Вінниця, як і інші міста України, має свої мікрокліматичні особливості, які в основному визначаються характером підстилаючої поверхні та антропогенною. Ці особливості окремих районів міста значно відрізняються від клімату його околиць та близько розташованих населених пунктів.

Територія міста розташована долинами річки Південний Буг та її притоками, ярами, болотами, штучними водоймищами, парковими зонами.

Вінниця - місто набудов. Якщо до війни в місті переважали одноповерхові будинки, то на сучасному етапі його розвитку в ньому будують багатоповерхові будинки. Переважання твердого покриття, чергування низьких і високих споруд у поєднанні з різними напрямками вулиць і проспектів збільшують нагрівання поверхні вдень і випромінювання тепла вночі, обмежують можливість випаровування вологи і рух повітряних потоків. Все це разом у межах міста приводить до суттєвої зміни складових теплового балансу.

З просторових позицій територія Вінниці розкинулась по обидва боки річки Південний Буг в межах субширотно виражених басейнів його лівих (Тяжилівка, Вінничка) і правих (П'ятничанка, Вишня) приток між декількома фізико-географічними районами (Барсько-Літинським, Гнівансько-Гайсинським, Вінницько-Дашівським) Середньопобузької височенної області Дніпровсько-Дністровського лісостепового краю. Розширення околиць Вінниці до сучасних меж, характер її забудови, особливість підстилаючої поверхні і наявність зелених насаджень дають можливість виділити декілька мікрокліматичних районів міста:

Перший з них - центральний (правобережний) - має щільну міську забудову малоповерховими спорудами в поєднанні з окремими п'яти-, дев'яти - і багатоповерховими будинками. В цьому районі багато зелених насаджень, тут знаходиться Центральний парк культури і відпочинку ім.М. Горького.

Другий район - західний - складається із двох житлових масивів: Вишенька і Слов'янка. Площа цього мікрокліматичного району перевищує 250га. Ця частина міста являє собою житловий маси з будівлями вищої поверховості, з широкими вулицями, такими, як Келецька, Хмельницьке шосе, Стахурського, 600-річчя, проспекти юності, Космонавтів та ін. На півдні району знаходиться П'ятничанський ліс, частина так званого чорного лісу, що тягнеться на десятки кілометрів, на півночі - водоймище, на березі якого розташовані парк культури і відпочинку ім. Дружби народів, пляжі тощо.

Третій район (Лівобережний) - з ансамблем історичного пам'ятника XVII ст. (Церква Св. Миколая), характеризується невисокими будинками індивідуальної забудови в оточені садків. Район цей носить назву старе місто. За площею це найбільший мікрокліматичний район.

Четвертий район - східний (лівобережний) - в основному рівнинний, із змішаною забудовою, насичений промисловими об'єктами, які значно впливають на забруднення повітряного басейну міста та його мікроклімат.

П'ятий мікрокліматичний район - це район Вінниці вздовж долини р. Південний Буг, який несе свої води до Чорного моря і ділить місто на ці частини - західну і східну. У межах міста ріка робить велике коліно. В районі селища Сабарів, яке входить у межі міста і де Південний Буг круто повертає на північний захід, є велике Сабарівське водосховище. На берегах Південного Бугу обладнано чудові пляжі, водні станції. В цьому районі багато будинків відпочинку, зелених насаджень, парків і садів. В цей район входять і П'ятничани [4].

Неглибоке залягання кристалічних порід та їх вихід на поверхню в долині основної водної артерії Вінниці визначається приуроченістю міста до Українського кристалічного масиву та сприяє формуванню акумулятивно-денудаційної рівнини з середніми висотами 155 - 175м. Найнижчі гіпсометричні відмітки поверхні стосуються русла Південного Бугу та його приток, коливаючись в межах 23 - 3,4 - 270м. від заплавних терас, на яких розташована значна частина міста, абсолютні висоти зростають у напрямі лісових плато, досягаючи максимальних значень 305,2м на південні околиці Вінниці.

Грунтово-рослинне минуле Вінниці пов'язане з світло-сірими та сірими середньосуглинковими ґрунтами, а також дерново-підзолистими супіщаними та оглеєно-заболоченими різновидами, що є результатом довготривалого перебування під широколистяними та сосново-дубовими і вербово-вільховими деревостанами.

