Організація і планування землевпорядних та земельно-кадастрових робіт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Землевпорядкування - це система державних заходів по реалізації земельного законодавства, спрямованого на організацію повного та раціонального використання земель, а також засобів виробництва, нерозривно пов'язаних із землею з метою ефективного суспільного виробництва. Завданням сучасного землевпорядкування є забезпечення соціальної функції землеволодіння та землекористування, згідно із якою земельні ділянки повинні використовуватись максимально ефективно за цільовим призначенням без втрат корисних властивостей та погіршення стану навколишнього середовища, досягнення комплексності розвитку території, забезпечення платності землеволодіння та землекористування, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Землевпорядні роботи (роботи із землеустрою) - обстежувальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються спеціалістами землемірами з метою складання документації із землеустрою.

Мета землевпорядних робіт - створення документації з землеустрою, що містить сукупність нормативно-правових, економічних і технічних документів, необхідних при вирішенні питань надання, передачі, викупу, відчуження, поділу або об'єднання земельних ділянок і зміни їхнього цільового призначення.

Державний земельний кадастр - де єдина державна система відомостей та документів, які підтверджують факт виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками, місце розташування та правовий режим земель, оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, їх розподіл між власниками землі та землекористувачами.

Земельно-кадастрова діяльність - це наукова, технічна, виробнича і управлінська діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, наукових, землевпорядних організацій з ведення земельного кадастру, організації та здійснення земельно-кадастрових робіт.

Земельно-кадастрові роботи - це роботи з кадастрового зонування території, кадастрових зйомок і складання індексних карт (планів) з бонітування грунтів, економічної оцінки земель, грошової оцінки земельних ділянок, а також роботи, пов'язані із забезпеченням ведення державної реєстрації земельних ділянок, обліку кількості та якості земель.

Для вирішення всіх завдань, поставлених перед землевпорядкуванням, виконують землевпорядні роботи, пов'язані з вивченням аналізу використання земельних ресурсів і на їх основі проектуванням організації території. Отже, процес праці в землевпорядкуванні передбачає об'єктивну необхідність проведення робіт по вишукуваннях і проектуванню організації території.

Організація робіт по землевпорядкуванню на сучасному етапі характеризується комплексністю їх проведення. Це означає, що розробка проекту землевпорядкування включає проведення сукупності робіт по зйомці території, обстеженню земель, економічному обгрунтуванню розміщення і впорядкування земельних угідь в тісній ув'язці і погодженості з питаннями меліорації земель, захисту грунтів від ерозії, охорони природи, інженерного обладнання території та інше. Це зумовлює залученням до землевпорядних робіт спеціалістів різного професійного складу.

Комплексність землевпорядних робіт вимагає відповідного поділу праці у виробничих підрозділах, що сприяє підвищенню продуктивності праці спеціалістів.

Роботи по землевпорядкуванню є складовою частиною суспільного виробництва, тому їх виконання повинно базуватися на відповідній системі планування, нормування, фінансування, організації, оплати праці, обліку і звітності.

Предметом дослідження організації і планування землевпорядних та земельно-кадастровх робіт є землевпорядне виробництво.

Головне завдання дипломного проекту - навчитись організації землевпорядних та земельно-кадастрових робіт на всіх етапах виробничого процесу.

Метою дипломного проекту є поглиблення теоретичних і методичних знань щодо організації і планування землевпорядних та земельно-кадастрових робіт.

Об'єктом дослідження є процеси та функції організації земельного кадастру в Україні.



1. Зміст, види та основні положення землевпорядкування та земельного кадастру

1.1 Види землеустрою, система землевпорядних органів та їх функцій

Аналіз чинного земельного законодавства дозволяє виділити 3 види землеустрою - загальнодержавний, регіональний та місцевий (рис. 1.1). Виділенню вказаних видів землеустрою сприяє і сучасна практика його здійснення.

Загальнодержавний та регіональний рівні здійснення землеустрою становлять систему взаємопов'язаних заходів щодо комплексної організації території нашої країни, здійснюваних з метою її найбільш раціонального використання.

Її основними завданнями є розробка: документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; загальнодержавних та регіональних програм використання та охорони земель; схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень; проектів землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень; загальнодержавних та регіональних проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення тощо.

Місцевий землеустрій поділяється на міжгосподарський та внутрішньогосподарський.

