Аналіз техніки та методики навчання ударом по м’ячу у футболі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

Аналіз техніки та методики навчання ударом по м'ячу у футболі



Вступ

Футбол - колективна спортивна гра, використання правильного підходу щодо техніки гри сприятиме розвитку необхідних фізичних якостей футболістів, загальному фізичному розвитку особистості та принесе бажані результати від занять даним видом спорту.

Футбол - гра, що розвиває силу, швидкість, витривалість,спритність, рішучість, сміливість, наполегливість, уміння миттєво орієнтуватися у важких та складних ситуаціях,почуття товариськості. Кожен футболіст має можливість виховувати в собі ініціативність,самостійність, творчу активність. Прообразом футболу можна вважати гру , яка зародилася ще в XXVII-XXVI ст.До н.е у Китаї. Вона називалася“чжу ке”-( ударяти ногами набитий шкіряний м'яч) і служила вдосконаленню швидкості, спритності піших воїнів.

У VIст. до н.е. гра з м'ячем була популярною у древніх греків.У грецькому словнику Поллукса вказується, що гравці ділилися на дві партії (команди), яким заборонялося грати руками. Кожна партія намагалася провести м'ячна поле гри суперника. У першу чергу, гра в м'яч ногами, поширюється в англійських коледжах і університетах. У другій половині 19 століття в 1863 р. Лондонський і Кембріджський коледжі організували футбольну асоціацію і сучасний прийняли рішення культивувати гру з круглим м'ячем і грати тільки ногами.

Сучасний футбол зародився в Україні у 70-90-х роках XIX століття в Одеському британському атлетичному клубі (ОБАК) та львівських гімнастичних товариствах «Сокіл». Свою першу гру «Сокіл» провів з краківською командою «Сокіл» 14 липня(28 липня за новим стилем)1894р.

Гра тривала до першого голу, всього 6 хвилин. Проведений матч вважається початком літопису українського футболу. Цю дату офіційно затверджено в 1999 році Виконавчим комітетом Федерації футболу України.



1. Методика виконання основних прийомів гри

До основних прийомів ведення гри належать:

- Удари м'яча у ворота.

- Переміщення;

- Зупинки;

- Повороти;

- Ловля м'яча;

- Передача м'яча;

- Введення м'яча;

За характером ігрової діяльності в техніці футболу виділяють два розділи:

-Техніка польового гравця;

-Техніка воротаря

Класифікація техніки футболу - це розподіл технічних прийомів на групи із загальних специфічними ознаками.

1.1 Техніка пересування

Техніка включає в себе наступну групу прийомів:

- Біг;

- Стрибки;

- Зупинки;

- Повороти.

Біг - основний засіб пересування у футболі. Використовуються такі прийоми бігу:

Звичайний - так названий тому, що як за системою руху, так і за структурою такий біг не відрізняється від легкоатлетичного. Застосовується для переслідування противника.

Спиною вперед - властиві короткі, але часті кроки і незначна фаза польоту (при перенесенні махової ноги назад розгинання стегна обмежена). Використовується захищаються гравцями.

Схрестно кроком - фаза польоту дуже коротка. Використовується в поєднанні з іншими видами бігу, для зміни напрямку руху, при ривках з місця вправо або вліво, після поворотів.

Приставним кроком використовується, щоб прийняти тактичні положення.

Стрибки- використовують при ударах по мячу в безопорному положенні, зупинок м'ячай у деяких відволікаючих діях.Виконуються поштовхом однією чи обох ніг.

Стрибки поштовхом однієї ноги здійснюють вперед, в сторони, вгору.

Стрибки поштовхом двох ніг виконують вгору, вперед - в сторони і в суміжні напрямки.

Зупинки - є ефективним засобом зміни напрямку руху. Застосовуються два прийоми зупинки: стрибком і випадом.

При зупинці стрибком виконують невисокий, короткий стрибок з приземленням на махову ногу.

При зупинці випадом-виконують за рахунок останнього бігового кроку.

Повороти застосовуються для мінімальної втрати швидкості при зміні напрямку бігу. Використовують такі прийоми поворотів:

- Переступання (здійснюється за рахунок 2-3 коротких кроків до необхідного напрямку)

- Стрибки (при швидкому і несподіваному варіюванні напрямку руху)

- Поворот на опорній нозі(на дальній від напрямку повороту нозі,

на найближчій до напрямку руху нозі)

1.2 Техніка володіння м'ячем

Техніка включає в себе наступну групу прийомів:

- удари;

- зупинки;

- ведення;

- обманні рухи;

- відбір м'яча.

Удари по м'ячу

Це основний спосіб ведення гри. Вони виконуються ногою і головою. Спрямованість ударів розрізняється траєкторією і швидкістю руху м'яча. Швидкість руху м'яча залежить від початкової швидкості ударної ланки (нога або голова) і м'яча в момент зіткнення, а також від співвідношення їхніх мас.

Удари по м'ячу ногою складають основу техніки гри у футбол. За способом виконання вони поділяються на удари внутрішньої і зовнішньої сторонами стопи, серединою, внутрішньої і зовнішньої частинами підйому, носком, п'ятою. Однак наведена послідовність не означає, що спочатку розучується тільки один спосіб, а коли він доводиться до досконалості, тоді тільки приступають до освоєння наступного. Вивчення прийому слід починати з виконання його найсильнішою ногою. Після цього, як правило, легше перейти до виконання його найслабшою ногою. При розучуванні ударів слід спочатку звертати увагу на правильне технічне виконання прийому, а після того як буде освоєний прийом, потрібно працювати над точністю ударів, а лише потім - над силою ударів.

Удари по м'ячу ногою ділять на два види:

прямі;

різані.

Удар, що проходить через центр м'яча або в безпосередній його близькості, прийнято називати прямим. Прямий удар виконується практично всіма способами.

При різаних ударах напрямок руху ноги йде по дотичній до м'яча, що викликає його обертання. Сильно обертовий м'яч зустрічає опір повітря, що змінює його траєкторію (ефект Магнуса) і відхиляє убік обертання. Часто тактичні розуміння викликають необхідність скоротити час виконання фаз руху, зменшити його амплітуду і м'язові зусилля.

Удар розділяють на три фази:

Попередня фаза - розбіг (відсутній при ударах з місця). Величина розбігу, його швидкість визначаються індивідуальними особливостями футболістів і тактичних задач. Розбіг варто розраховувати так, щоб удар по м'ячу був виконаний заздалегідь наміченою ногою. Розбіг сприяє попередньому нарощуванню швидкості ударних ланок

Підготовча фаза -постановка опорної ноги, ( злегка зігнута у колінному суглобі, ставлять збоку від м”яча), замах ударною ногою. Замах виконується під час останнього бігового кроку. Значно, часто близьке до максимального, розгинання стегна і згинання гомілки, у результаті чого збільшується шлях стопи і попередньо розтягуються м'язи передньої поверхні стегна, дозволяє виконати удар необхідної сили. Правильному й ефективному виконанню фази істотно сприяє трохи подовжений останній крок розбігу. Він перевищує по величині інші на 35-50%.

