Правові аспекти вирощування та реалізації зерна в Україні

Метою цього Закону є:

- забезпечення продовольчої безпеки держави;

- формування сприятливої для ринку зерна інвестиційної, кредитної, податкової, митної політики;

- оптимізація структури та ефективності зернового виробництва з урахуванням потенціалу природно-кліматичних умов та ринкової кон'юнктури;

- забезпечення функціонування ринку зерна на засадах поєднання вільної конкуренції та державного регулювання з метою збалансування інтересів суб'єктів господарювання та держави;

- встановлення державного контролю за якістю зерна, продуктів його переробки та сортового насіння;

- стабілізація ринкових ресурсів зерна;

- нарощування експортного потенціалу ринку зерна;

- визнання пріоритетності розвитку ринку зерна;

- застосування режиму державних заставних закупівель;

- здійснення державної аграрної інтервенції;

- визначення порядку експорту та імпорту зерна та продуктів його переробки за міжнародними договорами.

Дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів ринку зерна.

Законодавство України про зерно та ринок зерна базується на Конституції України і складається із цього Закону, законів України та інших нормативно-правових актів.

Закон визначає основних суб'єктів ринку зерна. Це - суб'єкти виробництва зерна (власники, орендарі та користувачі земельних ділянок, які використовують їх для виробництва зерна), суб'єкти зберігання зерна (зернові склади, елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні, комбікормові підприємства), Аграрний фонд, акредитовані біржі, фонд аграрних страхових субсидій України та інші суб'єкти.

В розділі ІІІ даного закону визначаються основні засади державного регулювання ринку зерна України. Відповідно до статті 9 держава визнає пріоритетність ринку зерна, сприяє його розвитку та стабільному функціонуванню.

Основними засадами державної політики по регулюванню ринку зерна є:

- надання пріоритетної бюджетної, кредитної та інвестиційної підтримки суб'єктам здійснення режиму заставних закупівель зерна та суб'єктам державної аграрної інтервенції;

- забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому, фуражному, технічному зерні та заходів щодо нарощування його експорту;

- встановлення розміру суми бюджетної позики, розрахованої виходячи з розміру встановленої мінімальної закупівельної ціни;

- гарантування сільськогосподарським товаровиробникам права вільного вибору використання зерна та ціни його реалізації;

- недопущення обмежень у пересуванні зерна та продуктів його переробки;

- контроль якості зерна та його зберігання;

- розвиток мережі обслуговуючих зерновий ринок кооперативних формувань;

- впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій у виробництві, зберіганні та переробці зерна;

- лізингове обслуговування ринку зерна.

Цим Законом також встановлено шляхи державного регулювання ринку зерна, особливості формування та використання зернових ресурсів, порядок декларування та контролю за якістю зерна, порядок зберігання зерна, правила імпорту та експорту зернових культур, міжнародне співробітництво в цій галузі.

3.2 Державна політика України на ринку зерна

Пріоритети державної політики на аграрному ринку визначені в Законі України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 року.[11]

Відповідно до цього Закону аграрний сектор визначається пріоритетним в національній системі економіки. Це зумовлено винятковою значущістю та незмінністю вироблюваної продукції сільського господарства в життєдіяльності людини та суспільства.

Закон визначає основні засади аграрної політики для забезпечення сталого розвитку аграрного сектору. Стаття 1 Закону визначає, що державна політика базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору. Стаття друга безпосередньо вказує, що метою державної аграрної політики є перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави.

Відповідно до статті 3 Закону з поміж основних пріоритетів державної політики також відзначаються запровадження сучасних механізмів і методів формування прозорого ринку сільськогосподарської продукції, продовольства, капіталу та створення сприятливих умов для реалізації експортного потенціалу аграрного сектору економіки.

Відповідно до статті 4 пункт 3 державна політика щодо розвитку ринків продукції сільського господарства і продовольства спрямовується на забезпечення платоспроможного попиту населення у продовольчих товарах, потреби підприємств харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів у сировині, створення умов для ефективного захисту внутрішнього ринку та сприяння просуванню сільськогосподарської продукції і продовольства на зовнішній ринок.

Основними напрямами розв'язання проблем формування ринків продукції сільського господарства і продовольства є:

- удосконалення правових та організаційно-економічних засад забезпечення діяльності учасників таких ринків з урахуванням інтеграції України до Європейського Союзу та до світового економічного простору;

- стимулювання розвитку спотового та форвардного ринку на основі розвинутої біржової інфраструктури, удосконалення системи регулювання біржового товарного ринку;

- створення державної системи цінового моніторингу, аналізу кон'юнктури та прогнозу ринків, поширення цієї інформації серед їх учасників;

- створення умов для підтримання стабільної цінової ситуації та прозорості на ринку шляхом запровадження заставних та інтервенційних операцій із сільськогосподарською продукцією і продовольством, удосконалення системи формування державних та регіональних продовольчих ресурсів, запровадження адресної державної продовольчої допомоги соціально незахищеним верствам населення, удосконалення державної підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, удосконалення системи державної статистики суб'єктів ринку;

- удосконалення державного регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності, запровадження квотування імпорту окремих стратегічних видів господарської продукції та продовольчих товарів; недопущення їх неконтрольованого переміщення через кордон;

- посилення захисту прав споживачів шляхом удосконалення державного контролю якості та безпеки продовольчих товарів, гармонізація національних стандартів з міжнародними, зокрема стандартами Європейського Союзу;

