Проектування сівозміни, системи обробітку ґрунту та боротьби з бур’янами в умовах господарства АФ "Вільне-2002"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра загального землеробства та ґрунтознавства

КУРСОВА РОБОТА

з курсу «Загальне землеробство»

Проектування сівозміни, системи обробітку ґрунту та боротьби з бур'янами в умовах господарства АФ «Вільне-2002»

Студентка ІІІ курсу групи А - 1 - 11

Пронько Альона Сергіївна

Керівник: доц. Шевченко Сергій Михайлович

Дніпропетровськ - 2014



Вступ

Наука в розвитку сільськогосподарського виробництва має особливо важливе значення. Це зумовлено багатьма причинами і насамперед багатогранністю і складністю процесів, які забезпечують акумуляцію сонячної енергії і перетворення її в органічну речовину - джерело життя.

Землеробство - це галузь сільськогосподарського виробництва, що пов'язана з вирощуванням культурних рослин на основі обробітку ґрунту.

Землеробство - це наука, що розробляє методи раціонального та ефективного використання ґрунту та підвищення його родючості.

Становлення землеробства як галузі виробництва з науковою основою проходило тривалий історичний час. Визначне місце в цьому процесі відіграли багато вчених.

Сучасне землеробство ґрунтується на даних та досвіді багатьох наук, насамперед біології, хімії, фізики, ґрунтознавства, економіки, кліматології та інших, які, в свою чергу, в застосуванні до агрономії диференціювались і стали її складовими частинами - агрофізика, агрохімія, агроґрунтознавство, агрометеорологія, фізіологія рослин і рослинництво, мікробіологія, селекція, ентомологія, фітопатологія, меліорація та агролісомеліорація. Весь цей комплекс наук є найбільш ефективним при правильному їх проведенні в умовах освоєння науково-обґрунтованих систем землеробства, які повинні забезпечувати високі і стійкі врожаї при одночасному підвищенні родючості ґрунту і створенні сприятливих приземних умов.

В останні роки в зв'язку з неправильним використанням засобів інтенсифікації сільського господарства (хімізації, меліорації, комплексної механізації, інтенсивних технологій обробітку культур та ін) в землеробстві виникли складні проблеми - засолення, підтоплення, водна ерозія, хімічне забруднення ґрунтів і водних джерел, порушення гідрологічного режиму найбільших регіонів країни.

Виявилась слабка наукова екологічна, економічна і технологічна обробка цих питань. В умовах наростаючої антропогенної діяльності, навантаження на ґрунт і на всі зв'язані з ним природні компоненти екосистем наука про землеробство ускладнились і потребує нових і більших глибоких знань.

Сучасне землеробство - це наука про найбільш раціональне, економічно і технічно обґрунтованому використанні землі, формування високо родючих, з оптимальних параметрами для обробітку культур та рослин ґрунту.

На даному етапі весь науково-технічний потенціал і накопичений практичний досвід інтегрується в зональних системах землеробства, застосованих в господарстві. Система землеробства - важлива складова частина всієї системи ведення господарства.

Основні задачі наукового землеробства:

- забезпечувати найбільш раціональне, не допускаючи помилок, використання земельних, водних, рослинних та інших ресурсів, а також всього біокліматичного потенціалу;

- створити найкращі умови для поступового, стійкого розвитку і високої продуктивності рослинництво, а також інших галузей сільського господарства;

- здійснювати інтенсифікацію, не порушуючи екологію, фактично «вписування» в природні екосистеми, створюючи з ними єдину стійку і високопродуктивну агроекосистему;

- підвищувати родючість ґрунтів і не допускати ерозійних процесів, хімічного та іншого забруднення сільськогосподарських угідь, водних джерел і виробленої продукції.

Розораність сільськогосподарських угідь в Україні становить 56,8%. Нині в Україні 34,3 млн. га ріллі, а на людину - 0,66 га ріллі.

Порушення збалансованості окремих елементів агроландшафтів, в тому числі співвідношення площ ріллі, лісових і водних ресурсів, ускладнення соціально-економічної ситуації, призвело до істотної деградації агро ландшафтів і ґрунтового покриву. Особливо небезпечних розмірів досягла водна і вітрова ерозія. Кількість еродованих земель в Україні досягає 10,5 млн. га, або 32,8% від загальної площі ріллі. Останнім часом площа еродованих земель збільшилась на 23% або на 2,5 млн. га, а втрати продукції рослинництва перевищують 9-12 млн. т земель одиниць на рік. Тому потрібні негайні заходи щодо поліпшення сучасного стану агроландшафтів та запровадження ґрунтозахисних, екологічно безпечних систем землеробства.

Нині потрібно розвивати екологічне, ландшафтне, біологічне, промислово - інтенсивне та систематичне землеробство. На нинішньому етапі розвитку землеробства має бути комплексний підхід до сільськогосподарського виробництва з системно-технічного прогресу з урахуванням політичних, соціальних, економічних, матеріально-технічних і екологічних умов.

Напрямки стабілізації землеробства повинні мати таку модель: екологічні, соціально-економічні, енергозберігальні, поліпшення родючості ґрунтів, еколог-безпечний захист рослин. Усі напрямки рівнозначні і мають виконуватись одночасно в часі, на території і в комплексі, тоді вони дають змогу швидше вивести сільське господарство з економічної кризи за рахунок високих і стабільних врожаїв та значного поліпшення екологічного стану навколишнього середовища.

Головний шлях забезпечення приросту виробництва продуктів харчування - інтенсифікація землеробства. Вона полягає у створенні сучасної структури посівних площ та сівозмін залежно від ринку потреби продукції і сировини, засобів і прийомів обробітку ґрунту, оптимізації умов живлення рослин, впровадження комплексу агротехнічних і меліоративних заходів підвищення родючості та охорони ґрунтів, використання хімічної і водної меліорації, вдосконалення технологій вирощування культур, впровадження технологій вирощування культур, впровадження досягнень генетики, селекції, біотехнології.

Кожний керівник господарства, спеціаліст повинен стати справжнім господарем землі, сучасними науковими знаннями ведення землеробства, виконувати «Основи законодавства України про землю»



1. Вихідні дані для розробки сівозміни

1.1 Загальні відомості про господарство

Місцезнаходження господарства.

АФ «Вільне-2002» Новомосковського району, Дніпропетровської області, розміщене в с. Вільне.

Село Вільне розташоване на правому березі річки Самари, в 12 км від районного центру та за 2 км від найближчої залізничної станції. По селі протікає пересихаюча річка Вільнянка. Через село проходить автомобільна дорога М-18 (Е 105). На території села знаходиться сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю АФ «Вільне-2002».

Спеціалізація господарства - Вирощування сільськогосподарських культур та виведення нових сортів.

