Спеціальні силові якості дзюдоїстів на етапі спеціалізованої базової підготовки

Узагальнення аналізу спеціальної літератури з питань методичних рекомендацій, які визначають величину і ефективність навантаження при розвитку м'язевої сили і силової витривалості, дозволило відзначити найбільш важливі з них. Це вибір величини опору, який створюється для м'язевих скорочень в фізичних вправах. Ці опори є важливими фізіологічними подразниками визначеної величина для скелетних м'язів. Важливість цієї проблеми підтверджується цікавістю до неї багатьох дослідників, а також широким застосуванням опорів не тільки при розвитку силових, але й інших якостей.

Ще в роботах І.М. Сєченова [140] було з'ясовано, що чим сильніше збудження, тим більше число волокон включається в скорочувальний процес в м'язі, і чим вище напруження включених в роботу рухових одиниць, тим вище рівень прояву м'язевої сили. З цього можна зробити висновок про те, що основною умовою підвищення силової витривалості повинна бути не тільки величина, але й тривалість дії вибраного подразника.

Більшість авторів [14, 15, 62, 87] рекомендує визначати величину опору стосовно максимальних можливостей тої чи іншої групи м'язів. При цьому вважається, що спеціалісти повинні враховувати непостійність стану людини, організм якої знаходиться під впливом як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Це твердження стало дискусійною проблемою для різних дослідників [75, 132, 157, 160]. Досліджуючи можливості розробки методики виховання м'язевої сили, А.В. Волков [37] рекомендує визначати величину зовнішнього опору індивідуально, в момент застосування комплексу вправ з врахуванням функціонального стану спортсмена.

М.І. Бойко [21] в своїх дослідженнях звертає увагу на мінливість функціонального стану м'язевих волокон не тільки впродовж днів, тижнів і місяців тренування, але й під час самої роботи, що на його думку, виключає можливість оперативного управління процесом вдосконалення в фізичних вправах. Він вказує, що “зовнішнє стереотипне їх виконання досягається шляхом змін в діяльності окремих функціональних одиниць в одному м'язі і різним ступенем участі в роботі рухових одиниць”. Це положення припускає конкретизацію опору при розвитку силових якостей як на початку вправи, так і в процесі її виконання.

При визначенні конкретної величини опору при розвитку сили спортсменів необхідно враховувати феномен збільшення взаємоз'язку максимальної м'язевої сили і силової витривалості в міру збільшення опору м'язевому скороченню. Як відзначає М.І. Майсурадзе [97], розвиток витривалості залежить від кількості вправ, які виконуються і їх тривалості, яку рекомендують збільшувати в фазу компенсованої втоми.

Як відзначає А.А.Віру [35], тільки біля граничні і граничні навантаження і їх сумарна дія можуть вивести організм спортсмена на більш високий рівень.

І.Н. Базанов [18] пише: “… застосування в тренуванні великих за вагою обтяжень створює кращі умови для концентрації нервових процесів і вироблення потужного імпульсу, який поступає до перифирійного нервово-м'язевого апарату, чим тренування з малим обтяженням.

С.М. Арутян [17] рекомендує підбирати обтяження в тренуванні величиною 80-85% від максимуму. В.В.Кузеєцов [81] підкреслює необхідність подолання опору величиною рівного 70-80% від максимуму. В такому випадку, на думку автора, спеціальні вправи повинні виконуватися з рівноприскореним рухом “до відмови”.

В спеціальній літературі поширена думка про те, що для розвитку сили всіх м'язевих груп, які реалізують рух, необхідно, щоб на всьому шляху руху ланок тіла спортсмена напруження м'язів, які беруть участь в цій роботі, було б близьким до максимального (так звані ізокінетичні рухи). Необхідні умови для такого навантаження м'язевої системи можуть бути забезпечені спеціальними тренажерами [1, 11, 152, 156].

Не дивлячись на вказані вище точки зору, ціла низка авторів дотримуються думки про доречність використання середніх і навіть малих обтяжень. А.А. Зейналов [66], аналізуючи досвід тренування важкоатлетів, прийшов до висновку, що для досягнення ефекту при розвитку сили не обов'язково тренуватися на біля граничних і граничних обтяженнях. За результатами його досліджень значного приросту показників можна досягти шляхом використання малої (до 70%) та середної (до 80%) ваги, яку необхідно сполучати з великими і граничними навантаженнями, але їх частка в таких умовах повинна складати лише 16% від часу тренування.

Оригінальна точка зору у Ю.І. Іванова [68]. На його думку, при великих напруженнях більш сильні м'язи беруть на себе функції більш слабких. Слабкі ж при цьому не отримують необхідного навантаження, відповідно розвиваються недостатньо. Тому він вважає, що в силовій підготовці виникає необхідність починати вправи з “пропрацювання” більш слабких м'язів.

А.Д. Єрмаков і Н.С. Атанасов [53] вважають, що найбільш оптимальна величина обтяження в межаж 80-90% від максимуму. Але слід використовувати як малі, так і великі обтяження, оскільки різноманітність в вазі, кількості підходів і рухів сприяє меншій адаптації спортсменів до того чи іншого подразника.

Цікаві думки деяких спеціалістів про те, що для розвитку сили можливо застосовувати чергування опорів і зменшувати або збільшувати їх величини від підходу до підходу. Згідно з такою методикою спортсменам в першому підході пропонують вагу, рівну половині від максимуму, потім вона збільшується до ? і в третьому підході застосовується вага максимуму. Деякі спеціалісти пропонують застосовувати ту ж вагу, але в зворотньому порядку. Порівняння цих методів показує, що перший спосіб призводить до більшого зростання сили ніж другий (154% проти 142%). Але при заняттях за другим методом у спортсменів збільшується витривалість (212% проти 186%). Більший приріст сили при зменшенні величини опору. Ці автори пояснюють це відповідністю початкової роботи спортсменів з великими опорами оптимальному стану центральної нервової системи.

Багато спеціалістів [15, 43, 123] вважають, що ефективними є поєднання різних темпів виконання силових вправ. М.Я. Горкін [41] звертав увагу тренерів і спортсменів на ефективність використання швидкісно-силових вправ для їх силового тренування і навпаки. На його думку, темп виконання кожної вправи повинен відповідати специфіці того виду діяльності, до якого готується спортсмен.

В основі всіх методів, які використовуються в сучасному спортивному тренуванні, визначаються ті, в яких регламентується величина опору [14, 44, 61]. До них можна віднести: 1) метод максимальних (короткочасних) зусиль (подолання граничних і біля граничних опорів); 2) метод повторний (динамічних) зусиль: а) подолання опору “до відмови”; б) подолання опору з граничною швидкістю; 3) метод статичних (ізометричних) зусиль.