Міжгосподарський землеустрій становить систему заходів щодо комплексної організації території декількох землекористувачів (землевласників, орендарів), здійснюваних з метою їх найбільш раціонального використання. Його основними завданнями є: утворення нових землекористувань шляхом надання земель різним господарюючим суб'єктам (сільськогосподарським кооперативам, акціонерним товариствам, фермерським господарствам); упорядкування і раціональна організація існуючих землекористувань (усунення черезсмужжя, вклинювань, далекоземелля, вкраплювань та інших незручностей, пов'язаних з розташуванням земель).

Землевпорядні дії під час здійснення міжгосподарського землеустрою охоплюють: встановлення точного складу учасників (обов'язковою умовою є участь усіх суб'єктів, зацікавлених у складанні проекту); збирання, систематизацію та вивчення усіх наявних матеріалів про економічний стан і перспективи розвитку існуючих і новостворюваних господарств (земельно-кадастрові дані, матеріали ґрунтових, геоботанічних, меліоративних, дорожніх та інших обстежень і розвідувань); одержання додаткових польові обстеження для уточнення і коригування застарілих відомостей).

Внутрішньогосподарський землеустрій - це комплекс заходів щодо організації території окремого господарюючого суб'єкта, які здійснюються з метою створення у межах його територіального володіння умов для раціонального використання та охорони земель. Внутрішньогосподарські землевпорядні роботи провадяться на земельних ділянках, що закріплюються за конкретними землевласниками і землекористувачами.

Основними завданнями внутрішньогосподарського землеустрою є: економічне обґрунтування і графічне встановлення меж окремих видів угідь, що входять до складу земель, які належать конкретному господарюючому суб'єкту; розмежування зазначених угідь за їх господарським призначенням; раціональна організація території всередині окремого господарства; обґрунтування і графічне визначення системи внутрішньогосподарських транспортних та інших комунікацій тощо. Внутрішньогосподарський землеустрій має важливе значення для конкретизації змісту прав землевласників і землекористувачів. Він створює нормальні умови для функціонування господарств, забезпечує раціональне використання та ефективну охорону земель [21].

Система землевпорядних органів очолюється Держкомземом, який здійснює загальне організаційно-методичне керівництво усією землевпорядною справою у нашій країні. Систему підпорядкованих йому землевпорядних органів складають: обласні, Київське міське головне управління, районні відділи, міські (міст обласного та районного значення) управління (відділи) земельних ресурсів та інженери-землевпорядники сіл і селищ. Територіальні органи земельних ресурсів здійснюють свою діяльність на основі типових положень .

Землевпорядний процес становить законодавчо встановлений порядок здійснення окремих землевпорядних дій. Чинне земельне законодавство не містить чіткого визначення його стадій. На підставі положень ст.ст. 118, 123, 151, 184 ЗК, Закону "Про землеустрій", Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок можна виділити такі стадії: ініціювання проведення землевпорядних дій; підготовчі роботи; розроблення прогнозів, техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель, схем, проектів землеустрою; розгляд і затвердження проектної документації; перенесення проектів у натуру (на місцевість); оформлення і видача землевпорядних матеріалів та документів; авторський нагляд за здій орендарями [43].

Ініціювання проведення землевпорядних дій здійснюється шляхом подання заінтересованими особами письмового клопотання або заяви. Заявниками можуть бути власники землі та землекористувачі (орендарі), а також органи державної влади або органи місцевого самоврядування. Клопотання або заява подається до місцевої ради або державної адміністрації того району, де розташована земельна ділянка власника чи землекористувача (орендаря).

Підготовчі роботи становлять вивчення умов і підготовку відповідної інформації та матеріалів для складання проекту. При цьому провадяться такі дії: вивчення стану землевпорядного об'єкта; збирання, оцінка, оброблення та підготовка інформації про об'єкт; підготовка графічних та інших матеріалів; проведення польових обстежень і розвідувань, необхідних для забезпечення проектування; розроблення та погодження проектного завдання. Завершальним документом цієї стадії є акт проведення обстежувальних, розвідувальних, підготовчих та інших робіт.

