Еколого-правова охорона сільськогосподарських земель

Стандартизація і нормування у галузі охорони земель. Адміністративно-правові аспекти охорони сільськогосподарських земель від забруднення, засмічення та при їх відведенні для інших потреб. Контроль за використанням та охороною. Органічне землеробство.

Рубрика Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 01.03.2014
Размер файла 51,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему

Еколого-правова охорона сільськогосподарських земель

План

Вступ

1. Стандартизація і нормування у галузі охорони земель. Адміністративно-правові аспекти охорони сільськогосподарських земель від забруднення та засмічення

2 Охорона сільськогосподарських земель при їх відведенні для інших потреб

3. Контроль за використанням та охороною сільськогосподарських земель

4. Органічне землеробство, як один із способів «порятунку» сільськогосподарських земель

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Останніми роками в Україні намітилась тенденція до зменшення площ сільськогосподарських угідь. Зокрема, на 1.01.2010 р. їх розмір становив 41650 млн. га., що складає 69% до загальної території України та 71,8% до території суші [29, с55]. Порівняно до попереднього року їх розмір скоротився на 25,9 тис. га. Таке скорочення на 71,6% зумовлено переведенням їх в несільськогосподарські угіддя, на 18,0% - відведенням для підприємств, організацій та установ, на 5,6% - переведенням до земель, що знаходяться у стані меліоративного будівництва, на 3,8% - під посадку полезахисних лісосмуг та інших захисних насаджень, на 1% - відведенням під внутрігосподарське будівництво [26].

Досить часто зміна цільового призначення сільськогосподарських земель відбувається з порушенням норм законодавства. В цілому у 2010 році виявлено 70,2 тисяч випадків порушення земельного законодавства. У цьому зв'язку 40,2 тисяч юридичних і фізичних осіб притягнено до адміністративної відповідальності. Найвищу кількість порушень зафіксовано у Донецькій і Дніпропетровській областях та Автономній республіці Крим. Причини правопорушень земельного законодавства мають неоднозначну природу свого походження. В окремих випадках вони пов'язані із незаконним вилученням сільськогосподарських земель та переведенням їх у інші категорії, у ряді інших випадків - із нераціональним використанням земель, що призводить до значного погіршення їх якісного стану та зумовлює інтенсивність деградаційних процесів. В цьому аспекті доречно відмітити, що на розвиток деградації ґрунту крім негативної антропогенної дії впливає цілий ряд факторів природного походження. У результаті маємо ситуацію, коли значна частина орних земель зазнає згубного впливу водної і вітрової ерозії, з року в рік зростає кількість еродованих площ.

