Вплив різних доз мінеральних добрив і краплинного зрошення на урожайність сої на дослідному полі ХНАУ ім. В.В. Докучаєва

Господарське значення культури. Біологічні особливості та морфологічні ознаки сої. Вплив органічних і мінеральних добрив на врожайність та якість зерна сої сорту Харківська 80. Економічна оцінка ефективності прийомів технології вирощування сої на зерно.

Рубрика Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 23.09.2013
Размер файла 163,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Щорічні втрати гумусу внаслідок підвищення темпів мінералізації органічних речовин у ґрунті та зниження темпів його надходження складають 0,6 т на 1га ріллі. Отже, неможливо переоцінити значення органічних добрив у підтриманні бездефіцитного балансу гумусу. Установлено, що при внесенні 1 т якісного підстилкового гною новоутворення гумусу в ґрунті становить 50-55 кг. Для простого відтворення родючості ґрунту необхідно вносити 8,5 т органічних добрив на кожний гектар сівозмінної площі [87].

Проблема органічних добрив стоїть в країні дуже гостро: тих 250-260 млн. тонн гною, які щорічно вироблялися до 1990 р., давно немає; у 2004 році загальна кількість складала лише 19 млн. тонн [87]. За останні 16 років внесення органічних добрив в Україні скоротилось в 13 разів з 6,5 т/га у 1990 р. до 0,5 т/га у 2006 р [6]. Отже, ефективну та стабільну раніше органо-мінеральну систему удобрення сільськогосподарських культур зараз не можна реалізувати масово. Забезпечення ґрунту органікою має здійснюватися залученням альтернативних її джерел; розширенням площ бобових культур; упровадженням проміжних посівів; більш раціональним використанням наявних обсягів гною; виробництвом нового класу добрив - органо-мінеральних [87].

Значним резервом збільшення обсягів застосування гною є зменшення терміну його зберігання. Найбільший приріст урожаїв сільськогосподарських культур забезпечує напівперепрілий гній. Перегній-сипець поступається за ефективністю напівперепрілому або перепрілому гною. Розрахунки показують, що для одержання 20 т перегною-сипцю необхідно піддати розкладенню 60-80 т свіжого гною, а для одержання такої ж кількості напівперепрілого гною - лише 25 т. Утримуючи однакове поголів'я худоби, напівперепрілим гноєм можна удобрити площу у два-три рази більшу, ніж перепрілим гноєм [87].

Спосіб унесення органічних добрив значно впливає на процеси гумусоутворення: при поверхневому внесенні мінералізаційні процеси посилюються, при заорюванні послаблюються. Непрямим показником активності цих процесів є коефіцієнти використання поживних речовин із підстилкового гною. Дослідження, проведені на чорноземі типовому в умовах Харківської області, показали, що при поверхневому загортанні 30 т/га гною коефіцієнт використання поживних речовин першою культурою становить: азоту біля 80%, фосфору - 65%, калію - 82%. За внесення гною під оранку в прямій його дії рослини засвоюють лише 25% азоту, фосфору - 30-40% і калію - 60-70%. Це свідчить про те, що при поверхневому загортанні гною відбувається майже повна його мінералізація з вивільненням поживних речовин і наступним їх засвоєнням рослинами; що ж до загортання під звичайну оранку, то вивільнення поживних речовин відбувається поступово, і його дію як добрива відчувають наступні три-чотири культури [87].

Рівномірність внесення гною є чи не найдійовішим фактором забезпечення високої ефективності його дії. Найпоширенішим порушенням є розкидання гною, який не пройшов технологічну операцію з перепрівання. Такий гній розподіляється великими шматками, що утворює локальні зони, де норма гною значно перевищує рекомендовану, отже, збільшуються непродуктивні втрати поживних елементів. Безумовно неприйнятним є розподіл гною на поверхні поля за допомогою бульдозера. Рівномірний розподіл забезпечують причіпні кузови-розкидачі 1-ПТУ-4, РОУ-6, ПРТ-10, ГТРТ-16, гірші показники у роторних розкидачів [3].

Безпідстилковий рідкий гній великої рогатої худоби ефективніше використовувати під основний обробіток ґрунту: продуктивність рослин підвищується значно більше, ніж при внесенні навесні під культивацію.

Максимальну врожайність забезпечує спільне застосування органічних і мінеральних добрив. Ще академік Д. М. Прянишников підкреслював, що угноєні ґрунти краще підготовлені до засвоєння мінеральних добрив [91]. Перевага сукупності органічних і мінеральних добрив порівняно з окремим їх застосуванням підтверджується розробками наукових установ. Так, в Інституті кормів УААН встановлено, що ефективним заходом підвищення урожайності сої є внесення гною та повного мінерального добрива. Дози добрив для основного удобрення залежать від типу ґрунтів. На чорноземах cлід вносити 20 т/га гною і мінеральних добрив N60Р90К60, на темно-сірих опідзолених - 30 т/га гною і N60Р90К30. Перед сівбою насіння сої слід обов'язково обробляти ризоторфіном: урожайність насіння підвищується на 4 ц/га [7].

У наших дослідах, проведених у 1981-1983 рр. в дослідному господарстві „Бірки” Інституту птахівництва УААН, унесення мінеральних добрив у дозі N60Р60К60, і окремо 25 т/га гною не чинило помітного впливу на появу сходів, польову схожість насіння, тривалість між фазних періодів вегетації та строки дозрівання сої (табл. 2). Проте при спільному внесенні органічних і мінеральних добрив вегетаційний період подовжувався на три-дев'ять днів, у залежності від погодних умов року[78].

2. Вплив органічних і мінеральних добрив на врожайність та якість

зерна сої сорту Харківська 80 [78]

Варіанти досліду

Урожайність, ц/га

У середньому за три роки

1981р

1982р

1983р

у серед ньому

уміст, %

збір, ц/га

білка

олії

білка

олії

Без добрив (контроль)

14,1

21,8

17,2

17,8

31,1

16,9

5,0

2,6

N60Р60К60

15,8

27,5

20,8

21,4

32,8

16,4

7,0

3,5

Гній 25 т/га

16,4

28,7

21,5

22,2

33,9

15,0

7,7

3,4

Гній 25 т/га +N60Р60К60

17,1

31,2

23,0

23,8

35,2

15,3

8,8

3,8

НІР05 ц/га 1,20 1,26 0,61

Добрива впливали на ріст, розвиток і продуктивність рослин сої. На удобрених ділянках рослини були вищими (на 7-12 см), мали більше число (на 10-17 шт.,) і більшу вагу зерен (на 0,7-2,1 г), ніж на контролі. Тому й урожайність на удобрених ділянках була більшою, ніж на неудобрених. Найбільша віддача від внесення добрив (9,4 ц/га)спостерігалася у сприятливому за зволоженням 1982 році. Збільшення урожайності сої від внесення тільки мінеральних добрив склало 3,6 ц/га, тільки гною - 4,4 ц/га, від спільного їх внесення - 6,0 ц/га. Уміст білка у зерні збільшився відповідно по фонах на 1,7%; 2,8; 4,1%, уміст олії знизився на 0,5%; 1,6; 1,9%, у порівнянні з контролем.

