Главная
База знаний "Allbest"
Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Розроблення методичних підходів до впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України
Розроблення методичних підходів до впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України
Розроблення методичних підходів до впровадження національних схем лісової сертифікації. Основні вимоги щодо процедури сертифікації лісів. Національні програми сертифікації лісів, що базуються на стандартах Міжнародної організації зі стандартизації (ISO).
| Рубрика | Сельское, лесное хозяйство и землепользование |
| Вид | магистерская работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.01.2011 |
| Размер файла | 125,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
4
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Національний університет біоресурсів і природокористування України
Український навчально-науковий інститут якості
біоресурсів та безпеки життя
Факультет харчових технологій та управління якістю продукції АПК
МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА
на тему: "Розроблення методичних підходів до впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України"
Науковий керівник, к. т. н. Юзьків Я.М.
Науковий консультант з
економічних питань, к. е. н. Чередніченко О.О.
Автор магістерської роботи Совко С.В.
Київ, 2010
Реферат
Магістерська робота складається з ___ сторінок, в ній було використано 3 ілюстрації, 2 таблиці, 36 літературних джерел, та 7 додатків.
Об'єктом дослідження магістерської роботи була схема екологічної сертифікації в лісовому комплексі України.
Метою роботи було розроблення методичних підходів до впровадження схем лісової сертифікації.
За основу дослідження було взято методи затверджені в СОУ 02.0-33692178-001: 2008 „Сертифікація системи ведення лісового господарства”
Дана робота може бути рекомендована для використання органами які проводять сертифікацію лісогосподарських підприємств, як допоміжні пояснення до специфіки сертифікації в лісогосподарському комплексі України.
Економічна ефективність методичних підходів до провадження схем лісової сертифікації може бути доведена на практиці у вигляді виходу вітчизняної лісопродукції на світові екологічно чутливі ринки, та підвищення ціни на дану продукцію, що відповідно забезпечить економічне збагачення самого підприємства.
Перелік ключових слів: ЕКОЛОГІЧНА СЕРТИФІКАЦІЯ ЛІСІВ, ЛІСОВИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ЛІСОГОСПОДАРЮВАННЯ, ЛІСОПРОДУКЦІЯ, МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ, РИНКИ СЕРТИФІКОВАНОЇ ЛІСОПРОДУКЦІЇ, СХЕМИ FSC ТА PEFC.
Зміст
- Реферат
- Вступ
- Розділ І. Теоретичні основи сертифікації лісів в контексті вимог сталого розвитку
- 1.1 Історичний аспект розвитку сертифікації лісів
- 1.2 Основні вимоги щодо процедури сертифікації лісів
- 1.2.1 Принципи і критерії FSC щодо сталого розвитку лісового господарства
- 1.2.2 Перспективи PEFC щодо сертифікації лісів у Європі
- 1.3 Національні програми сертифікації лісів, що базуються на стандартах Міжнародної організації зі стандартизації (ISO)
- 1.3.1 Об'єднання споживачів продукції із сертифікованих лісів
- 1.4 Шляхи розроблення національної схеми сертифікації в Україні
- 1.5 Досвід іноземних країн щодо організації сертифікації лісів
- 1.5.1 Фінляндія
- 1.5.2 Чехія
- 1.5.3 Російська Федерація
- 1.6. Проблеми розвитку сертифікації лісів
- Розділ ІІ. Розроблення методичних підходів
- 2.1 Теоретико-методологічні засади впровадження лісової сертифікації в Україні
- 2.2 Методичні підходи до впровадження сертифікації в лісовому комплексі
- 2.3 Використання методичних підходів на практиці
- 2.4 Економічна оцінка методичних підходів до впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України
- Висновок
- Рекомендації
- Перелік посилань
Перелік умовних позначень
CGU (CERTIFIVE Group Ukraine) - Українська Група Сертифікації;
FGC - Рада ведення лісового господарства;
FSC (Forest Stewardship Council) - Лісова наглядова рада (ЛНР);
ISO (International Organization for Standardization) - Міжнародна організація із стандартизації;
PEFC (Pan European Forest Certification) - Пан-європейська програма лісової сертифікації;
WWF (World Wildlife Fund) - Всесвітній фонд дикої природи;
ДКЛГ - Державний Комітет Лісового Господарства;
ПСЛС - Програми схвалення лісової сертифікації;
УкрСЕПРО - Українська національна система сертифікації.
Вступ
Україна взяла курс на сталий розвиток. У концепції сталого розвитку важливе місце займає проблема управління використанням природних ресурсів, зокрема лісів України. При цьому йдеться про розвиток на еколого-економічних засадах, в т. ч. про екологічний менеджмент галузей економіки і окремих підприємств. Одним з групи методів, так званого зовнішнього доповнення, є метод сертифікації лісів.
Дана робота є актуальною, тому, що методичні підходи впровадження сертифікації лісів є визнаним механізмом сталого розвитку лісового господарства. У цивілізованих країнах лісова сертифікація вже активно діє як багатогранний процес узгодження інтересів суб'єктів лісокористування. Економічне значення даного інструменту лісової політики зростає у випадку її спрямування на завоювання зовнішніх ринків. Проте стимулюючим чинником екологічної сертифікації лісів України є неадекватне лісове законодавство. Крім того, процедура сертифікації недостатньо вписується у недосконалий механізм регулювання економічних відносин у лісовиробничому комплексі. Тому не можна не погодитися з думкою, що екологічну сертифікацію лісів в нашій країні доцільно запроваджувати в практику лісокористування разом з екологічною реформою в лісовиробничому комплексі.
Метою роботи є розроблення методичних підходів до впровадження сертифікації в лісовому комплексі, так як від 2000 року в Україні інтенсивно став розвиватися процес сертифікації лісів за схемою Ради ведення лісового господарства (FGC). У Поліссі вже діє перша Українська Група Сертифікації (CERTIFIVE Group Ukraine). Наявна ініціатива і в інших регіонах країни. Щодо принципів сталого розвитку лісової галузі це, безумовно, позитивний процес. Проте більшість укранських фахівців вважають лісову сертифікацію тільки механізмом вигідної реалізації лісопродукції на престижних світових ринках. При цьому недостатньо уваги приділяють розвитку природоохоронних питань сталого розвитку лісової галузі. Між тим, в європейських країнах сертифікацію розглядають не тільки як інструмент маркетингу, але як систему сприяння сталому веденню лісового господарства.
Лісову сертифікацію було започатковано в 90-ті роки XX століття під впливом світового “зеленого руху” як інструмент для сприяння глобальному невиснажливому та відповідальному управлінню лісами.
Основною метою лісової сертифікації є забезпечення сталого управління лісами та ведення лісового господарства, що передбачає створення умов для збалансованого вирішення економічних, екологічних та соціальних питань шляхом покращення обліку та використання лісових ресурсів, підвищення рівня ведення лісового господарства.
