Проект повносистемного рибницького господарства потужністю 780 тонн коропових риб у зоні Лісостепу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Кафедра АКВАКУЛЬТУРИ

ДИПЛОМНИЙ ПРОЕКТ

з дисципліни «Аквакультура штучних водойм»

на тему: Проект повносистемного рибницького господарства потужністю 780 тонн коропових риб у зоні Лісостепу

Київ - 2018 рік

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Сучасний стан робіт у коропівництві в Україні, біологічні особливості культивування, вимоги до умов середовища та рибогосподарська цінність (літературний огляд)

1.1 Сучасний стан робіт у коропівництві

1.2 Рибоводно- біологічна характеристика коропових видів риб та щуки

1.3 Харчова та енергетична цінність м'яса риби вирощеної в полікультурі

1.4 Технологія відтворення та вирощування коропових риб

1.5 Заключення з оглядулітератури

Розділ 2. Обгрунтування вибору місця спорудження господарства

2.1 Місце розташування господарства природні умови

2.2 Рибогосподарська, гідрологічна та гідрохімічна характеристика джерел водопостачання

Розділ 3. Матеріали та методи дослідження

3.1 Методи дослідження

3.2 Рибоводно-біологічні нормативи відтворення та вирощування обраних об'єктів

Розділ 4. Розрахункова частина

4.1 Розрахунки потреби різновікових груп біологічних матеріалів обраних об'єктів аквакульту

4.2 Розрахунок потреби ставового фонду

4.3 Розрахунки потреб матеріально-технічних засобів для інкубаційного цеху

4.4 Розрахунки потреб матеріальних засобів для вирощування різновікових груп об'єктів аквакультури в ставках

4.5 Водогосподарські розрахунки для проектованого господарства

Розділ 5. Економічна ефективність робіт проектованого господарства

Розділ 6. Охорона праці

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

ВСТУП

Основним об'єктом ставового рибництва є короп (Cyprinus carpio L). В господарському відношенні він дуже вигідний завдяки швидкому росту і невисокій вимогливості до умов життя. Короп має добру м'ясистість, м'ясо у нього високої якості (8,6% жиру, 16,5% білку).

Продукція коропових риб складає понад 30% від загального обсягу продукції аквакультури. Короп - це одним з видів риб, яку широко культивують у світі. Доступна ціна на коропа є вирішальною для підвищення уваги до цього об'єкта аквакультури.

Білий товстолобик являється одним із представників родини коропових. Є цінним промисловим видим риб, який був завезений до України з р. Амур. Цінність цього виду полягає в тому, що він - природний біомеліоратор водосховищ, ставів і водойм охолоджувачів, є базовим об'єктом традиційної ставової тепловодної полікультури, важливий крупночастиковий об'єкт промислу[1].

Товстолобик строкатий - є природним біомеліоратором, жителем водойм-охолоджувачів та адвентивним видом [1]. Є доступним для усіх верств населення нашої країни, так як має невисоку вартість на ринку.

Білий амур - велика за розміром риба, швидко росте і досягає в р.Амур маси 32 кг,у водоймах охолоджувачах України до 35кг, довжина до 120 см. Є Цінною промисловою рибою за рахунок високого темпу росту і специфічного типу живлення,яке не притаманне для аборигенних видів риб. Основна причина використання білого амура у водоймах України,це те,що він являється чудовим меліоратором,який поїдає вищу водяну рослинність. Особинам даного виду не властиво відтворюватись у водоймах України,що дає змогу контролювати їх популяцію.тим самим не змінюючи видовий склад іхтіофауни.

Щука звичайна (Esox lucius)-є аборигенним видом, але є мешканцем річок Північної Америки та Європи.

Є широко розповсюдженим видом у ставовій аквакультурі. Вирощування щуки в полікультурі знижує рівень розвитку малоцінних видів риб, таких як окуня та дрібного йорша, тому цей вид риби доцільно вирощувати у водоймах для більш ефективного використання водного простору. Має дієтичне цінне м'ясо, вміст жиру коливається 1--3 % [3].

В даній курсовій роботі буде розроблено проект повносистемного рибного господарства з вирощування таких видів риб як білого та строкатого товстолобиків, білого амура, коропа та щуки в полікультурі.

Буде зазначено їх біологічні особливості, розроблена технологічна схема по штучному відтворенню та проведені розрахунки в потребі біологічного матеріалу, ставового фонду, матеріально-технічного забезпечення інкубаційного цеху, матеріального забезпечення вирощування різновікових об'єктів аквакультури та водозабезпечення проектованого господарства.

РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД

1.1 Сучасний стан робіт у коропівництві

На сьогоднішній день актуальним постає завдання створення сприятливих умов для розвитку рибного господарства, забезпечення населення України продукцією з риби та інших водних живих ресурсів з поступовим наближенням до рівня науково обґрунтованих фізіологічних норм їх споживання у розрахунку на душу населення, забезпечення інших галузей економіки сировиною для виробництва біологічно активних речовин, лікувальних препаратів, технічної та кормової продукції.

Застосування інтенсивних технологій в рибництві дозволить збільшити кількість та якість товарної продукції, суттєво зменшить залежність від природно-кліматичних умов, сприятиме покращенню фінансово-економічних показників роботи підприємств та допоможе успішному вирішенню основної задачі, яка стоїть перед галуззю, - максимального задоволення потреб населення в рибі та рибній продукції [49].

В світовій аквакультурі відбувся значний прогрес у поглибленні теоретичних основ штучного відтворення риб та в розвитку матеріальної бази рибництва. Нарешті, ряд видів риб, які в процесі розробки технологічних нормативів штучного відтворення перебували на початкових стадіях доместикації (зокрема, рослиноїдні риби далекосхідного річкового комплексу), сьогодні фактично стали домашніми тваринами, які впродовж ряду поколінь адаптувалися до умов культивування [49].

На сьогодні, лідером з вирощування коропа, з країн Європи є Польща за минулий 2016 рік було вирощено 18000 тонн товарної риби. Це найбільший обсяг виробництва риби в Європі, він становить близько 15 % загального обсягу. У полікультурі з коропом в Польщі розводять і рослиноїдних риб.

До країн, які також займаються вирощуванням коропових видів риб належать - Грузія, Литва, Молдова, Росія.

У 2014 році у внутрішніх водах Литви, головним чином в ставках, було вирощено 4916 тонн риби. На ринках країни існує високий попит на коропа вагою від 800 до 1500 грам.

В Республіці Молдова на даний період коропові риби становлять 70 % загального обсягу вирощування, з них близько 50% припадає на білого товстолобика, 20% - на коропа.

