Вплив різних доз мінеральних добрив і краплинного зрошення на урожайність сої на дослідному полі ХНАУ ім. В.В. Докучаєва

Досліди з підживленням показали, що соя має велику потребу в додатковому внесенні добрив у період формування бобів, оскільки азотисті сполуки у ґрунті починаючи із серпня різко убувають, частина їх вимивається, частина денітрифікується, крива наявності у ґрунті рухливих сполук фосфору у липні-серпні теж падає до нуля, і соя як пізня культура у період формування бобів виявляється у несприятливих умовах азотного і фосфорного живлення. Кореневі підживлення в цей період важко виконувати через неминуче ушкодження коренів і листя. Тому останнім часом широко вивчаються некореневі підживлення сої [31].

Ф. П. Мацков підкреслював, що основною перевагою позакореневого живлення рослин є реутилізація внесених добрив, які минають систему корінь - ґрунт, де відбуваються складні процеси міграції, перетворення та закріплення поживних речовин; при позакореневому підживленні удобрюється рослина, а не ґрунт [66]. Позакореневе живлення є засобом швидкого, оперативного впливу на процеси метаболізму на різних фазах розвитку рослин, при гострій нестачі будь-якого поживного елемента, наприклад, при хлорозі. Перевагою позакореневих підживлень є висока ефективність використання внесених добрив, можливість одночасного внесення добрив, пестицидів, ростових речовин і різних хімічних добавок [18]. Поряд з підвищенням урожайності насіння сої (на 15-20%) і поліпшенням його якості підживлення на чотири-сім днів прискорює дозрівання. Проте позакореневе внесення добрив можна розглядати тільки як спосіб додаткового удобрення, який аж ніяк не може замінити внесення основного добрива у ґрунт [66].

Позакореневе підживлення у світовій практиці набуло значного поширення, оскільки є найбільш ефективною системою удобрення. Потрапляючи до рослин шляхом обприскування, добрива засвоюються практично повністю.

Щоб досягти ефекту, однакового із внесенням добрив у ґрунт, для позакореневого підживлення потрібно майже у 10 разів менше мікроелементів. Висока ефективність позакореневого підживлення пов'язана з тим, що добрива наносяться на листя, отже, не переходять у не засвоювані форми внаслідок хімічного, фізичного та біологічного зв'язування у ґрунті та не вимиваються з нього. Позакореневе підживлення не призводить до закислення ґрунту та до інших фізико-хімічних змін [66].

Якщо внесення високих доз азотних добрив обмежувало діяльність бульбочкових бактерій, то позакореневе підживлення дозволяло внести додаткову кількість азоту другим шляхом - через листя. Роздрібне внесення азотних добрив - N60 під культивацію та N60 при позакореневому підживленні дозволяє рослинам засвоювати азот не тільки через кореневу систему, а й через надземні органи, зокрема через листя. У дослідах кількість бульбочок на коренях однієї рослини збільшувалося на 8,2 шт. у порівнянні з варіантом із внесенням N120P120 під передпосівну культивацію [18].

У рослин сої наростання вегетативної маси та нагромадження поживних речовин відбувається до початку утворення бобів. У фазі масового цвітіння більша частина поживних речовин надходить у репродуктивні органи. У період наливання насіння відбувається реутилізація елементів живлення з вегетативних органів: з листя у боби надходять не тільки вуглеводи, а й азот, фосфор, калій, сірка, листя знижує інтенсивність фотосинтезу та забезпечення бульбочок вуглеводами, а бульбочки у свою чергу зменшують постачання рослині азоту. Починається саморуйнування рослини [23]. Затримати старіння листків і зниження їх фотосинтетичної діяльності можна позакореневими підживленнями. Оскільки рослини сої можуть засвоювати азот і зольні елементи не тільки через кореневу систему, а й через надземні органи, дослідники пропонують обприскувати рослини азотними добривами у фазі цвітіння та формування бобів; триразове підживлення азотом дозволяє підтримувати інтенсивність фотосинтезу на високому рівні та підвищувати врожайність насіння сої на 10-12%.

Найкращі результати дають позакореневі підживлення не тільки азотом, а й іншими елементами мінерального живлення, зокрема фосфором, калієм, сіркою й ін. У дослідах Благовєщенського сільськогосподарського інституту [18] позакореневе підживлення сої суперфосфатом у дозі 1ц на 1га сприяло не тільки підвищенню врожайності насіння сої (на 2,3-3,7 ц/га), а й значному збільшенню виходу жиру та протеїну. Урожайність насіння підвищується завдяки зменшенню абортивності та збереженню бобів на рослинах, збільшенню числа бобів із трьома-чотирма насінинами та зменшенню їх числа з однією-двома насінинами, а також збільшенню маси насіння. Перевагою позакореневого підживлення суперфосфатом є ще й те, що під його впливом фаза формування бобів скорочується, соя дозріває на шість-сім днів швидше.

Для позакореневих підживлень використовують добре розчинні у воді добрива: азотні - сечовину, фосфорні - поліфосфат або рідкі комплексні добрива, калійні та сірчані - сульфат калію. Оптимальним є співвідношення N : Р2О5: К2О : S у розчині, яке відповідає співвідношенню їх у насінні та не залежить від родючості ґрунту. Звичайно проводять два-чотири підживлення (разове внесення більших доз добрив призводить до опіку рослин): перше - на початку утворення бобів, коли починається збідніння листків елементами живлення; наступне - через 8-12 днів після попереднього. Закінчують підживлення, коли боби набудуть жовтого кольору та половина листків пожовкне. Позакореневі підживлення азотом у суміші з іншими елементами не пригнічують бобово-ризобіальний симбіоз і не знижують кількість фіксованого азоту повітря [26].

У дослідах Інституту зрошуваного землеробства УААН також вивчалися позакореневі підживлення сої мінеральними добривами N10Р3К4 + S0,7. Підживлення проводили у фазі наливання та на початку дозрівання бобів. Результати досліджень показали, що позакореневі підживлення є ефективним засобом підвищення врожайності насіння сої. Підвищення врожайності на 2,2 ц/га забезпечувало обприскування рослин сої у фазі початку дозрівання бобів розчином азотного добрива в дозі 10 кг/га. Найбільші прибавки врожайності насіння сої (2,7-3,4 ц/га) було одержано при дворазовій обробці рослин у сполученні з добривами, які містять сірку (табл.8).

