Випадання волосся (Alopecia) відбувається в результаті його недостатньої фіксації у шкірі.

Етіологія. Можливою причиною є нестача в раціоні ненасичених жирних кислот, біотину, пантотенової кислоти та інших вітамінів групи В, легкозасвоюваних вуглеводів. Під час забою випадання може появитися внаслідок "підпрівання" волосся при складанні забитих звірів один на одного і зберіганні тушок до обробки в теплому приміщенні.

Симптоми, Незадовго до повного формування покриву у норок починає випадати пухове волосся, інколи - остьове. Бувають випадки депігментації пушку.

Діагноз. Виявити хворобу на ранніх стадіях важко, оскільки випадання волосся часто вважається за линяння.

Профілактика. Стежать за повноцінною годівлею звірів. До складу раціону включають корми, багаті на вітаміни, зокрема дріжджі; витримують загальну поживність та структуру раціону.

ЗАГАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА ВНУТРІШНІХ ХВОРОБ ХУТРОВИХ ЗВІРІВ

Запобігання хворобам хутрових звірів досягається проведенням специфічних і неспецифічних заходів. Неспецифічна профілактика внутрішніх хвороб передбачає проведення наступних заходів: а) контроль за утриманням хутрових звірів на всіх етапах виробничого циклу; б) контроль за годівлею і напуванням хутрових звірів; в) ветеринарно-санітарна експертиза кормів на всіх етапах - від їх надходження в господарство до згодовування; г) контроль за зберіганням кормів; д) контроль за приготуванням кормової суміші та її поїданням; є) групова дієтотерапія і фармакопрофілактика.

Для утримання звірів застосовується кліткова система. Норок, лисиць і песців утримують в індивідуальних клітках, які розміщені в шедах, основне стадо лисиць і песців інколи утримують в індивідуальних окремо розташованих будиночках.

Шед являє собою накриття з двоскатною покрівлею, в якому клітки розташовані у два ряди, дверцятами всередину, з центральним кормовим проходом. Будиночки для норок вішають з боку кормового проходу, а для лисиць і песців - вставляють всередину клітки на період розмноження і вирощування молодняку до відсадження.

Будиночки перед щенінням самок миють, пропалюють паяльною лампою і для утеплення набивають сухим м'яким сіном або вівсяною соломою чи тонкою пакувальною стружкою. Не можна використовувати грубу, плісняву і вологу солому або сіно, а також ячмінну солому з остюками, які можуть проколювати дуже ніжну і тонку шкіру новонароджених щенят. Підстилку перевіряють не рідше одного разу на 10 днів; відвологлу, забруднену або покриту інеєм замінюють свіжою.

У період вагітності і лактації на фермі забороняються сторонні роботи. Про стан новонароджених щенят судять за їх пищанням. Якщо у гнізді чути різноголосий писк, а самка неспокійна, тягає щеня по клітці, то треба негайно розкрити гніздо і оглянути новонароджених. При огляді гнізда підраховують кількість щенят, звертають увагу на їхній стан і розмір. Якщо щенята кволі, їх слід протягом 2-3-х днів напувати 2 %-ним розчином аскорбінової кислоти з глюкозою та тіаміном (1-2 рази на день). Від самок, у яких немає молока або відсутній материнський інстинкт, щенят слід забрати і підсадити до інших. Підсаджують частину приплоду і від багатоплідних самок (біля норки залишають 8 щенят, лисиці - 6-7). За прийомних матерів вибирають молочних самок, які мають щенят одного віку з прийомними або трохи молодших. Підсаджувати щенят треба або безпосередньо в гніздо (коли самка поза будиночком), або біля входу в будиночок. Самка, почувши пищання щенят, сама заносить їх у гніздо.

Самкам, у яких не вистачає молока, щоб вигодувати своє потомство, слід збільшити давання молокогінних кормів, таких як мускульне м'ясо, печінка, молоко, овочі. У деяких самок, навпаки, спостерігається великий приплив молока, молочні залози набрякають, і тому щенята не можуть присмоктатися. У цьому випадку рекомендується скоротити самкам кількість корму і виключити з раціону на кілька днів молоко, а самку лисиць слід віддоїти.