Досвід свідчить, що проблеми розвитку силових якостей в різних видах спорту вирішуються на основі використання різних фізичних вправ. Серед них найбільший ефект мають ті, які виконуються в динамічному режимі з визначеним опором. В сучасній методиці тренування використовуються два методи: а) метод максимальних зусиль; б) метод повторних зусиль “до відмови”. Метод максимальних (короткочасних) зусиль характеризується використанням опору, який може долатися 1-3 рази. Як свідчать дані теорії і практики, цей метод сприяє для розвитку максимальної м'язевої сили, він дозволяє координувати діяльність нервово-м'язевого апарату, синхронізувати роботу окремих рухових одиниць. Але з практики спортивного тренування відомо, що збільшення силових можливостей пов'язане не тільки з названими змінами, але з фундаментальною перебудовою нервово-м'язевого апарату, що більш ефективно досягається при використанні метода навантаження “до відмови”, який сприяє підвищенню рівня силової витривалості, за допомогою більшої тривалості таких вправ.

Отже, роблячи висновок, можна стверджувати, що при розвитку силових якостей найбільш раціонально використовувати достатньо високе і тривале напруження м'язів, які тренуються.

1.2 Особливості побудови тренувального процесу на етапі спеціалізованої базової підготовки борців

Прогрес сучасного спорту пов'язаний з удосконаленням методики підготовки висококваліфікованих спортсменів та забезпеченням рівня їх підготовленості у відповідності з вимогами змагальної діяльності [72]. Тривалість і структура довготривалої підготовки спортсменів залежить від багатьох факторів. Вони визначають загальну тривалість багаторічної підготовки, час для досягнення високих спортивних результатів, вікові зони, в яких ці результати показуються [72,122,125]. Згідно до загальної теорії підготовки спортсменів [120] довготривала спортивна підготовка в олімпійському спорті поділяється на п'ять етапів: 1) початкової підготовки, 2) попередньої базової підготовки, 3) спеціалізованої базової підготовки, 4) максимальної реалізації індивідуальних можливостей, 5) збереження високих досягнень. Кожний етап багаторічної підготовки має достатньо строго окреслені мету, задачі і зміст. При побудові багаторічної підготовки повинна забезпечуватися така організація тренувального процесу, яка дозволила б помітно ускладнювати тренувальну програму від одного етапу підготовки до іншого. Лише в цьому випадку можна досягти росту фізичних і технічних здібностей спортсмена, підвищення функціональних можливостей організму. Тому потрібно чітко визначати напрями, за якими повинна відбуватися інтенсифікація тренувального процесу протягом всього шляху спортивного вдосконалення. До основних з них належать:

планомірне збільшення сумарного обсягу тренувальної роботи, яка виконується протягом окремого тренувального року або макроциклу;

своєчасна вузька спортивна спеціалізація;

планомірне, з року в рік, збільшення загальної кількості тренувальних занять в мікроциклах;

планомірне збільшення тренувального навантаження в мікроциклах;

планомірне збільшення занять з вибірковим напрямом, які викликають глибоку мобілізацію функціональних можливостей організму;

широке використання жорстких тренувальних режимів, розширення тренувальної практики;

збільшення загальної кількості основних змагань;

збільшення обсягу тактико-технічної підготовки в умовах, максимально наближених до змагальної діяльності;

планомірне збільшення психічної напруги в тренувальному процесі, створення мікроклімату змагань і жорсткої конкуренції.

Таким чином, потрібно поступово протягом багатьох років, підводити спортсменів до параметрів тренувальної роботи, характерним для етапу максимальної реалізації індивідуальних можливостей. На жаль, це правило ігнорується на практиці. Мета багатьох тренерів - будь-якими шляхами добитися високих результатів у юних спортсменів в угоду рішенню різних задач. Це приводить до того, що спортсмени, починаючи з 11-15 років, виступають в змаганнях, до яких повинна організовуватися спеціальна підготовка. Задовго до досягнення оптимальної вікової зони для демонстрації високих результатів юні спортсмени починають копіювати методику тренування найсильніших спортсменів світу з характерним для неї арсеналом засобів і методів. Кінцевим результатом такого тренування є бурхливий ріст спортивних результатів в підлітковому і юнацькому віці. Спортсмени за короткий час виконують нормативи майстрів спорту, роблять певні досягнення на великих змаганнях в межах своєї країни, іноді успішно виступають на міжнародних юнацьких змаганнях. Застосування в тренуваннях юних спортсменів потужних тренувальних стимулів призводить до швидкої адаптації до цих засобів і до вичерпання можливостей юного організму. Із-за цього вже в наступному тренувальному циклі або тренувальному році спортсмен слабо реагує на такі ж дії. Але, головне, він перестає реагувати і на більш легкі навантаження, які могли б бути ефективними як би тренер не застосовував раніше самих жорстких режимів. Правильна побудова моделі багаторічної підготовки спортсменів та визначення цілей на кожному з етапів полегшить побудову тренувального процесу спортсменів.

Г.С. Туманян [147, 148] до цієї систематизації етапів багаторічної підготовки спортсменів додає ще один - етап поступового припинення занять боротьбою.

Запропонована модель етапів багаторічної підготовки для дзюдо Г.М. Арзютовим [4, 6, 10] відрізняється від наявних у спортивній літературі кількістю етапів підготовки: 1-й етап - початкова підготовка (8 -12 ), куди входять “Ігри дзюдо”;

2-й етап - попередня базова підготовка (12-16 років), куди входять “техніко - тактична” і “тактико-технічна” підготовки;

3-й етап - спеціалізована базова (індивідуалізація) підготовка( 16 -20 років);

4-й етап - максимальна реалізація індивідуальних можливостей (20-24 років);

5-й етап - збереження рівня досягнень (24-28 років);

6-й етап - збереження досягнень і перехід до участі в турнірах ветеранів дзюдо.

Загальний період включає співвідношення часу базової підготовки до сумарного часу як 1:3 (8/24).

Особливості етапу спеціалізованої базової підготовки дзюдоїстів:

Етап спецілізованої базової підготовки або поглибленої спецпідготовки (16-20 років). До кінця цього етапу повинен закінчуватися відбір борців для подальшого вдосконалення. На цьому етапі збільшується обсяг тренувань з використанням засобів власне боротьби переважно в анаеробному режимі і велика увага приділяється вдосконаленню спеціальної витривалості з акцентом на швидкісно-силовий її компонент. Цей період характеризується великою кількісттю змагань [48]. Потрібно розглядати участь у змаганнях як невід'ємну частину підготовки.