8. Вплив позакореневих підживлень на врожайність насіння сої [44]

Варіант	Урожайність насіння, ц/га
Контроль обприскування водою	22,4
N10	24,6
Р30	23,7
N10 Р30	24.0
N10 Р30К40	24,3
N10Р30К40 +S0,7	24,5

У Московській сільськогосподарській академії ім. К.А. Тімірязєва проводилися дослідження з вивчення впливу позакореневих підживлень рідких комплексних добрив на врожайність сої. Склад добрива: NРК - 10-34-21 кг/га; поліфосфат, сульфат калію - 22 кг/га; сечовина - 55 кг/га. Перше підживлення проводилося у період цвітіння-початку утворення бобів, коли зменшується приплив поживних елементів у листя, друге та третє через - 10-12 днів після першого, коли відбувається інтенсивний відтік поживних речовин із листя. Урожайність насіння сої із триразовим позакореневим підживленням комплексними добривами збільшувалася на 21-24%. Дослідженнями встановлено, що дво - та чотириразові позакореневі підживлення рослин сої рідкими комплексними добривами з мінеральним азотом не зменшують, а іноді навіть збільшують масу активних бульбочок, підсилюють симбіотичну фіксацію азоту повітря у період від першого підживлення до кінця вегетації. Передпосівне ж внесення азотних добрив пригнічує симбіотичну діяльність посівів тим сильніше, чим вище доза азоту.

У дослідах із позакореневими підживленнями в Молдавії та на Мухранскій рівнині листя довше залишалося зеленим і мало більше хлорофілу, ніж не підживлені рослини. За чотирьох підживлень сформувався більш високий урожай насіння: у Молдавії у середньому за три роки на 3 ц з 1га, на Мухранскій рівнині - на 8,4 ц; збільшився збір білка й олії з кожного гектара. Дворазові позакореневі підживлення також позитивно впливали на врожайність насіння сої. Під впливом позакореневих підживлень змінювалася структура врожаю: на 2-5 шт. збільшувалася кількість бобів, на 4-11 шт. - кількість насінин на одній рослині, на 3-6 г - маса 1000 насінин [2].

У нашій країні позакореневе підживлення також виявило свою економічну ефективність; воно сприяє значному поліпшенню живлення рослин, знижує залежність урожаю від стану ґрунту. Його застосування в Україні стримувалося через брак рідких комплексних добрив, збалансованих не лише за головними елементами живлення, а й за мікроелементами. Рекомендації щодо позакореневого підживлення з використанням карбамідо - аміачних сумішей (КАС) з додаванням мікроелементів перед обприскуваннями не мали широкого застосування через складнощі з приготуванням поживного розчину та через практичну неможливість скомплектувати необхідні складові мікроелементи безпосередньо у господарстві. Ця проблема дещо наблизилася до розв'язання після того, як Броварська фірма „Цеоліт” (Київська область) розпочала випуск кристалічних та рідких концентрованих добрив серії „Еколист” (це композиції таких елементів, як азот, фосфор, калій, магній, кальцій, сірка, молібден, бор, мідь, цинк, залізо, марганець, кобальт, титан, ванадій, вуглекислота у формі хелатів, які легко засвоюються рослинами). За вмістом NРК 1 кг цих добрив відповідає 100 кг гною, а за мікроелементами - його тонні, при повній відсутності властивих гною негативних впливів. „Еколист” не викликає у рослин опіки, безпечний для людей і тварин, добре зберігається, придатний до змішування із сечовиною та пестицидами [6].

Властивості „Еколиста” дають змогу більш ніж удвічі знижувати дозування основних азотних добрив. Перевагою позакореневого підживлення є також можливість обприскувати рослини добривами разом із застосуванням багатьох засобів захисту рослин, використання сечовини, застосовувати добрива в умовах дефіциту елементів живлення, а також за їх слабкої доступності у ґрунті у несприятливих умовах під час вегетації (низька кислотність ґрунту, холодна погода, посуха). Позакореневе підживлення рослин рідкими комплексними добривами підвищує стійкість рослин проти хвороб і шкідників.

Численні досліди та багаторічна практика застосування позакореневого підживлення добривами „Еколист” в різних країнах Європи свідчать про те, що воно забезпечує істотне підвищення врожайності сільськогосподарських культур і поліпшення їх якості. Результати застосування добрив „Еколист” в Інституті землеробства УААН свідчать про підвищення врожайності насіння сої на 11,7% (з 2,31 до 2,58 т/га) порівняно з фоном без добрив [6].

Розроблено прийоми діагностики потреби рослин сої в окремих елементах живлення за допомогою лабораторії Магницького, визначено оптимальні рівні концентрації елементів у клітинному соку черешків листків для всіх фаз розвитку рослин сої. Так, у фазу цвітіння нормальний уміст NO3 становить 250-400 мг на 1 кг клітинного соку; Р2О5 - 40-60; К2О -250-300 мг. У виробничих дослідах, позакореневі підживлення сої простим суперфосфатом сприяли підвищенню врожайності сої на 2,0-3,7 ц/га.

На врожайність сої великий вплив чинить також величина рН ґрунту. Залежно від типу ґрунтів оптимальним для сої є значення рН 6,2-6,8. Основним способом зміни реакції ґрунту є вапнування [5].

За даними Інституту кормів [4], високі врожаї насіння сої у великому регіоні з кислими ґрунтами - Лісостепу України забезпечуються вапнуванням, внесенням мінеральних і бактеріальних добрив.

Рекомендується застосовувати такі вапняні матеріали, як мергель, гашене вапно. Цінність вапняку визначається його здатністю нейтралізувати кислотність ґрунту та швидкістю дії. У сільському господарстві для розкислення ґрунту використовується карбонат кальцію СаСО3 із різним умістом магнію. Дрібний помел вапняного матеріалу збільшує загальну поверхню часток та ефективність вапна.

Рідкі вапняні суспензії застосовуються з кінця 70-х років минулого століття. До їх складу входить подрібнений вапняк. Ефект від їх використання настає за короткий період. До того ж ці суспензії сприяють підвищенню токсичної дії гербіцидів на бур'янах.

Дози вапна для вапнування кислих ґрунтів вибираються за даними хімічних аналізах. Повторне вапнування поля рекомендується проводити через три-п'ять років із внесенням половинної дози і через вісім-десять років із внесенням повної дози.

Для найбільшої ефективності вапно загортають у ґрунт. Оскільки реакція нейтралізації здійснюється повільно, істотна зміна реакції ґрунту настає через декілька місяців після внесення вапна. На кислих ґрунтах вносять 2,5-4,5 т/га вапна залежно від кислотності (краще до початку основної оранки); іноді (при більших нормах) половину норми розкидають і заорюють глибоко у ґрунт, решту - розподіляють по оранці та загортають дисковою бороною.