Розвиток ерозійних процесів щорічно поширюється на 80 - 90 тис. га та супроводжується втратами гумусу (біля 11 млн. т), азоту (0,5 млн. т), фосфору (0,4 млн. т) та калію (0,7 млн. т). В цілому в Україні відбувається значне зниження вмісту у ґрунтах гумусу, що становить 0,5-0,6 тонн/га щорічно. Негативним явищем є дефіцит основних елементів живлення в ґрунті, що сягає 110 кг/га . В останні роки намітилась тенденція до збільшення площ кислих і солонцевих ґрунтів. Це зумовило ситуацію, коли понад 40% орних земель України потребує проведення заходів із хімічної меліорації, в тому числі 31% - вапнування, біля 9% - гіпсування. За даними Держкомзему 10,7 млн. га угідь мають підвищену кислотність. За даними Держкомстату, фактично у 2009 році вапнування ґрунтів проведено на 87,8 тис.га, гіпсування - на 24,6 тис. га, що більше у порівнянні з попереднім роком відповідно на 47,1% та у 2,5 рази [28]. Однак, необхідно відмітити, що обсяги вапнування ґрунтів порівняно з 1990 роком скоротились майже у 18 разів, гіпсування - у 12 разів. У 2009 році обсяги внесення вапняного борошна та інших вапнякових матеріалів становили 406,1 тис. тонн, гіпсу та гіпсовмісних порід - 47,0 тис. тонн, що у розрахунку на одиницю земельної площі становить 4,6 т/га та 1,9 т/га відповідно. В Україні нараховується 13,1 млн. га угідь, які зазнають водної ерозії та 19,1 млн. га - дефляційно небезпечних. Понад 60% (7,9 млн. га) усіх еродованих земель України знаходиться у Степу. Найбільш критичними у цьому відношенні є Донецька, Одеська та Луганські області. Досить небезпечним явищем є вітрова ерозія (дефляція). У степовій зоні зосереджено 75,7% (14,4 млн. га) дефляційно небезпечних земель країни. Найбільшого поширення процеси вітрової ерозії набули в Дніпропетровській, Запорізькій, Херсонській та Миколаївській областях. Однак, незважаючи на погіршення екологічного стану земель відбувається скорочення фінансування протиерозійних заходів. За даними Держкомзему, у 2009 році на будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд було витрачено лише 2017,0 тис. грн., що у 4,6 рази менше, ніж у попередньому році. В основному кошти були спрямовані на будівництво валів - канав та водоскидних споруд. Припинились роботи по терасуванню схилів, берегоукріпленню, будівництву протиерозійних ставків, створенню полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень у ярах, балках та на пісках. Значно скоротились роботи по залуженню сильно деградованої і забрудненої шкідливими речовинами ріллі, обсяг виконання яких склав 289,4 га, що у 21,5 рази менше, ніж попереднього року, у тому числі в Одеській області - 94,2 га, Рівненській - 68,0 Донецькій - 55,0, Чернівецькій - 48,2 та Херсонській - 24,0 га. [29]. Фактично виконаний обсяг робіт по створенню полезахисних лісових смуг у 2008 р. становив 65 га, наростаючим підсумком із 1986 р. - 17,7 тис. га. У 2010 році роботи по створенню захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг взагалі не виконувались. Небезпечним видом деградації земель є забруднення радіоактивними речовинами. Внаслідок аварії на ЧАЕС забрудненими виявились 8,4 млн. га сільськогосподарських угідь, в т.ч. 3,5 млн. га ріллі, близько 400 тис. га природних кормових угідь, переважно, поліської частини України, що розташовані на дерново-підзолистих, сірих лісових і торфових ґрунтах. Радіоактивного забруднення зазнало 73 райони 11 областей України. У процесі детальних обстежень встановлено, що 4,6 млн. га сільськогосподарських угідь (12% загальної площі) мають досить високий рівень забруднення 137Cs (від 0,1 до 15 Кі/км2 і вище). Забезпечення населення, що проживає на радіоактивно забрудненій території, якісними, радіологічно безпечними продуктами харчування відповідно до статей 16 і 50 Конституції України, розвиток сільськогосподарського виробництва цієї території, відродження традиційних для Полісся України галузей сільськогосподарського виробництва, поліпшення стану довкілля, створення нових робочих місць, розвиток продуктивних сил і відновлення виробничої та соціальної інфраструктури - це одна з важливих проблем, що потребує негайного комплексного розв'язання. Слід відмітити, що досить небезпечним явищем є забруднення ґрунтів і ґрунтових вод пестицидами. У 2007 році пестициди застосовували на площі 27,5 млн. га, використавши 22,0 тис. тонн хімічних препаратів, що в розрахунку на 1 га ріллі становить 0,68 кг [20,с205]. У 2009 році, в Україні, площа на якій застосовувались пестициди становила 9,8 млн. га. На даний час, близько 8 млн. га [16, с125] земель забруднені стійкими хлороорганічними препаратами, є випадки, коли їх вміст значно перевищує гранично допустимі концентрації (ГДК). Серед 170 видів пестицидів, які використовуються в Україні, 49 належить до особливо небезпечних. Зафіксовані випадки використання, заборонених у країнах Європи, токсичних пестицидів, що завозилися в Україну іноземними компаніями. Головна проблема непридатних пестицидів полягає в забрудненні токсичними речовинами ґрунтів, що зумовлює необхідність проведення спеціальних заходів, які сприятимуть їх очищенню та друга не менш важлива проблема - накопичення на складах України великої кількості заборонених до використання препаратів, які необхідно знешкодити. В Україні нараховується 4976 складів, у тому числі 147 централізованих на яких зберігаються отрутохімікати. Станом на 1 січня 2010р. у них зберігається біля 21 тис. тонн заборонених та непридатних до використання пестицидів, із них 11,1 тис. тонн гексахлорбензолу, 1,77 тис. тонн ДДТ, 1,4 тонни гептахлору, 273 тонни гексахлорциклогексану - це препарати, які віднесені до групи СОЗ (стійкі органічні забруднювачі). У результаті тривалого зберігання пестицидів у незадовільних умовах утворилися небезпечні суміші обсягом 16,2 тис. тонн, які досить складно ідентифікувати. Небезпечним джерелом техногенного забруднення ґрунтів є діяльність підприємств промисловості, транспорту, сільського господарства, будівельних компаній тощо. Вкрай негативний вплив на екологічний стан земельних угідь мають металургійні центри. Функціонування останніх призводить до забруднення значних сільськогосподарських земельних площ важкими металами, зокрема, свинцем, цинком, хромом, марганцем, міддю, кобальтом, нікелем. За даними ННЦ «Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського» важкими металами забруднено біля 20% території України.

Захист сільськогосподарських земель наразі є надзвичайно актуальним питанням.

1. Стандартизація і нормування у галузі охорони земель

Адміністративний механізм державного регулювання земельних відносин базується на встановленні норм, стандартів, правил землекористування та відповідних нормативних показників землекористувачам з охорони земель і довкілля.. Адміністрування, не пов'язане з матеріальною зацікавленістю, не може змусити землевласників і землекористувачів постійно, ефективно і дбайливо ставитись до використання землі та охорони довкілля. З іншого боку, економічні методи, не підсилені безпосереднім примусом у найбільш важливих економічних проблемах, теж не завжди забезпечують необхідний якісний рівень та терміни здійснення землеохоронної діяльності [19. С. 156]. При цьому слід враховувати, що деякі адміністративні та економічні методи переплітаються, зокрема при встановленні норм забруднення або ерозії ґрунтів тощо. Тому найкращих результатів можна досягти при розумному поєднанні економічної зацікавленості з достатньо жорстким контролем та позаекономічним примусом дотримання екології землекористування. Дієвим механізмом правового регулювання організації раціонального використання та охорони земель є нормування землекористування. Відповідно до статті 165 Земельного кодексу України стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів здійснюються з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо. У галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються такі нормативи

а) оптимального співвідношення земельних угідь. Для України, де через сприятливість ґрунтово-кліматичних умов розораність земель уже сягнула за будь-які розумні межі - 80-90%, це положення має особливе значення. Йдеться насамперед про скорочення площі під ріллею, бо остання, якщо стає надмірною, приносить в агроладшафт елементи розбалансованості та є головною причиною виникнення ерозії, інших деградацій і зниження родючості ґрунту. Рілля - це той вид сільськогосподарських угідь, який викликає дестабілізацію екологічної ситуації в агроландшафті. Міністерство аграрної політики разом з Українською академією аграрних наук обґрунтували обсяги скорочення площ під ріллею у країні та в кожній області. Далі, вже в областях, з урахуванням ґрунтових умов, рельєфу, структури сільськогосподарських угідь та інших чинників, розроблено плани поступового виведення площ із ріллі й заміни їх на інші екологостабілізуючі угіддя (пасовища, луки, лісонасадження). Цей захід безумовно буде сприяти зменшенню інтенсивності ерозії, призупинить замулення річок, збільшить біологічну розмаїтість сільського ландшафту, його естетичну привабливість і взагалі покращить екологічну ситуацію в країні;