Аналіз літературних джерел дозволяє стверджувати, що в періоді спеціалізованої базової підготовки спортсмени часто беруть участь у змаганнях різних рангів [48,103,147,148]. Максимально високих результатів в річному циклі можна досягнути лише два-три рази на рік. Тому тренер планує від двох до трьох основних змагань, з якими будуються змагальні цикли. Кожний змагальний цикл поділяється на кілька етапів: загальнопідготовчий (базовий 15-18 днів); передзмагальної підготовки (базовий мезоцикл 3-5 тижнів), безпосередньої підготовки до змагань (17-20 днів), змагальний (самі змагання), відновлюючий (7-10 днів) [48, 102].

Постійна участь спортсменів у змаганнях доводить важливість правильної побудови тренувального процесу у змагальному періоді. Аналіз літературних джерел показав, що спеціальна силова підготовка борців (дзюдоїстів) в період підготовки до змагань на етапі спеціалізованої базової підготовки практично не розглядалася.

Підсумовуючи дані науково-методичної літератури, можна стверджувати, що фізичні можливості спортсменів визначаються рівнем розвитку їх м'язевої сили і силової витривалості, розвиток яких є єдиним процесом, який має свої особливості.

Теоретичні положення про фактори, які обумовлюють прояв силових якостей і відповідної перебудови організму спортсменів при їх тренуванні, порівняно добре розроблені в спеціальній літературі. Методика розвитку сили і силової витривалості визначаються рядом основних напрямків. В ній визначено кілька взаємопов'язаних і взаємообумовлених методичних положень. З цього питання накопичені значні теоретичні знання і практичний досвід. Правильне їх використання визначає цілеспрямованість тренувального процесу. При цьому необхідною умовою підвищення рівня м'язевої сили і силової витривалості є високий ступінь напруження і достатній час роботи.

Важливим фактором реалізації вказаного положення, на думку більшості авторів, є вибір величини зовнішнього опору, як фізіологічного подразника визначеної сили. Стосовно конкретної величини опору існують різні думки. Але багато авторів визначають його найбільшу ефективність в межах від 70% до 100% від максимальних можливостей групи м'язів, яка тренується. Внаслідок того виділяються два методи, які складають основу силової підготовки - метод максимальних зусиль і метод повторних зусиль (“до відмови”). Характерною особливістю методу максимальних зусиль є використання порівняно великих м'язевих напружень за відносно короткі часові інтервали. При їх застосуванні, на думку деяких спеціалістів, створюються сприятливі умови для координації діяльності нервово-м'язевого апарату і утворення нових часових зв'язків. Але короткочасність виконання вправ, на їх думку, не достатньо забезпечує весь комплекс перебудови організму, який тренується. Метод повторних зусиль (“до відмови”) відрізняється більшою протяжністю навантаження (застосування менших опорів) і достатньо високою напругою роботи на останньому етапі виконання вправи. Він сприяє закріпленню часових зв'язків, більш фундаментальній перебудові нервово-м'язевого апарату і підвищує рівень силової витривалості. Але на перших етапах виконання вправи при використанні даного методу з позицій оптимальності фізичних навантажень, не зовсім оправдуються надлишкові енерговитрати організму.

Враховуючи все викладене вище можна зробити висновок про те, що більшість авторів не враховують той факт, що ці можливості в практиці змагальної діяльності спортсменів повинні покращитися переважно під час реалізації технічних дій. Власне цей фактор накладає суттєві обмеження на методику розвитку силових якостей. Практика показує, що для ефективного засвоєння спортсменами тих чи інших технічних дій важливим є те, яким чином вони сформували свій силовий потенціал. Характер методики силової підготовки дуже суттєво відбивається на біомеханічних характеристиках скелетних м'язів. Тому при використанні тої чи іншої методики силової підготовки потрібно здійснювати постійний контроль за станом скелетних м'язів спортсменів. Але, як показує аналіз літератури, технологія і засоби такого контролю в практиці борців, на жаль, не достатньо відпрацьовані. Накопичений практичний досвід показує, що в залежності від якості і рівня спеціальної силової підготовки борців і ступеня засвоєності ними технічних дій, як правило, визначається їх результативністю на важливих змаганнях.

Етап спеціалізованої базової підготовки характеризується частими виступами спортсменів на змаганнях. Методика підготовки в передзмагальному періоді є одною з основних складових підготовки спортсменів на цьому етапі. Аналіз літературних джерел дозволив з'ясувати, що спеціальна силова підготовка борців у передзмагальному періоді, яка б відповідала техніці виконання змагальних вправ, практично не розглядалася.

Викладене в цьому розділі дає підставу для визнання актуальності проведення досліджень в даному напрямку пошуку шляхів і засобів вдосконалення спеціальної силової підготовки борців дзюдо.

Розділ 2. МЕТОДИ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 Загальна характеристика методів досліджень

Рішення поставлених задач здійснювалося за допомогою наступних методів дослідження:

Теоретичний аналіз, аналіз літературних даних.

Педагогічне спостереження.

Педагогічний експеримент.

Пульсометрія.

Відеозйомка.

Метод динамометрії.

Метод експертних оцінок.

Методи математичної статистики з використанням ЕОМ.

Теоретичний аналіз, аналіз літературних даних

У процесі роботи над дисертацією вивчені і проаналізовані 191 літературне джерело, в тому числі 31 закордонне. На їх основі розкриваются проблеми теорії і методики спортивного тренування, біомеханічні особливості моторики, теоретичні основи і методичні особливості побудови тренувального процесу і використання фізичних вправ на різних етапах підготовки спортсменів, а також вплив фізичних вправ на біомеханічні властивості скелетних м'язів.

Педагогічне спостереження

Педагогічні спостереження проводилися на першому етапі дослідження (лютий 1998р. - березень 1998 р.) за навчально-тренувальними зборами збірної команди України. Були проведені педагогічні спостереження навчально-тренувального збору в м. Львові при підготовці до Європейських турнірів класу «А» членів збірної команди України, яка налічувала 19 осіб (9 жінок, 10 чоловіків), з метою з'ясування особливостей спеціальної силової підготовки в передзмагальному періоді.

Пульсометрія

Метод пульсометрії використовувався на першому етапі досліджень при педагогічних спостереженнях за членами збірної команди України на навчально-тренувальних зборах при підготовці до міжнародних турнірів класу “А”. Метод використовувався з метою визначення рівня навантаження, в збірній команді України і порівняння його з рівнем навантаження у лідерів Європи, світу та рівнем навантаження при проведенні навчально-тренувальних зборів в Європі. Показники ЧСС знімалися за 10 секунд. Для визначення зони інтенсивності і розрахунку об'єму проведеної роботи в умовних одиницях результат вимірів збільшувався в 6 разів, оцінювався за шкалою навантажень, множився на час виконання роботи в даній зоні і отримували результат загального навантаження. Контроль ЧСС здійснювався в наступному порядку: до початку тренування, після розминання, після відробки, в інтервалі відпочинку, до і після змагальних сутичок, по закінченню тренування.