В інтенсивному землеробстві поряд з органічними добривами важливим джерелом органічної речовини є надземні та кореневі рештки рослин після збирання врожаю, які накопичуються у ґрунті протягом усього періоду росту та розвитку рослин. Кількість післяжнивних і кореневих решток, які надходять у ґрунт, залежить як від біологічного виду рослин, так і від урожайності. У рослинних рештках містяться всі необхідні для рослин і мікроорганізмів макро - та мікроелементи. Рештки надходять у ґрунт щорічно, а на зрошуваних землях за двох-трьох урожаїв на рік - відповідно два-три рази, інші ж види органічних добрив вносять у ґрунт спеціально та періодично. Рослинні рештки розподіляються у ґрунті найбільш рівномірно, причому на їх застосування не потрібні додаткові витрати [109].

Дослідженнями багатьох наукових установ України встановлено високу ефективність соломи як органічного добрива. У соломі міститься понад 80% органічної речовини, 0,35% азоту, 0,15% фосфору, 1,7% калію та всі необхідні рослинам мікроелементи [87].

При різкому скороченні поголів'я сільськогосподарських тварин та утворенні надлишку соломи доцільно застосовувати систему добрив, у якій гній в органічних добривах буде заміщатися соломою. Удобрення соломою, особливо у поєднанні з мінеральними добривами, за дією однакове для репродукції органічної речовини ґрунту або навіть краще за звичайні форми органічних добрив. При врожайності зернових 30 ц/га на полі залишається 40-50 ц соломи, а це за кількістю органічної маси рівноцінно 20-25 т гною [3].

Загортання подрібненої соломи у ґрунт здійснюють відразу після збирання врожаю, застосовуючи дискові лущильники: ЛДГ-20, ЛДГ-15А, ЛДГ-10А, ЛДГ-5А та дискові борони: БДТ-10, БДТ-7А, БДТ-3. При лущенні стерні одночасно із збиранням зернових, коли на поверхні ще зберігається тіньова волога, пожнивні рештки добре перемішуються з вологим ґрунтом, при цьому активізується діяльність ґрунтової мікрофлори для переробки органічної маси у гумусові речовини та легкозасвоювані рослинами елементи живлення [104]

Підвищуються вимоги до сівалок: вони мають забезпечувати на шляху майбутнього рядка розрізування післязбиральних залишків або переміщення їх у бік, формувати посівну щілину з рівним та ущільненим сім'яложем, рівномірно розміщувати насіння, вкривати ґрунтом та ущільнювати його [1].

Використання соломи як добрива забезпечує ґрунт органічною речовиною, скорочує виробничі витрати та економить працю завдяки усуненню робіт зі збирання, перевезення, навантаження та розвантаження соломи, розкидання підстилки й видалення гною зі стійл, його навантаження та розвантаження, укладення у штабелі й розкидання по полю; скорочення числа проходів агрегатів по полю і завдяки цьому зменшення ущільненості ґрунту; скорочення витрат праці у 4,7-6,3 рази, витрат коштів - у 1,7-1,9 рази, витрат пального - від 15,8 до 54,0% [87].

Дія соломи на врожай наступних культур визначається ступенем її розкладення до початку наступного вегетаційного періоду. Хід і швидкість розкладення соломи залежать від типу ґрунту, його фізичних, хімічних і біологічних властивостей, кліматичних умов, а також від виду та сполучення заорюваного рослинного матеріалу.

Солома злакових характеризується високим співвідношенням С : N (80-100:1). Через нестачу азоту в соломі, необхідного для задоволення потреби мікроорганізмів, її розкладення швидко припиняється. Заорювання соломи супроводжується інтенсивною іммобілізацією азоту у ґрунті, використанням ґрунтовою мікрофлорою його засвоюваних сполук NH4+ і NO3-, що призводить до погіршення азотного живлення та зниження врожаю наступних культур. Для прискорення розкладення соломи й усунення її депресуючого впливу на врожай необхідно додавати мінеральний азот. Для ферментації 1 т соломи необхідно вносити 8-10 кг діючої речовини азотних добрив. При цьому значно підвищується чисельність мікроорганізмів. Найкращий ефект спостерігається з додаванням сульфату амонію за тиждень до загортання соломи. Детоксикація свіжої соломи відбувається завдяки стимуляції азотом мікробіологічного комплексу ґрунту. При цьому умови розкладення соломи у ґрунті відіграють головну роль у накопиченні продуктів розкладення органічної речовини. Рослинні рештки розкладаються у ґрунті повільно, в залежності від якості загортання у ґрунт і погодних умов. Установлено, що за два з половиною-чотири місяці розкладається до 46% соломи, за півтора-два роки - до 80%, решта - пізніше. Уже в перший рік культурні рослини можуть використовувати до 15-25% азоту, 20-30% фосфору, 25-40% калію [104].

Через те, що мікроорганізми, які розкладають органічні сполуки, належать до аеробної групи, процес перегнивання соломи відбувається більш стабільно за достатньої аерації ґрунту. Активність мікроорганізмів підвищується при додаванні до соломи рідкого гною (6-10 т/га) замість мінеральних азотних добрив [87].

Чисельність амоніфікуючих і целюлозоруйнуючих мікроорганізмів у ґрунті буде мінімальною, якщо солому спалити. Солома згоряє на одному квадратному метрі за 30-40 сек., температура на поверхні ґрунту може досягати 360°С, на глибині 5 см - близько 50°С. Вигоряння гумусу відбувається в шарі ґрунту 0-5 см, а втрати води - в шарі 0-10 см. Після спалювання соломи погіршуються водно-фізичні властивості ґрунту, зменшується його біологічна активність. Зокрема збільшується бриластість ґрунту, частка агрономічно цінних агрегатів зменшується з 66-72 до 52-67%, а водостійкість знижується - з 52,0-58,5 до 49,4-52,0% [87].

При спалюванні соломи погіршується і якість гумусу, у його складі збільшується вміст фульвокислот і знижується вміст гумінових кислот. Так, якщо у контрольному неудобреному варіанті відношення Сгк : Сфк у середньому за три роки становило 1,3; у варіанті із застосуванням 60 т/га гною - 1,8; соломи 6 т/га - 1,6; соломи 6 т/га + N150Р90 - 1,5; то у варіанті зі спалюванням соломи 6 т/га та внесенням по фону попелу N150Р90 - тільки 1,1, а кількість гуматів у цих варіантах становила відповідно 0,670; 0,680; 0,645; 0,700; 0,620 абсолютних процентів [72]. Спалюється не тільки величезна кількість органіки, але й випалюється з поверхні ґрунту гумус і корисна мікрофлора, яка переробляє пожнивні залишки у доступні для рослин форми поживних речовин.

У 50-60-ті роки минулого сторіччя у зв'язку з поглибленням процесів спеціалізації, дефіцитом ефективних препаратів для боротьби із хворобами рослин, відсутністю надійних засобів механізації загортання рослинних решток більша частина соломи спалювалася. Переважна більшість спеціалістів України вважали спалювання соломи ефективним засобом боротьби із хворобами та шкідниками і не враховували ту шкоду, яка завдавалася ґрунтам.

У країнах з розвиненим сільськогосподарським виробництвом основна маса післяжнивних решток застосовується як добриво і лише незначна їх частка спалюється. Так, у Німеччині спалюється 5% соломи, а 45% застосовується як органічне добриво. У Франції спалюється 12%, решта застосовується у тваринництві або загортається у ґрунт як добриво. Та ж тенденція і в Бельгії, Великій Британії, Нідерландах, Люксембургу. У Великій Британії використання соломи для удобрення в останні роки зросло у 18 разів [87].

