Хвороби хутрових звірів
Біологічні особливості норки, соболя, лисиці, пісця, нутрії, ондатри, кроля. Хвороби органів дихання, ураження органів травлення у хутрових звірів. Симптоматика та лікування хвороб нирок та сечових шляхів, нервової та системи крові. Запобігання хворобам.
| Рубрика | Сельское, лесное хозяйство и землепользование |
| Вид | учебное пособие |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.12.2010 |
| Размер файла | 518,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
40
Внутрішні хвороби тварин
міністерство аграрної політики україни
Сумський національний аграрний університет
Факультет ветеринарної медицини
Кафедра терапії, фармакології та клінічної діагностики
імені професора А.Б. Байдевлятова
Внутрішні хвороби тварин
Хвороби Хутрових звірів
Методичний посібник
до самостійної роботи для студентів факультету
ветеринарної медицини
Суми 2007р.
Укладачі: Мусієнко О.В., старший викладач
Улько Л.Г., кандидат ветеринарних наук, доцент
Мусієнко В.М., кандидат ветеринарних наук, доцент
Кистерна О.С., асистент
Хвороби хутрових звірів. Методичний посібник для самостійної роботи для студентів факультету ветеринарної медицини з дисципліни «Внутрішні хвороби тварин» Суми, 2007р., 40с.
В методичному посібнику висвітлені основні питання щодо перебігу, діагностики, лікування та профілактики хвороб хутрових звірів, які виносяться для самостійного вивчення на лабораторно-практичних заняттях.
Рецензенти: Решетило О.І. кандидат ветеринарних наук, доцент кафедри вірусології, патологічної анатомії та хвороб птиці Сумського національного аграрного університету Ушкалов В.О., доктор ветеринарних наук, зам. директора Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів
Друкується за рішенням методичної ради Сумського національного аграрного університету. Протокол №--3--- від “--15--”----03----- 2007 року
Сумський національний аграрний університет, 2007
Сумський національний аграрний університет, 2007
Вступ
Звірівництво як окрема галузь тваринництва в Україні почало розвиватися у 50-60-х роках XX століття. В Україні звірів розводять у звірогосподарствах споживчої кооперації, приватних фермерських та індивідуальних господарствах. Частіше розводять норку, сріблясто-чорну лисицю, голубого песця, нутрію, тхорзофретку. Кліткова форма ведення звірівництва є основною.
Серед хвороб хутрових звірів найчастіше реєструють ураження органів травлення, печінки, сечових шляхів, хвороби, спричинені порушенням обміну речовин.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ХУТРОВИХ ЗВІРІВ
Традиційними об'єктами звірівництва в Україні є представники ряду хижаків. До них належать: з родини куницевих - норки і соболі, з родини собачих - лисиці (головним чином сріблясто-чорні) і голубі песці. Крім них, в останні роки одержує поширення розведення нутрії, шиншили і ондатри (належать до ряду гризунів), тхорів та тхорзофреток (помісь білого тхора фуро - з чорним).
Незважаючи на одомашнювання, у хутрових звірів збереглося багато властивих їм ознак. Це й особливості розмноження, линяння, інтенсивність обміну речовин, специфіка будови і функцій травної системи. У природних умовах хижі хутрові звірі живляться в основному тваринними кормами, що наклало свій відбиток на будову черепа, зубів і різних відділів травного каналу. Ротова порожнина у них невелика і корм майже не пережовується, а зразу проковтується. Шлунок малого об'єму, стінки його тонкі, еластичні. Кишечник значно коротший, ніж у травоїдних (у норок - 140-180 см), і тому відношення довжини тіла до довжини кишечнику у куницевих становить 1:4-1:5, у собачих - 1:6, тоді як у нутрії - 1:12. Невелика довжина кишечнику у хижаків зумовлює швидке проходження корму по шлунково-кишковому каналу, і неперетравлені залишки з'їденого корму з'являються в калі норки через 1,5-2 год, лисиці і песця - через 6,5-8 год після годівлі; повністю перетравлюється корм, відповідно, через 15-20 і 24-30 годин. У зв'язку з невеликою довжиною і об'ємом товстого кишечнику і дуже погано розвиненою сліпою кишкою (у лисиць і песців довжина 5-8 см проти 40-45 см у нутрії, а у норок і соболів вона зовсім відсутня) у хижаків не відбувається бактеріальне перетравлення корму. Цим пояснюється погана засвоюваність рослинних кормів, особливо норками. Вуглеводи хижаки перетравлюють гірше, ніж білок і жир. Клітковину рослинних кормів звірі практично не перетравлюють, але вона потрібна їм у невеликих кількостях для стимуляції перистальтики кишечнику. Велика потреба в протеїні, особливо у норки і соболя, має забезпечуватися в основному білком тваринного походження. Повний набір протеолітичних ферментів і висока їх активність дозволяють песцям, лисицям, норкам і тхорам існувати на волі протягом багатьох місяців, живлячись лише кормами тваринного походження.
Перші дві декади життя єдиним джерелом живлення хижих хутрових звірів є молоко матері. У період молочної годівлі активність травних ферментів у норок і песців невелика, а при переході до змішаної годівлі (у норок - з 15 днів, у песців - з 25-го дня) у слизовій шлунка знаходять значну кількість пепсиногену. У двомісячних щенят норок і песців травлення за основними параметрами стає таким самим, як і у дорослих звірів.
Якщо розвиток органів травлення залежить від віку і типу живлення звірів, то на зміну волосяного покриву, період розмноження, інтенсивність основного обміну впливає сезон року, а основним зовнішнім синхронізатором їх є тривалість світлового дня.
У молодняку норок, лисиць і песців у 2-2,5-місячному віці з'являється літнє опушення. В кінці липня-серпні починає підростати зимове волосся. Линяння літнього волосся завершується восени, а формування зимового - в листопаді-грудні. Весняне линяння у дорослих хутрових звірів починається під впливом збільшення тривалості світлового дня і припадає у песців на березень-квітень, норок - березень-червень, соболів - березень-липень. Осіннє линяння у норок починається у другій декаді серпня, і в першій половині листопада літнє волосся замінюється зимовим. У дорослих лисиць зимове опушення з'являється при збереженні й відростанні літнього волосся, тобто у них відбувається лише одне линяння на рік. Нутрії не мають різко вираженого сезонного линяння - випадання старого і підростання нового волосся у них проходить протягом усього року, але краща якість опушення у листопаді-березні.
Важливою біологічною особливістю хутрових звірів загону хижаків є сезонність розмноження. Представники родини куницевих та родини собачих моноестричні і дають потомство один раз на рік, тоді як гризуни - нутрії та шиншили - поліестричні і розмножуються цілорічно.
Спарювання (гін) кліткових норок, песців, лисиць, єнотоподібних собак проходять один раз на рік - в кінці зими і ранньою весною, у соболів - влітку, у тхора фуро - з третьої декади березня до середини серпня. У гібридних тхорів, одержаних від прямого схрещування фуро з чорним тхором - тхорзофретки, що відрізняється великою плодючістю, можна отримати по два приплоди на рік: перший сезон гону починається у них в кінці березня, другий - наприкінці червня і в липні.