Робоча фаза - ударний рух і проводка. Ударний рух починається в момент постановки опорної ноги з активного згинання стегна. Причому кут, утворений стегном і гомілкою, зберігається. Перед ударом відзначається «гальмування» стегна («парадокс Чхаидзе»). Різким рухом гомілки, що «захльостує», і стопи виконується удар по м'ячу. У момент удару нога сильно напружена в гомілковостопному і колінному суглобах, що дозволяє збільшити масу ланки, яка виконує удар. Час зіткнення м'яча і стопи варто зберігати як можна довше, тому що швидкість польоту м'яча залежить від прикладеної сили і часу її дії. «Проводка» багато в чому визначає напрямок м'яча.

Освоєння техніки ударів ногами по м'ячу краще починати з розучування удару внутрішньою стороною стопи, який часто використовується в грі. Цей прийом застосовується як для передач м'яча на короткі та середні відстані, так і для взяття воріт з близької відстані. Удар внутрішньою стороною стопи недостатньо сильний, але дуже точний.

Удар внутрішньою стороною стопи застосовується в основному при коротких і середніх передачах, а також при ударах із близької відстані (Рис. 1, а). Ударний рух починається з одночасного згинання стегна і повороту назовні ударної ноги. У момент удару і проводки стопа знаходиться строго під прямим кутом до напрямку польоту м'яча.

Щоб правильно виконати цей удар, треба поставити злегка зігнуту в коліні опорну ногу в 10-15 см від м'яча і трохи збоку. Носок опорної ноги повинен точно співпадати з напрямом передбачуваного удару. Стопа зігнутою в коліні ноги що б'є сильно розгортається назовні. У момент удару середина стопи стикається з серединою м'яча, а тулуб одночасно нахиляється над м'ячем. Природно, удар повинен виглядати не як окремі рухи, а як єдине, злитий ¬ в нерухому дію. І ще одна деталь, на яку завжди слід звертати увагу: після завершення удару що б'є нога як би продовжує рух за м'ячем. Це забезпечує більш тривалий і точний політ м'яча. Цей рух ноги після удару називається проводкою і поширюється на всі види ударів.

При освоєнні удару внутрішньою стороною стопи в початківців футболістів нерідко спостерігаються наступні типові помилки. По-перше, слабко розгортається стопа б'є ноги, по-друге, при замаху недостатньо приділяється тому що б'є нога. На перших порах також не завжди здійснюється проводка, а тулуб у момент удару сильно відхиляється назад. Нерідко гравці розгортають носок опорної ноги назовні, що ускладнює рух б'є ноги до м'яча. Помітивши ці помилки, постарайтеся їх усунути. Краще вправа для цього - багаторазове виконання ударів по нерухомому м'ячу у стінки з відстані 3-5 кроків.

Удар внутрішньою частиною підйому має значну силу і точність. Використовується при середніх і довгих передачах, «прострілах» уздовж воріт і ударах по цілі з усіх дистанцій (Рис. 1, б). Розбіг виконується під кутом у 30-60° по відношенню до м'яча і цілі. Замах близький до максимального. Опорна нога ставиться на зовнішній звід підошви. Тулуб трохи нахилений убік опорної ноги. У момент удару носок відтягнутий униз.

Удар внутрішньою частиною підйому в грі застосовується при обстрілі воріт суперника, виконання штрафних і кутових уда рів, при флангових передачах. Техніка виконання цього прийому такова. Опорна нога ставиться кілька позаду і збоку від м'яча, на неї переноситься вся тяжкість тулуба, яке відхиляється убік від м'яча, а що б'є нога згинається в коліні. Потім стопа б'є ноги розвертається назовні, голеностоп закріплюється, а носок відтягується. Удар припадає в нижню частину м'яча. Так виконується удар з місця. А щоб виконати цей прийом з розбігу, гравець встає в 3-4 кроках від м'яча і трохи збоку. Розбігаючись навскоси і по дузі до напрямку польоту м'яча, він завдає удару його нижню частину.

Рис. 1. Удар по м`ячу ногою: а - внутрішньою стороною стопи; б - внутрішньою частиною підйому, в-середньою частиною підйому; г - внутрішньою стороною підйому; д - п`яткою

Удар середньою частиною підйому проводиться з розбігу, місце початку якого знаходиться приблизно на одній лінії з м'ячем і ціллю (Рис. 1, в).Замах і ударний рух виконуються в одній площині. Носок ударної ноги максимально відтягнути униз. Умовна вісь, що як би з'єднує м'яч і колінний суглоб, у момент удару і «проводки» строго вертикальна.

Удар серединою підйому в грі часто застосовується при передачах м'яча на середні і довгі відстані, при обстрілі воріт. Удар виконується з прямого розбігу по відношенню до передбачуваного напрямку польоту м'яча. Техніка його виконання така. Злегка зігнута в коліні нога ставиться поряд з м'ячем, носок її «дивиться» точно за напрямком удару. Що б'є нога відводиться назад і сильно згинається в коліні. Потім маховим рухом стегна нога виноситься вперед. Удар наноситься точно в середину м'ячі. При цьому носок що б'є ноги відтягується вниз, голеностоп напружується, тулуб нахиляється над м'ячем. Одночасно з б'є ногою однойменна рука, розгинаючись, відводиться назад, а протилежна рука викидається вперед - вгору, Якщо ж необхідно ударом серединою підйому послати м'яч невисоко, опорну ногу треба поставити на одній лінії з м'ячем, а для удару верхи слід трохи не дійти до м'яча.

При розучуванні цього прийому починаючі футболісти через острах отримати травму нерідко не відтягують носок що б'є ноги максимально вниз. В результаті удару по м'ячу наноситься верхньою частиною носка і м'яч летить по занадто крутій траєкторії. Щоб виправити цю помилку, необхідно зробити 8-10 ударів, підводячись в момент торкання м'яча серединою підйому на носку опорної ноги. Крім того, вони також занадто далеко від м'яча ставлять опорну ногу і б'є нога ледь дотягується до м'яча. Щоб виправити ці недоліки, треба зробити спеціальну позначку для постановки опорної ноги і, використовуючи цей орієнтир, виконувати удари з невеликого розбігу в стінку. Таким чином цей недолік швидко усунеться.

Удар зовнішньою частиною підйому найбільше часто застосовується для виконання різаних ударів. Структура рухів при ударах середньою і зовнішньою частиною підйому схожа. Відмінності полягають у тім, що під час ударного руху гомілка і стопа повертаються усередину(Рис.1,г).