Відеозйомка

Відеозйомка змагальної діяльності здійснювалася в стандартних умовах з дотриманням усіх біомеханічних і метрологічних вимог із застосуванням відеокамери Panasonic M 9000, Panasonic M 3000, SHARP VL-H 410. Результати зйомки опрацьовувались на видеокомп'ютерному комплексі, який включає комп'ютер з пам'яттю 17 Ггб; відеоплати MIRROW-1500; відеомагнітофонів NV-HD 750A, NV-SD300AM; відеомонтажний пульт XV-AL100; телевізора SAMSUNG SK-7271 WP; стерео звукова система PIONEER XR-P5500M.

Результати зйомки оброблялися на відеокомп'ютерному комплексі спортивного клубу “Український Кодокан” НПУ імені М.П. Драгоманова. При цьому у спортсменів визначалися технічні дії, які найбільш ефективні і частіше використовуються та входять до програми коричневого і чорного поясів, а також кількісні показники, що характеризують змагальну діяльність дзюдоїстів.

Метод експертних оцінок

Метод експертних оцінок, як загальний науковий метод дослідження використовувався на другому та третьому етапах дослідження при оцінюванні виконання кількості та якості рухових дій. Експертами були обрані фахівці-тренери, які мають вищу спеціальну підготовку в боротьбі дзюдо. Оцінку здійснювали три тренери-судді І категорії з досвідом тренерської роботи більше 10 років.

Метод динамометрії

Для перевірки ефективності запропонованої методики ССП використовувався метод динамометрії. Для виміру сили тяги в борців застосовувались пружинні динамометри, у яких механічна тяга забезпечує індикацію максимальних величин (Б.И. Оноприенко, 1961; В. Мостерд, 1964; Т.М. Абсалямов, 1966; Б.М. Рибалко,1967 і ін.). Вимірювання сили проводилось в характерних позах борців, в яких вони показували максимум зусиль при виконанні кидків. Так, для вимірювання сили м'язевих груп при виконанні кидка борець тягнув лямку, прикріплену до динамометра, який був закріплений до міцної основи (стіна, стовб). При цьому борець приймав зручне положення для виконання кидка. Показники динамометрії вимірювалися до і після експерименту.

Методи математичної статистики з використанням ЕОМ

У процесі статистичної обробки результатів дослідження обчислювались такі статистичні характеристики: середнє арифметичне Хс, Yc, стандартна похибка різниці середніх арифметичних S (Xc-Yc). Достовірність приросту результатів в контрольній та експериментальній групах визначалася за t-критерієм Стьюдента при р<0,05. Розрахунки виконані на ПК, з використанням програмного забезпечення “Excel-97”.

2.2 Організація досліджень

Дослідження виконувалися в спортивному клубі з дзюдо “Український Кодокан” Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова м. Київ і на навчально-тренувальних зборах у м. Львові.

Робота включала чотири етапи досліджень, проведених протягом 1997 - 2001 років. Послідовність постановки і вирішення задач диктувалася логікою дослідницького процесу й одержуваних результатів.

На першому етапі досліджень (листопад 1997р. - лютий 1998р.) для вирішення поставлених задач використовувався метод аналізу літературних даних. У процесі роботи над дисертацією було вивчено 191 джерело, у тому числі 31 закордонне, що розкривають проблеми теорії і методики спортивного тренування, біомеханічні особливості моторики, теоретичні основи і методичні особливості побудови тренувального процесу і використання фізичних вправ на різних етапах підготовки спортсменів, а також вплив фізичних вправ на біомеханічні властивості скелетних м'язів.

На другому етапі досліджень (лютий 1998р. - березень 1998 р.) були проведені педспостереження за навчально-тренувальним збором в м. Львові при підготовці до Європейських турнірів класу «А» членів збірної команди України, яка налічувала 19 осіб (9 жінок, 10 чоловіків). Метою було - виявити особливості спеціальної силової підготовки в передзмагальному періоді.

На третьому етапі досліджень (березень-вересень 2000р) проводився аналіз сучасної змагальної техніки у чоловіків та жінок. Об'єктом спостереження був Чемпіонат Європи 2000р., який проходив у м.Вроцлав, Польша. Було проведено відеозйомку змагань. Результати зйомки оброблялися на відеокомп'ютерному комплексі спортивного клубу “Український Кодокан” НПУ імені М.П. Драгоманова. При цьому у спортсменів визначалися технічні дії, які найбільш ефективні і частіше використовуються та входять до програми коричневого і чорного поясів. В загальному було проаналізовано 330 змагальних сутичок серед чоловіків і жінок, 320 осіб.

Проаналізовано 165 сутичок у жінок в 5 вагових категоріях (до 52 кг, до 57 кг, до 63 кг, до 70 кг, до 78 кг) по 32 учасниці в ваговій категорії, в загальному 160 учасниць. Ми не аналізували найлегшу (до 48 кг), важка (+78 кг) та абсолютна вагові категорії. Було проаналізовано по 33 сутички в кожній ваговій категорії (сутички в колах “приведення” та “втішаючі” сутички нами не аналізувалися).

Було проаналізовано 165 сутичок серед чоловіків в 5 вагових категоріях (до 66 кг, до 73 кг, до 81 кг, до 90 кг, до 100 кг) по 32 учасника в ваговій категорії, в загальному 160 учасників. Ми не аналізували найлегшу (до 60 кг), важка (+100 кг) та абсолютна вагові категорії. Проаналізовано по 33 сутички в кожній ваговій категорії (сутички в колах “приведення” та “втішаючі” сутички нами не аналізувалися).

Крім того, на цьому етапі проводився аналіз технічних дій, які входять до складу програми коричневого і чорного поясів. В результаті аналізу визначені основні групи м'язів, які працюють при виконанні техніки за програмою чорного та коричневого поясів.

На четвертому етапі досліджень (жовтень 2000р. - вересень 2001р.) розроблена методика силової підготовки дзюдоїстів віком 16-17 років на етапі спеціалізованої базової підготовки в змагальному періоді річного циклу тренувань.

Для перевірки ефективності запропонованої методики спеціальної силової підготовки проводився педагогічний експеримент. Педагогічний експеримент проводився на двох групах ( експериментальна група - 12 осіб і контрольна група - 12 осіб) членів спортивного клубу з дзюдо “Український Кодокан” м. Київ. В експерименті було зайнято 6 кандидатів в майстри спорту України і 18 спортсменів I спортивного розряду. Середній вік випробуваних - 17,4 років, середній стаж занять боротьбою - 4 роки. Педагогічний експеримент проводився з 4 листопада 2000р. по 14 січня 2001р. складався з 10 тижневих мікроциклів та 1 контрольного, у якому виконувались тестування.