Тривале та інтенсивне освоєння території міста житлово-промислово-гаражною забудовою супроводжувалось нівелюванням поверхні і нині призвело до зменшення різноманітності екотопів та майже повного знищення природної рослинності.

В структурі земельних угідь обласного центру із наявних на 2004 рік 6840,0га на власні комплекси приходиться 1379,1га (одно - та двоповерхові 0 650,7га, з трьома і більше поверхами - 748,4га). Це становить 20,1% території міста. Достатньо великою є частка промислових - 1044,4га (0,4га - гірничопромислові) і лінійно-транспортних (дороги, залізниці, ЛЕП тощо.23 - 9,5га та вулиці і набережні - 499,6га) ландшафтів. Окремою невеликою групою виділяються кладовища - 65,5га та водогосподарські (річки, струмки - 134,0га, водосховища - 38,0га, ставки - 1,1га) геокомплекси.

Розширилися в останні десятиліття межі міста за рахунок прилеглих угідь, ця дозволило збільшити не тільки його площу, але й забезпечити чільну перевагу в ландшафтні структурі сільсько- або агро господарських антропогенних комплексів. Нині вони разом з ділянками приватного сектору, здебільшого одноповерхової Вінниці, займають найбільші площі - 1469,4га (21,4%). При цьому на орні угіддя підкласу польових ландшафтів приходиться 895,1га.

Загальна площа всіх зелених насаджень Вінниці становить 3347,5га, що складає 48,9% території міста і вказує на загалом високий рівень озеленення та його наявність у всіх класах урболандшафту. Варто зауважити, що неоднорідність і специфічність розподілу внутрішньо міських насаджень визначає передусім ландшафтно-архітектурний характер міста.

Так, для малоповерхової ландшафтно техногенної мікрозони Вінниці, незважаючи на значну відмінність у приуроченості до типів місцевості. Видова різноманітність "зеленого вбрання" визначається специфікою призначення насаджень. Чим ближче до житлових будинків, то частіше зустрічаються насадження плодових дерев і кущів.

Щільність забудови, як і багато поверховість, зростає у напрямку до центру із деяким розгалуженням у вигляді вузької смуги (переважно вздовж основних магістральних шляхів) по обидва боки Південного Бугу та викликанням на півночі Лівобережжя. На відміну від одноповерхової Вінниці, де відсутнє належне біотичне упорядкування вулиць, деяка частина середньо - і багатоповерхової мікрозони вигідно відрізняється скверами [5].

Щільність населення на км² - 69 чоловік. Кількість населення, що проживає в районах області та містах обласного підпорядкування (станом на 1 квітня 2005 року), складає 1278583 чоловік.

Вінницька область розташована в лісостеповій зоні. Клімат помірно континентальний з м'якою зимою і теплим вологим літом. Пересічна температура січня - 4, - 6 ⁰С, липня +18,6, +20,5 ⁰С. річна кількість опадів 520 - 590мм, з них близько 80% припадає на теплий період року.

Вінниччина багата на різноманітні корисні копалини. Найбільше господарське значення мають родовища каолінів та будівельного каменю.

Ґрунти переважно опідзолені. На північному сході переважають чорноземи. Близько 70% території області розорано. Загальна площа лісового фонду області - 356,5тис. га. переважають широколистяні ліси, рідше змішані. На території області протікає близько 3,6 тис. річок і струмків загальною довжиною 11,8 тис. км. в т. ч.230 річок завдовжки понад 10 км.

В структурі промислового виробництва провідне місце належить переробній промисловості - 70,5%, в т. ч. харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів 46,8%, машинобудування 11,9%.

З рекреаційної точки зору, сучасний стан навколишнього природного середовища у Вінницькій області можна вважати благополучним для відпочинку. Так як, Вінниччина, в цілому характеризується як регіон із значно меншим рівнем забруднення атмосферного повітря. Кількість викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря в 2004 році становила 142,94 тис. т. понад 50% викидів в атмосферне повітря на території області - це викиди автотранспорту, ще близько 35% - викиди Ладижинської ТЕС.

