

Братські школи підтримували тісний зв'язок із сім'ями вихованців. «Порядок школьний» вимагав від батьків повного розуміння програми навчання, закликав допомагати вчителям, контролювати дітей. Учителі, зі свого боку, повинні були звітувати перед батьками про процес навчання й успіхи дітей. Це відповідало уявленням гуманістів про роль і значення сім'ї як головного осередку виховання, де починається формування дитячої особистості.[10;62]

Крім членських вкладок, до братської скарбниці йшли різні поступлення: пожертви як духовних, так і світських осіб , оплата за подзвін по душі померлого члена братства, гроші за свічки, платня за навчання дітей у школі, грошові кари, що їх накладало братство на своїх членів за різні провини і т. д. Платня за навчання в школі не була стала, - її розмір визначався залежно від віку дитини, що вступала до школи, та від предметів, що їх мала вона вчитися. Незаможні батьки могли вносити певну платню натурою, наприклад, дровами. Сироти - в протоколах братства зовуться «нищими» - вчилися дурно, а найздібніші з них утримувалися на кошт братства та жили в бурсі при Свято-Онуфрієвськім монастирі.[4]

Бідні школярі діставали також пожертви від мешканців м. Львова в нагороду за спів колядок та віршів під час Різдвяних свят, Великодня, Зелених Свят і т. п.

У 1591 р вийшла у Львові граматика греко-слов'янської мови під назвою «Адельфотес». Гадають, що автором грецького тексту був Арсеній, митрополит еласонський, а переклад його на слов'янську мову зладили студеї Львівської братської школи, що мали вже добрі початки грецької мови. На думку К. Студинського, «Адельфотес» подав Мелетію Смотрицькому немалий матеріал при укладі своєї граматики.

У 1621р. у Вільні вийшов буквар під назвою «Грамматика або сложение писмена хотящемь ся учити словенского языка младолетнемь отрочатемь» з ілюстрацією в наголовку, де змальовано клас з учителем, що карає різками учня.

Найславнішим підручником була граматика Мелетія Смотрицького, що її надруковано р. 1619 в Ев'ю на Віленщині під назвою «Грамматика Славенския правилное синтагма потщеніем многогрешнаго мниха Мелетія Смотриского». Вона мала великий вплив на всю південнослов'янську письменність. М. Смотрицький (або, може, правильніше М. Смотриський) вводить тут уперше правила великих літер у письмі, що їх називає «вящшими письменьї». Він також докладно склав орфографію відмін іменників і прикметників та вперше ввів дієслова. Відмін у іменників визначає сім: іменований, родний, дательний, виновний, творительний, звательний і сказательний (пізніше «предложний»); чисел три - поєдинче, подвійне, многе; відмінювань («супружеств») дієслів - два, ступенів порівняння прикметників - три: положенная, разсудная та превишняя.[4]

Щодо опису внутрішнього життя братських шкіл, потрібно заначити насамперед на важливу рису тих шкіл: братські школи, як і церковні, були загальноприступні школи, бо вступ до них був відкритий для усіх верств православного громадянства. Все ж були певні формальності, що визначали порядок прийняття дітей у школу, а також виступ їх зі школи. У протилежність до єзуїтських шкіл, де діти магнатів і заможних батьків користувалися різними привілеями і навіть у класі сиділи на передніх лавах, братські школи проголошували принцип рівності дітей незалежно від матеріального становища і соціального стану батьків.[10;73]

Учителі братських шкіл служили не тільки школі, але й церкві, організовуючи хори з учнів та беручи безпосередню участь у службах Божих. Тому вчителі братських шкіл називались також дяками. Учителів запрошувало братство, воно платило їм утримання як грошима, так і натурою - харч, одяг і взагалі все, що потрібно для життя.

