Аналіз виробництва витрат і собівартості продукції рослинництва на підприємстві Корпорація "Украгротех" Христинівського району Черкаської області

· удосконалення галузевої структури підприємства з організацією на вимоги ринку, досягнення при цьому раціональної концентрації виробництва, що забезпечує краще використання ресурсів, більш швидке запровадження досягнень НТП і передової практики.

Ці та інші заходи вимагають збільшення виробничих витрат на 1 га сільськогосподарських культур, але одночасно сприяють зменшенню собівартості одиниці продукції [13 с.123-127].

Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є впровадження високоякісних сортів. Економічно доведено, що підвищення врожайності сільськогосподарських культур на 50% забезпечується використанням добрив, на 25% - впровадження високоврожайних і перспективних сортів і гібридів, на 25% поліпшенням обробітку ґрунту.

Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної механізації виробництва зерна. Вона є основою для впровадження інтенсивних та індустріальних технологій вирощування, забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпечення господарств надійною системою машин (тракторів, пристроїв та знарядь, комбайнів та інше) дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових і значно зменшує втрати зерна при збиранні врожаю.

За даними наукових досліджень при збиранні врожаю зернових культур на п'ятий день після повного достигання втрати зерна не перевищують 3-4%, а вже на десятий день вони зростуть на 17-20%.

Також важливим заходом по зниженню собівартості виробництва зерна - це підвищення організації трудового процесу.

Важливим резервом підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок високоврожайних твердих сортів пшениці з високим вмістом білка (15 - 17%) і клейковини (28 - 43%).

Розглянемо спосіб зниження собівартості озимої пшениці вищезазначеним методом - виберемо новий сорт озимої пшениці Ятрань 60. Він характеризується високою врожайністю при тих самих затратах на насіння. Це пшениця низькоросла (75 - 80 см), хоча у сприятливих умовах наводиться, як середньоросла і може досягти 102 см. Сорт стійкий до вилягання і осипання, зимостійкість і посухостійкість добрі. Визначається холодостійкістю у весняний період, добре переносить весняні приморозки. Сорт стійкий до ураження бурею іржею, толерантний до борошнистої роси. Борошномельні та хлібопекарські властивості високі, у зерні вміст білка становить 14,2 - 15,8%, клейковини -- 28,4 - 33,6%. Високоврожайний, урожайність може досягати до 76,3 ц/га. За типом вирощування і вимогами до умов вирощування сорт можна віднести до універсальних. Помітно реагує на підвищений агрофон, може вирощуватись після кращих і посередніх попередників. Пластичний щодо строків сівби, але найвищу продуктивність формує за умов сівби в другій половині оптимальних.

8. Удосконалення структури посівних площ та збільшення обсягів виробництва видів продукції рослинництва, резерви зниження

собівартість витрата продукція рослинництво

Висока віддача кожного гектара ріллі сівозміни незалежно від типу і виду можлива за умови оптимального насичення її відповідними сільськогосподарськими культурами. За даними Інституту землеробства УААН в підзоні достатнього зволоження насичення озимою пшеницею до 40% не забезпечило збільшення валового збору зерна в сівозміні. Збільшення площі під горохом з 10 до 20% і більше викликало істотне зниження врожайності цієї культури і середньої врожайності зернових в сівозміні.

Кукурудза знижує врожайність на 9-9,5 ц/га при збільшенні її частки в структурі до 30% (20 на зерно і 10 на силос). На врожайність ячменю збільшення його площі від 10 до 20% не вплинуло, але врожайність озимої пшениці знизилась на 2 ц/га внаслідок погіршення складу попередників та високого насичення колосовими культурами. Оптимальним для підзони цей показник лежить у межах 40%. Насичення сівозміни зерновими від 60 до 80% за рахунок збільшення вівса від 10 до 20% забезпечило збільшення валового збору фуражного зерна і не мало негативного впливу на врожайність озимої пшениці та ячменю [15 с.105].