Таблиця 1 Склад земельних угідь

Зельні угіддя	Площа, га
	Господарства	Бригади (відділення)
Всього с.-г. угідь	3508	1000
У т. ч. ріллі	3490	1000
Лісосмуг	100	50
Сади	10	5
Всього землі	3600

1.2 Кліматичні умови господарства

Клімат Степу України - помірно-континентальний. Середньорічна температура складає 80С. Середня температура січня на північному сході коливається від -80С до -20С, а на південному заході - від -50С до +50С.

Середня температура липня становить 210С на півночі і 230С на півдні. Безморозний період продовжується 160-220 днів. Заморозки закінчуються в квітні, а осінні бувають в жовтні.

В середньому за рік в північній частині Степу випадає 450-500 мм, а в південній - близько 400 і в приморській смузі - до 350-400 мм опадів.

Випаровування вологи з ґрунту в Степу в 2-3 рази перевищує кількість опадів.

Таким чином, в цілому Степ відноситься до зони недостатнього зволоження, особливо це стосується районів південного Степу.

Згідно схемі фізико-хімічного районування територія землекористування АФ «Вільне-2002» відноситься до центрального помірно-посушливого району.

Територія господарства відноситься до другого агро-кліматичного району, який характеризується наступним: - тривалість безморозного періоду складає в середньому 150-180 днів, температура 00С складає 255 днів, 50С склала 210 днів, 100С складає 170 днів, 15 0С складає 125 днів. Середня температура повітря в 13 годин в червні складає 260С. Сума опадів за рік - 460 мм. За період температури повітря вище 10 0С - 270 мм. Джерелом запасу вологи в ґрунті є також зимові опади. Сніговий покрив утворюється в середині грудня, але бувають значні відхилення від цієї дати.

Середня з максимальних декадних висот снігового покриву за зиму складає 7-11 мм.

Середньомісячна температура повітря і сума опадів представлена в табл. 2.

Таблиця 2. Середньомісячна температура повітря та сума опадів за середньо багаторічними даними

Показник	Місяці	Середня за рік
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
Середньо- місячна t, °С	-4,9	-3,7	2	10,3	16,1	20	22,2	21,2	16,2	8,8	2,6	-2,3	9
Сума опадів, мм	41,6	38,5	33,4	38	38,1	53	49,2	39,9	36	28	35	41,2	39,3



Агрокліматичний район господарства - центральний

Перші осінні заморозки - перша декада жовтня

Останні весняні заморозки - третя декада квітня

Тривалість вегетаційного періоду виражається числом днів з середньодатовими температурами повітря вище +5 0С і продовжується 207-210 днів.

Тривалість вегетаційного періоду в днях для основних польових культур, вирощуваних в господарстві:

Ш Озима пшениця - 150-200 днів:

Ш Кукурудза на зерно - 115-140 днів:

Ш Соняшник - 130-137 днів:

Ш Чина - 65-95 днів:

Ш Ярий ячмінь - 80-100 днів:

Ш Буряк цукровий - 150-170 днів.

За агрокліматичними показниками можна зробити висновок, що по агрокліматичному районуванню територія землекористування АФ «Вільне -2002» розташована в межах центрального достатньо вологого теплого агрокліматичного району Дніпропетровської області із сухою жаркою погодою влітку і м'якою малосніжною зимою.

1.3 Характеристика грунтів господарства

Вивчаючи водний режим звичайних чорноземів, Г.Н. Висоцький встановив, що в динаміці вологи в чорноземах можна виділити 2 періоди:

1) Висушування ґрунту, охоплюю чого літо і першу половину осені, коли волога інтенсивно витрачається рослинами і випаровуються.

2) Промочування, починаючи з другої половини осені і продовжуючого весною завдяки талим водам і весняним опадам.

Ці періоди в водному режимі чорноземів і його особливості характерні для всіх чорноземів, але тривалість і строки висушування і зволоження для кожного підтипу будуть свої. Вони визначаються перш за все кількістю опадів, їх розподіл в часі і температурою.

Літні опади зволожують лише орний шар. Запаси вологи в нижніх горизонтах чорноземів створюються опадами холодного періоду (пізні осінні опади, талі води). Водний режим чорноземів сприятливий для процесу гумусоакумуляції, але з точки зору їх сільськогосподарського використання є основним лімітуючим фактором родючості. Чорноземна зона характеризується нестабільним або недостатнім зволоженням. У формуванні водного режиму можна виділити два періоди:

1 - висушування ґрунту, яке спостерігається влітку та на початку осені;

2 - промочування ґрунту з перервою на промерзання з осені до весни.

Чорноземи Степової зони мають непромивний водний режим: в нижній частині їх ґрунтовой товщі формується постійний горизонт з вологою, не перевищуючої величини вологи зав'ядання. Водний режим звичайних і південних чорноземів східних провінцій характеризується повним фізіологічним висушуванням кореневмісного шару під зерновими культурами до часу збору урожаю.

Рельєф господарства представляє собою рівнинне плато. В покрові орних земель переважають чорноземи звичайні малогумусні легкосуглинисті і не змиті і слабо змиті, які складають 50,8%, чорноземи звичайні слабозмиті і чорноземи звичайні середньо змиті, які складають 40,2% від всієї оранки.

Сильнозмиті чорноземи займають 17,7 га, що становить 0,5%.

Слабозмиті ґрунти при використанні на них протиерозійних систем обробки складають резерв польових сівозмін.

Водно-фізичні константи для грунтів господарства:

- максимальна гігроскопічність, % - 9,7

- вологість стійкого в'янення, % - 10,2

- запас продуктивної вологи до початку посіву ярих культур, мм 40

- структурність грунту - макроскопічна

- рівноважна величина об'ємної маси орного шару грунту, г\см2 - 1,2

Вирівняні ділянки ґрунтового покриву орних земель взагалі покриті не змитими ґрунтами, схили в різній ступені змиті, дно представлено болотно-чорноземними і луго-болотними ґрунтами. Орні землі в основному покриті чорноземами звичайними малогумусними незмитими.

Чорноземи звичайні малогумусні незмиті

Ці ґрунти формуються в умовах підвищеного зволоження яке створюється за рахунок місцевих тимчасових скупчень вологи поверхневого стоку, за рахунок живлення ґрунтовими водами, чи в результаті їхньої спільної дії. Водний режим характеризується чергуванням періодів більш-менш глибокого промочування і зворотного капілярного підйому вологи.

Потужність гумусового горизонту намитих ґрунтів 60 см., гумусованого профілю - до 100 см.

Збільшення потужності гумусового горизонту відбувається за рахунок нагромадження гумусованого дрібнозему, який змивається з прилягаючих схилів і перевідкладається в пониженнях місцевості. Намиті чорноземи (особливо в балках стоку) багаті гумусом і поживними речовинами, а велика (хоча і на короткий час) вологозабезпеченість, сприяє кращому їх засвоюванню сільськогосподарськими культурами. Ці ґрунти добре підходять під усі сільськогосподарські культури.