б) якісного стану ґрунтів. Якість ґрунтів, які перебувають в обробітку й використовуються для вирощування сільськогосподарських культур, визначається їх здатністю задовольнити рослини усіма необхідними факторами життя - водою й поживними речовинами перш за все. Якість (родючість) ґрунтів оцінюють за допомогою бонітету - загального чи спеціального. Показники якості ґрунтів використовуються в земельному кадастрі й враховуються у визначенні грошової оцінки ґрунтів. У ринкових умовах, коли земля є об'єктом купівлі-продажу, а дію в Україні відповідного мораторію буде відмінено, значення кількісних оцінок якості ґрунтів зросте. На сьогодні в Україні є чинними затверджені Кабінетом Міністрів нормативи якості ґрунтів, а також грошова оцінка, яка щорічно переглядається відповідно до рівня інфляції;

в) гранично допустимого забруднення ґрунтів. Забруднення ґрунтів нормується за багатьма критеріями. Головними з них є важкі метали, пестициди й радіонукліди. Ці забруднювачі створюють найбільшу небезпеку для ґрунтового покриву та якості рослинницької продукції. За узагальненими оцінками, близько 20% території України забруднено. Рівень забруднення ґрунту є найвищим поряд із джерелом забруднення. Рівень забруднення залежить також від вмісту в ґрунті гумусу й мінеральної тонкодисперсної частини [30, с. 7]. Строкатість промислових викидів і ґрунтового покриву зумовлює дуже велику строкатість рівня забруднення ґрунтів країни - від майже абсолютно чистих заповідних земель до територій, непридатних для життя і будь-якого використання. Строкатість забруднення потребує налагодження ретельного контролю вмісту забруднювачів у ґрунтах, рослинницькій і тваринницькій продукції, поверхневих і підґрунтових водах [34, с. 58]. На жаль, державної програми моніторингу ґрунтів в Україні немає, за дорученням Кабінету Міністрів, контроль мають здійснювати відомства, але останні проводять вимірювання лише вибірково, залежно від їх фінансового стану;

г) показників деградації земель та ґрунтів. Ще в кінці XIX століття було відомо, що ґрунти за умов нераціонального використання здатні деградувати.

Адміністративно-правові аспекти охорони сільськогосподарських земель від забруднення та засмічення

Однією з найскладніших глобальних проблем сучасності є проблема забруднення навколишнього середовища хімічними відходами, радіонуклідами та шкідливими речовинами. Україна як майже кожна країна світу знайома із цією проблемою, адже на її долю припала найстрашніша в історії спричинена людиною екологічна катастрофа - аварія на Чорнобильській АЕС, унаслідок якої сотні тисяч гектарів земель виявилися забрудненими. На жаль, й упродовж останніх двох десятиліть, які пройшли з моменту здобуття Україною незалежності, антропогенний тиск на природу не зменшився, забруднення земель як великими промисловими підприємствами, так і пересічними громадянами продовжує здійснюватися в жахливих масштабах.

Величезну загрозу довкіллю, у тому числі й земельним ресурсам, становить вітчизняна промисловість, енергетично-сировинна спеціалізація та низький технічний рівень безпеки. Уже наприкінці 90-х рр. ХХ ст. площа земель, зайнятих відходами, становила близько 160 тис. га, а загальна маса відходів у поверхневих сховищах перевищила 25 млрд т, що дорівнює 40 тис. т на 1 кв. км площі. Економічна криза перших років незалежності України призвела до зменшення утворення відходів на 20-30% на рік. Водночас намітилася стійка тенденція до зменшення використання відходів у виробництві. Через застарілість технологій витрати на складування й захоронення відходів становлять майже 20% вартості продукції [10].

Усвідомлюючи складність екологічної ситуації, законодавець включив до змісту поняття охорони земель, зокрема, охорону від забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами й від інших несприятливих природних і техногенних процесів [2, ст. 164]. Здійснення землеустрою в Україні передбачає розробку системи заходів зі збереження та поліпшення природних ландшафтів; відновлення й підвищення родючості ґрунтів; рекультивації порушених земель і землювання малопродуктивних угідь; захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення та заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами й хімічними речовинами та інших видів деградації; консервації деградованих і малопродуктивних земель; запобігання іншим негативним явищам [2, ст. 183].

Законодавство України чітко визначає пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами, а також передбачає повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України [7, ст. 3]. Шкода довкіллю в ході використання земельних ресурсів може бути завдана внаслідок забруднення та засмічення земель або їх псування. Закон визначає забруднення земель як накопичення в ґрунтах і ґрунтових водах унаслідок антропогенного впливу пестицидів і агрохімікатів, важких металів, радіонуклідів та інших речовин, вміст яких перевищує природний фон, що призводить до їх кількісних або якісних змін. Відповідно, під псуванням земель слід розуміти порушення природного стану земель, яке здійснюється без обґрунтованих проектних рішень, погоджених і затверджених в установленому законодавством порядку, забруднення їх хімічними, біологічними та радіоактивними речовинами, у тому числі тими, що викидаються в атмосферне повітря, засмічення промисловими, побутовими й іншими відходами, неочищеними стічними водами, порушення родючого шару ґрунту, невиконання вимог встановленого режиму використання земель, а також використання земель у спосіб, що погіршує їх природну родючість [7, ст. 1].

