Проектування сивозміни на каштанових грунтах в степових районах України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВВЕДЕННЯ ТА ОСВОЄННЯ СІВОЗМІНИ

1.1 Наукове обґрунтування сівозміни

1.2 Класифікація сівозмін

1.3 Основні принципи і порядок побудови сівозмін

1.4 Впровадження та освоєння сівозмін

РОЗДІЛ 2. ПРОЕКТУВАННЯ СІВОЗМІНИ

2.1 Агрокліматичні умови зони

2.2 Характеристика ґрунтів

2.3 Раціональна структура посівних площ

2.4 Агробіологічне і агротехнічне обґрунтування сівозміни

РОЗДІЛ 3. ПРОЕКТУВАННЯ РОТАЦІЙНОЇ ТАБЛИЦІ ЗГІДНО ЗАПРОЕКТОВАНОЇ СІВОЗМІНИ

РОЗДІЛ 4. ПРОЕКТУВАННЯ СИСТЕМИ ОБРОБІТКУ ГРУНТУ НА ПОЛЯХ СІВОЗМІНИ

РОЗДІЛ 5. ПРОЕКТУВАННЯ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ПОСІВІВ КУЛЬТУР ВІД БУРЯНІВ

5.1 Система запобіжних заходів захисту культур від бур'янів

5.2 Система винищувальних заходів захисту від бур'янів

5.3 Система спеціальних заходів захисту від бур'янів

5.4 Проектування інтегрованої системи захисту від бур'янів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

В останні роки в зв'язку з неправильним використанням засобів інтенсифікації сільського господарства (хімізації, меліорації, комплексної механізації, інтенсивних технологій обробітку культур та інше) в землеробстві виникли складні проблеми - засолення, підтоплення, водна ерозія, хімічне забруднення ґрунтів і водних джерел, порушення гідрологічного режиму найбільших регіонів країни.

Сучасне землеробство - це наука про найбільш раціональне, економічно і технічно обґрунтованому використанні землі, формування високо родючих, з оптимальних параметрами для обробітку культур та рослин ґрунту.

Порушення збалансованості окремих елементів агроландшафтів, в тому числі співвідношення площ ріллі, лісових і водних ресурсів, ускладнення соціально-економічної ситуації, призвело до істотної деградації агро ландшафтів і ґрунтового покриву. Особливо небезпечних розмірів досягла водна і вітрова ерозія. Кількість еродованих земель в Україні досягає 10,5 млн. га, або 32,8% від загальної площі ріллі. Останнім часом площа еродованих земель збільшилась на 23% або на 2,5 млн. га, а втрати продукції рослинництва перевищують 9-12 млн. т земель одиниць на рік. Тому потрібні негайні заходи щодо поліпшення сучасного стану агроландшафтів та запровадження ґрунтозахисних, екологічно безпечних систем землеробства.

Актуальність обраної теми. В умовах наростаючої антропогенної діяльності, навантаження на ґрунт і на всі зв'язані з ним природні компоненти екосистем наука про землеробство ускладнились і потребує нових і більших глибоких знань. Потрібно розвивати екологічне, ландшафтне, біологічне, промислово - інтенсивне та систематичне землеробство. На нинішньому етапі розвитку землеробства має бути комплексний підхід до сільськогосподарського виробництва з системно-технічного прогресу з урахуванням політичних, соціальних, економічних, матеріально-технічних і екологічних умов.

За широтою й розмаїтістю дії на ґрунти й рослини серед агрономічних заходів сівозміна не має собі рівних. Її вплив розповсюджується на всі сторони життя рослин і на життєво необхідні процеси у ґрунтах. Сівозміна сприяє поповненню й кращому використанню поживних речовин ґрунту й добрив, покращує й підтримує сприятливі фізичні властивості, захищає ґрунт від водної й вітрової ерозії, попереджає розповсюдження бур'янів, хвороб і шкідників сільськогосподарських культур.

На сучасному етапі всі фактори повинні працювати на врожай. Урожай - це основний показник культури землеробства та рівня фахової підготовки спеціалістів внаслідок праці людини.

Першоджерела емпіричних знань про ґрунти сягають у дуже давні часи. Розвиток знань про ґрунти в епоху Відродження пов'язаний з іменем Леонардо да Вінчі (Італія), Б. Паліссі (Франція), Я. П. ван Гельмонта (Нідерланди), І. Р. Глаубера (Німеччина) та ін. У Росії М. В. Ломоносов уперше сформулював наукове поняття «чорнозем» та умови його утворення. В. В. Докучаева (1846-1903) вважають засновником науки про ґрунт. У подальшому вчення Докучаева-Костичева про ґрунт розвивали П. С. Коссович, К. Д. Глинка, К. К. Гедройц, Д. М. Прянишников, Л. І. Прасолов, В. Р. Вільямс, Б. Б. Полинов та ін. Так, К. К. Гедройц (1872-1932) заклав основи колоїдної хімії ґрунтів! Він виявив у ґрунтах ґрунтовий вбирний комплекс, основою якого є мінеральні, органічні та органо-мінеральні часточки та колоїди ґрунту.

Об'єктом дослідження виступають сивозміни.

Предметом даної курсової роботи виступає сукупність спрособів для проектування сивозміни на каштанових грунтах в степових районах України.

Так, з метою повного розкриття предмету та виконання мети були сформовані наступні завдання:

1) визначити наукове обгрунтування сівозміни та їх класифікацію;

2) дослідити основні принципи та побудову сівозмін;

3) розглянути їх впровадження та освоєння;

4) розглянути питання процесу проектування сівозміни, тобто дати характеристику ґрунтів, розглянути раціональність посівних площ;

5) дослідити агробіологічне і агротехнічне обґрунтування сівозміни;

6) спроектувати ротаційну таблицю згідно запроектованої сівозміни;

7) дослідити процес проектування системи ґрунту на полях сівозміни;

8) розглянути систему захисту посівів культур від бур'янів.

Методи курсової роботи. В ході написання курсової роботи було використано такі методи, як картографічний опис, літературний опис, аналіз наукової літератури, бібліографічний пошук інформації.

Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані у педагогічній діяльності практичних вихователей та виклалачів шкільних, навчально-виховних закладів.

Структура даної курсової роботи складається зі вступу, п?яти розділів, дванадцяти підпунктів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи складає 50 (пятдесят) сторінок, з них 47 (сорок сім) сторінок основного тексту.



РОЗДІЛ 1. ВВЕДЕННЯ ТА ОСВОЄННЯ СІВОЗМІНИ

1.1 Наукове обґрунтування сівозміни

У практиці сільськогосподарського виробництва польові рослини можуть вирощуватись у вигляді монокультури, беззмінної культури і в сівозміні.