Основна мета експерименту - підвищення загального рівня спеціальної-силової підготовленості усіх випробуваних і перевірка гіпотези про покращання ефективності засвоєння техніки дзюдо під впливом спеціальної силової підготовки.

На цьому етапі використовувались методи динамометрії, експертних оцінок та математичної статистики.

Розділ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНІЧНИХ ДІЙ ДЗЮДОЇСТІВ НА ЕТАПІ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ БАЗОВОЇ ПІДГОТОВКИ

3.1 Структура і зміст базової техніки дзюдо. Склад технічних дій на етапі спеціалізованої базової підготовки

Тривалість і структура довготривалої підготовки спортсменів залежить від багатьох факторів. Вони визначають загальну тривалість багаторічної підготовки, час для досягнення високих спортивних результатів, вікові зони, в яких ці результати показуються.

Підводити спортсменів до параметрів тренувальної роботи, характерних для етапу максимальної реалізації індивідуальних можливостей, потрібно поступово протягом ряду років. Правильна побудова моделі багаторічної підготовки спортсменів та визначення цілей на кожному з етапів полегшить побудову тренувального процесу спортсменів.

Запропонована модель багаторічної спортивної підготовки для дзюдо (Г.М. Арзютов, 1999) (мал. 3.1).

Мал. 3.1 - Модель 24-річної підготовки в єдиноборствах (дзюдо): 1-й етап - початкова підготовка, куди входять “Ігри дзюдо”; 2-й етап - попередня базова підготовка, куди входять “техніко - тактична” і “тактико-технічна” підготовки; 3-й етап - спеціалізована базова (індивідуалізація) підготовка; 4-й етап - максимальна реалізація індивідуальних можливостей; 5-й етап - збереження рівня досягнень; 6-й етап - збереження досягнень і перехід до участі в турнірах ветеранів дзюдо

Загальний період включає співвідношення часу базової підготовки до всього часу як 1:3 (8/24). Так, два початкових етапи підготовки складають 8 років.

Виходячи з постановки задач багаторічної підготовки спортсменів (БПС) дзюдоїстів була розроблена і затверджена Державна програма навчання техніки дзюдо для ДЮСШ, СДЮШОР і ШВСМ (Г.М. Арзютов, 1998р.). У програмі представлені вимоги по всім складовим підготовки спортсмена.

Щороку по державній програмі вивчаються 6 прийомів в стійці і 8 прийомів в боротьбі лежачи за системою кольорових поясів протягом 10 років навчання (мал. 3.2.). Вся техніка, яка повинна бути засвоєна за 7 років підготовки, розділена за поясами та віковим групам: білий пояс (11років), жовтий пояс (12 років), оранжевий пояс (13 років), зелений пояс (14 років), синій пояс (15 років), коричневий пояс (16 -20 років), чорний пояс (16 -20 років).

Розряди	Б/р	3ю.	2ю.	1ю.	2	1	КМС	МС	МС
Звання		6 Кю	5 Кю	4 Кю	3 Кю	2 Кю	1 Кю	1 Дан	2Дан
Колір поясу		білий	жовт-ий	оран-жевий	зеле-ний	синій	коричневий	чорний	чорний
Вік	8,9р. - 10р	11р.	12 р.	13р.	14р.	15 р.	16 р. - 20р.	16 р. - 20р.	16 р. - 20р.

Мал. 3.2 - Двоетапна підготовка в дзюдо

В даній роботі розглядається етап спеціалізованої базової підготовки, який характеризується індивідуалізацією технічних дій. Цей період охоплює вікову категорію від 16 до 20 років. Завдання на цьому етапі є: поглиблений розвиток фізичних якостей, технічне вдосконалення, тактична і психологічна підготовка. З практичного досвіду моделі багаторічної підготовки спортсменів дзюдоїстів та програми навчання видно, що період спеціалізованої базової підготовки включає спортсменів 16-20 років, які мають спортивну підготовку: 1розяд, КМС, МС за єдиною системою спортивної класифікації України. З іншого боку 1розряд, КМС, МС порівнюються з Європейською і світовою системою спортивної класифікації 1 Кю, 1 Дан, що відповідає програмі коричневого і чорного поясів Української федерації дзюдо.

Вся техніка дзюдо налічує більше 2000 прийомів. Для вивчення і оволодіння технікою державною програмою запропоновано основну базову техніку дзюдо. Базова техніка складається з техніки в стійці і техніки боротьби лежачи:

Стійка: 42 прийоми. Ця техніка повинна бути засвоєна за 7 років підготовки і розбита по поясах:

Боротьба лежачи: 48 прийомів.

1. Утримання - 14 варіантів (з них 5 базових);

2. Задушливі захоплення - 7 базових;

3. Больові прийоми на лікоть - 6 базових;

4. Прориви на утримання: - 19 варіантів:

з боку голови 2 базових;

з боку ніг 4 базових;

з боку 4 базових;

з боку спини 3 базових;

з положення «Торі на спині» 6 базових.

Програма техніки коричневого і чорного поясів включає в себе по 6 прийомів в стійці (табл. 3.2., 3.3) та по 8 прийомів в боротьбі лежачи. Для проведення біомеханічного аналізу техніки дзюдо за програмою коричневого і чорного поясів розглянемо склад технічних дій в стійці.

Таблиця 3.1 - Склад техніки коричневого поясу

1	2	3	4	5	6
УРА-НАГЕ (кидок назад) кидок через груди	ЙОКО-ГУРУМА (бічне колесо) кидок через груди скручуванням	КАТА-ГУРУМА (колесо навколо плечей) кидок через плечі “млин”	ТЕ-ГУРУМА (колесо руками) боковий переворот	КУЗУРЕ-ТЕ-ГУРУМА передній переворот	СОТО-МАКІКОМІ (зовнішнє закручування) кидок через спину з захопленням руки під плече

Таблиця 3.2 - Склад техніки чорного поясу

1	2	3	4	5	6
ТЕХНІКА ХАБАРЕЛЛІ (змішані перевороти)	УЧІМАТА-СУКАШІ (контрприйом від підхвату з середини)	УКІ-ВАЗА (передня підніжка на пятці, сідаючи)	ЙОКО-ВАКАРЕ (передня підніжка через тулуб з падінням)	СУКУІ-НАГЕ (зворотній вихват стегна і тазу)	Техніка цубон (техніка кидків захопленням за штани)

Програма оволодіння технікою чорного і коричневого поясів складається з 12 кидків в стійці, які після їх аналізу для подальшого розгляду має сенс згрупувати в три класи:

Кидки “прогином”;

Кидки “нахилом”;

Кидки “відворотом”

Ура-наге (Кидок через груди)

Торі знаходиться віч-на-віч зі своїм супротивником у базовому положенні (Джиготоаї), при якому ліва рука розташована під паховою западиною, кисть руки розташована на лопатці, а голова нахилена до його правого плеча. Дугою кола Уке забирає назад свою праву ногу, підтягаючи його своєю лівою рукою. Уке рухається за Торі і виставляє уперед свою праву ногу. Торі підставляє свою ліву ногу до правої ноги Уке, переступаючи її своєю правою ногою, підсідає під нього, вибиває його тазом і, прогинаючись назад і вбік проводить кидок супротивника на спину.