Учителі братських шкіл набували освіти не тільки в братських школах, а також у різних академіях і університетах, нерідко в закордонних, причому незаможні студенти здобували освіту «par pedes apostolorum». «Двоє або троє товаришів, бідних і безпритульних, без жодних засобів, з одною торбинкою за плечима та з парою книжок або декількома зшитками, пішки мандрували за кордон, всіма способами затаюючи своє ім'я, вживали усяких засобів, щоб уникнути небезпеки, і, переходячи зі школи до школи, обходили майже всю Європу, щоб, накінець, з запасом знання та з радістю повернутися додому».[10;80]

Шкільна дисципліна в братських школах була сувора, - тілесні кари були необхідною частиною шкільного кодексу братських шкіл. Субота призначалася на повторення всього пройденого за тиждень, і тоді ж таки відбувалася кара над тими учнями, що прогрішили в науці чи в поведінці протягом тижня.

Заслуга братських шкіл визначеного тут періоду полягала в тому, що вони паралізували успіхи унії та католицтва на українських землях; мали велике значення для розвитку релігійної та національної свідомості українського народу, багато прислужилися своєю загальною приступністю поширенню освіти серед українського люду та сприяли розвиткові української культури не тільки фактом поширення шкільної програми, але й виданням шкільних підручників і наукових праць, особливо в галузі слов'янської філології.[4]

Виховання у братських школах - це сплав ренесансного гуманізму, православної та народної педагогіки. Вплив західноєвропейського Ренесансу був досить істотним. Особливо це стосується етико-філологічного, або громадянського гуманізму, в основу якого покладено вивчення античної спадщини в системі studia humanitatis (науки «людяності»). Ренесансні ідеали сприяли формуванню національної самосвідомості української молоді, її соціальної активності та патріотизму. Історія православних церковних братств свідчить, що до кінця XVI ст. братства не мали правдивої організації та достатніх засобів для реалізації тих завдань, що їх поставили собі фундатори братств.

2.2 Педагогічні засади в Статутах братств. Документальні положення

В даному пункті мова піде про основу основ братських шкіл ? це статути, які регулювали правила поведінки та життя у середині братств. Якщо характеризувати в загальних рисах то положення статутів різних братств загалом схожі. Ми ж зупинимось на тих, які дійшли до нас у найбільш повній формі. Це перш зав все Львівське Успенське братство, Луцька Греко-Латино-Словенська школа, Київська братська школа.[4]

В кінці 1585 р. прибув до Львова антіохійський патріарх Яким. Львівське Успенське братство звернулося до нього з проханням затвердити новий статут братства, що передбачав організацію при братстві школи і друкарні та наділення братства більшими правами, ніж воно мало до того часу. Патріарх Яким 1 січня 1586 р. затвердив новий статут братства, що складався з 41 пункту. Подамо тут наперед ті пункти, що говорять про бажані взаємовідносини між членами братства:

«10. Якщо брат образить брата словом на братському зібранні, то винний має бути покараний висідкою на дзвіниці, дати камінь воску і тут же, перед братством, вибачитися перед ображеним братом і усім братством.

15. Якщо хтось з братії був покараний висідкою на дзвіниці або грошовою карою, то мусить після відбуття кари просити пробачення у того, перед ким він провинився.[1;68]

22. Якщо хтось з братів, що не має достатків, дістане яке нещастя або хоробу, то брати допомагають йому братськими грошима та доглядають за ним під час хороби».

Найголовніші були ті пункти, що наділяли Успенське братство надзвичайними правами. Так, § 30 голосить: «Якщо єпископ буде йти проти закона і правди та буде керувати церквою наперекір правилам св. апостолів і св. отців, збиваючи праведних на стежку неправди, а натомість підтримуючи беззаконних, нехай всі спротивляться такому єпископові як ворогові правди». А § 33-34 голосять: «Львівському братству надається первість законного старшинства, йому ніхто не має права противитися, а всі інші братства повинні коритися та рахуватися з його постановами». [I;68]

У Львівській братській школі вивчали чотири мови - слов'янську, грецьку, латинську та польську. Введення латинської мови як предмета навчання треба віднести на початок XVII ст. Латинська мова ніколи не була в тій школі викладовою мовою, бо навчання там провадилося слов'янською та грецькою мовами. Із всіх братських шкіл, мабуть, лише єдина Львівська школа зберігала цей порядок бодай до кінця XVII ст. Взагалі латинська мова займала у Львівській школі скромне місце, бо насамперед не завжди серед учительського персоналу були добрі знавці тої мови; по-друге, деяка частина членів Успенського братства належала до однодумців афонського ченця Івана Вишенського, ворога навчання латинської мови в православній школі. Інші предмети були звичайні - граматика, поезія, риторика, діалектика та спів. Братство особливу увагу уділяло співу.