Вагітність у хижаків хутрових звірів також має свої особливості: у песців і лисиць вона триває від 50 до 52 діб, норок - від 30 до 84, у тхорів фуро - 40-42, соболів - від 7 до 8 міс, єнотоподібних собак в умовах розведення в неволі - 58-64 дні. Отже, строк внутрішньоутробного розвитку хижаків відносно невеликий, а у норок і соболів його подовження зв'язане з ембріональною (латентною) діапаузою, під час якої розвиток ембріона уповільнено. Період же інтенсивного росту плода у норок становить майже 30 діб, у соболів - 30-35. У нутрії тривалість вагітності коливається від 127 до 137, у шиншили - від 106 до 111 діб. Сезон щеніння хижаків розтягнутий. У норок він захоплює кінець квітня - середину травня, у песців - квітень-червень, лисиць і соболів - кінець березня-квітень, єнотоподібних собак - початок квітня; нутрії та шиншили щеняться весь рік. Щенята хижих хутрових звірів народжуються сліпими, беззубими зі щільно закритими слуховими проходами, вкриті ембріональним пухом. Щенята нутрії родяться повністю зрілими, зрячими, з перших днів плавають і живляться не лише молоком матері, але й звичайним кормом.
Норка- невеликий звірок: маса самців восени - від 1,5 до 4 кг, самок - від 0,8 до 2,2 кг (рис. 1). Статевої зрілості норки досягають у 9-10-місячному віці і нормально розмножуються протягом 5-6 років, живуть норки 10-12 років. Характерна особливість у розмноженні -моноестричність. Готовність самок і самців до спаровування настає з 1 березня, а в південних областях України - в кінці лютого. У фазі еструсу (тічки), яка триває 15-20 днів (у сільськогосподарських тварин - 1-3), самки можуть мати до чотирьох періодів статевої охоти, тривалість кожного - 2-3 дні. Періоди охоти повторюються через 7-10 днів. Протягом одного такого періоду деякі самки спаровуються від одного до трьох разів. Загальна тривалість вагітності самок коливається від 30 до 84 днів від останнього спаровування. Велика амплітуда коливання строку вагітності пояснюється наявністю латентної стадії вагітності, яка настає після дроблення заплідненої яйцеклітини, коли зародок потрапляє в роги матки і деякий час (від 1 до 54 днів) вільно перекочується в них, припинивши свій подальший розвиток. Справжня вагітність починається з моменту імплантації зародка до слизової оболонки матки і триває 25-26 (до 30) днів.
Норки починають щенитися з 15-го, а в окремих випадках навіть з 12 квітня. Родять від 4 до 11 щенят, у середньому - 5-6. Щенята народжуються масою 9-13 г, розміром 5-7 см із закритими слуховими проходами. У нормального щеняти черевце повне, без зморщок, шкіра рожева, бархатиста і пружна на дотик. Слабі щенята мають спале, зморшкувате черевце, слабий писк. Очі у щенят розплющуються на 28-30-й день після народження, зуби прорізаються на 24-26-й; корм починають поїдати на 20-25-й день, а при нестачі в самки молока - на 15-й, ще сліпі щенята починають їсти корм, який самка заносить у будиночок. Звичайно, підгодовувати щенят починають з 20-денного віку. Відсадку молодняку проводять у 40-45-ти, а в деяких випадках і в 35-38-денному віці. Ростуть норченята дуже швидко і вже в перші 20 днів життя маса норок збільшується у 10 разів, у місячному віці щенята досягають маси 150-200 г, двомісячному - 450-600, а самці навіть 700 г. Ще через місяць молодняк майже схожий на дорослих звірів.
За забарвленням норки є стандартні (темно-коричневі, чорні) і кольорові. Всі типи кольорових норок, а їх налічується більше двохсот, можна об'єднати у п'ять груп: чорні, коричневі, бежеві, голубі та білі.
Соболь - найбільш коштовний звірок із представників сімейства куницевих. Довжина тіла самок досягає 48 см, самців - 56 см, маса тіла 1,2 і 1,6 кг відповідно. Забарвлення хутра від жовто-бурого до темно-бурого і чорного (рис. 2). У Пушкінському звірогосподарстві виведений чорний соболь. Полова зрілість самок на волі настає у віці 7-8 місяців, приплід у неволі з'являється в трирічному віці. Гін проводять улітку - із середини червня до середини серпня. Вагітність продовжується 8-9 місяців. Соболі цінуються наприкінці квітня і початку травня. Середня плідність клітинних соболів - 3 щенята (1-5). Щенята народжуються сліпими, беззубими, із закритими слуховими проходами, масою близько 30 г. До місячного віку маса соболів збільшується в 10 разів, маса самців у двомісячному віці досягає 1 кг, а у віці трьох місяців вони досягають маси тіла дорослих тварин.
Очі в соболят відкриваються на 30-35-й день життя, літнє опушення з'являється до віку 2-2,5 місяця, на початку серпня починає підростати зимовий волос, що остаточно формується в листопаду - грудні.
Розмножуються соболі до 12-14 років, тривалість їхнього життя - 15-18 років. У природних умовах вони живуть на Уралі, Камчатці, у тайгових районах Сибіру.
Сріблясто-чорна лисиця має довжину тулуба від 55 до 77 см, хвоста - від 40 до 55 см, маса самок 5-6, самців - 5,5-7 кг (рис. 3). Статевої зрілості досягають у 9-11-місяч-ному віці. Тривалість життя 11-12 років, але період розмноження - 6-7 років. Розмножуються раз на рік. Еструс починається з 15 січня, у деяких самок - в березні і навіть квітні, триває 7-10 днів. Період еструсу має п'ять стадій. Остання стадія є періодом статевої охоти, яка триває лише 2-3 дні. У цей час відбувається спаровування, для чого самку підсаджують до самця. Строк вагітності - 52 дні, з відхиленням на 1-2 дні. За день до родів самки на молочних залозах вискубують пух, деякі - весь живіт, боки і навіть хвіст. Середня плодючість самок - 4-6 щенят з коливанням від 1 до 11. Маса новонароджених -75-100 г. Перші 20-25 днів лисенята живляться тільки молоком матері. З 20-го дня вони починають поїдати напіврідкий фарш (мускульне м'ясо, печінку, молоко, яйця). У 40-45-денному віці лисенят відсаджують від самок, причому відразу весь приплід. Якщо у самки збереглося молоко, одне-троє щенят залишають ще на кілька днів. Лисенята ростуть швидко і до місячного віку збільшують свою масу в 7-10 разів - вона становить у цей час 750-850 г, у 2-місячному- 1700-1900, у 5-місячному - 4500-4900 г. Найвища інтенсивність росту спостерігається до чотирьох місяців (3700-4100 г).
У сріблясто-чорних лисиць зареєстровано кілька мутацій, з яких у господарствах інколи розводять платинову, біломорду і снігову лисицю.
Голубий песець. Довжина тіла самок 58-60 см, самців - 62-70 см, маса, відповідно, 4,5-7 і 5,5-8 кг (рис. 4). Тривалість життя - 8-12 років. Статева зрілість настає у 9-10-місячному віці. Гін починається з середини лютого і закінчується у квітні, у деяких самок - у травні. Проте, самці при високій температурі повітря стають малоактивними, тому період гону слід завершувати не пізніше 10 квітня. Тривалість еструсу - 10-14 днів, а періоду статевої охоти - 2-4. Охота буває раз на рік. Вагітність триває від 49 до 54 днів. Середня плодючість самки - 10-12 щенят, проте бувають приплоди, в яких налічується до 25 щенят. Маса новонароджених 80-100 г, у перші 20 днів життя вона збільшується у 7,5 разів. На період відлучення щенята досягають майже 1 /5 своєї кінцевої маси, а у 4-місячному віці -80 % від маси дорослих звірів.