Монокультурою називають єдину культуру, яку вирощують у господарстві на всій площі орних земель. Наприклад, у невеликих за розміром фермерських або орендних господарствах у вигляді монокультури можуть вирощуватись кукурудза чи картопля, які краще за інші польові культури переносять тривале розміщення на одному місці (полі). Беззмінною називають сільськогосподарську культуру, яку тривалий час (більше 2-3 років) вирощують на тій самій площі поза сівозміною, а посів такої культури - беззмінним. Прикладом беззмінної культури може бути кукурудза на заплавних землях.

Беззмінне вирощування кукурудзи на заплавних землях є вимушеним агрозаходом і зумовлюється тим, що на час звільнення заплави від паводкової води оптимальні строки сівби для інших провідних польових культур уже минули і такі площі залишились придатними для сівби таких пізніх культур, як кукурудза. Як правило, продуктивність посівів кукурудзи, як і інших культур при тривалому їх вирощуванні на одному полі, завжди нижча, ніж у сівозміні після рекомендованих попередників.

Сівозміна - це науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур і парів у часі й на території або тільки в часі. Чергування в часі - це щорічна або періодична зміна культур і чистого пару на конкретно взятому полі. Чергування на території означає, що земельний масив сівозміни поділений на поля, де щороку (почергово) вирощуються культури. На кожному полі вони чергуються в часі.

Теоретичною основою побудови сівозмін є плодозміна, тобто щорічна або періодична зміна культур у полях сівозміни, що різняться між собою біологічними властивостями й агротехнікою вирощування. Чергування культур позитивно впливає на водний і поживний режими, мікробіологічні процеси та фітосанітарний стан ґрунту, а в поєднанні з добривами та іншими засобами підвищує його родючість. Для забезпечення їх чергування на території всю земельну площу сівозміни розділяють на окремі поля (рівновеликі за площею або близькі до неї ділянки орної землі), на яких щороку почергово вирощуються культури сівозміни та розміщується чистий пар.

Вважається за правило на окремих полях сівозміни планувати вирощування тільки одного виду культур. Коли ж на полі в один рік доводиться розміщувати кілька видів культур окремими масивами, то таке поле сівозміни називається збірним. Треба намагатися, щоб таких полів у сівозміні було якнайменше. Якщо ж земельний масив сівозміни є одним полем, то сільськогосподарські культури (а за наявності і чистий пар) щороку або періодично змінюються лише в часі. Така форма сівозміни інколи використовується науковими установами, а в практиці сільськогосподарського виробництва - в невеликих фермерських та індивідуальних господарствах.

Під сільськогосподарською культурою слід розуміти певний вид рослин, які вирощують на сільськогосподарських угіддях з метою виробництва рослинницької продукції. За видом продукції розрізняють польові, овочеві і плодоягідні культури. Польові культури, в свою чергу поділяють:

- за способом вирощування на просапні (висіяні пунктирним, квадратногніздовим і стрічковим способом із шириною міжрядь чи міжстрічкових відстаней, що дають змогу обробляти ґрунт при догляді за рослинами під час їх вегетації) і культури суцільної сівби (висіяні розкидним або рядковим способом із вузькими міжряддями);

- за видом продукції - на зернові (в тому числі бобові), технічні і кормові;

за тривалістю життєвого циклу - на однорічні, дворічні і багаторічні. Якщо сільськогосподарська культура займає поле більшу частину вегетаційного періоду і використовується для отримання основної продукції (зерна, коренеплодів, насіння тощо), то вона називається основною.

Коли ж сільськогосподарська культура збирається на зелену масу чи сіно до першої половини літа, її називають парозаймаючою. До них належать озимі на зелений корм, багаторічні трави на один укіс, вико-горохо-вівсяні сумішки, кукурудза у фазі викидання волоті тощо. Поле, на якому вирощуються парозаймаючі культури, називається зайнятим паром. Видозміною зайнятого пару є сидеральний пар - поле, на якому вирощуються парозаймаючі культури на зелене добриво. Серед них перевагу надають алкалоїдним формам люпину - однорічному вузьколистому і багаторічному, зелена маса яких у фазі сизих бобиків заорюється для підвищення родючості малопродуктивних ґрунтів Полісся. Крім зайнятих розрізняють і чисті пари - поле, вільне від сільськогосподарських культур протягом майже всього вегетаційного періоду. Чисті та зайняті пари слугують, як правило, попередниками для озимих культур.

Попередник - це сільськогосподарська культура або чистий пар, що займали поле перед сівбою наступної культури. Всі попередники залежно від біологічних особливостей і технологій вирощування поділяються на озимі і ярі зернові колосові, ярі зернобобові, багаторічні і однорічні трави, просапні і чисті пари. Коли ж сільськогосподарська культура в сівозміні на одному і тому самому полі вирощується підряд два і більше років, то вона називається повторною, а посів такої культури - повторним.

Сівозміни складаються з окремих сівозмінних ланок, які включають дві-три культури або чистий пар і одну-дві культури в послідовності, передбаченій схемою сівозміни. Як правило, ланка сівозміни складається з попередника озимини, самої озимини і наступної за нею культури. У польовій сівозміні можуть бути такі ланки: парові (наприклад, чистий або зайнятий пар - озима пшениця - цукрові буряки), трав'яні (багаторічні трави - озима пшениця - цукрові буряки) і непарові (горох, кукурудза на силос -озима пшениця - цукрові і кормові буряки, картопля, кукурудза, соняшник тощо).

Сівозміна є заходом, що майже без додаткових матеріальних витрат сприяє підвищенню врожайності різних польових культур, більшість з яких негативно реагують на вирощування в умовах монокультури чи беззмінного посіву.

1.2 Класифікація сівозмін

сівозміна агрокліматичний бур'ян посівний

Сукупність взаємозв'язаних сівозмін у господарстві становить систему сівозмін. Велика різноманітність сівозмін зумовила необхідність їх класифікації. В основу сучасної класифікації покладено кілька ознак, проте головними з них є дві:

1) основний вид рослинницької продукції, що виробляється в сівозміні (зерно, технічні культури, корми, овочі тощо);

2) співвідношення груп культур, що відрізняються за біологічними особливостями, технологією вирощування та за впливом на родючість ґрунту (зернові та технічні культури суцільної сівби, зернові, бобові, багаторічні трави, просапні, чисті пари).

За першою ознакою сівозміни поділяють на три типи: польові, кормові та спеціальні.

Польовою називається сівозміна, понад половину всієї площі якої відведено для вирощування зернових і технічних польових культур.

У господарствах, крім спеціалізованих, значну площу орної землі займають польові сівозміни. Якщо в них є великі площі різних ґрунтів, то на кожній з ґрунтових відмін вводять окрему сівозміну. Залежно від характеру землекористування, структури посівів, організаційно-господарськихумов польові сівозміни можуть мати різну кількість полів. Більшість польових сівозмін в Україні восьмита десятипільні. На піщаних ґрунтах Полісся та для фермерських господарств рекомендовані чотирита шестипільні сівозміни.