Лісова сертифікація проводиться в рамках міжнародних схем. Наразі у світі лідирують дві схеми - Лісова наглядова рада (FSC) та Пан-європейська програма лісової сертифікації (PEFC).
Розділ І. Теоретичні основи сертифікації лісів в контексті вимог сталого розвитку
1.1 Історичний аспект розвитку сертифікації лісів
Ідея екологічної сертифікації лісів пов'язана із сільським господарством, в першу чергу з виноградарством. З метою покращання якості вина у Франції була запроваджена сертифікація виноградників. Вона позитивно вплинула на забезпечення виноробної промисловості якісною сировиною.
Екологічна сертифікація лісів - це економічний інструмент, що використовується для оцінки відповідності виробничо-господарської діяльності підприємств лісового господарства та окремих лісовласників вимогам екологічних стандартів та концепції сталого розвитку лісового господарства [1]. Він передбачає проведення процедури, що дозволяє підтвердити те, що продукція заготовлена в лісах, в яких господарство ведеться на принципах сталості. Ця процедура включає сертифікацію лісів, технологічних процесів і лісового менеджменту; охоплює як екологічні, так і економічні та соціальні аспекти ведення лісового господарства. Проф. К. Аптон розглядає екологічну сертифікацію як економічний ринковий інструмент, за допомогою якого забезпечується обізнаність споживачів лісової продукції з якісними характеристиками і екологічною чистотою продуктів лісу та посилення економічних стимулів щодо відповідального використання лісів [2]. Екологічну сертифікацію, яку проводять у лісовому господарстві європейських країн, називають ще “зеленою сертифікацією”, “зеленим менеджментом” тощо. В багатьох країнах світу, ліси яких сертифіковані, лісовласники отримують спеціальний сертифікат, який підтверджує, що їх ліси є добре доглянутими, а лісове господарство в них ведеться відповідно до міжнародних загальновизначених вимог.
Екологічна сертифікація лісів вперше була проведена в 1990 році. Вона має динамічну історію [Таб.1.1].
Таблиця 1.1 Інформація про перші сертифіковані ліси
|
Організація |
Країна |
Площа сертифікованих лісів, га. |
Дата проведення сертифікації |
|
|
Альянс дощових лісів (Rainforest Alliance) |
Бразилія |
59000 |
листопад 1991 |
|
|
Гондурас |
25000 |
лютий 1991 |
||
|
США |
50000 |
листопад 1994 |
||
|
Індонезія |
2831500 |
жовтень 1990 |
||
|
Наукова сертифікаційна систем (Scientific Certification System) |
США |
38300 |
березень 1994 |
|
|
США |
48300 |
жовтень 1992 |
||
|
Коста - Ріка |
3900 |
лютий 1994 |
||
|
SGS Forestry |
Малайзія |
3284 |
липень 1994 |
|
|
Нова Гвінея |
12500 |
липень 1994 |
||
|
Гайана |
500000 |
червень 1994 |
||
|
The Soil Association |
Великобританія |
92 |
липень 1994 |
|
|
Великобританія |
65 |
травень 1994 |
Найбільш відомими є три міжнародні організації, що причетні до організації екологічної сертифікації лісів: Лісова наглядова рада (FSC); Міжнародна організація із стандартизації (ISO); Пан-європейська лісова сертифікація (PEFC). У багатьох країнах світу створені національні органи з екологічної сертифікації лісів.
FSC почала свою діяльність у 1993 році. Створена приватними лісовласниками. В її управлінських органах відсутні національні урядові структури [3]. Має розвинуту мережу управлінських структур, за участю яких здійснюється сертифікація національних програм з екологічної сертифікації лісів. FSC є впливовою міжнародною організацією, діяльність якої динамічно розвивається. Так, якщо в травні 1997 року за її програмою було сертифіковано 2.9 млн. га лісів в 54 країнах світу, то в березні 2000 року обсяги сертифікованих лісів зросли до 17.5 млн. га. Масштабною є участь цієї організації щодо акредитації національних програм сертифікації лісів. До створення PEFC ця міжнародна організація була монополістом у сфері сертифікації лісів.
PEFC є значно молодшою організацією. Вона почала діяльність у кінці 1999 року [4]. Створена національними організаціями лісовласників як альтернативна до FSC. За програмою PEFC здійснюють сертифікацію лісів Фінляндія, Німеччина, Норвегія і Швеція (сертифіковано 19.6 млн. га). Передбачалося до кінця 2010 року сертифікувати 30.6 млн. га лісів. До Пан-європейської програми сертифікації лісів підключаються Австрія і Франція.
Динамічно розвивається сертифікація лісів за національними програмами, в яких використовуються підходи, що вироблені FSC, ISO та PEFC. За національними програмами сертифікації лісів працюють головним чином європейські країни, а також США, Канада, Індонезія, Малайзія та Гана. Основною проблемою розвитку національних програм сертифікації лісів є їх міжнародне визнання.
Можна очікувати, що екологічна сертифікація лісів буде динамічно розвиватися і в двадцять першому столітті. За прогнозом Всесвітнього фонду дикої природи (WWF) в 2010 році буде сертифіковано 200 млн. га лісів.
1.2 Основні вимоги щодо процедури сертифікації лісів
Світовий досвід сертифікації лісів свідчить про те, що цей інструмент лісової політики може бути ефективним лише тоді, коли: проводиться незалежний аудит лісового менеджменту; чітко окреслені межі об'єктів, що підлягають сертифікації; управління окремими об'єктами сертифікації здійснюється лише одним органом; чітко визначені принципи, критерії і показники щодо економічних, екологічних та соціальних аспектів лісового менеджменту; оцінка лісового менеджменту здійснюється як на основі офіційних документів, так і шляхом перебування сертифікаторів у лісі: дотримуються сталі погляди щодо процедури сертифікації лісів; функціонує регулярний моніторинг за дотриманням вимог щодо сталого лісового господарства; процедура екологічної сертифікації лісів є добровільною, незалежною, об'єктивною і недискримінаційною щодо лісовласників; процедура сертифікації лісів ґрунтується на міжнародно визнаних екологічних стандартах і не допускає шахрайства [5].
Сертифікація лісів може бути індивідуальною (здійснюється в межах території одного об'єкту сертифікації), груповою (здійснюється в межах території декількох об'єктів сертифікації) та регіональною (здійснюється в межах окремого регіону). Групові та регіональні процедури сертифікації лісів пов'язані з меншими витратами на гектар лісової площі. Вони дозволяють оцінити сталість лісокористування дрібних лісовласників, що не завжди можливо зробити за допомогою індивідуальної сертифікації лісів [6].