Тхір - представник хижаків, родини куницевих; бувають чорні, або лісові, і світлі, або степові (рис. 5). Якщо забарвлення тхора від чисто білого до лимонного, то він зветься фуро, або фреткою. Фуро спаровується з чорним тхором і одержана помісь називається тхорофретками, або тхорзофретками. Тривалість життя - 5 років. Статева зрілість настає у віці 9-11 місяців. Самки, як правило, успішно розмножуються протягом 3-4 років, вирізняються добрими материнськими якостями. Статева охота буває двічі на рік, що дає змогу отримати від самок до двох приплодів. Охота у тхорів настає навесні, у третю декаду березня і триває у деяких самок більше місяця. Гін у тхорів триває з березня по вересень, вагітність становить у середньому 40-42 дні з коливаннями в 1-2 дні, у світлого тхора - 37-38. Кількість молодняку - від 1 до 16, в середньому - 8-10 щенят, у другому приплоді менше - в середньому б щенят. Новонароджені - беззубі, сліпі, зі щільно закритими слуховими проходами, масою не більше 10 г, зі зниженою здатністю до терморегуляції, тому самка весь час знаходиться зі щенятами у гнізді, підтримуючи в ньому температуру в межах 33-35 °С. Якщо щеня чомусь попало на сіточку і мати не занесла його в гніздо, то воно швидко гине від переохолодження.
Темпи росту молодняку досить інтенсивні. Уже через кілька днів маса щенят подвоюється, а в 4-місячному віці вони досягають маси тіла своїх батьків. Перші молочні зуби у щенят прорізаються з 13-17-го дня. З цього часу у великих приплодах слід починати підгодівлю молодняку теплою їжею. У віці 23-28 днів у щенят відкриваються слухові ходи, на 30-38-й день - очі, і вони починають виходити з будиночка. У 40-45 днів приплід відсаджують від матері. Тхорів можна утримувати порівняно довго разом, оскільки вони живуть дружно і бійки між ними бувають рідко. Якщо самка виснажена або від неї отримали другий приплід, то щенят відсаджують раніше, у віці 5-6 тижнів. За типом годівлі тхорі близькі до норок.
Нутрія - в перекладі з іспанської на українську мову означає видра, але за своєю біологією ніякої подібності до неї не має (рис. 6). Належить до ряду гризунів. Середня маса дорослого звіра 6-7 кг, рідше - 9-10, довжина тіла 55-65 см, хвоста - 30-50 см. У природі нутрія багато часу проводить у водоймах у пошуках корму, рятуючись від ворогів та спеки, і тому має ряд пристосувань до водного типу життя: плавальні перетинки на тазових кінцівках, спеціальні клапани в ніздрях і вухах, які під час ниряння щільно закриваються.
Статева зрілість настає у 4-5-місячному віці, однак спаровують молодих самок у 6-7 місяців при досягненні ними маси 3,5-3,9 кг. Сезонності у розмноженні нутрії немає: еструс повторюється через кожні 24-30 днів. Строк вагітності становить у середньому 132 дні. Більшість самок щеняться один раз, деякі - два рази на рік. У половини самок перша статева охота настає на 2-3-й день після щеніння. Середній розмір приплоду - 5-6 щенят з коливанням від 1 до 17. Нутренята родяться зрячими, масою 150-200 г (від 80 до 380), розміром 10-15 см. Підсисний період триває 40-60 днів. Найбільш інтенсивно ростуть нутрії у перші 6 міс, коли приріст маси становить по 500-1000 г щомісяця. Тривалість життя нутрій - 6-8 років, але з 3-4 років продуктивність їх знижується. Забій нутрій на шкуру і м'ясо проводять у 6-7 місяців при масі 4,2-4,5 кг.
Ондатра належить до ряду гризунів, родини хом'якоподібних (рис. 7). Ондатра - невеликий напівводяний гризун, жива маса якого в середньому 0,9-1 кг. Загальна довжина тіла дорослої тварини від носа до кінчика хвоста більше 50 см, причому 40-45 % припадає на хвіст. Ондатра має добрий слух, проте нюх розвинений слабо.
Гін починається у березні і закінчується в липні. Тривалість вагітності - 25-32 дні, в середньому - 27. Щеніння проходить з кінця квітня до середини серпня. Відсаджують щенят у 30-денному віці. Ондатра приносить 2-3, інколи 4 виводки з середньою кількістю 5-6 щенят у приплоді. Інтервал між щенінням - 27-87 діб. Чергова вагітність часто збігається з періодом вигодовування щенят із попереднього приплоду.
Маса новонароджених 15-24 г, у 5-6-денному віці збільшується у 2 рази, а в місячному - досягає 240-280 г. Статева зрілість самок настає у 4 місяці, у самців - наступної весни. У 5-6-місячному віці волосяний покрив дозріває і ондатру можна забивати. Забарвлення дорослих тварин від темно-бурого до охристо-іржавого. Зустрічаються майже чорні ондатри. Найкраще волосяний покрив розвинений ранньої весни (лютий-березень).
Кролик. При кожнім окролі кролиця приносить 6-15 кроленят (рис. 8). За рік можна одержати від 4 до 10 окролів. Полової зрілості кролик досягає у віці 3-3,5 мес. До спарювання допускаються самки 4-5-місячного віку. Ознаками охоти є набрякання і почервоніння полової петлі. Періодичність охоти - 3-5 днів. Самки можуть запліднюватися з 2-го дня після окролу. Вагітність триває 28-32 дні. На 16-й день можна прощупати плоди через черевну стінку. Маса тіла новонародженого кроленяти 40-90 г. Прозрівають кроленята на 12-14-й день, на 17-21-й день виходять із гнізда і починають поїдати корм. Відлучення проводять у віці 38-40 днів. Молодняк линяє 2-3 рази в рік. У віці 8 місяців ріст кроликів припиняється. Температура тіла кролика 38,8-39,5°С, частота пульсу - 120-160 ударів за хвилину, дихання - 50-60 дихальних рухів за хвилину. Узимку температура тіла знижується до 37 °С, у жаркий час вона підвищується до 40-41 °С. Тривалість життя кроликів 6-8 років. Термін виробничого використання - 3-4 року.
Особливості клінічного обстеження хутрових звірів
При обстеженні хутрових звірів застосовують загальні клінічні методи: огляд, пальпація, перкусія (аускультація), лабораторні й інші методи. Звірі знаходяться у вільному стані або їх фіксують. Для лову і фіксації звірів використовують спеціальні пастки, щипці, сачки, їосновіх фіксують марлевою пов'язкою, що накладають навколо щелепи і зав'язують на спинці носа.
Для фіксації норок і соболів використовують ціпок і тасьму: попередньо поперек рота за іклами вкладають круглий, гладкий ціпок, кінці тасьми в основі вузла 1-2 рази перекручують із двох сторін ціпка, а потім зав'язують на потилиці.