Київській колегії та в тих братських школах, що брали її собі за взірець, латинська мова займала головне місце. Треба пам'ятати, що латинська мова була в той час мовою трибуналу, суду, сеймів, а тому мала життєву потребу. Без знання латинської мови не можна було вступати до університетів не лише за кордоном, але й в Литовсько-Польській державі (до університетів Краківського, Віденського, Замойського). Отож латинською мовою викладалися усі шкільні предмети, крім катехизису та слов'янської граматики. По-латинському повинні були розмовляти учні у школі й поза школою. За помилку в латинській мові, за одне слово, сказане рідною мовою, учень підлягав дуже суворій карі.[I;73]

Якщо говорити про Луцьку школу, то її статут схожий на статут Львівського братства, який аналогічно перераховує обов'язки вчителя та учнів

3. Кожен повинен буде віддавати досконале, а властиво безсловесне послушенство старшому і тому, кому старший доручить, у всьому з ним радячись, слухатиметься без жодної неволі та шемрання, підлеглий будучи, як того, який повинен буде все поштиве та пожиточне радити й показувати, бо коли в найпростіших навіть ремеслах ота цнота - послушенство - має найперше місце, тим більше в науках визволених, які значно перевищують усі інші науки, куншти та ремесла.

6. Жоден жодної речі, особливо поміж себе, як всередині шкіл, так і з надвір'я, нічого не ставити, гендлювати, купувати й продавати без відома вчителя не має, запевне те розуміючи, що кожна така справа чи вчинок є крадежем, а відтак і гріхом смертельним.

Встановлюючи контроль вчителя над учнями.[V;86]

7. Жоден не має важити чинити щось без відома вчителя: або в школі зовсім не бути, або пізно, тобто не в призначеному часі прийти, або передчасно відійти. А коли либонь неприсутності, либонь загайки, либонь відходу буде якась ґвалтовна причина, її дидаскалові відкрити і від нього, на потребу, прощення має взяти. Бо хто запізниться або раз у школі не буде, суворо покарається, хто ж два дні незголошено замешкається, до школи прийнятий не буде. [V;90]

Правила прийняття до школи:

1. Кожен, хто тільки до наших шкіл для науки прийде, зголосившись ректору, за його дозволом, надалі має придивлятися три дні наукам та порядкам, а нищі й вихованню, ще не бувши допущений до жодної шкільної забави та прав, і то через те, аби, квапливо почавши, прудко не розкаявся б і не покинув того, за що раніше взявся, адже кожен приходити має до школи ані на чверть, ані на рік, але поки навчиться, і під такою умовою буде прийнятий.[V;95]

Отже, статути братських шкіл визначали правила прийняття до братства, правила поведінки, навчання. Статут визначав обов'язки вчителів, учнів, їхніх батьків, особливості покарань, членські внески, чітко виділялись причини виходу чи виключення і з рядів братства, визначались певні категорії учнів, які утримувались братчиками.



РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСВІТНЬО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БРАТСЬКИХ ШКІЛ ТА ЄЗУЇТСЬКОГО ОРДЕНУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Даний розділ є узагальнюючим, який підведе підсумки, щодо поданого вище матеріалу. Ми порівняємо особливості просвітницької діяльності двох християнських організацій: православних братських шкіл та католицького ордену єзуїтів.

Отож, зосередимо свою увагу на просвітницькій діяльності та освітній системі полюсних організацій. Стосовно братських шкіл, то за аналог візьмемо Львівську братську школу, оскільки її структуру та організацію навчального процесу за основу взяли інші братські організації.

