У спеціалізованих господарствах, де овочеві, баштанні, плодові та ягідні культури є розвиненими галузями, витрати планують і обліковують щодо кожної культури. У господарствах, де ці галузі допоміжні, об'єктами планування витрат є овочі відкритого ґрунту, овочі закритого ґрунту, баштанні продовольчі культури, плодові культури, ягідники й виноградники. Віднесені на основну продукцію витрати розподіляють між її видами пропорційно виручці від її реалізації.

Собівартість 1 ц. продукції кормових культур обчислюють діленням витрат на вирощування, збирання і транспортування продукції до місць зберігання на валовий збір. З площ однорічних і багаторічних трав збирають по декілька видів продукції, тому витрати між ними розподіляють пропорційно валовому збору умовної продукції. Для її обчислення застосовують такі коефіцієнти: однорічні трави на сіно 1 ц - 1,0; насіння І ц - 9,0; солома 1 ц - 0,1 і зелена маса 1 ц - 0,25; багаторічні трави відповідно - 1,0; 75,0; 0,1 і 0,3.

Собівартість продукції тваринництва включає витрати на утримання поголів'я худоби, птиці, кролів, звірів. Обчислюючи її від загальної суми витрат віднімають вартість гною та іншої побічної продукції. У собівартість гною і пташиного посліду включають вартість підстилки, нормативні (розрахункові) витрати на транспортування, подрібнення підстилки, прибирання, навантаження, транспортування й зберігання гною. У витрати також включають амортизаційні відрахування, вартість ремонтів та інші витрати на утримання гноєсховищ.

Вартість іншої побічної продукції (такої, як вовна -линька, пух, перо, міражні яйця, м'ясо півників яєчних порід, забитих у добовому віці, м'ясо забитих звірів, шкури забитих тварин) визначається за цінами можливої реалізації та іншого використання, її вартість відносять на зменшення витрат на утримання відповідних видів і груп худоби (птиці).

У молочному скотарстві обчислюють собівартість 1 ц молока й однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду прирівнюється до вартості 60 кормо-днів утримання корови. Собівартість одного кормо-дня розраховують діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів. Для визначення собівартості 1 ц. молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду і побічної продукції) розділити на кількість центнерів одержаного молока.

Визначення собівартості продукції вирощування та відгодівлі худоби і птиці. Продукцією вирощування та відгодівлі худоби і птиці (великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці) є приріст живої маси, одержаний за рік. Цей приріст визначається як різниця між живою масою поголів'я на кінець року та тим, яке вибуло протягом року (включаючи загиблих), і живою масою приплоду та масою тварин і птиці, що надійшли в групу впродовж року та які були на початок року.

Собівартість 1 ц приросту живої маси визначають діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

Собівартість живої маси молодняку тварин і тварин на відгодівлі та птиці всіх вікових груп визначають виходячи з витрат на їх вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року та надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин). Кількість живої маси становить масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групи та залишені на кінець року. Собівартість 1 ц живої маси худоби і птиці визначають діленням їх вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули). На підставі розрахованої вартості 1 ц живої маси обчислюють собівартість худоби, яка реалізується, переведена в основне стадо, забита на м'ясо, а також тієї, що залишається на підприємстві на кінець року.

У м'ясному скотарстві одну голову приплоду оцінюють виходячи з його живої маси і планової собівартості 1 ц живої маси телят при відлученні. Собівартість приросту живої маси телят до 8-місячного віку (включаючи масу одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останніх за 2 місяці до розтелення переводять в основне стадо) і телят до 8-місячного віку (без вартості побічної продукції та молока, які оцінюється за реалізаційними ціпами). Собівартість 1 ц живої маси визначають діленням суми витрат, віднесених на приплід і приріст живої маси телят до 8-місячного віку і балансової вартості телят, що були в цій групі на початок року, на загальну живу масу телят до 8 місяців, відлучених від маток (без маси тварин, що загинули) та тих, що залишились під матками на кінець року. Розрахована собівартість 1 ц використовується для оцінки телят, Ідо залишились під матками на кінець року та переведені в старші групи. Що ж до методики визначення собівартості приросту маси та живої маси молодняку старше 8 місяців та худоби на відгодівлі, то вона не відрізняється від викладеної вище.

У спеціалізованих свинарських господарствах собівартість приросту обчислюють по галузі в цілому і для кожної технологічної групи тварин. За витратами на утримання свиноматок і кнурів-плідникІв (без вартості побічної продукції) обчислюють собівартість 1 ц приросту і 1 голови приплоду на час відлучення від свиноматки. У неспеціалізованих господарствах обчислюють собівартість І ц приросту живої маси за поголів'ям у цілому.

Собівартість продукції вівчарства складається із витрат на утримання дорослого поголів'я і молодняку тварин, а також на їх стриження. Виробничі витрати у вовняно-м'ясному вівчарстві розподіляють між видами продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Молоко, шкіри загиблих тварин вважаються побічною продукцією й оцінюються за можливими цінами реалізації, а гній - за нормативно-розрахунковою вартістю. Ягнят романівської породи в момент їх народження оцінюють у розмірі 12 відсотків, каракульських - 15 відсотків, а всіх інших порід - 10 відсотків загальної суми витрат на утримання овець основного стада.

Загальна сума витрат на утримання овець без вартості побічної продукції та приплоду розподіляється між вовною (1 ц вовни прирівнюється до 5 одиниць) та приростом живої маси. 1 ц якого береться за одиницю. Витрати на утримання стригального пункту, стриження овець, класування, пакування, маркування вовни відносять безпосередньо на собівартість вовни. Вартість ягнят на момент відлучення від маток складається з собівартості приплоду та витрат на приріст їхньої живої маси до відлучення.