- удосконалення конкуренційного законодавства і механізмів застосування антидемпінгових та інших заходів щодо запобігання недобросовісній конкуренції;

- реалізація загальнодержавних програм розвитку інфраструктури аграрного ринку та відповідних регіональних програм.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про зерно та ринок зерна України»

Кабінет Міністрів України здійснює державне регулювання ринку зерна шляхом:

- запровадження режиму державних заставних закупівель;

- формування державного продовольчого резерву зерна з метою підтримки належного рівня продовольчої безпеки та здійснення державної аграрної інтервенції;

- забезпечення фінансування Аграрного фонду

- сертифікації послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки;

- проведення цінової політики на ринку зерна та страхування ризиків для суб'єктів зернового ринку;

- впровадження механізму експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами;

- забезпечення фінансування програм експорту та імпорту зерна за міжнародними договорами за рахунок коштів державного бюджету;

- запровадження декларування зерна, що знаходиться та зберіганні;

- забезпечення моніторингу ринку зерна;

- здійснення митно-тарифної політики;

- забезпечення розробки балансів зерна та періодичного їх уточнення;

- фінансування науково-селекційної роботи та насінництва, впровадження їх досягнень;

- фінансової підтримки виробників насіння, науково-дослідних установ, сортовипробувальних станцій за рахунок коштів державного бюджету;

- часткової компенсації сільськогосподарським товаровиробникам сортових надбавок за придбане ними насіння високих репродукцій за рахунок коштів державного бюджету;

- запровадження системи державних форвардних закупівель;

- запровадження режиму тимчасового адміністративного регулювання цін

- надання тимчасової бюджетної дотації.

Одним із шляхів реалізації державної аграрної політики Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» визначає створення та вдосконалення елементів сучасної ринкової інфраструктури (оптових ринків, торгових домів, бірж, аукціонів, ярмарків) для реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства, стимулювання розвитку приватних і приватно-кооперативних підприємств у сфері агросервісу, переробки, збуту продукції та маркетингового обслуговування особистих селянських та фермерських господарств.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про створення Аграрної біржі» від 26.12. 2005 року біло створено та визначено правовий статус Аграрної біржі України. [24] Даною Постановою визначено, що біржа створюється з метою підвищення рівня продовольчої безпеки країни, надання біржових послуг суб'єктам господарювання з укладення біржових договорів (контрактів) щодо сільськогосподарської продукції, продажу товарних деривативів, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція, іпотечних сертифікатів та іпотечних закладних, а також з проведення та/або організації розрахунково-клірингової діяльності.

Основними функціями Біржі є:

- належна організація біржових торгів (аукціонів) товарами, товарними деривативами, іпотечними сертифікатами та іпотечними закладними, створення розрахунково-клірингових систем для обслуговування укладених біржових договорів (контрактів);

- формування ринкової ціни на сільськогосподарську продукцію (пов'язані з нею послуги) та інші біржові товари;

- дослідження кон'юнктури організованого аграрного ринку та вивчення суспільної думки щодо такого ринку, надання консультацій з питань комерційної діяльності;

- надання біржових послуг, необхідних для проведення Аграрним фондом товарних або фінансових інтервенцій з метою підтримання рівня мінімальних або недопущення перевищення рівня максимальних закупівельних цін об'єктів державного цінового регулювання;

- виконання рішень Аграрного фонду про запровадження режиму адміністративного регулювання ціни окремого об'єкта державного цінового регулювання у випадках, передбачених законом;

- організація біржових торгів з придбання та продажу об'єктів державного цінового регулювання для потреб державного продовольчого резерву

- та інші.

Не менш важливим суб'єктом аграрного ринку є Аграрний фонд України, правовий статус якого визначено Постановою Кабінету Міністрів України «Про Аграрний фонд України» від 06.06.05 року. [25]

Фонд відповідно до покладених на нього завдань:

- виступає в установленому законодавством порядку замовником під час закупівлі товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів державного бюджету;

- продає або купує на аграрній біржі (до її створення - на акредитованих товарних біржах) об'єкти державного цінового регулювання з або до державного продовольчого резерву і має право на придбання та продаж об'єктів державного цінового регулювання для потреб державного резерву,

- здійснює на організованому аграрному ринку товарні інтервенції шляхом продажу (поставки) окремих об'єктів державного цінового регулювання на умовах споту або форварду з метою встановлення ціни рівноваги (фіксингу) у розмірі не більше максимальної закупівельної ціни;

- здійснює на організованому аграрному ринку фінансові інтервенції шляхом купівлі окремих об'єктів державного цінового регулювання на умовах споту або форварду з метою встановлення ціни рівноваги (фіксингу) у розмірі не менше мінімальної закупівельної ціни;

- готує пропозиції щодо удосконалення законодавства з питань, що належать до його компетенції, і подає їх на розгляд Мінагрополітики;

- організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників Фонду;

- забезпечує поширення інформації про кон'юнктуру аграрного ринку;

За умов створення правової бази для врегулювання діяльності суб'єктів оптового ринку сільськогосподарських товарів особливої ваги набуває визначення правового статусу агроторгового дому (АТД), який можна вважати мало ресурсною формою ринкової інфраструктури зі збереженням традицій прямих зв'язків і найбільш оптимальною моделлю виходу сільськогосподарських виробників на зовнішній та внутрішній ринки.[45;43] Торгові доми - це продукт самоорганізації виробників з метою формування оптових партій товарів.