Йоко-гурума (Кидок через груди скручуванням)

Уке атакує рухом стегна. Торі блокує його, щоб контратакувати його зворотнім стегном (утсури-гоші). Щоб не бути припіднятим, Уке нахиляється вперед. Торі акцентує його вихід із рівноваги в цьому напрямі і, спираючись на праву ногу, яку Уке пересунувши трошки назад, сковзає права нога по татамі, між його ногами... У ту мить, коли супротивник нахиляється, Уке притуляє відкриту праву кисть до живота, під пояс лівою рукою обхоплюючи його спину, і беручи за пояс якнайдалі. Падаючи назад і повертаючись ліворуч, Торі кидає супротивника через своє ліве плече. Одночасно з кидком, штовхає противника правою рукою і підтягає лівою рукою.

Ката-гурума (Кидок через плечі “Млин”)

Уке ставить уперед праву ногу, Торі відступає назад і виводить його з рівноваги, згинаючись у колінах опускається під нього запускаючи праву руку між його ніг, щоб схопити його за праве стегно. Тори піднімає його на плечі і кидає на татамі.

Те-гурума (Боковий переворот)

Уке атакує Торі підхватом зсередини (учі-мата). Торі ухиляється від атаки, забираючи назад ліву ногу. У мить підвертання, Торі вихоплює його праву ногу лівою рукою і припіднімає. У той час, права рука Торі тягне його вниз. Уке перевертається і падає перед Торі.

При атаці супротивника Торі висуває ліву ногу, ліву руку пропускає між його ногами, розміщуючи її на зовнішньому боці ноги Уке, випрямляючи ноги і штовхаючи животом, Торі припіднімає його; потім, коли Уке вже вгорі, Торі розвертає його руками, щоб Уке упав на спину перед Торі.

Другий спосіб проти хараі-гоші (підхват під одну ногу зовні), о-сото-гарі (відхват під одну ногу), іпон-сеоі-нагі (кидок через спину з захопленням руки на плечі), о-сото-отоші (задня підніжка).

Кузуре-те-гурума (передній переворот)

При кроку Уке правою ногою, Торі ступає йому назустріч лівою ногою, підсідає під нього і бере глибоке захоплення за пояс, пропустивши свою ліву руку між його ноги і випрямляючи ноги, виводить його таз ліворуч, розвертаючи Уке в повітрі і кидає спиною на татамі.

Сото-макікомі (Кидок через спину з захопленням руки під плече)

Торі забирає назад ліву ногу і повертається праворуч для того, щоб ввійти в контакт із Уке. Потім Торі йде вперед, закладаючи свою праву руку перед головою Уке і виставляючи свою праву ногу перед противником. Торі падає згори до низу, виконуючи перекид по діагоналі своєю правою рукою."Сутемі" завжди повинне передувати виведення з рівноваги. Інакше (сутемі) не буде успішним, і Уке може скористатися положенням, коли Торі опиниться на спині, і більш того, якщо арбітр визначить, що Уке впав без реального наміру атакувати, він може покарати штрафом.

Майстерська техніка - техніка хабареллі (змішані перевороти)

Це високоефективна змагальна техніка дзюдо.

Уке своєю правою рукою робить захоплення за пояс противника ззаду, згори через його праве плече, підходить до нього правою ногою і робить захоплення за штани вище коліна лівою рукою. Найчастіше усього кидок проходити через виставлену пряму руку противника.

Одночасно з підступом лівої ноги Уке починає тягнути лівою рукою вгору до тулуба, правою рукою до себе вниз, допомагаючи собі підсадом коліна (змішані перевороти). Перекид супротивника виконується в бік найменшої стійкості.

Учімата-сукаші (котрприйом від підхвату з середини) Сукаші - це техніка, за допомогою якої можна кидати свого супротивника, використовуючи тільки контроль руками. Забравши праву ногу з траєкторії руху лівої ноги супротивника в той момент, коли він виконує мах ногою. Уке, проводить розворот руками, щоб Торі приземлився прямо на спину. Уке може підсилити свій рух, якщо Торі перекриває у цей момент його опорну ногу своєї ногою і виконує техніку передньої підніжки (таі-отоші) або підхват під одну ногу зовні (хараі-гоші).

Укі-ваза (Передня підніжка на п'ятці сідаючи)

Ця техніка відноситься до розділу йоко-сутемі-ваза, що означає виконання техніки Торі (той, що кидає сам спочатку падає на бік, а потім завершує прийом). Торі виводить супротивника з рівноваги вперед праворуч, сідає тазом біля правої п'ятки, одночасно перекриваючи своєю лівою ногою його праву стопу, енергійно працюючи руками: ліва вперед, права вгору-вперед, кидає його ліворуч через свою ногу на спину.

Виведення з рівноваги і робота рук такі ж, як і при виконанні техніки передня підніжка (таі-отоші).

Йоко-вакаре (Передня підніжка через тулуб з падінням)

Ця техніка відноситься до розділу йоко-сутемі-ваза, що означає виконання техніки Торі (той, що кидає сам спочатку падає на бік, а потім завершує прийом).

Торі виводить противника з рівноваги вперед праворуч, сідає тазом до його лівого носка, одночасно перекриваючи своїми обома ногами його праву стопу енергійно працюючи руками: ліва вперед, права вгору-вперед, кидає його ліворуч через свої ноги на спину.

Виведення з рівноваги і робота рук такі ж, як і при виконанні техніки передня підніжка (таі-отоші).

Сукуі-наге (Зворотнє вихоплювання стегна і тазу)

Відноситься до техніки, що виконується руками (те-ваза). Класичний варіант виконання. Тори захоплює праве стегно Уке з середини ззаду лівою рукою і обхоплює його тулуб спереду кидає його спиною на татамі. Сучасний змагальний спосіб виконання.Торі робить захват правою рукою на спині противника. Закручує його за годинниковою стрілкою, ставить на ліву стопу таким чином, що його права нога відривається від килима, Торі ступає до нього впритул, захоплює його праву ногу, і скручуючись праворуч, виконує кидок.