У птахівництві для дорослого поголів'я визначають собівартість яєць, для молодняку птиці - приріст живої маси, для інкубації - добових пташенят. При цьому із загальної суми витрат на доросле поголів'я виключають вартість посліду та іншої побічної продукції, і ця різниця дорівнюватиме собівартості яєць. Для молодняку птиці виключають ще вартість запланованого виходу яєць від молодих курочок до переводу в основне стадо, оцінених за цінами можливої реалізації. Собівартість добових пташенят складають вартість закладених у інкубатор яєць і витрати з їх інкубації без урахування використовуваних відходів, міражних яєць і забитих у добовому віці півників за ціною можливої реалізації чи використання.

Собівартість продукції тваринництва

Собівартість продукції - це грошове матеріальні затрати, які підприємство несе на виробництво продукції, при цьому витрати планують по окремих статтях, а собівартість по кожному виду визначають дотримуючись певних методик.

Зниження собівартості продукції тваринництва можна досягнути, якщо зміцнювати кормову базу й забезпечувати повноцінну годівлю тварин, підвищувати їхню продуктивність праці, поглиблювати спеціалізацію, впроваджувати матеріальне заохочення та інші заходи.

Приклади розрахунку собівартості продукції тваринництва:

Наприклад.

У СВК "Лан" 200 корів. Надій молока на і корову 2800 кг, приплід телят на 100 корів 96 голів. Вихід гною на одну голову в рік - 2т. Нормативно - розрахункова ціна 1 т. гною - 3 грн. Затрати були понесені в сумі 139900грн.

1. Визначаємо вихід і вартість гною:

200*3= 1200грн.

2. Визначаємо кількість кормо-днів:

200*365 = 73000 кр. дн.

3. Визначаємо собівартість одного кормо-дня:

138700:73000= 1,9грн.

4. Визначаємо вартість одної голови приплоду:

1,9*60= 114грн.

5. Визначаємо вартість усього приплоду:

114*196=21888грн.

6. Визначаємо валовий надій молока:

200*2800 = 5600 ц.

7. Визначаємо собівартість одного центнера молока:

139900-1200-21888:5600 = 20,86 грн.

Задача 2.

Розрахувати собівартість одного центнера живої маси тварин.

У фермера на відгодівлі 120 голів свиней. Середньодобовий приріст 1 голови 560 грам. Вихід гною на 1 голову 2 т. Ціна 1 т. - 3,0 грн. Затрати становлять: 69404 грн.

Визначити собівартість 1 ц. приросту м'яса свиней.

1. Визначаємо вихід і вартість гною:

120*3*2 = 720 грн.

2. Визначаємо валовий приріст:

120*365*560=245,3 ц.

3. Визначаємо собівартість 1 ц. приросту м'яса свиней:

69404 - 720:245,3 = 280 грн.

Задача 3.

Розрахувати собівартість продуктивності птахівництва.

Господарство запланувало отримати 2000 шт. яєць. Затрати по утриманню птиці становитимуть - 175500 грн., нормативна вартість побічної продукції (пух, пір'я, послід) - 7300 грн.

Визначити собівартість 1 тис. шт. яєць.

1. Від загальних витрат віднімаємо вартість побічної продукції:

175500 - 7300 = 168200 грн.

2. Визначаємо собівартість 1 тис. шт. яєць

168200:2000=841грн.

2.4.4. Складання фінансового плану підприємства

Фінансовий план, його будова і зв'язок з іншими розділами плану

Фінансовий план є ключовим розділом усього плану підприємства, бо, по-перше, узагальнює результати всіх попередніх його розділів, зводячи їх в одне ціле шляхом подання у вартісному виразі, і дозволяє судити про те, наскільки план взагалі прийнятний з економічного погляду; по-друге, обґрунтовує загальні потреби бізнесу в інвестиціях; по-третє, складається для управління поточною та стратегічною діяльністю підприємства.

Для внутрішнього середовища підприємства фінансове планування є важливим, оскільки:

· втілює вироблені стратегічні цілі у форму конкретних фінансових показників;

· установлює стандарти для організації фінансової інформації;

· визначає прийнятні межі витрат, необхідних для реалізації плану підприємства;

· у частині оперативного фінансового планування дає цінну інформацію для розробки і корегування стратегії підприємства.

Велике значення має фінансове планування І для контактів із зовнішнім середовищем: постачальниками, споживачами, дистриб'юторами, кредиторами, інвесторами. Від їхньої довіри залежать вартість активів підприємства І можливості його ефективного господарювання. Тому фінансовий план має бути добре обґрунтований.

Фінансовий план включає такі складові:

· план обсягів реалізації продукції;

· план доходів і витрат (прибутків і збитків);

· план руху грошових коштів (бюджет руху готівки);

· плановий баланс активів та пасивів підприємства;

· розрахунок точки беззбитковості;

· письмовий виклад результатів фінансового планування.

Другий, четвертий і п'ятий документи відносять, як правило, до довгострокових фінансових планів, що мають стратегічне значення, а третій є прерогативою поточних планів. До фінансового планування тісно примикають, хоч і належать до більш загальних елементів фінансового менеджменту, складання довгострокового плану (бюджету), капітало-вкладень та оцінка інвестиційних проектів, а також довгострокова стратегія фінансування підприємства.

Одним із головних обов'язків фінансового менеджера підприємства є періодичне (щомісячне, щоквартальне, щорічне) складання пояснювальних записок до вихідних форм фінансового стану підприємства з розрахунковими показниками і детальним аналізом відхилень (від планових показників попереднього року, середніх показників по району, показників кращих підприємств району чи області та підприємств-конкурентів) з рекоменда-ціями щодо усунення недоліків.

Фінансовий план тісно пов'язаний з іншими розділами плану підприємства. Так, плани реалізації продукції, одержання прибутку, формування та використання валового доходу, руху готівки складають на основі балансів продукції рослинництва, тваринництва і промислових виробництв, плану витрат і собівартості продукції. Визначаючи потребу в оборотних засобах, використовують, окрім того, дані виробничої програми підприємства.