Кормовими називаються сівозміни, в яких понад половину всієї площі відведено для вирощування кормових культур. Залежно від розміщення і складу кормових культур кормові сівозміни поділяють на два підтипи: прифермські тасінокісно-пасовищні.Прифермські сівозміни розміщують поблизу тваринницьких ферм, на їх полях вирощують силосні культури, коренеплоди і трави на зелену масу. Усінокісно-пасовищнихсівозмінах переважно вирощують багаторічні трави на сіно та для випасу тварин. У семи- і дев'ятипільних кормових сівозмінах багаторічні бобові і злакові трави використовують два і більше років.

Спеціальні сівозміни впроваджують для вирощування культур, що потребують спеціальних умов та агротехніки. Вирощувати такі культури у польових сівозмінах недоцільно. За призначенням такі сівозміни бувають овочеві, коноплярські, махоркові, рисові та ін. Особливим видом сівозмін спеціального призначення є ґрунтозахисні або протиерозійні. Спеціальні сівозміни здебільшого п'я-ти-абовосьмипільні. Крім того, незначні площі ріллі залишають поза сівозміною як резерв для збільшення площ під плодовоягідні насадження, а також для різних забудов.

Залежно від співвідношення груп культур, різних за біологічними особливостями, технології вирощування і впливу на родючість ґрунту (зернові, просапні, багаторічні трави, чисті пари) польові сівозміни поділяють на такі види: зернопаропросапні; зернопросапні; зернотрав'яні; зернотрав'янопросапні (плодозмінні); травопільні; травопільнопросапні; сидеральні та ін.

У зернопросапних сівозмінах половину і більше площі сівозміни займають посіви зернових культур, частину площі - просапні культури і чисті пари. Прикладом зернопаропросапної сівозміни е така: чистий пар, озима пшениця, озима пшениця, кукурудза, ярі колосові, зернобобові, озима пшениця, кукурудза на силос, озима пшениця, соняшник (степові райони).

Сівозміни, в яких зернові займають половину і більше площі, а решту - просапні культури, називаються зернопросапними, наприклад: багаторічні трави, озима пшениця, цукрові буряки, кукурудза на зерно, зернобобові, озима пшениця, цукрові буряки, кукурудза на силос та зелений корм, озима пшениця, ярі колосові з підсівом багаторічних трав (лісостепові райони).

Зернотрав'яні сівозміни - це такі, в яких більшу частину площі займають посіви зернових та непросапних технічних культур, а решту - багаторічні трави. Ці сівозміни поширені в нечорноземній зоні, наприклад: пар зайнятий, озимі з підсівом багаторічних трав, багаторічні трави, льон, озимі, ярі зернові.

Зернотрав'янопросапні, або плодозмінні, сівозміни - це сівозміни, в яких не більше половини площі відводять під зернові культури, а решту - використовують під просапні, бобові культури. У цих сівозмінах здійснюється принцип плодозміни, тобто щорічно відбувається зміна культур різних біологічних груп, наприклад: конюшина, льон, озиме жито, післяжнивні посіви, картопля, горох, люпин, озима пшениця, післяжнивні посіви, кукурудза, гречка, ярі зернові з підсівом конюшини.

Травопільними називають сівозміни, в яких під багаторічні трави відводять більше половини площі сівозміни, решту - займають зерновими, однорічними травами, технічними культурами. Цей вид сівозміни характерний для ґрунтозахисних та кормових сівозмін, наприклад: багаторічні трави, зернові або льон, однорічні трави, ярі з підсівом трав.

До просапних сівозмін належать такі, в яких під просапні культури відведено не менш як половину сівозмінної площі, а решту її займають інші однорічні культури. Просапними можуть бути спеціальні (овочеві, овочево-кормовітощо), прифермські кормові спеціальні (овочеві,овочево-кормовітощо) сівозміни, наприклад: однорічні трави, коренеплоди, кукурудза, культури на силос. Просапні польові сівозміни поширені в Лісостепу України, наприклад: зернобобові, озима пшениця, цукрові буряки, кукурудза на зерно, кукурудза на силос, озима пшениця, цукрові буряки, ячмінь, кукурудза на зерно, соняшник.

Просапні сівозміни, як правило, розміщують на нееродованих ґрунтах, на рівнинних або із невеликим схилом землях, де запроваджена ґрунтозахисна технологія вирощування просапних культур. Сівозміни, в яких вирощують переважно просапні культури, а два і більше поля зайняті багаторічними травами, називаються трав'янопросапними. Найбільше вони поширені серед кормових сівозмін і впроваджуються переважно в районах зрошуваного землеробства, на заплавних ґрунтах та осушених торфовищах, наприклад: багаторічні трави, картопля, коренеплоди, капуста, вико-овесз підсівом багаторічних трав.

У сидеральних сівозмінах на одному або двох полях вирощують сидеральні культури для заорювання їх зеленої маси на добриво. Впроваджують їх на супіщаних та на піщаних ґрунтах в умовах Полісся, наприклад: люпин на зелене добриво, озиме жито, післяжнивні посіви хрестоцвітих, картопля, люпин на зерно та зелену масу, озиме жито, картопля, овес.

Овочеві сівозміни, що впроваджені у різних ґрунтово-кліматич-них зонах України, диференційовані залежно від складу культур.

Для фермських господарств у різних ґрунтово-кліматичнихзонах України рекомендовані4-5-пільнісівозміни.

1.3 Основні принципи і порядок побудови сівозмін

При розробці і введені сівозмін необхідно керуватися основними принципами раціонального ведення господарства. Головні із них наступні:

1. Раціональне використання землі, відповідно до її родючості і одержання максимальної кількості сільськогосподарської продукції при мінімальних затратах праці.

2. Запровадження сівозмін у господарстві повинно бути пов'язано зі структурою посівних площ.

3. У кожній сівозміні повинно бути передбачене максимальне відновлення і систематичне підвищення родючості ґрунту за рахунок збагачення ґрунту органічними і мінеральними добривами, боротьба з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур; раціональна система обробітку ґрунту.

4. Правильне розміщення провідних культур після найбільш ефективних попередників, враховуючи вплив не тільки на цю культуру, але й на наступні.

5. При побудові сівозмін необхідно враховувати реакцію окремих культур на беззмінні посіви. До дуже чутливих культур, які при повторних посівах знижують врожай, належать: соняшник, цукровий буряк, льон, суданка, сорго, ярі зернові. До середньочутливих належать такі культури, які при відповідній агротехніці не дають помітного зниження врожаю: кукурудза, озимі зернові. До малочутливих відносяться - картопля, коноплі, рис, гречка. В таблиці 3 наведена оптимальна періодичність повернення основних культур на попереднє місце вирощування для різних ґрунтово-кліматичних підзон України.