Ставова аквакультура є провідним напрямком розвитку аквакультури Російської Федерації. У 2012 році в Росії діяло 273 ставових господарств, розподілених нерівномірно по всій території країни [50].

Традиційна форма ставового рибництва побудована на розведені коропових видів риб, які володіють широким спектром споживання кормів, короп ефективно використовує штучні корми. Оптимальні щільності посадки коропа в полікультурі з рослиноїдними, в поєднанні з інтенсивною годівлею риби комбікормом і удобрюванням ставів, є основними заходами підвищення рибопродуктивності ставів.

Українці віддають перевагу короповим видам, як традиційній столовій рибі з високими харчовими якостями і, що дуже важливо у ринкових умовах, харчовому продукту, який має стабільний попит і доступну ціну для масового споживача

Після глибокої кризи сучасний стан сектора аквакультури України характеризується відносною стабільністю і початком незначного зростання. Український ринок риби і рибних продуктів має великий потенціал. За приблизними оцінками, товарообіг становить не менше 1 млн. тонн на рік, а рівень споживання водних організмів може досягати 20 кг/рік. [50].

1.2 Рибоводно-біологічна характеристика коропових риб тап щуки

Короп звичайний (Cyprinus carpio)-поширена прісноводна промислова риба родини коропових (рис.1.1.).

Рис.1.1. Короп звичайний

Зазвичай характеризується як вид-вселенець, що походить з Азії. Інтродукований до багатьох районів світу, вдало натуралізувався в водоймах Європи. Одомашнена форма цієї риби є одною з найпоширеніших промислових риб в рибних господарствах помірного поясу. Натуралізовані у «диких» водоймах коропи мають певні зовнішні відмінності від «ставкових» форм коропа, через це у деяких регіонах України прижилась запозичена з російської традиції назва для здичавілих форм - сазан [2].

Представники цього виду мають злегка подовжене товсте тіло з широкою спиною, покрите лускою, велику голову з вузьким висувним ротом[4]. Рот у коропа невеликий, зубів на щелепах немає, при необхідності короп може висувати рот в так звану ротову трубку - занурюючи її в мул, він відшукує і всмоктує разом з мулом черв'яків, личинок, комашек та інші тварини організми, які живуть на дні.

На одній із зябрових дуг коропа, де немає зябрових листочків, розміщуються глоткові зуби, а над ними, у верхній частині глотки, є щільна подушечка, так зване «жерновцо». Органи нюху у коропа розміщуються в ямках, які знаходяться на голові попереду очей. У ці ямки, а також в ніздрі вода входить і виходить. Орган нюху дає можливість коропу відчувати на певній відстані запах речовин, які містяться у воді. Органом зору є очі. Ці риби короткозорі і бачать тільки на невеликій відстані. Орган слуху розміщується всередині черепа, і зовні його не видно. Він пов'язаний з плавальним міхуром і допомагає утримувати у воді правильне положення, визначати тиск води і глибину, на якій знаходиться короп. Органом дихання є зябра, які складаються з багатьох (близько 2000) пластиночек, або зябрових листочків, червоного кольору, розміщених на чотирьох зябрових дужках з кожного боку і прикритих зябровими кришками. Дихає короп наступним чином: набирає ротом воду і пропускає її через зябра; розчинений у воді кисень проходить через тонкі стінки зябер в кров, а вуглекислий газ тим часом виділяється з організму в воду. Орган смаку розміщений в порожнині рота і являє собою іннервіровани поднебную подушечку [2,5].

Короп відчуває смак також за допомогою вусиків, шкіри губ, зябрових дуг і глотки. Тактильними органами є нервові горбики, або тільця, які розміщуються в шкірі, - ними короп вловлює зміну температури, тиску, відчуття болю. Особливим органом почуттів у коропа, властивим та іншим рибам, є бічна лінія, яка дає йому можливість визначити силу та напрямок руху води, її хімічні властивості, наявність підводних предметів і пр. Завдяки бічній лінії риба легко і швидко орієнтується в навколишньому середовищі [5].

Тулуб коропа складається з спини, боків і черева, покритих шкірою. На спині і животі є плавники, які поділяються на парні і непарні. До парним відносяться грудні й чреваті (черевні), до непарних - спинний, анальний і хвостовий. Грудні плавники відповідають переднім, чреваті - заднім кінцівкам інших хребетних тварин.

Шкіра складається з двох шарів: епідермісу (верхнього) і дерми (нижнього), або власне шкіри. На шкірі є особливий кістковий продукт - луска, яка або вкриває шкіру суцільним шаром, або розкидана по ній, або утворює одну лінію вздовж усього тіла (рис.1.2,1.3).



Рис.1.2. Рамчастий короп

Рис.1.3.Голий короп

повносистемний рибний короповий

На голові луски немає. Бувають коропи, у яких на шкірі зовсім немає луски. Слиз захищає тіло риби від нападу дрібних паразитів і зменшує тертя його поверхні об воду, полегшуючи плавання. У глибині шкіри, на кордоні епідермісного шару і дерми, знаходяться пігментні клітини, які надають їй захисну забарвлення, - на спині вона темно-синя, подібна з кольором води, боки - сріблясті, на зразок дзеркала »черево - біле. Плавці риби сірі, червонуваті або світло-фіолетові, боки - золотисто-бурі, черевце - блідо-жовте [2,4,5]. Слиз, луска і забарвлення оберігають коропа від багатьох неприємностей.

Короп має кістковий скелет, що складається з осьового кістяка - хребта, кісток голови і кістяка парних і непарних плавців. Хребет поділяється на кістки тулуба і хвоста. Хребет тулуба є двояковогнутое, майже циліндричне тіло з бічними відростками, які з'єднуються з ребрами. Ребра обмежують порожнину тіла, де розміщуються органи травлення, виділення і статеві. Від кожного хребця відходять відростки, або епіфізи, що починаються двома ніжками - нейрозлі-фризами, які, зливаючись, утворюють канал, де розміщується спинний мозок. У хвостовій частині тіла ребер немає, замість них утворюються нижні дуги, що закінчуються костистими відростками між ребрами. До скелету прикріплюється добре розвинена мускулатура, що підрозділяється на мускулатуру тіла, голови, кінцівок і забезпечує швидке пересування коропа у воді.[5]

У сприятливих умовах короп доживає до 33-35 років. За цей час він виростає до 75-90 см в довжину і набирає вагу до 18-19 кг. Зрідка в розплідниках і диких водоймах зустрічаються і більші особини, що досягають 120 см в довжину і мають вагу до 47 кг.[2].