РОЗДІЛ 2. УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 Ґрунтово-кліматичні умови

Ґрунт в сівозміні на якій закладались польові досліди, чорнозем типовий слабозмитий малогумусний важко-суглинковий на карбонатному лесі. За даними кафедри агрохімії та ґрунтознавства ХНАУ, він характеризується вмістом гумусу в орному шарі (за Тюріним) 5,0%, легкогідролізованого азоту за Корнфільдом 103-124 мг /кг ґрунту, фосфору й калію за Чіріковим - відповідно 97-121 та 127-137 мг /кг ґрунту; ємність поглинання і сума поглинутих основ відповідно - 33-36 і 30-33 мг /екв на 100 г ґрунту. Гідролітична кислотність становить 2,3-2,8 мг /екв на 100 г ґрунту, ступінь насичення основами - 94,7-99,0 %, рН сольової витяжки - 6,3-6,6.

Агрофізичні й агрохімічні властивості ґрунту добрі: щільність твердої фази шару ґрунту 0-30 см становить 2,58 г/м3, щільність будови її - 1,17-1,25 г/м3, загальна пористість - 51,6-54,7 %.

Рельєф поля, де розташовувались дослідні ділянки, має рівне водорозділове плато із слабо пологим схилом. Ґрунтові води залягають на глибині 16 м і на водний режим в зоні розташування основної маси кореневої системи сої впливу не чинили.

Клімат зони східного Лісостепу України, де проводили польові дослідження, носить помірно-континентальний характер, причому континентальність збільшується із заходу на схід. Ця зона характеризується нерівномірним надходженням опадів за вегетаційний період та значним коливанням температури. Посушлива погода, як правило, супроводжується суховіями.

Дослідне поле Харківського НАУ імені В.В. Докучаєва розташоване на південно-східній частині м. Харкова на четвертій терасі р. Уди з найвищою точкою над рівнем моря 177,5 м. Згідно багаторічних даних Роганської метеостанції, розташованою на відстані 200-800 м від міста закладки польових досліджень, дослідне поле характеризується наступними показниками: тривалість без морозного періоду становить 175 діб; дата стійкого переходу температури повітря через 0о С засвідчує початок, а потім і кінець зими, для дослідного поля 20. VІ - 18. ІХ, що становить 243 доби. Стійкий перехід температури через 5оС зумовлює період вегетації рослин сої, для дослідного поля це 5. IV - 24.X, що становить 202 діб. Стійкий перехід температури через 10о С - активна вегетація сільськогосподарських культур і вегетація теплолюбних рослин, для дослідного поля це 22. IV - 2.X, що становить 163 доби. Перехід температури через 15о С умовно вважають за початок і кінець літа, для дослідного поля це 13.V - 9. ІХ, що становить 119 діб; сума активних температур, в середньому, складає 2820о С; кількість опадів в регіоні становить 529 мм з коливанням в межах 403-635 мм.

Соя є культурою дуже вимогливою до гідротермічних умов вирощування (А.О. Бабич, 1993). Оскільки історичною батьківщиною сої є регіони з теплим мусонним кліматом, то температурний режим для неї є важливою умовою формування високого вражою. Крім суми активних температур, для неї важливим фактором отримання високих врожаїв є волога. Для набубнявіння і проростання насіння соя потребує 130-160% води від своєї маси.

2.2 Погодні умови

Погодні умови під час вегетаційного періоду сої у 2010-2011 рр. мали певні особливості. Відомо, що на урожайність насіння сої істотний вплив чинять опади, які випадають в червні, липні та, частково в серпні, через те, що соя відрізняється високою посухостійкістю в початковий період росту (до цвітіння) та достатньо вимоглива до вологи у фазі цвітіння, утворення бобів та наливу насіння. Загальне водоспоживання посівів сої коливається від 3000 до 5500 м3/га, коефіцієнт водоспоживання - від 1500 до 3500м3 на 1 тонну насіння (А.К. Лещенко, 1978). У зв'язку з цим підвищену кількість опадів в червні - серпні слід вважати дуже сприятливою для сої. Однак в окремі роки сума опадів в цей період не сягає норми. В поєднанні з високими температурами та низькою вологістю повітря це призводить до значного зниження продуктивності сої.

З урахуванням середніх багаторічних спостережень сівбу сої на дослідному полі розпочинали в першій декаді травня, а збирання проводили у другій декаді вересня.

Враховуючи це, основну увагу в спостереженнях за гідротермічними умовами, приділяли саме періоду квітень - вересень, який визначав особливості формування продуктивності посівів сої.

Рис. 1. Основні метеорологічні показники вегетаційного періоду 2010 року та середньо багаторічна норма.

Спостереження показали, що початок весни 2010 р. був теплим та посушливим, кількість опадів в березні та квітні була меншою за норму на 14,2 і 22,1 мм, або на 50 і 62%, а середньодобова температура повітря на 0,5 і 0,7оС вище норми. Травень можна охарактеризувати як теплий з достатнім зволоженням. Так, середньодобова температура була більшою за норму на 1,6оС, а сума опадів - на 19,3 мм, або на 44% (рис. 1).

Найбільш посушливі умови влітку відмічено у червні - середньодобова температура повітря була більшою за норму на 2,6оС, а кількість опадів меншою на 37,7 мм, або на 59%, порівняно до середньобагаторічної норми, що негативно вплинуло на цвітіння рослин та формування бульбочок на коренях сої.

Середньодобова температура липня становила 24,7оС, при нормі 21,4оС. Кількість опадів була більшою від норми на 30,5 мм, або на 43%. Такі погодні умови липня покращили умови для формування бобів. Проте різке підвищення температури і відсутність опадів у серпні спричинили погіршення наливу насіння, що призвело до зменшення урожайності зерна сої. В цілому у 2010 році за весняно-літній період, середньодобові температури повітря були більшими від оптимальних показників на 2,2оС, а кількість опадів була меншою на 43,8 мм або на 15%. Сума ефективних температур була більшою за норму на 302,8оС.

Таким чином, весняно-літній період 2010 року можна охарактеризувати як посушливий та теплий.

У вересні склалися надмірно вологі умови, що ускладнювало процеси дозрівання, погіршувало умови збирання врожаю, призводило до втрат зерна сої.

Рис. 2. Основні метеорологічні показники вегетаційного періоду 2011 року та середньо багаторічна норма.

Початок весни 2011 р. був досить вологим та прохолодним. Так, кількість опадів в квітні перевищувала норму на 18,4 мм (або на 52 %), а середньодобова температура повітря була менше норми на 1,4оС (рис. 2).

В травні температура повітря була на 1,2оС вищою за норму, а кількість опадів знаходилась в межах норми. Червень був надмірно зволожений, кількість опадів перевищила норму на 131,3 мм (або на 207%), а середньодобові температури знаходилась в межах норми. В той же час, сума ефективних температур за місяць була на 38,8оС більше оптимального рівня. Середньодобова температура липня була на 1,6оС вище норми. Сума ефективних температур була вище оптимальних показників - 402,1оС, при нормі 346,7оС. Кількість опадів також перевищила норму на 19,3 мм ( або на 27%). В серпні зберігалася тепла погода, середньодобова температура перевищила норму на 1,5оС, при достатній кількості опадів.