В десятипільних сівозмінах господарств підзони достатнього зволоження, яке мають зерно-буряковий з розвинутим тваринництвом напрямок можна рекомендувати наступне чергування культур: 1) конюшина на 2 укоси; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на силос; 5) озима пшениця; 6) кукурудза на зерно, цукрові буряки; 7) горох; 8) озима пшениця; 9) цукрові буряки; 10) ячмінь з підсівом конюшини.

В залежності від необхідності або для зміцнення кормової бази в сівозміну можна внести зміни шляхом зменшення площі посіву під цукровими буряками і ввести в сівозміну картоплю, круп'яні, збільшити площу під кукурудзою та запровадити проміжні посіви. Чергування культур може бути і наступним: 1) конюшина на два укоси; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) горох; 5) озима пшениця плюс післяжнивні посіви; 6) кукурудза на силос; 7) озима пшениця; 8) цукрові буряки, картопля, гречка; 9) кукурудза на зерно; 10) ячмінь плюс конюшина. Запровадження сівозмін з більш коротким періодом ротації (7-9 років) веде до скорочення терміну повернення цукрових буряків на попереднє місце вирощування до 2-3 років.

У підзоні нестійкого зволоження в господарствах, які спеціалізуються по виробництву зерна, цукрових буряків, продукції тваринництва можна рекомендувати сівозміни з наступним чергуванням культур: 1) багаторічні трави на один укіс; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на зерно; 5) горох; 6) озима пшениця; 7) цукрові буряки; 8) кукурудза на силос і зелений корм; 9) озима пшениця; 10) ячмінь, овес з підсівом багаторічних трав. В разі необхідності збільшити виробництво цукросировини можна поле кукурудзи на зерно замінити збірним просапних культур, передбачивши в ньому половину поля під цукрові буряки.

При зменшенні кількості полів сівозміни можуть мати наступне чергування культур: 1) багаторічні трави на один укіс, однорічні трави; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на зерно і силос; 5) горох, гречка; 6) озима пшениця; 7) цукрові буряки; 8) ячмінь, овес з підсівом багаторічних трав. У підзоні недостатнього зволоження в сівозмінах обов'язково слід запроваджувати чистий пар: 1) чорний і зайнятий пар ранніми культурами; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) ячмінь, овес, просо з підсівом багаторічних трав; 5) багаторічні трави; 6) озима пшениця; 7) цукрові буряки; 8) горох, кукурудза на силос; 9) озима пшениця; 10) кукурудза на зерно, соняшник.

На кожному аграрному підприємстві з урахуванням його конкретних умов (типів ґрунтів, їх механічного складу, конфігурації земельних ділянок, кута їх нахилу, спеціалізації виробництва тощо) необхідно розробити і впровадити систему агрономічних, зооветеринарних, технічних і організаційно-економічних заходів, що забезпечують ефективне використання земельних ресурсів. Важливе місце займають заходи, спрямовані на підвищення потенційних можливостей підприємства щодо збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з кожного гектара угідь. Такі можливості значно залежать від рівня інтенсивності використання земельних ресурсів. Порівняльна оцінка показників інтенсивності в динаміці та в різних підприємствах дасть змогу виявити деякі напрями подальшого поліпшення використання землі.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів визначають за такими показниками:

v ступенем господарського використання землі, яка розраховується діленням площі сільськогосподарських угідь на всю земельну площу господарства;

v ступенем розораності, що обчислюється як частка від ділення площі ріллі і багаторічних культурних насаджень на площу сільськогосподарських угідь;

v ступенем меліорованості як відношення площі меліорованих земель (зрошуваних, осушених) до загальної площі сільськогосподарських угідь;

v питомою вагою інтенсивних культур (цукрових буряків, льону, картоплі, овочів, соняшнику, зернової кукурудзи, коноплі) у загальній посівній площі підприємства;

v коефіцієнтом повторного використання землі, який визначається відношенням посівної площі разом з площею повторних посівів до посівної площі господарства.