Удар зовнішньою частиною підйому застосовується як при обстрілі воріт, кутовому, штрафному ударах, так і при виконанні прихованої передачі партнера. При цьому ударі м'яч в польоті закручується і летить кілька відхиляючись в бік. Щоб правильно виконати цей прийом, необхідно розбігтися точно у напрямку передбачуваного польоту м'яча. При цьому трохи зігнута опорна нога ставиться на рівні м'яча на таку відстань від нього, щоб не заважати руху ноги що б'є. Носок останньої відтягується вниз, голеностоп закріплюється, і вся нога розгортається всередину. Тулуб нахиляється вперед, і вагу тіла переноситься на опорну ногу. У момент удару нога стикається з м'ячем зовнішнім швом бутси. Висота по ¬ літа м'яча при цьому залежить від відстані між опорною ногою і м'ячем, а також від ступеня повороту стопи що б'є ноги всередину. Слід також пам'ятати: чим ближче опорна нога і чим більше повернута всередину, тим буде нижче політ м'яча після удару.

Звичайно, освоїти цей прийом непросто. Але цілком можливо. Головне при розучуванні - помічати свої помилки. А вони, як правило, полягають в наступному: опорна нога ставиться перед м'ячем так, що перетинає шлях до м'яча що б'є нозі; або слабо відтягується носок що б'є ноги; або недостатньо розгортається всередину стопа б'є ноги. Щоб опорна нога мала правильне становище, потрібно ставити її при ударі на спеціальну позначку. А щоб добре відтягувати при ударі носок що б'є ноги і розгортати стопу всередину, слід зробити позначку крейдою на відповідному місці стопи. Після цього слід зробити 10-15 ударів у стінку з відстані 8-10 м, контролюючи правильність руху.

Удар п'ятою рідше застосовується в грі через складність виконання, незначної сили і точності. Достоїнство удару - несподіванка для суперників (Рис. 1, д). Опорна нога ставиться на рівні м'яча. Для замаху ударна нога рухається над м'ячем і виноситься вперед. Удар виконується різким рухом ноги назад. Стопа розташована паралельно землі.

Удар п'ятою застосовується в основному при необхідності виконати несподівану передачу партнеру, що знаходиться позаду. При всій простоті даного прийому спочатку далеко не завжди в початківців футболістів він виходить правильно. Більш того, не всі майстри футболу вміють використовувати його в грі. Ось чому вже в юному віці необхідно приділити розучування цього удару серйозну ¬ ве увагу. Для виконання даного прийому опорну ногу треба поставити на одному рівні і трохи збоку від м'яча. Що б'є нога після замаху спочатку проходить над м'ячем (або ж збоку від нього), а потім про ¬ ратним рухом завдає удару п'ятою в середину м'ячі. Однак це не все. П'яткою можна успішно направляти м'яч і в сторону від себе, що також буває несподівано для суперників. Для цього треба опорну ногу поставити трохи попереду м'яча так, щоб п'ята виявилася прикладно проти середини м'яча. Коліно ж опорної ноги згинається, після чого виноситься вперед і трохи вбік що б'є нога. Її носок одночасно розгортається до такої міри, щоб п'ята виявилася навпроти середини м'ячі. Потім рухом б'є ноги до м'яча ви ¬ виконується удар у бік від себе.

Найбільш часто зустрічається помилкою при виконанні даного прийому буває та, коли занесена для удару що б'є нога і м'яч виявляються не на одній лінії з опорною ногою, а попереду. У таких випадках удар, як правило, доводиться у верхню частину м'яча. Тим, у кого спостерігається ця помилка, рекомендується виконати наступну вправу: імітувати удари п'ятою по нерухомому м'ячу з декількох кроків розбігу, ставлячи опорну ногу на спеціальну позначку. Якщо цей недолік усувається успішно, то слід повправлятися у виконанні прийому в стінки або з партнером.
Удар носком використовується, коли необхідно зробити несподіваний, без підготовки, удар по меті. При ударі місце початку розбігу, м'яч і ціль знаходяться на одній лінії. Останній крок розбігу - замах. У момент удару носок трохи піднятий

Удар носком найчастіше застосовується при грі в сиру погоду, так як цим способом розмоклий м'яч можна надіслати на досить велику відстань. У ряді випадків цей удар ефективний і при обстрілі воріт суперників, адже він наноситься з невеликого замаху, а отже, несподівано для воротаря. Техніка виконання цього прийому аналогічна техніці удару серединою підйому.

Через себе (виконується середньою частиною підйому по мячу, що летить та стрибає, коли необхідно зробити несподіваний удар в ціль або передачу через голову назад);

Різаними ударами називаються ті, після яких м'яч летить по дузі, обертаючись навколо своєї осі. Щоб підучити наочне уявлення про ці ударах, треба поставити м'яч на землю і завдати удару по ньому, намагаючись потрапити не в середину, а збоку. Це і буде різаний удар. Цей удар знаходить все більше застосування в сучасному футболі. Кращі майстри цієї гри успішно використовують його для передач, ударів по воротах. Різані удари можуть виконуватися будь-яким спосо ¬ бом. Однак найчастіше в грі застосовуються удари, виконані внутрішньої і зовнішньої частинами підйому.

Різаний удар внутрішньою частиною підйому виконується в основному так само, як і звичайний удар, з тією лише різницею, що він наноситься не посередині м'яча, а по тій його частині, яка далі відстоїть від опорної ноги. У момент удару нога ніби мимохіть прокочується по м'ячу, надаючи йому обертальний рух навколо своєї осі. Чим сильніше обертається м'яч, тим крутіше дуга його польоту. При виконанні різаного удару зовнішньою частиною підйому нога також торкається не з серединою, а з тієї частиною м'яча, яка знаходиться ближче до опорної ноги. При цьому спочатку м'яча стосується та частина підйому, яка ближче до пальців. Потім б'є нога продовжує рух у бік опорної, а м'яч, прокотившись із зовнішньої частини підйому, як би відривається від ноги.

Найчастіше починаючим футболістам заважає правильно виконати цей прийом неточне зіткнення що б'є ноги з м'ячем (удар наноситься або в центр м'яча або занадто близько до його краю). Усунути цей недолік можна за допомогою багаторазового виконання ударів в стінку по нерухомому м'ячу.

Удари по м'ячу, що котиться, не відрізняються від виконання ідентичних способів по нерухомому м'ячу. Головна задача полягає в тім, щоб скоординувати швидкість власного руху з напрямком і швидкістю м'яча. При ударі по м'ячу, що котиться від гравця, опорна нога ставиться збоку - за м'яч.

При ударі по м'ячу, що котиться назустріч, опорна нога не доходить до м'яча. Якщо м'яч котиться збоку, то раціонально виконати удар ближньою до м'яча ногою. У всіх випадках відстань постановки опорної ноги від м'яча залежить від швидкості його руху. Ударний рух виконується, коли м'яч наблизиться до опорної ноги.