В загальному весняно-літній період (квітень-серпень) можна охарактеризувати як оптимальний за середньодобовою температурою повітря (18,2оС при нормі 17,6оС) та надмірно зволожений, кількість опадів була на 174,0 мм, або на 67% більше норми. Сума ефективних температур була більше норми на 259,2оС і становила 1347,9оС при нормі в 1088,7оС.

Таким чином, різні агрометеорологічні показники в роки проведення досліджень дали змогу повніше виявити вплив погодних умов на неоднорідність росту, розвитку та продуктивність рослин сої.

РОЗДІЛ ІІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

3.1 Методика досліджень

Польові та лабораторні досліди проводили у 2010-2011 роках на дослідному полі ХНАУ ім. В.В. Докучаєва. Дослідження за даною темою є частиною тематичного плану наукових робіт кафедри рослинництва Харківського НАУ імені В.В. Докучаєва “Формування урожайності зернових, бобових, технічних культур і кормових трав” (номер державної реєстрації 0105U005377).

Об'єкт досліджень - фізіологічні та біологічні процеси формування високих і сталих урожаїв досліджуваних сортів сої.

Предмет дослідження - елементи технології вирощування: сорти сої різних груп стиглості, мінеральні добрива, краплинне зрошення.

Методи дослідження - польовий для визначення росту й розвитку рослин, формування врожайності; візуальний для ведення фенологічних спостережень; лабораторний для визначення якісних показників зерна; вимірювально-ваговий для встановлення висоти рослин, площі листкової поверхні і фотосинтетичних показників, сухої речовини, структури рослин; розрахунково-порівняльний для оцінки економічної та енергетичної ефективності технологічних прийомів вирощування сої; математично-статистичний - для оцінки достовірності отриманих результатів досліджень.

Метою досліджень було вивчення впливу різних доз мінеральних добрив на продуктивність нових скоростиглих сортів сої Романтика і Аннушка. Для досягнення поставленої мети вирішувалися наступні завдання:

дослідити вплив різних доз мінеральних добрив на польову схожість насіння та процеси росту й розвитку рослин сої;

вивчити особливості формування асиміляційної поверхні рослинами сої залежно від досліджуваних факторів;

встановити ефективність мінеральних добрив на формування бобово-ризобіального комплексу за умови використання краплинного зрошення;

дослідити вплив мінеральних добрив на фоні краплинного зрошення на урожайність та якість насіння сортів сої різних груп стиглості;

визначити індивідуальну продуктивність рослин залежно від досліджуваних факторів; добриво соя урожайність зрошення

дати енергетичну та економічну оцінку ефективності досліджуваних прийомів технології вирощування сої на зерно.

Облікова площа ділянки 18 м2 із шириною 1,8 м та довжиною 10 м. попередниками в дослідах були баштанні культури.

Агротехніка на дослідних ділянках відповідала сучасним технологіям у зоні Східного Лісостепу України за винятком заходів, що вивчалися у дослідах. Посів проводили сівалкою СН-16 з шириною міжрядь 45 см, з нормою висіву 800 тис. схожих насінин на 1 га. Вагова норма висіву розраховувалася за формулою :

НВ = (Н*М*100): ПП; кг/га.

де; НВ - норма висіву, кг/га

Н - норма висіву, тис. шт./га

М - маса 1000 насінин, г

ПП - посівна придатність, %

Посівна придатність розраховується за формулою

ПП=(С х Ч):100%

де; С - схожість насіння , %

Ч - чистота насіння, %

Після появи повних сходів проводили облік густоти сходів сої. Для цього використовували метод пробної ділянки.

При відомій фактичній густоті рослин і нормі сівби розраховували польову схожість насіння за формулою :

А=(В х 100):С, %

де, А- польова схожість, %

В- фактична густота рослин

С- норма висіву , тис. схожих насінин на га.

Облік густоти посіву проводили і перед збиранням урожаю.

Протягом вегетаційного періоду проводили фенологічні спостереження. Для встановлення відповідної фенологічної фази на ділянках проводили підрахунок рослин з характерними для неї ознаками. В трьох місцях ділянки аналізували по 10 типових рослин, кожний раз на відстані 5 метрів один від одного.

Початком фази визначали день, коли її настання відмічено у 15% рослин, повну фазу відмічали при наявності її ознак у 75% рослин.

Відмічали наступні фази розвитку сої:

- сходи, з'явлення сім'ядолей на поверхні ґрунту та розкриття примордіальних листків;

- утворення трьох трійчастих листків;

- галуження, утворення в пазухах листків пагонів розміром більше одного см;

- бутонізація, утворення бутонів в нижньому ярусі рослини;

- плодоутворення, поява перших бобів довжиною 1 см;

- достигання, зміна кольору бобів та всієї рослини.

Протягом періоду вегетації визначали площу листкової поверхні. Для цього використовували метод висічок. На ділянці з облікових ділянок відбирали по 10 рослин. З листків середньої проби ручним свердлом робили 50 висічок. За діаметром висічок розраховують їх площу, потім по пропорції розраховують площу всіх листків у пробі.

Площу у пробі розраховували за формулою:

Sp=(Sv х Mp)/Mv /10000=см2

де Sp - площа в пробі, см2

Sv- площа 50 висічок, см2

Mp- маса листя з проби, г

Mv- маса висічок, г

У фазу цвітіння визначали кількість та масу бульбочок.

Вологість ґрунту визначали термостатично-ваговим методом за фазами розвитку.

Збір врожаю суцільний поділянковий комбайном «Sampo - 500».

Перед збиранням визначали схильність посівів сої до вилягання за методикою М.М. Кулішова та М.Р. Асики (1965).

За день до збирання з облікових ділянок відбирали снопи для визначення структурних показників врожаю. Із снопів визначали такі показники: кількість рослин в снопі, висоту рослин, висоту прикріплення нижніх бобів, кількість бобів на одній рослині, кількість насінин в одному бобі, масу 1000 насінин, масу насіння зі снопа.

Також проводили лабораторні аналізи - визначали вміст білка та олії в насінні сої.

Характеристика досліджуваного сорту сої.

Сорт Аннушка

Внесений до Реєстру сортів рослин України у 2007 році.