Останні, в силу різниці окислювально-відновлювального потенціалу, здобувають рухливість і утворюють акумуляції у формі залізних і марганцевих конкрецій. Анаеробні умови крім того утворюють мікробіологічні процеси по розкладанню рослинних відходів, що накопичуються у виді земляної торф'яно-мінеральної маси, що підстилається гумусовою частиною профілю. Ґрунти по механічній сполуці легкоглинисті. Видимих солей по профілю не спостерігається. Чорноземи звичайні слабо змиті. До слабо змитих чорноземів відносяться ґрунти, у яких водяними потоками змито до половини гумусового горизонту. Потужність гумусованого профілю (Н+Нр+Рп) складає 73 см. Вміст гумусу в чорноземах слабо еродованих коливається в межах4,5-5%. Зі збільшенням крутості схилу вміст гумусу зменшується. По механічному складу ґрунти легко глинисті з вмістом фізичної глини (часток 0,01 мм) 62,7%, у тому числі мулу (часток менш 0,001 мм) - 37,5%. Ґрунти мають переважно середню забезпеченість основними елементами мінерального живлення.

Слабо змиті чорноземи зустрічаються також із плямами середньо змитих чорноземів 10-30% (шифр 4а + (б: 10-30%).

Чорноземи звичайні мало гумусні середньо змиті легко глинисті на лесах (шифр 4б). До середньо змитих чорноземів відносяться ґрунти, у яких гумусовий горизонт змитий більш ніж на половину.

На розораних ґрунтах гумусовий горизонт введений в орний шар разом з верхньою частиною гумусового перехідного горизонту. Вміст гумусу в цьому шарі складає в середньому 4,6%. Потужність гумусового профілю знаходиться в межах 52 см. Ґрунти по механічній сполуці легко глинисті з вмістом фізичної глини (часток 0,01 мм) 63,4%, у тому числі мулу (часток менш 0,001 мм) 36,6%.

Еродовані ґрунти

Руйнування верхнього найбільш багатого поживними речовинами ґрунту і його змив поверхневим стоком талих і зливових вод призводить до ерозії ґрунтового покриву.

Чим більше ґрунти еродовані, тим більше вони відрізняються від їхніх не змитих аналогів по хімічному складу, фізико-хімічних властивостях, водному, повітряному і тепловому режимах біогенності та інших показниках, що здійснюють вплив на родючість ґрунтів і їхню протиерозійну стійкість.

Зі збільшенням еродованості ґрунтів в них знижується вміст гумусу, скорочується потужність гумусованого профілю.

В еродованих ґрунтах не тільки зменшується загальний вміст гумусу, але і змінюється його якісна сполука, зменшується вміст валового азоту, а також фосфору і калію, збільшується кількість фульвокислот, знижується кількість гумінових кислот, особливо їхніх рухливих форм. Це зв'язане з виносом при ерозії водорозчинних органічних речовин, у складі яких гумінові кислоти займають 70-80%, а також, у зв'язку з наближенням до денної поверхні нижче залягаючих ґрунтових горизонтів, збагачених фульвокислотами. У результаті органічні речовини ґрунту зі стійкого перетворюються в рухливий фульвокислотний стан, що знижує його структуроутворюючу здатність.

Звичайно, зі збільшенням змитості, зростає щільність ґрунту - її об'ємна маса. Це зменшує інфільтрацію опадів і збільшує поверхневий стік. Відповідно, при зміні щільності ґрунтів, зменшується порізніть і вологоємність. На схилах південних експозицій прояви ерозійних процесів більш сильні, ніж на північних, що пояснюється більш інтенсивним і швидким сніготаненням. Ґрунти піддаються ерозії під час зливових дощів, що призводить до зменшення вмісту гумусу в ґрунтах схилів південних експозицій і погіршення їх фізичного стану та зменшення ґрунтозахисної ролі зрідженого рослинного покриву. Серед еродованих ґрунтів більш родючими є ґрунти північних експозицій. Тут варто обробляти найбільш вимогливі до ґрунтової родючості культури. Схили світлових експозицій доцільно відводити під теплолюбні, але менш вимогливі до ґрунтової родючості культури. У залежності від оброблюваної культури, ступеня еродованості ґрунтів, погодних умов, рівня агротехніки спостерігається те чи інше зниження врожаю на змитих ґрунтах.

Таблиця 3. Характеристика грунту ріллі в господарстві

Грунтова різниця	Площа, га	Механічний склад грунту	Потужність перегнійного горизонту	Орний шар, см	Вміст гумусу, %	Вміст мг\100 г грунту	РН сольової витяжки
						Р2О5	К2О
Чорнозем звичайний мало гумусний не змитий	300	Легко-суглинковий	37	30	5	8,5	16,0	7,0
Чорнозем звичайний слабо змитий	350		34	30	4,8	8,0	14,5	6,8
Чорнозем звичайний середньозмитий	350		31	30	4,5	7,6	13,4	6,8
Всього оранки	1000	-	-	-	-	-	-	-

1.4 Засміченість полів бригади

Бур'яни - дикі або напівкультурні рослини, які людина не вирощує і які екологічно та біологічно пристосовані до умов поля і росту разом з культурними рослинами та завдають шкоду сільському господарству, так як знижують урожай культурних рослин і погіршують його якість. Всі бур'яни поділяють на три групи.

Шкідливість більшості карантинних бур'янів досить вагома. Вона проявляється, передусім, у зниженні врожайності сільськогосподарських культур, луків і пасовищ; засміченні урожаю та погіршенні його якості; перенесенні збудників захворювань та накопиченні шкідників сільськогосподарських культур; токсичності для тварин, у збитках тваринництву; в негативному впливі на здоров'я людей; порушенні складу та структури місцевих фітоценозів.

За способом живлення:

Паразити - Незелені рослини, які беруть поживні речовини не г грунту, а від культурних рослин, присмоктуючись до тіла рослини спеціальними присосками; зеленого листя вони не мають.

До них відносять:

Повитиця конюшинна - Cuscuta trifolii;

Повитиця польова - Cuscuta sampestris;

Вовчок соняшниковий - Orobonche cumana.

Напівпаразитні бур'яни - це рослини які не втратили здатність до фотосинтезу, але спроможні живитися за рахунок рослини-живителя. Вони відрізняються від паразитів тим, що мають нормальну будову надземних органів і слабо розвинену кореневу систему, здатні до фотосинтезу і разом з тим до ведення паразитичного способу життя.

При відсутності рослини живителя можуть розвиватися самостійно, але значно гірше ( Дзвінець великий - Rhinantus major).

Зелені рослини - не паразити, які засвоюють поживні речовини безпосередньо з грунту. У переважній більшості це квіткові рослини, які мають кореневу систему та зелене листя. За тривалістю життя вони поділяються на дві великі групи: малорічні і багаторічні.