При аналізі й оцінці цих показників слід пам'ятати, що завдяки трансформації земельних угідь і вдосконаленню їх структури, підвищенню (зниженню) частки ріллі, багаторічних культурних насаджень і меліорованих земель у загальній площі сільськогосподарських угідь, а інтенсивних культур -- у структурі посівів, підвищенню коефіцієнта повторного використання землі до оптимальних рівнів можливості підприємства щодо збільшення обсягу виробництва продукції (за інших однакових умов) зростатимуть. Але тут важливо не вийти за раціональні межі кожного з названих показників, оскільки це може призвести до погіршення використання землі, втрати її родючості. Наприклад, надмірне розорювання сільськогосподарських угідь у багатьох господарствах призвело до інтенсивного розвитку вітрової та водної ерозії з усіма відповідними негативними наслідками.

Про економічну ефективність використання землі судять на основі системи натуральних і вартісних показників. До натуральних показників відносять: урожайність сільськогосподарських культур; виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 га відповідних земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, свинарства -- на ріллю, птахівництва -- на площу зернових). До вартісних показників відносять: виробництво валової продукції в порівнянних цінах, товарної продукції в поточних цінах реалізації, чистої продукції і прибутку в розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь.

Натуральні показники характеризують продуктивність лише певної частини сільськогосподарських угідь, а вартісні -- всієї їх площі. Ці дві групи показників доцільно розраховувати як на гектар фізичної площі, так і з урахуванням грошової оцінки гектара сільськогосподарських угідь, в якій відображена їх економічна родючість. У першому випадку можна судити про фактично досягнутий рівень використання землі без урахування її якості, а в другому -- об'єктивно оцінити результати господарювання. Наведемо такий приклад. Два господарства мають однакову площу і структуру сільськогосподарських угідь -- по 2 000 га. Грошова оцінка 1 га угідь у першому підприємстві становить 7 000 грн., а в другому -- 9 000 грн., тобто тут землі кращі за економічною родючістю. Перше підприємство виробило за звітний рік 2 млн. грн. валової продукції, друге -- 2,2 млн. грн.

Якщо розраховувати вартісний показник ефективності використання землі на гектар фізичної площі, то можна зробити висновок, що друге господарство раціональніше використовує землю, оскільки виробляє на гектар угідь 1 100 грн. валової продукції (2 200 000 : 2 000 = 1 100), тоді як перше господарство менше -- 1 000 грн. Але коли врахувати економічну родючість землі, то з'ясується, що такий висновок є передчасним. Щоб у цьому переконатися, потрібно розрахувати вартісний показник ефективності використання землі -- землевіддачу відношенням вартості валової продукції, одержаної з гектара угідь, до грошової оцінки цих угідь. У нашому прикладі по першому підприємству землевіддача становить 1 000 : 7 000 = 0,143, а по другому -- лише 0,122. Тепер стає очевидним, що землю раціональніше використовує не друге, а перше підприємство.

Дана методика може бути використана і для оцінки виробничої діяльності структурних рослинницьких підрозділів підприємства, які використовують неоднакові за якістю землі [16 с.78].

Основною ознакою високої родючості й окультуреності ґрунту є вміст у ньому гумусу і перегною. Доведено, що підвищити вміст гумусу в ґрунті можна двома основними шляхами: а) щорічним внесенням гною і торфогноєвих компостів, б) розширенням посівів люцерни і конюшини за рахунок скорочення площі кормових культур, що у великих кількостях споживають (мінералізують) гумус. В поліських районах України в середньому на гектар сівозмінної площі потрібно щорічно вносити 12--14 т, у Лісостепу 10--12, на південних чорноземах 5--8 т гною, причому якість гною потрібно оцінювати не за вмістом доступних форм NРК, а за кількістю в ньому гумусу і перегною. Збільшення вмісту двох останніх компонентів в гної можна досягти, коли він вироблятиметься найбільш ефективним підстилковим способом за обмеження безпідстилкового способу, який зменшує вихід гною на 15 % і знижує його цінність на 20 %, і повним виключенням рідкого способу, коли гній прибирається гідрозмивом (такий гній не лише втрачає свою якість, а й завдає шкоди довкіллю).