Окрім Постанови Кабінету Міністрів України «Про створення Аграрної біржі», вагомим щодо розгляду правового статусу торгових домів можна вважати Типове положення про міжрегіональний та районний агроторговий дім. [26] Виходячи з якого, агроторговий дім - це спеціальний суб'єкт господарювання, що організовується переважно в формі господарського товариства, діяльність якого спрямована на надання послуг зі створення належних умов для обігу сільськогосподарської продукції, координації взаємодії сільгоспвиробників з аграрними біржами, іншими суб'єктами аграрного ринку, а також проведення торговельно-посередницької, організаційно-виробничої, інформаційно-координаційної, аналітико-консультативної та іншої діяльності.

Основними завданнями агроторгових домів є:

- організація аграрних ринків у зоні дії агроторгових домів та забезпечення їх взаємодії з міжрегіональними риками сільськогосподарської продукції;

- координація дій товаровиробників регіону з накопичення та реалізації сільськогосподарської продукції через систему аграрних бірж, формування лотів сільськогосподарської продукції і переробки, що встановлюються на торги.;

- сприяння товаровиробникам в одержанні максимальних прибутків від реалізації сільськогосподарської продукції, сировини та продукції їх переробки;

- вивчення та аналіз ринкової ситуації з широкого переліку товарних груп, які можуть бути продані або куплені сільськогосподарськими, переробними, агросервісними, торговельними та іншими підприємствами на внутрішньому та зовнішньому ринках;

- узгодження цін та інших умов, забезпечення організації заготівлі, зберігання та відвантаження продукції покупцям;

- вивчення стану організації виробництва агропромислової продукції в зоні дії агро торгового дому, підготовка пропозицій щодо кооперації, інтеграції виробництва та реалізації;

- та інші.

Таким чином, необхідною умовою організації аграрного оптового ринку є створення агроторгових домів як одного з елементів цього ринку за участю сільськогосподарських товаровиробників.

З метою створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, забезпечення прозорості процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти та досягнення оптимального і раціонального їх використання було прийнято Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за держані кошти». [13] Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 року регулює порядок державної заставної закупівлі зерна. [12]

Відповідно до статті 12 даного Закону згідно із режимом державних заставних закупівель аграрний фонд (кредитор) надає бюджетну позику виробнику зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання далі - позичальник), під заставу такого об'єкта, що оформлюється переданням кредитору простого чи подвійного складського свідоцтва або складської квитанції.

Розмір суми бюджетної позики не може перевищувати 80 відсотків вартості застави, розрахованої, виходячи з розміру встановленої мінімальної закупівельної ціни.

Бюджетна позика надається на строк, встановлений сторонами, який не може перевищувати строк одного маркетингового періоду. Пролонгації та дисконтування (списання) основної суми та процентів не припускаються. Відшкодування витрат із сертифікації, ставки, зберігання, відвантаження, обробки, переробки та страхування предмета застави, а також його реєстрації у державному реєстрі застав здійснюється позичальником за власний рахунок.

Бюджетна позика у межах режиму заставних закупівель є платною. Плата за використання бюджетної позики встановлюється на рівні 50 відсотків від середньозваженого процента за кредитами банків, наданих строком до 12 календарних місяців та повністю забезпечених заставою, який фактично склався станом на 1 червня поточного бюджетного року. Порядок розрахунку такого середньозваженого процента визначається постановою Кабінету Міністрів України на підставі подання Національного банку України.

Розмір плати за використання бюджетної позики оприлюднюється не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку щорічного періоду заставних закупівель.

Бюджетні позики у межах режиму заставних закупівель щорічно надаються у період з 1 липня поточного бюджетного року до 1 квітня наступного бюджетного року.

Отже, у сучасних умовах господарювання держава здійснює втручання у ринкові процеси як активний суб'єкт ринку. В практиці господарювання найважливішого значення набули такі важелі як ціновий, податковий, кредитний, страховий, фінансово-економічний тощо. Саме ці напрямки знайшли відображення в Законі України «Про державну підтримку сільського господарства України». Важливе значення мають положення даного Закону про порядок регулювання цін на певні товари аграрного ринку, серед яких і зернові. Державою забезпечується встановлення максимальних та мінімальних цін на зернові культури.

Державне регулювання цін на зернові культури в умовах ринку набуває принципово нових рис. Воно передбачає визначення цілей і прогнозування їх реалізації, тобто прогноз, розроблення програм аграрного бюджету із застосуванням цінового механізму. Досвід господарювання в аграрному секторі свідчить, що відсутність належного державного регулювання в АПК, диспаритет цін і порушення еквівалентності обміну продукції аграрного сектора з іншими галузями привели до катастрофічного скорочення вирощування зерна. [46;50] На даний момент ціни на паливо занадто високі, що призводить до неспроможності фермерських господарств покрити затрати на вирощення зерна. Тому зараз, як ніколи необхідне державне цінове регулювання. Якщо держава в найближчий час не встановить необхідний рівень цін на ринку зерна, то господарства змушені будуть перейти на вирощення більш «дешевих» культур, які будуть приносити прибутки. А це в свою чергу зумовить кризу на ринку хліба.

Прикладом неефективності державної політики в аграрному секторі став минулий рік, коли в зв'язку з паливною кризою більшість господарств відмовилась від посіву озимої пшениці.

На мій погляд, державне регулювання цін повинно полягати у тому, щоб була створена система економічно обґрунтованих цін всього циклу виробництва та збуту: товаровиробник - переробник - торгівля - споживач.