Малорічними називають бур'яни, які розмножуються тільки насінням, мають життєвий цикл не більше двох років і відмирають після дозрівання насіння. Вони поділяються на дворічні та однорічні, а останні в свою чергу на ефемери, ранні та пізні ярі, озимі та зимуючі.

Ефемери - це малорічні бур'яни з коротким циклом розвитку ( 1,5 - 2 місяці), здатні давати на сезон кілька поколінь. Слово ефемери грецького походження, що в перекладі означає швидкоплинний, одноденний. Ця біологічна група не чисельна, але окремі її представники є дуже напористими і злісними бур'янами. Представник - зірочник середній ( Stellaria media).

Ярі ранні бур'яни - це малорічні бур'яни, насіння яких може проростає рано навесні, рослини плодоносять і відмирають у цьому ж році. У більшості випадків вони утворюють сходи рано навесні при температурі грунту 4-8 0С. При наявності сходів восени вони гинуть від приморозків, а весною навпаки здатні витримувати тимчасові низькі температури. Вони швидко закінчують вегетацію і достигають раніше, ніж яра пшениця, ячмінь, овес або разом з ними. А тому їх насіння їх легко може потрапити у грунт чи змішатися із зернами культурних рослин. За своїми біологічними ознаками ярі ранні бур'яни близькі до ранніх ярих зернових і є основними їх забур'янювачами.

До цього типу належать:

Гірчиця польова - Sinapsis arvensis

Вівсюг звичайний - Avena fatua.

Ярі пізні бур'яни - це мало річні бур'яни, насіння яких проростає при стійкому прогріванні грунту, які сходять пізно восени або влітку. Рослини плодоносять і відмирають у цьому ж році. Масово сходи з'являються при температурі грунту 10-14 0 С. Ярі пізні бур'яни сильно розвиваються на стерні після збирання зернових та пізніх зернових ( просо), просапних ( цукровий буряк, картопля та ін.), у другій половині вегетації та при достиганні, утруднюючи цим механізоване збирання.

До пізніх ярих відносять:

Мишій сизий - Setaria glauca

Лобода біла - Chenopodium album

Щириця біла - Amarantus retroflexus.

Зимуючі - це малорічні рослини, яким властиві особливості як озимих, так і ярих рослин. Якщо вони дають сходи восени, то розвиваються подібно до озимих, тобто навесні продовжують свій ріст і дають насіння. Якщо ж вони сходить навесні, то дають насіння в цей самий рік, як і ярі культури. Така особливість дає змогу зимуючим бур'янам засмічувати озимі та ярі культури.

До них відносять:

Грицики звичайні - Capsella bursa pastoris

Злинка канадська - Erigeron canadehsis

Талабан польовий - Talaspi arvense.

Озимі - малорічні рослини, які потребують зниження температури для утворення насіння. Розвиваються подібно до озимих, тоб то сходи з'являються в літньо-осінній період і тоді ж утворюють розетки листя, перезимовують у будь-якій фазі розвитку. Навесні наступного року продовжують свій ріст, цвітуть і дають насіння. Якщо вони всходять навесні, насіння в перший рік не утворюють. До них належить:

Метлюг звичайний - Аpera spica-venti

Дворічні - це такі бур'яни, які для свого розвитку потребують двох повних вегетаційних періодів. У перший рік розвивається стебло і незначна кількість листя в нижньому ярусі. Одночасно інтенсивно росте коренева система, в якій накопичуються поживні речовини у вигляді вуглеводів.

Восени надземна частина дворічна бур'яну відмирає, живим залишається тільки корінь. Весною від кореня відростає квітконосне стебло, рослина цвіте, плодоносить і восени відмирає.

До дворічних бур'янів відносять:

Буркун білий - Меlilotus officinalis.

Багаторічні - це бур'яни, життєвий цикл яких може тривати більше двох років і які здатні неодноразово плодоносити і розмножуватися насіння і вегетативними органами. Це найбільш злісна для сільськогосподарських культур біологічна група бур'янів. Вони мають довговічні підземні органи ( кореневища, кореневі паростки), які живуть від двох до кількох десятків років. Щороку навесні підземні частини рослин дають нові підземні пагони, які відмирають восени. Більша частина цих бур'янів розмножується не тільки вегетативним шляхом, але й насінням, а деякі, як наприклад: хвощ, спорами, що робить їх особливо небезпечними. У зв'язку з цих багаторічними бур'яни здатні надзвичайно швидко поширюватися, є найбільш злісними і потребують і потребують багато зусиль для знищення. Вони поділяють на: гронокореневі, стрижнекореневі, кореневищні, коренепаросткові, повзучі, цибулинні та бульбові.

Кореневищні - багаторічні рослини, які розмножуються переважно підземними стеблами. Мають підземні горизонтальні стебла з бруньки стеблового походження. Стебла містить великий запас поживних речовин. Розмножується вони в грунті на неоднаковій глибині. При наявності бруньок, навіть маленький відрізок кореневища може дати пагонок новій рослині. Рослини цієї біологічної групи добре розмножується не тільки вегетативним шляхом, а і за допомогою насіння.

Пирій повзучий - Egropyrum repens.

Повзучі - це багаторічні рослини, які розмножується переважно лежачими надземними стеблами. Представники цієї групи бур'янів мають слабке надземне стебло, здатне укорінюватися самостійна рослина. Стебло може досягати значної довжини з численними вузлами. Крім того вони розмножуються і насінням.

До повзучих рослин можна віднести жовтець повзучий ( Ranunculus repens).

Стрижневі бур'яни - багаторічні рослини з видовженим і потовщеним головний коренем, при чому корінням вони розмножуються слабо. Коренева система - це один головний стрижневий корінь, від якого відходять багато коріння другого, третього порядків. Бруньок, які б могли дати початок новим рослинам, на них немає. Вони утворюються в прикореневій шийці. Підрізання наземної маси сприяє їх росту. Частини прикореневої шийки бур'янів здатні давати початок новим рослинам, а деякі навіть розмножуватися частинами кореня, який залягає значно глибше кореневої шийки. Ця біологічна група бур'янів нечисельна. Характерний представник - є кульбаба лікарська (Taraxacum officinale).

Гронокореневі - багаторічні рослини з мичкуватою кореневою системою і обмеженою здатністю вегетативного розмноження. Для них характерна наявність дуже короткого головного і великої кількості бокових коренів, які утворюють пучок, схожий на гроно. Звідси і походять назва біологічної групи. Одним із представником цієї є подорожник великий ( Plantago major).