Наявні на території України відходи та об'єкти, на яких можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, підлягають державному обліку та паспортизації [11]. Моніторинг потенційно небезпечних об'єктів передбачає спостереження за якісними й кількісними параметрами їхнього стану, збирання, оброблення, передавання та збереження відповідної інформації [14]. Постанова Кабміну від 29.08.2002 р. №1288 передбачає створення та ведення Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів у вигляді автоматизованої інформаційно-довідкової системи [12].

Шкода, яка завдається земельним ресурсам через порушення природоохоронного законодавства, визначається за спеціальною методикою, затвердженою Наказом Мінприроди від 27.10.1997 р. №171 [15]. У п. 3.1 цього документа зазначено, що землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлено негативні кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності чи впливу інших чинників. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових шкідливих речовин, яких раніше не було, а й збільшенням вмісту речовин, що перевищує їх гранично допустиму концентрацію, які характерні для складу незабрудненого ґрунту або порівняно з даними агрохімічного паспорта (для земель сільськогосподарського призначення). Відповідно, засміченими, згідно з п. 3.2, землі вважаються у випадку, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" [3] накладає на громадян України низку обов'язків, які стосуються правової охорони земель від засмічення та забруднення. Згідно зі ст. 12 Закону, громадяни зобов'язані берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів, не порушувати екологічні права й законні інтереси інших суб'єктів, вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення, компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Основні принципи правової охорони земель від забруднення викладені в Земельному кодексі України та Законі України "Про охорону земель". Так, ст. 167 ЗК України забороняє господарську та іншу діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин мають затверджуватися спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі охорони здоров'я та санітарного нагляду, екології й природних ресурсів. Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянки використовуються з дотриманням встановлених обмежень, вимог щодо запобігання їх небезпечному впливу на здоров'я людини та довкілля, а рівень забруднення ґрунтів враховується при наданні земельних ділянок у користування, вилученні з господарського обігу та зміні характеру й режиму використання [2, ст. 167].

У ст. 45 та 46 Закону України "Про охорону земель" наведено вимоги щодо охорони земель і ґрунтів від забруднення небезпечними речовинами та відходами. Серед них на першому місці стоїть заборона господарської та іншої діяльності, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад установлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин. Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає, що спеціально уповноважені органи виконавчої влади у галузі охорони земель у разі виявлення фактів забруднення ґрунтів небезпечними речовинами мають вжити заходів до обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, притягнення винних до відповідальності згідно із законом і проведення в установленому порядку робіт з дезактивації, відновлення забруднених земель, консервації угідь і визначення режимів їх подальшого використання. Від імені державних органів розглядати справи про адміністративні правопорушення й накладати адміністративні стягнення мають право: Головний державний інспектор України з контролю за використанням та охороною земель і його заступники, головні державні інспектори з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і їх заступники, старші державні інспектори з контролю за використанням та охороною земель і державні інспектори з контролю за використанням та охороною земель відповідних територій [9, ст. 238].

Громадяни України та юридичні особи при здійсненні господарської діяльності, пов'язаної зі зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням і захороненням відходів, повинні забезпечувати виконання заходів щодо запобігання або зменшення обсягів утворення відходів та екологічно безпечне поводження з ними, максимальне збереження ґрунтового покриву на основі обраного оптимального варіанта територіального розміщення об'єктів поводження з відходами, зняття родючого шару ґрунту, його складування, збереження та використання при рекультивації земель, покращенні малопродуктивних земель і благоустрої населених пунктів, запобігання негативному впливу об'єктів поводження з відходами, що використовуються для збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення відходів на ґрунтовий покрив прилеглих територій, рекультивацію земельних ділянок після ліквідації об'єктів поводження з відходами. Підприємства, установи та організації, а також громадяни, діяльність яких пов'язана з накопиченням відходів, зобов'язані забезпечувати своєчасне вивезення таких відходів на спеціальні об'єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення. Несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, у межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини, забороняється. У районах можливого забруднення земель небезпечними відходами, у тому числі аварійними, викидами від стаціонарних і пересувних джерел за рішенням місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування проводяться постійні або періодичні обстеження хімічного складу ґрунтів з метою виявлення та визначення їх негативного впливу на здоров'я людини, а також окремих видів природних ресурсів і довкілля в цілому [4, ст. 46]. Розміщення, збирання, зберігання, оброблення, утилізація та видалення, знешкодження і захоронення відходів здійснюються відповідно до вимог Закону України "Про відходи" [5].

Закон містить заборону несанкціонованого скидання і розміщення відходів, у тому числі побутових, у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення, в межах водоохоронних зон і зон санітарної охорони водних об'єктів та в інших місцях (ст. 33). Але ця норма не містить чіткої заборони засмічення сільськогосподарських земель, які підпадають під розмиту й не до кінця зрозумілу категорію "інші місця".

Власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі житлових будинків, земельних ділянок, повинні забезпечувати вивезення побутових відходів шляхом укладання договору з виконавцем відповідних послуг (ст. 351). Власники або користувачі земельних ділянок, на яких виявлено безхазяйні відходи, зобов'язані у п'ятиденний строк повідомити про них місцеві органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (ст. 12). Рішення про відведення земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об'єктів поводження з відходами приймають органи місцевого самоврядування (ст. 21). На виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронен- ня, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів підприємства, а також громадяни-підприємці повинні одержати відповідний дозвіл Мінприроди в установленому порядку.