Основними етапами фінансового планування є:

· аналіз фінансових показників підприємства за попередній період. При цьому використовують основні фінансові документи підприємства - баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух готівки;

· планування реалізації продукції, прибутків і збитків.

Планування реалізації продукції, цін, прибутку і рентабельності

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами поділяють на внутрішні та зовнішні. Про використання зовнішніх джерел свідчать надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку. У світовій практиці 60-70 відсотків фінансових ресурсів надходять на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включають:

· виручку від реалізації продукції, робіт і послуг;

· виручку від іншої реалізації;

· доходи від позареалізаційних операцій (проценти, перераховані за зберігання грошей у банку, плата за передане в оренду майно, доходи на акції тощо).

Основним джерелом грошових надходжень кожного сільськогосподарського підприємства є виручка від реалізації продукції; виконання робіт і надання послуг на сторону. Планову виручку розраховують окремо за видами продукції рослинництва, тваринництва, підсобних промислових виробництв, за роботи, виконані па стороні, та послуги, надані різним підприємствам, організаціям і особам.

Після виконання зобов'язань за державними і регіональними контрактами решту продукції сільськогосподарські підприємства реалізують за своїм вибором заготівельним і торговельним організаціям, переробним підприємствам, організаціям і підприємствам споживчої кооперації, міжгосподарським підприємствам і об'єднанням, на міських ринках і власних магазинах, працівниками господарства, для громадського харчування і поліпшення місцевого постачання. Обсяги продукції, що підлягають реалізації, узгоджуються за їхніми видами з даними балансових розрахунків продукції рослинництва, тваринництва, промислових та обслуговуючих виробництв.

Продукцію, що її передбачається продавати (видавати) працівникам господарства і залученим особам у рахунок оплати праці, оцінюють за прийнятними в господарстві цінами. Продукцію на громадське харчування відпускають за плановою собівартістю, але не вище ринкових цін. Видачу працівникам господарства грошової додаткової оплати і премій овочами, картоплею, фруктами, ягодами, виноградом планують за плановою собівартістю, але не вище роздрібних цін за вирахуванням торгової знижки, а сіна, соломи - за плановою собівартістю. Видачу молодняку худоби працівникам підприємства в рахунок оплати праці здійснюватимуть за цінами, прийнятими в господарстві. Розділивши всю виручку від реалізації продукції конкретного її виду на загальну кількість цієї продукції, визначають середню ціну продажу.

Після цього обчислюють повну собівартість реалізованої продукції, яка складається з виробничої собівартості й реалізаційних витрат. Виробничу собівартість визначають множенням собівартості одиниці продукції (при цьому щодо худоби і птиці беруть до уваги не собівартість приросту, а собівартість 1 ц живої маси) на обсяг її реалізації. Витрати з реалізації, що не відшкодовуються заготівельними організаціями, включають у витрати з реалізації продукції на ринку, через комісійну торгівлю та інші організації, а також у витрати з навантаження продукції, ЇЇ пакування, утримання приміщень для зберігання в місцях її реалізації, оплати праці працівникам тощо.

Заготівельні, торговельні та інші підприємства і організації, що здійснюють закупівлю сільськогосподарської продукції на умовах державного контракту несуть усі витрати з її транспортування й розвантаження.

Результат від реалізації вовни визначають не за окремими її видами, а в цілому для всієї її кількості. При цьому реалізаційну ціну і виручку спочатку визначають для кожного виду вовни, а потім показують загальну суму виручки. Собівартість вовни в перерахунку на залікову масу визначають виходячи із співвідношення між натуральною і заліковою масою вовни.

Визначають результати реалізації: прибуток чи збиток та рентабельність по окремих продуктах, галузях і господарству в цілому.

Визначення точки беззбитковості

Істотним недоліком традиційного планування є одноваріантність планів. У реальній практиці, як правило, існує кілька варіантів розвитку подій. Тому на особливу увагу заслуговують методи планування, що дозволяють реалізувати один із важливих принципів планування - його гнучкість.

Таким є метод "витрати - обсяг - прибуток", що його частіше називають аналізом беззбитковості або аналізом точки розриву. Він дозволяє:

· визначити планові обсяги виробництва і продажу товару з точки зору їх беззбитковості;

· прийняти рішення щодо цільових розмірів прибутку;

· збільшувати гнучкість фінансового планування, ураховуючи можливі зміни в ціні реалізації, обсягу продажу, постійних і змінних витрат.

Суть методу аналізу беззбитковості полягає в пошукові критичного обсягу реалізації продукції, при зменшенні якого підприємство починає зазнавати збитків. Це можна визначити одним із двох способів - графічним чи за допомогою формули норми беззбитковості.

Насамперед на осі абсцис через рівні інтервали відкладають продуктивність корів, а на нижній шкалі - валовий надій молока. На осі ординат відкладають шкалу грошової виручки і витрат, найвища точка якої відповідає сумі виручки від реалізації продукції за максимальної продуктивності корів. Бажано, щоб одержаний чотирикутник був близьким до квадрата. Потім проводять лінії грошової виручки за різної ціни реалізації молока, відкладають постійні й змінні витрати. Лінія останніх є одночасно і лінією сукупних витрат. З точки перетину їх з лінією виручки проводять перпендикулярно лінію абсцис, що визначає критичний рівень продуктивності корів, за якого досягається беззбитковість виробництва. У нашому випадку цей рівень становить 2750 кг, якщо ціна реалізації молока 400 грн./т, 4300 кг - 300 грн./т і 5600 кг - якщо ціна реалізації 250 грн./т.

Точка беззбитковості

Для одно продуктової моделі точку беззбитковості, яка означає що виручка від продажу продукції підприємства дорівнює сукупним витратам (О*Ц = Пв + Зв*О), можна визначити за формулою:

де О - обсяг продажу;

Ц - ціна реалізації;

Пв - величина постійних (фіксованих) витрат;

Зв - величина змінних втрат з розрахунку на одиницю продукції.