Сорт напівдетермінантного типу, кущ стислий. Висота рослин 80-120 см, висота формування бобів нижнього ярусу 12-15 см, опушування стебла і бобів темно-сіре, гіпокотиль з антоціаном. Квіти фіолетового кольору. Насіння середнє (маса 1000 насіння 110-155 г), овально-округле, жовте, рубчик кольору оболонки з білим очком, придатне для харчової переробки. Сорт має підвищену кількість бобів на рослині і насіння в бобі (більше 20% 4-сім'яних) порівняно з іншими сортами. У сорту високий генетичний потенціал продуктивності. Високоврожайний новий сорт сої Аннушка не має аналогів по скороспілості серед вітчизняних і зарубіжних сортів, він абсолютно надійний попередник для озимих культур.

Ультраскоростиглий (вегетаційний період 75-85 днів).

Вміст в насінні: білка -- 40-42%, жиру -- 18-21%

3.2 Результати досліджень

Соя як світлолюбна культура формує високий урожай тільки за оптимальної площі живлення, за доброї освітленості рослин. У сортовому аспекті спостерігається взаємозв'язок площі живлення рослин з морфологічними та біологічними особливостями сортів - формою куща, характером розміщення листків, їх розмірами, висотою рослин, тривалістю вегетаційного періоду. Для збільшення врожайності сої необхідно підвищувати коефіцієнт використання сонячної енергії, створюючи оптимальні умови світлового режиму для кожної рослини та ценозу в цілому.

Для сої характерною є висока пластичність відносно площі живлення рослин, що виявляється у зміні індивідуальної продуктивності - коливанні кількості вузлів, гілок, бобів, насіння, їх маси, висоти прикріплення нижніх бобів та ін. У посівах з оптимальними густотою та площею живлення рослин основна кількість бобів (64,5-70,6%) і насінин формується на головному стеблі, у зріджених посівах - на бокових гілках 71,5% бобів, у сильно загущених посівах - на головному стеблі 85,2% бобів [11].

Спостереження показали, що на ріст і розвиток рослин сої суттєво впливали мінеральні добрива, як на ділянках без зрошення, так і на зрошенні. На варіантах застосування мінеральних добрив покращувалися умови росту і розвитку рослин сої, збільшувалася листкова поверхня, покращувалися фотосинтетичні та симбіотичні процеси. Так, на варіантах застосування мінеральних добрив поліпшувалися умови для проростання насіння і отримання сходів. На ділянках без зрошення завдяки внесенню добрив густота сходів збільшувалася на 10-23 тис./га, на зрошуваних ділянках - на 5-12 тис./га (табл. 9). Простежується тенденція: із збільшенням дози добрив збільшувалася густота сходів сої. Це можна пояснити покращенням умов для проростання насіння на удобрених ділянках. Зрошення в свою чергу поліпшувало умови проростання насіння сої і забезпечувало збільшення густоти сходів на 17-24 тис./га. Польова схожість насіння збільшувалася на 2,3-3,4% за сумісного застосування добрив і зрошення.

9. Вплив добрив і зрошення на густоту сходів та польову схожість насіння сої сорту Аннушка (дослідне поле ХНАУ)

Варіант	Рік	Середнє
	2010	2011
Густота рослин, тис./га
Без зрошення
Контроль	558	621	590
N30Р30К30	559	623	591
N60Р60К60	564	635	599
N90Р90К90	568	644	606
На зрошенні
Без добрив	570	645	608
N30Р30К30	571	651	611
N60Р60К60	575	657	616
N90Р90К90	573	654	614
Польова схожість насіння, %
Без зрошення
Контроль	69,7	77,6	73,6
N30Р30К30	69,9	77,9	73,9
N60Р60К60	70,5	79,4	75,0
N90Р90К90	71,0	80,5	75,7
На зрошенні
Без добрив	71,2	80,6	75,9
N30Р30К30	71,4	81,4	76,4
N60Р60К60	71,9	82,1	77,0
N90Р90К90	71,6	81,7	76,8

Найкращі умови для проростання насіння створювалися на варіанті зрошення і внесення добрив в дозі N60Р60К60. На цьому варіанті спостерігалася найбільша густота рослин 616 тис./га і найвища польова схожість насіння 77,0%. Спостереження за ростом і розвитком сої показали, що на удобрених ділянках краще зберігалися рослини до збирання врожаю (табл. 10).

10. Виживаність рослин сої сорту Аннушка залежно від добрив і зрошення (дослідне поле ХНАУ)

Варіант	Рік	Середнє
	2010	2011
Збереглося рослин до збирання, тис./га
Без зрошення
Контроль	531	554	542
N30Р30К30	531	554	542
N60Р60К60	543	575	559
N90Р90К90	548	588	568
На зрошенні
Без добрив	551	589	570
N30Р30К30	553	599	576
N60Р60К60	556	609	582
N90Р90К90	549	593	571
Виживаність рослин, %
Без зрошення
Контроль	93,6	89,2	91,4
N30Р30К30	93,6	89,5	91,6
N60Р60К60	94,9	90,6	92,8
N90Р90К90	94,7	90,3	92,5
На зрошенні
Без добрив	95,6	91,3	93,4
N30Р30К30	95,5	92,0	93,8
N60Р60К60	96,3	92,7	94,5
N90Р90К90	95,8	90,7	93,2

Застосування мінеральних добрив на ділянках без зрошення сприяло збільшенню густоти посівів сої на 12-34 тис./га, а на зрошуваних ділянках на 5-12 тис./га. Застосування зрошення в свою чергу сприяло кращому збереженню рослин сої до збирання і збільшувало густоту рослин на 10-20 тис./га. Завдяки застосуванню мінеральних добрив і зрошення збереженість рослин сої збільшилася на 2,0-2,3% порівняно з контролем. Найвищою збереженість росли до збирання врожаю була на зрошуваних ділянках з внесенням добрив в дозі N60Р60К60 - 94,5%. На зрошуваних ділянках і внесенням добрив в дозі N90Р90К90 спостерігалася схильність рослин до вилягання, що погіршувало освітлення рослин і збільшувало зрідженість посівів.

Здатність фіксувати атмосферний азот за допомогою бульбочкових бактерій та використовувати його в процесі синтезу амінокислот і білку є важливою властивістю бобових культур. Завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями роду Rhizobium вони здатні на 90-95% забезпечувати власну потребу в азоті, а запаси його в повітрі вважаються невичерпними. За оптимальних умов симбіотичної азотфіксації, рослини сої можуть засвоювати від 70 до 280 кг/га біологічного азоту, що дає можливість покращити загальний баланс азоту в ґрунті для інших культур сівозміни, зменшити частку використання мінерального азоту і суттєво підвищити врожайність всіх культур [7].

Одним з дійових заходів підвищення врожайності сої є передпосівна інокуляція насіння ризогуміном сумісно з регуляторами росту рослин та визначення найкращого поєднання цих варіантів обробки.