Більшість лісівників розглядає екологічну сертифікацію як ринковий інструмент, і, відповідно, виступає за добровільне її застосування. Сталими є також погляди щодо того, що сертифікація лісів повинна проводитися третьою стороною, яка може дати незалежну кваліфіковану оцінку стану лісового менеджменту і його впливу на стан лісів.
Сертифікація може проводитися тільки акредитованим FSC сертифікаційним органом. Сертифікаційні органи мають право видавати сертифікати [Додатки А-Е] тільки в дозволених областях (сертифікація лісоуправління, сертифікація ланцюжки) і в певних географічних регіонах.
Для того, щоб почати сертифікацію, необхідно зв'язатися з сертифікаційними органами, вибрати найбільш підходящий орган, укласти договір. Сертифікаційний орган підкаже подальший шлях.
Як правило договір на сертифікацію укладається на 5 років. У разі успішного проходження сертифікації, сертифікаційний орган видає сертифікат [Рис.1.1]. Щорічно сертифікат повинен підтверджується в ході інспекційного аудиту. У деяких випадках FSC може проводити додаткові перевірки обгрунтованості видачі сертифікатів.
Рисунок 1.1 Процес проведення лісової сертификації
1.2.1 Принципи і критерії FSC щодо сталого розвитку лісового господарства
Сертифікація лісів за програмою FSC здійснюється на основі таких принципів і критеріїв [7]:
1. Лісовий менеджмент повинен опиратися на національні закони і угоди, що підписані окремими державами.
Цей принцип вимагає дотримання таких критеріїв: в процесі лісового менеджменту не дозволяється порушувати національні та місцеві закони, а також адміністративні вимоги (постанови, інструкції тощо); лісовласникам (лісокористувачам) потрібно сплачувати всі види податків, платежів та дотримуватися інших зобов'язань, що передбачені чинним законодавством; повинні виконуватися обов'язкові міжнародні угоди; необхідно враховувати суперечності, що мають місце між принципами і критеріями FSC; ліси повинні охоронятися від самовільних рубок; лісові менеджери зобов'язані дотримуватися принципів і критеріїв FSC.
2. Права на довготривале володіння та користування лісовими землями і ресурсами повинні бути чітко визначеними і законодавчо затвердженими.
Включає такі критерії: права на використання лісу та землі повинні втілюватися в життя; місцеві громади повинні охороняти свої лісові володіння; необхідно застосовувати прийнятні механізми для вирішення суперечностей, що пов'язані із претензіями щодо володіння і використання лісів (вони повинні розглядатися в процесі сертифікації).
3. Повинні бути затвердженими юридичні та звичаєві права місцевого населення на володіння, використання та управління їх територією і лісовими ресурсами.
Цей принцип включає такі критерії: місцеве населення повинно здійснювати контроль за веденням лісового господарства на своїх землях; лісовий менеджмент не повинен порушувати права місцевого населення щодо володіння лісами і не призводити до зменшення обсягів використання лісових ресурсів; лісові менеджери повинні охороняти об'єкти, що мають особливу культурну, екологічну та релігійну цінність для місцевого населення; праця місцевого населення в лісі повинна оплачуватися (умови оплати праці обумовлюються заздалегідь - до початку робіт) [8].
4. Лісогосподарське виробництво повинне підтримувати та підвищувати добробут лісових робітників та місцевих громад.
Цей принцип опирається на такі критерії: громадянам, які проживають на території сертифікованих лісів (або поблизу них), здійснюється максимальне сприяння щодо зайнятості, навчання та надання послуг; в лісогосподарському виробництві необхідно дотримуватися чинного законодавства, що стосується здоров'я і безпеки робітників та їх сімей; права робітників щодо переговорів із роботодавцями повинні бути законодавчо закріпленими згідно з Конвенціями 87 та 98 Міжнародної організації праці; необхідно враховувати вплив лісового менеджменту на соціальний розвиток; необхідно передбачати механізм розв'язання скарг у випадках, коли лісовий менеджмент зачіпає юридичні та звичаєві права щодо майна і життєвого рівня місцевого населення.
5. Лісове господарство повинно заохочувати ефективне використання багатосторонніх функцій лісу з метою забезпечення широкого різноманіття економічних, екологічних та соціальних благ.
Цей принцип передбачає застосування таких критеріїв: лісовий менеджмент повинен бути життєздатним, заохочувати оптимальне використання лісових ресурсів і спрямованим на зменшення відходів у процесі лісозаготівлі і уникнення шкоди для інших компонентів лісових ресурсів; лісовий менеджмент повинен урізноманітнювати місцеву економіку і не бути вузькоспеціалізованим; лісовий менеджмент спрямовується на посилення корисних функцій лісу та сталу заготівлю лісових продуктів.
6. Лісовий менеджмент повинен забезпечувати збереження біологічного різноманіття і пов'язані з ним цінності (водні ресурси, ґрунти, унікальні та вразливі екосистеми і ландшафти) та підтримувати екологічні функції лісу.
Цей принцип передбачає дотримання таких критеріїв: в процесі лісового менеджменту необхідно враховувати вплив лісу на довкілля; необхідно зберігати типові зразки лісових екосистем та розробляти настанови, за допомогою яких можна було б контролювати процеси ерозії ґрунтів, охороняти водні ресурси та зменшувати екологічну шкоду в процесі лісозаготівель і будівництва лісових доріг; застосовувати нехімічні методи боротьби зі шкідниками лісу (не застосовувати такі, що заборонені міжнародними угодами); хімічні речовини і пальне повинні знаходитися в спеціально обладнаних місцях; не повинні використовуватися генетично змінені організми; необхідно із застереженням ставитися до практики лісовирощування екзотичних видів рослин з метою уникнення негативних екологічних наслідків [9].
7. Планування лісового менеджменту повинно здійснюватися із врахуванням масштабів лісогосподарського виробництва, чітко визначених довготермінових цілей і засобів їх досягнення.
З метою досягнення цього FSC пропонує дотримуватися таких критеріїв: план лісового менеджменту повинен включати: цілі менеджменту, опис лісових ресурсів, статус землекористування, форми власності, соціально-економічні умови лісокористування, щорічну норму заготівлі деревини, моніторинг за ростом лісу, безпеку для довкілля, заходи збереження рідкісних та зникаючих видів рослин, карти природоохоронних територій, опис технологій лісозаготівель; план повинен враховувати результати моніторингу та зміни, що відбуваються в довкіллі, економічній та соціальній сферах; лісові менеджери повинні вміти планувати лісогосподарське виробництво (мати належну освіту); лісові менеджери повинні інформувати громадськість про плани відтворення і використання лісових ресурсів.
8. Моніторинг здійснюється із врахуванням масштабів та інтенсивності лісового господарства, стану лісів і їх впливу на довкілля і розвиток.