Живе в річках, водосховищах, ставках, озерах, де заселяє тихі, стоячі або повільно поточні води з твердим глинистим, злегка замуленим дном. У пониззі річок впадають в Чорне море короп зустрічається в солонуватих водах. На зиму короп залягає в глибокі ями, його тіло покривається товстим шаром слизу, припиняє харчуватися, сповільнюється дихання.

Короп заселяє спокійні, стоячі або тихо поточні води з твердим глинистим дном. Він мешкає в річках, озерах, водосховищах. У найбільшій кількості ця риба живе в річках басейнів Каспійського, Аральського, Чорного та Азовського морів.

Поширений у Східній Європі (басейни Дунаю і Волги) та у східній Азії, в басейні р. Амуру [2], в деяких водоймах Сибіру та Центральної Азії. На Україні він мешкає в басейнах майже всіх річок, але його чисельність там незначна [6].

Рис.1.4. Ареал поширення коропа

Короп дуже швидко росте. До кінця першого року життя його довжина вже близько 10 см при вазі 25-30 р. У сприятливих умовах до кінця другого року він важить 450-500 г, а на третьому році (настає статева зрілість) його вага досягає 2 кг Розміри дорослого карпа можуть бути в довжину 100-120 см при вазі 20-25 і більше кг. Звичайна довжина 50-70 см при вазі 4-6 кг Живе до 30 років. відомі історичні факти про спійманих коропів вагою до 70 кг і розміром до 1,5 метрів. Такої ваги і розміру досягали річкові і морські карпи Південно-Східної Європи, в тому числі каспійські карпи. Є також достовірні відомості про ставкових коропів, які досягли не тільки столітнього, але навіть двохсотлітнього віку [7].

Звичайно довжина дорослого коропа від 30-50 см до 1 м і вага до 15-25 кг, рідко довжина до 1,5 м і вага до 35 кг.[2]

Короп віддає перевагу тихим глибоким місцях, зарослих рдестом, лататтям, очеретом та рогозою. У річках віддає перевагу ділянкам зі спокійним плином, живе на плесах, в затоках і старицях з добре розвиненою водною рослинністю. Веде зграйний спосіб життя і не здійснює далеких перекочевок. Восени, з пониженням температури води, що відходить на глибокі місця, де в малорухливому стані проводить зиму. Віддає перевагу мулистий або глинистий грунт. Ночами в пошуках їжі короп заходить у дрібні заводи і затони, зарослі травами. Карпа можна знайти у крутих берегів, поблизу русла а якщо річка не широка, то й у самому руслі, на слабкій течії у глинистого або мулисто-глинистого дна. В озерах улюблені місця проживання коропа це підводні горби, сідловини між глибинами, межі мілин, миси вище заток і затонів, глибокі протоки зі зворотною течією, нерівні ділянки дна з великими каменями -- все це шляхи виходу і повернення на стоянку карпов. Короп -- риба теплолюбива зграйна і товариська. В одній і тій же групі бувають коропи різного віку, величини та ваги -- від 1 -1,5 кг до 8 кг і більше. Але самі великі коропи живуть окремо від більш дрібних[7].

Короп має значну трофічну пластичність (здатність за відсутності звичного корму переключатись на новий корм). На ранніх етапах розвитку живиться зоопланктоном. У перші дні мальки споживають дрібні його форми (коловертки, моїни), а у подальшому переходять на споживання більших форм зоопланктону (дафнії, церіодафнії, циклопитощо). В кінці вегетаційного сезону на першому році життя переходить на споживання організмів зообентосу, у старших вікові груп коропа в живленні переважають організми зообентосу (личинки хірономід, олігохети, молюски). За їх дефіциту він переходить на живлення іншими гідробіонтами, в тому числі великими формами зоопланктону, макрофітами, а також детритом; добре пристосований до поїдання комбікорму та зерна хлібних злаків.[2,8]

Короп досягає статевої зрілості на 3-5-му році життя. Нерестить у травні за температури води +17 °C [2].

Плодюча й швидкоростуча риба, яка має добрі смакові якості. Вихід м'яса у дворічок коропа в середньому становить 47%. М'ясо містить значну кількість білків (до 16 ?17%), за кількістю жирів (10-11%) належить до жирної риби. Засвоюється м'ясо коропа організмом людини на 92-93%.

У кліматичних умовах України статевозрілим стає у південних районах на третьому-четвертому роках життя, у Поліссі - Лісостепу - на четвертому-п'ятому. Самці дозрівають на рік раніше самиць. Плідники найпродуктивніші у віці від 6 до 9-11 років, після чого їх вибраковують. Плодючість коропа здебільшого становить від 600 тис. до понад 1,5 млн ікринок. Від однієї самиці в умовах природного нересту вдається одержувати в середньому до 200 тис. і більше 3-4-добових личинок. В природних умовах нерест коропа відбувається за температури води +17 - 20?С на прибережних ділянках водойм, вкритих м'якою лучною рослинністю, яка використовується ним як субстрат для інкубації клейких ікринок [2,8].

Білий товстолоб (Hypophthalmichthys molitrix) - велика швидкозростаюча риба, в р. Амур досягає маси 16, в південних регіонах і в водоймах - охолоджувачах - до 20 кг, а довжини до 1м [10]. Його середньорічний приріст становить до 2 кг. Наявність товстолоба у водоймах здатне підвищити рибопродуктивність рибницьких господарств практично в 2 рази. Цей вид риби один з основних об'єктів ставкового промислового вирощування і розведення риби.Має велику голову і низько посаджені очі. Тіло вкрите дрібною лускою, спина сірувато-зеленого кольору, боки сріблясті без плям (рис.1.5).

Рис.1.5. Білий товстолоб

Харчується мікроскопічними водоростями - фітопланктоном, масове розмноження яких зумовлює "цвітіння" води. Зябровий апарат за будовою нагадує сито і має багато пластинок з отворами, крізь які вода проціджується, а водорості затримуються і є кормом для товстолоба. На ранніх етапах свого розвитку білий товстолобик, як і білий амур, переважно споживає зоопланктон, але в основному його дрібні види [9]. На 8-9-й день в його раціоні вже з'являється дрібний фітопланктон, який згодом стає основним кормом. Добовий раціон становить до 25-40% від маси, оптимальна температура харчування, як і для білого амура, становить 20-26 °С. Кормової коефіцієнт білого товстолоба при споживанні фітопланктону, в залежності від температури води і виду корму, коливається від 20 до 50.

