Проведення робіт з меліорації земель

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

«Проведення робіт з меліорації і земель»

Полтава 2012

1. Режим зрошення сільськогосподарських культур, його визначення

меліоративний зрошення ерозія осушувальний

Режим зрошення - це сукупність норм, чисел і строків поливу в залежності від кліматичних, гідрологічних, агротехнічних і біологічних особливостей рослин.

Режим орошения представляет собой динамику изменения расхода воды на полив сельскохозяйственных культур в течение оросительного периода в соответствии с почвенными условиями орошаемого поля.

Недостаточное обеспечение растений влагой, особенно в период наиболее интенсивного их роста, приводит к значительному снижению урожая. Поэтому режим орошения сельскохозяйственных культур необходимо разрабатывать так, чтобы обеспечить необходимое водопотребление на протяжении всего вегетационного периода.

Для определения поливного режима каждой культуры необходимо учитывать водно-физические особенности почв.

Если влажность активного (расчетного) слоя почвы, в котором находится основная масса корней растений, ниже показателей, приведенных в таблице, то растения не обеспечиваются необходимым количеством влаги, в результате чего снижается их рост и продуктивность.

Поливной режим сельскохозяйственных культур складывается из просительной нормы, поливной нормы, количества поливов и сроков их доведения.

2. Огороджувальна осушувальна мережа напірних та ловильних каналів

На территории Украины болота, заболоченные и переувлажненные земли сосредоточены преимущественно на Полесье, северной части Лесостепи и в предгорных районах Карпат.

Общая площадь мелиоративного фонда республики, включая земли с осушительной сетью, составляет 4,9 млн. га. Наибольший удельный вес болот и переувлажненных земель в Ровенской области - 64% площади сельскохозяйственных угодий, Волынской - 56, Ивано-Франковской - 46%, а также в Львовской, Закарпатской, Черниговской и Житомирской областях.

Огромные территории болот и заболоченных земель являются значительным резервом для расширения сельскохозяйственных угодий.

Осушительные системы состоят из следующих основных элементов: водоприемника, водопроводящей сети каналов, ограждающей сети, постоянной регулирующей сети, гидротехнических сооружений и дорожной сети с сооружениями на ней.

Осушительная система двустороннего действия, помимо названных элементов, имеет еще и увлажнительную часть, состоящую из водоисточника, подводящей распределительной сети, регулирующей сети и гидротехнических сооружений.

Осушительные системы в зависимости от конструкции бывают двух типов - открытые и закрытые.

В системах открытого типа регулирующая сеть представляет собой открытые каналы, предназначенные в основном для предварительного осушения болот, лесов и малопродуктивных сенокосов.

Устройство открытой осушительной сети по сравнению с закрытой требует меньше затрат труда и средств. При этом типе систем хорошо отводится вода, лучше используются малые уклоны местности, легче осматривать каналы.

И все же открытые осушительные системы имеют ряд недостатков: для равномерного осушения земель требуется густая сеть каналов, которые затрудняют механизацию сельскохозяйственных работ и снижают коэффициент земельного использования, необходимо строительство большого количества мостов, переездов и других гидротехнических сооружений, содержание открытой осушительной сети требует значительные эксплуатационные затраты.

Ловчие каналы. Ловчие каналы или дрены - разновидность оградительной сети, предназначенной для перехвата и понижения уровня грунтовых и грунтово-напорных вод, притекающих к осушаемой площади со стороны внешнего водосбора. Обычно их располагают в зоне выклинивания грунтовых вод в виде родников, а при наличии напорных грунтовых вод - вдоль линии наибольших пьезометрических напоров. Практически для речных долин это будет линия перехода коренного берега к пойме. При осушении болот в случае равномерного входа грунтового потока ловчие каналы следует располагать поперек потока грунтовых вод, вдоль границы торфяной залежи, а при сосредоточенных выходах - по воронкам минерального дна.

Для того чтобы ловчий канал наиболее эффективно перехватывал грунтовые воды и способствовал уменьшению их напора, нижняя часть его сечения должна врезаться в грунты, насыщенные водой. Поэтому, если ловчий канал трассирует по болоту или минеральным землям, то его глубину устанавливают в пределах 1,5 - 2 м, но с обязательным условием заглубления в подстилающие, хорошо водопроницаемые водоносные грунты не менее чем на 0,5 м.