Обсяг біологічно фіксованого азоту залежить не тільки від фотосинтетичної та симбіотичної активності, а й від погодних умов року, рівня забезпечення посівів поживними речовинами та біологічними особливостями рослин щодо умов мінерального живлення [88]. Компактний і високопродуктивний симбіотичний апарат соя формує тільки за сприятливих умов симбіозу. За несприятливих умов розміщення бульбочок у ґрунті дещо змінюється. Так, якщо вологість ґрунту знижується нижче критичного рівня (50% ПВ), бульбочки на головному корені не утворюються, а після випадання опадів з'являються на бокових корінцях і на тій віддалі від центрального кореня, чим довшими був посушливій період, але не далі, ніж 10-12 см, не змінюючи глибини закладання бульбочок [90].

Так як гідротермічний режим в період вегетації у роки досліджень різнилися, це дало змогу більш об'єктивно оцінити дію екологічного чинника на ріст і розвиток рослин та симбіотичну продуктивність агрофітоценозу сої.

Посушливе та жарке літо 2010 року, було в цілому несприятливим для формування бульбочок. Відсутність опадів в першій декаді червня негативно вплинуло на процес формування бульбочок, але достатня кількість запасів вологи в ґрунті з весни дала можливість розпочати цей процес. Найбільш посушливі умови влітку відмічено у червні - середньодобова температура повітря була більшою за норму на 2,6оС, а кількість опадів меншою на 37,7 мм, або на 59%, порівняно до середньобагаторічної норми, що негативно вплинуло на цвітіння рослин та формування бульбочок на коренях сої. На нашу думку, це призвело до лізису бульбочок в фазу бутонізації. Середньодобова температура липня становила 24,7оС, при нормі 21,4оС. Кількість опадів була більшою від норми на 30,5 мм, або на 43%. Такі погодні умови липня покращили умови для формування бульбочок. Проте різке підвищення температури і відсутність опадів у серпні спричинили погіршення життєдіяльності бульбочкових бактерій. (табл. 3.9).

Вологе та тепле літо 2011 року було сприятливим для формування бульбочок. В травні температура повітря була на 1,2оС вищою за норму, а кількість опадів знаходилась в межах норми. Червень був надмірно зволожений, кількість опадів перевищила норму на 131,3 мм (або на 207%), а середньодобові температури знаходилась в межах норми. В той же час, сума ефективних температур за місяць була на 38,8оС більше оптимального рівня. Середньодобова температура липня була на 1,6оС вище норми. Сума ефективних температур була вище оптимальних показників - 402,1оС, при нормі 346,7оС. Кількість опадів також перевищила норму на 19,3 мм ( або на 27%). В серпні зберігалася тепла погода, середньодобова температура перевищила норму на 1,5оС, при достатній кількості опадів.

Розмір і маса бульбочок та їх нітрогеназна активність обумовлюється місцем розташування бульбочок на кореневій системі рослин сої. За твердженням ряду авторів, краще фіксують азот бульбочки, які утворюються на головному корені, ближче до його шийки.

В нашому досліді бульбочки були в основному дрібними. Зосереджувалися вони на всій кореневій системі, більшість з них мали рожевий колір, що свідчить про їх високу азотфіксуючу здатність. Спостереження показали, що життєздатність бульбочкових бактерій суттєво залежала від погодних умов літа. Так, в жаркий і посушливий 2010 рік бульбочок на коренях сої формувалося мало і вони були дрібними та мало активними. У більш сприятливому за погодними умовами 2011 році бульбочок було більше, вони були крупнішими, серед них було більше активних (табл. 11).

11. Кількість бульбочок на рослинах сої сорту Аннушка

залежно від добрив і зрошення, шт./росл. (дослідне поле ХНАУ)

Варіант	Рік	Середнє
	2010	2011
Без зрошення
Контроль	7/2	10/7	8,5/4,5
N30Р30К30	10/6	14/11	12,0/8,5
N60Р60К60	11/7	15/12	13,0/9,5
N90Р90К90	8/5	11/8	9,5/6,5
На зрошенні
Без добрив	11/8	17/15	14,0/11,5
N30Р30К30	18/14	24/22	21,05/18,0
N60Р60К60	18/13	25/23	21,5/18,0
N90Р90К90	16/10	22/18	19,0/14,0

У чисельнику - загальна кількість бульбочок, у знаменнику - активних

На фоні зрошення бульбочок формувалося більше, як на удобрених так і на неудобрених ділянках. Хоча все рівно на розвиткові бульбочкових бактерій позначалися погодні умови вегетаційного періоду. У 2010 році і на зрошуваних ділянках бульбочок формувалося менше, ніж у 2011 році. Очевидно, що на розвиток бульбочкових бактерій суттєвий вплив чинила не тільки зволоженість ґрунту, а і його температурний режим. В середньому за два роки, як на ділянках без зрошення так і на зрошенні, найбільше число бульбочок з найбільшою їх масою формувалося при внесенні мінеральних добрив в дозі N30Р30К30 та N60Р60К60. (табл. 12). На цих варіантах досліду бульбочок було більше ніж на контролі на ділянках без зрошення на 4-5 шт./росл., на зрошенні - на 12-14 шт./росл. Маса сирих бульбочок на цих варіантах була більшою за контроль відповідно на 106-211 та на 774-803 мг./росл.

12. Сира маса бульбочок на рослинах сої сорту Аннушка залежно від добрив і зрошення мг/росл. (дослідне поле ХНАУ)

Варіант	Рік	Середнє
	2010	2011
Без зрошення
Контроль	290/90	590/472	440/281
N30Р30К30	386/304	705/587	546/446
N60Р60К60	511/336	791/676	651/506
N90Р90К90	359/184	657/498	508/341
На зрошенні
Без добрив	558/477	899/696	728/586
N30Р30К30	1091/907	1336/1102	1214/1004
N60Р60К60	1097/881	1389/1125	1243/1003
N90Р90К90	1002/775	1229/926	111 5/850

У чисельнику - загальна маса бульбочок, у знаменнику - маса активних

Аналіз структури врожаю показав істотний вплив мінеральних добрив на біометричні показники сорту Аннушка (табл. 13). Під впливом мінеральних добрив на незрошуваних ділянках висота рослин збільшилася на 5,9-13,2 см, висота прикріплення нижнього бобу - на 0,4-5,2 см, число бобів - на 1,4-2,6 шт., число насінин - на 5,9-8,6 шт., в порівняні з контролем.

13. Вплив добрив та зрошення на показники структури урожаю сорту сої Аннушка, (2010-2011 рр.)

Варіанти	Середня висота рослин, см	Висота кріплення нижнього бобу, см	На одній рослині, шт.	Середня кількість насінин в бобі, шт	Середня вага насіння з 1-ї рослини	Маса 1000 насінин, г
			бобів	насінин
Без зрошення
Контроль	73,5	14,2	25,6	37,2	1,5	4,6	124,5
N30Р30К30	79,4	14,6	27,0	43,1	1,6	5,4	126,1
N60Р60К60	84,2	18,9	28,2	45,8	1,6	5,9	129,3
N90Р90К90	86,7	19,4	27,2	44,1	1,6	5,7	129,1
На зрошенні
Без добрив	81,3	16,4	27,8	43,2	1,6	5,6	129,0
N30Р30К30	84,0	17,1	29,0	48,1	1,7	6,4	132,8
N60Р60К60	92,5	20,8	30,3	52,0	1,7	6,9	133,1
N90Р90К90	97,5	21,6	31,4	59,3	1,9	7,9	132,7

На зрошуваних ділянках ці показники структури врожаю збільшилися відповідно на 2,7-16,2 см; 0,7-5,2 см; 1,2-4,6 шт.; 4,9-16,1 шт. Середня маса насіння з однієї рослини збільшилася під впливом добрив на незрошуваних ділянках на 0,8-1,3 г, на зрошуваних - на 0,8-2,3 г. Маса 1000 насінин на удобрених ділянках збільшилася без зрошення на 1,6-4,8 г, в умовах зрошення - на 3,8-4,1 г в порівнянні з контролем.

Поліпшення структурних показників на фоні удобрення сприяло збільшенню урожайності сорту Аннушка (табл. 14). На незрошуваних ділянках урожайність збільшилася завдяки внесенню добрив на 0,07-0,32 т/га, в умовах зрошення - на 0,18-0,45 т/га.

14. Урожайність сої сорту Аннушка залежно від дози добрив та зрошення, (середнє за 2010-2011 рр.)

Варіанти Удобрення (А)	Урожайність, т/га	+ - до контролю, т/га	Прибавка урожайності за рахунок зрошення, т/га
Без зрошення (В)
Контроль	1,56
N30Р30К30	1,73	+0,07
N60Р60К60	1,98	+0,32
N90Р90К90	1,93	+0,27
Зрошення (В)
Без добрив	1,78		+0,22
N30Р30К30	1,96	+0,18	+0,23
N60Р60К60	2,23	+0,45	+0,25
N90Р90К90	2,19	+0,41	+0,26

НІР 05, т/га А=0,09; В=0,12; АВ=0,17

Як в умовах зрошення так і без зрошення найкращою була доза мінеральних добрив N60P60K60. Прибавка урожайності зерна сої сорту Аннушка від внесення цієї дози склала відповідно 0,32 та 0,45 т/га. В умовах зрошення урожайність зерна на варіанті з внесенням N60P60K60 склала 2,23 т/га, порівняно з урожайністю на контролі 1,56 т/га.

Хімічні аналізи показали, що вміст білка в зерні сої сорту Романтика коливався в межах 37,2-42,8% і змінювався залежно від погодних умов в період вегетації сої, внесення мінеральних добрив та застосування зрошення. Дещо більший вміст білка в зерні сої був у посушливому 2010 році, залежно від варіанту досліду в цьому році він коливався від 38,6 до 42,8%. Менший його вміст був у більш вологому 2011 році (в межах від 37,2 до 39,9%). Застосування мінеральних добрив при вирощувані сої сприяло збільшенню вмісту білка в зерні сої на ділянках без зрошення на 1,1-1,6%, на зрошенні - на 0,8-1,2%. В зерні отриманому на зрошуваних ділянках білка було більше ніж в зерні отриманому на ділянках без зрошення на 1,8-2,2%. В середньому за два роки найбільший вміст білка в зерні сої був на варіанті застосування крапельного зрошення і внесення мінеральних добрив в дозі N60Р60К60 - 41,3%, або на 3,4% більше ніж на контролі.

17. Вміст білка в зерні сої сорту Аннушка залежно від застосування мінеральних добрив і зрошення, %

Варіант	Рік	Середнє
	2010 р.	2011 р.
Без зрошення
Контроль	38,6	37,2	37,9
N30Р30К30	39,8	38,1	39,0
N60Р60К60	40,5	38,5	39,5
N90Р90К90	40,1	38,6	39,4
На зрошенні
Без добрив	41,1	39,1	40,1
N30Р30К30	42,0	39,8	40,9
N60Р60К60	42,8	39,9	41,3
N90Р90К90	42,1	39,1	40,6

Таким чином, сумісне застосування крапельного зрошення і внесення мінеральних добрив сприяло не тільки підвищенню врожайності зерна сої, але і поліпшувало його якість, збільшуючи вміст білка.

3.4 Енергетична ефективність вирощування сої

Створення кожної додаткової тонни врожаю сільськогосподарської культури, і сої зокрема, відбувається за рахунок зростаючих інвестувань енергії. В цьому плані раціональне використання енергетичних ресурсів треба розглядати як одну із найважливіших умов збільшення виробництва продукції шляхом використання нових сортів з використанням вже відомих і нових елементів технології вирощування.

В наших дослідах збільшення норми висіву насіння сої призводило до зростання витрат енергії на її вирощування, що пов'язано із енергоємністю самого насіння препаратів. Непоновлювана енергія містила загальні витрати на техніку, гербіциди, добрива, пальне, людську працю та інше. На підставі цих витрат була визначена структура енергетичних затрат на вирощування сої, що може бути використане для наступного удосконалення технології вирощування культури, усунення тих затрат, без яких можна обійтись або за рахунок об'єднання ряду найбільш енергетичноємних елементів технології.

Енергетичний аналіз технологічних прийомів вирощування сої дає можливість порівняти ефективність того чи іншого заходу, виявити доцільність застосування з метою оптимізації шляхів відтворення енергії та ефективного управління продукційним процесом.

Застосування мінеральних добрив призводило до зростання витрат енергії на вирощування сої на 1096-3304 МДж/га на ділянках без зрошення і на 1105-3303 МДж/га на зрошенні, додаткові затрати на застосування зрошення становили 2076-2083 МДж/га (табл. 18). Але і енергоємність врожаю зерна сої зростала на варіантах застосування добрив на 7042-7906 МДж/га, а на варіантах зрошення на - 6037-6901 МДж/га. Найбільшою була енергоємність врожаю на ділянках сумісного застосування добрив і зрошення 28462-34644 МДж/га, або на 7761-13943 МДж/га більше ніж на контролі. Відповідно до цього зростав і коефіцієнт енергетичної ефективності на варіантах застосування добрив на 0,04-0,23 і на зрошуваних ділянках на 0,16-0,17. Найбільш високим коефіцієнт енергетичної ефективності був на варіанті сумісного застосування добрив і зрошення - 2,28.

18. Енергетична ефективність вирощування сорту сої Аннушка залежно від застосування добрив і зрошення, (середнє за 2010-2011 рр.)