Коренепаросткові бур'яни - багаторічні рослини, які розмножуються корінням, що утворюють паростки, які утворюються з кореневих бруньок. Бруньки є на головному, так і на бічних коренях. Окремі паростки дають початок новим рослинам коренепаросткових бур'янів. Спочатку вони зв'язані з материнської, а потім перетворюються на самостійні рослини, на яких утворюються нові кореневі паростки. Внаслідок цього поле покривається заростями бур'янів у кілька квадратних метрів кожна. І якщо їх не знищувати, воно стане суцільно забрудненим масивом. Коли під час обробітку корені коренепаросткових бур'янів подрібнюються і, з бруньок на окремих відстанях виростають нові рослини. Здатність до вегетативного розмноження значно утруднює боротьбу з коренепаростковими бур'янами. Найбільш поширеними із групи коренепаросткових є :

Березка польова - Convolvulus arvensis

Осот рожевий - Cirsium arvense

Бульбові - багаторічні рослини, що розмножуються бульбами, які утворюються біля основи стебел, на кореневищах. Насіння цієї групи тривалий час зберігається в ґрунті і поступово проростає. Представники цієї групи є чина бульбиста ( Lathurus tuberosum).

Для розробки і правильного здійснення раціональних заходів по боротьбі з бур'янами необхідно робити їх облік. Існують три основні методи забур'яненості : окомірний, кількісний, кількісно-ваговий.

Суть окомірного обліку полягає в тому, що пройшовши по межі і діагоналі поля забур'яненість посіву певної культури оцінюють за 4-бальною шкалою:

1 бал - трапляються поодинокі бур'яни;

2 бали - бур'янів мало, але вони вже не поодинокі;

3 бали - бур'янів багато, але менше, ніж культурних рослин;

4 бали - бур'янів на посіві більше, ніж культурних рослин, і вони переростають їх.

Забур'яненість посівів таким методом оцінюють кілька разів протягом вегетаційного періоду: на початку, в середині та наприкінці вегетації, зазнаючи при цьому і біологічні групу найбільш поширених бур'янів.

На основні обстеження у господарстві складають карту забур'яненості посівів. (мал.1) Для цього в нижньому куті кожного поля на карті зазначають бал забур'яненості, а штрихами або фарбами умовно відмічають біологічні групи найбільш поширених бур'янів. Менш поширені грипи позначають умовними позначками і в балах в окремих сегментах уписаного в контур поля кола.

Під картою забур'яненості вміщують використані умовні позначення. Такі карти дають загальне уявлення про окультуреність окремих полів господарства.

Кількісний метод дає змогу визначити кількісний і видовий склад бур'янів. Суть його така. У польовому досліді по діагоналі ділянки в п'яти місцях на однакових відстанях накладають на поверхню грунту рамки площею 0,25 м2 ( 0,5 х 0,5) або ( 1х1) м2 . У виробничих дослідах по діагоналі поля розміром до 100 га рамки накладають у 10 місцях, а на 100 - 150 га і більше - відповідно у 20 і 30.

У межах кожної рамки підраховують загальну кількість бур'янів, у тому числі мало-і багаторічних. Крім того, в групах мало- і багаторічних бур'янів зазначають окремо кількість одно- двосім'ядольних рослин.

За цим методом забур'яненості посівів визначають у шт./м2, тому при використанні рамки 0,5 х 0,5 м кількість бур'янів у пробі перемножують на 4 перевідний коефіцієнт на площу ( 1 м2 : 0,25). Після перерахунку кількості бур'янів на площу 1 м2 забур'яненість оцінюють за трибальною шкалою:

Кількість бур'янів, шт/м2	Бал забур'яненості	Ступінь забур'яненості
малорічних	багаторічних
Менше 10	Менше 1	1	Слабкий
10-50	1-5	2	Середній
Більше 50	Більше 5	3	Сильний

Найбільш точно забур'яненість посівів визначають за допомогою кількісно-вагового методу, при якому враховуються кількість і маса бур'янів. Для цього підраховані в межах рамок бур'яни без коріння зважують невисушеними і після висушування в лабораторії ( у повітряно-сухому стані). Масу бур'янів визначають у г/м2 або ц/га. Цей метод дає змогу мати уявлення, як бур'яни затінюють культурні рослини і збіднюють грунт на воду та елементи живлення.

Видовий склад бур'янів АФ «Вільне-2002»

1. Ранні ярі:

Чіплянка питицева - Tragus racemosus L.

Вівсюг звичайний - овсюг обыкновенный - Avena fatua L.

Лобода біла - Марь белая - Chenopodium album L.

2. Пізні ярі :

Мишій сизий - мышей сизый - Setaria glauca

Щириця біла - щирица обыкновенная - Amarantus retroflexus.

Амброзія полинолиста - Амброзия полынолистная -

- Ambrosia artemisifolia L.

3. Зимуючі:

Грицики звичайні - пастушья сумка- Capsella bursa pastoris

Латук дикий, компасний - Lactuca serriola L.

Талабан польовий - ярутка полевая - Talaspi arvense.

4. Озимі:

Бромус житній - костер польовой - Bromus arvensis

Бромус польовий - костер ржаной - Bromus secalinus

5. Багаторічні кореневищні

Пирій повзучий - пырей повзучий - Аgropyrum repens

6. Багаторічні коренепаросткові

Березка польова - вьюнок полевой Convolvulus arvensis

Осот рожевий - осот розовый- Cirsium arvense

1.5 Структура посівних площ та урожайність с.г. культур у бригаді до розробки курсової роботи

Структура посівних площ - це процентне співвідношення посівних площ окремих сільськогосподарських культур. Визначаючи її, виходять із конкретних економічних і природних умов господарства.

Сівозміна - науково обґрунтоване чергування культур і парів на території і в часі або тільки в часі. Якщо одна культура вирощується на одному полі понад два роки, то такі посіви називають повторними, а при більш тривалому вирощуванні -- беззмінними. Якщо в господарстві постійно вирощується лише одна культура, то її посіви мають назву монокультури.

Відношення різних сільгоспкультур до вирощування у повторних і беззмінних посівах та в сівозміні неоднакове. За реакцією на повторне вирощування основні культури можна поділити на три групи: малочутливі, що практично не знижують урожайності при вирощуванні протягом кількох років на одному полі: коноплі, картопля, рис, тютюн, бавовник; середньочутливі - кукурудза, зернові колосові; дуже чутливі, врожайність яких різко знижується навіть при вирощуванні протягом двох років на одному полі: льон, соняшник, цукрові буряки.

Основними причинами зниження урожайності сільськогосподарських культур у повторних і беззмінних посівах є поширення хвороб (кореневі гнилі злаків, коренеїд цукрових буряків), шкідників (озима совка, дротяники, крихітка, колорадський жук тощо), бур'янів (вовчок соняшниковий, повитиця). При чергуванні культур, які розрізняються технологією вирощування і біологічними особливостями, ці причини усуваються.

Розміщуючи культури в сівозміні, виходять з того, щоб всі вони висівалися після кращих попередників. Оцінюючи попередники, беруть до уваги строки їх збирання, запаси вологи і поживних речовин, які вони залишають у кореневмісному шарі, кількість рослинних решток та їх якість, фізичний стан ґрунту і його засміченість бур'янами та збудниками хвороб і шкідників після їх вирощування.