Цей принцип передбачає використання таких критеріїв: частота та інтенсивність моніторингу повинні визначатися інтенсивністю лісового господарства і станом довкілля; в результаті моніторингу повинна накопичуватися інформація про обсяги заготівлі лісової продукції, приріст деревини, масштаби лісовідновлення, стан лісів, вплив лісозаготівель на довкілля та ефективність лісового менеджменту; лісові менеджери повинні інформувати громадськість про результати моніторингу та надавати інформацію сертифікаторам [10].
9. Праліси та ліси, що мають важливе екологічне, соціальне та культурне значення, підлягають збереженню, не трансформуються в лісові плантації і не вилучаються для інших видів землекористування.
Цей принцип сталого ведення лісового господарства передбачає застосування таких критеріїв: лісові культури не повинні замінювати чи значно змінювати природні екосистеми; технологічні процеси створення лісових культур повинні відповідати національним стандартам (у випадках їх відсутності необхідно керуватися екологічними стандартами FSC) [11].
Десятий принцип сертифікації лісів стосується плантаційного лісовирощування. Він дещо суперечливий і остаточно не узгоджений.
1.2.2 Перспективи PEFC щодо сертифікації лісів у Європі
PEFC взяла на себе функції щодо взаємного визнання національних програм із сертифікації лісів. Вона визнає принципи сталого розвитку лісового господарства, що були проголошені на Міжнародній конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992), а також рішення, що були прийняті на Хельсинській (1995) і Лісабонській (1998) конференціях міністрів європейських країн. Такі країни, як Австрія, Бельгія, Німеччина, Данія, Ірландія, Іспанія, Латвія, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія і Швеція, створили національні управлінські структури, що увійшли до Ради PEFC [4].
Чимало європейських країн цікавляться роботою PEFC і мають намір приєднатися до цієї організації. Так, Болгарія, БіЛНРусія, Великобританія, Угорщина, Греція, Італія, Литва, Люксембург, Румунія, Російська Федерація, Польща та Естонія брали участь у роботі генеральних асамблей Ради PEFC, що відбувалися в Празі та Люксембурзі. В їх роботі брали участь і не європейські країни (Канада, США, Малайзія).
Перспективи PEFC щодо сертифікації лісів у Європі обнадійливі. Ця організація приваблива тим, що пропонує дешевшу і демократичнішу процедуру сертифікації лісів порівняно з FSC. [Табл.1.2]
Табл.1.2 Зіставлення схем сертифікації FSC та PEFC
|
Показники |
FSC |
PEFC |
|
|
Нормативна база |
10 глобальних Принципів і зв'язані з ними критерії |
6 Критеріїв Хельсінського процесу і 27 кількісних і якісних індикаторів |
|
|
Функції |
Акредитація аудиторів, встановлення світових стандартів, схвалення національних стандартів, управління маркуванням FSC |
Схвалення національних схем, управління маркуванням PEFC |
|
|
Органи функціонування |
Приватні органи сертифікації |
Національні схеми, які застосовують органи сертифікації третьої сторони |
|
|
Члени, схеми |
Природоохоронні, соціальні та економічні організації, органи сертифікації, приватні власники |
Органи управління національними схемами та їх представники |
|
|
Встановлення стандартів |
Через процес посередництва, який регулюється |
Через відкритий процес посередництва |
|
|
Схвалення національних схем |
Меморандум про взаєморозуміння з LEI (Індонезія), обговорення з NTCC (Малайзія) та іншими схемами |
Має право схвалювати як національні європейські, так і неєвропейські схеми, які задовольняють його вимоги |
|
|
Стан процесу |
Розроблено сертифікацію переміщення лісопродукції від лісової ділянки до споживача (моніторинг "ланцюга охорони"). FSC є головною сертифікаційною системою, яка дає змогу маркування лісових продуктів, якщо послідовність заходів з охорони продукції у ланцюгу ліс-ринок теж сертифікована |
Визначено загальні правила до сертифікації продукції в межах лісу. Ще не розроблено принципів та правил контролю за межами лісу при переміщенні продукції від лісу до споживача. Розроблено сертифікацію верифікації походження деревини, але проблема "ланцюга контролю" та маркування лісових продуктів ще не вирішена |
1.3 Національні програми сертифікації лісів, що базуються на стандартах Міжнародної організації зі стандартизації (ISO)
ISO створена в 1947 році. Її діяльність спочатку була пов'язана лише з технічними стандартами на продукцію. Стандартизацією управлінням навколишнім природним середовищем вона почала займатися в останні десять років. Основна мета ISO - за допомогою удосконалення управління лісовим менеджментом добитися покращання управління навколишнім природним середовищем. Разом з тим, необхідно мати на увазі те, що екологічні стандарти ISO щодо управління лісовим менеджментом не спрямовані на досягнення ринкових цілей. Стандарти ISO використовуються в Україні для удосконалення управління навколишнім природним середовищем. Так, міжнародний стандарт ISO 14001: 1996 “Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування” використаний в Україні для розроблення аналогічного стандарту ДСТУ ISO 14001-97. Стандарти ISO використовуються в багатьох країнах світу для розроблення національних програм сертифікації лісів [12]. Вони, як правило, менш жорсткі в порівнянні з програмою FSC і не передбачають маркування продукції. Їх можна використовувати лише для екологічної сертифікації управління лісовим господарством. Вони не придатні для екологічної сертифікації лісів.
Рисунок.1.2 Структура національної схеми екологічної сертифікації лісів
1.3.1 Об'єднання споживачів продукції із сертифікованих лісів
Екологічна сертифікація лісів буде мати перспективу для подальшого розвитку лише тоді, коли знайде сталу підтримку з боку споживачів сертифікованої лісової продукції. Життєздатність ідеї щодо екологічної сертифікації лісів підтверджується тим, що число груп споживачів, що зобов'язалися використовувати продукцію лише із сертифікованих лісів, та обсяги споживання ними сертифікованої продукції мають тенденцію до зростання. Найбільш потужними об'єднаннями споживачів продукції із сертифікованих лісів в країнах ЄС є: WWT Wood Group (Швейцарія); Gruppe 98 (Німеччина); 1995 + Group (Великобританія); Gruppe 98 (Австрія); Club 1997 (Бельгія); Hart Wood Hout (Нідерланди); Naterued WWF Suog 2000 (Швеція); WWF Grupo 2000 (Іспанія) [13].
Участь в об'єднаннях споживачів продукції із сертифікованих лісів приваблива з багатьох причин. Перш за все, вона дозволяє уникнути поганого розголосу про фірму як таку, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу. Крім того, використання сировини із сертифікованого лісу дозволяє займати більш стійкі позиції на ринках продукції.