Нутрію беруть за середню частину хвоста. Одночасно відводять за допомогою дощечки голову убік . Під час спроби нутрії рухатися вперед її піднімають, позбавляють опори задніми кінцівками. Потім, утримуючи її одною рукою в такому положенні, другу руку підводять під груди й у такий спосіб фіксують і пальпують звіра. Маються спеціальні щипці для фіксації нутрії.
Рот у хутрових звірів розкривають, так само як і в собак, за допомогою тасьм, вкладених за ікла верхньої і нижньої щелепи. Для фіксації пасти звіра використовують спеціальні зівники В.А. Берестова для норок і соболів, а також песців і лисиць (два розміри).
Для зменшення стресового стану при проведенні операції іноді використовують нейролептичні засоби: внутрішньом'язово вводять аміназин або мепазин у дозі 0,005 г на голову дорослій норці і соболеві і 0,012 г - песцеві і лисиці, попередньо розчинивши препарати в 1-2 мл 0,5 % розчину новокаїну. При оперативних утручаннях для наркозу використовують хлоралгідрат, етамінал (нембутал), барбаміл (амітал), натрію тіопентал, гексанал, ефір, хлороформ.
Останнім часом у звірів усіх видів застосовують у поєднанні аналгезуючі (промедол, морфін, омпонон) або транквілізуючі засоби (аміназин, мепазин - похідні фенотіазіну) з місцевоанестезуючими речовинами (новокаїн, дикаїн).
Огляд звіра проводять у такій послідовності: спочатку оглядають голову і шию, потім грудну клітку, живіт, таз, кінцівки, полові органи. Звертають увагу на стан шкіри, слизових оболонок, реакцію на зовнішні подразники і т.д. Пальпацією обмацують нирки, печінку, кишечник, шлунок і інші органи. Перкусію застосовують для визначення легкості легень (дігітальна пальпація). Аускультацію здійснюють медичними стетофонендоскопами.
З додаткових методів застосовують зондування, використовуючи сечові катетери й ін.
У звірівництві широко використовують загальні гематологічні і біохімічні методи дослідження. Діагностичними показниками крові служать: кількість еритроцитів, лейкоцитів, зміст гемоглобіну, загального білка, білкових фракцій сироватки крові, ліпопротеїдів, холестерину, глюкози, кальцію фосфору, магнію, лужного резерву й ін.
Узяття крові. Для загально клінічних досліджень кров беруть ранком до годівлі. Взяття крові в звірів роблять з кінчика хвоста, вени сафена, лапки (пальця). Волосся на кінчику хвоста вистригають, шкіру протирають сухою ваткою, потім спиртом або спиртефіром (1:1) і ножицями відтинають близько 3 мм хвоста. Кров збирають у центрифужні або вузькі уленгутівські пробірки. Щоб не було гемолізу, кров повинна стікати по внутрішній стінці пробірки, не стикаючись з вовною. Зупиняють кров шляхом накладення лігатури, ранку обробляють антисептиком. Одержання крові з вени сафена: фізіологічні нормативи представлені в додатку 1.
ХВОРОБИ ОРГАНІВ ДИХАННЯ
Респіраторні хвороби частіше бувають у молодняку раннього віку, що пояснюється передусім недосконалістю терморегуляції, специфікою утримання хутрових звірів у холоді, порушенням розпорядку дня та недотриманням тиші на фермах. Останнє спричиняє надмірний неспокій лактуючих самок, які часто залишають гніздо, або внаслідок стресу своєрідно "ховають" своїх щенят, виносячи їх із будиночка. Щенята переохолоджуються, простуджуються і хворіють з розладами функцій респіраторних органів.
У 2-3-тижневому віці причиною простуди може бути діарея, при якій мокрі, забруднені фекаліями щенята переохолоджуються і хворіють.
У дорослих звірів, особливо лисиць і песців, хвороби органів дихання виникають рідко. Норки, тхори і соболі менш стійкі до захворювань. Ураження органів дихання може бути наслідком різних травм, інфекційних хвороб (чума, сальмонельоз, пастерельоз) або невмілого давання лікарських препаратів.
Риніт
Риніт (Rhinitis) виникає при несприятливих змінах навколишнього середовища, а також при укусах в ділянці носа, травмах, при зниженні резистентності, внаслідок чого негативний вплив справляє умовно-патогенна мікрофлора - стрепто- і стафілококи, пастерели, віруси. Риніт розвивається при чумі та алеутській хворобі. У кроликів інфекційний риніт буває полімікробної етіології (пастерели, бордетели, стафіло-, мікрококи, паличка синього гною, вірус параінфлюенци) або при міксоматозі. Запалення супроводиться гіперфункцією залоз, набряком слизової оболонки носових ходів і скупченням у них ексудату, що утруднює проходження повітря в легені і спричиняє дихальну недостатність.
Симптоми. Слизова оболонка носа набрякла, почервоніла, із носових отворів витікає серозний, а з розвитком хвороби - катаральний або гнійний ексудат, носові отвори закупорюються засохлими кірочками ексудату. Звірі чхають, труть ніс лапою, дихання супроводиться сопінням, вдих і видих утруднені (інспіраторна, а потім - змішана задишка).
Діагноз ставлять за характерними симптомами. Диференціюють інфекційні хвороби.
Лікування. При утрудненому диханні носові ходи звільняють від кірочок, а слизову оболонку зрошують 1 %-ним розчином новокаїну з адреналіну гідрохлоридом, 2-3 %-ним розчином натрію гідрокарбонату, перекису водню або борної кислоти; 0,1 %-ним - калію перманганату або 0,2 %-ним етакридину лактату. В ніс піпеткою закапують 0,1 %-ний розчин нафтизину, галазолін. Якщо риніт є наслідком інфекційних чи паразитарних хвороб, то, окрім медикаментозної терапії, проводять спеціальні заходи.
Катаральна бронхопневмонія
Катаральна бронхопневмонія (Bronchopneumonia catarrhalis) характеризується запаленням бронхів та окремих легеневих часточок, супроводиться заповненням їх катаральним ексудатом, розладом зовнішнього та внутрішнього газообміну, розвитком дихальної і серцево-судинної недостатності, порушенням функцій різних органів і систем. Хворіють переважно щенята в перші дні життя або зразу після відсадження від матері. Молодняк і дорослі звірі хворіють рідко. За характером ексудату бронхопневмонія може бути катаральною, геморагічною і гнійною.
Етіологія. Бронхопневмонія розвивається в результаті патогенного впливу мікроорганізмів дихальних шляхів - пневмо-, стрепто- і стафілококів, вірусів на фоні факторів, які знижують резистентність (переохолодження, перегрівання тощо).
Патогенез бронхопневмонії у хутрових звірів має багато спільного з патогенезом хвороби у сільськогосподарських тварин.
Симптоми. Хворі звірі лежать, згорнувшись у клубочок. Температура тіла підвищена на 1-2 °С (у клінічно здорових норок температура 38,5-39,5 °С; песців - 38,0-39,5 °С), дихання утруднене, переважно черевного типу, частота дихання - 60-80 (у здорових - 35-60), пульсу - до 200 ударів за хвилину. Щенята раннього віку в'ялі, холодні на дотик, пищать, лежать у різних місцях будиночка. Дихання супроводиться хрипами. Апетит знижений або відсутній. М'якуші лапок набряклі з фіолетовим відтінком. Бронхопневмонія часто ускладнюється плевритом, перикардитом. При хронічному перебігу на розтині в легенях знаходять осередки гнійного запалення.