Озимі в сівозміні

В нашому господарстві кращими попередниками для них є чисті і зайняті пари. Чисті пари поділяються на чорні, ранні та кулісні. Основний обробіток чорних парів починають влітку або восени після збирання попередника, під ранній пар - навесні наступного року. На кулісних парах упоперек напряму панівних вітрів смугами (кулісами) висівають високостеблові рослини (щоб запобігти вітровій ерозії грунту).

Чисті пари в міру появи бур'янів протягом весняно-літнього періоду обробляються культиваторами з боронами, до сівби озимих культур у них нагромаджується і зберігається у верхньому шарі ґрунту достатня кількість вологи і поживних речовин, що за будь-яких погодних умов гарантує одержання дружних сходів озимих.

До парозаймаючих культур належать озимі (суріпиця, ріпак, перко, вика, жито, пшениця) і ярі (овес, вика, горох, люпин, кукурудза, сорго) па зелений корм. Вирощуються вони у чистих посівах або у вигляді сумішок. Після збирання парозаймаючих культур залишається ще досить часу для підготовки поля до сівби та нагромадження у посівному шарі достатньої кількості вологи й поживних речовин. Зайняті пари використовуються в усіх зонах України.

Ярі зернові в сівозміні

Яру пшеницю в Україні висівають після просапних - картоплі, кукурудзи, цукрових буряків тощо. Для ячменю кращим попередником є картопля, для кукурудзи - озима пшениця, горох, а в районах достатнього зволоження - картопля і цукрові буряки. Кукурудза краще інших зернових переносить повторні посіви. Для кукурудзи на зелену масу і силос добрими попередниками є цукрові буряки і соняшник.

Для ячменю і гороху рівноцінними попередниками є кукурудза і цукрові буряки. Вищі врожаї цих культур мають після картоплі. Врожаї ячменю і гороху різко знижуються у повторних посівах. У степових районах непоганим попередником для ячменю є озима пшениця.

Овес вирощують після тих самих попередників, що і ячмінь. Кращим попередником для сої є озима пшениця, а з просапних - картопля. Для проса і гречки - озима пшениця, а з просапних - картопля, цукрові та кормові буряки.

Цукрові буряки реагують не лише на попередники, а й на передпопередники. Кращим попередником для них є озима пшениця після багаторічних трав і зайнятих парів, а в степових районах - ланка з чистим паром. Поганими попередниками для цукрових буряків є кукурудза і просо. В повторних посівах через погіршення фітосанітарних умов різко знижується урожайність коренеплодів.

Соняшник висівають після озимої пшениці, картоплі. Менш цінними попередниками для нього є ячмінь і кукурудза. В повторних посівах урожайність його різко знижується, тому на попереднє місце соняшник можна повертати не раніше як через 7-8 років.

Багаторічні трави підсівають під ярі або озимі колосові та кукурудзу на зелений корм. Кращою покривною культурою є ячмінь, дещо гіршою - овес, а з озимих - відповідно пшениця і жито. У кормових сівозмінах покривною культурою можуть бути однорічні трави на зелений корм або сіно. В степових районах використовуються безпокривні літні посіви багаторічних трав на чистих парах. З бобових трав у районах достатнього зволоження вирощують конюшину, в посушливих м еспарцет і люцерну. У кормових і ґрунтозахисних сівозмінах для тривалого (2-3 роки і більше) використання багаторічних трав застосовують бобово-злакові сумішки.

Чисті пари розміщують після культур, які найбільше виснажують грунт і погіршують умови вирощування наступних культур. Попередниками пару є соняшник, суданська трава, рідше ярі колосові, просо.

Проміжні посіви

Проміжні озимі на зелений корм висівають після збирання основної культури (наприклад, гороху), а врожай збирають навесні наступного року. Найчастіше використовують озиме жито в чистих посівах або в сумішках з озимою викою, суріпицею, ріпаком.

Підсівні проміжні культури підсівають під покрив основних культур. У поліських районах під ячмінь або інші зернові (жито, пшеницю, овес) часто підсівають люпин, який навесні наступного року формує З0-50 ц/га зеленої маси, яку заорюють, а після цього садять картоплю або сіють гречку. Підсівними в цих районах можуть бути однорічна конюшина і суданська трава. Післяукісні проміжні посіви вирощують після збирання попередників на зелену масу і сіно. Врожай збирають у поточному році. Це здебільшого ярі культури пізніх строків сівби (кукурудза, просо, гречка, картопля).

Післяжнивні проміжні культури висіваються після ранніх зернових на зерно.

Варіанти сівозмін

На сьогодні в Україні використовуються різноманітні сівозміни, залежно від ряду показників зони, в якій вони використовуються. Йдеться про видовий склад культур, співвідношення окремих їх видів або цілих груп культур (просапних і суцільної сівби), кількість полів, наявність вивідного поля тощо.

В основу сучасної класифікації сівозмін береться вид продукції, яка виробляється у сівозміні та співвідношення окремих груп сільськогосподарських культур і парів. Перший показник покладено в основу поділу сівозмін на типи, другий -- на види. Залежно від виду рослинницької продукції усі сівозміни поділяють на чотири типи: польові, кормові, овочеві і спеціальні.

Польові сівозміни призначені переважно для виробництва продовольчого і фуражного зерна та сировини для переробної промисловості. Тому більшу частину площі у них відводять під зернові й технічні культури. Частину посівної площі у польових сівозмінах можуть займати кормові культури, проте повне забезпечення тваринництва кормами не входить у завдання польової сівозміни. Як правило, усі культури, які вирощують у межах польової сівозміни, не потребують особливого ґрунтового середовища чи спеціальних умов вирощування. У польових сівозмінах Степу, крім сільськогосподарських культур, частину площі відводять під чистий пар.

Відмінності між польовими сівозмінами великих колективних і фермерських чи орендних господарств обмежуються лише кількісним складом культур, які вирощують, і числом полів, на які розбивають увесь земельний масив під сівозміною.

В зоні степів типовим прикладом для господарства може бути така польова сівозміна: чистий пар - озима пшениця - цукрові буряки - ячмінь із підсівом еспарцету, просо - еспарцет, горох - озима пшениця - кукурудза - кукурудза на зелений корм і силос - озимі пшениця і ячмінь - соняшник.

Кормові сівозміни призначені для вирощування переважно кормових культур, хоча частину площ тут можуть займати й інші групи рослин. У кормових сівозмінах виробляють основну масу соковитих кормів. Залежно від видового складу кормових культур та місця розташування кормові сівозміни поділяють на прифермські і лукопасовищні. Під прифермською розуміється такий підтип кормової сівозміни, поля якої «нарізають» поблизу тваринницьких ферм і яка призначена для виробництва переважно важкотранспортабельних кормів у вигляді коренеплодів і зеленої маси.