При глубоком залегании напорного водоносного горизонта устройство открытых ловчих каналов по технико-экономическим соображениям нецелесообразно. В этом слу-чае возможно применение самоизливающихся трубчатых колодцев, установленных через 20 - 40 м, устройство закрытого горизонтального головного дренажа, а в приемлемых гидрогеологических условиях - вертикального дренажа.

Проводящая сеть принимает избыточную воду из элементов регулирующей и ограждающей сетей и транспортирует её в ближайший водоприёмник (река, водохранилище, озеро и т.п.). Состоит из открытых магистральных каналов различных порядков, прокладываемых по самым низким местам осушаемой площади, а при осушении дренажем -- открытых или закрытых коллекторов, впадающих в магистральный канал и редко -- в водоприёмник. Стенки и дно каналов крепят плитами из пористого бетона, дёрном, хворостом, что улучшает их работу и увеличивает долговечность.

3. Компоненти лісу, дайте пояснення кожного з них

Ліс -- це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище.

Широколистяний буковий ліс помірного поясу в Українських Карпатах

Ліс -- територія з високою щільністю дерев. Рослинні угруповання, що формуються на таких територіях, є характерними для великих площ суходолу в різних районах Земної кулі. Їхніми найважливішими функціями в біосфері є зв'язування вуглекислого газу, утворення біотопів, придатних для життя багатьох видів тварин, рослин та грибів, регулювання гідрологічного режиму, розвиток та підтримка ґрунтів.

Компоненти лісу

До складових компонентыв лісу належать -- насадження, деревостан, підріст, підлісок, підгін, живе надґрунтове вкриття, відпад, лісова підстилка, галявина, прогалина, узлісся, зруб, стіна деревостану, згарище і пустище. Головним елементом лісу є насадження.

Лісове насадження -- це ділянка лісу однорідна за деревною, чагарниковою рослинністю та живим надґрунтовим вкриттям. Є головним складовим елементом лісу. У насадженні виділяють такі яруси: деревостан, підріст, підлісок, живе надґрунтове вкриття, які разом із позаярусною рослинністю, складають наземну частину лісу. Коріння цих рослин, багаточисельні Мікроорганізми та макроорганізми, ґрунт, материнська гірська порода утворюють підземну частину лісу. Не кожне насадження має усі перелічені вище яруси. Найважливішими ознаками лісового насадження є його Таксаційні характеристики насадження.

Деревостан (іноді лісостан) -- сукупність деревних порід у тому чи іншому лісовому насадженні. Деревостани розрізняють за складом порід, формою, походженням, віком та продуктивністю. У деревостанах виділяють переважаючу, головну, другорядну та супутню породи. (Деревостан)

Підростом називають молоде покоління деревних рослин, що росте під наметом лісу або на зрубах, яке здатне вийти у перший ярус насадження, замінивши старий материнський деревостан. Підріст буває насіневого та вегетативного походження. Однорічний підріст насіневого походження називають сходами, а старше одного року -- самосівом.

Підліском називають чагарники, рідше дерева, які ростуть під наметом лісу, утворюючи найнижчий ярус насадження, і не здатні вийти у верхній ярус в даних лісорослинних умовах. Складається підлісок з тіневитривалих порід, інколи може бути відсутній.

Підгоном називають сукупність дерев і чагарників, які складають супутні породи. Вони сприяють кращому росту і очищенню від сучків головної породи. У якості підгону використовують породи з уповільненим ростом і густими кронами -в'яз, клен, клен польовий і татарський, ліщина звичайна. Для дуба підгоном може бути ялина, ялиця, граб звичайний насіневого походження, ільмові, клен гостролистий. Щоб не допустити затінення крон головної породи, підгін обезвершинюють або проріджують.

Чорничне ЖНВ у сосновому лісі

Живе надґрунтове вкриття (іноді ЖНВ) -- сукупність трав, мохів, лишайників і напівчагарників, що вкривають ґрунт під наметом лісу, на зрубах і згарищах є одним з ярусів лісового насадження. Впливає на властивості ґрунту у лісі (фізичні властивості), (кислотність), (вміст органічних речовин), (мікроклімат)пом'якшує або підсилює заморозки на поверхні ґрунту, послаблює вітер, поновлення та розвиток лісу. Деякі представники ЖНВ мають лікарське значення (конвалія травнева, звіробій звичайний, суниці лісові, папороть чоловіча, орляк звичайний) та інші.