Удари по м'ячу, що летить.

Рис. 2. Удари по м`ячу, який летить: а - середньою частиною підйому, б - з поворотом, в-з напівлету

Так як швидкість м'ячів, що летять, найчастіше вище, ніж тих, що котяться, то головні труднощі полягають у визначенні місця зустрічі з м'ячем, що летить. При ударах по м'ячах що опускаються і низько летять структура руху схожа з ударами по м'ячах, що котяться, (Рис. 2, а). Удари з поворотом і з напівліта мають деякі особливості

Удар з поворотом використовується для зміни напрямку польоту м'яча і виконується середньою частиною підйому (Рис. 2, б). Опорна нога повертається в напрямку удару. Тулуб відхиляється убік опорної ноги. З поворотом тулуба починається ударний рух у горизонтальній площині.

Удар з напівліту проводиться середньою або зовнішньою частиною підйому по м'ячу відразу ж після його відскоку від землі (Рис. 2, б). Опорна нога ставиться ближче до місця приземлення м'яча. Безпосередньо після відскоку наноситься удар. Гомілка в момент удару і «проводки» вертикальна, носок відтягнутий.

Удари з літа - одна з найбільш складних технічних прийомів гри. Навчаючись цим ударам, слід звернути увагу на правильність дотику ноги що б'є з м'ячем. Наприклад, гравець виконує удар по м'ячу що летить збоку від нього, намагаючись потрапити у ворота. Краще повернутися обличчям до м'яча і в момент його наближення, нахиляючи тулуб в сторону опорної ноги, нанести удар серединою підйому в середину м'яча. Як правило, коли удар виходить правильно, м'яч летить точно в ціль. Ця ж особливість характерна для ударів з літа внутрішньою стороною стопи і зовнішньою частиною підйому. Мабуть, з усіх видів ударів з літа найскладнішим є удар через голову. Він виконується так. Коли м'яч опускається до рівня плечей, тулуб необхідно подати тому, опорну ногу зігнути в колінному суглобі, а б'є ногу направити різко вгору, завдавши удару посередині м'яча. Щоб м'яч не полетів при цьому вгору, а тому, слід завдати удару в той момент, коли носок що б'є ноги «дивиться» вгору. Такий удар особливо гарний і несподіванка для суперника, коли футболіст завдає його в польоті.

1.3 Удари по м ячу головою

Удар серединою чола. Вихідним положенням при ударі без стрибка є стійка, при якій ноги розташовані в невеликому кроці (Рис. 3, а). Роблячи замах, тулуб відхиляється назад, нога що стоїть позаду трохи згинається, вага тіла переноситься на цю ногу. Руки злегка зігнуті. Ударний рух починається з разгинання ноги, випрямлення тулуба і закінчується різким рухом голови вперед. Вага тіла переноситься на ногу, яка стоїть спереду.

При ударі в стрибку виконується поштовх нагору двома або одною ногою (Рис. 3, б). Після відштовхування тулуб відхиляється назад. У найвищій точці стрибка реалізується удар по м'ячу.

По важкодосяжному м'ячу, що летить, (3-4 м від гравця) виконується удар головою в падінні.

Удар бічною частиною чола використовується, коли м'яч летить збоку від гравця (Рис. 4). Вихідним положенням є стійка ноги нарізно (30-50 см). Якщо м'яч наближається ліворуч, то для замаху тулуб нахиляється вправо. Ударний рух починається з розгинання ноги і випрямлення тулуба. Вага тіла переноситься на ліву ногу.

Рис. 4. Удар бічною частиною чола

1.4 Типові помилки при виконанні ударів

А тепер про найбільш типові помилки. Найчастіше у початківців футболістів зустрічається наступний недолік: що б'є нога не рухається паралельно землі, або опорна ставиться дуже близько від м'яча. У результаті, як правило, виходить неточний або слабкий удар, а часом і зрізає м'яча. Виправити цей недолік можна так. Потрібно виконати 8-10 ударів по м'ячу в стінку після підкидання або відскоку від землі. При цьому слід акцентувати увагу відповідно або на нахилі верхньої частини тулуба в напрямком опорної ноги, або ж на правильній постановці опорної ноги. Після того, як цю вправу буде освоєно, слід разом з партнером повправлятися в ударах з літа, поперемінно посилаючи м'яч один одному.

Удари з полулета виконуються в момент відскоку м'яча від землі. Такі удари, як правило, дуже сильні. Ними користуються при дальніх передачах, обстрілі воріт. Удар з полулета виконується всіма сторонами стопи, але частіше за все серединою і зовнішньою частиною підйому. Робиться це так. При приземленні м'яча опорна нога ставится поруч з м'ячем і згинається в коліні. Що б'є нога відводиться назад, а потім швидко спрямовується до м'яча. У момент удару носок її сильно відтягується вниз, тулуб відхиляється назад.

Найбільш типовими помилками при ударах з полулях є наступні: або слабо відтягується носок ноги що б'є, або опорна нога ставиться дуже далеко від м'яча. Щоб усунути ці помилки, треба повправлятися у виконанні ударів з полулета в стінку після підкидання м'яча перед собою. Краще виконувати удари упівсили.

Рис. 3. Удар по м'ячу головою (серединою чола): а - без стрибка; б - у стрибку

Удари по м'ячу головою є ефективним засобом ведення гри. Вони використовуються як при завершальних ударах, так і для передач партнерові. Удари виконуються без стрибка й у стрибку. У процесі гри в основному використовуються удари середньою і бічною частиною чола.

1.5 Зупинки м'яча

Зупинки служать засобом прийому й оволодіння м'ячем. Ціль зупинки погасити швидкість м'яча, що котиться або летить для здійснення подальших дій.

Зупинка ногою. Основні фази руху є загальними для різних способів.

Підготовча фаза - прийняття вихідного положення - характеризується переносом ваги тіла на опорну ногу, що трохи зігнута для стійкості. Нога, що зупиняє, посилається назустріч м'ячеві.

Рис. 5. Зупинка м'яча ногою: а - внутрішньою стороною стопи; б - підйомом; в-стегном

Робоча фаза - амортизиручий рух зупиняючою ногою, яка трохи розслаблена. У момент зіткнення з м'ячем (або трохи раніш) починається рух ноги назад. Швидкість руху поступово сповільнюється [17,72].

Завершальна фаза - прийняття необхідного положення для наступних дій. Загальний центр ваги тіла переноситься убік зупиняючої ноги і м'яча.

Зупинка внутрішньою стороною стопи (Рис. 5, а). Для зупинки м'яча, що котиться, нога виноситься назустріч м'ячу. Стопа повернута назовні на 90°. У момент зіткнення м'яча і стопи нога відводиться назад до рівня опорної ноги.