Діагноз. Розпізнавання хвороби у щенят раннього віку утруднене. Слід передусім виключити переохолодження щенят, агалактію у самок та фактори, що спричиняють їх неспокій (шум транспорту, пищання щенят). Ці причини призводять до того, що самки не лежать у гнізді з щенятами і не зігрівають їх своїм теплом. Пищання щенят ще більше непокоїть самку, яка може викинути щенят із гнізда. У щенят старшого віку і дорослих звірів діагноз ставиться за симптомами. Бронхопневмонію слід диференціювати від інфекційних хвороб.
Лікування. Хворих щенят-сисунів переносять у тепле приміщення або кладуть на 1-2 години у термостат. Новонароджених щенят напувають дитячими молочними сумішами, а щенятам старшого віку призначають дієтичні корми: молоко, печінку, м'ясо, яйця, до фаршу добавляють білкові гідролізати. Парентерально або всередину вводять антибіотики і сульфаніламідні препарати, вітаміни.
Профілактика. Будиночки утеплюють, набивають чистою сухою стружкою. Самок готують до щеніння. Витримують графік роздачі фаршу, обмежують рух транспорту, не допускають на ферму сторонніх осіб. У норкові клітки кладуть щити, чим запобігають випаданню щенят на землю.
ХВОРОБИ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ
У хутрових звірів ураження органів травлення спостерігають досить часто. Здебільшого діагностують стоматит, гастрит, гастроентерит, гостре розширення шлунка. Частіше хворіють щенята у 3-8-тижневому віці, коли вони переходять з молочної годівлі на споживання іншого корму. Однак масові розлади травлення можуть виникати у звірів усіх вікових груп і в будь-який період. Лисиці і песці хворіють на гастроентерит рідше, ніж норки, тхори і соболі, але у них частіше виникають гостре розширення шлунка, метеоризм кишечнику та кишкові інфекції.
Стоматит
Стоматит (Stomatitis) - запалення слизової оболонки ротової порожнини. Перебігає частіше як катаральне і рідше - флегмонозне запалення. Запалення язика називають глоситом.
Етіологія. Стоматит виникає при механічному травмуванні слизової оболонки рота гострими частинками корму (кістками), при ловлі та фіксації звірів, зміні зубів. При інфікуванні рани патологічний процес поширюється на прилеглі тканини, виникають абсцеси або флегмони.
Стоматит розвивається також при інфекційних та незаразних захворювання (чума, алеутка, лептоспіроз, некробактеріоз). У кроликів збудником стоматиту є вірус. Кролики частіше хворіють з 20-денного до тримісячного віку, дорослі хворіють рідко. Хвороба у них відмічається у різні сезони року, але частіше її реєструють навесні і восени.
Симптоми. Слизова рота гіперемійована, набрякла, місцями покрита білувато-жовтим нашаруванням. При флегмонозному ускладненні спостерігається посилена салівація, спрага, відмова від корму, підщелепні лімфатичні вузли збільшені, інколи відмічають їх гнійне запалення. У кроликів - значна слинотеча, вони починають лапками терти мордочку. Запалення поступово посилюється, нашарування на слизовій рота відокремлюються і на їх місці утворюються виразки. При глоситі язик опухлий. Звірі через болючість погано поїдають корм, швидко худнуть, стають малорухливими.
Діагноз ставиться за основними симптомами хвороби.
Лікування. Видаляють стороннє тіло з рота, ротову порожнину промивають розчинами перекису водню, калію марганцевокислого, етакридину лактату з наступною обробкою виразок сумішшю спиртового розчину йоду і гліцерину (1:2). У тяжких випадках призначають сульфаніламіди та антибіотики. При абсцесах і флегмонах подають хірургічну допомогу. Якщо тварина не може приймати корм, то парентерально вводять білкові гідролізати в дозі 5-10 мл на 1 кг маси тіла.
Профілактика. При приготуванні кормів ретельно подрібнюють кістки, проварюють зернові, запарюють кропиву, рівномірно розводять мінеральні добавки. Фіксують звірів спеціально призначеними для цього фіксаторами; використовують рукавиці, садки.
Гостре розширення шлунка
Гостре розширення шлунка (Dilatatio ventriculi acuta) характеризується атонією, порушенням його секреторної функції, нагромадженням газів, збільшенням об'єму шлунка і розвитком асфіксії. Реєструється у лисиць, песців, соболів, норок, кролів, нутрій.
Етіологія. У хутрових звірів тимпанія частіше розвивається при згодовуванні неякісних запліснявілих чи підгнилих та з ознаками бродіння кормів, включенні у кормову суміш непрокип'ячених пивних і пекарських дріжджів, самозігрітого салату. Розвитку хвороби сприяють надмірна ненажерливість звірів, особливо щенят, тривале голодування. Тимпанія часто спостерігається при хворобі Ауєскі. У кроликів хвороба виникає при згодовуванні вики, люцерни та інших бобових. Збудником хвороби у кроленят до одномісячного віку може бути анаероб Вас. tympani cuniculi.
Патогенез. Неякісний корм або некип'ячені дріжджі викликають бродіння з виділенням великої кількості газів ще у процесі приготування фаршу У шлунку нагромаджуються гази, які розтягують його стінки, шлунок збільшується у 2-4 рази, тисне на прилеглі органи, часто спричинюючи асфіксію. Токсичні речовини неякісного корму подразнюють рецептори, що рефлекторно викликає спазм пілоричного та кардіального сфінктерів.
У звірів, особливо щенят лисиць та песців, що жадібно поїдали навіть доброякісний корм, шлунок сильно розтягується, внаслідок чого скорочення його послаблюються, евакуація корму з нього затримується, що створює сприятливі умови для бродіння і газоутворення, які, у свою чергу, є причиною подальшого розтягнення шлунка.
Симптоми. Звірі збудливі, швидко переміщуються, лягають, встають, п'ють воду. Об'єм живота швидко збільшується, дихання утруднене, поверхневе, слизові оболонки стають ціанотичними, інколи спостерігають позив до блювання, атаксію. При розриві шлунка гази виходять у підшкірну клітковину (відчувається крепітація).
Патолого-анатомічні зміни. Шлунок наповнений кормом і розтягнутий газами. При розриві шлунка в черевній порожнині знаходять вміст з домішками крові і ознаки гострого перитоніту. Краї розриву шлунка просочені кров'ю, що є ознакою прижиттєвого розриву.
Діагноз ставлять на основі характерних симптомів і аналізу якості кормів. Диференціюють злоякісний набряк, який також супроводжується підшкірною крепітацією, але колір тканин на розрізі брудний, запах неприємний.
Лікування недостатньо ефективне через швидку загибель хворих. На початку видаляють гази зі шлунка за допомогою зонда. Потім шлунок промивають слабими розчинами калію марганцевокислого, етакридину лактату, через зонд вводять 3-5 мл 5 %-ного розчину молочної кислоти, 5-8 мл 10 %-ного розчину іхтіолу, активоване вугілля (0,2-1,0 г), ентеросорбент, фітосорбент(0,1 г/кг маси), фенілсаліцилат (0,2-0,5 г).