Зараз і в Україні передові господарства починають все більше використовувати солому як добриво. У біологічному землеробстві рештки соломи мають стати основним джерелом поповнення ґрунту органічними речовинами на віддалених від ферм полях, де економічно недоцільно застосовувати гній. Саме такі поля протягом тривалого часу не одержують органічні добрива, хіба що за винятком післяжнивно-кореневих решток.

При біологізації землеробства широке застосування має знайти і таке дешеве органічне добриво, як сидерати, або зелене добриво. Сидеральні культури спеціально вирощують для заорювання у ґрунт для його збагачення органічною речовиною, елементами живлення та для поліпшення водно-фізичних властивостей. На зелене добриво вирощують бобові (серадела, тригонела, буркун, озима й яра вика, горох посівний, еспарцет) та інші рослини (гірчиця біла, редька олійна, озимий та ярий ріпак, озимі жито й ячмінь). Найціннішими сидеральними культурами є бобові, оскільки вони нагромаджують значно більше, ніж інші культури, органічного азоту завдяки його фіксації бульбочковими бактеріями [29].

Основним способом використання зеленого добрива є проміжний посів, коли сидеральні культури висівають у період між збиранням урожаю однієї культури та сівбою іншої. Для післяжнивних посівів використовують тригонелу, горошок посівний, горох, вику яру, буркун однорічний, редьку олійну, гірчицю білу та ін. Ефективність післяжнивного зеленого добрива у конкретних грунтово-кліматичних умовах залежить як від підбору культури, так і від строку її сівби. Чим раніше проведено сівбу, тим більше вегетативної маси та кращим буде вплив на родючість ґрунту. Запізнення на два-три тижні із сівбою післяжнивних культур на дерново-підзолистих ґрунтах призводить до зниження їх продуктивності у два рази порівняно з ранньою сівбою, а заорювання післяжнивного сидерату з урожайністю близько 200 ц/га є рівноцінним застосуванню 30 т/га гною. З такою кількістю сидератів у ґрунт повертається в органічній формі 140 кг азоту, 66 кг фосфору, 144 кг калію, поповнюються запаси органічної речовини, підвищується вміст гумусу. Підсівні проміжні культури висівають навесні під покрив озимих культур упоперек рядків [72].

Дослідженнями, проведеними у зоні Нечорнозем'я, установлено, що за 45-50 днів вегетації редька олійна спроможна сформувати до 500 ц/га зеленої маси. Ця культура здатна до відростання, тому перший укіс її можна використовувати на кормові цілі, а другий - для заорювання у ґрунт. При застосуванні зеленого добрива істотно підвищується водовбирна здатність ґрунту. Так, заорювання зеленого добрива сприяло додатковому нагромадженню 215 м3/га води у метровому шарі ґрунту порівняно з ділянкою, де цей захід не застосовували. Позитивний вплив зеленого добрива виявляється не тільки на першій, а й на наступних культурах, і більшою мірою на фоні його спільного застосування з мінеральними добривами, особливо коли як зелене добриво використовується не бобова культура. Зелені добрива треба застосовувати і у фітосанітарних цілях, тому що вони викликають пригнічення росту бур'янів, розвитку кореневих гнилей та інших хвороб [72].

Отже, при біологізації технології виробництва сої зелені добрива, не використана на годівлю солома й інші рослинні рештки мають знайти поряд із традиційним органічним добривом - гноєм широке застосування у практиці сільського господарства. Це дешеві джерела поповнення ґрунту органічною речовиною, поліпшення його фізичних, хімічних і біологічних властивостей, підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Значну роль у житті рослин сої відіграє азотне живлення. Азот належить до елементів, який становить найбільший агроекологічний інтерес через міграцію у ґрунті, переміщення в атмосферу, перетворення у недоступні для рослин сполуки. Тільки при правильному використанні азотних добрив можна уникнути таких негативних наслідків, як зниження фітосанітарної стійкості рослин проти хвороб і шкідників, погіршення властивостей ґрунту й якості рослинницької продукції. Система удобрення сої має передбачати оптимізацію азотного живлення при внесенні азотних добрив. [80].

У дослідах проведених у сільськогосподарській академії ім. Тімірязєва, асимілююча поверхня сої збільшувалась при внесенні азотних добрив у два-чотири рази, вміст хлорофілу в листках і накопичення біомаси - у два-три рази, урожайність насіння - на 43-60% [61].

Дослідження на Одеській, Синельниківській, Красноградській та інших сільськогосподарських дослідних станціях на чорноземних ґрунтах показали, що через велику потребу сої в азоті та недостатню активність бульбочкових бактерій у степових районах соя чутлива до азотних добрив. При їх внесенні у дозах 10-30 і 45 кг/га д.р. приріст урожайності насіння сої склав 0,8-1,2 ц/га, або в середньому 12-15%, фосфорні й калійні добрива в дозі 10-30 і 45 кг/га д.р., внесені навесні, були менш ефективні [55].

У дослідах з вивчення впливу азотних добрив у дозах N60 і N90 на величину врожаю й якість насіння сої у Вінницькій області кожний кілограм азоту давав збільшення збору протеїну на 3,8 кг; від фосфорно-калійних добрив збільшення було незначним [47].

Про вплив поліпшення азотного живлення рослин сої на підвищення вмісту білка у насінні свідчать дані багатьох досліджень [30; 38; 50; 58]. Вважається, що азотні добрива варто застосовувати під сою тоді, коли рослини більшою мірою мають потребу в них, коли вони не забезпечуються азотом за рахунок ґрунтових запасів і біологічного симбіозу з бульбочковими азот фіксуючими бактеріями [88; 102].

На південних карбонатних чорноземах і темно-каштанових ґрунтах півдня України при обробці насіння нітрагіном варто вносити на 1 га по 30-40 кг азоту та 60-90 кг фосфору. Якщо насіння не оброблялося, дозу азоту варто збільшити до 100-120 кг/га д.р. [53].

Для одержання врожайності сої 25-30 ц/га і більше при гарних і середніх запасах азоту у ґрунті необхідно вносити перед сівбою 30-40 кг/га азоту. Це забезпечує кращий розвиток рослин до початку фіксації ними азоту з повітря, робить їх більш стійкими до несприятливих кліматичних умов - весняної посухи, знижених температур та ін. На ґрунтах з незначним умістом азоту внесення перед сівбою сої 60-80 кг/га азоту збільшує її врожайність і не пригнічує життєдіяльність бульбочкових бактерій [1].

Щоб виключити негативний вплив азотних добрив на життєдіяльність бульбочкових бактерій, деякі американські дослідники [за 58] рекомендують вносити азотні добрива у два строки: у фазу сходів, коли накопичується вегетативна маса, і в період формування бобів, коли потреба в азоті у рослин є максимальною, а фіксація атмосферного азоту згасає та вичерпуються його ґрунтові запаси.

Ефективними є невеликі дози азотних добрив, які не викликають помітного пригнічення бульбочкових бактерій. При роздрібному застосуванні азоту під сою коефіцієнт його використання з добрив підвищується до 80%, або на 20%, у порівнянні з до посівним унесенням. Знизити негативну дію азотних добрив на рівень азотфіксації можна сполученням їх із фосфорними добривами.

Високі дози азотних добрив практично повністю пригнічують симбіоз сої з бульбочковими бактеріями, але врожай сої збільшується завдяки повному задоволенню потреб рослин у мінеральному азоті [89]. За відсутності умов для активної життєдіяльності бульбочкових бактерій (пересихання ґрунту, висока кислотність, нестача тепла, переущільнення) роль азотних добрив зростає і вносити їх треба у підвищених дозах.