Механізм ціноутворення має забезпечувати : об'єктивний облік суспільно необхідних затрат праці та коштів на всіх етапах руху продукції, нормативів рентабельності, прибутку; створення умов для конкуренції, при якій товаровиробники були б зацікавлені виробляти дешеву продукцію високої якості.

З метою подальшого формування та функціонування АПК, а також його інфраструктури відповідно до Закону України «Про підтримку сільського господарства України», Міністерству аграрної політики спільно з іншими державними структурами слід забезпечити невідкладне створення механізму цінової політики на ринку сільськогосподарської продукції. Необхідно також при формування Державного бюджету передбачати збільшення обсягів фінансування для забезпечення діяльності Аграрного фонду, зокрема на здійснення інтервенційних операцій на аграрному ринку та формування державного резерву названого фонду.[23;53]

Сьогодні, для виходу із несприятливої ситуації, що склалась на ринку зерна у зв'язку з порушенням паритету цін на продукцію і основні засоби виробництва ( сільгосптехніку і запчастини до неї, паливно-мастильні матеріали, міндобрива, отрутохімікати й іншу продукцію виробничо-технічного призначення, необхідну для здійснення виробничого процесу), слід створити Агентство цін, у складі якого повинна функціонувати і Державна інспекція з контролю за цінами, проведенням моніторингу цін, дослідженням динаміки цін та причин тощо.[46;51]

3.3 Реалізація зернових культур

Принципи маркетингової діяльності на підприємствах АПК.

На сьогоднішній день, в Україні, в умовах становлення та розвитку ринкової економіки, кардинальної реорганізації та реформування аграрного сектору суттєво змінюється і система організаційно-технічних, фінансових та комерційних функцій підприємств АПК, спрямованих на найбільш повне і швидке задоволення потреб споживачів у сільськогосподарській продукції.

Вже сьогодні без організації маркетингової діяльності неможлива успішна робота жодного агропромислового підприємства.

На звичайному підприємстві в агропромисловому виробництві процес впровадження маркетингової діяльності щодо зернових культур здійснюється поступово і, як правило, проходить п'ять стадій.

На першій стадії маркетинг розглядається під кутом зору таких понять як реклама і стимулювання збуту зернових культур.

На другій стадії формується більш широкий підхід до управління маркетингом: основна мета -- принести задоволення покупцеві придбанням зернових. При цьому запити і потреби споживачів можуть змінюватися, що необхідно враховувати при виробництві і збуті продукції.[41;134]

А тому на третій стадії слід постійно оновлювати виробництво та підвищувати якість продукції.[41;135]

На четвертій стадії впровадження маркетингу підприємство повинне вивчити наявні можливості і посісти певне становище на ринку зернових. Це означає -- спробувати виділитись на тлі інших підприємств, які вирощують зернові культури для ринкового сектору.[41;136]

Останній, п'ятій стадії впровадження маркетингу відповідає виконання усіх функцій щодо аналізу ринків та потреб, планування, обліку і регулювання роботи у галузі освоєння ринків збуту.[41;136]

Ефективно діюча система управління маркетингом забезпечує підприємству тривалий прибуток і стабільне становище.

Сучасна концепція маркетингу визначає роботу підприємства на основі інформації про споживацький попит та його зміни у найближчій перспективі. Підприємство повинне намагатися будувати свою діяльність, орієнтуючись не на можливість виробництва, а на запити споживачів.

При всій різноманітності конкретних схем маркетингу всі вони ґрунтуються на сукупності загальних принципів, а саме:

- вивчення стану та динаміки споживацького попиту і використання одержаних даних у процесі розробки і прийняття господарських рішень;

- максимальне пристосування виробництва до потреб ринку з метою підвищення ефективності функціонування підприємства, критерієм чого виступає значення узагальнюючого показника його діяльності -- прибутку;

- вплив на ринок і споживацький попит за допомогою таких засобів як реклама, стимулювання збуту з метою формування їх у необхідному для підприємства напрямку.[41;146]

Для проведення маркетингової діяльності на підприємстві зорганізується спеціальний відділ.

Система маркетингу передбачає ряд основних елементів діяльності підприємств у агропромисловому виробництві.

Перший елемент маркетингу передбачає комплексне вивчення ринку, охоплює дослідження усіх основних його сегментів, функцій та аспектів з метою застосування результатів аналізу для розробки та успішного виконання підприємством договірних зобов'язань.

Процес рекламної діяльності складається з таких етапів:

1) дослідження рекламної діяльності та маркетингу в цілому;

2) визначення цілей реклами;

3) вивчення спонукальних мотивів покупок споживачів;

4) вибір засобів і методів поширення реклами;

5) розробка рекламних тестів і продукції;

6) розробка кошторису витрат на рекламу;

7) формування плану рекламної діяльності підприємства;

8) оцінювання ефективності реклами.[16;147]

Основні елементи планування і контролю збуту в умовах маркетингу такі:

- підготовка прогнозів загальногосподарської і ринкової кон'юнктури; підготовка прогнозу збуту продукції підприємства;

- розробка фінансового кошторису збуту;

- встановлення норм збуту;

- вибір каналів реалізації продукції;

- складання і здійснення планів збуту й організації торгівлі;

- розробка плану торгової інформації;

- статистичний аналіз ходу реалізації продукції.[41;152]

Наступний елемент маркетингу -- управління і планування вирощування того чи іншого виду зернових культур, планування кількості вирощеної продукції відповідно до попиту на ринку збуту -- його невід'ємна частина.

Цей процес полягає у плануванні всіх видів діяльності, спрямованих на ефективне виробництво і збут продукції, з урахуванням вимог споживачів. Він відбувається безперервно.