Відпадом називають відмерлі протягом року хвоя, листя й інші рештки лісової рослинності.

Лісова підстилка (інколи рослинна підстилка, листяна підстилка або просто підстилка) шар мертвого рослинного матеріалу, такого як листя, кора і гілки, що опали на землю.

Галявина -- відкрита, незаросла деревами ділянка в лісі.

Прогалиною називають ділянку лісової площі, на якій відсутні дерева, але збережені елементи лісової рослинності.

Узлісся -- називають межу лісу з безлісним простором. Буває зовнішнім і внутрішнім.

Зрубом -- називають ділянку, на якій було повністю вирубано ліс.

Стіною деревостану -- називають границю лісу із зрубом.

Згарищем -- називають ділянку, на якій повністю згорів ліс.

Пустищем -- називають згарище або зруб, який понад десяти років знаходиться у безлісому стані.

Лісовий покрив Землі -- один з планетарних акумуляторів живої речовини, що утримує в біосфері ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіє з тропосферою і визначає рівень кисневого та вуглецевого балансу. При знищенні лісів на великій території прискорюється біологічний кругообіг низки хімічних елементів, у тому числі вуглецю, який переходить в атмосферу у вигляді СО₂. У лісовому біогеоценозі встановлюється своєрідний обмін речовин і енергії між усіма його компонентами. У процесі цього обміну відбувається накопичення і перетворення органічної речовини. Біомаса, що накопичується в лісах, в десятки разів перевищує біомасу трав'яних і рослинних угруповань. Однак різниця в річному прирості фітомаси в лісах і трав'яних угрупованнях не настільки значна. Річний приріст фітомаси багато в чому залежить від водно-теплового балансу: у ялинових лісах Руської рівнини він дорівнює 60-90 цнт/га, в букових лісах Західної Європи близько 130 цнт/га, у вологих тропічних лісах вище 300 цнт/га. Наземна частина фітомаси в лісах у 3-5 разів перевищує підземну.

Ліси вкривають близько 30% суші і присутні на всіх континентах, окрім Антарктиди. Значні площі лісів припадають на Америку (понад 30% від загальної площі материка) і Азію (понад 30%), найменша -- на Австралію (близько 10%). Лісові регіони Землі, за даними ФАО (Продовольча і агрономічна організація при ООН з 1968 року), складають 4126 млн. га, а покрита лісом площа -- 3779 млн. га. У минулому ліси були поширені на більшій території, частина якої згодом була зайнята сільськогосподарськими угіддями, промисловими комплексами, містами. З доісторичних часів площа під лісами в середньому на усіх континентах скоротилася більш ніж наполовину.

4. Морфологічні частини (одиниці) ландшафту, їх класифікація

Ландшафт - це генетично однорідний ПТК, що має однаковий геологічний фундамент, один тип рельєфу, однаковий клімат і складається із властивого тільки йому набору динамічно сполучених і закономірно повторюваних у просторі основних і другорядних урочищ (М. А. Солнцев).

Регіональне трактування ландшафту:

Ландшафт - це 1) конкретна (індивідуальна) територіальна одиниця; 2) досить складний географічний комплекс, що звичайно складається з багатьох елементарних фізико-географічних одиниць; 3) ландшафт являє собою основну фізико-географічну одиницю, основний об'єкт територіального дослідження.

Типологічне трактування ландшафту:

Ландшафт - це тип або вид географічних комплексів, тобто не сама територія, а лише сукупність деяких загальних типових властивостей, властивих тим або іншим ділянкам території, незалежно від їхнього рангу й характеру поширення

Морфологія ландшафту. Проблеми типології й формалізації в морфології ландшафту.

Горизонтальна будова ландшафту виражається в наявності системи просторово взаємозв'язаних і супідрядних ПТК. ПТК, що входять до складу ландшафту і обумовлюють його внутрішню неоднорідність, називаються морфологічними одиницями, їх поєднання утворює морфологічну структуру ландшафту.

Фація як елементарна геосистема.