У Краснодарському краї соя добре реагує на мінеральні добрива, причому більшою мірою на азотні та досить слабо на фосфорні [24]. Висока чутливість сої до азотних добрив пояснюється відсутністю або малою кількістю бульбочок на її коренях та їх неспроможністю забезпечити рослини азотом за рахунок його фіксації з повітря. Кращі результати в різних ґрунтово-кліматичних умовах Краснодарського краю давало внесення азотно-фосфорних добрив у дозі N30-60Р60 під основний обробіток ґрунту. Урожайність підвищувалася на 1,6-3,9 ц/га [101].

У дослідах з вивчення впливу різних доз азоту (без інокуляції насіння) на врожайність сої [94] найбільш ефективною була доза 120 кг/га д. р. Збільшення врожайності зерна сої склало 4,3 ц/га (24,3%). Істотне збільшення врожаю (2,7 ц/га) було одержано при внесенні „стартової” (30 кг/га) дози азотних добрив. Підвищення дози азоту до 60 кг/га д.р. було менш ефективним (табл. 3).

3. Вплив різних доз мінерального азоту на врожайність сої

(Кримське НПО „Еліта”) [94]

Варіант

Урожайність зерна, ц/га

Прибавка

1981 р.

1982 р.

1983 р.

середня за три роки

ц/га

%

Без добрив

16,2

12,9

24,1

17,7

-

-

N30

20,9

15,9

24,4

20,4

2,7

15,3

N60

22,1

16,4

21,7

20,1

2,4

13,6

Nl20

23,8

19,2

22,9

22,0

4,3

24,3

Дослідами у північних районах Амурської області встановлено, що найбільш ефективним при вирощувані сої є внесення N30P60 і N30P90. Прибавка врожайності насіння сої у порівнянні з неудобреним варіантом склала 5 ц/га. На цих посівах формувалося найбільш крупне (маса 1000 насінин 180,2 г, на контролі - 168,8 г) насіння [22].

Незважаючи на численні досліди з вивчення ефективності добрив під сою, проведені як у США, так і в Канаді, чимало питань мінерального живлення ще не вирішено. Це пов'язано з біологією рослин сої, різними вимогами до елементів живлення у період онтогенезу, наявністю процесу біологічного засвоєння азоту[97]. У штаті Іллінойс (США) у польовому досліді з поверхневим внесенням 112-448 кг/га азоту не відзначено підвищення врожайності сої, а при дуже високих нормах азоту спостерігалося навіть її зниження, а також пригнічення розвитку бульбочок і зменшення висоти рослин [97].

Поряд з азотним живленням важливу роль у житті рослин сої відіграє фосфорне живлення незважаючи на те, що соя засвоює значно менше фосфору, ніж азоту та калію. Фосфорне живлення з ґрунту через кореневу систему починається вже через три-п'ять днів після проростання насіння. Максимальний рівень засвоєння фосфору зафіксований у фазі формування бобів, закінчується засвоєння за 10 днів до повної стиглості [108].

Первинним джерелом фосфору для росту сої є сім'ядолі. У період сходів із сім'ядолей у проростки переміщується 40% фосфору, на 15-й день - 75%, на 38-й день - 92%. На початку утворення корінців, тобто через три-п'ять днів після появи сходів, вони вже починають поглинати фосфор із ґрунту.

Поглинання фосфору протягом перших 40-50 днів безперервно збільшується і далі залишається стабільним до пожовтіння листків (і при низькому, і при високому рівні вмісту фосфору у середовищі).

В умовах Далекого Сходу фосфорні добрива найбільш ефективні там, де вміст фосфору не перевищує 15-20 мг на 100 г ґрунту. На ґрунтах, забезпечених фосфором, однобічне фосфорне добриво не тільки не дає збільшення врожаю сої, але часто призводить до його зниження [50].

За результатами досліджень, проведених на Приморській дослідній станції, для добре забезпечених фосфором ґрунтів доза фосфорних добрив має бути не менше 50-60 кг д. р. на 1 га, а для слабо забезпечених - 80-100 кг [76].

У дослідах на різних ґрунтах і за різних режимів зволоження темпи поглинання соєю фосфору з ґрунту та з добрив за вегетаційний період були вищими при оптимальній вологості ґрунту (70% від НВ), ніж при недостатній вологості (30% від НВ). З ростом і розвитком рослин сої частка ґрунтового фосфору в їх складі зменшувалася, а частка фосфору з добрив збільшувалася [49].

У період цвітіння сої та зав'язування бобів уміст фосфору в рослинах на родючих ґрунтах, складає в середньому 0,25% з відхиленнями до 0,3%, що відповідає оптимальній потребі, яка має складати в надземній масі перед цвітінням 0,25-0,45%. Проте відсутність фосфору у живильному середовищі у період повного цвітіння не знижує урожайність сої, оскільки підсилене поглинання фосфору перед цвітінням і подальше його переміщення у середині рослини було достатнім для забезпечення оптимального врожаю. На ранніх фазах свого розвитку рослини можуть задовольняти від 70 до 100% потреби у фосфорі за рахунок мінеральних добрив, при цьому поглинання ґрунтового фосфору знижується, а фосфор внесений стрічковим способом при сівбі, може засвоюватися навіть у кінці вегетаційного періоду. Основна маса фосфору з мінеральних добрив використовується через два-три місяці після внесення [31].

Нестача фосфору у ґрунті протягом вегетаційного періоду позначається на рості та розвитку рослини: кущ виростає маленьким, цвітіння і формування бобів затягується [6].

Застосування фосфорних добрив збільшує число та масу бульбочок. При 10-разовому збільшенні норм фосфору у 10 разів збільшується число бульбочок та у 15разів їх маса. Кількість зв'язаного азоту на 1 г бульбочок зростає від 51 до 155 мг.

Більшість дослідників рекомендують вносити фосфорні та калійні добрива під сою, якщо потреба рослин не забезпечуються доступними формами цих елементів із ґрунтових запасів. Застосування фосфорних добрив під сою є ефективним на всіх ґрунтах з низьким і середнім вмістом Р2О5 [5].

Дослідження, проведені в умовах Амурської області, показали, що найвищий ефект дає позакореневе живлення фосфором у фазі утворення бобів, а на фоні основного добрива - у кінці цвітіння [39].

У Приморському краї дослідами з вивчення впливу позакореневого живлення фосфором на динаміку накопичення й якість жиру в насінні сої встановлено, що синтез жиру при цьому відбувається швидше [99].

В умовах Казахстану фосфорні добрива прискорювали дозрівання насіння, підвищували їх урожайність та олійність. Дослідники вважають, що соя має потребу у фосфорі протягом всієї вегетації, причому в більшій мірі на тих ґрунтах, де відчувається недолік цього елемента [108].

У Ставропольському краї в умовах зрошення найбільшу прибавку врожайності сої (до 4 ц/га) забезпечувало внесення фосфорних та азотно-фосфорних добрив [24].