Як правило, об'єднання споживачів продукції із сертифікованих лісів дотримуються таких зобов'язань: підтримувати міжнародно визнані програми щодо сертифікації лісів; купувати переважно деревину із сертифікованих лісів (таких, що пройшли незалежну сертифікацію); мати відповідальних осіб в управлінських структурах, які б слідкували за дотриманням зобов'язань, що випливають із статуту об'єднання; інформувати керівні органи об'єднань про обсяги споживання продукції із сертифікованих лісів [14].
Поки що об'єднання споживачів продукції із сертифікованих лісів є недостатньо впливовими, оскільки на ринках недостатньо сертифікованої продукції (попит перевищує пропозиції). Окрім того, немає очевидної вигоди від споживання сертифікованої лісової продукції. Але оскільки все більше споживачів залучаються до об'єднань, що споживають лише сертифіковану лісову продукцію, можна з оптимізмом дивитися в майбутнє щодо екологічної сертифікації лісів.
1.4 Шляхи розроблення національної схеми сертифікації в Україні
В умовах сучасної України до сертифікації слід відноситися прагматично, розглядаючи її перш за все як засіб підвищення конкурентоздатності лісопродукції, а вже потім як засіб покращення іміджу і поштовх до отримання нових знань. Виходячи з особливостей лісового фонду України, проведення сертифікації актуальне лише для частини її лісів, а саме Полісся і Карпат. Перш за все, можуть і повинні бути сертифіковані експлуатаційні ліси у вказаних регіонах, які знаходяться в користуванні підприємств Держкомлісгоспу з найбільшим експортним потенціалом. Вести мову про сертифікацію лісів Степу, Криму і більшості масивів Лісостепу у сучасній економіко-правовій ситуації в державі не доцільно. Буде більш корисним вкласти ці кошти в лісовирощування з метою підтримання стійкості ростучих лісів.
Оцінюючи можливість сертифікації державних лісів України за системою FSC, слід зазначити, що рівень ведення лісового господарства в лісах багатьох держлісгоспів рівнинної частини країни відповідає міжнародним стандартам. До позитивних моментів ведення господарства в лісах, які знаходяться у користуванні Держкомлісгоспу, слід віднести те, що:
· управління лісами проходить у єдиному законодавчому полі;
· відсутні конфлікти відносно власності на землю і прав землекористування;
· відсутня проблема прав корінного населення;
· враховується вплив лісів та господарських операцій на воду, ґрунт і т.д.;
· налагоджене виробництво деревини;
· в цілому враховуються проблеми біорізноманіття;
· території природних лісів або території високої біологічної цінності знаходяться під охороною;
· існує планування ведення лісового господарства і плани лісовпорядкування;
· існує контроль і моніторинг.
Водночас слід звернути увагу на наступні проблеми, які можуть негативно вплинути на процес сертифікації:
· Україна повинна мати в лісовому господарстві національні та регіональні кількісні і якісні підзаконні акти, які сумісні з загальноприйнятими міжнародними поняттями і принципами;
· в деяких областях України система управління державними лісами ще не стабільна. Розвиток соціально-економічної ситуації в них може призвести до втрати контролю над операціями по лісозаготівлі і порушенню вимог, пов'язаних з охороною навколишнього середовища. В зв'язку з цим важко очікувати негайної сертифікації значної частини лісів Карпатського регіону, де за останні роки неухильно збільшується об'єм незаконних рубок;
· відсутність юридичного "господаря" у більшості лісів бувших колгоспів і радгоспів, якими останнім часом розпоряджаються держлісгоспи;
· фінансова життєздатність деяких лісових підприємств, а також соціально-економічний захист їх працівників ще слабкі. Ліси підприємств, в яких є заборгованість по заробітній платі не можуть бути сертифіковані за визначенням;
· існуюча з часів Радянського Союзу система поділу лісів на групи і, особливо, віднесення до категорій захисності не знаходить втілення у відповідних системах лісівничих заходів, що не сприяє збереженню тих функцій, для виконання яких ці ліси виділялись. Підтвердженням цьому є "нові" види рубок (наприклад лісовідновні), які дозволяється проводити в лісах з обмеженим режимом лісокористування першої групи. По своїй суті, ці рубки є рубками головного користування, а їх об'єм для окремих лісогосподарських підприємств часто перевищує розрахункову лісосіку по головному користуванню;
· складнощі можуть виникнути в ході оцінки стратегії лісовідновлення. Система FSC орієнтована на просування методів природного поновлення лісів, тоді як українські ліси, в основному, відновляються штучним шляхом. Розширенню площ природного та змішаного відновлення українські лісівники повинні приділити особливу увагу;
· в нормативних документах і при плануванні лісогосподарської діяльності слід в більшій мірі акцентувати увагу на проблемі збереження і відновлення біорізноманіття лісів;
Виходячи з останнього, потребує розробки і затвердження система стандартів сталого управління, а саме відповідних критеріїв та індикаторів.
Розробка критеріїв сталого управління лісами - справа не нова. За останнє десятиріччя подібних критеріїв в різних країнах було прийнято немало.
Початок розробки національних стандартів сталого управління було покладено при розробці українсько-шведського проекту "Стратегічний план розвитку лісового сектору України". В рамках цієї роботи в 1999 році професором А.З. Швиденко були розроблені критерії та індикатори сталого управління лісами для умов України. Проте як свідчить досвід багатьох країн, будь-який з існуючих списків після угоди в Гельсінкі на реальну ситуацію в лісовому господарстві ніякого впливу не справив. Причиною цього є та обставина, що більшість таких критеріїв, розроблені для збору інформації про стан лісів на державному чи регіональному рівнях для забезпечення загального розуміння сталого лісоуправління, що скоріше слід сприймати як спробу охарактеризувати сталою існуючу систему лісоуправління.
Сьогодні повної системи, яка б відповідала інтересам керівництва Держкомлісгоспу поки що немає. На мою думку, навряд чи такою стане і жодна з існуючих розробок. Для цього вони повинні стати стандартами виконання, які будуть направлені на оцінку сталості на рівні держлісгоспу чи подібної одиниці лісоуправління.
1.5 Досвід іноземних країн щодо організації сертифікації лісів
1.5.1 Фінляндія
Досвід Фінляндії щодо сертифікації лісів представляє інтерес для України, оскільки лісове господарство цієї країни є провідним сектором національної економіки, потужним експортером лісової продукції.
За даними Ауво Кайвола - відповідального секретаря Фінляндської Ради сертифікації лісів - лісове господарство Фінляндії охоплює 26.3 млн. га земель. З них 23.0 млн. га - покриті лісом. Біля 3 млн. га земель зайняті малопродуктивними лісами, приріст деревини на яких складає 0.1-1.0 м3 деревини. Середній приріст деревини складає 3.8 м3/га (в південних районах - 5.1 м3/га, північних - 1.9 м3/га). Національні парки і заповідники становлять 1.5 млн. га (6.6% покритої лісом площі). Приватні ліси складають 60%, державні - 25%. Частка лісового комплексу складає 10% валового внутрішнього продукту, а в доходах від експорту - біля 40% [15].