Точку беззбитковості можна розрахувати не тільки у фізичних, але й у грошових одиницях - гривнях. Тоді формула визначення точки беззбитковості буде такою:

Методика аналізу беззбитковості може застосовуватись також для визначення обсягу виробництва і продажу, необхідного для одержання цільової величини прибутку, а також для пошуку раціонального співвідношення між постійними і змінними витратами.

Розрахунок точки беззбитковості - трудомістка і складна робота. Тому в країнах з розвиненою економікою фермери широко використовують результати розрахунків, виконаних науковцями для конкретних природно - економічних умов.

Таблиця 9

Точки беззбитковості виробництва продукції рослинництва (Баварія, ФРН)

Культура	Точка беззбитковості, ц/га	Урожайність, ц/га
Озима пшениця	35,2	63,3
Озимий ячмінь	36,7	58,3
Кукурудза (зерно)	49,0	74,9
Ріпак зимовий	20,1	32,8
Цукрові буряки	180,0	560,0
Картопля	178,0	268,0

Планування формування та використання валового доходу і прибутку підприємства. Вибір дивідендної політики

Валовий дохід підприємства - це новостворена вартість. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами. У річному плані економічного і соціального розвитку та бухгалтерському звіті сільськогосподарські підприємства обчислюють валовий дохід у такій послідовності:

· визначають валову продукцію за собівартістю, яка включає всі витрати на виробництво продукції, робіт і послуг планового року, а також приріст або зменшення незавершеного виробництва і витрати майбутніх періодів порівняно з попереднім роком. Цей розрахунок виконується окремо для рослинництва, тваринництва, промислових виробництв, робіт і послуг. У результаті отримують перші дві складові вартості валової продукції С + V;

· до одержаної суми додають (віднімають) прибуток (збиток) від реалізації продукції;

Таблиця 10

Розрахунок валового доходу, тис. грн.

Показник	Код	Рослин-ництво	Тварин-ництво	Підсобні промислові вироб-ництва	Роботи і послуги	Разом по неповному вироб-ництву
Валова продукція за собівартістю	1	1800	3000	870	30	5810
Прибуток (+), збиток (-) від реалізації	2	149,7	111,7	18	35	314,4
Прибуток від міжгосподарських підприємств і організацій	3	-	-	-	-	-
Прибуток, що передається господарствам-учасникам кооперативного виробництва	4	-	-	-	-	-
Разом (1+2+3+4)	5	1949,7	3111,7	888	175	6124,4
Матеріально-грошові витрати на виробництво	6	1560	2580	810	110	5060
Валовий дохід	7	389,7	531,7	78	65	1064.4

· від одержаного результату потрібно відняти всі матеріальні витрати (амортизацію основних засобів, виробниче спожиті предмети праці та витрати на оплату послуг, наданих підприємству зі сторони), тобто виконати дію: (С+V)-С= V. До отриманого результату (витрат на оплату праці) слід додати (відняти) прибуток (збиток), що був одержаний від певних товарних галузей підприємства. У підсумку дістанемо вартість валового доходу підприємства (V+ М). Обчислення матеріальних витрат вимагає складних і трудомістких розрахунків.

У практиці планування та обліку сільськогосподарські підприємства використовують такий методичний підхід. Спочатку розраховують витрати на оплату праці в галузях і за виконання робіт на сторону. Для розрахунків використовують дані зведеного плану витрат на оплату праці в рослинництві, тваринництві, промислових виробництвах, з організації виробництва й управління, а також суми оплати праці обслуговуючих виробництв і їхні обсяги робіт у галузях господарства. З цією метою суми прямої оплати праці в галузях, включаючи й загальногалузеві витрати, збільшують на витрати з оплати праці, віднесені на ці галузі у складі комплексних статей витрат. Наприклад, планові суми оплати праці на автомобільних перевезеннях обчислюють виходячи з обсягу робіт, що припадає надану галузь, і витрат на оплату праці на одиницю роботи. Аналогічно визначають витрати на оплату праці для транспортних робіт на тракторній тязі, для робіт з живим тяглом, електропостачання. Обчислюючи в галузях витрати на оплату праці, що віднесені в складі вартості робіт ремонтних майстерень, загальногосподарських витрат, до уваги беруть суму цих витрат, віднесених на конкретну галузь, і питому вагу оплати праці в загальній сумі витрат. Одержану суму оплати праці (І) віднімають від С + V i одержують суму матеріальних витрат (С).

Економічне значення валового доходу надзвичайно велике, бо він є основою розширеного відтворення, головним джерелом національного доходу, утворення фінансових результатів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів, усього суспільства.

Валовий дохід поділяють на фонди споживання і фонди нагромадження. Обґрунтування правильного співвідношення між ними є важливою передумовою забезпечення необхідних темпів розширеного відтворення. Кожне підприємство встановлює це співвідношення самостійно, ураховуючи при цьому абсолютний розмір валового доходу, ступінь ресурсозабезпеченості виробництва, зношеності основних фондів, забезпеченість оборотними засобами, досягнутий рівень оплати праці персоналу, ступінь розвитку соціальної інфраструктури, співвідношення між фондом оплати праці й прибутком у валовому доході.

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток. Він відображається в балансі підприємства і включає в себе прибуток від усіх видів діяльності за плановий (звітний) період - від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріалізованих активів, цінних паперів, валютних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій тощо. Щоб визначити балансовий прибуток підприємства, потрібно розрахувати його для кожного виду діяльності Й одержані результати підсумувати. Наприклад, прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), що має найбільшу питому вагу в складі балансового прибутку, визначають відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

Балансовий прибуток

На першому етапі учасниками розподілу балансового прибутку є держава і підприємство. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Вона реалізується при визначенні об'єктів і ставок оподаткування, суми податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок цього прибутку підприємства мають здійснювати різні платежі, пов'язані із застосуванням фінансових санкцій до підприємства.