У розвинутих країнах Заходу вносять високі дози гною, наприклад у Голландії -- до 70 т на гектар сільськогосподарських угідь. З підвищенням доз внесення гною знижується кислотність ґрунту. Це надто важливо, оскільки на фоні органічних добрив можна збільшувати дози внесення мінеральних добрив, які підвищують рН ґрунту. Якщо мінеральні добрива вносити без органічних або за низьких доз застосування останніх, то виникне необхідність у вапнуванні ґрунту, яке знижує кислотність, але прискорює мінералізацію органічної речовини. Недарма існує німецьке прислів'я: «Вапно збагачує батьків, але розорює дітей». Дослідні дані свідчать, що 10т якісного гною або торфогноєвого компосту збагачують ґрунт на 1 т гумусу, а лише 1 г гумусу вбирає від 4 до 20 г води, склеюючи в грудочки мінеральні частки ґрунту, завдяки чому створюється його структура.

Висока якість гною може бути забезпечена за правильних його підготовки і внесення. Ні в якому разі не можна вносити рідкого, напіврідкого і свіжого твердого гною. Він швидко мінералізується і не справляє належного впливу на підвищення родючості ґрунту. Заготовляти гній потрібно протягом усього року, а вносити -- лише влітку і восени.

Удосконалення структури посівних площ необхідно поєднувати з правильним чергуванням сільськогосподарських культур. Правильно побудовані й освоєні сівозміни підвищують урожайність на 30--40 % і забезпечують повніше використання техніки і робочої сили.

У підвищенні економічної родючості ґрунту велика роль належить також прогресивним системам обробітку ґрунту, системам насінництва, полезахисним смугам. Значним резервом поліпшення використання земельних ресурсів є підвищення продуктивності при­родних кормових угідь, частка яких становить 17,8 % всієї площі сільськогосподарських угідь України. Однак значні площі природних сінокосів і пасовищ використовуються мало ефективно, хоч виробництво кормів на них є значно дешевшим, ніж на орних землях. Підвищення продуктивності природних кормових угідь можна досягти завдяки докорінному і поверхневому поліпшенню їх.

Особливо важливе значення для підвищення ефективності використання земельних ресурсів має меліорація.

Резерви зниження собівартості можна згрупувати таким чином: ті які можуть бути використані без додаткових витрат. До них відносять резерви, які можуть бути виявлені за рахунок таких джерел: ліквідація додаткових витрат по окремим статтям витрат, по конкретному виду продукції, зниження вартості поданих основному виробництву послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв, приведення в дію резервів збільшення виробництва валової продукції .

Ті які потребують незначних витрат і можуть бути використані в календарному або господарському році: покращення структури посівних площ, правильне комплектування агрегатів, внесення оптимальних доз добрив. Отже запропонуємо внести органічні добрива, які вже на протязі багатьох років не вносяться в грунт.

ті, які потребують значних капітальних вкладень і будуть виконані в перспективі проведення меліоративних або зрошувальних робіт впровадження нових сортів. Суму цих резервів визначають порівнюючи розрахункову собівартість з урахуванням додаткових витрат і додаткового виходу продукції із собівартістю попереднього періоду.

Збільшення виробництва насіння соняшника повинно виконуватися за наступними заходами:

- збільшення посівних площ;

- покращення їх структури;

- збільшення урожайності соняшнику.

В господарстві є можливість провести розкорчовку і тим самим збільшити пощу посівів, і тим самим виробництво соняшнику .

- виявити сільськогосподарські внутрішні резерви для підвищення виробництва соняшнику.

- розробляються заходи по засвоєнню виявлення резервів збільшення виробництва.

Одним з важливих завдань аналізу є виявлення і підрахунок резервів збільшення виробництва продукції зернових.