6. Чергуючи культури у сівозміні необхідно звернути увагу на відношення їх до окремих видів бур'янів, шкідників і хвороб. Так, ярі зернові слабко протистоять бур'янам, тому після них не треба розміщати культури дуже чутливі до бур'янів у ранній період їх вирощування (цукровий буряк, просо та ін.). Після пасльонових культур є можливість розповсюдження небезпечної хвороби - фітофтори.

7. Важливо, при побудові сівозмін, уникати посівів просапних культур після просапних, тому що це призводить до невиправданого розпилення ґрунту і прискорення ерозійних процесів.

8. Необхідно дотримуватись рівновеликих полів у сівозміні. Велика різниця в їх розмірах призводить до порушення структури посівних площ по роках і, нарешті, до руйнування сівозмін.

9. Кожну культуру розміщувати по мірі можливості в одному полі сівозміни. Якщо ж схемою сівозміни передбачено мати одне або декілька збірних полів, то у кожному полі необхідно висівати такі культури, які були б близькими за своїми біологічними особливостями і агротехнікою вирощування. Це дозволить підвищити ефективність використання машин і підготовку кращих умов для наступної культури.

10. Сівозміна повинна бути гнучкою, щоб при необхідності була можливість змінити склад і чергування культур за допомогою встановлення такої структури посівних площ, яка забезпечувала б добрим попередником всі культури, і в-першу чергу, ведучі.

1.4 Впровадження та освоєння сівозмін

Запровадження сівозмін здійснюється у два етапи: впровадження і освоєння.

Запровадженою вважається сівозміна, проект якої перенесено на територію землекористування господарства.

Освоєна сівозміна - це та, в якій дотримуються межі полів, а розміщення культур по полях і попередниках відповідає прийнятій схемі.

Продуктивність сівозмін значною мірою залежить від правильного визначення структури посівних площ і розміщення їх на території. Тому розроблення проекту сівозмін необхідно розпочинати з вивчення спеціалізації господарства та з проведення землевпорядкування. Відповідальною роботою проектування сівозмін є розроблення раціональної структури посівних площ. Щоб правильно встановити площу тієї чи іншої культури, треба знати обсяг виробництва продукції і планову врожайність даної культури.

Для визначення плановою врожаю культур необхідно детально проаналізувати фактичну врожайність за останні 5 років і план агротехнічних заходів на період освоєння сівозмін.

Треба також провести облік всіх земельних угідь, дати їх агровиробничу характеристику і накреслити заходи продуктивного їх використання.

На основі розробленої структури посівних площ та агро-виробничої характеристики ґрунтів визначають систему сівозмін у господарстві, їх площу та кількість полів.

Кількість сівозмін у господарстві і кількість полів у сівозміні залежать від багатьох чинників: фунтових особливостей, земельних масивів, розташування населених пунктів, тваринницьких ферм та комплексів, структури посівних площ та ін.

Важливо правильно розподілити культури між сівозмінами і визначити кількість полів. Розмір поля визначають з таким розрахунком, щоб кожна культура займала одне або кілька полів, раціонально використовувалась сільськогосподарська техніка. У міру можливості поля повинні бути правильної форми і приблизно однакового розміру.

Насамперед, встановлюють кількість полів у сівозміні. Для цього визначають посівні площі окремих груп культур (озимі, ярі, просапні, багаторічні трави та ін.) і обчислюють, який відсоток від загальної площі сівозміни займає дана група культур. Потім визначають середній розмір поля. Поділивши загальну площу сівозміни на середній розмір поля, визначають кількість полів у сівозміні. Після обговорення та затвердження проект сівозміни переносять на територію господарства і на підставі прохідного плану освоюють. Освоєння - це поступовий перехід до прийнятого чергування культур, який триває 2-3 роки.

План переходу до прийнятої сівозміни - це таблиця, у якій подано фактичне розміщення культур на період освоєння сівозмін. Перехідний план повинен відповідати таким вимогам: виконання планових завдань виробництва продукції землеробства з одиниці площі в роки освоєння сівозміни; підвищення врожайності всіх культур і валових зборів у роки переходу.

Для того, щоб правильно розмістите культури в сівозміні у роки її освоєння, треба знати історію кожного поля, зокрема: попередники, удобрення, забур'яненість та ін. Всі ці дані можна отримати з книги історії полів, актів на сівбу та збирання врожаю, внаслідок опитування спеціалістів, працівників господарства.

З першого року освоєння сівозміни в полі висівають по одній культурі. Якщо ж цього не вдається, то добирають такі культури в одне поле, які були б рівноцінними попередниками для наступних культур. Необхідно намагатись, щоб у найкоротший термін набір їх у кожному полі і порядок чергування відповідали прийнятій схемі.

Після освоєння сівозміни починається перша ротація. Освоєною вважається така сівозміна, в якій розміщення культур по полях і попередниках відповідає прийнятій схемі і зберігаються межі полів.

Для отримання прийнятого порядку чергування культур у полях сівозміни після її освоєння необхідно скласти ротаційну таблицю - план розміщення культур по полях на ротацію.



РОЗДІЛ 2. ПРОЕКТУВАННЯ СІВОЗМІНИ

2.1 Агрокліматичні умови зони

Україна займає площу близько 603,7 тис.км2 , з них більше 60 % - під сільгоспугіддями. Від рівня забезпеченості такими агро кліматичними ресурсами, як світло, тепло і волога, значною мірою визначається розміщення різних галузей сільського господарства.

Мінливість погодних факторів за роками і територією викликає значні коливання врожаїв, а використання агро кліматичних ресурсів у виробничих умовах не перевищує 40-60 %.

У землеробстві найбільш часто лімітуючими факторами виступають температура та опади. Встановлено, що відхилення від середньомісячних оптимальних значень температури на 2 оС, а опадів на 20 - 30 мм істотно впливають на ростові процеси та продуктивність с.-г. рослин та ефективність агротехнічних заходів.

Теплові ресурси. Провідна роль у формуванні клімату і погоди належить сонячному світлу і теплу. Теплова енергія надходить на поверхню землі у вигляді прямої і розсіяної сонячної радіації.

Максимум прямої радіації припадає на липень, мінімум - на грудень, а річні і добові коливання її співпадають із динамікою хмарності. Тому найменша тривалість сонячного сяяння становить в грудні від 20-30 годин в північних 3 районах до 70 год. в Криму, найбільша у липні (місцями червні) від 230 до 350 відповідно.