Сіяні трави - це травосуміші, до яких входять тонконіг звичайний, грястиця збірна, райграс пасовищний, конюшина рожева, лисохвіст лучний тощо. Для створення сіяних пасовищ до травосумішок включають види трав, рослини яких добре витримують витоптування, а після стравлювання добре відростають. Це тимофіївка лучна, костриця лучна, стоколос безостий, райграс пасовищний, тонконіг лучний.

Кожен тип сівозміни може включати різні види. Розрізняють зерно-парові, зерно-просапні, зерно-паро-просапні, зерно-трав'яні, зерно-паро-трав'яні, трав'яно-просапні, просапні, травопільні і зерно-трав'яно-просапні (плодозмінні).

Зерно-парова - вид польової сівозміни з зерновими культурами суцільної сівби і чистим паром.

Наприклад: чистий пар - озима пшениця - озимий ячмінь - яра пшениця - просо. Такі сівозміни використовують лише в посушливих районах Степу.

Зерно-просапна - це такий вид польової сівозміни, в якій велику частку в структурі посівних площ займають зернові суцільної сівби, що чергуються із просапними культурами.

Приклад таких сівозмін у Степу: горох - озима пшениця - кукурудза - ячмінь - соняшник - кукурудза на силос - озимий ячмінь.

Зерно-паро-просапна - найпоширеніший вид польової сівозміни у степовій зоні. В ній, окрім просапних культур і чистого пару, на більшій площі вирощують зернові суцільної сівби.

Прикладом є варіант дев'ятипільної сівозміни: чистий пар - озима пшениця - озимий ячмінь - кукурудза - ячмінь - кукурудза - горох - озима пшениця - соняшник.

Зерно-трав'яні сівозміни передбачають вирощування на більшій площі зернових культур суцільної сівби, які чергуються ыз багаторічними та однорічними травами. До такого виду належить спеціальна рисова сівозміна й окремі варіанти польових сівозмін.

Приклад польової зерно-трав'яної сівозміни: горох - озима пшениця - вико-овес із підсівом люцерни - люцерна - люцерна - озима пшениця - ячмінь - овес.

Зерно-трав'яні польові і кормові сівозміни називають ще ґрунтозахисними сівозмінами і використовують як протиерозійний захід на землях другої технологічної групи з крутизною схилів 3-7°.

Зерно-паро-трав'яним є вид польової сівозміни, в якій, крім зернових культур суцільної сівби, меншу площу займають чистий пар і багаторічні трави.

Наприклад, чистий пар - озима пшениця - озимий ячмінь із підсівом еспарцету - еспарцет - озима пшениця - овес, просо. Такий вид сівозміни можна використовувати в Степу.

Трав'яно-просапною може бути вид польової, кормової або овочевої сівозміни, в якій просапні культури чергуються із багаторічними та однорічними травами.

Прикладом кормової сівозміни такого виду є схема: кукурудза на зелений корм і вико-овес із підсівом люцерни - люцерна - люцерна - кукурудза на силос - кормові буряки.

Трав'яно-просапні сівозміни недоцільно застосовувати в сильно посушливому Степу, де складаються несприятливі умови для багаторічних трав.

Просапні сівозміни характеризуються тим, що всю або більшу частину площ у них займають просапні культури. Такий тип характерний для овочевих сівозмін, хоча його може мати польова і кормова. Наприклад, кукурудза на силос - гречка - цукрові буряки - кукурудза - картопля - соя - соняшник.

Впроваджують такі польові сівозміни лише на землях першої технологічної групи з крутизною схилів не більш як три і тільки тоді, коли частка таких земель незначна.

Однак наведену вище класифікацію сівозмін не можна вважати повною. Поряд із зазначеними типами і видами існує багато проміжних форм, які характеризуються переходом від одного типу чи виду сівозмін до іншого.

Таблиця 4. Структура посівних площ та урожайність с.г. культур у бригаді господарства

С.г. культура і пари	Площа посіву	Урожайність, ц/га	Середня
	га	%	2011 р.	2012 р.	2013 р.
Занятий пар (вико-вівсяна суміш на з/к)	125	12,5	100	100	100	100
Пшениця озима	125	12,5	39	41	40	40
Чина	125	12,5	25	23	26	25
Пшениця озима	125	12,5	38	37	39	38
Кукурудза на силос	125	12,5	100	100	100	100
Кукурудза на зерно	125	12,5	40	41	39	40
Пшениця озима	125	12,5	37	36	35	36
Соняшник	125	12,5	19	18	17	18

Структура посівних площ господарства АФ «Вільне-2002» складається з зернової вісьмипільної сівозміни: занятий пар (вико-вівсяна суміш на з/к) - озима пшениця - чина - пшениця озима - кукурудза на силос - кукурудза не зерно - пшениця озима - соняшник (табл. 4).

бур'ян посівний урожайність ґрунт



1.6 Існуючі сівозміни в бригаді

В АФ «Вільне-2002» була виведена і загальноприйнята така польова сівозміна:

Схема раніше введених та освоєних сівозмін в бригаді (відділенні)

1. Кормово-польова 2. Польова нова сівозміна

прийнята сівозміна Площа - 1000 га

Площа - 1000 га Середній розмір поля 100 га

Середній розмір поля 100 га

№ поля	Чергування культур і пару
1	Занятий пар (вико-вівсяна суміш на з/к)
2	Пшениця озима
3	Чина
4	Пшениця озима
5	Кукурудза на силос
6	Кукурудза на зерно
7	Пшениця озима
8	Соняшник
№ поля	Чергування культур і пару
1	Чорний пар
2	Пшениця озима
3	Пшениця озима
4	Кукурудза на зерно
5	Ячмінь ярий
6	Горох
7	Пшениця озима
8	Соняшник

Для оцінки прийнятих сівозмін нагадаємо, що рельєф землекористування господарстві представляє собою рівнинне плато. Тому немає необхідності розміщувати поля поперек схилу. Переважаючи вітер в даній місцевості - північно-східній. Вздовж країв кожного поля насаджені лісосмуги, що зменшують рушійні силу вітру.

Ґрунти мають хороші водно-повітряні, фізичні властивості, і при правильного обробітку, високу родючість. Всі поля знаходяться в однакових кліматичних умовах, з практично однаковим рельєфом, що дає можливість застосовувати однотипові агрономічні заходи по обробітку ґрунту і внесення добрив.

Якщо оцінювати сівозміну з точки зору правильності підбору попередників, то бачимо, що чергування культур в сівозміни не є науково - обґрунтованим, тобто, відсутнє чергування сільськогосподарських культур під найкращого попередника.