Розроблення прогнозів, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, схем і проектів землеустрою - це основна стадія землевпорядного процесу. Головним юридичним документом на цій стадії є проект землеустрою. Він складається з графічної (проектний план) і текстової частин. У проекті економічно обґрунтовуються основні напрями найбільш раціонального та ефективного використання земель з урахуванням особливостей землевпорядного об'єкта. Розробником проекту відведення земельної ділянки є фізична або юридична особа, яка має ліцензію на проведення робіт із землеустрою. Замовником проекту відведення земельної ділянки можуть бути сільська, селищна, міська рада, районна, Київська або Севастопольська міська державна адміністрація, землевласник або землекористувач, інші особи відповідно до закону. У разі прийняття судом рішення про передачу земельної ділянки у користування або надання у власність, замовником проекту її відведення є фізична або юридична особа, на користь якої прийнято рішення [28].

Розгляд і затвердження проектної документації відповідно до вимог ч. 1 ст. 186 ЗК проводиться в наступному порядку: прогнозні матеріали, техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель і схеми землеустрою після погодження їх у встановленому порядку розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування; проекти створення нових землеволодінь і землекористувань після погодження їх у встановленому порядку розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування; проекти відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають земельні ділянки; проекти землеустрою сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств після погодження їх із сільськими, селищними, міськими радами або районними державними адміністраціями розглядаються і затверджуються власниками землі або землекористувачами; робочі землевпорядні проекти, пов'язані з упорядкуванням, докорінним поліпшенням та охороною земель, раціональним їх використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих проектів.

На цій стадії провадиться державна землевпорядна експертиза. Вся землевпорядна документація із землеустрою, оцінки земель, а також документація і матеріали державного земельного кадастру, яка розробляється на державному, регіональному та місцевому рівнях суб'єктами господарської діяльності, що отримали ліцензію відповідно до Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" підлягає державній експертизі. Метою останньої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. При проведенні експертизи перевіряються, аналізуються та досліджуються: правове забезпечення проектних рішень; відповідність передбачених заходів проектному завданню, а також вимогам раціонального використання та охорони земель і нормативно-технічних документів, вимогам дотримання законних прав та інтересів власників земельних ділянок і землекористувачів, держави і суспільства; запропоновані проектною документацією способи зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних з порушенням і рекультивацією земель; еколого-економічна ефективність заходів запобігання негативному впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки зокрема та ландшафт взагалі. Рішення про затвердження проектів є правовою підставою переходу до наступних стадій землевпорядного процессу [22].

Перенесення проектів у натуру (на місцевість) здійснюється за участю представників заінтересованих сторін. При цьому межі ділянок закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Додержання передбаченої порядком землеустрою організації територій є обов'язковим для власників, землекористувачів та орендарів земельних ділянок.

Оформлення і видача землевпорядних матеріалів та документів власникам земельних ділянок і постійним землекористувачам здійснюється на підставі затверджених і перенесених у натуру проектів землеустрою. їм видаються державні акти на право власності або право користування земельною ділянкою чи вносяться зміни до раніше виданих актів [30].

1.2 Землевпорядні роботи

Загальнодержавні і регіональні програми використання та охорони земель розробляються в розвиток програм економічного, науково-технічного та соціального розвитку України і охорони довкілля.

Загальнодержавні і регіональні програми використання та охорони земель визначають склад та обсяги першочергових і перспективних заходів з використання та охорони земель, а також обсяги і джерела ресурсного забезпечення їх реалізації [19].

Порядок розробки загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо.

Строки реалізації заходів, визначених схемою землеустрою і техніко-економічними обґрунтуваннями використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, залежать від поставлених завдань, але не можуть бути меншими 10 - 15 років.

Для встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць розробляються проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць [4].

Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць розробляються для створення повноцінного життєвого середовища та створення сприятливих умов їх територіального розвитку, забезпечення ефективного використання потенціалу територій із збереженням їх природних ландшафтів та історико-культурної цінності, з урахуванням інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, і затвердженої містобудівної документації.

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць включає:

– пояснювальну записку;

– завдання на виконання робіт;

– рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць;

– посвідчені в установленому порядку копії генерального плану населеного пункту, рішень про його затвердження (у разі зміни меж населеного пункту);

– викопіювання із схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці (утворення), а у разі її відсутності - викопіювання із проекту формування територій сільських, селищних рад;

– викопіювання із кадастрових карт (планів) з відображенням існуючих (за їх наявності) та проектних меж адміністративно-територіальної одиниці;

– експлікація земель в існуючих (за їх наявності) та проектних межах адміністративно-територіальної одиниці;

– опис меж адміністративно-територіальних одиниць;

– матеріали погодження проекту;

– матеріали виносу меж адміністративно-територіальних одиниць в натуру (на місцевість) з каталогом координат їх поворотних точок.