В процесі фотосинтезу рослини використовують лише 0,5 % сонячної радіації, яка надходить до земної поверхні - ФАР. Поглинається рослинами переважно довжина хвиль 0,38-0,71 мкм. Середньо багаторічні значення суми ФАР протягом календарного року зростають від 2050 (на півночі і заході) до 2050 МДж/м2 (на півдні). Для створення органічної речовини у природі використовується до 28% ФАР. Майже 85 % сонячної енергії поглинається поверхнею грунту протягом весняного і літнього періоду. З цим пов'язаний температурний режим грунту и повітря.

Річна амплітуда коливань температури повітря в західній частині України становить 22 оС, а у напрямку на схід (підвищення континентальності) вона збільшується до 30 оС. Середня річна температура коливається у межах 6-10 С (найнижча у північних та східних областях), у Криму - 12-13 С.

Найхолодніший місяць майже на всій території України - січень (на сході та північному сході мінус 6-8 С, на іншій території переважно 4-5 С, в Криму + 3), найтепліший - липень (18-20 С, в степових областях - 21-23 С).

Особливу увагу приділяють екстремальним значенням температури повітря. Максимальні значення температури повітря навіть узимку можуть досягати 15-23 С, а весною і восени - до 30-39 С. Влітку така температура зростає з півночі на південь від 38 до 42 С.

Максимальна глибина промерзання грунту в південних районах (що пов'язано з незначним і нестійким сніговим покривом) до 160 см, а мінімальна - в західних районах - 65-85 см.

Інтенсивність та вірогідність заморозків та тривалість безморозного періоду залежить від фізико-географічних умов місцевості. Найпізніші весняні заморозки зареєстровані в Дніпропетровській області та на заході України 25 травня - 2 червня). Найранніші осінні заморозки в північних і центральних областях спостерігалися 4 вересня, а на півдні - 14 вересня.

Найдовший безморозний період на півдні (до 217 днів). Період активної вегетації складає 100-130 днів і також зростає від північно-західної частини України до південно-східної.

Суми активних температур також збільшуються з Полісся до Степу. 4

Умови зволоження. В Степу за рік випадає в середньому близько 400 мм опадів, на Поліссі 620 - 922 мм, причому максимум (60-65% від загальної кількості) припадає на літні місяці. Проте грунтом засвоюється в теплий період року лише 20 -30 % опадів, а за низького рівня агротехніки - ще менше. Сумарне випаровування змінюється залежно від зони: від 390 мм за рік в Степу до 560 - на Поліссі. В Степу часто випаровується води більше, ніж випадає з опадами.

Комплексним показником, що характеризує умови зволоження є ГТК. Якщо розглядати динаміку ГТК однієї місцевості, то він здебільшого поступово зменшується від квітня до вересня. Зоною надмірного зволоження (ГТК за 4-9 місяці) є західні області (ГТК=1,7), достатньо зволожене Полісся (1,4), недостатньо зволожені схід та центр України (близько 1,0), посушливий - південь (0,8).

Оптимальними запасами доступної вологи в осені у шарі грунту 0-10 см є 14-15 мм. За зниження цього показника до 9-11 мм виникає ризик щодо проростання насіння озимих культур.

На початку вегетаційного періоду кількість доступної вологи у шарі 0- 30 см є оптимальною у західних та північних областях (57-61 мм), близькою до норми - у центральних і східних районах (45-49 мм), задовільною - у південному Степу (40-45 мм).

Несприятливі для с.-г. виробництва явища погоди. Серед найпоширеніших несприятливих явищ - пізні весняні та ранні осінні заморозки, сильні морози, притерта льодова кірка на посівах озимих культур, град, посухи, суховії, зливи, сильні вітри, пилові бурі.

2.2 Характеристика ґрунтів

Як відомо, Україна володіє третиною світового запасу найпродуктивніших земель - чорноземів. Завдяки цьому, а також зручному, здебільшого рівнинному рельєфу, більше 60% площі нашої країни зайнято сільськогосподарськими угіддями. Однак, крім чорноземів, зустрічаються і деякі інші типи грунтів.

Дерново-підзолисті і торф'яно-підзолисті грунти характерні в основному для півночі України (Полісся). Вони сформувалися під хвойними і змішаними лісами з трав'янистою рослинністю за умови великої кількості опадів, яка сприяє заболочуванню низинних місць. Вміст гумусу в них - низький ( 0,7-2,0 %), повітропроникність - висока, а грунтова реакція - кисла (рН 4,2-5 , 2 ). Такі грунти добре підходять для вирощування хвойних і вересових культур , але для інших традиційних, які воліють нейтральну реакцію, потрібно проводити вапнування і внесення органічних і мінеральних добрив.

Сірі лісові грунти (які є перехідними від дерново-підзолистих до чорноземних) зустрічаються в Лісостепу і південних районах Полісся. Вони сформувалися під широколистяними лісами на основі суглинків. Вміст гумусу в них теж невисокий, а реакція - кисла або слабокисла.

Чорноземні грунти найбільше поширені в Україні (майже 60 % території) і знаходяться в Лісостеповій та Степовій зонах. Чорноземи утворені в основному під багаторічними трав'яними рівнинами і, як відомо, відрізняються високим вмістом гумусу (5-15 %), нейтральною реакцією, яка ідеально підходить для більшості сільськогосподарських культур, і грудкуватої структурою, що допомагає утримувати вологу. Це - найкращий грунт для землеробства у світі. Товщина шару українських чорноземів в деяких районах досягає метра (близько 10 % території країни). Залежно від місця розташування і ступеня зволоженості чорноземи поділяють на кілька підтипів.

Каштанові грунти сформувалися під сухими степовими ділянками з бідною рослинністю при недостатньому зволоженні. Відрізняються низьким (до 3 %) вмістом гумусу, низької вологості, лужною реакцією і порівняно великою товщиною шару - до півметра. Для успішного вирощування сільгоспкультур потребують додаткового зволоження і подкислення.

Бурі лісові грунти розташовуються в гірських районах Криму і Карпат, а також на рівнинних територіях Закарпатської низовини і Передкарпаття. Вони сформовані під широколистяними, змішаними і листяними лісами на щебенистих і щільних породах. Відрізняються невеликою товщиною (до 30 см ) і вмістом гумусу до 3-4 %.

Солонці і солончаки - малородючі і неродючі грунти відповідно. Перші зустрічаються фрагментарно в лісостепу і степу і мають значний вміст солей. Другі містять підвищену кількість солей у всьому шарі і характерні для південних степів ( на терасах річок Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай і на морських узбережжях). Це - проблемні грунти, які потребують промиванні і гіпсуванні для вирощування культур.