Статевої зрілості, в залежності від кліматичних умов, білий товстолобик досягає в різному віці: у р. Амур - в 6-8-річному, в північних регіонах - в 6-9, на півдні - в 4-5, в водоймах-охолоджувачах - в 3-4-річному віці. Самці, як правило, дозрівають на рік раніше самок.. Ембріональний розвиток в природних умовах відбувається на швидкому потоці річкової води. Передличинки пасивно зносяться водою вниз за течією. При температурі 20-23 ° С через 80-85 годин після вилуплення личинки переходять на змішане харчування і активний спосіб життя. Оптимальний вміст розчиненого у воді кисню має становити не менше 5 мг / л.[10,11]

Починаючи з середини 50-х років було проведено масове вселення обох видів товстолобів в більшість великих водосховищ країни (Каховське, Кременчуцьке, Волгоградське, Цимлянське, і багато інших), де сформувалися їх нагульні стада, складові тоді основу місцевого промислу.

Після розробки в 1961 - 1963 рр. біотехніки штучного розведення рослиноїдних риб толстолобики зайняли міцне становище в полікультуре ставкових господарств, забезпечуючи значною підвищення їх рибопродуктивності.

Досвід вирощування білого товстолобика показує, що цей об'єкт не вступає в пряму харчову конкуренцію з іншими видами. Навпаки, при спільному вирощуванні з коропом відзначається їх взаємне позитивний вплив[9,12].

Ареал виду

Найчастіше товстолоб водиться в річці Амур. Раніше він волів тільки рівнинні річки Китайської республіки. Сьогодні, завдяки тому, що його акліматизували, товстолобиком багаті водойми Середньоазіатського регіону та європейської частини Росії. В ці регіони його завезли в 60-е роки XX століття з Китаю. Такий особливий інтерес до товстолобу проявлявся через його промислової цінності [10].

Вид широко акліматизований в європейській частині Росії і Середньої Азії (рис.1.6).

Зимує в глибоких ямах і в глибокому сні. Обидва види є рибами середнього розміру, так що тримати його можна в невеликих ставках.



Рис.1.6. Поширення товстолоба в дикій природі

Товстолоб для життя обирає ділянки з мулистим дном і м'якою рослинністю. Глибина в таких місцях зазвичай не перевищує 3-3,5 м. На світанку і На заході товстолоб підходить до берега, а вдень йдуть подалі від берега. У місцях відкритої води товстолобики тримаються на піщаних мілинах і плесах зі слабким плином. У невеликих водоймах, де чисельність товстолобика велика, а корму недостатньо, ловити його можна з початку травня до середини вересня [9,10].

Товстолоб строкатий (Aristichthys nobilis) - має типову для товстолобиків форму тіла, зовні схожу на білого товстолобика, але у строкатого більша голова, яка займає до третини довжини тіла. Кіль на череві розміщений тільки між черевними плавцями й анальним отвором, часто відсутній. Очі посаджені ширше, грудні та черевні плавці, а також хвостове стебло довші. Грудні плавці часто не заходять за початок черевних[2,3]

Забарвлення риб темне: у дорослих на боках тіла темні безформні плями. Довгі й тонкі зяброві тичинки не зростаються між собою і не утворюють такого потужного цідильного апарата, як у білого товстолобика, їхня кількість досягає 300[14].

Окремо необхідно наголосити, що молодь білого і строкатого товстолобиків морфологічно важко відрізнити. Так, молодь строкатого товстолобика має трішки коричнюваті боки, а білого - сріблясті [2,13].

Довжина тіла досягає 100см,а маса до 60 кг (влітку 1996 р. на Каховському водосховищі біля с. Кушугум на промислі добуто особину масою 55 кг, а восени 1998 у іхтіологічному заказнику загальнодержавного значення "Сулинській" на Кременчуцькому водосховищі за час спеціалізованого лову рослиноїдних риб - 60 кг, що набагато вище, ніж у природному ареалі)[13].

Поширення строкатого товстолоба

Далекосхідний вид, який населяє річки Центрального й Південного Китаю.

У р. Амур потрапив наприкінці 50-х років минулого століття з рибницьких господарств, розташованих у басейні Сунгарі, внаслідок катастрофічних повеней 1957-1958-х рр. Згодом значно поширився в Амурі, де трапляється від Благовєщенська до Амурського лиману, присутній у р. Уссурі та озері Ханка. Широко акліматизований в Євразії (дельта й водосховища Волги, пониззя та водосховища Дніпра, Прут і придунайські водойми, Дністер, Терек, Кубань, Дон, Аму-Дар?я, Сир-Дар?я, Балхаш-Ілійський басейн, тощо. Як об'єкт аквакультури на теплих водоймах охолоджувачах енергетичних систем (АЕС, ТЕС, тощо) вирощується по всьому світу (рис.1.7.). Із 70-х років ХХ ст. щорічно здійснюється інтродукція строкатого і білого товстолобиків та їхніх гібридів у дніпровські водосховища й інші водойми дніпровського каскаду. Значно поширений вид у пелагіалі в усіх водосховищах дніпровського каскаду. В річках-притоках його значно менше[9].

Рис.1.7. Ареал поширення строкатого товстолоба

У водоймах України самостійно не розмножується. У природному ареалі основним об'єктом живлення є зоопланктон, але восени в травному каналі товстолобика збільшується частка фітопланктону, в тому числі синьо-зелених водоростей. В умовах дніпровських водосховищ, за несприятливих умов, цей вид може живитися детритом [2].

Білий амур (ctenophrhyngodon idella) -велика за розміром риба,швидко росте і досягає в р.Амур маси 32 кг,у водоймах охолоджувачах України до 35кг, довжина до 120 см.(рис.1.8.).

Рис.1.8. Білий амур

Має подовжене,валькувате тіло, трохи сплюснуте з боків, вкрите крупною лускою, голова невисока з прямо розташованим ротом. Як і в інших педставників коропових риб,на щелепах у нього зуби відсутні,а їжу він подрібнює могутніми пиловидними зубами,які розміщенні на нижньощелепних кістках[15].

Ареал поширення

Батьківщина білого амура - Східна Азія, де він поширений в середній та нижній течії Амуру, та в річках Китаю (рис.1.9.). Завезений в Україну у 1953 році, тоді ж була розпочата робота по його акліматизації. Тепер він поширений практично у всіх водоймах України[16].