Проект землеустрою щодо зміни меж населеного пункту може також передбачати пов'язані із цим зміни меж інших суміжних адміністративних одиниць, якщо прийняття рішення про їх зміну згідно із законом належить до компетенції одного органу [20].

Межі адміністративно-територіальних одиниць визначаються як по суходолу, так і по водному простору.

Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж сіл, селищ, міст розробляються за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж району розробляється за рішенням відповідної районної ради, а у разі якщо районна рада не утворена - обласної ради [50].

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж. У разі розширення меж населеного пункту за рахунок території, яка не входить до складу відповідного району, або якщо районна рада не утворена, проект погоджується з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією.

У разі встановлення меж міст проект також погоджується з обласною радою. Рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць є одночасно рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни).

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць складається у паперовій та електронній (цифровій) формах.

Відомості про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць вносяться до Державного земельного кадастру. Відомості про встановлені (змінені) межі адміністративно-територіальних одиниць зазначаються у витязі з Державного земельного кадастру, який безоплатно видається відповідній сільській, селищній, міській, районній, обласній раді.

Складовою частиною проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж населеного пункту є перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у комунальну власність відповідної територіальної громади.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення розробляються згідно з законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, з метою збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу, створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму, створення приміських зелених зон, збереження і використання об'єктів культурної спадщини, проведення науково-дослідних робіт.

Проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення визначаються місце розташування і розміри земельних ділянок, власники земельних ділянок, землекористувачі, у тому числі орендарі, а також встановлюється режим використання та охорони територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення [40].

У разі зміни землевласника та землекористувача, у тому числі орендаря, у межах цих територій вони зобов'язані забезпечувати режим охорони земельних ділянок і їх збереження відповідно до встановленого правового режиму використання.

Порядок розробки проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:

– завдання на розроблення проекту землеустрою;

– пояснювальну записку;

– копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);

– рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);

– письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;

– довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;

– відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

– копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об'єктів);

– розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

– розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

– акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

– акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);

– перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

– викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

– кадастровий план земельної ділянки;

– матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

– матеріали погодження проекту землеустрою [21].

Проекти землеустрою щодо створення нових землеволодінь та землекористувань розробляються з метою обґрунтування розмірів і меж земельних ділянок з урахуванням вимог щодо раціонального використання та охорони земель.

Проекти землеустрою щодо створення нових землеволодінь та землекористувань розробляються на основі схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць і територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення з урахуванням матеріалів попереднього погодження місця розташування об'єкта землеустрою.

Проектами землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь та землекористувань передбачаються заходи щодо впорядкування структури земельних угідь, усунення черезсмужжя, далекоземелля, ламаності меж, ерозійних процесів та інших екологічних наслідків нераціонального використання земель і створення територіальних умов для функціонування всіх галузей економіки, формування й удосконалення раціональної системи існуючого землеволодіння та землекористування.

Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розробляються з метою організації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь у межах землеволодінь та землекористувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і покращання природних ландшафтів.

Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, визначають:

– розміщення виробничих будівель і споруд;

– організацію землеволодінь та землекористувань з виділенням сівозміни, виходячи з екологічних та економічних умов, формування інженерної та соціальної інфраструктури;

– визначення типів і видів сівозміни з урахуванням спеціалізації сільськогосподарського виробництва;

– складання схем чергування сільськогосподарських культур у сівозміні;

– проектування полів сівозміни;

– розробку плану переходу до прийнятної сівозміни;

– перенесення в натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозміни.

Порядок розробки проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, встановлюється Кабінетом Міністрів України [23].

Проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів складаються на основі затверджених у встановленому законодавством порядку генеральних планів населених пунктів або можуть розроблятись окремою їх частиною.

Проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів складаються з метою обґрунтування, розробки і подальшої реалізації необхідного обсягу організаційних та інженерно-технічних заходів з освоєння, поліпшення якості земель, їх раціонального використання та охорони, захисту від руйнівних процесів.

Проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів розробляються на певний період та поетапно згідно з генеральними планами населених пунктів і визначають:

– цільове призначення земель;

– землі, що знаходяться у власності, користуванні, в тому числі орендовані;

– організаційні, правові, фінансові та інші заходи щодо вдосконалення структури територій, освоєння земель, поліпшення їх якості, рекультивації, консервації;

– необхідність і обсяги економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель;

– заходи для забезпечення режиму використання земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання, а також відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам внаслідок встановлення цих зон;

– напрями природоохоронної діяльності [5].

Проекти землеустрою можуть передбачати також формування земельних ділянок державної та комунальної власності за рахунок земель, не наданих у користування.

Проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів підлягають погодженню в порядку погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та затверджуються сільськими, селищними, міськими радами.

Робочі проекти землеустрою щодо рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, зсувів, ущільнення, закислення, забруднення промисловими та іншими відходами, радіоактивними та хімічними речовинами, покращання сільськогосподарських земель, підвищення родючості ґрунтів.

Робочі проекти землеустрою складаються з метою реалізації заходів, передбачених схемами використання та охорони земель, схемами і проектами землеустрою на основі вишукувань спеціального призначення.

Робочі проекти землеустрою складаються на виконання заходів, передбачених схемами використання та охорони земель, що потребують капітальних вкладень.

Склад і зміст робочих проектів землеустрою встановлюються залежно від конкретних природно-економічних умов, передбачених заходів відповідно до нормативно-правових актів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.

Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок включає:

– пояснювальну записку;

– технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;

– кадастрові плани земельних ділянок, які об'єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;

– матеріали польових геодезичних робіт;

– акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу;

– перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути;

– нотаріально посвідчена згода на поділ чи об'єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні);

– згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Спеціальні тематичні карти та атласи складаються з метою відображення в них:

– стану земель та їх використання;

– даних зонування і природно-сільськогосподарського районування;

– визначення заходів із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель.

Встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає:

– пояснювальну записку;

– технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;

– кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;

– матеріали польових геодезичних робіт;

– копії документів, що є підставою для виникнення прав суборенди, сервітуту [41].

Виготовлення обмінних файлів формату XML для присвоєння кадастрового номера. У випадку необхідності, фахівці виготовлять землевпорядну документацію, а також підготують інформацію на магнітному носії (обмінний файл формату XML) для внесення відповідної інформації до бази даних державного кадастрового обліку земельних ділянок (присвоєння кадастрового номера земельній ділянці).

Присвоєння кадастрового номеру є необхідним, перш за все, для оформлення земельної ділянки.

Кадастровий номер є істотною умовою при укладенні всіх цивільно-правових угод (договорів купівлі-продажу, міни, дарування і т.п).

Якщо державний акт на земельну ділянку старого зразка (видавався до 2003 року), привласнення кадастрового номеру також є необхідним (за винятком тих випадків, якщо такий кадастровий номер уже був присвоєний).

Топографічна зйомка (масштаби 1:500 - 1:5000) та її оновлення

Топографічна зйомка - це сукупність робіт по створенню планів місцевості або топографічних карт за допомогою вимірювання відстаней, кутів, висот і т. п., використовуючи різні інструменти. Такий спосіб зйомки отримав назву наземної зйомки.

Отримання ж зображень за допомогою літальних апаратів отримало назву аерофотозйомки або космічної зйомки.

Слід зазначити, що серед наземної зйомки виділяють планову, висотну і комбіновану.

Планова або теодолітна зйомка передбачає отримання (складання) топографічної карти без урахування рельєфу. Тобто, проводиться зйомка виключно ситуації (сукупності об'єктів місцевості). За допомогою топографічної зйомки можливо побудувати цифрову модель місцевості.

Висотна (нівелірна) зйомка передбачає виконання та визначення висотного положення точок рельєфу і конструктивних елементів будівель.

Топографічна зйомка складається з:

– рекогносцирування робіт на місцевості (вивчення та обстеження земельної ділянки, виявлення пунктів державної геодезичної мережі);

– проектування знімальної мережі;

– прив'язки знімальної мережі;

– виконання лінійно-кутових вимірювань елементів місцевості;

– обробки отриманих результатів вимірювань;

– створення топографічного плану у відповідності з обраним масштабом.