Розділ ландшафтознавства, що має справу з вивченням закономірностей внутрішнього територіального розчленовування ландшафту і локальних геосистем, які представляють його морфологічні складові частини, називається морфологією ландшафту. У завдання цього розділу входить встановлення морфологічних підрозділів ландшафту, їх таксономічних рівнів і ієрархічних відносин, характеристика і класифікація одиниць (по кожному рівню окремо), дослідження просторових співвідношень і речовинно-енергетичних зв'язків між локальними геосистемами.

Морфологічна будова ландшафту багаточленна, проте число ступенів може бути різним і відповідно ландшафти різноманітні по ступеню складності внутрішнього територіального устрою. Універсальне значення мають дві основні ступені, встановлені ще в 30-х роках Л. Г. Раменським, -- фація і урочище. У багатьох ландшафтах виділяються проміжні одиниці, так звані підурочищами, місцевості, а іноді буває необхідно встановлювати додаткові підрозділи.

Фація, як випливає з огляду локальної фізико-географічної диференціації -- гранична категорія геосистемної ієрархії (найменша (елементарна) фізико-географічна одиниця), яка характеризується однорідними умовами місцеположення і місцеперебування і одним біоценозом.

Фациї давно виділялися і картувалися в процесі ландшафтної зйомки, але під різними назвами, так що у цього терміну є немало синонімів: епіморфа (Р. І. Аболін), елементарний ландшафт (Б. Б. Полинов, І. М. Крашенінніков), мікроландшафт (І. В. Ларін), біогеоценоз (В. М. Сукачьов) і деякі інші. Більшість синонімів застаріли і нині не уживаються, проте в геохімії ландшафтів традиційно прийнято іменувати фацію елементарним ландшафтом.

Фація служить первинним функціональним осередком ландшафту, подібно до клітки в живому організмі.

Відмітні особливості фації як елементарної геосистеми -- динамічність, відносна нестійкість і недовговічність. Локальний ефект зростання ярів, акумуляція наносів і тому подібне має велике значення в трансформації фацій, причому це відбувається буквально на наших очах.

Урочище як морфологічна одиниця ландшафту.

Урочищем називається зв'язана система фацій, що об'єднуються загальною спрямованістю фізико-географічних процесів і приурочених до однієї мезоформи рельєфу на однорідному субстраті. Найвиразніше вони виражені в умовах розчленованого рельєфу з чергуванням випуклих («позитивних») і увігнутих («негативних») форм мезорельєфу -- пагорбів і улоговин, гряд і улоговин, плакорів між ярами і ярів і тому подібне. Хоча процеси стоку, місцевій циркуляції атмосфери, міграції хімічних елементів сполучають фації позитивних і негативних форм рельєфу в єдиний пов'язаний ряд, важко відмітити, що верхні і нижні частини цього ряду принципово розрізняються по проявах цих процесів. Схили пагорбів інтенсивно дренуються, речовина звідси виноситься, холодне повітря стікає вниз, панують фації елювіальних типів. У западинах, улоговинах спостерігається перезволоження, акумуляція речовини, застій холодного повітря, переважають гідроморфні (супераквальні) фації.

На обширних плоских міжріччях, де немає контрастних форм мезорельєфу, формування урочищ визначається відмінностями материнських порід (їх складом, потужністю, а при малій потужності -- і характером підстилаючої товщі) і віддаленістю від ліній природного дренажу. Останній чинник грає особливо велику роль в зоні надмірного зволоження. У міру видалення від річкових долин на міжріччях підвищується рівень ґрунтових вод, стік уповільнюється, посилюється застій вологи, що неминуче позначається на ґрунтово -рослинному покриві. В результаті відбувається зміна урочищ (і фацій) по мірі віддалення від надрічкових схилів до центральних частин міжріч. У перехідних умовах, коли різні рослинні співтовариства опиняються в однаковій екологічній обстановці, вирішальну роль в диференціації урочищ можуть зіграти конкурентні взаємини між співтовариствами. Ще Г. М. Висоцький відмітив, що конкуруючі співтовариства, поселившись поряд і утримуючи свою територію, все більш змінюють місцевий клімат, водний режим і ґрунти. В результаті урочища різних типів (наприклад, масиви вододільних лісів і ділянки лугових степів в лісостеповій зоні) чергуються без якої-небудь видимої закономірності.

Урочище -- важливий проміжний ступінь в геосистемній ієрархії між фацією й ландшафтом.