Державна політика у сфері поводження з радіоактивними відходами визначається відповідним законом [6] і здійснюється згідно з комплексною програмою, затвердженою Постановою Кабміну від 29.04.1996 р. №480. Щодо поводження з радіоактивними відходами відповідним Законом України встановлено особливий правовий режим. Земельні ділянки, відведені під сховища радіоактивних відходів, або об'єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами, підлягають консервації (ст. 25). Відведені під сховища радіоактивних відходів земельні ділянки виводяться з господарського обороту і відмежовуються від суміжних територій санітарно - захисними зонами, де здійснення без спеціального дозволу сільськогосподарської та іншої виробничої діяльності, а також будь-яка інша діяльність, яка не забезпечує режим радіаційної безпеки (ст. 26).

Поводження з небезпечними відходами належить до еколого-небезпечної діяльності, яка характеризуються підвищеним екологічним ризиком, що зумовлює необхідність запобігання негативному впливу на стан навколишнього природного середовища, відвернення шкоди здоров'ю та життю людини, майну, усунення наслідків негативного впливу. Н.О. Максіменцева слушно наголошує на доцільності прийняття Переліку небезпечних відходів, Порядку віднесення їх до цієї категорії, встановлення класу екологічної небезпеки, наявності властивостей та обсягів вмісту небезпечних речовин; Переліку небезпечних відходів, ввезення яких забороняється на територію України; Положення про здійснення первинного обліку небезпечних відходів; Порядку проведення екологічного страхування у цій сфері тощо [23, с. 6-7]. Також необхідно наголосити на необхідності узгодження чинного законодавства України з міжнародними нормами, які діють у сфері поводження з небезпечними відходами.

Земельний кодекс України вводить поняття техногенно забруднених земель, тобто земель, забруднених внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та її негативного впливу на довкілля і здоров'я людей (ст. 169). До техногенно забруднених земель належать землі, радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо. При використанні техногенно забруднених земель враховуються особливості режиму їх використання. Згідно зі ст.170 ЗК України, цільове використання техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), є неприпустимим. Такі землі підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації в порядку, встановленому законодавством України.

Особливо важливо підкреслити, що, згідно зі ст. 143 ЗК України, неусунення допущених порушень екологічних вимог законодавства в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, може бути підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку. Також ст. 211 ЗК України визначає, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, у тому числі за псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами.

Зрозуміло, що за таких умов принципової важливості набуває стандартизація й нормування, яке визначає вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території. У галузі охорони земель встановлено нормативи гранично допустимого забруднення ґрунтів. Згідно зі ст. 31 Закону України "Про охорону земель", вони визначаються з метою встановлення критеріїв придатності земель для використання їх за цільовим призначенням. До таких нормативів належать гранично допустимі концентрації в ґрунтах хімічних речовин, залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів, важких металів, а також максимально допустимі рівні забруднення ґрунтів радіоактивними речовинами. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин встановлює Кабінет Міністрів України (ст. 45).

Функції контролю за охороною земель від забруднення покладено, насамперед, на спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Його повноваження визначено в ст. 7 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель". Важливою формою охорони земель від забруднення є екологічний моніторинг, який являє собою: інформаційну систему спостережень, що складається зі збору, обробки та аналізу інформації про стан довкілля. Обов'язковим його елементом є оцінка та прогноз стану навколишнього природного середовища.

2. Охорона сільськогосподарських земель при їх відведенні для інших потреб

Визначене Конституцією України положення про те, що земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави в першу чергу стосується земель сільськогосподарського призначення, оскільки ці землі є найціннішими у світі еталонними ґрунтами, які складають майже 70% території держави, вони є основним та незамінним засобом виробництва сільськогосподарської продукції і безпосередньо підпорядковані принципу раціонального їх використання й охорони [1, ст 141].

Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися, насамперед, для сільськогосподарського використання, чим визначається їх пріоритетність щодо інших категорій земель [2]. Але в окремих випадках виникає необхідність відведення таких земель для несільськогосподарських потреб, зокрема для будівництва промислових підприємств, об'єктів комунально-житлового господарства, автомобільних шляхів, ліній електропередачі і зв'язку, магістральних трубопроводів та інших потреб. Земельним законодавством визначено, що для таких цілей надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Нині, через, недостатнє правове врегулювання питань щодо вилучення сільськогосподарських для інших потреб органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування приймаються рішення про відведення ріллі та інших сільськогосподарських угідь для будівництва, в тому числі на таких особливо цінних землях, як чорноземах.

Відповідно до Земельного кодексу України ст. [2.cт 116] земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні можуть надаватися іншим фізичним та юридичним особам лише після їх вилучення (викупу). Земельним кодексом визначені також повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по вилученню і наданню земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам для будь-яких потреб. Таке рішення названих органів може бути прийняте за згодою землекористувачів. Зокрема, сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності в межах населених пунктів, крім особливо цінних земель, і надають для всіх потреб. Районні державні адміністрації надають земельні ділянки державної власності для сільськогосподарського використання за межами населених пунктів. Але право вилученні ріллі й багаторічних насаджень державної власності для несільськогосподарських потреб має Кабінет Міністрів України.

Окремими положеннями законодавства регулюється порядок вилучення особливо цінних земель, до яких належать особливо цінні ґрунти, землі дослідних полів науково-дослідних установ, і навчальних закладів та ін. Вилучення таких земель для несільськогосподарських потреб не допускається за винятком їх надання для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, об'єктів соціально - культурного призначення тощо за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної ради, якщо це питання погоджено з Верховною Радою України.