Стосовно єзуїтів. Як вже зазначалося вище єзуїти почали проникати на терени сучасної України з середини XVI століття. Само собою їхньою метою була просвітницька діяльність, оскільки в даний період на територію Литви та Польщі проникає протестантизм, а авторитет католицької церкви дещо ослаб. Звичайно не оминуло своєю увагою шановне товариство Ісуса і українські землі. Особливо єзуїти активізувались після Берестейського собору. На даному соборі була присутня група із чотирьох осіб, яку очолив Петро Скарга. Але як стверджує у своїй статті Леонід Тимошенко «Єзуїти і Берестейська унія», єзуїти були не у захваті від даної унії, яка передбачала рівні права католицької та православної церков, що останні вважали не можливим та їх і не задовольняло збереження східного обряду та прийняттям православних у лоно Римської церкви.[4]

Якщо говорити про навчальний процес, то що братські школи, що єзуїтські колегіуми мали однакову початкову мету, але кінцева мета була різною. В першому випадку це було навчання та виховання молоді на українських землях, обидві організації виконували просвітницьку функцію. У другому ж випадку братські школи переслідували виховання юнацтва на православних засадах, віддаючи перевагу рідній мові, зберігаючи культуру та традиції Південно-західної Русі. Єзуїти ставили за кінцеву мету шляхом освіти, науки, прикриваючись просвітницькими ідеями, які на той час були популярними у Європі, окатоличити православне населення. Фактично відбувається протистояння двох просвітницьких організацій.[4]

У навчальному процесі спільне це вивчення гуманітарних дисциплін, майже повністю відсутні точні науки. Питання мови гостро стояло як у братства так і єзуїтських колегіумах. Братчики велику увагу приділяли народній мові «простій руській», єзуїти головною мовою вважали латинню, а розмови на простій мові вважалось дурним тоном. Але латинь помітну роль відігравала і у братських школах, адже тут давали базу, яка б могла дати можливість вступити до університетів, де без знання латини, до вищих навчальних закладів не приймали. Та латинь викладалась слабувато по тій причині, що педагогів з латині часто не вистачало, або ж їхній рівень був за низький.

Помітно впливають на учнів як на пряму так і через батьків. Роль вчителя була дуже помітною, стати дедаскалом чи вчителем єзуїтського колегіуму було дуже складно, легше було стати членом ордену єзуїтів.

Після Реформації знову посилився тиск церкви на освіту. Протестанти й католики боролися за вплив на молодь. На цьому тлі братські школи України виглядали як осередки прогресивної освітньо-виховної системи. Вони були світськими, нестановими, демократичними за своїм устроєм, навчальний час був чітко організований, підтримувалася дисципліна, існував зв'язок школи з сім'єю, якість навчання контролювалась громадою. У єзуїтах виховання базувалось на повний послух Католицькій церкві. Усе ж не можна відмовити єзуїтським школам в тому, що їх педагогічна техніка внесла дещо нове, свіже, а саме, було введено відповідну методу навчання класичних мов, спрямовано більшу увагу на вимоги світської науки, ніж це було в старих школах; пом'якшено дисципліну в школі, бо єзуїти старалися привчити учнів до слухняності не так карами, як суперництвом між учнями. Правда, різки вживалися іноді в єзуїтських школах, але тілесну кару виконував не учитель, а спеціальний екзекутор, що не належав до єзуїтського ордену.

Досить таки важливою різницею у навчанні була станова система. У єзуїтських колегіумах діти шляхетних родів виділялись, вони сиділи попереду, бідніші діти по заду. У братських школах діти виділялись за здібностями. Сумлінні учні сиділи по переду, учні, що навчались погано, сиділи позаду.

Але як би там не було, дві протилежні школи ставили за мету формувати соціально активну особистість здатного підпорядковувати власні інтереси інтересам суспільства, тільки підлаштовуючи дану мету під свої інтереси. Якщо братчики виховували руського православного громадянина, то єзуїти ? вірного католицькій церкві.

Програма братських шкіл значною мірою була копією програми єзуїтських шкіл, а тому нема чого дивуватися тому, що й підручники братських шкіл часто були простою переробкою підручників, що вживалися в єзуїтських школах. Однак були і оригінальні підручники, а також у переробці з грецької мови.

Єзуїтська система освіти мала істотний вплив на українську школу XVII-XVIII ст. Поширення єзуїтського шкільництва у період нового етапу синтезу слов'яно-грецьких та латинських елементів в українській церковній культурі, спричинилося до формування, за слушним висловом сфери «православної латини».

Загалом єзуїтські колегіуми та братські школи це перші масові початкові навчальні заклади, які об'єднали під одним дахом різні верстви населення, заклали основи сучасної побудови навчального процесу.