2.3 Раціональна структура посівних площ

Ефективність господарювання сільськогосподарських підприємств в значній мірі залежить від набору культур, які вирощуються, та їх співвідношення тобто від структури посівних пощ. Раціональна структура посівних площ повинна забезпечувати:

- виконання договірних зобов'язань щодо реалізації продукції;

- внутрішні потреби підприємства в продукції рослинництва;

- раціональне використання трудових ресурсів і засобів виробництва, особливо техніки;

- виробництво кормів для тваринництва в необхідних обсягах і якості з найменшими витратами;

- виконання вимог щодо чергування культур в сівозмінах відповідно до грунтово-кліматичних умов та спеціалізації підприємства тоо.

Головним критерієм науково обґрунтованої структури посівних площ є максимальний вихід продукції (в грошовій формі, в зернових одиницях або інших формах) з одиниці площі при найменших витратах праці і коштів. Іншими критеріями можуть бути: прибуток з 1 га, окупність витрат, собівартість 1 ц кормопротеїнової одиниці тощо.

На попередньому етапі визначення розмірів посівних площ сільськогосподарських культур обчислюють їх економічну оцінку.

Для економічної оцінки культур, що вирощуються для виробництва товарної продукції використовують систему показників:

- урожай основної продукції, ц/га;

- вартість валової продукції з 1га, грн..;

- прибуток з 1 га, грн..;

- собівартість 1 ц основної продукції, грн.;

- затрати праці на 1 ц основної продукції, люд.год.;

- рівень рентабельності виробництва продукції, %.

Рівень ефективності кормових культур характеризують такі показники:

- урожайність культур, ц/га;

- вихід кормових одиниць, перетравного протеїну, кормо протеїнових одиниць з 1 га посіву, ц;

- затрати праці на виробництво 1 ц кормових одиниць, перетравного протеїну, кормо протеїнових одиниць, люд. год.;

- собівартість 1 ц кормових одиниць, перетравного протеїну, кормо протеїнових одиниць, грн.

Перевагу надають показникові, що найповніше враховує умови діяльності підприємства.

При визначенні ефективності кормових культур та перетравного протеїну інколи важко надати перевагу тій чи іншій культурі. Тому ефективність кормових культур оцінюють також за виходом кормо протеїнових одиниць з 1 га посіву за формулою:

Д = (К+12П)/2,

де Д - вихід кормопротеїнових одиниць з 1 га, ц;

К - вихід кормових одиниць з 1 га, ц;

П - вихід перетравного протеїну з 1 га, ц.

Економічна оцінка сільськогосподарських культур проводиться на основі фактичних середньозважених даних за останні 3 - 5 років. Вона може бути проведена також за плановими показниками урожайності культури і матеріально-грошових витрат, розрахованих за технологічними картами.

Для визначення раціональної структури посівних площ використовують економіко-математичні методи із застосуванням персональних комп'ютерів (ПК) або розрахунково-конструктивний (варіантний) метод. При використанні економіко-математичних методів умови раціональної структури посівних площ та критерій оптимальності записуються у вигляді математичної моделі, реалізація якої на ПК дозволяє одержати шукані розміри посівних площ сільськогосподарських культур на підприємстві.

Раціональна структура посівних площ розрахунково-конструктивним методом у загальному вигляді визначається у такій послідовності.

На основі обстежень уточнюють наявність орних земель в підприємстві за рівнем їх родючості, еродованості тощо та виявляють угіддя, які придатні для переведення у ріллю.

На основі попередньо розробленої структури посівних площ та агро-виробничої характеристики ґрунтів визначають кількість сівозмін і їх площі, склад культур, розмір та кількість полів кожної сівозміни. При цьому доцільно розробити декілька варіантів системи сівозмін. Проводять організаційно-економічну та агротехнічну оцінку варіантів системи сівозмін та вибирають із них найефективніший.

По розміру полів під культурою в системі сівозмін визначають розміри посівних площ та раціональну структуру посівних площ. При необхідності система сівозмін після цього може бути уточнена.

Оцінка структури посівних площ проводиться за такими показниками:

- вихід валової та товарної продукції у натуральній та грошовій формах у розрахунку на 1 га посівної площі;

- затрати праці і матеріально-грошових витрат на 1 га посіву;

- вихід валової продукції на 1 грн. виробничих витрат і на 1 люд.год.;

- величина умовного прибутку (по прямих витратах) на 1 га площі;

- рівень окупності матеріально-грошових, енергетичних і трудових затрат; розподіл затрат праці за періодами.

З визначенням раціональної структуру посівних площ нерозривно пов'язана організація системи сівозмін.

Складання сівозмін ґрунтується на розроблених науковими установами принципах оптимального набору і чергування культур з урахуванням їх розміщення після кращих попередників та періодів повернення культур на попереднє місце. Запровадження науково обґрунтованих сівозмін сприяє збільшенню обсягів виробництва продукції внаслідок зменшення шкідників і хвороб сільськогосподарських культур, поліпшення фітосанітарного стану полів, раціонального використання поживних речовин ґрунту.

Встановлено, що науково обґрунтоване розміщення культур у сівозміні підвищує продуктивність кожного гектара ріллі на 25-30 %. Так, за даними Ерастівської дослідної станції Інституту зернового господарства за тривалого (протягом 10 років) вирощування озимої пшениці без добрив урожайність становила 13,6 ц/га, а в сівозміні - 27,6 ц/га; ячменю - відповідно 15,5 і 18,6; гороху - 9,4 і 18,1; кукурудзи - 23,4 і 26,8 та соняшнику - 10,3 і 24,1 ц/га. [1]

В кожній зоні України місцевими науковими установами розроблені для підприємств різної спеціалізації орієнтовні сівозміни, які відрізняються складом і чергування культур, кількістю полів тощо. Рекомендовані схеми сівозмін уточнюються в конкретних умовах кожного підприємства.

У великих підприємствах застосовують 7 - 10 - пільні сівозміни. У фермерських господарствах, які мають невелику площу землекористування, та у підприємствах, що орендують значні площі землі, застосовують зазвичай сівозміни з короткою ротацією (4 - 5 полів).

Розроблення сівозмін на підприємстві ведеться на основі перспектив його розвитку, що визначені бізнес-планом. Сівозміни проектуються по кожному підрозділу.

Визначаючи кількість сівозмін та розподіляючи культури між ними, враховують наявність та розташування населених пунктів і тваринницьких ферм, кількість землі, рельєф місцевості, конфігурацію полів, розчленованість земельних масивів річками, дорогами, лісовими насадженнями.

Велика кількість сівозмін веде до зменшення розмірів полів, що негативно впливає на ефективність використання техніки. Великі за розміром поля сівозміни погіршують умови організації виробництва.

Польові сівозміни розміщують на польових землях та вододілах крутизною до 3о. Залежно від кліматичних зон раціональний розмір їх сівозмінної площі становить 800 - 1000 га. Кормові, прифермські сівозміни розміщують на родючих ґрунтах біля тваринницьких ферм. На луках і заплавах впроваджують лукопасовищні сівозміни. Овочеві, рисові та інші спеціальні сівозміни впроваджують біля населених пунктів, водних джерел та в умовах зрошення. На схилах крутизною 3 - 7 для захисту ґрунту від водної ерозії розміщують ґрунтозахисні сівозміни.