Основні резерви збільшення виробництва валової продукції рослинництва, зокрема зернових культур, такі:

введення в господарський оборот земельних угідь, що перебувають поза господарським оборотом;

перетворення екстенсивних угідь в інтенсивні, щоб з одиниці площі мати максимальну кількість продукції;

поліпшення сільськогосподарських угідь та вдосконалення структури посівних площ;

підвищення врожайності всіх сільськогосподарських культур, особливо зернових, і в районах зрошення;

підвищення продуктивності природних угідь.

Одним з важливих напрямків виявлення резервів є розширення посівних площ. Можливі і невикористані резерви розширення посівних площ розраховують множенням можливої розширеної площі на фактичну урожайність тих культур, посіви яких планується вирощувати на ній.

Суттєвим резервом збільшення виробництва продукції зернових є збільшення виробництва за рахунок ліквідації втрат при збиранні урожаю за 2009 рік ( таблиця 8.1).

Таблиця 8.1

Підрахунок резервів збільшення виробництва за рахунок ліквідації втрат при збиранні урожаю за 2009 рік

Як видно із таблиці 8.1 збільшення виробництва за рахунок ліквідації втрат при збиранні урожаю принесе наступні резерви валових зборів: озима пшениця 1272 ц., гречка 42 ц., ячмінь ярий 963 ц., соняшник 644 ц., та ріпак озимий 186 ц..

Наступний резерв збільшення виробництва продукції - за рахунок підвищення урожайності до рівня передового господарства (таблиця 7.2).

Таблиця 8.2

Визначення резервів збільшення виробництва продукції за рахунок підвищення урожайності до рівня передового господарства

Як видно із таблиці 8.2 загальні резерви виробництва продукції рослинництва за рахунок підвищення збільшення урожайності до рівня передового підприємства та сорту гібриду становлять наступні дані. Так в даному підприємстві резерв у відношенні до передового становить на рахунок озимої пшениці 24270 ц., гречки., 816 ц., кукурудзи на зерно 13300 ц., ячменю ярого 20293 ц. і т.д. Що ж до сорту гібриду, то резерв передового господарства становить у озимої пшениці 27651 ц., гречки 340 ц.. кукурудзи на зерно 9975 ц., ячменю ярого 20293 ц., соняшника 17423 ц., ріпаку озимого 7464 ц.

Узагальнення виявлених при аналізі внутрігосподарських резервів збільшення валового виробництва продукції рослинництва проводимо у таблиці 8.3.

Таблиця 8.3

Узагальнення резервів збільшення валового збору у господарстві

Підводячи загальний висновок у визначенні загального резерву по кожній із культур варто зазначити, що резерв валового збору озимої пшениці склав 26796 ц., гречки 654 ц., кукурудзи на зерно 30590 ц., ячменю ярого 19659 ц., соняшника 11648 ц., ріпаку озимого 2052 ц.

Висновок

Темою курсової роботи я обрала саме, аналіз виробництва витрат і собівартості продукції рослинництва на прикладі Корпорації «Украгротех» тому, що у нас час ц є досить актуальним питанням. В процесі проведеного аналізу я спробувала аналізувати поставлені переді мною завдання та вивести чітку та обґрунтовані висновки.

Загалом галузь рослинництва у сільському господарстві сучасної України посідає передове місце, тобто вона потребує чіткої та конкретної аналізуючої системи витрат. Саме над проведенням аналізу витрат і собівартості продукції рослинництва і була побудована моя курсова робота.

Об'єктом мого дослідження виступило Корпорації «Украгротех», котре розташоване на території Христинівської міської ради, Христинівського району Черкаської області. Віддаленість від районного центру смт. Христинівка - 15 км, від обласного центру м. Черкас - 230 км.

Особливістю даних господарюючих суб'єктів полягає в тому, що учасники несуть відповідальність лише у розмірі своїх вкладів. Також обмеженою є кількість засновників - від 3 до 7 осіб, саме більше 15 осіб. Варто зазначити, що дана форма господарювання займає 45% серед усіх господарств в аграрному секторі.