Техніка цубон: (техніка кидків захопленням за штани)

1. Аші-торі-о-учі-гарі (зачеп зсередини з захопленням різноіменного плеча та ноги).

2. Хабареллі о-учі-гарі (зачеп зсередини з захопленням поясу згори і різноіменної ноги).

3. Віззер про-учі-гарі (зачеп з середини з захопленням різнойменного коліна і вилоги через плечі згори).

4. Дроп кні о-учі-гарі (зачеп з середини з колін із захопленням різноіменної ноги).

5. Садвей ко-учі-гарі (підсікання з середини із захопленням різнойменної ноги).

В результаті аналізу 12 прийомів із арсеналу коричневого і чорного поясів по траєкторії руху плечової осі “Торі” до складу запропонованих класів ввійшли.

* Кидки “прогином”: ура-наге (кидок через груди); йоко-гурума (кидок через груди скручуванням).

* Кидки “нахилом”: ката-гурума (кидок через плечі “млин”), те-гурума (боковий переворот “колесо руками”), кузуре-те-гурума (передній переворот), техніка Хабареллі (змішані перевороти), сукуі-наге (зворотній вихоплювання стегна і таза), техніка цубон (техніка кидків захопленням за штани).

* Кидки “відворотом”: сото-макікомі (кидок через спину із захопленням руки під плечі), учімата-сукаші (контрприйом від підхвату зсередини), укі-ваза (передня підніжка на п'ятці сідаючи), йоко-вакаре (передня підніжка через тулуб з падінням).

3.2 Визначення груп м'язів, які працюють при виконанні технічних дій за програмою коричневого і чорного поясів

Серед багатьох факторів, що обумовлюють можливість досягнення високих спортивних результатів, велике значення належить технічній і фізичній підготовці спортсмена. Ці сторони спортивної майстерності нерозривно пов'язані і визначають один одного: спортивна техніка сприяє прояву фізичних можливостей, а відповідний рівень розвитку фізичних якостей підвищує ефективність спортивної техніки. Отже, оволодіння технічною майстерністю повинне здійснюватися у взаємозв'язку з вихованням фізичних якостей, а виховання фізичних якостей з обліком тих специфічних умов, у яких вони виявляються.

Враховуючи безсумнівну важливість методу сполученого впливу, у даній роботі почата спроба досліджувати взаємозв'язок між рівнем розвитку м'язової сили і технікою виконання основних прийомів спортивної боротьби і на цій основі експериментально обґрунтувати деякі засоби силової підготовки борця.

Точність рухів дзюдоїстів при виконанні технічних дій дзюдо, як відомо, суттєво пов'язана з формуванням тонічної установки м'язових синергій з функціональними особливостями їх м'язової системи. Крім цього, як показує практика, специфіка рухової діяльності дзюдоїстів ставить до їх м'язової системи особливі вимоги, які полягають в тому, що м'язи цих спортсменів мають бути готові не тільки до активної силової роботи, але й бути достатньо чутливими до сприйняття дій суперника. Таким чином можна припустити, що характеристики їх стану будуть для тренерів слугувати важливими показниками якості підготовки спортсменів.

На цьому етапі досліджень був проведений аналіз рухової структури технічний дій програми коричневого та чорного поясів. Це дозволило визначити основні групи м'язів, які найбільш задіяні при виконанні техніки кидків за програмою коричневого і чорного поясів (табл. 3.2.1; 3.2.2).

Таблиця 3.3 - Техніка кидків по програмі коричневого поясу

№	Назва техніки	Основні групи м'язів, які беруть участь у виконанні кидка
1.	УРА-НАГЕ Кидок через груди	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча, розгиначі стегна, розгиначі гомілки
2.	ЙОКА-ГУРУМА Кидок через груди скручуванням	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча, розгиначі стегна
3.	КАТА-ГУРУМА Кидок через плечі “млин”	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча
4.	ТЕ-ГУРУМА Боковий переворот	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'язі спини, згиначі плеча
5.	КУЗУРЕ-ТЕ-ГУРУМА Передній переворот	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча, розгиначі стегна
6.	СОТО-МАКІКОМІ Кидок через спину із захопленням руки під плечем	Згиначі плеча, розгиначі стегна, згиначі гомілки, розгиначі спини
7.	TЕХНІКА-ХАБАРЕЛЛІ Кидки змішаними переворотами	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча, розгиначі стегна, розгиначі гомілки, розгиначі стопи
8.	УЧІМАТА-СУКАШІ Контрприйом від підхвату з середини	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча, розгиначі стегна, розгиначі гомілки, розгиначі стопи
90.	УКІ-ВАЗА Передня підніжка на п'ятці сідаючи	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча, розгиначі стегна, розгиначі гомілки, розгиначі стопи
10	ЙОКО-ВАКАРЕ Передня підніжка через тулуб з падінням	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча
11.	СУКУІ-НАГЕ Зворотне вихоплювання стегна і тазу	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча, розгиначі стегна
12	ТЕХНІКА ЦУБОН Кидки захоплення за штани кімоно	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'язі спини, згиначі плеча, розгиначі стегна

Таким чином, були визначені основні групи м'язів, які найбільш задіяні при виконанні техніки кидків за програмою чорного та коричневого поясів. Технічні дії для зручності було згруповано в три групи: група кидків “прогином”, група кидків “нахилом” та група кидків “відворотом”.

Таблиця 3.4 - Група кидків ”прогином”

№	Група кидків “прогином”	Групи м'язів, які беруть участь у виконанні кидка
1.	УРА-НАГЕ Кидок через груди	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча, розгиначі стегна, розгиначі гомілки
2.	ЙОКА-ГУРУМА Кидок через груди скручуванням	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча, розгиначі стегна
1	КАТА-ГУРУМА Кидок через плечі “МЛІН”	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча
2	ТЕ-ГУРУМА Боковий переворот	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча
3	КУЗУРЕ-ТЕ-ГУРУМА Передній переворот	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча, розгиначі стегна
4	TЕХНІКА-ХАБАРЕЛЛІ Кидки змішаними переворотами	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча, розгиначі стегна, розгиначі гомілки, розгиначі стопи
5	СУКУІ-НАГЕ Зворотне вихоплювання стегна і тазу	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча, розгиначі стегна

Таблиця 3.5 - Група кидків “відворотом”