У 1997 році в Фінляндії почав діяти новий Лісовий кодекс, що спрямований на розвиток сталого лісового господарства. У зв'язку з оновленням лісового законодавства переглянуті офіційні інструкції щодо ведення лісового господарства. Розроблена Державна лісова програма (NFP) на період до 2010 року, що передбачає втілення в практику ведення лісового господарства економічних, екологічних та соціальних вимог щодо стійкого розвитку. У листопаді 1999 року почала діяти Фінська система сертифікації лісів (FFCS). За нею сертифіковано 13.5 млн. га лісів (60% покритої лісом площі). Біля 180 тисяч лісовласників заявили про те, що вони готові дотримуватися національних критеріїв сертифікації. Передбачалося, що впродовж 2000 року за програмою FFCS будуть сертифіковані всі ліси Фінляндії.
FFCS сповідує Пан-європейську програму лісової сертифікації. Як стверджує Ауво Кайвола, це пов'язано з тим, що програма РЕFC передбачає демократичну процедуру прийняття рішень, характеризується більшою прозорістю, меншими затратами на аудит та підтримкою більшості лісовласників, підприємств, торговельних компаній і організацій лісового сектору. Крім того, РЕFC користується високим міжнародним авторитетом (особливо в Європі), передбачає застосування економічно ефективної регіональної сертифікації лісів. Рішення щодо сертифікації лісів приймаються з врахуванням балансу екологічних, економічних та соціальних аспектів стійкого розвитку на національному рівні.
Сертифікація лісів у Фінляндії здійснюється під егідою Фінляндської Ради сертифікації лісів, до якої включено 12 організацій, що представляють інтереси різних груп населення. Крім того, функціонує незалежна від неї Арбітражна комісія, яка вирішує спірні питання, що виникають у процесі сертифікації лісів.
На сертифіковані ліси видаються сертифікати терміном на 5 років. Щорічно сертифікаційні органи проводять аудит з метою перевірки та оцінки ведення лісового господарства. Особливістю фінської сертифікації є те, що вона не передбачає використання національного знаку про походження лісової продукції із сертифікованих лісів.
Фінська система сертифікації затверджена Пан-Європейською Радою сертифікації лісів у квітні 2000 року.
1.5.2 Чехія
Практика сертифікації лісів у Чехії представляє інтерес для України тим, що ця країна, будучи разом з Україною в постсоціалістичному просторі, суттєво просунулася в напрямку до сталого ведення лісового господарства. Її досвід цікавий ще тим, що в цій країні частина національних лісів після падіння комуністичного режиму повернена лісовласникам.
Площа лісів Чехії за даними Я. Тимрака (Національний сертифікаційний центр) в 1996 році складала 2631 тис. га (в порівнянні з 1990 роком збільшилася на 2 тис. га). Впродовж останніх 125 років ліси не піддавалися нищенню (в 1875 році площа лісів складала 2191 тис. га). Щорічний об'єм рубки деревини не перевищує приросту. Так, у 1998 році було зрубано 14 млн. м3 деревини (приріст становив 18.4 млн. м3). Державні ліси займають 65% покритої лісом площі, комунальні - 23%, приватні - 12%. Проектом національної сертифікації охоплено біля 1 млн. га лісів [16].
Організація сертифікації чеських лісів базується на таких документах:
NCLS 1001: 2000 “Сертифікація лісів - опис системи сертифікації”;
NCLS 1002: 2000 “Критерії стійкого управління лісами”;
NCLS 1003: 2000 “Керівні вказівки щодо проведення аудиту лісового господарства”;
NCLS 1004: 2000 “Правила для перевірки споживчого ланцюга деревини”;
NCLS 1005: 2000 “Критерії кваліфікації для аудиторів і органів сертифікації”.
У цих документах описані: організація сертифікації лісів; форми документів, що використовуються для оформлення результатів сертифікації; критерії і показники сталого управління лісами (з врахуванням індивідуальної і групової сертифікації лісів); джерела інформації, що використовуються для сертифікації лісів; принципи і методи планування і організації аудиту в лісовому господарстві; критерії для визначення кваліфікації аудиторів.
В основу чеської сертифікаційної програми покладена групова сертифікація лісів. Сертифікація лісів здійснюється за участю таких органів: Ради національного сертифікаційного центру, Національного сертифікаційного центру, Чеського інституту акредитації та сертифікаційних органів.
На рівні окремих регіонів стан лісового господарства оцінюється незалежними експертами. Сертифікація лісів добровільна. Сертифікат видається на 5 років. Контрольний аудит проводиться щорічно.
Чеська програма сертифікації базується на міжнародних угодах, національна за змістом, самостійна і незалежна. Чехія готова приєднатися до PEFC.
1.5.3 Російська Федерація
Досвід Росії щодо організації сертифікації лісів представляє інтерес для України з багатьох причин. Перш за все, ця країна є потужним експортером лісової продукції, частина якої надходить українським споживачам. Як і в Україні, ліси в Російській Федерації є державною власністю і закріплені за постійними і тимчасовими лісокористувачами. Її досвід, крім того, цікавий ще тим, що на відміну від інших країн світу, в Російській Федерації сертифікація лісів є не добровільною процедурою, а обов'язковою.
У Російській Федерації прийнятий закон “Про сертифікацію продукції і послуг”, в якому закладені правові основи обов'язкової сертифікації лісів. Сертифікацію лісів організовує і координує Комітет Російської Федерації зі стандартизації і сертифікації. Практична робота щодо організації обов'язкової сертифікації лісів була покладена на Федеральну службу лісового господарства Російської Федерації (в 2000 році ця служба була ліквідована, а її структурні підрозділи передані Міністерству природних ресурсів Російської Федерації) [17]. Безпосередньо сертифікацією лісів займається Центральний орган системи лісової сертифікації. У складі цього органу є спеціальна комісія, яка розглядає апеляції, що пов'язані із сертифікацією лісів.
У Російській Федерації, як і в багатьох інших державах, відбувається пошук прийнятної програми сертифікації лісів. В якості експерименту один лісгосп був сертифікований за добровільною процедурою FSC. Росія брала участь в асамблеях, що проводилися під егідою PEFC. Потяг Росії до сертифікації лісів пов'язаний з тим, що ця процедура сприяє покращанню дотримання лісокористувачами лісового законодавства, зміцненню позицій лісових підприємств на зовнішньому ринку лісової продукції та виходу на міжнародні джерела фінансування.