Аналіз наведених положень Земельного кодексу України [2] показує, що питання вилучення сільськогосподарських земель несільськогосподарських потреб повністю не врегульовані, у зв'язку з чим проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для різних потреб, які складаються у виробничих умовах, у багатьох випадках передбачають надання ріллі та інших сільськогосподарських угідь, і в тому числі, особливо цінних земель для різних видів будівництва, що не відповідає правовим вимогам щодо охорони земель цих земель.

Тому для законодавчого врегулювання процесу вилучення-надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення необхідно визначити:

- конкретні компетенції органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування щодо вилучення і надання сільськогосподарських угідь для інших потреб. Наприклад, статтями 122 і 149 Земельного кодексу України не чітко визначені компетенції обласних державних адміністрацій з цього питання. Бажано було б викласти зміст процесів вилучення і надання земельних ділянок у певній послідовності їх практичного виконання;

- спочатку вилучення земельних ділянок, а потім їх надання для інших цілей;

- порядок встановлення об'єктів загальнодержавного значення, соціально-культурного та іншого призначення, оскільки до таких об'єктів інколи належать і будівництво споруд комерційного призначення, наприклад, автозаправних станцій та ін.;

- площі особливо цінних земель, особливо ґрунтів, враховуючи ті обставини, що ґрунтові карти на сьогодні значною мірою застаріли, оскільки ґрунтові обстеження були проведені дуже давно.

Процес вилучення (викупу) земельних ділянок включає обов'язкове погодження із власниками землі і землекористувачами, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та Верховною Радою місця розташування об'єкта для якого ця ділянка відводиться, умов її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територій усіх об'єктів, умов проживання населення й охорону довкілля [2: ст.15]. Для виконання зазначених умов при вилученні земельної ділянки для інших цілей важливе значення має рішення постійно діючої комісії з питань вибору ділянки для розміщення об'єкта, утвореною відповідною радою або адміністрацією.

До складу комісії включаються представники рад, адміністрацій, органів земельних ресурсів, містобудування і архітектури, охорони культурної спадщини, природоохоронних органів та санітарно-епідеміологічної служби. У разі відведення земельної ділянки для розробки корисних копалин комісія може залучати до роботи в ній представників органів державного геологічного контролю та органів державного гірничого нагляду.

Комісія у процесі обстеження земельної ділянки та вивчення інших умов її вилучення чи зміни цільового призначення перш за все визначає бажане місце розташування й орієнтований розмір земельної ділянки. Розмір земельної ділянки визначається на підставі типового проекту забудови, містобудівної документації або нормативів для будівництва, шляхів, ліній електропередач, зв'язку та ін. Зважаючи на обставини, що в деяких випадках відсутні такі матеріали, а нормативи розміру площ для будівництва лінійних та інших об'єктів визначаються різними відомствами і також невідомі, площа ділянки для відведення пропонується більшого розміру, що особливо стосується сільськогосподарських угідь, як підлягають вилученню. Крім того, у процесі вибору земельної ділянки не завжди враховуються розміри охоронних, санітарно-захисних та інших зон, які встановлюються біля відповідних об'єктів і в цих зонах обмежується певна господарська і в тому числі, сільськогосподарська діяльність, що знижує продуктивність сільськогосподарських угідь.

При відведенні сільськогосподарських угідь для будівництва та інших потреб, законодавством необхідно ввести обов'язкову норму, яка б передбачала можливість розміщення об'єктів, насамперед, на землях несільськогосподарського призначення та на малопродуктивних сільськогосподарських угіддях. Це стосується, в першу чергу, особливо цінних сільськогосподарських угідь, які інколи вилучаються для інших потреб у зв'язку з тим, що ці землі розміщені поряд з об'єктами інженерних мереж водопостачання, каналізації та ін.

При вилученні сільськогосподарських угідь для розробки корисних копалин, особливо відкритим способом, площа земельної ділянки визначається на підставі гірничого відводу. Цим документом регулюється черговість видобутку корисних копалин, можливість рекультивації порушених земель та інші умови. Власники земельних ділянок та землекористувачі, які проводять гірничодобувні, будівельні роботи на сільськогосподарських землях, зобов'язані також отримати дозвіл на зняття й перенесення родючого шару ґрунту земельної ділянки на підставі затвердженого в установленому порядку проекту землеустрою, у якому повинні бути визначені умови використання порушеного ґрунтового покриву та порядок проведення рекультивації порушених земель.

Аналіз матеріалів погодження місця розташування об'єктів на земельних ділянках сільськогосподарського призначення показує, що у багатьох випадках обґрунтування розміру площі ділянки, яка вилучається для інших потреб, не наводяться варіанти вибору земельної ділянки за рахунок земель гіршої якості, складені проекти рекультивації порушених земель включають тільки технічний етап її проведення або передбачають напрями рекультивації з меншими витратами: лісогосподарський, водогосподарський та ін.

Унаслідок вилучення (викупу) ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів та пасовищ для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом відшкодовуються втрати сільськогосподарських угідь, що також розглядає комісія при виборі земельної ділянки для розміщення об'єктів. Таке відшкодування є мірою економічного стимулювання раціонального землекористування, внаслідок стягнення плати як компенсації за зменшення площі земель, які використовуються в сільськогосподарському виробництві.

Втрати сільськогосподарського виробництва визначаються по кожному виду сільськогосподарських угідь з урахуванням площі угіддя, розміру втрат на 1 га ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей і пасовищ по Автономній Республіці Крим, областях, містах Києва і Севастополя, балів бонітету сільськогосподарських угідь та показників диференційного доходу оцінки ріллі земле оціночного району і області [13]. Крім того, втрати сільськогосподарського виробництва відшкодовуються у випадках обмеження прав власників землі і землекористувачів або погіршенням якості земель, зумовленим впливом діяльності підприємств, установ і організацій.