Кадастрова зйомка (визначення та відновлення меж земельної ділянки, встановлення меж земельних ділянок на місцевості (в натурі)).

Кадастрова зйомка - це комплекс робіт, який виконується для визначення та оновлення меж земельної ділянки.

Кадастровою зйомкою також називають полярну зйомку всіх поворотних точок, які знаходяться на межі земельної ділянки або сервітутів.

Кадастрова зйомка здійснюють використовуючи сучасне обладнання, за допомогою якого можливо отримати всі необхідні дані на земельній ділянці.

Виконуючи земельно-кадастрові зйомки в містах, об'єктами кадастрового обліку є земельні ділянки, угіддя та кадастрові квартали, як найменші одиниці кадастрового зонування, які можна охарактеризувати за допомогою таких показників як: форма, розмір, місце розташування, площа.

Всі ці показники отримують шляхом спеціальних вимірювань в натурі, а саме в процесі проведення кадастрової зйомки.

За допомогою цих даних можна отримати інформацію про просторове положення об'єкта, про забудовану або упорядковану площу земельної ділянки, наявність твердих покриттів і газонів, характеристик будівель і т.п.

Кадастрова зйомка включає:

– встановлення меж ділянки за допомогою геодезичного обладнання;

– погодження меж ділянок з суміжними власниками та / або землекористувачами;

– оновлення меж ділянки на місцевості;

– встановлення меж певних частин ділянки, які мають обмеження та обтяження щодо їх використання;

– виготовлення кадастрових планів.

Схеми, кадастрові плани виготовляються за ініціативою зацікавленої юридичної або фізичної особи.

Роботи з виготовлення схем, кадастрових планів складаються з:

– підготовчих робіт;

– виготовлення документації в текстовому та графічному виді;

Підготовчі роботи включають в себе:

– отримання топографо-геодезичного плану території;

– отримання відомостей про проектувальну земельну ділянку та суміжних з нею земельних ділянок;

– отримання відомостей про права на об'єкти капітального будівництва, що знаходяться на земельній ділянці;

– отримання відомостей про територіальну зону, особливі умови використання та інше [47].

1.3 Землевпорядний процес

Землевпорядний процес -це сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій які виконуються у певному порядку і відповідають завданням землевпорядкування.

Стадії землевпорядного процесу- це періоди або етапи землевпорядних робіт, які відрізняються між собою завданням, змістом і глибиною вирішуваних питань [44].

Перелік і кількість стадій землевпорядного процесу залежать від призначення, видів і змісту виконуваних робіт. Для землевпорядного процесу характерні взаємозв'язок і послідовність підготовчих і проектних робіт, робіт по перенесенню проекта в натуру і виготовлення землевпорядних документів.

Землевпорядний процес складається зі стадій (рис. 1.2), які в свою чергу поділяються на елементи. Стадія вважається закінченою, якщо виконана робота відповідає поставленому завданню, порядку та змісту відповідних землевпорядних дій.

Так стадія підготовчих робіт вважається закінченою, якщо її матеріали можуть бути вихідною базою для початку виконання проектних робіт.

При всіх стадіях землевпорядного процессу виготовляють планово-картографічні і текстові матеріали, які розкривають стан і перспективи використання земель. Відповідним чином оформлені і зброшуровані матеріали носять назву землевпорядної справи.

Зміст землевпорядної справи залежить від виду і форми землевпорядкування. Матеріали землевпорядної справи можна поділити на матеріали правового, організаційно-економічного і технічного характеру.

Матеріали правового характеру являють собою розпорядження державних органів на проведення землевпорядних робіт, протоколи розгляду, рішення про затвердження і акти перенесення в натуру проектів землевпорядкування, а також інщі юридичні документи, пов'язані з правовим станом використання земель.

Матеріали організаційно-економічного характеру:

– вихідні данні на проектування;

– завдання або техніко-економічне обґрунтування на проектування, які випливають із перспективних планів розвитку господарства;

– розрахунково-пояснювальна записка до проекту;

– обґрунтування запроектованих заходів і їх економічної ефективності та інше.

До матеріалів технічного характеру землевпорядної справи відносяться відомості технічного проектування , експлікації земель, проектні плани, робочі креслення для перенесення проекту в натуру.

За змістом і формою матеріали землевпорядної справи поділяють на текстові і графічні .