При організації сівозмінної площі потрібно передбачити, щоб кожна культура займала одне або кілька цілих полів. Вони повинні мати по можливості правильну прямокутну форму і приблизно однаковий розмір з метою раціонального використання техніки. Відхилення в розмірі полів допускається 3 - 10 %. Бажане співвідношення ширини до довжини поля 1:2, 1:3 при площі поля 150 - 200 га і більше та 1:4 при площі не менше 50 га. У рівнинних лісостепових і степових районах поля нарізають довшими сторонами перпендикулярно до напряму пануючих вітрів, а на схилах - впоперек їх для затримання дощових і зливових вод; а в районах надмірного зволоження - вздовж схилу або під невеликим кутом.

Спроектовані варіанти системи сівозмін потребують агротехнічного та організаційно-економічного оцінювання. Агротехнічна оцінка проектних варіантів сівозмін передбачає відповідність їх системі агротехніки, удобрення, розміщення і чергування культур та іншим факторам збереження і підвищення родючості ґрунтів.

З організаційної точки зору систему сівозмін оцінують на відповідність їх прийнятій спеціалізації підприємства, можливість виконання договірних зобов'язань по реалізації продукції та раціонального використання трудових і матеріальних ресурсів. Економічна оцінка сівозмін проводиться за показниками: вартість валової і товарної продукції; затрати праці і коштів; чистий прибуток у розрахунку на гектар сівозмінної площі; рентабельність, собівартість, затрати праці на одиницю основної продукції або кормової чи зернової.

2.4 Агробіологічне і агротехнічне обґрунтування сівозміни

В запропонованій сівозміні перше поле озимої пшениці іде після чорного пару. Це найкращий попередник серед усіх. Доведено, що в Степовій зоні урожайність озимої пшениці часто зумовлюють запаси доступної вологи в посівному шарі на час її сівби. У дослідах Миколаївської сільськогосподарської станції на чорноземах південного степу найбільші запаси вологи під час сівби озимої пшениці в середньому за чотири роки у півтораметровому шарі ґрунту спостерігалися після чорного пару (112,8 мм), значно менші - після гороху (65, 2 мм), кукурудзи на зелений корм і силос (відповідно 45,4 і 43,4 мм), люцерни другого року використання на один укіс (35,8 мм).

Дослідженнями, проведеними в 1979-1987 рр. на чорноземах звичайних малогумусних Розівської дослідної станції доведено, що в південно-східному Степу найкращими попередниками озимої пшениці є чорні пари.

Після озимої пшениця іде ярий ячмінь. В багатьох дослідженнях доведено, що у сівозмінах Степу найкращим попередником озима, яку сіють по чорному пару. Тому вибрана ланка є оптимальною і дає сподівання на високий врожай озимої пшениці при високій культурі землеробства.

Як відомо, ярий ячмінь відноситься до хороших попередників практично для всіх сільськогосподарських культур. Але горох при достатніх опадах за осінньо-зимовий період практично не знижує врожайність. Це доведено багатьма дослідженнями вченими в різних науково-дослідних установах Степу України. В запропонованій сівозміні перед кукурудзою на зерно іде ярий ячмінь За даними Лебідь Є.М. (1992), найвищі врожаї у Степу України отримують при розміщенні його перед кукурудзою на зерно. Переваги ячменю перед іншими зерновими культурами полягає у тому, що він може сформувати високий врожай за рахунок вологи нагромадженій у верхніх шарах ґрунту в осінньо-зимовий період, а прирости врожаю зерна цієї культури від внесення добрив вищі, ніж інших зернових культур. Горох відноситься до найкращих непарових попередників для озимої пшениці поряд з багаторічними травами на один укіс та культурами на зелений корм. Тому і вибір в цій сівозміні цього попередника є оптимальним. Цінність цієї культури не обмежується тільки виробництвом високобілкового зерна і вирішенням проблеми рослинного білку, а й виробництвом біологічного азоту та поліпшенням родючості ґрунту. Соняшник розміщується останнім у сівозміні, його найкращим попередником є озима пшениця. Тому ми і розмістили так її у нашій сівозміні.

У сівозміні соняшник може займати одне поле в підзоні нестійкого зволоження а в підзоні недостатнього зволоження-не більш як при одному полі.

Після соняшнику доцільно розміщувати культури на зелений кормі силос, що дає можливість успішно боротися з падалицею та забезпечує швидке відновлення запасів у ґрунті.

Аналізуючи дану сівозміну можна зробити висновок, що дана сівозміна дозволить найраціональніше використати орні землі, матеріальні та трудові ресурси. ВВона відповідає конкретним природно-кліматичним умовам і спеціалізації господарства і впливає позитивно на врожайність та родючість ґрунту. Щоб оцінити продуктивність освоєної сівозміни проводять підрахунок основних показників.

РОЗДІЛ 3. ПРОЕКТУВАННЯ РОТАЦІЙНОЇ ТАБЛИЦІ ЗГІДНО ЗАПРОЕКТОВАНОЇ СІВОЗМІНИ

Ротаційна таблиця і польової сівозміни

Таблиця 3.1.

№ поля

Площа поля, га

2009 р. Рік переходу

2010 р. Рік освоєння

2011 р.

2012 р.

2013 р.

2014 р.

2015 р.

2016 р.

2017 р.

2018 р.

2019 р.

1.

87

трави, картопля

Оз. пшениця

Ц. буряк, просо

Кукурудза на силос, кукурудза на з/к

Озима пшениця

Чорний пар, к. буряк, кукурудза

Горох, озимі на з/к

Озима пшениця

Ц. буряк

Ячмінь

Трави картопля

2.

91

Озима пшениця

Ц. буряк

Ячмінь

О. трави, картопля

Оз. пшениця

Ц. буряк, просо

Кукурудза на силос, кукурудза на з/к

Озима пшениця

Чорний пар, к. буряк, кукурудза

Горох, озимі на з/к

Озима пшениця

3.

81

Ц. буряк

Ячмінь

О. трави, картопля

Оз. пшениця

Ц. буряк, просо

Кукурудза на силос, кукурудза на з/к

Озима пшениця

Чорний пар, к. буряк, кукурудза

Горох, озимі на з/к

Озима пшениця

Ц. буряк

4.

89

Ячмінь

О. трави, картопля

Оз. пшениця

Ц. буряк, просо

Кукурудза на силос, кукурудза на з/к

Озима пшениця

Чорний пар, к. буряк, кукурудза

Горох, озимі на з/к

Озима пшениця

Ц. буряк

Ячмінь

5.