Не менш важливу роль у житті рослин сої відіграє калійне живлення. Для інтенсивного росту сої необхідна велика кількість калію. У регіонах, де соя висівається на всіх типах ґрунтів, окрім піщаних, кореневий шар має велику кількість калію, проте лише 1-2% є доступними для рослин. Максимальна потреба рослин у калії виникає у період формування насіння і триває до настання фази його достигання. Калій відіграє важливу роль в азотному обміні та перерозподілі вуглеводів, регулює водний баланс і синтез білка, підвищує стійкість рослин сої до захворювань і вилягання. Потреба рослин у калії в кінці цвітіння становить 18,5-20,1%, що в 1,5 рази більше, ніж потреба в азоті за той же період; у фазі масового утворення бобів - 41,9-44,2%; у фазі масового наливання насіння - 73,1-81%. За період дозрівання засвоєння калію складає 18,9%, що значно менше, ніж засвоєння азоту [103].

Калій необхідний рослині протягом усього періоду вегетації. Він впливає на поживний баланс рослин сої. Відомі випадки, коли на бідних калієм ґрунтах було одержано чотириразове збільшення врожайності сої завдяки застосуванню калійних добрив.

При середній забезпеченості ґрунту калієм щорічне внесення 80-120 кг/га К2О сприяє підвищенню урожайності сої в середньому на 4,2 ц/га; її оптимальний розвиток в загущених посівах можливий за умови, коли в листках не менше 0,28-0,30% фосфору та більше 1,8% калію на початку цвітіння [82].

Численні досліди в різних країнах показали залежність ефективності калійних добрив від запасів калію у ґрунті. Низьким є вміст калію на піщаних і підзолистих ґрунтах. Для вирощування сої калій необхідний у помірних кількостях. На полях з низьким або дуже низьким його вмістом варто вносити 44-60 кг/га К2 О. На більшості типів чорноземів, багатих на валовий калій, соя не реагує на калійні добрива. У Болгарії використання калійних добрив не є обов'язковим через значний вміст калію у ґрунтах. Лише для підтримки його ґрунтових запасів періодично, через кілька років, бажано вносити 60-80 кг/га К2О5 [30].

В умовах Далекого Сходу на дерено-підзолистих ґрунтах у першому мінімумі перебуває фосфор, у другому - азот, у третьому - калій. Тому у польових дослідах з вивчення системи удобрення сої найвищий ефект було одержано від внесення фосфорних і фосфорно-азотних добрив, але найвищу урожайність зерна сої забезпечує спільне внесення NPK. Оптимальними дозами для Приморського краю є N45 Р60 К90 [31]. Добрива збільшують асиміляційну поверхню сої, сприяють формуванню високої продуктивності. Максимальних розмірів асиміляційна поверхня досягала у фазі утворення бобів, але по варіантах досліджень була неоднаковою. При застосуванні Р60К30 розмір листкової поверхні у порівнянні з контролем (без добрив) збільшувався на 11,8%, К60К30 та N60Р60К30 - на 37,3%, при внесені розрахункової дози N78 - на 44,3%. Приріст урожайності зерна сої від внесення азотних і фосфорних добрив (N60Р60) порівняно з контролем склав 6,1 ц/га. Збільшення дози добрив до N90Р90, а також використання тільки фосфорних добрив Р60 є неефективним.

У дослідах, проведених в Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр'єва, при розміщенні сортів сої Білосніжка та Київська 48 у ланці сівозміни чорний пар - озимина - соя оптимальною була доза мінеральних добрив N40Р40К40; у ланці сівозміни зайнятий пар (зернобобові) - озимина - соя - N60Р60К60; у ланці сівозміни чорний пар - озимина - буряки - ячмінь - соя - N90Р60К60. Добрива слід вносити восени під оранку, використовуючи розкидачі добрив РМГ-4 або РУМ-8 в агрегаті з тракторами МТЗ-80 або Т-150К. Мінеральні добрива (N60Р60К60) забезпечили у 1999-2000 рр. за даними лабораторії рослинництва, збільшення врожайності зерна сортів Білосніжка та Романтика на 3,1 ц/га, Аметист і Мрія - на 1,2-2,1 ц/га [86].

Досліди, проведені в Інституті кукурудзи, довели, що в умовах Степу на чорноземах звичайних найвищий урожай зеленої маси та більший вихід поживних речовин сої можна одержати при внесенні повного мінерального добрива. Фосфорні добрива підвищували врожайність насіння сої на 2,8 ц/га, фосфорно-калійні - на 4,1 ц/га, повне мінеральне добриво - на 3,8 ц/га. Урожайність підвищується в основному завдяки збільшенню маси рослин, утворенню більшої кількості бобів і підвищенню маси насіння на рослинах. Поряд зі збільшенням урожаю чітко виявляється позитивна дія азотно-фосфорних добрив на збільшення вмісту білка у насінні, отже, на підвищення збору білка з 1 га [27].

На чорноземних ґрунтах багатих валовими запасами калію, найбільш ефективним є внесення під сою азотно-фосфорних добрив у середніх дозах при співвідношенні N:P 1:1-1,5 [44]. На карбонатному перед кавказькому чорноземі близькі врожаї насіння сої (28,0-28,8 ц/га) одержано від доз добрив N60P60, N60P90, N90P90, N90P90K60, N120P120. [27].

Позитивний вплив на врожайність сої мали середні дози (60-90 кг/га) азотних та азотно-фосфорних [30]. Високі дози азотно-фосфорних добрив під сою неефективні. На карбонатному чорноземі показники врожайності сої були близькими (28,0 і 28,4 ц/га) при внесенні N60Р60 і N120P120 [24]. Це підтверджується дослідженнями УкрНДІЗЗ на темно-каштанових ґрунтах [44], дослідами на карбонатних чорноземах півдня Молдови [3], дослідами ЮжНДІГіМ на перед кавказьких чорноземах.

Дослідники рекомендують використовувати під сою повне мінеральне добриво з оптимальним співвідношенням елементів живлення. Дози добрив слід установлювати в господарствах конкретно для кожного поля залежно від родючості ґрунту. Кращим є таке співвідношення поживних речовин для сої за діючою речовиною, коли на одну частину азотних добрив припадає 1,5-2 частини фосфорних і 0,5-1 частина калійних добрив [52]. При внесенні добрив у такому співвідношенні створюються найбільш сприятливі умови для росту та розвитку рослин сої: підвищується їх продуктивність - збільшуються висота рослин (на 4,9-8,2%), їх вага (на 18,8-38,2%), кількість бобів (на 6,5-22,1%) і насіння (на 9,5-11,7%), їх вага на рослинах (на 16,9-27%). Урожайність зерна сої на фоні повного мінерального добрива підвищується в різних зонах країни у середньому на 3,2-5,6 ц/га[6; 52; 61; 96]. Парні комбінації азотних, фосфорних і калійних добрив забезпечують менші прирости врожаю. У дослідах Львівського сільськогосподарського інституту збільшення врожайності сої від застосування N45P45 становило 2,9 ц/га, від N45K45 - 2,1 ц/га, а від N45P45K45 - 3,2-3,7 ц/га [48].

У Воронезькому сільськогосподарському інституті на не інокульованих вилужених чорноземах ефективними були всі елементи живлення, але найбільш ефективним - повне мінеральне добриво (табл. 4).

4. Вплив добрив на врожайність насіння сої сорту Амурська 310 [61]

Варіанти дослідження

Урожайність, ц/га

Збільшення порівняно з контролем, ц/га

N60

17,9

2,2

Р60

17,2

1,5

К60

16,6

0,9

N60Р60

18,0

2,3

N60К60

17,9

2,2

Р60К60

17,0

1,3

N60Р60К60

18,8

3,1

N120Р120К120

20,4

4,7

Без добрив (контроль)

15,7

0

При застосуванні добрив спостерігається тенденція до збільшення вмісту поживних речовин і у зерні сої: на ділянках без добрив вміст азоту складав 4,47%; фосфору - 2,63; калію - 1,71%. З унесенням N60Р80К80 вміст азоту, фосфору та калію збільшився відповідно на 4,3%; 4,9; 3,5%; N90Р120К120 - на 11,0%; 10,7; 7,6%. Унесення повного мінерального добрива збільшує вміст протеїну в зерні на 1,0-3,1%; олії - на 1,6% [48].