При зупинці м'ячів, які низько летять, у підготовчій фазі нога, що зупиняє, більше згинається в колінному суглобі і піднімається до рівня м'яча. М'ячі, які високо летять зупиняються в стрибку.

Зупинка підошвою. При наближенні м'яча, що котиться назустріч, нога виноситься вперед. Носок піднятий вгору під кутом 30-40°. Поступальний рух назад незначний.

Для того щоб зупинити підошвою м'яч, що опускається, необхідно точно розрахувати місце його приземлення. Носок ноги піднятий. У момент торкання м'яча землі він накривається (але не давиться) підошвою.

Зупинка підйомом. При зупинці м'ячів, що опускаються з високої траєкторії, стопа ноги, розташована паралельно землі (Рис.5, б). Поступальний рух проводиться вниз-назад.

Зупинка стегном. Необхідно розташувати стегно під прямим кутом до м'яча, що летить (Рис. 5, в). М'яч стикається із середньою частиною стегна. Поступальний рух проводиться вниз-назад.

Зупинка м'яча грудьми. У підготовчій фазі футболіст повертається обличчям до м'яча (Рис. 6), ноги на ширині пліч або невеликого кроку (50-70 см), груди подаються вперед, руки злегка зігнуті. При наближенні м'яча тулуб відводиться назад, плечі і руки - вперед.

М'ячі, які високо летять, зупиняються грудьми в стрибку.

Рис. 6. Зупинка м'яча грудьми та переведення м'яча зовнішньої частиною підйому

Зупинка м'яча головою рідше використовується в грі, тому що вона важка за виконанням. Зупиняють м'яч переважно чолом (середина чола) поступальним рухом вниз або назад.

Зупинка м'яча з переведенням. Сучасний футбол характеризується тим, що гравці ще до прийому (зупинки) м'яча повинні прийняти рішення про подальші дії. Зупинки з переведенням саме і дозволяють не тільки погасити швидкість м'яча, але і цілеспрямовано змінити його напрямок, зручно підготуватися для подальших дій.

Переведення переважно виконуються убік (вправо - уліво) або назад (за спину)

Розглянемо особливості переведення на прикладі переведення м'яча зовнішньою частиною підйому (Рис. 6). Нога, що зупиняє, виноситься вперед. Стопа розвертається назовні. Рух ноги назад за м'ячем проводиться з таким розрахунком, щоб накрити його в момент відскоку. Тулуб повертається убік подальшого руху м'яча.

1.6 Ведення м'яча

За допомогою ведення здійснюються всілякі переміщення гравців з м'ячем. При веденні використується біг (іноді ходьба), удари по м'ячу ногою виконуються в різній послідовності і ритмі. Виходячи з тактичних задач удари по м'ячу при веденні виконуються різної сили. Якщо необхідно швидко подолати значну відстань, м'яч «відпускають» від себе на 10-12 м. При протидії суперника варто постійно контролювати м'яч і не «відпускати» його далі 1-2 м. Необхідно відзначити .що часті удари знижують швидкість ведення.

При веденні середньою частиною підйому і носком здійснюється переважно прямолінійний рух. Ведення м'яча внутрішньою частиною підйому дає можливість виконати переміщення по дузі. Найбільш універсальним є ведення зовнішньою частиною підйому. При веденні стрибучих м'ячів використовуються удари середньою частиною підйому, стегном або головою.

1.7 Відбір м'яча

Відбір м'яча здійснюється в момент прийому м'яча суперником або під час його ведення. У складних ігрових ситуаціях для відбору м'яча використовують спеціальні способи:

Відбір м'яча в випаді застосовується при спробі суперника обійти гравця праворуч або ліворуч. Швидким переміщенням у бік м'яча гравець робить випад.

Відбір поштовхом у плеча (здійснюється) з метою оволодіння м'ячем і не повинен носити грубого і небезпечного характеру).

Викидання м'яча - це єдиний технічний прийом, що виконується польовими гравцями руками.

Для збільшення дальності кидка іноді використовують вкидання з розгону. При вкиданні тулуб відхиляється назад, руки з м'ячем за головою. Кидок починається з енергійного випрямлення ніг, тулуба, рук і завершується кистьовим зусиллям убік укидання.

футболіст удар гра тренувальний



2. Методика навчання основним прийомам гри

2.1 Навчання техніки пересування і її вдосконалення

Підбір вправ повинен відбивати специфіку ігрових пересувань. Навчання й удосконалювання техніки пересування тісно зв'язано з вихованням таких рухових якостей, як швидкість, спритність, стрибучість, швидкісна витривалість. У процесі навчання використовуються багато засобів загальної фізичної підготовки (легка атлетика, спортивні і рухливі ігри й ін.).

Найбільш ефективними для удосконалювання техніки є наступні вправи:

стартові прискорення в бігу різними способами по прямій, після поворотів і зупинки;

стартові прискорення з різних вихідних положень;

«човниковий» біг;

стрибки на одній і двох ногах у різних напрямках і послідовності і т.д.

2.2 Навчання техніки удару по м'ячу та її вдосконалення

Навчання доцільне починати з ударів внутрішньою стороною стопи (передачі м'яча) і внутрішньою частиною підйому (удари в ціль), після чого варто освоювати удари середньою і зовнішньою частиною підйому. На закінчення необхідно знайомити з ударами носком і п'ятою. Після спроб виконати удари по нерухомому м'ячу переходять до ударів по м'ячу, що котиться від гравця, назустріч, праворуч і ліворуч. Потім освоюються удари по стрибаючому м'ячі, з напівліта і м'ячі, що летить.

Особливу увагу варто звернути на виконання останнього бігового кроку перед постановкою опорної ноги на рівні м'яча. Активний поштовх при збільшенні останнього кроку викликає значний замах ударної ноги.

У процесі навчання для закріплення основ техніки, так називаної «школи» ударів, використовуються вправи з деяким варіюванням сили удару і швидкості (без досягнення максимальних величин). На етапі удосконалювання задачі розвитку влучності, сили і швидкості удару вирішуються одночасно.

Разом з вивченням ударів ногою вивчаються зупинки м'яча, що котиться, внутрішньою стороною стопи і підошвою. Потім приступають до освоєння зупинок стрибучих і м'ячів, що летять, стегном, тулубом, підйомом.

Навчання ударам по м'ячу головою треба починати з вивчення удару середньою частиною голови без стрибка. Найбільш ефективні вправи в парах, коли один з партнерів кидає м'ячі, що летять з різною траєкторією, а інший виконує удар. Потім освоюють удари в стрибку. Для розвитку «почуття м'яча» використовуються варіанти жонглювання: у парах, трійках, на місці, у русі, декількома м'ячами і т.д.