До текстової частини матеріалів відносяться:

– завдання на проектування;

– розрахункові таблиці;

– пояснювальна записка;

– виписки з текстових матеріалів обстеження земель;

– матеріали проектування, розгляду і затвердження проекту;

– матеріали перевірки проекту та інше.

До графічної частини матеріалів землевпорядної справи відносяться:

– плани землеволодінь (землекористувань) господарств;

– планово-картографічні матеріали різних обстежень земель;

– проектні і збірні плани землевпорядкування;

– робочі креслення перенесення проектів в натуру та інші.

Текстові і графічні матеріали брошурують і переплітають в землевпорядну справу. Матеріали землевпорядної справи зберігаються землевпорядними органами , проектними організаціями , а також у землекористувачів і землевласників [10].

1.4 Державний земельний кадастр, земельно-кадастрові роботи

Державний земельний кадастр є найважливішим інструментом державного управління земельним фондом (рис. 1.3). Він забезпечує прийняття науково-обґрунтованих рішень у галузі організації раціонального використання та охорони земель. Роль земельного кадастру як інструмента державного управління особливо зросла в умовах проведення земельної реформи, запровадження плати за землю, включення земельних ресурсів до системи ринкових відносин [6].

Державний земельний кадастр призначений для забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян інформацією про природний стан, господарське призначення і правовий режим земель з метою організації їх раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин, економічного й екологічного обґрунтування бізнес-планів та здійснення землеустрою, визначення розміру плати за землю. Порядок ведення державного земельного кадастру визначається Положенням, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. № 15 [37].

Рис. 1.3 "Державний земельний кадастр, його основні завдання та скаладові"

Відповідно до ст. 195 ЗК основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Він ведеться Держкомземом, Державним комітетом по земельних ресурсах, управліннями земельних ресурсів, обласних, Київської міської адміністрацій, районних державних адміністрацій й відділами земельних ресурсів сільських, селищних, міських рад.

Усі кадастрові відомості про землю оформляються у вигляді періодично обновлюваної спеціальної базової документації, яка складається щорічно. Вона може бути текстовою і картографічною. Нині для її складання застосовують сучасні технічні системи. Програмою створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 р. № 1355, передбачено створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру. До зазначеної документації належать кадастрові карти (рис. 1.4) і плани (графічні та цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, що містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень і земельних ділянок власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, які знаходяться у державній, комунальній і приватній власності, їх кількість, якість, цінність і продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних рад, областях та України в цілому. Земельно-кадастрова документація також охоплює книги реєстрації державних актів на право власності на землю, право постійного користування землею і договорів оренди землі [25].



Рис. 1.4 "Приклад цифрової карти"

Згідно зі ст. 196 ЗК державний земельний кадастр включає: кадастрове зонування; кадастрові зйомки; бонітування грунтів; економічну та грошову оцінку земель; державну реєстрацію земельних ділянок; облік кількості та якості земель.

Земельно-кадастрова діяльність - це наукова, технічна, виробнича і управлінська діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, наукових, землевпорядних організацій з ведення земельного кадастру, організації та здійснення земельно-кадастрових робіт.

Земельно-кадастрові роботи - це роботи з кадастрового зонування території, кадастрових зйомок і складання індексних карт (планів) з бонітування грунтів, економічної оцінки земель, грошової оцінки земельних ділянок, а також роботи, пов'язані із забезпеченням ведення державної реєстрації земельних ділянок, обліку кількості та якості земель.

Земельно-кадастрова документація - це затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, які містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами, земельних ділянок власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, їх кількість, якість, економічна цінність та вартість земель по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах та інших адміністративно-територіальних утвореннях [33].

Державну реєстрація земельних ділянок - це процедура внесення достовірної інформації про суб'єкт і об'єк права власності або права користування земельною ділянкою до державної системи відомостей та документів із земельного кадастру [18].

Кадастрові зйомки згідно з ч. 1 ст. 198 ЗК становлять комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Головною вимогою до їх проведення є додержання точності й детальності відображення кадастрових об'єктів. Відповідно до ст. 1 Закону "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність" метою здійснення кадастрової зйомки є одержання інформації про межі земельних ділянок чи визначених обмежень та документоване закріплення такої інформації шляхом нанесення їх на планшет для створення планів, карт (рис. 1.5), які служать основою для різних кадастрів. Тому кадастрову зйомку не слід ототожнювати із встановленням, зміною, відновленням меж земельної ділянки чи її частини, обмежень на земельну ділянку, які здійснюються в порядку землеустрою. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними землевласниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану [33].