Необхідний елемент маркетингу -- матеріально-технічне забезпечення підприємства -- у значній мірі впливає на ефективність та ритмічність виробництва, визначає ступінь задоволення споживачів та господарський доход підприємства-виробника.

Не менш важливий елемент маркетингу -- діюча система планів і договорів підприємства і включення ряду нових. Він необхідний дня управління виробництвом і збутом продукції, яка постачається на вільний ринок. В умовах швидких змін ситуації на ринку спочатку слід виробити довгострокову стратегію підприємства щодо ринкової продукції. При цьому передбачається використання перспективних планів, нормативів і договорів. Сформована довгострокова стратегія потім враховується при розробці планів маркетингу.

План маркетингу є засобом об'єднання численних підпланів: збуту і розподілу, реклами і стимулювання збуту, політики цін, асортименту продукції, науково-дослідних робіт та ін. Схему плану визначає саме підприємство.

Приблизна схема річного плану включає чотири розділи:

Розділ І. Характеристика господарської ситуації та аналіз діяльності підприємства за звітний період.

1- Продукція (види) або послуга (послуги).

2. Ринок (ринки).

З- Конкуренція.

Розділ II. Обґрунтування цілей і стратегії маркетингу.

Розділ III. План заходів.

1. Прогноз кон'юнктури на планований період.

2. Оцінювання напрямків роботи з досліджень маркетингу для отримання даних, необхідних при розробці планів маркетингу у майбутньому.

3. Обґрунтування асортиментної політики підприємства.

4. Обґрунтування цін.

5. Характеристика заходів у галузі розподілу.

6. Характеристика реклами і стимулювання збуту.

7. Характеристика збуту.

Розділ IV. Кошторис маркетингу.[41;160]

До складу системи маркетингу агропромислової продукції завжди входять такі компоненти: асортимент продукції, її якість, стимулювання збуту, реклама, послуги з доставки, ціна, технічне обслуговування.

Використання будь-якого з перерахованих компонентів з метою збільшення прибутку вимагає фінансових витрат. Основною проблемою планування системи маркетингу є пошук такого поєднання компонентів, яке б забезпечувало максимальне одержання прибутку. Для цього складається кошторис маркетингу.

3.4 Державна політика на ринку зерна України. Проблеми інтеграції в міжнародні сільськогосподарські й торговельні організації

На сьогоднішній день Україна взяла активний курс у напрямку інтеграції в Європейське співтовариство, СОТ, інші міжнародні організації. Також, слід відзначити, що зараз Україна є членом багатьох міжнародних організацій, бере активну участь в політичних, економічних та торгівельних міждержавних відносинах, тим самим удосконалюючи внутрішній механізм управління в окремих галузях.

Сільське господарство України формується в умовах трансформації аграрних і земельних відносин, реструктуризації організаційно-правових форм господарювання з метою економічного розвитку держави. За останні 10 років в аграрному секторі відбулися великі зміни, що не могло не позначитися на внутрішньому та зовнішньому ринках сільськогосподарської продукції.

Основу лібералізації аграрних відносин складає приватна власність на землю та майно. Тому законодавство закріплює та підтримує право аграрного підприємництва і свободу конкуренції, яка може бути обмежена лише законом.

Одночасно законодавство України орієнтоване на створення системи ринкової аграрної інфраструктури ( товарні біржі, фонди), реорганізацію застарілих виробничих і фінансових структур ( колгоспно-радгоспні підприємства, банківська система), демонополізацію господарських структур, що взаємодіють з сільським господарством.

В умовах переходу до ринкової системи ці процеси позитивно впливають на розвиток внутрішнього аграрного сектора, підвищуючи його конкурентоспроможність, посилюючи продовольчу базу держави.

Разом з тим, необхідно усвідомлювати, що це тільки перші кроки, які здійснено в цьому напрямі. Проте стратегія і політика переходу до ринкової аграрної економіки з діючими інститутами відкривають можливості для посилення інтеграційних процесів у межах європейського економічного простору, створюють певні передумови для вступу України до Всесвітньої торгової організації, Європейського Союзу та ін.. у цьому контексті слід проаналізувати і дійти висновків щодо тенденцій розвитку сільського господарства нашої країни порівняно з розвинутими країнами, які є членами ЄС.

Для того, щоб максимально наблизити сільське господарство України до європейського рівня, а ринок зерна України зробити ефективним та конкурентоспроможним на світовому рівні, треба зробити процеси адаптації сільського господарства України до відкритої ринкової економіки дійовими, необхідно, враховуючи національні (політичні, економічні, правові) традиції, створити ефективний механізм регулювання сільського господарства та окремих його галузей, обираючи перевірену в Західній Європі і США модель екологічного господарства (його ще називають органічним, біологічно чистим, зеленим, альтернативним, натуральним).

Нині в Україні ще застосовуються пестициди та гербіциди для вирощування зерна, що робить продукцію такою, яка не відповідає світовим вимогам якості і тому поступається за ціною тим зерновим, що вирощуються в умовах органічної обробки і цінується в розвинутих країнах. Проте на даний момент український товаровиробник ще не може забезпечити належних умов для вирощування екологічно чистої продукції. Це, звичайно , недоліки внутрішньої політики держави, неспроможність держави підтримати вітчизняного аграрія, відсутність знань, щодо ефективного екологічного рослинництва тощо. В результаті найбільш заможні господарства, які мають змогу купувати пестициди та гербіциди, вирощують конкурентоспроможне на внутрішньому ринку зерно. А ті господарства, які не мають такої можливості, змушені вдаватися до «екологічного вирощування зернових культур», в результаті чого врожай таких зернових є значно меншим через шкоду, завдану шкідниками, природними явищами. Такий врожай також поступається і за якістю зерну, обробленому хімікатами. І це парадокс, причиною якого, як вже зазначалося, є недостатність знань, відсутність в дрібних господарствах кваліфікованих агрономів, відсутність належного матеріально-технічного оснащення, або їх застарілість, відсутність кваліфікованих робітників. Тому в Україні поки що рентабельним є вирощування зерна за допомогою хімікатів.