Важливе значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна визначити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів.

Схема 4

Балансовий прибуток підприємства

В останні роки з приватизацією аграрних підприємств, створенням колективних сільськогосподарських підприємств, приватно-орендних підприємств тощо особливого значення набуває вироблення ними дивідендної політики. З одного боку, виплата дивідендів має забезпечити захист інтересів власника і створити передумови для росту курсової ціни акцій (майнових і земельних паїв), а з другого, - максимальні виплати дивідендів скорочують частку чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Прийняття рішення щодо виплати дивідендів та їхні розміри значною мірою визначаються фінансовою стратегією. .Якщо керівництво підприємства передбачає здійснити серйозну реконструкцію, технічне переозброєння чи розширення виробництва і для реалізації їх намічає додаткову емісію акцій, то такій емісії має передувати досить тривалий період виплати високих дивідендів. Останнє зумовлює підвищення курсу акцій і, відповідно, збільшення суми позичкових коштів, які одержують унаслідок розміщення додаткових акцій.

Бюджет готівки

Бюджет готівки є заключним етапом планування діяльності підприємства і показує його фінансову спроможність щодо виконання господарських планів. У ньому дається перелік усіх грошових надходжень та витрат підприємства за певний період часу. У ринковій економіці цей бюджет є одним із найважливіших інструментів планування на практиці навіть прибуткові господарства нерідко змушені реорганізовувати або й зовсім припиняти свою діяльність через недостатню забезпеченість готівкою. Головним призначенням бюджету готівки і є забезпечення позитивного сальдо грошових коштів після сплати всіх зобов'язань шляхом планування обсягів і термінів надходження коштів та здійснення витрат, розрахунку достатності власних грошових коштів для фінансування витрат та визначення потреби в кредитах.

Відмінності бюджету готівки від інших планів господарської діяльності:

· у ньому відображаються лише готівкові потоки підприємства і не включаються не грошові надходження і витрати (амортизація основних засобів, оплата праці натурою, бартер, вартість власних кормів, насіння тощо);

· у бюджеті особливої ваги набувають строки отримання надходжень та здійснення витрат. Тому бюджети готівки розробляють на квартальній чи місячній основі.

У розробці бюджету готівки, як і в складанні всього фінансового плану, велика роль належить аналізові, зокрема, джерел покриття витрат підприємства (банківська і касова готівка, бартерні операції, оплата праці натурою тощо).

Складання бюджету починається з визначення грошового балансу на початок періоду планування, який показує залишок коштів на рахунках і в касі підприємства на кінець попереднього періоду. Далі планують усі грошові надходження підприємства за рік і за періодами, в яких вони фактично очікуються. При цьому враховують, що всі грошові надходження і витрати плануються за фактом здійснення платежу, а не за фактом виникнення чи перерахування їх, тобто всі дані вводяться на основі обґрунтованих припущень щодо терміну отримання грошей чи здійснення платежів. Саме цим можна пояснити (провали) у третьому кварталі як з надходженням виручки від реалізації молока (щороку в цей час виникає дебіторська заборгованість молочних заводів), так і з виплатою зарплати (кредиторська заборгованість).

Таблиця 11

Бюджет готівки сільськогосподарського підприємства

	Показник	Разом за рік, тис. грн.	У т.ч. за кварталами
			І	ІІ	ІІІ	ІV
1	2	3	4	5	6	7
1	Початковий грошовий баланс	15	15	1	10	9
2	Виручка від реалізації продукції: молоко молодняк для племінних цілей інша худоба інша продукція інші надходження	1885 40 373 365 -	498 10 13 67 -	450 10 107 100 -	374 10 59 89 -	563 10 77 109 -
3	Разом виручки	2663	709	667	532	755
4	Разом грошових надходжень (1+3)	Х	724	668	542	764
5	Готівкові витрати: оплата праці з відрахуваннями на соціальні заходи, оплата за товарно-матеріальні цінності, усього у тому числі: паливно-мастильні матеріали електроенергія газ мінеральні добрива пестициди	1137 698 254 91 61 67 13	337 229 24 39 15 65 8	272 203 99 10 4 2 5	258 127 64 20 18 - -	270 139 67 22 24 - -
	корми насіння будівельні матеріали запасні частини техніка, обладнання	18 15 38 90 51	- 15 11 30 22	18 - 11 47 7	- - 12 13 -	- - 4 - 22
	Державні податки та збори	72	25	15	10	22
	Погашення кредиту	400	130	78	92	100
	Проценти за кредит	100	21	25	30	24
	Інші витрати	168	21	45	46	56
6	Разом готівкових витрат	2575	763	638	563	611
7	Наявні грошові кошти	Х	-39	30	-21	153
8	Нові кредити	70	40	-	30	-
9	Оплата нових кредитів	70	-	20	-	50
10	Залишковий грошовий баланс	Х	1	10	9	103

Після завершення планування всіх грошових надходжень і витрат здійснюють розрахунок забезпеченості підприємства власними грошовими коштами та визначають потребу в кредитах окремо для кожного періоду планування. Значення рядка "Наявні грошові кошти" визначається як різниця між сумою грошових надходжень (ураховуючи початковий грошовий баланс) та сумою грошових витрат. Якщо витрати на кінець певного періоду перевищують надходження, тобто значення рядка "Наявні грошові кошти" е від'ємним, необхідно запланувати отримання нових кредитів. У протилежному разі вільні кошти можна використати для погашення частини нових (узятих у плановому році) короткотермінових кредитів та відсотків по них (якщо такі кредити плануються). Після цього визначають залишковий грошовий баланс на кінець даного періоду планування як суму наявних грошових коштів підприємства та нових кредитів, отриманих у цьому періоді (місяці, кварталі), за вирахуванням суми оплаченого короткотермінового кредиту та відсотків з нього. Водночас він стає початковим грошовим балансом наступного періоду планування.