Рис.1.9. Ареал поширення білого амура

Амури живуть групами по 15-20 осіб. Коли температура досягає 12 °C амури починають харчуватися, а інтенсивне живлення відбувається за температури 25-28 °C,тоді риба за добу з'їдає приблизно 100--120 % своєї маси. На ранніх етапах розвитку білий амур живиться дрібними зоопланктонними організмами. На живлення вищою водяною рослинністю переходить на першому році життя за довжиною близько 3 см. Найкращі прирости спостерігаються за довжини 10-12 см,якщо у раціоні цьоголіток міститься не менше 30% їжі тваринного походження(коловертки,ракоподібні,тощо(зоопланктон). У подальшому білий амур живиться в основному водяною рослинністю,серед якої надає перевагу рдесту,елодеї,рясці,роголиснику,уруті. Найкраще споживає молоду рослинність,але за її відсутності крупні риби,особливо в південних районах,поїдають і жорстку рослинність,таку як комиш та рогіз. З наземних рослин білий амур надає перевагу конюшині,люцерні,злакам. Зимує амур, не живлячись, в ямах, утворюючи значні скупчення. У цей час його шкірні залози у великих кількостях виділяють слиз, що обволікає тіло риби. Нитки слизу, які пливуть за течією, добре помітні, рибалки називають їх «макаронами». І, таким чином, дізнаються про місця скупчення риби[15].

За характером нересту належить до пелагічних риб,нерест відбувається на швидкій течії(від 0,8 до 3 м),ікра пелагічна,за умови відсутності течії повільно опускається на дно водойми і гине. Статевої зрілості у р.Амур білий амур досягає у 8-10-річному,на півдні України і у водоймах-охолоджувачах- у 4-5,-а у північних районах-у 8-9-річному віці. Плодючість амура становить до 1680 тис. Ікринок [15,17].

Щука звичайна (Esox lucius)- вид хижих риб роду щук (Esox) (рис.10.) Ці риби - типові мешканці солонуватихтих і прісноводних водоймищ північної півкулі (тобто мють голарктичне поширення) [19].

Рис.1.10. Щука звичайна

Тіло щуки має видовжену, стрілоподібну форму. Голова сильно видовжена, нижня щелепа видається вперед. Зуби на нижній щелепі мають різний розмір і слугують для захвату жертви. Зуби на інших кістках ротової порожнини дрібніші, спрямовані гострими кінцями в горлянку і можуть занурюватись у слизову оболонку, що встеляє ротову порожнину та горлянку. Завдяки цьому здобич легко проковтується, а якщо вона намагається вирватись, глоткові зуби підіймаються та утримують жертву [20,21].

Забарвлення тіла плямисто-смугасте, світлі смуги проходять вздовж та поперек тіла. Залежно від характеру та ступеня розвитку рослинності прибережної зони щуки можуть мати сірувато-зеленуватий, жовтуватий або сіро-бурий колір, спина темна, черево білувате, з сірими цятками; в деяких озерах зустрічаються сріблясті щуки. Спинний, анальний та хвостовий плавці бурі, з чорними плямками, грудні та черевні - жовтувато-червоні. Найяскравіші особини живуть у чистих водах, де їхні боки, вкриті яскраво-зеленими плямами, мало помітні серед очерету та інших рослин[19,20].

Для щук характерна зміна зубів на нижній щелепі: внутрішня поверхня щелепи вкрита м'якою тканиною, під нею розташовані навскісні ряди з 2-4 заміщуючих зубів, які примикають ззаду до кожного діючого і утворюють з ним єдину групу (зубну сім'ю). Коли робочий зуб виходить із вжитку, на його місце стає своєю основою сусідній заміщуючий зуб тієї ж сім'ї. Спочатку він хитається, але потім щільно приростає основою до кістки щелепи і укріплюється. Зуби у щуки змінюються не одночасно. В один і той же час одні зубні групи закінчуються на краю щелепи старим зубом, що вже розсмоктується, інші -- міцним робочим, треті -- ще рухливим молодим. В деяких водоймах у щук зміна зубів посилюється протягом певних сезонів, і тоді щука в цих водоймах перестає брати велику здобич [19].

Поширення виду

Щука звичайна поширена циркумполярно, в північних водах Європи, Азії та Північної Америки. Її ареал- один з найбільших ареалів середпрісноводних риб. На території України щука звичайна трапляється всюди, окрім водойм Кримського півострова (хоча останнім часом здійснюються спроби штучної її там акліматизації-зокрема до Чорноріченського водосховища поблизу Севастополя)(Рис.1.11.)

Найбільш комфортні місця для щуки - річки з уповільненою течією, озера, водосховища. Також вона може зустрічатись і в розпріснених частинах морів -наприклад у Фінській, Ризькій та Курській затоках Балтійського моря, в Таганрозькій затоці Азовського моря.

Щука добре витримує кислу реакцію води, може комфортно жити у водоймах з рН 4,75. Під час зниження вмісту кисню до 3,0-2,0 мг/літр наступає пригнічення дихання, тому в заморних водоймах взимку щука часто гине[19].



Рис.1.11. Природний ареал щуки звичайної

Росте щука дуже швидко і вже на третьому році життя може досягати майже півметрової довжини. Не рідко при лові щуки виявляється, що вона заковтує дуже велику здобич: максимальна величина жертви сягає трьох чвертей довжини хижака. Там, де при лові щуки виявляється, що її багато, часто трапляються різні риби зі слідами її зубів на тілі. Їдять щуки і жаб, пуголовків, що линяють раків, пташенят водоплавних птахів і звірят, що потрапили у воду [19].

Вважається, що щука, знищуючи дрібну бур'янисту, хвору або ослаблену рибу, виконує у водоймі роль санітара. Певною мірою це вірно, але там, де чисельність цінних промислових видів риб невелика, щука, поїдаючи їх молодь, приносить більше шкоди, ніж користі. В певних умовах щука може бути і дуже корисним видом у водоймі. При веденні культурного господарства мальків щуки випускають в невеликі озера або ставки, населені дрібною малоцінною рибою: окунем, пліткою, йоржем, уклійкою. У них щука вже через два-три роки стає товарної рибою без додаткових витрат на її годування. Уздовж тіла щуки розташована повна бічна лінія, тобто прободенні луски в середньому ряду розташовані від голови до кінця лускатого покриву. Слід зазначити, що у щуки окремі прободенні луски є також вище і нижче бічної лінії, завдяки чому вона добре сприймає рухомі предмети. У жовтні - листопаді щука відходить від берегів на глибини. У міру охолодження води від берегів відходять і інші риби. Щука пересувається за ними, не припиняючи харчування. У результаті цього в глибоких ямах виникають її скупчення, які зберігаються протягом усієї зими.

Мальки щуки харчуються як рибою, так і різними водними організмами. Проте з віком у харчуванні все більшу роль відіграє риба і меншу - інші тварини. В озерах Волині щуки розміром 5,5 см харчуються в основному донними тваринами, переважно поденками, ручейниками, водяними осликами, черв'яками та іншими, а також рачками, що живуть у товщі води. У харчуванні щук розміром 7-10 см донні тварини відходять на другий план, і перше місце займають мальки риб (плітка, уклія та ін.) Основу харчування щуки становить та риба, яка в даній водоймі представлена найбільшою чисельністю. Протягом доби щука харчується з різною інтенсивністю. Наприклад, в серпні найбільш інтенсивно вона харчується близько полудня і перед вечором. У червні інтенсивність її харчування зростає з другої половини дня до опівночі. Те ж спостерігається й у вересні. Дворазове посилення харчування в квітні пов'язане з різким підвищенням жору щуки після нерестового періоду, але в порівнянні з нагульним періодом інтенсивність харчування трохи зменшується.

У природних водоймах самиці щуки починають розмножуватись на четвертому, рідше на третьому році життя, а самці -- на п'ятому. Нерест щуки відбувається за температури 3-6°С (у березні-квітні), відразу після танення криги, біля берега на глибині 0,3-1 метр. Під час нересту риби виходять на мілководдя і шумно плескаються. Звичайно на нерест спочатку підходять найменші особини, а останніми -- найкрупніші. У цей час щуки тримаються групами: 2-4 самці біля однієї самиці; біля великих самиць -- до 8 самців. Тому на нерестовищах спостерігається дещо більша кількість самців ніж самок. Самиця пливе попереду, самці пливуть за нею, відстаючи приблизно на половину корпусу. Вони або притискаються з боків до самиці, або намагаються триматись безпосередньо над її спиною. З води в цей час постійно з'являються спинні плавці та верхні частини спини риб. Під час нересту щуки труться об кущі, пні, стебла очерету та рогозу та інші предмети. На одному місці риби довго не затримуються, весь час переміщуючись нерестовищем і мечучи ікру. Наприкінці ікрометання всі особини групи, що нерестилась, кидаються в різні боки, викликаючи гучний плеск; при цьому самиці часто вистрибують з води в повітря. Одна самиця щуки залежно від розміру може відкладати від 17,5 до 215 тисяч ікринок. Ікринки великі, близько 3 мм в діаметрі, слабко-клейкі, можуть приклеюватись до рослинності, але легко спадають при струсі. Через 2-3 дні клейкість зникає, більшість ікринок скочується і подальший їхній розвиток відбувається на дні. Ікринки добре захищені від виїданням їх хижаками. Цьому ж сприяє і забарвлення ікринок - воно схоже на колір минулорічної рослинності. Ікринки, що застрягли серед кущиків, залишків рослин та коренів в меншій мірі схильні до замулення, ніж ті, що потрапляють на ділянки, позбавлені рослинності.

Нормальний розвиток ікри щуки на дні в непроточній воді можливий тільки тому, що навесні при низькій температурі вода відносно сильно насичена киснем, а в міру прогрівання води концентрація кисню в ній швидко падає. Таким чином, чим раніше щуки починають нереститись, тим менше ікри гине. Якщо після нересту щук відбувається швидкий спад води, це призводить до масової загибелі ікри -- таке явище часто спостерігають у водосховищах, рівень яких є несталим. Після нересту щуки повертаються з мілких місць в глибини. Як відомо, в продовження нересту і якийсь час опісля щуки не харчуються. Але через один-два тижні вони вже активно полюють на будь-яку рибу відповідного розміру. Починається так званий весняний жор щуки. Вона від'їдається за весь час, витрачений на розвиток ікри, молочка і сам нерест.

Залежно від температури води розвиток ікри відбувається 8-14 днів, личинки, що з неї виводяться, мають 6,7-7,6 мм в довжину. По мірі розсмоктування залишкового жовткового міхура личинки переходять до живлення зовнішніми ресурсами: маленькими ракоподібними -- циклопами та дафніями. При довжині 12-15 мм щуки можуть вже полювати на личинок коропових риб. Нерест коропових риб звичайно відбувається після щуки, що сприяє живленню щучої молоді [18,21].

1.3 Харчова та енергетична цінність м'яса риб вирощеної в полікультурі

Харчова цінність риби -- сукупність її властивостей, за наявності яких задовольняються фізіологічні потреби людини в необхідних речовинах і енергії, тісно пов'язана з енергетичною цінністю. Енергетична цінність риби, або калорійність характеризується сумарною кількістю енергії, що виділяється за біологічного окислення поживних речовин у 100 г продукту, яка йде на підтримання фізіологічних функцій організму [25]. Енергетична цінність рибних продуктів розраховується на основі даних їх хімічного складу (вмісту білків, жирів, вуглеводів, сухої речовини, золи), який не є постійним і залежить від виду риби, її віку, статі, фізіологічного стану, місця і часу вилову, причому спостерігаються ті самі закономірності, що і в зміні хімічного складу окремо взятої особини [26, 27, 28]

Білки -- найбільш важливі та складні за своєю хімічною природою речовини, що входять до складу м'язової і сполучної тканин, які утворються в м'ясі риб. Максимальний вміст білка в м'ясі зафіксований у веслоноса (20,01%) і сома (20,00%), мінімальний - у білого товстолоба (15,57%) і щуки (15,87%). Проміжне положення займають короп, білий амур [29]. Крім вмісту протеїнів, цінність риби як продукту харчування формує також і наявність легкозасвоюваних жирів. Концентрація жиру в м'ясі визначає, окрім калорійності, ще й смакові якості риби [30,31]. Найбільший вміст жиру виявився у білого та строкатий товстолоби - його м'язи містили 4,60% жиру, найменш жирними є щука (3,17%). Вміст золи вказує на наявність у м'ясі мінеральних речовин. Цей показник у досліджених видів риб особливо не відрізнявся і перебував у межах від 1,07 до 1,60%. Вміст сухої речовини коливався від 21,03% у білого амура.

Найнижчий показник калорійності (397,1 кДж/100 г) властивий щуці, що зрозуміло з її хімічного складу: вона характеризується меншим вмістом білка (15,87%) порівняно з більшістю видів риб полікультури і мінімальним вмістом жиру в м'язовій тканині (3,17%). Це дозволяє вважати її м'ясо цінним дієтичним продуктом. Приблизно однаковою є калорійність коропа (436,27 кДж/100 г) і білого амура (441,75 кДж/100 г), проте харчова цінність останнього виду вища з огляду на вищу концентрацію білка і нижчу -- жиру в його м'язах порівняно з коропом.