Варіанти	Урожай- ність, т/га	Затрати енергії, МДж/га	Енергоємність продукції, МДж/га	Коефіцієнт енергетичної ефективності
Без зрошення
Контроль	1,56	10944	20701	1,89
N30Р30К30	1,73	12040	23287	1,93
N60Р60К60	1,98	13145	27743	2,11
N90Р90К90	1,93	14248	26881	1,88
На зрошенні
Без добрив	1,78	13020	26738	2,05
N30Р30К30	1,96	14125	28462	2,02
N60Р60К60	2,23	15228	34644	2,28
N90Р90К90	2,19	16323	33350	2,04

За результатами аналізу енергетичної ефективності, слід вважати найкращим варіант досліду з внесенням мінеральних добрив в дозі N60Р60К60 і застосуванням зрошення. На цьому варіанті було отримано найбільшу врожайність зерна сої сорту Аннушка 2,41 т/га за найбільш високого коефіцієнта енергетичної ефективності - 2,28.

3.5 Економічна оцінка результатів досліджень

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня життя населення. На сучасному етапі проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва є визначним фактором економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об'єктивних економічних законів, яка проявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва. Ефективність виробництва - це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображається у високій результативності використання живої сили та засобів виробництва праці.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектару земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній віддзеркалюється також якість продукції і здатність її задовольняти потреби споживача.

Підвищення економічної ефективності забезпечує зростання доходів господарства, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці та поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі.

Підвищення ефективності сільського господарства має народногосподарське значення і є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і подальшого зростання результативності економіки України.

Важливою економічною категорією, яка властива діяльності підприємств на принципах госпрозрахунку, є рентабельність, яка означає їх доходність, прибутковість. Рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток.

У результаті господарювання підприємства одержують чистий доход, що є частиною вартості валової продукції після вирахування витрат на виробництво. Чистий доход, створений у сільському господарстві, поділяється на централізований доход держави і підприємства, тому розрізняють два види рентабельності. Вся маса створеного в сільському господарстві чистого доходу визначає народногосподарську рентабельність, а та її частина, що реалізується підприємством і набуває форми прибутку - госпрозрахункову.

Прибуток господарства - це реалізована частина доходу. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості та фактичних цін реалізації.

Рівень рентабельності визначається як процентне відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Він показує величину прибутку на одну гривню витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році [8].

Впровадження у виробництво нових елементів технології вирощування культури базується на певному економічному обґрунтуванні. Основними показниками тут є собівартість одиниці продукції, величина умовно чистого прибутку з одиниці площі та рівень рентабельності.

Для отримання названих економічних показників ми враховували: вартість виробничих ресурсів і ринкову вартість отриманої продукції. Ціна сої на сільськогосподарській біржі у вересні 2011 р. становила товарного насіння 2000 грн./т і насіннєвого матеріалу сорту Романтика - 4621 грн./т (табл. 19).

Визначені нами, за технологічними картами виробничі витрати на вирощування сої, змінювалися в основному залежно від вартості добрив, електроенергії, затрат на збирання та оплату праці робітників пов'язаних з організацією краплинного зрошення.

19. Економічна ефективність вирощування сої сорту Аннушка залежно від застосування мінеральних добрив і зрошення, (2010-2011 рр.)

Варіанти	Урожайність, т/га	Затрати на виробництво, грн./га	Ринкова вартість продукції, грн./га	Прибуток, грн./га	Рентабель-ність, %
Без зрошення
Контроль	1,56	1628	3120	1316	80
N30Р30К30	1,73	1724	3460	1736	101
N60Р60К60	1,98	1827	3960	2133	117
N90Р90К90	1,93	1976	3860	1884	95
На зрошенні
Без добрив	1,78	1827	3560	1733	95
N30Р30К30	1,96	1903	3920	2017	106
N60Р60К60	2,23	1995	4460	2465	124
N90Р90К90	2,19	2068	4380	2311	112

Виробничі витрати під час вирощування сої сорту Аннушка на контрольному варіанті склали 1628 грн./га. Застосування добрив призводило до збільшення виробничих витрат на 96-348 грн./га, а застосування зрошення збільшувало додаткові витрати на 92-199 грн./га. Але і ринкова вартість отриманої продукції на удобрених і зрошуваних ділянках була вищою ніж на контролі на 800-1340 грн./га. Це забезпечило отримання більш високих прибутків завдяки застосуванню зрошення і удобрення на 701-1149 грн./га. Рентабельність виробництва зерна сої сорту Аннушка на удобрених і зрошуваних ділянках зростала на 26-44% порівняно з контролем.

Розділ 4. Охорона праці

Безпечні умови праці робітників сільськогосподарського виробництва забезпечуються вірним вибором технології, режимів праці, виробничого устаткування, способів збирання та транспортування вихідних матеріалів і реалізацією вимог безпеки в нормативно - технічній документації, застосування засобів захисту робітників, професійним навчанням робітників та інше.

Всі сільськогосподарські культури, в тому числі і соя, вимагають правильного догляду, починаючи з підготовки поля після попередника і закінчуючи очищенням і сушінням насіння.

При комплектуванні агрегату набором машин і механізмів враховують відповідність їх вимогам безпеки, можливість ефективної роботи за даною технологією і по даному рельєфу місцевості.

Необхідно дотримуватись мір безпеки при технологічному обслуговуванні агрегатів: регулювання, очищення робочих органів та інше.

При експлуатації машин в рослинництві вимоги безпеки слідуючи:

відповідність технічного стану машин вимогам інструкції по експлуатації;

виконання робіт позмінно;

визначення небезпечних ділянок робочої зони і позначення їх відповідними знаками безпеки;

проводити негайну зупинку машин при поломках і травмонебезпечних ситуаціях;

укомплектування самохідних і агрегатів медичними аптечками, термосами з питною водою;

заборона відпочинку під машинами, копицями сіна.

Перед початком роботи агрегатів оглядають поле, збирають каміння, засипають ями. Під час роботи намічають розворотні смуги, вздовж крутих схилів проводять контрольні борозни. В зоні роботи агрегату забороняється присутність сторонніх осіб. Забороняється стояти на підніжки трактора і переходити з нього на причіпне знаряддя.

Перед посівом насіння сільськогосподарських культур необхідно протруювати. Посівний матеріал протруюють на спеціально установлених пунктах, які повинні знаходитись не ближче 200 м від відкритих водоймищ, складів харчування та інше. Перед обробкою насіння перевіряють справність та герметичність апарату та машин.

Сівбу сої здійснюють сівалками типу СЗ-3,6, при цьому необхідно дотримуватись вимог техніки безпеки як трактористами, так і обслуговуючому персоналу. На сівалках типу СЗ-3,6 перевіряють наявність підніжних дошок, роботу сигналізації СПЧ-6.