Екологічне сільське господарство було невідоме світовій спільноті ще два десятиліття тому, коли активно і обов'язково застосовувалися гербіциди та пестициди. Воно відкрило новий етап в аграрному виробництві, на продукцію якої постійно зростає попит. Тому є сенс зупинитися а характеристиці ведення такого сільського господарства.

Екологічне рослинництво визначається як система господарювання, де різко обмежується або вилучається використання штучних хімічних добрив, хімічних засобів захисту і регулювання розвитку рослин. Воно повинно базуватися здебільшого на використанні біологічних прийомів та методів ефективного господарювання - сівозміни, органічних і зелених добрив, азотофіксуючих рослин, біологічних способів захисту рослин.[49;44]

Екологічне рослинництво пристосовується до довкілля, щоб не змінювати його. Тому в сільській місцевості хлібороб повинен здійснити важливі зміни у виробництві, особливо в найменш конкурентоспроможних зонах. У будь-якому разі збільшення продажу і експорту екологічно чистого зерна означає, що екологічне сільське господарство - це саме рентабельна альтернатива хліборобів, яка стане прибутковою і вигідною для всіх споживачів.

Метою екологічного рослинництва є одержання аграрної продукції найвищої якості. Зрозуміло, що така продукція завжди буде конкурентоспроможною.

Досвід розвинутих зарубіжних країн свідчить про активний розвиток екологічного сільського господарства.

Так, в Іспанії в 1996 р. було прийнято закон «Про екологічно чисте сільське господарство». Він закріпив положення щодо виробництва, розроблення і упакування екологічно чистих продуктів, застосування нових технологій вирощування зерна. Наприклад, щодо добрива - використовувати перегній або компост, який збільшує здатність ґрунту утримувати вологу або накопичувати необхідне для рослин харчування; щодо бур'янів - боротьбу з ними здійснювати за допомогою системи оброблення або механічними засобами з використанням технологій, що застосовуються в даній місцевості; щодо шкідників - контроль через селекцію культур, які краще адаптуються в даній місцевості; щодо екстрактів - використовувати екстракти рослин, які можуть бути застосовані проти окремих шкідників, але забороняється застосування синтетичних отрутохімікатів.[35;220]

Взагалі, в Європі питаннями екологічного рослинництва займається ЄС. В Брюсселі 1978 р. були розроблені Директивні документи № 79/117 про заборону торгівлі і використання фіто-санітарних продуктів, оскільки вони можуть заподіяти коду здоров'ю людини.[35;221]

В останні роки в межах ЄС прийнято низку нормативних актів щодо виробництва екологічно чистих продуктів харчування. Наприклад Регламентом №880/92 врегульоване питання щодо системи надання екологічних товарних етикеток екологічно чистій продукції для держав-членів ЄС.

У США федеральна комісія з торгівлі і Бюро охорони довкілля надають сертифікованим приватним підприємствам екологічні товарні етикетки. Така продукція в США є досить дорогою тому основним завданням останніх є збільшення обсягів продажу екологічно чистої продукції.[35;222]

Нажаль, в Україні не враховуються перспективи створення і ведення екологічного сільського господарства. Тому в цьому наша держава відстає від розвинутих країн Заходу. Йдеться про те, щоб все сільське господарство перевести на наведену вище систему господарювання. Оскілки це потребує значних капіталовкладень, то застосування такої моделі господарювання слід застосовувати поступово, як в окремих галузях, так і в окремих регіонах.

Прийняття в Україні належних правових актів щодо екологічного сільського господарювання та механізму його забезпечення дозволило б більш активно розвивати ринок зерна , і, що важливо, як найкраще пристосовуватися до нових відносин між Україною і Західною Європою на шляху до вступу в інтеграційні міжнародні структури, поступово уніфікувати торговельне, ветеринарне, митне, інвестиційне, банківське законодавство, що визначатиме Україну в майбутньому як учасницю спільного аграрного ринку.

Отже, основні причини спаду виробництва зерна в Україні та збереження необхідності його імпорту пов'язані з браком фінансів, високими витратами в аграрному секторі та значними збитками сільськогосподарських товаровиробників. Втрати аграріїв спричинені неефективною ціновою державною політикою. Адже нерідко ринкові ціни на зерно нижчі за пальне та техніку. Наприклад, розміри втрат під час жнив та зберігання перевищують середні німецькі показники в багато разів; ціни на торговельні послуги (наприклад, зберігання та транспортування) визначаються монопольними структурами. Торговець, який купує пшеницю на селі прямо з току та хоче завантажити її на корабель, що чекає в порту. Головні торговельні послуги все ще прямо чи опосередковано контролюються державними підприємствами, такими, як «Хліб України». Через крайню обмеженість капіталу підприємства майже або взагалі не мають доступу до короткострокових кредитів для закупівлі матеріально-технічних ресурсів, необхідних для підвищення урожайності;

Важко отримати надійну інформацію про ціни як на кінцеву продукцію, так і на матеріально-технічні ресурси та торговельні послуги. Проте, варто відзначити кроки в державній політиці на розширення інфраструктури ринку зерна: створення Аграрного фонду, Аграрної біржі та агроторгових домів. Це має велике значення, адже, на мій погляд, розширення ролі цих структур допоможе стабілізувати цінову політику на ринку зерна.