Згідно даних Вінницького обласного центру з гідрометеорології випадків високих і екстремально-високих забруднень атмосфери в м. Вінниця протягом 2004 року не спостерігалося середньомісячні концентрації не перевищували гранично допустимих.

Якість води в річках області протягом останніх років залишається стабільною, без суттєвих змін і в цілому може вважатись задовільною.

У Вінницькій області розорано понад 66% суші, або близько 86% сільгоспугідь.

Ліси на Вінниччині займають близько 13,6% від загальної площі області, при оптимальній для даного регіону лісистості 18 - 25%.

Отже, на підставі здійснених оцінки біогеоценотичного покриву Вінниці можна цілком погодитись з тим, що без здорових природних екосистем, які підтримують індустріальну, урбаністичну та сільськогосподарську активність, не може бути ні здорової економіки, ні високого рівня життя, та зробити наступні висновки:

існуючі у Вінниці придорожні та прилеглі до промислових підприємств насадження відзначаються незначною шириною і потребують реконструкції. Разом з тим "асфальтний одяг" ґрунтового покриву вздовж доріг та близьке розташування житлових масивів вказують на нереальність її здійснення у більшості випадків;

в освоєнні здебільшого цінних своїми структурно-організаційними можливостями "зелених зон" спостерігається не функціональне і неповноцінне їх використання;

виконання функції екологічного каркасу біогеоценотичним покривом міста потребує населення, відносно нього, природоохоронної політики та координації зусиль влади і громадськості;

низький рівень заповідності Вінниці не забезпечує процесу збереження та відтворення типових ландшафтів, а тому потребує вдосконалення;

взаємо розташування вже існуючих будівель і зелених насаджень потребує суттєвих коригувань, а для перспективних кварталів - повноцінного ландшафтного планування, що викликано потребою регулювання природних процесів та вимогою стабілізації екологічного стану міського ландшафту.

Благоустрій будь-якої території повинен бути націлений на формування сприятливого середовища проживання рослин, тварин і звичайно ж людини. Невід'ємним елементом його, серед іншого є озеленення.

Зелені насадження міста Вінниці завдяки своїй мальовничості і привабливості, діючі як могутні регулятори чистоти, вологості та тепла повітря, здійснюють архітектурно-художню, санітарно-гігієнічну, захисну і перш за все рекреаційну роль.

Основними лісокористувачами в області є ДЛГО "Вінницяліс", об'єднання "Віноблагроліс" головного управління сільського господарства та продовольства облдержадміністрації, Вінницьке військове лісництво Шепетівського військового лісгоспу. За даними безперервного лісовпорядкування загальна площа лісів підприємств ВДЛГО "Вінницяліс" станом на 01.01.2003 р. складає 216168га. Лісокористувачами цієї площі є 9 ДЛГ, Вінницький ЛВК, 4 ДЛМГ. Площа земель лісового фонду об'єднання "Віноблагроліс" 130,0 тис. га. У 2004 році виготовлено державні акти на право постійного користування земельними ділянками лісового фонду по ВОСЛП "Віноблагроліс" на площі 96 тис. га та ВДЛО "Вінницяліс" на площі 41,461 тис. га.

Рішенням Вінницької обласної ради колишні колгоспні ліси полезахисні смуги, які згідно нового Земельного кодексу не включені до складу земель лісового фонду, були передані у користування ВОСЛП "Віноблагроліс". Непереданими у користування ВОСЛП "Віноблагроліс" залишилися контури лісу площею до 5 га, лісові насадження на землях водного фонду, а також ліси та території окремих населених пунктів. Невизначеність господаря цих лісових насаджень призводить до їх масового знищення, що створює значну екологічну проблему в області.

Великої шкоди лісовим масивам області було нанесено стихійним лихом, що сталося в кінці листопада 2000 року. Площа пошкоджених лісів становила 230755га, маса пошкодженої деревини близько 6,6 млн. м³. пошкоджені стихією насадження ослаблені, реальною залишається загроза масової появи шкідників та хвороб лісу, виникнення лісових пожеж. У 2004 році зросли площі суцільних санітарних рубок у пошкоджених льодоламом лісах. У цьому ж році рубки головного користування проводили підприємства, які входять до складу ВДЛО "Вінницяліс" і майже усі лісокористувачі виконали ці роботи у відповідності із затвердженими лімітами.