На сірих лісових ґрунтах, за даними Чернівецького НВО „Еліта”, врожайність зерна сої, вирощеної без добрив, склала 15,2 ц/га, з внесенням повного мінерального добрива (N60Р60К30) - 19,3 ц/га. При внесенні добрив уміст протеїну підвищувався на 1,8-3%, жиру - на 0,5-1,6% [за 1].

Узагальнені результати 46 дослідів в умовах Приморського краю свідчать про ефективність повного мінерального добрива при співвідношенні N:P:K-1,5:2,5:1 [99]. Перевага фосфору у добриві обумовлена низькими запасами Р2О5 у ґрунтах. При середній урожайності сої без добрив 8,7 ц/га прибавки склали: від N - 0,3 ц/га; від Р - 2,8; від К - 0,3; від N на фоні РК - 1,2; від Р на фоні NK - 4,2; від К на фоні NP - 1,1 ц/га. Отже, для сої велике значення має оптимальне поєднання елементів живлення.

Узагальнення результатів дослідів наукових установ, розташованих у різних грунтово-кліматичних зонах, дає дані про вплив добрив на якість урожаю сої (табл. 5).

5. Вплив добрив на вміст білка та жиру у насінні сої [105]

Варіанти дослідження

Уміст, %

Місце проведення досліду

білка

жиру

Без добрив (контроль)

19,66

17,50

Лучно-чорноземний ґрунт Хабаровського краю

N30Р60

25,70

19,00

N30Р60К60

29,86

19,10

Без добрив (контроль)

37,78

19,49

Темно-сірий середньосуглинистий ґрунт Чернівецької області

Р45

37,60

19,86

Р45К45

37,68

19,85

N45Р45

40,31

19,13

N45Р60К45

40,89

18,90

Ефективність мінеральних добрив у значній мірі підвищується у районах з достатнім зволоженням і при зрошенні. Дослідами широкої мережі науково-дослідних установ, практикою господарств установлено, що використання мінеральних добрив за оптимальних умов зволоження підвищує врожайність насіння сої на 6,1-13,8 ц/га, зеленої маси - на 17-70 ц/га, вміст протеїну у насінні - на 6,6%, у зеленій масі - на 3,4% [44; 55].

В умовах Степу внесення органічних добрив на чорноземі звичайному підвищує врожайність сої на незрошуваних землях на 2,7-3,5 ц/га, на зрошуваних - на 4,8-8,1 ц/га, а внесення мінеральних добрив на незрошуваних землях забезпечує приріст урожайності зерна сої на 3,2-5,1 ц/га, на зрошуваних - на 4,6-13,9 ц/га [45].

На зрошуваних землях Півдня України оптимальними дозами добрив, залежно від ступеня забезпеченості ґрунтів елементами живлення, є N60P60K60 - N90P90К60, які на фоні оптимальної вологості збільшують урожайність сої на 8,8-18,0 ц/га. При внесенні більш високих доз прибавки врожайності економічно себе не виправдовують [45].

Позитивною виявилася дія азотно-фосфорних добрив на продуктивність сої у найбільш зволожених районах центральної та передгірної зон Північного Кавказу. На раніше слабо удобрюваних полях збільшення врожайності насіння сої від мінеральних добрив (N60P60K60) досягало 2,8-5,2 ц/га. Від більш високої дози (N125P125K125) прибавка коливалася в межах 1,7-2,6 ц/га (16,3-25,3% від контролю) [24].

У дослідах на зрошуваних темно-каштанових ґрунтах дослідного господарства УНДІ зрошуваного землеробства при вивченні ефективності мінеральних добрив на фоні нітрагіну було одержано підвищення врожайності сої на 1,3-1,9 ц/га від дії азотно-фосфорних добрив у дозах від N60P60 до NI20P120. Малоефективним було застосування підвищених доз добрив при вирощуванні сої без зрошення та за різних режимів зрошення [44].

У дослідах Інституту зернового господарства УААН при внесенні добрив N40-60Р60-80К60-80, без поливу приріст урожайності склав 3,9 ц/га, а на поливі - 7,3 ц/га. Дія азоту підвищується у прохолодні весни, коли процеси нітрифікації ослаблені [6].

Достовірне збільшення врожайності насіння сої на 1,85 і 1,45 ц/га одержано також на поливі із внесенням фосфорного добрива (Р20) при сівбі [33].

На карбонатних чорноземах півдня Молдавії кращою з випробуваних при зрошенні була доза N60P60: підвищення врожайності порівняно з контролем (без добрив) склало 6,4 ц/га. Подальше збільшення кількості добрив (N90P90 і N120P120) не призводило до підвищення врожайності (табл. 6) [2].

6. Урожайність насіння сої залежно від норм добрив і режиму зрошення [2]

Вологість ґрунту у шарі 0-70 см перед поливом, % НВ

Внесено добрив під оранку, кг/га

Урожайність насіння сої, ц/га

Без зрошення

N60 Р60

12,4

Nl20 Pl20

12,8

65

N60P60

21,4

Nl20 Pl20

22,7

75

N60 P60

25,6

N120 P120

26,2

Коефіцієнти використання зерновими бобовими культурами фосфору та калію залежать насамперед від вологості ґрунту й активності симбіозу. На слабокислих або на нейтральних ґрунтах, средньозабезпечених фосфором і калієм (8-16 мг на 100 г ґрунту), при оптимальній вологості й активній фіксації азоту засвоєння рослинами рухливих форм фосфору із ґрунту становить 18-22%, обмінного калію - 20-25%. Коефіцієнти використання фосфору з добрив досягають при цьому 35-40%, калію - 65-80%. Завдяки такому застосуванню фосфорно-калійних добрив значно підвищується врожайність сої [23].

Якщо умови не сприятливі для азотфіксації, нестача азоту лімітує споживання рослинами фосфору та калію, тому коефіцієнти їх використання із ґрунту зменшуються до 3-7% і 5-10%. Унесення фосфорно-калійних добрив не підвищує засвоюваності цих елементів бобовими культурами. Мінеральні добрива в цьому випадку ними практично не використаються [57].

При відсутності симбіозу коефіцієнти використання фосфору та калію рослинами сої можна збільшити лише внесенням азотних добрив. За нормальної вологості ґрунту азотні добрива у більших дозах (200-300 кг/га) підвищують коефіцієнт використання фосфору із ґрунту з 3-7% до 18%, калію - з 5-10% до 23%, а з мінеральних добрив - відповідно з 30-40 до 60-80%. При цьому самі азотні добрива засвоюються рослинами на 38-69% [1].

В умовах нестачі вологи використання азотних, фосфорних і калійних добрив буває мінімальним, а іноді під дією азотних добрив навіть знижується споживання фосфору та калію із ґрунту [58].