При навчанні ударам і зупинкам потрібно широко використовувати допоміжне устаткування. Застосування тренувальної стінки і батутів (вертикальних і похилих) дозволяє конкретизувати задачі навчання на різних етапах, точніше дозувати силу ударів; сприяє кращому володінню м'ячем, істотно збільшує кількість повторень, допомагає вчасно фіксувати помилки і виявляти їх причини.

Навчання й удосконалювання техніки футболу відбуваються в тісному взаємозв'язку з фізичною, тактичною і морально-вольовою підготовкою. Основна задача навчання й удосконалювання техніки гри полягає в оволодінні гравцями всім різноманіттям техніко-тактичних прийомів і дій футболіста й умінні ефективно застосовувати їх в умовах змагань. Ця задача виконується за допомогою спеціальних вправ, що мають місце у футболі, багаторазовим повторенням досліджуваного прийому за умовами, що ускладнюються, наближеними до змагальних.



2.3 Переміщення

Послідовність навчання: стійка футболіста; біг звичайний (рівномірний зі зміною швидкості і напрямку, темпу і ритму руху); зупинки (кроком і стрибком); повороти (уперед та назад, переступанням і стрибком); біг спиною вперед, схрестними і приставними кроками убік; сполучення різних способів бігу; стрибки (з місця, штовхаючи обома ногами, з розбігу, штовхаючи однією і обома ногами); сполучення різних прийомів пересувань.

Вправи мають відбивати специфіку пересувань футболістів. Широко застосовуються прийоми з інших видів спорту. Особлива увага приділяється стартовому ривку, що зв'язано із засвоєнням правильної стійки футболіста.

Зразкові вправи

1. Зі стійки футболіста піднятися на носки, вернутися у вихідне положення.

2. У стійці на носках, ноги на ширині пліч, перенести вагу тіла з однієї ноги на іншу (повторити кілька разів). Переміщення боксерським кроком у різних напрямках. Приклад сигналів: «одна рука вгорі» -- зупинка стрибком; «дві руки вгорі» -- зупинка кроком та ін.

3. Те саме, зупинка в обумовленому місці.

Помилки: короткий крок, що стопорить, утрата рівноваги, зсув центра ваги на одну ногу, недостатнє згинання опорної ноги, сильний нахил тулуба вперед, розташування стоп на одній лінії, перпендикулярно руху.

При навчанні поворотам необхідно звертати особливу увагу на виконання поворотів на зігнутих ногах при низько опущеному центрі ваги.

Зразкові вправи

Повороти виконуються в поєднанні з іншими ігровими прийомами (бігом, крокуванням, зупинками).

1. На місці поворот і перехід на виконання наступного ігрового прийому (бігу, стрибка, зупинки).

2. Пересування звичайним бігом та виконання повороту в обумовленому місці, довільно, по звукових і зорових сигналах викладача.

Приклад: група рухається бігцем обличчям уперед. Завдання: «один свисток» -- зупинка -- поворот на; 90°, продовження бігу; «два свистки» -- поворот на 180° -- рух у зворотному напрямку тощо.

Помилки: поворот виконується на прямих ногах, на всій стопі, на обох ногах одночасно, тулуб, голова, верхній плечовий пояс, закріпачені.

Стрибки. При навчанні стрибкам гравців необхідно навчити: правильному відштовхуванню, координації рухів у безопорному положенні, м'якому приземленню, грамотно розраховувати момент зустрічі з м'ячем, оптимально вибирати місце та час відштовхування.

Зразкові вправи

1. Стрибки з місця і з розбігу, штовхаючи однією і обома ногами вгору уперед; вгору -- убік.

2. Стрибки вгору з місця та у русі з поворотами на 90--360° у безопорному положенні.

Стрибки виконуються з визначеного місця, довільно, за звуковими й зоровими сигналами викладача, з вибором гравцем способу стрибка, моменту та місця відштовхування. Приклад: викладач з м'ячем у руках знаходиться в центрі поля -- гравці рухаються по колу обличчям уперед; викладач підкидає м'яч угору -- гравці виконують стрибки вгору довільним способом з імітацією удару по м'ячу головою; м'яч у руках викладача -- продовження руху та ін.

Помилки: несвоєчасний стрибок, неправильний вибір місця і часу відштовхування, пасивний рух руками і маховою ногою в момент поштовху, утрата рівноваги при приземленні, постановка товчкової ноги на всю ступню або з носка.

Удари по м'ячу головою.

Ударам ногою по м'ячу навчають у такій послідовності:

1) внутрішнім боком стопи;

2) серединою підйому;

3) внутрішньою частиною підйому;

4) зовнішньою частиною підйому;

5) носком;

6) зовнішнім боком стопи;

7) п'ятою.

У міру оволодіння технікою, удари виконуються по нерухомому м'ячу, що котиться, стрибаючому і летячому м'ячу назустріч, збоку, по ходу руху, з місця, з розбігу, з повороту, у стрибку.

Спочатку навчають точності, а потім силі удару. У процесі навчання ударам ногою звертають увагу:

а) на місце постановки опорної ноги стосовно м'яча і до напрямку удару;

б) амплітуду ноги, що б'є;

в) положення ноги, що б'є, у момент удару;

г) вільність рухів і положення тулуба та рук;

д) політ м'яча;

є) готовність гравця після удару до продовження дій.

У міру засвоєння техніки удару удосконалювання відбувається по лінії ускладнення умов виконання задач. При навчанні ударам широко застосовують навчальне устаткування й інвентар (тренувальні стінки; мішені; м'ячі, що висять, тощо). Навчання проводиться індивідуальним і груповим способами.

Зразкові вправи

1. Жонглювання м'ячем на місці й у русі однією й по черзі обома ногами, ударяючи підйомом, внутрішнім і зовнішнім боком стопи, стегном тощо.

2. Удари по нерухомому м'ячу, що котиться, стрибаючому й летячому у повітрі способом, що вивчається (внутрішнім боком стопи, підйомом, носком тощо) з місця і з ходу (одного і більше кроків) у стінку, сітку, ворота, партнеру та ін.

3. Удари по підвішеному м'ячу.

4. Удари в ціль. Гравець із лінії штрафного майданчика виконує удари по воротах, розмічених на шість квадратів.

Варіант 1: гравець послідовно вражає квадрати з 1 по 6.

Варіант 2: гравець прагне потрапити в той квадрат, на який йому під час розбігу вказує викладач або партнер, що стоїть за воротами.

Наприклад: піднята права рука вгору -- в сторону -- необхідно потрапити в квадрат 3; рука вниз -- необхідно вразити квадрат 2 та ін.

5. Удари в ціль через перешкоди (щити, партнерів, стійки тощо).