Коли щенята починають їсти корми, треба особливо суворо стежити за їх якістю і чистотою у будиночку. До цього часу кал щенят поїдає самка і в будиночку буває чисто. Коли ж самка припинить поїдати кал щенят, то в будиночку стає брудно, оскільки щенята, наприклад норки, до 30-35-денног.о віку не виходять з нього. Тому разом з підстилкою дно будиночка посипають тирсою. Підстилку слід регулярно змінювати на свіжу і кожні два дні промивати вставні дерев'яні днища будиночків гарячою водою і дезінфекційним розчином. Промите дно просушують, а з настанням жарких днів підстилку прибирають.

Годівлю хутрових звірів слід організувати так, щоб у раціоні були всі поживні речовини в достатній кількості і в потрібному співвідношенні. Потреба у поживних речовинах у звірів змінюється по сезонах року і біологічних періодах. Нормування проводять за обмінною енергією, вираженою у кілокалоріях, та за перетравним протеїном. Поряд з цим у нормах зазначається процентне співвідношення (за калорійністю) кормів: м'ясо-рибна, молочна, зернова, овочева група, дріжджі, риб'ячий жир. При нормуванні враховують також температуру повітря (при -30 °С норму слід збільшити на 10-15 %), вгодованість і розмір звірів. Потреба дорослої норки в обмінній енергії становить 250-300 ккал, перетравного протеїну їй необхідно 8,5-11,5 г/100 ккал (25-28 г на добу, а в період лактації - 30 г). М'ясо-рибна група в раціоні норок і песців має становити 65-75 %, лисиць - 55-65 %; зернові, відповідно, 15-25 і 25-30 %; молоко - 5 % для норки, 10 % для песця в окремі періоди і 5-15 % для лисиці; овочі - 2-3 % для норки і лисиці і 3-5 % для песця; риб'ячий жир - 3 % для норки та 1,5-3 % для лисиці, 2 % для песця; дріжджі - 3 % для норки і 4-5 % для лисиці і песця.

Раціон складають на одну порцію, тобто на 100 ккал. При аналізі раціонів звертають увагу, окрім вмісту протеїну, на вміст окремих амінокислот, особливо метіоніну, цистину і триптофану, жиру, який є дешевим і найбільш концентрованим джерелом енергії, та вуглеводів. Вміст жиру у раціоні може коливатися від 2,5 до 5,7 г на 100 ккал обмінної енергії. Збагачення влітку раціонів норок і песців жиром до 5-5,7 г/100 ккал сприятливо впливає на ріст звірів і не знижує якості їхньої шкурки. Помірна кількість жиру (4,5 г/100 ккал) позитивно впливає на репродуктивну здатність звірів. У період підготовки до гону і вагітності (грудень-квітень) дещо зменшують норму жиру, щоб не допустити ожиріння самок. Це ж роблять і за 2 місяці до забою, одночасно збільшуючи кількість вуглеводів, що поліпшує якість шкурок. Оптимальна кількість вуглеводів у раціонах норок становить 15-25 %, у раціонах лисиць і песців - 20-25 % від обмінної енергії корму. Кількість їх можна збільшити для останніх до 40-45 % з 4-місячного віку до забою. В період лактації вуглеводи мають становити не більше 30 % від обмінної енергії. Максимальна кількість зерна для норок становить 15 г, для лисиць і песців - 20 г/100 ккал.

Потреба молодняку і лактуючих самок хутрових звірів у кальції становить 0,15-0,25, фосфорі - 0,12-0,18 г/100 ккал корму. Оптимальне співвідношення між ними в раціоні - 1:1-1,7:1. Потреба звірів у цих макроелементах забезпечується при згодовуванні 5-7 г свіжоподрібненої кістки на 100 ккал обмінної енергії. Потреба у кухонній солі становить 0,2-0,3 % від маси сирого корму, і вона забезпечується за рахунок м'ясо-рибних кормів. У період лактації бажано додавати до каші 0,2-0,3 г кухонної солі на 100 ккал раціону.

Хутрові звірі чутливі до дефіциту вітамінів. Найбільше вітамінів міститься у печінці, молоці, дріжджах, вітамінізованому риб'ячому жирі. Для забезпечення звірів вітамінами використовують полівітамінні препарати: пушновіт-1 (для основного стада) і пушновіт-2 (для молодняку). Норма пушновіту для норки - 1 г, для лисиці і песця - 2 г на добу. Така кількість забезпечує потребу звірів у вітамінах В₁, В₂, В₃, Е, С і на 50 % у вітамінах В₆, В₁₂ В_с. Якщо в раціоні є риба, дріжджі і, тим більше, печінка, то дефіциту останніх трьох вітамінів не виникає.

Пушновіт не містить вітамінів A, D і К, тому за необхідності їх призначають додатково. Потреба норок у ретинолі становить 250 МО на 1кг маси тіла, лисиць -100 МО. У період підготовки до гону, вагітності і лактації потреба збільшується у 2,5-3 рази. У практичних умовах потребу звірів у вітамінах визначають за калорійністю раціонів. На 100 ккал корму необхідно: 150-250 МО ретинолу; 30-50 МО холекальциферолу; 2-5 мг токоферолу; 0,1-0,18 тіаміну; 0,1-0,25 рибофлавіну; 0,45-1,20 ніацину; 0,36-1,20 пантотенової кислоти; 0,18-0,27 піридоксину; 0,02-0,09 фолієвої кислоти; 10-20 холіну; 10-20 мг аскорбінової кислоти; 1,5-2,5 мкг ціанокобаламіну і 4-6 мкг біотину. Слід також враховувати, що токоферол і ретинол руйнуються продуктами окиснення жирів, тіамін - ферментом тіаміназою, яка міститься у багатьох прісноводних (короп, карась, окунь та інші) і морських (мойва, сардина, хамса, тюлька, кілька, салака) рибах. Для запобігання В і-гіповітамінозу рекомендується щотижня на 1-2 дні виключати з раціону рибу, що містить тіаміназу. У ці дні норкам дають по 2-2,5 мг тіаміну, а лисицям і песцям - 4-5 мг.

Лисиці дуже чутливі до нестачі аскорбінової кислоти. При її дефіциті в період вагітності щенята народжуються з ознаками червонолапості: лапки потовщені, на подушечках лапок з'являються крововиливи, на місці яких через 1-2 дні утворюються струпики. Для лікування хворим щенятам двічі на день піпеткою через рот вводять по 1 мл 2 %-ного розчину аскорбінової кислоти.

Важливе значення у профілактиці хвороб хутрових звірів має висока якість води. Вона має містити не більше 1 г сухого залишку віл. Вміст хлоридів не повинен перевищувати 350 мг/л; сульфатів - 500, заліза - 0,3, марганцю - 0,1, міді - 5, цинку - 5, алюмінію - 0,5 мг/л. Твердість води, яка зумовлена сумарною концентрацією солей кальцію і магнію, має не перевищувати 10 мг-екв (1 мг-екв твердості відповідає вмісту в 1 л води 20,04 мг кальцію і 12,16 мг магнію). Величина рН води доброї якості 6,5-8,5. Загальна бактеріальна забрудненість води не повинна перевищувати 100 тис. мікроорганізмів віл, колі-індекс - не більший 3, а колі-титр не менше 300 мл.

Ветеринарно-санітарна експертиза включає органолептичну і лабораторну оцінку якості кормів, що надходять у господарство, і щоденну органолептичну оцінку всіх кормів, які є інгредієнтами раціону, безпосередньо перед приготуванням кормової суміші. Всі корми по мірі надходження досліджують у лабораторії звірогосподарства або зональній. М'ясо-рибні корми досліджують на загальне бактеріальне обсіменіння, визначають величину перекисного і кислотних чисел, наявність альдегідів, хлоридів, солей важких металів, вміст аміно-аміачного азоту (AAA), рослинні корми - на вміст мікотоксинів і хімічних отрут.

Для фізіологічно обгрунтованої годівлі хутрових звірів придатні лише доброякісні сирі корми. Доброякісність кормів визначають за наступними показниками: а) інфікованістю (інвазованістю); б) токсичністю; в) свіжістю. Корм вважається доброякісним, якщо перераховані показники відповідають визначеним нормам.

Якщо той чи інший корм втратив свою якість і без спеціальної обробки може спричинити захворювання або загибель звірів, то його відносять до умовно придатних або недоброякісних. Умовно придатним вважається корм, що втратив свою якість лише частково і може бути використаний в обмеженій кількості після спеціальної обробки. Недоброякісний корм непридатний для годівлі звірів навіть у вареному вигляді.

Серед доброякісних кормів слід виділяти бездоганні за якістю, або дієтичні, тобто корми, які при використанні відповідно до фізіологічно обгрунтованих норм не спричинюють патології у звірів (м'ясо, субпродукти, риба, сир тощо), потенційно небезпечні і корми в початковій стадії псування. Потенційно небезпечні доброякісні корми відрізняються недосконалістю технології їх отримання і методів санітарної оцінки, швидким псуванням при зберіганні (куколка тутового шовкопряда, рибне борошно, замінник молока, дріжджі гідролізні, рибні відходи, м'ясо і субпродукти морських тварин, макуха). Найчастіше корми псуються через контамінацію мікроорганізмами та їх токсинами, окиснення і загнивання, наявність токсичних речовин. Згодовуються такі корми в обмежених кількостях. Корми в початковій стадії псування займають проміжне місце між дієтичними і умовно придатними. Зберігати їх тривалий час не дозволяється.

У звірівничих господарствах доброякісність кормів визначають за допомогою органолептичних методів щодня, безпосередньо перед приготуванням кормової суміші; інфікованість - періодично у регіональних лабораторіях; токсичність і свіжість - у лабораторіях господарств. Якщо за допомогою лабораторних і органолептичних методів не можна визначити якість корму, то ставлять біопробу.

Племінним звірам протягом усього року, особливо у період вагітності, згодовують лише доброякісні корми. Недоброякісні корми звірам, як правило, не дають, проте інколи за умови дотримання ветеринарно-санітарних вимог їх використовують для годівлі забійних тварин, контролюючи стан здоров'я звірів.

Перевірені корми складують. Корми м'ясо-рибної групи перед закладанням у холодильник сортують за якістю та асортиментом і відповідно до цього зберігають в окремих камерах. Субпродукти та інші види кормів складують у штабелі на відстані 0,5 м від стін, пристінкових батарей і 0,1 м від підлоги, залишаючи між штабелями проходи завширшки 1,2 м. Краще субпродукти і рибу зберігати у брикетах, які складають у контейнери. Морожене м'ясо і субпродукти завантажують у холодильник з розрахунку 600-800 кг, рибу -450 кг, баранину - 300 кг на 1 м³ об'єму камери. Бригадир записує дату завантаження камери кормом, його кількість, якість і термін зберігання, який залежить від температури повітря в камері: при -2 °С - близько 4-х місяців, при -18 °С - 5-6 міс. Рибні корми зберігають при температурі не вищій -18 °С. М'ясо-рибні корми перевіряють щотижня, звертаючи увагу на запах, появу плісені чи інших ознак псування. Одна із камер холодильника пристосовується для зберігання яєць, овочів, фруктів при температурі близько 0 °С. Для захисту м'ясо-рибних кормів від гризунів двері камер оббивають залізом, щілини в стінах і підлозі закривають металевою сіткою з цементом, вентиляційні отвори - сіткою. При виявленні гризунів у камерах ставлять механічні ловушки та застосовують хімічні засоби для знищення гризунів.

Профілактичну дезінфекцію холодильних камер проводять по мірі їх звільнення, але не рідше одного разу на рік, 2 %-ним гарячим розчином натрію гідроокису, розчином гіпохлору або освітленим хлорним вапном, яке містить 2 % активного хлору, з розрахунку 1 л на 1 м² при експозиції 1 год.

Перед приготуванням кормової суміші м'ясо-рибні продукти розморожують або на повітрі, або у ваннах з холодною водою, або під душем. Обов'язковим правилом є повна дефростація субпродуктів, оскільки їх слід розсортувати за якістю і належністю до того чи іншого виду м'яса. Субпродукти, одержані від забою свиней, можуть бути причиною виникнення хвороби Ауєскі у лисиць, песців, норок, тхорів і соболів, тому їх проварюють протягом ЗО хв. Субпродукти від овець, хворих на скрейпі, при згодовуванні у сирому вигляді можуть бути джерелом зараження норок енцефалопатією. Тому їх слід завжди варити при 110-120 °С протягом 3,5 год.

Доброякісні субпродукти великої рогатої худоби і коней згодовують хутровим звірам у сирому вигляді, субпродукти у початковій стадії псування попередньо промивають водою або 5-10 %-ним розчином калію перманганату.

Умовно придатні субпродукти згодовують після проварювання при 110-120 °С протягом 3,5 год, а недоброякісні - варять або переробляють на м'ясо-кісткове борошно, після чого їх можна згодовувати лише забійним тваринам.

Зернові корми є основним джерелом вуглеводів для звірів. Частіше для звірів варять кашу з грубо подрібненого зерна пшениці, ячменю, вівса або комбікорму. Інколи зерно екструдують. Якість зернових кормів знижується передусім від згіркнення. Ліпіди зерна гідролізуються з утворенням жирних кислот, перекисних сполук, альдегідів, кетонів і оксикислот, руйнуються вітаміни та амінокислоти.

Якість зерна визначається сенсорними і лабораторними методами. Доброякісне за свіжістю зерно має специфічний запах, гладеньку глянцеву поверхню і типове забарвлення, не містить насіння отруйних і шкідливих трав, сажки, ріжків, металевих домішок, не заражене і не пошкоджене хлівними шкідниками. Кислотність такого зерна менша 3,5 °. Умовно придатне зерно тьмяне, покрите темними плямами, гірке на смак, із затхлим запахом, кислотність його від 3,5 до 9,5 °. Неякісне зерно темно-сіре, покрите пліснявою (цвіле), гірке на смак, має затхло-гнильний запах, містить домішки сажки і ріжків понад 0,05 %, кислотність його більша 9,5 °. Окрім доброякісності за свіжістю, зерно досліджують на токсичність (за допомогою шкірної проби на кроликах) та інфікованість, а також визначають домішки хімічних і біологічних отрут.

Із молочних продуктів для звірів використовують молоко (незбиране та збиране) і сир, які за впливом на організм належать до дієтичних кормів. Молоко може мати підвищену кислотність та високу бактеріальну забрудненість, тому його згодовують після термічної обробки. Експертизу сиру проводять за кольором, запахом, консистенцією і смаком. Доброякісний сир білого кольору, злегка розсипчастої консистенції зі специфічним приємним запахом і смаком. Умовно придатний сир біло-жовто-сірого кольору, розсипчастої або злегка в'язкої консистенції, кислий на смак, має запах ацетону. Використовується, як і збиране молоко, після проварювання.

Як обов'язковий компонент раціонів для хутрових звірів усіх видів використовують дріжджі: пекарські, пивні і кормові (гідролізні, білково-вітамінний концентрат, паприн, еприн). Доброякісні гідролізні дріжджі добавляють у кормову суміш без попередньої обробки, а пекарські і пивні перед згодовуванням кип'ятять протягом 2-3 хвилин для запобігання бродінню корму, що спричинює розширення шлунка. Варити дріжджі з іншими кормами не можна, оскільки при тривалій термічній обробці руйнуються вітаміни. Пекарські і пивні дріжджі перевіряють органолептично. Вони мають бути характерного кольору і консистенції, не містити сторонніх запахів, плісені.

Після надходження у змішувач подрібнених і знезаражених кормів у кормову суміш добавляють вітаміни, мікроелементи та інші фармакологічні препарати, які попередньо розчиняють у воді або у рослинній олії, перемішують з кормом протягом 10-15 хв.

Температура приготовленої кормової суміші має бути влітку 10-12 °С, взимку +20-25 °С, запах специфічний, без домішок кислого чи гнильного. Всі компоненти кормової суміші мають бути добре подрібнені і рівномірно розмішані так, щоб суміш була однорідною. Консистенція її в'язка, суміш має не розсипатися при роздачі, але й не бути клейкою. Взимку кормосуміш готують густішою, ніж влітку. Величина рН кормової суміші повинна становити 5,6-6,0.

Від кожної приготовленої кормосуміші лікар відбирає контрольну пробу масою не менше 100 г, яка зберігається у холодильнику протягом 7 днів. Після органолептичної оцінки готову кормову суміш роздають звірам протягом 1 години після приготування. Якщо суміш після доставки на ферму забродила (стала "підходити", як тісто), набула кислого або іншого невластивого запаху, то її не роздають звірам. Якісну кормову суміш розкладають взимку і навесні на кормові полички, розташовані на дверцях клітки, а влітку - зверху на клітку. Контролюють поїдання суміші звірами. Залишки її збирають перед наступною роздачею, а у щенят у підсисний період - через 2-3 години після роздачі.

Окрім органолептичної оцінки, кормову суміш двічі на місяць контролюють за допомогою лабораторного дослідження. Найбільш інформативними показниками є величина рН суміші, загальна бактеріальна забрудненість, вміст аміно-аміачного азоту, летких жирних кислот, жиру, білка, вітамінів А, В₁ В₂, інколи кальцію, фосфору і хлоридів.

Величина рН кормової суміші має бути в межах 5,6-6,0. Чим ближче рН до лужної, тим нижча санітарна якість суміші. Особливо негативний вплив лужної кормової суміші проявляється в період інтенсивного росту молодняку норок: у щенят виникає уроцистит, пієлонефрит і уролітіаз. Для зниження величини рН у цей час застосовують ортофосфорну і оцтову кислоти.

Загальна бактеріальна забрудненість має не перевищувати 1 млн мікробів в 1 г, вміст аміно-аміачного азоту менший 40 мг у 100 г (в умовно придатній суміші - 61-80), летких жирних кислот - до 8,4 мг КОН у 100 г суміші (в умовно придатній - 14,1-19,6), вміст хлоридів не більший 0,4 % від маси кормосуміші.

У виняткових ситуаціях готову кормову суміш досліджують на наявність збудників інфекційних хвороб, вміст токсинів збудника ботулізму, сполук ртуті, нітритів, мікотоксинів тощо, залежно від характеру патології у звірів. Матеріалом для дослідження мають бути контрольні проби кормової суміші.

Групова дієтотерапія - один із найбільш важливих елементів у системі профілактики хвороб хутрових звірів. Для цього відбирають і резервують дієтичні корми, які попередньо перевіряються органолептично та лабораторними методами, і зберігають їх в окремих холодильних камерах з найбільш низькою температурою. До цих кормів відносять м'ясо, субпродукти, особливо печінку, рибу, молоко, сир, зелень, фрукти. Групова дієтотерапія проводиться насамперед у найбільш напружені фізіологічні періоди - під час гону, вагітності, лактації, в період інтенсивного росту і утворення хутра - з урахуванням результатів диспансеризації поголів'я. Окрім того, вона може проводитися періодично з метою профілактики і терапії хвороб печінки, уролітіазу, гастроентериту тощо (до складу кормової суміші вводять сиру печінку по 5-8 г на 100 ккал корму, гідролізин, глюкозу, ліпотропні препарати, вітаміни групи В, токоферол).

Крім вітамінів, солей заліза, кобальту і міді, з метою фармакотерапії іноді застосовують антибактеріальні препарати, оскільки підвищена мікробна забрудненість кормів (більше 1 млн мікробів в 1 г корму) негативно впливає на кровотворну і ферментну системи хутрових звірів та їх відтворну функцію.

Безперечно, що у багатогранній роботі лікаря ветеринарної медицини звірогосподарства є й інші важливі елементи профілактики різних хвороб. Проте, викладені в цьому розділі принципи профілактики внутрішніх хвороб є найбільш важливими і актуальними для хутрового звірівництва.

Додатки