Урочищем називається зв'язана система фацій, пов'язаних з окремими випуклими або увігнутими формами рельєфу або з плакорними міжріччями на однорідному субстраті і об'єднуваних загальною спрямованістю руху вод, перенесення твердого матеріалу і міграції хімічних елементів.

За своїм значенням в морфології ландшафту урочища можуть бути фоновими, або домінантними, субдомінантними і підпорядкованими (другорядними). Ділення це має сенс тільки в застосуванні до конкретного ландшафту, оскільки роль одних і тих же (точніше -- однотипних) урочищ в різних ландшафтах може виявитися неоднаковою: домінантні урочища одного ландшафту можуть перейти на положення підлеглих в іншому. У багатьох ландшафтах яскраво виражений домінантний тип урочищ, переважаючий за площею і створюючий як би загальний фон ландшафту.

.

Схема співвідношень між переважаючими і другорядними урочищами в ландшафті Пріокської терасної рівнини (по М. А. Солнцеву і ін.).

Фонове домінантне урочище: 1 -- вирівняна надзаплавна тераса, складена пісками, що підстилаються на глибини близько 3м суглинками, з дерново-підзолистими піщаними ґрунтами під сосняками-зеленомошниками або вторинними березняками, частково розоранимиі. Урочища субдомінанти: 2 -- сирі пониження, де піски на глибині менше 2 м підстиляються суглинками, з дерново-підзолистими глеєватими і глеєвими супіщаними ґрунтами під ялиново-сосновими і осиково-сосновими лісами, 3 -- чагарничково-сфагнові і осиково-сфагнові болота з перехідними торф'яниками. Другорядне урочище: 4 -- пониження надзаплавної тераси, складені суглинками з дерново-підзолистими глеєватими і глеєвими легко- і середньосуглинистими ґрунтами під ялиновими і дубовими лісами з домішкою сосни.

Але часто для морфології ландшафту характерне поєднання двох зв'язаних типів урочищ, наприклад грядових і улоговинних, які розглядаються як содомінантні. Проте якщо оцінювати значення урочищ не з формальних позицій (тобто виходячи лише із співвідношення їх площ), а з функціональної точки зору, то у разі зразкового однакового площадкового співвідношення урочищ на позитивних і негативних мезоформах рельєфу правильніше перші вважати домінантними, а другі підлеглими, оскільки перші відносно автономні і у меншій мірі залежать від других, чим другі від перших.

Підурочища й складні урочища як морфологічні одиниці ландшафту.

Урочища різноманітні по своїй внутрішній (фациальній) будові, і тому виникла необхідність розрізняти декілька категорій урочищ по ступеню їх складності. Разом з типовими, або простими урочищами, які відповідають приведеному вище визначенню і пов'язані з чітко відособленою формою мезорельєфу або ділянкою вододільної рівнини на однорідному субстраті з однорідними умовами дренажу, виділяються підурочища і складні урочища («надурочища», по виразу Д. Л. Арманда).

Підурочище -- проміжна одиниця, група фацій, що виділяється в межах одного урочища на схилах різних експозицій, якщо експозиційні контрасти створюють різні варіанти фаціального ряду.

Підурочища можуть бути виділені на схилах гряд і пагорбів з різною крутизною, на схилах долин або ярів з неоднаковою освітленістю і тому подібне

Складні урочища формуються за наступних умов:

1) велика мезоформа рельєфу з накладеними або врізаними мезоформами другого порядку (балка з донним яром, гряда з лощинами або ярами, заболочена улоговина з озером);

одна форма мезорельєфу, але різнорідна літологічно (М. А. Солнцев описав балку, що вміщає три самостійні урочища: а) верхів'я -- півзадернованний сухий яр з покровними суглинками, які підстиляють мореною, б) середня частина -- сира балка з обвальними схилами, що розкриває юрські глини, в) пониззя -- суха балка, що розкриває кам'яновугільні вапняки і що має структурно-ступінчасті схили);

домінантне вододільне урочище з дрібними фрагментами другорядних урочищ або окремими «чужими» фаціями -- болотними, западинними, карстовими і тому подібне;

«подвійні», «потрійні» і тому подібні урочища (наприклад, система випуклих верхових болотяних масивів, що злилися, кожен з яких представляє собою самостійне урочище).