87

Оз. пшениця

Ц. буряк, просо

Кукурудза на силос, кукурудза на з/к

Озима пшениця

Чорний пар, к. буряк, кукурудза

Горох, озимі на з/к

Озима пшениця

Ц. буряк

Ячмінь

О. трави, картопля

Оз. пшениця

6.

92

Чорний пар, к. буряк, кукурудза

Горох, озимі на з/к

Озима пшениця

Ц. буряк

Ячмі нь

О. трави, картопля

Оз. пшениця

Ц. буряк, просо

Кукурудза на силос, кукурудза на з/к

Озима пшениця

Чорний пар, к. буряк, кукурудза

7.

85

Озима пшениця

Чорний пар, к. буряк, кукурудза

Горох, озимі на з/к

Озима пшениця

Ц. буряк

Ячмінь

О. трави, картопля

Оз. пшениця

Ц. буряк, просо

Кукурудза на силос, кукурудза на з/к

Озима пшениця

8.

91

Горох, озимі на з/к

Озима пшениця

Ц. буряк

Ячмінь

О. трави, картопля

Оз. пшениця

Ц. буряк, просо

Кукурудза на силос, кукурудза на з/к

Озима пшениця

Чорний пар, к. буряк, кукурудза

Горох, озимі на з/к

9.

91

Ц. буряк, просо

Кукурудза на силос, кукурудза на з/к

Озима пшениця

Чорний пар, к. буряк, кукурудза

Горох, озимі на з/к

Озима пшениця

Ц. буряк

Ячмінь

О. трави, картопля

Оз. пшениця

Ц. буряк, просо

10.

93

Кукурудза на силос, кукурудза на з/к

Озима пшениця

Чорний пар, к. буряк, кукурудза

Горох, озимі на з/к

Озима пшениця

Ц. буряк

Ячмінь

О. трави, картопля

Оз. пшениця

Ц. буряк, просо

Кукурудза на силос, кукурудза на з/к

Усього

887

РОЗДІЛ 4. ПРОЕКТУВАННЯ СИСТЕМИ ОБРОБІТКУ ГРУНТУ НА ПОЛЯХ СІВОЗМІНИ

Після встановлення з економічним і агротехнічним обґрунтуванням структури посівних площ визначають кількісні характеристики сівозмін, виходячи з дотримання таких принципів:

- кожна культура чи група культур, подібних за біологією та агротехнікою повинні займати одне чи кілька цілих полів зі зведенням до мінімуму кількості збірних полів;

- форма і розміри поля повинні задовольняти вимогам механізованих робіт;

- допустиме відхилення за площею між полями в межах 5%, а в окремих випадках - до 10%;

- схема чергування культур у сівозміні на підставі експериментально встановлених кращих та допустимих попередників.

Загальна площа сівозміни 1048 га. Середній розмір поля 174,6 га.

Характеризуючи освоєну в господарстві систему сівозмін варто відзначити в першу чергу такі їх особливості як висока насиченість посівами озимої пшениці та соняшника, що з точки зору підтримання сприятливого фіто санітарного стану грунту є явищем негативним і виправдане лише у зв'язку з особливостями попиту на ринку рослинницької продукції. При цьому із сівозмін практично повністю виключено зернобобові культури та багаторічні бобові трави, що спричиняє до значного погіршення структури попередників такої провідної продовольчої культури як озима пшениця. Відзначені недоліки необхідно усунути, хоча, зважаючи на економічні умови виникає необхідність з багатьма недоліками ще деякий час миритись.

На мою думку, сівозміни достатньо насичені інтенсивними культурами, але застарілі, складені без врахувань сучасного технічного прогресу: наявність великої кількості нової техніки, нові гербіциди, інсектициди, нові технології обробітку грунту. Тому їх необхідно вдосконалити.

Запровадження нової системи сівозмін приведе до повної зміни в структурі посівних площ.

Схема стаціонарного досліду з вивчення систем основного обробітку ґрунту у 8-пільній плодозмінній сівозміні на темно-каштановому ґрунті дослідного поля Інституту зрошуваного землеробства НААН [21]

№ поля	Культура сивозміни	Спосіб та глибина обробітку , см
		полицеви й варіант 1	безполицевий варіант 2	безполицевий варіант 3	диференційований варіант 4	диференційований варіант 5
1	Ячмінь	20-22	20-22	12-14	32-35 (п)	12-14 (п+щ)
2	Люцерна	Післядія
3	Люцерна	Післядія
4	Пшениця озима	28-30	28-30	12-14	12-14 (ф+щ)	14-16 (ко)
	Післяжнивні	Сівба у попередньо необроблений ґрунт
5	Буряки цукрові	30-32	30-32	12-14	14-16 (ко)	30-32 (до)
6	Кукурудза на силос	20-22	20-22 2	12-14	20-22 (о))	20-22 (о)
7	Пшениця озима	23-25	23-25	12-14	12-14 (ф+щ)	14-16 (ф+щ)
	Післяжнивні	Сівба у попередньо необроблений ґрунт
8	Кукурудза на зерно	28-30	28-30	12-14	28-30 (до)	28-30 (ч)
Енергоємність обробітку, Дж/га	1,4	0,8	0,5	1,3	1,1
Продуктивність сівозміни, к.од./га	127,8	118,4	115,3	129,7	125,9

Примітки: о - оранка; п - плоскорізний обробіток; ч - чизельний обробіток; до - двоярусна оранка; щ - щілювання 40 см; ко - комбінований обробіток; ф - фрезерний обробіток.



РОЗДІЛ 5. ПРОЕКТУВАННЯ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ПОСІВІВ КУЛЬТУР ВІД БУРЯНІВ

5.1 Система запобіжних заходів захисту культур від бур'янів

Заходи боротьби з бур'янами -- це складна система, завданням якої є запобігання занесенню бур'янів на поля, знищення вегетуючих бур'янів, очищення ґрунту від їх насіння і органів вегетативного розмноження. При цьому не слід обмежуватись одним, хоч і ефективним заходом. Розрізняють запобіжні і винищувальні заходи боротьби з бур'янами.

Запобіжні, або профілактичні, заходи спрямовані на те, щоб запобігти занесенню і поширенню бур'янів на поля або зменшити кількість їх органів розмноження (насіння, кореневищ, кореневих паростків тощо). Це -- очищення насіннєвого матеріалу сільськогосподарських культур від насіння бур'янів; запобігання занесенню насіння бур'янів на поля з гноєм і поливною водою; знищення бур'янів на необроблюваних землях; своєчасне збирання врожаю і вивезення його з поля; оптимальні строки і способи сівби та дещо підвищені норми висіву культурних рослин; запровадження науково обґрунтованих сівозмін; карантинні заходи.