6. Удари на точність і дальність зі зміною відстані і траєкторії польоту м'яча. Гравці виконують удари з коридору А й повинні послідовно потрапити м'ячем в коридори А, Б, Б, А або потрапити в той коридор, у якому до удару розташовується його партнер.

7. Почергові удари лівою й правою ногами по м'ячу вивченим способом після відскоку від землі.

8. Удари по воротах і передачі партнерам у сполученні з іншими ігровими прийомами (веденням, зупинками тощо). Наприклад: ведення навколо двох--трьох стійок із наступним ударом по воротах.

Навчання зупинкам м'яча проводиться одночасно з ударами по м'ячу. Послідовно учать зупиняти:

а) м'ячі, що котяться,-- підошвою, внутрішнім боком стопи, зовнішньою частиною підйому;

б) м'ячі, які тільки що відскочили (з напіввідскоку) -- підошвою, внутрішнім боком стопи і зовнішньою частиною підйому, гомілкою;

в) м'ячі, що опускаються -- серединою підйому, стегном, грудьми та головою;

г) м'ячі, що летять -- внутрішнім і зовнішнім боком стопи, серединою підйому, стегном, грудьми й головою.

Навчають зупиняти м'яч, стоячи на місці, у русі й у стрибку, відразу пристосовуючи його до подальших ігрових дій. Наприклад: зупинка м'яча грудьми з переводом у бік наступної передачі або удару по воротах.

При навчанні зупинкам м'яча увагу зосереджують:

а) на готовності гравця до прийому м'яча;

б) вільному, невимушеному положенні гравця в момент прийому м'яча;

в) амортизуючій роботі м'язів ніг, тулуба, шиї, частин тіла, що безпосередньо беруть участь у зупинці м'яча;

г) швидкому пристосуванні м'яча до виконання наступних ігрових дій.

У міру засвоєння техніки зупинок м'яча удосконалювання відбувається в більш складних ігрових вправах. При навчанні зупинкам м'яча застосовуються підсобний інвентар і устаткування (стінки, сітки та ін.), але частіше цей процес здійснюється за допомогою партнерів.

Зразкові вправи

1. Імітація способів зупинок м'яча, що вивчаються.

2. Зупинка м'яча, що відскочив від навчальної стінки, щита та іншим способом, який вивчається.

3. Зупинка м'яча, що опускається або відскочив від землі після підкидання або удару ногою самим гравцем.

4. Зупинка м'яча під час ведення способом, який вивчається (у визначеному місці, за сигналом викладача).

5. Зупинка м'яча способом, який вивчається, у парах.

6. Зупинка м'яча, переданого партнером, визначеним способом із переводом і наступною ігровою дією.

Послідовність навчання: спочатку навчають ударам по м'ячу головою в опорному положенні, потім у стрибку й у падінні серединою чола, бічною частиною чола. При навчанні дітей ударам по м'ячу головою,велике місце займають вправи з підвішеними й полегшеними м'ячами. Особливу увагу при навчанні ударам по м'ячу головою необхідно звернути на точність влучення в м'яч, закріпачення м'язів шиї і спини в момент удару, контроль за польотом м'яча очима. Удар наноситься тоді, коли тулуб і голова проходять фронтальну площину. Після удару головою гравець має при йняти положення, зручне для швидкого продовження наступних ігрових дій. При ударах по м'ячу головою з наступним падінням'1 необхідно стежити за приземленням і наступним групуванням.

Зразкові вправи

1. Жонглювання м'ячем ударами головою на місці й у русі, змінюючи висоту і напрямок відскоку м'яча, сполучаючи з жонглюванням ногами та головою. Приклад: гравець жонглює м'ячем, послідовно вдаряючи по ньому лівою ногою, правою ногою, 2--3 рази головою тощо. Вправу доцільно проводити в ігровій формі із завданнями:

а) хто довше удержить м'яч у повітрі;

б) хто зробить підряд визначену кількість ударів;

в) хто жонглюючи передає м'яч партнеру після виконання визначеної кількості ударів або виконавши обговорену ігрову дію (прийом) за звуковим або зоровим сигналом.

2. Удари по м'ячу головою біля тренувальної стінки, батута та ін. різними способами, з визначеними завданнями.

3. Передача м'яча ударом голови партнеру після підкидання або удару м'яча ногою самим гравцем.

4. Удари головою по підвішеному м'ячу способами, які вивчаються.

5. Передача м'яча ударом головою в парах на місці, змінюючи траєкторію польоту м'яча.

6. Передача м'яча ударом головою в групах по три і більше гравців, розташованих у зустрічних колонах, у рівнобічних шеренгах, у колах на місці і зі зміною партнерами вихідних місць.

7. Удари по м'ячу головою на точність і силу.

Приклад: воротар від лінії воріт підкидає м'яч вгору між вратарським майданчиком і одинадцятиметровою відміткою, де знаходиться гравець, що після руху завдає удару головою в опорному положенні або стрибку в зазначену викладачем частину воріт. Викладач розташовується за воротами і жестами показує гравцю напрямок удару.

8. Удари по м'ячу головою, переборюючи активний опір суперника.

Наприклад, гравці А і Б розташовуються біля воріт, гравець В, що знаходиться в 10--15 м осторонь, посилає їм м'яч ударом ногою. Гравець А прагне забити м'яч у ворота, гравець Б -- відбити від воріт.

Послідовність навчання: спочатку освоюють ведення м'яча зовнішньою частиною підйому, потім внутрішньою частиною підйому, внутрішнім боком стопи, серединою підйому і носком. Ведення вивчають, пересуваючись по прямій у рівномірному темпі, потім змінюючи напрямок і швидкість пересування.

Навчаючи веденню м'яча, концентрувати увагу необхідно:

а) на вільності рухів;

б) розслабленості стопи;

в) відстані від м'яча до гравця;

г) підтримці постійного контролю гравця за м'ячем;

д) нахилі голови і тулуба;

є) умінні контролювати ігрову обстановку під час ведення м'яча.

Удосконалювання техніки ведення м'яча відбувається в ігрових вправах і двосторонніх навчальних іграх.

Зразкові вправи

1. Ведення м'яча в різних напрямках по прямій, по колу, змійкою тощо; у рівномірному темпі і зі зміною швидкості руху.

2. Падіння м'яча навколо стійок, прапорців, пасивних (активних) партнерів, розташованих на різній відстані один від одного.

3. Ведення м'яча в сполученні з іншими ігровими прийомами.

Приклад:

а) одержання паса від партнера, ведення навколо 5 стійок, удар по воротах або передача партнеру;

б) почергове ведення м'яча гравцями в парах з передачами його один одному по сигналу;

в) гравець 3 веде м'яч, грає і «стінку» із гравцем 4, продовжує ведення з ударом по воротах або передачею партнеру.