Таблиця 5. Розрахунки продуктивності 1 га ріллі (проводиться по одному з основних сівозмін бригади (відділенні)

С.-г. культура	Основна і побічна продукція	Середня площа за останні 3 роки	Основна продукція, ц/га	Побічна продукція	Вміст в 1 ц продукції	Валовий вміст протеїну, ц	Вихід кормових одиниць із продукції,ц
		га	%	Середня урожайність	Валовий збір	Відношення основної і побічної продукції	Урожайність, ц/га	Валовий збір, ц/га	Кормових одиниць	Перетравного протеїну	Основній продукції	Побічній продукції	Всього	Основної	Побічної	Всього
Вико-вівсяна сумішка	Зелений корм	125	12,5	100	12500	-	-	-	0,18	4,1	512,5	-	512,5	22,5	-	22,5
Пшениця озима	Зерно	125	12,5	40	5000	-	-	-	1,19	12	600,0	-	650,0	59,5	-	79,5
	Солома			-	-	1:2	80	10000	0,2	0,5	-	50,0		-	20,0
Чина	Зерно	125	12,5	25	3125	-	-	-	1,17	19,5	609,4	-	914,1	36,6	-	58,1
	Сіно			-	-	1:1,5	37,5	4687,5	0,46	6,5	-	304,7		-	21,6
Пшениця озима	Зерно	125	12,5	38	4750	-	-	-	0,33	12	570,0	-	617,5	15,7	-	34,7
	Солома			-	-	1:2	76	9500	0,2	0,5	-	47,5		-	19,0
Кукурудза на силос	Зелена маса	125	12,5	100	12500	-	-	-	0,24	1,2	150,0	-	150,0	30,0	-	30,0
кукурудза на зерно	Зерно	125	12,5	40	5000	-	-	-	1,32	7,8	390,0	-	530,0	66,0	-	104,0
	Солома			-	-	1:2	80	10000	0,38	1,4	-	140,0		-	38,0
Пшениця озима	Сіно	125	12,5	36	4500	-	-	-	0,33	12	540,0	-	585,0	14,9	-	32,9
	Солома			-	-	1:2	72	9000	0,2	0,5	-	45,0		-	18,0
Соняшник	Насіння	125	12,5	18	2250	-	-	-	1,14	12,1	272,3	-	348,3	25,7	-	28,9
	Стебла			-	-	1:1,3	23,4	2925	0,11	2,6	-	76,1		-	3,2
Всього	-	1000	100	-	49625	-	-	46112,5	-	-	-	-	4307,4	-	-	390,5

Вихід зерна з 1 га сівозмінної площі - 24,6 ц; Вихід перетравного протеїну з 1 га - 4,3 ц; Вихід кормових одиниць з 1 га - 0,39 ц.

2. Проектування та освоєння удосконалених сівозмін

2.1 Структура посівних площ с.г. культур у сівозміні

Для складання проекту землекористування вивчають і систематизують планово-картографічні, земельно-облікові, земельно-оціночні та інші відомості про стан і перспективи розвитку підприємства; роблять обстеження земель та розробляють заходи щодо їх раціонального використання; обстежують гідротехнічні ґрунтозахисні споруди, захисні лісові насадження, внутрішньогосподарську мережу доріг, господарські будівлі та ін; складають план розміщення культур по полям за останні два роки.

Після цього на підставі виконаних оцінок та обстежень приступають до розробки структури посівних площ.

Щоб правильно встановити площу посівів тієї чи іншої культури, треба знати обсяг виробництва продукції і планову врожайність даної культури.

На основі розробленої структури посівних площ та агровиробничої характеристики ґрунтів визначають площу сівозмін, склад культур, розмір та кількість полів кожної сівозміни Розмір і кількість полів у сівозміни визначають з таким розрахунком, щоб кожна культура займала одне або кілька цілих полів.

Встановивши кількість полів по кожній культурі, складають схему чергування культур у сівозміні, дають їй економічну оцінку, розробляють систему обробітку ґрунту та удобрення, заходи боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур. Після нарізання полів для кожної сівозміни закінчується перший етап її ведення у виробництво. Після нього починається другий етап - освоєння сівозмін.

Освоєння сівозмін - це поступовий перехід від старої структури посівних площ і того розміщення по полях, як воно було у господарстві до нової структури посівних площ і до прийнятого чергування культур нової сівозміни. Розміщення починають з найбільш вимогливих до попередників та родючості ґрунту культур, парових полів, і вже після цього розміщують решту культур.

А в подальші роки, добиваються запланованого чергування культур сівозміни.

Сівозміну вважають освоєною тоді, коли: по-перше - досягли структури посівних площ нової сівозміни (культури займають ту кількість полів, як запланованого чергування культур (в рік освоєння культури повинні розміщуватися по запланованим в схемі попередникам)

Поряд з цим розробляють технології вирощування сільськогосподарських культур. Особливу увагу приділяють тим полям, де під час освоєння сівозміни заплановані посіви після поганих попередників. Удосконалена структура посівних площ с.-г культур та запланована (розрахункова) врожайність приводиться у табл. 6.

2.2 Коротка характеристика та обґрунтування попередників для культур запроектованої польової сівозміни

Таблиця 6. Посівні площі у бригаді (відділенні)на рік освоєння удосконалених сівозмін та обґрунтування планової врожайності

С.-г. культури та пар	Площа,га	Запланована (розрахункова) врожайність на рік освоєння нових сівозмін, ц/га	Фактори приросту урожайності
			Підвищення культури землеробства	Внесення: а) добрив	б) пестицидів	Нові сорта	Зниження втрат при уборці
Чорний пар	125	-	-	-	-	-	-
Озима пшениця	125	50	1,5	1,1	1,5	1,0	1,0
Озима пшениця	125	50	1,5	1,1	1,5	1,0	1,0
Кукурудза на зерно	125	50	1,5	1,1	1,5	1,0	1,0
Ячмінь ярий	125	30	1,5	1,1	1,5	1,0	1,0
Горох	125	30	1,5	1,1	1,5	1,2	3,0
Озима пшениця	125	50	1,5	1,1	1,5	1,0	1,0
Соняшник	125	25	1,5	1,1	1,5	1,0	1,0
Разом посівна площа	1000	-	-	-	-	-	-

2.3 Розробка удосконалених сівозмін

Кожна сівозміна складається з окремих ланок. Схеми польових сівозмін прийнято починати з покращувача, але на чолі схеми сівозміни доцільно ставити парове поле.

Під більш цінні, вимогливі до умов вирощування культури відводять кращі попередники, наприклад, чистий пар - озима пшениця - цукровий буряк. Покращувачі, якщо їх декілька, рівномірно віддаляють один від одного за схемою, для рівномірного використання їх післядії. Найгірші попередники (соняшник, суданську траву) відводять під пари.

При складанні ланок сівозмін підбирають попередники, які покращують родючість ґрунту та записують під першим номером у ланках. Ланка - це частина сівозміни, яка складається з двох-трьох культур та чорного пару і однієї-трьох культур. За ними розташовують культури, які погіршують родючість ґрунту. Підбирають найбільш сприятливі поєднання культур та їх попередників для умов господарства.