Якщо ці заходи не дають позитивних результатів, роблять прокол шлунка голкою в лівому підребер'ї, відступивши на 3 см від останнього ребра і 5 см від білої лінії живота. Гази випускають поступово. Після цього протягом доби звірів не годують, а потім дають невеличкі шматочки м'яса, а для запобігання перитоніту вводять антибіотики.
Профілактика. Не допускають до згодовування корми, що бродять і самозігріваються. У теплу пору року вчасно збирають залишки фаршу, а температура приготовленої кормосуміші має не перевищувати 8 °С, у корм додають ортофосфорну кислоту, а пивні і пекарські дріжджі використовують після термічної обробки. У годівлі нутрій, ондатр і кроликів дотримують обережності при даванні зеленої люцерни і конюшини.
Гастроентерит
Гастроентерит {Gastroenteritis) - запалення слизової оболонки шлунка і кишечнику з наступним порушенням їх моторної і секреторної функцій. Це одне з найбільш поширених захворювань хутрових звірів, яке частіше спостерігають при переході з годівлі молоком матері на підгодівлю або зразу після відлучення від матері, коли щенята переходять на самостійний тип годівлі. Ураження шлунка і кишечнику розвивається уже через кілька годин після поїдання неякісних кормів. Хворіють хутрові звірі усіх видів. За походженням гастроентерити поділяються на первинні та вторинні, за перебігом - гострі та хронічні, за характером запалення - на катаральні, виразкові, геморагічні.
Етіологія. Здебільшого причинами первинного гастроентериту є поїдання неякісних кормів: загнилих, прокислих, несвіжих, які окислились і містять багато прогірклих жирів, обсіменених мікроорганізмами (ешерихіями, протеєм, клостридіями, грибами та ін.); порушення режиму годівлі і структури раціону, коли у кормовій суміші багато клітковини або молочних кормів; різка зміна кормів; згодовування щенятам кормів, які не відповідають фізіологічним потребам, споживання забрудненої води, попадання в корм різних токсинів. У соболів велике значення в розвитку гастроентериту, крім згодовування неякісних кормів, має введення у практику голодної дієти під час масових зоотехнічних чи ветеринарних заходів. Добове голодування соболів є сильним стресором, який призводить до тяжких розладів секреторної і моторної функцій шлунка та кишечнику, розвитку виразкового гастроентериту. У молодих кроленят ентерити часто виникають при переохолодженні.
Вторинний гастроентерит розвивається рефлекторно при захворюваннях печінки, підшлункової залози, легень, нирок. Крім того, з явищами гастроентериту перебігають багато інфекційних та інвазійних захворювань: колібактеріоз, сальмонельоз, стрептококоз, чума, анаеробна ентеротоксемія, вірусний гепатит, геморагічна септицемія, парвовірусний ентерит (норок), дизентерія, еймеріоз (нутрій, кроликів), дифілоботріоз, токсокароз та ін. Ряд захворювань (сибірка, сальмонельоз, геморагічна септицемія, а у нутрій - стронгілоїдоз) супроводжуються геморагічним гастроентеритом.
Велику роль у розвитку гастроентериту відіграють дисбактеріози, які часто розвиваються при згодовуванні антибактеріальних препаратів. У таких випадках у вмісті кишечнику м'ясоїдних знаходять переважно бактерії родів Proteus, Paracoli, Pseudomonas, E.coli, протеолітичні бактерії. У травоїдних (нутрії, кролики) дисбактеріоз характеризується наявністю у тонкому кишечнику грамнегативних бактерій {Proteus, Pseudomonas, E.coli і т.п.), а у здорових нутрій у кишечнику переважають грампозитивні бактерії, ентерококи, дріжджі.
Патогенез. При гострому перебігу патологічного процесу підвищується чутливість шлунка та кишечнику, виникають рефлекторні розлади, які супроводяться блюванням, діареєю, дегідратацією. Хронічний гастроентерит характеризується порушенням секреторної, моторно-евакуаторної та екскреторної функцій шлунка і кишечнику, порушенням структури і функції печінки, підшлункової залози. Недостатнє перетравлювання і засвоєння поживних речовин, втрата їх та рідини з калом призводить до дегідратації, інтоксикації, порушення обміну речовин. Хворі звірі втрачають вгодованість, стають ослабленими і сприйнятливими до вторинної інфекції.
Симптоми. При катаральному гастроентериті апетит знижений або відсутній, з'являються блювання, депресія і діарея, фекалії рідкі, сірого, світло-рожевого, зеленого або бурого кольору, містять слиз і пухирці газу, черевна стінка болюча. У нутрій при ентериті може спостерігатися запор. У кроликів - часта дефекація, кал може бути прозорим, сіро-коричневого кольору або із зеленуватим чи червонуватим відтінком, рідкий, зі слизом і пухирцями газу. З розвитком інтоксикації і зневоднення організму стан хворих погіршується, волосяний покрив стає тьмяним, видимі слизові оболонки анемічні, інколи з жовтяничним відтінком. При хронічному перебігу затримується линяння і погіршується якість хутра.
Геморагічний гастроентерит розвивається швидко, супроводжується профузним проносом, кал зі слизом і кров'ю, часто нагадує дьоготь (чорний кал). У хворих звірів нерідко блювота має вигляд кров'янистої рідини. Розвивається спрага. Звірі часто гинуть уже на першу добу.
Патолого-анатомічні зміни. В запальний процес втягнені слизові оболонки шлунка і тонкого кишечнику. Найчастіше виявляють ексудативні форми запалення: катаральне, геморагічне, фібринозне. При гострому катаральному запаленні (слизовий катар) слизові оболонки набряклі, червоного кольору внаслідок розвитку запальної гіперемії та несуть на собі значну кількість густого тягучого слизу, який, змішуючись із вмістом, змінює його консистенцію. Якщо слизовий катар набуває хронічного перебігу, то ексудативні процеси поступово затухають, але посилюються проліферативні, тобто в підслизовій основі інтенсивно починають розмножуватись клітини сполучної тканини. Таке явище частіше розвивається у шлунку. Слизова оболонка його потовщена, сірого кольору, зібрана у численні дрібні складки, що не розпрямляються, і покрита сірим тягучим слизом. При геморагічному запаленні цих органів кров'янистий ексудат виділяється у їх просвіт, забарвлюючи вміст у червоний колір різної інтенсивності. Слизова оболонка набрякла, темно-червоного кольору, злегка розпушена.
Внаслідок поїдання неякісних кормів токсичні речовини місцево впливають на слизову оболонку шлунка, зумовлюючи запальні явища і навіть руйнують поверхневі структури слизової оболонки, тобто формують ерозії. По краях ерозій часто виявляють крововиливи, що мають буре забарвлення (наслідок взаємодії гемоглобіну із НСl). На місці ерозій з часом можуть утворюватись виразки.
Фібринозне запалення шлунка та кишечнику може бути поверхневим (крупозним) або глибоким (дифтерійним). Крупозне запалення частіше буває розлитим. Фібринозний ексудат у вигляді світло-сірої або жовто-сірої пружної маси нашаровується на поверхні слизової оболонки і відносно легко може відділятись від неї. Слизова оболонка під фібрином набрякла і плямисто забарвлена в червоний колір різної інтенсивності. Дифтерійне запалення частіше розвивається локально на місці солітарних фолікулів. У таких місцях формуються осередки некрозу сірого або сіро-жовтого кольору, що піднімаються над загальною поверхнею слизової оболонки.