Після проведеного аналізу мною було визначено, що станом на 01.01.2010 року у Корпорації «Украгротех» сума основних фондів становила 3105 тис.грн., оборотних фондів 1014 тис.грн. Було отримано чистого доходу від звичайної діяльності підприємства у розмірі 687 тис.грн. При цьому виручка від реалізації продукції у цьому році становила 4464 тис.грн.

Власний капітал становив 241 тис.грн. Середньорічна кількість працюючих в господарстві склала 55 чоловік. а площа сільськогосподарських угідь 2315,12 га.

У 2007 році найбільшу частку у структурі витрат займали витрати на нафтопродукти 19,73%, або 368 тис.грн.

У 2008 році найбільшу частку займають витрати на нафтопродукти 28,82% (1125 тис.грн.), а уже потім оплата праці стороннім організаціям 906тис.грн., або ж 23,21%.

У 2009 році знову ж перше місце зайняли нафтопродукти 26,74% (813 тис.грн), а насіння здобуло 16,54%, що в грошовому виразі дістало 503 тис.грн.

Темп росту виробничої собівартості 1 центнера озимої пшениці у 2009 року в порівнянні до 2008 року знизився на 32,12%.

Прямі матеріальні витрати також знизилися на 36,08%, прямі витрати на оплату праці упали на 43,58%, а темп росту інших прямих витрат на 1 центнер озимої пшениці знизився лише на 10,96%.

Загальна собівартість озимої пшениці знизилася у 2009 році.

Темп росту виробничої собівартості 1 центнера кукурудзи на зерно 2009 року до 2007 року становить 115,46%. Темп росту прямих матеріальних витрат упав на 6,06%, прямих витрат на оплату праці на 43,59%, а інших прямих витрат становив 171,82%. Собівартість 1 центнера кукурудзи на зерно в загальному зросла на 15,46%. Темп росту прямих матеріальних витрат 2009 року до 2007 року склав 131,00%, прямих витрат на оплату праці 168,31%, а інших прямих витрат 79,74%. Загальний показник виробничої собівартості у 2009 році на 24,23% до 2008 року, а до 2007 на 20,74%. Темп росту прямих матеріальних витрат у 2009 році до 2008 року склав 125,81%, а до 2007 року 179,20%. Темп росту прямих витрат на оплату праці у відношенні до 2008 року склав 32,29%, а до 2007 року 16,55%. Також темп росту інших прямих витрат склав 6,91% до 2008 року, та 7,99 до 2007 року.

Найбільш важливим моментом у вивченні такого показника, як собівартість, є розгляд факторів, що впливають на показник і визначення основних шляхів по зниженню собівартості. Від того, як підприємство вирішує дане питання залежить отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, зростання накопичень, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Собівартість відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Таким чином істотний вплив на рівень затрат оказує техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив проявляється в залежності від змін у техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Звідси витікає, що виявлення резервів зниження собівартості повинно опиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків; а також усіх складових собівартості.

Резерв скорочення витрат понесених на виробництво продукції рослинництва криється в категоріях виробничої собівартості. При аналізі витрат та виявленні резервів зниження собівартості треба враховувати, що не всі витрати змінюються пропорційно зміні обсягу виробництва продукції. Залежність між виходом продукції і витратами виявляється у тому, що збільшення виходу продукції зменшує частку умовно-постійних витрат, які припадають на одиницю продукції, а отже і на її собівартість.

Також мною були виявлені наступні проблеми у дослідженні собівартості. Перш за все потрібно впровадити необхідні заходи з боку держави контролю за статтями витрат, тому, що систематичне зниження собівартості забезпечує не тільки зростання прибутку підприємства, а і дає державі додаткові засоби, як для подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва, так і для поліпшення матеріального становища працівників.

Список використаних літературних джерел

1. Закон України «Про господарські товариства» (від 19.09.1991 р., із змінами та доповненнями).

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц.-К.:КНЕУ, 2000.-356 с.

3. Герасимчук І. Визначення питомої ваги виручки від реалізації сільськогосподарської продукції.// Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2004- №13-14 -с. 6-9.