У 2004 році впроваджено нову схему культур у підприємствах ВДЛО "Вінницяліс", що дало змогу збільшити кількість дерев головних цінних порід на одному га з 3,3 тис. штук до 5 тис. штук.

З метою охорони лісів від пожеж всіма лісокористувачами в пожежно-небезпечний період (квітень - жовтень) розроблені комплексні плани, які погоджені з відповідними органами і затверджені районними державними адміністраціями. На цей час заборонено в'їзд на територію лісових масивів приватного автотранспорту, розпалювання вогнищ. Для рекреації населення обладнані спеціальні площадки, що зроблено з метою зменшення ступеня рекреаційної дигресії.

Значним залишається спад промислового виробництва та пов'язане з цим суттєве зменшення викидів шкідливих речовин у атмосферу, призвело до зменшення негативного впливу на ліси.

Однак невирішеною залишається проблема озеленення міст і населених пунктів у Вінницькій області. Як лісам так і зеленим насадженням було нанесено великої шкоди в результаті ожеледі, яка сталася наприкінці 2000 року, пошкоджено дерев, які в подальшому були зрізані. В даний час гостро постає питання заміни зрізаних та пошкоджених дерев. Вирішення цієї проблеми потребує значної кількості посадкового матеріалу, коштів, робочої сили. Таку роботу необхідно провести у найближчі роки у максимальних об'ємах.

Щодо рекреації слід зазначити наступне. Під впливом високих рекреаційних навантажень погіршується загальний стан лісів, знижуються їх захисні, санітарно-гігієнічні і естетичні функції. Штучне ущільнення ґрунту, руйнування лісової підстилки, витоптування трав'яного покриву, пошкодження підліску і підросту порушують водно-повітряний і температурний режим ґрунту, викликають ослаблення і деградацію насаджень. Найбільш інтенсивному впливу цих факторів підвергаються ліса лісопаркової частини зелених зон. Якщо лісогосподарська частина зеленої зони може використовуватись для відпочинку із зворотнім режимом, то лісопаркова частина зелених зон, із більшим рекреаційним навантаженням, повинна бути функціональною зоною регулюючого відпочинку. Адже, з середини ХХ ст. ліс все частіше стає місцем масової рекреації, в зв'язку із зростанням міст та забруднення. Наявність вільного часу і матеріальних можливостей роблять відпочинок в лісі доступним майже для 80% населення.

Не перебільшуючи значення рекреаційного лісокористування, відмітимо, що воно знаходиться на межі п'яти актуальних задач:

повне задоволення матеріальних і духовних потреб всіх членів суспільства, так як відпочинок на природі - елемент якості життя;

охорона навколишнього середовища, так як рекреаційне лісокористування викликало проблему попередження негативного впливу на ліс;

підвищена ефективність виробництва і продуктивності праці, оскільки перебування в лісі сприяє росту творчої активності і зниження захворювання;

інтенсифікація землекористування, так як із лісу вилучається додаткова продукція у формі рекреаційних послуг;

сприяння реалізації Продовольчої програми - ліс дає цінні продукти харчування.

Отже, вирішення цих задач, в сучасних умовах набуло особливого значення.

Щодо рекреації у досліджуваних лісових масивах можна відмітити. Рекреаційна придатність території лісових масивів залежить від місця розташування, наближеності до міст, прохідності та інших факторів, які суттєво відрізняються між собою по кожному лісовому масиві.

Наприклад, територія Якушинецького лісництва і найбільш рекреаційно використовуваною на відміну від Прибужського і Михайлівського лісництв, території яких є менш придатними для рекреації. Це пояснюється тим, що Якушинецьке лісництво за рекреаційною оцінкою лісу, по факторам оцінки займає найвищий бал, і характеризується відмінними якостями для відпочинку населення.

Природно-кліматичні та грунтово-гідрологічні умови регіону є досить сприятливими для розвитку рекреації. Наявність значних площ лісових масивів, які розташовані у лісопарковій частині лісів зеленої зони та примикають до м. Вінниці суттєво збільшують придатність природних умов для рекреації.

Розділ 3. Об'єкти, методика та обсяг виконаних робіт