№	Група кидків “відворотом”	Групи м'язів, які берутьучасть у виконанні кидка
1	СОТО-МАКІКОМІ Кидок через спину із захопленням руки під плечем	Згиначі плеча, розгиначі стегна, згиначі гомілки, розгиначі спини
2	УЧІМАТА-СУКАШІ Контрприйом від підхвату зсередини	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча, розгиначі стегна, розгиначі гомілки, розгиначі стопи
3	УКІ-ВАЗА Передня підніжка на п'ятці сідаючи	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча, розгиначі стегна, розгиначі гомілки, розгиначі стопи
4	ЙОКО-ВАКАРЕ Передня підніжка через тулуб з падінням	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча
5	ТЕХНІКА ЦУБОН Кидки захоплення за штани кімоно	Дельтовидний, розгинач спини, широкий м'яз спини, згиначі плеча, розгиначі стегна

Отже, основні групи м'язів, які задіяні при виконанні техніки кидків за програмою коричневого та чорного поясів це: розгиначі тулуба, стегна та гомілки. Другі групи м'язів, такі як тильні згиначі стопи, згиначі стегна та гомілки, є “неспецифічними”. При створенні методик силової підготовки необхідно враховувати “неспецифічні” групи м'язів (ті, що мало задіяні при виконанні технічних дій). Дисгармонія в розвитоку сили згиначів та розгиначів може призвести до травм. Враховуючи це, створювалась методика спеціальної силової підготовки дзюдоїстів відповідно до структури руху техніки кидків за програмою коричневого та чорного поясів.

3.3 Аналіз сучасних змагальних технічних дій

Спортивна техніка дзюдо представляє собою складну багатоструктурну систему цілеспрямованих і взаємопов'язаних рухових дій. Вона нараховує близько 2000 прийомів.

Загальну, потенційно можливу кількість технічних дій, яку має в собі весь технічний арсенал дзюдо, можна охарактеризувати такими поняттями, як об'єм і склад [3]. У нашому дослідженні задача підрахунку загального об'єму і складу прийомів техніки дзюдо не ставилася. Досліджувався тільки змагальний об'єм технічних дій і їх склад. Ця задача вирішувалася з метою вибору найбільш актуальних для сучасного етапу розвитку цього виду спорту зразків техніки, які необхідні для проектування відповідно орієнтованих програм спеціальної швидкісно-силової підготовки борців.

Змагальний об'єм техніки, як правило, значно менший ніж загальний її об'єм. Це пов'язано з тим, що борці на змаганнях реалізують свої рухові можливості в умовах великого психологічного і фізичного напруження [4, 3].

Змагальний об'єм техніки також визначається і тактичними діями борців. Залежно від рангу змагань та їх відповідальності, спортсмени застосовують, як правило, тільки ті прийоми, які повинні, на їх думку, забезпечувати стовідсотковий результат. З метою зниження ризику і досягнення переваги, застосовуються ті прийоми, які не спричиняють поразку, якщо їх не вдалось реалізувати [5]. Тобто, вибираються технічні дії, які можуть бути успішними при мінімальному ризику, а також виконуються красиво і естетично, що також оцінюється суддями в даному виді єдиноборств, приносячи додаткові бали.

На сучасному етапі розвитку спортивної боротьби технічний арсенал дзюдо дуже багатий і різноманітний. Але на змаганнях одні прийоми виконуються частіше, ніж інші, одні технічні дії більш ефективні, інші ні.

Для визначення тих прийомів, які найбільш ефективні і які часто застосовують сучасні спортсмени, нами проведені педагогічні спостереження змагальної діяльності спортсменів високої кваліфікації. Об'єктом спостереження був Чемпіонат Європи 2000р., який відбувся в м. Вроцлав, Польща. Було проведено відеозйомку змагань. Результати зйомки оброблялися на відеокомп'ютерному комплексі спортивного клубу “Український Кодокан” НПУ імені М.П. Драгоманова. Для більш детального спостереження проводився аналіз відеозаписів сутичок. В загальному проаналізовано 330 змагальних сутичок серед чоловіків і жінок, 320 осіб.

Проаналізовано 165 сутичок у жінок в 5 вагових категоріях (до 52 кг, до 57 кг, до 63 кг, до 70 кг, до 78 кг) по 32 учасниці в ваговій категорії, в загальному 160 учасниць. Ми не аналізували найлегшу (до 48 кг), важка (+78 кг) та абсолютна вагові категорії. Аналізувалися по 33 сутички в кожній ваговій категорії (сутички в колах “приведення” та “втішаючі” сутички нами не аналізувалися).

Проаналізовано 165 сутичок серед чоловіків в 5 вагових категоріях (до 66 кг, до 73 кг, до 81 кг, до 90 кг, до 100 кг) по 32 учасника в ваговій категорії, в загальному 160 учасників. Ми не аналізували найлегшу (до 60 кг), важка (+100 кг) та абсолютну вагові категорії. Було проаналізовано по 33 сутички в кожній ваговій категорії (сутички в колах “приведення” та “втішаючі” сутички нами не аналізувалися).

В результаті проведених досліджень встановлено, що в змагальному складі техніки переважають атакуючі дії. Прийоми, які оцінювалися в 10 балів (іppon) - чиста перемога, 7 балів (wazari), 5 балів (yuko), 3 бали (koka) - вважалися ефективними.

В результаті проведених досліджень змагальної діяльності ми визначили по 15 змагальних технічних дій для чоловіків та жінок, які найчастіше ними виконувались та визначили відсоток їх застосування.

По отриманих балах за виконання технічних дій ми визначили ефективність кожної технічної дії та відсоток ефективності кожного кидка.

Жінки найчастіше застосовують: Harai-curikimi-asi (переднє підсікання) 6,16 %; Harai-goshi, hane-makikomi (підхоплення під одну, дві ноги, підхоплення гомілкою) 6,16%; Kibucu-gaeshi (кидок з захватом ноги під пятку) 5,94%; Ko-soto-gake (зачеп ззовні) 6,6%; Ko-soto-gari (підсікання під пятку) 5,7%; O-goshi (кидок через стегно) 6,8%; O-uchi-gari (зачеп з середини)10,1%; Seoi-nage, ippon-seoi-nage (кидок через спину) 6,6%; Soto-makikomi (зовнішнє скручування через спину з захватом руки під плече) 3,5%; Tai-otoshi, yki-waza (передня підніжка) 7,92%; Tani-otoshi (посадка під дві ноги) 6,38%; Uchiki-taoshi, o-soto-otoshi (задня підніжка) 10,55%; Uchimata (підхоплення з середини) 5,94%, Uchimata-sukashi (контрприйом на підхоплення з середини) 4,48%; Yoko-otoshi (бокова посадка “бичок”)7,26%.