У Криму досягнення високої врожайності сої (25-30 ц/га) можливе без унесення мінеральних добрив за оптимального режиму зрошення [92]. Унесення більш високих доз азоту (120 кг/га) є недоцільним через те, що витрати на добрива не завжди окупаються збільшенням урожаю, до того ж при цьому майже повністю пригнічується симбіотична азотфіксація, що знайшло підтвердження в дослідженнях відділу ґрунтової мікробіології південної зони України Науково-дослідного інституту УААН, розташованого у Криму [95]: науковці дійшли до висновку, що застосування мінеральних азотних добрив у посівах сої на зрошуваних землях півдня України є здебільшого агротехнічно й економічно недоцільним.

Способи внесення добрив. Ефективність мінеральних добрив багато в чому залежить від способу внесення та глибини загортання. При вирощуванні сої застосовують розкидне внесення добрив (твердих і рідких), стрічкове біля рядка та підживлення у вигляді розчину для обприскування листків.

Найбільш поширеним є розкидний спосіб із загортанням добрив у ґрунт, не трудомісткий, найбільш економічний, без ризику „обпалення”. Вносити добрива можна кожний другий або третій рік не в напружені періоди року. Основним недоліком розкидного способу є те, що доводиться вносити більшу кількість добрив, ніж при стрічковому способі, для досягнення однакового ефекту.

Важливо рівномірно розподілити добрива по полю, хоч соя і менше реагує на надмірне їх внесення в окремих місцях, а озима пшениця, ячмінь та овес на таких смугах вилягають. Основні причини нерівномірного внесення добрив: захват тих ділянок поля, куди вже було внесено добрива; неякісне подрібнення добрив і погана робота розкидачів; нерівномірна швидкість руху розкидача по полю; невдале розкидання добрив на схилових землях і на невеликих ділянках. Досвід соєсіяння показав, що чим нижче врожайність, тим більш помітним є вплив нерівномірності розподілу добрив, при вищій урожайності цей вплив менш помітний. Сухі грудки добрив більше знижують урожайність, ніж гранульовані та рідкі добрива.

Ефективність добрив значною мірою залежить від умов зволоження ґрунту. Тому їх необхідно вносити восени під оранку. Добрива, внесені під передпосівну культивацію, не завжди ефективні. Так, за даними Запорізького НВО „Еліта”, при внесенні мінеральних добрив під передпосівну культивацію приріст урожайності зерна сої у посушливому році був мінімальним - 0,2-0,3 ц/га, а у сприятливому за зволоженням році та під дією азотних і азотно-фосфорних добрив - 4,2-5,6 ц/га [1].

Для поліпшення живлення рослин сої азотом рекомендується створювати за допомогою фосфорно-калійних добрив сприятливі умови для діяльності бульбочкових бактерій, а необхідну кількість азоту вносити на глибину 28-30 см. Таке розміщення азотних добрив не зменшує фіксацію азоту бульбочковими бактеріями, основна діяльність яких відбувається у верхньому шарі ґрунту, а до періоду формування та наливання бобів, коли життєдіяльність бульбочкових бактерій зменшується, корені сої досягають глибших шарів ґрунту і засвоюють азот добрив, внесених на більшу глибину. При такому внесенні добрив рослини сої протягом вегетаційного періоду одержують достатню кількість азоту, що підвищує врожайність цієї культури [11].

Науковими дослідженнями та передовим досвідом доведено ефективність локального застосування мінеральних добрив при глибокому (до 22 см) їх загортанні: добрива загортаються у вологий шар, де вони менш доступні для бур'янів, які проростають на поверхні ґрунту. При локально-стрічковому внесенні добрив кількість бур'янів у посівах сої зменшується у півтора-два рази у порівнянні з розкиданим під культивацію. Ефективність добрив підвищується у два рази, коефіцієнт використання поживних речовин - на 15-35%. Урожайність зерна сої підвищується за рахунок збільшення на рослинах кількості бобів (на 61%), насіння (на 81%) та його ваги (на 63%). Ефект від локалізації добрив становить 3,3-5,1 ц/га [20; 52].

У польових дослідах, проведених у північному Степу України (м. Дніпропетровськ) на чорноземі звичайному, добрива вносили в один прийом восени під оранку, а також у два або у три прийоми. Роздрібне внесення не збільшувало врожайність сої порівняно із разовим унесенням (табл. 7).

7. Вплив разового та роздрібненого внесення добрив на врожайність сої у північному Степу України [6]

Варіант

Урожайність, ц/га

Без добрив

16,7

N60Р60К60 під зяблеву оранку

20,5

N40Р40К40 під зяблеву оранку +N20Р20К20 в рядки при сівбі

19,8

N20Р20К20 під зяблеву оранку + N20Р20К20 в рядки при сівбі +N20Р20К20 у підживлення

20,4

Однак численними дослідами встановлено, що основне добриво не завжди забезпечує потребу рослин в елементах живлення на самому початку їх розвитку, особливо в роки з прохолодною весною, коли нітрифікація у ґрунті проходить повільно. Тому рекомендується припосівне внесення мінеральних добрив у невеликих дозах, що сприяє кращому росту та розвитку рослин у початковий період [32; 44; 58;]. Унесені в рядки при сівбі мінеральні добрива у дозі 5-15 кг по діючій речовині підвищували врожайність зерна сої на 1,2-2,0 ц/га, зеленої маси - на 12-15 ц/га, вихід кормових одиниць і протеїну збільшувався відповідно на 5,0-10,2% і 5,1-8,1% [11; 47; 62].

Припосівне внесення добрив підвищує коефіцієнт використання поживних елементів, стимулює швидкий ріст коренів і закладання репродуктивних органів, сприяє найбільш інтенсивному формуванню листкової поверхні, розвитку бульбочок. Рядкове добриво в дозі N10P15 збільшувало врожайність сої на бурому лісовому ґрунті на 3,7 ц/га, на підзолисто бурому лісовому - на 2,6 ц/га, на лучно-чорноземному - на 1,8 ц/га [за 50].

Дослідами останніх років доведено перевагу припосівного внесення складних добрив. Так, унесення суперфосфату сприяло підвищенню урожайності на 1,2 ц/га, амофосу - на 2,3 ц/га [106]

При припосівному внесенні добрив важливо уникати їх контакту з насінням, оскільки при цьому, залежно від виду та дози добрив, схожість насіння знижується на 11-46% або зовсім втрачається. При роздільному внесенні добрив на відстані 5-7 см збоку від рядка сої та на глибину 6-8 см шкідливий вплив на проростання насіння цілком усувається. На піщаних ґрунтах ці відстані необхідно збільшувати у два рази. Унесення N60 під допосівну культивацію забезпечувало збільшення врожайності на 2,1 ц/га, а локальне (на 10 см у глибину та на 5 см у бік від рядка з насінням) - на 3,4 ц/га. Таке ж збільшення забезпечувалося локальним внесенням N17P60 [32; 52; 76].

Стрічкове та рядкове внесення добрив забезпечують ефект у рік унесення, особливо на сильно кислих ґрунтах. Стрічкове внесення добрив у комбінації з розкидним рекомендується на полях з дуже низьким умістом фосфору та калію. Для стрічкового внесення рекомендоване співвідношення поживних речовин Р : К має бути 1 : 2 або 1 : 3. У дослідах Ростовської дослідно-меліоративної станції Південного НДІГіМ найвищою урожайність зерна сої була у варіанті, який поєднував унесення основного добрива (Р60 восени під оранку, N60 під передпосівну культивацію) та припосівне внесення P12 локально. У середньому за три роки урожайність сої в цьому варіанті склала 23,1 ц/га, або на 2,4 ц/га більше, ніж при внесенні тільки основного добрива [100].