Інтеграція до міжнародних організацій для України стане можливою лише тоді, коли налагодиться процес вирощування та експорту українського зерна, стан дотримання норм екологічного рослинництва. До того ж управління аграрним сектором повинно бути удосконалено не лише на державному та місцевому рівнях, але й на локальному. Зокрема в ринкових умовах актуальною є маркетингова система господарювання, яка забезпечує виявлення власної ініціативи аграріїв в пошуку ринків збуту, покращення якості продукції.

Висновки

Узагальнюючи здійснені дослідження, відповідно до мети та завдань роботи, розроблено теоретичні положення у вигляді висновків та пропозицій, які є стислою характеристикою результатів роботи.

1. Зниження виробництва та виникнення кризи на ринку зерна зумовлені:

- неефективною правовою базою (відсутність належного законодавства щодо регулювання державою процесів виробництва, приватизації землі, здачі в оренду, сплати податків тощо), відсутністю належного механізму регулювання ринку зерна та цінової політики на ринку, корумпованістю чиновницького апарату, безвідповідальністю та бездіяльністю місцевого апарату влади щодо розвитку аграрного сектору.

- браком коштів на механізацію сільського господарства, «старінням села», відсутністю належних умов праці в фермерських господарствах.

- недостатністю державних коштів на виплату дотацій та субсидій сільськогосподарським товаровиробникам.

- неефективною ціновою державною політикою. Адже нерідко ринкові ціни на зерно нижчі за пальне та техніку.

- обмеженістю капіталу підприємства, які майже або взагалі не мають доступу до короткострокових кредитів для закупівлі матеріально-технічних ресурсів, необхідних для підвищення урожайності.

- неспроможністю вітчизняних товаровиробників забезпечити належну якість зерна через брак коштів.

Все це веде Україну до економічної кризи. Оскільки наша держава за свою сутністю -аграрна. Доки не буде розвинений аграрний сектор, ми не зможемо інтегруватись в європейське суспільство.

2. Для того, щоб збільшити обсяги виробництва і експорту зерна для економічного добробуту України в цілому, треба вжити політичних заходів:

- терміново необхідно демонополізувати структури, що займаються збутом зерна.

- необхідно ліквідувати штучні адміністративні монополії у сфері збуту зерна.

- потрібно поліпшити прозорість на внутрішньому ринку зерна. В майбутньому держава має проводити закупівлю зерна у конкуренції з приватними торговцями на аграрних біржах. Це підвищить ліквідність бірж та ціни виробника.

- необхідно не лише формально, а й фактично скасувати державне замовлення. В перспективі лише приватне постачання ресурсів та приватна торгівля зерном можуть дозволити Україні стати одним з головних гравців на світових ринках зерна .

- необхідно забезпечити належну механізацію аграрного сектору за рахунок державних субсидій, пільг та дотацій.

- треба розширити виробництво дешевої вітчизняної сільськогосподарської техніки шляхом регулювання податкової та митної політики (встановити високе мито на іноземну техніку), надати високі податкові пільги українським тракторним заводам.

- здійснювати політику «омолодження села» шляхом надання сільському населенню пільг, направляти кваліфіковану молодь на роботу в сільську місцевість, заохочувати розвиток приватного фермерського господарства не формально, в законодавстві, а - фактично. Для цього в державному бюджеті на розвиток аграрного сектору слід передбачати додаткові кошти.

- продовжити боротьбу з корумпованістю місцевої влади.

- для того, щоб максимально наблизити сільське господарство України до європейського рівня, а ринок зерна України зробити ефективним та конкурентоспроможним на світовому рівні, треба зробити процеси адаптації сільського господарства України до відкритої ринкової економіки дійовими, необхідно, враховуючи національні (політичні, економічні, правові) традиції, створити ефективний механізм регулювання сільського господарства та окремих його галузей, обираючи перевірену в Західній Європі і США модель екологічного господарства.

Список використаних джерел

1. Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», від 4 липня 2002 року // internet / http://www.rada.gov.ua/

2. Закон України від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", // internet / http://www.rada.gov.ua/

3. . Закон України "Про карантин рослин» від З0 червня 1993 р // internet / http://www.rada.gov.ua/

4. Закон України від 2 березня 1995 р. "Про пестициди і агрохімікати" // internet / http://www.rada.gov.ua/

5. Закон України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності"// internet / http://www.rada.gov.ua/

6. Закон України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" // internet / http://www.rada.gov.ua/

7. Закон України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" // internet / http://www.rada.gov.ua/

8. Закон України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" від 14 січня 2000 р // internet / http://www.rada.gov.ua/

9. Закон України від 14 січня 2000 р. «Про меліорацію» // internet / http://www.rada.gov.ua/

10. Закон України від 19 червня 2003 року «Про охорону земель» // internet / http://www.rada.gov.ua/

11. Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 року // internet / http://www.rada.gov.ua/

12. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 року // internet / http://www.rada.gov.ua/

13. Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02. 2000р. // internet / http://www.rada.gov.ua/

14. ГОСТ 27186 86 "Зерно, що заготовлюється і поставляється. Терміни і визначення" // internet / http://www.rada.gov.ua/