Деградамція ґрунтів (рис. 1.6) - погіршення корисних властивостей та родючості ґрунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів.



Рис. 1.5 "Зразок матеріалу польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки"

Деградація земель - природне або антропогенне спрощення ландшафту, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та інших органічно пов'язаних із землею природних компонентів [1].

Рис. 1.6 "Деградація ґрунтів Ураїни"

Кадастрове зонування земель становить поділ території міста або іншого населеного пункту на зони, пояси, райони з метою встановлення в них певних обмежень у використанні земель, визначення мінімальних розмірів земельних ділянок, регламентації типів будівель і споруд, які дозволяється будувати в межах окремих зон відповідно до регіональних та місцевих правил забудови.

Зонування земель в Україні здійснюється відповідно до положень ЗК, законів "Про планування і забудову територій", "Про основи містобудування" та інших нормативних актів. Дії щодо кадастрового зонування включають встановлення: місця розташування обмежень щодо використання земель; меж кадастрових зон та кварталів; меж оціночних районів та зон; кадастрових номерів (території адміністративно-територіальних одиниць).

Затверджений відповідною радою план зонування є офіційним документом, який визначає права власників земельних ділянок і землекористувачів щодо їх використання, переважно для потреб забудови. Зонування обумовлює поділ території населеного пункту на зони з допустимими та переважними видами використання земельних ділянок, від чого залежать права та обов'язки землевласників або землекористувачів щодо їх використання [7]. Воно здійснюється на основі Положення про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів, затв. наказом Держкомзему від 26 серпня 1997 р. № 85.

Кадастровий номер, як складова системи кадастрового зонування, є унікальним і не повторюється на всій території України номером, який присвоюється земельній ділянці при її формуванні, і є незмінним протягом всього періоду існування конкретної земельної ділянки, підтримує механізм обігу земельних ділянок, а також містить в собі додаткову інформацію географічного місця розташування земельної ділянки в межах адміністративно-територіального устрою. Поділ земельної ділянки чи виділення частини земельної ділянки, об'єднання земельних ділянок, або інші дії, пов'язані із зміною меж земельних ділянок, призводять до того, що нові ділянки стають самостійними кадастровими обліковими одиницями, яким після їх формування в порядку землеустрою присвоюються нові кадастрові номери. З метою забезпечення створення і функціонування автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, можливостей ефективної обробки і управління інформацією у відповідній інформаційній системі, підтримки зв'язку з іншими галузевими кадастрами та інформаційними системами в Україні запроваджується єдина система кадастрової нумерації земельних ділянок [39].

Бонітування ґрунтів (від лат. вопііаз - доброякісність) становить порівнянну оцінку за їх природними ознаками. Вона провадиться на основі даних про природні властивості ґрунтів (вміст гумусу, поживних речовин, фізико-хімічний склад тощо), які мають сталий характер та істотно впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Така характеристика ґрунтів дістає вияв в оцінних одиницях (бонітетах).

В результаті бонітування формуються оцінні групи, в яких грунти розташовуються у порядку зростання або убування їх природної родючості (ранжировані групи). Контрольним показником родючості ґрунтів є показник середньої багаторічної врожайності типових для конкретних ґрунтів сільськогосподарських культур. Залежно від природних якостей кожній групі ґрунтів присвоюється певна кількість оцінних одиниць - балів. Ґрунтами вищої категорії є ті, яким присвоєно 100 балів. Побудована у такий спосіб шкала оцінок називається шкалою бонітету.

Юридичне значення бонітування ґрунтів полягає в тому, що інформація про якісний стан грунтів певної природнокліматичної зони є вихідною для: проведення економічної та грошової оцінки земельних ділянок; проведення розрахунків відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, а також збитків, заподіяних вилученням (викупом) земельних ділянок для суспільних потреб; вирішення завдань сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, особливо таких, як розміщення посівів сільськогосподарських культур або їх екологічних груп на певній території і планування їх врожайності.

Економічна оцінка земель становить оцінку землі як природного ресурсу та засобу виробництва у сільському та лісовому господарствах і як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі.