Типологічний аналіз свіжої грабової діброви в Тисменицькому лісництві ДП "Івано-Франківське лісове господарство" Івано-Франківської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з лісознавства на тему:

«ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СВІЖОЇ ГРАБОВОЇ ДІБРОВИ В ТИСМЕНИЦЬКОМУ ЛІСНИЦТВІ ДП «ІВАНО-ФРАНКІВСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО» ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Значення лісівничо-екологічної типології для теорії і практики лісівництва

1.2 Основні напрямки лісотипологічних досліджень в Україні

РОЗДІЛ 2. РАЙОН ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

РОЗДІЛ З. ПРИРОДНІ УМОВИ РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1 Геологія і геоморфологія

3.2 Кліматичні умови

3.3 Характеристика ґрунтів

3.4 Лісовий покрив

РОЗДІЛ 4. ТИПОЛОГІЧНА ОЦІНКА ДУБА ЗВИЧАЙНОГО І ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СВІЖОЇ ГРАБОВОЇ ДІБРОВИ

4.1 Типологічна оцінка типоутворювальної породи

4.2 Лісівничо-таксаційна характеристика деревостанів свіжої грабової діброви

4.3 Встановлення фактичної і потенціальної продуктивності насаджень

4.4 Розподіл деревостанів на корінні та похідні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК

ВСТУП

Найважливішим завданням лісового господарства України є раціональне та ефективне використання земель державного лісового фонду з метою отримання максимальної кількості деревних, а також не деревних ресурсів з одиниці лісової площі, підвищення біологічної стійкості, оптимізація структури, охорона біорізноманіття лісів з одночасним збереженням та відтворенням їх багатогранних екосферних функцій. Успішна реалізація цих завдань можлива за умови ведення лісового господарства на типологічній основі. Весь комплекс лісогосподарських заходів - поновлення лісу, лісорозведення, лісо вирощування, захист лісу від шкідників і хвороб, рубки головного користування і т.д. необхідно проводити із врахуванням наукових принципів лісівничо-екологічної типології.

Лісова типологія - це вчення про класифікацію типів лісу, тобто класифікація лісових ділянок, однорідних за комплексом кліматичних, грунтово-гідрологічних і лісо рослинних потенційних можливостей, однакових за лісівничими ознаками і які вимагають однорідних лісогосподарських заходів. Лісова типологія розробляє питання діагностування, виділення та класифікації типів лісо рослинних умов і типів лісу, як природної основи ведення лісового господарства, вивчає причини різноманітності природних лісів, враховуючи фактори навколишнього середовища та біоекологічні властивості деревних порід.

Актуальність теми. На цей час лісівничо-екологічну типологію успішно застосовують у трьох лісо рослинних зонах України, вона є основою гірського лісівництва в Карпатах і Криму. Однак, практичне використання лісової типології поки що відстає від її теоретичних досягнень. Слід відзначити недостатню ефективність використання лісо рослинного потенціалу лісових земель, внаслідок чого спостерігаються втрати ліквідної деревини у віці стиглості. Недотримання наукових засад і принципів лісової типології нерідко призводить до формування низькопродуктивних похідних деревостанів, зниження стійкості лісових насаджень до дії негативних абіотичних та біотичних чинників. У зв'язку з цим актуальним завданням лісової типології на сучасному етапі її розвитку є проведення кваліфікованого типологічного аналізу, який має на меті об'єктивну лісівничу оцінку типів лісу на підставі визначення фактичної і потенційної (максимальної) продуктивності деревостанів у розрізі вікових груп та обґрунтування заходів щодо раціонального ведення лісового господарства шляхом формування корінних деревостанів.

Мета роботи: виконати типологічний аналіз свіжої грабової діброви в Тисменицькому лісництві ДП "Івано-Франківське лісове господарство".

Завдання дослідження:

ознайомитися з науково-технічною літературою з даної теми;

дати типологічну оцінку дуба звичайного;

виконати діагностичну характеристику свіжої грабової діброви;

навести лісівничо-таксаційну характеристику деревостанів аналізованого типу лісу;

визначити фактичну і потенціальну продуктивність лісових насаджень;

провести розподіл деревостанів на корінні та похідні.

Об'єкт дослідження - лісові насадження свіжої грабової діброви Тисменицького лісництва ДП "Івано-Франківське лісове господарство".

Предмет дослідження - типоутворювальна роль дуба звичайного, діагностична характеристика свіжої грабової діброви, фактичний стан та потенційні можливості насаджень аналізованого типу лісу.

Робота складається із: вступу, чотирьох розділів: огляду літератури, району та методики досліджень, природних умов району досліджень, типологічної оцінки дуба звичайного і типологічного аналізу свіжої грабової діброви, а також висновків, списку використаних джерел і додатків.

лісівництво деревостан грабовий діброва

РОЗДІЛ 1 ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Значення лісівничо-екологічної типології для теорії і практики лісівництва

Різноманітність лісів обумовила необхідність їх розподілу на більш-менш однорідні категорії, тобто типи лісу. Такий розподіл необхідний для практики лісового господарства, водночас пізнання законів життя лісу має і загальнонаукове значення. Розчленуванням лісів на однорідні категорії займається лісова типологія.

Лісова типологія - це наука про класифікацію типів лісу, яка вивчає їх характер і специфічні особливості, закономірності просторового розподілу і мінливості, тимчасової динаміки тощо. Класифікація лісів буде тим ґрунтовнішою, чим детальніше вивчені біологічні особливості деревних порід і екологічні умови їх місцезростання.

При побудові класифікації лісів необхідний комплексний підхід із врахуванням при цьому сукупності компонентів, які формують ліс відповідно до умов середовища. Тип лісу поняття синтетичне і вимагає екосистемного підходу до вивчення його природи. Тому, лісова типологія об'єднує вчення про грунт, гідрологію, лісові породи і трав'янисту рослинність у взаємодії з кліматом та іншими екологічними факторами середовища.

Таким чином, лісова типологія - це вчення про класифікацію типів лісу, тобто класифікація лісових ділянок, однорідних за комплексом кліматичних і лісо рослинних потенційних можливостей, однакових за лісівничими ознаками і які вимагають подібних лісогосподарських заходів.

Предмет лісової типології - це географічне поширення типів лісу та їх зв'язки з кліматичним і ґрунтовим середовищем. Важливим завданням типології є вияснення причин, які визначають склад, структуру, продуктивність та стійкість лісів у просторі та часі.

Започаткована наприкінці минулого століття у практиці лісового господарства та лісовпорядкування, лісова типологія працями видатних вчених-лісівників Г.Ф. Морозова, А.А. Крюденера, Є.В. Алексєєва, П.С Погребняка, Д.В. Воробйова та ін. в подальшому розвинулась у окрему лісівничу галузь. З цього часу лісівники розглядали лісову типологію як узагальнюючу основу своєї спеціальності, яка повинна синтезувати нагромаджений лісогосподарський досвід, пояснювати причини успіхів і невдач лісогосподарських заходів з точки зору біології лісу і особливостей його середовища, слугувати підставою для розробки нових видів і технологій лісового господарства.

Теоретичною і методичною основою лісової типології є порівняльна екологія лісу - специфічна методика типології, яка є ключем для опису та вивчення типів лісу будь-якого географічного району. Тому принцип єдності організмів і середовища с керівним для лісової типології.

Довгий час існувала помилкова думка, що головною умовою успіху лісівничої типології в лісогосподарській практиці є простота типологічної класифікації. Варто визнати позитивне значення її простоти, проте, головне не лише в її простоті. Важливість полягає у пізнавальній, науковій, теоретичній глибині типологічної класифікації. Власне від цієї глибини і залежить успіх типології на виробництві. Це не простий опис та формальна класифікація за едифікаторами деревостану і ґрунтового покриву, а класифікація, яка пояснює екологічне походження лісу, як відображення впливу елементів середовища - вологи, поживних речовин ґрунту, кліматичних чинників на склад, продуктивність, відновлення та стійкість лісу. При цьому, в гірських умовах підтвердилась необхідність застосування порівняльно-екологічної методики, яка дає можливість для правильної організації стаціонарних досліджень та інтерпретацій отриманих результатів. Особливо це стосується типологічних робіт на сучасній фазі, які включають стаціонарне дослідження лісових природних (корінних) деревостанів та заповідних ділянок, де ще можна дослідити їх загальну біологічну продуктивність у порівнянні з порушеними господарською діяльністю людини лісовими екосистемами.

Хоча лісова типологія зародилася завдяки потребам лісовпорядкування та ведення господарства у лісах, у першу чергу, вона необхідна для лісівничої науки, для вивчення складної природи лісу, щоб на цій основі грамотно вести господарювання в лісі. У наш час у більшості країн, де ведеться інтенсивне лісове господарство, в тому числі в Україні, усі лісогосподарські заходи, починаючи з поновлення лісу, лісорозведення, лісо вирощування, охорони лісів від пожеж, захисту від хвороб та шкідників і закінчуючи рубками стиглого лісу, проводяться тільки на типологічній основі. Лісівничу типологію в Україні успішно застосовують у трьох лісо рослинних зонах рівнинної частини та кількох зонах за ступенем зволоження клімату, вона є основою гірського лісівництва у Карпатах та Криму.

1.2 Основні напрямки лісо типологічних досліджень в Україні

У перші післявоєнні роки велику дослідницьку роботу в галузі лісової типології Українських Карпат проводили науковці Інституту ботаніки АН України, Ужгородський та Чернівецький університети, Львівський сільськогосподарський та лісотехнічний інститути, Український науково-дослідний інститут лісового господарства і агромеліорації та багато інших навчальних закладів і науково-дослідних установ. Започаткували дослідження з використанням екологічних принципів і теоретичних засад лісо типологічної школи Є.В. Алексєєва, П.С. Погребняка і Д.В. Воробйова такі вчені, як Ю.Д. Третяк, С.М. Стойко, С.В. Шевченко, М.І. Косець, Ф.О. Гринь, З.Ю. Герушинський, П.А. Трибун, А.М. Гаврусевич та багато інших. У цей час проводилася підготовка до першого повоєнного лісовпорядкування карпатських лісів. Стало очевидним, що описова фітоценотична типологія не відповідала екологічній оцінці природної родючості лісових грунтів, їх продуктивності та диференційованому веденню лісового господарства.

Труднощі використання лісівничої типології Алексєєва-Погребняка- Воробйова полягає в тому, що вона була опрацьована для рівнинних лісів України, які за комплексом лісо рослинних та кліматичних умов істотно відрізняються від гірських умов Українських Карпат. П.С. Погребняк розглядав тип лісо рослинних умов і тип лісу як синоніми, приймаючи до уваги, що в однорідних кліматичних умовах на рівнині відповідному типу лісо рослинних умов відповідає одна типу утворювальна порода. Д.В. Воробйов розглядав тип лісу як кліматичний варіант типу лісо рослинних умов, що допомогло застосувати теоретичні принципи екологічної типології у розробці класифікаційних схем типів лісу для окремих карпатських регіонів. З таких позицій бере свій початок практичне використання і подальший розвиток теоретичних положень та принципів екологічної школи в лісовій типології для гірських лісів, який умовно можна поділити на три етапи.

Перший етап (1954 - 1960 рр.) характерний лісівничими та геоботанічними дослідженнями, які були покладені в основу класифікації типів лісу. На цьому етапі глибокі типологічні дослідження на території Буковини провів Б.Ф. Остапенко. С.В. Шевченко склав класифікацію типів лісу Горган, а І.П. Федець опрацював класифікацію типів лісу Бескид у межах Львівської області.

Питанням класифікації букових типів лісу Закарпаття, особливо за участю явора, присвятив свої дослідження Ю.Д. Третяк, а колектив наукових працівників Закарпатської лісової дослідної станції опрацював класифікацію типів лісу Закарпаття. Зокрема, А.М. Гаврусевич описав типи рівнинних дубових лісів, П.І. Молотков - типи дубово-букових лісів, П.С. Каплуновський - типи букових лісів, IX Молоткова - типи ялицевих лісів, П.С. Пастернак - типи смерекових лісів та О.В. Чубатий - типи лісів високогір'я. М.М. Горшенін і О.І. Бутейко уклали цінний ілюстрований визначник типів умов місцезростання для лісів заходу України, в тому числі і для Карпат.

Таким чином, перший етап лісо типологічних досліджень включає синтез вихідної інформації, який завершується розробкою на науковій основі класифікаційної схеми лісів за єдиною методикою, тобто класифікацією типів лісо рослинних умов і типів лісу Карпат.

Другий етап (1960 - 1970 рр.) характерний завершенням і уточненням класифікації типів лісу, виявленням лісо типологічних закономірностей та складанням таблиць для визначення типів лісу. На цьому етапі особливо цінною є розробка основних лісогосподарських заходів на типологічній основі.

П.І. Молотков поглиблює дослідження типології букових лісів, опрацьовує правила рубок головного користування, порадник для проведення рубок догляду за лісом та інші.

С.А. Генсірук та Г.Л. Тишкевич детально висвітлюють типологію смерекових лісів, О.В. Чубатий та В.І. Комендар - типологію соснового криволісся Українських Карпат. Продовжують вивчати типологічні закономірності формування лісів Українських Карпат та їх продуктивність П.А. Трибун, К.К. Смаглюк, О.І. Пітікін. Типологію дубових лісів детально опрацьовує С.М. Стойко, ялинових - К.А. Малиновський і М.А. Голубець та інші дослідники.

Важливим наслідком цього етапу є інвентаризація типів лісу на всій площі держлісфонду Карпат. Спеціалізовані експедиції Львівського філіалу "Укрземпроекту", Чернівецького університету і, головним чином, Українського лісовпорядного підприємства, провели детальне ґрунтово-типологічне обстеження лісових площ, у результаті якого здійснене картування типів лісу і ґрунтів, визначена їх характеристика з відповідними лісівничими показниками.

Третій етап (після 1970 року) типологічних досліджень зумовлений сприятливими умовами для вивчення змісту і оцінки кожного типу лісу та виявлення його потенціальних можливостей, тобто для проведення типологічного аналізу лісів. Такими сприятливими умовами варто вважати наявність нагромадженого фактичного матеріалу за попередні етапи.

Роботи з типологічного аналізу лісів виявились новим етапом розвитку лісової типології, який ставить перед собою мету лісівничої і економічної оцінки лісових угідь. Ідею типологічного аналізу лісів підтримував Д.В. Воробйов, а її впровадженням на практиці в окремих географічних районах займались І.В. Туркевич, М.Н. Косяков та інші.

РОЗДІЛ 2 РАЙОН ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

У курсовій роботі об'єктом досліджень були лісові насадження свіжої грабової діброви Тисменицького лісництва ДП "Івано-Франківське лісове господарство". Згідно з комплексним лісогосподарським районуванням територія досліджень відноситься до Прикарпатського лісогосподарського району, Прикарпатського лісогосподарського округу, Області Українських Карпат (рис. 2.1).

Виконання курсової роботи базується на методах лісівничо-екологічної типології Є.В. Алексєєва, П.С. Погребняка, Д.В. Воробйова. Використовуються основні класифікаційні одиниці лісової типології: тип лісо рослинних умов, тип лісу і тип деревостану.

Тип лісо рослинних умов (едатоп, тип умов місцезростання, тип лісової ділянки) - це сукупність покритих і непокритих лісом земельних ділянок з подібними грунтово-гідрологічними умовами і які мають схожий лісо рослинний ефект.

Тип лісу - основна класифікаційна одиниця лісо екологічної типології. Це виробнича одиниця, яка використовується у лісовому господарстві. Тип лісу - сукупність ділянок лісу, однорідних за умовами місцезростання, близьких за кліматичною та ґрунтовою родючістю, що виражаються потенціальною продуктивністю лісового насадження. Тип лісу об'єднує лісові ділянки, зайняті одним корінним і всіма похідними деревостанами.

Тип деревостану - найдрібніша класифікаційна одиниця лісо екологічної типології. Тип деревостану об'єднує лісові насадження, однорідні за складом деревного ярусу і умовами зростання. Типи деревостану можуть бути корінними, якщо вони сформовані в умовах природного непорушеного лісу і відповідають деревостану корінної асоціації, і похідними, якщо вони з'явилися внаслідок рубки, пожеж, вітровалів або інших стихійних явищ та антропогенної діяльності.

Опис типу лісу та його типологічний аналіз проводиться з використанням методичних принципів Б.Ф. Остапенка, З.Ю. Герушинського (1975, 1979). Типологічна оцінка деревної породи включає характеристику біологічних та екологічних властивостей з нанесенням її на едафічній сітці та класифікацію типів лісу типоутворювальної породи. При діагностичній характеристиці типу лісу проводиться опис його основних рис, підліску, живого надґрунтового покриву та опис відповідного типу ґрунту. До основних рис типу лісу відносяться поширення, приуроченість до рельєфу, лісорослинні особливості, склад, продуктивність та бонітет деревостанів.

Крім того, наводяться типи похідних деревостанів. При характеристиці підліску дається опис його видового складу. При характеристиці живого надґрунтового покриву подається перелік видів рослин-індикаторів, їх українських та латинських назв, відзначаються постійні, характерні та переважаючі види, зазначається їх типологічна приуроченість. Дається опис найбільш поширеного типу ґрунту, його механічний склад, дренованість, опідзоленість, оглеєність, скелетність, потужність ґрунтового профілю, рівень ґрунтових вод тощо.

Лісівничо-таксаційна характеристика деревостанів проводиться у розрізі вікових груп (1-10, 11-20, 21-30 р. і т.д.). Визначають наступні показники: загальна площа, запас на ділянці, загальний запас для кожної вікової групи і типу лісу в цілому, тип деревостану (корінний чи похідний). До корінних відносяться деревостани природного та штучного походження, склад та продуктивність яких близькі до складу і продуктивності збережених, або раніше описаних, природних лісів цього типу лісу. Необхідною передумовою є переважання у складі деревостану типоутворюючої породи та наявність характерних кліматичних домішок. У деревостанах вікової групи 1-10 років допускається участь типоутворювальної породи у складі до 5 одиниць, проте не менше, ніж 1 одиниця. У деревостанах вікової групи 11-20 років частка типоутворювальної породи повинна становити не менше З одиниці. Порослеві деревостани дуба, бука, вільхи, теж відносяться до корінних типів. Хоча лісівничо-таксаційні особливості порослевих насаджень відмінні від особливостей корінних насаджень насіннєвого походження даного типу лісу, але у їх складі також переважає типоутворювальна порода. Для кожної вікової групи вибирається еталонне насадження - корінний деревостан високої повноти і найбільшої продуктивності. Типологічний аналіз передбачає встановлення фактичної і потенційної продуктивності насаджень. Для цього визначають ряд показників: середній фактичний запас і середній фактичний приріст на 1 га у вікових групах; середній фактичний запас і приріст насаджень типу лісу; середній запас, приріст та повноту еталонів. Крім цього, розраховують середній вік насаджень. Середній фактичний запас на 1 га визначається як частка від ділення фактичного запасу групи віку на її загальну площу. Середній фактичний приріст визначається шляхом ділення середнього запасу на середній вік даної групи віку. Середній вік насаджень типу лісу визначається як середньозважена величина. Для цього перемножують площу кожної вікової групи на її середній вік, сумують, і суму ділять на загальну площу типу лісу. Аналогічно розраховують середній фактичний запас, середній фактичний приріст, середній приріст еталону та середню повноту еталону. Дольову участь еталонів у типі лісу визначають як виражену у відсотках частку від ділення загальної площі еталонів на площу типу лісу. Потенційний запас кожної вікової групи визначається як добуток запасу на 1 га типологічного еталону на загальну площу вікової групи. Ступінь використання типологічного потенціалу - виражене у відсотках відношення фактичного і потенційного запасу вікової групи. Далі проводять порівняльний аналіз ступеня використання типологічного потенціалу у різних вікових групах. Динаміку середніх і фактичних запасів зображають у графічному вигляді. Такий графік є особливо необхідним при відсутності еталонів для окремих вікових груп. У кожній віковій групі проводиться розподіл корінних та похідних деревостанів за групами повнот та за складом. За повнотою деревостани поділяють на три групи: високоповнотні (1,0-0,8), середньоповнотні (0,7-0,6) та низькоповнотні (0,5 і нижче). Похідні деревостани розподіляють за переважаючою породою з метою виявлення причини змін порід і недовикористання лісо типологічного потенціалу. При найменуванні типів деревостану вживають іменники, які походять від назви переважаючої породи з суфіксами -няк, -ник, (дубняк, ялинник, ялинник, сосняк, березняк і т. д.). Також, слід проаналізувати у яких вікових групах і які деревостани (корінні чи похідні) та при яких повнотах займають більший відсоток площі типу лісу.

РОЗДІЛ 3 ПРИРОДНІ УМОВИ РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1 Геологія і геоморфологія

Передкарпаття, як фізико-географічна область, розміщене між південно-західним краєм Подільської височини і північно-східними схилами Українських Карпат. Область відрізняється великим горизонтальним і вертикальним розчленуванням території. Абсолютні висоти підвищень в долинах річок досягають 300-320 м, в міжріччях - 300-500 м, а в передгір'ї -до 550-600 м над рівнем моря. Передкарпаття сформоване із 16% території Львівської, 36% Івано-Франківської і 17% Чернівецької областей.

За даними К.І. Геренчука, М.М. Койнова територія Передкарпаття розміщена в межах єдиної тектонічної зони Передкарпатського передового прогину, який сформований потужною товщею осадочних порід міоцена. Відклади міоцена представлені, в основному, різноманітними піщано-глинистими і мергелевими породами. Міоценові відклади на більшій частині території Передкарпаття перекриті шаром четвертинних відкладів, зокрема гравієм, піском і суглинками. А.М. Маринич, М.М. Койнов також відзначали, що в геологічній будові Передкарпаття приймають участь неогенові відклади: глини, глинисті сланці, пісковики. Передкарпатське низькогір'я інтенсивно розчленоване правими притоками р. Дністер, приуроченими до зон поперечних тектонічних порушень. Морфологія схилів межиріч, їх стрімкість та висота обумовлені літологією міоценових порід, поширенням і типом терас різного віку, розвиток зсувних явищ тощо. Часто зустрічається східчасті, терасові або круті схили, з осипами та делювіальними відкладами біля підніжжя. Значне місце в рельєфі Передкарпаття посідають улоговини, днища яких розташовані нижче вододілів на 80-150 м. У рельєфі Внутрішньої зони Передкарпатського прогину виділяються височини: Присвіцька, Болехівська, Свіче-Чечвинська, Рожнятівська, Прилуквинська, Бистрицько-Прутська і низькогір'я: Майданське, Надвірнянське, Слободи Рунгурської та

Покутське. Сучасний рельєф Передкарпаття сформувався під дією водно-ерозійних, денудаційних, гравітаційних та інших процесів, прояв яких залежить від направленості геотектонічних рухів і літологічної будови району.

3.2 Кліматичні умови

Кліматичні умови на території Передкарпаття дуже різноманітні. Це пояснюється не лише складністю рельєфу території (гори, височини, рівнини, річкові долини), але й наявністю великих лісових масивів. У зв'язку з цим забезпеченість теплом і вологою в різних районах Передкарпаття неоднакова.

Середньомісячна температура повітря найтеплішого місяця (липня) у передгірних районах становить - 16-17,5°С, низинних - 17,5-19°С, а найбільш холодного зимового місяця (січня) у передгірних районах - 4-5,5°С нижче нуля.

Найбільш забезпечені теплом низинні райони. Тут сума середньодобових температур понад 10°С становить 2400-2600°С, а в гірських районах вона не перевищує 1500-1600°С. Середня тривалість вегетаційного періоду в рівнинних районах досягає 220 днів, у гірських - 190 днів. Передкарпаття знаходиться в зоні найвологішого в Україні клімату (коефіцієнт зволоження 1,5-3,0). Середньорічна кількість опадів змінюється від 600 до 1550 мм. Така велика різниця пояснюється наявністю гір, які зумовлюють орографічне підняття повітря по схилах з подальшим хмароутворенням. Значна амплітуда висот на відносно невеликій території є причиною прояву висотної поясності природних умов, у тому числі і атмосферних опадів.

Найбільша кількість опадів за рік на Передкарпатті випадає в передгірних районах - 700-750 мм, а в рівнинних районах - 550-650 мм. Із загальної річної кількості найбільше опадів (70%) випадає в теплий період року. Стійкий сніговий покрив утворюється тільки в передгір'ї. На решті території він переважно нестійкий. Середня висота снігового покриву коливається в межах 20-47 см, при мінімальних значеннях 5-10 см. В окремі роки формується значний за висотою сніговий покрив 40-60 см.

3.3 Характеристика ґрунтів

На Передкарпатті зустрічаються майже всі типи ґрунтів, які властиві для лісостепової зони, передгір'я та гірської частини Карпатського регіону. Всього тут виділено 22 різновидності ґрунтів. Найбільшу площу займають бурі гірсько-лісові ґрунти, на яких зростають ліси. В передгірній зоні переважають буроземно-підзолисті поверхнево оглеєні ґрунти, а також дернові, болотні та торф'яно-болотні ґрунти в долинах річок. У лісостеповій зоні поширені світло-сірі, сірі і темно-сірі ґрунти. На південному сході (Городенківський, Снятинський і частково Тлумацький райони) є значні масиви чорноземів опідзолених і чорноземів вилугуваних.

У цілому, ґрунти Передкарпаття родючі, забезпечують високу продуктивність сільськогосподарських і лісових угідь. Одним із важливих природоохоронних завдань є збереження ґрунтового покриву і якості грунтів. Найбільшої шкоди ґрунтам завдає водна ерозія. Ступінь еродованості сільськогосподарських угідь коливається від 5-10% у передгірній зоні, до 30-40% - у лісостеповій частині (Придністров'ї). Для охорони земель від змиву і розмиву проводиться будівництво гідротехнічних споруд (берегоукріплення, водо регулюючі вали), створення лісозахисних насаджень, залуження ріллі на схилах стрімкістю понад 7°.

3.4 Лісовий покрив

Прикарпатський лісогосподарський округ - частина гірської країни Українських Карпат і розташований у передгір'ї Карпат. Південно-західна межа Передкарпаття збігається з верхньою межею ареалу дуба і проходить по лінії Добромиль-Борислав-Моршин-Калуш-Коломия-Кобаки-Берегомет-Красноільськ. Площа округу становить близько 13 тис. км , з охопленням частини лісового фонду Старосамбірського, Самбірського, Дрогобицького, Стрийського, Болехівського, Брошнівського, Івано-Франківського, Солотвин-ського, Делятинського, Коломийського, Кутського, Берегометського і Сторожинецького державних підприємств лісового господарства. Лісами зайнято близько 230 тис. га, або 16% лісового фонду Карпат. Лісистість становить 21,2%. Загальний запас насаджень досягає 33 млн. м³. Всі ліси округу мають острівний характер.

Ландшафтні та ґрунтово-кліматичні умови, геологічна будова та інші природні фактори зумовили різноманітність та багатство рослинного світу. Для цих умов найбільш характерні широколистяні ліси. Основні лісо утворюючі породи - дуб, ялиця, бук, як домішка ростуть граб, ясен, клен, липа, смерека.

Для північно-західної частини Передкарпаття характерні грабово-дубові, ялицево-дубові, дубово-грабово-букові, дубово-буково-ялицеві ліси поширені в межах 250-400 м н.р.м. Тут сформувалися вологі грабові діброви і судіброви, ялицеві і букові діброви і судіброви, рідше - вологі грабово-букові яличини і дубово-букові суяличини. Корінних деревостанів залишилось мало. Похідними деревостанами є переважно грабняки, бучинники, дубняки та монокультури смереки. На значних площах створені штучні насадження дуба звичайного, дуба північного, смереки та інших порід.

Продуктивність дуба у вологих грабових дібровах характеризується найвищим бонітетом (І-І^а). Перший ярус утворюють дуб, ясен, явір, клен гостролистий, липа, рідше бук, а другий - граб. Свіжі грабові діброви поширені на Передкарпатті в діапазоні висот 150-300 м н.р.м. У складі корінних деревостанів переважає дуб звичайний І бонітету, другий ярус формує граб. У домішці зустрічаються клен гостролистий, явір, груша, в'яз.

Крім грабових дібров і судібров поширені вологі ялицеві діброви і судіброви (до 400-500 м н.р.м.), вище їх змінюють дубові яличини. Вологі ялицеві діброви (0₃-яцД) - найбільш продуктивні ліси цього району. Запаси деревини у 100-річному віці досягають 650-750 (800) м /га (С.М. Стойко 1968). Корінні деревостани двоярусні: у першому ростуть дуб звичайний і ялиця біла І-І^а бонітету, у другому - ялиця біла з домішкою граба, клена гостролистого.

На заболочених ділянках річкових долин домінують вільхові ліси. Трав'яна рослинність на території Передкарпаття представлена переважно заплавними луками.

РОЗДІЛ 4 ТИПОЛОГІЧНА ОЦІНКА ДУБА ЗВИЧАЙНОГО І ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СВІЖОЇ ГРАБОВОЇ ДІБРОВИ

4.1 Типологічна оцінка типоутворювальної породи

У сформованих лісових угрупованнях одна із деревних порід домінує, тобто, формує корінний деревостан. Породу, яка у відповідних лісо рослинних умовах може сформувати самостійний тип лісу називають типоутворювальною. В інших умовах вона може виступати як характерна кліматична домішка.

У даному типі лісу типоутворювальною породою є дуб звичайний, а характерною кліматичною домішкою граб звичайний. Дуб звичайний (Оцегсш гоЬиг Ь.) - листопадне дерево першої величини висотою до 50 м. Крона куляста чи овальна. Кора до 30 років гладка, тонка, з віком тріщинувата, груба, темно-сіра. Пагони голі, бруньки овальні, голі, верхівкові крупніші бокових. Листки обернено яйцеподібні, перисто-лопатеві з 3-7 парами округлих лопатей, довжиною 7-15 см, шириною 4-7 см, біля основи з двома вушками, черешок короткий 0,5-0,8 см завдовжки. Квіти роздільностатеві; чоловічі сережки зібрані в пучках по кілька штук, жіночі -по 2-3 шт. на довгих квітконіжках. Плоди - жолуді, овальні чи продовгувато-овальні, довжиною до 2,5 см, зібрані по 1-5 шт. Плюскла на довгій ніжці, до 8 см довжиною, покриває плід на третину. Розмножується насінням і порослю від пня (до 150 років 70% пнів дають порослеві пагони). Рясне плодоношення спостерігається рідко - один раз у 6-8 років. Розрізняють дві фенологічні форми дуба звичайного: ранню (Ргаесох Сгет.) і пізню {ТагйЩога Сгегп.).

Природно росте в Європі, а також на Кавказі. Дуб звичайний - світлолюбна деревна порода і не витримує верхнього затінення. У перші 10 років росте відносно повільно, але за наявності бічного затінення (підгону) приріст по висоті прискорюється. Дуб доживає часто до 400-500 років, нерідко до 1000 і поодиноко до 1500 років, досягаючи до 4 м в діаметрі.

Порівняно морозостійкий, середньо вибагливий до родючості ґрунту (мезотроф), найчастіше утворює мішані, складні за будовою деревостани, а в молодому віці має багато конкурентів. Досить посухостійкий, про що свідчить його успішний розвиток у лісостепових і степових районах. Розвиває глибоку кореневу систему, має пластичний стовбур і потужну крону, а для нормального розвитку потребує велику площу живлення. Це вітростійка порода, тому небезпека вітровалів практично відсутня, за винятком деревостанів на мілких ґрунтах у сирих гігротопах.

Дуб звичайний відноситься до мезотрофних порід і формує типи лісу у сугрудах та грудах (рис. 4.1, табл. 4.1). В екстремальних умовах фрагментами може формувати також типи лісу у суборах, хоча тут він виступає тільки як характерна кліматична домішка (Розточчя, Опілля, Полісся, Лісостеп).

У передгірній зоні деревостани дубових типів лісу займають площу близько 100 тис. га. Найбільш розповсюдженими типами лісу є свіжі і вологі грабові судіброви і діброви (50%), а також букові і ялицеві діброви (30%).

	А	В	С
0
1
г
3
4
5

типоутворювальна порода

\\\^\\^ - характерна кліматична домішка

Рис. 4.1 Екологічна фігура дуба звичайного

Таблиця 4.1 Класифікація типів лісу дуба звичайного

Тип лісорослинних умов	Характерна кліматична домішка	Назва типу лісу	Індекс типу лісу	Склад корінного деревостану
1	2	3	4	5
с2	граб	свіжа грабова судіброва	С2-гД	8Дз2Гз
	бук	свіжа букова судіброва	С2-бкД	7ДзЗБкл
	ялиця	свіжа ялицева судіброва	С2-яцД	7ДзЗЯцб
Сз	граб	волога грабова судіброва	Сз-гД	8Дз2Гз
	бук	волога букова судіброва	Сз-бкД	7ДзБк
	ялиця	волога ялицева судіброва	Сз-яцД	6Дз4Яцб
	граб	свіжа грабова діброва	02-гД	8Дз2Гз
	бук	свіжа букова діброва	В2-бкД	7ДзЗБкл
Вз	граб	волога грабова діброва	Оз-гД	8Дз2Гз
	бук	волога букова діброва	Бз-бкД	7ДзЗБкл
	ялиця	волога ялицева діброва	Бз-яцД	6Дз4Яцб
	граб	сира діброва	о4-д	ІОДз

Характерною кліматичною домішкою є граб звичайний {Сагріпш Ьеіиіш Ь.). Дерево першої або другої величини, досягає до 25 м висоти і 50-60 см по діаметру. Крона яйцеподібна, густа. Кора гладка, світло-сіра, у старих екземплярів темна, тріщинувата. Зимуючі бруньки сидячі, гострі. Листки овально-продовгуваті, довжиною 4-12 см, вершина загострена, основа кругла, серцеподібна, зубчастий або двічі зубчастий край, темно-зелені, з 10-15 парами жилок, жилки опушені. Квітки одностатеві. Чоловічі сережки зеленувато-червоні, циліндричні, жіночі - короткі, компактні, зелені колосочки. Розпускаються разом з листками у квітні. Плоди - багато чисельні, сухі, овальні, буро-сірі, блискучі, ребристі, дрібні (5-9 мм) горішки, що дозрівають восени. Розміщені горішки в основі трилопатевих обгорток з при квіткових листків, з якими зрослися.

Граб відновлюється насінням і порослю від пня. Насіннєві роки дуже часті та рясні. Пізно восени плоди обпадають, хоча іноді залишаються на дереві до середини або навіть до кінця зими. До 4-5 років росте дуже повільно, пізніше приріст пришвидшується на 40-50 см щорічно; з 30-40 років ріст сповільнюється і в 80-90 років майже припиняється. Дуже рідко довговічність граба звичайного перевищує 150 років.

Граб звичайний - тіньовитривала деревна порода, досить вимоглива до родючості ґрунту, росте, в основному, у свіжих і вологих лісорослинних умовах. Морозостійкий, переносить нетривале затоплення, уникає кислих і вапнякових ґрунтів. Коренева система поверхнева, з боковими (якірними) коренями, що забезпечує виду вітростійкість.

За своїми біоекологічними властивостями граб звичайний займає проміжне місце між дубом та буком. Звичайно він утворює другий ярус в грабово-дубових насадженнях і в той же час успішно розвивається під розрідженим буковим деревостаном. У вологих умовах він є серйозним конкурентом дуба.

Свіжі грабові діброви поширені на Передкарпатті в діапазоні висот 150-300 м н.р.м. У складі корінних деревостанів переважає дуб звичайний І бонітету, другий ярус формує граб. У домішці зустрічаються клен гостролистий, явір, груша, в'яз. Похідні деревостани - грабняки. Підлісок формують ліщина, бруслина бородавчата, свидина, вовчі ягоди, калина, глід, бузина чорна, горобина, шипшина.

У складі живого надґрунтового покриву поширені мегатрофні види: осока лісова і волосиста, підмаренник запашний, зубниця бульбиста, медунка темна, розхідник звичайний, зеленчук жовтий, підлісник європейський, купена багатоквіткова, ранник вузлуватий, копитняк європейський, барвінок малий, чина весняна.

У даному типі домінують сірі лісові ґрунти. В цих лісових ґрунтах мають місце два процеси грунтотворення: підзолистий і дерновий. Перший відбувається під дією низхідних потоків атмосферних опадів, що поступають в грунт, в результаті чого спостерігається перенесення поживних речовин і мулуватих механічних фракцій з верхніх горизонтів грунту вниз по профілю. Другий процес пов'язаний з аккумулюючою діяльністю рослинності, яка засвоює своєю кореневою системою значну кількість мінеральних речовин із всієї товщі ґрунту і відкладає їх у формі органічних залишків переважно у верхніх горизонтах ґрунту або на його поверхні. Результатом цього процесу є акумуляція у верхніх горизонтах ґрунту гумусу і деяких органо-мінеральних речовин. Переважає дерновий грунтотвірний процес. Підзолоутворюючий процес проявляється в сильному накопиченні присипки кременистої кислоти (8ІО2) в елювіальному горизонті і в збагаченні ілювіального горизонту окислами заліза та алюмінію. Характерно, що переважаючою механічною фракцією в цих ґрунтах звичайно буває середній і крупний пил при малій кількості мулу, який вимитий в ілювіальний горизонт.

В результаті виносу полуторних окислів і частини органічних речовин верхні горизонти поступово освітлюються і набувають білувато-сірого забарвлення.

Сірі лісові ґрунти характеризуються наявністю в поглинаючому комплексі обмінних катіонів водню і порівняно високою кислотністю (рн сольове 4,0-5,2). в більшості випадків мають добре виражені перегнійні горизонти, значний вміст органічних речовин, помітні ознаки опідзоленості і задовільний водно-повітряний і поживний режими.

За даними фізико-хімічного аналізу сірі лісові ґрунти мають кислу реакцію ґрунтового розчину (лісова підстилка має менш кислу реакцію). Зольність неперегнилої лісової підстилки - 5,85%, напівперегнилої - 42,71%. Кількість гумусу в ґрунті коливається від 5,13 до 9,91 мг-екв. на 100 г ґрунту. Сума поглинутих основ у верхньому горизонті складає 1,18-1,69 мг-екв. на 100 г ґрунту. Ступінь насиченості ґрунтового комплексу в тому ж горизонті дуже незначна і становить 17,19-18,01%. Ємність поглинання у верхньому горизонті складає 6,31-9,83 мг-екв. на 100 г ґрунту. Легкорухомими формами фосфору забезпечений слабо - менше 1,25-3,75 мг-екв. на 100 г ґрунту, калію знайдені сліди, азоту є 0,42-1,12 мг-екв. на 100 г ґрунту.

4.2 Лісівничо-таксаційна характеристика деревостанів грабової діброви

Основні лісівничо-таксаційні показники деревостанів аналізованого типу лісу (склад, вік, середні висота і діаметр, бонітет, повнота, запас на 1 га) наведені в таблиці 4.2. Запас на ділянці визначили як добуток площі таксаційного виділу на запас на 1 га. Тип деревостану встановлювали згідно методичних підходів лісівничо-екологічної типології, викладених у розділі 2..

Для кожної вікової групи знаходили її загальну площу та загальний запас. Встановлено, що найбільша площа і запас насаджень у групі віку 51-60 р. - відповідно 127,0 га і 16789 м . Найменша площа у групі віку 1-10 р. - 13,6 га. Найменший запас також у молодняках віком 1-10 р. - 235 м.У цілому, загальна площа аналізованого типу лісу становить 607,7 га, а сумарний запас - 76919 м³.

Таблиця 4.2 Лісівничо-таксаційна характеристика деревостанів

№ ділянки	Площа, га	Склад деревостану	Вік, років	Середні	Бонітет	Повнота	и я 2 я в я (Ті	Запас на ділянці, м3	Тип деревостану
				Н,м	в, см
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Група віку 1-10 років
1	1,0	7Дз1Дчр1Яз1Яв	8	2	2	1А	0,9	20	20	К
2	2,2	4Дчр2Дз2Яв1Яз1Гз	9	2	2	1	0,8	20	44	к
3	2,4	8Дчр1Яз1Бп+Гз	7	1	1	2	0,8	15	36	п
4	0,7	4ДзЗЯв2Гз1Бп	9	2	2	1	0,8	20	14	к
5	1,5	5Дз2Гз1Яз1Яв1Бп	8	2	1	1	0,9	15	23	к
6	1,8	4ГзЗДз2Бп1Дчр+Лпд	7	2	1	3	0,9	15	27	к
7	0,9	6Дз2Гз2Бп+Яв+Ос	6	1	1	2	0,9	10	9	к
8	3,1	5ГзЗДз1Яз1Яв+Бб	9	2	2	3	0,8	20	62	к
І	13,6								235
Група віку 11-20 років
1	1,0	5ДзЗЯз2Яв	11	2	2	2	0,4	10	10	к
2	1,1	5ДзЗЯз2Ялє+Дчр	17	2	4	2	0,7	20	22	к
3	1,2	4Дчр2Дз2Яв2Яле	17	6	6	1	0,8	40	48	п
4	1,6	5Дз1Дчр4Ялє+Яв	19	5	8	3	0,8	ЗО	48	к
5	5,2	7Дз2Яз1Ялє	13	2	2	2	0,5	10	52	к
6	3,6	ЮДчр	15	6	8	1	0,8	40	144	п
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
7	3,2	5Дз1Мдє2Яв1Гз1Ялє	16	5	6	2	0,8	40	128	К
8	2,3	ЮДчр+Ялє+Гз	20	6	6	2	0,8	40	92	П
9	2,0	ІОДз+Бп+Ос	20	3	6	4	0,7	20	440	К
10	2,0	4Дз4Гз2Бп	19	5	6	2	0,9	50	100	К
11	3,4	5ДзЗБп1Лпд1Гз+Ос	12	2	2	3	0,8	20	68	К
12	4,7	4Дчр20с2Гз1Бп1Ялє	13	4	6	2	1,0	30	141	п
13	5,2	ЮГз	20	7	8	3	0,7	40	208	п
14	3,2	5ДзЗЯлє1Гз1Бп+Лпд	12	3	4	2	0,8	ЗО	96	к
15	1,6	4Дз4Яз1Клг1Влч+Гз	19	5	6	1	0,8	30	48	*к
16	3,5	4Дз 1 Дчр2Ялє2Гз 1 Клг	13	3	2	2	0,8	15	53	к
17	4,0	ЗБкл5Яз1Чш1Гз	17	7	6	1	0,8	65	260	п
18	2,9	5Ялє2Дз1Гз1Клг1Бп	14	5	4	1	0,7	25	73	п
19	2,4	5Дчр2Яв1Гз1Бп1Дз	11	5	4	1	0,8	20	48	п
І	54,1								1679
Група віку 21-30 років
1	8,0	ЮГз+Дз+Ос	30	8	12	4	0,7	40	320	п
2	1,4	ЮГз+Дз+Ос	30	8	12	4	0,7	40	56	п
3	1,3	7ДзЗЯв	29	8	10	3	0,8	50	65	к
4	9,7	6Дз4Яз+Лпд	28	6	8	3	0,7	40	388	к
5	6,7	9Дз1Яз+Гз	25	6	8	3	0,9	50	335	к
6	0,4	ЮДз+Гз	21	5	12	3	0,5	20	8	к
7	3,7	4СзЗМдє1Дчр1Чш1Яцб	21	8	12	1	0,6	50	185	п
8	2,4	6Гз2Лпд1Клг1Яз	26	8	8	2	0,8	40	96	п
9	2,0	ЮДз+Гз	30	8	8	3	0,8	50	100	к
10	8,0	ЮГз+Дз+Ос	30	8	12	4	0,7	40	320	п
11	6,4	5ДзЗДчр1Лпд1Гз	27	11	11	1	0,8	90	576	к
12	1,5	7ДчрЗГз	30	12	14	1	0,8	100	150	п
13	0,1	ЮДз+Яв	28	8	10	2	0,6	40	4	к
І	51,6								2603
Група віку 31-40 років
1	1,5	7Гз2Дз10с	40	13	14	3	0,7	90	135	п
2	5,2	7Гз2Дз1Бп	35	10	10	3	0,9	50	260	п
3	5,2	8Гз1Дз1Бп+Ос	40	14	14	3	0,7	110	572	п
4	3,1	7Гз2Бп1Дз	40	13	13	3	0,8	90	279	п
5	16,5	7Гз1Дз1Лпд10с+Бп	40	13	12	3	0,9	100	1650	п
6	4,5	6Гз2Дз1Бп10с	40	11	12	2	0,5	70	315	п
7	0,7	5Дз2ГзЗОс	40	14	18	2	0,8	90	63	к
8	0,7	9Дз10с	34	10	12	3	0,8	80	56	к
9	2,7	6Лпд2Дз2Гз	40	12	12	3	0,8	80	216	п
10	3,7	9Дчр1Чш+Лпд+Гз	37	17	16	1А	0,7	160	592	п
11	0,6	7ЯзЗДз	38	16	16	1А	0,8	100	60	п
12	1,1	8Дз1Яз1Ялє	38	16	16	1	0,7	140	154	к
13	0,7	4Дз1Яз1Мдє4Гз	33	15	12	1	0,8	130	91	к
14	2,3	4Дз2ЯзЗГз1Мдє	32	13	16	1	0,8	125	288	к
15	3,9	4Дз2Мдє1ЯзЗГз+Чш	34	14	14	1	0,7	120	468	к
16	3,9	5ДзЗЯз2Гз+Мдє	35	14	14	1	0,8	140	546	к
17	4,2	ЗДз1Мдє1Яз5Гз+Клг+Чш	33	15	12	1	0,8	130	546	п
18	4,0	4Дз ІЯз 1 МдєЗГз 1 Чш+Дчр	35	15	14	1	0,8	140	560	к
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
19	3,8	4Дчр2Яз1Дз2Гз1Клг	37	19	20	1Б	0,8	165	627	П
20	0,2	9Яв1Яз+Клг	33	13	12	1	0,8	110	22	П
21	5,0	ЗДчр1Дз2Яз1Мдє1Клг 2Гз+Яв	35	18	20	1Б	0,7	125	625	п
І	73,5								8125
Група віку 41-50 років
1	13,0	4Дз1Лпд5Гз	50	15	20	2	0,8	125	1625	п
2	13,5	5ДзЗГз20с+Бп	45	12	24	3	0,8	90	1215	к
3	7,7	7Дз2Гз1Клг+Ос	45	16	26	.3	0,8	150	1155	к
4	9,3	ЗДз7Гз+Лцд	45	16	16	2	0,6	100	930	п
5	7,0	ЗДзбГзЮс	50	17	20	3	0,6	140	980	п
6	6,7	9Дз10с	50	13	20	2	0,7	100	670	к
7	12,0	7Гз1Дз1БпЮс	50	14	12	3	0,7	100	1200	п
8	6,0	4Гз2Дз40с	45	13	14	3	0,7	100	600	п
9	6,8	4Гз1Лпд1Дз40с	45	13	12	2	0,7	90	612	п
10	4,5	ЗДз4ГзЗОс	45	15	16	2	0,6	120	540	п
11	5,4	ЗДз4Гз20с1Бп+Лпд	50	12	14	4	0,6	80	432	п
12	4,6	ЗДз2Лпд5Гз	50	14	16	3	0,7	100	460	п
І	96,5								10419
Група віку 51-60 років
1	7,1	ЮДз+Ос	60	14	22	4	0,6	100	710	к
2	15,0	ЮДз+Ос	60	14	22	4	0,6	100	1500	к
3	14,5	9Дз1Гз	60	15	20	4	0,7	130	1885	к
4	2,0	4Дз4Бп20с+Гз	55	18	25	3	0,8	160	320	к
5	17,0	6Дз4Гз+Бп	55	17	24	3	0,6	140	2380	к
6	19,5	ЗДз5Гз10с1Бп+Лпд	55	15	28	3	0,6	110	2145	п
7	13,0	4Дз5ГзЮс	60	16	24	2	0,7	140	1820	п
8	2,8	9Дз1Гз	60	17	20	4	0,8	170	476	к
9	16	бДзІЛпдЗГз	55	16	22	3	0,6	120	1920	к
10	6,5	4Дз5Гз10с+Бб	55	16	30	3	0,9	170	1105	п
11	1,4	ЗДзбГзЮс	60	16	28	3	0,6	100	140	п
12	7,8	8Дз2Гз+Чш+Яв	51	18	18	1	0,8	190	1482	к
13	0,2	5Яз2Яв1Дз1Клп1Гз	56	23	30	1А	0,8	240	48	п
14	3,8	ЮСз	51	17	20	2	0,7	210	798	п
15	0,4	ЗКлгЗАкбЗГзІБп+Дз	51	17	18	2	0,7	150	60	п
І	127,0								16789
Група віку 61-70 років
1	7,6	ЮДз+Лпд+Гз+Ос	70	21	30	2	0,7	220	1672	к
2	15	5Дз2ЛпдЗГз+Бп+Ос	70	17	30	3	0,7	150	2250	к
3	5,5	5Дз4Гз10с	70	17	ЗО	3	0,7	140	770	к
4	3,5	5Дз4Гз10с	70	16	16	2	0,8	110	385	к
5	4,6	4Дз2Лпд4Гз+Ос	65	16	28	3	0,6	120	552	к
6	6,3	7Дз1Гз1Бп1Влч	65	18	29	2	0,8	130	819	к
7	5,2	7ДзЗГз	65	20	28	3	0,8	180	936	к
8	3,3	5Дз4Гз1Бп	70	15	18	3	0,7	140	462	к
9	4,5	6Дз4Гз	70	21	28	2	0,8	140	630	к
10	2,2	8Дз2Гз	70	20	25	3	0,8	160	352	к
2	57,7								8828
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Група віку 71-80 років
1	4,7	ЗБкл1Дз1Яв4Гз1Бп	75	24	22	1	0,8	300	1410	П
2	0,5	8Дз2Гз+Бкл	75	16	20	4	0,6	110	55	к
3	9,6	7ДзЗГз	75	21	28	2	0,7	200	1920	к
4	5,5	5Дз4Гз1Бп+Лпд	71	23	28	1	0,8	240	1320	к
5	2	5Дз1Бп4Гз+Лпд+Чш	76	24	32	1	0,7	255	510	к
6	1,5	4Дз1Лпд5Гз	76	23	28	1	0,7	225	338	п
7	5,7	ЗДз4БпЗГз+Лпд+Чш	71	25	28	1	0,7	250	1425	п
8	6,0	9Дз1Бкл+Влч	80	25	40	2	0,3	130	780	к
9	4,1	6Дз2Бп20с	80	17	20	3	0,6	120	492	к
І	39,6								8250
Група віку 3	И-100	років
1	7,9	5Дз4ГзЮс+Лпд	91	19	32	3	0,7	160	1264	к
2	1,8	5Дз5Гз	91	23	24	2	0,7	210	378	к
3	3,2	5Дз5Гз	91	23	32	2	0,7	210	672	к
4	5,3	7Дз2Гз1Чш+Яв+Яз	100	22	зо	3	0,7	220	1166	к
5	1,4	4Дз5Гз1Бп	125	24	38	3	0,7	230	322	п
6	4,6	4Дз1БклЗГз1Бп1Лпд	100	22	32	3	0,7	200	920	к
7	4,9	8Дз2Гз	100	21	28	3	0,5	150	735	к
І	29,1								5457
Група віку 1	Ї1-110 років
1	1,6	8Дз2Гз+Лпд+Бп	101	24	36	2	0,7	280	448	к
2	7,2	бДзЗГзІЯв+Лпд	101	24	34	2	0,8	270	1944	к
3	15,0	9Дз1Гз	101	25	38	2	0,5	205	3075	к
4	25,3	8Дз2Гз+Яв	101	25	38	2	0,6	210	5313	к
5	12,8	9Дз1Гз+Влч+Чш+Яв	101	26	40	2	0,6	240	3072	к
6	3,1	9Дз1Гз+Яв	101	26	44	2	0,5	220	682	к
7,	65,0								14534
І	607,7								76919

4.3 Встановлення фактичної і потенціальної продуктивності насаджень

При виконанні цього підрозділу ми використовуємо дані таблиці 4.2. Результати розрахунків заносимо в таблицю 4.3. При обробці даних визначаємо наступні показники:

- середній фактичний запас на 1га (гр.4) отримуємо як частку від ділення фактичного запасу на площі групи віку (гр.З) на загальну площу групи віку (гр.2);

Таблиця 4.3 Типологічний потенціал свіжої грабової діброви і ступінь його використання

Група віку, роки	Загальна площа групи віку, га	Фактичний запас у групі віку, м3	Середній фактичний запас, м3/га	Середній фактичний приріст, м3/га	Існуючий типологічний еталон	Потенційний запас на площі групи, м3	Ступінь використання типологічного потенціалу, %
					Склад деревостану	Повнота	я С ¦ Ј и я В я еп	Приріст, м3/га
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
1-10	13,6	235	17	1,7	7Дз1Дчр1Яз1Яв	0,9	20	2,0	272	86,4
11-20	54,1	1679	31	2,1	5Дз2Яв1Мдє ІЯлєІГз	0,8	40	2,7	2164	77,6
21-30	51,6	2603	50	2,0	5ДзЗДчр1Лпд1Гз	0,8	90	3,6	4644	56,1
31=40	73,5	8125	111	3,2	5ДзЗЯз2Гз	0,8	140	4,0	10290	79,0
41-50	96,5	10419	108	2,4	7Дз2Гз1Клг+Ос	0,8	150	3,3	14475	72,0
51-60	127,0	16789	132	2,4	8Дз2Гз+Чш+Яв	0,8	190	3,5	24130	69,6
61-70	57,7	8828	153	2,4	10Дз+Лпд+Гз+ Ос	0,7	220	3,4	12694	69,5
71-80	39,6	8250	208	2,8	5Дз1Бп4Гз+Лпд +Чш	0,7	255	3,4	10098	81,7
91-100	29,1	5457	188	2,0	7Дз2Гз1Чш+Яв+ Яз	0,7	220	2,6	6402	85,2
101-110	65,0	14534	224	2,1	8Дз2Гз+Лпд+Бп	0,7	280	2,9	18200	79,9
Разом	607,7	76919	-	-	-	-	-	-	103369	-
Сер.	-	-	127	2,4	-	0,77	170	3,3	-	74,4

- середній фактичний приріст на 1 га (гр.5) визначається шляхом ділення середнього фактичного запасу на середній вік даної групи, тобто на 15, 25, 35 і т.д.; виключення становить вікова група 1-10 р., для якої середній фактичний приріст визначається діленням на 10 років;

середній вік насаджень визначається як середньозважена величина. Для цього перемножуємо площу кожної вікової групи на її середній вік. Далі сумуємо отримані значення і ділимо на загальну площу типу лісу. Аналогічним чином визначають решту середніх показників для насаджень даного типу лісу;

-склад деревостану типологічного еталону (гр. 6), повнота (гр. 7), запас (гр. 8) вибирається для кожної вікової групи з таблиці 4.2;

- приріст на 1 га еталону визначається як відношення запасу (гр.8) до віку;

потенційний запас (гр.10) кожної вікової групи визначаємо шляхом перемножування запасу на 1 га типологічного еталону (гр.8) на загальну площу групи віку (гр.2);

ступінь використання типологічного потенціалу (гр. 11) визначаємо у відсотках як відношення фактичного і потенційного запасу у групі віку.

Встановлено, що середній фактичний запас коливається від 17 м /га у групі віку 1-10 р. до 224 м³/га у групі віку 101-110 р., за середнього значення 127 м /га. Середній запас еталонних насаджень на 43 м більший і становить 170 м³/га. Динаміку фактичних і потенційних запасів відображено на графіку (додаток А).

Середній фактичний приріст дорівнює 2,4 м /га. Найвищий приріст деревостанів встановлено у групі віку 31-40 р. (3,2 м /га), а найнижчий - у групі віку 1-10 р. (1,7 м /га). Середній приріст еталонних насаджень коливається у межах 2,0-4,0 м /га, за середнього значення 3,3 м /га. Цей показник на 0,9 м вищий від середнього фактичного приросту. Еталонні насадження є високоповнотними у групах віку від 1-10 до 51-60 р. і середньоповнотними в усіх інших вікових групах.

Вікова структура деревостанів незбалансована і відзначається суттєвим переважанням середньовікових деревостанів. Середній вік насаджень становить 53 роки.

Ступінь використання типологічного потенціалу коливається від 56,1% у групі віку 21-30 р. до 86,4% у групі віку 1-10 р. Також високий показник встановлено у групі віку 91-100 р. - 85,2%. В середньому, ступінь використання типологічного потенціалу у свіжій грабові діброві становить 74,4%, що свідчить про задовільний рівень ведення лісового господарства та наявність резервів для підвищення продуктивності лісостанів.

4.4 Розподіл деревостанів на корінні та похідні

У кожному типі лісу існує один корінний тип деревостану і декілька похідних. Похідні деревостани формуються під впливом природних та антропогенних чинників і не завжди задовільні за станом та продуктивністю. У зв'язку з цим, для кожної вікової групи, на підставі даних таблиці 4.2, проводиться розподіл на корінні і похідні деревостани (табл. 4.4). У межах вікових груп деревостани поділяють і за групами повнот.

Переважають корінні деревостани, які займають 371,1 га, або 61,1% від загальної площі типу лісу. На похідні деревостани припадає 236,6 га (38,9%). Корінні деревостани переважають у більшості груп віку: 1-10, 11-20, 21-30, 51-60, 71-80, 91-100 р. У групах віку 61-70 і 101-110 р. представлені виключно корінні деревостани. Похідні деревостани домінують тільки у двох групах віку - 31-40 і 41-50 р., а їх частка складає відповідно 76,5 і 71,1%.

Серед корінних деревостанів переважають середньоповнотні - 208,3 га. На високоповнотні насадження припадає 126,7 га, а низькоповнотні - 36,1 га. У групі віку 1-10 р. виявлено тільки високоповнотні деревостани. Вони переважають у групах віку 11-20, 21-30, 31-40, 41-50 р. Середньоповнотні насадження переважають у групах віку 51-60, 61-70, 71-80, 91-100 і 101-110 р. Низькоповнотні насадження трапляються у групах віку 11-20, 21-30, 71-80, 91-100 і 101-110 р.