Діагноз ставиться на основі характерних змін консистенції і кольору фекалій. Первинний гастроентерит слід диференціювати від інфекційних та інвазійних хвороб. На колібактеріоз хворіють переважно щенята лисиць, песців і нутрій 1-10-денного віку. Дорослі звірі, щенята норок, тхорів, бобрів, єнотів і соболів стійкі до нього (у них може бути змішана інфекція). Диференціюють за результатами бактеріологічного дослідження.
На сальмонельоз хворіють щенята лисиць і песців від тритижневого до тримісячного віку, а також глибоковагітні самиці. У дорослих невагітних самиць, а також у щенят норок, соболів, тхорів сальмонельоз розвивається лише як вторинна інфекція при чумі, алеутській хворобі, стресі. Характерними, крім діареї, є підвищення температури тіла до 41-42 °С, зневоднення, западання очей, парез тазових кінцівок. На розтині знаходять збільшення (у 4-10 разів) селезінки. Уточнюють діагноз бактеріологічним дослідженням.
Вірусний ентерит норок характеризується домішками у калових масах великої кількості слизу білого, зеленого або кремового кольору, наявністю білих кишкових циліндрів - слизових трубок, що з'являються в результаті злущення слизової оболонки кишечнику. На розтині - фібринозно-геморагічне запалення слизових оболонок шлунка та кишечнику, селезінка темно-вишневого кольору, збільшена вдвічі.
Кокцидіоз найбільш виражений у віці 2-3 міс, менше хворіють щенята до місячного віку і дорослі звірі. Диференціюють шляхом мікроскопії фекалій і виявлення ооцист.
Прогноз при первинному гастроентериті - сприятливий, а при вторинному залежить від основного захворювання, при дегідратації та інтоксикації - обережний або несприятливий.
Лікування. При масовому захворюванні звірів слід виключити з раціону недоброякісні корми, а також корми, багаті на жир і клітковину. Звірів забезпечують водою, пропускають одну годівлю, а потім у раціон вводять свіже м'ясо, печінку, кров, молоко. Годують невеликими порціями. У корм додають АБК, ацидофілія, вітаміни. Окремим звірам випоюють по 5-20 мл шлункового соку. Для нутрій, кроликів, ондатр дієтичними кормами є сіно доброї якості, сушений білий хліб. Соболям у раціон додають яблука. Якщо пронос не припинився, призначають в'яжучі (танін, танальбін) та протимікробні (фенілсаліцилат, фуразолідон, фуразонал, антибіотики, сульфаніламіди) засоби. Левоміцетин призначають всередину з кормом, 2 рази на день кроликам, лисицям і песцям по 20-30 мг, норкам - 10-15 мг/кг маси; тетрациклін, окситетрациклін - 2-3 рази на день, лисицям і песцям - 0,1-0,2 г, норкам -0,05 г, нутріям - по 10 мг/кг маси; хлортетрацикліну гідрохлорид (біоміцин) - 2 рази на день щенятам лисиць і песців, молодняку кролів -20-30 мг, норченятам і соболятам - 10-15 мг/кг маси, дорослим, відповідно 0,02-0,03 і 0,05; кролям-0,1-0,15 г; неоміцину сульфат- 2 рази на день, по 1-2 тис. од., а при гастроентериті інфекційної етіології лисицям і песцям - 20-60 тис. од., норкам і соболям - 10-20 тис. од.; фталазол - лисицям, песцям і нутріям - 0,3-0,5 г, норкам і соболям -0,1-0,2 г, кроликам - 0,1 г/кг маси; фуразолідон - кролям, лисицям, песцям, норкам, соболям, нутріям - 3-5 мг/кг маси 2 рази на день.
При дегідратації підшкірно вводять ізотонічні розчини солей, 5 %-ний розчин глюкози, білкові гідролізати.
Профілактика включає щоденний контроль якості кормів, що надходять, умов зберігання, дотримання структури раціону, приготування якісної кормової суміші. У літній період слід своєчасно збирати залишки нез'їденого корму. Особлива увага якості кормів приділяється у період вагітності, лактації самок та відсадження щенят. Щоденно контролюють поїдання корму, стежать за станом органів травлення. Коренеплоди слід добре промивати, відкидати зіпсовані. Забороняють згодовувати кроликам мокру або зігріту у купах траву. Вологу зелень прив'ялюють.
Переведення кроликів на безмолочний раціон здійснюють поступово. Концентрати згодовують при цьому у подрібненому або плющеному вигляді. У раціон включають молоду зелену траву або вітамінне сіно бобових і бобово-злакових культур, овес, варену картоплю, моркву і невелику кількість пшеничних висівок, сухе молоко, рибне та м'ясо-кісткове борошно. При приготуванні гранульованих кормів слід включати до їх складу 30-40 % трав'яного борошна. Будиночки, клітки періодично дезінфікують, напувалки і годівниці очищають і добре промивають, стежать за чистотою питної води.
З профілактичною метою застосовують сухий ацидофілін, який додають кролицям до корму у кількості 1 %, починаючи з 20-го дня лактації і далі протягом 15-ти днів. Повторюють курс після 10-денної перерви. Кроликам, починаючи з 15-денного віку і до відсадження, один раз на день дають хлортетрацикліну гідрохлорид по 0,5 мг, а після відсадження і до тримісячного віку - по 1 мг. Курс застосування - 7 днів з наступною п'ятиденною перервою.
Копростаз
Захворювання характеризується непрохідністю товстого кишечнику. Хворіють нутрії та кролі.
Етіологія - довготривала годівля грубим, малопоживним кормом, повна заміна грубих кормів концентратами, висівками, постійна нестача води. Сприяють виникненню копростазу - хронічний катар кишечнику, спайки, перекручування, стенози кишок, недостатнє пережовування корму. Причиною може бути поїдання отруйних рослин, токсини яких паралізують перистальтику кишок.
Симптоми - неспокій, зниження апетиту, відсутність акту дефекації. Стінки живота напружені. Бімануальною пальпацією виявляють щільне довгасте тіло. Нутрії падають на спину і перебирають грудними кінцівками.
Діагноз ставлять за симптомами хвороби.
Лікування спрямоване на розм'якшення і видалення калових мас за допомогою клізми. До теплої води додають рослинні олії, зокрема рицинову, вазелінове масло або риб'ячий жир. Усередину дають проносні (глауберову сіль), обережно масажують живіт. Після звільнення кишечнику дають м'які корми, до раціону обов'язково включають соковиті.
Профілактика. Для годівлі кролів і нутрій використовують соковиті частини рослин, зерновий комбікорм, картоплю, коренеплоди, траву, сіно, молоко. Взимку на нутрію в раціон включають: сіно - 30-40 г, моркву, кормові буряки - 300-400, зерносуміш -140-150, крейду - 2,0, кухонну сіль - 1,5-1,7 г. Годують двічі на день.
Інвагінація кишечнику
Інвагінація кишечнику (Invaginatio intestini) - входження одного сегмента кишки у просвіт іншої, сусідньої, разом з брижею, внаслідок чого виникає непрохідність кишечнику. Частіше зустрічається у щенят песців та лисиць.