Та як би сьогодні критично не відносились до ордену єзуїтів та прихильно до братських шкіл, належне ми повинні віддати саме слугам католицької церкви.

Так, братські школи виступали захисниками православної віри, оберігали руські традиції та звичаї намагаючись протидіяти культурній експансії єзуїтів, але братські школи не стали фундаментом створення національної освіти. Та і все таки більш заможні верстви населення віддавали перевагу єзуїтському навчанню, залишаючи братчикам прерогативу надавати освіту низам, та і рівень освіти з часом у братських школах почав падати, функцію яких перебрали недільні школи.

Фактично можна зробити висновок, що братські школи, виникли як і альтернатива єзуїтським колегіумам так і через потребу в православній освіті населення, яка на той час була в занедбаному стані. Це протистояння католицького та православного світів за гегемонію у Східній Європі. Та незважаючи на дійсні причини перебування на українських теренах, єзуїти внесли великий вклад у розвиток вітчизняної педагогіки.

Не можна замовчувати й основної хиби братських шкіл, що повстала з вини її творців. Замість того, щоб виробити оригінальний тип української школи, взято, як каже М. Грушевський, готовий тип школи з польсько-латинських взірців. Справедливість вимагає також додати й те, що братські школи, переносячи до себе як взірець педагогку єзуїтської школи, обмежувалися подекуди лише її формами, надаючи їй інший дух і характер. Це і не дивно, тому, що більшість вчителів братських шкіл отримали освіту в католицькій Європі.

Звідси у вітчизняній історіографії частенько приписують досягнення єзуїтів братчикам.

Так останнім приписують перший досвід організації роботи школи на основі класно-урочної системи. Де учнів ділили на три групи, з якими проводили різну за змістом роботу. Це заслуга єзуїтів. Якщо говорити про те, що діяльність братських шкіл базувалась на досвіді єзуїтів, а статутні положення схожі, то братчики лиш підлаштовували програми, навчальний процес під себе.

Фактично можна зробити висновок, що братські школи, виникли як і альтернатива єзуїтським колегіумам так і через потребу в православній освіті населення, яка на той час була в занедбаному стані.

Це протистояння католицького та православного світів за гегемонію у Східній Європі. Та незважаючи на дійсні причини перебування на українських теренах, єзуїти внесли великий вклад у розвиток вітчизняної педагогіки. Це і не дивно, тому, що більшість вчителів братських шкіл отримали освіту в католицькій Європі.



ВИСНОВКИ

Отже, у 1534 році орден єзуїтів був заснований рицарем Ігнатієм Лайолою і шістьма його друзям в Парижі. Орден єзуїтів ? це та організація, яка протягом століть накопичувала свої багатства тим самим нарощуючи свою могутність поширюючи вплив на всю католицьку Європу і несла католицизм в усі відомі тоді куточки світу, тим самим поширюючи владу Риму. Але досягав свого орден не вогнем і мечем, а словом, виставами з імітованими чудесами або зціленнями показуючи силу Католицької Церкви. Але зростаюча сила ордену, накопичення великих багатств, втручання у справи держав, а також його аморальність, дискредитувало орден як духовну організацію, яка несла істинну віру по світу, перетворившись на силу, яка всім мозолила очі і дратувала все більше. Сьогодні орден єзуїтів залишається впливовою духовно-просвітницькою організацією, яка нараховує двадцять тисяч чоловік. Продовжуючи виконувати головну функцію ? освітню.

В цей час більшість української молоді навчалась у єзуїтських колегіумах. Єзуїтська школа охоплювала у своїй програмі цілу низку наук, поділених на два відділи: нижчий (studia inferioria) і вищий (studia superioria). На чолі кожної єзуїтської школи стояв ректор, що мав загальний догляд над школою. Науковою частиною кермував префект. У кожному класі був свій окремий учитель. Курс кожного класу, крім риторичного, був однорічний, риторичного - переважно дворічний. На вивчення латинської мови зверталося велику увагу. Внаслідок такої системи виховання учні православної віри, що вчилися в єзуїтських школах, в більшості своїй відпадали від своєї віри та народності.