1.4 Технологія відтворення та вирощування коропових видів риб та щуки в полікультурі

Площа внутрішніх прісноводних і солонуватоводних водойм України, що використовуються або можуть бути використані для вирощування риби, перевищує 1 млн. га. За кількістю водосховищ, озер, лиманів, водойм-охолоджувачів та ставів наша країна посідає друге місце в Європі після Російської Федерації. Виробництво товарної риби у керованих умовах зосереджено, в основному, у ставових рибних господарствах, які входять до складу Об'єднання рибницьких господарств внутрішніх водойм України “Укррибгосп”. Створена ця структура для сприяння розвитку підприємництва в Україні, представництва інтересів її членів в органах державної влади та управління, захисту прав підприємств, забезпечення зв'язків з громадськістю. Об'єднання є незалежною добровільною некомерційною організацією. Членство в об'єднанні не накладає на її членів ніяких обмежень щодо виробничої, комерційної та інших видів діяльності.

Основними об'єктами вирощування у тепловодних ставових рибних господарствах України є короп та рослиноїдні риби далекосхідного комплексу (білий та строкатий товстолоби, білий амур) [22].

Ефективність і переваги вирощування риби в полікультурі визначаються наступними основними положеннями: навіть всеїдна риба не може досить повно використовувати природну кормову базу водойми; інтенсивне використання одним видом риб того чи іншого корму побічно може сприяти надмірному розвитку інших не споживаних рибою гідробіонтів, які, конкуруючи з організмами, службовцями кормом, будуть перешкоджати їх відтворення і тим самим знижувати продуктивність водойми, не існує двох подібних за складом споживаної їжі видів риб, які повністю конкурували б один з іншим; розбіжність у спектрах харчування робить можливим спільне вирощування навіть близьких за характером харчування риб; в умовах полікультури одні види можуть сприяти відтворенню кормів для інших видів; деякі риби можуть забезпечити живлення іншого виду за рахунок своїх екскрементів; в умовах полікультури риби не тільки споживають корми, а й в результаті своєї життєдіяльності стимулюють процес біологічного відтворення їх у водоймі[22,23].

Спільне вирощування декількох видів риб як метод підвищення рибопродуктивності водойм застосовується в рибництві давно. Особливо широко полікультури стала використовуватися після успішної акліматизації в нашій країні нових цінних видів риб, таких, як канальний сом, буффало, Тіляпія, веслонос і особливо рослиноїдних риб. Добре зарекомендувало себе спільне вирощування коропа і таких рослиноїдних риб, як білий і строкатий товстолобики, білий амур (табл.1.1.).

Таблиця 1.1.

Середня маса цьоголіток рослиноїдних риб і коропа у водоймах

різних рибоводних зон, г[45].

Вид риби	VI зона	ІІІ зона
Короп	27	25
Білий товстолобик	20	20
Строкатий товстолоб	20	20
Білий амур	25	20

Значення різних видів рослиноїдних риб в полікультурі визначається головним чином характером їх живлення.

Білий товстолоб харчується мікроскопічними водоростями і детритом. Він не вступає в пряму харчову конкуренцію з іншими видами риб. Більше того, спільне вирощування білого товстолобика з коропом позитивно впливає на обидва види: поліпшується зростання, зростає продуктивність. Пояснюється це тим, що водорості, спожиті білим товстолобиком, що пройшли через його кишечник і частково перероблені, потрапляють на дно водойми у вигляді екскрементів. Карпо охоче поїдає ці екскременти, що містять значну кількість поживних речовин. Таким чином, водорості стають доступними для коропа. У свою чергу, короп в пошуках їжі взмучивает мул, піднімаючи в придонні шари детрит, споживаний білим товстолобиком. Взаємне позитивний вплив білого товстолобика і коропа простежується при різній щільності посадки обох видів. Спільне вирощування білого товстолобика з строкатим товстолобиком негативно впливає на зростання останнього. Пояснюється це погіршенням умов розвитку дрібних форм зоопланктону в результаті інтенсивного споживання водоростей білим товстолобиком[23].

Строкатий товстолоб - тільки частково рослиноїдних риба. Основний його їжею є зоопланктон, при недоліку якого значна частка в харчуванні припадає на фітопланктон і детрит. Високий темп росту спостерігається у нього при наявності в водоймі не менше 3-4 мг / л зоопланктону. Надмірно щільна посадка строкатого товстолобика може викликати конкуренцію з коропом в споживанні зоопланктону і зниження інтенсивності росту обох видів риб [2,23].

Білий амур харчується вищою водною рослинністю. Запаси її в добре підготовлених ставках невеликі. Тому білому амуру в полікультурі відводиться роль ефективного біологічного меліоратора. У водоймах, сильно заростають водяною рослинністю, значення білого амура в полікультурі зростає[15,23].

Гібриди товстолобиків мають підвищену життєстійкістю. За характером харчування вони займають проміжне положення між вихідними видами, відхиляючись в залежності від кормової обстановки в бік одного з батьків. R ставках, бідних зоопланктоном, гібриди переходять на споживання фітопланктону і детриту. Досвід використання рослиноїдних риб в полікультурі показує, що провідне місце тут займає білий товстолобик [23].

Враховуючи біологічну неможливість розмноження риб Амурського природнім шляхом, молодь білого амура, білого та строкатого товстолобиків отримуються штучним шляхом. Заводський метод базується на використанні гіпофізарних ін'єкцій, при якому дія гонадотропного гормону прискорення завершення періоду розвитку статевих клітин - переходу статевих залоз риб у 4 та 5 стадії зрілості, отримання зрілої, здатної до запліднення, ікри у самок і рухливих сперматозоїдів у самців.

Для вирощування плідників використовують водойми-охолоджувачі енергетичних систем, садки і стави, які забезпечуються теплою водою. З настанням стійкої середньодобової температури води 19 - 20 °С розпочинають роботу з отримання потомства. Виловлених і відсортованих самців і самок утримують у нерестових ставках чи контейнерах, їм вводять суспензію гіпофіза сазана, коропа, ляща чи карася, а для ін'єкції білого і строкатого товстолобиків використовують також синтетичні препарати такі як Овопель, Нерестин, Сурфагон та ін.[32]

Для нормального ходу інкубації проточність води в апараті має становити 4-8 л/хв, а температура її - 22-24 °С. За таких умов ембріогенез рослиноїдних риб триває 18-34год, а за температури 27- 28 °С - 17-19 год. Ембріонів 3-4 доби витримують в інкубаційних апаратах до переходу їх на змішане живлення. Підрощують личинок у вирощувальних ставах до маси 25- 30 мг за технологією, прийнятою для коропа.

Мінімальна температура нересту - 18-20 оС, а максимальна - 26 - 30 єС. Ікра не клейка.

1.4 Технологія відтворення та вирощування коропових риб

Технологія одержання потомства коропа у заводських умовах

Заводський метод одержання потомства коропа - одержав широке застосування в аквакультурі, має ряд переваг перед природним нерестом. Цей метод зменшує залежність процесу відтворення від погодних умов та забезпечує високу продуктивність праці. За таких умов є можливість управляти процесами підготовки плідників, одержанням зрілих статевих продуктів, їх осіменінням, інкубацією заплідненої ікри.

Плідники риб у заводських умовах не утримуються разом з личинками, що застерігає останніх від різних інвазійних захворювань. Значно скорочується стадо плідників за рахунок зменшення необхідної кількості самок та самців, їх співвідношення за заводського методу утримання приймається як 10:6. Даний метод забезпечує можливість одержання личинок у будь-які календарні строки, що дозволило відпрацювати новітні технології в аквакультурі [47].

У заводських умовах за регульованого температурного режиму в інкубаційному цеху можна отримувати потомство не менше як на 1 місяць раніше звичайних біологічних строків, тим самим значно подовжити вегетаційний період.

Заводське відтворення коропа проводять в інкубаційних цехах. Вода до інкубаційного цеху надходить із ставу-відстійника, який має бути вільним від будь-якої риби. Вода до ставу-відстійника подається обов'язково через рибосміттєвловлювачі та систему фільтрів. Водозабір із ставу-відстійника обладнують захисною решіткою.

Для інкубування ікри коропових риб застосовують апарати «Амур».

Апарати розміщують в один ярус на висоті, яка є зручною для їх обслуговування та в окремі секції, які розташовані у два ряди попарно або у шахматному порядку. Відстань між рядами апаратів кожної ланки становить до 50 см. У цьому проміжку по всій довжині стояка із апаратами підвішується лоток для приймання води, яка скидається з апаратів. До цього ж лотока разом з водою надходять передличинки, які виклюнулись з ікри, що інкубувалась у апаратах. Предличинки потоком води по лотоку зносяться до уловлювача, встановленого в кінці стояка кожної ланки.

Для регулювання подачі води кожен апарат за допомогою резинового шланга підключається до крана. Корки, в які вставлені металеві трубки, можуть бути виготовлені із коркового дерева, гуми або іншого матеріалу. Їх вставляють до нижнього отвору апарата, вони мають бути щільно підігнаними і не пропускати воду [48].

Технологічні процеси при заводському відтворенні коропа включають ряд послідовних етапів робіт і зводяться до наступних:

розвантаження зимувальних ставів;

бонітування стада плідників та підготовка їх до нересту;

підготовка інкубаційного цеху до проведення робіт з відтворення;

одержання зрілих статевих продуктів від плідників, їх інкубування;

пересадження передличинок на витримування;

витримування передличинок до життєздатних стадій;

зариблення вирощувальних ставів.

Для стимуляції дозрівання статевих продуктів застосовують фізіологічний метод. Він передбачає штучне прискорення дозрівання статевих продуктів у плідників під впливом природних стимулюючих чинників. В основі фізіологічного методу лежить активізація гонадотропних гормонів коропових риб у період певного стану статевих продуктів. Гонадотропні гормони регулюють розвиток статевих органів організму і дозрівання статевих продуктів у періоди статевої активності. Вони викликають овуляцію ікри на останніх стадіях її дозрівання [34].

Правила заготівлі, оброблення та зберігання гіпофізів риб. Основні правила, якими керуються при заготівлі гіпофізів риб, зводяться до наступних:

1. Не допускається заготівля гіпофізів від нестатевозрілих риб.

2. Не можна проводити заготівлю гіпофізів від риб відразу після їх нересту.

3. Заготівлю гіпофізів необхідно проводити від риб, статеві залози яких мають завершальну ІV стадію зрілості. В цей період у гіпофізах риб накопичується максимальна кількість гонадотропного гормону.

4. Найкращим періодом заготівлі гіпофізів є переднерестова міграція риб.

5. Для заготівлі гіпофізів оптимально слід використовувати живу рибу, в якої надрізають зябра з метою знекровлення мозку.

Ступінь зрілості самок визначають за положенням ядра в яйцеклітині [45].

Самок коропа, залежно від ступеня зрілості статевих клітин, розділяють на три групи:

І група - особини, які мають яйцеклітини високого ступеня зрілості, тобто, в яких ядро зміщене до анімального полюса (до оболонки);

ІІ група - самки з досить твердим черевцем, але у пробі, взятій щупом, у яйцеклітинах ядра лежать біля оболонки, ікра цих самок має також високий ступінь зрілості. Самки даної групи будуть взяті у роботу після самок першої групи;

ІІІ група ? самки з твердим черевцем, у їх яйцеклітинах ядро знаходиться в центрі.

Плідників обох груп сортують також за масою, що є необхідним для розрахунків потреб у гонадотропній речовині при проведенні гіпофізарного ін'єктування.

Практикують три схеми гіпофізарних ін'єкцій:

І схема - за стабільних нерестових температур води, одержання зрілих статевих продуктів може бути забезпеченим одноразовою ін'єкцією. Доза ін'єкції гонадотропної речовини гіпофіза становить 3-5 мг/кг маси самки, а для самців - її половина.

ІІ схема - за раннього отримання потомства коропа в умовах регульованого температурного режиму, використовують дворазове гіпофізарне ін'єктування (попереднє та вирішальне) за тієї ж дози, що і у першій схемі для самок І та ІІ груп риб. Самців за цією схемою ін'єктують також одноразово, доза ін'єкції береться наполовину меншою за таку для самок. Ін'єкцію самцям здійснюють у період проведення самкам вирішального ін'єктування.

Інтервал між першою та другою ін'єкціями у самок може становити 12-24 години. Доза попередньої ін'єкції зазвичай становить 1/8-1/10 частину від визначеної загальної для тієї чи іншої групи плідників. На початку проведення робіт із одержання потомства коропа у заводських умовах, як правило, інтервал між ін'єкціями становить 24 год. В міру підвищення температури води та відповідно дозрівання статевих продуктів плідників, інтервал між ін'єкціями зменшують до 12 год. Тривалість дозрівання самок після дворазової ін'єкції за температури води 18-19 °С становить 12-19 год.

ІІІ схема - проводиться за температури води нижче нерестової в умовах нерегульованого температурного режиму. Позитивні результати можна одержувати лише за умови використання подрібнених ін'єкцій, як і за другою схемою [51].

Доза для самок не має бути нижчою за 4 мг/кг, інтервал між І та ІІ ін'єкціями - не менше 18 год. Застосовують у цих умовах і триразові ін'єкції з інтервалом між І та ІІ - 6 год., між ІІ та ІІІ - 18 год. За першого ін'єктування самками дають 1/8 частину від визначеної загальної дози, за другого - 1/6 частину, за третього - решту визначеної загальної дози. Самців ін'єктують один раз при проведенні самками третьої (вирішальної) ін'єкції [51].