Росія першою торує шлях, що передбачає обов'язкову сертифікацію лісів. Напевно це пов'язано з тим, що ліси в цій країні є державною власністю, а також з домінуванням в лісовому господарстві державних підприємств. Крім того, на цей вибір в значній мірі вплинула ментальність бюрократичного апарату, для якого більш звичний адміністративно-командний стиль управління.
1.6. Проблеми розвитку сертифікації лісів
Безумовно, сертифікація лісів буде поширюватися і вдосконалюватися, оскільки цей інструмент лісової політики сприяє сталому лісокористуванню і кращій організації лісового менеджменту. Разом з тим, варто звернути увагу на ті проблеми, що стримують розвиток сертифікації лісів і негативно впливають на сталий розвиток лісового господарства [18].
Розвиток сертифікації лісів у багатьох випадках стримує те, що багато покупців лісової продукції мають сталі зв'язки з постачальниками та лісовласниками. Вони не зацікавлені в тому, щоб втрачати ці зв'язки, незважаючи на те, сертифікована їх продукція, чи ні.
У багатьох випадках сертифікація лісів дестабілізує ринки лісової продукції. Бідні країни не мають коштів на сертифікацію лісів. У зв'язку з цим вони намагаються розпродати запаси цінної деревини, оскільки занепокоєні тим, що в майбутньому їм буде важко пробитися на ринки із несертифікованою продукцією. Зокрема, таке явище спостерігається в Центральній Африці, з якої лісоматеріали з цінних порід (важкої деревини) експортуються в Японію [19].
Залишається відкритим питання щодо сертифікації лісових плантацій. Чи варто вимагати, щоб плантації виконували таким чином суспільні екологічні функції, як і інші ліси? Які обмеження варто встановити щодо плантаційного лісовирощування?
Залишається нез'ясованим питання щодо того, наскільки екологічна сертифікація виявиться впливовим інструментом лісової політики щодо сталого розвитку лісового господарства. Оскільки лісові ресурси будуть все більш дефіцитними, в споживачів постійно виникатиме спокуса купувати лісопродукцію із несертифікованих лісів. Часто споживачі, що взяли на себе зобов'язання купувати лісову продукцію лише із сертифікованих лісів, недотримуються їх, оскільки на ринках немає достатньо сертифікованої продукції [20, 10].
Екологічна сертифікація не позбавлена і політичного підтексту. Споживачі лісоматеріалів зацікавлені в тому, щоб їх виробники не підривали лісосировинну базу надмірною експлуатацією лісів, вели стале лісове господарство. У даному випадку екологічна сертифікація лісів використовується як інструмент політичного тиску на країни, що порушують принципи сталого лісокористування. Іноді її намагаються використовувати як інструмент нечесної конкуренції та засіб витіснення конкурентів з ринків продукції лісового господарства. Разом з тим, екологічна сертифікація лісів пов'язана з певним фінансовим ризиком, оскільки ця процедура не проста і потребує додаткових витрат у лісовому господарстві.
Сертифікація лісів України є об'єктивною необхідністю. Вона сприяє поліпшенню лісокористування, сталому розвитку лісового господарства, зміцненню лісових підприємств на внутрішніх ринках продукції і проникненню на зовнішні. Недалекоглядна позиція окремих національних політиків щодо екологічної сертифікації лісів України, які вбачають у цьому інструменті лісової політики лише засіб витіснення підприємств лісового господарства України із міжнародних ринків лісової продукції, не витримує критики [20]. Навпаки, конструктивна робота у цьому напрямі дала б змогу мати фінансову підтримку європейських країн на приведення лісів України до стану, який відповідав би європейських екологічним стандартам і принципам сталого ведення лісового господарства. Крім того, екологічна сертифікація лісів дозволила б усунути з численних підприємств лісового господарства “тавро” екологічно забруднених територій, яке склалося в уяві європейських споживачів лісової продукції у зв'язку з негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи [21].
Неабияке економічне, екологічне і соціальне значення має екологічна сертифікація лісів для українських споживачів, оскільки вони отримають об'єктивну інформацію про екологічні параметри лісової продукції і екологічну безпеку лісового відпочинку, що дасть їм можливість приймати правильні рішення.
Україні, яка намагається утвердитися на європейському ринку лісової продукції, варто примкнути до PEFC. Необхідно мати на увазі те, що за умовами вступу до PEFC їй потрібно буде розробити національну програму сертифікації лісів, яка базувалася б на Пан-європейських критеріях ведення лісового господарства. Крім того, PEFC вимагає, щоб процес відпрацювання національних критеріїв для сертифікації лісів був прозорим, включав думки всіх зацікавлених сторін. Процес відпрацювання критеріїв сертифікації лісів за програмою PEFC повинен бути незалежним від процедури сертифікації. Критерії повинні періодично переглядатися і вдосконалюватися [22].
Україні, лісове господарство якої представлене головним чином великими за площею державними лісогосподарськими підприємствами, варто орієнтуватися на індивідуальну сертифікацію лісів. Така сертифікація лісів є дещо дорожчою, але, разом з тим, більш перспективною щодо удосконалення управління лісовим менеджментом.
Як зазначалося, в світі, окрім Росії, застосовується добровільна процедура сертифікації лісів. У рамках системи управління лісовим господарством, що склалася в Україні, добровільна сертифікація лісів виявиться малоефективною процедурою. Разом з тим, мала надія на те, що PEFC погодиться визнати національні обов'язкові програми сертифікації лісів. Можна лише сподіватися на те, що сертифікація лісів України, разом із реформою управління лісовим господарством, стане перехідним містком до добровільної сертифікації лісів. Не виключено, що обов'язкова сертифікація лісів в умовах державної власності на ліси виявиться більш ефективною процедурою, аніж добровільна [23].
Розділ ІІ. Розроблення методичних підходів
Мета дослідження: розроблення методичних підходів до впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України.
Згідно принципам Лісової наглядової ради (FSC), в даній магістерській роботі було розроблено 10 методичних підходів щодо впровадження лісової сертифікації в Україні. Методичні підходи детально описані нижче, оцінюють виконання вимог, що пред'являються до лісоуправління і ланцюжку поставок від виробника до споживача. Вони визначають як повинно вестися лісове господарство, щоб завдавати якнайменше екологічної, соціальної та економічної шкоди. Перші п'ять методичних підходів мають переважно соціально-економічну спрямованість, інші п'ять - екологічну.
Об'єкт дослідження: сучасний стан впровадження схем сертифікації в лісовому комплексі України.