Наведена методика відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва при вилученні ріллі та інших угідь для несільськогосподарських потреб не відповідає вимогам законодавства щодо охорони земель. Так, нормативна грошова оцінка земель, яка використовується для визначення розміру втрат сільськогосподарського виробництва, індексована з часу дії цієї методики, більше ніж у 2,5 рази, в нормативи втрат сільськогосподарського виробництва залишилися без змін, що значно занижує розмір втрат. Необхідно також ввести додаткові коефіцієнти, які б враховували місце розташування земельної ділянки (наприклад, приміська зона міста Києва чи іншого населеного пункту). Крім того, бажано було б враховувати зміни щодо якісної характеристики ґрунтового покриву, ввести додаткові нормативи втрат при вилученні особливо цінних ґрунтів.

екологічний правовий сільськогосподарський земля

3. Контроль за використанням та охороною сільськогосподарських земель

Реформування земельних відносин в Україні актуалізує пошук шляхів розв'язання проблеми раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та дотримання законності щодо реалізації права власності на землю. Цілком очевидно, що зміна характеру земельних відносин має вплинути і на зміну характеру державного управління земельними ресурсами, зокрема стосовно реалізації функції контролю їх використання.

"Контроль за використанням і охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями установами та громадянами земельного законодавства України" [18, с. 583]. Тобто здійснення державного контролю у сфері використання й охорони земель стосується не лише суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних і фізичних осіб, а й органів державної влади та місцевого самоврядування, які реалізують розпорядчі функції стосовно землі. Паралельно з державними органами влади, контроль використання земель, зокрема земель сільськогосподарського призначення, здійснюють також органи місцевого самоврядування та громадські організації (ст. 189 і 190 ЗК України). Із цього приводу варто зазначити, що повноваження органів місцевого самоврядування і громадських інспекторів у зазначеній сфері законодавчо встановлено недостатньо чітко, права й обов'язки обмежено, тому в сучасних умовах контролююча роль цих суспільних інститутів є мінімальною. Ефективність державного управління земельними ресурсами і результативність контролю їх використання значною мірою зумовлено специфікою землі, котра, з одного боку, є унікальним обмеженим природним ресурсом, а з іншого - товаром. Отже, регулювання взаємовідносин між господарськими суб'єктами з приводу використання земель сільськогосподарського призначення має здійснюватися, виходячи з уявлень, що земля є просторовим базисом для розміщення об'єктів нерухомості, засобом виробництва в сільському господарстві та об'єктом комплексу прав (власності, користування, розпорядження, володіння, оренди тощо). Незважаючи на те, що від початку проведення земельної реформи в Україні минає багато років, у суспільстві не склалася переважна думка щодо характеру земельних відносин. Звідси - нестабільність землекористування, невпевненість власників у своїх правах, хаотична й безконтрольна забудова земельних ділянок, нераціональне використання сільськогосподарських земель, що призводить до їх виснаження й деградації. Аналіз ефективності використання сільськогосподарських угідь дає всі підстави стверджувати, що руйнація державної монополії та введення інституту приватної власності на землю не забезпечили раціонального використання й охорони земель. Продуктивність сільськогосподарських земель в Україні, порівняно з багатьма зарубіжними країнами, залишається надзвичайно низькою. Наприклад, порівняно з Нідерландами, віддача 1 га ріллі в Україні нижча: за м'ясом усіх видів (у забійній вазі) - у 50 разів, молоком - 27, зерном - 1,5, цукровим буряком - у 13,2 рази [22. С. 203].

Розв'язання проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва дозволить Україні зайняти належне їй місце серед країн з розвиненим агарним сектором економіки, але для цього необхідно докорінним чином змінити систему державного контролю над використанням та охороною земель. А якщо точніше - має бути створена цілісна державна система, здатна комплексно вирішувати завдання формування нових за змістом земельних відносин. Сучасна інституціональна структура державного управління земельними ресурсами в Україні, до складу якої входять і органи контролю, характеризується не лише відсутністю чіткості в розподілі обов'язків, а й конфліктністю інтересів різних відомств і широким розподілом відповідальності за рішення, що приймаються. Політичні процеси також накладають негативний відбиток на прийняття рішень щодо земельних питань. Значною мірою це стосується діяльності окремих районних і обласних рад. Нерідко за рішення, прийняті попереднім складом ради, новообрана рада не несе ніякої відповідальності, або ці рішення скасовуються чи просто не виконуються. Саме багатовладдя у вирішенні земельних питань й опір на місцевому рівні єдиній земельній політиці разом із помилками в реформуванні земельних відносин призвели до глибокого занепаду сільського господарства. Поряд із цим системі державного управління земельними ресурсами, яка склалася в Україні, притаманне дублювання функцій, як в окремих питаннях контролю за використанням і охороною земель, так і в загальних питаннях земельної політики. Розподіл функцій щодо контролю над використанням і охороною земель сільськогосподарського призначення між центральними органами виконавчої влади в Україні не сприяє ефективному використанню земель.