Контрольні питання

Види планів та планування.

Суть організації планової роботи на підприємстві та особисті якості
плановика.

Суть стратегічного і перспективного планування.

Бізнес-план і його основні розділи.

Основні етапи розробки, оформлення і затвердження бізнес-плану.

Види поточних планів.

Суть і порядок складання оперативних планів.

Суть маркетингової програми бізнес-плану сільськогосподарського
підприємства.

Особливості врахування кон'юнктури ринку, цінової політики, якості
продукції і каналів реалізації при розробці маркетингової програми.

10. Зміст і методика планування виробничої програми по
рослинництву.

Планування виробничої програми тваринництва.

Особливості і методи планування витрат виробництва.

13. Методика планування основних (прямих) витрат виробництва.

Суть планування загальновиробничих і загальногосподарських
витрат.

Калькуляція собівартості основних видів продукції.

Основні розділи фінансового плану підприємства.

Методика складання плану реалізації продукції, визначення
прибутку і рентабельності.

Планування формування та використання валового доходу,
прибутку підприємства.

3. Організація господарського (комерційного) розрахунку в аграрних формуваннях

3.1. Суть, принципи та особливості господарського (комерційного) розрахунку в умовах ринку

Господарський механізм - це дуже складна економічна система, яка охоплює питання планування й управління підприємствами, економічні відносини їх як із державою, так і між собою, рівень використання засобів виробництва й трудових ресурсів, матеріальне стимулювання тощо, тобто практична дія економічних законів виявляється в господарському механізмі.

Найважливішим елементом господарського механізму є господарський розрахунок, або діяльність підприємств в умовах ринкових відносин, який пов'язує його з конкретним підприємством І охоплює широке коло відносин цього підприємства. На основі госпрозрахунку створюється сучасний механізм діяльності підприємств, що спонукає всебічно економити ресурси, широко використовувати досягнення науки й техніки.

Господарський розрахунок - об'єктивна економічна категорія, яка відображає відносини в процесі виробництва, розподілу і споживання продукції. Кожне сільськогосподарське підприємство вступає у відповідні відносини з державними вищестоящими установами, іншими підприємствами, власними підрозділами та окремими працівниками. Крім того, існують певні відносини між окремими підрозділами та їхніми працівниками.

Госпрозрахунок - це метод організації ведення господарства при якому кожне підприємство порівнює в грошовій формі витрати і результати виробництва (надання послуг), намагається відшкодувати витрати власними доходами, тобто забезпечувати самоокупність і оптимальну рентабельність виробництва. Він виступає важливим фактором підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції і забезпечення прибутковості виробництва. А це означає, що за рахунок виручки від реалізації продукції і послуг підприємство покриває всі витрати на виробництво продукції і отримує прибуток, який дає змогу вести розширене виробництво.

В основі господарського розрахунку лежить матеріальна заінтересо-ваність у наслідках виробництва, що в свою чергу веде до збільшення виробництва продукції та підвищення її рентабельності, розподілу за працею, а також керування у своїй діяльності відповідними економічними категоріями: собівартість, ціна, чистий доход, прибуток, фінансування тощо. В умовах вільної конкуренції й ринкових відносин роль госпрозрахунку зростає, оскільки досягти основної мети - одержати найбільший прибуток - кожне підприємство може тільки при дотриманні вимог цього методу господарювання. Останній стосується не тільки підприємства у цілому, а і його підрозділів та окремих працівників.

У процесі впровадження і функціонування господарського розрахунку виникають дві основні форми економічних взаємовідносин - зовнішні і внутрішні. Зовнішні, зазвичай, включають взаємовідносини підприємства з державою та іншими підприємствами, організаціями. Внутрішні включають взаємовідносини підприємства і виробничих підрозділів.

Загальногосподарський, як і внутрішньогосподарський розрахунок, є методом організації і ведення виробництва. Завдяки економному господарюванню в окремих підрозділах забезпечується економічний ефект у всьому господарстві. Отже, загальногосподарський і внутрішньогоспо-дарський розрахунок слід розглядати в єдності, але не можна "їх ототожнювати. Єдність загальногосподарського і внутрішньогосподарського розрахунку полягає в загальній меті, досягнення найбільшого обсягу продукції з найменшими витратами і на цій основі - високого рівня рентабельності виробництва. У той же час вони відрізняються формами зв'язків з іншими об'єктами, складом показників, які визначають господарську діяльність, при плануванні й обліку тощо*

Загальногосподарський розрахунок передбачає розв'язання питань діяльності підприємства як юридичної особи у цілому і питань його виробництва, сфери обігу та соціального розвитку і включає наступне: виконання договорів (контрактів) на реалізацію продукції; матеріально-технічне забезпечення, підприємства; організацію фінансово-кредитних відносин підприємства; податкову систему; встановлені для підприємства замовлення на товарну продукцію, рівень цін на неї.

Згідно проведеного аналізу господарської діяльності за ряд років і вибирають найдоцільніший варіант виконання господарських завдань, планують виробництво, визначають систему обліку та контролю, відпрацьовують систему матеріального стимулювання за результатами господарської діяльності, порядок розподілу прибутків, визначають перспективи розвитку господарства.

Ефективність системи загальногосподарського розрахунку забезпе-чується при впровадженні внутрішньогосподарського розрахунку, тобто створення умов режиму економії пращ і коштів на основі матеріальної заінтересованості та відповідальності в кожній виробничій одиниці.

Загальногосподарський і внутрішньогосподарський розрахунок тісно пов'язані між собою, але відрізняються організаційними формами, складом показників, які використовуються в процесі планування, обліку і контролю.