При розробці оптимальної системи живлення сої важливе значення мають строки внесення добрив. Найбільш раціональним та економічно вигідним є внесення мінеральних добрив у два етапи: на першому 2/3 від загальної кількості необхідних добрив під оранку, на другому - 1/3 у вигляді вегетаційного підживлення. Роздільне внесення азотних і фосфорних добрив сприяє підвищенню урожайності насіння сої майже на 30% [11].

Переважне значення має роздрібнене внесення добрив, особливо азотних, з урахуванням потреби рослин сої в елементах живлення у різні фази розвитку [38]. Позитивний вплив роздрібного внесення добрив обумовлений тим, що основну частину поживних речовин соя споживає у період цвітіння-наливання насіння, коли ґрунтові запаси їх уже вичерпуються. При нестачі елементів живлення у фазі цвітіння квітки та зав'язі опадають.

У дослідах ВНДІОК, проведених на перед кавказьких вилужених чорноземах, чітко виявилася перевага роздрібного внесення N60P120, коли половину дози вносили восени під оранку, а решту - при першому та другому поливах (по N15P30) гідропідживлювачем, установленим на дощувальній машині ДДН-70. У порівнянні з основним унесенням усієї дози збільшення врожаю сої від роздрібного застосування склало у середньому за три роки 2,1 ц/га. При меншій дозі (N60Р60) роздрібне внесення одних азотних добрив не дало ефекту [14].

В умовах степового Криму, найбільш раціональним та економічно вигідним є роздрібне внесення мінеральних добрив [21]. Оскільки рослини сої мають більше половини азоту у біологічному вигляді, рекомендується азот, якого не вистачає рослинам, вносити у вигляді мінеральних добрив, причому 2/3 разом з К60 і Р60 вносити під зяб, а 1/3 як стартову дозу - під передпосівну культивацію. Такий розподіл мінерального азоту пояснюється тим, що у перші три тижні після появи сходів доступний азот або зовсім відсутній, або надходить у рослину у невеликих кількостях; високі дози мінерального азоту сильно пригнічують діяльність бульбочкових бактерій і спричиняють до зниження вмісту протеїну у зерні; завдяки внесенню N60-80 таке пригнічення стає мінімальним і забезпечує найбільший ефект, але за умови активної фіксації атмосферного азоту бульбочковими бактеріями. Внесення у ґрунт Р60 підвищило урожайність зерна сої на 2,9 ц/га, при внесенні N120P90 - на 2,7 ц/га, а при роздрібному внесенні N60P120 під передпосівну культивацію та N60 на початку утворення бобів - на 3,4 ц/га.

Найбільший урожай насіння сої у середньому за п'ять років було одержано при застосуванні азотних підживлень N30 у фазі бутонізації на фоні N60P60. Підвищення врожайності насіння склало 8,1 ц/га у порівнянні з контролем, а по відношенню до дози N60P60 - 3 ц/га. Цей варіант виявився економічно найбільш ефективним. Витрати на придбання, внесення добрив і вирощування більшого врожаю окупилися у 5,6 разів додатковим чистим доходом. Збільшення дози фосфорних добрив до Р90 так само, як і їх внесення разом з насінням, істотно не вплинуло на продуктивність сої [1].

Приблизно 80% поживних речовин засвоюється соєю у період між початком утворення бобів і фізіологічною стиглістю. У цей час соя потребує додаткової кількості поживних речовин і при їх відсутності зменшує продуктивність. Тому велику роль у підвищенні врожаїв сої відіграє своєчасне підживлення, що усуває голодування рослин у критичні фази їх розвитку. Необхідність підживлення визначають по зовнішньому вигляду рослин і за допомогою лабораторії Магницького. При кореневих підживленнях добрива вносять культиваторами-підживлювачами у міжряддя на глибину 8-12 см до змикання рядків. Підживлення є найбільш ефективними у фазу цвітіння, коли потреба у поживних речовинах збільшується. Кращими формами добрив для підживлення є суперфосфат подвійний, амофос, діамофос, нітрофос, сечовина. За результатами дослідів підживлення сприяють підвищенню врожайності зерна сої на 2,1-3,7 ц/га [14; 24; 44; 52].


Подобные документы

  • Екологічні наслідки використання мінеральних добрив на природне середовище, якість та врожайність рослинної продукції. Заходи щодо зниження екологічного навантаження від їх використання. Вплив внесення мінеральних добрив на врожайність озимої пшениці.

    курсовая работа [117,2 K], добавлен 21.09.2010

  • Вплив азотних добрив на врожайність, білковість та інші показники якості зерна ячменю. Усунення надлишкової кислотності грунту та оптимальні норми, форми, терміни і способи внесення фосфорно-калійних добрив. Дослідження агрохімічних показників родючості.

    научная работа [26,1 K], добавлен 11.03.2011

  • Господарське значення та використання сої, її ботанічна характеристика. Відношення сої до основних факторів середовища. Вплив способів сівби на урожайність сої. Сучасний стан виробництва сої. Динаміка площ посіву, врожайності та виробництва сої в Україні.

    дипломная работа [514,8 K], добавлен 23.09.2013

  • Сторінки історії, класифікація та коротка характеристика троянд: ботанічні особливості, основні групи садових троянд. Вивчення впливу мінеральних добрив на стан рослин. Рекомендовані форми мінеральних добрив для вирощування троянд в закритому ґрунті.

    курсовая работа [49,3 K], добавлен 08.12.2011

  • Агрокліматичні умови господарства, технологічні умови внесення добрив. Вирощування, розміщення по попередниках і розрахунок дійсно можливої врожайності кукурудзи на зерно. Машиновикористання при внесенні мінеральних добрив. Поліпшення якості даних робіт.

    дипломная работа [282,6 K], добавлен 22.04.2011

  • Грунтово-екологічне обгрунтування краплинного зрошення. Вплив різних режимів зрошення та систем удобрення на властивості чорнозему опідзоленого. Стан поверхні поля за краплинного зрошення. Урожайність огірка за різних способів зрошення та удобрення.

    доклад [7,1 M], добавлен 27.02.2009

  • Біологічні основи вирощування високих урожаїв якісного зерна та насіння озимої м’якої пшениці, її адаптивні властивості (зимостійкість, стійкість проти вилягання і хвороб). Економічна оцінку ефективності застосування різних строків сівби озимої пшениці.

    дипломная работа [153,1 K], добавлен 03.02.2014

  • Властивості і основні види мінеральних добрив та їх вплив на довкілля. Хімічний склад та умови зберігання органічних добрив. Технологія підготовки і система машин для внесення добрив у ґрунт та екологічні наслідки навантаження природнього середовища.

    дипломная работа [493,1 K], добавлен 20.09.2010

  • Накопичення і використання органічних добрив. Оцінка загальної кількості добрив та розподіл їх по полям сівозмін. Розрахунок балансу гумусу. Визначення норм мінеральних добрив і розподіл під сільськогосподарські культури. Баланс поживних речовин в ґрунті.

    курсовая работа [122,3 K], добавлен 06.05.2015

  • Сучасний стан та перспективи вирощування ріпаку озимого в Україні. Ботанічна та морфо-біологічна характеристика культури; вплив природних умов та добрив на її урожайність. Проведення дослідження продуктивності посівів на прикладі ПСГП "Савинецьке".

    магистерская работа [487,5 K], добавлен 15.05.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.