4. Розташування групи з 5--8 осіб у зустрічних рівнобічних колонах, у шеренгах, у колах. Почергове ведення м'яча зі зміною місць у сполученні із зупинками, передачами й ударами по м'ячу.

Одночасно з освоєнням гравцями фінтів їх знайомлять і навчають прийомам відбору м'яча в суперника. При навчанні відбору найбільш ефективними засобами є єдиноборство й ігрові вправи.

Послідовність навчання: спочатку навчають перехопленням м'яча, потім добору м'яча ударом і зупинкою ногою, добору у випаді і підкаті.

При оволодінні добором м'яча той, якого навчають, зобов'язаний:

а) спостерігати за м'ячем;

б) вступати в боротьбу за м'яч у момент прийому його суперником;

в) правильно вибрати місце стосовно гравця з м'ячем;

г) зберегти раціональну дистанцію, правильну стійку і позицію стосовно воріт;

д) діяти відповідно до правил змагань.

Удосконалювання техніки відбору відбувається в ігрових вправах, у яких гравець із м'ячем намагається обіграти захисника за допомогою фінтів.

Зразкові вправи

1. Гравець 2 розташовується позаду гравця 7 і намагається перехопити м'ячі, що посилаються йому з відстані 10--20 м гравцями 5 і 6, що, передаючи один одному м'яч, передають його гравцю 6, як тільки захисник 2 не встигне його закрити. Якщо захисник 2 торкнувся або опанував м'ячем, він міняється роллю з гравцем 7, якого опікував.

2. Гравець А веде м'яч, гравець Б рухається поруч і, вибравши зручний момент, вибиває в гравця А м'яч.

3. Гравець А веде м'яч, гравець Б, зближаючись з ним, постановкою ноги або ударом відбиває м'яч.

4. На обмеженій майданчику один гравець володіє м'ячем, інший намагається його відібрати або відбити.

5. Викладач посилає м'яч уперед гравцям 2 і 3, які намагаються наздогнати його. Гравець, що опанував м'ячем, прагне забити його у ворота, інший протидіє йому.

При оволодінні м'ячем відпрацьовується поштовх плечем. І Вправу можна проводити, поклавши в основу рухливу гру «Виклик номерів». Викладач, посилаючи гравцям м'яч, змінює силу! передачі і траєкторію польоту м'яча.



3. Завдання навчання і тренування

Основною базою для оволодіння футбольною майстерністю є відмінне здоров'я футболіста, його хороший фізичний розвиток, високі морально-вольові якості.

У процесі навчання і тренування футболістів вирішуються наступні завдання:

- Вдосконалення рухових навичок і вольових якостей;

- Розширення функціональних можливостей організму спортсменів;

- Збереження і підвищення спортивної працездатності;

- Розширення знань у галузі спорту та прищеплення навичок гігієни і самоконтролю;

- Виховання працелюбності, дисциплінованості, свідомості, активності.

Позитивний вплив підвищених вимог до підготовки футболістів забезпечується шляхом послідовної реалізації педагогічних принципів тренування, і в першу чергу неухильного дотримання законів наукового управління її процесом.

3.1 Засоби навчання і тренування

Засобами навчання і тренування футболіста є фізичні вправи, гігієнічні фактори і природні сили природи.

Фізичні вправи сприяють поліпшенню координації рухів, збільшення сили, швидкості, витривалості та спритності. При цьому вдосконалюється діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму і підвищується спортивна працездатність, прискорюється процес відновлення після навантажень.

Всі вправи розділені на три групи:

Змагальні - це цілісні рухові дії або їх сукупність, що становлять предмет гри у футбол і виконуються в повній відповідності з правилами змагань з футболу.

Спеціально-підготовчі вправи - включають елементи змагальних дій, їх варіанти, рухи і дії, істотно подібні з ними поформі і характеру проявляються здібностей. У свою чергу вони поділяються на підвідні і розвиваючі.

Загальнопідготовчі - спрямовані на загальну підготовку футболіста. До їх числа відносяться вправи, як наближені за своїм впливом до спеціально-підготовчим, так і суттєво відмінні від них.

Всі вправи можна розділити на основні і допоміжні.

До основних вправ відносять:

вправи для загального і спеціального розвитку рухових якостей;

вправи для навчання техніки володіння м'ячем і вдосконалення в ній;

вправи для розучування і вдосконалення тактичних прийомів, комбінацій і систем гри.

До допоміжних вправ відносять:

- Загальнорозвиваючі вправи, які сприяють утворенню нових систем умовних рефлексів, що розширюють функціональні можливості організму в здійсненні основного рухового навичку;

- Спеціальні вправи, які за структурою рухів відповідають або близькі різним частинам рухового досвіду;

- Вправи з інших видів спорту, які сприяють формуванню рухового навику і розширення функціональних можливостей організму.

Природні сили природи і гігієнічні фактори сприяють кращому впливу вправ і інших засобів на організм що займаються. Важливу роль грають правильне чергування навантажень і відпочинку, своєчасне харчування, режим сну, гігієна праці та побуту.



4. Планування навчально-тренувального процесу

Організація спортивних занять може бути достатньо досконалою за умови використання загальних методів і засобів підготовки та сучасних методів планування. Одним з таких методів є цільове планування, що передбачає:

планування на підставі чіткого уявлення кінцевого результату;

використання комплексного підходу;

досягнення поставленої мети з мінімальною витратою ресурсів;

планування - не від доби початку підготовки, а від дня, передбаченого для досягнення кінцевого результату .

У роботі з футболістами використовують:

перспективне планування (на засадах комплексних програм багаторічної підготовки на чотири і більше років);

річне (за схемою-графіком, в якому визначені всі види підготовки та її забезпечення з урахуванням термінів головних стартів);

оперативне (робочий план-графік або логічна схема на період, етап, місяць підготовки);

поточне (на підставі робочого плану-графіку складається план тижневого тренувального циклу; тижневий план являє собою набір кількох тренувальних занять; логічна схема тижневого тренувального циклу повинна відбивати головну спрямованість циклу в цілому та спрямованість окремих тренувальних занять);

При плануванні навчально-тренувальної роботи треба враховувати: завдання та умови роботи, результати виконання попередніх планів, наступність і перспективність. План повинен бути реальним, обгрунтованим і конкретним. Розрізняють декілька видів планування:

Перспективне - на кілька років.

Поточне - на рік.

Оперативне - на місяць, тиждень, день.

Література

1. Віхров К., Футбол у школі. - Київ «Комбі ЛТД», 2004. - 260 с.

2. Джус О. Индивидуальная тренировка. Футбол. - Київ, 2004 - 286 с.

3. Дулібський А.В. Техніко-тактична підготовка юних футболістів. - Київ, 2001. - 128 с.

4. Дулібський А.В. Моделювання тактичних дій у процесі підготовки юнацьких команд з футболу. - Київ, 2004. - 115 с.