Внутрішньогосподарський розрахунок - це метод планової організації господарської діяльності підрозділів підприємства з виконання планових завдань, збільшення виходу продукції високої якості при зниженні витрат на її одиницю на основі матеріальної заінтересованості в кінцевих результатах роботи.

При внутрішньогосподарському розрахунку підрозділи не мають права юридичної особи, вони є частиною сільськогосподарського підприємства і тому самостійність їх обмежена лише виробничою сферою. Вони не можуть: укладати договорів, мати рахунок у банку, здійснювати взаємовідносини з державою та іншими підприємствами, вони не реалізують продукцію, не мають прибутків, а свою діяльність в основному обмежують питаннями економіки й організації сільськогосподарського виробництва всередині підприємства.

В умовах ринкової економіки господарський розрахунок стає комерційним. Це пов'язано з тим, що в ринкових умовах підприємства мають повну самостійність не тільки у виробництві продукції, також у її реалізації та придбанні всіх матеріалів і засобів виробництва. Він базується в основному на тих же принципах, але роль деяких із них поглиблюється і діють вони методом купівлі-продажу продукції, наданням послуг тощо. Це потребує від сільськогосподарських підприємств маркетингової діяльності.

Комерційний розрахунок як метод ведення виробничо-господарської діяльності загальною категорією ринкового господарства, його системоутворючою структурою та основним методом організації підприємницької діяльності. У країнах з ринковою економікою нагромаджений величезний досвід комерційного розрахунку, який передбачає:

· дійсне самофінансування підприємств, тобто відшкодування власних поточних і капітальних витрат за рахунок власних коштів та банківських кредитів;

· повну економічну самостійність у прийнятті рішень;

· ефективну матеріальну заінтересованість;

· реальну матеріальну відповідальність за результати поточної, господарської та інвестиційної діяльності;

· отримання прибутку як кінцевої мети.

Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом господарської діяльності. Він спонукає підприємство до мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Адже саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високоефективному господарюванню.

Госпрозрахункові відносини в сільськогосподарських підприємствах ґрунтуються на певних принципах, незалежно від форми власності на підприємстві.

Самостійність господарської діяльності товаровиробників. Дотримання даного принципу дає змогу керівникам підприємств самим вирішувати питання організації виробництва, розвинути ініціативу працівників, краще використовувати засоби виробництва, трудові ресурси, створити умови для ефективного ведення господарства.

Повна господарська і юридична відокремленість. (Господарсько - оперативна самостійність) підприємств виявляється в тому, що вони повністю розпоряджаються власними і наданими їм засобами виробництва, мають право юридичної особи, ведуть фінансове господарство. Тобто, сільськогосподарські підприємства виступають, як окремі господарські одиниці.

Принцип самофінансування. Реалізація цього принципу - одна з основних умов підприємницької діяльності - забезпечує конкурентоспроможність господарюючого суб'єкта. Самофінансування означає повну окупність витрат на виробництво і реалізацію продукції.

4. Прибутковість, яка є логічним продовженням принципу самоокупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток.

Принцип матеріальної заінтересованості - об'єктивна його необхідність диктується основною метою підприємницької діяльності - отримання прибутку.

Принцип матеріальної відповідальності - означає наявність певної системи відповідальності за результати фінансово-господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань

Принцип забезпечення фінансових резервів - необхідність формування фінансових резервів та інших аналогічних фондів, пов'язана з підприємницькою діяльністю, яка завжди зв'язана з ризиком.

Цей принцип реалізовується у відкритих і закритих акціонерних товариствах. Розмір резервного фонду регламентований і не може бути меншим за 15 відсотків від розміру оплаченого статутного капіталу, але й не більшим за 50 відсотків оподатковуваних прибутків, оскільки відрахування до резервного фонду проводяться до оподаткування прибутку.

8. Фінансова відповідальність (контроль гривнею за виробничо - фінансовою діяльністю підприємства) - є підсумковим принципом комерційного розрахунку і забезпечує його дійовість. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних коштів.

3.2. Організація внутрішньогосподарського розрахунку

Внутрішньогосподарський розрахунок ґрунтується на тих же принципах, що госпрозрахунок підприємства, але він здійснюється на рівні підрозділів, яким в умовах ринкових відносин надасться більше самостійності, удосконалюються взаємовідносини з підприємством й іншими внутрішньогосподарськими підрозділами.

Організація госпрозрахункових відносин всередині підприємства пов'язана з визначенням кількості виробничих підрозділів, їх розмірів та спеціалізації, забезпеченням трудовими ресурсами та засобами виробництва, становлення раціональної організаційної структури та системи взаємовідносин колективу підрозділу з господарством та іншими госпрозрахунковими одиницями.

Найвища ефективність загальногосподарського розрахунку буде забезпечуватись при впровадженні в усіх виробничих підрозділах підприємства госпрозрахункових відносин між ними та адміністрацією підприємства.

При цьому земля, продуктивна і робоча худоба, техніка, інші основні засоби виробництва розподіляються за одним із трьох варіантів:

· передаються підрозділам адміністрацією господарства в користування;

· передаються підрозділам адміністрацією господарства в оренду;

· переходять у власність підрозділу на пайовій основі.

Отже, в перших двох випадках власником основних засобів виробництва, переданих підрозділам, залишається сільгосппідприємство, а в третьому випадку власником є сам підрозділ.

У перших двох випадках кожному госпрозрахунковому підрозділу відповідно до його спеціалізації адміністрація господарства доводить річне госпрозрахункове завдання щодо обсягів і структури виробництва продукції, послуг, робіт і ліміту виробничих витрат (яке може додаватись до договору, що укладається між адміністрацією господарства і підрозділом).