Оцінюючи можливість сертифікації державних лісів України за схемами лісової сертифікації, слід зазначити, що рівень ведення лісового господарства в лісах багатьох держлісгоспів рівнинної частини країни відповідає міжнародним стандартам. [24]. Предмет дослідження: методичні підходи впровадження лісової сертифікації. Серед обов'язкових вимог схем лісової сертифікації - щорічне підтвердження рентабельності лісозаготівельних та лісопереробних підприємств. Дотримання критерій є обов'язковим. Всі критерії невиснажливого лісокористування - екологічний, економічний і соціальний - рівновеликі і мають дотримуватися тими, хто має намір підготувати свою систему лісоуправління та / або ланцюжок поставок на відповідність принципам та критеріям лісового опікунської ради.
2.1 Теоретико-методологічні засади впровадження лісової сертифікації в Україні
У контексті сучасних економічних теорій природокористування розкрито теоретико-методологічні засади лісової сертифікації як ринкового інструменту екологічної політики. Сформульовано основоположні принципи та запропоновано концептуальний підхід до побудови національної системи лісової сертифікації в Україні.
Теоретичним підґрунтям формування та розвитку лісової сертифікації як ринкового інструменту екологічної політики є концепція сталого розвитку та інші наукові теорії, що тісно пов'язані з нею.
Сьогодні ні у кого не викликає сумнів в її необхідності, існують тільки розбіжності у підходах та шляхах розбудови лісової сертифікації з урахуванням тривалого періоду соціально-економічних перетворень у країні та законодавчо-правових норм, які обумовлюють інституційні, організаційні, управлінські та методичні основи формування системи лісової сертифікації.
Провали ринку спричинили виникнення в економіці природокористування зовнішніх ефектів [25, 26]. Стурбованість хижацьким винищенням тропічних лісів на планеті обумовлюються не стільки скороченням кількості деревних ресурсів, скільки появою низки інших негативних екологічних та соціальних ефектів (вітрова і водна ерозія, руйнування природних ландшафтів, скорочення біорізноманіття, зміна традиційного укладу життя корінного населення, локальні та глобальні кліматичні зміни, тощо), які у переважній більшості не могли бути трансформовані у внутрішні економічні витрати лісокористувача.
Опрацювання прийнятних рішень щодо системи ведення лісового господарства, яка б мінімізувала негативний вплив на навколишнє природне середовище, врахування інших інтересів широкого кола суспільних груп супроводжується виникненням додаткових екологічних витрат, що є нічим іншим, як проявом інтерналізації зовнішніх ефектів, тобто трансформації зовнішніх негативних ефектів у внутрішні витрати підприємства.
У цьому контексті визначення змісту інструментів екологічної політики стає зрозумілим, що лісова сертифікація займає пограничне значення між декількома групами інструментів завдяки поєднанню таких ключових складових: екомаркування і добровільність як ознака ринкового інструменту; стандартизація системи управління лісами як ознака посилення механізмів адміністративного контролю; залучення зацікавлених сторін до формування та прийняття управлінських рішень як ознака зміцнення інституційної структури громадянського суспільства.
Залежно від результативності та ефективності наявного інструментарію екологічної політики, стану та тенденцій розвитку екологічного стану навколишнього природного середовища, готовності органів державної влади та суспільства приймати, підтримувати та розвивати додаткові інструменти охорони навколишнього природного середовища, окремим характеристикам поліфункціональних інструментів можуть приписувати надмірну "вагу", що у кінцевому підсумку може призвести до їхнього функціонування у вузьких межах традиційного набору інструментів. Наприклад, позиціювання лісової сертифікації обов'язковим інструментом екологічної політики з метою підтвердження оцінки, що відповідає вимогам ведення лісового господарства, насамперед щодо національного законодавства [27, 28], може призвести до формування додаткових інституцій, які дублюватимуть функції системи державного контролю за дотриманням вимог лісового і природоохоронного законодавства.
Подобные документы
Природничо-історичні умови та аналіз лісогосподарської діяльності ДП "Балаклійське лісове господарство". Значення лісового господарства в економіці району і охороні навколишнього середовища. Рубки головного користування, формування та оздоровлення лісів.
дипломная работа [1,4 M], добавлен 08.09.2011Поняття про види продуктивності лісу, аналіз зовнішніх та внутрішніх факторів. Система заходів по підвищенню продуктивності лісів. Заходи щодо підвищення продуктивності лісів, які впливають на деревостан. Доцільний напрямок коридорів цінних порід.
лекция [20,8 K], добавлен 22.09.2011Загальна характеристика лісових ресурсів України. Дослідження особливостей лісів та лісового господарства країни. Вивчення ролі лісу в природному балансі азоту. Огляд проблем збереження лісів та способів їх вирішення. Аналіз основних заходів захисту лісу.
реферат [29,1 K], добавлен 17.05.2016Сучасний стан лісових ландшафтів та їх функціональні особливості. Оцінка лісового фонду Камінь-Каширського лісового господарства. Основні положення організації лісового фонду. Класи бонітету насаджень. Заходи щодо утримання, відтворення та охорони лісів.
дипломная работа [91,7 K], добавлен 12.09.2012Впровадження заходів з використання новітніх досягнень науки та техніки в агропромисловому комплексі. Створення умов для переходу економіки на інноваційну модель розвитку та впровадження механізму диференційованого пільгового оподаткування підприємств.
контрольная работа [156,4 K], добавлен 03.03.2011Сутність, структура та територіальне розташування лісової та лісопереробної промисловості України. Оцінка показників функціонування вітчизняної лісової та деревообробної галузі. Упровадження зарубіжного досвіду у розвиток лісового господарства України.
курсовая работа [72,1 K], добавлен 18.02.2011Оцінка трудових ресурсів. Оцінка фінансового стану. Впровадження нових технологій виробництва сільськогосподарської продукції ВАТ "Западинське". Пропозиції щодо підвищення ефективності використання трудового потенціалу сільськогосподарського підприємства.
курсовая работа [98,5 K], добавлен 31.03.2009Загальна характеристика сучасного стану лісового фонду України Особливості правового регулювання охорони та використання лісових ресурсів в Україні. Рекомендації щодо поліпшення використання лісових ресурсів та аналіз наслідків впровадження їх у життя.
реферат [24,1 K], добавлен 04.10.2010Основні типи лісорослинних умов. Проведення рубок формування і оздоровлення лісів. Охорона лісу від пожеж та лісозахисні роботи. Лісовідновлення та лісорозведення. Характеристика насаджень на пробних площах. Охорона лісу від пожеж та лісозахисні роботи.
курсовая работа [113,8 K], добавлен 30.05.2019Визначення потреби риб у поживних речовинах: протеїнах, вуглеводах, вітамінах. Різновиди кормів для риб рослинного и тваринного походження. Характеристика рибного господарства ЗАТ "Блакитна Нива", впровадження механізації процесів годівлі риби в ньому.
дипломная работа [50,6 K], добавлен 23.10.2010