4. Д.К. Семенда, 0.1. Здоровцов. Аграрна економіка. Підручник - Умань, 2005-318 с.

5. Данилишин Б. Цінові підсумки 2009-го - кращі за останні роки.//Урядовий кур'єр. - 2010.-14 січня, -с. 5.

6. Заюкова М. С. Основні організаційно-економічні передумови забезпечення конкурентоспроможності виробництва рослинницької і тваринницької продукції.//Економіка АПК. - 2009. - №1-с. 103-106.

7. Абрютина Н.А., Грачов І.В. Аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства. - М.: Справа та сервіс, 2008. - 256 с.

8. Аналіз і діагностика фінансово-господарської діяльності підприємства: Учеб. посібник для вузів / П.П. Табурчак, А.Є. Вікуленко, Л.А. Овчиннікова і ін; Під ред. П.П. Табурчака, В.М. Тумин, М.С. Саприкіна. - Ростов н / Д: Фенікс, 2008. - 352 с.

9. Аналіз господарської діяльності в промисловості: Підручник / Н.А. Русак, В.І. Стражев, О.Ф. Моргун та ін; За заг. ред. В.І. Стражева. - 3-е вид. - Мн.: Вишейш. шк., 2009. - 386 с.

10. Аналіз господарської діяльності промислового підприємства: Зб. задач / За ред. С.І. Шкарабана. - Тернопіль: ТАНГ, 2009. - 79 с.

11. Андрійчук А.В., Андрійчикове О.М. Аналіз, синтез, планування рішень в економіці. - М.: Фінанси і статистика, 2007. - 368 с.

12. Дем'яненко С.І. Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві: [навч. посіб.] / Дем'яненкоС.І. - К.: КНЕУ, 1998. - 264 с.

13.Мазур Н.А. Конкурентоспроможність виробництва сільського-сподарської продукції та основні напрями її підвищення / Н.А.Мазур, М. В.Місюк // Економіка АПК. - 2007. - № 2. - С. 123-127.

14. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. -- 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 624 с.

15. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. Лебідь, 2004 р.ст.105

16. Каблук П. Т. Розвиток аграрної економічної науки і її завдання на сучасному етапі здійснення аграрної політики в Україні. АПК, 2006 р. № 2. ст.78.

Додаток А

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про господарські товариства

{ Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 49, ст.682 }

Цей Закон визначає поняття і види господарських товариств,

правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх

учасників та засновників.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Господарські товариства

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. { Статтю 1 доповнено частиною першою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

{ Частину четверту статті 1 виключено на підставі Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді та третейському суді від свого імені. { Частина статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 }

Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. { Статтю 1 доповнено частиною згідно із Законом N 82/95-ВР від 02.03.95, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003 }

Стаття 2. Найменування товариства

Найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості.

Найменування товариства міститься в установчих документах товариства.

Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій. Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути на Україні.

Стаття 3. Засновники та учасники товариства

{ Дію частини першої статті 3 зупинено у частині права державних підприємств бути засновниками або учасниками господарських товариств згідно з Декретом N 24-92 від 31.12.92 } Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

{ Дію частини другої статті 3 зупинено у частині права державних підприємств бути засновниками або учасниками господарських товариств згідно з Декретом N 24-92 від 31.12.92 } Підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. { Статтю 3 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 4. Установчі документи товариства

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командитне товариство - засновницького договору.

Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України. { Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законами N 82/95-ВР від 02.03.95, N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 } Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. { Частина друга статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3095-III ( 3095-14 ) від 07.03.2002 }

Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 цього Закону.

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Стаття 5. Строк діяльності товариства

Якщо в установчих документах товариства не вказано строк його діяльності, товариство визнається створеним на невизначений строк.

Стаття 6. Державна реєстрація товариства

Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Товариства підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законом. { Частина друга статті 6 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються Національним банком України в порядку, визначеному законодавством України про банки і банківську діяльність.

Размещено на Allbest.ru