При цьому ліміти виробничих витрат по статтях в госпрозрахункових завданнях підрозділам (або в договорах, які укладаються між підрозділами і сільгосппідприємствами) можуть не доводитися, оскільки вони замінюються внутрішньогосподарськими розрахунковими цінами. Всі матеріальні елементи поточних витрат виробництва (послуги) госпрозрахункові підрозділи купують у сільгосппідприємстві (відповідних його підрозділах).

У третьому випадку (коли підрозділи стають власниками основних засобів виробництва) госпрозрахункові завдання підрозділам можуть не доводитися. Тут підрозділи, які входять в асоціацію чи товариство, самі домовляються між собою і з органом, що виконує функції головного, про характер, структуру і обсяг виробництва.

При цьому в перших двох випадках за рішенням сільгосппідприємства і підрозділів госпрозрахункове завдання може бути замінене госпрозрахунковим договором, який укладає адміністрація господарства з кожним госпрозрахунковим підрозділом на виробництво продукції (послуг, робіт) у заданих обсягах, структурі і якості.

Вироблена госпрозрахунковими підрозділами продукція реалізується сільгосппідприємству (або іншим його підрозділам) за внутрішньо-господарськими розрахунковими цінами (це може стосуватися і тих підрозділів, які стали власниками основних засобів виробництва на пайовій основі).

Наприклад. Собівартість 1 центнера зелених кормів складає 5,20грн і встановлений єдиний норматив рентабельності по господарству 40 відсотків. Звідси розрахункова ціна за якою госпрозрахунковий підрозділ продає вирощену продукцію господарству дорівнює 5,20*1,4 = 7,28 грн.

При впровадженні госпрозрахунку в підприємстві розробляється Положення "Про внутрішньогосподарський розрахунок", яке включає такі складові частини:

· визначення і організація госпрозрахункових підрозділів, їх взаємовідносини з господарством та між собою;

· облік і контроль виконуваних робіт, виробництва продукції та виробничих витрат у кожному підрозділі;

· система матеріального та морального стимулювання за результатами господарської діяльності.

Дане положення доводиться до відома всіх працівників, обговорюється та затверджується загальними зборами підприємства.

Відносини госпрозрахункових підрозділів з господарством будуються на основі раціонального поєднання планового керівництва та розвитку самостійності госпрозрахункових підрозділів з питань планування, технології та управління виробництвом, виконання поставлених завдань, створення рівних умов і можливостей у виконанні госпрозрахункових завдань тощо.

Керівник господарства несе відповідальність за зберігання, реалізацію і використання продукції, яка надходить на склади підприємства.

Доцільними при впровадженні госпрозрахункових відносин є прямі зв'язки між підрозділами, які підвищують вимогливість одного підрозділу до іншого, а також відповідальність за своєчасне виконання робіт, постачання певного виду продукції тощо.

Прямі зв'язки між госпрозрахунковими підрозділами повинні санкціонувати і організовувати керівники господарства та відображати їх у планах згідно з Положенням "Про внутрішньогосподарський розрахунок".

Постійне удосконалення структури госпрозрахункових підрозділів та їх відносин з господарством та між собою створює умови для більш раціональної праці, зниження накладних, витрат, ефективнішого ведення господарства.

Для впровадження внутрішньогосподарського розрахунку потрібно здійснити такі заходи:

· удосконалити організаційну структуру підприємства;

· визначити склад госпрозрахункових підрозділів, порядок їх взаємовідносин, права та обов'язки окремих працівників;

· закріпити необхідні засоби виробництва за кожним підрозділом відповідно до його спеціалізації;

· уточнити склад працівників у кожному підрозділі;

· упорядкувати систему різних норм і нормативів, привести їх у відповідальність із конкретними умовами виробництва та досягнутим рівнем продуктивності праці;

· розробити в кожному підрозділі обґрунтовану виробничу програму;

· організовувати у кожному підрозділі та по кожному виду продукції або послуг своєчасний і достовірний облік продукції, робіт, витрат;

· здійснювати протягом року оперативний контроль і аналіз виконаних планових завдань кожним підрозділом;

· забезпечити матеріальну заінтересованість та матеріальну відповідальність підрозділів й окремих працівників за результатами роботи.

3.3. Організація оперативного контролю госпрозрахункових витрат у ринкових умовах

Розвиток механізму госпрозрахунку в сільськогосподарських підприємствах зумовив застосування внутрішньогосподарських розрахунко-вих цін, заліку ними лімітів виробничих витрат, які доводяться госпрозра-хунковим підрозділам адміністрацією господарства. Це позитивний крок у розвитку внутрішньогосподарського розрахунку. Такі ціни при правильній їх побудові і застосуванні вдосконалюють внутрішньогосподарський механізм, дають можливість більш обґрунтовано розраховувати витрати і наслідки роботи підрозділів, здійснювати їх стимулювання.

Внутрішньогосподарські ціни встановлюються на всі види послуг, куповані і власного виробництва матеріали, сировину.

Вони визначаються, виходячи з нормативів затрат на виробництво всіх видів продукції, виконанню робіт і послуг за єдиними планово-обліковими цінами, які пов'язані в єдину систему економічних зв'язків. При визначенні рівня розрахункових цін аналізується структура собівартості, виключаються непродуктивні витрати. Розрахункові ціни визначені з урахуванням ведення розширеного виробництва й однакового рівня прибутковості виробництва продукції, робіт і послуг. Ціна включає прямі матеріальні виграти, оплату праці, загальновиробиичі, загально-господарські витрати і нормативний рівень прибутку на гривню затрат, що забезпечує рентабельність нарівні

Ці ціни використовують для розрахунку планових лімітів, обліку фактичних витрат госпрозрахункових підрозділів протягом року. Планово-облікова ціна складається з прейскурантної ціни придбаного конкретного виду товарно-матеріальних цінностей і витрат на доставку та обробку матеріалів на складах господарства. Встановлюючи єдину планово-облікову ціну, товарно-матеріальні цінності минулих років включають до розрахунку за балансовою вартістю, яка склалась на початок поточного року.