Етіологія. Хвороба зумовлена посиленою перистальтикою, яка виникає внаслідок ентериту, закупорення кишечнику, гельмінтозів.
Симптоми - втрата апетиту, пронос, кров'янисті з неприємним запахом калові маси, болючість, неспокій. Інколи через черевну стінку пальпацією знаходять ущільнене довгасте утворення. При інвагінації тонкої кишки виникає блювання, блювота з домішками крові, має неприємний запах.
Діагноз - частіше ставиться після загибелі тварини.
Лікування. Найбільш радикальне - хірургічне втручання. При збереженій прохідності призначають знеболювальні засоби і такі, що розслаблюють кишкову стінку (хлоралгідрат, анальгін, алкоголь, но-шпу, атропіну сульфат), слизові відвари, рослинну олію, глибокі теплі клізми.
Дистрофія печінки
Дистрофія печінки {Dystrophia hepatis) - захворювання, що характеризується глибоким порушенням усіх видів обміну речовин, функціональними і морфологічними змінами у різних органах з переважним ураженням печінки і нирок. Виникає частіше у норок, особливо з кольоровим забарвленням хутра, рідше у звірів інших видів, у будь-яку пору року, проте серед самок частіше хвороба реєструється у квітні-червні, тобто під час вагітності та лактації; серед щенят - восени, оскільки звірів починають годувати м'ясо-рибними кормами, що довго зберігалися. Загибель норок з причини гепатодистрофії становить 15-30 % від загальної летальності.
Етіологія. Дистрофія печінки (гепатоз) буває первинною і вторинною. Первинна гепатодистрофія виникає внаслідок поїдання кормів, що містять продукти окиснення жирів - альдегіди, кетони, низькомолекулярні кислоти, оксикислоти, що мають токсичні властивості. Вони руйнують у кормах жиро- і водорозчинні вітаміни, дезорганізують внутрішньоклітинне окиснення у печінці, окиснюють ненасичені жирні кислоти, які входять до складу мембран гепатоцитів, руйнують їх. Перекиси водночас посилюють ліполітичні процеси, що супроводиться мобілізацією жиру із депо та інтенсивним відкладанням його у печінці. Особливо небезпечним є згодовування таких кормів при дефіциті у раціоні антиоксидантів - токоферолу, фолієвої кислоти та селену.
Гепатодистрофія також розвивається при порушенні синтезу у гепа-тоцитах фосфоліпідів з нейтрального жиру, що є наслідком дефіциту у раціоні ліпотропних речовин - метіоніну та холіну. Із тригліцеридів і холіну у печінці утворюються холінофосфатиди, що забезпечує постійний відтік жирових речовин із печінки і запобігає жировій інфільтрації гепатоцитів. Єдиний донатор метильних груп для синтезу холіну - метіонін, який є незамінною амінокислотою. Недостатність метіоніну і холіну спостерігається в тому випадку, коли більше 50 % загального білка раціону надходить за рахунок субпродуктів і рибних відходів (голови, кістки, губи, вуха, гортань, трахея, легені, стравохід, селезінка, передшлунки, плавники), а не з доброякісним м'ясом, рибою, молочними продуктами.
Крім аліментарних факторів, гепатодистрофія розвивається при інтоксикації отрутами рослинного, мінерального та бактеріального походження.
Вторинна дистрофія печінки є наслідком гастроентериту, алеутської хвороби, пневмонії, туберкульозу, сальмонельозу, чуми та інших інфекційних хвороб.
Патогенез. Порушення структури раціону, нестача ліпотропних речовин, інтоксикація різними отруйними продуктами призводять до морфологічних змін гепатоцитів і їх функціональної недостатності. У хворих звірів розвивається паренхіматозна жовтяниця - жовчні пігменти забарвлюють тканини, особливо жирову, у жовтий колір. Порушується білоксинтезувальна функція печінки, кількість альбумінів у хворих норок зменшується з 55 до 30-40 %, що призводить до порушення водного обміну, оскільки альбуміни утримують плазму у кров'яному руслі. Клінічно гіпоальбумінемія проявляється вираженою спрагою.
Подобные документы
Попереднє знайомство з твариною. Фізіологічні властивості шкіри. Дослідження серцево-судинної системи, дихання, органів травлення, сечової та нервової систем. Отримання сироватки крові. Визначення каротину в сироватці крові і його клінічне значення.
курсовая работа [42,9 K], добавлен 11.02.2013Короткі анатомо-топографічні дані легень великої рогатої худоби. Діагностичне значення дослідження органів дихальної системи. Підрахунок загальної кількості еритроцитів. Аналіз симптомів та змін крові при клінічному і лабораторному дослідженні тварини.
курсовая работа [320,8 K], добавлен 25.11.2012Інфекційні та інвазійні хвороби риб. Бактеріальна геморагічна септицемія. Лікування і профілактика аеромонозу. Дактілогірози та ботріоцефальоз риб. Захворювання людини і тварин, переносниками яких є риби. Особливості профілактики краснухи у коропа.
реферат [69,8 K], добавлен 25.12.2010Характеристика вірусу ящуру - гострої вірусної хвороби, що характеризується лихоманкою, загальною інтоксикацією, афтозним ураженням слизової оболонки рота, ураженням шкіри кистей. Економічний збиток від ящуру. Патогенез та діагностика хвороби, лікування.
презентация [746,8 K], добавлен 24.06.2013Обстеження системи дихання, травлення, сечостатевої, нервової системи. Дослідження зони патологічного процесу. Встановлення діагнозу – аскаридіоз курей. Загальні відомості про цю хворобу. Схема лікування, препарати, рекомендації щодо умов утримання птиці.
история болезни [438,2 K], добавлен 12.12.2013Види шлунково-кишкових захворювань кролів: клінічна картина, причини, симптоми, діагностика, профілактика та заходи боротьби. Причини і профілактика випадків, коли самка поїдає своїх новонароджених кроленят. Види захворювань органів дихання у кролів.
реферат [30,2 K], добавлен 28.07.2010Опис хронічної ниркової недостатності як патології серед домашніх котів. Встановлення біохімічних показників сироватки крові і сечі, морфологічних змін нирок і паренхіматозних органів. Розробка схеми терапії із застосуванням пентоксифіліну та мікардісу.
дипломная работа [340,1 K], добавлен 07.06.2015Хвороби культур, закономірності розвитку патологічних процесів - об'єкт дослідження сільськогосподарської фітопатології. Готика - важке захворювання картоплі. Узагальнення інформації про збудника хвороби. Морфологічні та біологічні особливості патогену.
контрольная работа [818,0 K], добавлен 20.11.2015Яблуня – провідна плодова культура в Україні. Хвороби, що перешкоджають одержанню урожаїв високоякісних плодів. Біологічні особливості збудника парші, прогнозування хвороби. Огляд прийомів і методів щодо обмеження чисельності шкідника та їх ефективність.
курсовая работа [531,8 K], добавлен 09.02.2011Характеристика та роль вірусів як збудників хвороб, їх основні види, розповсюдження, розмноження в клітині і переміщення по рослині. Симптоми та діагностика захворювань рослинних культур, застосування системи заходів проти хвороб зернових культур.
курсовая работа [67,0 K], добавлен 02.07.2011