Нерозмежованість площ державної і комунальної власності, що є наслідком існування декількох причин: відсутність законодавчо визначеного терміну здійснення цих процедур; недостатнє фінансування проектно-геодезичних робіт, опір органів місцевого самоврядування. Слабке фінансування є однією з головних причин незадовільної діяльності органів державної влади щодо контролю над використанням і охороною земель. Відповідно до Закону України. [4] Про державний контроль за використанням та охороною земель фінансування заходів раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, здійснення державного моніторингу земель тощо має відбуватися за рахунок платежів, що надходять від сплати земельного податку та орендної плати. Складні та дорогі заходи щодо охорони земель, які потребують значної акумуляції коштів, фінансуються з державного бюджету через здійснення відповідних загальнодержавних програм (будівництво гідротехнічних споруд, підтримання в належному технічному стані водоскидних споруд, проведення заходів із запобігання підтопленню територій тощо). У межах здійснення загальнодержавних програм з охорони земель можуть бути розроблені й реалізовані регіональні програми, в яких враховується специфіка регіонального землекористування (необхідність зрошення, водовідведення, лісонасадження, рекультивації земель тощо). Джерелом фінансування таких програм переважно є кошти місцевих бюджетів. Попри чітке визначення джерел фінансування на проведення земле охоронних робіт у ЗК України [2. ст. 162], у дійсності коштів на їх виконання не вистачає.

Практично зводиться нанівець можливість економічного стимулювання землевласників і землекористувачів за раціональне використання та охорону земель сільськогосподарського призначення, як це передбачає ст. 205 ЗК України [2]. Неврегульованим в законодавчому порядку є й порядок здійснення компенсацій за рахунок бюджетних коштів втрати доходу власників землі та землекористувачів у разі зниження продуктивності землі, яка сталася не з їх вини, вилучення й консервації деградованих земель. Доцільно звернути увагу на порядок фінансування заходів із охорони сільськогосподарських угідь, що склалася в Російській Федерації. За Земельним кодексом Російської Федерації орендна плата та земельний податок враховуються в доходах і витратах відповідних бюджетів окремим рядком і використовуються на фінансування землевпорядних робіт, ведення земельного кадастру, моніторинг та охорону земель, а також на компенсацію витрат землевласників на ці цілі [31]. Наведені приклади свідчать про необхідність суттєвого удосконалення нормативно-організаційного механізму державного регулювання раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення. Без наявності законних підстав, методик, інструкцій щодо здійснення землеохоронних заходів неможливо забезпечити дієвий державний контроль за раціональним використанням, збереженням й охороною земель. Вагомою причиною нераціонального використання земель сільськогосподарського призначення є відсутність зацікавленості господарників у складанні проектів землеустрою. Наявність такого документа зобов'язує землекористувачів дотримуватися науково обґрунтованих сівозмін, технологічних вимог, приписів щодо збереження / відтворення родючості ґрунтів і здійснення протиерозійних заходів, а також (що важливо в контексті підвищення дієвості державного контролю над використанням земель) є підставою для інспектування відповідності господарської діяльності на конкретній земельній ділянці до положень проекту землеустрою. За умови нераціонального використання земельних ділянок (порушення структури посівних площ, недотримання вимог щодо відведення земельних площ під чисті пари, суттєве зменшення внесення органічних добрив тощо) товаровиробники не прагнуть, щоб їхні земельні ділянки стали об'єктами державного контролю. Слід визнати, що суб'єкти господарської діяльності в сільському господарстві ведуть підприємницьку діяльність у складних конкурентних умовах [22, с. 153], що змушує їх знаходити бодай які шляхи збереження рентабельності виробництва, зокрема ухиляючись від надмірних витрат на організацію землекористування й охорону земель. Такому стану справ сприяє також чинний мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення шляхом купівлі-продажу, за яким, крім того, забороняється включати до статутних фондів аграрних підприємств земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Тобто, реальні товаровиробники (сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм) є тимчасовими користувачами сільськогосподарських ділянок, частину яких землевласники після закінчення терміну оренди, можуть передати в користування іншому суб'єкту господарювання. Налагодити систему раціонального землеустрою за таких умов не видається можливим через кілька причин:


Подобные документы

  • Водний фонд України як важливий природний ресурс. Правові форми використання земель. Система органів державного управління. Державний контроль за охороною земель. Відомості про Запорізьку область та Куйбишевський район. Районна програма охорони довкілля.

    курсовая работа [1,8 M], добавлен 31.03.2014

  • Земельна реформа в Україні: наслідки та проблеми. Еколого-економічна оцінка сільськогосподарських земель і проблеми їх використання. Складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

    дипломная работа [5,4 M], добавлен 02.10.2011

  • Характеристика природних умов Бродівського району: клімат, рельєф, рослинність. Методичні засади класифікації орних земель за придатністю ґрунтів для вирощування сільськогосподарських культур, розподіл земель за формами рельєфу і крутизною схилу.

    курсовая работа [62,3 K], добавлен 14.11.2011

  • Класифікації орних земель за придатністю ґрунтів для вирощування сільськогосподарських культур. Характеристика критеріїв, за якими здійснюються агровиробничі групування ґрунтів: генетична зближеність ґрунтів, ступінь виявлення негативних процесів.

    контрольная работа [48,9 K], добавлен 28.02.2012

  • Методика проведення агрохімічних досліджень ґрунтового покриву, огляд фізико-географічних і кліматичних факторів Рівненського району. Еколого-агрономічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення. Роботи з охорони родючості ґрунтів.

    дипломная работа [1,5 M], добавлен 19.04.2013

  • Земельні ресурси та їх значення як основного засобу сільськогосподарського виробництва. Поняття, історичні передумови земельної реформи в Україні. Основні елементи та механізми функціонування ринку сільськогосподарських земель. Земельна реформа в Україні.

    курсовая работа [351,9 K], добавлен 30.09.2010

  • Понятие и состав земель сельскохозяйственного назначения. Порядок и особенности использования земель сельскохозяйственного назначения. Особенности оборота земель сельскохозяйственного назначения. Федеральный закон об обороте земель с-х назначения.

    курсовая работа [44,3 K], добавлен 09.02.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.