15. ДСТУ 3768-98 "Пшениця. Технічні умови" // internet / http://www.rada.gov.ua/

16. Порядок проведення державних випробувань, державної реєстрації та перереєстрації, видання переліків пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 р. № 295 // internet / http://www.rada.gov.ua/

17. Положення про гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію небезпечних чинників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 р. № 420 // internet / http://www.rada.gov.ua/

18. Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, затверджений Наказом Мінекоресурсів від 29 грудня 2000 р // internet / http://www.rada.gov.ua/

19. Порядок проведення державних випробувань та державної реєстрації технічних засобів застосування пестицидів і агрохімікатів затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1996 р. № 479 // internet / http://www.rada.gov.ua/

20. Порядок вилучення непридатних або заборонених до застосування пестициди й агрохімікати, тари від них, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. № 354 // internet / http://www.rada.gov.ua/

21. Порядок вилучення, утилізації та знищення непридатних для використання сільськогосподарської сировини та харчових продуктів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1995 р. № 1065 // internet / http://www.rada.gov.ua/

22. Методика вилучення, утилізації та знищення сільськогосподарської сировини і харчових продуктів, що зазнали впливу пестицидів та агрохімікатів і непридатні до використання, затверджена наказом МОЗ України від 7 березня 1996 р. № 5.08.07/306 // internet / http://www.rada.gov.ua/

23. Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 // internet / http://www.rada.gov.ua/

24. Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення Аграрної біржі» від 26.12. 2005 року // internet / http://www.rada.gov.ua/

25. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Аграрний фонд України» від 06.06.05 року. // internet / http://www.rada.gov.ua/

26. Типове положення про міжрегіональний та районний агроторговий дім: Наказ Міністерства сільського господарства та продовольства України та Української Академії аграрних наук від 18 березня 1996 року №85/17 // Бюлетень законодавства та і юридичної практики. - 1997. - № 56. - с. 185.

27. Кочин Г.Е. Сельское хозяйство на Руси (конец 11-нач. 16 вв.)., М.: «Наука», 1965 г.-346с.

28. Панченко П.П. Аграрна історія України: Підручник. - 2-ге видання., К.: «Знання», КОО, 2000. - 342с.

29. Шмарчук В.А. Вирощування зернових культур: довідник ., К.: «Знання», 2001. - 165с.

30. Божегова Р.А., Солодушко М.М., Горобець Н.М. Продуктивність сортів пшениці при різних строках сівби // Бюл. Інституту зернового господарства УААН. Дніпропетровськ. - 2001. № 15-16. - с. 79-81.

31. Бабіченко В.М., Кисиленко О.А., Агрокліматічні умови // Науково обгрунтована система ведення сільського господарства в Степу УРСР. - ДО.: Урожай. - 1974. - с. 9-18.

32. Балацький О.Ф. Еколого-економічні проблеми сільськогосподарського виробництва. - ДО. : Урожай, 1992. - 149 с.

33. Врокоч Ф. Значення окремих чинників у виробництві зерна // Інтенсивне виробництво зерна. - М.: Колос, 1985. - 59-70, 104 с.

34. Жемела Г.П. Добрива, урожай і якість зерна. - ДО.: Урожай, 1991. - 135-263 с.

35. Ресурсозберігаюча і екологічно чиста технологія вирощування пшениці / Животков Л.О., Душко М.В., Степаненко О.Я. та ін. - ДО.: Урожай, 1992. - 224 с., 265с.

36. Роніс Н.Б Світове виробництво зерна твердої пшениці // Зернове господарство. 1986. - № 5. - 37-38 с. 300 с.

37. Статистичний збірник "Аграрний сектор України в діаграмах та графіках": Державній комітет статистики України / Під загальним керівництвом Ю.М.Остапчука. - К: 2005. - 58 с.

38. Баб'як О.С., Біленчук П.Д. Екологічне право України: навчальний посібник. - К.: Атака, 2003.-216 с.

39. Аграрне право України: підручник / за ред.. О.О. Погрібного. - К.: Істина, 2004. - 448 с.

40. Осика С.Г., П'ятницький В.Т. Світова організація торгівлі / 2-ге видання. - К.: «К.І.С.», 2004. - 516 с.

41. Сіваченко І.Ю. Міжнародний агробізенс: навчальний посібник. - К.: ЦУП 2003. - 206 с.

42. Губський Б.А. Аграрний ринок. - К.,1998. - 65 с.

43. Дмитрук Б.О. Організація біржової діяльності в агропромисловому комплексі. - К., 2001. - 108 с.

44. Кирилюк Є.В. Аналіз діяльності агроторгових домів в Україні // Економіка АПК. - 2004. - № 1. - с. 141-146.

45. Батигіна О. Правове становище агроторгових домів // Право України. - 2006. - № 3. - с. 43-46.

46. Сафонов І. Удосконалення правового регулювання цін і ціноутворення - важливий засіб державної підтримки аграрних виробників // Право України. - 2005. - № 9 - с. 50-53.

47. Барановський О. Якісно новий етап розвитку / Шляхи виведення агропромислового сектора з кризи // сільські вісті. - 2005. - 14 січня.

48. Сафонов І. Державна підтримка виробника сільськогосподарської продукції є конче необхідною // Право України. - 2005. - № 3 - с. 53-56.

49. Статівка А. Сільське господарство України та його інтеграція в міжнародні сільськогосподарські й торговельні організації: проблемні питання // Право України - 2003. - № 4 - с. 44-45.

Размещено на Allbest.ru