Класифікація урочищ розробляється на конкретному регіональному матеріалі в процесі складання крупно- і середньомасштабних ландшафтних карт.

Поєднання основних чинників формування урочищ -- форм рельєфу, складу ґрунтоутворюючих порід і режиму зволоження -- визначає розподіл ґрунтів і рослинних співтовариств. Ґрунти і рослинний покрив, не будучи визначальними критеріями при класифікації урочищ, служать важливими індикаційними ознаками. Слідує, проте, мати на увазі, що в різних ландшафтних зонах, підзонах і областях на одних і тих же формах рельєфу і однакових материнських породах формуються неоднаковий місцевий клімат, умови зволоження, ґрунти і біоценози, а отже, неоднакові урочища.

Місцевість як морфологічна одиниця ландшафту.

Найкрупнішою морфологічною частиною ландшафту вважається місцевість, що є особливим варіантом характерного для даного ландшафту поєднання урочищ.

Причини відособлення місцевостей і їх внутрішня будова дуже різноманітні. Вкажемо деякі найбільш типові випадки:

В межах одного ландшафту спостерігається деяке варіювання геологічного фундаменту: неоднакова потужність поверхневих відкладів або в западинах стародавніх дочетвертинних порід залягають окремими плямами молодші відкладення і тому подібне.

При одному і тому ж генетичному типі рельєфу зустрічаються ділянки мезоформ, різних за морфографічними і морфометричними характеристиками. Приклад, в горбисто-моренних ландшафтах разом з ділянками, де закономірно чергуються урочища крупних моренних горбів і обширних улоговин, є ділянки, де чергуються дрібні горби і дрібні ж улоговини.

При однаковому наборі урочищ (наприклад, зандрових борових і верхових болотних) у межах одного і того ж ландшафту змінюються їх кількісні (площадкові) співвідношення.

Мезорельєф представлений формами різного порядку: в межах крупних форм розвинені форми другого порядку.

У піднесених ландшафтах з розвиненим долинним розчленовуванням як окремі місцевості можна розглядати межріччя, надзаплавні тераси, заплави з властивими їм поєднаннями урочищ.

5. Обширні і складні системи однотипних урочищ, що злилися в процесі свого розвитку, наприклад крупні системи вододільних боліт, дюнні гряди, карстові улоговини.

6. Як особливі місцевості можна розглядати фрагменти (групи урочищ) чужих ландшафтів, вкраплені в даний ландшафт.

5. Типи водної ерозії, причини її виникнення

Ерозія ґрунту (від лат. erosio-роз'їдання) - це руйнування його верхнього найродючішого горизонту і підґрунтя під впливом природних та антропогенних чинників.

Залежно від природних чинників руйнування ґрунту, розрізняють водну та вітрову ерозію.

Водна ерозія проявляється у змиванні верхнього шару ґрунту або розмиванні його в глибину під впливом талих, дощових і поливних (іригаційних) вод.

За характером руйнування ґрунту водна ерозія поділяється на краплинну - роздроблення агрегатів ґрунту ударами дощових крапель, внаслідок чого шпари ґрунту забиваються мулистими фракціями, зменшується водопроникність і посилюється поверхневий стік і змив ґрунту; площинну, або поверхневу, коли ґрунт рівномірно змивається невеликими струмками талих і дощових вод по всій поверхні площі; лінійну, або глибинну, коли ґрунт розмивається углиб концентрованими потоками води; іригаційну, яка виникає в умовах неправильно організованого зрошення на схилових землях, коли по лінії течії поливної води є схили, здатні до розмивання.

Розвиток водної ерозії тісно пов'язаний з рельєфом місцевості. Як правило, руйнування ґрунтів починається на схилах крутизною 1-2°.

За ступенем змитості ґрунти поділяються на слабко-, середньо-, сильнозмиті та розмиті. Ступінь змитості ґрунту визначається порівнянням еталонного (незмитого) ґрунту з профілем змитого. Притому вважається, що у слабкозмитих ґрунтах змито не більше половини гумусового горизонту Н(А), у середньозмитих - змито верхню частину перехідного (ілювіального) горизонту, а в розмитих ґрунтах ерозією зруйновано весь профіль, і на поверхню виходять ґрунтотворні породи.

Чинники, які впливають на виникнення та інтенсивність ерозійних процесів, ділять на дві групи: природні та соціально-економічні, пов'язані з господарською діяльністю людини.

Сучасна ерозія, як правило, проявляється у випадку поєднання обох груп чинників. Природні чинники створюють умови для виникнення ерозії, а неправильна виробнича діяльність людини є основною причиною, що призводить до інтенсифікації її розвитку.

До природних чинників належать: рельєф місцевості, клімат, опади, вітер, температура, рослинність і сам ґрунт.

Основними чинниками розвитку водної ерозії є особливості та інтенсивність випадання опадів, товщина снігового покриву, глибина промерзання ґрунту, інтенсивність танення снігу, а також рельєф місцевості - крутизна і довжина схилів, їх форма. Так, на схилах з опуклим профілем на верхніх ділянках (при крутизні до 2°) змивання ґрунту не спостерігається, а із збільшенням крутизни вниз по схилу інтенсивність змивання ґрунту підвищується. Зокрема, доведено, що ерозійні процеси найбільш виражені на коротких схилах (100-200 м), де середня крутизна досягає найвищих значень (2,8-3°). Якщо довжина схилів 700 м і більше, то середня їх крутизна зменшується до 1,50-2,08°, відповідно знижується й еродованість ґрунтового покриву.

Відповідно до рельєфу вітрова ерозія насамперед проявляється на випуклих ділянках поверхні та на схилах з переважаючими вітрами.

Визначальним чинником процесів ерозії, як і ґрунтоутворення, є кліматичні особливості будь-якого району. При цьому найважливіше значення має кількість атмосферних опадів та їх інтенсивність, швидкість вітру. Наприклад, у степовій зоні інтенсивність водно-ерозійних процесів переважно визначається кількістю опадів у вигляді злив і меншою мірою стокових вод. У Лісостепу змивання та розмивання ґрунтів однаковою мірою залежить від стоку зливових і талих вод, хоч у загальному об'ємі поверхневого стоку більшу частину займають талі води. На Поліссі на інтенсивність ерозійних процесів впливають кількість опадів у вигляді снігу та швидкість його танення.

Запаси води у сніговому покриві на початок весняного сніготанення, які визначають величину стоку талих вод і вологозабезпеченість ґрунту у весняний період, становлять у середньому 20-40 мм з відхиленням від 10 мм у південних районах Степу до 70 мм і більше на Поліссі. Висота снігового покриву і запаси вологи та снігу зменшуються з північного заходу на південний схід.

6. Скласти і пояснити схему зрошувальної системи семипільної сівозміни для поливу дощувальною машиною «Фрегат» ДМУ-А362-50. Визначити розміри і площу полів

Вихідні дані. Зрошувана ділянка з семипольною сівозміною: 1, 2-- люцерна, 3--озима пшениця, 4 -- озима пшениця з пожнивними злакобобовимн, 5 -- горох на зерно з пожнивним просом на зерно, 6 -- кукурудза на силос, 7-- озима пшениця з пожнивним посівом люцерни. Поля рівновеликі, площею по 72 га. Режим зрошення культур -- за рекомендаціями УкрНДІОЗа (табл. 1). Спосіб поливу -- дощування, машина ДМУ-А362-50 «Фрегат» (витрата С = 120 л/с), машина працює круглодобово в коефіцієнтом використання робочого часу /<ч = 0,8 і коефіцієнтом техніки поливу /Ст,п=1,15.

Нижче таблиці укомплектування будуємо графік поливів. Кожний полив на ньому зображено прямокутником, ордината якого дорівнює витраті води машини, абсциса--тривалості поливу. На графік виносимо поливи кожного поля сівозміни в окремий рядок, після чого починаємо укомплектування одержаного графіка поливів. Для цього необхідно, дотримуючи правил укомплектування, так розмістити поливи, щоб кількість машин, що працюють одночасно, була найменшою.

Витрата води, необхідної для зрошення даної ділянки сівозміни, становить 3X120 = 360 л/с.

Список використаної літератури

1. Гончаров С.М., Коробченко С.Н.та інші. Сільськогосподарські меліорації.-К:.Вища школа,1991.

2. Кравченко В.П. та інш.Меліорація з основами геодезії.-К:.Вища школа,1983.

3. Чупахин Б.М.-Основы ландшафтоведения- М:. Агропромиздат, 1987.

Размещено на Allbest.ru